Система стандартизації в Україні та за кордоном

Вступ

Актуальність теми. В усіх промислово розвинених країнах підвищення рівня виробництва, поліпшення якості продукції і зростання життєвого рівня населення тісно пов’язані з широким використанням стандартизації в галузі охорони природи. Стандартизація є одним з атрибутів державності, а з іншого боку — нормативним засобом управління, вона — об’єктивна реальність та одна з форм дії економічних законів розвитку суспільства. Тому докорінна зміна економічних відносин потребує створення відповідних правових основ і суттєвого перегляду ставлення до самої стандартизації.

Згідно із міжнародного стандарту ІБО/ІЕЗ: «Стандартизація — діяльність, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багатократного використання у відношенні реально існуючих або перспективних завдань».

Предмет стандартизації — технічне законодавство та нормативні документи регламентації процесів, методів, способів, правил життєдіяльності людини. Суб’єкти стандартизації. Законодавством України встановлено такі суб’єкти стандартизації:

центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;
центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;
рада стандартизації;
технічні комітети стандартизації;
інші суб’єкти, що займаються стандартизацією.

Мета нашого дослідження – розглянути та порівняти систему стандартизації в Україні та за кордоном.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти стандартизації

1.1. Сутність і зміст стандартизації

Науково-технічний прогрес несе не лише позитивні моменти, на жаль, людина дедалі більше підпадає під інформаційну атаку, стає менш захищеною від техногенного фактора. Це вимагало винаходу певного захисту інтересів простого споживача та виробника продукції. Таким захистом стала стандартизація вимог до продукції, виробництва тощо.

Одне з основних завдань економічної політики будь-якої країни в сучасний період — всебічне підвищення технічного рівня та якості товарів і послуг. Якісні й конкурентоспроможні товари та послуги, що реалізуються на внутрішньому та зовнішньому ринках, мають відповідати останнім досягненням науки, найвищим техніко-економічним, естетичним та іншим споживчим вимогам.

Одним із ефективних засобів підвищення якості товарів і послуг на всіх стадіях є стандартизація та сертифікація. Суть їх полягає в забезпеченні діяльності на всіх рівнях виробництва й обігу з установлення та використання у різних галузях економіки обов’язкових норм і правил, спрямованих на прискорення технічного прогресу та досягнення високої якості товарів і послуг.

Стандартизація — повторювальна діяльність, спрямована на виконання завдань у сферах науки, техніки та економіки для досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній галузі. Завданням стандартизації є створення систем нормативно-технічної документації, які визначають прогресивні вимоги до продукції та її розробки, виробництва й застосування. Назване завдання випливає з мети стандартизації — прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва та якості продукції1.

У свою чергу, ергономіка є джерелом інформації для встановлення стандартів, з одного боку, і сферою їх прикладання. У сучасних умовах уже годі уявити подальший розвиток ергономіки без стандартизації. Використання стандартів в ергономіці передусім пов’язано із гарантуванням безпечних умов праці, підвищенням точності та надійності результатів ергономічних досліджень та роботи систем, безпеки та комфортності праці.

Основними функціями стандартизації в ергономіці є такі:

регулююча — визначення основних параметрів системи, що мають забезпечити їх уніфікацію, безпечність та надійність;
захисна — визначення параметрів системи, які забезпечують урахування потреб як виробників (власників систем), так і споживачів (користувачів систем);
економічна — полягає у забезпеченні економічної ефективності систем, які проектуються;
соціальна — полягає у тому, що стандарти є бар’єром для неякісної продукції (послуг), дозволяють уникати ризиків техногенних катастроф, фізіологічних та психологічних зрушень, зниження працездатності людини тощо [7, c. 7-8].

В Україні правові засади стандартизації, зокрема ергономічної, її економічні основи та організаційна структура визначені відповідним декретом Кабінету Міністрів (1993 р.). Законодавче визначення робить стандарти обов’язковими для виконання по всій території України.

Розрізняють державні стандарти України, що діють на території країни; галузеві стандарти — діють у межах галузі; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок — обов’язкові для науково-дослідних установ, та регіональні, національні стандарти інших країн, що застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Стандартизація відіграє суттєву роль при керуванні економікою для підвищення ефективності й продуктивності суспільного виробництва та поліпшення якості продукції. Вона акумулює найновіші досягнення науки і техніки, органічно поєднує фундаментальні та прикладні галузі науки, сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень в практику, допомагає визначити найбільш економні та перспективні напрямки розвитку науково-технічного прогресу і різних галузей економ і їси країни.

Сьогодні різко зростає роль стандартизації як важливої ланки у сфері технічного регулювання — від наукових розробок до експлуатації та утилізації виробів. Стандартизація поєднує науку, техніку і виробництво, сприяє забезпеченню єдиної технічної політики в різних галузях економіки, технічному переозброєнню виробництва, широкому впровадженню сучасної техніки і процесів, механізації й автоматизації виробничих процесів, підвищенню якості товарів. Усе це створює умови для розвитку економіки країни.

Характерною особливістю стандартизації є те, що сфера її дії та застосування, рівень розвитку мають широкий діапазон. Немає такої сфери діяльності людини, до якої б не була причетна стандартизація [5, c. 38].

1.2. Органи стандартизації в Україні

Органи стандартизації — це підрозділи, які виконують функції державного управління всіма підприємствами й організаціями з питань стандартизації, здійснюють координуючу діяльність і діють від імені держави.

