Вступ

На сучасному етапі розвитку суспільства до професіоналізму фахівця висуваються високі вимоги. Сучасний фахівець — це особистість, здатна аналізувати, коректувати й удосконалювати свою професійну діяльність. Необхідною умовою цього вдосконалення є професійна рефлексія. Перш ніж ставити питання щодо формування професійної рефлексії, важливо проаналізувати генезис даного феномена.

Зазначимо, що рефлексія (від лат. — повернення назад) — процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів. «Рефлексія — міркування особистості щодо самої себе. Не рефлексуючи, людина не може усвідомити те, що відбувається в її душі, у її духовному світі. Рефлексія занурює нас у глибину нашої «самості» і оскільки людина розуміє себе як розумну істоту, рефлексія належить її природі, її соціальній наповненості через механізми комунікації: «рефлексія не може зародитися поза комунікацією, поза прилученням до скарбів цивілізації й культури людства» [2, с.168]. Отже, актуальність представленого дослідження обумовлюється тим, що рефлексія є одним із важливих чинників саморозвитку особистості взагалі і професійного розвитку зокрема. Осмислюючи власні духовні процеси, людина нерідко критично оцінює негативні сторони свого внутрішнього світу. І саме це робить особистість здатною до самовдосконалення. Пізнаючи себе, людина ніколи не залишиться такою, якою вона була колись.

У наукових дослідженнях існує багато підходів до визначення поняття рефлексії, її структури та видів. Велика розмаїтість сучасних концепцій до вивчення професійної рефлексії обумовила необхідність узагальнення вивчення генезису вказаного психічного явища.

1.  Особливості та умови розвитку поняття «професійна рефлексія»

Розрізняють три види рефлексії: елементарна — яка призводить до розгляду й аналізу знань і вчинків, до міркування про їхні границі й значення; наукова — критика й аналіз теоретичного знання, проведеного на основі застосування й з’ясування тих методів і прийомів, які властиві даній області наукового дослідження; філософська — усвідомлення й осмислення граничних підстав буття й осмислення людської культури в цілому. Як формі пізнання, рефлексії притаманний не тільки критичний, але й евристичний принцип: вона виступає як джерело нового знання. Усвідомлюючи неусвідомлене, пізнаючи непізнане, рефлексія вважає своїм предметом саме знання про нього.

Рефлексія — це психологічне явище, що має досить складну історію генезису. Вона розглядалася з різних позицій, з урахуванням психологічної специфіки свого предмета.

Поняття рефлексії ґрунтовно вивчається і сучасною психологією. У своїх працях П.К.Анохін, Н.А.Бернштейн., А.Р.Лурія підкреслюють широту представленості категорії «рефлексія» та неоднозначність в тлумаченні самого поняття. Проте науковці виділяють універсальність механізму дії рефлексії, в основі якого лежить принцип зворотного зв’язку.

В.М.Бехтерєв у своїй праці «Свідомість і її границі» дав онтологічний аналіз свідомості, її структури, рівнів і функцій, показав зв’язок свідомості із психічними переживаннями людини, акцентуючи увагу на суб’єктивності свідомості. Розкриваючи форми свідомості, В.М. Бехтерєв показав залежність зовнішніх впливів й індивідуально-особистісних особливостей людини. На його думку, рефлексія проявляється в умінні людини вводити в сферу свідомості подання й навчитися звітувати про явища, що відбуваються в його свідомості, тобто аналізувати психічні процеси, що відбуваються в ньому [5, с.14].

С.Л.Рубінштейн (1889-1960) вводить аксіологічний аспект розуміння рефлексії як «світоглядних почуттів особистості». Він підкреслював, що рефлексія — це зміна внутрішнього стану суб’єкта під впливом зовнішніх причин, це вміння людини змінювати свій стан, по-різному виявляти себе у взаємодії з іншими людьми. Вчений вказував на два шляхи існування людини: життя, що не виходить за межі безпосередніх зв’язків людини, тобто життя, що представляє собою природний процес, у якому очевидна безпосередність і цілісність людини. Другий спосіб пов’язаний із проявом рефлексії, що ніби припиняє, перериває безперервний процес життя й виводить людину подумки за її межі.

Л.С.Виготський (1896-1934) стверджував, що внутрішні процеси людської психіки складаються на ґрунті інтерпсихологічних, міжособистісних процесів. Індивід формує свій внутрішній світ шляхом засвоєння, інтериорізації історично сформованих форм і видів соціальної діяльності. Узагальнення внутрішніх форм психічної діяльності знаходить вираження в переході до нового типу їхньої регуляції, до оволодіння власним поводженням.

