Вступ

Актуальність теми. Класифікаційні системи відіграють важливу роль в організації інформаційного середовища як в межах однієї країни, так і в  світовому  масштабі.  Вони  є  механізмом  систематизації  документів, організації   систематичних   каталогів   і   картотек,   тематичного   пошуку інформації в бібліографічних базах, електронних масивах, бібліотечних каталогах.

Для систематизації документів у бібліотеках звичайно застосовуються інформаційно-пошукові мови, що відносяться до традиційних бібліотечно-бібліографічних класифікацій. Державний стандарт України визначає класифікаційну систему як «інформаційну мову, призначену для структурного подання документів чи даних за допомогою класифікаційних індексів і відповідних термінів і з метою забезпечення реалізації класифікаційного предметного підходу з використанням, у разі необхідності, абеткового покажчика».

Найбільш розповсюдженими в Україні, як показали результати наукового дослідження «Електронні інформаційні ресурси бібліотек України», проведеного Національною парламентською бібліотекою України, є Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) та Універсальна десяткова класифікація (УДК). Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) – національна класифікаційна система Росії. Вона розроблялась продовж десятиріч (починаючиз 30-х років XX ст.) спеціалістами крупних бібліотек СРСР, і тепер залишається провідною класифікаційною інформаційно-пошуковою мовою ієрархічного типу. Зараз ББК існує у вигляді варіантів таблиць для наукових та обласних, масових, дитячих і шкільних бібліотек, таблиць для краєзнавчих каталогів. 1 листопада 2000 року директорами провідних бібліотек Росії було укладено угоду, в якій визначено відповідальність РДБ, РНБ та БАН за розвиток ББК і питання про еталон ББК. Також було визначено головне завдання – вихід у світ Середніх таблиць ББК, що підбиває підсумок багаторічної роботи з удосконалення класифікації у 90-х роках. Функції федерального міжвідомчого координаційного центру, відповідального за видання і використання ББК, покладено на Науково-дослідний центр розвитку ББК (НДЦ ББК), що діє при Російській державній бібліотеці. ББК – найбільш розповсюджена класифікація і в Україні.

Метою роботи — є дослідження систематичних документних класифікацій в Україні, їхній сучасний стан та перспективи розвитку.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— дослідити види класифікації документів;

— розглянути основні типи документних класифікаційних систем          ;

— проаналізувати таблиці документних систематичних класифікацій: їх призначення та структуру;

— розглянути  індексацію у таблицях класифікації;

— виявити особливості ББК та їх застосування в Україні.

Об’єктом дослідження виступають теоретичні основи та загальна методика систематизації документів.

Предметом дослідження є сучасний стан та перспективи розвитку систематичних документних класифікацій в Україні.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО КЛАСИФІКАЦІЮ ДОКУМЕНТІВ

1.1. Поняття про класифікацію

Термін «класифікація» складається з двох латинських слів: classis, що дослівно означає «розряд», «клас» і facere — «робити», «формувати».

Класифікація — це загальнонаукове поняття, що означає таку форму систематизації знання, коли вся область об’єктів, які вивчаються, подана як система класів, або груп, за якими ці об’єкти (на основі їх подібності) розподілені за певними властивостями. За допомогою класифікації необхідно вирішити два основних завдання: подати у надійному та зручному для розпізнавання вигляді всю цю область та містити у собі максимально повну інформацію про її об’єкти. Класифікація передбачає групування певних предметів, понять, явищ на основі загальної для них ознаки.

Ознака, за якою здійснюють групування, поділ об’єктів класифікування, називається основою поділу. У формальній логіці під класифікацією розуміють систему (схему) підпорядкування понять (назв класів), кожне з яких займає у ній точно визначене місце. Основне завдання класифікації — систематизувати певну галузь знань або діяльності для полегшення орієнтування в ній.

Класифікація безпосередньо пов’язана з двома логічними операціями: із поділом обсягу поняття та з упорядкуванням об’єктів за класами. Існує цілий ряд правил поділу:

• класифікацію потрібно здійснювати лише за однією основою поділу. Наприклад, видатний хімік Д. Менделєєв за основу класифікації хімічних елементів узяв їх атомну вагу;
• класи, що утворились у результаті поділу, повинні виключати один одного, тобто не повторюватися;
• поділ на підкласи має бути рівномірним та безперервним[4, c. 13].

Класифікації широко застосовують у науковій та практичній діяльності. Вони полегшують процес вивчення предметів і явищ навколишнього світу, дають змогу знайти закономірності, які визначають їх розвиток і зміну.

Класифікації поділяють на природні та штучні, залежно від того, що є основою поділу. Якщо ознака, яка служить основою поділу, є суттєва, то це буде природна класифікація, а якщо не зовсім суттєва, це — штучна класифікація. Наприклад, класифікація елементів Д. Менделєєва є природною, оскільки її основою є суттєва ознака — атомна вага хімічних елементів. У декоративному садівництві є класифікація квітів за кольором пелюсток. Колір — це не дуже суттєва ознака для будови квітки, але ця ознака є суттєвою для декоративного садівництва. Протиставляти природні та штучні класифікації не треба. Природна класифікація, на відміну від штучної, базуючись на повноті розуміння змісту класифікованого об’єкта, є не просто описово-визначальною, а ще й пояснює причини спільності властивостей класифікаційних груп та характеру взаємовідносин між ними.

Важливе значення класифікація має у документознавчій діяльності, у бібліотечно-бібліографічній теорії та практиці, у науково-інформаційній діяльності, видавничій справі та книжковій торгівлі. У цих галузях науки й практичної діяльності об’єктами класифікування є документи та їх різновиди.

Класифікація документів є специфічним видом людської діяльності. Об’єкт, на який спрямована діяльність людини, називають предметом діяльності. Отже, предметами класифікації документів можуть бути:

• невпорядкована множинність первинних документів;
• невпорядкована множинність бібліографічних записів;
• невпорядкована множинність слів, термінів, словосполучень, які становлять зміст документа.

