Розвиток лізингової діяльності в Україні

Вступ

Актуальність теми. Підвищення ефективності банківської діяльності в умовах нестабільності фінансового ринку можливе на основі активізації використання лізингу банками України. Взаємодія банківської системи з лізинговим бізнесом містить низку суттєвих переваг для обох сторін. Зростання лізингової діяльності стимулює інтенсивний розвиток підприємництва, що є важливим для всіх секторів економіки України. Дефіцит фінансових ресурсів у суб’єктів підприємницької діяльності, недостатність капіталовкладень в оновлення основних засобів, незначний обсяг інвестиційного кредитування, відсутність у позичальників реальних гарантій повернення кредитів чи ліквідної застави обумовлюють необхідність використання лізингу.

Актуальність розвитку лізингу в Україні зумовлена високим ступенем зносу основних фондів, що негативно впливає на показники економічного зростання. Лізинг за своєю сутністю є синтезом відомих форм фінансування капітал-вкладень, альтернативним механізмом оновлення основних фондів суб’єктів господарювання, використання якого, як показує зарубіжний досвід, сприяє процесу модернізації економіки та підвищення її технологічного рівня. Тому важливого значення набуває дослідження процесу становлення лізингових відносин в Україні з виділенням основних етапів, характеристикою проблем, що його стримують, та окресленням майбутніх тенденції розвитку вітчизняного ринку лізингу.

Банки були каталізаторами зростання ринку лізингових послуг у всіх високорозвинених країнах (США, Західній Європі, Південній Кореї, Японії), що дозволило їм сформувати потужну лізингову індустрію та покращити притік капітальних інвестицій. Успішний зарубіжний досвід зростання ринку лізингових послуг висвітлено в працях відомих зарубіжних вчених як: С.Гільярт, Т.Волкер, Р.Капроні, Д.Кайре, Р.Контіно, Ф.Фабоцці та інших.

Питання розвитку лізингу як економічного явища стали об’єктом дослідження багатьох вітчизняних (Бабінська О.В, Брус C.І., Горбач Л.М., Грабельська О.В., Дергалюк Б.В., Добровольська О.В, Єфремова A.A., Коваленко H., Козменко В.M., Корінєва В Л., Кулиняк І.Я., Міщенко В.І., Нетудихата К.П., Онищук Я.В., Орлової В.Л., Плаксіна O.A., Писаренко М.М., Рязанова Н.О., Сапожникова В H., Скляр ДА., ТопішкоТ.І, Школа І.М., Ющишина Л О., Ярошевич Н.Б.) та зарубіжних (Амембал С., Балтус П., Васильєв К.Н., Горемикін В.А., Есин A.C., Кларк Т., Майджер Б , Макеєва В.Г., Мельниченко A.C., Портер Д., Смагулов Адилбек, Хойер Вольфганг, Шпіттлер Х.-Й.) вчених.

Розвиток ринку лізингових послуг є особливо затребуваним економіками з незначним обсягом середньо- та довгострокових фінансових ресурсів. Практика застосування лізингового механізму країнами з перехідною економікою ґрунтовно досліджена багатьма російськими вченими, зокрема: А.Амеліним, В.Газманом, В.Горемикіною, Е.Чекмарьовим, В.Шабашевим.

Метою роботи є поглиблення теоретико-методичних засад організації лізингу як самостійного інструменту фінансування та обґрунтування практичних рекомендацій щодо розширення та вдосконалення лізингових послуг України.

Для досягнення поставленої мети було передбачено вирішення наступних завдань:

— проаналізувати теоретичні засади лізингової діяльності ;

розглянути нормативно-правове регулювання лізингової діяльності ;
охарактеризувати сучасний стан ринку лізингових послуг в Україні ;
дослідити проблеми розвитку лізингової діяльності в Україні та шляхи їх подолання;
проаналізувати зарубіжний досвід організації лізингової діяльності та перспективи його використання в Україні.

Об’єктом дослідження є процес організації та розвитку ринку лізингових послуг.

Предметом дослідження є розвиток лізингових послуг України.

Методи дослідження. У процесі здійснення наукового аналізу для досягнення поставлених завдань у роботі використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів і підходів. Застосовано історичний та аналітичний методи при вивченні економічної сутності лізингових відносин, відмінностей лізингу від інших економічних понять та визначення його як самостійного фінансового інструменту; метод системного підходу – при дослідженні взаємозв’язків між інститутами ринку лізингових послуг; графічний метод – при формуванні грошових потоків між суб’єктами лізингових відносин, систематизації організаційно-економічних форм участі банків на вітчизняному лізинговому ринку.

Структура та обсяг роботи. Робота складається з вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 44 стор. Список використаних джерел налічує 50 найменувань.

Розділ 1. Теоретичні засади лізингової діяльності

Останнім часом на українському інвестиційному ринку активно розвивається лізингова діяльність. Лізинг є особливим видом діяльності суб’єктів економічної системи, спосіб реалізації відносин власності, який включає риси оренди, інвестицій, кредиту, покупки з відстроченням платежу, а іноді і схем пільгового оподаткування. За економічним змістом лізинг є сукупністю відносин між всіма учасниками лізингу з приводу створення і розподілу економічних благ і, отже, забезпечення розширеного відтворення і забезпечення ринку необхідними товарами і послугами. Таким чином, як і учасники інших видів виробничо-фінансових взаємовідносин, суб’єкти лізингу беруть участь у формуванні бюджету країни і рішенню соціально-економічних проблем суспільства.

Закон «Про лізинг» прийнятий Верховною Радою України від 16 грудня 1997 року N 723/97-ВР (зі змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/520 (v_520800-99) від 03.11.99 та Листом Вищого господарського суду N 01-8/1042 (v1042600-01) від 02.10.2001) визначає лізинг як підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [1, с. 4].

Підвищення продуктивності виробництва за допомогою лізингу, усвідомлення його ролі в економіці є передумовами для активізації підприємництва й економічної стабілізації в цілому.

Економічна сутність лізингу залишається дискусійною. У науковій літературі й законодавчих документах сформувалася досить велика кількість визначень лізингу з акцентацією уваги на окремих його аспектах. Усю сукупність цих визначень можна розділити на такі групи:

1) вид підприємницької діяльності [1, с. 67; 2, с. 9];

2) спосіб кредитування підприємницької діяльності [3, с. 11];

3) довгострокова оренда основних фондів [6, с. 6];

4) господарська операція [8];

5) вид інвестиційної діяльності [10, с. 6];

6) прихований механізм купівлі-продажу основних засобів або права користування чужим майном [17, с. 7];

7) управління чужим майном за дорученням довірителя [8, с. 25];

8) вид цивільно-правових відносин [16].

Таким чином, за своїм змістом лізинг являє собою складний комплекс економічних відносин, який поєднує елементи орендних, кредитних, торговельних операцій, кожна з яких окремо повністю не вичерпує сутності специфічних відносин лізингу. Порівняльна характеристика лізингу, кредиту й оренди наведена в таблиці 1.

Таблиця 1. — Порівняльна характеристика лізингу, кредиту й оренди

Ознака для порівняння	Лізинг	Кредит	Оренда
Суб’єкти відносин	Лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник майна, банк, страхова компанія	Кредитор, позичальник	Орендодавець, орендар
Об’єкти, з приводу яких виникають відносини	Основні засоби, крім земельних ділянок, природних об’єктів	Основні та оборотні кошти	Основні засоби, включаючи земельні ділянки, природні об’єкти
Перехід права власності на об’єкт угоди	Лізингоодержувач набуває право власності лише після закінчення угоди та виплати повної суми вартості майна (передбачений опціон)	Право власності переходить до позичальника в момент підписання угоди або в момент фізичного одержання майна	Право власності на майно переходить після відшкодування його вартості у формі купівлі- продажу
Ознака для порівняння	Лізинг	Кредит	Оренда
Гарантії виконання угоди	Виступає сам об’єкт лізингу, тому додаткові гарантії не обов’язкові	Необхідні гарантії; авансова сплата у розмірі 25-30 % вартості майна	Об’єкт оренди є гарантією. Аванс не обов’язковий
Відображення в балансі об’єкта угоди	Зараховується на баланс лізингоодержувача, із зазначенням, що його одержано у фінансовий лізинг	Зараховується на баланс позичальника	Зараховується на баланс орендодавця
Податкові пільги для одержувача об’єкта угоди	Нарахування прискореної амортизації	Пільг не передбачено	Пільг не передбачено
Ризик випадкової загибелі майна	Несе лізингоодержувач	Несе позичальник	Несе орендодавець
Мета угоди	Активізація виробничої діяльності, розвиток та модернізація виробництва	Здійснення будь-якої підприємницької діяльності	Здійснення будь-якої підприємницької діяльності

Вивчення змісту лізингових угод дозволило нам дати таке визначення лізингу — це складна система економічних відносин, які виникають із приводу тимчасового платного володіння й користування основними засобами в процесі виробництва з метою одержання доходу.

Відповідно до територіального принципу лізинг буває внутрішній, міжнародний, змішаний (поєднання внутрішнього і міжнародного), експортний, імпортний і транзитний.

Внутрішній лізинг — фінансова операція, за якої суб’єкти лізингу знаходяться на території однієї країни.

Міжнародний лізинг — це договір оренди на міжнародні цінності та майно між суб’єктами лізингу, які знаходяться в різних країнах. Він застосовується і в тому випадку, коли орендодавець і орендатор знаходяться в одній країні, а використовують матеріальні цінності з іншої країни.

