Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Роль профспілок у здійсненні соціального страхування

Вступ

  1. Роль профспілок у здійсненні соціального страхування
  2. Основні принципи і положення особистого страхування
  3. Система виплат допомоги по безробіттю. Основні категорії допомоги і її характеристики

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров’я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами: наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя; наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

За нинішніх ринкових умов, коли відбулось розмежування учасників виробничого процесу та власників і найманих працівників  з їх специфічними інтересами та потребами, на перший план висувається потреба активної захисної діяльності організацій профспілок та активної ролі кожного члена профспілки.

Профспілка працівників соціальної сфери України виступає за розбудову економічно сильного, соціально захищеного, політично зрілого, духовного, демократичного суспільства України.

У найзагальнішому плані особисте страхування можна визначити як галузь страхової діяльності, яка забезпечує страховий захист громадян або зміцнення досягнутого ними сімейного добробуту.

Особисте страхування має багато спільного з соціальним, насамперед у об’єктах страхового захисту громадян. Головна відмінність між ними — в джерелах формування страхових фондів: для соціального — це в основному кошти підприємств, установ, організацій, і лише незначною мірою — індивідуальні доходи, тоді як для особистого індивідуальні Доходи є головним джерелом, а кошти підприємств, установ та організацій — тією мірою, якою особисте страхування є обов’язковим.

1. Роль профспілок у здійсненні соціального страхування

В основу своїх взаємовідносин Профспілка покладає політику соціального партнерства з роботодавцями, а за потреби — противаги їм.

Головне завдання профспілок — домагатися, щоб у працюючої людини в сучасних економічних умовах було місце праці, нормальні умови для роботи, гідна заробітна плата. Сила людей, об’єднаних спільною стратегією здатна примусити будь-якого керівника звернути увагу на проблеми працюючої людини. На прикладі інших країн стає все зрозумілішим, що профспілки не можуть стояти осторонь виробничих питань. Вони повинні професійно долучатися до їх вирішення, причому це має робитися не на конфлікті суперечностей, а на поєднанні інтересів працівників і роботодавців. У свою чергу, партнерство між ними передбачає формування нової соціально-економічної організації виробництва та праці, яка б змогла подолати обмеженість застосування особистих можливостей працівників, їх творчої активності й ініціативи.

Програмою дій Профспілки визначено, що  взаємовідносини Профспілки з органами виконавчої влади на державному, галузевому та на рівні установ, організацій та підприємств соціальної сфери здійснюватимуться на основі принципів соціального партнерства та соціального співробітництва з розробки відповідних актів законодавства та нормативно-правових документів, а також укладення Генеральної, галузевої угод та колективних договорів.

Профспілка здійснюватиме соціальне партнерство на засадах:

—           спільних консультацій з питань регулювання трудових відносин, забезпечення гарантій трудових прав працівників, здійснення їх соціального захисту й удосконалення законодавства про працю;

—         переговорів;

—         спільного розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організації примірних та арбітражних процедур;

—         діяльності органів соціального партнерства;

—         спільного управління представниками сторін відповідними фондами соціального страхування;

—         участі найманих працівників державних підприємств соціальної сфери у розподілі прибутку і доходів;

—         розгляду претензій і вирішенню суперечностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня;

—         обміну необхідною інформацією між сторонами соціального партнерства;

—         контролю за виконанням спільних домовленостей.

Основним завданням профспілок  є  представництво  і  захист  інтересів працівників перед власником.  Виходячи  з  цих  задач,  основними  функціями діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які  доповнюються контрольними повноваженнями за  додержанням  законодавства  про  працю.

На підставі Статті 245 Кодексу законів про працю  працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями  через професійні спілки, які діють на підприємстві в установі чи в організації. Вони мають право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства, установи, організації, а також з питань соціально-культурного і побутового обслуговування.. А власник в свою чергу повинен створити умови, які б забезпечували участь працівників в управлінні .

