Вступ

Управлінська праця є особливим видом трудової діяльності, яка виникла в результаті складного історичного процесу розвитку виробництва. Чисельність працівників управлінської праці постійно збільшується, і це світова тенденція, що не обминула й Україну. Але не тільки збільшення кількості керівних працівників а, перш за все, значущість цієї категорії як у масштабах окремої фірми, так і у масштабах економіки всієї країни в цілому актуалізує проблеми управлінської праці (організація, нормування, стимулювання). Це зрозуміло, бо від того, наскільки ефективно організовано управління працею конкретних працівників, колективів і всього суспільства залежать і результати виробництва, і саме існування даного суспільства. Радикальна перебудова системи управління економікою, що переходить до ринкових відносин — один з найважливіших напрямків реформ, що проведені у нашій країні і торкнулись всіх сфер діяльності суспільства, включаючи і діяльність підприємств. Володіючи економічною самостійністю і цілком відповідаючи за результати своєї діяльності, підприємства почали формувати у себе таку систему управління, що забезпечила б високу ефективність їх роботи, конкурентоспроможність і стійкість на ринку.

Загалом ефективність протікання управлінського процесу, готовність до ефективної діяльності колективу підприємства, відносини між співробітниками залежать від багатьох чинників: безпосередніх умов праці, професійних якостей кадрових працівників, рівня управлінського складу та ін. Одну з перших ролей у ряді цих чинників виконують керівники підприємств, установ, організацій, їх відокремлених структурних підрозділів.

Метою роботи є аналіз особливостей трудової діяльності керівника сучасного підприємства.

1. Основні завдання й обов’язки керівника та  роль керівника в діяльності сучасного підприємства

На сьогоднішній день до процесу управляння сучасним підприємством, установою, організацією (далі — підприємством) необхідно підходити з позицій не тільки науково обґрунтованих способів та прийомів організації праці, але й з використанням особливих методів управління, які б стимулювали діяльність як самих керівників підприємств, так і всього колективу в цілому. Оскільки вагомою фігурою в діяльності будь-якого підприємства є керівник, то доречно зазначити, що це особа, яка наділена правом приймати рішення в межах даних йому повноважень, який також повинен володіти умінням дискусії, бути обізнаним у сфері трудових правовідносин, та не лише знати права і обов’язки працівників, але й сприяти їх дотриманню; володіти засобами досягнення мети і методами контролю, уміло використовувати засоби заохочення та стягнення. Адже від рівня освіти керівника, його професійних здібностей, досвіду роботи, уміння управляти громадською думкою трудового колективу в значній мірі залежить успішне керівництво підприємством, установою, організацією, а разом із тим і ефективне виробництво. Ефективне функціонування підприємства — найважливіше завдання керівника сучасного виробництва.

В умовах перехідного періоду до ринкової економіки, яка орієнтована на споживчий попит, вимоги до керівника різко змінюються, у зв’язку з чим змінюється і сфера його діяльності, що призводить до потреби у керівниках нового типу, які володіють високим професіоналізмом, сучасними інформаційними технологіями, здатні до прогнозування та передбачення, спроможні адаптуватися до економічного та соціального прогресу суспільства. Сучасний керівник повинен бути не тільки гарним організатором, що уміє вчасно налагодити виробництво і збут нових товарів і послуг, але і знати тонкощі сучасного законодавства, бути глибоко ерудованою, високо культурною людиною, що володіє внутрішньою самостійністю, сміливістю, здатністю створити команду однодумців, що надихає і веде їх за собою, а також володіти основами науки управління [1, с.34].

Директор здійснює оперативне керівництво організацією, забезпечує її високоефективну діяльність, розробку та виконання виробничо-творчих і фінансових планів.

Роль керівника в організації є багатоплановою. Він наділений правом вирішувати, впливати на підлеглих, що передбачає певний тип стосунків з іншими людьми. Особистісний авторитет керівника і офіційні повноваження є підґрунтям, на якому формується його реальний вплив на діяльність організації, зокрема й управлінську систему загалом. Керівник повинен знати не тільки всі аспекти взаємин у групі, а й чинники, що сприяють формуванню позитивного морально-психологічного клімату. Залежно від ситуації він є організатором, комунікатором, експертом, критиком і безпосереднім виконавцем.

