Вступ

Актуальність теми. Не зважаючи на різність підходів до виявлення найтиповіших рис сьогодення, їх поєднує визнання домінуючої ролі у суспільному розвитку тенденції стрімкого розширення системи масових комунікацій. Головними характеристиками новопосталого світу медіа виступають хаотичність, необмеженість, перенасиченість безперервних інформаційний потоків, що докорінним чином змінюють сталі та звичні моделі соціально-політичних зв’язків.

Велику роль у дослідженні комунікативної складової соціально — політичного світу зіграли таки оригінальні й самобутні мислителі ХХ ст., як Р. Арнхейм, А. Базен, Р. Барт, В. Беньямін, Ж. Бодрийар, Б. Грос, Г. Дебор, Ж. Делез, Ж. Деррида, С. Жижек, М. Кастельс, М. Маклюен, Г. Маркузе, Т. Дж. Митчел, Г. Полок, К. Силверман, М. Фуко та інші. Не зважаючи на різність підходів, усі вони сходяться в одному: історія людства — це історія зміни комунікативних парадигм: від тактильного та усного її типів, через письмовий та друкарський до аудіо — візуального. Так, вже класичним став запропонований М. Маклюеном розподіл історії людської цивілізації на чоти ре епохи: добу дописьмового варварства; тисячоліття фонетичного письма; п’ять сторіч друкарської «Гутенбергової галактики» та сучасну електронну цивілізацію -«Галактику Марконі» [1]. М. Кастельс додає до цього переліку «Галактику Інтернет» [2].

Так чи інакше, але будь яке цивілізоване суспільство, не залежно від стадії розвитку та рівня технологічного оснащення, не може відмовити людині у прагненні до спілкування та творчості. Звідси, кожна епоха народжує нові домінуючи форми культури, які у найбільший спосіб задовольняють названі інтереси та потреби, відзначаючи, в свою чергу, рівень комунікації, взаємопорозуміння та консолідації членів соціуму.

Взаємодіючи з людиною ЗМК на протязі всього періоду свого розвитку прагнули реалізувати психологічну потребу аудиторії у динаміці та ілюзорності. А це, в свою чергу, означає, що функція медіа не зводиться до простого посередництва. Медіа є трансляційним каналом, який відповідає ідеологічним, емоційним, а подеколи й підсвідомим очікуванням аудиторії. Медіа — це не просто засіб передачі інформації, а, перед усім, середа, простір, де виробляється, інтерпретуються, естетизуються та транслюються культурні й інформаційні коди. Такий висновок не втрачає актуальності і для суспільства початку ХХІ століття. Більш того, у постіндустріальну добу медіа із інструмента інформаційного посередництва перетворюються на ключовий фактор соціальної модернізації. Засоби масової комунікації не тільки віддзеркалюють існуючу реальність, але й творять нову. Завдяки відбору, інтерпретації, міфологізації та символізації подій відбувається конструювання віртуального світу, в якому реальність переломлюється, скривлюється, а нерідко й набуває символічного змісту. У цьому зв’язку варто зауважити, що саме символізація суб’єктів та явищ суспільно-політичного життя у багатьох випадках виступає каталізатором соціальних вибухів. Звідси значно підвищується відповідальність медіа не тільки перед споживачем інформаційного продукту, але й перед суспільством в цілому. Все це актуалізує звернення науковців до вивчення новітніх напрямків розвитку засобів масової комунікації в умовах «інформаційного вибуху».

Мету даного дослідження є аналіз ролі масових комунікацій у змінах соціальної структури.

Розділ 1. Теоретичні основи масових комунікацій

1.1. Теорія масової комунікації та її визначення

Сьогодні у теорії комунікації налічують декілька підходів до визначення поняття засобу інформації: техніко-кібернетичний (використовується переважно у суто прикладній сфері); історичний (займає центральне місце у культурологічних дослідженнях та мистецтвознавстві); культово-релігійний (зосереджується на трансцендентному аспекті процесу комунікації); інструментальний (домінує у психології та педагогіці). Кожен з них розкриває специфіку певної складової масової комунікації як соціального феномену. Однак, на наш погляд, даний перелік був би неповним без згадування символічного підходу, за яким, засіб інформації є визначенням загальної сфери змісту, порядку та розуміння у якості засобу мови, міфу, символу. Будь-який інформаційний обмін характеризується трьома властивостями: а) він відбувається у просторі й часі; б) він постійно пов’язаний з медійним носієм; в) він носить безпосередній, символічний характер.

На думку О.Зернецької, специфічна природа масової комунікації полягає у виробництві інформації за допомогою найновітнішнх технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі.

