Вступ

1. Склад і компетенція Суду Королівської Лави

2. Сучасний склад і компетенція Верховного суду Англії та Уельсу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Англійський правоустрій як ніякий інший вимагав для правильного розуміння ретельного вивчення його історії. Без такого вивчення неможливо зрозуміти сучасне загальне право, яке має свій особливий стиль, свою юридико-технічну термінологію і особливий підхід до класифікації правових інститутів.

Загальне право Англії почало формуватися в XI ст., коли Англію захопили нормандці (1066 р.).

Побудована за ієрархічним принципом пірамідальна конструкція централізованої влади на чолі з королем створила передумови для подальшого зосередження управлінських функцій у руках королівської адміністрації.

Зростаюче втручання центральної королівської адміністрації в цивільно-правову і кримінальну сфери також своєю підставою мало фіскальну основу.

Поряд із судом казначейства функціонував суд загально-цивільних позовів компетентних осіб, який був контролюючим і касаційним органом для традиційних судів нижчих інстанцій, котрими ще з 1066 р. керували королівські чиновники (шерифи). Третій суд — суд королівської лави — займався переважно справами, що мали особливо важливе політичне значення. Окрім того, з XII ст. королі починають дедалі частіше посилати в провінцію „подорожуючих суддів”. Ці судді заміняють шерифів на посаді голів судів і здійснюють судочинство від імені короля. Такий порядок призначення суддів зберігається у Великій Британії понині.

Тема:„Склад і компетенція відділення „Королівської Лави” Верховного суду Англії , Уельса”.

1. Склад і компетенція Суду Королівської Лави

Суд Королівської Лави (Court of the King's (Queen's) Bench) — найстаріша судова установа Великобританії. Виділений з королівської ради в окрему курію в 1178 році він спершу супроводжував королів під час їх поїздок по країні. Початкова офіційна назва — «Суд короля перед самим королем». В 1268 році отримав свого окремого головного суддю. Згодом основною компетенцією Суду Королівської Лави став розгляд найважливіших кримінальних справ; він же здійснював нагляд за діяльністю нижчих судів. Поступово перетворився на суд загального права [5, с. 44].

Згідно зі Зводом правил, що регулюють роботу Верховного суду Англії, в 1873 році Суд Королівської Лави став складовою частиною єдиного Верховного суду країни й отримав назву «Відділення королівської лави», до компетенції якого увійшли повноваження власне Суду Королівської Лави, Суду загальних позовів, Суду державної скарбниці, судів у справах адміралтейства і комерції.

За традицією Відділення королівської лави продовжують іменувати Судом Королівської Лави, його повноваження закріплені в законі про Верховний суд в 1981році.

Суд Королівської Лави складається з головного судді, який водночас є головним суддею Англії та 24 молодших суддів, призначуваних лордом-канцлером з юристів, які мають щонайменше 10-річну практику в ранзі баристера.

Суд Королівської Лави має 4 підрозділи:

• цивільних справ,
• кримінальних справ,
• комерційний суд,
• суд адміралтейства [5, с. 45].

Підрозділ цивільних справ розглядає у першій інстанції найскладніші цивільні справи, які згідно із законодавством не належать до юрисдикції судів нижчого рівня, зокрема ті, що належать до договірного, деліктного права, відшкодування збитків, стягування боргу, а також ті, що становлять громадський, або правничий інтерес чи галузеві особливості загальнодержавного характеру; приймає до розгляду позови, ціна яких перевищує максимальну ціну позову, встановлену для юрисдикції судів графств.

До функцій Суду Королівської Лави належать питання щодо порушення порядку проведення парламентських виборів і щодо підсумків парламентських виборів. Справи розглядаються колегією з двох суддів. Підрозділу кримінальних справ з 1972 року належать лише повноваження у галузі апеляційного карного судочинства щодо рішень магістральних судів з кримінальних справ, які здійснюються апеляційною секцією [5, с. 46].