В межах своєї компетенції видає накази та інші акти, дає вказівки, обов’язкові для всіх підрозділів та працівників:

• Укладає угоди та контракти.
• Визначає загальну чисельність працівників, структуру та штати, посадові обов’язки та посадові оклади (тарифні ставки) працівників.
• Вживає заходів щодо морального заохочення і матеріального стимулювання працівників, накладає дисциплінарні стягнення.
• Вживає заходів щодо забезпечення кваліфікованими кадрами, найкращого використання знань та досвіду працівників, створення безпеки і сприятливих умов праці.
• Вирішує всі питання в межах наданих йому прав, доручає виконання окремих організаційно-господарських функцій іншим посадовим особам: заступникам директора, керівникам функціональних підрозділів.
• Забезпечує додержання законності, активне використання правових засобів удосконалення управління, зміцнення договірної дисципліни і обліку [13, c. 22-23].

Досвід показує, що у значної частини наших керівників і підприємців недостатньо високий рівень знання законодавчої бази, загальної культури, а також навиків та умінь у сфері ділового спілкування [2]. Як свідчить управлінська практика, без досконалого знання чинного законодавства, уміння керівника налагодити ділове спілкування з підлеглими, партнерами, без навичок встановлювати ділові зв’язки ефективне виробництво неможливе.

Здійснюючи вплив на співробітників, керівник повинен вчиняти дії, які б спонукали їх до належного службового поводження, та які б з одного боку відповідали вимогам підприємства, а з іншого — не порушували законних прав працівників.

Місце, що займає керівник в ієрархії управлінських структур, а також можливості впливу на підпорядковані підрозділи підприємства та особисто на працівників розкриваються в процесі управління, тому роль керівника організації виявляється в його здатності реалізувати цілі вищих управлінських структур шляхом здійснення покладених на нього функцій. Керівник повинен не тільки доводити до відома своїх підлеглих вимоги вищих органів, але і зобов’язаний роз’яснити зміст поставлених задач, зробити їх метою діяльності кожного співробітника і колективу в цілому. Керівник-лідер домагається цього шляхом утвердження свого авторитету і встановлення ділових ї неформальних відносин із усіма членами групи.

Хто ж такий керівник? Термін «керівник» дослівно позначає «управляти, направляти і бути на чолі чого-небудь» [3, с.679]. Керівники — це різновид посадових осіб, наділених адміністративною владою по відношенню до очолюваного ним формально-організованого колективу, які здійснюють внутрішньо-організаційне управління ним [4, с.9]. Керівник — особа, яка очолює колектив і використовує надану йому владу для впливу на поведінку людей, що у ньому працюють. Особа, яка виконує функції керівника має різні назви, в залежності від сфери, в якій вона працює. Л.Є. Кисіль зазначає той факт, що керівників називають «адміністраторами», «менеджерам» або «організаторами роботи керованого ними колективу» [5, с.34].

П. Дракер зазначає, що раніше поняття «керівник, начальник, менеджер, шеф» визначалося як «людина, яка відповідає за роботу своїх підлеглих». Однак на початку 50-х років зміст поняття «керівник» змінилось і стало означати: «людина, яка відповідає за ефективність і результати роботи колективу». Сьогодні стає зрозумілим, що й це визначення не повністю відбиває суть справи, тому доцільно вважати формулювання «людина, яка відповідає за застосування й ефективність знання» досконалим, бо воно відбиває сучасний підхід до знання як до найважливішого з ресурсів. Земля, робоча сила і капітал сьогодні стали, головним чином, стримуючими, обмежувальними факторами, тому ефективне управління є підґрунтям ефективного економічного і соціального розвитку [6, с.70].

Як вже зазначалось, конкретна назва посади керівника підприємства є категорією мінливою. Як правило, назва посади фіксується в статуті юридичної особи або в іншому загальному чи локальному нормативному документі. Так, в минулі роки більшість керівників підприємств промисловості називались директорами; управляючими називались керівники будівельних трестів, управлінь, комбінатів; начальники очолювали транспорт — залізниці, аеропорти. У сучасних умовах найменування посади вищого менеджера пов’язано не з галуззю економіки, а із організаційно-правовою формою підприємства. Так, виробничим кооперативом поряд з іншими органами управляє голова [7]. Організації охорони здоров’я традиційно очолюють головні лікарі, однак, слід зазначити, що останнім часом керівниками багатьох медичних установ, особливо приватних, стали директори, а головні лікарі виконують лише функції провідних спеціалістів. У системі загальної середньої освіти основною керуючою фігурою в загальноосвітній школі є директор [8], а в системі вищої професійної освіти історично склалося і юридично зафіксоване загальне найменування керівника вузу (університету, академії, інституту) — ректор [9].

