Вступ

Актуальність. Якість життя населення значною мірою залежить від пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні осіб, які працюють. Саме пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення.

Напрями реформування пенсійної системи в Україні визначені у прийнятих Верховною Радою України у 2003 році Законах України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і “Про недержавне пенсійне забезпечення”. У зазначених Законах передбачено створення трирівневої пенсійної системи: солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (I рівень); накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (II рівень); система недержавного пенсійного забезпечення (III рівень). З 2004 року впроваджено солідарну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та систему недержавного пенсійного забезпечення.

Зазначена модель відповідає поширеній у світі багаторівневій моделі пенсійної системи. Разом з тим необхідно здійснити ряд додаткових заходів, спрямованих на створення можливості застрахованим особам після виходу на пенсію мати гарантовані доходи, які забезпечать достатній рівень життя, врахування результатів трудової діяльності і суми накопичених пенсійних коштів кожного працівника під час визначення розмірів пенсійних виплат.

У зв'язку з цим потребують подальшого поглиблення і доповнення теоретичні та методичні положення, пов'язані з реформуванням пенсійного забезпечення та вдосконаленням системи управління Пенсійним фондом України. Ці проблеми знайшли своє відображення в працях Барданової О., Болотіної Н., Вінера М., Кременчук І., Линдюк О., Нечай А., Новікової Т., Філіпчук П., Яценко В. та інших фахівців. Українськими вченими, законодавцями і практиками розробляються заходи, спрямовані на створення нової системи пенсійного забезпечення, на пом'якшення негативних наслідків зниження рівня життя пенсіонерів, компенсацію втрат найменш забезпечених верств населення.

Тема: «Система пенсійного забезпечення населення і шляхи її реформування в Україні».

Мета: охарактеризувати систему пенсійного забезпечення населення та показати шляхи її реформування в Україні

Завдання роботи:

• розкрити суть, види та джерела пенсійного забезпечення;
• показати національні особливості пенсійного забезпечення;
• законодавча база пенсійного забезпечення в Україні;
• статистично-інформаційний огляд системи державного пенсійного забезпечення;
• показати недержавне пенсійне забезпечення;
• розглянути проблеми та засоби удосконалення пенсійної системи та подальшого проведення пенсійної реформи.

Об`єктом дослідження є пенсійне забезпечення.

Предмет дослідження теоретичні основи дослідження системи пенсійного забезпечення населення в Україні.

Теоретичне значення роботи визначається аналізом та систематизацією матеріалів, що стосуються системи пенсійного забезпечення населення в Україні та шляхів її реформування.

Практичне значення. Робота може бути використана при вивченні системи пенсійного забезпечення населення в Україні та під час здійснення професійної діяльності.

Основні джерела інформації при написанні роботи були використані навчальні посібники (Бойко М. Д.„Право соціального забезпечення України”, „Пенсійна система України” за ред. Віктора Грушка); монографія Болотіної Н. Б. „Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні”, збірник наукових праць „Від соціального забезпечення до соціальної політики” за ред. Я. А. Жаліла, закони України про соціальний захист населення упор. О.М. Роїна, статті з фахових періодичних видань („Урядовий кур'єр”, „Вісник Національної академії державного управління при Президентові України”, „Пенсія”, „Соціальний захист”, „Актуальні проблеми економіки”, „Юридичний Вісник України”, „Підприємництво, господарство і право”, „Пенсійний кур’єр”, „Україна: аспекти праці”, „Статистика України”, а також відомості з сайтів міністерства соціальної політики України та статистики України.

1. Теоретичні аспекти дослідження системи пенсійного забезпечення

1.1. Суть , види та джерела пенсійного забезпечення

Конституція України встановила право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Юридичний механізм забезпечення цього права в нашій державі здійснюється за допомогою самостійної галузі права – права соціального забезпечення. Сьогодні в Україні відбувається реформа усієї системи соціального забезпечення, при цьому основна увага зосереджена на реформуванні системи пенсійного забезпечення [37, с. 4].

Найважливішими чинниками розвитку пенсійного забезпечення є рівень розвитку економіки, демографічні та інші соціальні проблеми. Всі ці фактори діють у взаємній обумовленості, і розгляд їх дозволить визначити тенденції розвитку пенсійного забезпечення і передумови формування нової системи, яка відповідає цьому етапові розвитку нашої країни. Тому метою статті є дослідження правової сутності пенсійного забезпечення, її новизною – заходи з удосконалення чинного законодавства про пенсійне забезпечення.

У юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного забезпечення, а зокрема, поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже, пенсія, це:

— періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім’ї у зв’язку з завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв’язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників;

— щомісячна виплата аліментарного характеру з фондів для непрацездатних громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат [4, с. 35];

— регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного призначення, що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим категоріям громадян та їх сім’ям у випадках, передбачених законом із суспільних фондів споживання у зв’язку з їх (або особи, на утриманні якої вони знаходяться) минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю, яка припинена або замінена більш легкою діяльністю з передбаченої законом поважної причини; виплата, розмір котрої співвідноситься, як правило, з минулим заробітком. Ця виплата є для непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до існування [4,с. 35];

— щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати годувальника, а також за вислугу років [4, с. 36];

— щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж установленого строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли певного віку;

— виплата, що провадиться державою у зв’язку з настанням певної обставини у житті людини, – досягнення певного віку, інвалідності, смерті годувальника;

— щомісячна грошова виплата фізичним особам із спеціально створених для цього Пенсійних фондів на умовах і в порядку передбаченими чинними нормативними актами;

— основне, щомісячне джерело існування непрацездатних пенсіонерів [4, с. 36].

В.А. Ачаркан визначає пенсію як “грошове забезпечення, отримуване з суспільних фондів споживання громадянами за наявності в них постійної чи стійкої непрацездатності, або за віковою ознакою, у зв’язку з вислугою років, або встановлюване через медичне обстеження (для визначення інвалідності), пенсія призначається громадянам за їхню працю в минулому чи іншу суспільно корисну діяльність і покликана служити для них постійним і основним джерелом засобів до існування” [5, с. 19].

Думку В.А. Ачаркана про те, що пенсійне забезпечення основане на втраті громадянином працездатності, поділяє Я.М. Фогель, який стверджує, що загальною передумовою виникнення пенсійних правовідносин є постійна чи тривала непрацездатність, тобто певний побутовий стан організму людини [5,с. 20].

Щодо такого розмаїття визначень вченими висловлені думки. Так, Р. Іванова вважає, що відмінності з окремих ознак пенсії мають суто термінологічний характер і тому на них зупинятися не слід [5,с. 20].

І.М. Сирота, навпаки, не даючи власного визначення, детально зупиняється на ознаках, які пропонувались до включення у дефініцію пенсії, його міркування щодо недоречності введення окремих з них до визначення поняття “пенсія” і необхідності уточнити інші заслуговують на увагу [5, с. 21].

Наведені вище поняття належали до трудових пенсій або до одного з її видів – пенсії за віком, тобто по старості. Спочатку той чи інший дослідник давав перелік характерних, на його думку, ознак і за допомогою їх модулював саме визначення. Такий підхід, на наш погляд, є вірним.

