Система роботи школи з обдарованими дітьми

ВСТУП

Актуальність. На рубежі XX-XXI ст. окреслилися принципово нові риси світової цивілізації, пов’язані з особливостями функціонування постіндустріальних суспільств, інформаційних технологій, процесів глобалізації, що дає підстави стверджувати про формування нової цивілізації — ноосферно-космічної. Найбільшого успіху досягатимуть держави, які мають висококваліфіковані кадри у високотехнологічних галузях виробництва. Тому проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів.

Закон України «Про освіту» передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних колективів, об’єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрів).

Тема: «Система роботи школи з обдарованими дітьми».

Мета: показати систему роботи школи з обдарованими дітьми.

Завдання роботи:

— визначити проблеми діагностики обдарованості;

— розкрити психологічні особливості обдарованих дітей;

— охарактеризувати роль родини та стосунків батьків у житті обдарованої дитини;

— показати форми і методи роботи з обдарованими дітьми;

— окреслити принципи побудови програм для обдарованих дітей;

— розкрити зміст організації роботи з обдарованими дітьми.

Методи дослідження. В роботі нами були використані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, узагальнення, порівняння, спостереження.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ

1.1. Проблеми діагностики обдарованості

Творчий, інтелектуальний потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, тому обдарованість необхідно своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Американські психологи, вивчивши життєвий шлях 400 видатних людей, виявили, що 60 % з них мали в школі значні труднощі, важко пристосовувалися до умов навчання, орієнтованого на середній рівень знань. Нерідко інтелектуально обдарована дитина не знаходить розуміння ні педагогів, ні однолітків.

Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту “IQ” (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості [13, с. 11]. Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності.

Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності [16, с. 20].

Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини.

Чітко фіксованого поняття обдарованості в літературі немає. Як правило, обдарованість визначається за допомогою якихось параметрів або феноменологічних проявів. Так, К. Текекс уважає, що обдарованість в основному визначається трьома взаємозалежними поняттями: випереджальним розвитком пізнання, психологічним розвитком і фізичними даними [13, с. 12]. О. Йоголевич уважає, що до обдарованості логічніше за все ставитись як до взаємозв’язку значного (як мінімум, вищого за середній) інтелекту, інтенсивних творчих чи фізичних здібностей та емоційно-вольової спрямованості [13, с. 13].

Обдаровані діти наділені високим творчим потенціалом і високим рівнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішими характеристиками обдарованих дітей вважають:

— надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості;

— швидкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам’яттю;

— сформованість навичок логічного мислення;

— багатство активного словника;

— швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;

— виражена установка на творче виконання завдань;

— розвиток логічного мислення й уяви;

— володіння основними компонентами уміння вчитися [1, с. 2].

Важливою характеристикою обдарованості є креативність — здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнями основою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, який розвивається впродовж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо від рівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуального розвитку іноді володіють незначним творчим потенціалом.

Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль Дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, пред’являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей.

У результаті досліджень російських психологів під керівництвом Леоніда Венгера (1925-1992) зафіксовано такі здібності обдарованих дітей:

— уміння самостійно аналізувати ситуацію (виявляти наочні засоби, суттєві для вирішення завдань);

— розвиток децентрації (здатності змінювати власну точку відліку при вирішенні завдань, уміння ставити себе на місце іншої людини під час спілкування);

— розвиток задумів (уміння створювати ідею майбутнього продукту і план її реалізації) [8, с. 19].

Американські психологи (Іллінойський університет) під керівництвом М. Карне найголовнішими вважають такі показники обдарованості:

Інтелектуальна обдарованість. Виявляється у допитливості, спостережливості, точному мисленні, винятковій пам’яті, потязі до нового, глибині занурення у справу.
Обдарованість у сфері академічних досягнень. У читанні: надає йому перевагу серед інших видів діяльності; швидко і надовго запам’ятовує прочитане; володіє великим словниковим запасом; використовує складні синтаксичні конструкції; цікавиться написанням букв і слів. У математиці: виявляє інтерес до лічби, вимірювання, зважування, упорядкування предметів; запам’ятовує математичні знаки, цифри, символи; легко виконує арифметичні дії; застосовує математичні вміння і терміни до ситуацій, що не стосуються безпосередньо математики. У природничих науках: виявляє інтерес до навколишнього; цікавиться походженням та призначенням предметів і явищ, їх класифікацією; уважна до явищ природи, їх причин і наслідків, намагається експериментувати.
Творча обдарованість. Дитина допитлива, самостійна, незалежна у міркуваннях; виявляє здатність глибоко занурюватись у справу, що її цікавить, та домагатися значної продуктивності діяльності; у заняттях та іграх схильна до точності дій, завершеності; легко змінює способи поведінки і діяльності в обставинах, що змінюються.
Обдарованість у сфері спілкування. Виявляє лідерські нахили, здатність до гнучкого спілкування, впевненість у собі серед знайомих і незнайомих людей; ініціативна, бере на себе відповідальність за інших [13, с. 25].

Обдарованість типологізують за різними критеріями. Наприклад, український психолог Юрій Гільбух на основі аналізу пізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості:

— природничі теоретики (спрямованість пізнавального інтересу на осмислення абстрактних ідей, схильність до природничих знань);

— природничі прикладники (спрямованість пізнавального інтересу на розв’язання складних конструкторсько-технічних завдань, моделювання);

— гуманітарії (спрямованість пізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу) [13, с. 26].

Обдарованість, як правило, визначається шляхом вивчення сфери її прояву, інтелектуального діапазону (сукупності інтелектуальних можливостей), сфери найвищих досягнень у реалізації здібностей, рівня фізичного розвитку, рівня працездатності, мотиваційного обґрунтування та його відображення в емоційному настрої й вольовій завзятості зростаючої людини. Тобто діагностика обдарованості насамперед спирається на результати продуктивної діяльності (підсумки олімпіад, конкурсів, змагань, дані психолого-педагогічних обстежень). М. Лейтес відзначає, що ознаки обдарованості в дитячі роки оцінюються шляхом з’ясування співвідношення в них вікового і власне індивідуального. Батькам і вчителям варто знати, що всі успіхи дитини спочатку з упевненістю можна оцінити як вікові прояви обдарованості, а чи стануть вони стійкими індивідуальними особливостями, буде залежати від багатьох внутрішніх і зовнішніх умов [13, с. 27].

Кого ж можна вважати обдарованими? У літературі зустрічаються твердження, що тільки 2-6 % людей можна вважати обдарованими. Численні ж дослідження показують, що із задатками обдарованості, здатністю до ефективної плідної діяльності народжується кожна психічно нормальна людина. А ось спрямованість і ступінь обдарованості різні. Подальша доля дару залежить від мікро-, мезо- й макросередовища, де живе і формує своє «я» людина. Варто помітити, що в діагностиці обдарованості критерій випередження (випереджального розвитку) не універсальний. Крім того, поки недостатньо з’ясовано, як пов’язані високі досягнення дітей та їх емоційна залученість: що є причиною, а що наслідком.

В Україні проблематикою обдарованих дітей, складанням індивідуальних програм їхнього виховання і навчання займається науково-практичний центр “Психодіагностика і диференційоване навчання” Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України [3, с. 44].

Методи діагностування здібностей передбачають виявлення потенційних можливостей інтелектуального розвитку: рівня дослідницької активності, здатності до прогнозування, вивчення особливостей особистісного розвитку. Обдарованим дітям більше властива емпатія (співпереживання), а низький рівень розумового розвитку поєднується з агресивним типом поведінки. Обдаровані діти відповідальніші, глибше за своїх однолітків переживають як успіх, так і невдачу.

Для виявлення обдарованих дітей найбільш широко застосовуються стандартизовані методи виміру інтелекту, серед яких перевага віддається тим, що дозволяють визначати рівень когнітивного й мовного розвитку дитини (шкала інтелекту Стенфорд-Біне; векслерівська шкала інтелекту для дошкільників і молодших школярів; тест Слоссона для виміру інтелекту дітей і дорослих; рисунковий текст на інтелект й ін.) [3, с. 45].