В галузі мистецтва, наприклад, в театрах, функції керівника здійснює художній керівник (головний режисер). Доцільно зазначити, що останнім часом у зв’язку із створення приватних театрів, управління ними здійснюється директором [10]. Є керівники-президенти. Так, для забезпечення поточної діяльності благодійної організації призначається адміністративно-виконавчий орган на чолі з президентом (директором), повноваження якого визначаються статутом самої благодійної організації [11]. Досить розповсюдженою є посада завідуючого (в системі дошкільних установ, фармацевтичній сфері), у житлово-комунальному господарстві функції керівника покладена на начальника. Та все рівно, найрозповсюдженою назвою керівника залишається директор. Саме директор чи генеральний директор очолює найбільш поширені організаційно-правові форми господарських товариств (акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю) [12]. Зазначимо, термін «генеральний директор» доцільно застосовувати лише на тих підприємствах, структура управління яких передбачає наявність колегіального органу — дирекції або ради директорів, до якої входять й інші директори у відповідності з напрямами діяльності (технічний, фінансовий, з правових питань). В інших випадках додаток «генеральний»   (від латинського generalis — головний, основний) смислового юридичного навантаження і є помилковим [2, c. 150-151].

2. Професіограма керівника підприємства

Кваліфікаційні характеристики та професіограми керівного складу, де дуже чітко зазначені завдання та обов’язки, професійні знання та кваліфікаційні вимоги, права та відповідальність.

Проведені соціологічні дослідження, покликані сформувати професійний портрет керівника, визначили як сильні сторони менеджерів вищої ланки – здатність управляти собою (89%), чіткі цінності та цілі, творчий підхід (44%), так і недоліки – припинений саморозвиток керівників бібліотек (67%) та невміння навчати (33%). Тому здатність для самоменеджменту кожного керівника набуває надзвичайного значення.

З позиції професіограми керівника до цієї посади висуваються наступні професійні та соціально-психологічні вимоги.

1. Організація управління:

— планування основних показників, створення перспективних, річних планів, планів соціально-економічного розвитку, складання звітів, довідок, аналітичних інформацій;

— облік роботи, менеджмент якості;

— регламентування діяльності бібліотеки (ЦБС);

— моніторинг та аналіз роботи за рік, квартал, місяць, використання отриманих результатів у плануванні, організації роботи;

— впровадження наукової організації праці.

2. Робота з кадрами (підбір, розстановка, трудова дисципліна, заохочення співробітників, дисциплінарний та адміністративний вплив, створення позитивного психологічного клімату в колективі, формування резерву керівних кадрів, підвищення кваліфікації).
3. Методична робота (управління інноваціями, надання практичної професійної допомоги, затвердження методичних матеріалів).
4. Дослідницька робота (проведення локальних бібліотекознавчих, соціологічних, історичних досліджень).
5. Адміністративна робота (приймання та звільнення співробітників, складення штатного розпису, приймання відвідувачів, проведення виробничих нарад, взаємодія з органами влади, громадськими організаціями).
6. Діловодство (підготовка організаційно-розпорядчих документів, ведення справ діловодства, зберігання документів, ведення особових справ).
7. Фінансова діяльність:

— складання кошторису;

— контроль за використанням коштів;

— закріплення матеріальної відповідальності за співробітниками;

— складання авансових звітів;

— затвердження табеля на видачу зарплати.

8. Господарська діяльність (забезпечення приміщеннями, нагляд за станом комунальних послуг, організація охорони та протипожежного захисту, створення умов для зберігання матеріальних цінностей, придбання канцелярських і господарських товарів, техніки, забезпечення транспортом) [2, c. 159-160].

Професіограма керівника дає загальне представлення всього комплексу вимог до менеджера вищої ланки. Наше завдання – перенести ці вимоги на реалії щоденної професійної діяльності.

Статус керівника передбачає високий рівень професіоналізму, виконавчої дисципліни, актуальними також є креативне мислення, вміння ризикувати та нести відповідальність, вміння співпрацювати, адаптуватися до змін, навіть – добра фізична та духовна форма.

Завжди актуальним та надзвичайно необхідним є постійне підвищення кваліфікації керівників всіх рівнів, як в самому закладі, так і поза ним. «Навчання протягом усього життя» ця теза якнайкраще характеризує підходи до формування керівника нового покоління.

Не менш важливою для керівника є інноватика. Сьогодні наявність творчих новацій, особливо серед керівного складу стає головним критерієм оцінки роботи, інструментом аналізу їхньої діяльності. Ще один ключовий момент – створення надійної команди, яка є головним експертом при оцінці інноваційних ідей.

