Вступ

Актуальність теми. Механізм держави завжди залишається актуальною проблемою дослідження сучасної теорії держави і права та юридичної науки загалом.

Поняття механізму держави має значний методологічний потенціал не лише щодо пояснення існування системи державної влади, а й з погляду виявлення та вивчення загальних закономірностей та ознак державності як такої. Дійсно, механізм держави є матеріальною і організаційною базою для існування будь-якої держави, незважаючи на тип її політичного режиму, форму державного устрою чи форму правління. Механізм держави є важливим і необхідним атрибутом будь-якої держави, її «матеріальною субстанцією» і «фізичним втіленням державної влади» [1, с. 83].

Утім, наголошуючи на науковій значимості дослідження цього поняття, слід вказати на ті причини й фактори, які спричинили його актуальність для сучасної теорії держави і права. Основною причиною є те, що будь-які фундаментальні юридичні дослідження феномена державності завжди стосуватимуться питання механізму держави, адже як зазначає О. В. Петришин, практична реалізація завдань держави передбачає функціонування спеціально утвореного для цього механізму. Механізм держави є її атрибутом і відбиває інституціональний аспект державності [2, с. 8].

Таким чином, розвиток сучасної науки держави і права, а також осмислення специфіки трансформацій державності в сучасний період глобалізації передбачає необхідність подальших доктринальних розробок та досліджень поняття механізму держави.

Аналіз досліджень і публікацій. Значний вклад у вирішення цієї проблеми зробили В. Б. Авер’янов, О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко, О.В. Петришин, А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, О. В. Ракул, К. Г. Волинка, В. Ф. Шапо- вал, Ю. С. Шемшученко та багато інших вітчизняних та зарубіжних учених. Окремі питання теоретико-правового визначення механізму держави були предметом аналізу таких авторів, як Г. М. Бистрик [1], В. В. Сухонос, Н. П. Харченко та ін.

Метою дослідження є аналіз теоретико-методологічних підходів до визначення поняття «механізм держави» та дослідження його характерних ознак.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— дослідити методологічний потенціал для вивчення процесів розвитку сучасної держави     ;

— обґрунтувати поняття механізму держави як одного з пріоритетних предметів сучасних теоретико-правових досліджень;

— розглянути концепції розуміння механізму держави як фундаментальної категорії держави і права;

— охарактеризувати роль і значення поняття «механізму держави» для загальної теорії держави і права;

— проаналізувати принципи організації і діяльності механізму держави.

Предметом дослідження є суспільні відносини і закріплюють їх конституційні та інші нормативно-правові акти, що піддаються змінам в ході становлення і формування правової держави і її механізму.

Об’єктом дослідження стали загальні закономірності, що відбуваються в сфері організації та функціонування державного механізму в умовах становлення і формування правової держави. 

Розділ 1. Теоретико-методологічні підходи до тлумачення поняття механізму держави в сучасній юридичній науці

1.1. Роль і значення поняття механізму держави як фундаментальної категорії теорії держави і права

Постаючи одним із визначальних предметів сучасної теорії держави і права як фундаментальної юридичної науки, поняття механізму держави має значний методологічний потенціал не лише щодо пояснення існування системи державної влади, а й з погляду виявлення та вивчення загальних закономірностей розвитку державності як такої. На відміну від таких базових категорій теорії держави і права, як «форма держави» та «функції держави», поняття механізму держави ще досі потребує фундаментального науково-юридичного осмислення [1]. У цьому контексті звернення до аналізу доктринальних визначень, а також основних теоретико-методологічних підходів до характеристики змісту поняття механізму держави є важливим та значимим завданням у галузі загальної теорії держави і права.

Утім, наголошуючи на науковій значущості такого дослідження, слід вказати та ті причини й фактори, які роблять його актуальним для сучасної теорії держави і права. Перш за все, не можна оминати увагою те, що будь-які фундаментальні юридичні дослідження феномена державності завжди порушуватимуть питання про механізм держави, адже, як зазначає О. Петришин, «практична реалізація завдань держави передбачає функціонування спеціально утвореного для цього механізму… механізм держави є її атрибутом і відбиває інституціональний аспект державності» [2]. Таким чином, розвиток сучасної науки держави і права, а також осмислення специфіки трансформацій державності у сучасному глобалізованому світі (мається на увазі як державність у цілому, так і ті процеси, які відбуваються з Українською державою) з необхідністю передбачає подальші доктринальні розробки поняття механізму держави.

До речі, у цьому контексті цікаво навести слова визначного вітчизняного юриста В. Копєйчикова, який писав, що дослідження держави завжди пов’язане із з’ясуванням її сутності, а також тих ідей, принципів та ідеалів, які вона у собі втілює. Тому звернення до поняття «механізм держави» є не просто доцільним, а й необхідним, адже у механізмі держави одночасно втілюються і його ідея, і його сутність [3].

По-друге, слід звернути увагу на те, що сучасне переосмислення ролі та місця держави у суспільному житті змушує піддавати ревізії й усталені погляди щодо функціонування державного механізму. Справді, не викликає сумніву, що механізм держави напряму залежить від того, які саме цілі ставляться перед державною владою, в яких відносинах вона знаходиться з суспільством і як вона по-винна діяти у правовому полі для того, щоб забезпечувати проголошені на найвищому законодавчому рівні права і свободи людини і громадянина. З цього погляду, якщо для класичного ліберального тлумачення держави роль державного механізму та правового забезпечення його функціонування традиційно зводилась до мінімуму, коли основним призначенням права було лише обмеження держави в її діяльності, то сучасні теорії соціальної держави передбачають змістовне переосмислення як ролі механізму держави, так і тих цілей і функцій, яким він повинен сприяти.

До речі, як зазначає В. Волинець, «функціональний аспект розвитку держави виявляється не менш, а подекуди навіть більш значимим, ніж її структурна організація… у зв’язку з чим у сучасній юридичній науці набуває особливого теоретичного і практичного значення дослідження як системи функцій держави в цілому, так і окремих її функцій, що пов’язані з тією чи іншою сферою державної діяльності» [4]. Однак реалізація функцій держави неможлива без наявності відповідного механізму держави, а отже, перегляд сфери функціонування держави логічно спричиняє потребу переосмислення ролі та призначення механізму держави. Серед російських юристів про це пише А. Венгеров, який переконливо доводить, що будь-яка функціональна характеристика держави прямо корелює з розглядом та аналізом тих механізмів, засобів і способів, які забезпечують реалізацію державою її функцій [5].