Експортний лізинг — придбання лізинговою компанією обладнання, машини у національної фірми-виробника, а потім передання їх за кордон іноземному користувачеві (орендареві).

Імпортний лізинг — фінансова операція, за якої виробник знаходиться на території іноземної держави, а лізингодавець у цій країні і бере об’єкт для лізингу, або з правом сублізингу.

Міжнародний транзитний лізинг — фінансова операція, за якої всі суб’єкти лізингу (виробник, лізингодавець і лізинго-користувач) перебувають на території різних держав.

Специфічний вид міжнародного лізингу використовується для орендарів, які не мають надходжень іноземної валюти: тоді оплата зобов’язань з лізингу забезпечується поставкою продукції, яка отримана на іноземному обладнанні — об’єкті лізингу. На весь термін дії міжнародної лізингової угоди право власності на об’єкт лізингу залишається у держави-лізингодавця.

У Законі України «Про лізинг» передбачається, що лізингодавець може придбати майно у власність за дорученням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. Таким чином, Закон визначає три суб’єкти лізингової операції:

лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності, зокрема й банківська або небанківська фінансова установа, що передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
постачальник/продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Згідно зі статтею 2 Закону «Про лізинг» об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якої немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду) [21, с. 7].

Лізинг може застосовуватися не тільки як спосіб оновлення основних фондів, але і як схема фінансування діяльності підприємств, зокрема і підприємств залізничного транспорту, а також як спосіб їх фінансового оздоровлення. Зворотний лізинг є різновидом фінансового лізингу, при якому продавець (постачальник) предмету лізингу одночасно виступає лізингоотримувачем. Механізм зворотного лізингу припускає придбання лізинговою компанією майна у підприємства, з подальшою його передачею цьому ж підприємству як предмет лізингу. Після закінчення терміну дії договору майно купується підприємством – лізингоотримувачем.

Такий спосіб залучення фінансування привабливий і більш переважний, ніж залучення боргового капіталу (кредити, облігаційні позики і т.д.), оскільки і основна сума залученого фінансування і нараховані відсотки, які складають лізингові платежі, повністю включаються лізингоотримувачем в собівартість продукції (послуг). Для компанії-лізингодавця залучення інвестиційних ресурсів для фінансування проекту більш доступне завдяки податковим пільгам для кредитних організацій по обслуговуванню договорів лізингу.

Зацікавленість в розвитку лізингових операцій обумовлюється вигодами, які отримують всі учасники лізингових відносин: лізингодавець, лізингоотримувач, продавець, бюджети всіх рівнів, населення і держава в цілому.

Використання різних форм лізингу – фінансового, оперативного, зворотного, компенсаційного, дозволяє досягати максимального економічного ефекту при укладанні лізингової угоди.

Позитивним моментом є те, що лізингові платежі, як правило, проводяться після установки, наладки і пуску устаткування в експлуатацію. Це знижує фінансове навантаження на підприємство – лізингоотримувача до початку експлуатації устаткування. Використання механізму лізингу дає можливість підприємству – лізингоотримувачу розширити виробництво і налагодити обслуговування без значних одноразових витрат і необхідності залучення позикових коштів. При цьому для лізингоотримувача питання придбання і фінансування вирішуються одночасно. В той же час, частково вирішиться проблема обмеженості ліквідних коштів підприємства, витрати на придбання устаткування рівномірно розподіляться на весь термін дії договору лізингу. При рентабельному виробництві звільняються кошти для вкладення в інші види активів. Таким чином, якщо розглядати нове підприємство – інвестиційний проект, то лізинг дозволяє знизити ризик ліквідності на перших етапах розвитку проекту, що особливо важливе, поки система «виробництво – реалізація» не вийде на повну потужність.

Найважливішими перевагами оновлення основних фондів за допомогою лізингових схем, є можливість віднесення всіх лізингових платежів на собівартість продукції (послуг), що виробляється з використанням предмету лізингу або на витрати, пов’язані з основною діяльністю, а також вживання механізму прискореної амортизації (з коефіцієнтом прискорення не вище 2). Це дає можливість істотного зниження бази оподаткування по податку на прибуток підприємств (організацій) і по податку на майно. Здійснюючи експрес-оцінку, цілком обґрунтовано можна говорити про те, що без урахування фактору часу, фактична вартість придбання основних засобів по лізингу дорівнює вартості лізингового договору, помноженого на коефіцієнт k = (1-ставка податку на прибуток), за умови, що підприємство виплачує до бюджету відповідні суми по даному податку. Вживання механізму прискореної амортизації дозволяє зменшити середньорічну вартість майна – базу для розрахунку податку на майно.

Особливо слід зазначити, що в умовах, коли існує вірогідність нецільового витрачання інвестицій, що направлені на оновлення основних фондів, лізинг найбільш зручний, оскільки на відміну від «фінансування грошима» відбувається «кредитування майном». Лізингове майно, залишаючись на балансі лізингодавця, підконтрольного інвестору, служить додатковим гарантом надійності угоди. У зв’язку з цим, доцільно використовувати лізингові технології для реалізації лізингових проектів на базі галузевої лізингової компанії, що реалізовує виробничі інтереси залізничного транспорту. Міністерство інфраструктури матиме ефективний інструмент контролю лізингових угод як по відношенню до лізингодавця, так і по відношенню до лізингоотримувача устаткування.

Підвищення ефективності управління державним майном з використанням сучасних економічних і фінансових інструментів дозволить забезпечити надходження додаткових доходів до бюджету шляхом створення нових джерел платежів і більш ефективного використання наявного майна.

Лізингова операція, як економічна форма діяльності, несе в собі елементи кредиту, оренди і інвестицій і має ряд переваг в порівнянні з іншими формами фінансування.

Переваги лізингу для лізингоотримувача:

— лізинг припускає 100-процентне фінансування і не вимагає швидкого повернення всієї суми боргу, хоча більшість лізингових компаній вимагає виплати авансового платежу у розмірі 10-30 відсотків;

— лізинг забезпечує фінансування лізингоотримувача в точній відповідності з потребами в активах, що фінансуються. Це особливо вигідно дрібним позичальникам, для яких просто неможливе таке зручне і гнучке фінансування за допомогою позики або кредиту, яке одержують більш солідні компанії;

— більшість лізингоотримувачів мають довгострокові фінансові плани, протягом реалізації яких їх фінансові можливості в значній мірі обмежені. Лізинг дозволяє подолати такі обмеження і тим самим сприяє більшій мобільності при інвестиційному і фінансовому плануванні;

— при лізингу питання придбання і фінансування активів розв’язуються одночасно;

— придбання активів за допомогою лізингу виконує «золоте правило фінансування», згідно з яким фінансування повинне здійснюватися протягом всього терміну використання активу. Якщо при покупці активу використовується позиковий капітал, то звичайно потрібне більш швидке погашення позики, ніж термін експлуатації активу;

— лізинг підвищує гнучкість лізингоотримувача в ухваленні рішень. Тоді як при покупці існує тільки альтернатива не «купувати», при лізингу лізингоотримувач має більш широкий вибір. З лізингових контрактів з різними умовами лізингоотримувач може вибрати той, який найбільш точно відповідає його потребам і можливостям;

— з огляду на те, що лізингові платежі здійснюються по фіксованому графіку, лізингоотримувач має більше можливостей координувати витрати на фінансування капітальних вкладень і надходження від реалізації продукції, забезпечуючи тим самим стабільність фінансових планів;

— з огляду на те, що частиною забезпечення зворотності інвестованих коштів вважається предмет лізингу, що є власністю лізингодавця, простіше одержати контракт по лізингу, ніж альтернативну йому позику на придбання тих самих активів;

— при застосуванні лізингу, лізингоотримувач може використовувати більше виробничих потужностей, ніж при покупці того ж активу. Тимчасово вивільнені фінансові ресурси лізингоотримувач може використовувати на інші цілі;

— оскільки лізинг довгий час служить засобом реалізації продукції виробництва, то державна політика, як правило, спрямована на заохочення і розширення лізингових операцій;

— у разі низької прибутковості лізингоотримувача, останній може скористатися зворотним лізингом, що дає можливість отримання пільгового оподаткування прибутку;

— лізинг дозволяє лізингоотримувачу, який не має значних фінансових ресурсів, почати крупний проект;

— можливість отримання високої ліквідаційної вартості предмету лізингу наприкінці контракту є у багатьох випадках визначаючою для прийняття лізингу лізингоотримувачем.

Переваги лізингу для лізингових компаній:

— право власності на передане в лізинг майно дає істотні податкові пільги. Компанії з високим рівнем оподатковуваного податком прибутку забирають частину податкових пільг у лізингоотримувача з пільговим режимом оподаткування прибутку через більш низьку ставку лізингових платежів, ніж відсотки по кредиту на придбання того ж майна;

— оскільки передане в лізинг майно залишається у власності лізингодавця, останній може використовувати це майно в невиробничих цілях (наприклад, як додаткове забезпечення повернення кредиту);

— висока ліквідаційна вартість (яка, як правило, більше залишкової) після прискореної амортизації предмету лізингу. Повернення її частини після реалізації предмету лізингу може принести достатньо великий прибуток;

— допомога продавцю у продажу предмету лізингу з боку лізингодавця. Відповідно до таких угод продавець від імені лізингодавця пропонує клієнтам фінансування поставок своєї продукції за допомогою лізингу;

— інвестиції у формі майна, на відміну від грошового кредиту, знижують ризик неповернення засобів, оскільки лізингодавець зберігає право власності на передане в лізинг майно;

— основна роль при підготовці і проведенні лізингової операції залишається за лізингодавцем. Вартість цих послуг складає істотну частку комісійної винагороди лізингодавця;

— лізингодавець має змогу знаходити додаткові фінансові ресурси для продовження і розширення діяльності, шляхом закладання зданого в лізинг майна або поступаючись правом вимоги лізингових платежів.