Розроблені також стандартизовані тести досягнень для школярів, призначені для виявлення дітей, які мають виняткові здібності в основних навчальних дисциплінах: читанні, математиці та природознавстві (стенфордський тест досягнень для початкової школи; тести загальної підготовленості (Мосс) [3, с. 45].

Стандартні тести на перцептивно-руховий розвиток виявляють дітей дошкільного віку з винятково добре розвиненими руховими здібностями (тест на основні рухові навички; тест на рухово-зорову координацію; тест Пурдьє й ін.) [3, с. 46].

Існують стандартні тести, що дають оцінку соціальної компетентності та зрілості дітей дошкільного віку, визначають рівень їхнього особистісного розвитку й навички спілкування з іншими людьми (вайлендська шкала соціальної зрілості; каліфорнійська шкала соціальної компетентності дошкільників й ін.) [3, с. 46].

Оцінка творчих здібностей дітей проводиться на основі методик Торренса. Причому в якості однієї з провідних характеристик творчості розглядається швидкість (легкість), гнучкість, оригінальність і точність мислення, а також уява (тести Торренса на художне творче мислення, на вербальне творче мислення; творчі здібності в діяльності й у русі) [3, с. 47].

У вітчизняній психології питання діагностики й розвитку креативності докладно розглянуті в роботах Д. Богоявленської.

К. Текекс розглядає таких можливих провісників обдарованості:

— можливість і здатність у трирічному віці стежити за двома й більше подіями, що відбуваються;

— здатність простежувати в ранньому дитинстві причинно-наслідкові зв’язки та робити висновки;

— відмінна пам’ять, рання мова й абстрактне мислення;

— уміння широко користуватись накопиченими знаннями;

— схильність до класифікації та категоризації;

— уміння ставити запитання та створювати складні граматичні конструкції;

— підвищена концентрація на чому-небудь, ступінь заглибленості в задачу;

— нелюбов до готових відповідей;

— підвищена електрохімічна й біохімічна активність мозку [3, с. 47].

1.2. Психологічні особливості обдарованих дітей

Що стосується психосоціального розвитку, то обдарованим дітям, як правило, властиві такі риси:

— сильно розвинене почуття справедливості, що виявляється дуже рано;

— дуже яскрава уява, в якій вимисел і реальність зливаються воєдино;

— добре розвинене почуття гумору (обожнюють незгідності, гру слів і т. п.);

— спроби вирішувати проблеми, що є не під силу;

— перебільшені страхи й надмірне сприйняття невербальних проявів почуттів оточуючими, тобто підвищена вразливість і ранимість;

— всепоглинаюча цікавість і розмаїтість інтересів;

— іноді переривають дорослих, не дослухують відповідь на поставлене запитання, тому що люблять самостійно «докопуватись» до суті [10, с. 184].

Фізичні характеристики обдарованих дітей так само різноманітні, як і самі діти. Два стереотипи-суперники: худий, маленький і блідий «книжковий хробак» в окулярах і міцний, високий, здоровий і красивий у порівнянні з однолітками дитина далекі від істини.

Розглядаючи проблему обдарованості, неможливо не торкнутись такого аспекту, як її особливості в дітей різної статі. Хочемо ми того чи ні, але в суспільстві в різному ступені задовольняють стереотипи: існує визначений «образ чоловіка» й «образ жінки», тобто якими вони повинні бути, які риси мати і навіть які професії вибирати. Стереотипізація за статевою ознакою особливо шкідлива для обдарованих дітей, оскільки вони в більшому ступені поєднують у собі властивості, характерні як для своєї, так і для протилежної статі (психологічна андрогінія) [10, с. 185].

Часто виявляється, що творчо продуктивні чоловіки мають «жіночі» риси (наприклад, чутливість), а жінки — «чоловічі» (наприклад, незалежність). Таке сполучення, як правило, розширює діапазон загальнолюдського й розсовує рамки стереотипів [10, с. 185].

Маргарет Мід описала так званий «подвійний ланцюг очікування», що пов’язує хлопчиків і дівчинок: хлопчиків учать домагатись успіху, а дівчинок демонструвати, що вони нічого не домагаються й зосереджені на домашніх проблемах і родині. У цьому випадку хлопчик-невдаха та щаслива дівчинка ніколи не будуть обрані представником протилежної статі [10, с. 186].