Законом України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” визначені права та обов’язки профспілок, які передбачають здійснення представництва і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями. Конкретні зобов’язання кожна профспілка прописує в своїх статутах.

Саме ця мета об’єднала працівників соціальної сфери три роки тому при створені Профспілки.  Створення Профспілки працівників соціальної сфери України 14 травня 2004 року ставило за мету  об’єднання працівників підприємств, установ і організацій , близьких за своїми проблемами, що дає можливість більш уважніше вирішувати питання захисту прав та інтересів членів Профспілки.

Одне з найважливіших прав профспілок — право на ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів   гарантовано  законодавством. Укладення Галузевої угоди, колективних договорів Центральна Рада Профспілки вважає одним з найголовніших напрямків роботи профспілкових органів. Адже, саме через систему колективно-договірного регулювання профспілкові організації зможуть вирішувати  питання регулювання трудових відносин, забезпечення гарантій трудових прав працівників, здійснення їх соціального захисту, вирішення соціально-побутових питань, проведення культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи, оздоровлення дітей працівників галузі. Разом з роботодавцем профспілка в особі своїх виборних органів вирішує питання соціального розвитку підприємства, покращення умов праці, матеріально-побутового та медичного обслуговування найманих працівників. У відповідності з законодавством саме профспілковим організаціям роботодавець повинен відраховувати кошти на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах передбачених колективним договором, але не менше 0,3 відсотка фонду оплати праці.

Центральна Рада Профспілки вже з перших кроків своєї діяльності використала право свої права, надані їй законодавством в питаннях захисту колективних інтересів працівників галузі і здійснила  представництво від їх імені в переговорах і укладанню Галузевої угоди між Міністерством праці та соціальної політики України та Профспілкою працівників соціальної сфери України.

Галузевою угодою встановлено норми, гарантії, права та взаємні обов’язки сторін стосовно врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин. Мета угоди – посилення соціального захисту працівників соціальної сфери, підвищення ефективності праці, вдосконалення організації та оплати праці, створення безпечних умов праці та поліпшення медико-соціальної допомоги, забезпечення соціальних гарантій працівникам, запобігання трудовим конфліктам.   В 2007 році за ініціативою Профспілки укладено Галузевому угоду між Міністерством праці та соціальної політики  України та Профспілками соціальної сфери і працівників державних установ України на 2007-2009 рр.

Реалізація прав профспілок здійснюється на підприємствах, в установах та організаціях через систему колективно-договірного регулювання відносин з роботодавцем на підставі законів України «Про підприємства», «Про колективні договори і угоди», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Кодекс законів про працю України). Відповідно до них колективний договір укладається на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.  Колективні переговори істотно впливають на трудові відносини. Вони проводяться з метою поліпшення умов праці працівників та підвищення їх економічного й соціального статусу.

Профспілкою працівників соціальної сфери  України на допомогу первинним профспілковим організаціям розроблені рекомендації щодо укладання колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях та макети колективних договорів.

Для мотивації укладення колективних договорів Профспілка радила використовувати наступні фактори:

—         Колективний договір забезпечує стійкі відносини між роботодавцем і працівниками та їх представниками в особі профспілок.

—         Діючи колективно, працівники мають більше шансів задовольнити свої потреби.

—         Коло виробничих, трудових та соціально-економічних питань, що регулює колективний договір необмежене, лише б  вони  перебували  в  межах повноважень сторін.

—         Коло гарантій зафіксоване законодавством про працю досить вузьке, рівень гарантій недостатній для забезпечення належного ріння життя. Самі гарантії не завжди є нормами прямої дії. Законодавство та угоди встановлюють мінімальні гарантії,   конкретний   їх   рівень   визначається  в   колдоговорі   господарюючого суб’єкта.

