Вступ

Актуальність теми. Технологічна революція останнього десятиліття утілилася в інтеграції різних способів комунікації в інтерактивні інформаційні мережі. Об’єднання в одній системі текстів, зображень і звуків у глобальній мережі і в умовах відкритого й недорогого доступу фундаментально змінює характер соціальних комунікацій.

В умовах стрімкої глобалізації і невпинного розвитку транскордонних засобів масової інформації та зростанні їхньої ролі у світовому процесі виникає закономірна потреба в аналізі засобів масової комунікації як чинника глобалізації та розробці практичних рекомендацій для вироблення адекватної політики у сфері міжнародних відносин. Необхідність переглянути роль масових комунікацій у міжнародних відносинах зумовлена, передусім, зрушеннями, що їх пережив світ наприкінці ХХ сторіччя: глобалізація економіки та формування нового світового порядку, зокрема, розпад Радянського Союзу, розвиток глобальних систем телекомунікацій, крах колоніальної системи, усвідомлення глобальних проблем. Багато дослідників говорять про зміну парадигми модернізації та індустріалізації на іншу парадигму, яку умовно можна назвати постмодерновою. У міжнародних відносинах дедалі більшого значення набувають «м’яка сила» та «публічна дипломатія», вміння працювати з масовими комунікаціями і керувати інформаційними потоками.

Як стверджує М. Маклюен, комунікативна революція XX ст. забезпечила аудіовізуальній культурі історичний реванш над письмовим дискурсом. Благородний алфавітний порядок спочатку в кінофільмах і радіомовленні, потім в телебаченні поступився місцем чуттєвій, нерефлективній комунікації. Технологічна трансформація не менших масштабів відбулася на рубежі століть. Вона утілюється в інтеграції різних способів комунікації в інтерактивні інформаційні мережі. Іншими словами, формуються супертекст і метамова, вперше в історії об’єднуючи в одній системі письмові, усні й аудіовізуальні засоби комунікації. Інтеграція в одній системі текстів, зображень і звуків у глобальній мережі і в умовах відкритого і недорогого доступу фундаментально змінює характер комунікації.

У масштабах всього людства триває розвиток нової комунікативної системи – нових медіа, які розглядають найчастіше як союз інтерактивних комунікативних технологій і цифрових засобів трансляції і в яких головним посередником стає мережа Інтернет. Цей процес виступає як основа зміни умов взаємодії, тобто це не просто технічний або технологічний, а й соціокультурний процес. Тому нові медіа потрапили у фокус соціологічних досліджень і сьогодні аналізуються в концепціях трансформації сучасного суспільства як один з ключових чинників.

Актуальність досліджень комунікативної взаємодії між суспільством та мас-медіа обумовлена технологічним розвитком електронних мас-медіа, Інтернет та проблемністю існування свободи слова у нашій країні як необхідного атрибуту демократичної політичної системи.

Мас-медіа відіграють провідну роль у взаємодії державних інституцій та громадян в умовах демократичного режиму, вони виступають одним із важливих компонентів у взаємодії між керуючою і керованою сторонами.

Важливим є значення мас-медіа й для підтримки громадськістю зовнішньополітичного курсу держави. Європейська інтеграція як один із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України потребує підтримки ЗМІ, зокрема на регіональному рівні. Адже регіональні мас-медіа є тим фактором, який може вплинути на формування позитивного сприйняття громадськістю євроінтеграційних процесів.

Отже, однією із найважливіших ознак глобалізації є кардинальні перетворення саме в інформаційній сфері. Саме тому процеси трансформації  сучасного суспільства значною мірою визначаються місцем і роллю засобів масової інформації (ЗМІ), які надають доступ до глобального інформаційного потоку, забезпечують можливість для будь-якої людини брати активну участь у комунікаційному процесі, стати частиною глобального ареалу публічної сфери. Тому конкретне осмислення глобалізації щодо мас-медіа є актуальним завданням.

Значення засобів масової інформації в зовнішній політиці та їх роль у процесах євроінтеграції України висвітлюється в роботах В.Шкляра, Д.Дубова, Л.Губерського, І.Михайлина. Вони досліджують значення мас-медіа в політичній системі та їхній вплив на реалізацію зовнішньої політики держави.

Проблеми глобалізаційних процесів та їх впливу на демократичні перетворення в Україні розглянуті, зокрема, в дисертаційному дослідженні та монографії О. Зернецької та В. Горбатенко.

В останні роки до означеної проблеми неодноразово зверталися й російські дослідники. Слід, зокрема, відзначити праці таких дослідників – В. Алексєєва, М. Вершиніна, М. Гуревич, Л. Землянової, Е. Каца, І. Мелюхіна та О. Шахтемірової.

Метою нашого дослідження є вивчення ролі мас-медіа в сучасних процесах глобалізації та інтеграції країн. Для реалізації визначеної мети необхідно виконати такі завдання:

–  дослідити основні етапи розвитку мас-медіа;

–  з’ясувати роль мас-медіа в процесі глобалізації та інтеграції;

– вивчити проблеми та перспективи регіональних ЗМІ та їх значення в євроінтеграційних процесах.

Об’єкт дослідження – система сучасних засобів масової комунікації, що функціонують у світовому інформаційному просторі.

Предмет дослідження – функціональні та системні особливості мас-медіа та їх роль у процесі глобалізації.

Теоретико-методичні засади полягає в тому, що, на основі критичного аналізу особливостей діяльності сучасних українських мас-медіа, запропоновано системний, концептуальний підхід їх дослідження та конкретні рекомендації щодо оптимізації в Україні інформаційно-політичного процесу в умовах соціополітичної та соціокультурної трансформації суспільства перехідного періоду.

Теоретичне-практичне значення роботи полягає у доцільності використання матеріалів даного дослідження у:

1) створенні й плануванні загальної стратегії розвитку українських мас-медіа;

2) процесі законотворчості та вдосконалення законодавчого забезпечення засобів масової комунікації;

3) подальшій розробці теоретичних засад та принципів наукових досліджень у галузі масових комунікацій та досліджень в цілому;

4) викладацько-педагогічній діяльності при створенні типових та робочих програм окремих курсів та спецкурсів.

