Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Роль столиць в житті держав

Вступ

Актуальність теми. Сучасний аналіз геополітичної ситуації в світі потребує глибокого знання політико-географічних особливостей світового устрою. Саме тому актуальними є фундаментальні дослідження політико-географічної організації сучасного світу. Оскільки саме в столицях зосереджуються головні політичні чинники кожної держави, то вивчення географії столиць логічно є важливим у контексті політико-географічних досліджень. Столичний регіон відіграє ключову роль у житті, організації та системі адміністративно-територіального поділу будь-якої держави. Прийнято вважати, що столиця є головним містом держави, її адміністративно-політичний центром. У столиці знаходяться найвищі органи державної влади та державного управління, судових, стратегічних військових установ, посольства країн, інші важливі державні об’єкти. Потрібно відзначити, що спеціальних наукових праць, присвячених столицям держав світу в суспільній географії поки що дуже мало.

Столичне місто відіграє особливу роль у кожній державі. З одного боку, це символ держави, а з другого – чи не найактивніший учасник суспільно­політичного життя. Будучи містом, яке часто є одним із найбільших у тій чи іншій країні, воно водночас акумулює основний інвестиційний, економічний, політичний, господарський, духовний, культурний та освітній потенціал держави.

Столиця – це і політичний продукт, і комунікаційний центр. Це найбільший транспортний вузол (навіть якщо він розміщений не в географічному центрі країни), своєрідна демонстрація її здобутків, розвиненої соціальної інфраструктури, місце проведення найвизначніших культурних і спортивних заходів. Одні столичні міста, використовуючи переваги свого статусу, успішно розвиваються, стають інноваційними, а інші просто продовжують збільшуватися в розмірах.

Для української науки дослідження проблем столичного міста є новою темою. Поки що робляться лише перші такі розвідки. Проте цей напрям є багатообіцяючим. Адже столичне життя становить інтерес не тільки саме по собі, а й у тому плані, що за моделями поведінки мешканців воно випереджає на кілька років інші міста країни. Ретельне вивчення нових тенденцій, які виявляються у столиці, дає змогу певною мірою прогнозувати те, як розвиватимуться політичні, соціально-економічні і культурні процеси у найближчі роки у суспільстві загалом.

Метою цього дослідження є виявлення і суспільно-географічне вивчення столиць держав, як потенційних осередків політико-географічної самоорганізації.

У контексті цієї мети вирішуються наступні завдання:

  • сформулювати поняття конституційно-правового статусу столиці;
  • визначити місце столиці у конституційному механізмі держави;
  • проаналізувати систему функцій столиці і здійснити їхню класифікацію.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі реалізації містом його конституційно-правового статусу як столиці.

Предметом дослідження є конституційно-правовий статус столиці та її роль в житті держав.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи адміністративного поділку країни

1.1. Поняття та основні ознаки столичного міста

З метою підвищення ефективності управління власною територією будь-яка держава, за винятком карликових, здійснює власний поділ на окремі частини. Так виникають внутрішні адміністративно-територіальні одиниці (області, штати, провінції, краї, департаменти, губернії, райони, регіони, волості тощо). На їх основі створюються і діють органи державної влади та управління на місцях.

Адміністративно-територіальний устрій будь-якої держави зумовлений як самою його організаційно-соціальною природою, так і традиціями історичного розвитку країни, завданням і метою органів влади. Останнє робить можливим зміну (реформу) існуючого адміністративно-територіального устрою, виходячи з інтересів певних політичних сил, що знаходяться при владі, або потреб досягнення оптимальної та ефективної організації і функціонування політичного та господарського механізму держави.

Структура, принципи, логіка, ієрархія адміністративно-територіального устрою стає основою відповідних структур державної влади. Вони ніби «саджаються» на готові територіальні одиниці й керують їх життям у межах наданих їм конституцією повноважень. При цьому на найнижчому ієрархічному щаблі, тобто найближчим до людей, є органи місцевого самоврядування. Вони вирішують проблеми повсякденного життя громади та питання забезпечення населення водою, світлом, теплом, видаленням відходів, підтримують у належному стані внутрішні комунікації тощо[1].

На вищому ієрархічному рівні діють територіальні органи державної влади. Вони вже доволі жорстко підпорядковані центральним інститутам держави або ж за складної ієрархічної структури відповідним органам вищої за рангом адміністративно-територіальної одиниці. їхні функції є вже доволі складними. Вони насамперед, забезпечують контроль центральної державної влади над територією всієї країни, здійснюють мобілізацією до армії через відповідні установи (військкомати), збирають інформацію з усіх сфер життя свого регіону, збирають податки, сприяють державному регулюванню життєдіяльності різних сфер суспільства, організовують роботу загальнодержавних служб на регіональному рівні (пожежної, санітарної, поштової, з надзвичайних ситуацій) тощо.

Зрозуміло, що у федеративних і унітарних державах принципи внутрішнього територіального поділу відрізняються. У перших кожен із суб’єктів федерації має не лише власну систему органів влади, а й систему права, у тому числі, як правило, власну конституцію. Унітарні держави позбавлені внутрішнього політико-територіального поділу. їхній адміністративно-територіальний поділ уніфікований, діє єдина система права, існує чітка ієрархічна система централізованої влади. В умовах невеликої або середньої за розмірами держави така система є найбільш ефективною. У більшості країн світу виділяється від 2 до 4 рівнів ієрархії адміністративно-територіальних одиниць. У Європі, а також у багатьох інших країнах світу зразковою вважається чотирирівнева французька система (департамент, округ, кантон, комуна)[2].

У багатьох унітарних країнах виділяються міста та території з особливим статусом. До останніх належать Нахічеванська АР в Азербайджані, АР Крим в Україні, автономні області Валле-д’Аоста, Трентіно, Венеція — Джулія, Сардинія в Італії, Абхазія, Аджарія та Південна Осетія в Грузії тощо. У багатьох країнах виділяються столичні округи чи регіони. Тут зосереджуються всі центральні органи влади, фокусують всі внутрішньодержавні адміністративно-управлінські зв’язки. Особливу роль в усіх державах відіграє столиця, яка є не лише головним її містом, адміністративно-політичним центром, а й певним символом держави і нації. Звідси й побутуючі в засобах масової інформації вирази «позиція Вашингтона», «рука Москви», «невдоволення Лондона» й т. ін.