Переваги лізингу для продавця лізингового майна:

— продавець предмету лізингу отримує додаткові можливості збуту своєї продукції.

Отже, поєднуючи фінансове та товарне кредитування, лізинг має низку переваг, що забезпечують його конкурентоспроможність на світових ринках, але він має також низку недоліків (табл.1).

Таблиця 1. Характеристика переваг та недоліків лізингу

Переваги	Недоліки
1. Лізинг використовується у процесі управління поточними активами компанії як вид фінансування, що дає змогу придбавати необхідні основні засоби, одночасно не обмежуючи можливості лізингоодержувача в банківському кредитуванні;	1. Складна організація лізингової угоди через значну кількість учасників;
2. Лізинг здебільшого не передбачає додаткового забезпечення з боку лізингоодержувача, оскільки лізингодавець залишається власником предмета лізингу і має на нього всі права. У західній економічній літературі поняття «фінансування під актив» (asset finance) є практично синонімом поняття «лізинг»;	2. На підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю;
3. Класичні лізингові операції передбачають відсутність або невеликий розмір початкового (авансового) платежу та фіксовані розміри наступних лізингових платежів;	3. Можуть бути вищі адміністративні витрати, тому вважають, що ціна лізингу може бути нижчою або дорівнювати ціні позики тільки за наявності певних податкових пільг;
4. Договір лізингу може передбачати проміжне короткострокове фінансування, як доповнення до основного середньо- або довгострокового фінансування;	4. Процедура для укладення договору лізингу потребує стати на облік у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг, що особливо складно для підприємств, які насамперед виготовляють основні фонди для власних потреб й не передбачають, що надалі вони будуть передані у фінансову оренду;
5. Лізинг більш гнучка порівняно з банківським кредитуванням форма фінансування, оскільки лізингова діяльність значно менше регулюється з боку держави. У багатьох країнах державні органи не регулюють лізингову діяльність, здійснюючи лише моніторинг її результатів;	5. Науково-технічний прогрес робить об’єкт лізингу застарілим, під час фінансового лізингу орендні платежі не припиняють до завершення угоди;
6. У країнах з розвинутим лізинговим бізнесом він значно оперативніший порівняно з банківським кредитуванням. Після подання замовлення клієнт може дуже швидко отримати у користування необхідні активи; 7. Оперативний лізинг є механізмом, що допомагає лізингоодержувачу підтримувати належний технічний рівень оснащення свого виробництва, Окрім того, договором лізингу може передбачатись опція повернення використаного предмета лізингу лізингодавцю (або постачальнику/виробнику обладнання, якщо це передбачено угодою), що знімає з лізингоодержувача проблему пошуку шляхів подальшої реалізації предмета лізингу. Вона перекладається на лізингодавця, на нього покладається і пов’язаний з цим майновий ризик;	6. Лізингові операції є досить ризиковою справою і мають специфічні ризики: фінансові ризики; ризик несплати лізингових платежів; проектні ризики; майновий ризик, пов’язаний з утратою, пошкодженням предмета лізингу; ризик неповернення предмета лізингу.
8.Лізинг може передбачати також надання лізингоодержувачу послуг, пов’язаних з предметом лізингу. Банківське кредитування подібного не передбачає.	7. Вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця.
9.У багатьох країнах особливо популярним є оперативний лізинг, оскільки його застосування дає змогу лізингоодержувачу користуватися предметами лізингу, при цьому відображаючи лізингові платежі у фінансовій звітності лише у складі поточних витрат звіту про фінансові результати. Має місце так зване позабалансове фінансування (out of balance financing); коефіцієнти, які розраховуються за даними вертикального аналізу фінансової звітності компанії-лізингоодержувача, виглядають у цій ситуації значно привабливіше, що важливо при оцінюванні її кредиторами та інвестиційними аналітиками;
10. У розвинутих економіках спеціалізовані лізингові компанії, заощаджуючи кошти на великому масштабі операцій при закупівлі партій обладнання в одних і тих самих постачальників/виробників, мають змогу надавати лізингоодержувачам значно дешевші порівняно з банківським кредитуванням послуги.

Стохастичний характер зміни ринкової кон’юнктури призводить до того, що інвестиційні проекти – основа розвитку будь-якої організації – здійснюються в умовах ризику та невизначеності. Розглянувши особливості здійснення лізингових операцій і переваги, які надаються учасникам лізингових відносин в порівнянні з використанням інших форм фінансування інвестицій, можна зробити висновок про можливість, доцільність і ефективність використання лізингу, як інструменту управління ризиками в інвестиційній діяльності.

В порівнянні з іншими схемами фінансування інвестицій лізинг має переваги завдяки своїй організаційній формі, проте вирішальним чинником є законодавчо встановлена можливість застосування прискореної амортизації. Саме даний механізм і розподіл інвестиційних витрат на придбання об’єктів основних засобів в часі і обумовлює можливість використання лізингу в якості інструменту управління ризиками.

Розділ 2. Нормативно-правове регулювання лізингової діяльності

Правове забезпечення лізингових відносин є надійною гарантією успішного розвитку лізингової діяльності. І навпаки, правова неврегульованість сторін договору підвищує ступінь ризику і стає одним із факторів, що стримує розвиток лізингової діяльності.

Предметом регулювання фінансового лізингу є тристоронні відносини між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем майна з приводу умов передачі об’єкта договору, переходу до лізингоодержувача ризику випадкової загибелі, принципу розподілу між ними прав і обов’язків, а також відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань.

На сучасному етапі розвитку лізингова діяльність не потребує ліцензування. Доцільним в довгостроковому періоді є впровадження системи пруденційного нагляду як напрямку подальшого саморегулювання ринку лізингових послуг.

Лізингова діяльність в Україні регулюється системою законодавства, яка складається з Господарського та Цивільного Кодексів, Законами України «Про фінансовий лізинг», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про банки і банківську діяльність», а також нормативними актами Національного банку України та Державної комісії по регулюванню ринків фінансових послуг [2]. Цими законодавчими актами визначено загальні правові ознаки лізингової діяльності, механізм державного регулювання фінансового лізингу як фінансової послуги, порядок його оподаткування та правила здійснення даної діяльності банками.

На жаль, правовий аспект лізингової діяльності в Україні далекий від досконалості. Для того щоб лізингові операції могли нормально функціонувати, їх законодавство має бути прозорим. У сучасних умовах регулювання лізингу часто відбувається так, що норми правових актів нівелюють одна одну. Немає уніфікованого трактування лізингу, його функцій та видів, юридичного статусу лізинго- давця. Нема навіть чіткого визначення категорії «лізинг». Причиною цього є неоднозначне трактування економіко-правової сутності лізингу. Майже в усіх законодавчих актах України проводиться ототожнення лізингу з орендою або кредитом.

Згідно із Законом України «Про фінансовий лізинг»[2] основним видом лізингу є фінансовий. Даний закон свідчить про те, що відносини за договором фінансового лізингу регулюються нормами Цивільного кодексу [1], який, у свою чергу, поділяє лізинг на прямий та непрямий.

Господарський кодекс, натомість, поділяє лізинг на фінансовий, оперативний та зворотний. Це зумовлює визначення функцій лізингу: збутова функція — у прямого, а інвестиційна — у непрямого. Водночас нормативна база країн СНД підкреслює саме інвестиційний характер фінансового лізингу [2, с. 9].

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» податкове законодавство передбачає існування оперативного, фінансового та зворотного лізингу. У рамках цього закону лізингодержувачу та лізингодавцю надається право закріпити в лізинговому договорі умову, згідно з якою лізинг буде вважатися оперативним, навіть якщо він відповідає визначенню фінансового.

Наведені приклади доводять відсутність чіткості та прозорості законодавства у той час, як норми закону мають чіткий та однозначний характер. Таке становище створює передумови для виникнення невизначеності у договірних відносинах, ускладнює взаємодію з представниками контролюючих органів (податкової служби, аудиторської установи тощо).

Також нема визначеності і щодо суб’єктів лізингу. Так, відкритим залишається питання про те, хто ж може виступати в ролі лізингодавця. Згідно з цивільним законодавством — це юридична особа, згідно з податковим — юридична або фізична [3; 4]. Самі лізингодавці визначають найважливішими проблемними питаннями своєї діяльності саме нестабільність та суперечливість законодавчої бази, а також проблеми із фінансування операцій. Саме це, а також низька капіталізація лізингових компаній служить тому, що вони не здатні задовольнити існуючий попит на лізингові послуги.

Законодавство України не розмежовує чітко поняття «об’єкт» та «предмет». Це, в свою чергу, викликає викривлення уявлень про зв’язок між предметом і методом. У рамках цивільного законодавства предметом договору фінансового лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів [4]. Але, як відомо, ані в правовій, ані в економічній літературі на даний час не вживається термін «основні засоби», лише тільки Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначається термін «основні фонди» [3]. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи [4].

Згідно із Господарським кодексом об’єктом лізингу є нерухоме і рухоме майно. Як і в цивільному законодавстві, обмеження стосуються землі, природних об’єктів, а також деяких цілісних майнових комплексів. До таких комплексів відносяться лише державні комунальні підприємства та їх структурні підрозділи [5].