З набуттям незалежності в Україні виникла потреба у створенні національної стандартизації та визначенні суб’єктів стандартизації. До суб’єктів стандартизації згідно із законом України «Про стандартизацію» та ДСТУ 1.0:2003 належать:

— центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

— рада стандартизації;

— технічні комітети стандартизації (ТК);

— інші суб’єкти, що займаються стандартизацією.

Центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації є Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики України (Держспоживстандарт України), який підпорядковується Кабінету Міністрів України. Роботи зі стандартизації в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів очолює Державний комітет з будівництва та архітектури України (Держбуд України). Держспоясивстандарт України та Держбуд України здійснюють свою діяльність згідно із законом України «Про стандартизацію» (№2408-III від 17.05.2001 р. із змінами), який установлює правові та організаційні засади стандартизації в Україні й спрямований на забезпечення єдиної технічної політики у цій сфері. Закон регулює відносини, пов’язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на суб’єкти господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності, органи державної влади, а також відповідні громадські організації.

Мережа органів Держспоживстандарту України функціонує на всій території країни. До її структури входять центральні й територіальні органи, рада, ТК та відомчі служби (Додаток 1) [7, c. 9].

До центральних органів належать органи управління, Державна метрологічна служба України, науково-дослідні інститути, центри і відділи наукової, техніко-економічної та нормативної інформації, навчальні заклади. Держспоживстандарт України організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних НД і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації, організовує навчання та професійну підготовку спеціалістів у сфері стандартизації.

До основних функцій центральних органів належать:

забезпечення реалізації державної політики у сфері стандартизації;
здійснення заходів щодо гармонізації національних НД з відповідними міжнародними (регіональними) НД;
участь у розробленні й узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;
установлення правил розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних НД, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;
уживання заходів щодо виконання зобов’язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;
співпраця у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;
прийняття рішення щодо початку та припинення діяльності ТК стандартизації, визначення їхніх повноважень та порядку створення;
організація надання інформаційних послуг з питань стандартизації;
забезпечення адаптації стандартів, процедур оцінки відповідності, процедур сертифікації та практики відповідно до сучасних досягнень науки і техніки;
установлення символів або знаків, що засвідчують відповідність продукції до національних НД;
формування програми робіт зі стандартизації;
ведення реєстру НД;
організація створення і ведення національного фонду НД та Національного інформаційного центру міжнародної інформаційної мережі (ШОКЕТ);
організація розповсюдження офіційних публікацій національних, міжнародних та регіональних НД.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України [5, c. 39].

Держспоживстандарт України відповідає за організацію, стан і розвиток стандартизації в країні, визначає основні напрями розвитку науково-методичних і техніко-економічних основ стандартизації. Він має право доручати міністерствам, відомствам, організаціям і підприємствам різні види робіт, що пов’язані зі створенням чи зміною НД; давати вказівки щодо усунення виявлених порушень норм і вимог, які встановленні в НД; уживати заходи щодо заборони випуску продукції, яка не відповідає вимогам НД, тощо.

Рада стандартизації є консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністре»в України. Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України. Рада формується на засадах рівності із представників органів виконавчої влади, Держспоживстандарту України, суб’єктів господарювання, науково-дослідних, відомчих та відповідних громадських організацій.

Метою діяльності Ради с налагодження і забезпечення співробітництва між виробниками, постачальниками, споживачами продукції, процесів і послуг та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації та сприяння розвитку стандартизації.

Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності. До основних функцій належать: вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації, а саме:

створення ТК та визначення напрямів їхньої діяльності;
прийняття міжнародного, регіонального чи іншого НД як національного;
здійснення експертиз проектів технічних регламентів та НД з питань технічного регулювання, програм робіт із стандартизації.

Технічні комітети (ТК) створюються центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

ТК є робочими органами у сфері стандартизації і формуються за принципом представництва всіх зацікавлених сторін. До роботи у ТК залучають на добровільних засадах уповноважених представників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідних науковців і фахівців. Членство в ТК є добровільним.

Діяльність ТК здійснюється згідно з «Типовим положенням про технічний комітет стандартизації». Організаційне забезпечення діяльності ТК здійснюється їх секретаріатами. ТК не можуть одержувати прибуток від своєї діяльності.

Залежно від об’єктів стандартизації здійснюється спеціалізація ТК. За рішенням Держспоживстандарту України створено 137 ТК з різних галузей економіки. Наприклад: ТК8 — «Труби та сталеві балони» (на базі Державного трубного інституту, м. Дніпропетровськ), ТК41 — «Зернові культури та продукти їх переробки» (на базі Київського інституту хлібопродуктів). Підприємства, громадські об’єднання й організації та інші суб’єкти господарської діяльності, які розробляють НД, погоджують їх з відповідними ТК.

З метою розвитку національної стандартизації послуг на базі Київського національного торговельно-економічного університету створений ТК 118 — «Послуги торгівлі, громадського харчування та туризму», який здійснює роботи з розроблення, експертизи та підготовки до затвердження НД в сфері послуг торгівлі, громадського харчування та туризму.

Держспоживстандарт України має розгалужену мережу територіальних органів, які об’єднують 35 центрів стандартизації, метрології та сертифікації (ЦСМ). Ці центри від імені Держспоживстандарту України виконують практичну і методичну роботу зі стандартизації, метрології та сертифікації на території України і розташовані в обласних містах. До складу ЦСМ входять лабораторії Державного нагляду.

До основних функцій діяльності ЦСМ належать: контроль за додержанням НД та єдністю вимірювань у даному регіоні; розповсюдження інформації про НД; організаційно-методична і технічна діяльність зі стандартизації, метрології, управління якістю та сертифікації, оцінки якості продукції (процесів, послуг), її випробування тощо [4, c. 15-16].