Сучасний світ масових комунікацій надзвичайно динамічний та реактивний, бо побудований на категоріях, що найчастіше піддаються змінам — інформації, думках окремих індивідуумів, суспільній свідомості. Вивченню цього непересічного соціального явища присвятило свої праці не одне покоління українських учених-журналістикознавців, серед яких В. Здоровега, В. Іванов, С. Квіт, А. Москаленко, В. Різун, Б. Потятинник, В. Шкляр та інші. Кожен із них, безумовно, вніс свою лепту в поглиблення поняття масових комунікацій, кристалізацію його структури, визначення складових елементів, функцій та можливостей. Так, корифей вітчизняної журналістики А. Москаленко зробив цінне узагальнення: «…система ЗМІ — це засіб здійснення єдиного процесу розповсюдження ідей, вчень, теорій, суспільно значущої інформації, виховання соціальних почуттів, звичок, спонук, намірів тощо» [11, с. 5]. Професор В. Різун розкрив поняття масової комунікації як «організоване спілкування, що є видом суспільно-культурної діяльності, яка відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелектуально-мислительних та емоційно-вольових дій, спрямованих на духовне, професійне чи інше єднання маси людей (мас)» [14, с. 12].

В. Здоровега блискуче описав механізм масовокомунікаційних процесів та їхній зв’язок із досягненням конкретних суспільно значущих духовних і матеріальних здобутків: «Процес впливу журналістського твору на практику складний і диференційований. Певні ідеї, судження, концепції, тобто пропагандистська інформація знаходить своє втілення у відповідних журналістських формах. Вона засвоюється аудиторією, внаслідок чого ми досягаємо певного духовного ефекту у вигляді зміни чи посилення відповідних поглядів, думок, настроїв і психологічних установок, тобто готовності діяти відповідно до проповідуваних ідей. І як результат — відповідний «поведінський» ефект, тобто зміна поведінки конкретної людини чи групи людей. Отож, журналіст впливає на стан конкретних справ шляхом впливу на свідомість, на переконання аудиторії» [2, с. 17].

Таким чином, масові комунікації загалом як система поширення думок та ідей, що здатна впливати на громадську свідомість і поведінку різних соціальних груп, на сучасному етапі досліджена досить сумлінно.

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масові комунікації сьогодні — це:

— виробництво інформації як продукції;

— використання технічних засобів для виробництва інформації:

— масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції. її призначення:

— специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

На інформаційному ринку практично не залишилося засобів масової інформації акціями яких не володіли б великі фінансово-промислові групи. Вони розраховують не тільки на прибуток, але і на можливість впливу на громадську думку.

Якщо масові комунікації розглядати як індустрію в рамках світового ринку, то їх функції полягають у: наданні аудиторії інформаційних матеріалів і наданні аудиторії рекламодавцям, а інтерпретація свободи інформації як товару: веде до пріоритетів інтересів інвесторів над Інтересами громадян.

Символічна природа комунікації зумовлена низкою факторів.

По-перше, по аналогії з символом, ані процес, ані засоби комунікації не можливо раціонально розділити на ідеальні та матеріальні складові. З одного боку, будь який медійний засіб є матеріальним, однак не існує комунікації без формального, ідеального компонента.

По-друге, засоби масової комунікації, як і символ, спроможні не тільки збирати, концентрувати навколо себе спільноту, але подеколи й створювати її. Адже, засіб інформації не просто віддзеркалює об’єктивно існуючі простір та час, але й створює їхні віртуальні аналоги. І, як результат, на новому медійно зорієнтованому місці відбувається формування певної соціальної групи.

По-третє, у процесі комунікації виникає дистанція до презентованого предмета, та водночас, як це відбувається і під час акту символізації, народжується особливий тип близькості. Остання не має нічого спільного з природнім засвоєнням реального світу.

Мова йде, скоріше, про близькість, що зумовлена розширенням просторово-часової дистанції, коли медійний світ приходить до нас, а не ми йдемо до нього [3, с. 16]. Крім того, у сучасному світі поняття медійної близькості нерозривно поєднується із феноменом надзвичайного прискорення розповсюдження інформації. Таким чином, інформаційна близькість включає у себе взаємодоповнюючи складові: розширення дистанції та зростання швидкості передачі інформації.

По-четверте, засіб інформації — це не лише технічний прилад з усіма його матеріальними складовими, але, перш за все, структура, яка виробляє смислові утворення. Медійний засіб подібно символу не тільки ретранслює певний аудіо та відео ряд, але й проектує реальність у сенсорну площину та утворює нові смислові структури. Отже, у процесі комунікації відбувається інсценування. Навколо повідомлення, що транслюється, концентрується увага аудиторії. Подія виноситься на сцену у певному сценарному оформленні, яке не може вийти за межі загальноприйнятого. І, як наслідок, результатом інсценування стають новостворені смисли.