Нарешті, по-третє, вартує на відзначення й те, що пропри свою фундаментальність для теорії держави і права поняття «механізм держави» в частині визначення свого змісту досі є предметом науково-юридичних дискусій [6]. Зокрема до сьогоднішнього дня часто до-водиться чути про фактичну тотожність таких понять, як «механізм держави» і «державний апарат». Тоді як, з іншого боку, лунають аргументи на користь того, що механізм держави є більш широким за своїм змістом поняттям, яке не повинно ототожнюватись виключно з органами державної влади та державним апаратом. Зокрема змістовні аргументи щодо такого підходу наводить В. Черво- нюк, який прямо вказує: «Механізм держави має складну побудову і не зводиться до сукупності органів чи апарату держави» [7]. Так само немає одностайності й у тому, яким чином механізм держави повинен впливати або не впливати на розвиток громадянського суспільства. Причому відповідь на це запитання має не тільки теоретичне значення, а й практичне встановлення меж доцільного функціонування держави, адже непомірне зростання механізму держави та неконтрольоване збільшення державного апарату можуть спричинити тотальну бюрократизацію й одержавлення суспільного життя, що характеризує вже не демократичні держави, а їх протилежність — тобто будь-які авторитарні та тоталітарні моделі організації державної влади. Недарма, як зазначає А. Береза, оскільки «тоталітарна держава вирізняється найбільш масштабним і глибоким втручанням у всі сфери суспільного життя», то вона потребує й відповідного механізму, який би дозволив максимально контролювати суспільство і людину, здійснювати управління та регулювання майже усіх без виключення суспільних відносин [8].

Не менш складним видається й питання стосовно визначення тих елементів, які утворюють механізм сучасної держави, що підтверджується наявністю прямо протилежних підходів до його розв’язання. І хоча для так званої «чисто юридичної теорії держави» множинність відповідей на ці запитання трактується як нормальне явище, з погляду побудови цілісної і максимально об’єктивної теорії механізму держави слід наголосити, що відповідь на ці запитання є необхідним кроком до її постання. Тому, прагнучи обґрунтувати ту чи іншу загальну модель подальшого розвитку держави, слід максимально чітко та аргументовано визначити, чим саме є механізм держави і як він повинен розвиватися для того, щоб держава була спроможна реалізовувати свої конституційні цілі і завдання. Таким чином, з огляду на зазначене вище, можемо стверджувати як про загальну теоретичну, так і про практичну актуальність дослідження поняття механізму держави в сучасній юридичній науці, і зокрема — теорії держави і права.

Отже, приступаючи до аналізу основних теоретико-методологічних підходів у класичній і сучасній теорії держави і права до визначення поняття механізму держави, варто вказати, що воно неодноразово ставало предметом пильної уваги ще з давніх часів, коли механізм держави тлумачився як своєрідна матеріальна й організаційна основа для її функціонування. Фактично, такий спосіб інтерпретації поняття механізму держави характерний і для багатьох сучасних розвідок у галузі теорії держави і права. При цьому загальна логіка міркувань виглядає наступним чином: оскільки будь-яка держава постає як певний спосіб організації публічної влади (наприклад, В. Медведчук описує правову державу як «правову організацію публічно-політичної влади у її відносинах з індивідами як суб’єктами права… і носіями визнаних і закріплених на юридичному рівні прав і свобод людини і громадянина» [9]), то сама ця організація повинна мати свою «матеріальну складову», до якої входять ті суб’єкти державної влади, які її реалізують, взаємодіють один з одним та виконують покладені на них функції з погляду повноти забезпечення суспільних потреб та інтересів. До речі, до такого тлумачення функцій держави схильні й ті дослідники, які роблять визначальний наголос на її функціональному аспекті. Зокрема вже згаданий вище

В.      Волинець вказує на існування двох вихідних способів аналізу феноменів держави і державності, один з яких вивчає їх у статичному, а інший — у динамічному вимірі [10]. І хоча цей дослідник розробляє саме динамічну модель існування сучасної держави (в її основі лежить функціональна методологія, а отже, ключовим для неї є поняття «функції держави»), він жодним чином не заперечує важливість аналізу держави з погляду характеристики її структури, тобто усіх тих підходів, які на перше місце висувають поняття «механізм держави». Більше того, наразі слід нагадати, що, починаючи ще з доби Античності переважну більшість мислителів та правників цікавили, у першу чергу, питання організації держави, визначення певного інваріантного механізму, який би дозволив державі максимально повно відповідати своєму призначенню (божественному, суспільному або будь-якому іншому) та втілювати його. У цьому плані вчення про державу Платона, Арісто- теля, Цицерона та інших подібні у тому, що для всіх них вихідним виступав саме організаційний момент, а отже, основні властивості держави визначались її структурою та механізмом. Цікаво, що в добу Нового часу, разом із поширенням механістичного світогляду, ці тенденції тільки посилювались. Скажімо, ідеальна держава для Т. Гоббса — це, перш за все, ідеальний механізм, в якому кожен елемент посідає своє місце і дозволяє ефективно реалізовувати публічну владу.

Не ставлячи під сумнів загальну універсальну цінність структурно-функціонального підходу в юридичній науці, коли будь-яке правове явище можна вивчати або через виявлення його структури, або через процес його функціонування, потрібно визнати, що у випадку аналізу змісту поняття «механізм держави» питання постає не стільки щодо того, важливе саме це поняття для теорії держави і права чи ні, скільки щодо того, який саме зміст повинен у нього вкладатися і які конкретні елементи утворюють механізм держави? На нашу думку, саме ця проблема є ключовою для коректного усвідомлення тих методологічних і теоретичних розбіжностей, які існують між різними підходами у сучасній юридичній науці до визначення поняття механізму держави.

1.2. Методологічний потенціал для вивчення процесів розвитку сучасної держави

у багатьох працях з теорії держави і права поняття «механізм держави» тлумачиться як тотожне за змістом поняттю «апарат держави» [11]. У цьому аспекті цілком зрозумілими є слова Р. Енгібаряна та Ю. Краснова, які описують даний теоретико-методологічний підхід як «пануючий»: «.державний механізм і державний апарат — це синоніми. це пануюча точка зору» [12]. Скажімо, для відомого російського юриста В. Корельського «механізм (апарат) держави — це спеціально утворена постійно діюча ієрархічна система державних органів, установ та посадових осіб, які реалізують державну владу, задачі і функції держави» [13]. В. Кулапов описує механізм держави як «систему державних органів, які покликані втілювати задачі і функції держави» [14].