Сам термін «столиця» має давнє походження та означає в слов’янських мовах місто, де перебуває «стол (престол)» правителя (князя, царя, володаря). У давньоруській традиції усталеним для позначення столиці був термін «стольний град», що вживали для визначення тогочасного статусу великих міст ранньофеодальної доби, зокрема й Києва, в яких зосереджувалася світська й духовна влада регіону. Натомість в англійській мові для позначення столиці вживають терміни «capital», «capital city», що є похідними від латинського слова «голова».

У науковій літературі досить багато визначень терміна «місто», проте науковці не приділяли значної уваги власне поняттю «столиця». Вартим уваги є визначення, що його наводить М. Хонда в дисертаційній роботі «Конституційно­правовий статус столиці України – міста Києва»: «Столицею є місто, яке наділене спеціальним статусом столиці держави, є її політичним та адміністративним центром, прирівняним за значенням до символу незалежної держави, наділене додатковими функціями, що зумовлює додаткові повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування».

Практика інших країн передбачає виокремлення в столичні округи територій своїх адміністративно­політичних центрів. У цих округах діють особливі правові режими функціонування органів місцевого самоврядування. Зокрема, відповідно до спеціального закону столиця Угорщини Будапешт прирівнюється до угорського департаменту (megyei). У місті 23 міські райони. Закон передбачає, що на рівні міста та його районів обов’язково є представницькі та створені ними виконавчі органи.

Водночас Берлін є федеральною землею ФРН та містом, у складі якого 12 районів (Bezirke). Міська рада є регіональним парламентом і відповідає за питання місцевого значення. Сенат (уряд) визначає принципи та керівні вказівки, що є обов’язковими для виконання районами[3].

Лондон є містом­регіоном, що має 32 райони, які відповідно до британської системи устрою прирівняні до графств. Адміністрація Лондона має обмежені повноваження. Згідно з Актом про місцеве самоврядування 1972 року, зміни меж районів міста визначаються державним секретарем за пропозицією районної комісії місцевого самоврядування. Хоча повноваження найвищої влади Великого Лондона є широкими, її втручання в компетенцію лондонських районів юридично обмежені (Акт про найвищу владу Великого Лондона 1999 року, розділ 29).

Париж має статус французької провінції. Питання поділу міста на райони та їхні межі визначено законом, але може регулюватися й постановою уряду за попереднім погодженням із міською радою. Остання делегує повноваження, зокрема з управління місцевою інфраструктурою, районним радам на підставі закону. В більшості випадків райради виконують дорадчу функцію щодо міської ради.

У контексті столиці України зауважмо, що мешканці міста Києва визнаються територіальною громадою. Спеціальний статус столиці передбачає, що Київський міський голова є не лише найвищою посадовою особою місцевого самоврядування. На нього поширюється й Закон України «Про державну службу». Будучи обраним на посаду міського голови, він може призначатися на посаду голови Київської міської державної адміністрації окремим указом Президента України[4].

У науковій літературі досить часто поряд із поняттям «столиця» вживають такі поняття, як «мегаполіс» та «агломерація». Мегаполіс – це складна соціально­економічна система, що за структурою схожа на державу. В такому місті наявна багатофункціональна економіка з великою кількістю робочих місць. Порівняно високий рівень життя населення мегаполіса забезпечує формування споживчого ринку великої ємності.

Розвинена транспортна інфраструктура мегаполіса дає змогу регулювати формування внутрішніх пасажиропотоків і водночас встановлювати важливі міжрегіональні економічні зв’язки. Конкурентні переваги мегаполісів полягають також у можливості спільного використання інфраструктурних об’єктів господарюючими суб’єктами різних галузей незалежно від форм власності.

Модель феномену столичного міста розкривається через такі ознаки:

1) одночасність співіснування, нерозривність, взаємозв’язок і взаємовплив соціальних організацій різного масштабу й рівня організації (місто виступає цілісною системою стосовно інших метасистем, а саме регіону й держави. Водночас воно вбудоване в ці системи, є їхньою невід’ємною складовою);

2) місто є відкритою системою, через яку проходять потоки енергії, інформації й інших ресурсів;

3) теоретичною засадою дослідження феномену міста є органічне поєднання системного підходу, теорії просторової організації та ідеї їхньої цілісності;

4) цілісне поєднання моделі територіальної громади міста як сукупності соціальних організацій, що

існують на його території, і моделей соціальних просторів різного типу, що утворюються громадою та «вбудовані» в природний простір у межах розташування міста;

5) різноманіття проявів діяльності територіальної громади міста.

До об’єктивних переваг столичного міста відносять:

— доступність (як внутрішня, так і зовнішня);

— концентрація владних ресурсів;

— диверсифікація трудового ринку та конкурентне середовище;

— тісні зв’язки між компаніями, дослідними та навчальними закладами, владними структурами, постачальниками на певному ринку;

— фізичний капітал (нерухомість, інфраструктура);

— компоненти соціального капіталу (спілки, асоціації, представництва організації тощо)[5].