Територіальні органи систематично аналізують інформацію щодо якості продукції, яку виробляють підприємства регіону і яка реалізується на ринку, подають цю інформацію до відповідних центральних органів управління.

Відомчі служби зі стандартизації координують роботу підрозділів стандартизації, які діють у рамках міністерств (відомств), об’єднань, організацій. Головна ознака цих служб стандартизації — відомча, вони здійснюють свою діяльність від імені міністерства (відомства).

Держспоживстандарт України координує і скеровує діяльність відомчих служб, до складу яких входять управління (відділи) стандартизації міністерств (відомств), головні та базові організації.

Головні завдання управлінь (відділів) стандартизації міністерств (відомств): керівництво діяльністю служб у системі міністерства (відомства); вивчення основних напрямів розвитку відомчої стандартизації; організація впровадження НД і здійснення контролю за їх упровадженням. Відомчі управління реєструють, розмножують і розповсюджують НД у своєму відомстві.

Головні організації – це самостійні науково-дослідні чи проектно-конструкторські, технологічні організації, що виконують найважливіші роботи зі стандартизації продукції, процесів, послуг, яка відповідає їхньому профілю; науково-методичне керівництво і координацію робіт відомчих базових організацій зі стандартизації; готують експертизу проектів НД до затвердження; вивчають науково-технічний рівень продукції та послуг, які виробляють і надають в Україні та за кордоном; перевіряють та переглядають чинні НД; здійснюють контроль за впровадженням і використанням НД.

1.3.Міжнародна і Європейська діяльність України в області стандартизації

Входження України до світових ринків вимагає дотримання нею міжнародних стандартів. Найважливішою міжнародною організацією, що впливає на створення національних стандартів більшості європейських країн, США, Японії, є Міжнародна організація стандартизації (ISO). Наприклад, стандарти 180 серії 9000, що визначають основні поняття у сфері управління та забезпечення якості, прийнято як національні у більше як 50 країнах, зокрема в ЄС, Європейській асоціації вільної торгівлі, США, Японії. Крім того, з метою усунення бар’єрів у торгівлі, утворення єдиного ринку були створені європейські організації зі стандартизації: Європейський комітет зі стандартизації, Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці, Європейський інститут зі стандартизації в галузі телекомунікації. Відомою з питань стандартизації електротехніки є Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК). Україна з 1993 року є членом ISO та МЕК.

Незважаючи на прийняті нормативно-правові документи, розуміння важливості стандартизації, в України існує ряд нерозв’язаних проблем у цій сфері:

— усі закони є документами непрямої дії і передбачають прийняття різними органами виконавчої влади численних підзаконних актів;

— хоча в Україні діє більше як 1500 національних стандартів, а понад 1000 перебуває у стадії розробки, майже 20 000 чинних стандартів є застарілими, такими, що не відповідають міжнародним нормам і стандартам, оскільки залишилися ще від часів Радянського Союзу та відтоді не переглядалися [6, c. 4].

Для будь-якої полісистеми важливими є стандарти ISO серії 9000. Вони гарантують найвищу акредитацію організації на світовому ринку.

Стандарти даної серії складаються з п’яти основних частин. ISO 9000 «Управління якістю та стандарти гарантії якості» та ISO 9004 «Управління якістю та елементи системи якості» містять лише рекомендації щодо застосування стандартів у виробничому процесі, а стандарти ISO 9001, 9002, 9003 визначають конкретні вимоги до процесів поставки, виробництва, встановлення, обслуговування:

ISO 9001 — модель гарантії якості в проектуванні, монтуванні, обслуговуванні;
ISO 9002 — модель гарантії якості процесів виробництва та встановлення (монтажу);
ISO 9003 — модель гарантії якості на заключних етапах виробництва, контролю.

Зміст стандартів даної серії розкривається такими елементами :

адміністративна відповідальність — означає, що має бути визначено конкретну особу, яка відповідатиме за якість роботи, продукту, крім того, важливо чітко дотримуватися задекларованих характеристик, показників якості;
забезпечення якості — означає, що фірма має підготовлений кваліфікований персонал для роботи в системі й виготовлення необхідної продукції, має жорстку структуру управління й систему управління якістю;
контроль виконання зобов’язань — організація постійно простежує стан виконання взятих зобов’язань, рівень задоволення потреб і вимог споживача;
контроль ресурсів — завдання забезпечення виконання зобов’язань на належному рівні вимагає застосування якісних ресурсів, відповідного налагодження обладнання, забезпечення відповідності функціональних можливостей системи вимогам до неї;
інформаційне забезпечення — будь-який працівник системи повинен мати вільний доступ до документації щодо функціонування обладнання, технології виробництва продукції тощо;
постачання — робота системи має бути налагоджена таким чином, щоб забезпечити постійність роботи, відсутність простоїв через брак якісної сировини, інших ресурсів;
ідентифікація продукції — означає, що організація гарантує використання для виготовлення продукції лише сертифікованих матеріалів, визначених технічною документацією;
контроль технологічного процесу — виготовлення продукції має здійснюватися з дотриманням вимог, визначених відповідною документацією, що регламентує технологічний процес;
первинне тестування продукції — перевірка якості елементів складної продукції, що забезпечить якість виробу в цілому;
своєчасність метрологічних заходів — означає, що організація дбає про використання обладнання, інструментів для тестування, які пройшли спеціальну сертифікацію;
корекція продукції — у разі виявлення пошкоджень працівник повинен знати, що робити з такою продукцією — забракувати чи виправити дефект;
забезпечення збереження, пакування, транспортування продукції — організація має нести відповідальність та забезпечувати збереження, пакування й у разі потреби транспортування готової продукції до замовника;
звітність — організація має вести чітку звітність, що дозволить спланувати майбутні обсяги робіт, потреби;
підготовка персоналу — персонал, що виконуватиме певну роботу, повинен мати відповідні знання, навички, вміння, тобто кваліфікацію;
гарантійне обслуговування — у разі, якщо продукт має пошкодження, він має бути замінений або полагоджений;
динамічність методів дослідження — організація проводить постійний моніторинг якості продукції та змінює методи дослідження якості відповідно до змін у виробничому процесі, вимог ринку [9, c. 50].