Методологічна основа та методи дослідження. У вирішенні вказаних завдань дослідження було використано такі теоретичні методи загальнонаукового та політологічного аналізу:

1) поєднання дедуктивного та індуктивного методів наукового пізнання, сприяло виявленню загальних закономірностей в діяльності ЗМК на основі аналізу емпіричних даних та використанню узагальнених теоретичних положень дослідників мас-медіа при збиранні та аналізі статистичних та інших даних щодо діяльності ЗМК в Україні, а також здійсненню аналізу специфіки діяльності українських мас-медіа у формуванні політичної культури та нових форм політичної комунікації, що є важливою передумовою становлення громадянського суспільства;

2) поєднання системного та структурного підходів до аналізу об’єкта дослідження, який дозволив на основі аналізу структури українських ЗМК глибше зрозуміти їх місце та роль у загальній системі глобального медіапростору; виявити специфіку кореляції між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної та локальної ідентичності; створити авторську концепцію механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення та демократичні трансформації в сучасному українському суспільстві.

Обсяг та структура дослідження. Структурно робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів. висновків та списку використаних джерел (30 найменувань). Загальний обсяг роботи складає – 32 сторінки.

Розділ 1. Історичні аспекти розвитку мас-медіа

1.1. Основні етапи розвитку мас-медіа

Історія розвитку мас-медіа – це не лише історія технічних інновацій, бо їх становлення пов’язане і з грандіозними соціальними інноваціями. Засоби масової комунікації (ЗМК), або мас-медіа, є відносно новим соціальним інститутом, функція якого полягає у виробництві і поширенні знань в найширшому значенні слова. Так, одне з найчастіше цитованих визначень, що належить М. Яновицу, свідчить: «Масова комунікація охоплює інститути і техніку, за допомогою яких спеціалізовані групи використовують технологічні засоби (пресу, радіо, кіно і т. д.) для поширення символічного змісту на великі, гетерогенні і надзвичайно розсіяні аудиторії» [7, с. 52]. На думку Джона Томпсона, «масова комунікація є інституціоналізованим виробництвом і масовим поширенням символічних матеріалів за допомогою передачі і накопичення інформації» [10, с. 219].

Етапи розвитку мас-медіа найтісніше пов’язані зі змінами соціуму. Так, виникнення перших газет у XVIII ст. безпосередньо пов’язане із виходом на політичну арену нового класу – буржуазії, для якої вони стали засобом реалізації економічних, політичних і культурних цілей (саме тоді виникає метафора «четверта влада», яка фіксувала їх величезне значення в суспільстві, авторство якої приписується як англійському романістові Г. Філдингу, так і політичному філософові Е. Берку). Згодом ЗМК стали чи не основним інструментом економічних і політичних взаємодій і конфліктів, необхідною передумовою становлення ліберальної економіки і конституційної демократії, так само, втім, як і бюрократичних економік, авторитарних і тоталітарних політичних режимів. Розвиток ЗМК йшов у ногу з поступом в соціальній і культурній організації. Урбанізація, підвищення життєвих стандартів і збільшення вільного часу, становлення сучасної бюрократії й інші глобальні соціо-культурні процеси були б неможливі за відсутності мас-медіа, які є не лише одним із символів сучасного світу, а й дуже активним каталізатором усіх громадських змін.

ХХ ст. з його революційними науковими відкриттями та виробничими технологіями інтегрує в комунікаційні процеси нових посередників: радіо, телебачення, Інтернет. Розвиток та вдосконалення систем зв’язку до ХХ ст. відбувався зі сторічною і більше періодичністю. Однак уже після 1895 р., коли О.Поповим була здійснена перша спроба радіопередачі інформації, відлік революційних технічних перетворень засобів зв’язку пішов на десятиліття. У 1911 р. Л. Розінг здійснює першу телевізійну передачу нерухомого зображення. А вже у 1989 р. Т. Бернс-Лі ініціює розробку проекту, відомого сьогодні як «всесвітнє павутиння», або ж Інтернет.

Вагомий внесок у розвиток комунікаційної теорії зробив Дж. Гербнер. Він виокремив такі етапи у розвиткові систем комунікацій: 1) доіндустріальній (міжособистісний, такий, що охоплює всю спільноту); 2) друкований (створений першою індустріальною еволюцією, руйнує ритуал, у результаті чого з’являється масова аудиторія); 3) телевізійний (з’являється внаслідок другої індустріальної революції, відтворює ритуал) [4, с. 17].

У концепції нової індустріальної революції, запропонованої Дж. Гербнером, поряд із трансформацією власне засобів комунікації особливої ваги набуває також еволюція трансльованих ними змістів.

Надзвичайно важливим є погляд на еволюцію мас-медіа видатного філософа сучасності Ж. Бодрійяра, який у своїх працях послідовно відстоював відсутність теорії, здатної логічно підсумувати всі знання про медіа-систему: «Теорії мас-медіа не існує. «Революція мас-медіа» досі залишається емпіричною і містичною як у Маклюена, так і у його противників» [2].

В орієнтовній для нас розвідці «Реквієм за мас-медіа» Ж. Бодрійяр виступає послідовним критиком марксистського підходу до розвитку засобів масової комунікації, наголошуючи на тому, що «Маркс у своєму матеріалістичному аналізі виробництва ніби виключає мову, знаки, засоби масової комунікації з виробничих сил… Марксистська теорія виробництва, імовірно, має невиправно частковий характер і не може набути більш широкого тлумачення. Або інакше: теорія виробництва (послідовність діалектичних суперечностей, пов’язаних із розвитком виробничих сил) вищою мірою подібна до свого об’єкта, матеріального виробництва, і не може бути перенесена як постулат або теоретична рамка на предмети, яких вона ніколи не стосувалась» [2].

Полемізуючи у 1972 р. із соціологом Г. Ензенбергером про роль революційних соціалістичних перетворень та соціалістичне покликання мас-медіа – «відкриту комунікацію» та «безмежний демократичний обмін», Ж. Бодрійяр підсумував хибність «розповсюдження на мас-медіа логіки виробничих сил», що, зрештою, призведе до їх «повного замикання в революційній метафізиці» [2]. Звідси постає суттєва суперечність соціалістичної теорії мас-медіа: боротьба мас за участь у соціальних процесах та рух за отримання власних медіа-каналів є безперспективними, оскільки мас-медіа вже за своєю структурою повинні здійснювати соціалізм.

На думку філософа, сучасні мас-медіа жодним чином не виконують високих соціальних цілей, найпершою з яких є відкритий демократичний діалог: «Характерною рисою мас-медіа є те, що вони виступають як антипровідники, вони нетранзитивні, антикомунікативні… Вони є тим, що назавжди забороняє відповідь (хіба що у формах симуляції відповіді).» [2]. Говорячи з позицій теорії журналістики, Ж. Бодрійяр у своєму філософському творі переосмислив соціальну функцію мас-медіа.

