Актуальність теми. Аграрне законодавство України виступає важливим інструментом реалізації конституційних положень про право власності Українського народу на землі та інші природні ресурси. Необхідність дослідження проблем аграрного законодавства України обумовлена важливістю вирішення питань забезпечення потреб населення сільськогосподарською продукцією і продовольством вітчизняного виробництва, підвищення рівня життя сільського населення, завданням підвищення конкурентоспроможності аграрного комплексу, проблем забезпечення продовольчої безпеки країни, що особливо загострилися в період світової економічної кризи.

Удосконалення процесів сільськогосподарського виробництва вимагає суттєвого розширення засобів правового впливу, більш узгодженого застосування норм аграрного законодавства. Комплексний характер розвитку аграрного сектора економіки, вдосконалення управління в агропромисловому комплексі вимагають збільшення ступеня єдності в правовому регулюванні цього процесу. Аграрне законодавство повинно наповнитися нормами права, що регулюють ефективне функціонування сучасного аграрного сектору народного господарства України. Сучасна державна політика, спрямована на регулювання сільського господарства країни, є необґрунтованою, нормативно-правові акти фактично не діють, оскільки в Україні досі не розроблена наукова концепція здійснення аграрно-правових перетворень, що актуалізує тему дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичною базою дослідження є праці представників радянської науки колгоспного і сільськогосподарського права: Г. О. Аксеньонка, Л. Н. Баховкіної, З. С. Бєляєвої, Г. Ю. Бистрова, Н. П. Волошина, В. К. Григор’єва, Д. І. Дембо, В. Н. Дем’яненко, М. Д. Казанцева, І. Ф. Казьміна, А. М. Каландадзе, О. І. Кічатової, М. І. Козиря, А. Н. Нікітіна, І. В. Павлова, І. Ф. Панкратова, Г. Н. Полянської, П. П. П’ятницького, Ф. М. Раянова, О. А. Рускола, М. С. Сахіпова, В. І. Шувалова та інших; праці представників науки аграрного, земельного та екологічного права України: В. І. Андрейцева, Н. О. Багай, А. Л. Бейкуна, Ц. В. Бичкової, М. Я. Ващишин, Ю. О. Вовка, О. В. Гафурової, А. П. Гетьмана, І. А. Дмитренка, В. В. Долежана, С. Ф. Домбровського, В. М. Єрмоленка, В. П. Жушмана, А. М. Запорожця, П. Д. Індиченка, І. І. Каракаша, Т. О. Коваленко, С. М. Кравченко, П. Ф. Кулинича, А. М. Мірошніченка, Н. Р. Малишевої, В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, З. А. Павловича, О. М. Пащенка, О. О. Погрібного, О. А. Поліводського, В. К. Попова, Т. П. Проценко, І. П. Сафонова, В. І. Семчика, І. О. Середи, В. А. Сонюк, А. М. Статівки, В. М. Стретовича, Н. І. Титової, В. Ю. Уркевича, В. І. Федоровича, В. С. Шелестова, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. В.Янчука, В. З. Янчука та інших; праці представників науки аграрного та земельного права Російської Федерації: С. С. Акманова, Н. Н. Вєдєніна, А. А. Денісова, Є. А. Ісайчевої, О. Л. Мініної, Ф. Р. Муратшина, В. В. Петрова, А. П. Толмачева, В. В. Устюкової, Г. В. Чубукова, А. Є. Черноморця, К. А. Шайбекова та інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає Пріорітетним напрямам розвитку правової науки на 2005−2010 рр., рекомендованим відділенням Академії правових наук України (ухвалена загальними зборами відділень Академії правових наук України, Постанова № 2-04-2 від 18.04. 2004 р.). Дисертаційне дослідження виконано згідно з Планом науково-дослідної роботи кафедри трудового, господарського, екологічного права Волинського національного університету імені Лесі Українки в межах теми «Актуальні проблеми земельного та аграрного права України».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності, особливостей, специфіки аграрного законодавства України і розробка пропозицій щодо його подальшого удосконалення.

Для досягнення зазначеної мети визначені наступні завдання:

− визначити поняття, виявити ознаки та характерні риси аграрного законодавства України;

– провести історико-правовий аналіз розвитку аграрного законодавства;

– проаналізувати процес розвитку наукових теорій щодо становлення аграрного законодавства;

– охарактеризувати сучасне аграрне законодавство України з питань статусу суб’єктів аграрного господарювання, врегулювання земельних та майнових відносин в сфері сільськогосподарського виробництва, здійснення державної аграрної політики та державної підтримки аграрних товаровиробників;

– дослідити напрямки удосконалення аграрного законодавства України;

– визначити перспективи систематизації аграрного законодавства України.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку з розробкою, прийняттям, застосуванням, систематизацією законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань аграрної і земельної реформ, розвитку сільського господарства і соціальної сфери села, забезпечення продовольчої безпеки українського народу.