Як бачимо, кінцевим продуктом і процесу символізації, і комунікативного обміну є народження нового смислу, коли через спрямованість, упорядкування та класифікацію інформації відбувається створення певної ієрархії та структури форм і відносин, характерних вже для новостворених смислів [1, c. 51-52].

Теорія масової комунікації — це перша фундаментально-професійна дисципліна, яка поведе вас у світ професіональної комунікації. Звертаю вашу увагу на слово професіональної. Професіональної, а не професійної, тобто комунікації, яка відбувається не у певній професійній сфері, а на високому рівні, майстерно, як належить професіоналові, знавцю правил спілкування й мовлення. Отже, передбачається, що ви після вивчення цієї дисципліни та багатьох інших протягом 4-5 років маєте стати висококваліфікованими фахівцями з питань масової комунікації.

Слово комунікація прийшло до нас через англійську мову (communication) від латинського communicare, що означає «перебувати у зв’язку, брати участь, об’єднуватися». Слова communicate, community, communication однокореневі. Українськими відповідниками є сполучатися, спілкуватися, спілка, спільнота, спілкування. Російськими, відповідно, общий, общество, общаться, общение, приобщить. Як бачимо, ідея єдності, об’єднання, зв’язку зі спільнотою є визначальною для поняття комунікації, або спілкування. Спілкуватися — то є ставати членом спільноти, а це означає співпереживати, ставати духовно близьким, дотримуватися норм співжиття. Визначальним тут є зв’язок між членами спільноти, але безперечно цей зв’язок має бути не так фізичним, як духовним. Факт духовної єдності й наявність спільних форм духовного зв’язку творять спільноту. Спілкування, або комунікація, й означає встановлення такої єдності за допомогою відповідних форм духовного єднання (духовних зв’язків). Духовне єднання є нічим іншим, як роботою душі й розуму. Таким чином, порозуміння є важливим чинником спілкування, оскільки тільки розумове єднання може свідчити про спілчанську єдність, єдність думки і справи.

Трансформація тоталітарної системи в демократичну з сучасними ринковими відносинами практично неможлива без наявності добре налагодженої системи зв’язку як основного елемента ринкової інфраструктури суспільства і демократичної політичної системи. Склад­но переоцінити її роль у здійсненні передачі та прийому інформації за допомогою зокрема, радіомереж, сучасних телефонних мереж.

Розвиток зв’язку в Україні в сучасних умовах є одним з основ­них чинників політичної стабілізації і зростання економіки країни [8, c. 19].

Зв’язок в Україні — це сукупність мереж і служб зв’язку, що функціонують як виробничо-господарський комплекс. Система зв’язку призначена для задоволення потреб населення та державної влади: управління, оборони, безпеки, охорони правопорядку, а також суб’єктів господарювання за допомогою послуг електрон­ного та поштового зв’язку, радіомовлення і телебачення. Зв’язок у сукупності із засобами обчислювальної та комп’ютерної техніки становить технічну базу інформаційного суспільства, яке у перспективі буде створено і в нашій країні.

Водночас він є складовою інфраструктури держави й несе велике соціальне навантаження, сприяючи розвитку науки, техніки, культури, мистецтва, охорони здоров’я, освіти, бізнесу тощо (схема 1).

Таким чином, засоби масової комунікації є потужним виразником інтересів суспільства, його різних соціальних груп, категорій, окремих особистостей. Зрозуміло, що діяльність мас-медіа має важливі суспільно-політичні наслідки, оскільки характер масової інформації, адресований аудиторії, визначає значною мірою її ставлення до дійсності і напрям соціальних акцій. Засоби масової комунікації здійснюють серйозний вплив на суспільство, його стан і розвиток. Вони можуть сприяти прогресу або гальмувати його. Виражаючи і формуючи громадську думку, мас-медіа, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей [6, c. 32].

1.2. Масові комунікації  — феномен постіндустріального суспільства

Як і культура попередніх епох, культура постмодерної доби має складну структуру, що містить низку субкультур різних вікових, соціальних, професійних верств. Своєрідними субкультурами постмодерної доби стали рухи бітників, хіппі, рок-культура.

Дослідження проблеми масової культури було тісно пов’язане з концепцією «масового суспільства», яка відбиває два протилежних за висновками комплексу ідей.

Насамперед це переважаючий з 50-х років ХХ сторіччя аналіз масової культури з позиції традиційного західного ліберального гуманізма. Для представників цього напряму (Е.Фромм, Д.Рісмен, Г.Маркузе та інші) була характерною уява про неминучу загибель «загальнолюдської культури» в результаті «послаблення еліти», «натиску вульгарних мас та бездушної техніки».