У процесі управління розвитком столиці слід враховувати такі її властивості:

— органічність та неадитивність. Функціонування містоформувальних підсистем і компонентів поза системою неможливе, адже взаємопов’язане з функціонуванням системи в цілому, а їхня взаємодія істотно змінює не тільки притаманні їм властивості, а й специфіку системи загалом;

— динамізм. Місто завжди перебуває на стадії роз­витку, хоча його масштаби, темпи й характер на окремих етапах різні. Виокремлюють періоди доволі повільного еволюційного розвитку й періоди швидкого зростання, пов’язані зі змінами у ключових сферах економічної діяльності, природному та/або соціальному потенціалі, економіко­географічному положенні та специфіці інфраструктури міста;

— стохастичність. Імовірний характер зростання й зміни структури населення, масштабів і темпів економічного розвитку, науково­технічного прогресу, а також трансформації зовнішніх зв’язків зумовлюють важливу роль чинників невизначеності в розвитку міста;

— інерційність та нерівномірність розвитку. Просторово­територіальна підсистема міста змінюється повільніше, ніж об’єкти, що її формують, у результаті чого вся система міста характеризується сильною інерційністю, а задум будь­якого проекту та його реалізацію розділяє значний проміжок часу;

— конфліктність ситуації. Можливі варіанти розвитку системи міста мають реалізовуватися в обмеженому просторі. Тому виникає характерна для системи проблема вибору взаємозаперечних можливостей;

— географічна конкретність. Напрями розвитку системи тісно пов’язані з географічними особливостями тієї чи іншої столиці[6].

1.2. Критерії та значення столиці в житті країни

Значення столиці в житті будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постійно зростає. У переважній більшості держав столиця є не лише зосередженням органів державної влади та державного управління, судових, військово-стратегічних та інших установ, а й основним економічним центром країни. Іноді ці функції аж занадто гіпертрофовані. Так, більше половини промислової продукції великої країни Аргентини випускається у Великому Буенос-Айресі.

Столиця — це головне місто держави, місцеперебування вищих органів державної влади, центральних установ і відомств (визначення з енциклопедії). Тобто йдеться не просто про місто, а про центр у складному соціальному просторі держави і суспільства. Звичайно, столичне місто концентрує у собі і суто міські, і специфічно столичні проблеми. Проте міські, внутрішні проблеми притаманні й іншим містам, а от столичні — то ознака лише одного міста в державі. Вони відбивають її відносини з територіями, регіонами, провінцією. Столиця — це головна точка, серце суспільного життя країни; це суспільне явище, яке включає в себе політичні й адміністративні, економічні й фінансові, соціальні й владні, історичні й культурні, етнічні й мовні складові. Вона — центр у системі адміністративно-владних та політичних зв’язків.

Столиця держави переважно володіє і найбільшою кількістю функцій, які вона виконує. Тому вона відрізняється від інших міст держави великою притягальною силою для її громадян, які намагаються якнайповніше себе реалізувати. Звичайно, найважливішою функцією столиці є управління політичною діяльністю країни, як внутрішньою, так і зовнішньою. З цією метою столиця має бути забезпечена найкращою інфраструктурою транспорту та зв’язку.

Історія становлення столиці — це історія утвердження державності. Тому кожна столиця має власну історію виникнення і подальшого розвитку. За походженням можна виділити такі столиці країн світу: родові, історичні міста, штучні столиці, ситуаційні столиці, політичні столиці.

Перша група столиць пов’язана з володінням владною особою (князем, королем, гетьманом тощо) певним укріпленим населеним пунктом, яке через це ставало столицею. Це були, як правило, не найбільші міста, які з часом свій статус столиці втрачали. В Європі найвідомішими є іспанське Толедо, польський Краків, українські Чигирин і Батурин тощо[7].

Найпоширенішими і найстійкішими є столиці — історичні міста. Вони виникли як політичні й управлінські центри цілком об’єктивно, на основі найвигіднішого географічного положення в нації та державі, які народжувалися. Це Лондон, Рим, Париж, Київ, Будапешт, Прага, Стокгольм, Москва та ін.

Ситуативні столиці виникають за умови створення екстремальної ситуації в країні, яка може бути викликана насамперед війною або масштабними природно-кліматичними катаклізмами. Наприклад, у період агресії російських військ на територію України і захоплення ними Києва на початку 20-х років XX ст. столицю було перенесено до Кам’янця-Подільского. Окупація Парижа німецькими військами під час Другої світової війни спричинила перенесення столиці Франції до м. Віші. Такою ж столицею було й місто Чунцін у Китаї.

Штучні столиці переважно виникають як штучно створені колоніальною адміністрацією центри управління певними, захопленими метрополією володіннями інших держав і націй. Якщо згодом вони набувають незалежності, ці штучні столиці можуть або назавжди піти в небуття, або ж перетворитися на повноцінні столиці нових незалежних держав. В Україні за часів російського імперського панування в різні століття штучно створеними Росією столицями України були Глухів та Харків.

Політичні столиці створюються в тій чи іншій державі заради вирішення різноманітних політичних проблем, зокрема встановлення політичної рівноваги між окремими її регіонами. З цією метою столицю будують або на межі цих антагоністичних регіонів, або ж виносять її як форпост загальнодержавної політики в саме серце одного з проблемних регіонів. Політичних столиць у світі не так вже й мало, і їхня кількість продовжує зростати. Найвідомішими з них є Вашингтон, Оттава, Абуджа, Канберра, Астана, Анкара, Бразиліа тощо. Будівництво останньої взагалі мало на меті прискорення економічного освоєння внутрішніх малозаселених районів Бразилії. І покладені на неї функції нова столиця успішно виконала.

У столичному місті не тільки концентруються центральні органи державної влади, а й розміщуються штаби, центральні органи політичних партій і громадських організацій. Тут приймаються рішення, що визначають долю всього суспільства. Усе це створює неповторний соціально-психологічний клімат столиці. Його досить добре відчувають і дуже цінують політики. Відлучення від столиці означає зниження суспільного статусу особи чи організації, суспільну стигму, політичне тавро. Адже однією з форм покарань скомпрометованих політиків ще за часів Радянського Союзу було почесне заслання у якесь посольство, тобто ізоляція від столиці. Або згадаймо свіжіший приклад, коли під час загострення взаємовідносин Верховна Рада України погрожувала Конституційному Суду саме відлученням від столиці: останньому пропонувалося перебратися до Харкова[8].