Б.Г.Ананьєв відзначав, що, відображаючи зовнішній світ, людина творить свій внутрішній світ, що, у свою чергу, направляє, регулює, активізує її діяльність. Внутрішній світ людини не тільки критерій її роботи (переробка досвіду, вироблення власних позицій і переконань, шляхів самовизначення й т.д.), але і показник духовного багатства, індивідуальності і здатності до рефлексії.

За твердженням М.М.Бахтіна, рефлексія — це завжди «перетинання двох свідомостей», діалог між ними. Діалог, на його думку, не засіб формування особистості, а засіб визначення її. Тільки в спілкуванні, у взаємодії людини з іншою людиною розкривається «людина в людині» як для інших, так і для самого себе. Науковець підкреслював важливість формування рефлексивного відношення до себе [5, с. 95-96].

О.М.Леонтьєв підкреслював, що рефлексія — це відношення до свого буття, опосередковане спільною діяльністю, що сприяє формуванню певного представлення себе самому як особистості, здатної на суспільно-значимі вчинки й дії. Подання себе (суб’єктивний образ свого «Я») складається під впливом оцінного відношення інших людей при співвіднесенні мотивів, цілей і результатів своїх учинків, дій з канонами й соціальними нормами, прийнятими в суспільстві. Рефлексія — це також пошуки відповідності між будовою зовнішньої практичної діяльності й внутрішньою розумовою діяльністю.

Узагальнюючи вище викладений матеріал, можна зробити певні висновки. Історичний контекст дослідження дозволив встановити, що феномен рефлексії розглядається на всіх історичних етапах з позиції різних аспектів своєї реальності. А саме, рефлексія розглядається від властивості Божества у вигляді загального Розуму до властивості саме людини, яка здійснює пошуки відповідності між будовою зовнішньої практичної діяльності й внутрішньою розумовою діяльністю. Рефлексія (лат. — відображення) — розумовий розвиток, спрямований на пізнання людиною себе: поведінки, дій і вчинків, психічних станів, почуттів, здібностей, характеру та інших властивостей своєї особистості [7, с. 30]. Незважаючи на інтерес до дослідження проблеми рефлексії в різні історичні епохи, її чіткого поняття не було дано жодним філософом чи психологом. Як видно з вище сказаного, рефлексія ототожнювалася із самопізнанням, із внутрішнім досвідом, із самовідчуттям, з інтроспекцією, з інтуїцією, з апперцепцією, зі свідомістю і т.д.

Але суть даного феномена полягає у двоїстому співвідношенні. З одного боку, феномен рефлексії розглядається як самопрезинтація й самоаналіз себе й своїх відчуттів, принцип людського мислення, спрямований на розгляд й аналіз знань і вчинків; діяльність самопізнання; міркування особистості про саму себе; здатність оцінювати свої форми психічної активності. З іншого боку — як усвідомлення й осмислення граничних підстав буття й міркування людини про себе й своє місце в цілісній культурі.

У психологічних концепціях рефлексія, незалежно від об’єкта вивчення, спрямована на самопізнання людиною самої себе, аналіз своїх дій, учинків відповідно до особливостей сфери людської діяльності, у якій вона проявляється. Таким чином, у даній статті здійснений історико-ретроспективний аналіз розвитку феномена рефлексії [3, c. 135-136].

2. Роль і місце рефлексії як головного чиннику у проектуванні професійного зростання фахівця

Як відомо, необхідною умовою підвищення професіоналізму є рефлексивна компетентність фахівця. Рефлексивна компетентність – це сукупність професійних якостей особистості, що забезпечують найбільш адекватне здійснення рефлексивних процесів, які дозволяють ефективно перетворювати проблемну ситуацію, сприяють розвитку іншого і власне саморозвитку, творчому підходу до професійної діяльності, досягненню її максимальної результативності.

Рефлексія має велике значення для людини в будь-якій діяльності. Але особливу роль вона грає в складній інтелектуальній роботі і в тих її видах, які характеризуються складною міжособовою і груповою взаємодією. До них, безперечно, відноситься управлінська діяльність. Тому менеджер повинен володіти високими здібностями як інтелектуальної, так і соціальної рефлексії.