Аналізуючи місце мас-медіа в постмодерністському світі, Ж. Бодрійяр застосовує поняття «гіперреалізм симуляції» і говорить про початок «ери гіперреальності»: «це означає: те, що переносилося у план психічного і ментального, що зазвичай виживало на землі як метаформа, як ментальна чи метафорична сцена, тепер переноситься в реальність без будь-якої метафори, в абсолютний простір, який при цьому виявляється простором симуляції» [1]. Найвдалішим об’єктом, який може репрезентувати складні філософські узагальнення, є телевізійний образ, завдяки якому «наше власне тіло і всесвіт, що його оточує, перетворюється на певний екран, що здійснює контроль» [1].

Термін «нові медіа» (НМ) вперше постав наприкінці минулого сторіччя. До 1980–х років основою для ЗМІ – періодики, радіо й телебачення – були аналогові й друковані носії. Однак із стрімким розвитком цифрових, мережевих, комп’ютерних, інформаційних, ігрових (а згодом і мобільних) технологій і комунікацій ЗМІ зазнали суттєвої трансформації. Нові здобутки не лише позначилися на традиційних у класичному розумінні медіа (приміром, зараз складно уявити собі періодичне видання, яке б не послуговувалося графічними редакторами перед публікацією того чи іншого зображення), а й призвели до появи нових медіа. Засновані на нових, цифрових носіях, безпосередньо пов’язані з еволюцією комп’ютерів та Інтернету, широко впроваджувані в різні сфери, вони стали інтерактивнішими за традиційні, чим теж суттєво відрізнилися від них. Втім, на початку виникнення нових медіа під означеним терміном часто розуміли власне згаданий процес появи й поступу цифрових і мережевих технологій та комунікацій.

1.2. Розвиток мас-медіа в добу цифрових технологій

Трансформація медіа відбувалася на цивілізаційному зламі, коли на зміну індустріальному приходило постіндустріальне (інформаційне) суспільство. Воно стало новим етапом розвитку соціуму, а інформаційно-комп’ютерна революція – процес інформатизації всіх сфер життя (суспільства в цілому і людини загалом) – його квінтесенцією. Новітні технології надзвичайно потужно, радикально трансформували матеріально-виробничу й соціальну сфери людства. Водночас відбулися й значні зміни обробки, виробництва й передачі інформації, самого підходу до її подачі.

Рушійними силами означених трансформацій стали комп’ютеризація, інтернетизація, медіація і віртуалізація інформації. Саме комп’ютер уперше дав змогу подати (не лише окремо, а й разом) будь-який із видів інформації – текстовий, звуковий, відео чи зображальний – у цифровій формі. Інтернет як віртуальний простір разом із здатністю комп’ютерної пам’яті до миттєвого відтворення, у свою чергу, посприяв значному приростові знань, колосальному розширенню інформаційних меж і витворенню нової інформаційної картини світу як наслідку. Саме суттєво оновлена медіа-сфера загалом і нові медіа зокрема стали її основними виразниками, чи не найбільш визначальним чинником для остаточного переходу від споживчого індустріального суспільства до постіндустріального, зі знанням, інформацією в центрі, а потому – суспільства інформаційного.

Згадана інформатизація забезпечує нові медіа все більшою кількістю учасників комунікації. Її багатовекторність, нові умови функціонування, коли багато учасників підтримують комунікацію із багатьма, за нинішнього інтенсивного розвитку спроможні модифікувати комунікаційну модель «багато – багатьом» у ледве не «всі – всім», настільки масштабними є спроможності й перспективи нових медіа. Слід підкреслити інтегруючу роль і інтерактивність НМ, через що вони:

1)       охоплюють своїх медіа-попередників (періодичний друк, ТБ і так далі);

2)       стають каталізатором появи досить специфічних форм соціальності і соціальної інтеграції.

Принциповим моментом в соціологічній інтерпретації НМ є уявлення про конвергенцію. Центральний пункт уявлень про конвергенцію – образ ідеальної комунікативної системи НМ («інформаційній супермагістралі»), у якій відбувається інтеграція звуку, видео- і текстових даних з можливістю зберігання в гігантських бібліотеках; інтеграція включає також інтерактивні механізми.

Особливо цікаві когнітивні наслідки експансії цифрових комунікацій. Яким чином НМ, інтегровані в комп’ютерні мережі, змінюють глибокі когнітивні структури сприйняття, осмислення і оцінки соціальної реальності? Чи можна говорити сьогодні про генезис під впливом агресивної віртуальності і в ній нового типу соціального знання? Всі передумови для цього в наявності. По-перше, трансляція всіх видів повідомлень в одній і тій самій системі індукує їх інтеграцію в загальній когнітивній структурі. Прийом аудіовізуальних новин, освітніх передач і шоу на одному і тому ж засобі – це ще один крок до змішення змісту, який вже має місце в телебаченні. З погляду засобу різні види комунікації схильні запозичувати принципи один в одного: інтерактивні освітні програми виглядають як відеоігри; випуски новин будуються як аудіовізуальні шоу; судові процеси транслюються як «мильні опери»; спортивні ігри ставляться професіоналами так, що вони стають все більш схожими на фільми в стилі action, і так далі.

По-друге, вибір різних повідомлень в одній і тій самій комунікаційній формі, за можливості легкого перемикання з одного на інше (сайт, канал, хвилю і тому подібне), скорочує ментальну відстань між різними джерелами когнітивної і сенсорної залученості. І, оскільки вони зберігають свої відмітні риси як повідомлення, в той же час будучи змішані в символічному комунікаційному процесі, їхні коди зливаються в цьому процесі, створюючи багатоликий символічний контекст, що виникає з випадкової суміші різних значень.

По-третє, мультимедіа охоплюють у своїй сфері більшість видів культурного виразу у всій їх різноманітності. Їх пришестя рівносильне кінцю розділення між аудіовізуальними засобами і друкарськими засобами масової інформації, загальнодоступною і високою культурою, розвагами й інформацією, освітою й пропагандою. Усі прояви культури формують чудову синкретику цифрового всесвіту, який зв’язує в гігантському супертексті минуле, сьогодення і майбутнє, формуючи нове символічне середовище.

Цифрова ера й нові медіа як чи не найголовніший атрибут знаменували формування нового медіа-середовища, що накладає свій відбиток як на ЗМІ, так і на журналістику в цілому. Однак чи передбачає це поступовий відхід традиційних медіа, їх знищення медіа новими?