Згідно з Податковим законодавством об’єктом лізингу є майно, що підпадає під визначення основного фонду [3].

У Законі України «Про фінансовий лізинг» зазначено, що термін лізингу встановлюється сторонами у договорі, але він не може бути меншим за один рік. Що стосується порядку нарахування амортизації, то вони обчислюються відповідно до чинного законодавства. У договорі лізингу може передбачатися прискорена амортизація предмета лізингу [14]. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними даним законом [3].

Деякі науковці вважають, що обмеження терміну угоди фінансового лізингу негативно впливає на динаміку використання лізингових операцій, тому що це перешкоджає суб’єктам лізингових відносин самостійно встановлювати тривалість договору [6]. Проте досвід провідних країн (Німеччини та США) свідчить про користь законодавчого встановлення мінімального терміну договору лізингу. У цих державах регламентується строк лізингової угоди. Так, наприклад, у Німеччині він становить період, за який сплачується 40 — 60 % первісної вартості об’єкта лізингу; у США — це термін корисного використання предмета лізингової угоди.

На думку автора, в умовах економічної кризи встановлення мінімального строку договору фінансового лізингу на законодавчому рівні є необхідним. Це пояснюється тим, що лізингові компанії, для яких ускладнюється процес залучення не лише довгострокового, а й короткострокового банківського кредитування, будуть намагатися укладати короткострокові лізингові угоди, тим самим зменшуючи термін їх дії. В Україні лізингодавці, які займають монопольне становище на ринку, в односторонньому порядку встановлюють розміри авансових платежів та винагороди за свої послуги, намагаючись прискорити обіг вкладених коштів та зменшити свої ризики. Саме це нівелює основні переваги лізингу тим, що зростають фінансові виплати лізингоодержувача в початковий період дії угоди та зменшуються можливості застосування гнучких графіків сплати лізингових платежів. Це, в першу чергу, актуально для сільськогосподарської галузі, особливістю якої є сезонність та значний часовий розрив між вкладеннями у виробництво та отриманням прибутку від реалізації готової продукції.

Законом України «Про фінансовий лізинг» передбачається можливість застосування прискореної амортизації лізингу. Водночас податкове законодавство таких преференцій не припускає. Натомість проводиться штучне збільшення строків амортизації, яке досягається шляхом введення її понижуючих коефіцієнтів. Наприклад, у 2000 р. — 0,7 у 2010 — 2015 рр. — 0,8. Застосування цих коефіцієнтів призводить до подовження терміну амортизації, який автоматично змінює терміни лізингових угод. Це викликає невизначеність у відносинах суб’єктів лізингової угоди.

Рішенням проблеми частих, непослідовних та неузгоджених змін в амортизаційній політиці держави може бути встановлення терміну лізингового договору залежно від економічного строку використання основного засобу. Саме цей критерій використовується у міжнародній системі обліку [18, c. 9].

Але рішення тільки цієї проблеми не змінить значною мірою ситуацію на вітчизняному ринку лізингових операцій, адже йому притаманна невизначеність таких питань, як вторинний лізинг, повернення предмета лізингу лізингодавцю, взаємовідносини між суб’єктами лізингових відносин у випадку пошкодження предмета лізингу.

Таким чином, на відміну від розвинених країн світу, в яких лізинг застосовується довго і має чітку, відпрацьовану схему, лізингова діяльність в Україні перебуває на початковому етапі свого розвитку та потребує формування інституту лізингу. Адже саме адекватна та відпрацьована правова база забезпечує успішну реалізацію лізингового бізнесу, сприяє його розвитку та масовому застосуванню. І навпаки, суперечливість законодавчої бази веде до гальмування позитивної динаміки ринку лізингових послуг.

На правову складову лізингового регулювання на даному етапі розвитку покладена вирішальна відповідальність, адже без неї не може формуватися економічна складова. Але згодом, в умовах відпрацьованої законодавчої бази головна роль перейде до економічних інструментів регулювання лізингових операцій [33, c. 108].

Розділ 3. Сучасний стан ринку лізингових послуг в Україні

Ринок лізингових послуг набуває все більшої популярності та важливості в розвитку економіки України, виступаючи одним із факторів зростання конкурентоспроможності українських підприємств, підвищення ефективності виробництва та покращення якості послуг.

На сучасному етапі банківські та фінансові групи активно відкривають в Україні власні лізингові компанії. Хоча лізинг є самостійною фінансовою послугою, в багатьох випадках він може замінити купівлю товарів у кредит. Це відбувається тоді, коли банк не хоче виступати кредитором надто специфічного товару-застави, який при потребі дуже важко реалізувати. Найчастіше послугами лізингу користуються транспортні підприємства, сільгоспвиробники, будівельні компанії, машинобудівельники та типографії.

Рівень розвитку ринку лізингових послуг в Україні визначають чинники: нормативно-правове регулювання; державна підтримка; макроекономічні умови; стан інвестиційного ринку; можливості бухгалтерського обліку; система оподаткування.

Серед країн Західної Європи найбільшу питому вагу в національних інвестиціях становлять лізингові операції в Ірландії та Великій Британії — 46 і 35.8 % відповідно. Східноєвропейський ринок лізингу в цілому значно відстає, але виняток є Чехія [1]. Основними лідерами ринку лізингових послуг в Європі виступають, млн євро: Велика Британія — майже 53 651, Німеччина — понад 44 410, Італія — 38 040 і Франція — 26 915. Загалом європейський ринок лізингових послуг налічує понад 1300 лізингових компаній [11].

У структурі світового ринку лізингу частка України є незначною — в 2012 р. становила лише 0.055 %. Фахівці Світового банку, враховуючи знос основних засобів вітчизняних підприємств і потребу їх заміни, визначили потенційний попит на ринку лізингових послуг 12-50 млрд дол. США, що в 100 разів перевищувало досягнутий рівень, а за оцінками вітчизняних експертів, майже 50 % основних засобів потребують оновлення. За державними статистичними даними, необхідний обсяг інвестицій в основні засоби оцінюється в 455 млрд грн [9; 13].

Обсяги фінансових активів, що є предметом лізингу, і наданих послуг з фінансового лізингу за 2012-2014 рр. в Україні скорочувалися (табл. 1). Темпи приросту вартості активів, переданих у лізинг, за 2013 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року становили 23.1 %, а через рік стали втричі нижчими. Тенденція до скорочення обсягів наданих послуг з фінансового лізингу пов’язана з подорожчанням фінансових ресурсів, які надаються банками юридичним особам — суб’єктам господарювання, що за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначене законом право надавати фінансові послуги [33, c. 104].

Таблиця 1. Динаміка обсягів лізингових послуг та вартості активів в Україні [13]

Показник	Обсяг лізингу			Темп приросту, %
Показник	2012	2013	2014	2013/2012	2014/2013
Обсяг лізингових послуг, млн грн	8.6	10.1	2.5	17.4	-75.2
Вартість активів, що є предметом лізингу, млн грн	8829.1	6793.6	1786.3	-23.1	-73.7

Станом на 01.01.2014 р. кількість лізингових компаній в Україні становила 25, а юридичних осіб, що згідно законодавства мають право займатися лізинговою діяльністю, — 132, з яких 50 % працюють з великими підприємствами. На 01.01.2014 р. до Переліку фінансових установ унесено інформацію про 215 юридичних осіб-лізингодавців і про 34 фінансові компанії, що надають послуги фінансового лізингу.

Протягом 2013 р. укладено 2432 договори фінансового лізингу на суму 2112.7 млн грн порівняно з відповідним періодом 2013 р. — 8429 договори на суму 7957.9 млн грн [13].

Структура ринку лізингу за галузями суттєво не змінюється. За результатами звітності 2014 р., найбільшими споживачами лізингових послуг є транспортна галузь, сільське господарство, будівництво, сфера послуг (табл. 2).

Таблиця 2. Розподіл вартості чинних договорів фінансового лізингу за галузями [13]

Галузь	2013 р.		2014 р.
Галузь	вартість договорів, млн грн	частка на ринку, %	вартість договорів, млн грн	частка на ринку, %
Будівництво	3635.6	12.3	3665.7	12.5
Добувна промисловість	303.6	1	604.0	2.1
Легка промисловість	107.9	0.4	146.1	0.5
Машинобудування	23.8	0.1	60.2	0.2
Металургія	157.5	0.5	127.2	0.4
Сільське господарство	2281.5	7.7	3835.0	13.1
Сфера послуг	2215.6	7.5	1763.5	6
Транспорт	13 614.9	46.1	16 323.9	55.8
Харчова промисловість	458.1	1.6	528.5	1.8
Хімічна промисловість	116.9	0.4	163.4	0.6
Інше	6622.3	22.4	2063.2	7.1

Останнім часом спостерігається тенденція до зростання частки довгострокових договорів лізингу: вартість договорів з терміном дії від 5 до 10 років зросла на 14.8 %, а понад 10 років — на 9.5 %. У той же час вартість короткострокових договорів зменшилася: терміном дії до 2 років на 44.9 %, від 2 до 5 років — на 6.9 %. Основними об’єктами фінансового лізингу за договорами, чинними на кінець 2014 р., є транспортні засоби, техніка, машини та устаткування для сільського господарства.

За дослідженнями експертів проекту Міжнародної фінансової корпорації «Розвиток лізингу в Україні» складено рейтинги 28 лізингових компаній відповідно до обсягу портфеля лізингових угод станом на 01.01.2014 р. і до загальної вартості активів, угоди яких укладено протягом 2013 р. Підтримуючи традицію, Українське об’єднання лізингодавців надало аналогічний рейтинг за наступний період.