Такий підхід знайшов свою найбільш широку та ґрунтовну аргументацію в працях М. Байтіна, М. Марченка та інших.

Щоправда, у межах цього підходу можна поєднати доволі широке коло науковців, починаючи від тих, хто жорстко ототожнює поняття «механізм держави» та «державний апарат», і закінчуючи тими, хто, погоджуючись у цілому з близькістю цих понять, тим не менш вказує на необхідність певного уточнення їх змісту. Як приклад останнього з названих підходів, можна навести методологічну модель аналізу механізму держави О. Малька. На думку цього автора, механізм держави — це «система державних органів, покликаних реалізовувати функції держави… це реальна організаційна і матеріальна сила» [15]. Утім, порівняно з поняттям «державний апарат», поняття «механізм держави» включає в себе не тільки систему органів держави, які виконують управлінські функції, а й так звані «матеріальні додатки держави» (збройні сили, поліція, виправно-виховні установи тощо). В дещо інших термінах цю проблему трактує Л. Морозова, на думку якої відмінність між окремими способами тлумачення механізму держави у межах цього загального підходу, може бути описана з погляду «широти» застосування поняття органів держави. Якщо це поняття береться у «вузькому значенні», то в такому разі між апаратом держави та механізмом держави немає практично жодної відмінності, оскільки кожне з них описує сукупність державних органів. Якщо ж це поняття береться у більш «широкому» значенні, то тоді йдеться як про державні органи, так і про різноманітні організації, які покликані сприяти реалізації економічної, культурної, соціальної, безпекової та інших функцій держави [16].

Разом із тим, у сучасній теорії держави і права було вказано на можливості подальшого «розширення» змісту поняття механізму держави, яке, по суті, спричинило формування принципово нового методологічного підходу до аналізу цього феномена. Одним із найбільш авторитетних прихильників останнього зі щойно згаданих способів визначення поняття «механізм держави» є відомий російський юрист і дослідник Ю. Тихомиров, для якого механізм держави — це така специфічна структура, що включає у себе державні органи та організації, публічні служби та корпорації, а також такі два важливі елементи, як ресурсне забезпечення і процедури прийняття державних рішень. Подібне «ускладнення» механізму держави він пояснює процесом неухильного ускладнення функцій держави, механізмів визначення цілей, розробки і прийняття рішень [17]. Таким чином, разом із «розростанням дерева влади» відбувається й відповідне ускладнення механізму держави, який отримує нові елементи. Для того щоб розкрити відмінності цієї методології дослідження механізму держави, необхідно більш ретельно охарактеризувати ті «додаткові» елементи, на існування яких вказують вчені. Отже, говорячи про публічні служби як один з елементів механізму держави, мають на увазі три групи служб, без яких не може існувати практично жодна сучасна держава.

По-перше — це спеціальні органи та інститути, які покликані гарантувати правопорядок, законність, безпеку (внутрішню і зовнішню), обороноздатність держави тощо. Тобто маються на увазі: армія, поліція, прикордонні війська, податкова поліція, внутрішні війська тощо. Діяльність усіх цих органів регулюється у законодавстві практично усіх без виключення сучасних держав. Наприклад, відповідно Закону України «Про міліцію», міліція в Україні — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, а її основними завданнями є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань; виконання адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Водночас, як зазначається в Законі України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об’єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, а їх основними завданнями є: охорона та оборона важливих державних об’єктів, об’єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України; супроводження спеціальних вантажів; здійснення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються; конвоювання заарештованих і засуджених; охорона обвинувачених під час судового процесу; переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти; участь в охороні громадського поряд-ку та боротьбі зі злочинністю; участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах, що охороняються; охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.

По-друге — це численні служби, які покликані забезпечувати нормальну життєдіяльність суспільства в енергетичній, інформаційній, транспортній, електронній сферах, а також у галузі зв’язку. Вони є у всіх без виключення сучасних державах і, як правило, існують у формі державних агенцій. Як приклад можна навести Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України (Держінвестпроект України), яке входить до системи органів виконавчої влади, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестиційної діяльності та управління національними проектами (стратегічно важливими проектами, що забезпечують технологічне оновлення та розвиток базових галузей реального сектора економіки України. Відповідно до Положення про Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України, затвердженого Указом Президента України №        583/2011 від 12.05.2011 р., Держінвестпроект України: 1) забезпечує реалізацію державної політики у сфері інвестиційної діяльності, державно-приватного партнерства та управління національними проектами; 2) розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, пропозиції з питань, що належать до компетенції Держінвестпроекту України, та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України; 3) сприяє залученню вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку України; 4) здійснює заходи, у тому числі міжнародні, спрямовані на формування позитивного інвестиційного іміджу України, зокрема організовує та проводить в Україні та за кордоном презентації, форуми з питань, віднесених до сфери діяльності Держінвестпроекту України; 5) бере у межах своїх повноважень участь у підготовці пропозицій щодо формування і реалізації державної податкової, митної, бюджетної політики; 6) готує пропозиції щодо формування Державного бюджету України і загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України; 7) формує і подає Міністерству фінансів України пропозиції щодо реалізації державних цільових програм, які передбачається виконати у відповідному році з використанням бюджетних коштів; 8) здійснює у межах своїх повноважень контроль за додержанням вимог законодавства з питань підготовки і реалізації національних та інвестиційних проектів; 9) забезпечує процес формування і виконання національних проектів з пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку, визначених Президентом України; 10) координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій щодо реалізації та впровадження національних проектів; 11) розробляє пропозиції та здійснює підготовку інвестиційних та інших проектів розвитку.

Нарешті, по-третє — це державні корпорації, які поєднують у собі функції самостійних господарюючих суб’єктів та державного управління. Звернення до досвіду організації та реалізації державної влади в провідних державах світу переконливо засвідчує поступове підвищення ролі та значення цього елемента механізму держави [18]. Значною мірою це пояснюється зміною фундаментальних уявлень про роль і потреби діяльності держави в процесі забезпечення економічного розвитку, а також про її функції у сфері господарювання. Разом з тим, традиційно важливим залишається значення державних корпорацій в оборонній сфері та у сфері безпеки. 

