Вступ

Сучасне українське суспільство зацікавлене в тому, щоб кожен громадянин якнайповніше реалізував свій професійний потенціал, самоактуалізувався на ринку праці. У статті 43 Конституції України записано: “… Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на роботу, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб…”.

У теперішній час в Україні перехід до ринкових відносин пов’язаний з великими труднощами, виникненням багатьох соціально-економічних проблем. Одна з них – проблема зайнятості, яка нерозривно пов’язана з людьми, їх виробничою діяльністю. Дорослі люди також часто стикаються з питаннями вибору професії і планування кар’єри через вплив внутрішніх і зовнішніх чинників.

До загальних (економічних, соціальних, соціокультурних, соціально-психологічних) характеристик ситуації безробіття додаються чисто психологічні проблеми громадян — якщо раніше “робота шукала людину”, то тепер остання повинна шукати її. Але не всі здатні до цього. Невизначеність, нестабільність соціально-економічної ситуації в країні призводять до виникнення внутрішнього дискомфорту, емоційної нестійкості, розчарування, байдужості, втраті самоповаги, виникненню невпевненості в завтрашньому дні, нездатності самостійно та усвідомлено ухвалювати рішення, до втрати самоповаги. Це в свою чергу сприяє різним стресам, соматичним хворобам, розгубленості та афективним станам. Психологічний дискомфорт, невпевненість в майбутньому, соціальна дезадаптація ведуть до дисбалансу в сім’ї, психологічної невротизації , що у свою чергу, впливає на фізичне, соціальне і духовне здоров’я.

Від готовності людини активно шукати нове місце роботи, володіння навичками цього пошуку залежно від внутрішніх факторів і зовнішніх умов, схильності змінювати професію і місце проживання багато в чому залежить конкурентна здатність працівника на ринку праці, успіх його працевлаштування. З цих причин в сучасних дослідженнях посилюється тенденція до розширення тимчасових меж професійного самовизначення і вивчення професійного розвитку людини в дорослому періоді її життя.

1. Технологія самовизначення особистості

Особистісне самовизначення — це визначення себе стосовно суспільно прийнятих (і прийнятих даною людиною) критеріїв особистісного становлення й подальша дієва реалізація себе на основі цих критеріїв. Особистісне самовизначення формується раніше за професійне. На основі особистісного самовизначення складаються вимоги до професії.

В ході розвитку особистості виникають питання, зв’язані з її самовизначенням. Це найбільш яскраво проявляється у юнацькому віці. Характер самовизначення, його динаміка у всьому залежить від того, якою бачить себе особистість, які цілі перед собою ставить, якими мотивами керується.

Проблема самовизначення є однією з основних проблем загальної та вікової психології при вивченні особистості підліткового та юнацького віків. Як відомо, цей вік займає особливе місце в загальному процесі онтогенезу, істотною стороною якого є феномен самовизначення, який  згуртував всі світоглядні установки людини, яка розвивається. Феномен самовизначення в психології стосовно юнацького віку виділяється як основний, який характеризує якісно новий етап в розвитку особистості.

Самовизначення пов’язане зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за наявності впевненості в собі, у своїх можливостях і силах.

Динаміка самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Так, у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, а відтак не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут зберігає оптимістичну  самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з оцінкою власних можливостей), в інших самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним, третім (серед них більшість дівчата) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання добре усвідомлюваної невідповідності своїх прагнень наявним можливостям.

Загалом юність – це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ і своє місце в ньому, особистісного і професійного самовизначення.

Аналіз літератури та виділення істотних ознак даного феномену у вітчизняних та зарубіжних психологічних концепціях дозволяє запропонувати наступну змістовну інтерпретацію поняття «самовизначення». Самовизначення – цілісний свідомий акт мотиву, який має складну структуру, що включає когнітивний (уявлення), емоційний (переживання) та поведінковий (мотивація, стереотипність) компоненти.

Аналіз змістовного компоненту мотивації показав, що незалежно від статі у досліджуваних даного віку в загальножиттєвій сфері домінують мотиви комфорту, підтримки життєдіяльності та спілкування. Разом з тим, шляхом математичної обробки були виділені три групи досліджуваних, які відрізняються різною ієрархією мотивів. В першу групу увійшли юнаки та дівчата, у яких переважають мотиви творчої активності, комфорту та спілкування, та найменше виражені мотиви соціальної корисності та загальної активності. В другу групу – юнаки та дівчата, у яких домінує мотив комфорту, а мотиви соціальної корисності та творчої активності слабо розвинуті. В третю групу – юнаки і дівчата, у яких в різному співвідношенні домінують мотиви спілкування та соціального статусу, а також мотиви комфорту і підтримки життєдіяльності.

Аналіз мотиваційної сфери в цілому дозволив визначити загальні особливості детермінації поведінки юнаків і дівчат. Юнаки та дівчата першої групи характеризуються перевищенням загального рівня розвиваючих мотивів. У студентів другої групи виражена тенденція підтримки життєдіяльності та соціального існування особистості, тобто потребнісна тенденція. Тоді як у студентів третьої групи була виявлена недостатня диференційованість мотиваційної ієрархії особистості.