Із суддів двох зазначених підрозділів утворюється апеляційна канцелярія, що виконує функції процесуальної установи, в якій вирішуються організаційні питання розгляду апеляцій і дозволу на апеляційні звернення до Апеляційного суду або до Суду палати лордів.

Апеляційна канцелярія має обмежені повноваження у цивільних справах щодо розгляду апеляцій, які у вигляді письмової заяви з викладом фактів у справі надаються магістральним судами, Карним судом присяжних та Дисциплінарним трибуналом соліситорів [5, с. 46].

Канцелярія здійснює також деякі функції судового контролю (judicial review), включаючи право видавати прерогативні судові накази про направлення до суду (для розгляду питання про законність арешту) і давати розпорядження посадовим особам про виконання вимог позивача.

Комерційний суд, як окремий підрозділ Суду Королівської Лави утворений в 1970 році; він має повноваження щодо розгляду справ у галузі бізнесу. Розміщений у Лондоні та кількох регіональних центрах. До його юрисдикції належать спори, що виникають з торгівельної діяльності, реалізації права на підприємництво і комерцію. Суд також розглядає апеляції на арбітражні (третейські) рішення [5, с. 47].

Суд адміралтейства має повноваження щодо морських справ. До його юрисдикції належать справи про:

• відшкодування збитків, які виникли внаслідок зіткнення суден, у т. ч. у зв'язку із загибеллю людини чи заподіянням їй особистої шкоди;
• відшкодування збитків від втрати майна, що перевозиться судном, чи заподіяної майну шкоди;
• володіння чи право власності на судно тощо.

Судочинство здійснюється колегією у складі судді та засідателів [5, с. 48].

2. Сучасний склад і компетенція Верховного суду Англії та Уельсу

Незважаючи на численні судові реформи, на сучасному етапі британська судова система й досі залишається складною і децентралізованою. У зв'язку з тим, що прецедентне право є суттєвою складовою частиною Конституції, система вищих судових інстанцій дуже розгалужена. Вищою судовою інстанцією в Об'єднаному Королівстві є Палата лордів, яка розглядає апеляції апеляційних інстанцій Англії та Уельсу, а також Шотландії (тільки з цивільних справ). Висновок Палати лордів передається до відповідної апеляційної інстанції, яка формулює постанову відповідно до цього висновку.

Вища судова інстанція Англії — Палата лордів. Вона приймає до розгляду апеляції на постанови за цивільними і кримінальними справами, винесені апеляційними інстанціями Англії. Від імені Палати лордів справи розглядає суд Палати лордів, який складається з лорда-канцлера, що очолює його, ординарних лордів з апеляції і тих перів — членів Палати лордів, які в минулому посідали вищі судові посади, в тому числі всі колишні лорди-канцлери. Ординарні лорди з апеляції призначаються до Палати лордів з досвідчених юристів, як правило, членів Апеляційного суду. Їх кількість коливається від 7 до 11 чоловік. Прийнятий більшістю голосів висновок суду Палати лордів передається до суду, що виніс оскаржену постанову, який і виносить остаточну постанову у справі відповідно до рекомендацій Палати лордів [1, с. 129].

Верховний суд Англії та Уельсу очолюється лорд-канцлером і складається з трьох самостійних судових установ — Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. Судді Верховного суду призначаються Королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера з числа баррістерів (юристів, що мають виступати виключно у вищих судових інстанціях).

Апеляційний суд складається з цивільного і кримінального відділень і розглядає в колегіях з трьох або більше суддів апеляції на постанови інших судів. До нього входять лорд-канцлер, колишні лорди-канцлери, лорд — головний суддя (очолює цивільне відділення) та інші вищі судові діячі, а також близько 18 лордів — апеляційних суддів [1. с. 129].

