Вступ

Актуальність теми. Економічною наукою доведено і підтверджується практикою, що для забезпечення стійкого розвитку соціальна відповідальність бізнес-організацій має не менше значення, ніж розвинута економічна інфраструктура, політична стабільність або втілення в життя проектів інноваційного розвитку. Не потребує спеціальних доведень твердження, що організація — це не просто економічна цілісність. Сучасна організація є органічною частиною складної, взаємозв’язаної, взаємозалежної сукупності інститутів. Останні справляють значний вплив на організацію, виступаючи в ролі споживачів, постачальників, органів влади, посередників, арбітрів тощо. У цій непростій мережі відносин переплетені економічні, соціальні, екологічні, політичні інтереси, мотиви і прагнення.

Інститути (партнери), які оточують бізнес-організацію, як і її працівники, очікують від неї не лише економічно відповідальних дій, а й участі у розв’язанні соціальних, екологічних та інших проблем. Суспільство в цілому заінтересоване в тому, щоб кожна бізнес-структура набула статусу організації, орієнтованої на стійкий розвиток. Як наука, так і практика переконують, що на стійкий розвиток можуть розраховувати лише організації, які здатні і готові до виконання своїх морально-духовних обов’язків і правових норм в економічній, соціальній, екологічній та інших сферах, життєво важливих для розвитку економіки і суспільства.

Корпоративна соціальна відповідальність у найбільш загальному, «приземленому», тлумаченні — це раціональний відгук організації на систему суперечливих очікувань заінтересованих сторін (стейкхолдерів), що спрямований на стійкий розвиток компанії; це відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, перед тими, на кого ці рішення націлені. За своєю суттю корпоративна соціальна відповідальність — це імплементований у корпоративне управління певний тип соціальних зобов’язань (здебільшого добровільних) перед працівниками, партнерами, державою, інститутами громадянського суспільства та суспільством у цілому.

Прийняття на себе відповідальності носить для організації винятково добровільний характер і пов´язаний з бажанням організації зробити свій внесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов´язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні дії філантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компанії відчутної вигоди.

У широкому розумінні КСВ може бути представлена як система цінностей, заходів і процесів, що мають на меті поширення позитивного впливу діяльності компанії в економічній, екологічній, соціальній сферах як усередині організації, так і в навколишньому середовищі. Реалізація соціально відповідальних стратегій має орієнтуватися не лише на зменшення та запобігання негативним наслідкам діяльності, а й на досягнення економічного, екологічного та соціального ефектів, що може розглядатися як основа підвищення конкурентоспроможності окремих компаній і національної економіки загалом.

Питанням соціальної відповідальності присвячено ряд наукових робіт Девіс К., Карнегі Е., Котлер Ф., Фрідмен М., Гордина В., Ілляшенко С., Стародубська М.

Однак, недостатньо визначеним є місце і роль КСВ в системі підприємництва в Україні. В цих умовах необхідним є історичний аналіз розвитку практики КСВ в світі та в Україні, аналіз подальших тенденцій розвитку та заходів для розповсюдження практики соціальної відповідальності в країні.

Мета роботи – дослідити соціальну відповідальність в управлінні персоналом. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

• здійснити аналіз теоретико-методологічних основ формування корпоративної соціальної відповідальності підприємств;
• проаналізувати світові тенденції розвитку концепції корпоративної соціальної відповідальності та дослідити особливості її формування в Україні;
• уточнити зміст та сутність категорії «корпоративна соціальна відповідальність» з позицій її застосування на підприємствах;
• розробити систему оцінки та провести аналіз дотримання принципів корпоративної соціальної відповідальності у діяльності підприємств;
• визначити показники, їх порогові (індикативні) значення та розробити систему оцінки рівня корпоративної соціальної відповідальності підприємств;
• сформувати комплекс напрямів покращання рівня корпоративної соціальної відповідальності.

Об’єктом дослідження є процеси управління корпоративною соціальною відповідальністю на підприємстві.

Предметом дослідження є система формування та впровадження соціально-відповідального підходу в управлінні в діяльності підприємств.

Розділ 1. Теоретичні основи соціальної відповідальності

1.1. Поняття та сутність соціальної відповідності

Соціальна відповідальність є найважливішим елементом взаємозв’язку особи та суспільства, вона здійснює функцію регуляції поведінки індивіда відповідно до вимог суспільства. З розвитком суспільства відповідальність набула провідної ролі в політичних, духовно-ідеологічних та інших відносин; її удосконалення є необхідною умовою суспільного розвитку.

Щодо сутності та походження соціальної відповідальності індивіда, можна сказати, що відповідальність особи має соціальну природу, передбачену як суспільним характером відносин, так і особливостями самої особистості, її місцем в системі зазначених відносин.

Соціальна відповідальність виникає тоді, коли поведінка індивіда має суспільне значення та регулюється соціальними нормами. В процесі розвитку суспільства складаються відповідні відносини між людьми у вигляді взаємних прав та обов’язків. Ці норми неоднакові і виступають як звичаї, традиції, табу і т.ін.

А.Ф. Плахотний пропонує багатопланову характеристику структури соціальної відповідальності. Залежно від суб’єкта він виділяє особисту і суспільну відповідальність. Якщо брати до уваги взаємозв’язок «суспільство — особа», то соціальна відповідальність, на його думку, — це соціальний механізм контролю, користуючись яким, суспільство забезпечує узгодження особистих і суспільних інтересів, направляє поведінку людей в необхідне, суспільно корисне русло. Зворотній напрямок цього зв’язку (від особи до суспільства) характеризує відповідальність як найважливіша моральна і соціально-психологічна якість особи. У цьому, на думку автора, проявляється об’єктивна і суб’єктивна сторони відповідальності, про які вже згадувалося вище.

Окрім цього вчений пропонує розподілити соціальну відповідальність за способами регулювання і забезпечення (правова і моральна), а також у часовому вимірі: відповідальність за минуле, за вже вчинене діяння — ретроспективна сторона, та відповідальність за майбутні дії — перспективна сторона. Дослідник пропонує також соціальну відповідальність класифікувати за видами соціальних ролей, кожній з яких відповідає своя форма відповідальності — політична, цивільна, партійна, виробнича, професійна, сімейна [15, c. 136-137].

В.В.Томашев розрізняє чотири рівні відповідальності:

1)       пізнавальний рівень як відповідальність за правильне визначення прогресивної об’єктивної необхідності;

2)       аксіологічний рівень як відповідальність за правильну оцінку існуючих можливостей для дій згідно з необхідністю;

3)       інструментально-корегуючий рівень як відповідальність за правильний вибір засобів і методів реалізації об’єктивної необхідності;

4)       практичний рівень — відповідальність за результати практичних дій, що реалізують вимоги об’єктивної необхідності.

Дана структура, як відмічає В.В. Томашев, не тільки дозволяє зрозуміти зміст цієї категорії, але й вказує на напрямок розвитку відповідальності: від пізнавального рівня до практичного (від пізнання необхідності — до її реалізації).

Отже, виходячи з вище викладеного можна констатувати, що соціальна відповідальність особи є невід’ємним атрибутом будь-якого суспільного організму, характеризує її соціальну структуру. Її можна визначити як систему відносин між людьми в межах необхідної її поведінки, вимог суспільства щодо індивіда, і як невідворотність звітувати за свою поведінку. Виходячи з цього можна вказати на основну характеристику поняття соціальної відповідальності, якою є те, що вона розглядається як форма взаємозв’язку і взаємодії суспільства і особи.

Аналіз міжнародних особливостей концепцій корпоративної соціальної відповідальності підприємства довів існування двох протилежних тенденцій її розвитку: 1) формування національних моделей корпоративної соціальної відповідальності підприємств, які враховують існуючі регіональні розбіжності, зумовлені політичними, соціально-економічними та національними особливостями розвитку окремих країн; 2) уніфікація вимог до корпоративної соціальної відповідальності підприємств, що знайшло своє відображення у розробці та поширенні міжнародних документів, загальноприйнятих систем оцінки рівня корпоративної соціальної відповідальності.

Здійснений аналіз існуючих систем оцінки рівня корпоративної соціальної відповідальності підприємств зарубіжних вчених та практиків, показав, що їх важко у повному обсязі застосовувати для оцінки рівня корпоративної соціальної відповідальності вітчизняних підприємств, однак дозволив виділити основні складові, принципи та методи, що можуть бути використані при проведенні оцінки рівня корпоративної соціальної відповідальності вітчизняних машинобудівних підприємств [12, c. 4-5].

За останні роки інститут корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) пройшов шлях від організаційно-управлінської екзотики глобальних корпорацій до стандартних технологій упровадження цього феномену в практику організацій різноманітних форм власності і господарювання, різних розмірів та видів економічної діяльності, що функціонують у всьому світі. Створення спеціальних підрозділів і координаційних груп з упровадження системи КСВ, уведення в організаційну структуру управління компаніями посади віце-президента з КСВ, упровадження етичних кодексів і корпоративної культури, пронизаної духом соціальної активності та відповідальності, розроблення проектів соціального інвестування, підготовка і публікація соціальних (нефінансових) звітів — далеко не повний перелік управлінських інновацій, що нині широко застосовуються в практиці як бізнес-структур, так і інших організацій. Так, за наявними даними у 2010 р. у світі було опубліковано близько 4000 звітів із соціальної відповідальності компаній, що більш як учетверо перевищує рівень 2000 року.

Тож є всі підстави стверджувати, що чимраз більша кількість бізнес-організацій сприймає КСВ не як примус або діяльність на злобу дня, а як корпоративну стратегію стійкого розвитку. Слід зазначити, що однією з п’яти базових передумов успішної організації майбутнього, які були сформульовані у ході глобального дослідження, проведеного компанією IBM у 2008 р. (IBM Global CEO Study – 2008), визнана соціальна відповідальність.

Не залишились осторонь цього загальносвітового тренду й українські компанії. У найбільш успішних з них розвиток КСВ у цілому узгоджується зі світовою тенденцією поступової інтеграції принципів соціальної відповідальності в корпоративну політику, стратегію зростання соціальних інвестицій, що відповідає інтересам як організацій, так і суб’єктів зовнішнього середовища.

Маємо констатувати, що в останні роки сформувався чіткий, усвідомлений запит з боку бізнесу на вивчення проблематики соціальної відповідальності. Провідні світові компанії активно підтримують проведення багатопланових досліджень у царині соціальної відповідальності, ініціюють обговорення проблематики КСВ на рівні найавторитетніших ділових урядових та міжурядових форумів за участі представників бізнесу, науковців, урядовців, представників інститутів громадянського суспільства.

Реакцією на потребу розбудови успішних прикладних систем соціально відповідальної діяльності стала поява в цій царині цілої низки концепцій, які містять результати наукового опрацювання питань соціальної відповідальності бізнес-структур. Наукова думка з даної проблематики сконцентрована в концепціях, які ми наводимо в послідовності їх появи та розвитку:

• базова концепція корпоративної соціальної відповідальності (1950—1970-ті рр.);
• концепція корпоративної соціальної сприйнятливості (1970—1990-ті рр.);
• концепція корпоративної соціальної діяльності (1980—2000-ні роки) .

Водночас аналіз літературних джерел свідчить, що світова економічна думка й далі продукує нові теоретичні розробки, концептуальні положення, які поповнюються новими елементами, перш за все управлінського та соціоекономічного характеру. Згадані теоретичні розробки, на наше переконання, не є альтеративними стосовно до базової концепції корпоративної соціальної відповідальності, хоч нерідко і претендують на це. Вони, частіше за все, локальні, суміжні та такі, що розглядають проблематику соціальної відповідальності в контексті інших споріднених теоретичних конструкцій. До останніх належать концепції заінтересованих сторін, корпоративного громадянства, корпоративної стійкості та деякі інші. Дані концепції дістали розвитку наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років, і їх теоретико-прикладне опрацювання триває.

1.2. Дослідження моделей соціальної відповідальності

Заходи бізнесу зі соціальної відповідальності, розбіжності у сферах прояву, як зазначають учені, що є характерними для розвитку різних країн і регіонів, мають свої певні відмінності, зважаючи на їх культурні, історичні, політичні та соціальні чинники. Але попри те, що прояви соціальної відповідальності різняться між собою, багато факторів мають схожий вплив на формування її системи. У сукупності це складає модель соціальної відповідальності.

Моделі соціальної відповідальності різняться за такими ознаками, як роль держави, законодавчі рамки, ключові учасники соціальної відповідальності, механізм взаємодії між основними учасниками моделі.

На теперішній момент дослідники виділяють чотири моделі соціальної відповідальності: американську, європейську, японську та британську [1].

Насамперед розглянемо американську модель соціальної відповідальності. Вона поширена в таких країнах, як США, Канада, країни Латинської Америки, а також англомовних країнах Африки. Для неї характерна другорядна роль держави у формуванні соціальної відповідальності.

Американська модель є найбільш лібералізованим варіантом соціальної політики держави, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. Саме через це американська економіка є однією з найменш регульованих державою. Держава регулює соціально-трудові відносини на рівні підприємства і значно менше — на рівні галузі та регіону через прийняття законодавчих і нормативних актів.

Американські корпорації у своїй діяльності більшу увагу приділяють зовнішній соціальній відповідальності. Відповідно основний акцент на поведінці корпорацій на ринку, розбудові позитивних відносин підприємства з регіональною та місцевою владою, на охороні навколишнього середовища.