Стандарти якості зазначеної серії є важливою частиною ергономічних стандартів і нормативів.

Узагалі, у світі спостерігається тенденція до зростання кількості стандартів та іншої нормативної документації у галузі ергономіки. Спеціалізований міжнародний симпозіум «Ергономіка і стандарти» у своїх рекомендаціях наголосив на важливості та необхідності подальшого розвитку робіт зі стандартизації в ергономіці як на національному рівні, так і міжнародному, обґрунтовуючи це тим, що організація робіт за основними напрямами науково-технічного співробітництва між державами забезпечуватиме ефективніше використання науково-технічного потенціалу і результатів досліджень.

У світовій практиці існують чотири види ергономічних стандартів:

1) базові, які включають основні характеристики людини (антропометричні, сенсорні, моторні тощо);

2) функціональні — включають ергономічні вимоги до технічних засобів, процесів, промислових виробів, систем;

3) зовнішнього середовища — стандарти, які включають показники фізичних, хімічних, біологічних факторів навколишнього середовища, що діють на людину;

4) організаційні — включають стандарти, що визначають вимоги до процедур і методів ергономічних досліджень.

Вагомість стандартизації в ергономіці зумовлена й тим, що остання знаходить у стандартизації ефективний засіб управління проектуванням та створенням нової техніки, що дозволяє уникнути багатьох проблем, пов’язаних із забезпеченням нормальних Умов праці, гуманізацією і безпекою праці, збереженням здоров’я та високої працездатності за максимальної трудової віддачі. Застосування нормативної документації на практиці дозволяє максимально врахувати ергономічні принципи в процесі конструювання та оцінювання техніки. Проте стандартизація — не панацея від усіх бід, адже уніфікація прийомів і методів, їх закріплення на незмінному рівні стримуватиме розвиток техніки, шкодитиме ефективній творчій праці.

Отже, щоб стандарт був гарантією достовірності та надійності ергономічних даних, він має відображати останні досягнення науки та практики; до розробки стандартів мають бути залучені лише висококваліфіковані спеціалісти. Принципом стандартизації в ергономіці має стати систематизація та узагальнення надійних і достовірних матеріалів теорії та практики.

Упровадження досягнень ергономіки в практиці проектування нової техніки буде дієвим за умови використання стандартів ергономічних вимог до принципів функціонування та елементів конструкцій певних типів технічних систем. Щодо стандартизації діяльності людини в системах управління, то достатньо чітко слід регламентувати функції людини, машини в системі «людина — машина — середовище», вказувати параметри ефективності діяльності людини, машини та системи в цілому, а також її вихідні дані, які необхідно враховувати під час її проектування [7, c. 10-11].

Розділ 2. Проблеми розвитку стандартизації в Україні

2.1. Особливості системи стандартизації в Україні

Стандартизація є організаційно-технічною основою усіх видів діяльності як на національному, так і па міжнародному рівнях. Зміцнення науково-технічних та економічних зв’язків привертає увагу до стандартизації усіх розвинених країн світу та країн, що розвиваються, а також технічних, економічних, міжнародних, регіональних і національних організацій, фірм і підприємств. Це є наслідком об’єктивної необхідності стандартизації і технічного регулювання в управлінні економічними і виробничими процесами.

Останнім часом однією з ключових проблем науково-технічного та економічного розвитку країн є якість продукції. Поліпшення якості продукції (виробів, процесів, робіт, послуг) — це проблема не тільки споживча чи технічна, але й економічна, соціальна й політична [1, c. 155].

Останнім часом однією з ключових проблем науково-технічного та економічного розвитку країн є якість будівельної продукції. Поліпшення якості будівельної продукції (виробів, процесів, робіт, послуг) – це проблема не тільки споживча чи технічна, але й економічна, соціальна й політична.

Сучасний рівень розвитку економіки України, потреба у корінних змінах матеріальних і соціальних умов життя народу висувають на перший план проблему якості. Поліпшення якості товарів (процесів, робіт, послуг) можливе тільки на основі стандартизації і технічного регулювання. Контролювати та підвищувати якість можливо тільки на основі нормативних документів, які встановлюють вимоги до якості та надійності, методів контролю і випробовувань продукції, створюють необхідну єдність, без якої неможливий подальший розвиток технічного рівня.

2.2. Становлення та розвиток стандартизації в Україні

Стандартизація є атрибутом державності і нормативним засобом управління. Як атрибут державності стандартизація забезпечує впорядкування інформації (класифікація відходів, стандартні бланки статистичної звітності, значення напруги в електричній мережі житлових будинків); присвоєння перших трьох цифр (482 на штрихових кодах товарів України); запровадження узгоджених (гармонізованих) стандартів щодо продукції, яка експортується, та ін. Як нормативний засіб управління стандартизація використовує однакові методики вимірювання різноманітних параметрів та їх аналізування (порівняння) за встановленими межами (значеннями ГДК).

