Вступ

У Росії у XVIII ст. поряд зі зміцненням і оформленням станового ладу відбуваються глибокі зміни в економічному і соціальному розвитку, зачепили всі сторони народного господарства і соціального обличчя країни. В основі цих змін лежав процес розкладу феодалізму і генезису капіталістичних відносин, що почався ще у XVII ст. Кульмінацією цього процесу стала, звичайно, епоха Петра I (1672-1725) царя-перетворювача. Петро I правильно зрозумів і усвідомив складність тих завдань, котрі стояли перед країною, і приступив цілеспрямовано до їх здійснення.

Російський цар Петро І вирішив «прорубати вікно в Європу», вийшовши для цього на береги Балтики, але йому заважала Швеція. В 1700 р. почалася війна між Росією і Швецією за панування в Європі. Після цілої низки принизливих поразок у битвах з шведами Петро 1 модернізував армію. Цар-реформатор провів також радикальні зміни в управлінні країною і в суспільстві. Війна тривала понад 20 років і закінчилася в 1721 р.

1. Значення реформ Петра І в Російській імперії

Петро Перший у своїй діяльності часто виступав у двох якостях. Коли цар «служив» бомбардиром, капітаном, полковником, корабельним майстром, він представлявся Петром Михайловим. Він вимагав, щоб до нього звертались не як до царя. А до особи, яка мала військово-морський чин: «Господин вице-адмирал». Як правила особа він святкував сімейні забави співробітників. Був на похоронах осіб, яких цінував при житті. Якщо цар бував корабель, штурмував фортецю, то робив це не для вкладу у справу, а більш для того щоб показати своїм особистим прикладом натхнення для своїх підданих.

Ця його діяльність мала навчально-педагогічний характер.

Внутрішня демократія Петра не була показником справжнього характеру його влади. І навіть, сам Петро не намагався видавати себе за народного царя. Він завжди тримав курс на укріплення позиції верховних вельмож.

В житті Петро залишався завжди абсолютним монархом у всіх випадках: і навіть тоді, коли виконував обов’язки корабельного майстра, і коли був інкогніто в складі великого посольства.

Хоча деколи, він свідомо підкреслював свої дві різні іпостаті.

Петро відрізнявся бережливістю, коли мова йшла про витрату грошей на особисті потреби, і в той час не скупився на витрати для гардеробу своєї дружини.

Записані слова Петра, які він сказав, при одержанні заробітку: «Сии деньги собственные мои; я их заслужил и употреблять могу по произволу; но с государственными доходами поступать подлежит осторожно..»

Отже, Петро Михайлов взяв на себе обов’язки приватної особи, і його поведінка була взірцевою  [2, c. 68-69].

Перетворення в галузі культури були органічною частиною реформування країни. Реформи культури, з одного боку задовольняли нагальні вимоги інших перетворень і з іншого боку нерідко самі були імпульсом прискорення змін. Необхідно підкреслити також, що реформи Петра I були глобальними. Історія Росії до Петра і після нього знала чимало реформ. Головна відмінність петровських перетворень від реформ попереднього і подальшого часу полягає в тому, що вони охоплювали всі сторони життя народу, в той час як інші впроваджували нововведення, що стосуються лише окремих сторін життя суспільства і держави.

У результаті реформ і активної військової політики країна отримала вихід до Балтійського моря, було покінчено з політичною та економічною ізоляцією, зміцнився міжнародний престиж Росії, вона стала великою європейською державою.

Найбільш довговічним залишилося культурна спадщина Петра I, збереглися багато установ культури, пам’ятники мистецтва і архітектури, якими пишається країна і сьогодні.

Петро I по праву вважається одним з яскравих історичних діячів світового масштабу. Багато історичних досліджень і художніх творів присвячено перетворенням, пов’язаним з його ім’ям. Історики й письменники по-різному, часом прямо протилежно оцінювали особистість Петра I та його реформ. Вже сучасники Петра розділилися на два табори: прихильників і супротивників його перетворень. Суперечка триває і до цього дня.

У ХVIII ст. М.В. Ломоносов славив Петра, захоплювався його діяльністю, вважав його ідеальним монархом, позбавленим будь-яких недоліків. Для Радищева, декабристів Петро був воістину Велетнем з великої літери.