Критики масової культури ігнорували її важливі особливості, які і стали основою для виникнення ряду апологетичних концепцій, що виправдовують диференціацію культурної продукції та стверджують, що ця культура відповідає попиту масового споживача (Т.Парсонс, Е.Шілс, Л.Ростен, Е.Морен та інші автори).

Апологетичні концепції масової культури пов’язували її розвиток з успіхами в галузі матеріально-технічного забезпечення людства (Ж.Фрідман, Д.Белл, Д.Макдональд, Б.Розенберг). До них належить і досить авторитетна концепція М.Маклюена про початок розвитку «третьої» системи культури, згідно з якою масова культура виступає як природний розвиток засобів масової комунікації (ЗМК).

В наш час представлені різноманітні теоретичні підходи до розуміння масової культури. Не без підстав дослідники вбачають зв’язок масової культури з різними філософськими вченнями (з фрейдизмом, гедонізмом, позитивізмом, з філософією прагматизму).

Структура культури визначається також взаємодією її «елітарного» та «народного» компонентів. Становлення «масового суспільства» внесло суттєві зміни у цю взаємодію, створивши специфічний для культури постмодерної доби феномен, що отримав назву масової культури, або маскультур [12, c. 45-46].

Водночас з’явилось і чимало досліджень, присвячених масовій культурі. Філософи, культурологи, соціологи широко застосовують це поняття, проте осмислюється воно з різних позицій. Для одних масова культура — культура нового типу, породжена засобами масової комунікації, для інших — вияв натиску бездушної техніки і вульгарних мас, знамення неминучої загибелі загальнолюдської культури. Вони засуджують масову культуру за її рекламно-товарний, утилітарний, антиінтелектуальний характер.

Поширене також визначення масової культури як того, що виявляє себе через певні жанри мистецтва — комедію, оперету, естрадну пісню, мюзікл… Проте «легкі» жанри споконвічно притаманні мистецтву. Людина — це істота різнобічна. їй притаманне і прагнення пережити стан духовної просвітленності від звуків симфонії Бетховена, і бажання відпочити, читаючи шпигунський роман або танцюючи запальний хіп-хоп. Не випадково сам Бер-джесс помітив певний парадокс: під вплив масової культури часто потрапляє високоосвічена еліта, а представники так званої маси виявляють потяг до «високої» культури. Стакнувшись з цим парадоксом, Берджесс доходить висновку: розділення культури на масову й елітарну відбувається всередині нас самих. Очевидно, визначити масову культуру можна через той психологічний, ментальний тип людини, яка потребує такої культури.

В усі часи людину хвилювала проблема її власного «Я». Хто «Я»? Який «»? Яким «Я» хочу бути? «Висока» культура висуває до «Я» низку вимог, які втілюються в певному ідеальному образі. Він містить те, що заперечує «горизонталь» людського буття і відкриває надзвичайну висоту «вертикалі» — людську трансцедентність, духовність. Однак ідеал недосяжний, він віддаляється від нас, мов лінія виднокілля. Пошук свого ідеального «Я» — безнастанна духовна праця. Згадана праця не кожному видається необхідною. Місце ідеалу в свідомості такої людини посідає ідол — реальний, приземлений, досяжний образ, який і моделює масова культура. Для його характеристики невипадково застосовують слово імідж — образ, який не обов’язково збігається з істинним «Я» і створюється за допомогою певних засобів — косметики, одягу, манери поведінки, і розрахований на певне сприйняття оточенням.

Можна простежити, як змінювалась технологія створення ідолів маскульту. В дотелевізійні часи «зірка» була недосяжною, її життя, доля — загадкова і сповнена надзвичайними подіями — романтична, трагічна, героїчна. Згодом риси винятковості нівелюються, акцентується звичайність, доступність зірки (це звичайний хлопець або дівчина, наприклад, водій вантажівки, хлопець з італійського кварталу Елвіс Преслі, який став мільйонером, героєм, кумиром). Завдяки звичайності така людина — вдячніший об’єкт Для психологічних процесів проекції й ототожнення, її успіхи сприймаються, як власні. Наслідувати її — справа техніки: макіяж «під Мерлін», одяг — «під Преслі», пластика — «під Майкла Джексона.»

Масова культура не цікавиться людиною-особистістю, не намагається зрозуміти її. Вона обмежується безцеремонним «підгляданням». Згадаймо, що імідж принцеси Діани створювався безжалісними «папарацці», що не залишали її навіть у гімнастичному залі, доповідаючи мільйонній аудиторії, які саме вправи робить вона для корекції фігури [15, c. 34].