Предметом дослідження є законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють аграрні правовідносини, а також наукові джерела з питань формування, стану, тенденцій та перспектив розвитку аграрного законодавства в умовах розбудови української правової системи.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, історичний, систем­но-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий та інші. Діалектичний метод використовувався для дослідження розвитку положень аграрного законодавства України. Історичний підхід дав можливість пояснити специфіку сучасних нормативно-правових актів традиціями землекористування і виробництва сільськогосподарської продукції на території України. За допомогою системно-структурного методу аграрне законодавство України розглядається як утворення, що має складну внутрішню структуру і складається з різних за своєю юридичною силою нормативно-правових актів. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей в аграрному законодавстві України та допоміг сформулювати висновки та рекомендації, що ґрунтуються на принципах визначеності, послідовності та несуперечливості суджень. Порівняльно-правовий метод пізнання дозволив виділити суттєве і загальне, притаманне аграрному законодавству України і Російської Федерації, що дозволило виробити загальні рекомендації щодо удосконалення вітчизняного аграрного законодавства. Застосування вказаного методологічного інструментарію дозволило вирішити поставлені завдання, одержати науковий результат, новизна якого відображена у положеннях, що виносяться на захист. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного аграрного законодавства України та науково-теоретичних працях з проблем аграрного та земельного права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є спеціальним комплексним дослідженням проблем аграрного законодавства України. Новизна дисертаційного дослідження полягає у наступних науково-теоретичних положеннях:

Уперше:

− виділено етапи розвитку аграрного законодавства: 1 етап – становлення колгоспного законодавства з жовтня 1917 р. до початку суцільної колективізації в 1930 р.; 2 етап – розвиток колгоспного законодавства під час проведення суцільної колективізації з 1930 р. по 1934 р.; 3 етап – розвиток колгоспного законодавства в умовах становлення «соціалістичного суспільства» з 1934 р. по 1968 р.; 4 етап – формування сільськогосподарського законодавства в умовах розвитку агропромислового комплексу УРСР з 1968 р. до 1989 р.; 5 етап – становлення новітнього аграрного законодавства незалежної України, що в свою чергу поділяється ще на два етапи: 1990 р. – 1996 р. – формування аграрного законодавства до прийняття Конституції України, і починаючи з 1997 р., що триває донині – формування аграрного законодавства з урахуванням конституційних положень;

− запропоновано закріпити на конституційному рівні положення щодо державної підтримки сільського господарства, а також визначити функції держави у вирішенні продовольчої проблеми;

− обґрунтовано доцільність розробки Концепції розвитку аграрного законодавства України, що включатиме в себе систему теоретичних положень і висновків, комплекс пропозицій і рекомендацій, спрямованих на усунення існуючих недоліків в аграрному законодавстві України і подальше його удосконалення;

Удосконалено:

− періодизацію розвитку наукових теорій щодо становлення аграрного законодавства, в результаті чого виділено сім періодів його розвитку:     20-30-ті роки ХХ ст.; 40-ві роки ХХ ст.; 50-ті роки ХХ ст.; 60-ті роки ХХ ст.;   70-ті роки ХХ ст.; 80-ті роки ХХ ст.; початок 90-х років ХХ ст. і до наших    днів;

− визначення поняття «аграрне законодавство України» як комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі законодавства, що являє собою відносно самостійну систему взаємо­пов’язаних уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актів, що покликані регулювати публічно-правові приватноправові аграрні відносини;

Дістало подальший розвиток:

− проведення структурного аналізу аграрного законодавства України по вертикалі і по горизонталі, внаслідок якого вироблено якісно нові підходи до структури аграрного законодавства України, відповідно до яких горизонтальна структура аграрного законодавства являє собою складне явище, що складається з декількох самостійних структур;

− положення про те, що характерними ознаками нормативно-правових актів сучасного аграрного законодавства України є поєднання диференційованого та інтегрованого підходів, комплексний характер, наявність повторів,   значна кількість правових колізій, велика кількість норм рекомендаційного характеру;