Особа Петра I займає особливе місце в творчості А.С. Пушкіна. Поет ставився до Петра I з глибокою повагою. Петру I присвячені такі твори, як «Полтава», «Мідний вершник», «Арап Петра Великого «. Пушкін мав намір написати історичне дослідження про Петра I. Але разом з тим поет бачив і жорсткість царя, який «вуздечкою залізниці Росію підняв на диби » [7, c. 84].

Ф. Енгельс називав Петра I дійсно великою людиною. В.І. Ленін високо цінував НЕ тільки перетворювальну діяльність, а й особистість Петра I, хоча і називав його метод перетворення країни жорстоким і варварським.

Історія Росії до Петра Великого і після нього знала чимало реформ. Головна відмінність Петровських перетворень від реформ попереднього і наступних часів полягала в тому, що Петровські носили всеосяжний характер, охоплювали всі сторони життя народу, в той час як інші впроваджували нововведення, що стосувалися лише окремих сфер життя суспільства і держави. Ми, люди кінця XX століття, не можемо повною мірою оцінити вибуховий ефект Петровських реформ в Росії. Люди минулого, XIX століття сприймали їх гостріше, глибше. Ось що писав про значення Петра сучасник Пушкіна історик М. Н. Погодін в 1841 році, тобто майже півтора століття після великих реформ першій чверті XVIII століття: «У руках (Петра) кінці всіх ниток наших з’єднуються в одному вузлі. Куди ми ні оглянемося, скрізь зустрічаємося з цієї колосальної фігурою, яка кидає від себе довгу тінь на всю нашу минуле і навіть застує нам давню історію, яка в цю хвилину все ще як ніби тримає свою руку над нами, і якої, здається, ніколи не втратимо ми з ві?? у, хоч би як далеко пішли ми в майбутнє «.

Створене в Росії Петром пережило і покоління Погодіна, і наступні покоління. Наприклад, останній рекрутський набір відбувся в 1874 році, тобто через 170 років після перший (1705). Сенат проіснував з 1711 по грудень 1917 р., тобто 206 років; синодальне пристрій православної церкви залишалося незмінним з 1721 по 1918 р., тобто протягом 197 років, система подушної подати було скасовано лише в 1887 р., тобто 163 роки після її введення в 1724 р.

Інакше кажучи, в історії Росії ми знайдемо трохи свідомо створених людиною інститутів, які проіснували б так довго, надавши настільки сильний вплив на всі сторони суспільного життя. Більш того, деякі принципи і стереотипи політичного свідомості, вироблені або остаточно закріплені за Петра, живучи до цих пір; часом в нових словесних одязі вони існують як традиційні елементи нашого мислення і суспільної поведінки [3, c. 68-69].

2. Державний устрій Російської імперії за часів Петра І

За Петра I в Росії остаточно утвердився абсолютизм, Петро був проголошений імператором, що означало посилення влади самого царя, він став монархом самодержавним і необмеженим.

У Росії була проведена реформа державного апарату — замість Боярської думи засновувався Сенат, до складу якого входили девять сановників, найближчих Петру I. Сенат був законодавчим органом, контролював фінанси країни і адміністрації діяльність. На чолі Сенату стояв генерал-прокурор.

Реформа державного управління торкнулася і систему наказів вони замінялися колегіями, число яких досягало 12. Кожна колегія відала певною галуззю управління: зовнішніми стосунками управляла Колегія іноземних справ, флотом Адміралтейська, збором доходів — Камер-колегія, дворянського землеволодіння — вотчини і т.д. Містами відав Головний магістрат.

У цей період тривала боротьба між верховною та світською владою та Церквою. У 1721 р. була створена Духовна колегія, або Синод, що свідчило про повне підпорядкування церкви державі. У Росії скасовувалася посаду патріарха, спостереження за церквою доручалося обер-прокурору Синоду.

Була реорганізована система місцевого управління, країна була розділена в 1708 р. на вісім губерній (Московську, Петербурзьку, Київську, Архангельську, Смоленську, Казанську, Азовську і Сибірську) на чолі з губернаторами, у віданні яких знаходилися війська. Оскільки території губерній були величезні, їх підрозділів на 50 провінцій. У свою чергу провінції ділилися на повіти.

Ці заходи свідчили про створення в Росії єдиної адміністративно-бюрократичної системи управління — неодмінного атрибуту абсолютистського держави [4, c. 58].