Здібності менеджера до рефлексії якнайповніше виявляються в наступних видах професійної діяльності:

• в оцінці виробничої ситуації, зокрема поведінки інших людей;
• визначенні, постановці, виборі мети;
• аналізі виробничих проблем, ухваленні рішень;
• визначенні відносин і дій в міжособовій або груповій взаємодії, а також виборі стратегії і тактики організаційної поведінки в цілому;
• оцінці і поясненні свого службового положення.

У багатьох випадках умови і зміст управлінської діяльності, з одного боку, і багато внутрішніх якостей інтелекту і особи — з іншою, не сприяють заняттям рефлексії або навіть створюють для них перешкоди [2, c. 68-69].

Що заважає рефлексії в управлінській діяльності? В першу чергу перешкодами тут є:

• відсутність цілей і стратегії розвитку підприємства;
• стереотипи і шаблони поведінки;
• авторитарні стиль і методи управління;
• жорсткі організаційні системи і технології;
• страх (покарання, неуспіху, невідповідності зовнішнім вимогам);
• недолік відповідальності (неповна або формальна);
• низькі професійні компетенції;
• примітивні механізми психологічного захисту;
• обмеженість інтелекту;
• недостатній рівень розвитку самосвідомості (неадекватна самооцінка, недиференційована самооцінка).

Професійно-комунікативне самовизначення майбутніх менеджерів характеризується мотивами вибору даної професії, рівнем усвідомлення власних комунікативних якостей, необхідних для управлінської діяльності, глибинного усвідомлення специфіки та ролі комунікативної компетентності в професії менеджера, засобів її підвищення та наявності потреби в цьому.

В процесі професійної підготовки менеджерів формування комунікативної компетентності не досягає необхідного рівня, що проявляється в особливо низьких показниках таких критеріїв сформованості цього феномена як рівень професійно-комунікативного самовизначення, наявність професійно-важливих комунікативних якостей, техніка спілкування, володіння професійним словником, схильність до неефективних стилів спілкування.

Аналізуючи різні підходи до проблеми рефлексії, необхідно відмітити наявність двох традицій в трактуванні рефлексивних процесів:

1. Рефлексивний аналіз власної свідомості і діяльності суб’єктом (індивідуальним або колективним, соціальним) — рефлексія першого ряду, так звана авторефлексія.

Тут необхідно звернути увагу на одну суттєву ознаку в розрізненні самооцінки і авторефлексії. В будь-якій діяльності самооцінка і рефлексія відрізняються тим, що відносяться до різних сторін:

— самооцінка — до змін об’єкта в результаті дій суб’єкта діяльності.

— рефлексія — до усвідомлення, оцінки змін в суб’єкті — який досвід

він виніс в результаті дій, чому навчився, що усвідомив і т.д. Але в навчальній діяльності немає об’єкта — результати учіння знаходяться в самому суб’єкті, змінюючи сам суб’єкт. Тому в навчальній діяльності самооцінка і рефлексія (авторефлексія) суттєво зближуються.

2. Рефлексія як розуміння міжособистісного (міжсуб’єктного) спілкування: як розуміння одним суб’єктом іншого, а також розуміння того, як інший суб’єкт, інші люди знають і розуміють «рефлексуючого», його особистісні особливості, емоційні реакції і когнітивні (пізнавальні) уявлення — рефлексія другого ряду [1; c. 112-113].

Навчитися рефлексії — це приблизно те ж саме, що навчитися усвідомлювати власну діяльність. І навчитися цьому не надто важко. На першому етапі це означає ставити дуже прості запитання: „Що я роблю (робила)? Як я це роблю ( робила)? Чому я дію (діяла) в цьому випадку так, а не інакше — і відповідати на них.

Тут діє два механізми — зупинка і фіксація.

Зупинка: необхідно зупинити потік діяльності і якби вийти за її межі. Це не завжди просто — звільнити декілька вільних хвилин серед робочого дня і трішки більше — ввечері. А інколи приходиться виходити свідомості за межі діяльності, не зупиняючи її (ситуація поточної рефлексії). Ви проводите заняття, все „як завжди», і раптом ви бачити, що якість студенти зайняті чимось своїм.

У вас наступає «роздвоєння свідомості»: ви продовжуєте вести заняття і одночасно задаєте собі питання: „Що сталося? Можливо моє мовлення занадто монотонне? (Це вже фіксація на діяльності) Що застосувати? Зробити зауваження? Чи змінити темп мовлення? Або свідомо допустити помилку, щоб привернути всіх увагу?»