Стандартизація є виявом на практиці однієї з форм об’єктивних економічних законів розвитку суспільства (закону вартості і закону підвищення продуктивності праці). Стандартна продукція, яка випускається у великій кількості, коштує менше, ніж одиничні екземпляри. Серійне виробництво дає змогу виготовляти більшу кількість продукції і, як правило, кращої якості, тобто підвищує продуктивність праці та доходи підприємства.

Залежно від сфери (масштабу) використання стандартів розрізняють такі рівні стандартизації:

а) міжнародна стандартизація — стандартизація, здійснювана на міжнародному рівні. Різновидами її є глобальна стандартизація, відкрита для відповідних органів усіх країн (координаційний орган — Міжнародна організація із стандартизації (ІSO)), і регіональна стандартизація — стандартизація, участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного регіону;

б) національна стандартизація — стандартизація на рівні однієї країни. (В Україні центральним органом виконавчої влади із стандартизації є Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики);

в) галузева стандартизація — стандартизація в окремих галузях виробництва.

Предметом стандартизації є конкретна продукція, норми, вимоги, методики вимірів, позначення, правила, процедури, функції, наділені перспективою багаторазового застосування в науці, техніці, виробництві, торгівлі, при контролюванні стану навколишнього природного середовища тощо.

Об’єктом стандартизації є система відносин, яка виникає у процесі діяльності, пов’язаної із впровадженням стандартів, нормативів і положень, обов’язкових для виконання [6, c. 5].

Суб’єктами стандартизації є органи, що займаються стандартизацією, визнані на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями яких стало розроблення, схвалення, затвердження стандартів.

В Україні суб’єктами стандартизації є:

1) Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики, який забезпечує реалізацію державної політики з питань стандартизації;

2) Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), завданням якого є розроблення науково-технічних і економічних основ стандартизації, експертиза стандартів, аналізування відповідності національних стандартів міжнародним тощо;

3) Державний науково-дослідний інститут «Система», який займається розробленням конкретних стандартів;

4) Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології і якості продукції, що забезпечує реєстрацію, централізовану інформатизацію чинних стандартів, інших нормативних документів;

5) Український навчально-методичний центр із стандартизації, метрології та якості продукції, відповідальний за підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, які працюють у сфері стандартизації;

6) технічні комітети із стандартизації (ТК), створювані за рішенням Держспоживстандарту для розроблення, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження держстандартів;

7) територіальні (обласні, міські) центри стандартизації, метрології і сертифікації, що здійснюють контроль за впровадженням і дотриманням стандартів, технічних умов.

Засобами стандартизації є спеціальні нормативні документи: стандарти, правила, інструкції, рекомендації, регламенти, класифікатори, технічні умови, кодекси усталеної практики (звід правил та ін.).

В Україні застосовуються стандарти Української РСР, які використовуються як державні до їх заміни або скасування, стандарти СРСР (ГОСТ), передбачені Угодою про проведення узгодженої політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації (Москва, від 13.03.1992), міжнародні стандарти з якості та охорони довкілля. Деякі стандарти України гармонізовані з вимогами ISO, Світової організації торгівлі (СОТ), європейськими стандартами (євронормами, позначеннями ЕN): ДСТУ ISO 9000. «Управління якістю» та ДСТУ ISO 14 000. «Управління навколишнім природним середовищем».

Особливо актуальним питанням є гармонізація вітчизняної (національної) нормативної бази з міжнародною з огляду на процеси євроінтеграції, розвитку вільних економічних зон, прихід на український ринок зарубіжних інвесторів. Тому для вирішення спільних екологічних проблем необхідні стандартизовані на міжнародному рівні методики вимірювань, значення ГДК речовин в об’єктах довкілля, взаєморозуміння і визнання певних параметрів якості будь-якої продукції, що експортується або імпортується (враховуючи регіональні екологічні проблеми), тощо.

Розвиток економіки потребує тісної співпраці державних органів стандартизації з організаціями, що займаються питаннями метрології і сертифікації [2, c. 71-72].

2.3. Співробітництво з європейськими організаціями зі стандартизації в контексті приєднання України до зони вільної торгівлі

Проблеми функціонування, розвитку і удосконалення національної стандартизації та сертифікації слід розглядати лише у тісному зв’язку з політичними, економічними і соціальними перетвореннями, які відбуваються в Україні. Розвиток технічного регулювання мас відповідати рівню національної економіки. Перехідний період до ринкової економіки вимагає здійснення поетапного вдосконалення національної системи технічного регулювання. Сліпе копіювання зовнішніх атрибутів стандартизації та сертифікації розвинених країн світу за умови відсутності ефективного ринкового конкурентного середовища може призвести до фактичного знищення існуючої стандартизації та сертифікації. Це залишить Україну без ключового елементу національного технічного регулювання, тобто створить реальну загрозу для національної економічної безпеки і державного суверенітету.

Основними факторами, які безпосередньо впливають на подальший розвиток національної стандартизації та сертифікації, є багатовекторна зовнішня політика, яка спрямована на інтеграцію України в Європейський союз, вступ до Світової організації торгівлі (WTO), співробітництво з країнами СНД та іншими країнами світу. Внутрішня політика держави покликана сприяти підйому вітчизняного виробництва, захисту прав українських громадян на споживання продукції безпечної для життя, здоров’я та довкілля. Подальший розвиток національної стандартизації та сертифікації визначається стратегічним курсом України на інтеграцію до світової економіки.