Особливо в цьому сенсі складно обдарованим дівчинкам. Щоб розвинути свої здібності, їм потрібна активність, пристрасть до пізнання, самоствердження, готовність до успішної кар’єри, а в них культивують залежність, пасивність, уміння господарювати. Прикладом для них часто є власні матері.

Найчастіше процвітає складова жіночого страху — побоювання, що чоловіки не приймають переваги та лідерство жінки. Особливо яскраво це проявляється так: дівчинки раптом різко зупиняються у своєму прогресивному розвитку і навіть «повертаються» назад у віці 11-14 років, коли починає виявлятись інтерес до протилежної статі [10, с. 186].

Чималий внесок у цей феномен робить залучення дівчинок (у більшому ступені, ніж хлопчиків) до ведення домашнього господарства, на що витрачається багато часу.

Обдаровані хлопчики, які виявляють «жіночі» риси, зіштовхуються з масою труднощів і відкидаються оточуючими, у тому числі батьками. Наприклад, хлопчик, який прагне займатись у балетній школі, ризикує викликати на свою адресу обурення власного батька, який буде явно незадоволений такими устремліннями сина.

Звичайно, свідомість людей поступово просувається вперед і рамки соціальних стереотипів розширюються. Батьки та педагоги обдарованих дітей повинні утверджувати рівність психологічних можливостей дітей поряд із загальнодоступністю освіти.

Основні проблеми обдарованих дітей (за Л. Холлінгуорт)

В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити:

Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи.
Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.
Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини.
Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п.
Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами [10, с. 188].

Ми уже відзначали, що обдаровані діти досить уразливі. Уітмор виділяє такі причини уразливості:

— прагнення до досконалості (перфекціонізм) — не заспокоюються, не досягаючи вищого рівня;

— відчуття незадоволеності — дуже критичні до себе та своїх досягнень, низька самооцінка;

— нереалістичні цілі — часто ставлять завищені цілі, а не досягаючи їх, засмучуються та переживають;

— надчутливість — дуже сприйнятливі до сенсорних стимулів: слова й невербальні сигнали сприймають як неприйняття себе оточуючими. Часто таких дітей уважають гіперактивними, тому що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду;

— потреба в увазі дорослих — оскільки діти цікаві, вони часто монополізують увагу дорослих, через що можуть виникати тертя у стосунках з іншими дітьми;

— нетерпимість — більш обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які стоять нижче за них за інтелектуальним розвитком [10, с. 189].

1.3. Роль родини та стосунків батьків у житті обдарованої дитини

Першовідкривачами обдарованості дітей є батьки. Вони виконують найголовнішу роль у становленні й розвитку не тільки обдарованості дитини, а і її особистості.

Іноді батьки не зауважують обдарованості своїх дітей (це буває, наприклад, якщо дитина перша і єдина) або опираються прирахуванню своїх дітей до обдарованих («Я не хочу, щоб моя дитина була обдарованою, нехай вона краще буде нормальною»), починають надмірно «експлуатувати» здатності дитини та поміщають її у штучні умови (наприклад, позбавляють можливості спілкуватися з однолітками).

Усе це лягає додатковим вантажем на плечі дитини, адже в якийсь момент вона сама відкриває свою обдарованість і розуміє, що чимось відрізняється від інших.

Дуже важливо в цей момент підтримати дитину, показати, що її особливість — це нормально, що вона має на це право і, звичайно, що поза залежністю від того, чи буде вона виявляти свої таланти надалі чи ні, усе одно її люблять (про важливість позиції батьків, взаємини в родині та їхній вплив на подальше життя дитини написана безліч книг, психологічних і художніх).

Батьківське відкриття обдарованості власної дитини повинно народжувати радісне очікування й готовність вирішувати пов’язані з цим проблеми. Задача полягає в тому, щоби вчасно знайти вірний момент, правильні слова та приклади для дитини, щоб вона мала здорове самосприйняття, тому що уявлення про саму себе — це багато в чому кристалізація того, як на нас реагують інші люди.