Реформи Петра I торкнулися армію та флот. У країні з 1705 р. введена рекрутська повинність, встановлювалась норма виставлення солдата на довічну службу — з 20 селянських дворів один рекрут. Таким чином армія створювалася за єдиним принципом комплектування, з однаковим озброєнням і обмундирування. Вводилися нові військові статути. Було організовано офіцерські училища. В армію поставлялися артилерійські знаряддя, побудовано багато кораблів. Так, до 1725 Балтійський флот мав більше 30 лінійних кораблів, 16 фрегатів і більше 400 інших судів. За Петра I російська армія і флот стали одними з найсильніших в Європі.

Важливим підсумком і законодавчим закріпленням усієї реформаторській діяльності Петра з’явився Табель про ранги (1722), що був закон про порядок державної служби. Прийняття цього закону означало розрив з попередньою патріархальної традицією управління, втіленої в місництва. Встановивши порядок чиновиробництва у військовій і цивільній службі не за знатності, а за особистими здібностями і заслугам Табель про ранги сприяв консолідації дворянства і розширення його складу за рахунок відданих цареві осіб з різних верств населення.

Розвиток мануфактурного виробництва характерна ознака економічного розвитку Росії полягала в визначальну роль самодержавного держави в економіці, його активній і глибоке проникнення в усі сфери господарського життя. Заснований Петром 1 Берг-, Мануфактур-, Комерц-колегії — і Головний магістрат були інститутами державного регулювання національної економіки, органами здійснення торгово-промислової політики самодержавства. У промисловій політиці простежуються два етапи: 1700-1717 рр.. — Головний засновник мануфактур — скарбниця; з 1717 мануфактури стали засновувати приватні особи. При цьому власники мануфактур звільнялися від государевої служби.

На першому етапі пріоритет віддавався випуску продукції для воєнних потреб. На другому етапі промисловість стала виробляти продукцію і для населення.

Указом 1722 міські ремісники були об’єднані в цехи, але на відміну від Західної Європи їх організовувало держава, а не самі ремісники, для виготовлення виробів, необхідних армії і флоту.

Більш високої формою промислового виробництва було мануфактура. В результаті перетворень Петра I в першій чверті XVIII ст. у розвитку мануфактурної промисловості відбувся різкий стрибок. У порівнянні з кінцем XVII ст. кількість мануфактур збільшилася приблизно у п’ять разів і в 1725 р. склало 205 підприємств [1, c. 108-109].

Особливо великі успіхи були досягнуті в металургійній промисловості, що викликалося необхідністю озброєння армії та будівництва флоту. Поряд із заводами в старих районах (Тула, Кашира, Калуга) виникли заводи в Карелії, а потім на Уралі. Саме в цей період почалося широке освоєння залізних і мідних руд Уралу, який незабаром став основною металургійною базою країни. Виплавка чавуну досягла 815 тис. пудів на рік, за цим показником Росія вийшла на третє місце в світі, поступаючись лише Англії та Швеції. Було організовано велике виробництво міді. На другому місці йшли текстильні мануфактури, що одержали розвиток в центрі країни. Тут працювали також шкіряні підприємства, які забезпечували виробами перш за все армії.

За Петра I в Росії виникли нові галузі: суднобудування, шовківництво, скляне і фаянсове справа, виробництво паперу.

У розвитку великої промисловості велику роль відігравала держава. Воно будувала заводи, допомагало приватним підприємцям, забезпечувало мануфактури робочою силою.

На мануфактурах використаний як вільнонайманий, так і примусову працю селян, які працювали на вотчинних підприємствах своїх поміщиків, а також приписних селян з державної і палацової села. Указом 1721 купцям була дозволена купівля заводів для своїх селян-кріпаків, які стали називатися згодом посесійними. Таким чином, у першій чверті XVIII ст. відбувся стрибок у розвитку великого виробництва і у використанні вільнонайманого праці. Це можна вважати другим етапом у початковий період генезису капіталістичних відносин у промисловості України (перший етап — XVII ст.).