Як відомо, чинне законодавство до трудових пенсій відносить наступні: 1) за віком; 2) по інвалідності; 3) в разі втрати годувальника; 4) за вислугу років.

Для них характерні такі ознаки:

— пенсія — це платіж, що провадиться державою у грошовому вираженні. Існуюча сьогодні практика видачі пенсії товарами чи послугами є вимушеною тимчасовою акцією держави у перехідний період;

— вказані платежі здійснюються регулярно, тобто періодично у встановлені законом строки. Чинне законодавство передбачає щомісячну виплату пенсій;

— кошти на виплату пенсій виділяються із спеціально створених для цього джерел (страхових фондів, державного бюджету);

— розмір щомісячної пенсії залежить від трудового стажу, заробітку, умов праці. При проведенні пенсійної реформи розмір пенсії залежатиме від тривалості страхового стажу і величини заробітку, з якого сплачуються внески;

— пенсія призначається лише тоді, коли настає передбачений законом страховий випадок (досягнення певного віку, інвалідність, смерть годувальника);

— участь громадян у створенні страхових фондів, з яких виплачується пенсія;

— коло осіб, які мають право на пенсію, точно окреслене в законі і розширеному тлумаченню не підлягає. До нього належать непрацездатні громадяни, а також іноземці та особи без громадянства, котрі на законних підставах проживають не території України [9,с. 48].

Умови, за яких виникає суб’єктивне право на відповідний від обов’язкової суспільно корисної діяльності шляхом надання матеріального забезпечення, яке може замінити основні джерела засобів до існування;

— порядок призначення та виплати пенсій регламентується нормативними актами най вищої юридичної сили – законом. Відповідно до ст.92 Конституції України виключно законами визначається основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Визначення поняття “трудова пенсія” повинно врахувати й ті зміни, що відбуваються сьогодні у пенсійному законодавстві. Таким чином, трудова пенсія – це залежно від тривалості трудового (страхового) стажу роботи і величини заробітку, з якого сплачуються страхові внески, щомісячна грошова виплата особі із спеціально створених для цього державою фондів за умов і в порядку, передбачених законодавством [9, с. 49].

У зв’язку з необхідністю розмежування джерел фінансування виплати різних видів соціального забезпечення планується пенсії за вислугу років трансформувати у дострокові пенсії, але за своєю суттю вони належатимуть до трудових.

В Україні створену єдину систему пенсійного забезпечення. Вона виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду Україні і, частково, дотацій з Державного бюджету, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдне на всій території країни рівні умови та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найважливіших соціальних прав [16, с. 291].

Бюджет Пенсійного фонду України – основне джерело фінансування пенсійного забезпечення громадян України, передбачений Законом України “ Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року і Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26.06.1997 року. Цей бюджет складається зі страхових внесків суб’єктів підприємницької діяльності і фізичних осіб. Розмір страхових внесків для платників установлено окремо для підприємців, які використовують працю найманих робітників, – 32 % від об’єкта оподаткування, а для платників, що працюють на умовах трудового договору (контракту) – 1 % від об’єкта оподаткування. Пенсійний фонд України не включається до Державного бюджету України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду не за цільовим призначенням. Під опікою Пенсійного фонду нині знаходиться біля 14,5 млн. пенсіонерів [16, с. 292].

Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, з інвалідності, на випадок втрати годувальника та в інших випадках передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року. Іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають на Україні, мають право на пенсію врівні з громадянами України на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами здійснюється за угодами з іншими державами [16, с. 293].

В випадках, коли угодами між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в Законі “Про пенсійне забезпечення”, то застосовується правила встановлені цією угодою.

Пенсії бувають трудові і соціальні. До трудових пенсій належать пенсії за віком, з інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років. Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та одночасною наявністю необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком зазвичай зветься пенсійним. Термін “пенсійний вік” у законодавстві не вживається. Натомість у кожному випадку називається вік, із досягненням якого призначається пенсія за віком [19, с. 24].

Введення цього терміна охоплює декілька віків. Пенсійний вік, як і тривалість стажу, встановлюється законом. Право на пенсію за віком нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями, через що у держави виникає необхідність пенсійного забезпечення громадян. Право на пенсію за віком мають: чоловіки – при досягненні 60-ти років, які мають стаж роботи не менш 25 років та жінки – при досягненні 55-ти років і наявності стажу роботи не менш 20 років [19, с. 25].

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного забезпечення, приміром, від пенсії з інвалідності та за вислугу років. Вона відрізняється від пенсії з інвалідності тим, що її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію за віком не важко відрізнити і від пенсії за вислугу років, хоч обидві ці пенсії встановлюються незалежно від фактичного стану працездатності. Різниця полягає в тому, що для отримання пенсії за віком є необхідним певний вік, а право на пенсію за вислугу років зазвичай не передбачає досягнення будь-якого віку.

Пенсії за віком – головний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво важливих інтересів мільйонів вітчизняних пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів (близько 14 млн. осіб) 10 млн. пенсіонери за віком [19, с. 25].

Що ж до спеціальних юридичних підстав, то вони мають значення для окремих категорій громадян: потерпілих від Чорнобильської катастрофи; інвалідів, учасників війни і сімей загиблих воїнів; багатодітних матерів і матерів інвалідів з дитинства; жінок, які працювали в текстильному виробництві, механізаторами, а також на деяких видах робіт у сільському господарстві; сліпих і хворих гіпофізарним нанізмом (ліліпутів); за певного стажу роботи [19, с. 26].

За загальним правилом, право на пенсію за віком чоловіки набувають з досягненням 60-ти, а жінки – 55-ти років. Такі вікові межі встановлено для отримання пенсії тим, хто мав звичайні умови праці. Слід визначити, що в разі втрати годувальника жінка має рівні права з чоловіком стосовно видів і рівня соціального забезпечення. Для жінок у нашій країні передбачені певні переваги. Це знаходить конкретне вираження у встановленні для них нижчого пенсійного віку і зниження стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком і з інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсійне право передбачає різницю в пенсійному віці для чоловіків і жінок здебільшого у 5 років. Така різниця характерна для всіх випадків диференціації віку за ознакою статі, в тому числі і для призначення пенсії за віком на пільгових умовах [19, с. 26].

Друга загальна умова призначення пенсії за віком – це стаж роботи. Для призначення повної трудової пенсії за віком є необхідним стаж роботи 20-25 років, відповідно для жінок і чоловіків. Чимало категорій працівників мають право на пенсію на пільгових умовах. Під пільговим пенсіонуванням слід розуміти можливість вийти на пенсію за віком або в молодшому віці за загальної незмінної тривалості трудового стажу. Пільгове пенсіонування в окремих випадках означає можливість отримувати пенсію в більшому розмірі [19, с. 27].

Ще одним видом трудової пенсії є пенсія за вислугу років. Вона являє собою щомісячні виплати з Пенсійного фонду та інших джерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, особам, які мають установлений законом спеціальний стаж.

Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю. Однак умови призначення пенсії за вислугу років неоднакові. В одних випадках вони призначаються незалежно від віку, в інших – установлюється вік і стаж.

Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначено законодавством. Це окремі категорії працівників, перелік яких установлено в статтях 54 і 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, а також в інших спеціальних нормативних актах. Законодавство вирізняє чотири категорії громадян:

— військовослужбовці, службовці та працівники органів внутрішніх справ;

— працівники цивільної авіації та льотно-випробувального складу;

— державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів;

— окремі категорії працівників та спеціалістів інших галузей народного господарства [23, с. 67].

В умовах сьогодення актуальним є питання: про визначення розміру пенсії. Для більшості пенсіонерів пенсія – це єдине джерело для існування.

Доцільно на законодавчому рівні закріпити вартісну величину прожиткового мінімуму і керуватись саме цим одним нормативом як при виплаті соціальних допомог, пенсій, так і при встановлені мінімальної заробітної плати. Щоб забезпечити кожному громадянинові (робітнику, пенсіонеру) відповідні умов для життя в нашій державі. В усякому разі це внесе ясність як у соціальне законодавство, так і у практику його застосування. Закріпити це можна, наприклад в Законі “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року [23, с. 68].

У частині 3 преамбулі цього Закону написано, що закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум. Закон гарантує, але ж на практиці мінімальна пенсія значно нижче ніж прожитковий мінімум. І, що означає “орієнтованому”, треба чітко вказати: “не менш, ніж прожитковий мінімум”. Далі йдеться, що пенсії підлягають регулярному переогляду, але не вказано в який строк. Наприклад, цей строк може складати один рік. Тоді це буде звучати так: “Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, не менш ніж прожитковий мінімум, а також регулярного переогляду їх розмірів раз на один рік у зв’язку з підвищенням розміру мінімального прожиткового мінімуму” [23, с. 69].

1.2. Національні особливості пенсійного забезпечення

В процесі реформування пенсійної системи дискусійним виявилось питання про можливість підвищення пенсійного віку громадян. Так, наприклад, С. Сивак вважає, що пенсійний вік повинен враховуватися з настанням старості людини, яка за медичними показниками настає у 65-річному віці, тоді як загальний пенсійний вік в Україні становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок [26, с. 45].

А втім, середня тривалість життя в Україні скорочується. За даними статистики, вона складає 62 роки для чоловіків і 73 роки для жінок, а частина зовсім не доживає до 60 і 55 років відповідно. Отже зростання кількості пенсіонерів за віком не відбудеться, навпаки, кількість їх зменшується. Люди пенсійного віку складають приблизно 1/5 від загальної чисельності населення України. Той факт, що населення помітно старішає є характерним для всіх розвинених держав. Це свідчить про зниження народжуваності у країні [26, с. 45].

Тому з погляду на це, ми пропонуємо зовсім відмінити такий юридичний факт, як настання пенсійного віку. При визначенні права особи на трудову пенсію і використовувати його як підставу, що дає право на соціальну пенсію. А як основний юридичний факт, що обумовлюватиме право особи на трудову пенсію, використовувати лише страховий стаж. Це період, протягом якого громадянин підлягає обов’язковому пенсійному страхуванню за рахунок сплати страхових внесків самих громадян, їх роботодавців або бюджету.

Держава встановлює мінімально необхідний страховий стаж для призначення трудової пенсії, наприклад, він може становити 35 років, як що людина в середньому починає працювати з 18 років, то на пенсію вона може вийти в 53 роки. А набувши законодавчо встановлений та мінімально необхідний страховий стаж, громадянин самостійно вирішуватиме питання: продовжувати йому працювати, чи звертатись за пенсією. Адже вік припинення трудової діяльності є індивідуальним і не завжди пов’язаний із законодавчо встановленим пенсійним віком, як підставою виникнення права на пенсію [26, с. 47].

Як що людина звертається за пенсією, то вона втрачає право на працю, а якщо продовжує працювати, то не має права звернутися за пенсією. Але страховий стаж не єдиний юридичний факт, який є підставою для отримання пенсії за віком. Таким юридичним фактом може бути, наприклад, грошова сума на соціальному рахунку працівника, (мінімальний розмір її може бути закріплений в Законі “Про пенсійне забезпечення”) [26, с. 47].

Це питання можна вирішити таким чином: платежі в Фонд соціального страхування повинні вноситися до соціального рахунку працівника, і якщо кошти на цьому рахунку не використані людиною, вони можуть бути зараховані, за заявою працівника, на його пенсійний рахунок та, навпаки, якщо працівник витрачає усі кошти з свого соціального рахунку, то на цей рахунок може бути переведена частина коштів з пенсійного рахунку. Вся ця система обов’язково повинна бути комп’ютеризована і складати єдину систему.

Сьогодні органи Пенсійного фонду України ведуть облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, що пов’язане з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їхнього розміру за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням.

Що до правового регулювання страхового стажу, то весь страховий період можна поділити на внесковий та невнесковий. Внесковий період – це період, під час якого стягуються страхові внески з працівників і роботодавців. За окрему категорію працівників внески сплачуватимуться з державного бюджету [22, с. 165].

Невнесковий період буде складатися з таких періодів, коли особа не працювала з поважних причин. Тобто, кошти на рахунок не відраховуються, але до страхового стажу цей період зараховується. Це час перебування жінки у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а при наявності медичного висновку – до шести років; час навчання у професійних вищих навчальних закладах з денною формою навчання [22, с. 165].

Вимагає вирішення і проблема фінансової бази пенсійного забезпечення. Вона особлива гостра в сучасних перехідних умовах. Бо вже зараз на 1000 чоловік працездатного віку 409 осіб пенсійного віку і 378 дітей, тобто 787 утриманців [22, с. 166].

Внаслідок важкого економічного становища в державі, дефіциту бюджету в цілому і порушення балансу Пенсійного фонду невчасно проводиться виплата пенсій непрацездатним. З метою покращення цієї ситуації та стабілізації фінансової дисципліни платників внесків Уряд здійснив ряд заходів. Так, Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачення його коштів передбачає фінансову санкцію-пеню в розмірі, пропорційному річній ставці Національного банку України.

Якщо ставка Національного банку України складає 70 відсотків річних, тоді ставка для визначення розміру пенсії складатиме 70·120/100=84 %. Пеня за один день складатиме 84/360=0,233=0,23 % суми заборгованості за кожний день прострочення сплати страхових внесків, враховуючи день сплати платниками цих внесків [22, с. 166].

Сьогодні назріло питання протилежного характеру: про відповідальність Пенсійного фонду за розрахунки з пенсіонерами. Виходячи зі змісту ст.151 Цивільного кодексу України, обов’язок Пенсійного фонду виплачувати пенсію непрацездатним громадянам у разі настання соціальних ризиків є грошовим зобов’язанням. Одним із засобів забезпечення належного виконання грошових зобов’язань є неустойка або пеня. А тому, у випадку несвоєчасної виплати пенсії, тобто неналежного виконання зобов’язання, слід застосовувати неустойку. Це означає, що при проведенні розрахунку з пенсіонерами (кредиторами у даному випадку) відділення Пенсійного фонду повинна виплатити всі належні до оплати грошові суми та за кожний день прострочки виконання зобов’язання додатково оплатити фіксований процент від суми невиплаченого грошового зобов’язання, тобто в даному випадку — пенсії. За основу вартісної величини межи можна використати той же відсоток, встановлений Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів [22, с. 167].