1.3. Обґрунтування поняття механізму держави як одного з пріоритетних предметів сучасних теоретико-правових досліджень

Одним з елементів у механізмі держави є процедури прийняття державних рішень. Усього прийнято виділяти п’ять таких процедур, а саме: а) вибори і референдуми; б) самостійна процедура прийняття рішень державними органами на основі чинного законодавства; в) спільне прийняття рішень декількома суб’єктами, що утворюють механізм держави; г) узгоджене прийняття рішень; ґ) прийняття рішень відповідно до норм міжнародного права, або актів міждержавних об’єднань. Нарешті, останнім елементом механізму держави є система ресурсного забезпечення, яка включає у себе: управління державною власністю; регулювання бюджетно-фінансових та податкових відносин; використання природних ресурсів; матеріально-технічне забезпечення механізму держави; режим використання людських ресурсів відповідно до законодавства про працю та зайнятість.

Ми свідомо об’єднали ці два елементи механізму держави разом, оскільки кожен з них засвідчує принципові зміни у загальному тлумаченні поняття механізму держави, які пов’язані з досліджуваним теоретико-методологічним підходом. По-перше, кожен з елементів, про які пише Ю. Тихомиров, є відносно самостійним і знаходиться у зв’язку з іншими елементами, що, у свою чергу, перетворює механізм держави на складну систему, в якій взаємодіють відносно автономні та відмінні за своїми характеристиками елементи (адже частину з них вже не можна однозначно характеризувати як органи державної влади). Причому поява кожного з них пов’язана зі змінами суспільної практики та з потребою забезпечення відповідності організації і функціонування держави новим суспільним потребам та інтересам [19]. По-друге, не можна не наголосити на тому, що, виділяючи у якості одного з елементів механізму держави процедури прийняття державних рішень, серед них вказуються у тому числі й такі інститути, як вибори та референдуми. Справді, визнаючи той незаперечний факт, що побудова соціальної держави спричиняє істотні зміни в механізмі держави (насамперед це стосується появи цілого ряду нових інститутів та органів, які покликані реалізовувати соціальну функцію держави [20]), було б нелогічним не погодитися з тим, що подібні зміни відбуваються й у разі побудови демократичної держави, одним із фундаментальних принципів якої є принцип народного суверенітету та участі громадян у державному управлінні [21]. Тобто, не заперечу-ючи того, що механізм держави характеризує організацію саме державної влади (а не публічної влади в цілому), слід визнати, що його невід’ємною частиною є ті інститути, які дозволяють державі взаємодіяти із суспільством, і, що найважливіше — брати громадянам та їх об’єднанням (тобто громадянському суспільству) участь у державному управлінні. За цієї причини, на думку цілого ряду фахівців, елементами механізму державної влади є не тільки органи державної влади, а й народ у цілому [22].

Таким чином, узагальнюючи результати проведеного дослідження, можемо сформулювати такі висновки. По-перше, на відміну від функціонального аспекту вивчення держави і державності, механізм держави втілює у собі матеріальну основу існування будь-якої сучасної держави, завдяки якій вона реалізує свої конституційно визначені цілі і зав-дання (для переважної більшості сучас

них вчених держава — це утвердження правової, демократичної та соціальної державності при максимальному сприянні розвиткові громадянського суспільства). Водночас механізм держави має складну і багаторівневу внутрішню структуру, яка об’єктивно відображає ті функції і задачі, які стоять перед тією чи іншою конкретною державою. По-друге, у сучасній теорії держави і права склалося декілька базових теоре- тико-методологічних підходів до визначення змісту поняття «механізм держави». Головна відмінність між ними полягає у способі тлумачення структурних елементів цього механізму. Найбільш «вузьке» доктринальне тлумачення змісту поняття механізму держави ґрунтується на його ототожненні з апаратом держави, що, фактично, робить єдиним елементом механізму держави органи державної влади. На противагу цьому, протягом останніх десятиліть поступово викристалізувалась інша методологія аналізу механізму держави, яка передбачає різні міри «розширення» його змісту. На сьогоднішній день вона поступово набуває домінуючого характеру. По-третє, важливим напрямом теоретико-правових сучасних досліджень механізму держави є вивчення тих його елементів, які забезпечують взаємозв’язок з громадянським суспільством, а також утворюють механізми «зворотного зв’язку» між державою (в її матеріальному значенні) і суспільством. При цьому наразі важливим завданням теорії держави і права є з’ясування того, якою мірою в понятті механізму держави сполучаються універсальні і спеціальні властивості. Йдеться про визначення інваріантних елементів механізму держави, а також тих елементів, наявність або вага яких зумовлюється історичними типами держави, або ж її пріоритетними цілями розвитку.

Розділ 2. Концепції розуміння механізму держави як фундаментальної категорії держави і права

2.1. Співвідношення функцій державного апарату та механізму державної влади

Досліджуючи співвідношення функцій державного апарату та механізму державної влади, вітчизняний учений В. А. Шатіло говорить, що механізм держави — це сукупність різноманітних державних структур, що забезпечують економічні, соціальні, політичні та правоохоронні функції, а державний апарат — це конституційно передбачена система державно-владних структур, наділених визначеними повноваженнями представницького, управлінського та судового характеру [8, с. 6].

Серед прихильників даної точки зору варто назвати також В. Е. Теліпко, Л. М. Шестопалову, О.      Г. Федоренка, Н. М. Крестовську, Л. Г. Матвєєву та ряд інших науковців.

Також серед вчених побутує думка, що змістовно неповним і логічно незавершеним буде розгляд структури механізму держави без такої його необхідної ланки, як збройні сили. Вони підпадають під ті ознаки, що були кваліфіковані вище як загальні для різних видів державних організацій. Через те, що в Україні правоохоронні органи й збройні сили належать до органів виконавчої влади, то на нашу думку, вони входять до структури механізму сучасної української держави, але є лише окремими її елементами. У демократичній, правовій державі, на відміну від тоталітарної й авторитарної, їх роль у державному механізмі повинна підпорядковуватися загальній тенденції з охорони й захисту особи, реалізації її прав і свобод, забезпеченню її безпеки. У даних умовах ці структури не є якими-небудь основними, базовими, що визначало б необхідність особливого виділення їх у визначенні й структурі державного механізму сучасної України.

Також існує підхід, згідно з яким розрізняють поняття «механізм держави» та «механізм функціонування держави». Використовуючи термін «механізм держави», розуміють структуру (елементи) держави у статиці, як такі. Говорячи про функціонування держави, про взаємозв’язок, взаємодію державних органів, застосовують категорію «механізм функціонування держави». В такому контексті зміст поняття «механізм функціонування держави» збігається із сутнісним змістом попереднього підходу до розуміння категорії «механізм держави» як системи засобів державного впливу на суспільні процеси (державних органів; публічних служб і корпорацій; процедури прийняття державних рішень; ресурсного забезпечення) [9, с. 47-48].