Крім цього діюче законодавство передбачає встановлення окремих норм шляхом включення їх до колективного договору (Закон про оплату праці /статті 15, 17, 23, 24/, Кодекс законів про працю України /статті 105, 108, 161, 162/, Закон про відпустки /статті 7, 8/, Закон про охорону праці /стаття 20/, Закон про профспілки /статті 22,41,44/.

Профспілка працівників соціальної сфери з моменту створення Профспілки відіграла значну роль в організації трудового процесу, трудових взаємовідносин, в реалізації прав працівників на належну оплату праці, зайнятості, умов праці.

Центральна Рада Профспілки вивчила проблемні питання всіх структур, що входять до Профспілки, обговорила їх на своїх засіданнях і домоглась їх розгляду на спільному зібранні керівництва Мінпраці та профспілкового активу.  За наполяганням Профспілки проведені засідання, наради з керівництвом  і вирішені питання щодо:

— запобігання скороченню чисельності працівників протезних підприємств через скорочення обсягів фінансування;

— переглянуті нормативи чисельності працівників територіальних центрів по соціальному обслуговуванню незахищених верств населення;

—  вживаються заходи щодо скорочення чисельності працівників управлінь праці та соціального захисту населення;

— переглянуті умови оплати праці соціальних працівників та соціальних робітників. Постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 року №397 внесені зміни у додаток 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р.№1298, якою  підвищено рівень оплати праці працівників установ соціального захисту (соціальних працівників, соціальних робітників тощо);

— Мінпраці підготовлено проект рішення Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до постанови Уряду з оплати праці працівників органів виконавчої влади та посадових осіб органів місцевого самоврядування, який  опрацьовується з урахуванням пропозицій та зауважень заінтересованих міністерств для повторного подання на погодження;

—  переглянуті Типові  Положення для всіх підвідомчих Мінпраці структур;

— Міністерством юстиції України 20.02.2007 р. за №152/13419 зареєстровано Наказ Міністерства праці та соціальної політики України  від 12.02.2007 року №44 „Про встановлення тривалості роботи та педагогічного навантаження для окремих категорій працівників закладів та установ соціального захисту населення”;

— здійснюється щоквартальний моніторинг оплати праці працівників соціальної сфери;

— підготовлений законопроект щодо поширення норм Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України „Про освіту” педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів” на педагогічних працівників, які працюють в установах соціального захисту та закладах охорони здоров’я, надіслано в установленому порядку на опрацювання до заінтересованих міністерств .

— Мінпраці розроблено та направлено до причетних центральних органів виконавчої влади проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” до статті 22 в частині встановлення підстав для атестації працівників реабілітаційних установ.

— по результатам обговорення проблемних питань з керівництвом Мінпраці видано наказ Міністра, розроблені заходи, опрацьовуються документи.

2. Основні принципи і положення особистого страхування

Особливо важливим завданням страхового сектору економіки є розвиток особистого страхування, яке покликане захищати найвищу соціальну цінність України – людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку

Відповідно до Закону України “Про страхування” об’єктом особистого страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України та пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи.

До особистого страхування відноситься страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне, страхування здоров’я на випадок хвороби та інші види, передбачені Законом України “Про страхування”.

На сьогоднішній день закон передбачає, що страхування, в тому числі особисте, може бути добровільним або обов’язковим. Обов’язкове страхування передбачено ст. 7 Закону України “Про страхування”. Порядок та правила проведення обов’язкового страхування, форми типового договору, так само як і особливі умови ліцензування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методика актуарних розрахунків встановлюються Кабінетом Міністрів України та не можуть бути змінені страховою компанією, яка здійснює відповідний вид обов’язкового страхування.

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховою компанією. Загальні умови і порядок його здійснення визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог закону. В зазначеній статті також наведено перелік видів добровільного страхування, на які страхова компанія може отримати відповідну ліцензію. Такий перелік не є вичерпним, тобто презюмується, що за наявності бажання та відповідних правил, страхова компанія може отримати ліцензію також і на інші види добровільного страхування, не передбачені законом, проте на практиці отримати таку ліцензію практично неможливо.