Особливо швидкими темпами розвивається стандартизація споживчих товарів, основними напрямками якої є: введення єдиної термінології; уніфікація показників якості, що відображають споживчі властивості товарів; жорсткість вимог нормативної документації до аналогічних товарів, що виробляють підприємства різних галузей економіки; комплексний підхід до управління якістю, надійністю та безпекою продукції. Стандартизація здійснюється в тісному зв’язку з виробництвом і сферою обігу товарів, що є необхідним елементом цих суспільних процесів [7, c. 12-13].

Стандартизація як один із проявів суспільно-економічної формації впливає на її розвиток і стан. Розвиток суспільства, високі темпи науково-технічного прогресу, масштабні економічні і соціальні завдання обумовлюють зростання ролі стандартизації. У зв’язку з цим вивчення науково-теоретичних основ, методики і практики стандартизації має стати невід’ємною складовою частиною у підготовці висококваліфікованих спеціалістів для різних галузей економіки та сфер обігу й послуг.

Розділ 3. Система державної стандартизації України, врахування зарубіжного досвіду та шляхи її вдосконалення

3.1. Головні завдання співробітництва між Україною та ЄС у галузі стандартизації

Україна, переймаючи досвід країн ЄС щодо стандартизації, повинна враховувати, що для мінімізації затрат на гармонізацію національної системи стандартизації до вимог ЄС доцільно застосовувати простий переклад без модифікацій норм ЄС українською мовою. Стандарти ЄС є добровільними і українські виробники, які виходять на європейський ринок, або конкурують на українському ринку з європейськими виробниками, повинні мати можливість добровільно застосовувати європейські стандарти.

Таким чином відбудеться перехід від обов’язкової стандартизації — спадщини СРСР — до переважно добровільного (в ЄС існує 17 груп товарів та послуг обов’язкової стандартизації) європейського варіанту системи стандартизації. Крім того, українське виробництво зможе продовжувати, у разі потреби, працювати за старими стандартами чи національними стандартами для виходу на ринки СНД. Приєднання України до Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції (АСАА) є стратегічним кроком у адаптації національної системи стандартизації до вимог ЄС, а підписання протоколу цієї Угоди (РЕСА) є одним з основних економічних інструментів підготовки до вступу в ЄС. Згідно з графіком виконання та кроками, запропонованими ЄС щодо Плану роботи по підготовці до приєднання України до АСАА, часовий період підготовки становить 6 років (2005-2011 рр.). І якщо Державна програма стандартизації буде виконана в строк (вона розрахована до 2010 р.) Україна матиме реальну перспективу гармонізувати стандарти з європейськими до підписання угоди про ЗВТ, що захистить українське виробництво після набуття чинності Угоди. Потрібно також враховувати, що багато нових країн-членів ЄС мають великий дефіцит впровадження європейських стандартів, що не завадило їм не лише підписати протокол Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції, а й вступити до Євросоюзу. Хоча, звичайно, це негативно впливає на економіку цих країн.

Глобальні економічні процеси створюють передумови поглиблення співпраці європейських та міжнародних організацій зі стандартизації. В 2004 році 252 стандарти ISO були адаптовані та почали діяти як європейські стандарти ENs відповідно до Віденської угоди. В лютому 2005 року CEN було адаптовано 2860 стандартів ISO (28 % від загальної кількості CEN стандартів), 666 стандартів було погоджено CEN з ISO і 220 стандартів було погоджено ISO з CEN. Також CEN прямо впровадив 171 міжнародний стандарт [1, с. 17].

Україна представлена в європейських організаціях зі стандартизації Держспоживстандартом:

Європейський комітет зі стандартизації (CEN) з 1997 року — статус члена-кореспондента, з 2005 року — статус Партнерського Органу зі стандартизації (PSBs).
Європейський комітет стандартизації в електротехніці (CENELEC) із 2001 року — статус філії, що приєдналася (без участі у технічній роботі).
Організація національних метрологічних установ країн Європи (EUROMET) статус організації-кореспондента з 1998 року [2 с. 2].

Співробітництво європейських організацій зі стандартизації з міжнародними закріплено у відповідних угодах: CEN-ISO Віденська Угода, CENELEC-IEC Дрезденська Угода. У переважній більшості ці угоди передбачають:

співпрацю у розробці стандартів;
взаємодопомогу в процесі впровадження;
адаптацію чинних міжнародних стандартів;
паралельне погодження стандартів.

Розробка та оцінка потреби в стандарті проходить наступним чином: запит щодо стандарту (з бізнес сектору або державного сектору) надходить від національних членів CEN\CENELEC. Технічні комітети ЄК розглядають його і виносять рішення. Якщо рішення позитивне, Єврокомісія видає мандат на розробку стандарту, якщо не існує міжнародного аналога або він не відповідає технічним вимоги; або на гармонізацію цього стандарту, у випадку якщо аналог задовольняє всі зацікавленні сторони.

Згідно з статистичними даними CENELEC — Європейської електротехнічної комісії — в 2005 році було опубліковано 368 стандартів, з яких 73 розроблені CENELEC (19,84 %), 268 стандартів ідентичні стандартам IEC (72,83 %), 27 стандарти, є такими що базуються на стандартах IEC (7,33 %).

На сьогоднішні розроблено 17500 європейських стандартів, 2500 з них безпосередньо стосуються європейського законодавства.