Американська модель соціальної відповідальності передбачає максимальну самостійність корпорацій у визначенні свого суспільного внеску. Держава підтримує й стимулює цей напрям діяльності бізнесу через просвітництво та створення системи стимулів, а саме через пільги чи субсидії, не втручаючись у формування програм соціальної відповідальності. Відповідальна соціальна діяльність і благочинність корпорацій стимулюються відповідними податковими пільгами, що встановлені на законодавчому рівні. Крім благодійництва, важливим напрямом соціальної відповідальності американських корпорацій є заходи з охорони навколишнього середовища. Наприклад, якщо загальнонаціональні екологічні витрати США становлять приблизно 3% валового національного прибутку, то 70-90% витрат припадає на приватний сектор [1].

Отже, основний акцент в американській моделі соціальної відповідальності робиться на зовнішні сфери її прояву: благодійництво, поведінку корпорацій на ринку, охорону навколишнього середовища. Американська модель соціальної відповідальності ініціюється самими компаніями і передбачає максимальну самостійність корпорацій у визначенні свого суспільного внеску. Характерною ознакою моделі є другорядна роль держави у формуванні соціальної відповідальності.

Досліджуючи американську модель, можемо виокремити специфічні риси, а саме: добровільний характер участі бізнесу у вирішенні соціальних проблем; соціальна діяльність компанії має чітко окреслені напрями; компанії контролюють цільове використання витрачених коштів та очікують на конкретні результати заходів; втручання держави відбувається через заохочення соціально відповідальної діяльності; пріоритетом є вирішення соціальних проблем на рівні місцевої громади та окремого регіону.

Другою моделлю соціальної відповідальності є європейська модель. Вона принципово відрізняється від американської. Сьогодні соціальну відповідальність в Європі розглядають як один із механізмів підвищення конкурентоспроможності й водночас як добрий засіб зростання стандартів життя громадян.

Більшою мірою європейська модель соціальної відповідальності орієнтована на три сфери прояву соціальних ініціатив, а саме: економіку, зайнятість та охорону навколишнього середовища [3]. Порівнюючи її з американською моделлю, можна сказати, що перша ставить за мету прибутковість, а європейська відносить до неї додаткові питання відповідальності перед працівниками і місцевими співтовариствами. Відповідно соціальна відповідальність поширюється на умови праці, заробітну плату, випуск якісної продукції та надання послуг, охорону навколишнього середовища, зайнятість у конкретному регіоні, реалізацію соціальних ініціатив населення.

Розглядаючи європейську модель, також важливо зазначити, що характерною її ознакою є помітна роль держави. Загальновідомо, що європейська модель економіки характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучених коштів держави та підприємців. Європейська модель розглядає державу як інститут, що приводить у виконання прийняті правила поведінки. Натомість у США таке втручання держави трактується як порушення свободи діяльності.

В Європі соціальна відповідальність є складовою стратегій розвитку держав. Саме тому більшість країн ЄС уже розробили або розробляють національні стратегії соціальної відповідальності. Просуваючи соціальну відповідальність, уряди країн Європи передусім намагаються, щоб урядові установи подавали правильний приклад самі. Згідно з цим, наприклад, голландські урядові установи приділяють особливу увагу умовам, за яких вироблені товари, які вони купують, до 2% закупівель, зроблених державою, мають бути екологічно чистими [1]. Це сприяє заохоченню компаній виробляти товари і послуги екологічно безпечним способом.

У різних країнах Європи встановлено різні пріоритети і цінності, які визначають, як саме працює бізнес. Тому європейська модель соціальної відповідальності поділяється на три різновиди (див. табл.).

Таблиця 1. Різновиди європейської моделі соціальної відповідальності

Різновид	Місце поширення	Характеристика
Перший	Країни Центральної Європи: Австрія, Німеччина, Франція	Особливістю є втручання держави в соціально-трудові відносини, за автономії підприємців та профспілок.
Другий	Країни Північної Європи: Бельгія, Норвегія, Швеція	Характерна активна участь держави в регулюванні соціально-трудових відносин на всіх трьох рівнях.
Третій	Великобританія, частково Ірландія	Характерне поєднання елементів американської і континентальної моделей.

На нашу думку, незважаючи на певні відмінності країн Європейського континенту в застосуванні концепції соціальної відповідальності, схожого між ними більше, аніж відмінного. Характерною ознакою європейських країн є розуміння соціальної відповідальності як частини міжнародної репутації держави, а також національних компаній, представлених за кордоном. І саме через це запровадження соціальної відповідальності є невід’ємною частиною і для діяльності державних органів влади.

За європейської моделі соціальної відповідальності, на нашу думку, держава виступає в ролі інституту, який визначає правила поведінки і стежить за їх дотриманням; також тут має місце проведення економічного обґрунтування соціальних заходів і контроль за їх ефективністю. Спостерігається високий рівень інтеграції соціальної діяльності у загальну стратегію розвитку компанії, існує високий рівень уваги з боку громадськості. У європейській моделі благодійні заходи не є поширеними, що зумовлено високим рівнем податків, відсутністю пільг та інших стимулів.

Останнім часом дослідники виділяють японську модель соціальної відповідальності. Найхарактернішою її рисою є активна роль держави. У зв’язку з тим, що держава тривалий час брала участь у стратегічному плануванні бізнесу, частково підхід до соціальної відповідальності японської моделі нагадує європейський, оскільки роль держави теж є дуже впливовою. Водночас японський бізнес більше, ніж європейський, зосереджується на внутрішніх програмах, завдяки яким компанія стає для працівника сім’єю.

Соціальна відповідальність корпорації в Японії активно підтримується культурними традиціями країни. Відповідно японська модель відповідальності передбачає соціальну згуртованість на рівні компанії і ділову згуртованість на рівні індустріальної групи. Управління бізнесом орієнтоване не лише на отримання прибутку, воно також повинно базуватися на правильному сприйнятті буття, суспільства і навколишнього світу, усвідомленні своєї відповідальності перед суспільством і прагнення до прогресу цивілізації взагалі.

Основні риси японської системи соціальної відповідальності визначає низка концепцій, яких немає в американській моделі. Найважливішими з них є колективне прийняття рішень, відповідальність перед працівниками та соціальна відповідальність керівництва.

Так, Японія першою у світі стала розвивати так званий менеджмент із «людським обличчям». У бідній на природні ресурси країні традиційно культивується принцип «Наше багатство — людські ресурси», відповідно до якого створюються умови для найбільш ефективного їх використання [1]. До найбільш поширених напрямів соціальної відповідальності перед працівниками належать такі, як система довічного найму, допомога в придбанні житла, стимулювання сімейних династій, навчання спеціалістів, фінансова допомога при народженні дітей, а потім їх навчанні, щедрі вихідні допомоги, корпоративні пенсії.

Протягом останніх років у соціальній відповідальності Японія набирає обертів, охоплює всю структуру управління в компанії, не обмежуючись внутрішнім спрямуванням [4]. Тут підприємства реорганізовують свої структури через заснування офісу соціальної відповідальності бізнесу, що їх традиційно контролювали відповідні відділи, такі як відділ інвестицій та відділ управління навколишнього середовища. Певна кількість японських корпорацій заснували департаменти соціальної відповідальності бізнесу, які розповсюджують інформацію про соціальну відповідальність, приділяючи значну увагу зацікавленим партнерам та публікуючи звіти [1].

На нашу думку, у формуванні соціальної відповідальності японський бізнес більшою мірою зосереджується на внутрішніх програмах.

Отож, в японській моделі соціальної відповідальності, на нашу думку, значним є вплив держави, розповсюджена практика серед компаній володіння об’єктами соціальної інфраструктури; забезпечення соціально-побутових благ на колективній основі; поширеність соціально-побутових ініціатив, що спрямовані на задоволення потреб працівників.

На думку А.М.Колота, можна виокремити новий різновид моделі соціальної відповідальності, а саме британську модель [2]. Це, так би мовити, поєднання американської та європейської моделей, що увібрало в себе кращі елементи та досягнення провідних компаній цієї країни.

Принциповим моментом британської моделі соціальної відповідальності є яскраво виражена активність самого бізнесу у створенні проектів у сфері соціальної відповідальності, що за своєю суттю цілком відповідає принципу добровільності [5]. Загальною рисою цієї моделі є, передусім, активна підтримка бізнесу з боку держави й добре розроблена система заходів соціального забезпечення та охорони здоров’я. У Великобританії ініціатором вияву соціальної відповідальності з боку підприємницьких структур виступають здебільшого урядові органи. Останнім доручена і координація зусиль щодо впровадження соціальної відповідальності у практику. Участь влади в розвитку соціальної відповідальності виявляється в налагодженні партнерства з власниками підприємств, які беруть участь у фінансуванні проектів, стимулюванні учасників. Про увагу до соціальної відповідальності бізнесу у Великобританії свідчить той факт, що в уряді створюють посаду міністра з корпоративної соціальної відповідальності. Загалом процес розвитку британської моделі соціальної відповідальності має поступальний характер. Найважливішою подією стало скликання найбільшої асоціації для ініціатив у сфері соціальної відповідальності — «Бізнес у громаді», яка стимулювала створення державно-приватних партнерств, завдяки чому влада разом із приватними підприємствами вирішувала найгостріші соціальні проблеми [2].

1.3. Основні принципи соціальної відповідальності

Соціальна відповідальність виступає певним рівнем добровільного реагування організації-роботодавця на проблеми соціального захисту потерпілих від існуючих умов виробництва та створення безпечних умов праці.

Зростаюче значення соціальної відповідальності, виявлення її як усезагального фактору, що забезпечує цілісність соціальної системи, дозволяє сформулювати й обґрунтувати закон зростання соціальної відповідальності [8, с. 120]. Змістом закону є перехід історичної необхідності у потребу для кожного суб’єкта соціальних відносин вільно обирати оптимальний варіант поведінки і діяльності в інтересах прогресивного розвитку суспільства. Закон виявляє себе у двох взаємопов’язаних формах: у формі вдосконалення об’єктивних відповідальних зв’язків, що пронизують усі структурні компоненти (підсистеми) суспільства, створення і регулювання яких — головна задача соціального управління; у формі переходу соціальної відповідальності із зовнішнього детермінанта поведінки і діяльності у внутрішній спонукальний компонент психологічної структури особистості, перетворення соціальної відповідальності в потребу кожного члена суспільства.

Але, коли йдеться про соціальну відповідальність, пріоритет повинен надаватися соціально значущим інтересам суспільства перед груповими, класовими, особистими. Саме це надає можливість досягти консенсусу, забезпечити соціальну стабільність суспільства, його усталений розвиток, що відповідає потребам теперішнього часу і забезпечує майбутнім поколінням можливість задовольняти їхні власні потреби.

Однак, щоб цей механізм діяв, необхідно створити не тільки об’єктивні умови, сформувати правову соціальну державу, демократичне суспільство, а й привести у відповідність суб’єктивні чинники, а саме — сформувати у соціальних суб’єктів, представників держави, роботодавців, громадянського суспільства соціальні настанови діяти соціально відповідально. У зв’язку з цим виникає актуальне завдання забезпечити формування соціальної відповідальності як особистісної якості соціального суб’єкта. Тільки в цьому разі механізм соціальної відповідальності запрацює, оскільки ніякими наказами, законами не можна сформувати внутрішню мотивацію соціально відповідальної поведінки.

Соціальна відповідальність — це системна, соціальна якість особистості, яка визначає особливості і свідомості, і діяльності. Соціальна відповідальність — не тільки розуміння і прийняття соціально значущих інтересів суспільства, але й готовність, уміння не спричинити збитків соціуму своєю діяльністю, враховувати інтереси інших, не нанести їм шкоди. Люди повинні передбачати наслідки своєї діяльності й регулювати свою поведінку не тільки на основі своїх потреб та інтересів, але й на основі вимог суспільства, тому в людини об’єктивно виникає відповідальність за свою поведінку й діяльність.

Основними характеристиками соціальної відповідальності є добровільність; інтегрованість у стратегію підприємства; системність; користь для всіх зацікавлених сторін: споживачів послуг, громади тощо, а також для самого підприємства; внеску у процес сталого розвитку.

Відповідальний підхід не пропонує насилля над особистістю, тому що в умовах реформування суспільства система відповідальності створюється в інтересах людини. Згідно із законом зростання соціальної відповідальності особистість вільно обирає оптимальний варіант поведінки та діяльності, відповідний до вимог суспільства. Цей вибір визначається особистими потребами та інтересами, бо тільки діючи вільно разом із усіма членами суспільства відповідно до інтересів соціального прогресу, особистість отримує можливість задовольнити як суспільні, так і особисті потреби. Потреба у відповідальності стає умовою переходу необхідності у свободу і навпаки (вільна діяльність людини в сучасних умовах є історично необхідною). Потреба для людини — не зовнішня, а внутрішня необхідність, що зумовлює потребу у відповідальності як важливий особистісний чинник поведінки і діяльності, який дозволяє скоординувати цілі суспільства і кожного його члена.