Кожну одиницю невпорядкованої множинності називають її елементом. Результатом класифікаційної діяльності є створення впорядкованої множинності елементів, що об’єднані загальною ознакою, тобто створення класу елементів. Мета класифікаційної діяльності полягає у скороченні часу на пошук необхідного елемента або класу елементів у великому масиві елементів документів.

Отже, розглянувши загальне поняття про класифікацію, дамо визначення терміна «класифікація документів» — це спосіб аналітико-синтетичної переробки документів, сутність якого полягає в їх групуванні за певними загальними для них ознаками з метою оптимального їх пошуку [7, c. 18-19].

1.2. Види класифікації документів

Залежно від прийнятої основи поділу розрізняють кілька основних видів класифікації документів:

• формальна класифікація документів;
• предметна класифікація документів;
• систематична класифікація документів.

Формальна класифікація документів — це діяльність, яка спрямована на створення груп документів, що об’єднані фор-мальними ознаками. Формальною називають ознаку, яка не стосується змісту документа. Формальна ознака може стосуватися носія інформації, на якому виконаний документ. Вона може характеризувати матеріал, з якого зроблений носій інформації (папір, фотоплівка, пергамент тощо), зовнішній вигляд документа (книга, журнал, компакт-диск тощо), його місце у просторі зберігання, формат, вартість тощо.

Кожна з перерахованих формальних ознак може бути по-кладена в основу розподілу документів за класами. Прикладом формальної класифікації документів може бути алфавітний каталог, у якому бібліографічні записи документів розташовані за формальною ознакою, якою є прізвище автора або назва документа.

Предметна класифікація документів — це діяльність, яка спрямована на створення груп документів, що об’єднані за змістом предметним словом або словосполученням (предметною рубрикою). Предметна класифікація будується на основі розподілу документів (як правило, їх бібліографічних записів) за змістом, за ознакою предмета, про який у них йдеться. Предметну класифікацію застосовують, як правило, у сполученні з формальними, наприклад, алфавітною класифікацією, тому її називають також алфавітно-предметною класифікацією.

Систематична класифікація документів — це діяльність, яка спрямована на створення груп документів (або їх бібліографічних записів) за галузями знань у відповідності до їх змісту.

Систематична класифікація (класифікація за галузями знань) займає провідне місце серед інших видів класифікацій, що розкривають документний фонд за змістом. Це пов’язано з тим, що галузевий принцип відіграє важливу роль у науці і практичній діяльності. Він є основою організації виробничої та наукової діяльності, системи навчання у середній та вищій школі. Тому значна кількість інформаційних потреб споживачів документної інформації носить галузевий характер. Групування документів за галузями знань полегшує добір документів, а тому сприяє задоволенню інформаційних потреб споживачів інформації [14, c. 27].

Систематична класифікація має велике значення ще й тому, що її, на відміну від інших класифікацій, широко використовують не лише для класифікації документальної інформації, але й для класифікації з метою розташування й збереження документів. У бібліотечно-бібліографічній теорії та практиці склалося так, що беруть до уваги саме систематичну класифікацію, коли вживають термін «бібліотечно-бібліографічна класифікація».

Сутність систематичної класифікації полягає в тому, що всю сукупність людських знань, яка знайшла відображення в документах, поділяють на відділи (класи) відповідно до основних галузей знань. У середині відділу створюють більш дрібні відділи — підвідділи для питань, проблем, що стосуються даної галузі знань; у підвідділах створюють ще дрібніші підрозділи тощо. Наприклад, у відділі природничих наук — підвідділи фізики, хімії, біології та інших природничих наук. У середині підвідділу хімії будуть подані розділи для окремих галузей хімії, наприклад, загальної, органічної, неорганічної, які, у свою чергу, теж можуть бути поділені на окремі підрозділи.

Систематичні класифікації, крім свого основного призначення, застосовують також для складання систематичних картотек, групування матеріалів у бібліографічних посібниках, словниках і довідниках [6, c. 30].

1.3. Основні типи документних класифікаційних систем

Документні класифікації можна вирізняти за багатьма ознаками:

• за науковою основою;
• за видом систематизованих документів;
• за аспектами застосування;
• за способом індексації тощо.

Однією з найбільш суттєвих ознак документних класифікаційних систем є засіб їх будови, який визначає їх структуру. За структурою будови існує два типи документних класифікацій — ієрархічні та аналітико-синтетичні класифікації.

В основу будови ієрархічної класифікації покладено логічну операцію поділу обсягу поняття. Сам термін «ієрархія» грецького походження й означає «підпорядкування». Тобто ієрархія — це таке, і тільки таке, співвідношення, за якого один клас є підкласом іншого, більш широкого. Тому підпорядкуванню підлягають саме такі класи.

Найбільш зручною формою зображення ієрархічних класифікацій можна вважати графи за типом дерева. Граф — це умовна фігура, що складається з крапок (називають «вершинами») та відрізків, які з’єднують деякі з цих вершин (називають «ребрами»). Будь-яку «вершину», що обрана за початкову крапку, називають «коренем».

У ієрархічних класифікаціях існують два типи відносин: зверху — донизу — це ієрархія, а горизонтальні пунктирні лінії позначають співпорядкування класів та підкласів. Безумовно, взаємовідносини між науками та їх діленнями значно складніші, ніж це подано на рисунку.

Суть ієрархічної класифікації полягає у поділі кожного класу вищого порядку на послідовно підпорядковані класи, у цьому разі кожний окремо взятий клас безпосередньо підпорядкований тільки одному, більш широкому, класу. До цих класифікацій висувають такі вимоги:

• для будь-якого предмета або предметного комплексу має бути передбачений один, і тільки один, вичерпний клас;
• класифікація повинна забезпечувати інформаційний пошук за будь-яким поєднуванням ознак.

Ієрархічні класифікації поділяють на перелічувальні та комбінаційні.