Високий суд має три відділення — королівську лаву, канцлерське і сімейне. До нього входять лорд-канцлер та інші вищі судові діячі, а також близько 80 рядових суддів.

Апеляційний суд має цивільне відділення, головним обов’язком якого є розгляд апеляцій, що надходять від трьох відділень Високого суду та судів графств. Рішення цивільного відділення Апеляційного суду є обов’язковим для всіх судів нижчого рівня, включно з апеляційною канцелярією відділення Королівської лави Високого суду. Однак для нього є обов’язковими рішення Палати лордів, а також свої попередні рішення.

З цього правила існують такі винятки:

1) коли суд обирає з двох варіантів рішення, що суперечать одне одному, то необране вважається скасованим;

2) суд має відмовитися від використання як прецеденту свого попереднього рішення, яке хоч і не було однозначно скасоване, проте суперечить ухваленому рішенню Палати лордів;

3) суд не повинен використовувати як прецедент своє рішення, коли воно ухвалене per incuriam [1, с. 130].

У даному разі мова йде про те, що норма права, яка міститься в рішенні суду, створена по неуважності, оскільки норма закону, що мала значення для справи, не була взята до уваги, або коли прецедент застарілий і змінений нормою закону.

Можна дійти висновку, що винятки з принципу stare decisis пов’язані перш за все з розвитком права, удосконаленням правотворчої діяльності.

Відділення королівської лави займається здебільшого розглядом у першій інстанції найскладніших цивільних справ і апеляцій на вироки магістратських судів з кримінальних справ. На правах складових у відділенні королівської лави самостійно функціонують Суд адміралтейства, в якому розглядаються спори щодо морських перевезень, зіткнень кораблів і відшкодування пов'язаних з цим збитків тощо, і Комерційний суд, якому підсудні багато спорів торгового характеру. Канцлерське відділення, яке називається палатою у справах справедливості, розглядає, найчастіше як суд першої інстанції, цивільні справи, пов'язані з управлінням майном, довірчою власністю, діяльністю компаній, банкрутством. На правах однієї зі складових канцлерського відділення функціонує Патентний суд, який розглядає звернене до нього клопотання генерального контролера з питань патентів, дизайну і торгових марок. Сімейне відділення розглядає переважно скарги на рішення магістратських судів з усіх питань сімейних відносин, у тому числі розлучень, окремого проживання подружжя, виплати аліментів, опіки і піклування [5, с. 51].

Розгляд справ у першій інстанції у відділеннях Високого суду здійснюється суддями одноособово, розгляд апеляцій — звичайно в колегіях з двох або трьох суддів. У відділеннях королівської лави за певних умов справа може слухатися з участю присяжних.

Суд корони, створений у 1971 p., що закріплено Актом про суди, розглядає у першій інстанції, обов'язково з участю присяжних, справи про переслідуваних за звинувачувальним актом, тобто про серйозніші злочини, а також апеляцію на вироки і рішення магістратських судів. Виправдувальні вироки, винесені судом присяжних, апеляційному оскарженню не підлягають. Якщо участь присяжних не потрібна, справи в Суді корони розглядаються суддями одноособово. Суддями в Суді корони є судді Високого суду, окружні судді (ця посада з'явилася в 1971 р. для поповнення суддівського корпусу Суду корони і судів графств), а також рекордери-юристи, які виконують обов'язки суддів за сумісництвом. Судові установи, які входять до складу Верховного суду Англії, належать до категорії вищих судів [5, с. 52].