Зокрема, К. Г. Волинка стверджує, що механізм держави є постійно функціонуючим її вираженням. Між функціями держави та її механізмом існує прямий зв’язок. Оскільки механізм створюється для виконання функцій держави, саме їм у цьому зв’язку надається вирішальна роль. Будова механізму держави за-лежить від того, які функції бере на себе держава [10, с. 74].

До механізму функціонування держави відносять все те, що пов’язане з внутрішньо державним управлінням та самоуправлінням. Першочергове значення у механізмі функціонування держави надається праву.

За такого підходу до механізму держави більш повно відображаються державні явища та важелі стійкого функціонування держави, але на думку більшості українських вчених, поняття «механізм держави» охоплює винятково систему державних організацій. Останні, залежно від свого основного призначення, поділяють на: державний апарат, що є системою державних органів (законодавчі, виконавчі, судові, контрольно-наглядові), які наділені державно-влад-ними повноваженнями для реалізації завдань і функцій держави; державні підприємства та установи, які під керівництвом державних органів практично здійснюють завдання і функції держави у сфері економіки (виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність) — підприємства — або діяльність, пов’язану зі створенням нематеріальних цінностей у соціальній та духовній сферах, — установи.

В останні роки в правовій літературі звертають на себе увагу дослідження, які критикують «вузьку» і «широку» концепції визначення державного механізму. У їх основі лежить спроба розглядати механізм держави в динаміці, тобто в русі, у взаємовідносинах між собою його складових частин. Одним із перших дану позицію висловив О. Г. Мурашин, який ще в 1972 році писав: «Механізм держави вживається по-ряд з терміном «державний апарат», однак, краще визначається суть цього явища … не в статиці, а в русі».

У сучасній вітчизняній літературі, крім за-значеного вище загальновизнаного розуміння механізму держави (як системи державних організацій — державних органів, державних підприємств та установ) має місце наукова думка, відповідно до якої структуру механізму держави складає система органів державної влади (апарат держави) та інші основні інститути держави, а саме: елементи економічної інфраструктури (грошова система, фінансова система, податкова система, митна система, банківська система тощо); політична система (система органів державної влади, виборча система, система оборони і національної безпеки, система законодавства, правова система тощо); організаційно-культурна (духовна) основа держави (система освіти та виховання, система науки і культури тощо); соціальна система (система охорони здоров’я, система соціального захисту тощо), а також охоронна система, яка забезпечує безпеку функціонування усіх вищезгаданих соціальних систем, спрямована на захист від злочинних посягань та відновлення порушених прав різних суб’єктів права.

На сучасному етапі розвитку юридичних знань, спираючись на дослідження української вченої О. В. Ракул, усю різноманітність підходів до визначення поняття «механізм держави» можна поєднати у три основні концепції: механістичну, діяльнісну та організаційну. Згідно з першою, механізм держави визначають як метод, спосіб функціонування державних органів. Відповідно до діяльнісної концепції — це сукупність станів і процесів, послідовність дій, процес функціонування держави. Спираючись на третю — це система державних органів, установ і організацій, об’єднаних метою реалізації функцій держави [11, с. 8].

На думку російського правника В.С. Нерсесянца, окрім вищенаведених концепцій, механізм держави доцільно тлумачити у людському вимірі, в контексті виконання певним прошарком людей окремого виду суспільно корисної праці — управлінської діяльності на за-садах професійності. У такому аспекті механізм держави є своєрідним фізичним (людським) її втіленням як відносно відокремлений, конституйований в окремий інститут і структурно організований прошарок осіб, який склався на етапі формування держави внаслідок суспільного розподілу праці на тих, хто керує, і тих, ким керують [12, с. 112].

Такий підхід дає можливість уникнути традиційного для юридичної науки акценту лише на формальній схемі здійснення державної влади в суспільстві до дослідження «людських чинників» управлінської діяльності.

Незважаючи на окремі позитивні аспекти вищезазначених концепцій, вважаємо, що найбільш адекватно та комплексно вивчати сучасний стан організації публічної влади у суспільстві дозволить системний підхід. Використовує системний підхід під час дослідження поняття «механізм держави» авторський колектив підручника з конституційного права України за редакцією професора В. Ф. Погорілка. На їхню думку, механізмом держави є система органів державної влади (апарат держави) та інших основних інститутів держави [13, с. 165].

Це твердження збігається з теоретичною концепцією В. В. Копейчикова, але, на відміну від неї, до механізму держави В. Ф. Погорілко, поряд з органами державної влади, відносить громадянство, територію (територіальний устрій), бюджетну, грошову і банківську системи, Збройні Сили України та інші військові формування держави, державні символи тощо. Таке розуміння механізму держави взагалі та, зокрема, української держави на сучасному етапі державотворення не викликає заперечень, бо, як зазначалося вище, механізму держави притаманні цілісна єдність, внутрішня узгодженість структурних елементів, що надають йому необхідної чіткості і єдності побудови, організованості і стану впорядкованості, які є іманентними будь-якій раціонально побудованій системі, а саме — соціальній.

2.2. Роль і значення поняття «механізму держави» для загальної теорії держави і права

Погляд на механізм держави з точки зору теорії державно-правової організації соціальних систем дозволяє висвітлити структурні елементи — елементний склад механізму держави, їх взаємообумовленість та взаємодію діяльності, підпорядкованість, в основі якої лежить субординація, горизонтальні зв’язки — координацію діяльності і закономірності розвитку системи в цілому та її структурних елементів.

Під соціальною системою у теорії державно-правової організації розуміють реально існуючі об’єкти, які знаходяться не в сталому, «застиглому» стані, а в динаміці, постійному організаційному розвитку, видозмінюються, трансформуються в інші системи чи набувають якісно нові параметри, специфічні характеристики. Однією із найбільших соціальних систем є держава, з точки зору організаційної побудови, вона є самостійною соціальною організацією, яка функціонує в соціумі, є складовою частиною суспільства і одночасно системоутворюючим елементом щодо самостійних підсистем.

Структурними елементами механізму держави (його організаційною основою) за системним підходом є: організаційно-економічна, організаційно-політична, організаційно-культурно-духовна, організаційно-соціальна системи, які спрямовані на реалізацію завдань і функцій держави.