Питання фінансування європейської системи стандартизації потребує окремої уваги. На початку 1980-х років, для підтримки тільки-но прийнятого Нового підходу, Європейська Комісія, додатково до внесків EFTA та внесків посередників, проводила фінансову підтримку європейських організацій зі

Зокрема, CEN розробив та надрукував більше 10000 європейських стандартів, із них 1643 є гармонізованими стандартами, які розроблені для підтримки Європейського законодавства відповідно до Нового підходу. Тобто 27 % стандартів CEN є дзеркальними до міжнародних стандартів розроблених ISO. Динаміка розробки та співвідношення власні-гармонізовані стандартів CENELEC виглядає інакше, зокрема, до закінчення 2004 року цією організацією було розроблено 4951 європейський стандарт, з них 30,17 % є гармонізованими, 57 % стандартів CENELEC є ідентичними зі стандартами Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), ще 8 % базуються на розробках IEC, але мають незначні поправки. Нарешті, Європейський інститут телекомунікаційних стандартів (ETSI) розробив понад 4000 стандартів, включаючи 1900 гармонізованих. Як видно з рис. 1, європейська система стандартизації базується на власних розробках стандартів, а частка гармонізованих стандартів невелика. Враховуючи гнучкість Нового підходу, Україна, адаптуючи національну систему стандартизації до вимог ЄС, має від — чутні переваги [1, c. 156].

стандартизації (ESOs). Це співфінансування здійснювалось для видання Єврокомісією мандатів на розроблення стандартів вдосконалення європейського законодавства. Фінансування ЄС європейської стандартизації базується на багаторічних рамкових контрактах, що підписуються між Єврокомісією та ESOs. В цих документах фіксувались основні положення фінансування та договори щодо конкретних запланованих дій. Пізніше дії щодо стандартизації почали плануватись в п’яти напрямах:

Річні представницькі контракти (An — nual Perfomamance Contracts APCs). Ці контракти укладаються між Єврокомісією та європейськими організаціями зі стандартизації ESOs для вдосконалення менеджменту, покращення взаємодії, та перекладу гармонізованих стандартів відповідно до директиви ЄС 98/43/ЕС.
Контракти консультативні, що укладаються з експертами які займаються юридичною стороною гармонізації стандартів, тобто досягнення відповідності гармонізованих стандартів вимогам Директив та мандатів Єврокомісії.
Контракти, що укладаються з фахівцями, які перекладають гармонізовані стандарти на мови країн-членів ЄС крім англійської, французької та німецької. Фінансування цього напрямку було розширене після 2004 року, коли до ЄС приєдналось десять нових членів
Контракти зі співфінансування європейської стандартизації для підтримки європейського законодавства. Метою контрактів є розрахунки кошторисів для розробки стандартів.
Контракти щодо фінансування просування європейських стандартів за межі ЄС, які зазвичай фінансуються Єврокомісією та промисловими посередниками, переважно суб’єктами ЗЕД.

Фінансове регулювання відповідно до бюджету Єврокомісії поділяється на два фінансових інструменти: субсидіювання стандартизаційної діяльності та контракти із супутніх стандартизаційній діяльності послуг. Контракти з послуг укладаються шляхом оголошення тендерів. Єврокомісією визначаються терміни, здійснюється фінансування і права на результати діяльності, зазначені в контрактах, має також ЄК. А ESOs де-факто мають монополію на свою діяльність та права інтелектуальної власності на стандарти.

Європейські організації зі стандартизації відіграють важливу роль у просуванні європейських стандартів у нових країнах ЄС. Якнайшвидше прийняття європейських стандартів усіма країнами-членами ЄС прискорить економічну конвергенцію та забезпечить економічну безпеку ЄС. Тому, після розширення 2004 року, нагальним питанням постає прийняття європейських стандартів новими кранами-членами — так звана стандартизаційна конвергенція ЄС-25.

Розширення, яке відбулося в січні 2007 року, поки що не враховується. Затримки в прийнятті європейських стандартів — найбільша проблема розвитку внутрішнього ринку ЄС. В травні 2005 року лише п’ять країн-членів запровадили майже всі європейські стандарти, загальна кількість яких на той момент складала 17511 — це Мальта, Чехія, Фінляндія, Швеція та Словаччина.

Деякі країни-члени мають неабиякі труднощі та затримки у впровадженні стандартів Європейського інституту телекомунікаційних стандартів (ETSI). [4, с. 6] Іспанія, наприклад, ще не впровадила 134 гармонізовані та 2781 інший європейський стандарт, розроблені ETSI.

Подібна ситуація існує в Португалії, Італії, Франції, Польщі та країнах Балтії. Це дуже ускладнює інноваційний розвиток та економічне зростання, оскільки стандарти ETSI є основою для продукції короткого життєвого циклу та рушієм просування на ринок високих технологій [1, c. 158].

3.2. Напрями співробітництва з європейськими організаціями зі стандартизації

Приєднання до зони вільної торгівлі є стратегічною метою України і проміжним етапом наближення до ЄС. При подальшому розвитку співробітництва з європейськими організаціями зі стандартизації в контексті приєднання України до зони вільної торгівлі потрібно звернути увагу на такі тенденції:

Не дивлячись на розвиненість міжнародної системи стандартизації, ЄС розробляє власні стандарти та вибудовує свою систему стандартизації, де основними гравцями виступають загальноєвропейські організації зі стандартизації, і не останню роль відіграють національні організації країн-членів, промислові та бізнес структури.
Європейські організації стандартизації зокрема CENELEC, безпосередньо захищають інноваційний розвиток економіки ЄС, шляхом розробки та впровадження пре стандартів для товарів короткого життєвого циклу, коли швидкість виходу товару на ринок є основою економічної доцільності випуску товару.
Заслуговує на увагу і система фінансування роботи європейських організацій стандартизації — 93 % надходжень в CEN становлять внески зацікавлених виробничих та бізнес-структур, що суттєво зменшує фінансовий тягар для євробюджету.
Згідно з дослідженням впливових національних організацій зі стандартизації, діяльність зі стандартизації приносить вагомі прибутки і вносить помітний вклад в економічне зростання та прискорює економічну конвергенцію ЄС.