Відповідь однозначна – ні. По суті, між традиційними і новими медіа немає жодного «смертельного» протистояння, лишень конкуренція, боротьба, радше навіть пошук споживача. Техногенна цивілізація інформаційного суспільства передбачає нову стратегію взаємозв’язку медіа, інформації та Інтернету. Вона полягає в їхньому взаємовпливі, що виражається в інтернетизації медіа й медіалізації Всесвітньої мережі. У контексті зазначеного Інтернет модифікує традиційні ЗМІ – періодику, радіо, телебачення, однак водночас і вони змінюють його – перетворюють Всесвітню мережу на стартовий майданчик трансмедійного виробництва. Італійська медіа-дослідниця Леопольдіна Фортунаті зазначила, що, з одного боку, відбулося поширення новин у багатьох сферах

Інтернету, а з другого – вплив інтернетівської стилістики на класичні медіа та способи передачі інформації.

Означена стратегія взаємозв’язку та її процеси є неминучими. Адже і традиційні, і нові медіа об’єднані спільним комунікаційним простором. Ми відокремлюємо класичні мас медіа від нових інтерактивних медіа не лише за технічними ознаками. Так, мас-медіа досягають стабільності завдяки внутрішньому схематизму, а інтерактивні медіа знаходять стабільність завдяки зворотному зв’язку. Мас-медіа роблять можливою світову комунікацію шляхом розширення мовлення, Інтернет робить це, зв’язуючи окремі світи в мережу [1, с.10].

Переведення в цифровий формат всіх даних вперше в історії створило можливість зв’язати один з одним всі медіа, що транслюють зображення. Старі медіа тим самим виявилися не витисненими, а доданими до цього загального функціонального взаємозв’язку. Можна тому передбачити, що саме старі медіа, такі як газета, в майбутньому вироблять нове розуміння себе і свого місця. Тому, мабуть, треба чекати не «медіа-канібалізму», а радісного медіаспівіснування.

Для друкарських медіа нові медіа не становлять смертельної небезпеки, але примушують їх до нового позиціювання, до усвідомлення своїх специфічних, властивих саме друку сильних сторін. Друкарські продукти володіють незамінними матеріальними якостями, які можна оптимізувати, щоб було приємно брати їх в руки, спокійно читати, швидко переглядати. Їх, нарешті, можна викинути. У цьому газети і журнали завжди будуть попереду мережевого світу, і це дозволить їм вижити.

Втеча в Інтернет замість читання газети – це примарна альтернатива. Інформаційний простір інтернет-культури має безліч вимірів. У нього немає природної топографії. Кібер-простір – це територія, яку неможливо картографувати. У неї немає «природних» форм зображення, а тому для представлення даних потрібні метафори. А це якраз і означає, що не обійтися без допоміжних конструкцій старих медіа.

Старі медіа слугують метафоричними засобами орієнтації в цифровому просторі. Як відомо, є віртуальні робочі столи, папки, документи, корзини для паперів. Усе це означає, що не можна обійтися без стабільної ілюзії знайомого світу. Цифровий простір даних не дає людині можливості зорієнтуватися.

Тому можна передбачити, що життєва значущість друкарських медіа в майбутньому ще зросте. І нові функції старих медіа в цифровому медіаспівтоваристві можна визначити просто: вони дають втіху осяжності, вони пропонують форми для тих, хто шукає сенс, спрощують складне. Вони потрібні як метафоричні дороги навігації в інформаційному просторі. Книга втілює в собі перш за все ідею порядку цілого.

Та, врешті-решт, не треба ігнорувати тривіальні факти повсякденності. Як і в разі пасивного медіума – телебачення, читання газети – це ритуал. Газета потрібна багатьом як уранішня кава. Читання газети – це лише в окремих випадках пошук інформації, але майже завжди «блажненноє перегортання»: я дозволяю новинам всього світу лоскотати мені нерви [1, с. 26].

1.3. Роль електронних мас-медіа у сучасному розвитку

Діяльність мас-медіа може мати суттєві та важливі політичні наслідки, оскільки сам характер масової інформації визначає значною мірою ставлення аудиторії до політичної реальності, сприяє інформуванню суспільства щодо дій влади. Вільний доступ до відкритої інформації щодо підготовки, ухвалення та втілення у життя політичних рішень, виступає в якості однієї з передумов забезпечення прозорості та підзвітності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Можна стверджувати, що сучасні електронні мас-медіа виступають механізмом «підтримання конкуренції за державну владу, зокрема вони:

–        змінюють систему представництва громадянських інтересів;

–        створюють нові форми комунікації у сфері публічної влади;

–        перетворюють політику у медіа процес;

–        віртуалізують політичний простір, створюють «гіперреальність» [7, 365].

З іншого боку, формування «масового суспільства» знижує потребу громадян у публічному політичному діалозі із владою, поширеним стає «демократичний конформізм», або байдужість більшості населення до участі у політиці. Поява феномену «демократичного конформізму» сприяє підвищенню самостійності правлячих груп, а за відсутності суспільного обговорення суспільно значущих тем робить пріоритетним принцип «співвідношення сил» над принципом консенсусу при прийнятті рішень.

У нашій країні проблеми парламентаризму пов’язуються, не в останню чергу, з відсутністю прозорості у діяльності як ВР України в цілому, так і окремих депутатів. Переваги пропорційної виборчої системи (такі, як структурований парламент) нівелюються імперативним мандатом, який дозволяє лідерам та спікерам фракцій говорити від імені більшості депутатів, про якісну законотворчу діяльність яких суспільство фактично не проінформовано.

З точки зору комунікативної взаємодії, інформаційний простір, що склався в Україні, поділено між групами впливу (фінансово-промисловими групами) та органами державної влади і місцевого самоврядування, які виступають в ролі засновників чи співзасновників мас-медіа. Проте, в інформаційному полі відсутня позиція, яка б репрезентувала інтереси суспільства. На наш погляд, таку нішу мало б зайняти суспільне телебачення.

Завдяки розвитку Інтернет та електронних мас-медіа з’явилась реальна технологічна можливість нового етапу інформування громадян щодо діяльності влади, головним чином парламенту (це стосується трансляцій засідань, громадського моніторингу та контролю).

В майбутньому зміни, які викликані широким використанням мережевих комунікацій, можуть сформувати якісно іншу суспільно-політичну систему. Так, Р. Даль відзначає, що «телекомунікаційні технології грають ключову роль в створенні передумов «передового демократичного суспільства», в якому політичні рішення спираються на думки народу» [25].

Таким чином, за допомогою нових технологічних рішень не лише політичні активісти, а і більшість громадян можуть організовано та системно артикулювати власні проблеми, висловлювати вимоги, робити надбанням гласності діяльність влади, допомагати один одному в справі відстоювання прав та свобод, контролювати офіційні органи і посадових осіб, а отже сприяти розвитку парламентаризму.