Системний підхід до розуміння механізму держави є підставою для висновку, що категорія «механізм держави» сьогодні набуває нової суті і змісту, внаслідок чого, потребує свого, самостійного визначення для подолання термінологічного розмаїття й більш точного відображення сутності сучасного розуміння поняття «механізм держави».

На нашу думку, всі вище описані концепції мають право на існування, так як у кожній із них присутні загально-теоретичні основи, які формують загальне поняття «механізму держави». Варто погодитися із зазначеними вище дослідниками, які вважають, що під апаратом держави розуміються всі органи держави в статиці, а під механізмом держави — ті ж органи, але взяті в динаміці. Розглядаючи апарат держави, потрібно говорити, насамперед, про порядок утворення, структуру, компетенцію того або іншого державного органу, про їх види, про статус державних службовців і про інші подібні аспекти, а, досліджуючи механізм держави, необхідно аналізувати безпосередньо питання діяльності державних органів, їх місце й роль у державному механізмі, напрямки взаємодії між собою, проблеми функціонування й шляхи їх подолання.

Отже, виходячи із вище наведе-ного можна сказати, що на відміну від функціонального аспекту вивчення держави і державності, механізм держави втілює у собі матеріальну основу існування будь-якої сучасної держави, завдяки якій вона реалізує свої конституційно визначені цілі й завдання. Водночас механізм держави має складну і багаторівневу внутрішню структуру, яка об’єктивно відображає ті функції і завдання, які стоять перед конкретною державою.

У сучасній теорії держави і права склалося декілька базових теоретико-методологічних підходів до визначення змісту поняття «механізм держави». Головна відмінність між ними полягає у способі тлумачення структурних елементів цього механізму. Найбільш «вузьке» доктринальне тлумачення змісту поняття механізму держави ґрунтується на його ототожненні з апаратом держави, що, фактично, робить єдиним елементом механізму держави органи державної влади. На противагу цьому, протягом останніх десятиліть поступово виникла інша методологія аналізу механізму держави, яка передбачає різні міри «розширення» його змісту. На сьогоднішній день вона поступово набуває домінуючого характеру. 

Розділ 3. Принципи організації і діяльності механізму держави

3.1. Основні принципи організації механізму держави

Розкриваючи зміст конкретних принципів організації і діяльності механізму держава, варто зазначити, що наразі в теорії держави і права часто виділяють різну кількість цих принципів. Скажімо, на думку одних дослідників, є підстави говорити лише про п’ять або шість таких принципів [11], тоді як, на думку інших, їх існує близько чотирнадцяти (саме таку їх кількість нараховує О. Скакун). Основна відмінність між цими підходами криється у тому, як саме той чи інший дослідник визначає поняття принципів механізму держави і чи долучаються при цьому до загальної системи цих принципів ті, що пов’язані з організацією та діяльністю окремих елементів механізму держави. Разом із тим, доволі часто у теорії держави і права принципи механізму держави пов’язуються з характером її функціонування. Тобто до цих принципів належать лише такі, що сприяють реалізації оптимальної й ефективної роботи державного механізму. До речі, ці дві вимоги «оптимальності» та «ефективності» часто вводяться навіть у саму дефініцію поняття принципів організації і діяльності механізму держави. Зокрема, на думку вітчизняних юристів, це поняття доцільно описувати як «законодавчо визначені відправні засади і вимоги щодо організації і функціонування механізму держави з метою найбільш оптимального і ефективного виконання функцій та завдань держави» [12].

Яскравим прикладом такого способу тлумачення системи принципів організації і діяльності механізму держави може виступити підхід Р. Шагієвої, яка навіть у своїй вихідній дефініції поняття принципів організації і діяльності механізму держави зазначає, що вони не тільки повинні мати об’єктивний характер, а й забезпечувати оптимальний режим функціонування механізму держави. Відповідно до чого вся система принципів організації і діяльності механізму держави експлікується цією російською дослідницею як взаємодія чотирьох фундаментальних принципів: а) принципу обов’язковості представництва інтересів громадян та їх об’єднань у системі державних органів, установ та організацій; б) принципу відкритості діяльності державних структур і доступності інформації про їх діяльність громадянам та їх об’єднанням; в) принципу законності, який забезпечує не лише режим чіткого і суворого дотримання норм чинного законодавства, а й реальне право громадян контролювати ступінь та якість реалізації законодавчих норм у діяльності механізму держави; г) принципу компетентності і професіоналізму, який покликаний гарантувати високий рівень якості тих рішень, які приймаються на державному рівні [13].

Паралельно з цими основними принципами організації і діяльності механізму держави можна визначити інші групи принципів, які пов’язані з діяльністю тих чи інших конкретно взятих органів державної влади (гілок державної влади) або ж державних установ та організацій. Скажімо, у цілому ряді сучасних юридичних досліджень принципи організації і діяльності механізму держави класифікуються відповідно до класичної схеми поділу влади. У такому випадку йдеться про принципи організації і діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також тих елементів механізму держави, які забезпечують правопорядок, безпеку та оборону країни, надають різноманітні суспільно значимі послуги [14]. Щоправда, як вважає Р. Макуєв, такий підхід має певні вади. Так, якщо основні принципи організації і діяльності механізму держави ще піддаються певній систематизації і класифікації, то «неосновних» принципів існує надто багато, що практично унеможливлює будь-які обґрунтовані наукові спроби їх систематизації. Тому, на думку щойно згаданого дослідника, доцільно говорити не про «основні» і «неосновні» принципи організації і діяльності механізму держави, а про «загальні» принципи (які характерні для усіх без виключення елементів та структурних частин механізму держави), та інші принципи (які визначають організацію і діяльність тих чи інших елементів механізму держави) [15]. Водночас, як вказує цей автор, не варто забувати про те, що принципи організації і діяльності механізму держави безпосередньо корелюють з окремими елементами форми держави. З-поміж них найбільше значення для механізму держави має форма державно-територіального устрою, що дало підстави Р. Макуєву говорити про принципи організації і діяльності механізму держави в унітарних і федеративних державах. Основною відмінністю між ними є те, що для останніх до системи досліджуваних нами принципів входить ще принцип федералізму.