В основу будови перелічувальних класифікацій покладений принцип переліку: у класифікаційній системі перелічують усі теми, за якими існують документи. Типові поняття, тобто ознаки, що повторюються, не відокремлюють в окремі таблиці, а відображають повторенням у різних рубриках схожого змісту. Однак ці класифікації мають слабкі сторони: докладно деталізована класифікація має великий обсяг; вона не може охопити всі питання й теми, за якими можуть у майбутньому з’явитися документи. Тому ці класифікації застосовують обмежено. Єдиним прикладом застосування такої класифікації, яка існує й на початку ХХІ століття, є Класифікація Бібліотеки Конгресу США [9, c. 22].

Комбінаційні класифікації характеризуються більш розвиненою структурою. Головна відмінність цих класифікацій у порівнянні з перелічувальними — це наявність таблиць типових рубрик. Таблиці комбінаційних класифікацій складаються з основних таблиць, таблиць загальних і типових спеціальних рубрик. Класифікування за допомогою комбінаційних класифікацій не зводиться лише до пошуку готового індексу, а передбачає пошук інших класифікаційних ознак, тобто складання індексу шляхом поєднання індексів основних таблиць із таблицями типових рубрик.

Інша відмітна риса комбінаційних класифікацій — це можливість поєднання за визначеними правилами індексів основних таблиць із метою утворення нових індексів, які не передбачені в основній таблиці. За допомогою різних знаків (+, /, 🙂 можна конструювати індекси нових понять. Наприклад, книга з органічної та аналітичної хімії. Індекс органічної хімії — 24.2, а аналітичної хімії — 24.4. Отже, книга означеної тематики матиме індекс 24.2 + 24.4.

Більшість сучасних документних класифікаційних систем є комбінаційними. Це — «Десяткова класифікація Дьюї» (ДКД), «Бібліотечно-бібліографічна класифікація» (ББК), «Універсальна десяткова класифікація« (УДК). Порівняно з перелічувальними, вони мають менший обсяг і одночасно більшу можливість відображення складних багатоаспектних та нових понять. Вони незамінні при широкому тематичному пошуку, а також придатні й для вузького тематичного пошуку. Проте комбінаційні класифікації (до речі, як і інші класифікації) мають певні обмеження. Зміни у структурі наукових знань відбуваються, наприклад, на тематиці наукових документів, які стають усе більш спеціальними (наслідок диференціації наук), а також багатоаспектними (наслідок інтеграції, взаємопроникнення наук). Це ускладнює систематичний пошук документів.

Значно більші можливості відобразити багатоаспектний зміст наукових документів мають аналітико-синтетичні (фасетні) документні класифікації. Це системи з розвиненою складною структурою, які призначені для багатоаспектного пошуку інформації. Фасетні класифікації відрізняються від ієрархічних тим, що на одному й тому ж масиві документів можна побудувати кілька тематичних ієрархій.

Головні ділення фасетної класифікації утворює ієрархічний ряд за галузями знань. У межах кожної галузі є кілька таблиць категорій, побудованих у результаті попередньо проведеного категоріального аналізу термінології певної галузі. Типові ознаки характерні для всіх, чи більшості головних ділень класифікації, у допоміжних таблицях загальних категорій. В особливій таблиці подані визначення зв’язків між поняттями. Документи аналізують за категоріями, які передбачені для даної галузі знання, а знайдені у таблиці індекси синтезують відповідно до класифікаційних формул. Класифікаційна формула відображає як зміст окремих понять, так і систему зв’язків між ними.

В основі аналітико-синтетичних класифікацій лежить фасетний аналіз, суть якого полягає в тому, що спочатку аналізують галузь знання і термінологічний склад певного масиву документів із цієї галузі. На основі такого аналізу виділяють категорії, які й називають фасетами. Терміни групують за фасетами, тобто об’єднують у відповідні класи. Наприклад, терміни, що означають різні матеріали, утворюють фасет «матеріали»; терміни, що означають різні процеси — фасет «процеси» тощо [11, c. 35].

Наступні етапи побудови фасетної класифікації — поділ фасетів на субфасети (субсубфасети і таке інше); установлення фіксованої послідовності розташування фасетів. Цю послідовність називають фасетною формулою.

Отже, фасетна класифікація — це класифікаційна система, у якій поняття подані як фасетна структура, а класифікаційні індекси синтезуються шляхом комбінування фасетних ознак відповідно до фасетної формули.

Однак фасетні класифікації не набули широкого розповсюдження у зв’язку зі складністю їх будови, але елементи фасетизації використовують у комбінаційних класифікаціях, наприклад, в УДК та ДКД.

1.4. Характеристика загальної методики систематизації та індексування документів

Систематизація документа — це визначення класифікаційного індексу документа відповідно до його змісту за таблицями певної документної класифікації. Методика систематизації документів — це сукупність науково обґрунтованих і перевірених практикою принципів та правил, якими треба керуватися при систематизації. Завдання методики — забезпечити правильність, однаковість та єдність рішень при систематизації, чіткий взаємозв’язок і розмежування розділів, засоби комбінування індексів.

Користуючись однаковими таблицями класифікації, можна по-різному виконувати систематизацію документів, відносити їх до різних рубрик. Саме правильність та доцільність розподілу матеріалів за рубриками забезпечує не лише одна класифікація, а й застосована методика. Методика зумовлена не тільки особливостями тих чи інших таблиць, а й загальними принципами систематизації.

Розрізняють такі методики: загальну — про способи і правила систематизації, що стосуються документів будь-якого змісту та часткову — про способи систематизації документів певних галузей знань та окремих видів документів (нотних, образотворчих, патентних, аудіовізуальних тощо). Багато проблем загальної методики схожі для різних класифікаційних систем одного типу (комбінаційних аналітико-синтетичних), але структура конкретної системи накладає відбиток на вирішення.

Часткова методика систематизації повністю пов’язана з окремими класифікаційними системами й основні її положення відображаються у конкретних таблицях класифікації. Цю методику публікують не тільки в тексті самих таблиць, але й можуть публікувати спеціальні посібники [3, с. 91].