Модель масової комунікації, як і будь-яка абстракція, є спрощенням, схематично відтворюючим лише найбільш істотні риси і внутрішні зв’язки механізму, що реально діє. Потреба спрощеного осмислення може бути продиктована різними цілями і залежно від цього створюються різні моделі, які зберігають подібність з оригіналом тільки в певному аспекті, ігноруючи вплив багатьох інших обурюючих впливів, зв’язків і відносин.

Специфіка кожної конкретної моделі обумовлена приналежністю її автора до тієї або іншої наукової школи, його поглядами і інтересами. У дослідження комунікації залучені фахівці самого різного профілю: з області психології, соціології, антропології, політичних наук, економіки, лінгвістики, освіти, математики, інжинірингу [2, с.65]. Відповідно до завдань, що виникають в рамках конкретної дисципліни, виникає необхідність моделювати визначені, специфічні для предмету даної науки сторони процесу масової комунікації.

Але і в рамках однієї науки можуть виникати різні завдання. І для конкретних цілей може ставитися завдання побудови моделі, що або об’єднуючої різні типи комунікації, або підкреслює своєрідність одного з них, зв’язаного, наприклад, з певним прагненням комунікатора: інформувати реципієнта, розважити, навчити, переконати, вплинути на нього (і з прагненням реципієнта зрозуміти, дізнатися інформацію, навчитися чому-небудь, розважитися, ухвалити рішення).

Деякі моделі будуються для певних засобів масової інформації, є спроби моделювання процесу розповсюдження конкретних видів інформації, наприклад — циркуляції чуток, але більшість претендує на загальний характер. Природно, що ніж більш загальною і універсальною є модель, тим менш корисною вона може опинитися для вирішення практичних завдань.

Масова комунікація сьогодні — це:

• виробництво інформації як продукції;
• використання технічних засобів для виробництва інформації;
• масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення;
• специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

Отже, виробництво інформації здійснюється виробниками ЗМК, яких в Україні сьогодні багато (див. першу лекцію та довідку вище). Сучасне інформаційне виробництво характеризується розгалуженою й складною системою виробників: інформаційних агентств, редакцій, друкарень, дистриб’юторів (поширювачів ЗМК) тощо [17, c. 12].

Розділ 2. Роль засобів масової комунікації у соціально — політичному бутті

2.1. Функції медіа як елемента суспільно-політичних відносин

Розглянемо найважливіші функції медіа як елемента суспільно-політичних відносин у контексті тенденцій символізації.

Інформативна функція ЗМК складається із забезпечення безперервності інформаційного процесу та гарантії накопичення і поповнення інформації, що, в свою чергу, сприяє «збереженню генетичної пам’яті суспільства» [5, с. 70]. Водночас тісний зв’язок інформаційної та семіотичної складової медіа-простору перетворює усю сукупність знакових (у тому числі й символічних) засобів на чинник збереження та примноження соціальної інформації.

Комунікативна (функція ЗМК появляється у акті спілкування. При тому суспільний діалог між владою та соціумом, між суб’єктами політики та соціальними групами, між націями та етносами відбувається як у синхронному, так і у діахронному вимірі. Розвиток форм та способів комунікації ілюструє надзвичайно широкі можливості символічної складової процесу передачі та обміну інформацій.

Нормативно — ціннісна функція ЗМК полягає у їхньої відповідальності за процес соціалізації особистості. Засвоєння соціального досвіду, звичаїв та традицій, моделей та норм поведінки сьогодні не можливо уявити без медійного посередництва. З трансформацією суспільства змінюється і роль системи масових комунікацій. При тому слід зауважити, що у перехідні та кризові періоди відповідальність медіа значно зростає. Пропаганда негативних зразків поведінки, антизаконного образу життя, міфологізація фігур маскульта, їх символізація та романтизація часто призводить до маргіналізації особистості.

Креативна функція ЗМК реалізується у процесі засвоєння та перетворення світу. Завдяки інформації, що репродуцирується по каналам масової комунікації, індивід розширює свої уявлення про світ, осмислює його, заглиблюється у таємниці природи та людського буття, адаптується до непростих умов сучасності. Усе це сприяє формуванню самосвідомості особистості та підвищує її творчий потенціал.

З особливою наочністю феномен символізації ілюструє інтеграційна функція ЗМК, яка спрямована на збереження культурної спадщини, національних традицій, історичної пам’яті поколінь.

У встановленні зв’язків між різноманітними структурами суспільства здійснюється посередницька функція ЗМК. Особливе значення у цьому зв’язку набувають ЗМК як інструмент управління суспільством. Саме фактор посередництва, медійності, надає сучасним системам масової комунікації політичної, управлінської значущості у житті соціуму.