Впровадження такого розрахунку встановить взаємовідповідальність особи та держави у сфері пенсійного забезпечення, як це і повинно бути у правовій державі.

Отже, чинне законодавство до трудових пенсій відносить наступні: 1) за віком; 2) по інвалідності; 3) в разі втрати годувальника; 4) за вислугу років.

В Україні створену єдину систему пенсійного забезпечення. Вона виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду Україні і, частково, дотацій з Державного бюджету, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдне на всій території країни рівні умови та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найважливіших соціальних прав

2. Пенсійне забезпечення в Україні

2.1. Законодавча база пенсійного забезпечення в Україні

Сьогодні пенсійне забезпечення регулюється Конституцією України, міждержавними угодами та 28 законодавчими актами України:

1. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”

2. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”

3. Закон України “Про пенсійне забезпечення”

4. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”

5. Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”

6. Закон України “Про державну службу”

7. Закон України “Про прокуратуру”

8. Закон України “Про статус народного депутата України”

9. Закон України “Про статус суддів”

10. Закон України “Про судову експертизу”

11. Митний кодекс України

12. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР

13. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”

14. Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”

15. Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”

16. Закон України “Про зайнятість населення”

17. Закон України “Про донорство крові та її компонентів”

18. Закон України “Про статус гірських населених пунктів в Україні”

19. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”

20. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”

21. Закон України “Про Національний банк України”

22. Закон України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”

23. Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”

24. Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування”

25. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”

26. Закон України “Про дипломатичну службу”

27. Закон України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”

28. Закон України “Про соціальний захист дітей війни” [38].

2.2 Статистично-інформаційний огляд системи державного пенсійного забезпечення

Як показує аналіз фінансового стану Пенсійного фонду України, ситуація з соціальними виплатами в країні загострюється і уряду все важче знайти ресурси для їх своєчасного здійснення. Пенсійний фонд розуміючи, що оприлюднення інформації про його стан за результатами року може висвітлити існуючі проблеми, пішов шляхом втаємничення даних про свої показники. Зокрема, всупереч Указу Президента від 12.05.2009 № 299 «Про заходи щодо забезпечення надання інформації з питань соціально-економічної ситуації в Україні» станом на 21.01.2010 р. Пенсійним фондом не надано інформації про виконання бюджету за січень – грудень 2009 року [40].

Проте фахівці Секретаріату Президента України здійснили експертні розрахунки щодо фінансового стану Пенсійного фонду, виходячи із наявних даних.

1. Доходна частина бюджету Пенсійного фонду.

Згідно з оперативними даними Пенсійного фонду, ним за грудень 2009 року отримано 10 232,0 млн. грн. власних надходжень. За 12 місяців 2009 року власні надходження становлять 89 507,2 + 10 232,0 = 99 739,2 млн. грн., що на 11 667,9 млн. грн. менше за показник проекту бюджету Пенсійного фонду на 2009 рік [40].

Рис. 2.1. Прогноз дефіциту власних надходжень Пенсійного фонду у 2009 році, млн. грн. [40]

Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Пенсійному фонду для забезпечення пенсійних виплат передбачено кошти у сумі 48 539,0 млн. гривень. За 11 місяців ним отримано 44 123,4 млн. гривень. На грудень залишилося 4 415,6 млн. гривень.

Враховуючи, що за 11 місяців 2009 року Пенсійний фонд отримав з інших джерел (зокрема фондів соціального страхування) 52,7 млн. грн., можна припустити їх надходження за грудень у сумі близько 5,0 млн. гривень.

У підсумку до Пенсійного фонду у грудні 2009 року надійшло близько 10 232 + 4 415,6 + 5,0 = 14 652,6 млн. гривень.

За 12 місяців 2009 року доходна частина пенсійного фонду становила 133 683,3 (звіт за 11 місяців) + 14 652,6 = 148 335,9 млн. грн., із них власних доходів 89 507,2 + 10 232,0 = 99 739,2 млн. грн., коштів державного бюджету – 48 539,0 млн. грн., інших надходжень – 57,7 млн. Гривень [40].

2. Видаткова частина бюджету Пенсійного фонду.

За інформацією Міністерства праці та соціальної політики загальний обсяг видатків на пенсійні виплати у грудні 2009 року становив 14 620 млн. гривень. Питома вага коштів на здійснення пенсійних виплат у загальній сумі видатків бюджету Пенсійного фонду – 97,7%. Звідси загальна сума видатків бюджету Пенсійного фонду у грудні 2009 року становить 14 964,2 млн. грн., а за січень-грудень цього року 150 720,8 + 14 964,2 = 165 685,0 млн. гривень [40].

3. Виконання бюджету Пенсійного фонду.

Враховуючи наведене, доходну частину бюджету Пенсійного фонду з урахуванням залишку не виконано на:

164 859,1 – (148 335,9 + 1 159,7) = 15 363,5 млн. грн., або на 9,3%.

Тоді як видаткову частину бюджету перебільшено на:

165 685,0 — 164 859,1 = 825,9 млн. грн., або на 0,5%.

Звідси – перевищення видатків над доходами становить:

165 685,0 — (148 335,9 + 1 159,7) = 16 189,4 млн. грн., а дефіцит бюджету – 9,8% [40].

Рис. 2.2. Виконання бюджету Пенсійного фонду у 2009 році, млн. грн. [40]

Для забезпечення пенсійних виплат Пенсійним фондом у 2009 році було отримано з державного бюджету позичок на суму щонайменше (за відсутності на кінець року залишку коштів) 16 189,4 млн. грн. [40]

Рис. 2.3. Зростання ротаційності Пенсійного фонду, млн. грн.

Залишок коштів на початок 2009 року складав 3 506,2 млн. грн., а на 1 грудня 2009 року 1 159,7 млн. гривень [40].

Отже, уряду так і не вдалося розробити дієвих механізмів хоча б для призупинення негативних тенденцій щодо наповнення бюджету Пенсійного фонду. Здійснювані заходи виявилися безсистемними і неефективними, а подекуди мали негативний наслідок.

У зв’язку з цим, щоб запобігти остаточному розбалансуванню пенсійної системи та виникненню заборгованості з пенсійних виплат, уряду необхідно у першочерговому порядку вживати заходів щодо знаходження джерел наповнення Пенсійного фонду, зокрема через посилення контролю за виплатами страхових внесків, ліквідації пільг по їх відтермінуванню, скорочення заборгованості із заробітної плати, а також ініціювання змін до законодавства задля оптимізації доходної та видаткової частин його бюджету.