Столиця завжди приваблювала тих, кому здається, що у провінції життя неповноцінне, мляве. Справді, велике місто відкриває для особистості більшу свободу вибору поведінки. Цьому сприяють кілька факторів. По-перше, тут концентруються різні суспільні інститути, заклади. По-друге, велике місто забезпечує анонімність поведінки, що особливо приваблює молодь. Найбільш жорсткий контроль над молоддю — у селі, оскільки тут до, так би мовити, офіційних форм контролю додається ще й громадська думка села: людина постійно перебуває у сфері соціально-психологічного і морального контролю спільноти. У місті, навіть невеликому, такий контроль послаблюється. А у великому місті він практично відсутній. Тут особистість будь-коли може перервати контакт з тим анонімним оточенням, в якому перебуває.

Проте, влившись у столичне життя, колишні провінціали нерідко переживають глибокі розчарування. Вони страждають від перенасиченості контактами, інформацією, від постійного перебування у натовпі — у транспорті, на вулиці, у громадських місцях, у сфері побуту, на роботі. І особистість захищається. Вона виробляє для себе певну поведінку, коли досить формально і черство ставиться до «людей з натовпу», підсвідомо дистанціюється від них, нерідко буває глухою до чужих проблем, недостатньо співчутливою. Високий ритм життя і перенасиченість інформацією формують у жителя мегаполіса бажання замкнутися, відокремитися, побути на самоті.

Але головне навіть не в цьому, а в тому, що для багатьох колишніх провінціалів очікування не справдилися, цілі залишилися недосяжними. Ті, хто не знайшов себе у великому місті і пережив розчарування, ностальгує за «малою батьківщиною». Багато столичних жителів бояться зізнатися навіть самим собі у своєму життєвому банкрутстві. Їх стан душі є станом душі маргінала.

По-іншому проявляється провінційна ностальгія тих столичних жителів, котрі досягли певних успіхів. Вони пишаються своїми життєвими завоюваннями, відчувають задоволення, порівнюючи себе з однокласниками, друзями дитинства та юності. Проте їхати додому задля самоствердження — надто примітивно[9].

Розділ 2. Столиці та їхня роль у житті країн

2.1. Столичні міста та їхні функції

Столиці відіграють важливу роль у житті країн, виконуючи як політичні (державне управління), так і економічні, соціальні, культурні, наукові, воєнно-стратегічні функції.

Столиця — головне місто держави, у якому зазвичай перебувають вищі органи влади й управління (глави держави, парламент, уряд, вища судова влада тощо).

Місто Населення (млн осіб) Густота населення (осіб/км2)
Мехіко 18,7 5950
Пекін 17,0 10 119
Токіо 12,7 5847
Делі 11,9 11 463
Джакарта 8,5 11 315

Політичне значення столиць полягає в тім, що без них не існує держав. У цей час столиці, як відзначається у Варшавській декларації, прийнятої поруч європейських столичних міст в 2003р., відіграють роль двигунів прогресу у своїх країнах. Часто головні міста буквально тягнуть за собою не тільки прилягаючі регіони, але й вся держава. У зв’язку із цим гостро постає питання їхньої працездатності, ефективності в національному масштабі.

Столиці можуть виконувати як суто столичні функції (політичні, адміністративні), так і нестоличні (економічні, культурні, науково-освітні та ін.). У столиці зазвичай розташовують вищі органи державної влади й управління, виконавчі, судові, військові та інші установи. Вони мають широкі міжнародні зв’язки, у них розміщуються дипломатичні представництва іноземних держав, у деяких випадках — світових і регіональних міжнародних організацій. Отже, столиця є головним центром державного управління країною. Утім столицею може бути будь-яке місто, що має вигідне політико-географічне або економіко-географічне положення, місто із центральним розташуванням, найбільший економічний центр країни, головний культурний або інтелектуальний центр країни, історичне місто — символ нації або навіть місто, яке спеціально було збудоване під столицю.

Столиці виконують не лише головну політичну Доведіть чи спростуйте роль, а й часто керують економічним життям у країні. Тому більшість з них мають високорозвинену державного рівня інфраструктуру. Для забезпечення внутрішніх потреб управління державою столиці потрібні оптимальний транспортний доступ до всіх територій країни, посилені комунікації ліній зв’язку, підвищений рівень управлінської інфраструктури, різних готелів, об’єктів сервісу, розвинуті системи комунально-побутового обслуговування. Особлива увага приділяється розвитку транспортної інфраструктури (наявність високоякісних доріг, міжнародних аеропортів), електронних засобів комунікацій, високоякісного зв’язку тощо[10].

Окрім політичних столиць, у багатьох країнах світу є й неформальні столиці, представлені головними економічними або культурними центрами держав. Їх часто називають «економічними» або «культурними» столицями. Це, наприклад, Нью-Йорк у США, Санкт-Петербург в Росії (мал. 13,1), Шанхай у Китаї, Колката в Індії, Стамбул у Туреччині, Ріо-де-Жанейро в Бразилії, Йоганнесбург у ПАР.

Є чимало країн, де столичні функції розподілені між кількома містами, тому тут існують фактично два, а іноді й три столичні міста. Наприклад, у Нідерландах столиця за конституцією перебуває в Амстердамі, а резиденції монарха, уряду, парламенту, верховного суду — в Гаазі. В Ізраїлі резиденції парламенту й уряду розташовані в Єрусалимі, а іноземні посольства і кілька міністерств — у Тель-Авіві. Офіційною адміністративною столицею ПАР є Преторія, законодавчої влади — Кейптаун, судової — Блумфонтейн. Така сама ситуація характерна для ФРН, Танзанії, Кот-д’Івуару, Шрі-Ланки, Малайзії, Болівії, Чилі, Бутану та ін.

Зазвичай столичні міста є найбільшими економічними, адміністративними, культурно-історичними центрами країн. Великих столиць, де в міських межах мешкає понад 2 млн осіб, налічують вже близько 50.

Столицею може стати будь-яке місто країни або й кілька її міст.

Багато столичних міст сформували навколо себе величезні за площею і людністю столичні міські агломерації, які настільки зрослися зі столицею, що фактично перетворилися на єдину міську територію. Тому чимало столиць за своєю людністю відносно невеликі, але разом зі своєю агломерацією є найбільшими економічними і культурними ядрами своїх країн. Такі столичні агломерації сформувалися навколо Токіо (34 млн осіб), Сеула (23 млн), Мехіко (22 млн), Делі (21 млн), Каїра (16 млн), Москви (16 млн), Джакарти (15 млн) тощо.