Аналіз емоційно-ціннісного самовідношення особистості в юнацькому віці за допомогою модифікованої методики керуючої проекції дозволив побудувати певну схему співвідношення параметрів відношень до себе та інших. Серед параметрів були виділені розташування ціннісних орієнтацій по осі «перспективність – ситуативність» та градація співвідношення по осі «позитивність – негативність».

Таким чином, вивчення характеру статевої специфіки відношень студентів до себе дозволило виявити взаємозв’язок між мотиваційною сферою та емоційно-ціннісного відношення юнаків і дівчат та валентністю відповідного само відношення, що підтверджується статистично значимою кореляцією (r= 0,61, p≤ 0,01).

Узагальнення отриманих даних дозволило виявити різницю в психологічних особливостях самовизначення особистості студентів. На основі проведеного кореляційного аналізу та установлених взаємозв’язків була розроблена типологія самовизначення особистості студентів.

Стверджувальний тип самовизначення по осі «перспективність — ситуативність» характеризується проявом перспективно-творчих смисло-життєвих орієнтацій, по осі «позитивність — негативність»характеризується позитивним відношенням до себе. Змістовний компонент мотивації відрізняється чітко вираженою імпульсивною направленістю, що свідчить про більшість творчих стверджувальних тенденцій в мотивах над тенденціями до споживання.

Споживчий тип самовизначення по осі «перспективність — ситуативність» характеризується проявом ситуативно-перспективним смисложиттєвими орієнтаціями, по осі «позитивність — негативність» характеризується як позитивним відношенням до себе, так і не визначеним. Змістовний компонент мотивації на цьому рівні самовизначення відрізняється регресивним напрямком.

Регресивний тип самовизначення по осі «перспективність — ситуативність» характеризується переважно ситуативними смисложиттєвими орієнтаціями, по осі «позитивність — негативність» характеризується як невизначеним, так і негативним відношенням до себе. Змістовний компонент мотивації відрізняється вузьким напрямком, що свідчить про знаходження мотиваційної структури в латентному стані.

2. Психологічні аспекти професійного самовизначення особистості

Проблеми психології професійного самовизначення людини в ситуації безробіття, умови її самореалізації, в тому числі на ринку праці, розглядалися багатьма вченими.

Складнощі теоретичного аналізу проблеми викликані тим, що поняття самовизначення  використовується в психологічній літературі у досить широкому діапазоні значень, залежно від розуміння певними авторами:

• по-перше , психологічного змісту процесів, індивідуального самовизначення особистості;
• по-друге, акцентованих аспектів у вивченні цих процесів різними галузями психології — “життєве самовизначення», «соціальне самовизначення», «моральне самовизначення», «професійне самовизначення» та ін. Кожне з цих словосполучень відображає різні психологічні явища і стосується різних сторін життя людини.

У теоретичних підходах поняття “самовизначення” найчастіше пов’язують з проблемами:

• розвитку особи і її самосвідомості (К.А.Абульханова-Славська, 1987; Т.М.Афанасьєва, 1971; І.І.Чеснокова, 1982; І.С.Кон, 1984);
• соціальної зрілості і визначення життєвої позиції (А.В.Мудрик, 1977; Л.І.Анциферова, 1982; І.С.Кон, 1984; Д.І.Фельдштейн, 1987; Л.Н.Коган, 1988);
• самоздійснення і самореалізації особистості (П.П.Соболь, 1985; В.Ф.Сафін, 1986; І.С.Гічан, 1989).

У віковій психології самовизначення особистості вивчається у зв’язку із специфікою юнацького віку, процесами формування світогляду, соціалізації і вибору сфери професійної діяльності (А.М.Кухарчук,  1976; Л.І.Божович, 1984; Р.Бернес, 1986; В.І.Журавльов, 1972; П.А.Шавір, 1981).

Так, у віковому аспекті проблема самовизначення була дуже повно і глибоко розглянута Л.І.Божович. Підкреслюючи важливість самовизначення, вона не дає однозначного визначення цього поняття. На її думку – це “вибір майбутнього шляху, потреба знаходження свого місця в праці, суспільстві, в житті”, “пошук мети і значення свого існування”, “потреба знайти своє місце в загальному потоці життя”[4]

Роботи Л.І.Божович розширюють знання щодо психологічної природи змісту поняття “самовизначення”. На думку М.Р.Гінзбурга, висловлені нею положення є ключовими для побудови теорії самовизначення.[5, 43]. Автор відзначає дуже істотну характеристику двобічності самовизначення: воно здійснюється через «діловий вибір професії і  через загальні, позбавлені конкретності шукання змісту свого існування” [4, 293].

В роботах Л.І.Божович також подано принципову відмінність професійного самовизначення від вибору професії. В її роботах професійне самовизначення особистості розглядається як тривалий процес розвитку, що має певні стадії. Професійне самовизначення є “формуванням в особистості відношення до себе як до суб’єкта професійної спрямованості, в якій відображається настанова на розвиток професійно значущих якостей”, — вважає Л.І.Божович.