2.3. Система недержавного пенсійного забезпечення

Основу системи недержавного пенсійного забезпечення становлять недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні. В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, тільки в разі бажання майбутнього пенсіонера, додатково до заощаджень у загальнообов’язковій системі перераховувати внески до обраного недержавного пенсійного фонду. Система недержавних пенсійних фондів дасть можливість залучати і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їхніх працівників. Розмір пенсії у такій системі залежатиме від розміру страхових внесків, терміну, протягом якого ці внески накопичувались, та розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлено жорсткі вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів. Окреслено і вимоги до банків-зберігачів, визначено їхні функції та межі відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень [20, с. 6].

Пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:

— пенсія на визначений строк;

— одноразова пенсійна виплата.

Підставами для здійснення пенсійних виплат є досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного у договорі страхування визнання учасника фонду інвалідом; медично підтверджений критичний стан здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду; виїзд учасника фонду на постійне місце проживання за межі України; смерть учасника фонду.

На сьогодні відомі три схеми недержавного пенсійного страхування, які вже працюють в Україні. Це послуги недержавних пенсійних фондів, пенсійна програма банку «Аркада» і корпоративний пенсійний фонд «Київенерго». Суть їх однакова: кожна людина може забезпечити свою старість, не розраховуючи на державу, а уклавши угоду з недержавним пенсійним фондом [20, с. 7].

Згідно з укладеною угодою, вкладник перераховує на свій пенсійний рахунок певну частину заробітної плати, а вийшовши на пенсію, окрім обов’язкової державної, отримує і додаткову допомогу (довічно або певний період, залежно від укладеного договору). У випадку смерті власника сума вкладу переходить у спадок.

Зі свого боку пенсійний фонд розміщує «пенсійні» гроші у прибуткові проекти і, таким чином, дає змогу убезпечити кошти від інфляції та стабільно нараховувати відсотки за вкладами. До речі, пенсійні фонди у світі посідають перші місця у рейтингу привабливості серед інших інвестиційних структур.

Кожна зі згадуваних програм має свої позитиви й негативи.

Пенсійний фонд «Київенерго» є корпоративним. Це означає, що в програмі задіяні кошти саме цього підприємства, тобто прибутки «Київенерго» (статутом компанії визначено, що на пенсійне забезпечення може бути нараховано до 5 % прибутку) [20, с. 11].

Узяти участь у цій програмі можуть тільки працівники підприємства, до того ж тільки ті, які пропрацювали на ньому не менше п’яти років. Отже, безперечним плюсом програми для споживачів є те, що гроші відраховуються до пенсійного фонду не із зарплати, а з прибутку підприємства. Відтак, нічого не втрачаючи, вони отримують додаткову пенсію.

Недоліком тут є те, що програма «замикається» тільки на «Київенерго». До того ж підприємство саме визначає рівень додаткової пенсії. Підприємству не вдалося остаточно вирішити проблему убезпечення пенсійних коштів від інфляції.

Послуги щодо забезпечення альтернативною пенсією всіх бажаючих надають недержавні пенсійні фонди і пенсійна система банку «Аркада».

Перерахувати кошти на особистий пенсійний рахунок може як підприємство, так і сам громадянин. Схема роботи недержавного пенсійного фонду в загальних рисах така: фонд залучає кошти й інвестує їх, з отримуваних прибутків нараховуються відсотки і виплачуються пенсії. Особливістю вітчизняних пенсійних фондів є те, що через недостатність інвестиційно привабливих підприємств пенсійні гроші доводиться розміщувати в банку. Тобто малі недержавні пенсійні фонди на цьому етапі є посередниками між клієнтом і одним із банків. Недоліком цих фондів є те, що їхню діяльність не оформлено законодавчо.

Єдина пенсійна програма, що в даний момент оформлена законодавчо, — це програма банку «Аркада». Її впровадження регламентовано Законом України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» [20, с. 13].

Переваги очевидні: в Законі визначені досить жорсткі умови для фінансових установ, задіяних у програмі, аби унеможливити чи звести до мінімуму ризик утрати пенсійних заощаджень, їх діяльність повністю контролюється державою. Кошти, які надходять на рахунок, переводяться в «одиницю інвестування» (ОдІн). Індексація вкладів за допомогою ОдІн захищає їх від інфляції, оскільки курс ОдІн переглядається щотижня і відображає реальну купівельну спроможність національної валюти. Всі гроші вкладників спрямовуються винятково на кредитування будівництва житла, яке споруджується ХК «Київміськбуд», під заставу цього житла [20, с. 14].

Отже, сьогодні пенсійне забезпечення регулюється Конституцією України, міждержавними угодами та 28 законодавчими актами України. Щоб запобігти остаточному розбалансуванню пенсійної системи та виникненню заборгованості з пенсійних виплат, уряду необхідно у першочерговому порядку вживати заходів щодо знаходження джерел наповнення Пенсійного фонду, зокрема через посилення контролю за виплатами страхових внесків, ліквідації пільг по їх відтермінуванню, скорочення заборгованості із заробітної плати, а також ініціювання змін до законодавства задля оптимізації доходної та видаткової частин його бюджету.

Основу системи недержавного пенсійного забезпечення становлять недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні. В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, тільки в разі бажання майбутнього пенсіонера, додатково до заощаджень у загальнообов’язковій системі перераховувати внески до обраного недержавного пенсійного фонду. Система недержавних пенсійних фондів дасть можливість залучати і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їхніх працівників. Розмір пенсії у такій системі залежатиме від розміру страхових внесків, терміну, протягом якого ці внески накопичувались, та розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлено жорсткі вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів.

3. Проблеми та перспективи розвитку системи пенсійного забезпечення в Україні

3.1. Позитивні зрушення та проблеми в сфері пенсійного забезпечення

У 1991 році Україна розпочала перехід до розбудови пенсійної системи, заснованої на страхових засадах. На базі Пенсійного фонду України було створено систему збирання і розподілу страхових внесків роботодавців та громадян на пенсійні виплати. Це стало початком переходу до традиційних світових принципів організації пенсійного забезпечення.

Під час проведення такої реформи здійснено ряд важливих для дальшого розвитку пенсійної системи перетворень, зокрема у солідарній системі:

— забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку;

— запроваджено розмежування джерел фінансування пенсійних виплат за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом;

— зменшено обсяг пільг із сплати страхових внесків, зокрема з травня 2009 р. здійснено заходи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності та членами їх сімей, які беруть участь у провадженні такими суб’єктами підприємницької діяльності та не перебувають з ними в трудових відносинах, на рівні не меншому ніж розмір мінімального страхового внеску на кожну особу;

— законодавчо розмежовано системи сплати податків та страхових внесків;

— передано до Пенсійного фонду України функції з призначення і виплати пенсій і грошового забезпечення від Міноборони, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, органів управління інших військових формувань, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, МВС, Адміністрації Держспецзв’язку, ДПА, Державного департаменту з питань виконання покарань, МНС, Мінтрансзв’язку та органів судової влади;

— залучено до управління Пенсійним фондом України представників сторін соціального діалогу (по три представники від профспілок та об’єднань роботодавців);

— установлено мінімальну пенсійну виплату на рівні не нижче ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, що дало змогу виконати в повному обсязі норми статті 46 Конституції України.