Найбільший портфель лізингових угод мала ПП «ВТБ Лізинг Україна» (на 01.01.2013 р. 6869.10 млн грн і 5746.98 млн грн на 01.01.2014 р.). При цьому вартість активів, до яких укладено лізингові угоди нею протягом 2013 р., становила 4833.60, а протягом 2014 р. — 2414.47 млн грн. Домінуючу частину лізингового портфеля цієї компанії займав залізничний транспорт, тому експерти проекту Міжнародної фінансової корпорації не включали її до загального рейтингу [9; 14].

У табл. 3 представлені лідери лізингових компаній за обсягом портфеля лізингових угод станом на 01.01.2014 р.

На ринку лізингових послуг є певні труднощі, оскільки переважна кількість національних лізингових компаній залежить від кредитних коштів банків, бо за рахунок власних коштів лізингодавці здатні покривати лише 10-15 % своїх витрат. Компанії, які належать міжнародним фінансовим групам, можуть розраховувати на фінансову підтримку материнських структур. Найвпевненіше тримаються на ринку банківські установи, які завдяки лізинговим операціям не лише розширили перелік послуг, а й швидше та вигідніше здатні вирішувати проблему мобілізації коштів для закупівлі майна, яке передаватиметься в лізинг.

Таблиця 3. Лізингові компанії-лідери за результатами 2007-2008 рр., млн грн [9; 14]

Лізингова компанія	Обсяг портфеля лізингових угод на		Вартість активів, що є предметом лізингу за
	01.01.13 р.	01.01.14 р.	2013 р.	2014 р.
ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль»	929.10	1879.99	847.90	1039.51
ТОВ «Євро Лізинг»	621.70	582.53	379.20	311.92
ТОВ «УніКредіт Лізинг»	473.60	1646.10	475.40	1276.60
ТОВ «Ласка Лізинг»	346.90	514.00	162.00	305.00
ТОВ «Оптіма-Лізинг»	196.60		80.20
ALD Automotive (ТОВ «Перша лізингова компанія»)	193.80	427.70	108.00	303.50
TOB «VAB Лізинг»	172.90	423.00	155.70	461.00

Однак, незважаючи на високу місткість ринку лізингових послуг, в Україні існує багато причин, які гальмують розвиток лізингу. За рівнем розвитку лізингових відносин Україна відстає від східноєвропейських держав, Росії, прибалтійських країн і навіть від Білорусі.

Однією з головних перешкод на шляху розвитку лізингу в Україні є також вплив психологічних факторів. Через брак достовірної інформації, лізингові компанії сприймаються багатьма підприємствами як посередницькі структури, які лише займаються операціями з кредитування, отримуючи при цьому свою частину прибутку [5, c.81].

Але є і позитивні тенденції. Поновленню лізингового ринку сприяли загальне відновлення економіки та зміни Податкового кодексу України, а саме звільнення від оподаткування ПДВ відсотків у складі лізингового платежу. Все це пожвавило попит на фінансовий лізинг, а конкуренція на ринку змусила лізингові компанії знижувати вимоги до клієнтів щодо авансового платежу та лізингових ставок [3, c.208].

Вартість діючих договорів фінансового лізингу станом на 01.01.2015 р. становила 53,4 млрд. грн., що є найвищим значенням показника за результатами статистичних даних ринку лізингу.

Структура портфеля лізингових угод у розрізі вартості активів, які були предметами лізингу, свідчить про значну частку в портфелі лізингових угод високоліквідних активів, таких як транспорт (майже 60%) та сільськогосподарська техніка (18,8%). Існує потреба в розвитку вторинного ринку лізингу (обладнання для харчової переробки, медичне обладнання) та покращенні умов для укладання лізингових договорів на умовах оперативного лізингу. Враховуючи низьку ліквідність, банки зацікавлені інвестувати в лізинговий бізнес. Це підтверджує структура джерел фінансування лізингових угод, де частка кредитів комерційних банків значно переважає інші ресурси лізингодавців (табл. 4).

Таблиця 4. Структура джерел фінансування лізингових операцій (дані на кінець періоду, %)

	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2014 р.
Залучені кошти	1,80	3,40	0,00	0,17	0,01	0,04	0,55
Позичкові кошти (кредити банків)	70,80	63,03	47,42	91,77	84,24	84,18	80,40
Власні кошти	27,40	33,57	52,58	8,06	15,75	15,78	19,05

Аналіз сучасного стану вітчизняного ринку лізингових послуг показав позитивну динаміку його розвитку: зростання кількості лізингодавців, збільшення вартості укладених та діючих договорів фінансового лізингу. Ринок є абсолютно немонополізованим й охоплює велику кількість дрібних учасників. Найбільшу частку в портфелі лізингових угод займають високоліквідні активи (транспорт та сільськогосподарська техніка).

Найбільш ефективним напрямком взаємодії для банківської установи є створення дочірньої лізингової компанії (організаційна структура, специфіка лізингу, співпраця з виробниками, характерний аналізу ринку). Дочірня лізингова компанія дає можливість ефективніше реалізувати фінансування програм власного розвитку банку та здійснювати реструктуризацію проблемних активів через лізингові угоди. Переваги і недоліки створення дочірніх лізингових компаній банками спільно з іншими учасниками ринку: страховиками, виробниками, постачальниками, консалтинговими компаніями. Для більш ефективного входження банку на ринок лізингу запропоновано використання структури холдингу.

Напрямами з розвитку ринку лізингових послуг мають стати:

1) удосконалення законодавчої бази;

2) зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договору лізингу;

3) сприяння розвитку інфраструктури ринку лізингових послуг;

4) розробка програми заохочення іноземних інвестицій у формі лізингу;

5) забезпечення захисту прав учасників ринку лізингу [5, c.81].

Для розвитку в Україні ринку лізингових послуг необхідно суттєво вдосконалити організаційно-економічне забезпечення лізингових операцій щодо визначених вище проблем на якісно новому рівні, прискорити державне регулювання законодавства для максимальної реалізації потенційних можливостей до оновлення основних засобів та впровадження новітніх технологій [9].

Таким чином, ринок лізингових послуг в Україні має позитивну тенденцію зростання обсягів діяльності й стрімко розвивається. Незважаючи на економічно-фінансову кризу, позитивним фактором є те, що після різкого спаду у 2009 р. спостерігається поступове зростання обсягів лізингових операцій, кількості угод, вартості активів, наданих у лізинг, та пожвавлення на ринку лізингу в цілому. Враховуючи проведений аналіз та виявлені тенденції, за умови стабілізації економічної ситуації у 2015 р. подальший розвиток ринку лізингових послуг в Україні цілком можливий.

Розділ 4. Проблеми розвитку лізингової діяльності в Україні та шляхи їх подолання

Україна має досить високий потенціал для розвитку ринку лізингу, але існують деякі проблеми, що стримують цей розвиток, а саме:

Доступ до фінансування. Вартість лізингу залишається відносно високою для лізингоотримувача, тому малі і середні підприємства все ще мало використовують переваги лізингу. Переважна більшість лізингових угод передбачає авансовий платіж, середня величина якого 20% від вартості предмету лізингу. Відсоткова ставка по лізингу вища за банківський кредит, крім того вимагається додаткове забезпечення окрім самого предмету лізингу. Але багато компаній, які сьогодні входять на ринок добре обізнані з існуючими умовами. Такі компанії вимагають менший авансовий платіж та забезпечення (іноді не вимагають взагалі), і приймають рішення по кредитуванню швидше орієнтуючись на грошовий потік ніж на кредитну історію. Вони також запроваджують простішу процедуру заявки та оформлення лізингових угод. Завдяки приходу на ринок таких нових компаній конкуренція буде зростати, що зробить лізинг більш доступним для середнього і малого бізнесу [29].
Податкове законодавство та адміністративна реформа. Існуюче податкове законодавство містить деякі перепони щодо лізингу. Необхідно внести певні зміни до адміністративної та судової системи, щоб спростити процедуру повернення об’єкту лізингу, що зменшить вартість транзакції для лізингодавця. Уряд України висловив ідею, що лізинг буде важливим компонентом його компанії по розвитку інвестиційного клімату в Україні, шляхом внесення змін в існуюче законодавство.
Недостатність знань. Відчувається гостра необхідність в тому, щоб малий і середній бізнес був більш обізнаним щодо лізингу. Не зважаючи на те, що Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК) та інші донори проводять публічну освітню компанію стосовно лізингу як альтернативного фінансового інструменту, лише великі компанії отримують переваги від використання цього інструменту. Крім того деякі банки-резиденти рекламують «лізингові послуги» як такі, що не відрізняються від банківського кредиту.
Відсутність вторинного ринку для довгострокових активів. Не зважаючи на величезний попит на оновлення основних фондів в багатьох галузях економіки, включаючи сільське господарство та медицину, лізингові компанії не мають бажання давати в лізинг неліквідні активи. Наприклад, існує дуже добре розвинений вторинний ринок для автомобілів, які займають найбільшу частину в лізинговому портфелі. Як очікується, автомобілі і в подальшому будуть надаватися в лізинг у великій кількості. Що ж стосується сільськогосподарської індустрії та медицини, то вони як і в державах з більш розвинутим ринком, залишаються без належної уваги.
Нерозвинуті кредитні бюро. Лізингові компанії відчувають труднощі аналізуючи потенціальних лізингоотримувачів внаслідок відсутності достатньої інформації про кредитну історію клієнта. В країнах де лізинг складає суттєвий процент капітальних інвестицій, процедури аналізу суттєво спрощуються, оскільки простий телефонний дзвінок може надати інформацію про кредитну історію потенційного лізингоотримувача.