До речі, про його роль для розвитку механізму держави пише В. Чиркін, який зазначає, що федерація як особлива форма державно-територіального устрою характеризується рядом ознак, які зумовлюють специфіку організації і функціонування механізму держави. Зокрема до цих ознак він відносить такі: а)        федерація складається з відносно автономних державних утворень; б) у ній діють не одна, а дві публічні влади, якими є влада федерації та влада її суб’єктів; в) у ній діють дві системи органів влади; г) у ній діє право федерації та право суб’єктів федерації [16]. Не викликає сумніву, що кожна з цих ознак на-пряму пов’язана з тим, як організується система публічної влади у федеративній державі, а отже, й з тим, як формується та діє механізм держави. З погляду механізму держави, принцип федералізму дозволяє виділити два чіткі рівні його функціонування: загальнофедеративний та рівень окремих суб’єктів федерації, що істотно видозмінює вихідну структуру організації механізму держави. До того ж, як зазначає В. Чиркін, функціонування механізму федеративної держави стикається з цілим рядом складнощів, яких немає перед механізмом унітарної держави. Основною такою проблемою федеративної держави він вважає фактор «експансії повноважень суб’єктів федерації»: «одне з найскладніших питань діяльності суб’єктів федерації пов’язане із дотриманням їх меж… суб’єкт зазвичай прагне розширити межі власного управління, захопити «шматки» федеральних повноважень та втрутитися у сферу муніципальної влади. це породжує проблему двосторонньої або тристоронньої координації діяльності федерації» [17]. Таким чином, на рівні принципів організації і діяльності механізму федеративної держави повинні бути закріплені такі специфічні вимоги (що одночасно постають і як гарантії), які б унеможливили появу та активний генезис подібних негативних і небезпечних для цілісності механізму федеративної держави явищ.

3.2. Принципи організації та функціонування апарату держави

Головними функціями будь-якої держави є ті, що спрямовані на реалізацію публічної влади в суспільстві, здійснення від імені держави управлінської діяльності, і тому основним інститутом, що уособлює та представляє державу, є державний апарат. Він покликаний виконувати функції держави щодо практичного здійснення державної влади і управління суспільством, і є важливим складовим елементом держави.

Апарат держави — це система державних органів, уповноважених здійснювати державну владу та управління по виконанню завдань і функцій держави.

Апарат держави характеризується наступними ознаками:

• створюються і функціонують на основі єдиних принципів ор­ганізації та функціонування;
• наділені спеціальними державно-владними повноваженнями;
• поділені на відокремлені ланки та підрозділи відповідно до принципу розподілу державної влади на законодавчу, вико­навчу та судову;
• наявність у державному апараті державних службовців, які на професійній основі здійснюють свої повноваження від імені держави;
• наділені матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію їх повноважень;
• наявність нормативно закріпленої структури та законодавчо визначених повноважень (компетенції);
• функціонування державних органів здійснюється у межах і в порядку, встановлених чинним законодавством, тобто в певних правових формах.

Єдність системи державних органів забезпечується за допомо­гою системи принципів. Саме вони забезпечують основу організації та функціонування державного апарату, мають динамічний характер, створюються чи змінюються відповідно до потреб суспільного розвитку та етапу функціонування держави і, як правило, закріплюються конституційно.

До основних принципів організації та діяльності державного апарату слід віднести:

1) демократизм. Цей принцип передбачає широке залучення населення до активної участі у формуванні та організації діяльності державного апарату, створення рівних умов участі громадян в управ­лінні державою з урахуванням особистих якостей кожного;

2) гуманізм (пріоритет прав і свобод людини). Цей принцип передбачає конституційне закріплення прав і свобод людини, яка є найвищою цінністю суспільства та держави. Визначення у діяльності державних структур верховенства інтересів, прав і свобод людини. Закріплення засобів відповідальності владних структур держави та їх посадових осіб за порушення конституційно закріплених прав і свобод людини і громадянина;

3) законність. Цей принцип передбачає функціонування лише тих владних державних органів, які передбачені конституцією і у межах, визначених чинним законодавством. їх діяльність спрямована на виконання конституції, законів та єдиним застосуванням нормативно-правових актів на всій території держави;

4) єдність і розподіл влади. Цей принцип зумовлює належність державної влади народу та передбачає її розподіл на законодавчу, виконавчу та судову. Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск’є, на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, пов’язаного з цим можливого свавілля, а також на забезпечення політичної свободи людини і громадянина. Тобто без розподілу влади демократії бути не може.

Концепція розподілу влади законодавчо закріплена у ст. 6 Конституції України. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нормами Консти­туції, може здійснюватися виключно судами.

Реальність вказаного принципу забезпечується наявністю меха­нізму стримувань і противаг, який протидіє сваволі, беззаконню з боку органів державного апарату, і тим самим створює певну конкуренцію між владними структурами. Так, органи законодавчої влади стримують виконавчу владу, оскільки остання не може виходити за межи прийнятих парламентом законів. Парламент формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади — уряду, здійснює пар­ламентський контроль за його діяльністю щодо виконання ним законів. У свою чергу вищі органи у системі виконавчої влади наділяються правом законодавчої ініціативи.

За парламентсько-президентської форми правління президент, за наявності певних, передбачених Конституцією України умов має право розпустити парламент і, навпаки, парламент теж за відповідних умов — усунути президента з посади у порядку імпічменту.

Органи судової влади захищають права і свободи людини і громадянина від будь-якого свавілля з боку державних органів. Окрім того, Конституційний Суд України може стримувати як законодавчу так і виконавчу владу шляхом визнання законів, прийнятих парламентом, і нормативно-правових актів вищих органів виконавчої влади неконституційними у разі, якщо вони не відповідають нормам Конституції України;

5) верховенство права. Цей принцип передбачає його консти­туційне закріплення та виражається у праві кожного громадянина оскаржити у судовому порядку будь-яке рішення державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їм незаконними діями посадових осіб;

6) професіоналізм. Цей принцип визначає необхідність реаліза­ції владних повноважень на професійній основі, наявність комплексу спеціальних знань суб’єктів владних відносин та можливість їх опти­мального застосування для досягнення поставленої мети. У державних органах створюються сприятливі умови для добору і розстановки високопрофесійних службовців. Від того, якими засобами (анкетування, співбесіда, тестування, екзаменування) і відповідні до яких критеріїв здійснюється добір претендентів на посаду, залежить ефективність діяльності державного апарату.

До принципів організації і діяльності державного апарату також відносять:

• ієрархічність;
• поєднання виборності і призначуваності;
• змінюваність;
• поєднання колегіальності та єдиноначальності;
• гласність і урахування громадської думки;
• рівний доступ громадян до державної служби тощо.