Завдяки підвищенню вартості одного року страхового стажу з 1 до 1,2 відсотка з 1 січня 2008 р. (а з 1 жовтня 2008 р. — до 1,35 відсотка) та реалізації законодавчих змін щодо актуалізації заробітку, який враховується під час призначення (перерахування) пенсій (виходячи з розміру середньої заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, за 2006 рік — 928,81 гривні), вдалося певною мірою відновити диференціацію розмірів пенсій для 8 млн. пенсіонерів та забезпечити виконання рекомендацій 102-ї Конвенції Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення в частині забезпечення пенсії за наявності 30 років стажу в розмірі 40 відсотків заробітку [17, с. 75].

Проте вплив одноразової актуалізації на диференціацію розміру пенсій дуже швидко зникне, якщо основний розмір пенсій у подальшому не буде підвищуватися. Це призведе до того, що вже за два-три роки розмір пенсії знову стане нижчим ніж мінімальний розмір, тобто досягнута диференціація знівелюється.

До цього часу зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, що обумовлені спеціальними пенсійними програмами для деяких категорій громадян, якими встановлено окремі умови пенсійного забезпечення. Зокрема це стосується порядку визначення заробітної плати, з якої обчислюється пенсія працівникам окремих галузей економіки, індексації розмірів їх пенсій на інфляцію та підвищення пенсій у зв’язку із зростанням заробітної плати.

Не досягнуто остаточного розмежування джерел фінансування пенсійних виплат.

Незважаючи на заходи, які здійснюються у зв’язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, майже третина застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із заробітної плати, що не перевищує мінімального її розміру. Це призводить до звуження бази нарахувань страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому.

Застосування механізму підвищення розміру страхового внеску для забезпечення виплати пенсій не сприяє легалізації заробітної плати та збільшенню надходжень страхових внесків до Пенсійного фонду України. Дієвим заходом збільшення зазначених надходжень є підвищення заробітної плати.

Фінансово-економічна криза негативно вплинула на стабільну роботу Пенсійного фонду України. Крім того, основною проблемою погіршення демографічної ситуації в Україні є старіння населення, про що свідчить збільшення частки осіб похилого віку та зміна співвідношень між поколіннями. За період з 1959 до 2001 року за даними перепису населення співвідношення осіб пенсійного віку і населення працездатного віку збільшилося майже вдвічі (з 22,7 до 41,1 відсотка). За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук, протягом 2010–2025 років це співвідношення досягне 50 відсотків, а до 2050 року – 76 відсотків. Уже нині пенсіонери становлять майже 30 відсотків загальної чисельності населення [17, с. 77].

Чисельність платників внесків на пенсійне страхування становить 15,2 млн. осіб, а чисельність пенсіонерів – 13,8 млн., тобто пересічний платник внесків фінансує 90,8 відсотка середньої пенсії, а в окремих регіонах — і більше. При цьому частка пенсійних видатків у валовому внутрішньому продукті країни вже перевищує 15 відсотків [17, с. 77].

З метою диверсифікації джерел отримання доходів у старості та послаблення в подальшому впливу демографічного фактору на фінансовий стан солідарної пенсійної системи і недопущення зменшення розмірів пенсій Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено запровадити накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі — обов’язкова накопичувальна пенсійна система) [30, с. 8].

Однією з передумов запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи є досвід запровадження і функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення.

Учасниками системи недержавного пенсійного забезпечення від початку її запровадження стали 491,1 тис. осіб, сумарна вартість активів недержавних пенсійних фондів на 1 липня 2009 р. становила 732,2 млн. гривень [30, с. 8].

Зменшення в період фінансово-економічної кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції та послуг значно погіршили умови інвестиційної діяльності, у тому числі недержавних пенсійних фондів, що негативно вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції. Розмір інвестиційного доходу в більшості фондів є недостатнім, а на фінансовому ринку відсутні надійні види фінансових інструментів, які дали б змогу забезпечити належну диверсифікацію пенсійних активів недержавних пенсійних фондів.

Основними причинами повільного розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення є:

— низький рівень дохідності пенсійних активів;

— законодавча неврегульованість окремих питань діяльності ринку недержавного пенсійного забезпечення;

— низький рівень довіри населення до недержавного пенсійного забезпечення, банківської системи та інших фінансових установ;

— недостатня заінтересованість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

— низький фінансовий рівень спроможності громадян для участі у системі недержавного пенсійного забезпечення;

— обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

— низький рівень роз’яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення в суспільстві та недостатність її фінансування [30, с. 9].

Слід зазначити, що можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для розв’язання проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалося реалізувати повною мірою.

На стадії опрацювання перебуває законодавчий акт щодо здійснення пенсійного забезпечення окремої категорії працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, через корпоративні та професійні пенсійні фонди. Впровадження обов'язкової професійної пенсійної системи передбачає додаткове навантаження на роботодавця, у тому числі на державний бюджет, пов'язане із сплатою обов’язкових професійних пенсійних внесків на користь учасників цієї системи.

3.2. Основні цілі і напрями реформування пенсійного забезпечення

Необхідність реформування пенсійного забезпечення викликано низкою об'єктивних факторів: економічних, демографічних, соціально-політичних. Сьогодні ця проблема особливо актуальна в багатьох країнах світу, незалежно від рівня економічного розвитку, що обумовлено старінням населення, зміною його вікової структури, ускладненням економічної ситуації. Але розв'язувати її потрібно ретельно зваживши всі фактори та можливості як держави, та і її громадян. При цьому необхідно враховувати національні традиції та менталітет людей.

Нова пенсійна система, особливо її накопичувальна частина, спрямована на виховання економічної самостійності та відповідальності громадян за стан особистого матеріального добробуту після виходу на пенсію. Це повинно змусити людей уже сьогодні замислитися над тим, що вони отримають по завершенні своє трудової діяльності, підвищити їх зацікавленість у контролі за належною сплатою роботодавцями страхових коштів до Пенсійного фонду [31, с. 26].

Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

— підвищити рівень життя пенсіонерів; встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу; забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи; заохотити громадян до заощадження коштів на старість; створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні. Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них [31, с. 27].

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який передбачає створення в Україні нової пенсійної системи. Нова пенсійна система в Україні передбачає створення трьох рівнів, а саме солідарної системи (першого рівня),обов'язкової накопичувальної системи (другого рівня)та недержавного добровільного пенсійного забезпечення (третього рівня) [31, с. 28].

Рівень 1 — солідарна система

Реформа солідарної системи передбачає:

Охоплення системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки). Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, сьогоднішнім пенсіонерам буде надано право на перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового Закону. Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у разі відстрочки часу виходу на пенсію, збільшиться період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме виключно від його готовності "працювати на самого себе". Отже у законопроекті закладено економічно стимулюючий підхід до більш пізнього виходу на пенсію. Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами [31, с. 28].