Серед функцій держави одна з найважливіших функцій полягає в зміцненні національної державності. Реалізація цього пов’язана з діяльністю інститутів, де істотну роль відіграють національні засоби масової комунікації, і перш за все телебачення, як найбільш могутнє з них. Розвиток теле- і радіомовлення в кожній країні має свою історію і нормативну специфіку, але принцип суспільного віщання одержав віддзеркалення в практиці інститутів масової комунікації більшості індустріально розвинених країн світу. Реалізована вперше в практиці Британської радіомовної корпорації ця концепція будується на наступних основних принципах. По-перше, для суспільного вішання характерним є неприйняття комерціалізації. По-друге, програми суспільного вішання повинні бути максимально доступними кожному члену суспільства. По-третє, суспільне вішання припускає наявність уніфікованого контролю. По-четверте, програми суспільного вішання повинні дотримуватися високих стандартів якості, підтримувати їх кращі зразки і заперечувати те, що може завдати шкоди суспільству [2, c. 63].

Невід’ємною ознакою глобалізації є інтенсивне подолання національних кордонів світовим ринком і супутніми йому транснаціональними потоками інформації.

Враховуючи рівень розвитку сучасного суспільства, широко атрибутивною характеристикою якого є «масовість», традиційним є ділення комунікації на масову, групову та між особову. На нашу думку, саме масова комунікація є головним орієнтиром соціального життя, «це особливий якісний стан суспільства, в якому всупереч позиції «всі проти всіх» всі вступають в комунікацію зі всіма, тобто взаємодіють, реалізовуючи внутрішню інтенцію на іншого і в кінці кінців співвідносять себе із соціальним світом». Вона відрізняється від комунікації буденної. Буденна комунікація – особова, діалогічна, усна.

Масова – безособова, монологічна, друкарська (чи іншого виду технічної реалізації), що і дозволяє виходити на масову аудиторію. В цілому в масовій комунікації утворюється мозаїка із різноманітних відомостей, оскільки канал цей нейтральний по відношенню до описаних в ньому об’єктів. Тут може зустрітися повідомлення про страйк шахтарів на Донбасі або про війну в Югославії і про ціни на базарах Києва. На відміну від нейтрального каналу, система ПР ніби то замкнута на собі, оскільки розповідає про свої власні об’єкти, частиною яких сама і являється.

У цьому плані вона близька до комунікації буденної, оскільки в ній йдеться про об’єкти, до яких особисто причетний той, що говорить. З іншого боку, оскільки це може виходити на широку громадськість, вона спирається на закономірності спілкування з масовою аудиторією. Саме тому така комунікація спирається на ЗМК.

Отже, наприкінці варто зауважити, що у період «ситуації постмодерну», на який припало становлення та розвиток громадянського суспільства в Україні, заснованого на принципах демократії, плюралізму, політичної свободи, гласності та відкритості інформації, роль масової комунікації буде тільки зростати. В умовах віртуалізації і символізації світу політики відбувається перетворення ЗМК із посередника на повноправний суб’єкт політичного процесу. А це означає, що засоби масової комунікації стають ключовими агентами політичного розвитку.

Саме такий, найбільш сучасний вигляд комунікації, процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм) на чисельно великі розріджені аудиторії, вимагає особливих високо технологічних технічних засобів – засобів масової комунікації (ЗМК – друкарські, аудіо, відео і електронні). Головна функція масової комунікації полягає в забезпеченні взаємозв’язку між елементами співтовариства (індивідами, соціальними групами, класами) і між самими співтовариствами з метою підтримки динамічної єдності та цілісності даного соціального утворення [7, c. 53].

Масова суспільна комунікація відбувається за конкретними зразками, моделями, які сформувалися під час соціально-історичного розвитку комунікації та ЗМК. Відзначимо, що дослідники виділяють декілька типів моделей масової комунікації, зокрема, соціологічний, психологічний, семіотичний, міфологічний та інші.

Врахування цієї обставини є важливим фактом, оскільки масова комунікація, на нашу думку, виступає реальною основою подієвої структуризації суспільного життя. Засоби масової комунікації невипадково реально виступають інструментами конструювання спеціальних подій як комунікативних взаємодій соціальних суб’єктів. Це доводить справедливість запропонованого нами визначення, що спеціальна подія є результатом цілеспрямованого соціального конструювання суспільно значущих комунікативних взаємодій між людьми.

2.2. Значення масових комунікацій в суспільстві на сучасному рівні

Масовість і велика роль інформації — без цього неможливе життя сучасного суспільства. Відкриття сучасних засобів масової інформації якісно змінило технологію впливу на масову свідомість людей. Ці канали характеризуються тим, що побудовані не лише на інформації але й на продукуванні розваги, тому їхній вплив на населення незвичайно зріс. Усі держави проходять шлях від аграрного до індустріального, а потім до інформаційного.