В роки царювання Петра I отримала стимули до розвитку внутрішня і зовнішня торгівля. Цьому сприяли розвиток промислового й ремісничого виробництва, завоювання виходу до Балтійського моря, поліпшення шляхів сполучення. У цей період були побудовані канали, що з’єднали Волгу і Неву (Вишньоволоцький і Ладозький). Між окремими частинами країни посилився обмін, зростали обороти російських ярмарків (Макаріївській, Ірбітський, Свенської та ін), у чому проявлялася формування всеросійського ринку.

Для розвитку зовнішньої торгівлі мали важливе значення не тільки будівництво Петербурзького порту, але й підтримка російських купців та промисловців з боку уряду Петра I. Це знайшло відображення в політиці протекціонізму і меркантилізму, у прийнятті заступницького тарифу 1724 Відповідно до нього (а в його розробки брав участь сам імператор) заохочувався вивіз російських товарів за кордон і обмежувався ввезення іноземних виробів. Більшість закордонних товарів обкладали дуже високим митом, доходила до 75% вартості товару. Доходи від торгівлі сприяли накопиченню капіталів у сфері торгівлі, що теж вело до зростання капіталістичного устрою. Загальна особливість розвитку торгівлі полягала в проведенні політики меркантилізму, суть якої полягала в накопиченні грошей за рахунок активного торгового балансу [6, c. 97-98].

Держава активно втручався в розвиток торгівлі:

• вводилися монополії на заготівлю і збут певних товарів: солі, льону, юхти, пеньки, тютюну, хліба, сала, воску тощо, що призвело до підвищенню цін на ці товари усередині країни й обмеження діяльності російських купців;
• нерідко збут певного товару, на що була введена державна монополія, передавався конкретного відкупники за сплату їм великої суми грошей;
• різко були збільшені прямі податки (митні, питні збори) і т.п.;
• практикувалося примусове переселення купців в Санкт-Петербург, який був в той час невпорядкованим прикордонним містом.

Застосовувалася практика адміністративного регулювання вантажопотоків, тобто визначалося, в якому порту і чим торгувати. Грубе втручання держави в сферу торгівлі призвело до руйнування хиткою основи, на якій трималося благополуччя купців, перш за все позикового і лихварського капіталу.

В умовах, коли відбулося істотне розширення промислового виробництва, збільшилися обороти внутрішньої і зовнішньої торгівлі, потрібно реформувати грошову систему. Вона склалася в XVII ст. і тепер, в епоху петровських перетворень, і перестала відповідати інтересам господарського розвитку. Для оптової торгівлі і зовнішньоторговельних операцій ходила у зверненні срібна копійка виявилася надто дрібної грошовою одиницею. У той же час для дрібної ринкової торгівлі вона була надто цінною. Тому Петро 1 провів реформу монетного справи. Нею передбачалася карбування золотої, срібних та мідних монет. В основу монетної системи був покладений десятковий принцип: рубль, гривеник, копійка. Головними одиницями нової монетної системи стали мідна копійка і срібний рубль, який для полегшення зовнішньоторговельних розрахунків за вагою був прирівняний до талера, використався як грошова одиниця в ряді європейських країн. Карбування монети стала монополією держави.

Помітним явищем в історії сільського господарства XVIII ст. став процес територіального поділу праці, що почався ще в XVII столітті. В основному завершилося формування районів, які спеціалізувалися на виробництві певної сільськогосподарської продукції, чіткіше позначилася їх торгова спрямованість. У землеробстві переважало виробництво зернових, технічних культур, серед яких провідне місце займали льон та коноплі [1, c. 77-78].

3. Соціальна політика Петра І

У галузі соціальної політики петрівське законодавство слід було в принципі тієї загальної тенденції, яка намітилася у XVIII ст. Прикріплення селян до землі, зафіксоване Укладення 1649 р., в той період не тільки не змінилося, але і отримало подальший розвиток. Про це свідчить введення нової системи обліку населення та оподаткування, проведене з метою підвищити ефективність контролю за збором податків з населення. Держава, прагнучи виявити кожного індивідуального платника податку, ввів новий принцип оподаткування — подушну подати. Податки стали збиратися — тепер не з двору, а з ревізькій душі 1.У 1718-1724 рр.. була проведена перепис усього податного населення, причому всі внесені в списки повинні були платити певну подушну подати на рік. Введення подушної подати привело до декількох важливих наслідків: закріпленню існуючих соціальних структур, посилення влади поміщиків над селянами і, крім того, поширенню податкового тягаря на нові групи населення.