Індексування — це процес подання результатів аналізу змісту документа елементами інформаційно-пошукової або природної мови, як правило, з метою прискорення пошуку. Нагадаємо, що інформаційно-пошукова мова — це формалізована мова, що призначена для характеристики даних чи змісту документа з метою забезпечення його збереження та пошуку.

При індексуванні слід подавати з необхідною повнотою пошуковий образ документа, як і терміни індексування змісту документа, а у разі потреби — його форму та призначення. Об’єктом індексування є окремий документ, його складова частина або сукупність документів.

Індексування повинно виконуватися на основі безпосереднього аналізу документа з урахуванням характеру інформаційно-пошукового масиву, елементом якого стає пошуковий образ документа, характеру інформаційних потреб тих, хто використовує дану інформаційно-пошукову систему, відповідно до загальних принципів індексування та особливостей їх застосування у конкретній установі, організації, де здійснюють індексування.

Існує два основних принципи індексування — класифікаційний та предметизаційний.

Класифікаційний принцип індексування базується на поданні змісту документа відповідно до певної спеціально розробленої класифікаційної системи, а також на використанні термінів індексування класифікаційних індексів. Класифікаційний принцип індексування уможливлює організацію інформаційного пошуку документа за ієрархічною ознакою.

Предметизаційний принцип індексування базується на поданні змісту документа за допомогою понятійної системи певної природної мови, а також на використанні лексичних одиниць природної мови як термінів індексування.

Залежно від того, який принцип індексування є головним, розрізняють класифікаційні та предметизаційні інформацій-но-пошукові мови. Відповідно до характеру інформаційно-пошукової мови індексування документів здійснюють або як систематизацію, або як предметизацію, а як терміни індексування використовують або класифікаційні індекси, або предметні рубрики [4, c. 17].

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМАТИЧНІ ДОКУМЕНТНІ КЛАСИФІКАЦІЇ

2.1. Таблиці документних систематичних класифікацій: їх призначення та структура

Документні систематичні класифікації видають у вигляді таблиць. Таблиці класифікації — це посібник, який призначений для визначення класифікаційних індексів із метою впорядкованого розташування документів у логічній послідовності, зв’язках та співпорядкуванні відповідно до змісту, форми, виду та інших ознак документа. Таблиці класифікації — це матеріальне відтворення певної системи документної класифікації. Тому, коли йдеться про таблиці класифікації, завжди беруть до уваги їх конкретне видання. Таблиці класифікації є практичним посібником для систематизатора документів, оскільки вони розкривають принципи та зміст однієї з документ-них систематичних класифікацій.

Як створена та існує велика кількість класифікацій наук, так і створена велика кількість класифікацій документів. Ці класифікації існують як у вигляді таблиць, виданих друкарським способом, так і в електронному вигляді.

Залежно від обсягу галузей знання, таблиці класифікації можуть поділятися на універсальні та галузеві. Універсальні таблиці класифікації — за усіма галузями знання, публікуються, зазвичай, у варіантах різного ступеня деталізації (повні, середні, скорочені) і призначення (для наукових, обласних, публічних, дитячих і шкільних бібліотек). Галузеві таблиці класифікації включають повний варіант таблиць із відповідної галузі знання й скорочену вибірку з таблиць за суміжними галузями; її розробляють на основі універсальних таблиць. Від галузевих таблиць слід відрізняти видання фрагментів універсальних таблиць за окремими галузями (наприклад, як багатотомне видання).

Розгорнуті таблиці класифікації, як правило, найбільш повні за обсягом, включають комбіновані (складні та сладені) класифікаційні індекси, що відображають найбільш значні, з точки зору упорядників, найбільш уживані, а також спірні та складні класифікаційні поняття. Робочі таблиці класифікації відображають особливості структури та ступінь деталізації певного систематичного каталога та (або) систематичної розстановки певного документного фонду [16, c. 27].

Всі таблиці документних класифікацій складені з трьох го-ловних частин:

• основні таблиці класифікації;
• допоміжні таблиці класифікації;
• алфавітно-предметний покажчик до перших двох частин. Основні таблиці класифікації — складова частина таблиць

класифікації, яка містить ієрархічні таблиці класифікаційних ділень за галузями знань. Індекси основних таблиць називають простими. В основних таблицях класифікації перелічені всі галузі знань та всі їх підрозділи у систематичному порядку (у порядку підпорядкування та співпорядкування).

Таблиці складаються з класифікаційного ділення — елемента таблиць класифікації, який містить класифікаційний індекс, його словесне формулювання, посилально-довідковий апарат та методичні вказівки щодо використання класифікаційного ділення.

Класифікаційні ділення основних таблиць, залежно від рівня поділу в конкретних таблицях, отримують відповідні назви, наприклад, підклас, розділ, підрозділ тощо. Методичні вказівки розкривають зміст класифікаційного ділення. Словесне формулювання зазначає назву позначення індексу, а посилально-довідковий апарат — це сукупність позначень, які фіксують зв’язки та розмежування між класифікаційними діленнями.

Другу частину таблиць складають допоміжні таблиці класифікації, які містять таблиці класифікаційних ділень за допоміжними ознаками. У допоміжних таблицях класифікації подані загальні сторони, ознаки тих об’єктів, які складають зміст основних таблиць. Це можуть бути ознаки, пов’язані з видом документа (газета, аудіокасета, мікрофіша); цільовим призначенням документа (довідник, підручник, звіт); ознаками, які характеризують зміст документа (історія певної галузі науки чи техніки, філософія та методологія науки). Ці ознаки можуть бути характерними для всіх чи більшості галузей знань. У цьому разі їх оформлюють як допоміжні таблиці, які носять назву загальних. У тексті таблиць класифікації вони можуть розміщуватись або на початку таблиць (наприклад, в УДК), або за основними таблицями (наприклад, у ББК).