− пропозиції щодо основних напрямків подальшого удосконалення аграрного законодавства України, до яких віднесено: науково-обґрунтований підхід при розробці нормативно-правових актів, що містять аграрно-правові норми; проведення науково-правової експертизи проектів аграрно-правових актів; інвентаризація аграрного законодавства; державна реєстрація підзаконних нормативно-правових актів аграрного спрямування органами Міністерства юстиції України; новелізація чинних аграрних нормативно-правових актів; правонаступність в розвитку аграрного законодавства України, що дозволяє враховувати історичний досвід; дотримання принципів ринкових відносин, до яких належать рівноправність всіх форм власності на землю і засоби виробництва, підвищення господарської самостійності аграрних товаровиробників; системність при формуванні аграрного законодавства України; своєчасність оновлення аграрного законодавства України; внутрішня узгодженість аграрного законодавства України; збалансованість розвитку різних інститутів аграрного законодавства України; гармонізація аграрного законодавства України із законодавством Європейського Союзу;

− обґрунтування необхідності проведення систематизації аграрного законодавства України, що передбачає поєднання різних форм систематизації і дотримання черговості їх застосування стосовно законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що містять аграрно-правові норми.

− думка про необхідність кодифікації аграрного законодавства України у формі Аграрного кодексу України, в основу якого необхідно покласти ознаку диференційованої сукупності аграрних відносин, незважаючи на їхню зовнішню неоднорідність, оскільки суб’єктний склад як кодифікуюча ознака втратив своє значення у зв’язку з рівноправністю аграрної правосуб’єктності всіх сільськогосподарських товаровиробників незалежно від відмінностей в організаційно-правовій формі і формі власності.

Практичне значення результатів дослідження. Викладені в дисертації положення можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях з даної проблеми. Розроблені висновки та пропозиції можуть бути використані для удосконалення аграрного законодавства України, а також враховані при внесенні змін до чинних аграрно-правових актів. Основні положення дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі при вивчення дисципліни «Аграрне право України», також для підготовки лекцій, підручників, навчальних та методичних посібників з курсу «Аграрне право України».

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційної роботи оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема: ІV-ій Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 14−15 березня 2008 р.), ІІ-ій Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє» (м. Луцьк, 16−17 квітня 2008 р.), V-ій Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 30-31 травня 2008 р.), V-ій Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 20−21 березня 2009 р.), ІІІ-ій Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє» (м. Луцьк, 13−14 травня 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів «Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 29-30 квітня 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України» (м. Київ. 19−20 травня 2011 р.), VIII-ій Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України) (м. Луцьк, 17−19 червня 2011 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та у тезах 8 доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (633 найменувань на 74 сторінках). Загальний обсяг дисертації — 264 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито стан її наукової розробки та зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначена мета та завдання дослідження, його предмет та об’єкт, характеристика методологічної бази дослідження, сформульована наукова новизна одержаних результатів, практичне значення, викладені дані про апробацію одержаних результатів дослідження.

Розділ 1 «Загальні засади розвитку аграрного законодавства України» складається з трьох підрозділів, які присвячені дослідженню поняття, ознак та характерних рис аграрного законодавства України; проведенню історико-правового аналізу розвитку аграрного законодавства та вивченню генезису розвитку наукових теорій щодо його розвитку.

У підрозділі 1.1. «Поняття, ознаки та характерні риси аграрного законодавства України» дисертант аналізує загальні риси аграрного законодавства України. Автором запропоновано визначення поняття «аграрне законодавство України» як комплексної, ін­тегрованої та спеціалізованої галузі законодавства, що являє собою відносно самостійну систему взаємо­пов’язаних уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актів, що покликані регулювати публічно-правові і приватноправові аграрні відносини. До ознак аграрного законодавства віднесено його комплексний і системний     характер, відносну самостійність і спрямованість на врегулювання аграрних відносин. Встановлено, що основними завданнями аграрного законодавства є правове забезпечення виробничої сільськогосподарської діяльності, фінансово-правове забезпечення розвитку аграрної сфери, організаційно-правове забезпечення управління в аграрному секторі народного господарства, створення правових основ для врегулювання аграрних відносин, створення правових передумов соціального розвитку села, забезпечення продовольчої безпеки України.

Встановлено, що аграрне законодавство характеризується надмірною кількістю нормативно-правових актів, що мають неоднакову юридичну силу, розкиданістю аграрно-правових норм в законодавчих і підзаконних нормативно-правових актах, що належать до інших галузей права, великою питомою вагою відомчих нормативно-правових актів, що часто суперечать аграрним законам або дають можливість їх неоднозначного тлумачення, що, в свою чергу, негативно впливає на правозастосовну практику.