Інший найбільшої ініціативою в галузі державного регулювання соціальних відносин стала спроба Петра I стабілізувати правлячий клас економічно і політично. У цьому відношенні важливу роль зіграв Указ про порядок спадкування рухомих і нерухомого майна від 23 березня 1714, відомий як указ про майорате. За новим законом всі земельні володіння дворянина повинні були передаватися в спадщину тільки одного старшого сина або дочки, а за їх відсутності — одному з членів сімї. У тривалій історичній перспективі петровський указ зберіг би великі земельні володіння неподільними, перешкодив би їх роздроблення. Проте російське дворянство надзвичайно вороже його зустріло. Указ про майорате, незважаючи на неодноразові нагадування та загрози, так і не було проведено в життя, а в наступні царювання було відмінено. Історія цього законодавчого положення добре показує межі і можливості державного втручання в раціоналізацію соціальних відносин, регулювання правлячого стану.

У той же час він мав важливе значення, тому що з цього моменту дворянський маєток зрівнювалася в правах з боярської вотчиною, відмінностей між ними не стало — маєток, як і вотчина, стало успадкованими. Цей указ знаменував злиття двох станів феодалів в єдиний клас. З цього часу світських феодалів стали називати дворянами.

Якщо Укладення 1649 оформило кріпосне право для основної маси сільського населення, то податкова реформа розповсюдила кріпацтво на верстви населення, які були або вільними (гулящі люди), або мали можливість знайти свободу після смерті пана (холопи). І ті, й інші навічно ставали кріпаками.

Результати перепису населення, проведеної Петром, дають уявлення про чисельність населення Росії, воно становило 15,5 млн. чоловік, з них 5,4 млн. були чоловіки, з яких і стягувалася подати.

Посилення податкового гніту спричинило масову втечу селян. У 1724 р. Петро видав указ, який забороняв селянам йти від поміщиків на заробітки без письмового дозволу. Так у Росії було покладено початок паспортну систему [1, c. 126-127].

Висновки

Петро Перший — велика постать в історії Росії. Він поєднав у собі розум із доброзичливістю, жорстокість із гнівом. Він одночасно міг бути запальним і холоднокровним, транжирою і бережливим до скупості, жорстким і милосердним. Він, як ніхто інший, мав сукупність протилежних рис характеру. Все це був емоційний фон, на якому пройшла державна, дипломатична і воєнна діяльність Петра. Він був великим реформатором, який вмів повчати і наставляти. Погрожувати і карати. Відмічу, що кількість правопорушень, які карались смертю при Петрі значно зросли. Частина указів Петра словами Пушкіна «кажеться, писаны кнутом».

Змістом свого життя цар поклав ідею служіння державі. Все, що він робив — це була служба Росії. Початком цієї служби Петро рахував не час вступу на престол (1682 р.), коли йому було десять років, і не рік усунення царівни Софії від регентства (1689 р.) і не дата смерті брата Івана (1696 р.), з яким він формально ділив владу, а участь в справі державного значення. В 1713 році у зв’язку з літньою компанією російських військ у Фінляндії відбулась цікава переписка між Петром і віце-адміралом Корнелієм Крюйсом. Віце-адмірал попереджував царя від участі у морських і десантних операціях, які завжди небезпечні для життя. На ці звернення цар відповів: «…я уже вящшие осьмнадцати лет служу сему государству (о чем пространно не пишу, пониже всем то известно), и в скольких баталиях, акциях и белаграх был, везде от добрых и честных офицеров прошен был, дабы не отлучался». Отже, сам Петро рахував, що почав службу «сему государству» 18 років назад, тобто в 1695 році.

Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. — К.: Каравела, 2006. — 239 с.
2. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. — К.: Знання, 2002. — 565 с.
3. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. — К.: Каравела, 2005, 2007. — 271 с.
4. Даниленко В. Всесвітня історія: Хронологія основних подій/ Віктор Даниленко, Сергій Кокін,. — К.: Либідь, 1997. — 261 с.
5. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко,  О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. — Пер. з нім. 2-го вид.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 631 с.
6. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. — К.: А.С.К., 2000. — 315 с.
7. Пивовар С. Всесвітня історія / Сергій Пивовар, Анатолій Слюсаренко, Сергій Стельмах. — К.: Академія, 1998. — 383 с.