Експерти Всесвітньої туристичної організації (ВТО) погоджуються з думкою, що сільський туризм (СЗТ)— складна багатоаспектна діяльність, що включає в себе пішохідні й кінні прогулянки, оздоровчі подорожі, інші, менш спеціалізовані форми туризму .

Згідно з офіційними статистичними даними ВТО, «зелені» подорожі нині займають від 7 до 20 % у загальному обсязі туристичних поїздок.

Темпи росту СЗТ оцінюються від 10—20 до 30 % на рік, а його частка у доходах від міжнародного туризму досягає 10—15 %.

Лише європейський ринок СЗТ, за оцінками Європейської Федерації Фермерського та Сільського туризму (EuroGites), нині становить близько 2 млн. ліжко-місць. Український ринок потенційно здатний прийняти майже 150 тис. «зелених» туристів.

Сьогодні сільський туризм розвивається доволі швидкими темпами і в деяких країнах привертає увагу значної частини іноземних туристів. За популярністю відпочинок у сільській місцевості в цих країнах займає тепер друге місце після відпусток на морі. Як найбільш вдалі приклади можна назвати Італію, Францію, Ірландію, Великобританію, Іспанію, Німеччину.

У Західній Європі, де розміщення в готелях порівняно дороге, поширені недорогі пансіони і будинки для гостей, що користуються популярністю серед подорожуючої молоді і бізнесменів. В&В у багатьох європейських країнах відіграють ключову роль у розширенні готельних місць під час проведення масштабних спортивних і культурно-масових заходів. Наприклад, встановлено, що понад 60 % футбольних уболівальників у Західній Європі розміщуються у недорогих приватних пансіонах. Розвинена транспортна інфраструктура західноєвропейських країн й умови Шенґенської угоди (безвізовий режим в’їзду-виїзду в Європейському союзі) дозволяють значній кількості європейських футбольних уболівальників вільно подорожувати з однієї країни в іншу країну. Крім того, в Європі понад 70% туристів під час подорожей розміщуються у неготельних засобах розміщення, більшу частину з яких становлять саме приватні гостинні садиби.

Традиція сільського зеленого туризму у Європі почала розвиватися близько півтора століття тому. В Італії сучасний агротуризм – це вже не скромні кімнати з 3-4-місним розміщенням у сільських будинках, а справжні міні-готелі 3-4-зіркового рівня з антикварними меблями, басейнами, тенісними кортами. Дуже часто під них реконструюють садиби XVII-XVIII ст., або невеликі старі монастирі. Агротуристичні комплекси надають своїм клієнтам можливість займатися різними видами спорту, здійснювати кінні та піші прогулянки, організовують екскурсії для огляду місцевих визначних пам’яток і навколишніх місць, де туристи із задоволенням відвідують сільські ярмарки і середньовічні костюмовані свята, важливу роль відіграє кухня. Так, на даний час в Італії розроблено більш 70 винно-гастрономічних маршрутів, що значною мірою пов’язано з агротуризмом. За офіційними статистичними даними, на даний час тут нараховується близько 6 тис. сільських відпочинкових комплексів. Щорічно їх відвідують понад 400 тис. туристів. За минулі 10 років кількість агротуристичних підприємств збільшилась на 40, а кількість їх клієнтів – на 80%.

В Італії агоротуризм від самого виникнення розглядався сільським населенням як основна форма підприємницької діяльності, завдяки чому агротуристичний бізнес тісно переплітається із курортним. В результаті пільгового режиму оподаткування для сільського підприємництва в цій країні у 1990-х роках з’явилася розгалужена мережа престижних відпочинкових котеджів і пансіонів не нижче 3-зіркового рівня, які мають усю необхідну інфраструктуру (від джакузі й басейнів до тенісних кортів і кінних манежів).

Але є одна «особливість» СТ в цій країні, а саме: майже половина власників агрокотеджів «не поспішають» виходити з «тіні», тобто проходити державну сертифікацію, одержувати ліцензію, сплачувати податки. Але ціни на послуги відпочинку в сільській місцевості майже вдвічі вищі ніж у Франції та Іспанії, що, між іншим, не впливає на те, що ними користуються щорічно близько 2 млн. осіб (78 % з них — італійці). Щорічний прибуток від сільського туризму тут становить приблизно 350 млн. доларів.

В Італії агротуризм завойовує все більшу популярність. Він почав розвиватися тут ще в 70-х роках минулого століття як додаток до основної сільськогосподарської діяльності. Спочатку передбачалося, що розміщення туристів буде непрофільною діяльністю фермерів, яка дозволить дещо зміцнити їхнє фінансово-економічне становище без необхідності великих інвестицій. Агротуризм 20—30-літньої давнини був не тільки дешевим, але і по-справжньому спартанським і тому не користувався великою популярністю.

Ситуація почала змінюватися близько 10 років тому, що, цілком ймовірно, було викликано двома основними причинами. По-перше, в усьому світі почав зростати інтерес до екологічного туризму, й агротуризм дуже добре вписався в нову моду. Адже мова йшла не тільки про відпочинок на лоні природи, але і про переваги сільського укладу життя та екологічно чисті продукти харчування. По-друге, як внутрішній італійський ринок, так і ряд важливих Іноземних ринків (насамперед німецький) досягли значного рівня насичення і вимагали нового продукту, що виходить за рамки традиційних видів «пляжного» туризму та екскурсійних турів по найбільших містах країни.