Проте можуть бути ознаки, що є характерними лише для певної галузі знань. Наприклад, для техніки характерні ремонт, експлуатація, а для літератури — жанр. Ознаки, які властиві одній галузі знання (чи підрозділу галузі) формуються у вигляді допоміжних таблиць, які називають спеціальними. Ці спеціальні допоміжні таблиці класифікації розміщені перед тими підрозділами, де їх застосовують [11, c. 24].

У конкретних таблицях класифікації допоміжні таблиці носять різні назви. Наприклад, в УДК — це таблиці визначників, у ББК — таблиці типових ділень. Типові ділення ББК містять загальні типові ділення та спеціальні типові ділення. Система визначників в УДК включає загальні визначники (часу, мови, місця, народів, точки зору тощо) та спеціальні визначники, що застосовують тільки у певних відділах УДК (аналітичні та синтетичні визначники). Застосування допоміжних таблиць класифікації скорочує обсяг таблиць, уможливлює комбінування індексів.

Третьою складовою частиною таблиць є алфавітно-предметний покажчик (АПП). Він містить алфавітний перелік усіх тих понять, що застосовують у тексті основних та допоміжних таблиць. Біля кожного предметного поняття зазначають його індекс. Наприклад:

Етнографія 63.5 Оперний театр 85.335.41

Головне призначення АПП — слугувати засобом полегшення та прискорення пошуку потрібного ділення (рубрики) основних чи допоміжних таблиць. Адже далеко не завжди можна легко знайти класифікаційне ділення. Наприклад, таке поняття як «філателія» (колекціонування поштових марок). За таблицями ББК воно міститься у відділі «76.19 Колекціонування творів друку», який є діленням більш загального відділу «76.1 Книжкова справа. Книгознавство». АПП дає можливість швидко здійснити пошук необхідного класифікаційного ділення.

До складу алфавітно-предметного покажчика входять два види предметних рубрик: прості й гніздові.

Проста рубрика включає назву предмета та його індекс, наприклад:

Матеріальна форма книги 76.10 Медичне обладнання — виробництво 34.7

Гніздова рубрика утворюється у тих випадках, коли той самий предмет є об’єктом вивчення кількох дисциплін і вміщений у таблиці в кількох місцях, залежно від аспекту розгляду, наприклад:

Мед 36.847

штучний 36.85

медичне застосування 53.51

Отже, АПП є обов’язковою складовою частиною класифікації та разом з основними та допоміжними таблицями утворює єдине ціле — таблиці документної систематичної класифікації.

2.2. Індексація у таблицях класифікації

За кожною рубрикою основних таблиць та допоміжних таблиць класифікації закріплюють індивідуальний індекс. Індексацію у таблицях класифікації здійснюють у вигляді класифікаційних індексів. Класифікаційний індекс — це умовне (буквене, цифрове або змішане) позначення розділу класифікації, до якого відносять документ (або його складову частину) відповідно до його змісту.

Для будови індексів використовують букви українського, латинського алфавіту, арабські, римські цифри, а також знаки пунктуації (крапка, тире), математичні символи (+, 0). Система та сукупність позначень, що прийняті у класифікації, називають індексацією. Індексація виконує у таблицях класифікації ряд функцій:

• закріплює логічну структуру класифікації;
• є засобом зв’язку між класифікаційними діленнями основних, допоміжних таблиць та алфавітно-предметним покажчиком;
• служить засобом запису результатів класифікації на книгах та інших документах [18, c. 19].

За видами індексація буває цифровою, буквеною та змішаною (букви та цифри), а за структурою може бути логічною (ступінчастою) та нумераційною (порядковою). Суть нумераційної індексації полягає в тому, що всі відділи таблиць нумеруються підряд. Логічна індексація відображає логічну структуру таблиці. Вона показує підпорядкування та співпорядкування відділів, де кожен наступний індекс утворюється шляхом приєднання знака до попереднього, наприклад:

2        Природничі науки

22      Фізико-математичні науки

22.1   Математика

22.13        Теорія чисел

22.130      Арифметика

До індексації висувають ряд вимог, головними з яких є:

• послідовність відділів повинна позначатися в індексах, наприклад:

22      33 А  АБ

24      33 В  АВ

26      33 С  АГ

• індексація повинна бути максимально короткою;
• індекси повинні бути легкими для запам’ятовування;
• індексація повинна уможливлювати включення нових понять до будь-якого місця класифікації, не порушуючи загальної структури класифікації.

В усіх сучасних класифікаціях використовують логічну систему індексації. Допускаються відхилення від логічної індексації для включення нових понять, галузей тощо.

РОЗДІЛ 3. Використання бібліотечно-бібліографічних класифікацій в Україні

3.1. Сучасний стан використання бібліотечно-бібліографічних класифікацій в Україні

Говорячи про роль української книги в формуванні національної думки, мовної політики держави, свідомого світогляду нації, не можна заперечити той факт, що основоположним є те – як позиціонується українська книга в українському інформаційному просторі. Адже, без вирішення проблемних питань, щодо існування самої книги, не можна говорити, про очікуваний вплив книги на суспільство. Одним з таких питань, є виконання адекватно-відповідного, до сучасних реалій існування соціуму, процесу класифікації та систематизації українських видань, здійснювати який, потрібно за допомогою бібліотечно-бібліографічних класифікаційних систем українського формату, ті, в яких представлена найширша гамма знань української науки в першу чергу.

Дані класифікаційні системи є механізмом систематизації документів, організації систематичних каталогів і картотек, тематичного пошуку інформації в бібліографічних базах, електронних масивах, бібліотечних каталогах.

90-ті роки ХХ століття були для ББК складними і визначальними, адже постало питання про модернізацію ББК. Потреба в модернізації була зумовлена тим, що ББК була орієнтована на зміст вітчизняної літератури 7080-х років і станом на 90-ті роки морально застаріла.