Професійне самовизначення  — це не одномоментний акт, а процес, що складається з ряду етапів, тривалість яких залежить від зовнішніх умов та індивідуальних особливостей суб’єкта вибору професії [6].

Професійне самовизначення не зводиться до акту вибору професії, в даний час вибір професії розуміється як частина, як фаза складного процесу професійного самовизначення, яке є істотною стороною загального процесу розвитку людини.

Професійне самовизначення як психологічний феномен також стало предметом глибокого дослідження М.С.Пряжникова, який істотно збагатив теорію й практику професійного самовизначення. Постійно підкреслюючи нерозривний зв’язок професійного самовизначення із самореалізацією людини в інших важливих сферах життя, він відзначає: “суттю професійного самовизначення є самостійне і усвідомлене знаходження значень обраної  або вже виконуваної роботи і всієї життєдіяльності в конкретній культурно-історичній (соціально-економічній) ситуації, а також знаходження значення в самому процесі самовизначення”[7].

Автор популярної за рубежем теорії професійного розвитку Д.Сьюпер розглядає вибір професії як подію, а сам процес професійного самовизначення (побудови кар’єри) – як постійно змінюючи один одного вибори. Вибір професії він розуміє як процес, що є однією фазою професійного розвитку. В основі цього лежить “Я-концепція” особи як відносно цілісне утворення, яке постійно змінюється у світі дорослішання людини. На його думку, залежно від часу і досвіду змінюються як об’єктивні, так і суб’єктивні  умови професійного розвитку [7].

З позицій особистісного підходу  Пряжніков Н.С. виділяє чотири стаді процесу професійного самовизначення:

1.Виникнення і формування професійних намірів і первинне орієнтування в різних сферах праці (старший шкільний вік).

2.Професійне навчання як освоєння вибраної професії .

3.Професійна адаптація, що характеризується формуванням індивідуального стилю діяльності і включенням в систему виробничих і соціальних відносин.

4.Самореалізація в праці (часткова або повна) – виконання тих очікувань, які пов’язані з професійною працею [7].

Особистісне самовизначення — це найвищий рівень життєвого самовизначення, що мінімально обмежений зовнішніми факторами. Його відмінність полягає в тому, що людина не просто володіє роллю, але й створює нові ролі і «займається соціально-психологічною нормотворчістю».

Особистісне самовизначення, згідно з таким підходом, пов’язане також з формуванням оригінального і неповторного «образу Я»,  розвитком і утвердженням його серед оточуючих. Професійне самовизначення виступає як частина життєвого і відбувається в умовах меншої свободи вибору , його зв’язок з особистісним самовизначенням залишається незрозумілим.

Висновки

Основними показниками професійного становлення виявились особистісне значимі якості характеру, які відповідають тій чи іншій професії, професійній мотивації, адекватності самооцінки та рівня домагань особистості в ранній юності. Як показали результати, професійне самовизначення настає в ранній юності у зв’язку з соціальною ситуацією психічного розвитку особистості. Поступово виникає професіоналізація, як процес розвитку особистості, результатом чого стає професійна майстерність, компетентність особистості.

В процесі професійного самовизначення особистості в ранній юності — відбувається зародження ефективності діяльності, вивчення та оволодіння тими навчальними дисциплінами, які необхідно для даного фаху.

Так, поступово на основі професійних інтересів і переваг здійснюється самовизначення, підвищення рівня продуктивної, інтелектуальної та практичної діяльності, процес входження в професію і реалізація властивостей особистості в професійній праці.

Результати показали, що всі перелічені величини (комунікативні і організаторські здібності, типи особистості, професійні інтереси і переваги, самооцінка та рівні домагань) взаємопов’язані і взаємозалежні між собою і представляють єдину кореляційну плеяду, ядром якої є професійне самовизначення і поступове професійне становлення особистості в ранній юності.

Список використаної літератури

1. Пельцман Б.Д.Стрессовые состояния людей, потерявших работу // Психол. журн. –1992. – Т.13. №1. – С. 126-131.].
2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М..- 1968, 464 с. – С.380.
3. Гинзбург М.Р. Психологическое содержание личностного самоопределения // Вопросы психологии. – 1994. №3. с.43-52.
4. Головаха Г.И. Жизненные перспективы и профессиональное самоопределение молодежи. Киев: Наукова думка, 1988. – 424 с.].
5. Пряжников Н.С. Профессиональное самоопределение в культурно-исторической перспективе // Вопросы психологии. 1996. №1. – С.64.].
6. Сафин В.Ф. Психология самоопределения личности: Учеб. пособие /Свердл. Пед. ин-т, Свердловськ, 1986. – 142 с.
7. Синявський В.В., Маршавін Ю.М., Авдєєв Л.Г., Міропольська М.А. Професійна орієнтація в системі державної служби зайнятості: Навч. Пос./ За заг. ред О.В.Киричука. – К.: ІПК ДСЗУ, 2009. – 230 с. – С.12.
8. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – Вид. 6-те, стереотипне. – К.: Либідь, 2006. – 632 с. – С.488.