Місто стає столицею тільки тоді, коли він у стані організувати культурний простір комунікації всього держави й представити його зовні (у мир), і навпаки, коли культурний простір самого миру місто може представити для себе й для регіонів, тобто  для держави в цілому. Столиця держави і є те місто, що повинен представляти інтереси кожного регіону окремо  й всіх разом, висувати геополітичні ініціативи на державному рівні й бути політичним лідером у дійсності, а не формально.

По-третє, існує маса словосполучень, зв’язаних зі словами «столичний», «столична». Мова йде не тільки про горілку (хоча й про неї теж). Столичний лиск, столична мода — все це вживається зі знаком переваги, зі знаком якості.

Звичайно, при переносі столиць ураховується не тільки позитивний досвід. Приміром , супротивники зведення нових столиць посилаються на той же бразильський приклад. Бразиліа — місто чудове, і галявини рівно підстрижені, і повітря чистий. От тільки проблем у країни не зменшилося. Відсутність позитивного результату відзначається й в Абуджі. Як зауважує Envіronmental Magazіne, зведення нової столиці Нігерії було викликано не тільки перенаселеністю колишньої, але й прагненням вибрати політично нейтральне місто, що влаштував би різні етнічні й релігійні групи.

Однак вади залишилися, одночасно Абуджа з її ростом населення до 20- 30% у рік ризикує повторити шлях Лагосу. До того ж у новому головному місті стрімко множаться нетрі. Якщо так піде далі, те незабаром владі буде потрібно знову підшукувати місце для чергової нової столиці. Отже, благополуччя столиці асоціюється із благополуччям всієї країни. І навпаки[11].

Як указують аналітики, «немаловажна причина переносу столиць — необхідність збалансувати розвиток країни, «підтягти» відстаючі регіони». Проблема актуальна навіть у таких благополучних країнах, як Великобританія. Близько 75% британців уважають, що Лондон грає занадто значну роль у політичному, економічному й культурному житті країни. Такі дані дослідження лондонської з YouGov. Більше того, біля третини опитаних порахували, що для запобігання негативних ефектів, пов’язаних із цим питанням, варто перенести столицю з Лондона в інше британське місто. Повідомляється, що самі гострі протиріччя з лондонцями виникають у шотландців і жителів північних районів країни. Навіть біля половини самих лондонців визнали, що значення їхнього міста в житті сучасної Британії трохи перебільшено. Самим популярним районом, що опитані пропонують для можливого переносу столиці, уважається яке-небудь із центральних графств Англії. Серед міст-кандидатів опитаним називалися великі міста — Бірмінгем, Манчестер і Лідс, а також міста поменше — Лінкольн або Йорк.

Місце розташування столиці здавна розглядався як фактор політичної боротьби й економічної доцільності. Де бути столиці? Подібне питання протягом  тисячоріч задавали собі багато правителів, фараони, імператори, царі й королі. Імен інших історія не пам’ятає, інші залишили на її сторінках яскраві рядки, деякі з яких були написані вогнем і кров’ю. Аналіз багатовікового досвіду в цій області дозволяє виявити ряд причин, по яких вершителі історії вирішували  змінити місце розташування столичного міста. При цьому споконвічна мета переносу столиці накладала свій відбиток на її подальшу долю. Для політиків же, як показує історичний досвід,  ігнорувати столицю чревате важкими наслідками, аж до остракізму.

Отже, столиця — це щось таке, що відрізняється від інших своєю елітністю. І ця елітність легітимізується в правовому порядку[12].

2.2. Проблема перенесення столиці

З другої половини XX ст. у деяких країнах намітилася тенденція до передачі столичних функцій від одного міста до іншого, тобто перенесення столиць. Потреба в цьому виникає зазвичай через перенаселеність міста, через гіпертрофоване домінування існуючої столиці над рештою країни, для вирішення суперечок між містами, що водночас претендують на столичний статус, через пряму військову загрозу існуючій столиці, або через її невдале географічне й геополітичне положення, або для прискорення розвитку тих територій, де створюється нова столиця. За останні 100 років таких нових столиць налічують понад 20 (табл. 2)[13].

Таблиця 2. Перенесення столиць країн світу в XX-XXI ст.

Країна Рік перенесення Стара столиця Нова столиця
Росія 1917 Санкт-Петербург Москва
Австралія 1913-1927 Мельбурн Канберра
Туреччина 1923 Стамбул Анкара
Україна 1934 Харків Київ
Бразилія 1960 Ріо-де-Жанейро Бразиліа
Пакистан 1967 Карачі Ісламабад
Нігерія 1976-1991 Лагос Абуджа
Шрі-Ланка 1982 Коломбо Шрі-Джаяварденепура-Котте
Німеччина 1990 Бонн Берлін
Казахстан 1997-1998 Алмати Астана
М’янма 2005 Янгон Найпидо
Малайзія 2005 Куала-Лумпур Путраджая

Місце для нової столиці обирають дуже ретельно. Враховують і географічне положення, і транспортну доступність, і кліматичні умови, і навіть те, наскільки місто буде захищене на випадок нападу зовнішніх ворогів. Зазвичай обирають центр країни — Бразиліа, Астана, Анкара, Абуджа, Нью-Делі. Лише Канберра розташована на березі океану, між двома найбільшими містами країни — Мельбурном і Сіднеєм, адже центр країни охоплений величезними пустелями.

Нині ведеться активна підготовка до перенесення столиці в Південній Кореї, Монголії, Ірані, Аргентині, Болівії, широко обговорюються доцільність і можливі варіанти перенесення столиць у Грузії, Азербайджані, Франції, Великій Британії, Іспанії, Японії, Мексиці та ін.[14]

2.3. Чинники розміщення столиць держав світу

Столиці держав світу розміщені на поверхні Землі не хаотично, а утворюють певні геопросторові скупчення чи поєднання. Тому головним питанням дослідження цієї роботи стали такі геопросторові поєднання столиць держав світу а також їхня характеристика.