Видами добровільного особистого страхування, відповідно до Закону України “Про страхування” є:

— страхування життя;

— страхування від нещасних випадків;

— медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);

— страхування здоров’я на випадок хвороби;

— страхування медичних витрат.

Правила страхування визначають лише загальні умови страхування: перелік об’єктів страхування, страхові ризики, винятки із страхових випадків і обмеження страхування, строк та місце дії договору страхування, порядок укладення договору страхування та інші умови, передбачені ст. 17 Закону України “Про страхування”.

Конкретні умови страхування, такі як розмір страхової суми, строки та умови сплати страхових платежів, тощо відповідно до закону мають бути визначені безпосередньо в договорі страхування. Водночас закон передбачає, що договір має бути укладений відповідно до правил страхування. Таким чином, з одного боку конкретні умови страхування визначаються страховиком самостійно та містяться в договорі, а з іншого встановлено, що умови договору мають відповідати правилам страхування, які хоч і складаються страховиком самостійно, але підлягають реєстрації в органі, уповноваженому здійснювати нагляд за страховою діяльністю.

3. Система виплат допомоги по безробіттю. Основні категорії допомоги і її характеристики

Матеріальна  допомога по безробіттю надається безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю,  за умови, що  середньомісячний  сукупний  дохід  на члена сім’ї не перевищує встановлений   законодавством   рівень  забезпечення  прожиткового мінімуму  для  призначення  допомоги  відповідно до Закону України «Про   державну   соціальну   допомогу   малозабезпеченим  сім’ям» (1768-14).  (Пункт  4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінпраці та соцполітики N 128 (z0753-04) від 04.06.2004)

Матеріальна допомога по безробіттю  надається  у  розмірі, установленому законодавством, протягом 180 календарних днів.

Матеріальна  допомога  по   безробіттю   призначається   з наступного  дня після закінчення виплати допомоги по безробіттю на підставі заяви безробітного,  довідок про склад  сім’ї  та  доходи кожного  її  члена  за шість місяців,  що передують місяцю подання заяви  про  надання  матеріальної  допомоги  по  безробіттю,   які безробітні  надають  особисто,  у  разі  подання  всіх  необхідних документів протягом місяця з дня подання заяви.

У разі  подання  зазначених  довідок  після місячного терміну матеріальна допомога по безробіттю призначається з дня їх надання. Якщо зазначені  довідки  отримані пізніше шести місяців з дня подання заяви без поважних  причин,  то  матеріальна  допомога  по безробіттю не призначається. Якщо умови для одержання матеріальної допомоги по  безробіттю виникли пізніше від дня припинення виплати допомоги по безробіттю, то вона призначається з дня подання безробітним заяви.

Середньомісячний    сукупний    дохід   на   члена   сім’ї безробітного обчислюється центрами зайнятості.

При визначенні середньомісячного сукупного доходу на члена сім’ї до складу сім’ї безробітного враховуються:    чоловік (дружина);     діти (у тому числі усиновлені або  які  є  під  опікою),  які перебувають  на  їх  утриманні  та  не  досягли 18 років,  учні та студенти (курсанти,  слухачі,  стажисти) очної форми навчання — до закінчення навчання,  але не більше як до досягнення ними 23 років незалежно від того,  де вони  проживають  (разом  з  батьками,  чи перебувають  на  навчанні  в  іншій  місцевості),  а  також старше зазначеного віку, якщо вони одержують соціальну пенсію як інваліди з дитинства I та II груп; особи, шлюб  яких  не   зареєстрований,   якщо   вони   разом проживають   і   ведуть  спільне  господарство,  а  також  сумісно виховують дітей;     пасинки та падчерки,  які проживають із вітчимом або мачухою, якщо вони не враховані в сім’ї батьків.