Отже, принципи соціальної відповідальності:

 

• Активна соціальна роль компанії як невід’ємного учасника соціальних процесів з метою покращення добробуту суспільства.
• Екологічна свідомість та підвищення показників еко-ефективності.
• Розповсюдження прикладу та досвіду соціально відповідального бізнесу в масштабах регіону та країни.
• Першорядна роль співробітників в ефективній роботі компанії.
• Дотримання принципів корпоративної етики, заснованих на лідерстві, мотивації, повазі та піклуванні про майбутнє.
• Підтримка соціальних ініціатив держави.
• Підвищення конкурентноздатності та прибутковості компанії з метою збільшення соціально значимих інвестицій.
• Відкритість для партнерських відносин заради стабільного майбутнього суспільства.
• Застосування принципів корпоративної соціальної відповідальності на підприємствах з врахуванням симбіозу кращих світових практик та давніх традицій підприємств.
• Прийняття ключових принципів корпоративної соціальної відповідальності за основу ведення бізнесу компанії.

Суспільство має право чекати від роботодавців того або іншого рівня соціальної відповідальності в таких питаннях, як охорона праці, навколишнього середовища, забезпечення безпеки виробництва, матеріальне забезпечення незаможних верств населення тощо. Однак технічні, фінансові та інші можливості підприємства в цьому плані не безмежні. Оцінюючи їхні можливості загалом, не можна забувати того факту, що головною умовою функціонування будь-якого підприємства є його соціально-економічна ефективність, яка визначається рівнем діяльності.

Піднесення потреб особистості завжди історично обмежене існуючими можливостями суспільства у задоволенні постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб. Система соціальної відповідальності — саме той засіб, який дозволяє формувати потреби особистості, регулюючи цей процес як в інтересах суспільства, так і в інтересах кожної конкретної особистості. Засвоєні особистістю соціальні вимоги набувають притаманного їм змісту тільки в результаті предметної, практичної діяльності. Інтеріоризовані соціальні вимоги — це та психологічна установка, що спонукає особистість діяти за своїми переконаннями, виявляючи соціальну активність у всіх сферах життєдіяльності і насамперед — у сфері праці.

Особистість є головним компонентом соціальної системи та умовою її розвитку, отже, цілісна особистість — необхідна умова піднесення цілісності суспільства. Формування цілісної особистості передбачає її соціалізацію на основі відповідальних зв’язків у системі охорони праці в галузі. Закон зростання соціальної відповідальності вимагає, щоб особистість у процесі соціалізації перевела на внутрішній особистісний рівень цілісну систему відповідальності. В такій цілісній (відповідальній) особистості система всезагальної, тотальної відповідальності знаходить завершеність як умова вирішення задач в галузі охорони праці.

Охорона праці стосується досягнення і підтримки найвищого рівня фізичного, інтелектуального і соціального процвітання працівників і споживачів послуг, запобігання звільненням у зв’язку зі станом здоров’я, викликаного умовами праці, їхнього захисту від ризиків, пов’язаних із нанесенням шкоди здоров’ю, і адаптації середовища до фізичних і психологічних можливостей працівників. Підприємства  повинні розробити політику охорони праці, у якій буде чітко прописано, що жоден із елементів діяльності закладу не є важливішим за охорону праці, і що охорона праці є невід’ємною частиною діяльності закладу, застосовувати системи управління охороною праці, які засновані на залученні зацікавлених працівників і які визнають і поважають права учасників процесу на відмову від роботи, що явно може викликати серйозну і неминучу загрозу їхньому життю і здоров’ю або життю і здоров’ю інших, та участь у прийнятті рішень із охорони праці.

Говорячи про відповідальність роботодавців, не можна економити на охороні праці. Урядом повинен бути визначений перелік заходів у сфері охорони праці, які повинні фінансуватися за рахунок роботодавців. Коли працівники стикаються з несправедливістю у сфері охорони праці, вони відповідним чином ставляться до виконання професійних обов’язків, а продуктивність їхньої праці є меншою. Якщо відбуваються небажані події з точки зору охорони праці, потім доводиться вкладати набагато більше коштів, ніж можна було б це зробити під час поточної роботи. Тому найкращим є своєчасне вживання заходів з охорони праці у відповідності до визначених стандартів.

Традиційно виокремлюються такі положення сучасної концепції соціальної відповідальності — роботодавців. По-перше, більше не можна покладатися на концепцію особистої вигоди, оскільки вона не обов’язково приведе до блага суспільства. У тих випадках, коли між приватним і суспільним благом існують конфлікти, перше має підпорядковуватися другому. По-друге, система повинна спиратися більшою мірою на принципи плюралізму та конституціоналізму. По-третє, добробут суспільства не можуть забезпечити виключно уряд або організації роботодавців, працівників нарізно. Тому необхідно покінчити з протистоянням уряду, роботодавців і працівників підприємства. По-четверте, керівництву потрібно врівноважувати конкуруючі інтереси та встановлювати пріоритети, що враховують інтереси як інвесторів, працівників, споживачів послуг, постачальників і конкурентів, так і національних та місцевих громад, інших добровільних організацій і навіть неорганізованих груп.

Кожен суб’єкт економічної діяльності (організація) бере на себе відповідну соціальну відповідальність перед державою, суспільством, працівниками, довкіллям. Соціальна відповідальність розповсюджується також на сферу охорони праці. Розглянемо детальніше основні принципи корпоративної соціальної відповідальності:

1. Підзвітність

Організація повинна бути підзвітною за вплив на суспільство та довкілля.

Підзвітність розуміється як готовність організації брати на себе відповідальність за діяльність перед своїми керівними органами, органами правового захисту та у більш широкому сенсі перед іншими зацікавленими сторонами.

Це означає, що організація погоджується з тим, що на неї може бути звернене відповідна увага, а також, приймає на себе зобов’язання відповідати на таку увагу. Підзвітність означає здатність відзвітувати іншим. Підзвітність припускає, що організація здатна відповісти як тим, кого зачіпає її діяльність, так і суспільству в цілому за загальний вплив на суспільство.

2. Прозорість

Організації варто бути прозорою в її діяльності, яка впливає на інших.

Організація повинна розкривати в зрозумілій, збалансованій і правдивій формі політику, прийняті рішення і свою діяльність, за які вона несе відповідальність, включаючи фактичний і можливий вплив їх на суспільство та довкілля.

Ця інформація повинна бути легко доступною і зрозумілою для тих, на кого організація істотно впливає або може вплинути. Інформація повинна бути своєчасною, заснованою на фактах, представленою в ясній та об’єктивній формі настільки, щоб дати можливість зацікавленим сторонам точно оцінити вплив діяльності організацій на їхні відповідні інтереси.

З. Етична поведінка

Поведінка організації завжди є етичною.

Поведінка організації повинна ґрунтуватися на принципах і правилах, що базуються на цілісності, чесності, рівності, розумному керівництві, добропорядності. Із цих етичних принципів випливає турбота про оточуючих людей і довкілля, а також зобов’язання задовольняти потреби зацікавлених сторін.

4. Зацікавлені сторони організації

Організація поважає і розглядає інтереси її зацікавлених сторін.

Зацікавлені сторони організації — особи або групи, які мають інтерес у якій-небудь діяльності організації.

Хоча завдання організації можуть обмежуватися інтересами її власників, співробітників або довірителів, інші зацікавлені сторони можуть мати свої права, вимоги та специфічні інтереси, які також варто брати до уваги.

Організації варто усвідомлювати, що є інші організації та окремі особи, зацікавлені в її діяльності. Неважко зрозуміти інтереси зацікавлених сторін, якщо йдеться про корпорацію, ділових партнерів або постачальників, а також про персонал, що працює на організацію. Проте, не всі інтереси є досить очевидними. Більше того, зацікавлені сторони можуть мати різнобічні та іноді такі, що вступають у конфлікт із організацією, інтереси.

5. Правові норми

Організація поважає правові норми.

Правові норми ставляться до верховенства права і, зокрема, до ідеї, що жодна окрема особа не стоїть над законом, і що уряд також підкорюється закону. Правові норми контрастують із свавільним чиненням влади. Відносно норм права мається на увазі, що закони викладені в письмовому виді, загальнодоступні і втілені в життя у відповідності до встановлених процедур. У контексті соціальної відповідальності повага правових норм означає, що організація дотримує всіх застосовних законів і правил.

6. Міжнародні норми

Організації повинна поважати міжнародні норми, у тих випадках, коли ці норми є ліпшими для стійкого розвитку та добробуту суспільства.

Міжнародними нормами є принципи, очікування або стандарти поведінки, що є універсальними і витікають із традиційного міжнародного права, загальноприйнятих принципів міжнародного права, або практики міжнародного суспільного права, такої як міжнародні конвенції.

7. Права людини

Повинна визнаватися важливість і загальність прав людини.

Організація поважає права, які права, прописані у Всесвітній Декларації по правах людини; визнає те, що ці права носять загальний характер, що означає їхню застосовність у будь-якій країні, будь-яких культурах. У ситуаціях, коли права людини не захищені, організація повинна вживати всі можливі заходи щодо захисту та повазі цих прав, а також не шукати прямої або непрямої вигоди в таких ситуаціях.

Розрізняють внутрішню (направлену на власний персонал компанії) та зовнішню (направлену на решту людей та довкілля) компоненти соціальної відповідальності.

До внутрішньої соціальної відповідальності відноситься:

— охорона праці і умови праці персоналу;

— забезпечення стабільності заробітної плати, її своєчасну виплату, а також індексацію;

— додаткове медичне і соціальне страхування працівників і членів їхніх родин;

— навчальні програми й програми підготовки й підвищення кваліфікації;

— надання допомоги працівникам в критичних ситуаціях;

— підтримка ветеранів, що вийшли на пенсію. Зовнішня соціальна відповідальність:

До зовнішньої соціальної відповідальності віднесені такі напрямки діяльності:

— спонсорство й корпоративна добродійність;

— сприяння охороні довкілля;

— взаємодія з місцевим співтовариством і місцевою владою по розвитку території;

— готовність брати участь у запобіганні кризових ситуаціях території;

— відповідальність перед споживачами товарів та послуг.

Таким чином, концепція соціальної відповідальності в охороні праці ґрунтується на визнанні існування їхніх тісних взаємозв’язків із суспільством. В умовах ринку в роботі з охорони праці великого значення набувають такі фактори:

—         економічна зацікавленість роботодавців у зменшенні витрат на штрафні санкції, ремонт пошкодженого устаткування, відшкодування шкоди потерпілим;

—         необхідність постійного підвищення якості і конкурентоздатності послуг, що можливо лише за сприятливих і безпечних умов праці;

—         моральна і юридична відповідальність роботодавця за нещасні випадки і відшкодування збитків потерпілим та їхнім сім’ям;

—         моральна відповідальність роботодавця перед трудовим колективом і споживачами послуг за створення гуманних умов праці;

—         необхідність зміцнювати позиції підприємства на ринку послуг серед вітчизняних і зарубіжних конкурентів;

—         необхідність підносити ефективність процесу й віддачу кожної затраченої людино-години, підвищувати ефективність використання людських, матеріальних і фінансових ресурсів;

—         забезпечення досягнення перспективних цілей підприємства, що неможливо без підвищення рівня охорони праці.

Названі фактори чинять певний моральний і матеріальний тиск на роботодавця, що змушує його постійно і систематично займатися питаннями охорони праці. Однак цей тиск, як і приписи державних інспекцій та численні нормативні акти, самі по собі не дадуть ефекту, якщо власник не буде створювати особливу атмосферу довіри, чесності, порядності у стосунках, вірність слову, поваги до законів і традицій, тобто певних неписаних правил поведінки і дій.

Відповідальність працівників підприємства і споживачів послуг містить такі позиції:

—         додержання зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку;

—         співробітництво з роботодавцем у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисте здійснення посильних заходів із усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу життю чи здоров’ю людей і навколишньому природному середовищу, повідомлення про небезпеку своєму безпосередньому керівникові чи іншій посадовій особі.

Розділ 2. Аналіз процесу впровадження принципів соціальної відповідальності на корпоративному рівні

2.1. Етапи становлення соціальної відповідальності будівельної компанії СБ ГРУП

Основною метою діяльності будівельних підприємств є отримання прибутку та задоволення інтересів власників капіталу. Враховуючи високий рівень привабливості галузі, досягнути конкурентних переваг на ринку первинної нерухомості можливо за рахунок активного впровадження інноваційних розробок, що дозволить раціонально організовувати технологічні процеси, скоротити термін будівництва, покращити якість конструкторських рішень, забезпечити комфорт будівель та безпеку їх експлуатації, запровадити індивідуальний підхід до проектування об’єктів, орієнтуючись на потреби замовників. СБ ГРУП сучасна компанія орієнтована на європейські моделі ведення бізнесу.

СБ ГРУП – Будівельно-інвестиційна Компанія — створена у 2012 році з метою координації роботи групи підприємств, які вже працюють на ринку України, а також  залучення інвестицій в будівництво  та сільське господарство, впровадження світових стандартів у галузі девелопменту та управління нерухомістю.