Отже, у практичній діяльності стратегічне управління поєднує інтуїцію та навички керівника вести колектив до перспективних цілей, професіоналізм і творчість персоналу, активне включення всіх співробітників у реалізацію завдань закладу та пошук оптимальних шляхів розвитку [3, c. 32].

3. Головні аспекти діяльності керівника

Важлива роль у підвищенні культури і якості управлінської діяльності належить керівникові, який завжди має бути інтелектуально розвинутим, розумово енергійним, вимогливим, мати високе почуття обов’язку і відповідальності, вміти постійно здійснювати самоконтроль і самовдосконалення, набувати тих якостей і знань, які будуть підвищувати ефективність діяльності організації. Важливо для діяльності керівника мати струнку і гнучку систему управління, і ця система має являти собою єдине ціле.

Задача вдосконалення управління полягає в оптимізації всієї системи, а не окремих її компонентів. Успіх керівника багато в чому залежить від того, чи зможе він ідентифікувати свою діяльність із цілями організації. Керівник завжди має дивитися у майбутнє через призму теперішнього, тобто зіставляти теперішній стан з перспективою в майбутньому.

Зменшення ролі керівної функції на сучасному етапі дає поштовх для подальшого розвитку інших функцій методичної діяльності: аналітичної, дослідницької, інформаційної, консультаційної, педагогічної, інноваційної тощо. Зосереджується увага на методичному забезпеченні роботи бібліотек, у такий спосіб традиційні форми отримують свій подальший розвиток. Метою методичного забезпечення стає сприяння розвитку кожного підприємства.

Сучасні концепції менеджменту і маркетингу, які опановують бібліотеки, впливають на роль, мету, завдання і зміст методичної діяльності. Менеджмент як процес управління бібліотекою, яка існує в ринкових умовах, складається з елементів стратегічного планування, маркетингу, інноваційної діяльності. Така ситуація змінює роль і характер методичної роботи [9, c. 743]. Реорганізація відбувається за основними положеннями теорії управління, менеджменту. Методичні центри, методисти окремих підприємств перебудовують свою діяльність відповідно до маркетингової концепції управління, вивчають досвід інших країн, впроваджують у свою діяльність корисні новації. Таким чином методична діяльність все більше трансформується в оперативну систему підтримки прийнятих рішень, коли постійно виникають нестандартні проблеми в управлінні сучасним підприємством, вирішення яких потребує спеціальних знань і виконання нових функцій.

Керівники для самостійного вивчення складних проблем мають обмаль часу, тому методична робота сучасного підприємства спрямовується на більш високий якісний рівень виконання своїх функцій.

Управління — це не набір стандартних дій і прийомів. Керівник, який хоче працювати якомога ефективніше, досягти максимальної ефективності мотивації діяльності підлеглих, має навчитися користуватися різними стилями, методами і типами впливу, використовуючи ті, що відповідають конкретній ситуації, а не замикатися на одному стилі управління протягом усієї своєї кар’єри. Ефективні керівники — це ті, хто може поводитися по-різному — залежно від вимог реальності [7, с. 175].

Підстави для типологізації моделі ефективного керівника ОДПС можуть бути різними: рівень загальної і спеціальної культури; стиль мислення (інноваційний, активно-творчий, пасивно-виконавчий); ставлення до загально людських цінностей (громадянин-патріот, космополіт, «болото»); мотивація до служби (прагнення до самореалізації, задоволення матеріальних і духовних потреб, забезпечення нормальної кар’єри). Найважливішим критерієм типологізації є здібності у сфері соціального управління [8, с. 303-304].

Управління безпосередньо пов’язане із впливом на підлеглих. Готовність персоналу виконувати накази і розпорядження керівника визначається наступними факторами: ступенем розуміння змісту розпорядження; сумісністю розпоряджень з індивідуальними потребами й інтересами співробітників; інтелектуальними і фізичними здібностями підлеглих; особистими взаєминами; організаторськими талантами керівника; якостями управління; мотиваціями [9, с. 141].

Одним з елементів управління є обов’язкова наявність загальної мети, на досягнення якої будуть спрямовані спільні зусилля. Особисті цілі окремих індивідів змушують керівника або виконати їх для досягнення загального завдання, або підкорити їх досягненню загальної мети, або вчинити так, щоб вони не заважали досягненню цілей організації. Щоб підкорити мету індивіда цілям групи керівник повинен застосувати всю свою енергію, а іноді і владу.