Розділ 2. Проблеми та перспективи розвитку мас-медіа в умовах глобалізації

2.1. Роль засобів масової інформації в процесі інтеграції країн

За умови формування державою ідентичності важливою є роль мас-медіа, журналістики загалом у цьому процесі. Президент, парламент, уряд не можуть ігнорувати думку суспільства, і для того, щоб зробити серйозний крок у зовнішній політиці, їм необхідно підготувати громадську думку всередині країни, спиратися на неї у своїй міжнародній діяльності, що можливо лише з використанням усіх засобів впливу на суспільство й моніторингу суспільної свідомості, насамперед журналістики, яка в політичній структурі суспільства займає вкрай важливе місце. Ця особливість диктується необхідністю довести до населення в потрібному висвітленні й у загальнозрозумілій формі зовнішні акції державної влади, доставляти публіці щоденну інформацію для роздумів у дусі державної дипломатії, робити політику потребою для всього українського народу. Зрозуміло, що досягти успіхів на міжнародній арені владні структури не змогли би без журналістики, особливо коли робляться перші кроки самостійної, незалежної держави [12, с.60].

Глобалізація засобів масової інформації — це подолання географічних кордонів для поширення текстової, аудіо-, відеоінформації за допомогою трьох технологічних інновацій [4, с.41]: супутникового зв’язку, комп’ютерних мереж і цифрового кодування тексту, звуку, зображення.

У найближчій перспективі значення інформаційно-медійного чинника для визначення місця України в міжнародних відносинах і відповідного забезпечення її євроінтеграційної перспективи зростатиме. Інформаційний та іміджевий поступ країни, що намітився протягом останніх кількох років, потребує постійного підтримання зовнішньополітичними рішеннями та вдосконаленням національної інформаційної політики.

Для поглибленого розуміння самого поняття «євроінтеграційна політика» у сфері ЗМІ представникам українського політикуму все ще необхідне чітке усвідомлення й сприйняття базових положень демократичної політичної думки щодо визначення успішних, стабільних, здатних до поступального розвитку політичних і економічних систем. Адже інформаційне поле в Україні нерідко формувалося в такий спосіб, щоб змусити пересічних громадян сумніватись у доцільності європейського курсу України, зокрема шляхом висунення ідеї про нібито невідповідність європейського способу життя, європейських принципів ринкової економіки й демократичних суспільних відносин національним традиціям українського народу.

Поступ до Європи лежить через інформацію. На Україну чекає інформаційний світ, але шлях до нього лежить через повномасштабне входження в європейський інформаційний простір на засадах рівності й партнерства. Завдання ЗМІ в цьому плані полягає в тому, щоб нести правдиву інформацію, а не виправдовувати помилки влади шляхом організації так званих іміджевих проектів і програм, призначених вибілювати окремих державних чиновників [6, с.45–46].

Сьогодні складається ситуація, коли громадяни довіряють ЗМІ більше, ніж уряду та державному апарату. Можна спостерігати з боку ЗМІ монополізацію суспільно-значимих каналів інформації [4, с.61]. У зв’язку із цим необхідним є налагодження ефективного діалогу між органами державної влади та ЗМІ, зокрема в питаннях європейської інтеграції України.

У Державній цільовій програмі інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008–2011 роки зазначено, що інтеграція України до ЄС не має широкої громадської підтримки в українському суспільстві. Отже, пріоритетом у роботі, пов’язаній з реалізацією стратегічного курсу України на європейську інтеграцію, є підвищення рівня поінформованості громадян про зміст національних інтересів, мету європейської інтеграції України, історію ЄС та функціонування його інституцій, стандарти життя в європейських державах, співпрацю України з ЄС, а також його державами-членами.

Особливу роль у висвітленні процесів європейської інтеграції України та популяризації серед населення обраного зовнішньополітичного курсу повинні відіграти регіональні ЗМІ. Адже вони найповніше можуть урахувати специфіку настроїв громадян, рівень взаємодії регіону зі структурами ЄС, а тому й вплинути на громадську думку можуть краще, ніж центральні мас-медіа.

Проте наразі особливої активності регіональних мас-медіа в цьому плані не спостерігається. Частково це можна пояснити тим, що сфери фінансування регіональних ЗМІ чітко розподілені на державний та приватний сектори. Якщо державні мас-медіа в рамках Програми інформування громадськості з питань євроінтеграції частково висвітлюють питання європейської інтеграції, то приватні керуються здебільшого запитами соціального замовлення [13, с.40].

Розглянувши діяльність центральних ЗМІ в питанні висвітлення євроінтеграційних процесів України, можна зробити висновок, що вони загалом подають інформацію про візити посадових осіб до ЄС, переговори та заяви владної верхівки України та Євросоюзу про перспективи чи труднощі євроінтеграції України. Проте значна частка населення не усвідомлює самої сутності євроінтеграції та її значення для покращення життя окремих громадян. Найчастіше новини, які стосуються європейської інтеграції, сприймаються як черговий хід провладних чи опозиційних сил для підвищення власних рейтингів.

2.2. Регіональні мас-медіа та їх значення в євроінтеграційних процесах України

Впродовж тривалого часу питання євроінтеграції активно обговорювалося в нашій державі, тож зараз, коли ЄС не надто активно співпрацює з Україною, розмови про євроінтеграційні процеси дещо припинилися. Але при цьому маємо ситуацію, коли велика частина населення все ще сприймає євроінтеграцію як щось негативне або ж непотрібне. Однак прозахідні настрої в Україні можуть істотно посилитись, якщо тільки люди отримають ширшу, докладнішу, об’єктивнішу інформацію про ЄС [11, с.12].

Можна припустити, що таку інформацію громадянам могли б подавати саме регіональні ЗМІ у вигляді аналітичних матеріалів та коментарів фахівців з євроінтеграції. Адже можемо спостерігати ситуацію, коли пересічні громадяни віддають перевагу місцевим газетам, а не центральним, бажаючи дізнатись про події у своєму регіоні. А якщо б події в регіоні аналізувалися журналістами в контексті євроінтеграційних процесів, то це б значною мірою сприяло підвищенню обізнаності громадян з питань євроінтеграції й зростанню підтримки даного курсу з боку населення.

Аналізуючи значення регіональних ЗМІ для процесів європейської інтеграції, можна виділити більше проблем, ніж позитивних сторін. Однак це не означає, що регіональні мас-медіа є абсолютно неефективними та недієвими у справі формування в громадян позитивного сприйняття європейської інтеграції. Необхідна чітка державна політика щодо оптимізації їхньої діяльності та сприяння євроінтеграційним процесам. Адже європейська інтеграція повинна становити загальноукраїнський інтерес, і тільки участь кожного регіону в реалізації цього інтересу може принести необхідні результати.