Попит поступово змінює саму концепцію агротуризму, який поступово перетворюється для багатьох сільських жителів не п додатковий, а в основний вид діяльності з усіма необхідними для туристичного бізнесу атрибутами: рекламою, маркетингом, ціновою політикою, кваліфікованими кадрами і т. п. Об’єкти розміщення трансформувалися і почали вимагати значних інвестицій. Сучасний агротуризм в Італії — це вже не скромні кімнати і 3—4-місним розміщенням у сільських будинках, а справжні міні-готелі рівня 3—4-х зірок з антикварними меблями, прекрасно обладнаними санвузлами, басейнами, тенісними кортами. Дуже часто під них реконструюються садиби XVI—XVIII століть або невеликі старі монастирі. Агротуристичні комплекси надають своїм клієнтам можливість займатися різними видами спорту, здійснювати кінні й піші прогулянки, організують екскурсії для огляду місцевих визначних пам’яток і навколишніх місць, де туристи із задоволенням відвідують сільські ярмарки і середньовічні костюмовані свята. І, нарешті, все важливішу роль починає відігравати кухня. Агротуризм надає можливість не тільки смачно й якісно поїсти, але й привезти із собою як сувеніри дорогі й рідкісні вина, особливі продукти: трюфелі, спеціальні сорти сиру і маслинової олії, що не надходять у міські магазини. Так, на даний час в Італії розроблено понад 70 винно-гастрономічних маршрутів, що значною мірою пов’язані з агротуризмом. Зрозуміло, велика розмаїтість послуг не могла не позначитися і на цінах в агротуризмі, які низькими назвати вже не можна: у середньому пристойна двомісна кімната зі сніданком коштує не менше $60—80 на день. До них треба додати плату за додаткові послуги: харчування, спортивні площадки, екскурсії, а також оздоровчі й косметичні програми так званих beaty-farm — «ферм краси».

За офіційними статистичними даними на даний час в Італії нараховується близько 6 тисяч сільських відпочинкових комплексів, на кожний з яких припадає приблизно 10—12 спальних місць. Щорічно їх відвідують понад 400 тисяч туристів, що зупиняються на досить тривалий термін — у середньому на 6 ночівель. Варто мати на увазі, що офіційна статистика враховує, цілком ймовірно, далеко не все, тому що агротуризм слабо піддається точному контролю (насамперед ліцензійному і податковому). Агротуристські об’єкти розміщення рідко бронюються через турагентства, а намагаються використовувати прямі контакти з клієнтами через мережу Інтернет, рекламні публікації і виставки й тому залишаються «тіньовим» сегментом туризму. За даними асоціації сільськогосподарських підприємців Confagricoltura, агротуристських підприємств в Італії майже вдвічі більше, ніж стверджує офіційна статистика — близько 10 тис., а їхніми клієнтами є щорічно близько 1,8 млн. чоловік. За минулі 10 років кількість агротуристських підприємств збільшилася на 40%, а кількість їхніх клієнтів — на 80% (частка іноземців серед них виросла з 10 до 25%). Експерти Confagricoltura оцінюють річний оборот цієї сфери в $400—500 млн.

В основному агротуризм розвинений у Північній і Центральній Італії, причому безсумнівними лідерами тут є Тоскана і Трентіно —  Південний Тироль. Саме в цих двох областях концентрується майже половина агротуристських підприємств усієї країни і саме сюди направляється половина потоку туристів цієї сфери. Тоскана —  це земля Флоренції, Пізи, Сієни і безлічі менш відомих, але надзвичайно цікавих середньовічних міст і монастирів, а Трентіно — Південний Тироль — один з найбільших європейських центрів гірського і гірськолижного туризму. Таким чином, успішний розвиток агротуризму став можливим тут, насамперед, на основі вже існуючої добре розвиненої туристської інфраструктури і розрекламованості цих територій. До цих двох факторів додаються краса пейзажів, наявність визначних культурно-історичних і природних пам’яток, гарні вина й якісна місцева кухня, що займають особливе місце в цій «формулі успіху». Слід зазначити також, що основний вид транспорту, використовуваний у цій сфері туристами — це особистий автомобіль (або формула fly and drive), тому далеко не у всіх регіонах агротуризм може розвиватися настільки бурхливо й успішно.

Отже, сільський туризм позитивно впливає на розвиток сільських територій в Європі та світі. Для ефективного розвитку СЗТ в нашій країні необхідно:

• забезпечити організацію по матеріальній підтримці розвитку даного виду діяльності;
• прийняти документи, що чітко регулюватимуть діяльність усіх форм СТ;
• при розробці законів брати до уваги позитивний досвід європейських країн і світу в цілому щодо пільг з оподаткування для того, щоб господарям було вигідно розвивати діяльність із надання туристичних послуг;
• визначити стратегічною метою розвитку СЗТ створення конкурентоспроможного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Ці та інші заходи сприятимуть подальшому економічному й соціальному підйому сільських територій та допоможуть одержанню необхідних додаткових прибутків господарям і державі.