Вплив керівника на підлеглих має на меті саме спонукати їх до певної службової поведінки, що відповідала б як вимогам підрозділу, так і власним уявленням. Відомо два основні способи впливу: прямий (наказ, завдання) і опосередкований, мотивувальний (через стимули) [7, с. 176].

Вдало створена керівником група (коли розподіл офіційних посад відповідає функціям, які люди виконують у повсякденному житті, а не симпатіям керівників) працює рівно, без зривів, і більшість проблем вирішує без конфліктів, зацікавлена в результатах. Натхнена головною ідеєю група досягає поставленої перед нею мети й охоче починає виконувати нове завдання.

Отже, потрібно чітко усвідомлювати, що основним завданням кожного керівника є забезпечення максимальної ефективності мотивації діяльності кожного підпорядкованого йому працівника.

Керівник на всіх рівнях складної ієрархічної системи управління соціальними організаціями є своєрідним «локомотивом», оскільки саме він визначає цілеспрямованість і результативність роботи колективу, підбір кадрів, психологічний клімат та інші аспекти діяльності кожної конкретної виробничої групи [1, с. 173].

Керівник не тільки повинен бути провідником вимог вищих для своїх підлеглих, але і зобов’язаний довести до їх свідомості зміст поставлених завдань, зробити їх метою діяльності кожного співробітника і колективу в цілому. Керівник домагається цього шляхом утвердження свого авторитету і встановлення ділових і неформальних стосунків з усіма членами групи. Ці соціально-психологічні знання повинні бути обов’язковим компонентом підготовки керівників усіх рівнів. Крім цього, слід звернути увагу також на деякі більш специфічні аспекти відносин керівника і групи.

Висновки

Роль керівника безособова. Вона покладає на людину певні обов’язки, норми поведінки і надає йому права. Але кожна людина, прийнявши

роль, ставиться до неї по-своєму. Тому якість виконання ролі — справа суто індивідуальна.

Важливо, щоб кожен працівник знав свої обов’язки і хотів їх виконувати повністю і вчасно. Привести діяльність кожного працівника у відповідність до цілей та інтересів цього органу виконавчої влади є головним завданням керівника-організатора трудового колективу.

Поведінка керівника має оцінюватися залежно від передбачення очікуваних наслідків і певних дій у кожній конкретній обстановці. При цьому доцільно враховувати ті фактори, які регламентують і регулюють поведінку людини.

Уміння підпорядкувати відносини інтересам справи залежать від рольових особливостей особистості. Роль і свідомість людини є регуляторами його поведінки.

Управлінська діяльність сучасного керівника є багатоплановою. Вона об’єднує діяльність з визначення основних цілей управління, а також головних напрямів їх досягнення та розвитку. Ця діяльність пов’язана з впливом на підлеглих, виконанням конкретних управлінських функцій щодо підлеглих, організації в цілому, відповідальністю перед вищими органами за виконання основних функцій організацією. Діяльність керівника передбачає й особливий тип спілкування з особами, що беруть участь в управлінських відносинах, у тому числі мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. Вплив керівника на підлеглих має на меті примушення останніх до конкретної службової поведінки, що відповідала б вимогам організації (підрозділу).

Список використаної літератури

1. Башмаков Н. Про статус керівника підприємства, установи, організації: деякі невирішені питання // Право України. -2009. -№ 2. -С.34.
2. Кіяшко В.І. Поняття та роль керівника в діяльності сучасного підприємства // Форум права. -2008. -№ 1. -С.221-224
3. Коренев Э.Н. Анализ современного состояния системы корпоративного управления в Украине // Економіка: Менеджмент. Підприємництво: Зб. наук. праць. -2010. -№ 4. -С.180-190.
4. Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади: Монографія. -К.: Вид-во УАДУ, 2011. -132 с.
5. Кисіль Л.Є. Керівник підприємства: компетенція та адміністративна відповідальність. -К.: «Наукова думка», 2008. -82 с.
6. Дракер П. Посткапиталистическое общество // Новая постиндустриальная волна на Западе. -М.: Асадеміа, 2009. -100 с.
7. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 р. // ВВР України. -1997. -№ 39. -Ст.261.
8. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05. 1999 р. // ВВР України. — 1999. -№ 28. -Ст.230.
9. Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. // ВВР України. -2002. -№ 20. — Ст.134.
10. Закон України «Про театри і театральну справу» від 31.05.2005 р. // ВВР України. -2005. -№ 26. -Ст.350.
11. Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.1997 р. // Відомості Верховної ради України. — 1997. — № 46. — Ст. 292.
12. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. // ВВР України. — 1991. -№ 49. -Ст.683.
13. Проект Трудового кодексу [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.