Вступ

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи, є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лиш у взаємозв’язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів.

Ринок праці — є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого — сама впливає на них. Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямків НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людей на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда та суспільства загалом. Наведені формулювання дають право вважати рівнозначними термінологічні сполучення «ринок праці» та «ринок робочої сили». Характерною рисою ринку праці є те, що, з одного боку, він має ресурсний, товарний характер, а з іншого — породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем, ніж інші, й вимагає посиленої уваги та фінансової підтримки з боку держави.

Ринок праці не регулює безпосередньо процесу купівлі-продажу, а створює умови для задоволення попиту і пропозиції на робочу силу.

1. Основні функції ринку праці

Ринок праці — це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили. Ринок праці — це право кожного працівника вільно, на основі трудового найма за вибором, бажанням та ринковими цінами працевлаштуватись. [1, c 96]

Функціонування ринку праці підпорядковується законами товарного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається у використанні ним певних функцій, а саме:

— суспільного поділу праці — він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

— інформаційної функції — ринок дає учасникам процесу купівлі-продажу товару „робоча сила” інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

— посередницької — встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару „робоча сила”;

— ціноутворюючої — встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару „робоча сила” та його суспільної корисності;

— стимулюючої — ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;

— регулюючої — впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші, що пріоритетно розвиваються;

— оздоровчої — в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого — матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість.[2, c. 54]

Ринок встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими працівниками, що виходять на ринок. Висуваючи вимоги до робочої сили, ринок формує її якісні характеристики — професійно-кваліфікаційну структуру та ціну. Він виконує важливу соціальну функцію — сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів. Ринок виконує розподільчу функцію щодо ліквідації надлишків робочої сили, її раціонального оптимального розміщення, а також ефективного використання. Лише на ринку в процесі купівлі-продажу діє закон вартості та відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару „робоча сила”, визначається його ринкова вартість і суспільна корисність. Не менш важливою функцією ринку робочої сили є надання людині права вибору, де краще продати свою працю і за яких умов. Ринок виконує також інформаційну функцію, сигналізуючи про вільні місця, незайняті трудові ресурси та потребу в них суспільства. Водночас є такі функції, які ринок не може виконувати, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління. До цих функцій належать матеріальна та соціальна підтримка вразливих верст населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих (пільгових) умов для розвитку соціальної інфраструктури, дрібного підприємництва, фермерства, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, науково-технологічний процес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільно необхідної та визначення цінності товару.

Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.

У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її, як це інколи робиться. У сучасних розвинених ринкових системах, ринок регулюється також державою та товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними та недержавними. До перших належать:

Економічні важелі – кредити, податки, ціни, які встановлює держава;

Адміністративні важелі – державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів.

До других належать різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни, квоти тощо.

Посередницька функція ринку полягає в тому, що в нормальній ринковій економіці з достатньо розвинутою конкуренцією споживач має можливість обирати оптимального постачальника продукції. В той же час продавець має можливість обирати найбільш придатного покупця.

Ринок виконує також сануючу функцію. Він звільняє суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарчих одиниць і, навпаки, заохочує розвиток ефективних, підприємницьких, перспективних фірм.

Крім того, Билков В. Г. виділяє такі функції ринку праці: . Функція розміщення, що визначає міста та розміщує робочу силу у відповідності до попиту. Ця функція передбачає, що організація та функціонування ринка праці має слугувати раціональному розміщенню робочої сили по окремим підприємствам, галузям та регіонам. Формування такої сітки розміщення є основою регулювання ринка праці на всіх рівнях управління. Чим досконаліша система ринку праці, тим ефективніші методи досягнення основних цілей управління, тим помітнішою є поява функції розміщення. Це означає, що ефективність економіки залежить від того, наскільки оптимальним є процес функціонування системи ринку праці. В основному, дана функція проявляється на регіональному та макроекономічному рівнях.