В Україні процес отримання кредитної історії суттєво ускладнюється. Тільки три кредитних бюро існують в Україні, і вони почали працювати в грудні 2005 року. З розвитком кредитних бюро, лізингові компанії зможуть спростити процес оцінки клієнта, що сприятиме росту кількості лізингових операцій [22, с. 14].

Також до основних проблем, що перешкоджають успішному формуванню лізингових відносин в Україні можна віднести: брак стартового капіталу у лізингових компаній; недостатню фінансова стійкість лізингодавців; слабкий розвиток інфраструктури ринку; нестабільну економічну ситуацію в країні; незацікавленість банків у довгостроковому кредитуванні лізингових угод; відсутність стимулів та необізнаність суб’єктів господарювання у застосуванні лізингу; виражену тенденцію вітчизняного лізингового ринку до залежності від імпорту; слабку державну підтримку, відсутність податкових пільг, у тому числі для структур, готових надати довгострокове кредитування; відсутність державної зацікавленості та її підтримки у формуванні розвинутого ринку лізингових послуг; обмеженість довгострокових фінансових ресурсів та їх висока вартість; нестачу кваліфікованих фахівців з питань лізингу на рівні учасників лізингових відносин.

Розглянувши проблеми ринку лізингу в Україні, необхідно зазначити і перспективи його розвитку. Для цього доцільно оцінити переваги лізингу відносно інших видів фінансування, а саме позики.

Логіка оцінки переваг лізингової угоди полягає у наступному. Компанія, яка потребує деякий актив, повинна визначити чи є лізинг обладнання менш дорогим заходом, чим його купівля (як правило, з урахуванням позикових коштів). Таким чином оцінюється внутрішня вартість сукупних витрат лізингу відносно позики.

З метою активізації розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме: створення сприятливої законодавчої бази для суб’єктів лізингової діяльності, розвиток механізму сублізингу, удосконалення системи оподаткування, кредитування, амортизації; розширення структур лізингу, урізноманітнення джерел фінансування лізингу (приватний капітал); зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20% річних, для забезпечення ефективності лізингових операцій; розвиток системи гарантій, щоб уникнути будь-якої застави при лізингу; зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди; надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування; створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств; організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування; розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг та ін.

Для активізації банківської діяльності на ринку лізингових послуг доцільним є використання зворотного лізингу як джерела фінансування засобів праці (кращі умови оренди, податкові преференції, збереження контролю над майном, повне фінансування об’єкта лізингу, збереження частки акцій при покритті боргу за рахунок акціонерного капіталу підприємства), що дозволяє підвищити рівень банківського інвестиційного кредитування та суттєво зменшити проблему зношеності основних засобів в різних галузях економіки. Наведено можливість переоформлення проблемної кредитної заборгованості на лізингову угоду та запропоновано напрями взаємодії банків та лізингового бізнесу на основі співпраці з бюро кредитних історій, використання лізингу персоналу та лізингу нерухомості. Розроблена методика підвищення енергоефективності основних засобів підприємств шляхом використання лізингу із залученням банківського капіталу.

Основні напрямки використання лізингових операцій — транспортні засоби (45,7% вартості усіх чинних договорів лізингу); сільськогосподарська техніка та переробка — 15,7% (операції з лізингу сільгосптехніки є досить ризиковими, адже майже всі господарства аграрного сектору є постійними боржниками), сільськогосподарська переробка — 3,1% (найбільш надійна з точки зору повернення вкладених коштів, позаяк попит на харчі досить стійкий), комп’ютери та поліграфічне обладнання — 0,2%, що загалом за структурою відповідає світовій практиці [2].

Разом з тим, сучасний рівень розвитку лізингової діяльності в Україні не дозволяє задовольнити потреби навіть одного сектору економіки — АПК (станом на кінець 2006 року сюди поставлено понад 2 тис. одиниць різноманітної техніки на суму 15 млн. грн., що складає лише 5% від необхідних обсягів). Проте, за існуючими оцінками, потенційна ємкість ринку лізингових послуг в Україні вважається надзвичайно великою — $12 — 14 млрд. і за умов нормального розвитку цей ринок вже в найближчі 1-2 роки міг би «принести» $4,2 — 4,5 млрд., інвестицій. Але це лише оптимістичний прогноз, а реально за останні роки обсяги лізингових інвестицій в українську економіку зросли, за даними Всеукраїнської асоціації «Укрлізинг», на 30% і становлять на сьогодні $850 млн.

Аналізуючи ринок лізингових послуг в Україні, то на сьогоднішній день він перебуває на стадії становлення, і очевидним є необхідність збільшення обсягів лізингових операцій, оскільки багато вітчизняних підприємств характеризуються несприятливим станом матеріально-технічної бази.

Головними причинами обмеженого використання лізингу є недосконалість законодавства про лізинг, а також механізмів оподаткування, кредитування, амортизації та страхування, монопольне становище лізингодавців на ринку лізингових послуг, слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств, їх неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується рядом лізингових компаній та інші.

Активне застосування лізингу може стати потужним імпульсом технічного розвитку, сприяти структурній перебудові економіки, а саме переобладнанню виробництва, відновленню основних засобів, розвитку малого і середнього бізнесу.

Таким чином, сьогодні ринок лізингових послуг в Україні знаходиться на початковій стадії свого розвитку. Однак останнім часом процес упровадження лізингу в Україні помітно пожвавився. Проте, незважаючи на позитивні тенденції, у 2012 -2014 рр. спостерігається скорочення темпів росту лізингового ринку у зв’язку з кризовими явищами на фінансових ринках та в економіці, погіршенням доступу до кредитних ресурсів (що є основним джерелом фінансування лізингових операцій), падінням платоспроможності підприємств, призупиненням інвестиційних проектів,недосконалістю законодавства про лізинг, а також механізмів оподаткування, кредитування, амортизації та страхування, монопольним становищем лізингодавців на ринку лізингових послуг.

Для вирішення цілої низки проблем необхідна комплексна співпраця як держави, в особі уповноважених нею органів, лізингових компаній, так і споживачів, оскільки розвиток лізингу є не тільки засобом підвищення якості та ефективності виробництва, оновлення основних фондів окремого підприємства, а й інтенсифікації розвитку вітчизняної економіки в цілому.

Основними напрямами покращення ситуації на ринку фінансових послуг є [7, с. 69-70]:

— удосконалення законодавчої бази та її гармонізація з міжнародними нормами;

— зниження вартості кредитних ресурсів, які б не перевищували 20 % річних;

— зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договору лізингу;

— сприяння розвитку інфраструктури ринку лізингових послуг;

— розробка програми заохочення іноземних інвестицій у формі лізингу;

— створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на наданні лізингових послуг для підтримки діяльності старт-апів та малих підприємств;

— розробка програм збору й аналізу попиту та пропозиції на обладнання та транспорт для покращення пропозиції лізингу. Висновки. Розглядаючи розвиток такого фінансового інструменту, як лізинг, можна сказати, що він є надзвичайно перспективним і необхідним для розвитку малого бізнесу. В Україні лізинг набуває більшого значення з кожним роком, проте ще існує низка перешкод для цілковитої імплементації цього фінансового інструменту. Однією з основних перешкод є проблеми, пов’язані з розвитком малого бізнесу, який і є найбільшим споживачем лізингових послуг. Рішення економічних агентів щодо купівлі транспорту також часто пов’язується з такими чинниками, як паливо та розвиток інфраструктури. Лізингові послуги в Україні в основному призначені саме для цієї групи товару.

Хоча ми й бачимо значний розвиток лізингу на території України, потрібно зазначити, ще чимало потрібно зробити на законодавчому рівні, зокрема спрощення бюрократичного тягаря на малий бізнес.

Розділ 5. Зарубіжний досвід організації лізингової діяльності та перспективи його використання в Україні

Динаміка розвитку такого фінансового інструменту, як лізинг, в Україні зростає чимдалі більше. Проте в Україні ще донині збереглися сигнали, що свідчать про неповноту цього розвитку. Варто звернути увагу на графік вартісного розподілу лізингу за галузями. В Україні основна вартість припадає на індустрію транспорту, а саме лізинг легкових автомобілів. У той же час у розвинутих країнах Європи вартісний розподіл лізингу за галузями більш диверсифікований, хоча лізинг нерухомості розвинутий тільки у деяких країнах.

При будь-якому запозиченні зарубіжного досвіду слід брати до уваги не лише зовнішня схожість економічних процесів. Необхідно реально оцінювати відзнаку ситуації в нашій країні і в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Причини пильної уваги українських підприємців до лізингу зовсім інші, чим у їх зарубіжних колег 25— 30 років тому. У той період на Заході лізинг був затребуваний зважаючи на різко збільшені інвестиційні потреби економіки, через темпи технічного прогресу, що склалися, які вже не могли задовольнятися за рахунок виняткових традиційних каналів фінансування. Ось чому в умовах конкуренції, що загострюється, лізинг був додатковим і достатньо ефективним каналом збуту проведеній продукції, він дозволяв добиватися розширення круга споживачів і завойовувати нові ринки збуту.

На думку багатьох фахівців, гостру потребу в інвестиціях, Україна значною мірою спроможна задовольнити саме завдяки кращому використанню потенціалу ринку лізингових послуг. Лізинг у різних своїх формах (фінансовий, оперативний тощо) міг би стати непоганою альтернативою кредитуванню.