Дістала подальшого обґрунтування думка про те, що для аграрного законодавства характерним є процес уніфікації і диференціації. На підставі проведеного аналізу автор робить висновок про те, що акти аграрного законодавства слід вивчати з позиції їх діалектичної єдності з урахуванням внутрішнього зв’язку правових норм, так і з позиції диференційованого підходу законодавця до правового регулювання аграрних відносин.

Підрозділ 1.2. «Історико-правовий аналіз розвитку аграрного законодавства» присвячений дослідженню історичних етапів формування аграрного законодавства. Виділено історичні етапи формування аграрного законодавства: 1 етап – становлення колгоспного законодавства з жовтня 1917 р. до початку суцільної колективізації в 1930 р.; 2 етап – розвиток колгоспного законодавства в період проведення суцільної колективізації з 1930 р. по 1934 р.; 3 етап – розвиток колгоспного законодавства в умовах становлення соціалістичного суспільства з 1934 р. по 1968 р.; 4 етап – формування сільськогосподарського законодавства в умовах розвитку агропромислового комплексу з 1968 р. до 1989 р.; 5 етап – становлення новітнього аграрного законодавства незалежної України, що в свою чергу поділяється ще на два періоди: 1990 р. – 1996 р. – формування аграрного законодавства до прийняття Конституції України, і починаючи з 1997 р., що триває донині – формування аграрного законодавства з урахуванням конституційних положень.

Підрозділ 1.3. «Генезис розвитку наукових теорій щодо розвитку аграрного законодавства» присвячений вивченню процесу розвитку наукових думок про аграрне законодавства. В результаті проведеного аналізу запропоновано періодизацію наукових теорій щодо розвитку аграрного законодавства:     1-й період – 20−30-ті рр. ХХ ст., коли значна кількість праць була присвячена аграрній політиці, розвитку кооперації на селі, землеустрою, використанню найманої праці у сільському господарстві, матеріально-технічному забезпеченню сільського господарства, аграрним перетворенням після Жовтневої революції, земельній оренді, найму та здаванню робочої худоби та реманенту, розвитку окремих галузей сільського господарства; 2-й період – 40-ві рр. ХХ ст., що характеризувався проведенням аналізу перспектив розвитку колгоспного права і законодавства в післявоєнний період, а також в умовах становлення «соціалістичної держави»; 3-й період – 50-ті рр. ХХ ст., коли провідним напрямком наукових розробок було обґрунтування місця колгоспного законодавства в системі радянського законодавства, дослідженням питань законодавства про колгоспи і вивченням перспектив його кодифікації;     4-й період – 60-ті роки ХХ ст., що характеризувався розробкою теоретичних питань колгоспного права і законодавства; 5-й період – 70-х рр. ХХ ст., коли закономірно виникла наукова ідея про потребу сукупного галузевого правового регулювання діяльності не лише колгос­пів, а й інтегровано всіх сільськогосподарських підпри­ємств; відбувався активний розвиток і значне розширення колгоспного (сільськогосподарського) законодавства і формування на його базі комплексної, інтегрованої і спеціалізованої галузі колгоспного (сільськогосподарського) права; досліджувалися загальнотеоретичні проблеми колгоспного (сільськогосподарського) законодавства та різні аспекти механізму правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві, робляться висновки щодо наявності окремих комплексних спеціалізованих правових інститутів сільськогосподарського законодавства; 6-й період –   80-ті рр. ХХ ст., коли продовжувались наукові пошуки шляхів удосконалення сільськогосподарського законодавства; гостро постали проблеми вдосконалення сільськогосподарського законодавства та визначення напрямків його розвитку; 7-й період – сучасний період розвитку наукових ідей про аграрне законодавство, що розпочався на початку 90-х років ХХ ст. і триває досі, він характеризується поглибленим дослідженням поняття та особливостей аграрного законодавства України як комплексного системного утворення, його істотних рис та закономірностей функціонування його внутрішньої структури, визначенням основних тенденцій розвитку аграрного законодавства та обґрунтуванням необхідності проведення систематизації аграрного законодавства України.

Розділ 2 «Характеристика сучасного аграрного законодавства України» складається із трьох підрозділів, у яких охарактеризовано аграрне законодавство України щодо статусу суб’єктів аграрного господарювання, врегулювання земельних та майнових відносин в сфері сільськогосподарського виробництва, а також щодо здійснення державної аграрної політики та державної підтримки аграрних товаровиробників.