2. Розподільча функція ринку праці та її особливості

Розподільча функція пов’язана з розподілом доходів робітників виходячи із співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці [2, с. 10].

Якщо суб’єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, то вони будуть не конкурентоздатними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і таку функцію, як розподільча.

У конкретному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови для подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами – на багатих і бідних.

Суттєвим чинником, що впливає на стійкий розвиток держави є політика зайнятості. Оскільки вона по-перше є чинником, який забезпечує продуктивне використання та відтворення трудового потенціалу. По-друге, мобільна інфраструктура державного регулювання ринку праці, з одного боку, дозволяє реалізовувати свої функції стосовно сприяння зайнятості, а з іншого, забезпечити ефективну роботу як державних так і недержавних структур з забезпечення ефективної зайнятості.

Таким чином, формування ефективної політики зайнятості забезпечує економічне благо суспільства з орієнтацією на самореалізацію особового потенціалу кожного його члену. Оскільки мобільний професіональний та освітній потенціал спеціаліста є одним з основних капіталів особистості та суспільства. Тому, в сучасних умовах, виникає необхідність оптимізації основних параметрів національного ринку праці, а саме переходу до якісного стану його важливих сегментів.

Деформація ринкових відносин суттєво впливає на якісні та кількісні характеристики трудового потенціалу. А це завдає суттєві збитки економіці України, оскільки саме ефективне функціонування капіталу забезпечується раціональним використанням трудового потенціалу. За таких умов вивчення особливостей сучасного ринку праці та формування окремих його сегментів є актуальною та потребує подальшого розвитку.

Цілеспрямованість процесу сегментування обумовлена його спрямованістю на покращення стану на ринку праці. Послідовність обумовлена необхідністю її проведення за встановленими етапами, з використанням системи моделей та методів. Спланованість сегментування обумовлена необхідністю використання комплексу матеріально-технічних та людських ресурсів. Процес сегментування базується на послідовному аналізі та використанні підходів, моделей та методів отриманих в ході маркетингових досліджень задля формування ефективної сітки сегментування ринку.

Об’єктами сегментування на ринку праці є роботодавці, які утворюють попит на робочу силу та наймані працівники, які формують пропозицію на даному ринку. Сегментування ринку з позицій найманих робітників дозволяє сформувати уяву про кількісні та якісні характеристики робочої сили, а коли об’єктом сегментування на ринку праці виступають роботодавці, це дозволяє їм оцінити свої потреби та найкращим чином до них адаптуватися.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного нами на основі систематизації наукових точок зору різних вчених запропоновано визначення поняття сегментування ринку праці, під яким слід розуміти систематизований (цілеспрямований, послідовний, спланований) процес розподілу ринку в залежності від пропозиції та попиту на робочу силу на окремі групи (сегменти), які однаково реагують на один й той же спонукальний мотив зайнятості.

Також доведено, що розподіл ринку праці за сегментами проводиться для аналізу ринкових можливостей, дозволяє вивчити ринок з точки зору його величини та дослідження його характеру, а також є важливим компонентом політики зайнятості, який дозволяє проводити диференційовану політику на даному ринку.

Серед основних функцій ринку праці транзитивного періоду виділяють: визначення та підтримку оптимальних співвідношень між попитом (споживанням) та пропозицією робочої сили на ринку праці; стимулювання ефективного функціонування ресурсів праці шляхом встановлення суспільно-нормальної її вартості на ринку праці і розробці конкретних державних заходів щодо стимулювання її використання на макро- та мікрорівнях; розвиток загальноосвітнього та професійного рівня працівників; узгодження інтересів працівників і роботодавців шляхом заключення та чіткого виконання відповідних угод на основі розвитку соціального партнерства; регулювання конкурентних відносин і формування економічно обґрунтованої структури зайнятості згідно з загальнодержавними та регіональними потребами в робочій силі [9, с. 10—11].