Якщо в Росії, робота з вдосконалення ББК проводилась і надалі (регулярно виходили друком зміни та доповнення до існуючих таблиць даної класифікації), то українські спеціалісти, на співавторських правах, приймати участь в цій роботі не могли, і могли тільки користуватись такими доповненнями.

Так продовжувалось доволі недовго, до тих пір, коли прийшло свідоме розуміння і виробнича необхідність модернізувати таблиці ББК, видані ще за радянських часів. Нагадаємо, що модернізація становить собою переробку класифікаційної системи у відповідності до нових реалій розвитку знань про світ і людину, соціальну практику з метою адекватного розкриття змісту документів для максимального задоволення інформаційних запитів користувачів. Загальновідомо, що модернізація – це динамічний елемент у розвитку будь-якої системи. Звичайно ж, що з динамікою розвитку науки в цілому і окремих галузей останньої, зокрема, потрібно було змінювати змістовну складову ББК, в рамках адаптації класифікації до існуючих на той час реалій життя. З початком модернізації ББК, почався новий етап існування даної класифікаційної системи – етап підготовки і видання змістовно якісно нових, зі зміненим основним рядом, адаптованих до новітніх вимог суспільного знання (і тільки в 1997р. виходять друком “Робочі таблиці ББК для масових бібліотек”. 1998 рік – ББК для дитячих і шкільних бібліотек, 3-є видання) Варто принагідно зазначити, що вище перелічені таблиці, були по-новому зорієнтовані та сформульовані, але все ж таки – це були таблиці, видані у Російській федерації, а значить і змістовне наповнення їх було наближене до мовних, історичних та менталітетних аспектних особливостей даної держави [5, c. 12-14].

В Україні, через відсутність власної класифікаційної системи, постала дилема обрання для роботи вітчизняних бібліотек УДК або ББК. Виникає закономірне питання, чому ж обов’язково потрібно вибирати одну з двох класифікаційних систем? Чому не можна створити умови для нормального співіснування УДК і ББК в Україні?

Нагадаємо, що ББК використовується найбільше в мережі бібліотек системи Міністерства культури і мистецтв України, яка включає 6 бібліотек державного рівня, 78 обласних і центральних міських бібліотек і понад 20 тисяч районних (міських) і сільських бібліотек. Усі бібліотеки користуються таблицями ББК: публічні бібліотеки – з 1980р., обласні універсальні наукові – 1986 р. [2]. Використовують ББК також бібліотеки вищих навчальних закладів, шкільні, бібліотеки середніх спеціальних навчальних закладів, профспілкові бібліотеки, академічні, медичні та сільськогосподарські бібліотеки (розділи суспільних наук).

В Книжковій палаті України, з 1995 року, почалася робота, спрямована на моніторинг та аналіз класифікаційних систем, за для перспективного їх (або однієї з них) адаптування та використання на теренах України [5, С.3]. В результаті проведеної роботи, було вирішено розпочати роботу з перекладу та адаптації Універсальної десяткової класифікації. Цей вибір мотивувався тим, що по-перше: в разі не прийняття рішення щодо перекладу УДК, всі б науково-технічні видавництва, органи науково-технічної інформації та біля 50 тис. бібліотек, були б приречені користуватися, або застарілими виданнями, або російськомовними, що на той час вже готувалися у Росії – це не можливо було б допускати, з огляду на, вже прийнятий тоді, закон про державну мову. По-друге, Книжкова палата, за всі часи свого існування, працювала, як над УДК, так і з УДК безпосередньо, використовуючи цей інформаційний продукт у свої роботі.

Таким чином, вже у 1997 році, Книжковою палатою України, було розроблено проект “Класифікаційна система України” [22, С.8], що передбачав створення таблиць УДК українською мовою та їх видання, як у традиційному друкованому вигляді, так і в електронній формі.

Як результат, було підписано відповідну угоду і таким чином, придбано Еталонні таблиці Універсальної десяткової класифікації, у вигляді структурованих електронних текстових масивів від Консорціуму УДК, за ліцензією UDC-9710, що передбачає переклад, друкування і розповсюдження тиражу на території України.

З цього моменту почалась кропітка робота з перекладу УДК українською мовою. Чітко розділеної етапізації даного процесу розробниками ще не названо, але це не виключає наявність характерних етапів у підготовці української УДК.

Спочатку колектив Книжкової палати зіткнувся з проблемою підбору перекладачів, що були б компетентні у різних галузях. Бездоганне знання англійської   й   української   мов,   спокушеність   подібними   перекладами, пристойне орієнтування в сучасній сталій науковій українській термінології, стали критеріями відбору.

Пізніше виникали проблеми різного бачення перекладу тих чи інших визначників, між бібліографами та перекладачами. Так, останнім варіантом географічних визначників, став толерантний та оптимальний симбіоз, дещо різних за баченням їх перекладу перекладачем і науковим редактором. Даний компромісний варіант, виник у результаті кропіткої праці бібліографів, що проводили постійні консультації і з перекладачем, і з науковим редактором, і з спеціалістами компетентних установ [17, c. 36-37].

Нелегкими були у вирішенні і питання лінгвістичного характеру, За відсутності єдиної мовної політики в Україні, бібліографам Книжкової палати, було доволі не просто приймати те чи інше рішення, враховуючи той факт, що не рідко, відповіді, на одне й теж консультативне питання, що ставилися до лінгвістичних титанів України, були радикально протилежними.

Підготовка Алфавітно-предметного покажчика, теж мала не просту історію, з огляду на її протікання. Як і в підготовці таблиць безпосередньо, виникали питання і лінгвістичного, і суто технологічного характеру. Принагідно зазначити те, що і посилання до академічних тлумачних словників, не завжди давали бажаний результат.

Що ж до технологічних питань, то їх вирішення, часом, полягало у безпосередньо ручній праці бібліографа – спеціаліста, що спроможний, працюючи з масивом своєї літери, змінити його певним чином, адсорбувати термін, відтінити нагромадження зайвих уточнень, пояснень, ввести необхідні [16, c. 10].