Наступним найбільш відповідальним моментом у житті обдарованої дитини є її вступ до школи, особливо якщо це не спеціалізований, а звичайний навчальний заклад.

Дитина може стати ізгоєм, тому що однокласники будуть «мстити» їй за те, що вона розумніша й талановитіша, ніж вони, а в учителів «нестандартна» дитина швидше за все буде викликати роздратування, оскільки вони звикли орієнтуватись на середній рівень. У даному випадку ніщо не зможе замінити батьківської підтримки й заохочення.

Обдаровані діти особливо мають потребу в розвитку в них самостійності, самодисципліни та самоврядування в навчанні, і якщо школа не задовольняє їхніх запитів, то їм доводиться піклуватись про себе самим.

Отже, батькам необхідно:

— приймати дітей такими, які вони є, а не розглядати їх як носіїв талантів;

— спиратись на власні сили й дозволяти дитині самій шукати вихід зі сформованої ситуації, вирішувати кожну задачу, яка їй під силу, навіть якщо самі можуть робити це краще та швидше;

— не тиснути на дитину в її шкільних справах, але завжди бути готовими прийти на допомогу в разі потреби;

— точно розраховувати момент і ступінь реакції на потребі дитини (якщо дитина поставила запитання, то не піддаватися спокусі розповісти про предмет усе, що вони знають самі, а тільки дати відповідь) [8, с. 53].

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

2.1. Форми і методи роботи з обдарованими дітьми

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям.

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають превалювати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер [5, с. 31].

Вище перелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у тематичних масових заходах (вечорах любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін.); огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.

Помітна роль у розвитку інтелектуально обдарованих дітей належить Малій академії наук України, її територіальним відділенням.

У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчання; збагачене навчання; розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання) [5, с. 32].

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі, «перестрибуванню» через класи, переходу до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання [5, с. 32].

Збагачене навчання. Використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Збагачена якісно програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, індивідуальний підхід при її використанні, створювати умови, за яких учень міг би навчатися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання.

Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл дітей на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, спричиненого конкуренцією, темп навчання відповідає їх здібностям, є більше можливостей для надання допомоги тим, хто її потребує. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. Серед негативних рис такого підходу — відбір до груп за соціальними критеріями, зниження мотивації у навчанні, послаблення змагальності в класі. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (три-чотири групи по 120-140 учнів, де відсутня внутрішня диференціація навчання) і сети (об’єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета). Відповідно один предмет учні вивчають в одній групі, що працює з певною швидкістю, інший предмет — в іншій, яка працює з іншою швидкістю) [5, с. 33].

Створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.

Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуюча модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель) [5, с. 34].

Вибір форми навчання залежить від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні (лат. cognitio — знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.

2.2. Принципи побудови програм для обдарованих дітей

Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:

— формування взаємин на основі творчої співпраці;

— організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб’єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);

— превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);

— вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);

— розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння «згортати» і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);

— гуманістичний, суб’єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок);

— створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей) [7, с. 22].

Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати «опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.

Карне, Шведел і Ліннемайер виділили деякі основні принципи складання програм для обдарованих дітей молодшого віку:

Кожна дитина неповторна. Необхідно виділити сильні та слабкі сторони кожної дитини та скласти програми, що відповідають її потребам.
Обдаровані діти дуже критичні до себе і часом відрізняються несприятливим «Я-образом». Необхідно допомогти їм знайти реалістичне уявлення про себе. Особливо важливо згладити невідповідність між високим інтелектуальним розвитком і доступними руховими навичками.
Родина відіграє найважливішу роль в освіті обдарованої дитини, тому вона повинна працювати в тісному контакті зі школою.
Оскільки обдарованих дітей відрізняє широка сфера інтересів, програма повинна включати різноманітний матеріал, збалансований і сприятливий їх усебічному розвитку (в емоційному, руховому плані й у сфері спілкування).
Обдарована дитина, яка навчається в одній групі із «середніми» дітьми, повинна мати можливість спілкуватися з настільки ж розвиненими однолітками.
Керувати програмою навчання обдарованих дітей повинна людина, яка має спеціальну підготовку й відповідний досвід роботи.
Невід’ємна частина програми — система її оцінки. Важливо визначити, якою мірою дитина досягає поставлених цілей. У такий спосіб можна виявити слабкі місця програми й визначити, наскільки вона задовольняє потреби дитини. Тому повинна мати місце добре організована, ефективна й постійно діюча система виявлення обдарованості, в якій беруть участь і батьки.
Щоб забезпечити поступальний хід розвитку, програма повинна передбачати оптимальний і плановий перехід дитини з одного рівня на іншій. Це вимагає спільних зусиль адміністрації, учителів і батьків.
Одного інтелекту в житті недостатньо, тому програма повинна розвивати цілеспрямованість, наполегливість і бажання довести справу до кінця.
Програма повинна передбачати розвиток творчих здібностей дитини [20, с. 35-36].

І школа, і батьки обдарованих дітей потребують допомоги людей, які володіють спеціальними знаннями й навичками у сфері роботи з такими дітьми. Ю. Яблоновська виділяє такі риси професіонала, який може працювати з обдарованими дітьми:

— високий рівень інтелектуального розвитку;

— чуйність;

— почуття власного достоїнства;

— здатність переносити великі моральні витрати;

— гарна саморегуляція;

— уміння підтримати, захистити, надати допомогу;

— комунікативність;

— добрі організаторські здібності;

— уміння будувати педагогічну діяльність на основі результатів психодіагностики особистості дитини, з огляду на її індивідуальні й вікові особливості;

— уміння адаптувати свою діяльність до особистості кожної дитини;

— уміння розробляти й упроваджувати авторські програми;

— уміння створювати ситуацію успіху, умови для самореалізації особистості учня, стимулювати творчість дитини;

— уміння використовувати у своїй діяльності інноваційні методи та технології навчання й розвитку дітей [20, с. 37].

2.3. Організація роботи з обдарованими дітьми

Основним принципом роботи загальноосвітньої школи є розкриття в процесі навчання дитячої обдарованості. Упровадженню в життя цього принципу сприяє спільна діяльність практичного психолога, педагогів і батьків.

Зміст роботи з обдарованими дітьми містить низку завдань, а саме: сприяння розвитку кожної особистості; виявлення обдарування дітей І максимальне сприяння їхньому розвитку.

Із цією метою впроваджується комплекс заходів: медичних, фізіологічних, психологічних, педагогічних, що здійснюються спільно із сім’єю та школою. Важливо використовувати різноманітні методики для виявлення уподобань та здібностей дітей, спостерігати за їхніми подальшими успіхами.

Другий етап можна назвати діагностичним. На цьому етапі проводиться індивідуальне оцінювання творчого потенціалу й особливостей нервово-психічного статусу дитини психологом та вчителями. З огляду на результати першого етапу, обстеження дітей проводяться за допомогою набору психологічних тестів, залежно від того, який варіант потенційних можливостей переважає. Якщо переважає інтелектуальна сфера й дитина легко навчається, має гостре мислення і допитливість, виявляючи практичну кмітливість, то використовуються методики, спрямовані насамперед на визначення базових когнітивних і мовленнєвих параметрів у обдарованих дітей, наприклад методика «Тест структури інтелекту» Амтхауера тощо [14, с. 7].

У дітей, обдарованих у сфері академічних досягнень, найбільш розвиненими можуть бути окремі здібності до мов і літератури, математики або природознавства. Тому завдання психолога — не тільки визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, але й дати оцінку типу мислення. У пригоді може стати «Стенфордський тест досягнень» [14, с. 8].

Діти з творчим продуктивним мисленням відзначаються незалежністю, розкутістю поведінки, здатністю продукувати оригінальні Ідеї, вмінням знаходити нестандартні рішення, винахідливістю.