У підрозділі 2.1. «Характеристика аграрного законодавства України щодо статусу суб’єктів аграрного господарювання» дисертант досліджує особливості правосуб’єктності виробників сільськогосподарської продукції. Встановлено, що правове регулювання підприємницької діяльності в сільському господарстві – це діяльність органів державної влади і суб’єктів аграрного підприємництва щодо створення і реалізації аграрно-правових норм, що регулюють суспільні аграрні правовідносини з метою забезпечення сталого розвитку ефективності аграрного виробництва. Доводиться, що удосконаленню підлягає аграрне законодавство, що регламентує відносини в галузі створення і функціонування сільськогосподарських підприємств і організацій. На підставі проведеного аналізу встановлено, що надзвичайно важливо врегулювати правовими нормами виробничо-господарську діяльність вітчизняних товаровиробників, забезпечивши її ефективність і високий економічний результат, а також створити достойні соціальні умови життя селянина; необхідно також законодавчо визначитись щодо існування міжгосподарських підприємств, виробничих та інших аграрних об’єднань, агрофірм, а також спілок селян. Новою тенденцією в сільському господарстві України є така організаційно-правова форма як агрохолдинги. Створення різних інтегрованих підприємницьких формувань, у складі яких об’єднуються організації, що зберігають статус самостійної юридичної особи, дозволяє їм забезпечувати технологічний зв’язок виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції.

Доводиться, що характерними ознаками нормативно-правових актів сучасного аграрного законодавства є поєднання диференційованого та інтегрованого підходів; комплексний характер, наявність повторів, значна кількість правових колізій, велика кількість норм рекомендаційного характеру. Вертикальну структуру аграрного законодавства утворюють різні за юридичною силою і правовою формою нормативно-правові акти, прийняті різними органами державної влади. Горизонтальна структура аграрного законодавства складається з різних правових інститутів, що мають свої специфічні предмети і методи правового регулювання. В аграрному законодавстві України можна виділити чотири групи правових інститутів: а) інститути, утворені за юридичним статусом сільськогосподарських товаровиробників; б) інститут державної підтримки аграрних товаровиробників; в) інститути, утворені за сферами здійснення сільськогосподарської діяльності; г) комплексні інститути, що знаходяться на межі аграрного та інших галузей законодавства.

У підрозділі 2.2. «Характеристика аграрного законодавства України з врегулювання земельних та майнових відносин в сфері сільськогосподарського виробництва» автор розглядає особливості правової регламентації земельних та майнових відносин суб’єктів аграрного господарювання. Доводиться, що правове забезпечення земельних та майнових відносин в сфері сільськогосподарського виробництва вимагає раціонального, безперешкодного і послідовного проведення аграрної та земельної реформ; створення умов для свободи підприємництва в агропромисловому комплексі, прискорення структурної перебудови виробництва сільськогосподарської продукції з її промисловою переробкою, зберіганням і реалізацією, державної підтримки аграрного товаровиробника тощо. За результатами дослідження зроблено висновок про те, що перехід до ринкової економіки в Україні позначений економічними перетвореннями, реформуванням законодавчої та виконавчої влади, необхідністю перебудови аграрного сектора народного господарства, розвитку підприємництва, рівноправністю різних форм ведення сільськогосподарського виробництва. Здійснення цих перетворень, а також у цілому аграрної реформи викликає необхідність формування відповідних виробників сільськогосподарської продукції. Належній організації і правовій регламентації підлягає діяльність органів державної влади в галузі регулювання аграрного підприємництва. На підставі проведеного дослідження дисертант надає рекомендації щодо необхідності закріплення гарантій сільськогосподарським товаровиробникам від нерегламентованого втручання держави в господарську діяльність.

У підрозділі 2.3. «Характеристика аграрного законодавства України щодо здійснення державної аграрної політики та державної підтримки аграрних товаровиробників» аналізуються нормативно-правові акти, направлені на забезпечення реалізації державної аграрної політики та державної підтримки аграрних товаровиробників. Доводиться, що програмні цілі, ідеї, принципи аграрної політики, основні шляхи, методи і форми вирішення цих проблем вимагають законодавчого закріплення в нормативно-правових актах аграрного законодавства, що забезпечує перехід до ринку в аграрній економіці на основі перетворення відносин власності і форм господарювання, перебудови державного регулювання сільського господарства. Сільське господарство вимагає постійної державної підтримки як галузь з підвищеним виробничо-господарським ризиком, оскільки виробничий процес у цій сфері не може повністю контролюватися людиною. Необхідна конституційна гарантія державної протекціоністської політики, тому запропоновано на конституційному рівні закріпити положення щодо державної підтримки аграрного сектору економіки, а також визначити функції держави у вирішенні продовольчої проблеми.