На першому етапі — розмежування джерел фінансування з Державним бюджетом, а на другому — поступове переведення фінансування дострокових пенсій (за списком №1 та №2) інших категорій підвищених пенсій у систему недержавних професійних та корпоративних пенсійних фондів з обов'язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з боку відповідних роботодавців. Економічне стимулювання громадян до виходу на пенсію у більш пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку. Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення. Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників). Таким чином Перший рівень являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть малий страховий стаж та/ або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які будуть встановлені, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежатиме від розміру заробітної платні, з якої сплачувались пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались що досягатиметься шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (тобто розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату пенсійних внесків, на основі даних якої будуть призначатись і виплачуватись пенсії. Ведення та обслуговування такої системи здійснюватиме Пенсійний фонд України [31, с. 29].

Із солідарної системи пенсійного страхування в Україні призначатимуться:

— пенсії за віком, при досягненні пенсійного віку для чоловіків — 60 років та для жінок — 55 років та за наявності страхового стажу не менше п'яти років; пенсії за інвалідністю, за наявності необхідного страхового стажу в залежності від віку визнання застрахованої особи інвалідом. Розміри пенсій обчислюватимуться у відсотках до розмірів пенсій за віком та з урахуванням до страхового стажу періоду від дня визнання застрахованої особи інвалідом до дня досягнення нею загальновстановленого пенсійного віку; пенсії у разі втрати годувальника, за наявності необхідного страхового стажу на момент смерті застрахованої особи, тривалість якого визначатиметься в залежності від віку, у якому застрахована особа померла [31,с. 29].

Рівень 2 — загальнообов'язкова накопичувальна система.

Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі). При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа — зберігач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи [31, с. 30].

Введення Другого рівня пенсійного страхування дозволить:

— збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55-60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35 відсотків); посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків; зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника; успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки; розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави; підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами. Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури [31, с. 31].

Передбачається, що законом про загальнообов'язкове пенсійне забезпечення громадянам буде надано право, у разі бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже — в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Рівень 3 — добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні.

Відкриті пенсійні фонди будуть створюватись юридичними особами, учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть туди добровільні пенсійні внески. Такі фонди можуть бути створені і на муніципальному рівні, що розширить можливості регіонів у вирішенні соціальних питань.

Корпоративні пенсійні фонди будуть створюватись роботодавцями і учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані трудовими відносинами з цими роботодавцями. При створенні корпоративних пенсійних фондів роботодавці братимуть на себе безумовне зобов'язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників.

Професійні пенсійні фонди створюватимуться об'єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані за родом їх професійної діяльності.

Іншою формою заощаджень у межах третього рівня буде відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи.

В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, у разі бажання і досить високого заробітку, додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді, перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Важливим, на думку розробників законопроектів, є те, що, система недержавних пенсійних фондів дозволить залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, і таким чином ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян на заслуженому відпочинку. Передбачається, що для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов'язковим (такі відрахування здійснюватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди). Внески до недержавних пенсійних фондів як з боку працівників, так і їх роботодавців, а також отриманий на них інвестиційний дохід будуть користуватись податковими пільгами. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу [31, с.32].

Законом "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено дуже детальні вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів, системи управління цими фондами та їх активами. Крім того, встановлено чіткі вимоги до компаній (та їх персоналу), що здійснюватимуть: управління пенсійними активами; адміністративне управління пенсійними фондами; надання агентських послуг у цій сфері. Окремо виділено вимоги до банківських установ — зберігачів та положення щодо їх функцій та відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень. Встановлено, також, вимоги до складу пенсійних активів, напрямків, ринків та диверсифікації (розподілу) їх інвестування (вкладення) [31, с. 32].

Отже, результати аналізу здійснених заходів з реформування пенсійної системи свідчать про необхідність коригування процесів подальшого проведення пенсійної реформи з урахуванням набутого досвіду та соціально-економічного становища в країні. При цьому подальше реформування пенсійної системи повинно здійснюватися за такими напрямами: розширення бази справляння страхових внесків; поліпшення фінансового стану Пенсійного фонду України; забезпечення середньо- та довгострокової стабільності пенсійної системи з поступовим переходом до посилення ролі накопичувальних складових частин пенсійної системи як фактору диверсифікації джерел доходів; забезпечення належного рівня заміщення заробітної плати пенсією та мобілізації довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для модернізації вітчизняної економіки.

Висновки

Пенсійне забезпечення в Україні є основною складовою державної системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснює Міністерство праці та соціальної політики. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України. Обіг коштів у пенсійній системі здійснюється через банківські установи та відділення зв’язку.

Чинне законодавство до трудових пенсій відносить наступні: 1) за віком; 2) по інвалідності; 3) в разі втрати годувальника; 4) за вислугу років.

В Україні створену єдину систему пенсійного забезпечення. Вона виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду Україні і, частково, дотацій з Державного бюджету, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдне на всій території країни рівні умови та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найважливіших соціальних прав.

Система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій. Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми формуються за рахунок надходжень від:

— обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій;

— обов'язкових внесків громадян;

— додаткових та спеціальних зборів (податків);

— коштів Державного бюджету;

— інших надходжень.

Поряд з цим формуються відповідні структури, які виконують функції додаткового добровільного матеріального забезпечення громадян похилого віку.

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім’ям з дітьми. Комплекс заходів по соціальному забезпеченню постійно здійснюють майже 140 тис. працівників органів соціального захисту населення та Пенсійного фонду України.

Сьогодні пенсійне забезпечення регулюється Конституцією України, міждержавними угодами та 28 законодавчими актами України. Щоб запобігти остаточному розбалансуванню пенсійної системи та виникненню заборгованості з пенсійних виплат, уряду необхідно у першочерговому порядку вживати заходів щодо знаходження джерел наповнення Пенсійного фонду, зокрема через посилення контролю за виплатами страхових внесків, ліквідації пільг по їх відтермінуванню, скорочення заборгованості із заробітної плати, а також ініціювання змін до законодавства задля оптимізації доходної та видаткової частин його бюджету.

Основу системи недержавного пенсійного забезпечення становлять недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні. В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, тільки в разі бажання майбутнього пенсіонера, додатково до заощаджень у загальнообов’язковій системі перераховувати внески до обраного недержавного пенсійного фонду. Система недержавних пенсійних фондів дасть можливість залучати і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їхніх працівників. Розмір пенсії у такій системі залежатиме від розміру страхових внесків, терміну, протягом якого ці внески накопичувались, та розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлено жорсткі вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів.

В Україні функціонує 756 районних та міських управлінь соціального захисту населення та 733 регіональні підрозділи Пенсійного фонду.

Результати аналізу здійснених заходів з реформування пенсійної системи свідчать про необхідність коригування процесів подальшого проведення пенсійної реформи з урахуванням набутого досвіду та соціально-економічного становища в країні. При цьому подальше реформування пенсійної системи повинно здійснюватися за такими напрямами: розширення бази справляння страхових внесків; поліпшення фінансового стану Пенсійного фонду України; забезпечення середньо- та довгострокової стабільності пенсійної системи з поступовим переходом до посилення ролі накопичувальних складових частин пенсійної системи як фактору диверсифікації джерел доходів; забезпечення належного рівня заміщення заробітної плати пенсією та мобілізації довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для модернізації вітчизняної економіки.