Швидким темпом СБ ГРУП перетворюється на багатопрофільне будівельне підприємство, гордістю якого є його ведучі спеціалісти та працівники різних напрямків, адже вони досконало роблять свою роботу, користуючись досвідом із порівнянням старих та впровадженням нових технологій. Компанія складається з таких підрозділів: проектний відділ, управління механізації, виробничо-технічний відділ, геодезичний відділ, відділ операцій з нерухомістю. Наявність власних машин, механізмів, автотранспорту, спецтехніки та виробничих ресурсів дозволяють компанії здійснювати повний цикл будівельних робіт власними силами без залучення сторонніх організацій. Також ми здійснюємо реконструкцію та  модернізацію об’єктів, розбирання будівель та споруд із бетону, залізобетону та інших видів за елементами, утилізацію відходів. Безпосередньо будівництвом організація займається, починаючи від пошуку земельної ділянки до здачі об’єкту в експлуатацію і «під ключ». Сфера діяльності компанії досить широка: безліч складних демонтажних та земельних робіт,  прокладання мереж, благоустрій територій.

Напрямки діяльності підприємства:

• Будівництво під ключ промислових та непромислових будівель різних складностей
• Супроводження будівництва та технічний нагляд
• Демонтаж будівель
• Фасадні роботи
• Роботи з благоустрою
• Шляхове будівництво
• Продаж будівельних матеріалів гуртом та в роздріб
• Розробка кар’єрів гранітних, піщаних
• Продаж щебеню як нового так і дробленого з бетонного бою (в наявності 100 000т дробленого бою різних фракцій )
• Операції з нерухомістю.

Матеріально технічна база:

• транспортні засоби та будівельні механізми;
• арматурний цех;
• ремонтна база;
• склади.

Виступаючи провідником інновацій, будівельна галузь впливає на розвиток суміжних видів промислової діяльності як основний споживач їх продукції (машинобудування, металургія, хімічна та деревообробна промисловість, виробництво електроенергії, транспорт) та визначає рівень соціально-економічного добробуту країни. Так, розвиток будівельного сектору створює додаткові робочі місця, що впливає на рівень зайнятості населення та його добробут, забезпечує потреби населення у доступному житлі та сприяє розвитку інфраструктурних об’єктів країни. Безпосередня відповідальність СБ ГРУП – будувати безпечне, якісне, сучасне, доступне та комфортне житло.

Соціальна спрямованість сталого розвитку будівельних підприємств проявляється також у накопиченні та збереженні інтелектуального потенціалу суспільного виробництва шляхом інвестування у розвиток персоналу. Оскільки зведення будівель і споруд є досить трудомістким процесом, який вимагає чіткого дотримання технологічних прийомів будівництва, то перед працівниками ставляться підвищені вимого щодо їх професійних здібностей та рівня кваліфікації.

У будівництві використовуємо виключно надійні, екологічно чисті та нешкідливі матеріали, які з часом не нанесуть шкоди людям, що користуватимуться цим житлом, а також навколишньому середовищу. Це збільшує довіру до будівельної компанії, підвищує та зміцнює імідж, зрештою, довіру до неї. Соціальна відповідальність очевидна навіть у техніці, яка використовується.

В основному техніка, яка використовується спеціально замовлена в Європі та інших розвинених країнах. Вона дозволяє виконувати найскладніші завдання, аби якісно та згідно європейських стандартів безпеки втілювати свої проекти. Інколи, будівництво стає порятунком для сусідніх будов, коли будинки стоять на руйнівних поверхнях. Технологія будівництва дозволяє встановити підпірні стінки, і укріпляє ґрунти, відтак обидва будинки залишаються в безпеці. В свою чергу, на якісних сучасних машинах безпечно працювати, працівники завжди у безпеці. І екологічний слід від роботи з таким обладнання завжди мінімальний.

Таким чином, реалізовуючи власні прагнення підвищити якість продукції, досягти економії трудових ресурсів, збільшити продуктивність праці та забезпечити постійний грошовий потік, підприємство СБ ГРУП інвестує кошти у навчання персоналу з тим розрахунком, що вони будуть компенсовані шляхом практичного застосування працівниками здобутих вмінь на виробництві. Таким чином, ефективність інвестування у підвищення кваліфікації персоналу проявляється не лише у збільшенні доходів самого підприємства, але й отримані нових інтелектуальних цінностей працівників, використання яких приносить їм певні матеріальні вигоди.

Соціальна відповідальність бізнесу зводиться до системи відносин в різних площинах: перша площина — це відносини внутрішньовиробничі і їх можна окреслити як ендогенні; друга площина — зовнішні відносини з іншими суб’єктами суспільства — екзогенні.

Бізнесові структури, що працюють в Україні, ще не усвідомлюють в повному обсязі свою роль і відповідальність у соціальному розвитку держави, а також свої стратегічні інтереси, тому в них виникає потреба у співпраці із державними та недержавними установами, організаціями у вирішенні соціальних проблем різного рівня. На цей час співпраця у сфері соціального партнерства бізнесу, влади, громадськості України є фрагментарними, безсистемними, але і на такому рівні ця співпраця дає позитивні результати. Передові ланки бізнесових структур, в основному у великому бізнесі, починають звертати увагу на такі аспекти як репутація, корпоративний бренд, корпоративна лояльність персоналу, лояльність бізнесу до соціального оточення.

В Україні ідея соціальної відповідальності бізнесу починає розвиватись і потребує досконалого пакету законодавчих актів. Західний стандарт мотивує підприємця здійснювати добровільні соціальні інвестиції. На відміну від нього, вітчизняні закони мають винятково примусовий характер. Українське законодавство накладає на бізнес низку обов’язкових соціальних функцій, що проявляє їх винятково фіскальне забарвлення. Соціальне страхування, яке за фактом відволікає 41,7 % доходів підприємств, побудовано на принципі безальтернативності. Це примушує працедавців використовувати схеми «тіньової» оплати праці, а отже, обертається штучним скороченням соціальних виплат у майбутньому. Крім того, українське законодавство передбачає мізерний набір преференцій, що спонукають до витрат на соціальні акції. Так, не оподатковуються тільки ті гроші, які становлять 4 % від суми прибутку підприємства, перераховані на рахунок добродійної фундації або організації. Звільняються від сплати ПДВ операції з надання допомоги науковим, культурним, спортивним установам і релігійним організаціям [3, c. 151].

Український бізнес вважає, що суспільна активність необхідна насамперед для поліпшення іміджу компаній, але при цьому нарікає на відсутність вільних засобів для соціальних інвестицій.

Підприємці, навіть за умови усвідомлення необхідності участі в соціальних проектах, не уявляють собі, як їх реалізувати. З одного боку, підприємці практично не одержують замовлень соціального характеру, з іншого — у них недостатньо фахівців, які можуть розробити соціальну стратегію компанії. Згідно із західними стандартами кожне підприємство розробляє власну соціальну стратегію і щорічно виділяє кошти на фінансування витрат на соціальні програми. В Україні прояви соціальної активності мають спонтанний характер та не є частиною плану з формування іміджу компанії.

Думки з приводу ступеня участі влади в стимулюванні соціальної спрямованості бізнесу розходяться. Вважається, що головна державна місія може обмежитися створенням умов для сприятливого розвитку приватного сектору. Йдеться про боротьбу з корупцією, яка поки що є негласною, але істотною статтею витрат українських компаній і оптимізації податкового клімату. Інші мають на увазі ухвалення пакету спеціальних нормативних актів. Але експерти побоюються, що в Концепції можуть виявитися моменти регуляторного характеру, що припускають створення додаткових держструктур з нагляду за дотриманням бізнесом соціальної відповідальності [10, c. 136-137].

Можна вважати, що в Україні розпочинається робота над впровадженням державної політики у сфері формування зацікавленості вітчизняного бізнесу виконувати соціальні функції як відносно власних співробітників, так і всього суспільства. Сьогодні держава займає досить активну позицію стосовно створення сприятливих умов для роботи приватного сектора. Стратегія сприяння розвитку соціальної відповідальності розвивається в трьох напрямах:

• перший напрям — реформа оподаткування, яка передбачає зниження податкового пресу, дає змогу підприємствам розвивати свої основні фонди і нагромаджувати обігові кошти. Таким чином, у підприємств з’являються додаткові засоби, які можуть бути використані, у тому числі і на розвиток соціальних програм;
• другий напрям — розвиток державної політики, яка спонукає соціальну активність бізнесу, зосереджена на вдосконаленні пенсійної системи. Річ у тому, що оновлене пенсійне законодавство підвищує зацікавленість працівників в отриманні легальної зарплати. Працедавець і працівник виступають як соціальні партнери, але працівник, зацікавлений у фінансовому забезпеченні власної старості, буде вимушений самостійно чинити тиск на господаря з метою отримання легальної заробітної плати. Побічно це відобразиться на відрахуваннях до бюджету і, своєю чергою, підвищить платоспроможність держави в соціальній сфері; • третій напрям — це підтримка державою інноваційних і наукомістких проектів за допомогою накопичувальної схеми технопарків, яка припускає пільгове оподаткування. З розвитком третього напряму відкривається можливість підтримувати науково-технічний потенціал країни і зберегти вітчизняні наукові кадри. Крім того, діяльність технопарків забезпечить отримання високотехнологічної, а отже, дорожчої, ніж сировина і напівфабрикати, експортної продукції.

При прийнятті на себе соціальної відповідальності приватні корпорації однозначно отримують позитивні результати, які можна поділити на економічні, соціальні, іміджеві [4, c. 77-78].

Економічні позитивні результати можна охарактеризувати як отримання прибутку від реалізації соціальних заходів. Окрім цього, внаслідок реалізації корпоративних соціальних проектів можуть знижуватись операційні витрати в деяких ланках бізнесу. Участь у соціальних ініціативах також дає змогу збільшити вартість акцій компаній, забезпечує здатність додатково залучити нових інвесторів. Окрім того, соціально активні корпорації менш вразливі до екологічних та моральних ризиків (рис. 1).

Соціальні позитивні результати для бізнесу — це отримання передусім зацікавлених працівників, наявність довготермінових планів та зобов’язань, сильні та надійні партнерства. Позитивний соціальний корпоративний імідж впливає на купівельні рішення споживачів, просування товарів та послуг, престижність самої корпорації.

До основних причин, які стримують розвиток соціальної відповідальності бізнесу в Україні, можна віднести питання законодавчої неврегульованості та відсутності законодавчого заохочення. Реалізація соціальних програм супроводжується значними фінансовими витратами корпорацій, що також найчастіше стає стримувальним фактором або причиною відмови від соціальної діяльності.

2.2. Роль корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) у формуванні нового підходу до оцінки діяльності компанії СБ Груп

Переважну частину заходів із соціальної відповідальності, які впроваджують підприємства, можна віднести до трудових практик (заходи із розвитку власного персоналу, відмова від використання примусової та дитячої праці, відсутність дискримінації, впровадження програм поліпшення умов праці) та захисту здоров’я і безпеки споживачів (див. мал. 2.1).

Структура управління КСВ в компанії розділена на три рівні: управлінський, стратегічний і практичний.

Найменш поширеним для підприємства СБ Груп, яке впроваджують соціально відповідальні заходи, є захист природних ресурсів та співпраця з громадою.

Взагалі існує залежність, що чим більше підприємство, тим частіше воно впроваджує такі соціально відповідальні заходи: дотримання права працівників на свободу об’єднань та колективні переговори; зменшення викидів у навколишнє середовище; захист природних запасів та інвестування своїх ресурсів у життя громади. Заходи із захисту здоров’я і безпеки споживачів, навпаки, застосовує переважна більшість малих компаній, ніж великих.

Серед основних чинників, які спонукають компанію впроваджувати соціально відповідальні заходи, на першому плані стоять внутрішні переконання: моральні міркування та внутрішнє спонукання. Проте досить вагомими є такі фактори, як зростання продажів компанії, копіювання дій конкурентів та запит з боку органів місцевої влади (див. мал. 2.2).

СБ Груп як підприємство сфери будівництва, зазначили, що впровадження соціальної відповідальності обумовлено необхідністю компенсувати шкоду, заподіяну навколишньому середовищу діяльністю або продукцією компанії.

До групи важливих чинників, що спонукають підприємство впроваджувати соціальну відповідальність, можна віднести також групу чинників, які сприяють збільшенню конкурентних переваг підприємств — сприяння зростанню продажів. Так, компанія зазначає про вплив цього чинника на впровадження програм / заходів і з соціальної відповідальності.

Одним із чинників, який спонукає їх до впровадження соціальної відповідальності є висвітлення їх практики соціальної відповідальності в засобах масової інформації, що в цілому сприяє іміджу компанії.

У впровадженні соціальної відповідальності значну роль відіграють запити заінтересованих сторін (стейкхолдерів) — вимоги материнської компанії, іноземних партнерів, запити з боку профспілок та органів місцевої влади.

Протягом останніх років інтенсивність впровадження соціально відповідальних заходів зросла.

Компанія СБ Груп має у 2014 році спеціальний бюджет або статтю в ньому для проведення програм / заходів із соціальної відповідальності (табл. 2.1).

Табл. 2.1. Розподіл відповідей на запитання «Чимала Ваша компанія спеціальний бюджет (або статтю в бюджетах за напрямком) для проведення програм/ заходів із соціальної відповідальності протягом останніх 5 років?»

	Так	Ні	Важко відповісти |
2008	14,3	69,5	16,2
2009	15,0	69,6	15,5
2010	13,4	71,3	15,3
2011	14,8	70,3	14,9
2012	16,4	71,8	11,8
2013	17,0	69,7	13,3

Табл. 2.2. Розподіл відповідей на запитання «Як змінився бюджет (стаття в бюджеті), який був призначений на проведення програм/заходів із соціальної відповідальності протягом останніх 5 років?»