Розділ 3 «Перспективи розвитку аграрного законодавства України» складається з двох підрозділів, в яких досліджується напрямки удосконалення аграрного законодавства та перспективи його систематизації.

Підрозділ 3.1. «Напрямки удосконалення аграрного законодавства України» присвячено дослідженню перспектив удосконалення аграрного законодавства України. Обстоюється позиція, що аграрне законодавство повинно бути, з одного боку, стабільним, оскільки часті зміни і доповнення його норм перешкоджають ефективності правового регулювання аграрних відносин, а з іншого – динамічним, тому що аграрне законодавство повинно своєчасно реагувати на зміни в аграрних правовідносинах, сприяти розвитку прогресивних форм господарювання та забезпечувати максимальну ефективність вітчизняного аграрного виробництва. Реформування аграрного законодавства, створення його якісної системи є однією з умов ефективності правового регулювання аграрних відносин і досягнення правопорядку в аграрному секторі економіки.

Запропоновано розглядати удосконалення аграрного законодавства як діяльність компетентних органів державної влади по підтриманню якісного стану аграрного законодавства у відповідності з потребами розвитку аграрних відносин, яка спрямована на забезпечення ефективності правового регулювання. Доводиться, що удосконалення аграрного законодавства сприятиме досягнення внутрішньої єдності аграрних норм шляхом ліквідації прогалин та колізій аграрного законодавства; всебічне упорядкування правового матеріалу; створення стрункої системи аграрних законів, що є доступною в користуванні та ієрархічно послідовною; усунення застарілих та неефективних актів аграрного законодавства; прийняття нових нормативно-правових актів з аграрних питань та врегулювання їх співвідношення з чинними актами; оновлення аграрного законодавства відповідно до змін в аграрних правовідносинах та появи нових аграрних відносин.

Окреслено такі основні напрями подальшого удосконалення аграрного законодавства України, як: науково-обґрунтований підхід при розробці нормативно-правових актів, що містять аграрно-правові норми; проведення науково-правової експертизи проектів аграрно-правових актів; інвентаризація аграрного законодавства; державна реєстрація підзаконних нормативно-правових актів аграрного спрямування органами Міністерства юстиції України; новелізація чинних аграрних нормативно-правових актів; правонаступність в розвитку аграрного законодавства України, що дозволяє враховувати історичний досвід; дотримання принципів ринкових відносин, до яких належать рівноправність всіх форм власності на землю і засоби виробництва, підвищення господарської самостійності аграрних товаровиробників; системність при формуванні аграрного законодавства України; своєчасність оновлення аграрного законодавства України; внутрішня узгодженість аграрного законодавства України; збалансованість розвитку різних інститутів аграрного законодавства України; гармонізація аграрного законодавства України із законодавством Європейського Союзу.

Обґрунтовано доцільність розробки Концепції розвитку аграрного законодавства України, що включатиме в себе систему теоретичних положень і висновків, комплекс пропозицій і рекомендацій, спрямованих на усунення існуючих недоліків в аграрному законодавстві України і подальше його удосконалення.

У підрозділі 3.2. «Систематизація аграрного законодавства України» досліджуються особливості різних форм систематизації аграрного законодавства України. Встановлено, що головним недоліком правового регулювання аграрних відносин виступає відсутність комплексного кодифікованого законодавчого акта, що поєднував би та був першоджерелом всієї сукупності нормативно-правового матеріалу різних органів державної влади, які наділені повноваженнями щодо функціонального впливу на різні сфери в аграрному секторі економіки.