Наявність та взаємодія зазначених принципів зумовлює і забезпечує функціонування апарату держави як взаємопов’язаної системи органів, які забезпечують ефективне виконання владних повноважень [19]. 

Висновки

Таким чином, підсумовуючи результати проведеного дослідження теоретико-правових аспектів визначення поняття принципів організації і діяльності механізму держави, а також їх ролі у розвиткові цього механізму, можемо сформулювати такі висновки.

По-перше, принципи організації і діяльності механізму держави можна визначити як зумовлені сутністю та функціональним призначенням держави основоположні ідеї і вимоги, які задають загальну модель формування, функціонування та порядку взаємодії між окремими елементами механізму держави та набувають своїх нормативних властивостей завдяки їх закріпленню на законодавчому рівні.

По-друге, в системі цих принципів можна виділити дві загальні групи: а) універсальні (загальні); б) спеціальні (які описують і визначають організацію і діяльність окремих елементів та субелементів механізму держави).

Водночас у межах першої групи доцільно виділяти дві підгрупи: а) принципи, які безпосередньо випливають з сутності держави; б) принципи, які покликані сприяти максимальній оптимізації та підвищенню ефективності функціонування держави.

По-третє, подальше продовження теоретично-правових досліджень принципів організації і діяльності механізму держави істотно актуалізується та набуває особливого значення в умовах процесу конституційної модернізації, а також загальної трансформації системи державної влади в Україні, оскільки лише на основі чіткого науково-юридичного розвитку системи національного законодавства, в якому повинні знайти своє відображення і чітке формально-юридичне за-кріплення зазначені принципи, уможливлюється формування ефективного та оптимально збалансованого механізму сучасної Української держави. 

Список використаної літератури

1. Бистрик Г. Бібліографічний опис для цитування: Бистрик Г. Механізм держави в системі сучасних теоретико-правових досліджень / Г. Бистрик // Юридична Україна. — 2013. — № 10. — С. 8-15.
2. Парасюк Е. А. Теоретико-правовое исследование понятия «механизм государства» / Е. А. Парасюк // Российская юстиция. — 2009. — № 11. — С. 7.
3. Загальна теорія держави і права / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. — X. : Право, 2009. — С. 122.
4. Волинець В. В. Функції держави і правове забезпечення її взаємодії з громадянським суспільством / В. В. Волинець // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — К. : Ін т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2012. — Вип. 59. — С. 16.
5. Береза А. В. Реформування публічної влади: сучасні концепції та політична практика / A. В. Береза. — К. : Логос, 2012. — С. 53.
6. Медведчук В. В. Правова наука і правова держава: проблеми взаємозв’язку і розвитку / B. В. Медведчук // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 2 (33)—3 (34). —C.
7. Волинець В. В. Функції сучасної держави: теоретико-правові проблеми : монографія / В. В. Волинець. — К. : Логос, 2012. — С. 4—5.
8. Краковська А. Є. Соціальна функція в системі функцій сучасної держави: теоретико-правові проблеми дослідження / А. Є. Краковська // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. — Вип. 44. — С. 117—124;
9. Краковська А. Є. Соціальні права людини і громадянина як визначальна детермінанта еволюції соціальної функції держави / А. Є. Краковська // Вісник Донецького національного університету. — 2009. — № 2. — С. 394—399.
10. Скрипнюк О. В. Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практика) / О. В. Скрипнюк. — К. : Логос, 2006. — С. 198—202.
11. Органи державної влади України : монографія / за ред. В. Ф. Погорілка. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецькго НАН України, 2002. — С. 25.
12. Історія української Конституції / упоряд. : А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко. — К. : Право, 1997. — С. 285.
13. Гринюк Р. Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація / Р. Ф. Гринюк. — К. : Ін Юре, 2004. — С. 195—251.
14. Скрипнюк О. В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики : монографія / О. В. Скрипнюк. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. — С. 47—55.
15. Шемшученко Ю. С. Конституційна Асамблея — демократична форма професійної модернізації Конституції України / Ю. С. Шемшученко // Вісник Конституційної Асамблеї. — 2013. — № 1. — С. 114.
16. Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика) : монографія / С. П. Погребняк. — X. : Право, 2008. — С. 24.
17. Скрипнюк О. В. Курс сучасного конституційного права України. Академічне видання / О. В. Скрипнюк. — X. : Право, 2009. — С. 59.
18. Загальна теорія держави і права / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. — X. : Право, 2009. — С. 129.
19. Сенчук В. В. Поняття та ознаки демократичної держави: теоретико-правовий аспект / B. В. Сенчук // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. — Вип. 44. — С. 115.
20. Харченко Н. П. Поняття механізму держави, наукові пошуки теоретико-правової дефініції / Н. П. Харченко // Вчені записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Том 20 (59). — 2007. — № 2. — С. 287-293.
21. Пікуля Т. О. Механізм держави: ретроспективний огляд та сучасні наукові тенденції визначення / Т. О. Пікуля // Право і суспільство. 2010. — № 2. — С. 9-15.
22. Дудченко О. С. Теоретична визначеність і змістовне наповнення поняття «механізм держави» / О. С. Дудченко // Науковий вісник Херсонського державного університету. — 2016. — № 1. — С. 10-12.
23. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб. / П. М. Рабінович. Вид. 5-те, зі змін. — К.: Атіка, 2001. — 176 с.
24. Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.
25. Шатіло В. А. Співвідношення функцій державного апарату та механізму державної влади / В. А. Шатіло // Вісник Академії адвокатури України. — 2013. — № 2 (27). — С. 5-11.
26. Пікуля Т. О. Сучасний підхід до інтерпретації поняття «механізм держави» / Т. О. Пікуля // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. — 2012. — № 2. — С. 46-54.
27. Волинка К. Г. Теорія держави і права: навч. посіб. / К. Г. Волинка. — К.: МАУП, 2003. 240 с. — Бібліогр.: с. 229-232.
28. Ракул О. В. Теоретичні засади удосконалення діяльності державного апарату України: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / О. В. Ракул; Нац. акад. внутр. справ. — К., 2010. — 17 с.
29. Нерсесянц В. С. Теория государства и права / В. С. Нерсесянц. — М.: Изд-во НОРМА (Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М), 2001. — 272 с.
30. Погорілко В. Ф. Конституційне право України: підручник / за заг. ред. В. Л. Фе- доренка. — 4-е вид., перероб. і доопр. — К., 2012. 727 с.