	Зріс	Не змінився	Знизився	Важко відповісти 1
2008	4,2	47,1	1,1	47,6
2009	5,5	46,0	0,8	47,7
2010	6,4	43,7	3,2	46,7
2011	5,5	41,0	9,2	44,3
2012	5,4	39,3	12,8	42,9
2013	3,5	40,6	12,8	43,2

Роль директора підприємства як безпосереднього розробника програм із соціальної відповідальності зростає із зменшенням розміру підприємства, що обумовлено невеликою кількістю працівників і адміністративного персоналу.

У великих компаніях функцію розробника програм із соціальної відповідальності виконують відділ зв’язків із громадськістю, відділ людських ресурсів та заступники директорів.

Компанія СБ Груп зазначила, що вони надають різноманітну допомогу регіону, де розташовані їх підприємства. Найпоширенішими практиками надання допомоги регіону (громаді) серед компаній у 2013 році є:

• допомога в благоустрої території (30,5 %);
• програми створення робочих місць (18,7 %);
• надання робочих місць інвалідам (8,6 %);
• сприяння реалізації екологічних проектів (8,3 %);
• надання фінансової допомоги місцевій владі у вирішенні соціальних проблем (8,1 %) (мал. 2.4).

Одним із найменш популярних для українських підприємств є реалізація екологічного аспекту соціальної відповідальності. На підприємстві, які дотримуються екологічної відповідальності, найпоширенішими у 2013 році є практики впровадження енергозберігаючих технологій та програми сортування й утилізації відходів.

Найменш поширеними практиками продовжують залишатися заходи щодо захисту водних / лісових / земельних та інших природних ресурсів та заходи зі зменшення викидів у навколишнє середовище.

Чим більше підприємство, тим частіше воно співпрацює з бізнес-партнерами, науковими закладами, рекламними агентствами та міжнародними організаціями.

Отже, найпоширенішим напрямком соціальної відповідальності для українських підприємств будівельної галузі є трудові практики —компанії здійснюють різноманітні соціально відповідальні заходи для власного персоналу. Незмінною з 2005 року залишилась пріоритетність соціально відповідальних заходів щодо власних працівників: заходи з оплати праці, регулювання робочого часу та відсутність дискримінації при прийомі на роботу.

Найпоширенішими видами допомоги громаді так і залишилися благоустрій територій та програми створення робочих місць; сприяють реалізації екологічних проектів та виступають спонсорами спортивних і культурних заходів. Лідерами у впровадженні програм надання допомоги регіону, де знаходиться підприємство, є великі компанії, як СБ Груп.

2.3. Соціальна відповідальність як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації обраної компанії

Сучасний менеджмент не може ігнорувати справедливі вимоги трудящих щодо поліпшення свого соціального становища.

Прийшло усвідомлення того факту, що конструктивна соціальна політика фірм і корпорацій — не вид благодійної діяльності, а інвестиція в персонал, в соціальний потенціал виробництва, значимість якої для майбутнього важко переоцінити.

Суперечки про роль бізнесу в суспільстві породили чисельні аргументи за і проти соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

1. Сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи. Підприємства, соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення і ліквідують необхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди, які забезпечуються участю в житті суспільства.
2. Зміна потреб і надій широкої публіки.
3. Наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.
4. Моральні зобов´язання бути соціально відповідальними.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

1. Порушення принципу максимуму прибутку.
2. Витрати на соціальні потреби.
3. Недостатній рівень звітності широкій публіці.
4. Нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм.
5. Застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою [7, c. 12-13].

Підприємці та менеджери СБ Груп повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків.

Найбільшою перешкодою в розробці програм у рамках соціальної відповідальності керівники називають вимоги рядових працівників і менеджерів зі збільшення доходів на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і доходи змушує керуючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю.

Організації повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих товариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство в цілому.

Для успішного управління СБ Груп повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які виникають у соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації. Витрати на соціальну відповідальність виправдані кращим відношенням суспільства до фірми. Це повинно вести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівня регулюючого втручання держави та загального покращання стану суспільства.

Важливо також підкреслити, що не слід думати, нібито на соціально відповідальну поведінку здатні тільки великі організації. Організація з прибирання сміття або підприємство, яке торгує піцою і яке стало спонсором спортивної команди, і маленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії для ознайомлення з його роботою, — всі вони є соціально відповідальними.

Головними завданнями системи забезпечення функціонування КСВ в «СБ Груп» повинно бути формування необхідної сукупності знань щодо сутності корпоративної соціальної відповідальності підприємства; забезпечення доступності, прозорості і достовірності інформації про стан КСВ на підприємстві; врегулювання внутрішніх взаємин і взаємодії підприємства з усіма стейкхолдерами; забезпечення об’єктивності вибору напрямів реалізації соціальних програм і проектів; стимулювання розповсюдження відносин КСВ за межами суб’єктів господарювання; забезпечення функціонування обраної підприємством моделі соціальної відповідальності.

Виходячи із вищенаведених базових цілей підсистем, вони повинні реалізовувати такі функції: стимулювання фандрейзинга — збирання пожертв (добродійність, меценатство, спонсорство, венчурна благодійність); сприяння охороні навколишнього середовища через використання екологічно орієнтованих технологій; забезпечення взаємодії з органами місцевого врядування щодо розвитку території навколо підприємства і регіонів, де його продукція продається; участь у запобіганні соціальним конфліктам на території, де розміщується підприємство; забезпечення відповідальності підприємства перед споживачами товарів і послуг; створення умов для безпечної праці персоналу; забезпечення стабільності виплат заробітної плати та інших грошово-речових винагород працівників, а також їх індексації в умовах інфляції; забезпечувати виконання програм додаткового медичного і соціального страхування співробітників і членів їхніх сімей; стимулювання розвитку трудових ресурсів підприємства через навчальні програми підготовки і підвищення кваліфікації працівників, ендаумент (інвестиції у майбутнє); забезпечення надання своєчасної допомоги працівникам підприємства в критичних ситуаціях і підтримку їх при виході на пенсію чи при звільненні.

Для реалізації функцій систем із забезпечення корпоративних соціально-відповідальних відносин в «СБ Груп» повинні утворюватись відповідні органи управління. Традиційно такі органи формалізуються у вигляді самостійних відділів у складі апарату управління підприємством або в окремих фахівців, що реалізують дані функції у складі підрозділів з управління персоналом і фінансово-економічних підрозділів підприємства. Ієрархічно такий орган управління повинен бути підпорядкований керівнику підприємства аби координувати спільні дії цих підрозділів.

Основним завданням управлінського підрозділу із забезпечення функціонування КСВ на підприємстві «СБ Груп» є постійний моніторинг і діагностика стану корпоративних соціально відповідальних відносин на рівні суб’єкта господарювання, а також розроблення заходів з їх розвитку та участь у прийнятті рішень щодо формування даних відносин у межах даної підприємницької структури. Створення такого органу управління дає можливість підвищити стійкість і адаптивність підприємства за рахунок моніторингу й цілеспрямованого впливу на ціннісні установки найманого персоналу, а також зменшити опір організаційним змінам, підвищити їх ефективність. Виходячи зі змісту функцій органу управління із забезпечення КСВ, керівництво підприємства особливу увагу повинно приділити закріпленню у відповідних внутрішніх правових документах змісту посадових обов’язків працівників цього підрозділу, регламентації їхніх взаємозв’язків з іншими посадовими особами підприємства.

До основних функцій органу управління забезпечення КСВ на підприємстві «СБ Груп» доцільно включати:

— постійний моніторинг стану КСВ на підприємстві;

— проведення щорічної діагностики КСВ підприємства;

— підготовки звітів щодо стану КСВ на підприємстві для його керівництва;

— розробка пропозицій щодо цілей, напрямів і принципів формування відносин КСВ відповідно до плану стратегічного розвитку підприємства;

— розробка заходів щодо формування відносин КСВ відповідно до плану поточної діяльності;

— участь у прийнятті рішень щодо планування і реалізації управлінських рішень з формування відносин корпоративної соціальної відповідальності;

— участь у доборі персоналу в частині перевірки ціннісних установок кандидатів на посаду, встановлення їх відповідності організаційним цінностям;

— участь у прийнятті рішень щодо зарахування працівників до кадрового резерву, переведення працівників на інші посади;

— участь у розробці системи мотивації праці та прийнятті рішень щодо застосування заходів і важелів стимулювання персоналу;

— участь у реалізації програм адаптації персоналу, проведення тренінгів з новоприбулими працівниками;

— розробка внутрішніх регламентних документів, які визначають порядок взаємодії складових підсистеми із забезпечення функціонування КСВ (кодексу корпоративної культури, положення про атестацію персоналу, положення про адаптацію персоналу, положення про оплату і мотивацію праці тощо);

— оцінювання ефективності заходів із функціонування КСВ на підприємстві.

У процесі своєї діяльності орган з управління процесами забезпечення функціонування КСВ взаємодіє з:

—         керівником підприємства та його заступниками з питань розробки внутрішніх нормативних документів, які регламентують КСВ на підприємстві або окремі її підсистеми; визначення цілей, напрямів і принципів формування корпоративних соціально відповідальних відносин згідно з планами стратегічного розвитку підприємства і поточної діяльності підприємства; підготовки і обговорення звітів щодо стану КСВ на підприємстві;

—         відділом управління персоналом з питань відбору, адаптації, атестації персоналу, прийняття рішень з мотивації, переведення, переміщення і підвищення за посадою працівників, організації функціонування системи поширення знань, а також зміцнення бренду підприємства як надійного роботодавця;

—         відділом маркетингу — щодо розробки заходів із покращення іміджу підприємства як поміркованого товаровиробника;

—         фінансовим відділом з питань формування бюджету реалізації заходів і програм формування відносин корпоративної соціальної відповідальності на підприємстві;

—         керівниками всіх структурних підрозділів при проведенні моніторингу та діагностики рівня корпоративної соціальної відповідальності на підприємстві та впровадженні компенсуючих заходів, оцінці трудової поведінки і трудових відносин працівників; реалізації програм внутрішньофірмового навчання та перепідготовки персоналу.

Не викликає сумніву, що прибуток важливий для виживання підприємств. Якщо підприємство не здатне вести справу прибутково, то питання соціальної відповідальності стає академічним. Але організації завжди повинні вести свої справи у відповідності до суспільних очікувань [5, c. 3-4].

Розділ 3. Можливості покращення соціальної відповідальності СБ Груп

3.1. Можливості та перспективи корпоративної соціальної відповідальності компанії СБ Груп у контексті потреб соціальної політики України

Необхідність розвитку СВБ в Україні зумовлено, зокрема, низкою факторів:

Низький рівень корпоративної культури та, як наслідок, фінансова й економічна слабкість значної частки компаній в Україні є однією з найбільш поширених перешкод. Діяльність економічно слабких суб’єктів орієнтована на виживання, а суспільство і держава часто посідають опозиційну до бізнесу позицію. Така загальна ситуація на тлі постійного браку коштів не сприяє поширенню ідей та принципів соціальної відповідальності на загальнодержавному рівні.

Правовий нігілізм і деформація правової свідомості — в Україні лише формується культура поваги до законів та права в цілому. Нині переважно панує прагнення оминути закон, а не дотримуватись його. На жаль, бізнес як найбільш активний та креативний суб’єкт суспільного життя не є виключенням. Частково це пояснюється якістю законів, що приймаються в Україні, їхньою нестабільністю та вибірковістю застосування.

Низький рівень усвідомлення суспільством ролі бізнесу — через відносно нетривалу сучасну історію вітчизняного бізнесу та ще більш коротку практику реалізації ним власної соціальної відповідальності в українському суспільстві майже не сформовано коректне розуміння зусиль бізнесу в цьому напрямі.

Термінологічна (нормативна) невизначеність — з огляду на відносно пізнє входження вітчизняних підприємницьких кіл до спільноти соціально відповідального бізнесу в Україні спостерігається елементарне нерозуміння як бізнесом, так й іншими членами суспільства основних завдань і механізмів реалізації стратегій соціальної відповідальності.

Закритість українських компаній для широкої громадськості — для більшості компаній детальна інформація про її діяльність є даними для суто внутрішнього користування. Лише чверть з опитаних підприємств мають затверджені кодекси поведінки (місію, кодекс етичних правил, проголошені цінності тощо).

Соціальна відповідальність компанії СБ Груп спрямовується, насамперед, на трудові практики і заходи із захисту здоров’я і безпеки споживачів. Менш поширеними є заходи щодо захисту природних ресурсів та взаємодії з громадою: лише третина компаній здійснює соціальні інвестиції в громаду, половина підприємств не вживає заходів з охорони довкілля.

Нерівномірне врахування інтересів заінтересованих сторін: найчастіше компанії враховують інтереси споживачів та органів державної влади, найрідше — недержавних організацій та дослідницьких організацій, навчальних закладів, співпраця з якими практично відсутня.

Таким чином, КСВ є добровільною діяльністю компаній приватного і державного секторів, спрямованою на дотримання високих стандартів операційної та виробничої діяльності, соціальних стандартів та якості роботи з персоналом, мінімізацію шкідливого впливу на навколишнє середовище тощо, з метою вирівнювання наявних економічних і соціальних диспропорцій; створення довірливих взаємовідносин між бізнесом, суспільством і державою; покращання результативності бізнесу та показників прибутковості у довгостроковому періоді.