Приблизно так і працює наша рефлексія [6].

Модель підвищення особистісно-професійної комунікативної компетентності майбутнього менеджера включає сфери її прояву (ситуативна адаптивність, володіння засобами спілкування, усвідомлення діяльнісного середовища), шляхи формування (активне усвідомлення себе, усвідомлення та аналіз параметрів комунікативної ситуації, типових труднощів), підходи до формування (поведінковий та особистісно-розвивальний), методи формування (дискусійні, ігрові, тренінг сенситивності, активне кероване інтеріндивідне навчання), умови ефективності формування ОПКК (активність кожного суб”єкта навчання, позитивне ставлення до навчання на основі сприятливого морально-психологічного клімату, керівна роль викладача як зразка ОПКК), показники сформованості (рівень об’єктивності розуміння ситуації – когнітивний компонент, адекватність вибору засобів спілкування – емоційно-оцінний компонент, уміння реалізувати дії в поведінці – поведінковий компонент).

Рефлексія дозволяє не тільки вирішувати ненормативні критичні ситуації, але й забезпечує корекцію норм підприємницької діяльності. Тому провідна функція рефлексії — подолання утруднення в діяльності через розвиток самої діяльності. Важливою ознакою розвитку рефлексивної культури особистості керівника підприємства є гармонійність різних її аспектів [5, c. 17].

Висновки

В умовах глибоких і динамічних змін у способі існування сучасного людства, зокрема зростання глобалізаційних процесів, та пов’язаний з ним перехід до застосування у всіх сферах життя нових науково-інформаційних технологій відбувається зміна самої парадигми людського процесу, коли його сутністю, основним виміром і воднораз основним чинником стає розвиток особистості, власне людський розвиток. Сьогодні стає все більш нагальною також необхідність особливого характеру нинішньої ситуації в системі освіти як перелому двох педагогічних епох (переходу від маніпулятивної педагогіки до педагогіки співробітництва, партнерства, взаєморозвитку і співтворчості, від старої авторитарної системи освіти до особистісно зорієнтованої).

Процеси модернізації української вищої освіти на шляху інтеграції до Європейського освітнього простору по-новому ставлять також питання щодо ролі та критеріїв професійної педагогічної майстерності викладача. Досить високими є вимоги до кадрового забезпечення вишів при ліцензуванні та державній акредитації спеціальностей.

Рефлексію й творчість можна розглядати в трьох аспектах: внутрішній, зовнішній і їхній взаємодії. Внутрішній аспект забезпечує особистісну рефлексію й смислотворчість (осмислювання значень, створення й реконструювання змістів), зовнішній аспект — предметну рефлексію й культуротворчість (відтворення й виробництво культури), у взаємодії аспектів — соціальну рефлексію й соціотворчість.

Як показують наші дослідження рефлексивність підприємства залежить від багатьох факторів, одним із яких є рефлексивна культура керівників і співробітників. Відомі концептуальні подання про особистість керівника, її структурі і якостях можуть бути інтерпретовані як якості переважно реактивного або рефлексивного суб’єкта. Ми можемо назвати їхнім суб’єктами реактивної й рефлексивної домінант. Цим типам відповідають певні особливості менталітету й ділового поводження.

Список використаної літератури

1. Димченко Н.С. Професіна рефлексія майбутнього менеджера як предмет психологічного дослідження // Педагогіка і психологія. — 2008. — № 2. — С. 110-121
2. Котик І.О. Роль рефлексії у формуванні готовності до вибору професії// Практична психологія та соціальна робота. — 2006. — № 3. — С. 67-71
3. Ларцев В. Рефлексія як соціально-культурний механізм формування особистості // Філософська думка. — 2002. — № 4. — С. 134-148
4. Мегаева В.А. Методологическое обоснование рефлексивных методик / В.А. Мегаева // Педагогика. — 2006. — № 7. — С. 38-44
5. Медінцев В. Інтелектуальні та рефлексивні процеси в культурному просторі особи // Соціальна психологія. — 2010. — №2. — С. 3-17
6. Мосієнко О. В. Рефлексивний підхід до прийняття адаптивних рішень в управління підприємством // Економіка АПК. — 2010. — № 8. — С. 95-99
7. Нижник Н. Синергетично-рефлексивна модель самоорганізації та управління // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 3. — С. 5-14