Водночас є такі функції, якої ринок не може виконувати, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління. До цих функцій належать матеріальна та соціальна підтримка соціально вразливих верств населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих (пільгових) умов для розвитку соціальної інфраструктури, дрібного підприємництва, фермерства, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо. Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, як цього вимагає Конституція та Закон України «Про зайнятість населення України» [4, с. 43]. Неорганізований ринок не в змозі своєчасно пристосувати структуру робочої сили до мінливого попиту на неї або забезпечує це з великими соціальними втратами. Цього можна досягти цілеспрямованим виливом на ринковий механізм через сукупність взаємопов’язаних заходів економічного, правового, організаційного характеру, що дозволяють змінити ситуацію на ринку праці, забезпечити нормальне його функціонування, зняти або попередити виникнення соціальної напруги.

Чисто конкурентні (засновані на вільній конкуренції) і чисто регульовані ринки праці існують тільки в теоретичних моделях. В різних країнах реально існують ринки праці, що знаходяться на межі цих двох крайностей, переходячи з одного стану в інший залежно від діючої економічної системи, а на різних підприємствах — залежно від стилю керівництва (демократичного або авторитарного).

Регулюючий вплив має різний характер: захисний (для окремих груп населення); заохочувальний (для адміністрації, населення); обмежений; директивний; контрольний; організований. Об’єктами регулювання виступає поведінка як найманої робочої сили, так і роботодавців.

Цілеспрямоване регулювання процесів на ринку праці вимагає відповідних коригувань в законодавчих актах, в інвестиційній, ціновий, фінансово-кредитній, соціальній політиці, врахування регіональних особливостей розвитку суспільного виробництва.

Отже, регулювання ринку праці — це взаємоузгоджена робота уряду, територіальних органів влади, спілки роботодавців, профспілок і керівників підприємств.

Регулювання ринку праці здійснюється за двома напрямами: пасивним, коли об’єктом уваги є робоча сила, яка активно шукає роботу, тобто розроблені заходи спрямовані в основному на безробітних та їх працевлаштування або перепідготовку; активним — спрямованим на попередження безробіття, тобто за ходи мають попереджувальний характер.

Регулююча функція держави здійснюється через: законодавство, норми державного, трудового та адміністративного права; встановлення рівних можливостей прийняття на роботу, відбору кадрів, їх оцінки; соціальний захист незахищених верств населення та звільнених працівників; контроль за рівнем безробіття; організацію системи підготовки та перепідготовки населення; державну програму зайнятості; встановлення мінімальної зарплати; регулювання тривалості робочого часу; забезпечення безпеки здоров’я людей; інтеграцію в міжнародний ринок праці і міграційну політику.

Безпосередньо регулювання ринку праці здійснюється державною службою зайнятості, Міністерством праці України, Міністерством сім’ї та молоді України, міграційними службами. Велике значення в регулюванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи управління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регулюють міграційну політику, організовують господарські роботи.

Сучасний механізм регулювання ринку праці — це поєднання ринкового механізму саморегулювання економічних процесів і системи заходів державного сприяння зайнятості. Державне регулювання зайнятості, забезпечуючи зміни у ті рівні та структурі, повинне, по-перше, створити умови для послідовних переміщень трудових ресурсів з урахуванням справжніх розмірів і глибини диспропорції в їх розподілі і, по-друге, покласти в основу цих переміщень критерій економічної доцільності та ефективності господарювання. Такий підхід передбачає розроблення конкретних механізмів І важелів державної системи регулювання ринку праці. В основу заходів щодо державного регулювання зайнятості населення повинно бути покладено заохочення економічного зростання, підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримки і створення ефективної зайнятості. Надання всебічної допомоги вітчизняному виробнику, підтримка власних інвестицій і залучення іноземних є довготерміновими напрямами державного регулювання зайнятості.