Доводиться, що систематизація аграрного законодавства буде найбільш ефективною за умови поєднання різних форм систематизації і дотримання черговості їх застосування стосовно законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що містять аграрно-правові норми. Запропоновано схему проведення систематизації аграрного законодавства, що передбачає поєднання різних форм систематизації і дотримання черговості їх застосування стосовно законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що містять аграрно-правові норми: по-перше, варто розпочати з обліку аграрного законодавства, що являє собою діяльність по збиранню, зберіганню і підтриманню в контрольному стані нормативних актів аграрного законодавства; по-друге, доцільно провести інкорпорацію аграрного законодавства, що дозволить виявити всю сукупність нормативно-правових актів, що регулюють аграрні відносини; по-третє, організувати консолідацію аграрного законодавства, яка знайде своє вираження в об’єднанні двох або декількох близьких за предметом та методом регулювання аграрних нормативно-правових актів в один; по-четверте, здійснити кодифікацію аграрного законодавства, тобто суттєву переробку нормативного матеріалу і, як результат, розробку нового за формою і змістом Аграрного кодексу України. В основу кодифікації аграрного законодавства необхідно покласти ознаку диференційованої сукупності аграрних відносин, незважаючи на їхню зовнішню неоднорідність.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розробці теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо розвитку аграрного законодавства України. Здійснене комплексне дослідження закономірностей формування аграрного законодавства України дозволило сформулювати такі основні висновки.

