Сучасний етап розвитку як перехідних, так і розвинутих національних економік, характеризується таким суспільно-економічним явищем, як соціалізація. Соціалізація економіки виступає в якості однієї з ключових складових світової економічної трансформації. В її основі лежить все більш тісна інтеграція приватних і громадських основ, властива сучасній змішаній економіці.

Соціалізація глобальної економіки проявляється в соціальній переорієнтації виробництва, гуманізації праці і життя людей, пом’якшенні соціальної диференціації і зростання значення соціальної сфери. Сьогодні можна стверджувати, що соціальна орієнтація пронизує всі сфери економіки розвинених країн, а центром соціально-економічного розвитку стає людська особистість з її різноманітними потребами.

Основними ознаками соціалізації економіки можна вважати:

— Поступове пом’якшення соціальної диференціації, вирівнювання доходів на користь найбільш вразливих верств і груп населення;

— Формування особливого типу «соціально-трансфертного держави», соціальні витрати якого ростуть і в абсолютному і у відносному вираженні, хоча і різними темпами в різні періоди;

— Збільшення соціальних інвестицій, насамперед, на розвиток соціальної інфраструктури і в людський капітал, причому більш швидкими темпами, ніж збільшення інвестицій в матеріально-речові елементи капіталу;

— Розвиток колективних форм приватної власності, її деперсоніфікації в результаті збільшення частки інституційних інвесторів (інвестиційних та пенсійних фондів, страхових організацій, банків) у загальній масі акціонерного капіталу;

— Збільшення чисельності населення, що стає власником зростаючої частки, національного багатства через пенсійні та страхові фонди, інвестиційні траст-фонди;

— Розвиток співучасті працівників, в управлінні соціально-трудовою сферою, акціонерним капіталом і досягненні конкурентоспроможності;

— Зміна соціальної структури суспільства: розмивання соціально-класових відмінностей, посилення вертикальної соціальної мобільності, формування різних форм соціального партнерства.

Таким чином, саме соціальна сфера в даний час стає фактором великомасштабної трансформації структури економіки, модернізації традиційних виробництв, критерієм оптимальності галузевої та відтворювальної структур економіки, своєрідним «мірилом» якості життя. У зв’язку з цим представляє особливий інтерес розгляд такого важливого індикатора соціалізації економіки, як сумарний індекс якості життя — ІРЛП (індекс розвитку людського потенціалу), що характеризує досягнення країни за трьома основними напрямками:

1) здоров’я і довголіття, вимірювані показником очікуваної тривалості життя при народженні;

2) доступ до освіти, вимірюваний рівнем грамотності дорослого населення і сукупним валовим коефіцієнтом охоплення освітою;

3) гідний рівень життя (величина валового внутрішнього продукту на душу населення в доларах США за паритетом купівельної спроможності — ПКС).

Для посилення зв’язків між соціальним прогресом та економічним зростанням особливе значення мають гарантії дотримання основоположних принципів і правил у соціально-трудовій сфері, оскільки вони дозволяють зацікавленим особам реалізувати свій людський капітал. Проблеми відтворення сукупного людського капіталу, підвищення його потенціалу, забезпечення соціальної безпеки суспільства, моніторингу глобальних екологічних питань безпосередньо пов’язані з розвитком соціального прогресу. Зростаюча взаємозалежність між економікою і соціальною сферою, взаємопроникнення «економічного» і «соціального» послужили також об’єктивною основою появи і розвитку своєрідних інструментів управління сферою соціально¬трудових відносин.

Відбувається в розвинених країнах інтенсивний процес соціалізації економіки характеризується, зокрема, значним зростанням корпорацій і регіонів, де пріоритетну увагу приділяється соціальним факторам, соціальним стандартам, соціальним звітам і моніторингами, соціальному аудиту.

Беручи перед суспільством зобов’язання соціально-відповідальної поведінки, корпорації щорічно публікують соціальний звіт про свою діяльність у вільному доступі на власних офіційних інформаційних ресурсах. Корпоративний соціальний звіт — це публічний інструмент інформування акціонерів, співробітників, партнерів і всього суспільства про те, як і якими темпами, компанія реалізує закладені у своїй місії або стратегічних планах розвитку цілі щодо економічної стійкості, соціального благополуччя та екологічної стабільності.