Визначимо геопросторове поєднання столиць (ГПС), як відокремлене зосередження на обмеженій території столиць держав, які є сухопутними, або морськими сусідами.

Аналіз розміщення столиць у глобальному масштабі показує, що всього в світі можна нарахувати 23 ГПС (Додаток 1). У тому числі в Європі — одне поєднання, яке в свою чергу ділиться на 8 угрупувань, 10 поєднань в Азії, по 5 в Америці і в Африці, та 2 в Австралії і Океанії.

Розміщення столиць зумовлене впливом низки чинників. Назвемо найголовніші з них.

Природно-географічний чинник. Він є очевидним, бо, з одного боку, геомісця з хорошими природними передумовами притягують людську діяльність загалом, і столичні функції зокрема, а, з другого боку, пустелі та великі гірські масиви роз’єднують людську діяльність.

Чинник розселення населення. Його дія полягає в тому, що спостерігається тенденція виникнення столиць у місцях підвищеної концентрації населення, щільності поселень держави та розвинутої системи розселення.

Транспортно-географічний чинник. Він проявляється в тому, що столичні функції тяжіють до геомісць зі зручним транспортним положенням та хорошим транспортним сполученням із зовнішнім світом.

Історико-географічний чинник. Його дія виявляється в певних історичних передумовах виникнення столиць, а також в інерційних суспільно-геограічних властивостях державних столичних утворень[15].

Розглянемо існуючі геопросторові поєднання столиць за частинами світу.

Європейське геопросторове поєднання столиць (рис. 2) займає територію сучасної Європи і знаходиться в межах 35-610 пн. ш. Потрібно сказати, що в Європі є столиці, які за своїм розміщенням досить віддалені, і не належать до жодного угрупування (Москва, Рейкявік, Анкара). Всі інші європейські столиці утворюють 8 локальних угрупувань.

Центральноєвропейське угрупування (серед столиць угрупування Відень займає провідну позицію, адже столиця має важливе міжнародне значення, у ній знаходяться штаб-квартири таких організацій як: ОПЕК, ОБСЄ Відень є третім містом — резиденцією ООН після Нью-Йорка і Женеви).

Східноєвропейська дуга геопросторового поєднання столиць Європи (більш розвинутою столицею буде Бухарест, де є найбільший показник ІРЛП та ВВП на душу населення серед інших столиць угрупування).

Середземноморське угрупування (серед двох столиць угрупування Афіни є більш розвинутим та значимим столичним містом, аніж Валетта).

Північно-Східне угрупування (серед столиць угрупування провідне місце за розвитком займає столиця Швеції — Стокгольм, у якій майже усі найвищі кількісні показники).

Північний промінь геопросторового поєднання столиць Європи (провідне місце займає Берлін як один з найбільших центрів міжнародного значення).

Південно-Західний промінь геопросторового поєднання столиць Європи (в угрупуванні провідною столицею є Мадрид, який має краще територіальне положення, відповідно кращі зв’язки з іншими державами, також вищі економічні показники).

Західноєвропейське угрупування геопросторового поєднання столиць Європи (лідером серед столиць якого є Лондон, який за версією консалтингової компанії Knight Frank займає другу позицію серед найвпливовіших міст світу).

Апенінське угрупування геопросторового поєднання столиць Європи (серед столиць угрупування провідним містом є Рим, оскільки він значно виділяється на фоні, маленьких країн-карликів з угрупування).

Азійські геопросторові поєднання столиць займають відповідно територію Азії. Тут можна виділити 10 поєднань.

Близькосхідне ГПС (головною столицею поєднання є Бейрут, оскільки він є найважливішим фінансовим і банківським центром всього Близького Сходу, в ньому базуються багато міжнародних організацій).

Закаспійське (більш вагоме значення має Тегеран, в столиці більш високі показники, аніж у інших столиць регіону).

Закавказьке (серед столиць поєднання Тбілісі займає більш вигідне і значиме положення, аніж інші столиці, це стосується якості життя в столичному місті, а також його партнероспроможності).

Південноазійське (головною столицею є Делі — одне із найбільш економічно розвинених міст Індії з відносно високим рівнем життя.).

Південно-Східноазійське (головне місто Бангкок, як один з провідних фінансових та економічних центрів Південно-Східної Азії та одне з найбільших міст світу).

ГПС острівної Азії (провідною столицею-державою є Сінгапур, незважаючи на свої незначні розміри він має одну з найкраще розвинутих ринкових економік у світі, є одним з членів Чотирьох Азійських Тигрів).

ГПС Перської затоки (Найбільше значення серед столиць угрупування має Доха, яка розташована на березі Перської затоки, є центром нафтової і рибної галузей промисловості. Також столичне місто має важливе міжнародне значення, місто є центром локалізації найбільших компаній країни, таких як Qatar Petroleum, Qatargas і Rasgas).

ГПС Східної Азії (беззаперечним лідером серед значення столиць угрупування є Токіо, яке є найрозвинутішим столичним містом всієї Азії).

Центральноазійське ГПС (найбільш розвиненою столицею буде Астана, там є найбільші економічні показники, також найвищий ІРЛП).

ГПС Шрі-Ланки та Мальдівів.

Американські геопросторові поєднання столиць. Займають територію Північної і Південної Америки. Тут виявлено 5 поєднань.

Північноамериканське ГПС (основну роль в угрупуванні відіграє Вашингтон, як столиця найвпливовішої країни світу. У ньому знаходяться штаб-квартири таких міжнародних організацій як: Організація Американських держав, Світовий Банк, МБРР, НАФТА).

Північолатиноамериканське ГПС (головною столицею є Мехіко).

Карибське ГПС (серед угрупування столиць більш вагома роль належить Венесуелі з її столицею — Каракас. У країні порівняно високі економічні показники, які вона розвиває внаслідок своєї нафтодобувної промисловості).