Таке творче спрямування обдарованості дітей передбачає оцінювання насамперед їхніх творчих здібностей. Використовуються «Фігурна форма тесту творчого мислення Торренса», «Тест віддалених асоціацій» Медника, вербальний тест творчого мислення «Незвичне використовування» І. Аверіної, тест для визначення особистісних характеристик «Особистісний опитувальник» Г. Айзенка, «Характерологічний опитувальник» К. Леонгарда-Шмішека, «Кольоровий тест» М. Люшера та ін. [14, с. 8]

Контактні, ініціативні, з підвищеною потребою в спілкуванні й лідерстві діти мають високі організаторські здібності. Серед однолітків і дорослих вони почуваються впевнено; однолітки завжди обирають їх на головні ролі в іграх та заняттях. Під час досліджень таких дітей використовуються особистісні методики та соціометрія, наприклад «Комплексний особистісний соціометричний тест» О. Зворикіна [14, с. 9].

Якщо ж у дитини переважають художні здібності, вона з раннього віку виявляє схильність до малювання або музики, психологічне тестування спрямовується на оцінювання ступеня її емоційної стійкості та рівня нейротизму, оскільки така дитина дуже вразлива і потребує індивідуального психологічного підходу, а часом психотерапевтичної корекції лікаря-фахівця [3, с. 94].

Обдарованість у руховій сфері виявляється у високому ступені психомоторних реакцій, спритності, значній фізичній силі, розвитку рухових навичок (біг, стрибки).

Діагностика обдарованості у цій сфері проводиться за допомогою методик, що призначені для визначення зорово-моторної координації (наприклад «Тест творчих здібностей у дії та русі» Торренса) [3, с. 95].

Багато дітей виявляє високий ступінь обдарованості не в одній сфері, а у декількох. У цьому разі дуже важливо не тільки виявити таку полі-обдарованість, але й удосконалювати, розвивати її.

Психорозвивальна робота з обдарованими дітьми може проводитися за такими напрямами:

— розвиток інтелектуальних здібностей; формування адекватного самосприйняття;

— допомога дітям адаптуватися до навколишнього світу;

— засвоєння конструктивних форм спілкування з однолітками й дорослими;

— допомога батькам, учителям і дітям в організації навчальної діяльності [3, с. 95].

Спеціальні програми для роботи з обдарованими дітьми сприяють реалізації цих напрямів.

На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль повинні виконувати педагоги, завдання яких — формування і поглиблення дитячих здібностей.

Реалізується ця умова за допомогою широкого спектра педагогічних прийомів і методів (авторські програми, індивідуальні заняття-консультації, різнобічні програми спецкурсів та міні-спецкурсів тощо). Дослідники наголошують на чутливій реакції обдарованих дітей щодо нових ситуацій. Тому вчитель, який працює з обдарованими дітьми, має виявляти доброзичливість і чуйність, розумітися на особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби й Інтереси, мати високий рівень інтелектуального розвитку, широке коло інтересів та вмінь, бути готовим до виконання обов’язків, пов’язаних із навчанням обдарованих дітей; виявляти жвавість, активність, мати почуття гумору (але без схильності до сарказму); виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і прагнути постійного самовдосконалення; бути творчою людиною, мати власну думку, життєстійкість, спеціальну підготовку до роботи з обдарованими дітьми й бути готовим до подальшого здобуття спеціальних знань [12, с. 28].

ВИСНОВКИ

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам’ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

Важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Зміст роботи з обдарованими дітьми містить низку завдань, а саме: сприяння розвитку кожної особистості; виявлення обдарування дітей І максимальне сприяння їхньому розвитку. Із цією метою впроваджується комплекс заходів: медичних, фізіологічних, психологічних, педагогічних, що здійснюються спільно із сім’єю та школою. Важливо використовувати різноманітні методики для виявлення уподобань та здібностей дітей, спостерігати за їхніми подальшими успіхами.

На першому етапі виявлення обдарованих дітей враховуються відомості про досягнення дитини в певній сфері діяльності, надані батьками й педагогами. Можуть бути використані також результати групових тестувань, соціологічних опитувань. Другий етап можна назвати діагностичним. На цьому етапі проводиться індивідуальне оцінювання творчого потенціалу й особливостей нервово-психічного статусу дитини психологом та вчителями. З огляду на результати першого етапу, обстеження дітей проводяться за допомогою набору психологічних тестів, залежно від того, який варіант потенційних можливостей переважає. На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль повинні виконувати педагоги, завдання яких — формування і поглиблення дитячих здібностей.