Список використаних джерел

1. Барданова О. Шляхи вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування щодо надання послуг соціального захисту //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. -2004. -№ 1. — С. 293-297
2. Барданова О. Нормативно-правові аспекти реформування системи соціального захисту населення //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. -2002. -№ 3. — С. 302-306
3. Богданов С. Соціальний захист інвалідів: Український та польський досвід. -К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. -92, с.
4. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. -К.: Атіка, 2006. -378, с.
5. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні: Монографія. -К.: Знання, 2005. -381 с.
6. Бідак В. Складові системи державного регулювання соціального розвитку і соціального захисту //Україна: аспекти праці. -2004. -№ 1. — С. 35-41
7. Від соціального забезпечення до соціальної політики: 36. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. — К, 2006. – 186 с.
8. Вінер М., НечайА., ЯценкоВ. Як зробити дійову систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні // Україна: аспекти праці. — 2007. — № 2. –С. 45-48
9. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. — Х.: Вид. ХДЕУ, 2003. – 200 с.
10. Закон захищає тебе (ветерани війни : статус, пільги, соціальний захист)/ Укл. Олексій Горецький,. -К., 2006. -35, с.
11. Законодавстство України про соціальний захист населення /Упор.: О.М. Роїна, Ред. О.А. Кривенко. -К.: КНТ, 2002. -115 с.
12. Інформація про доходи і видатки Пенсійного фонду України у 2008 році // Пенсійний кур’єр. — 2009. — 7 квітня. — С. 2
13. Коробенко Н. Пенсійні правовідносини у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування: поняття та особливості // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 7. — С. 111-116
14. Кравченко О. М. Мотивація наповнення Пенсійного фонду України // Статистика України. — 2009. — № 4. — С. 78-83
15. Кременчук І. Проблематика утворення та діяльності накопичувального пенсійного фонду в Україні // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 6. — С. 111-113
16. Линдюк О. Сутність пенсійної системи та її місце в забезпеченні соціальної безпеки суспільства //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2009. — № 4. — С. 290-298
17. Логінов О. Перспективи удосконалення системи пенсійного забезпечення // Юридична Україна. — 2009. — № 8. — С. 75-80
18. Надточій Б. Пенсія в Україні: Коментар до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 510 с.
19. Недержавним пенсійним фондам — 5 років: Матеріали Всеукраїнської наради з питань розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення / Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. — К., 2008. — 68 с.
20. Недержавне пенсійне забезпечення: Тематична добірка // Юридичний Вісник України. — 2008. — № 9 (березень): Інформаційно-правовий банк. — С. 1-48; Юридичний Вісник України. — 2008. — № 10 (березень): Інформаційно-правовий банк. — С. 1-48
21. Новая пенсионная система в Украине: три уровня пенсионного обеспечения: Сборник законов /Сост. Иван Сирота. — Харьков : Одиссей, 2003. — 270, с.
22. Новікова Т. В. Соціально- економічна захищенність населення як об’єктивна необхідність становлення соціальної держави // Актуальні проблеми економіки. -2006. -№ 3. — С. 165- 168
23. Пенсійна система України: Навчальний посібник / Ольга Бевзенко, Віктор Грушко, Наталія Грушко,; За ред. Віктора Грушка,. — К. : Кондор, 2009. — 334 с.
24. Пилипенко П. Право соціального забезпечення у системі соціального права // Право України. -2004. -№ 10. — С.97-100
25. Пільги. Регулювання та захист: Збірник нормативних актів/ Упор. В. С. Ковальський, Л. П. Ляшко, За заг. ред. В. С. Ковальського. -К.: Юрінком Інтер, 2004. -415 с.
26. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. для студ. юрид. спец, вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, С. М. Синчук та ін. / За ред. П. Д. Пилипенка. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — 496 с.
27. Про соціальний захист в Україні: Збірник законів. -Харків: ПП "ІГВІНІ", 2006. -351 с.
28. Сандлер Д. Особливості впровадження системи недержавного пенсійного забезпечення // Віче. — 2007. — № 21-22
29. Сіденко С. В. Розвиток систем соціального захисту в умовах глобалізації економіки. -К., 1999. -30 с.
30. Талан М. Альтернативи пенсійній реформі немає // Соціальний захист. — 2009. — № 8. — С. 8-9
31. Третьякова Г. Про реформу системи пенсійного забезпечення в Україні: концептуальні підходи // Пенсія. — 2009. — № 2. — С. 26-33
32. Філіпчук П. Поняття та правове регулювання недержавного пенсійного забезпечення // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2009. — № 3. — С. 279-286
33. Шамбір Н. Пенсії та їх призначення // Урядовий кур'єр. — 2009. — № 42-43. — С. 19-20
34. Шевчук П. І. Соціальна політика: Навчальний посібник. — Львів: Світ, 2003. -399 с.
35. Юридичний довідник літньої людини: довідникове видання. — К.: Видавничий дім "Інфоцентр", 2005. — 38, с.
36. Ягодка А. Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навчальний посібник; КНЕУ. -К., 2002. -230, с.
37. Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / За ред. І. С. Ярошенко. — К.: КНЕУ, 2004. — 96 с.
38. http://www.mlsp.gov.ua
39. http://www.ukrstat.gov.ua
40. http://pension.ukrinform.ua

Додатки

Додаток 1.

Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів (на початок року)

Одиниці виміру	Роки	Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерам, які перебувають на обліку в органах соціального захисту	Кількість пенсіонерів (млн.)
всього	у тому числі:
за віком	за інвалідністю	у разі втрати годувальника
Крб.	1991	103,6	109,7	…	58,0	13,1
1992	539,6	554,8	…	423,6	13,6
1993	9735	10204	10469	6304	14,2
Тис. крб.	1994	292,1	306,9	317,4	185,5	14,5
1995	1156	1174	1368	809	14,5
Грн.	19961	38,7	38,8	45,6	33,2	14,5
19972	51,9	50,8	67,3	43,6	14,5
19982	52,2	50,9	68,6	43,5	14,5
19993	60,7	60,1	75,9	47,8	14,5
20001	68,9	69,3	82,3	52,0	14,5
20013	83,7	85,2	94,5	61,0	14,4
20023	122,5	127,1	129,7	85,5	14,4
20033	136,6	141,8	142,4	95,9	14,4
20044	182,2	194,2	170,9	120,2	14,3
20054	316,2	323,8	305,2	262,9	14,1

1 З урахуванням компенсаційних виплат

2 З урахуванням цільової грошової допомоги

3 З урахуванням цільової грошової допомоги та індексації

4 З урахуванням цільової грошової допомоги, індексації, державної адресної допомоги до пенсії (дотації), а також надбавки за особливі заслуги перед Україною. За даними Держкомстату України, 1998-2007