При  визначенні  середньомісячного  сукупного  доходу  на члена  сім’ї  центри  зайнятості,  крім  довідок,  які  безробітні подають  особисто,  мають  право  користуватися  усіма  офіційними джерелами, що містять інформацію про доходи громадян, у тому числі інформацією державних податкових органів.

Обчислення середньомісячного сукупного  доходу  на  члена сім’ї   безробітного   здійснюється  згідно  з  пунктами  5  (крім підпункту 5.6),  6,  7,  8 та  9  (крім  підпункту  9.3)  Методики обчислення  сукупного  доходу  сім’ї  для  всіх  видів  соціальної допомоги,  затвердженої наказом Міністерства праці  та  соціальної політики  України,  Міністерства  фінансів  України,  Міністерства економіки України,  Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Державного   комітету   статистики  України  від  18.06.99 N 102/154/64/61/204 ( z0470-99 ) та зареєстрованої в  Міністерстві юстиції України 16 липня 1999 р. за N 470/3763.

Тривалість виплати матеріальної  допомоги  по  безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:

1) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи — на строк не менше ніж 60 календарних днів;

2) відмови від роботи за  спеціальністю,  професією,  набутою після   професійної   підготовки,  перепідготовки  або  підвищення кваліфікації за направленням державної  служби  зайнятості,  —  на строк не менше ніж 60 календарних днів;

3) припинення без  поважних  причин  професійної  підготовки, перепідготовки   або   підвищення   кваліфікації  за  направленням державної служби зайнятості — на строк не менше ніж 60 календарних днів;

4) приховування відомостей про працевлаштування на  тимчасову роботу в період одержання матеріальної допомоги по безробіттю — на строк не менше кількості календарних днів тимчасової роботи.

5) порушення  умов  і  строку реєстрації та перереєстрації як безробітного — на строк не менше ніж 30 календарних днів;

6) недотримання  рекомендацій  щодо сприяння працевлаштуванню відповідно до   Закону   України   «Про   зайнятість    населення» (803-12),  які надані безробітному в письмовій формі, — на строк не менше ніж 15 календарних днів.

Виплата  матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі:

1) працевлаштування безробітного (з дня працевлаштування);

2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (з  дня поновлення);

3) вступу до навчального закладу на навчання з  відривом  від виробництва (з дня зарахування);

4) призову   на   строкову   військову   або    альтернативну (невійськову) службу (з дня початку проходження служби);

5) набрання законної сили вироком суду про  позбавлення  волі безробітного  або  направлення  його за рішенням суду на примусове лікування (з дня набрання законної сили вироком суду  або  рішення суду);

6) отримання права  на  пенсію  відповідно  до  законодавства України (з дня настання такого права);

7) призначення виплати на  підставі  документів,  що  містять неправдиві відомості (з дня встановлення порушення);

8) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд  за дитиною до досягнення нею трирічного віку (з дня подання заяви або з дати, вказаної у заяві);

9) подання  письмової  заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості (з дня подання заяви  або  з  дати,  вказаної  у заяві);

10) переїзду на постійне місце проживання в  іншу  місцевість (з наступного дня після виписки);

11) закінчення строку її  виплати  (з  наступного  дня  після закінчення строку виплати);

12) зняття з обліку за  невідвідування  без  поважних  причин державної  служби  зайнятості  30  і  більше  календарних  днів (з наступного дня після останнього  відвідування  безробітним  центру зайнятості);

13) смерті безробітного (з дня смерті).

Виплата  матеріальної допомоги по безробіттю припиняється на період призначення безробітній жінці допомоги по вагітності  та пологах.

Матеріальна допомога  по  безробіттю  надається  під  час проходження    професійного    навчання,   якщо   термін   виплати матеріальної   допомоги   в   період    професійної    підготовки, перепідготовки  або  підвищення кваліфікації закінчився,  за умови наявності права на її отримання.

У разі  направлення  безробітного  на професійне навчання під час одержання матеріальної допомоги по безробіттю  її  виплата  не припиняється.