1. Аграрне законодавство України розглядається як комплексна, інтегрована та спеціалізована галузь законодавства, що являє собою відносно самостійну систему взаємо­пов’язаних нормативно-правових актів, що приймаються органами державної влади та покликані регулювати аграрні відносини. Ознаками аграрного законодавства є його комплексний і системний характер, відносна самостійність і спрямованість на врегулювання аграрних відносин, характерними рисами нормативно-правових актів сучасного аграрного законодавства України є поєднання диференційованого та інтегрованого підходів, комплексний характер, наявність повторів, значна кількість правових колізій, велика кількість норм рекомендаційного характеру. Основними завданнями аграрного законодавства є правове забезпечення виробничої сільськогосподарської діяльності, фінансово-правове забезпечення розвитку аграрної сфери, організаційно-правове забезпечення управління в аграрному секторі народного господарства, створення правових основ для врегулювання аграрних відносин, створення правових передумов соціального розвитку села, забезпечення продовольчої безпеки України.
2. Виділено етапи розвитку аграрного законодавства: 1 етап – становлення колгоспного законодавства з жовтня 1917 р. до початку суцільної колективізації в 1930 р.; 2 етап – розвиток колгоспного законодавства під час проведення суцільної колективізації з 1930 р. по 1934 р.; 3 етап – розвиток колгоспного законодавства в умовах становлення «соціалістичного суспільства» з 1934 р. по 1968 р.; 4 етап – формування сільськогосподарського законодавства в умовах розвитку агропромислового комплексу УРСР з 1968 р. до 1989 р.; 5 етап – становлення новітнього аграрного законодавства незалежної України, що в свою чергу поділяється ще на два етапи: 1990 р. – 1996 р. – формування аграрного законодавства до прийняття Конституції України, і починаючи з 1997 р., що триває донині – формування аграрного законодавства з урахуванням конституційних положень.
3. Запропоновано періодизацію розвитку наукових теорій щодо становлення аграрного законодавства, в результаті чого виділено сім періодів його розвитку: 20-30-ті роки ХХ ст.; 40-ві роки ХХ ст.; 50-ті роки ХХ ст.; 60-ті роки ХХ ст.; 70-ті роки ХХ ст.; 80-ті роки ХХ ст.; початок 90-х років    ХХ ст. і до наших днів.
4. Дістала подальшого обґрунтування думка, що сільське господарство вимагає постійної державної підтримки як галузь з підвищеним виробничо-господарським ризиком, оскільки виробничий процес у цій сфері не може повністю контролюватися людиною, у зв’язку з цим необхідна конституційна гарантія державної протекціоністської політики. Запропоновано на конституційному рівні закріпити положення щодо державної підтримки аграрного сектору економіки, а також визначити функції держави у вирішенні продовольчої проблеми.
5. Обстоюється думка про те, що удосконалення аграрного законодавства сприятиме досягнення внутрішньої єдності аграрних норм шляхом ліквідації прогалин та колізій аграрного законодавства; всебічне упорядкування правового матеріалу; створення стрункої системи аграрних законів, що є доступною в користуванні та ієрархічно послідовною; усунення застарілих та неефективних актів аграрного законодавства; прийняття нових нормативно-правових актів з аграрних питань та врегулювання їх співвідношення з чинними актами; оновлення аграрного законодавства.
6. Розроблено пропозиції щодо основних напрямків подальшого удосконалення аграрного законодавства України, до яких віднесено: науково-обґрунтований підхід при розробці нормативно-правових актів, що містять аграрно-правові норми; проведення науково-правової експертизи проектів аграрно-правових актів; інвентаризація аграрного законодавства; державна реєстрація підзаконних нормативно-правових актів аграрного спрямування органами Міністерства юстиції України; новелізація чинних аграрних нормативно-правових актів; правонаступність в розвитку аграрного законодавства України, що дозволяє враховувати історичний досвід; дотримання принципів ринкових відносин, до яких належать рівноправність всіх форм власності на землю і засоби виробництва, підвищення господарської самостійності аграрних товаровиробників; системність при формуванні аграрного законодавства України; своєчасність оновлення аграрного законодавства України; внутрішня узгодженість аграрного законодавства України; збалансованість розвитку різних інститутів аграрного законодавства України; гармонізація аграрного законодавства України із законодавством Європейського Союзу.
7. Обстоюється доцільність розробки Концепції розвитку аграрного законодавства України, що включатиме в себе систему теоретичних положень і висновків, комплекс пропозицій і рекомендацій, спрямованих на усунення існуючих недоліків в аграрному законодавстві України і подальше його удосконалення.
8. Обґрунтовано необхідність проведення систематизації аграрного законодавства України, що передбачає поєднання різних форм систематизації і дотримання черговості їх застосування стосовно законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що містять аграрно-правові норми.
9. Аргументовано думку про необхідність кодифікації аграрного законодавства України у формі Аграрного кодексу України, в основу якого необхідно покласти ознаку диференційованої сукупності аграрних відносин, незважаючи на їхню зовнішню неоднорідність.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Духневич І. В. Поняття, роль, проблеми та перспективи розвитку аграрного законодавства України / І. В. Духневич // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2008. – Випуск 42. – С. 58−63.
2. Духневич І. В. Державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників / І. В. Духневич // Юриспруденція: теорія і практика. – 2009. – № 6 (56). – С. 46−50.
3. Духневич І. Взаємодія аграрних правовідносин та аграрного законодавства України / І. Духневич // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 12. – С. 203−205.
4. Духневич І. Правові питання удосконалення аграрного законодавства / І.Духневич // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2010. – № 6 (56). – С. 113−120.
5. Духневич І. Перспективи систематизації аграрного законодавства / І.Духневич // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2011. – № 1 (57). – С. 85−92.
6. Духневич І. Аграрне законодавство в аспекті аграрної реформи / І.Духневич // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку : Збірник тез наукових доповідей ІV Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених. – 14−15 березня 2008 р. – Луцьк, 2008. – С. 317−319.
7. Духневич І. Аграрне законодавство: загальна характеристика / І. Духневич // Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє : Матеріали ІІМіжнародної науково-практичної конференції аспіратнів і студентів. – 16−17 квітня 2008. – Луцьк, 2008. – С. 64−66.
8. Духневич А. В., Духневич І. В. Становлення аграрного законодавства до проведення столипінських перетворень / А. В. Духневич, І. В. Духневич // Актуальні питання реформування правової системи України : Збірник наукових статей за матеріалами V Міжнародної науково-практичної конференції. – 30−31 травня 2008 р. – Луцьк, 2008. – С. 340−342.
9. Духневич І. В. Аграрні правовідносини та аграрне законодавство України / І. В. Духневич // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку : Збірник тез наукових доповідей V Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених. – 20−21 березня 2009 року. – Луцьк, 2009. – С. 446−449.
10. Духневич І. Характеристика аграрного законодавства щодо державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників / І. Духневич // Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє : Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції аспірантів і студентів. – 13−14 травня 2009 р. – Луцьк, 2009. – С. 227−229.
11. Духневич І. Про сучасний стан аграрного законодавства України / І.Духневич // Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина : Матеріали щорічної Всеукраїнської науково-практичної конференції. – 29−30 квітня 2011 р. – Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2011. – С. 101−103.
12. Духневич І. Проблеми адаптації аграрного законодавства України до законодавства ЄС / І. Духневич // Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України : Збірник тез міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-річчю створення юридичного факультету НУБіП (19−20 травня 2011 р., м. Київ, Україна) / Упор. к.ю.н. О. М. Гончаренко. – К. : Видавничий центр НУБіП України, 2011. – С. 292−294.
13. Духневич І. В. Фермерське господарство, як суб’єкт аграрного господарювання / І. Духневич // Актуальні питання реформування правової системи України : зб. наук. ст. за матеріалами VIII Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 17−19 червня 2011 р. / уклад.: З. В. Журавська, Т. Д. Климчук, Н.М.Коритнюк, С. С. Савич. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2011. – С. 214−217.