З метою стимулюванням розвитку та широкого введення корпоративної соціальної відповідальності враховуючи досвід США та ЄС [6] важливим є запровадження в Україні:

1. льготного оподаткування підприємств, що впроваджують КСВ — введення подібної практики в світі доводить активізацію соціальної відповідальності бізнесу вже не одне десятиліття;
2. підвищення обізнаності про КСВ через ЗМІ та поширення передового досвіду, що включає в себе створення галузевих платформ для підприємств та зацікавлені сторони, які беруть на себе зобов’язання і спільно стежити за прогресом;
3. популяризація позитивної практики впровадження програм із соціальної відповідальності в світі;
4. вдосконалення та відстеження рівня довіри в бізнесі: шляхом громадських дискусій про роль і потенціалу підприємства та організації обстежень довіри громадян до бізнесу;
5. подальша інтеграція КСВ в освіті, навчанні і дослідженнях;
6. зменшення адміністративного тиску місцевих органів влади та безпосередня участь місцевих органів влади у розробці пропозицій та програм що можуть бути підтримані в рамках КСВ;
7. створення єдиного центру соціальних програм в мережі Інтернет та в кожному регіоні.

Одним із найменш популярних напрямків соціальної відповідальності є захист навколишнього середовища. Серед тих підприємств, які впроваджують екологічну відповідальність, найпоширенішими є практики впровадження енергозберігаючих технологій та програми сортування й утилізації відходів. Великі за розміром компанії частіше за малі та середні здійснюють різноманітні заходи із екологічної відповідальності.

Підвищення якості продукції залишилося головним заходом соціальної відповідальності компаній, особливо великих, щодо споживачів і партнерів. Проте зі зростанням розміру підприємств зменшується частка тих, хто надає чесну інформацію та рекламу для споживачів.

За результатами дослідження, можна дійти висновку — соціальна відповідальність ще не стала частиною стратегічного менеджменту більшості українських компаній: лише незначна частка організацій має стратегію соціальної відповідальності, не розпочався процес формування окремих функціональних підрозділів із соціальної відповідальності, компанії не мають чіткого механізму контролю впровадження програм/заходів із соціальної відповідальності.

Керівництво СБ Груп вважає, що програми/заходи із соціальної відповідальності принесли дійсну користь для суспільства і регіону, вплинули на поліпшення ставлення працівників до компанії, покращили її репутацію та поліпшили економічні показників компанії. Понад дві третини українських підприємств вважає, що заходи із соціальної відповідальності впливають на можливості підприємства знайти та втримати кращих працівників, сформувати позитивний імідж і покращити репутацію, створити переваги перед конкурентами.

Результати дослідження засвідчили, що українські компанії все більше розуміють і сприймають соціальну відповідальність як інструмент підвищення конкурентоздатності компаній.

Продовжує існувати достатньо низький рівень інформаційної відкритості для суспільства компанії та рівень її співпраці з іншими організаціями в розробці і впровадженні програм / заходів із соціальної відповідальності. Для більшості компаній інформація про них лише для внутрішнього користування. Частка підприємств, які використовують зовнішні канали інформації (телепередачі, публікації в ЗМІ), менша, ніж тих, хто використовує внутрішні канали інформації (внутрішня преса, веб-сторінка).

Рівень співпраці з основними групами стейкхолдерів достатньо низький. Найчастіше компанії враховують інтереси споживачів та органів державної влади, найменше — недержавних та науково-дослідних організацій, навчальних закладів. Здебільшого організації самостійно розробляють і впроваджують такі програми, враховуючи, переважно, тільки інтереси споживачів та органів місцевої влади. Основним зовнішнім партнером у розробці і впровадженні програм із соціальної відповідальності залишаються органи влади.

Керівництво СБ Груп не відслідковує результатів впровадження програм/заходів із соціальної відповідальності, з них лише майже половина планує проводити моніторинг та оцінку.

3.2. Розвиток стратегії соціальної відповідальності в бізнесі СБ Груп

Перехід України до сталого економічного розвитку, її інтеграція до європейського і світового співтовариства вимагають запровадження сучасної практики взаємодії держави і бізнесу, а також бізнесу і суспільства, які б дозволили посилити взаємну відповідальність усіх учасників суспільного життя, створити умови для подальшого стабільного розвитку суспільства.

В економічно розвинених країнах світу набула поширення соціальна відповідальність бізнесу, яка полягає у свідомому відношенні суб’єктів господарської діяльності до вимог соціальної необхідності, соціальних завдань, морально-етичних норм та цінностей, розуміння наслідків своєї діяльності для суспільства, держави, споживачів, ділових партнерів та своїх працівників.

СВБ є добровільною діяльністю підприємств приватного і державного секторів, спрямованою на дотримання високих стандартів господарської діяльності, соціальних стандартів та якості роботи з персоналом, мінімізацію шкідливого впливу на навколишнє природне середовище з метою вирівнювання наявних економічних і соціальних диспропорцій; створення партнерських взаємовідносин між бізнесом, суспільством і державою; покращення результативності бізнесу в довгостроковому періоді.

У сучасному світі соціально відповідальна діяльність бізнесу є загальноприйнятою традицією, якої дотримується значна кількість великих, середніх і навіть малих підприємств. З огляду на надзвичайну суспільну та економічну значимість, що містить у собі СВБ, питання її розвитку належать до сфери особливої уваги органів державної влади багатьох країн світу та провідних міжнародних організацій. Проявом цієї уваги є розроблення стандартів СВБ і заходів зі стимулювання бізнесу до такої відповідальності.

У більшості країн ЄС розроблені та функціонують державні програми підтримки і стимулювання СВБ, в яких держава визначає соціально відповідальну поведінку для бізнесу, долучає компанії приватного і державного секторів до спільного виконання соціально важливих завдань, стимулює бізнес до соціально відповідальної діяльності.

Відповідно до європейської практики СВБ поширюється на сім напрямків:

• дотримання прав людини;
• дотримання вимог законодавства;
• ділова та корпоративна етика;
• захист навколишнього природного середовища;
• співпраця із заінтересованими сторонами: співробітниками, споживачами,
• акціонерами, громадою, суб’єктами господарювання;
• дотримання міжнародних норм поведінки; прозорість та підзвітність.

Необхідність розвитку СВБ в Україні зумовлена низкою чинників:

1)       низький рівень корпоративної культури та, як наслідок, фінансова й економічна слабкість значної частки суб’єктів в Україні, діяльність яких орієнтована на виживання;

2)       правовий нігілізм і деформація правової свідомості, прагнення оминути закон, а не дотримуватися його;

3)       низький рівень усвідомлення суспільством ролі бізнесу через порівняно нетривалу його сучасну історію та практику реалізації ним власної соціальної відповідальності;

4)       нерозуміння бізнесом та суспільством основних завдань і механізмів реалізації СВБ через термінологічну (нормативну) невизначеність;

5)       закритість більшості українських суб’єктів господарювання для широкої громадськості, детальні відомості про діяльність є закритою інформацією для внутрішнього користування;

6)       дисбаланс складових реалізації політики соціальної відповідальності українськими компаніями.

СВБ в Україні перебуває в стадії становлення. Соціальна відповідальність СБ Груп спрямовується насамперед на трудові відносини і заходи із захисту здоров’я і безпеки споживачів.

Менш поширеними є заходи щодо захисту природних ресурсів та взаємодії з громадою: лише третина компаній здійснює соціальні інвестиції в розвиток громади, половина — не вживає заходів з охорони довкілля.

Найбільш активними в цій сфері є, насамперед, представництва іноземних суб’єктів господарювання, які переносять на українське підґрунтя сучасні світові практики, а також великі та середні вітчизняні підприємства, які удосконалюють свою діяльність на засадах концепцій загального управління якістю.

Розвиток СВБ в Україні потребує сприяння з боку держави, яка повинна визнати СВБ як бажану поведінку для вітчизняного підприємництва і розробити комплекс стимулів та заходів з поширення та популяризації СВБ у суспільстві.

Роль держави полягає у сприянні розвитку СВБ шляхом поєднання ініціативних заходів державної політики з застосуванням, у разі необхідності, засобів додаткового регулювання, як механізмів стимулюючого характеру.

Виконання вищезазначених завдань може бути забезпечено організаційними та нормативними заходами за напрямами:

забезпечення сприятливих правових, фінансових, податкових та організаційних умов для розвитку соціального відповідального бізнесу в українському суспільстві;

унормування механізмів стимулювання добровільних ініціатив суб’єктів господарювання, що запроваджують політику соціальної відповідальності та реалізують соціально важливі програми;

сприяння включенню заходів з поширення СВБ до проектів Генеральної угоди, а також державних та галузевих програм розвитку відповідних сфер господарювання;

забезпечення державної підтримки проведення публічних заходів з питань упровадження та результативності СВБ;

широке залучення засобів масової інформації, громадських організацій та академічних кіл до формування і запровадження механізмів стимулювання СВБ;

сприяння проведенню місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування просвітницьких заходів з поширення інформації про СВБ, обміну досвідом і позитивними практиками у сфері СВБ для суб’єктів господарювання та влади малих міст, де працює відповідальний бізнес.

До основних напрямків СВБ в будівельній компанії СБ груп, що реалізуються на добровільних засадах, належать наступні.

В сфері охорони довкілля:

—         впровадження інноваційних ресурсозберігаючих технологій;

—         попередження негативного впливу на навколишнє середовище;

—         використання екобезпечних та енергоефективних технологій;

—         повторне використання і утилізація відходів.

В сфері забезпечення внеску в розвиток суспільства:

—         розробка стратегій соціальної відповідальності компаній з урахуванням інтересів громади і суспільства в цілому;

—         створення нових робочих місць в регіонах територіального розміщення підприємств;

—         об’єктивне і своєчасне висвітлення інформації про результати діяльності, що є важливою для партнерів та має суспільний інтерес;

—         реалізація благодійних заходів, спрямованих на підтримку соціально-незахищених верств населення;

—         участь в реалізації програм розбудови соціальної інфраструктури та житлово- комунальної сфери територій;

—         надання спонсорської підтримки дитячих, спортивно-масових і культурних заходів;

—         створення робочих місць для інвалідів;

—         забезпечення першого робочого місця для молодих спеціалістів;

—         створення умов для проходження практики студентами навчальних закладів;

—         щорічне оприлюднення не фінансового звіту своєї діяльності.

В сфері корпоративних і трудових відносин:

—         налагодження діалогу з профспілковими організаціями, сприяння укладенню колективних договорів;

—         забезпечення об’єктивності оцінки професійних якостей і розміру винагороди за добросовісне та результативне виконання професійних обов’язків працівників;

—         створення безпечні та ергономічні умови праці, проводити оздоровчі та культурні заходи, надання працівникам матеріальної допомоги на вирішення соціальних проблем, а також безвідсоткових позик;

—         забезпечення підвищення кваліфікації працівників;

—         забезпечення формування кадрового резерву, планів кар’єрного розвитку;

—         формування соціальних пакетів, медичне страхування працівників з метою стимулювання трудової активності;

—         сприяння працевлаштуванню звільнених в результаті внутрішньої реорганізації працівників;

—         формування корпоративної культури.

Держава має підтримувати соціальні ініціативи бізнесу матеріально та морально, особливо у тяжкі роки кризи. Від ефективності відносин держави та бізнесу залежить ступінь відповідності корпоративних соціальних інвестицій, як запитам самого бізнесу, так і інтересам розвитку країни. Наприклад, держава має демонструвати прозорість у проголошенні пріоритетних напрямів, до яких бізнес може приєднатися, або не маючи можливості виявити ініціативу, орієнтуючись на національні пріоритети, розділяти з бізнесом ризики, які виникають у зв’язку з новими ініціативами.

Із міжнародного досвіду очевидно, що соціальна активність національного бізнесу може істотно зрости, якщо держава буде заохочувати цю активність, зокрема, шляхом проведення адекватної податкової політики. Використовуючи міжнародний досвід, доцільно було б створювати спеціальні благодійні фонди, постійний капітал яких формувався б із неоподаткованих спонсорських внесків. Вивільнені від податків прибутки з цього капіталу могли б використовуватися для фінансування комплексних тривалих програм, які розраховані на системну підтримку вирішення вузлових соціально-культурних проблем, включаючи проблему соціальної надмірної нерівності; із використанням системи оподаткування для заохочування етичних методів ведення бізнесу та встановленням мінімального розміру оплати праці або максимальну тривалість робочого часу.

3.3. Пропозиції вдосконалення корпоративної соціальної відповідальності компанії СБ Груп у контексті потреб соціальної політики України

Важливою умовою забезпечення формування корпоративної соціальної відповідальності на підприємстві є розробка дієвої системи управління, що реалізується через процес прийняття управлінських рішень. Відповідно, під терміном «управлінські рішення» розуміють процес розробки та прийняття найкращого варіанта (альтернативи) для вирішення існуючої проблеми чи завдання, що досягається завдяки дотриманню наступних вимог:

• своєчасність вироблення, прийняття та реалізації рішення;
• наявність механізму реалізації;
• забезпечення максимальної віддачі від потенційних можливостей у процесі реалізації рішення;
• можливість зміни, корекції рішення у разі зміни умов;
• можливість верифікації та контролю результатів;
• обґрунтованість та зрозумілість рішення [61, c. 21, 39-40].