Важелями впливу на кожному з цих етапів є принципово різні елементи: на першому — земля, на другому — машини, на третьому — інформація. В інформаційному суспільстві найбільшу кількість людей зайнято обробкою і породженням інформації. Сьогодні людство ввійшло саме в інформаційну цивілізацію. Як результат цього вся країна (типу Японії) може жити за рахунок вироблення і продажу інформації. «Сьогодні в Україні розробляється концепція інформаційної безпеки. Росія має додаткову концепцію переходу до інформаційного суспільства. Європейський Союз також розробив велику кількість документів з переходу до інформаційного суспільства. Останні роки продемонстрували чітку залежність процесів стабілізації / дестабілізації сучасних держав від того чи іншого функціонування їх інформаційних інфраструктур».

Комунікація пронизує всі аспекти існування суспільства. З її допомогою можна вирішувати не тільки глобальні, але й локальні завдання, прагнучи до того, щоб будь-які проблеми було вирішено на комунікативному рівні. «Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, інший — зірки» (Олександр Довженко). Із цих слів можна зробити висновок, що від кожного з нас залежить майбутнє нашої країни, важливо те, якою ми її бачимо в майбутньому і її народ. Застава майбутнього полягає в інтелектуальності й творчому характері розв’язуваних завдань. Саме ці два аспекти: інтелектуальність і творчість — завжди будуть залучати погляди молодого покоління. Завданням при цьому стає не просто заповнення інформаційного простору, а породження повідомлень, сприятливих для розвитку й функціонування організацій, структур, лідерів і навіть країн [6, c. 47-48].

Зворотний зв’язок у системі масових комунікацій має бути безперервним і надійним, його організують і здійснюють або спеціальні агенти зі служби зв’язків з громадськістю, які працюють безпосередньо в цільових аудиторіях, або довірені (підготовлені й перевірені) представники певної цільової аудиторії.

Схема 2. Система відносин засобів масової комунікації

 

Слід зазначити, що в будь-якій цільовій аудиторії, на яку спрямований потік інформації, зазвичай є молодше і старше покоління, а вони по-різному реагують на інформаційні звернення, спілкуються між собою, впливають один на одного. Ці стосунки також включаються до системи масових комуні­кацій. Систему відносин засобів масової комунікації можна уявити як глобальну систему, що складається з певних підсистем (окремих взаємопов’язаних систем нижчого рівня) (схема 2).

Масова свідомість по суті своїй міфічна, ось чому такі важливі названі аспекти. Для успішного розвитку демократичних держав, для досягнення поставленої мети необхідно, щоб у кожного члена суспільства формувалася вірна соціальна орієнтація, світогляд, які мають відповідати певним ідеалам, цінностям і завданням суспільства, а також соціальна активність, спрямована на здійснення цієї мети і задач.

Важливо розуміти, що управлінська діяльність має по суті своїй інформативну природу. І найважливішим для ЗМІ є передача інформації населенню. При цьому основна задача ЗМІ — вплив на свідомість людей, наближення їх до ідеалу, що відповідає політичним, культурним та ідеологічним нормам.

Очевидно, що в Україні з розвитком ринкових відносин, укріпленням демократичних інститутів, структур та організацій громадського суспільства, вплив різних груп громадськості на процеси сучасного суспільного життя дедалі зростатиме. У розвинених демократичних країнах необхідність цілеспрямованого формування різних груп громадськості і розвитку комунікативних взаємодій з ними в цілях досягнення суспільно вагомих результатів зумовила появу в ХХ столітті спеціалізованої комунікативної технології [14, c. 18].

Висновки

Отже, знання про природу масової свідомості та її взаємозалежності від масової комунікації надзвичайно важливе в умовах інформаційного суспільства. Адже масова комунікація стає одним з найважливіших факторів, що забезпечує орієнтацію (чи дезорієнтацію) масової свідомості ззовні шляхом викладення своїх поглядів на суспільні процеси або через трансляцію (з коментарями чи без них) поглядів інших соціальних сил (державних інститутів, партій, профспілок, різного роду об’єднань тощо).

Ефективна взаємодія з масою і різними її прошарками може посприяти формуванню справжньої „масової журналістики», тобто такої, що працює на загальне благо, а не заграє з аудиторією в ім’я одержання високих прибутків. Цей процес для таких країн як Україна не менш важливий, ніж формування громадянського суспільства, бо сприяє і підвищенню освіти маси, і формуванню у неї громадянської відповідальності, і соціальної активності, без яких неможливі демократизація і гуманізація та духовний підйом в країні.

Як писав свого часу Е. Фромм, досягнувши „позитивної свободи» людина здатна реалізувати свою сутність повністю. Можливо тоді ми перестанемо протиставляти масі еліту, а масову свідомість вважати чимось низьким та протилежним елітарній свідомості і культурі.