В Англії найтяжчі злочини розглядаються судом присяжних. Це спеціальна присутність Верховного суду в складі 12 чоловік. Суд присяжних в літературі іноді називають "судом корони" — це вищий кримінальний суд країни. У 1974 р. був ухвалений Закон про присяжних, за яким кожну людину можна викликати як присяжного і зобов'язати її виконувати ці обов'язки, якщо вона зареєстрована виборцем до парламенту або місцевих органів влади, їй не менше 18 років і не більше 65 років, вона постійно проживає в Сполученому Королівстві протягом деякого періоду, але не менше п'яти років після досягнення 13-річного віку. Звільняються від обов'язків присяжних адвокати, службовці суду, поліцейські, священнослужителі і психічно хворі, а також особи, які будь-коли були засуджені до позбавлення волі строком на 5 і більше років або в останні 10 років перебували під вартою понад три місяці. Крім того, члени парламенту, військовослужбовці і лікарі, які практикують, можуть бути звільнені від обов'язків присяжних на їх прохання [5, с. 53].

До нижчих судів в Англії належать суди графств і магістратські суди. Суди графств (їх налічується понад 350) — основні органи цивільного правосуддя, в яких у першій інстанції розглядається майже 90 % цивільних справ. Межі району, в якому діє відповідний суд графства, визначає лорд-канцлер, що також має право скасовувати, об'єднувати або засновувати нові суди графств.

У кожному суді графства звичайно є один або два постійних судді. Порівняно з Високим судом, який також розглядає цивільні справи у першій інстанції, компетенція судів графств обмежена розмірами позовів, що відрізняються залежно від категорії позову. Зазвичай справи в судах графств слухаються окружними суддями або рекордерами в більшості випадків одноособово або з присяжними, якщо суддя задовольнить заздалегідь заявлене однією зі сторін клопотання про це (кількість присяжних в суді графства — не менше восьми). Рішення судів графств можуть бути оскаржені в Апеляційний суд, але тільки зі згоди суду, що виніс рішення і, як правило, лише з питань права, а не з питань факту.

Магістратські суди розглядають основну кількість кримінальних справ (до 98 % протягом року). Вони можуть засуджувати осуджуваних лише до штрафу або позбавлення волі на строк, як правило, до шести місяців. Якщо магістрати дійшли висновку, що обвинувачений заслуговує на суворіше покарання, вони передають справу на розгляд Суду корони. Цивільна юрисдикція магістратів дуже обмежена і пов'язана передусім з розглядом питань про стягнення боргів, а також деяких питань сімейного права. Магістрати, які іноді за традицією називають мировими суддями (їх налічується понад 20 тисяч), у переважній більшості не є професійними юристами і не обов'язково мають юридичну освіту. Вони розглядають справи лише в колегіях, найчастіше з двох-трьох чоловік. Окрему, досить нечисленну групу становлять платні магістрати: вони призначаються лише з юристів і розглядають справи одноособово. Деяким магістратським судам за рішенням зборів суддів надається право розглядати справи про правопорушення неповнолітніх. До складу суду, що утворюється колегією з трьох таких суддів у справах неповнолітніх, обов'язково включається одна або дві жінки-судді. Цей суд розглядає справи про правопорушення, скоєні підлітками і молодими людьми віком до 21 років [5, с. 55].

Поряд із судами загальної юрисдикції в Англії та Уельсі функціонують спеціалізовані суди (трибунали), які утворюються за галузевим принципом. Наприклад, Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові трибунали тощо.

Судова система Північної Ірландії в основному аналогічна англійській. До вищих судів належать: Верховний суд, який включає Високий суд, Апеляційний суд і Суд Корони. До нижчих судів належать суди графств і магістратські суди. Що стосується судової системи Шотландії, то відносно англійської судової системи вона має значну самостійність. З кримінальних справ вищою судовою інстанцією є Високий суд юстиціаріїв, розташований в Единбурзі. Сесійний суд, розташований також в Единбурзі, є вищою судовою інстанцією з цивільних справ. Важливу ланку в судовій системі Шотландії займають шерифські суди. Шерифи — це професійні судді, які очолюють кожне з шерифств і розглядають кримінальні та цивільні справи. Нижчою інстанцією з кримінальних справ є окружні суди, в яких магістри або мирові судді розглядають малозначущі правопорушення [5. с. 56].