Наразі немає єдиного підходу щодо ступеня деталізації процесу прийняття управлінських рішень, визначення кількості та суті його етапів, однак можна виділити основні стадії, реалізація яких дозволяє досягнути конкретних результатів — забезпечити формування корпоративної соціально відповідальності підприємства., а саме [5, с. 11-12; 61, c. 158-168]:

1) діагностика проблеми – оцінюється існуюча ситуація, аналізуються симптоми, визначається існуюча проблема, досліджуються причини її виникнення, ступінь терміновості та необхідність її вирішення. Успішна ідентифікація проблеми дозволяє визначити цілі подальшої діяльності та створює умови для досягнення позитивних кінцевих результатів;

2) визначення критеріїв прийняття рішень, які дозволяють оцінити ефективність варіантів вирішення існуючої проблеми, та обмежень (за сферою реалізації рішень, необхідними ресурсами, часовими рамками тощо), що сприяє більш чіткому визначенню можливих варіантів управлінських рішень;

3) розробка альтернативних варіантів управлінських рішень. Реалізація даної стадії спрямована на виявлення всіх можливих альтернативних варіантів, які відповідають критеріям та обмеженням, що були визначені на попередній стадії;

4) оцінка розроблених варіантів вирішення проблеми, досліджуються переваги та недоліки рішень, результати їх виконання, оцінюється ступінь досягнення поставленої мети, аналізується вплив додаткових факторів;

5) вибір кращої альтернативи серед розроблених управлінських рішень, який здійснюється на основі об’єктивних даних (прогнозування результатів реалізації рішення, можливих ризиків, обсягів затрат ресурсів тощо) та суб’єктивних оцінок (особисті переваги, досвід, інтуїція тощо). В процес вибору отримані результати співставляються із визначеними цілями, у разі виявлення розходжень між ними проводиться подальший аналіз можливості досягнення встановлених цілей або обґрунтовується необхідність їх перегляду.

Аналізуючи матеріали досліджень з проблем розвитку корпоративної відповідальності вітчизняних підприємств, ми дійшли висновку, що соціально спрямовані заходи щодо працівників зводяться до вирішення питань своєчасної виплати і підвищення зарплати; усунення дискримінації щодо статі, віку, релігійних та політичних переконань при прийомі на роботу та кар’єрному рості;  підвищення кваліфікації.

У своїй корпоративній соціальній відповідальності СБ Груп дотримується наступних принципів:

• прозорість – відкритість по відношенню до власної діяльності, надання достовірної інформації про компанію в доступній і повній мірі;
• підзвітність – готовність компанії звітувати щодо впливу своєї діяльності на суспільство і довкілля;
• діалог (взаємодія) із заінтересованими сторонами з метою надання інформації та роз’яснення рішень компанії. Діалог зі стейкхолдерами відбувається на засадах повної інформаційної відкритості та структурованого інноваційного підходу;
• етична поведінка – поведінка, яка відповідає прийнятим принципам корпоративної культури і узгоджена з міжнародними нормами поведінки;
• дотримання міжнародних норм – норм, що є загальноприйнятими і засновані на визнаних нормах міжнародного права;
• дотримання законів України.

Говорячи про внутрішнє спрямування КСВ, слід відзначити, що сучасні вітчизняні підприємства потребують вдосконалення в даній сфері. Адже здійснення внутрішньої соціально відповідальної активності розуміється ними як, в більшій мірі, своєчасна виплата зарплатні.

Таким чином, в управлінні внутрішнім спрямуванням корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) слід керуватися наступними принципами: принципом розуміння та визнання працівників; принципом довіри керівництва до персоналу; принципом ефективності морального задоволення; принципом ефективної організації робочого місця; принципом цілісності організації та її працівників; принципом ефективності додаткового відпочинку; принципом підвищення кваліфікації; принципом упевненості у завтрашньому дні; принципом безпеки праці;  принципом залучення робітників до управління [2].

Дотримання усіх вищеперерахованих принципів дозволить покращити показники якості трудового життя та рівня корпоративної соціальної відповідальності.

Як уже зазначалося вище, основною причиною, за якою багато українських компаній не запроваджує практику соціальної відповідальності, є брак коштів. При цьому близько 25% підприємств сфери будівництва та 20% компаній сфери торгівлі і транспорту взагалі ніколи не замислювалися про впровадження програм і заходів із соціальної відповідальності. Крім того, досить значна частина підприємців вважає, що здійснення соціально відповідальних заходів є функцією виключно держави, а не бізнесу [19, с. 26].

Ті ж компанії, які все-таки здійснюють заходи із КСВ, зазвичай покладаються при їх запровадженні тільки на себе [19, с. 42]. Якщо програми соціальної відповідальності потребують залучення зовнішніх партнерів, то найчастіше ними виступають місцева влада, бізнес-партнери, засоби масової інформації та PR-агенції. Державні підприємства частіше за приватні та корпоративні співпрацюють з науковими, недержавними та міжнародними організаціями, натомість акціонерні віддають перевагу бізнес-партнерам та ЗМІ [19, с. 42]. У галузевому розрізі співпраця з діловими партнерами в плануванні заходів із КСВ найбільш популярна серед підприємств зв’язку, виробництві товарів народного споживання, виробництві промислових товарів та транспорті (24.4%, 19.6%, 18.4% та 18% відповідно) [18, с. 38]. Зі ЗМІ найчастіше співпрацюють підприємства зв’язку (10%) і транспорту (9%) [18, с. 39].Важливим питанням, яке постає перед компанією, що починає працювати над програмами з КСВ, є їхня результативність: що матиме підприємство у разі впровадження соціально відповідальних заходів? Згідно із даними Центру «Розвиток КСВ», ті з українських підприємств, які постійно працюють у цій сфері, вважають, що такі заходи поліпшують ставлення працівників до компанії та її репутацію, покращують економічні показники роботи підприємства. Значна кількість великих компаній відчула полегшений вихід на ІРО та покращення стосунків з інвесторами. Важливим результатом своєї діяльності більшість компаній вважають користь для суспільства [9, с. 43].

Говорячи про внутрішню спрямованість КСВ, слід виокремити наступні  показники: безпека праці; стабільність заробітної плати; підтримка соціально значущої заробітної плати; додаткове медичне та соціальне страхування співробітників; розвиток людських ресурсів через навчальні програми і програми підготовки та підвищення кваліфікації; надання допомоги робітникам в критичних ситуаціях; гнучкий графік роботи; додаткове фінансове заохочення; додаткове моральне заохочення.

На основі даних показників можна сформувати напрями внутрішньої соціальної відповідальності підприємства (Табл. 3.2).

Таблиця 3.2.  Напрями внутрішньої соціальної відповідальності підприємства СБ Груп

Напрямок	Характеристика	Приклади
Розвиток персоналу	Напрямок соціальних програм компаній, які проводяться в межах стратегії розвитку персоналу з метою залучення та утримання талановитих працівників.	—    Навчання та професійний розвиток персоналу; —    застосування мотиваційних схем оплати праці; —     надання співробітникам соціального пакету; —      підтримання внутрішніх комунікацій в організації; —     участь співробітників у прийнятті управлінських рішень; —     участь працівників у розподілі прибутку.
Розвиток охорона здоров’я та безпечних умов праці	Напрямок соціальних програм компаній, який забезпечує створення та підтримання додаткових по відношенню до законодавчо встановлених норм охорони здоров’я та умов безпеки робочого місця.	—     Охорона праці та техніка безпеки; —      медичне обслуговування персоналу на підприємстві; —      підтримання санітарно-гігієнічних умов праці; —      підтримка материнства та дитинства; —      створення ергономічних робочих місць; —      профілактика професійних захворювань; —      додаткове медичне страхування.
Розвиток соціально відповідальної реструктуризації	Напрямок соціальних програм компанії, який фокусується на забезпеченні проведення реструктуризації соціально відповідальним чином, перш за все в інтересах персоналу компанії.	—     Проведення інформаційних кампаній, які висвітлюють структурні зміни в майбутньому; —      заходи з професійної перепідготовки кадрів; —      сприяння у працевлаштуванні; —      здійснення компенсаційних виплат працівникам, які потрапили під скорочення штату.
Розвиток соціально-культурного сервісу	Напрямок соціальних програм компанії, який фокусується на покращенні морального стану працівників.	—     Надання компанією житла працівникам; —      створення та підтримка власних творчих колективів із числа робітників; —      створення мережі соціальних закладів: дитячий садок, будинок культури, пансіонат; —      створення умов для відпочинку: фінансування путівок, проведення екскурсій.

Нами було проведено дослідження існуючих наукових поглядів [23; 29; 89; c. 162-164; 91; 94; 131, c. 118-121; 145; 168] щодо можливих напрямів реалізації корпоративної соціальної відповідальності, які потенційно можуть бути застосовані на машинобудівних підприємствах та охоплюють сфери екологічної, суспільної, трудової, та економічної відповідальності. Результати дослідження представлено у таблиці 3.1.

Таблиця 3.3. Напрями реалізації корпоративної соціальної відповідальності підприємства СБ Груп

Назва	Загальна характеристика напрямів
Екологічна відповідаль-ність	—     Запровадження системи екологічного менеджменту, інтегрованої у всі етапи діяльності підприємства, яка дозволить ідентифікувати екологічні загрози, визначити екологічні вимоги, закріплені діючими нормативно-правовими актами, розробити власну екологічну політику та програму її впровадження; —     Система екологічного менеджменту має охоплювати два етапи – стабілізацію екологічної ситуації та її покращення. Стабілізація екологічної ситуації має виступати початковим етапом екологічної відповідальності підприємства, складовими якого може виступати: а) запровадження ціни екологоємності продукції з метою відрахування певного відсотку у галузеві фонди екологоємності для відшкодування збитків, заподіяних природі; б) контроль за дотриманням гранично допустимих концентрацій забруднених речовин; в) ведення моніторингу ефективності витрат на природоохоронні заходи.
Суспільна відповідаль-ність	—     Співпраця з місцевим співтовариством та місцевою владою щодо створення нових робочих місць, підтримки освітніх ініціатив, розвиток наукової діяльності, утримання соціальної інфраструктури, підтримка соціально-незахищених верств населення; —     Забезпечення випуску якісної продукції та запровадження системи оцінки якості. Контроль якості продукції повинен здійснюватися на всіх стадіях виробництва; —     Дотримання принципів добросовісності та повноти при сплаті податків та інших обов’язкових платежів; —     Формування позитивного іміджу серед інвесторів та кредиторів;
Трудова  відповідаль-ність	—     Система оплати праці та мотивації працівників, що може включати створення власних пенсійних фондів, виплату компенсацій, заохочувальні та інші виплати соціального характеру, запровадження матеріальної підтримки працівників та їх сімей, додаткове соціальне страхування; —     Підвищення професійного рівня та кваліфікації працівників шляхом налагодження співпраці із навчальними закладами чи розробки власних освітніх програм; —     Охорона здоров’я працівників, яка передбачає проведення заходів спрямованих на попередження професійних захворювань та травматизму шляхом здійснення періодичного медичного огляду, оздоровчих заходів, надання можливості для санаторно-курортного лікування; —     Забезпечення безпеки праці шляхом постійного моніторингу роботи потенційно-небезпечного обладнання та навчання працівників безпечному поводженню на виробництві;
Економічна відповідаль-ність	—     Створення умов для забезпечення фінансової стабільності та економічного розвитку підприємства, забезпечення його прибутковості та високого рівня рентабельності;

Варто зазначити, що перераховані у даній таблиці напрями є узагальненням можливих проявів корпоративної соціальної відповідальності підприємства, що показує складність та багатогранність подібної діяльності. Визначення конкретних напрямів та інструментів реалізації корпоративної соціальної відповідальності повинно здійснюватися керівництвом підприємства для забезпечення балансу між інтересами підприємства та потребами зацікавлених сторін, досягнення найкращих результатів від впровадження ідеї корпоративної соціальної відповідальності у діяльність підприємства.

Ефективне функціонування механізму формування корпоративної соціальної відповідальності підприємства потребує координованої роботи різних структурних одиниць, формування органу, який відповідатиме за реалізацію основних функцій управління в межах розробленого механізму [93]. На нашу думу, існують три шляхи розв’язання даного питання:

• створення окремої структурної одиниці (відділу), що спеціалізуватиметься на діяльності у сфері корпоративної соціальної відповідальності, недолік – зростання витрат, пов’язаних з розширення штату працівників, складність підбору працівників, пов’язана з комплексністю та складністю напрямів корпоративної соціальної відповідальності підприємства, невизначеність повноважень та підпорядкованості;
• розширення повноважень вже існуючого відділу, надання додаткових обов’язків, недолік – зростання навантаження на працівників, що може призвести до погіршення їх роботи, неможливість забезпечення комплексності напрямів корпоративної соціальної відповідальності;
• формування єдиного колегіального органу, до складу якого входять представники різних відділів, діяльність яких пов’язана із основними напрямами корпоративної соціальної відповідальності, та спеціалісти з даної сфери, що володіють необхідними знаннями.