Висновки

Створення та функціонування ринку праці в Україні може принести ряд позитивних моментів. Зокрема, він:

— полегшить і прискорить процес узгодження особистих, колективних та загальнонародних інтересів при розміщенні працівників у системі суспільного поділу праці;

— надасть необхідної гнучкості процесу підготовки та розподілу робітників і спеціалістів;

— сприятиме підвищенню ефективності праці за рахунок раціонального розміщення працівників за соціальними сферами виробництва;

— виконуватиме функцію зв’язуючої ланки між професійної підготовкою працівників та їхнім використанням;

— поліпшить вибір людьми професій відповідно до їхніх здібностей і бажань, з урахуванням суспільних потреб;

— буде сильним важелем регулювання індивідуальних доходів, наближення їх до суспільно необхідного рівня з урахуванням кваліфікації та дефіцитності професій;

— у результаті конкуренції роботодавців за залучення кращих працівників поліпшить умови праці та індивідуального відтворення робочої сили;

— З іншого боку, як свідчить зарубіжний досвід, ринок праці має ряд недоліків:

— розвиток ринку праці, як правило, супроводжується відродженням і поглибленням товарно-грошового фетишизму;

— групові та особисті інтереси відособлених групових та індивідуальних виробників, як правило , переважатимуть над загальнонародними цілями та завданнями. Цей недолік ринку праці пом’якшується, якщо в країні підтримується прагнення державних органів, роботодавців та найманих працівників досягти загального блага в суспільстві. Останнє визначається чотирма показниками: зростанням продуктивності праці, що має перевищувати зростання середньої заробітної плати; збільшенням валового національного продукту; вдосконаленням техніки та технології виробництва (науково-технічний прогрес); зростанням рівня життя населення. Представники держави, підприємців і найманих працівників мають бути зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин , однаковою мірою відповідати за розробку взаємоприйнятних рішень;

— ринку праці притаманна стихійність, яка загострює проблеми працевлаштування населення і ускладнює реалізацію права на працю і доходи. Більш жорсткими стануть вимоги до професіоналізмі, посилиться динамічність структурних змін у виробництві, виникне безробіття, знизиться життєвий рівень частини населення. Як наслідок, може виникнути соціальна напруженість.

Отже, в умовах ринкової трансформації економіки України перед органами державного та регіонального управління постає ряд нових завдань: роздержавлення та приватизація; зміна форм власності господарюючих суб’єктів; створення для всіх форм господарювання надійних умов і гарантій рівності; зміна форм управління господарською діяльністю підприємств та організацій, які залишаються в державній власності; зняття всіх обмежень на переміщення робочої сили та стимулювання її професійної мобільності; розробка ефективних заходів щодо соціального захисту населення і насамперед його найбідніших верств; формування потреби народного господарства в робочій силі та розвиток структури зайнятості; створення інститутів інфраструктури ринку, орієнтованих на забезпечення виконання перелічених завдань.

Список використаної літератури

1. Бодюк А. Інвестиції та ринок праці / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України / П.В. Мельник (заг.ред.). — Ірпінь : Академія ДПС України, 2008. — 144с.
2. Васильченко В. Ринок праці: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана — 2.вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 228с.
3. Гриньова В. Ринок праці: теоретико-методологичні засади та напрямки розвитку / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2007. — 168c.
4. Калина А. Ринок праці: навч. посіб. / А. В. Калина, А. А. Котвицький; Ун-т сучас. знань. — К. : Знання України, 2010. — 207 с.
5. Лібанова Е. Ринок праці: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 223с.
6. Онікієнко В.В. Розвиток ринку праці України: тенденції та перспективи/ В.В. Онікієнко. –К.: Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, 2007. – 286с.
7. Петрова І. Український ринок праці: особливості розвитку та ефективність функціонування: монографія / НАН України; Інститут економіки та прогнозування / Ірина Леонідівна Петрова (ред.). — К., 2009. — 368с.
8. Попов С. В.. Зайнятість та ринок праці в умовах ринкової економіки: монографія / Кримський юридичний ін-т Одеського держ. ун-ту внутрішніх справ. — Сімф., 2008. — 328с.
9. Чепурко Г. Ринок праці в Україні: проблеми зайнятості в період становлення ринкової економіки / НАН України; Інститут соціології. — К., 2004. — 274с.