Глобальні суперечності почали охоплювати всі сфери суспільної життєдіяльності, оскільки диверсифікуються форми і напрями міжнародної конкуренції (наприклад, у сфері боротьби за володіння і контроль за природними, технологічними, інформаційними, інтелектуальними, трудовими та іншими ресурсами [1, с. 101]).

Мас – медійні системи світового і національного рівнів не залишаються осторонь цих всеохоплюючих процесів. Вони опинились у стані подвійного та потрійного тиску всіх сучасних викликів, що характерні для світової спільноти. Як «четверта влада», як засоби масової інформації та комунікації, як одна з господарчих структур і як система зворотного зв’язку мас – медіа водночас віддзеркалюють у світовий інформаційний простір усі прояви сучасних світових протиріч і кризових явищ. Суспільство вимагає від ЗМІ відображення жорстких глобальних протиріч, катастроф та інших негативних явищ, осмислення сутності та причин цих явищ.

Саме тому теоретична база мас – медіа постійно поширюється за допомогою методології різних галузей знань — політології, соціології, правознавства.

Медіа є практикою, яка збагачує науки, стає джерелом нових наукових дисциплін, наприклад соціології ЗМІ, психології ЗМІ (медіа – психології). Виникає ефект комплексних досліджень, які повинні здійснювати безперервний аналіз соціальної динаміки, надавати матеріали для трактування змін у суспільстві. Саме тому зростає значення, роль і вплив інформаційно – комунікаційної компоненти. Вона має динамічний характер через вплив на взаємодію з аудиторіями.

Осмислення сутності соціальних, техніко – технологічних та політекономічних змін дає підстави наблизитись і до розуміння необхідних трансформацій в управлінні процесами формування інформаційного суспільства, яке є однією з головних ознак сучасного часу.

Становлення інформаційного суспільства почало змінювати не лише світову та національні економіки й форми господарювання, життя людей, відносини, комунікативну складову на всіх рівнях діяльності, виробництва, у сферах науки, культури, освіти, релігії. Тобто почалися зміни безпосередньо у способі влаштування сучасного світу.

Європейський вектор зовнішньої політики України є історично обумовленим. Самовизначення України та її прагнення до ідентифікації з Європою за умов правильної державної політики може дати дуже добрі результати в плані покращення економічної, політичної та культурної ситуації в державі.

Важливе значення в процесі цього самовизначення повинні відіграти засоби масової інформації. Саме мас-медіа, як найбільш авторитетне джерело формування громадської думки, повинні утвердити в суспільстві європейські цінності та допомогти населенню усвідомити значущість європейського вибору.

Визначне місце в цьому процесі мають відігравати регіональні мас-медіа. Ураховуючи особливості кожного регіону, вони покликані спрямовувати громадськість до європейського способу життя, поширюючи серед населення інформацію про можливості й перспективи європейської інтеграції та її переваги для кожного окремого регіону задля сприяння загальнонаціональній меті підвищення рівня життя в державі.

Як показує аналіз, наслідки втручання засобів масової комунікації, зокрема викривлення подій, для міжнародних відносин: 1) завдання порядку денного, який впливає на увагу та діяльність політиків, 2) спрощення ситуації, 3) створення часового пресингу для політиків, 4) демістифікація/містифікація публічної постаті, 5) справляння усвідомленого ідеологічного впливу, 6) створення навколо події нового учасника – людину масову [13, c. 102].

Отже, виділимо такі особливості сучасної міжнародної медіа-системи: 1) зростання інновацій у сфері комунікативних технологій, 2) глобалізація, 3) перехід у цифровий вигляд (диджиталізація), 4) збільшення кількості та різноманітності, 5) зростання доступу до інформації та можливості комунікувати зі світом, 6) перехід від етатизму до приватної ініціативи та комерціоналізму, 7) дерегуляція, 8) зміна структури аудиторії, трансформація сприйняття і використання інформації через доступність транскордонних каналів комунікації, 9) виникнення глобальної космополітичної (транснаціональної) культури.

2.3. Перспективи мас-медіа в культурі тотальної інформаційності

На початку XXI ст. процес формування інформаційного суспільства вийшов на широкий міжнародний рівень, привівши до прийняття відповідних декларацій, постанов, рішень та інших принципових документів. Це призвело до роз гортання в багатьох країнах рухів на підтримку й упровадження основних положень і принципів існування та розвитку інформаційного суспільства. У грудні 2003 р. на Світовому саміті з питань інформаційного суспільства був прийнятий проект «Декларації принципів» такого суспільства, під яким поставили підписи представники 161 – ї країни [2, с. 266].

Серед основних принципів інформаційного суспільства можна виголосити такі: представлення всіх можливостей сучасної цивілізації для використання на благо конкретної людини за – для розкриття її можливостей та цілковитої самореалізації; генерація, впровадження й обмін нових продуктивних ідей та знань як основного національного капіталу і основи стабільного розвитку держави; гармонійне поєднання високих темпів технологічного розвитку з принципами гуманізму, відкритості та відповідальності суспільства за всіх його членів.

На жаль, це декларативне осмислення необхідних принципів розвитку людства не призвело до реального втілення його змісту в практику розвитку глобалізації.

Отже, комунікаційна складова всіх форм життєдіяльності людства є в сучасних умовах визначальною щодо розуміння глобалізації. Це викликає постійне зростання соціального напруження. Логічно виникла спокуса застосування мас – медійного потенціалу щодо зменшення загального світового напруження. Але в середовищах, які зацікавлені в розростанні хаосу й невпевненості мас і урядів деяких країн погляди на мас – медіа є прямо протилежними.

Культуру тотальної інформаційності як етап у розвитку людства, що знаменує початок увіходження в інформаційне суспільство, слід відрізняти від інформаційного середовища (інфосфери), що існує в будь-якому типі культури. В інформаційному середовищі будь-якої культури свої технології збирання, обробки, виробництва, накопичення інформації, які змінюються з оновленням культури. Однак найсуттєвіші ознаки нової інформаційної культури проявлені у формуванні нових властивостей інформаційного простору (охоплює все, що є доступним за допомогою мереж) та нових комунікаційних ознак, що стають характеристиками цілої культури. Зростання значення виробництва та використання інформації трактується як перетворення її на основний ресурс розвитку суспільства. До речі, інформація як ресурс при використанні не виснажується, а прирощується кількісно та покращується якісно, вона всюдисуща, легко транспортується, ділиться, є джерелом для творення нової інформації та затребувана в різних соціальних сферах, у зв’язку з чим характер діяльності дедалі швидше набуває ознак роботи з інформацією, а сама інформація споживається і виробляється інтенсивніше, комунікацій стає незрівнянно більше.