Інтеграція «економічного» і «соціального», формування системи соціально-трудових відносин привели до якісно нових зрушень у системі управління, як на мікро-, так і на макро-рівнях:

— Економічна політика держави почала набувати все більш соціальну спрямованість — в процесі глобалізації для національної економіки, визначальне значення стали мати показники, що забезпечують конкурентну здатність країни, яка дозволяла їй зайняти гідне місце в міжнародному співтоваристві, і серед цих показників обсяги прибутку не обов’язково повинні бути на першому місці;

— В теорії та практиці менеджменту з’явилося і отримує свій розвиток новий напрямок — соціальний менеджмент, предметом якого стають соціально-трудові відносини;

— Пріоритетною метою господарюючого суб’єкта стає конкурентна спроможність як основний критерій ефективності його діяльності в порівнянні з прибутком;

— Досягнення конкурентної здатності виступає спільною метою всіх учасників господарської діяльності та основною ідеєю, їх об’єднує, що робить можливим регулювання соціально-трудових відносин шляхом соціального діалогу;

— Основним фактором згуртування всіх учасників господарської діяльності, мірилом їх реального внеску в досягнення конкурентної здатності стає соціальна відповідальність, яка в контексті соціальної економіки може бути найбільш ефективним інструментом регулювання соціально-трудових відносин на різних рівнях: корпоративному, локальному, регіональному, міжгалузевому, національному.

Інтелектуалізація людського капіталу призвела до появи зовсім нових форм соціально-трудових відносин між найманим працівником і підприємцем: власник інтелектуального капіталу, навіть працюючи за наймом, є вже не стільки виконавцем, скільки партнером по бізнесу — часто має в ньому частку і бере участь в його управлінні. Принципово інше становище найманих працівників по відношенню до власників матеріальних чинників виробництва є об’єктивною причиною поширення соціальної відповідальності бізнесу в умовах ринкової системи господарства.

Розширення та поглиблення ринкових відносин в умовах глобалізації світової економіки також змушує бізнес бути соціально відповідальним. Глобалізація ринків, збільшення числа гравців на них і зростання конкуренції зумовили постійне зростання транзакційних витрат, мінімізувати які можливо на основі створення формальних інститутів узгодження інтересів між усіма основними учасниками ринкових відносин: бізнесом,

державою, суспільством. У цих умовах бізнес змушений брати на себе відповідальність за багато напрямків розвитку суспільства, безпосередньо ніяк не зв’язані з його господарською діяльністю.

Таким чином, соціалізація економіки впливає на багато процесів:

— Ефективне регулювання соціально-трудових відносин;

— Зниження соціальних ризиків і відхід від конфліктних ситуацій;

— Підвищення соціальної захищеності працівників;

— Вирівнювання доходів, нівелювання крайнощів;

— Підвищення зацікавленості працівників у досягненні кінцевих результатів, залучення їх до управління;

— Зміцнення соціального партнерства;

— Зміна ставлення до приватної власності;

— Досягнення конкурентної здатності.

Соціалізація економіки — одна з ключових складових світової економічної трансформації, в основі якої лежить властива сучасній економіці все більш тісна інтеграція приватних і громадських начал. Соціальна орієнтація пронизує всі сфери економіки розвинених країн, відбувається соціальна переорієнтація виробництва, гуманізація праці і життя людей, пом’якшення соціальної диференціації, зростає значення соціальної сфери, а людина з його різноманітними потребами стає центром соціально-економічного розвитку. Відповідно відбуваються якісні зрушення в системі потреб, структурі попиту і споживання, образ і якості життя людини.

Одним, з ознак соціалізації економіки служить загальне зростання доходів населення, національного добробуту. У пом’якшенні соціальної диференціації, вирівнюванні доходів на користь найбільш вразливих верств і груп населення велика роль держави. Формується особливий тип «соціально-трансфертної держави», соціальні витрати якого ростуть як в абсолютному, так і у відносному вираженні, хоча і різними темпами в різні періоди. В даний час на соціальні потреби в розвинених країнах витрачається від однієї чверті до половини ВВП. Зростають витрати на розвиток людського потенціалу і соціальної інфраструктури. Соціальні інвестиції, і насамперед інвестиції в людський капітал, збільшуються швидше зростання інвестицій в матеріально-речові елементи капіталу.

Соціалізація економіки полягає також у розвитку асоційованих форм приватної власності. Все більша частина населення стає власниками зростаючої частки національного багатства. Розвивається в різних формах співучасть працівників в управлінні акціонерним капіталом. Змінюється соціальна структура суспільства, розмиваються соціально-класові відмінності, посилюється вертикальна соціальна мобільність, складаються різні форми соціального партнерства. Все це підсилює дію тенденції соціалізації економіки суспільства на постіндустріальної стадії соціально-економічного розвитку.