Він дозволяє суттєво зменшити стартові капіталовкладення, а отже, відкриває широкі можливості для розвитку малого та середнього бізнесу. Про це свідчить досвід багатьох країн світу: у формі лізингових операцій здійснюється близько 46% усіх інвестицій в Ірландії, 35% — в Англії, 30% — США, 26% — Швеції, 20% — Австрії, 17% — у Франції. Тобто, в розвинутих країнах понад 25 — 40% інвестицій здійснюється через механізм лізингу, а в Україні в 2014 р. цей показник близький до 1.

Міжнародний лізинг характеризується іншою галузевою структурою, чим лізинг внутрішній. Якщо у внутрішніх лізингових операціях на першому місці знаходяться автомобілі і виробниче устаткування, то в міжнародних операціях лідирує лізинг судів, літаків і залізничного рухливого складу. Трансграничний лізинг успішно розвивається тільки в тому випадку, якщо є переваги в митному обкладенні в порівнянні із звичайними закупівлями і діють спеціальні, більш пільгові процедури для переказу лізингових платежів, адже навіть сама процедура переказу платежів з однієї валюти в іншу здорожує операцію в порівнянні з національною лізинговою операцією. Велике значення мають відмінності національного законодавства по лізингу, наприклад, відношення до прав лизингодателя в разі порушення лизингополучателем умов лізингової угоди.

Леверидж-лізинг (роздільний лізинг) є одним з найбільш складних та, водночас, поширених видів лізингу. В країнах з розвиненим ринком лізингових послуг (США, Західна Європа, Японія, Південна Корея) частка левериджу в загальних обсягах лізингових операцій становить в середньому 30% (станом на 01.01.2013 р.).

Механізм функціонування леверидж-лізингу, а також функції головних суб’єктів угоди 2-х типів організації леверидж-лізингу: західного (США та Західна Європа) та східного (Росія). Встановлено, що дані способи організації роздільного лізингу відрізняються кількістю учасників, розподілом функцій, ступенем залучення фондового ринку та рухом грошових потоків. Східний тип – це перший етап розвитку леверидж-лізингу, який дозволяє залучати більше фінансових ресурсів та краще диверсифікувати ризики порівняно із традиційним лізингом. Західний тип – це другий етап розвитку леверидж-лізингу, коли додатково залучається фондовий ринок та корпорації.

На відміну від усталеної думки, за якою ленд-ліз (ведення лізингового бізнесу однією країною на території іншої) асоціюється з міжнародним лізингом, в роботі доведено, що між ними існують характерні теоретичні відмінності (економічні мотиви у міжнародній діяльності, ставлення до податкових пільг, спрямованість лізингу, термін реалізації лізингового проекту та отримання економічної вигоди), які дозволяють відмежувати ленд-ліз в окремий вид лізингу. Наголошується, що в зарубіжній практиці є ряд компаній, що спеціалізуються на угодах ленд-лізу. Для України така форма ведення лізингового бізнесу є новою, але з її допомогою можна здійснювати масштабні проекти з переоснащення галузей економіки та головне – залучати іноземні держави в інвестиційний процес на користь економіки України.

У лізинговій індустрії Великої Британії використовують три види лізингових операцій: фінансовий, оперативний лізинг та орендні угоди з опціоном купівлі (hire purchase contract), що передбачають придбання орендарем права власності на актив після виконання визначених контрактом умов. Контракт може також обумовлювати внесення чітко визначеної суми наприкінці оренди як так званого викупного платежу. Водночас будь-яка лізингова угода, за британським законодавством, не може передбачати права лізингоодержувача на купівлю активу, що є предметом лізингу. Сплативши упродовж дії угоди фінансового лізингу всю капітальну вартість активу, що передавався в користування, та винагороду лізинговій компанії (у т.ч. і відсотки за залученими для фінансування угоди грошовими коштами), лізингоодержувач зазвичай має право отримати деякі вигоди від залишкової вартості основного засобу, але стати його власником він не може [17, c. 38].

Незважаючи на те, що лізингові угоди у Великій Британії не передбачають участі лізингоодержувача в купівлі предмета лізингу, тобто лізингової компанії здійснює 100% фінансування його придбання, а орендні угоди з опціоном купівлі вимагають внесення клієнтом депозиту на суму 10% або більше вартості майна, останні все ж таки спрощують придбання активу контрагентом.

На початку 2012 р. у Німеччині було зареєстровано і активно діяло більш, як дві тисячі лізингових компаній. Однак, незважаючи на чисельність лізингодавців, рівень концентрації лізингового бізнесу в Німеччині, як і у Великій Британії, достатньо високий. Так, 2006 р. семи лізингодавцями, кожен з яких, по суті, є групою лізингових компаній, належало майже 62% вартості усіх нових лізингових угод. Наприклад, до складу «LBBW Leasing» входять компанія «Sudleasing» з численним підрозділами у Німеччині та в інших європейських країнах, що з 1970 року спеціалізуються на великих лізингових угодах, предметами яких є обладнання та автотранспорт, «MKB/MMV», що з 1963 року займається лізингом обладнання для малого та середнього бізнесу, «LHI» (LBBW володіє 51% акцій цієї компанії), що з 1973 року спеціалізується на лізинговій нерухомості.

Лізинг як ефективна форма розвитку економіки Німеччини щороку дедалі активніше впливає на масштаби інвестиційних процесів у країні.

Діяльність компаній Франції, що спеціалізуються на фінансовому лізингу, тобто укладають угоди типу credit-bail та LOA, підлягає прямому державному регулюванню. Вони обов’язково реєструються в Банку Франції, отримують статус фінансової установи і повинні виконувати певні зобов’язання , зокрема щодо мінімального розміру статутного капіталу.

Згідно з французьким Податковим кодексом, тільки лізингодавець у всіх випадках має право амортизувати актив, що є предметом лізингу. Амортизацію можна нарахувати із застосуванням прямолінійного методу або методу зменшення залишкової вартості. Лізингові платежі у повному обсязі належать до капітальних витрат лізингоодержувача, що зменшує величину прибутку до оподаткування[17, c. 40].

Розуміння державою важливої ролі лізингу для модернізації основних засобів вітчизняних суб’єктів господарювання й активізація інвестиційної діяльності призводять до прискорення оборотності капіталу, підвищення ліквідності підприємств, стимулювання експортної діяльності національних товаровиробників.

Висновки

В умовах сучасних глибоких соціально-економічних перетворень та переходу вітчизняної економіки до господарювання на ринкових засадах дослідження процесів розвитку та правового регулювання лізингової діяльності набуває особливої актуальності, що обумовлено не тільки відносною новизною відносин лізингу, але і його практичним значенням як однієї з перспективних форм довгострокового інвестування.

Українські підприємці відчувають гостру потребу в залученні капіталу (інвестиціях). Багато з них пов’язують свої надії щодо оновлення основних фондів з лізингом, який, завдяки його перевагам, є значно зручнішим і вигіднішим порівняно з банківським кредитом.

Розвиток лізингових відносин зумовив широке формування різноманітних видів лізингу. Основними вважаються фінансовий та оперативний види лізингу, які істотно відрізняються за економічними та бухгалтерськими ознаками й чітко відокремлюються у міжнародному законодавстві. В роботі акцентується увага на таких перспективних видах лізингу як ленд-ліз та леверидж-лізинг (роздільний лізинг); формах зворотного лізингу і сублізингу, які широко використовуються у сучасній практиці лізингового бізнесу.

Головними інститутами ринку лізингу, на відміну від основних учасників лізингової угоди, є лізингодавці, банківські установи та держава. Автором складено схему взаємозалежності головних інститутів лізингового ринку та визначено, що існує прямий і опосередкований вплив між учасниками ринку. Лізингові компанії, формуючи пропозицію на ринку лізингових послуг, є основною складовою розвитку сучасної лізингової індустрії. Банківські установи беруть активну участь у формуванні ціни на лізингові послуги шляхом кредитування лізингодавців. А державні органи, стимулюючи лізинговий сектор податковими пільгами, можуть значно перевищити недоотримання податкових надходжень до бюджету, одержаними доходами від суміжних виробничих галузей.

Здійснений аналіз законодавства, що регулює лізингову діяльність в Україні, свідчить, що в цілому сформувалася нормативно-правова база, яка забезпечує регулювання лізингової діяльності, однак вона характеризується внутрішньою неузгодженістю та суперечливістю, що обумовлено відсутністю єдиного підходу до розуміння сутності лізингу законодавцем та вченими.

Розгляд динаміки кількості лізингодавців підтверджує зацікавленість до ринку лізингових послуг з боку господарюючих суб’єктів (+47 шт. з 01.01.2009 р. до 01.01.2015 р.). Аналіз концентрації компаній на ринку лізингу показав, що ринок є абсолютно немонополізованим й охоплює велику кількість дрібних учасників (індекс Герфіндаля-Гіршмана становить 0,012, при нормальному значенні показника 0,1).

Лізинг є інноваційним для України інструментом залучення капіталу і не можна не визнати, що потреба в ньому стоїть дуже гостро. Лізинг в Україні перебуває на етапі розвитку. Світовий досвід свідчить, що незважаючи на деякі недоліки, лізинг є одним із ефективних методів інвестування, який дає змогу без різкої фінансової напруги підприємства забезпечити формування матеріально-технічної бази, та найпрогресивніших методів матеріально-технічного забезпечення. Щодо лізингу в Україні, то здійснивши моделювання переваг лізингової угоди щодо позики на основі дисконтованих витрат та розглянувши переваги та недоліки лізингових послуг і, можна стверджувати, що за державної підтримки, хоча б на період становлення, лізинг в Україні може стати дієвим інноваційним інструментом модернізації економіки і стати альтернативою банківському кредиту.