Матеріальна допомога по безробіттю виплачується один  раз на місяць.

Виплата матеріальної допомоги по безробіттю  в  межах  її загальної тривалості здійснюється також у разі:

1) хвороби  безробітного  на  підставі  довідки  лікувального закладу за підписом головного лікаря, скріпленої печаткою. За дорученням  безробітного,  який   хворіє,   оформленим   у встановленому   порядку,   за   наявності   вищевказаної   довідки матеріальна  допомога  по  безробіттю  може  бути  отримана  іншою особою;

2) надання права безробітному за його заявою  залишити  місце постійного  проживання  строком  не  більше одного місяця протягом календарного року для оздоровлення та  літнього  відпочинку  дітей віком до 14 років;

3) сесії  чи  захисту  дипломної  роботи  в   разі   навчання безробітного за заочною чи вечірньою формами навчання у навчальних закладах  не  за  направленням  державної  служби  зайнятості   за наявності  довідки-виклику  на  сесію  та  заяви  безробітного про невідвідування центру зайнятості протягом цього періоду;

4) призову на навчальні (або перевірні) та спеціальні збори у Збройні Сили України згідно  із  Законом  України  «Про  загальний військовий обов’язок і військову службу» ( 2232-12 ).

У разі чергового визнання в установленому  порядку  особи безробітною  протягом  двох  років  з  дня призначення допомоги по безробіттю за попередньою реєстрацією,  якій виплата  матеріальної допомоги   по  безробіттю  припинялася,  їй  виплачується  залишок матеріальної допомоги по безробіттю за умови збереження  права  на її одержання.

Унесення відомостей до трудової  книжки  про  призначення матеріальної допомоги по безробіттю здійснюється таким чином:

— у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься;

— у графі  2  зазначається  дата  початку  виплати матеріальної допомоги по безробіттю;

— у графі  3  робиться  запис:  «Розпочато виплату матеріальної допомоги  по  безробіттю…»  (з  посиланням  на відповідну статтю Закону   України   «Про   загальнообов’язкове  державне  соціальне страхування на випадок безробіття» ( 1533-14 );

— у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата, номер наказу).

Після цього  без  підпису  посадової  особи центру зайнятості трудова книжка повертається безробітному.

Унесення   відомостей   про  скорочення,  відкладення  та припинення   виплати   матеріальної   допомоги    по    безробіттю здійснюється таким чином:

—  у графі 1 зазначається порядковий номер запису;

—  у графі  2  зазначається  дата  скорочення,  відкладення  або припинення виплати матеріальної допомоги по безробіттю;

—  у графі   3   робиться   запис:  «Припинено  (відкладено  або скорочено)  виплату  матеріальної  допомоги  по  безробіттю…»  з посиланням  на відповідний пункт, частину статті 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (1533-14);

— у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата, номер наказу).

Днем припинення виплати матеріальної допомоги  по  безробіттю вважається останній день виплати.

У разі зняття  безробітного  з  обліку  всі  записи,  унесені центром  зайнятості  до трудової книжки за час перебування його на обліку,  засвідчуються  особистим  підписом  працівника  державної служби зайнятості та печаткою центру зайнятості.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати матеріальної допомоги по безробіттю, або непрацездатним особам, які перебувають на  їх утриманні,  може надаватися одноразова матеріальна допомога за  умови,  що  середньомісячний  сукупний дохід на члена сім’ї не перевищує    встановлений   законодавством   рівень   забезпечення прожиткового  мінімуму  для  призначення  допомоги  відповідно  до Закону  України  «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»  (1768-14).  (Пункт 25 із змінами, внесеними згідно з Наказом   Мінпраці   та   соцполітики  N  128  (z0753-04)  від 04.06.2004)

Одноразова  матеріальна  допомога  надається  у  розмірі, визначеному законодавством.