Але, на жаль, часто соціалізація економік сприймається як ряд короткострокових соціальних заходів, з тим, щоб зняти напруженість, що виникла внаслідок якихось економічних дій. Нерідко трапляється, що найгостріші проблеми бідності, безробіття, міграції, соціального захисту та інші вирішуються окремо, виходячи з наявних фінансових можливостей. Нам видається, що такий підхід мало результативний, і замість пом’якшення соціальних проблем відбувається їх наростання, перехід на якісно інший рівень. Так, посилення соціального незахищеності, масовий характер бідності, безробіття, поглиблення майнової і прибуткової диференціації викликають нові проблеми в соціально-трудовій сфері, позбавляють значну частину населення країни економічної свободи, свідчать про виникнення розбіжностей інтересів економічних суб’єктів і різних верств населення.

Як результат неузгодженого економічної поведінки при вирішенні соціальних питань — виникнення взаємних збитків, що наносяться індивідами економічному добробуту один одного і добробуту суспільства в цілому. Тому назріла необхідність у створенні механізмів, здатних виявляти і інтегрувати індивідуальні та суспільні інтереси і направляти їх на цілі, що розділяються суспільством.

Всі ці зміни мають дуже велике значення для еволюції практики управління і на макро- і на мікро-рівні. Критерії ефективності загальнонаціональної, галузевої та корпоративної діяльності все частіше починають вимірюватися не показниками, пов’язаними з отриманням прибутку, а індикаторами конкурентоспроможності, не тільки обсягом загальних інвестицій, але і питомою вагою соціальних інвестицій, тобто інвестицій людини, рівнем мінімізації соціальних ризиків, середньою тривалістю життя тощо

Отже, особливості сучасної глобалізації дозволяють визнати реальність існування національних і регіональних моделей ринкової економіки, а також специфіки управлінських систем на рівні національної економіки. В умовах багатьох негативних наслідків глобалізації стають особливо актуальними дослідження проблем економічного зростання в період постіндустріального розвитку, пошук ефективних способів протидії його негативним тенденціям, вироблення теоретичних основ подальшого вдосконалення соціально-трудових відносин для забезпечення більш високого ступеня соціалізації економіки, обґрунтування оптимальних напрямів ефективного економічного зростання в інтересах усіх верств суспільства.

Але для цього необхідний вихід за рамки традиційного вузького підходу, який розглядає соціалізацію як процес вирішення поточних соціальних проблем в економіці. Таким чином, можна зробити висновок про те, що в останнє десятиліття в багатьох країнах світу інтенсивно відбуваються процеси соціалізації економіки створюють можливості становлення соціальної відповідальності. З’являється об’єктивна необхідність комплексного аналізу соціальної відповідальності всіх соціальних партнерів — держави, бізнесу та професійних спілок, розробки концепції комунітарної соціальної відповідальності, яка повинна стати основою ефективного функціонування економіки на всіх рівнях.

Використана література

1. Башнянин Г.І. Дерегуляційна еластичність суспільних і приватних економічних систем: вплив соціалізації і капіталізації / Г.І. Башнянин, Г.С. Третяк, М.С. Хом’як // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України. Збірник науково-технічних праць. Вип. 20.8. — Львів: НЛТУ України, 2010. — С.116-124.

2. Башнянин Г. І. Актуальне дослідження проблем соціалізації економічних систем / Г. І. Башнянин, Б. В. Кульчицький // Регіональна економіка [Текст]. — 2011. — № 2. — С. 178-181.

3. Геєць В.М. Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально орієнтованої економіки в Україні / В. М. Геєць // Економіка України [Текст]. — 2009. — № 1. — С. 4-11; № 2. — С. 4 — 12.

4. Головінов О. М. Соціально орієнтована ринкова економіка як модель соціальної держави / О. М. Головінов // Економіка та держава [Текст]. — 2007. — № 2. — С. 10 — 12.

5. Гончарук Л.Я. Про соціалізаційну ефективність економічних систем: поняття і загальна формула // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Економічні проблеми розвитку виробництва та інноваційної діяльності: Випуск XIX / НАН України. Інститут регіональних досліджень; Редкол.: відповідальний редактор академік НАН України М.І. Долішній — Львів, 2010. — С. 395-404.

6. Гончарук Л.Я. Про основні інтерпретації та типи соціалізації економічних систем / Л.Я Гончарук // Регіональна економіка — 2012. — №. 3. — С. 74-82.

7. Гришина Т.В. Социальная ответственность в системе регулирования социально-трудовых отношений: дис. д. э. н.: 08.00.05 /Гришина Татьяна Васильевна. — М., 2011. — 382с.