Метою сучасної стандартизації є встановлення положень, що забезпечують відповідність об’єктів стандартизації своєму призначенню та їх безпечність для життя, здоров’я, майна людей, збереження тварин, рослин й охорони природного довкілля, що створюють умови для раціонального використання всіх видів національних ресурсів, сприяють усуненню технічних бар’єрів у торгівлі та підвищенню конкурентоспроможності продукції до рівня розвитку науки, техніки і технологій та розвитку міжнародного економічного, наукового і технічного співробітництва. Досягнення цієї мети здійснюється шляхом розробки, упровадження та застосування нормативних документів.

Враховуючи вищевикладене, Україні доречно створити режим найбільшого сприяння для розвитку співпраці українських організацій зі стандартизації з європейськими відповідними інституціями в контексті приєднання України до зони вільної торгівлі, особливу увагу потрібно звернути на співпрацю в галузі стандартизації на рівні недержавних організації та бізнес структур. Важливим кроком також є галузева співпраця українських та європейських організацій зі стандартизації [1, c. 162-163].

Висновки

Отже, науково-технічний прогрес характеризується прискореними темпами розвитку науки і техніки, більш тісною їх взаємодією та впливом на виробництво. Відбувається значне ускладнення зв’язків між галузями народного господарства, підприємствами та організаціями, зростають вимоги до сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і готової продукції. Першорядного значення набувають питання якості, надійності й безпеки товарів виробничого призначення та товарів народного споживання.

Стандартизація сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень у практику, допомагає визначити найбільш економічні та перспективні напрямки розвитку науково-технічного прогресу і народного господарства країни.

Сьогодні різко зростає роль стандартизації як важливої ланки у сфері техніко-правового регулювання – від наукових розробок до експлуатації та утилізації виробів.

Стандартизація поєднує науку, техніку і виробництво, сприяє забезпеченню єдиної технічної та правової політики в різних галузях економіки, технічному переозброєнню виробництва, широкому впровадженню сучасної техніки і процесів, механізації й автоматизації виробничих процесів, підвищенню якості товарів. Усе це створює умови для розвитку економіки країни.

Характерною особливістю стандартизації є те, що сфера її дії та застосування, рівень розвитку мають широкий діапазон. Немає такої сфери діяльності людини, до якої би не була причетна стандартизація. Адже з поширенням і поглибленням пізнання, розвитком науки і техніки, удосконаленням виробництва масштаби робіт значно зростають і поширюється сфера використання принципів стандартизації.

Зростає роль стандартизації як важливої ланки у системі управління технічним рівнем якості продукції — від наукових розробок до експлуатації та утилізації виробів. Сьогодні немає такої сфери діяльності людини, з якою б не була пов’язана стандартизація, тому що з поширенням і поглибленням пізнання, розвитком науки і техніки, удосконаленням виробництва масштаби робіт значно зростають і розширюється сфера використання принципів стандартизації.

Основною метою стандартизації є оптимальне впорядкування об’єктів стандартизації для прискорення науково-технічного прогресу, покращення якості продукції, удосконалення організації управління народним господарством, розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва.

Список використаної літератури

Григорець Т.В. Співробітництво з європейськими організаціями зі стандартизації в контексті приєднання України до зони вільної торгівлі / Т. В. Григорець // Стратегічні пріоритети. — 2007. — № 3. — С. 155-163
Григорець, Галина. Головні завдання співробітництва між Україною та ЄС у галузі стандартизації / Галина Григорець // Євроатлантикінформ. — 2007. — № 5. — С. 71-71
Корнієнко В. Проблеми розвитку стандартизації бібліотечної та видавничої справи в Україні(аналітичний огляд) [Текст] / В.Корнієнко // Бібліотечний вісник. — 2000. — № 3. — С. 6-12
Коршунов Д. Стандартизація в Україні- не тільки державна [Текст] / Д.Коршунов // Вісник Книжкової палати. — 1997. — № 12. — С. 15-17
Кошман К. Становлення та розвиток стандартизації в Україні [Текст] / К. Кошман // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 11. — С. 38-40
Латік В. Система соціальної стандартизації в Україні [Текст] / В. Латік // Праця і зарплата. — 2007. — № 18. — С. 4-5
Лісун Я. В. Стандартизація та сертифікація сфери послуг: проблеми та можливості реалізації в Україні та світі [Текст] / Я. В. Лісун // Економіка. Фінанси. Право. — 2011. — № 11-12. — С. 7-13
Мельник С. Концептуальні підходи щодо створення в Україні інституту соціальної стандартизації / С. Мельник // Україна: аспекти праці. — 2008. — № 7. — С. 24-31
Плиса Г. Стандартизація видавничої справи в Україні [Текст] / Плиса Г. // Вісник Книжкової палати. — 2006. № 9. — С. 50- 52
Полюхович, Л. Про правові аспекти стандартизації сільськогосподарської продукції в Україні у контексті членства в СОТ [Текст] / Лідія Полюхович // Підприємництво, господарство і право. — 2013. — № 4. — С. 162-165
Сухарніков Ю.В. Сутнісні розбіжності діяльнісного й компетентнісного підходів до стандартизації освіти в Україні [Текст] / Ю. В. Сухарніков // Педагогіка і психологія. — 2009. — № 2. — С. 32-42
Шиян В. Проблеми стандартизації методів неруйнівного контролю в Україні, їх вплив на стан промислової безпеки [Текст] / В.Шиян // Нафтова і газова промисловість. — 2000. — № 3 . — С. 61-63

Освіта та самоосвіта