Культура тотальної інформаційності – актуальна сучасність початку ХХІ століття, яка переживається й усвідомлюється тими, хто спостерігає реальність. Риси культури тотальної інформаційності проявлені насамперед у сфері інформаційних відносин. Сьогоднішній учасник комунікаційного процесу перебуває у специфічних умовах комунікації, як і, власне, саме повідомлення, що породжується за таких обставин. Нові умови існування тексту, нові умови існування людини, нові комунікаційні механізми культури демонструють застосування нових комунікативних відносин, нових зусиль і нових надбань у комунікації. У наш час формуються нові принципи і комунікативної поведінки, і соціального буття, викликані глобальністю, мережевістю, віртуальністю, дигиталізацією, масовізованістю, медіатизацією як властивостями культури тотальної інформаційності.

На початку другого десятиріччя XXI ст. виникли ще новіші ознаки сценаріїв подальшого розвитку людства як процесу перманентних неминучих кризових і посткризових явищ, що впливають на психічне здоров’я мас. Перші ознаки такого впливу були визначені ще напередодні криз сьогодення і отримали назву медіа – парадоксальних [9; 10]. Це було викликано відчуттям погіршення соціально – економічного становища багатьох країн світу, наслідком значного зростання безробіття, яке не вдається подолати навіть у розвинутих країнах, на які фінансово – економічна криза мала значний вплив (США, Італія, Іспанія, Ірландія, Греція). Намагання вирішити ці проблеми або хоча б їх нівелювати в межах неолібералізму, на чому наполягають правлячі кола та апологети й ідеологи такого світового устрою, особливо в США, не дає і не може дати апріорі довгострокових позитивних результатів. Не можуть вирішити ці проблеми й заходи жорсткої економії, скорочення бюджетних робочих місць, наступ на соціальні досягнення минулих років тощо [10]. Ці засоби гальмування спаду та продовження стану застою світового економічного розвитку не можуть призвести дорадикальних позитивних зрушень загально – світового соціально – економічного та морально – психологічного стану країн, жорстко пов’язаних з глобалізацією [7, с. 4].

Така ситуація неминуче веде до зростання соціального напруження та нових соціальних конфліктів, що вже яскраво дали про себе знати в Греції, Великобританії, Франції, Іспанії, в країнах, що були колоніями деяких цих метрополій. Це яскраво позначилось на подіях, що розпочались в Алжирі та Тунісі (як колишніх колоніях Франції, які й досі пов’язані з її сучасною економічною системою).

При досягнутому рівні глобалізації країни світу не можуть уникнути впливу негативних факторів. Через щільну комунікативну складову будь – яке суттєве явище національного чи регіонального масштабу відбивається у багатьох інших місцях планети. Глобалізаційні процеси безпосередньо впливають на стан безпеки окремих держав та міжнародної спільноти загалом [8, с. 19–26].

Із позицій інформаційно – комунікаційного розвитку, глобалізація — це процес всесвітнього поширення інформаційних технологій, продуктів систем, що передбачає економічну та культурну інтеграцію. Вказані процеси глобалізації можуть привести до формування глобального менталітету як умови запобігання міжцивілізаційним конфліктам [17, с. 12].

Прихильники теорії і практики інформаційного суспільства вважають, що подальша глобалізація можлива за умови становлення всесвітнього (глобального) інформаційного суспільства, але опоненти такого підходу попереджають, що це веде до суттєвих небезпек щодо національних культурних традицій.

Отже, глобалізація — багатовимірний процес, що відбувається одночасно на декількох рівнях. Це глобалізація і ринку, і виробництва, і фінансів, і, звичайно, комунікацій, що спираються на глобальну інфраструктуру, яка забезпечує безперешкодний цілодобовий рух не тільки фінансових потоків, а й потоків інформації, у тому числі глобальної реклами. Глобалізація істотно позначилася на розвитку ЗМІ. Поняття «інформація» у даному контексті найбільше використовується і містить у собі як відомості про ринки, споживачів, податкові системи, так і символи, образи, поняття, єдині для всього людства. Останні формують свого роду єдине символічне середовище, у якому вільно циркулюють потоки медіа-контенту незалежно від національної і територіальної належності їх творців. Загальнодоступність цього символічного середовища в географічному і понятійному сенсі і є глобалізацією у сфері ЗМІ.

Висновки

Отже, розвиток інформаційних та телекомунікаційних технологій у першому десятилітті ХХІ ст. створив безпрецедентну можливість для організації надпотужного інформаційного поля, що постійно оточує індивіда. Його життя в постмодерному світі визначається панівною роллю мас-медіа, які здійснюють безпосередній вплив на політичну, соціальну, культурну та інші ідентифікації. «Ми повинні відчути на собі цей новий стан речей, цю примусову екстраверсію внутрішнього, цю примусову ін’єкцію зовнішнього, що буквально означає категоричний імператив комунікації».

Сьогодні наявність нових жанрових моделей медіа-текстів, специфічних естетичних позицій їх авторів, ігровий принцип в організації текстів, тотальний плюралізм смислів та іронічний модус дають підстави говорити про утвердження постмодерністського світогляду, а засоби масової комунікації вважати найважливішим інструментарієм інтенсифікації цього процесу у світі загалом й Україні зокрема.

Утвердження парадигми постмодернізму окреслює безліч проблем у філософському та соціальному знанні, маркує нові теми в мистецтві, сприяє виробленню нового плюралістичного погляду на світ. У науці існують два погляди на взаємозумовленість розвитку суспільства, його світогляду та еволюцію системи мас-медіа. Перший підхід вказує на прямо пропорційний зв’язок між товаровиробництвом та інформаційним виробництвом. Другий підхід у своєму розумінні еволюції медіа-систем спирається на аналіз мови, знаку, символу в інформаційних повідомленнях й описує бік змістовний. Саме аналіз символічної, семіотичної складової медіа-системи дає змогу якнайповніше показати зв’язки та вплив еволюції засобів масової комунікації на розвиток світоглядної парадигми постмодернізму.

Отже, існує необхідність особливої уваги держави до інформаційного забезпечення своїх інтересів. Дипломатам слід навчитися спілкуватися з більш широкою аудиторією. Важливо не дозволити короткостроковим тактичним вигодам взяти верх над довгостроковими стратегічними – довіри до джерела інформації, іміджу країни.