3.2. Тенденції розвитку використання бібліотечно-бібліографічних класифікацій в Україні

Щодо створення української УДК, можна констатувати той факт, що перед очима та в руках спеціалістів, постало Еталонне видання “Універсальної десяткової класифікації”, українською мовою, у двох книгах. Згодом, у 2003, 2004, 2005 та 2006 роках, вийшли друком чотири випуски відповідно, “Універсальної десяткової класифікації. Зміни та доповнення”. В 2005 р. Було видано додатковий тираж УДК. Наразі робота над створенням змін та доповнень до УДК ведеться, відповідно до договору з Консорціумом УДК і професійної необхідності в даних таблицях.

Не маючи власної класифікації, вітчизняні бібліотечні фахівці намагаються якомога більше наблизити ці таблиці до національних потреб. Але нині це є досить проблематичним. НДЦ ББК має авторське право на видання таблиць і слідкує за його дотриманням. Українські бібліотечні працівники можуть, за домовленістю, видати україномовну версію лише повністю ідентичну до російського видання. Але останні повні таблиці класифікації для публічних бібліотек були видані в 1997 році, і тепер деякі розділи вже застаріли. Повних таблиць, які б охоплювали всі галузі знання, враховуючи сучасні нововведення, зараз не існує, а випуск окремих розділів розраховано до 2007 року. Тож склалася ситуація, коли кожна бібліотека, отримуючи російськомовний варіант, може трактувати і пристосовувати його до національних потреб по-своєму. Таким чином, ми втрачаємо основний принцип роботи з таблицями – їх уніфікацію у застосуванні.

Порівнюючи УДК і ББК слід пам’ятати, що в основі ББК лежить принцип класифікації наук, в той час як в основі УДК лежить децимальний принцип.

За своєю структурою ББК належить до ієрархічних класифікаційних систем комбінаційного типу. Окрім основних таблиць, в ній передбачені допоміжні таблиці типових поділів (загальних, територіальних, типових поділів соціальних систем, а також спеціальних). Індексація ББК логічна. Класи поділяються на підкласи, розкриваючи логічну будову кожного з них. Перший і другий ряд поділів таблиць ББК для масових бібліотек в сукупності відповідає основному (першому) ряду таблиць для наукових бібліотек [16,c. 11].

Основний ряд в ББК для наукових бібліотек позначений великими літерами російського алфавіту:

А        Загальнонаукове та міждисциплінарне знання

Б        Природничі науки

В        Фізико-математичні науки

Г        Хімічні науки

Д Науки про Землю (геодезичні, геофізичні, геологічні і географічні науки)

Е        Біологічні науки

Ж/О   Техніка. Технічні науки

П Сільське і лісове господарство. Сільськогосподарські і лісогосподарські науки

Р        Охорона здоров’я. Медичні науки

С        Суспільні науки в цілому

Т        Історія. Історичні науки

У        Економіка. Економічні науки

Ф        Політика. Політичні науки

Х        Право. Юридичні науки

Ц        Військова справа. Військова наука

Ч        Культура. Наука. Освіта

Ш       Філологічні науки. Художня література

Щ       Мистецтво

Э        Релігія. Містика. Вільнодумство

Ю       Філософія. Психологія

Я        Література універсального змісту [4].

В якості першого поділу загальних типових поділів, використовуються маленькі літери російського алфавіту, до літер додаються арабські цифри. Літерне позначення використовуються в географічних, мовних, етнічних типових діленнях [12, С.76-77]. На дві групи підрозділяються типові поділи в ББК: типові поділи загального використання, представлені поза основними таблицями, і спеціальні типові поділи в тексті основних таблиць.

В основу структури ж УДК покладено принцип десяткових дробів. Десятковий принцип структури дозволяє безмежно розширити її шляхом додавання нових цифрових позначень до існуючих, не змінюючи класифікаційну систему в цілому.

Згадаємо, що вивчаючи досвід УДК та інших, що передували ББК універсальних систем, спеціалісти, що створювали ББК, зуміли уникнути недоліків і розробити стійкий структурний апарат. Були враховані деякі переваги класифікації Г.Е. Блісса, котра мала крім таблиць загальних і спеціальних визначень можливість альтернативних рішень, запасних індексів; використовувались також переваги структури “Класифікації двокрапкою” Шиалі Ранганатана.

Таким чином, ББК, що увібрала і розвинула цінні досягнення попередніх класифікаційних систем, володіє гнучкістю, що дозволяє зі значною повнотою і точністю відобразити в індексі не тільки тематичний зміст, але й різного роду додаткові, формальні характеристики друкованих видань. Звичайно, це не означає, що структура ББК ідеальна. Як показали дослідження, співвідношення типів поділів в ББК в деяких випадках умовне і суперечливе. Звести це до мінімуму або ліквідувати, могли б професіонали, покликані боротися за якість перевидань класифікації [10, c. 44].

Відомо, що, на даний момент, на українському книжковому ринку досить широко представлений асортимент видань з Росії – це приблизно 60% від загальної кількості всіх книжок, що продаються на книжкових ринках, ятках, у магазинах.

Стає очевидним і те, що у всіх цих книгах російського виробництва проставлено відповідні індекси саме ББК, а не якоїсь іншої класифікаційної системи, що значно полегшує роботу систематизаторів, робота яких не така вже і проста, навіть з огляду на те, що відповідний індекс вже проставлено. В будь-якому разі, говорячи про не складність процесу індексування, слід зазначити, що створення дієво-якісного апарату з масиву заіндексованих у різних установах карток – процес вельми складній, розуміючи перспективність створення довідкового апарату в конкретній бібліотеці.