Крім зазначених судів загальної юрисдикції в Англії діють спеціалізовані суди різної компетенції, зокрема антимонопольний суд, канонічний суд, суд протекції, юридичний комітет таємної ради, суд з розслідування насильницької смерті, військовий суд. Проте такі суди не утворюють окремі судові системи з чіткою ієрархічною будовою і не є самостійними напрямами судової системи Англії.

Відповідно до Закону "Про переслідування за злочини" 1985 р. в Англії було створено службу державних обвинувачів, очолювану директором публічного переслідування. Основною функцією державних ("коронних") обвинувачів є підтримка обвинувачення в судах усіх рівнів у справах, розслідуваних поліцією, і в деяких випадках порушення, а також участь у розслідуванні кримінальних справ [5, с. 57].

Департамент публічного переслідування, створений у 1879 p., очолює директор, який призначається генеральним аторнеєм і працює під його керівництвом. За чинним законодавством, функціональні обов'язки директора передбачають:

— здійснення досудового розслідування і підтримку публічного обвинувачення в суді у справах, що надійшли з урядових установ;

— у справах про злочини, санкція яких передбачає смертну кару;

— у справах особливої важливості і складності;

— у справах про корупцію посадових осіб;

— на вимогу міністра внутрішніх справ або генерального аторнея [5, с. 60].

Чинне законодавство передбачає право директора департаменту публічних переслідувань на власний розсуд брати на себе керівництво і здійснення досудового розслідування за будь-якою справою, порушеною поліцейським органом або приватною особою. В обов'язки директора також входить подання допомоги посадовим і приватним особам, які здійснюють кримінальне переслідування.

Функції, властиві певною мірою генеральному прокурору, виконує в Англії генеральний аторней. Генеральний аторней — це вища посадова особа держави в сфері здійснення кримінального переслідування. Його вказівки і розпорядження обов'язкові для всіх органів у цій сфері. Генеральному аторнею належить виключне право порушувати справу з розслідування державних злочинів, пов'язаних із замахом на монарха або представників урядових органів. Згідно з чинним законодавством кримінальне переслідування за здійснення деяких категорій злочинів можливе лише з санкції генерального аторнея [5, с. 61].

Висновки

Вищою судовою інстанцією є Палата Лордів (щодо Англії, Уельсу та Шотландії (але лише щодо цивільних справ).

Верховний суд Англії та Уельсу складається з трьох самостійних судових установ – Апеляційного суду (цивільний та кримінальний), Високого суду (відділення королівської лави – розглядає найбільш складні цивільні справи та апеляції на вироки магістерських судів, канцлерське відділення – у першій інстанції заслуховує цивільні справи, пов’язані з власністю та банкрутством, сімейне відділення – розглядає скарги на рішення із сімейних відносин) та Суду Корони (у першій інстанції за участю присяжних розглядає найбільш складні кримінальні справи, а також апеляції на вироки і рішення магістерських судів).

Судді Верховного суду призначаються королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера, який його очолює.

До категорії нижчих судів відносять суди графств (цивільні справи) та магістерські суди (кримінальні справи).

Крім того діють і спеціалізовані суди, які утворюються за галузевим принципом (наприклад, Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові трибунали, тощо).

Список використаних джерел

1. Аннерс З. История европейского права. — М.: Наука, 1996. — 395 с.
2. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Пер. с фр. — М.: Издат. дом Nota bena, 2000. — 576 с.
3. Пронюк Н. В. Міжнародне право: навчальний посібник. — К. : КНТ, 2008. — 342, с.
4. Тимченко Л. Д. Міжнародне право: Навчальний посібник для дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2007. — 223 с.
5. Уолкер Р. Английская судебная система. — М.: Юридлит, 1980. — 320 с.
6. Черкес М. Ю. Міжнародне право: Підручник. — К. : Правова єдність, 2009. — 390, с.