Одноразова матеріальна  допомога  виплачується  на  кожну особу   один   раз   на   півроку.  За  одержанням  цієї  допомоги непрацездатна   особа  може  звернутися  протягом  усього  періоду перебування   безробітного   на  обліку  в  центрі  зайнятості,  а безробітний  —  після  закінчення  періоду  одержання матеріальної допомоги  по безробіттю. (Пункт 28 із змінами, внесеними згідно з Наказом   Мінпраці   та   соцполітики  N  185  (z0394-02)  від 08.04.2002)

Для  одержання  одноразової  матеріальної  допомоги особа повинна подати до центру зайнятості заяву  та  довідки  про  склад сім’ї і доходи кожного члена сім’ї за шість місяців,  що передують місяцю подання  заяви   про   надання   одноразової   матеріальної допомоги,   а  також  довідки,  що  засвідчує  перебування  її  на утриманні безробітного.

За заявою безробітного від імені неповнолітніх та заявами повнолітніх членів сім’ї одноразову матеріальну  допомогу  одержує безробітний.

Для  отримання  одноразової  матеріальної   допомоги   на неповнолітніх  дітей,  на  утримання яких безробітний виплачує або зобов’язаний   виплачувати    аліменти,    подаються    документи, передбачені  пунктом  29 цього Порядку,  щодо сім’ї,  членами якої вони є.  Від імені дітей подає заяву та отримує зазначену допомогу мати (батько), з якою вони проживають.

Середньомісячний   сукупний   дохід   на   члена    сім’ї обчислюється  центрами  зайнятості  відповідно  до пункту 11 цього Порядку.

Рішення про призначення одноразової матеріальної допомоги оформлюється  наказом  центру  зайнятості,  номер  і  дата   якого заносяться  до  картки  персонального  обліку безробітного.  З цим наказом безробітний ознайомлюється під особистий підпис  у  картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.

Висновки

Страхування – це особливий вид фінансових перерозподільчих відносин, пов’язаних із зобов’язанням відшкодувати в майбутньому шкоду (збиток), заподіяну майновим інтересам страхувальника.

Програмою дій Профспілки визначено, що  взаємовідносини Профспілки з органами виконавчої влади на державному, галузевому та на рівні установ, організацій та підприємств соціальної сфери здійснюватимуться на основі принципів соціального партнерства та соціального співробітництва з розробки відповідних актів законодавства та нормативно-правових документів, а також укладення Генеральної, галузевої угод та колективних договорів.

Особисте страхування має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров’я.

Матеріальна  допомога по безробіттю надається безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю,  за умови, що  середньомісячний  сукупний  дохід  на члена сім’ї не перевищує встановлений   законодавством   рівень  забезпечення  прожиткового мінімуму  для  призначення  допомоги  відповідно до Закону України «Про   державну   соціальну   допомогу   малозабезпеченим  сім’ям» (1768-14).

Список використаних джерел

  1. Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів. — К. : Атіка, 2005. — 462, с.
  2. Залєтов О. М. Основи страхового права України: Навчальний посібник з ком’ютерним довідником «Дінай: Страхування». — Київ : Міжнародна агенція «BeeZone», 2003. — 383, с.
  3. Мачуський В. В. Правові основи страхування: Навчальний посібник. — К. : КНЕУ, 2003. — 302 с.
  4. Національна система загальнообов’язкового державного соціального страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку : Монографія / Ред. кол. : Е. М. Лібанова, С. І. Пирожков, В. В. Онікієнко, В. С. Стешенко. — К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2006. — 179, с.
  5. Ручкіна В. М. Система ризикового добровільного особистого страхування в Україні //Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 10. — С. 67-72.
  6. Стожок Л. Г. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання. — К. : Університет «Україна», 2005. — 162, с.
  7. Страхове право України: Підручник для вищих навч. закладів. — К. : Атіка, 1999. — 366, с.
  8. Ткаченко, Н. В. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів. — К. : Ліра-К, 2007. — 375 с.