На нашу думку, подібний підхід до управління дозволяє подолати вищезазначені недоліки, оскільки дає можливість:

• об’єднати економічну, маркетингову, науково-дослідну, технічну, юридичну, кадрову та соціальну служби підприємства у процесі запровадження корпоративної соціальної відповідальності на підприємстві;
• розв’язати проблему підпорядкованості;
• створити умови для уникнення протидії з боку окремих керівників.

Завдяки цьому, стає можливим успішне запровадження механізму формування корпоративної соціальної відповідальності машинобудівного підприємства, що дозволить реалізувати набуті конкурентні переваги та забезпечить досягнення певних результатів, які умовно можна поділити на короткострокові та довгострокові.

Отже,  керівникам підприємства СБ Груп слід враховувати у своїй діяльності не лише суворе дотримання трудового законодавства, не лише створення сучасних і безпечних робочих місць, але й упровадження принципів відповідальної ділової практики, удосконалення механізмів управління персоналом відповідно до міжнародних стандартів та моральних цінностей.

Висновки

Отже, чинники, які визначально впливають на формування моделі соціальної відповідальності країни, — це особливості взаємовідносин держави і бізнесу, які проявляються в популяризації державою принципів соціальної відповідальності, та встановленні різних законодавчих обмежень і стимулів для бізнес-структур, що впроваджують програми із соціальної відповідальності, які містяться в національному антимонопольному, податковому, екологічному законодавстві. Існують чотири моделі соціальної відповідальності, які різняться між собою за основними учасниками, роллю держави, законодавчими рамками відповідальності та механізмом взаємодії між основними учасниками моделей.

Зважаючи на історичні, культурні, політичні та соціальні відмінності, характерні для розвитку різних країн та регіонів, учені відзначають значні розбіжності у сферах прояву, об’єктах і заходах бізнесу з соціальної відповідальності. Однак, незважаючи на це, багато факторів виявляють схожий вплив на формування системи соціальної відповідальності в країні. У сукупності це формує модель соціальної відповідальності. На теперішній момент дослідники виділяють чотири моделі соціальної відповідальності: американську, європейську, японську та британську.

Для забезпечення розвитку корпоративної соціальної відповідальності, формування цивілізованих соціально відповідальних відносин між владою, бізнесом, суспільством необхідно:

• розробити і прийняти Національну стратегію розвитку соціальної відповідальності; провести широку інформаційно-просвітницьку кампанію з питань соціальної відповідальності;
• провести окрему просвітницьку програму для споживачів;
• впровадити принципи соціальної відповідальності у діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування;
• збільшити бюджети організацій на програми/заходи з КСВ на підприємствах, у компаніях.

Основними стимулами розвитку КСВ, СВБ мають стати пільгове оподаткування, зменшення адміністративного тиску місцевих органів влади та ознайомлення і впровадження позитивних практик застосування заходів із соціальної відповідальності в Україні і світі.

Отже, соціоекономічний підхід і реалізація його засад у практиці корпоративного соціального управління дозволяє систематично відстежувати характер і щільність двостороннього зв’язку між економічними і соціальними аспектами розвитку. Успішність підприємств, фірм, бізнес-організацій       усе більшою мірою визначається тим, наскільки повно й адекватно підприємці і менеджери враховують соціальні аспекти функціонування своїх організацій — як зовнішні, так і внутрішні.

Для підтримки і підвищення конкурентоздатності необхідні інвестиції у нематеріальні (невідчутні) активи, інтелектуальний і культурний капітал , удосконалення знань та вмінь працівників, утримання «ключових» співробітників, створення цілісного здорового трудового колективу на засадах реалізації взаємовідповідальності, трудових цілей та цінностей, розвиток корпоративної культури, формування і підтримка ділової репутації, бренда, зв’язків з клієнтами, неформальних ділових мереж тощо. Якщо у ділових стратегіях роботодавці не враховують культурні особливості своїх працівників, то вони несуть серйозні економічні втрати, пов’язані з опортуністичною поведінкою, невдоволенням останніх (брак, обман, крадіжки, робота без натхнення, латентне бойкотування та ін.).

З позицій соціоекономічної життєдіяльності у розвинених країнах світу з’являються і застосовуються прогресивні інструменти економічних оцінок людського життя і втрати здоров ’я, етичного споживання (відмова споживачів від купівлі товарів, у виготовленні яких використовувалася дитяча праця, порушення екології тощо) й етичних інвестицій (відмова від інвестицій у розробку і виробництво озброєння, алкогольних та тютюнових виробів тощо).

Взаємовплив соціальних та економічних факторів щодо становлення і розвитку КСВ в Україні потребує поширення і реалізації принципів соціальної відповідальності у просторі діяльності усіх господарюючих суб’єктів, і у першу чергу держави. Необхідно поширювати розуміння змісту, значимості КСВ у суспільній свідомості, формувати комплекс умов для забезпечення зацікавленості бізнесу у впровадженні соціальних програм; поширювати інформаційне забезпечення культивування національних, соціальних та родинних цінностей, здорового способу життя, етичних принципів і культури поведінки, мислення, управління. Ці напрями мають стати предметом подальших наукових досліджень: створювати надійні партнерські мережі, у рамках яких учасники отримують широкі можливості для високої корпоративної репутації на регіональному та макроекономічному рівнях; впроваджувати методичні розробки надання допомоги у плануванні та реалізації конкретних соціальних проектів і програм, реалізації корпоративних систем соціальної відповідальності, що підтвердили на практиці свою доцільність та ефективність; сприяти конструктивній взаємодії і довірі всіх зацікавлених сторін щодо впровадження довгострокових спільних соціальних проектів та програм; створювати банки даних соціальних та екологічних ініціатив, у реалізації яких могли б взяти участь державні органи влади, громадські організації та підприємницькі структури.

Стратегічне управління підприємством, компанією має будуватися на розвитку нематеріальних чинників, які впливають на його ефективність через впровадження гнучкої і толерантної корпоративної культури, що стимулює готовність підвищувати рівень власної, управлінської, соціальної, трудової культури працівників, менеджерів, керівництва; сприяє поширенню порядності, відповідальності, дотриманню етичних, партнерських норм у системі внутрішнього та зовнішнього управління; готовності використовувати методи конструктивного соціального діалогу на взаємовигідних засадах одночасно з орієнтацією на суспільну корисність, сталий розвиток території тощо.

У роботі запропоновані напрями підвищення корпоративної соціальної відповідальності та практичні заходи щодо запровадження розробленого механізму на машинобудівних підприємствах, набір яких дозволяє впливати на вибір управлінських рішень щодо ефективності корпоративної соціальної відповідальності у діяльності підприємств; приведено у відповідність існуючу систему звітування міжнародним стандартам підготовки соціальних звітів, доведено необхідність підготовки стандартизованих соціальних звітів як найбільш ефективного інструменту поширення інформації серед зацікавлених сторін.

Отже, впровадження та поширення стратегій КСВ компанією СБ Груп, які враховують не лише матеріально-економічні, а й нематеріальні ресурси, їх гармонійне поєднання можуть підвищити рівень конкурентоспроможності підприємств і їх персоналу, допомогти створити нові ринки в Україні та за її межами, допомогти вирішити соціальні та екологічні проблеми, покращити доступ компаній з українським капіталом до міжнародних ринків, підвищити капіталізацію українських компаній та забезпечити сталий розвиток країни у цілому.

Список використаної літератури

1. Бандирська О.В. Соціальна відповідальність бізнесу в Україні / О. В. Бандирська // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 10. — С. 60-64
2. Баюра Д. Корпоративна соціальна відповідальність у системі корпоративного управління / Д. Баюра // Україна: аспекти праці. — 2009. — № 1. — С. 21-25
3. Баюра Д. О. Концептуальні засади механізму формування корпоративної соціальної відповідальності в Україні / Д. О. Баюра, О. А. Буян // Актуал. пробл. економіки. — 2012. — № 9. — С. 151-157.
4. Бугрім С. Ю. Складові соціально-економічного потенціалу підприємства / С. Ю. Бугрім // Екон. вісн. Донбасу. — 2012. — № 1. — С. 189-192.
5. Буко С. Корпоративна соціальна відповідальність як принцип ціннісно зорієнтованого менеджменту // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2006. — № 2. — С. 149-158
6. Бутко М. Генезис соціальної відповідальності бізнесу та її становлення в Україні // Економіка України. — 2009. — № 7. — С. 74-85
7. Гальчак Х. Р. Принцип соціальної відповідальності в контексті соціально-орієнтованого менеджменту / Х. Р. Гальчак // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». — 2012. — № 725. — С. 265-269.
8. Гальчак Х. Р. Соціальна відповідальність як напрям покращання соціального розвитку підприємств / Х. Р. Гальчак // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». — 2012. — № 727. — С. 23-27.
9. Гессен А. Є. Становлення системи корпоративної соціальної відповідальності / А. Є. Гессен // Вісник Дніпропетровської державної академії : економічні науки. — 2009. — № 2 (22). — С. 25-30.
10. Грішнова О. Соціальна відповідальність бізнесу: сутність, значення, стратегічні напрями розвитку в Україні // Україна: аспекти праці. — 2010. — № 7. — С. 3-8
11. Дементьева А. Корпоративная социальная ответственность // Маркетинг. — 2009. — № 4. — С. 3-12
12. Деркач С. Бізнес має бути соціально відповідальним [Електронний ресурс] / С. Деркач. — Режим доступу : http://www.stepanderkach.com.ua.
13. Долішній М., Куценко В. Підприємництво в соціальній сфері як передумова формування експортноорієнтованої економічної політики// Економіка України. — 2006, № 8. — С. 10-19.
14. Зеленко О. О. Теоретико-методичні засади формування стратегії соціальної відповідальності підприємства : автореф. дис. … канд. екон. наук : 08.00.07 / О. О. Зеленко; Донец. держ. ун-т упр. — Донецьк, 2012. — 20 c.
15. Калінеску Т. В. Соціальне інвестування та відповідальність підприємств : монографія / Т. В. Калінеску, О. О. Зеленко, М. О. Наталенко; МОНМС України, Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. — Луганськ, 2013. — 290 c.
16. Кліменко О.М. Соціальна відповідальність бізнесу як стратегічний напрямок його розвитку / О.М. Кліменко // Вісник економіки транспорту і промисловості УкрДАЗТ. — 2006. — №14. -С. 55-56.
17. Козин Л. Корпоративна соціальна відповідальність як основа сучасної парадигми управління бізнесом / Л. Козин // Відп. економіка. — 2011. — Вип. 3. — С. 53-63.
18. Колот А. Корпоративна соціальна відповідальність, соціальна звітність та аудит як сучасні інститути і технології соціального розвитку // Україна: аспекти праці. — 2010. — № 3. — С. 3-9
19. Корпоративна соціальна відповідальність / за заг. ред. Т. С. Смовженко, А. Я. Кузнєцової. — Вид. друге, виправл. і доповн. — К. : УБС НБУ, 2010. — 314 с.
20. Кукоба В. П. Системна організація забезпечення функціонування корпоративних соціально відповідальних відносин на підприємствах / В. П. Кукоба // Актуал. пробл. економіки. — 2012. — № 7. — С. 168-174.
21. Лопатинська А. М. Теоретичні основи соціальної відповідальності організації // Економіка АПК. — 2010. — № 10.- С.142-146
22. Міненко М.А. Визнання принципів соціальної відповідальності професійними виробничими об’єднаннями та їх учасниками [Текст] / М.А. Міненко // Економіка АПК. — 2008. — № 7.- С.136-140
23. Напрями розвитку корпоративної соціальної відповідальності в контексті соціоекономічного підходу / М.Є. Дейч // Соціоекономіка: Зб. наук. пр. — Донецьк: ІЕП НАНУ, 2010. — С. 166-182.
24. Осовий Г. Соціальна відповідальність у сфері праці: позиція профспілок / Григорій Осовий // Профспілки України. — 2008. — № 5. — С. 2-6
25. Петроє О. Корпоративна соціальна відповідальність у сфері праці // Праця і зарплата. — 2011. — 23 лютого. — С. 4-5
26. Рамазанов А. Концепция корпоративной социальной ответственности / Алтай Рамазанов // Проблемы теории и практики управления. — 2007. — № 12. — С. 38-46
27. Римар І. А. Соціальні інвестиції як форма соціальної відповідальності підприємства / І. А. Римар // Актуал. пробл. економіки. — 2012. — № 9. — С. 165-168
28. Саприкіна М. Соціальна відповідальність: інформація до роздумів // Громадянське суспільство. — 2010. — № 3. — С. 36-40
29. Соціальна відповідальність : теорія і практика розвитку / за наук. ред. проф. А. М. Колота. — К. : КНЕУ, 2012 — 500 с.
30. Ткаченко Н. Є. Мотивація соціальної відповідальності / Н. Є. Ткаченко// Економіка. Менеджмент. Підприємництво. — 2008. — Вип. 19(1). — С. 102-109.
31. Царик І.М. Особливості ринкового і державного регулювання соціальної відповідальності бізнесу в умовах циклічності економіки // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 1. — С. 155-159
32. Черних О. В. Управління соціальною відповідальністю на великих підприємствах : автореф. дис. … канд. екон. наук : 08.00.04 / О. В. Черних; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. — Донецьк, 2012. — 24 c.