Україна, що була слабо інтегрованою у міжнародну інформаційну сферу до розпаду Радянського Союзу, після здобуття незалежності спромоглася стрімко глобалізуватися й адаптуватися до нових умов. Україну нині можна назвати медіа-суспільством і частиною «глобальної мережі» так само, як і більшість країн світу, особливо щодо суспільної еліти. Зараз у нашої держави є можливість перестрибнути через певні етапи розвитку людства, відразу ставши частиною інформаційного суспільства. Основними проблемами України у відповіді на виклики, що їх кидає глобалізація всім державам, – залучення до процесів широких кіл, консолідування на ґрунті важливості й необхідності здійснення переходу до інформаційного суспільства як неодмінної запоруки поступу, отже, підвищення якості життя.

Аналіз основних тенденцій розвитку інформаційних систем сучасності засвідчує глобальних характер їхнього впливу на динамічний процес поступу людства. Звичайно, це водночас спричинює і появу низки нових проблем, пов‘язаних з формуванням якісно іншого типу суспільств – інформаційних. При цьому простежується й певна закономірність щодо можливостей адаптування різних країн до нових історичних викликів. Україна в цьому сенсі змушена долати значно більшу смугу перешкод, аби не втратити темпів просування до стратегічної мети – становлення власного інформаційного суспільства.

Список використаної літератури

1. Артамонова І. М. Тенденції становлення та перспективи розвитку інтернет-журналістики в Україні. — Донецьк: Лебідь, 2009. — 413 с.
2. Білорус О. Г. Розвиток процесів глобалізації в постіндустріальну епоху / О. Г. Білорус, В. І. Власов. — К.: Ін-т аграрної економіки, 2007. — 52 с.
3. Бодрийяр Ж. Реквием по масс-медиа / Ж. Бодрийяр ; [пер. с фр. М. Федоровой] [Электронный ресурс] // Поэтика и политика. Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии РАН. – М. : Институт эксперементальной социологии ; СПб. : Алтейя, 1999. – С. 193–226
4. Больц Н. Азбука медиа / Н. Больц. – М. : Европа, 2011. – 136 с.
5. Ваганова О. В. Роль засобів масової комунікації у процесі глобалізації: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. політ. наук. 23.00.03. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2003. — 14 с.
6. Вартанова Е. Л. Глобализация СМИ и масс-медиа России // Вестник Моск. ун-та. Сер. 10, «Журналистика». — 2005. — № 4. — С. 39–46.
7. Все про медіа регіонів України. В рамках проекту «Громадська експертиза. Свобода слова» : зб. аналіт. статей / [Петренко А. та ін]. – К. : Фонд «Центр. Суспільство», 2000. – 151 с.
8. Головко Б. А. Інформаційна соціологія / Б. А. Головко // Наукові записки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Факультет соціології та психології. Інститут Журналістики. Т. V. – 2004. – С. 23–31.
9. Гоцур О. І. Українське журналістикознавство в контексті євроінтеграційного процесу [Електронний ресурс] / О. І. Гоцур // Електронна бібліотека інституту журналістики. – Режим доступу до журн. : http://journlib.umv.kiev.ua/mdex.php?act=artide&artide=2313.
10. Гресько О. В. Міжнародна журналістика: Навч.–метод. посіб. — К.: Грамота, 2009. — 111 с.
11. Гриценко О. М. Основи теорії міжнародної журналістики / О. М. Гриценко, В. І. Шкляр; [за ред. B. В. Різуна]. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2002. – 304 с. – ISBN 966–594–291–3.
12. Дубов Д. В. Засоби масової інформації як якісно нові суб’єкти політичних комунікації / Д. В. Дубов // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1. – С. 57–65.
13. Зернецька О. В. Глобальний розвиток масової комунікації і міжнародні відносини. — К.: Освіта, 1999. — 351 с.
14. Інформаційна політика України: європейський контекст [Текст] : монографія / [Л. В. Губерський, Є. Є. Камінський, Є. А. Макаренко та ін.]. – К. : Либідь, 2007. – 360 с.
15. Кандиба І. Что такое новые медиа? / І. Кандиба. – Режим доступу : http://moreintelligentweb.net/post/200
16. Козлітін В. Д. Глобалізація: дискусії про сутність, причини та перспективи світових глобалізаційних процесів наприкінці XX — на початку XXI ст. // Зб. наук. пр. Сер. «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Харків: Майдан, 2004. — Вип. 16. — С. 27–32.
17. Лалл Дж. Медіа, комунікації, культура. Глобальний підхід / Дж. Лалл ; [пер. з англ. О. Гриценка та ін.]. – К. : К.І.С., 2002. – 264 с.
18. Луман Н. Реальність мас-медіа / За ред. В. Іванова та М. Мінакова; Пер. В. Климченко — К.: ЦВП, 2010. — 157 с.
19. Медвідь Ф. М. Інформаційна безпека України: генеза і становлення // Наук. пр. МАУП / Редкол.: В. Б. Захожай (голов. ред.) та ін. — К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2010. — Вип. 2(25). — С. 116–122.
20. Мелещенко О. К. Журналістикознавчі уявлення про світовий і національний інформаційний простір, його безпеку / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Ін-т журналістики. — К.: ПВП «Задруга», 2006. — 63 с.
21. Михайлин І. Л. Журналістика як всесвіт: вибрані медіа дослідження / І. Л. Михайлин. – Х. : Прапор, 2008. – 512 с.
22. Романович Н. А. Региональные СМИ: возможности и проблемы / Н. А. Романович // Социс. – 2006. – № 4. – С. 77–85.
23. Рубанець О. М. Інформаційне суспільство: когнітивний креатив постнекласичних досліджень : монографія / О. М. Рубанець. – К. : Вид. ПАРАПАН, 2006. – 420 с.
24. Рябчук М. «Четверта свобода» / М. Рябчук // Дзеркало тижня. – 2006. – № 32. – 26 серп. – 1 верес.
25. Семенюк Г. Нові медіа: сутність, перспективи та загрози / Г. Семенюк. – Режим доступу : http://www.newmedia.univ.kiev.ua
26. Сергеев Е. Ю. Средства массовой коммуникации в условиях глобализации // Terra Humana, 2009. № 1. — С. 117–126.
27. Слісаренко І. Мас-медіа і міжнародні процеси // Публіцистика і політика. Зб. наук. пр. / За заг. ред. проф. В. І. Шкляра. — К., 2006. — Вип. 2 — С. 26–33.
28. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра / [за заг. ред. проф. В. І. Шкляра]. – К., 1997. – 144 с.
29. Фінклер Ю. Регіональна преса України в контексті соціального замовлення аудиторії / Ю. Фінклер // Наукові записки Інституту журналістики / КНУ ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – Т. 11. – С. 40–44.
30. Черных А. Мир современных медиа / А. Черных. – М. : Территория будущего, 2007. – 312 с. – (Серия «Университетская библиотека Александра Погорельского»).