Отже, розглянувши сучасний стан лізингу у європейських країнах, можна зробити висновок, що за державної підтримки, лізинг в Україні може стати дієвим інноваційним інструментом модернізації економіки та розвитку вітчизняного виробництва.

Список використаної літератури

Цивільний кодекс України: станом на 1 лютого 2004 р. // Верховна Рада України. — Офіційне видання. — К. : Видавничий дім «Скіф», 2008. — 260 с.
Про фінансовий лізинг : Закон України від 11.12.03 № 1381-ІУ з наступними змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.rada.gov.ua.
Програма розвитку лізингу в Україні на період 2012 — 2015 рр. // Лізинг в Україні. — 2012. — № 3. — 24 с.
Барабаш А. Правове регулювання лізингу в банківській діяльності [Текст] : (проблемні питання) / А.Барабаш // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 5. — С. 25-28
Божидарнік, Н. В. Валютні операції: підручник/ Н. В. Божидарнік, Т. В. Божидарнік. — К. : Центр учбової літератури, 2013. — 696 с.
Боринець С. Міжнародні фінанси: Підручник для вузів/ Станіслав Боринець,. — К. : Знання-Прес, 2002. — 311,[1] с.
Брус С. І. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні / С. І. Брус // Фінанси України. — 2013. — № 11. — С. 75—85.
Брус С.І. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні/ С. І. Брус //Фінанси України. — 2008. — № 11. — С.75-85
Бурковська А. В. Стан і перспективи лізингової діяльності в сільському господарстві України [Текст] / А. В. Бурковська, І. Д. Бурковський, Т. І. Лункіна // Економіка АПК. — 2013. — № 11. — С. 72-77
Внукова Н. М. Оцінка можливостей розвитку фінансового лізингу в Україні//Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 9. — C. 49 -57.
Гаєвська Н.М. Теоретичні аспекти управління фінансовим лізингом //Автошляховик України. — 2006. — № 2. — C. 39.
Горбач Л. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник/ Людмила Горбач, Олександр Каун. — К. : Кондор, 2006, 2009. — 435,[1] с.
Гринчук Ю.С. Методологічні засади дослідження лізингової діяльності сільськогосподарських підприємств [Текст] / Ю.С. Гринчук // Економіка АПК. — 2005. — № 4.- С.90-94.
Дейнека О. Г. Основні передумови обґрунтування впровадження лізингу на залізницях України / О. Г. Дейнека, О. М. Журавльова [Текст] // Інформаційно-керуючі системи на залізничному транспорті. – 2005. – №5 – С. 132
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України [Електронний ресурс]. Офіційний сайт. — Режим доступу : http://nfp.gov.ua
Дідур С. В. Вдосконалення організаційно-економічного механізму розвитку лізингу в Україні [Текст] : автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.02.03 / С. В. Дідур. – К., 1998. – 20 с.
Економічна сутність лізингу і перспективні напрямки його розвитку в Україні / І. Колесник / Схід. — 2014. — № 5 (105). — С. 38-41
Єфімов С. Лізинг як альтернатива кредиту //Пенсійний кур’єр. — 2006. — 12 травня. — C. 9
Коваленко М. Операції сучасного комерційного банку: Навч. посіб./ Микола Коваленко, Владлен Білінкіс, Лідія Сухомлин,. — Херсон : ОЛДІ-плюс, 2006. — 467 с.
Корнієнко О. Е. Інформаційне забезпечення лізингової діяльності / О. Е. Корнієнко // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 10. — С. 196-201
Крупка, Ю. Правові основи підприємницької діяльності: навчальний посібник/ Юрій Крупка; М-во освіти і науки України. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 479,[1] с.
Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон : ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.
Кудряшов В. Курс фінансів: навчальний посібник/ Василь Кудряшов. — К. : Знання, 2008. — 431 с.
Левандівський О. Банківські операції: навч. посібник/ Омелян Левандівський, Петро Деметер. — К. : Знання, 2012. — 463 с.
Лук’янова В. В Економічний ризик [Текст] / В. В. Лук’янова, Т. В.Головач. – К.:Академвидав, 2007. – 464с.
Лук’янова О. М. Теоретичні аспекти лізингової діяльності в Україні / О. М. Лук’янова [Текст] // Вісник економіки транспорту та промисловості: зб. наук.-практ. статей УкрДАЗТ. – 2010. — №30. – С. 45 – 50
Львова І. Фінансовий лізинг : суть правовідносин та їх юридичне оформлення //Збірник систематизованого законодавства (Додаток до газети «Бизнес). — 2009. — Вип. 3. — C. 108-111
Малин А. Лизинг железнодорожного транспорта [Електронний ресурс] / А. Малин // Финансовый директор. – 2003.– Режим доступу: http://www.fd.ru.
Ментух Н. Види учасників лізингової діяльності та їх особливості [Текст] / Н. Ментух // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 1. — С. 84-87
Михайлова Ю. Ю. Финансовый лизинг как способ долгового финансирования компании [Текст] / Ю. Ю. Михайлова. – М.: Компания Спутник+, 2002. – 59 с.
Міщенко, В. Основи лізингу: Навч. посібник/ Володимир Міщенко, Олександр Луб’яницький, Наталія Слав’янська. — К. : Знання, 1997. — 136, [2] с.
Мойсеєнко, І. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник/ Ірина Мойсеєнко; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2006. — 355 с.
Онищук Я. В. Розвиток лізингу в Україні / Я. В. Онищук // Фінанси України. — 2014. — № 7. — С. 106—113.
Позднякова Л. А. Пути активации лизинговой деятельности на Украине и на железнодорожном транспорте [Текст] / Л. А Позднякова, Е. Н. Журавлева // Вісник харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна: економ. серія – 2004. – Вип. 630. – Ч. 2. – С. 183 – 187
Різник, В. Загальні положення про укладання договорів лізингу у сфері банківської діяльності [Текст] / В. Різник // Вісник Національного Банку України. — 2006. — № 4. — С. 28-31
Самблук Р.П. Лізинг у підприємницькій діяльності [Текст] / Р.П.Самблук // Економіка АПК. — 2014. — № 7. — С. 38-42
Семенова, Ю. Лізинговий механізм у системі державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні [Текст] / Юлія Семенова // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 9. — С. 125-128
Снігір, Л. Лізинг: як використати його переваги/ Лідія Снігір; Центр комерційного права. — К. : [б. в.], 2011. — 127 с.
Трофімова О. Поняття та ознаки лізингу як виду господарської діяльності [Текст] / О. Трофімова // Юридична Україна. — 2005. — № 2. — С. 53-60
Унинець-Ходаківська В. Ринок фінансових послуг: теорія та практика: підручник для студ. вищих навч. закладів/ Валентина Унинець-Ходаківська, Ольга Вихор, Олександр Лятамбор. — К. : Кондор, 2009. — 480,[2] с.
Фридель В. І. Аналіз тенденцій розвитку сучасного лізингового ринку України / В. І. Фридель // Економіка. Фінанси. Право. – № 10. – 2012. – С. 16-19.
Фридель В. І. Генезис та розвиток економічної сутності лізингу / В. І. Фридель // Інноваційна економіка : Всеукр. наук.-виробн. журнал. – Вип. 8 / 2012 [34]. – С.237-243.
Фридель В. І. Економіко-правовe регулювання лізингової діяльності / В. І. Фридель // Економіка та підприємництво : Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. – Вип. 28. – К.: КНЕУ, 2012. – С. 345-352.
Фридель В. І. Економічний аналіз ленд-лізу: історичне значення та сучасне застосування / В. І. Фридель // Сталий розвиток економіки : Всеукр. наук.-виробн. журнал. – №5. – 2011 [8]. – С. 199-204.
Фридель В. І. Значення лізингу в розвитку економіки України / В. І. Фридель // Економічний і соціальний розвиток в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації: Матеріали VІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених (Тернопіль, 24-25 лютого 2011 р.). – Тернопіль: «Економічна думка» ТНЕУ, 2011. – Ч.2. – С.200-202
Фридель В. І. Інституційні аспекти лізингової діяльності / В. І. Фридель // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журн. – № 2. – К.: НАУ, 2012. – С. 233-241.
Фридель В. І. Сутність та способи використання зворотного лізингу в банківських установах / В. І. Фридель // Економічний аналіз: Зб. наук. праць / ТНЕУ; редкол.: С.І. Шкарабан (голов. ред.) та ін. – Вип. 9. – Частина 2. – Тернопіль: “Економічна думка”, 2013. – С. 416-420.
Фридель В. І. Характеристика леверидж-лізингу: зарубіжний досвід та можливості застосування в Україні / В. І. Фридель // Формування ринкових відносин в Україні : Зб. наук. праць. – Вип. 10(137). – К., 2012. – С. 51-58
Черевань І. Лізинг як метод фінансування інноваційного розвитку виробничої бази вітчизняних підприємств/ Ірина Черевань //Банківська справа. — 2008. — № 2. — C. 46-56
Шканова О. Інфраструктура товарного ринку: Навчальний посібник/ Олена Шканова; М-во освіти і науки України. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 319 с.
Ярошенко А. Фінансовий лізинг: юридичні аспекти/ Андрій Ярошенко //Все про бухгалтерський облік. — 2005. — 11 липня. — C. 9-12

Освіта та самоосвіта