Центральнолатиноамериканське ГПС (найбільшу роль в угрупуванні має Бразиліа, як столичне місто найбільшої країни Латинської Америки. Має важливе туристичне значення, місто входить до світової спадщини ЮНЕСКО).

Південнолатиноамериканське геопросторове поєднання столиць (значну роль в угрупуванні відіграє Буенос-Айрес — столиця Аргентини. За своїми економічними показниками, вона є однією з провідних країн в Америці, має важливе міжнародне значення).

Африканські геопросторові поєднання столиць поділяються на 5 угрупувань: Північноафриканське ГПС (в угрупуванні значну роль відіграє Туніс, його економічні показники є найвищими в поєднанні), Західноафриканське (порівняно високі показники має столиця Анголи — Луанда, хоча рівень ІРЛП є низьким, у порівнянні з іншими столицями держав він є найвищим), регіону Червоного моря (серед столиць поєднання найбільш розвинутим є Хартум, столиця Судану, там спостерігається найвищі для поєднання економічні показники, та середній рівень ІРЛП, що для Африки є досить високим), Східноафриканське (найрозвинутішою столицею поєднання за економічними показниками є Найробі) і Південноафриканське(так як найбільш розвиненою країною як і поєднання так і усієї Африки є ПАР де іноземний капітал займає сильні позиції в економіці, то і відповідно і найбільш впливовою столицею буде Преторія).

Геопросторове поєднання столиць Австралії та Океанії: які включають 2 угрупування: ГПС власне Австралії (до якої відносимо столиці Канберра та Веллінгтон) та Океанії з дванадцятьма столицями регіону (у даному поєднанні столиць найбільший рівень ІРЛП і економічних показників має Нукуалофа — столиця Тонга)[16].

Ми вивчили відповідність між знайденими геопросторовими поєднаннями і найвідомішими схемами світової макрорегіоналізації, зокрема поділом глобального людського суспільства на Світи (Г. де Блій, П. Муллер). Результат представлений у табл.3.

З таблиці видно, що існує часткова відповідність, а для Східноазійського, Північноамериканського та Австралійського ГПС така відповідність є точною.

Таблиця 3. Відповідність між геопросторовими поєднаннями столиць і світами

  Світи за [1]
Геопросторове поєднання столиць Європа Російський світ Східна Азія Південно-Східна

Азія

 Південна Азія Середня Америка Південна Америка Північна Америка Північна Африка

Південно-ЗахіднаАзія

 Африканська

субсахара

 Австралійський світ Тихоокоенаський світ
Європейське + +                    
Близькосхідне                 +      
Закавказьке   +                    
Закаспійське                 +      
Центральноазійське         +       +      
Східноазійське     +                  
регіону Перської затоки                 +      
Південноазійське         +              
Південно-Східноазійське       +                
регіону острівної Азії       +                
Шрі-Ланки і Мальдів         +              
Північноамериканське               +        
Карибське           + +          
Північнолатиноамериканське           + +          
Центральнолатиоамериканське             +          
Південнолатиноамериканське             +          
Північноафриканське               +        
Західноафриканське                 + +    
Південноафриканське                   +    
Східноафриканське                 + +    
регіону Червоного моря                 + +    
Австралії                     +  
Океанії                       +

Дуже цікавим, на нашу думку є вивчення відповідності між знайденими геопросторовими поєднаннями столиць і цивілізаціями за Гантінгтоном. Результат представлений у табл. 4. У цьому випадку точних відповідностей нема, однак спостерігається групове входження геопросторових поєднань столиць до ареалів деяких цивілізацій[17].

Таблиця 4. Відповідність між геопросторовими поєднаннями столиць і цивілізаціями за

Геопросторове поєднання столиць Цивілізац ії за [3]
Православна Японська Індуїстська Китайська Буддиська Латино­

американська

 Африканська Ісламська Західна
Європейське +               +
Близькосхідне               +  
Закавказьке +             +  
Закаспійське               +  
Центральноазійське               +  
Східноазійське   +   + +        
регіону Перської затоки               +  
Південноазійське     +   +     +  
Південно- Східноазійське       + +       +
регіону острівної Азії         +     +  
Шрі-Ланки і Мальдів         +     +  
Північноамериканське                 +
Карибське           +     +
Північнолатиноамериканське           +      
Центральнолатиоамериканське           +      
Південнолатиноамериканське           +      
Північноафриканське               +  
Західноафриканське             +    
Південноафриканське             +    
Східноафриканське             + +  
регіону Червоного моря               +  
Австралії                 +
Океанії                 +

Дуже цікавою особливістю Європейського ГПС є те, що багато угрупувань столиць мають вигляд “променів” і якщо через ці промені провести уявні осі, то виявляється що ці осі перетинаються в місцях локалізації столиць Центральноєвропейського угрупування — Любляни та Загреба (рис. 2).

Виявлена Східноєвропейська дуга, що починається з Києва, може служити хорошою основою для різних видів соціально-економічного співробітництва, зокрема для організації транспортно-логістичної діяльності, а також для планування та реалізації оптимальних туристичних маршрутів[18].

Висновки

На основі проведених досліджень можна сформулювати такі висновки:

  • на розміщення столиць впливає низка визначених чинників, що детермінують їх локалізацію;
  • столиці держав світу розміщуються не хаотично, а утворюють певні геопросторові скупчення (чи угрупування);
  • у світі існує 23 геопросторових поєднань столиць;
  • всередині ГПС спостерігається схожість якісних та кількісних характеристик столиць;
  • спостерігається часткова відповідність між ГПС і ареалами відомих світових макрорегіонів; Європейське геопросторове поєднання столиць має складну внутрішню просторову структуру, а також низку угрупувань у вигляді “променів”, що є емпіричною основою для гіпотез щодо їхнього походження.