Розглядаючи ЗМК, як чинник соціалізації треба мати на увазі, що безпосереднім об’єктом впливу потоку їх повідомлень є не стільки окремий індивід, скільки свідомість і поведінка великих груп людей, що складають аудиторію того чи іншого конкретного засобу масової комунікації – читачів однієї газети, слухачів певної радіостанції, глядачів тих чи інших телеканалів, користувачів тих або інших комп’ютерних мереж.

Роль ЗМК пов’язана з їх впливом на різні етапи і боки інформаційного процесу в суспільстві. Потік інформації у сучасному суспільстві настільки різноманітний, що самостійно розібратися в ньому не в змозі жодна окрема людина, навіть купа спеціалістів. ЗМК сьогодні – це сильний фактор впливу на психологічний, соціальний стан людини.

ЗМК, як один із соціальних інститутів, тією або іншою мірою виконують замовлення суспільства та окремих соціальних груп (які наділені політичною або економічною владою) на певний вплив на населення в цілому, а також на окремі вікові та соціальні прошарки. Це й дозволяє думати, що ЗМК тією або іншою мірою надають відносно спрямований вплив на соціалізацію. Зазначимо лише два аспекти цього впливу.

По-перше, ЗМК надто суттєво впливають на опанування людьми різного віку соціальних норм і на формування в них ціннісних орієнтацій у сфері політики, економіки, ідеології, права, статевих взаємовідносин.

По-друге, засоби масової комунікації фактично являють собою систему неформальної освіти, просвітництва різних прошарків населення.

Список використаної літератури

1. Бебик В. Соціальні комунікації: поняття, типологія, засоби // Соціальна психологія. — 2009. — № 5. — С. 49-63
2. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : підручник / В. Й. Здоровега. — Львів : ПАІС, 2004. — 268 с.
3. Кассирер Э. Философия символических форм. Том 1. Язык; пер. с нем. [Текст] / Э. Кассирер. — М.; СПб.: Университетская книга, 2002. — 272 с.;
4. Кастельс М. Галактика Интернет. Размышления об Интернете, бизнесе и обществе; пер. с англ [Текст] / М. Кастельс. -Екатеринбург: У-Фактория, 2004 — 328 с.;
5. Кириллова Н. Медиа-культура. От модерна к постмодерну [Текст] / Н. Кириллова. — М.: Академический проект, 2005. — 448 с.
6. Костенко Н.В. Цінності і символи в масовій комунікації// Костенко Н.В. – Д..: Ін-т соціології НАН України, 1993. – 160 с.
7. Котух Є. Вплив інформаційно-телекомунікаційних корпорацій на формування громадської думки суспільства // Зовнішні справи. — 2011. — № 4. — С. 52-55
8. Культура массовых коммуникаций / Э. Ф. Макаревич, О. И. Карпухин // Социально-гуманитарные знания. — 2008. — № 6. — С. 18-41
9. Маклюэн Г. М. Понимание Медиа: Внешние расширения человека; пер. с англ [Текст] / Г. М. Маклюэн. — М.; Жуковский: «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2003. — 464 с. (Приложение к серии «Публикации Центра Фундаментальной Социологии»);
10. Маліновський Б. Динаміка культурних змін // Маліновський Б. Вибране: Динаміка культури. – М.: РОССПЕН, 2004. – С.7-210.
11. Москаленко А. З. Вступ до журналістики : [підруч. для студ. ін-тів, фак. і від-нь журналістики] / А. З. Москаленко. — К. : Школяр, 1997. — 297 с.
12. Назаров М.Н. Масова комунікація і суспільство// Назаров М.Н. – М-код: Авантіплюс, 2004. – 428 с.
13. Осовська Г. В. Комунікація в менеджменті : курс лекцій / Г. В. Осовська. — К. : Кондор, 2003. — 218 с.
14. Різун В. В. Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності. Лекція перша / В. В. Різун ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевчен¬ка. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2000. — 34 с.
15. Різун В. В. Теорія масової комунікації : підруч. для студ. галузі 0303 «Журналістика та інформація» / В. В. Різун. — К. : Просвіта, 2008. — 260 с.
16. Свитич Л. Г. Феномен журнализма / Свитич Л. Г. ; под ред. Я. Н. Засурского. — М. : Фак. журналистики МГУ, 2000. —252 с.
17. Шкляр В. І. Мас-медіа і виклики нового століття / Володимир Шкляр. — К. : Грамота, 2003. — 48 с.
18. Этика СМИ [Текст] / Отв. за вып. А. Казаков. — М.: КноРус, 2003. — 257 с.