РЕЗЮМЕ

Актуальність теми обумовлена тим, що проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів.

В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання.

Метою роботи є система роботи школи з обдарованими дітьми.

Виходячи мети роботи ми вирішили наступні завдання:

— визначили проблеми діагностики обдарованості;

— розкрили психологічні особливості обдарованих дітей;

— охарактеризували роль родини та стосунків батьків у житті обдарованої дитини;

— показали форми і методи роботи з обдарованими дітьми;

— окреслили принципи побудови програм для обдарованих дітей;

— розкрили зміст організації роботи з обдарованими дітьми.

В роботі нами були використані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, узагальнення, порівняння, спостереження.

Структура роботи: робота складається з вступу, двох розділів, висновків, резюме, списку використаних джерел (20) і має загальний обсяг 27 сторінок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Ведмідь І. Г. Дитяча обдарованність як педагогічна проблема: вимір уроків // Вивчаємо Українську мову та літературу. — 2010. — № 4. — С. 2-5
Взаємозв’язок когнітивних та особистісних чинників у розвитку обдарованості: монографія / Р. О. Семенова, Д. К. Корольов, М. О. Мельник та ін.; АПН України, Ін-т психології ім. Г. С. Костюка. — К.: Педагогічна думка, 2008. — 143 с.
Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень: Колективна монографія /Ред. В. О. Моляко, О. Л. Музика. — Житомир: Рута, 2006. — 319, с.
Здібності. Обдарованість. Таланти: система роботи з обдарованими дітьми: Сільська школа України. Бібліотека: Завуч. Бібліотека /Укл. М. Голубенко; ред. А. Дьоміна та ін.. — К. : Шкільний світ, 2009. — 125, с.
Ковальчук О. Організація роботи з обдарованими дітьми //Завуч. — 2009. — № 23-24. — С. 30-40
Корецька Л. В. Увага: обдаровані діти! Методичні рекомендації на допомогу організаторам роботи з обдарованими дітьми. — Кіровоград: КОІППО ім. В. О. Сухомлинського, 2008. — 70, с.
Лебіга О. І. Система науково-методичної роботи з розвитку обдарованої дитини // Обдарована дитина. — 2009. — № 10. — С. 22-25
Матюшкин А. М. Загадки одаренности Проблема практической диагностики. — М. : Школа-пресс, 2003. — 127, с.
Мойсеюк Н. М. Педагогіка: Навчальний посібник. — К., 2003. — 615 с.
Омеляненко В. Л. Теорія і методика виховання: навчальний посібник . — К.: Знання, 2008. — 415, с.
Пальчевський С. С. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2007. — 575, с.
Програма «Обдаровані діти» // Обдарована дитина. — 2009. — № 8. — С. 21-29
Робота з обдарованими дітьми /Марина Володарська. — Харків : Основа, 2010. — 190, с.
Стойкова М. Н. Робота з обдарованими учнями як стратегічний напрям інноваційного розвитку // Обдарована дитина. — 2010. — № 1. — С. 5-16
Сучасні психолого-педагогічні підходи до розвитку обдарованості старшокласників в умовах профільного навчання // Завучу. Усе для роботи. — 2010. — № 2. — С. 2-6
Туріщева Л. В. Особливості роботи з обдарованими дітьми // Початкове навчання та виховання. — 2010. — № 1. — С. 20-22
Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник. — К. : Академвидав, 2006. — 559 с.
Чухліч С. Зміст роботи з обдарованими дітьми у звичайному класі // Початкова школа. — 2010. — № 4. — С. 77
Шадських Ю. Г. Психологія і педагогіка: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів. — Львів : Магнолія 2006, 2007 . — 319, с.
Яценко Н. А. Система роботи з обдарованими дітьми гімназії та метод проектів як її складова // Обдарована дитина. — 2009. — № 10. — С. 34-38

Освіта та самоосвіта