Отже, столичне місто відіграє провідну роль у всіх сферах суспільного життя, й порівняно з іншими містами його правовий статус має низку особливостей. Столицю можна віднести до складних об’єктів управління з огляду на особливий правовий статус, що, зокрема, може полягати в дії спеціальних законодавчих актів на її території, виокремленні в самостійну адміністративно­територіальну одиницю. Управління столичним містом полягає в забезпеченні органами державної влади та органами місцевого самоврядування умов для розвитку його економічного потенціалу, раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково­технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення підприємств, удосконалення соціальної, транспортної, комунікаційно­інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, збереження культурної спадщини тощо.

Список використаної літератури

  1. Байдаков С. Л. Теория и методология стратегического управления мегаполисом и его территориальными единицами: автореф. дисс. … докт. экон. наук: 08.00.05 / С. Л. Байдаков. – М., 2010. – 37 с.
  2. Бальцій Ю. Конституційно­правові засади локальної нормотворчості / Ю. Бальцій // Юридичний вісник. – 2011. – № 3. – С. 45–52.
  3. Биструшкін О. Культурна політика в столиці [Текст] / Олександр Биструшкін // Українська культура. — 2002. — № 1. — С. 6-7
  4. Блій Г. де. Географія : світи, реґіони, концепти : [пер. з англ.; передмова та розділ “Україна” О. І. Шаблія] / Г. де Блій, П. Муллер, О. Шаблій. — К. : Либідь, 2004. — 740 с.
  5. Бойко­Бойчук О. В. Державне управління розвитком міста: моделі та механізми: монографія / О. В. Бойко­Бойчук. – К.: Унів. вид­во «Пульсари», 2010. – 236 с.
  6. Бурак П. И. Основы экономики столичного мегаполиса: монография / П. И. Буряк. – М.: Экономика, 2006. – 575 с.
  7. Власов А.В. Астана, как национальный проект. — Доклад на межд. научн. конф. «XXI век: история переноса столиц». — Астана, 28 июня 2008г.
  8. Гантінгтон С. М Зіткнення цивілізацій / С. М. Гантінгтон. — ООО «Издательство АСТ», 2003.
  9. Год великого переноса // Коммерсантъ Власть, 2008, 4 апреля. — С. 13.
  10. Голенко, В. Доля країни не вирішується в одному місті. Навіть якщо це столиця [Текст] / В. Голенко // Віче. — 2007. — № 3-4. — С. 27-29
  11. Дмитриев, М. Меж двух столиц / Михаил Дмитриев // Вокруг света. — 2007. — № 11. — С. 40-62
  12. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник/ За ред. Кузика С.П. — Вид. 2-ге, зі змінами. — Львів: Світ, 2005.
  13. Куйбіда В. Формування дієздатних територіальних громад: монографія / В. Куйбіда. – К.: ІКЦ «Легальний статус», 2010. – 138 с.
  14. Лапорт , Антуан. Столицы государств — географические объекты [Текст] / Антуан Лапорт // Український географічний журнал. — 2014. — № 4. — С. 46-51
  15. Омельченко О. Міжнародні пріоритети столиці України [Текст] : Про них розповідає київський міський голова Олександр Омельченко / Олександр Омельченко; Інтерв’ю вів М. Чубук // Сучасність. — 2001. — № 10 . — С. 113-116
  16. Осеевский М. Э. Управление инновационным социально­экономическим развитием мегаполиса, ориентированным на индикаторы качества жизни: автореф. дисс. … докт. экон. наук: 08.00.05 / М. Э. Осеевский. – СПб, 2012. – 35 с.
  17. Приполова Л. Проблемні питання законодавчого регулювання статусу Автономної Республіки Крим та міст в Україні / Л. Приполова // Віче. – 2013. – № 24. – С. 14–17.
  18. Скопненко, Ю. Столичне місто як об’єкт управління: порівняльно-правовий аспект [Текст] / Юлія Скопненко // Віче. — 2014. — № 20. — С. 20-24
  19. Соціально-економічна географія України: Навч. Посібник / За ред. проф. Шаблія О.І. Вид. друге, перероб. і доп. — Львів: Світ, 2000. — С.85-91.
  20. Сточинський Б. Самоврядування столиці. Соціально-правовий аспект [Текст] / Б. Сточинський // Віче. — 2003. — № 2. — С. 37-39
  21. Управління розвитком міста [] : Навчальний посібник / Нац. академія держ. управління при Президентові України, 2006. — 389,[1] с.
  22. Управління сучасним містом / [за ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого]. – К.: НАДУ, 2008. – 632 с.
  23. Федоренко В. Столиця України – місто­герой Київ: поняття, адміністративно­територіальний устрій і функції / В. Федоренко // Публічне право. – 2012. – № 4 (8). – С. 23–30.
  24. Франчук, Г. Урбоекологія і техноекологія [] : підручник / Григорій Франчук, Олександр Запорожець, Галина Архіпова, 2011. — 494 с.
  25. Хонда М. П. Конституційно­правовий статус столиці України – міста Києва: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / М. П. Хонда. – К., 2007. – 22 с.
  26. Хонда М.П. Закон про столицю: історія // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 30. – С. 217–223.
  27. Хонда М.П. Зміни, що очікують столицю України місто – герой Київ в разі впровадження конституційно-правової реформи // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21–22 жовтня 2005 р.). – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. – С. 240–242.
  28. Хонда М.П. Політична функція столиці України – м. Києва // Правові та фінансові механізми муніципального управління: Науковий вісник Академії Муніципального управління: Збірник наукових праць. Серія “Управління”. Вип. 2/2007. – К., 2007. – С. 135–141.
  29. Хонда М.П. Поняття столиці України – міста Києва та його конституційно-правового статусу // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. – Вип. 35. – С. 233–239.
  30. Хонда М.П. Столичні функції міста Києва, їх реалізація: проблеми теорії і практики // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 28. – С. 245–250.
  31. Шкодовський, Юрій Михайлович. Урбаністика [Текст] : підручник / Юрій Шкодовський, Владислав Каменський, 2013. — 247 с.
  32. Яловий В. Б. Особливості здійснення місцевого самоврядування в столичній агломерації: автореф. дис. … канд. держ. управл.: 25.00.04 / В. Б. Яловий. – К., 2010. – 23 с.