Проаналізувавши комплектування фондів двох найбільших бібліотек України, а саме Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського і Національної парламентської бібліотеки України, можна констатувати факт тенденції зростання кількості продукції, і саме книжкової продукції російського виробництва, де також вже є індекс ББК. Вимальовується динаміка росту кількості друкованих видань, якими комплектуються фонди цих бібліотек, не тільки вітчизняних, але й видань країн СНД (зокрема Росії), що свідчить про наявність в більшості цих видань вже проставленого індексу ББК. Отже, очевидним є те, що робота з розробки та вдосконалення класифікаційних систем, (не в принциповому, а в методологічному аспекті цього питання) в Україні, проводиться і надалі. Зусиллями спеціалістів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, започатковано і виконується видання серії багатотомника “Рубрикатора НБУВ”, а колективом Книжкової палати України ім. І.Федорова, щорічно проводиться робота над вдосконаленням основного масиву Еталонного видання Універсально десяткової класифікації [15, c. 12].

Таким чином, в інформаційно-пошуковому полі, поряд з іншими класифікаційними системами, існують, вже втіленні у життя і втілювані і надалі, тенденції розвитку, як Бібліотечно-бібліографічної класифікації, так і Універсальної десяткової класифікації – двох найбільших, за своєю історією та географією предметного використання в Україні, бібліотечних класифікаційних систем.

Висновки

Підсумовуючи все вище сказане, можна констатувати, що:

• з огляду на не просту історію свого започаткування і існування, ББК на сьогодні не дивлячись ні нащо, зміцнила свої якості: універсальність, науковість, логічність побудови, стабільність, гостинність, толерантність (гнучкість);
• робота з адаптації змісту ББК до сучасних науково-технічних, політичних, економічних і культурних умов існування суспільства, продовжується безперервно;
• актуальність ББК не втратила своїх позицій щодо її застосування в бібліотечно-інформаційній роботі на теренах країн СНД, в цілому та України, зокрема.

У 2000 році Україна вперше за свою історію отримала видання УДК українською мовою. З дозволу Книжкової Палати Інститутом математичного моделювання «Фраксім» на базі поліграфічного видання було розроблено електронну версію таблиць. У 2003 році за представленими Консорціумом УДК матеріалами, Книжкова палата здійснила видання «Універсальна десяткова класифікація (УДК): Зміни та доповнення», що забезпечує актуальність таблиць УДК, виданих українською мовою.

Для подальшого успішного впровадження таблиць УДК добре було б видати загальну методику систематизації, ввести вивчення таблиць у навчальні плани учбових закладів, що готують фахівців для бібліотек. Вагомими питаннями, що потребують нагального вирішення, є проблеми сумісності класифікаційних таблиць, створення таблиць співвідношень між різними класифікаціями.

Список використаної літератури

1. Барсук А.И. Библиографоведение в системе книговедческих дисциплин. -М., 1975. -С. 177-181
2. Барсук А.И. Развитие книговедческой концепции библиографии // Книга: Исслед. и материалы. -1988. -Сб. 52. -С. 43—51.
3. Библиографія. Обший курс: Учебник для библ. фак-тов ин-тов культури / Под ред. М.А. Брискмана. -М., 1969. -С. 62—63
4. Библиотечно-библиографическая классифиация: Рабоч. табл. для мас. б-к. – М.:Либерия, 1997. – 688 с.
5. Буран В.Я., Довгопола О.П., Пупченко В.В. Бібліографія. Загальний курс. -К., 1984. -С. 12-19
6. Вилегжаніна Т., Анісімова С. Роздуми про сучасний стан і майбутнє класифікаційних систем в Україні//Вісник Кн. палати. – 1996. – №4. – С. 8-9.
7. Вохрышева М.Г. Библиографическая деятельность: структура и эффективность. -ML, 1989. -С.106-107.
8. Голоднова Н., Петрова А. Динаміка розвитку знання і межі змінюванності універсальних бібліотечних класифікацій//Бібл. Вісник. – 1996. – №1. – С.1-4.
9. Голоднова Н.Н. Библиотечно-библиографическая классификация: модернизация и перспективы развития//Вісник Кн. палати. – 1997. – №5. – С.7-9
10. Голтвинская Т.С. Библиотечно-библиографическая классифкация: за и против//Сов. библиотековедение. – 1991. – №4. – С.40-44
11. Диомидова Г.Н. Библиография. Общий курс: Учеб. для библ. техникумов и библ. отд-ний культ.-просвет. училищ. -2-е изд., переработ, и доп. —М.: Кн. палата, 1991
12. Диомидова Г.Н. Библиографоведение: Учеб. для сред, профессион. учеб. заведений. -СПб.: Профессия, 2002
13. Коршунов О.П. Библиографоведение. Общий курс. — М., 2001.
14. Меженко Ю.О. Теоретичні передумови організації української бібліографічної роботи // Бібліолог. вісті. -1996. -№ 4 (13). -С. 48, 55.
15. Мухітдінова Л. Класифікаційні системи в Україні: коротка історія (1917-1996)//Вісник Кн. палати. – 1996. – №4. – С.9-12.
16. Петренко Н. Еталон в Україні: останній етап перед випуском у світ//Вісник Кн. палати. – 2000. – №3. – С.10-11.
17. Сенченко М. На черзі кооперативна каталогізація//Вісник Кн. палати. – 1997. – №8. – С.3-4
18. Систематизация произведений печати: систематический каталог: Учеб. пособие/[В.К.Удалова и др.]. – Х.: Ин-т культуры, 1982. – 96 с.
19. Сукиасян Э.Р. ББК и мировая классификационная практика//Сов. библиотековедение. – 1991. – С.35-40.
20. Сукиасян Э.Р. Библиотечные каталоги: Методические материалы. – М.: ИПО Профиздат, 2002. – 192 с.
21. Сукиасян Э.Р. Классификационные системы/Библиотечные каталоги: Методические материалы. – М., 2001. – С.51-80.
22. Універсальна десяткова класифікація: У 2 кн. Кн.1. Таблиці: Пер. з англ./Голов. ред. М.І. Сенченко; USD Consortium, Кн. палата України. – К.: Кн. палата України, 2000. – 932 с.