Вступ

1. Роль Геккеля Е. у становлення екології

2. Теорія Геккеля Е.

3. Етапи розвитку екології

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Популярність екології останнім часом стрімко зростає. В обговорення екологічних проблем вслід за представниками зацікавлених наук втяглись і широкі громадські кола, в тому числі радіо, друковані засоби масової інформації, телебачення. При цьому об'єкт, предмет і задачі екології кожен розуміє по-своєму, від чого терміни "екологія", "екологічне дослідження" стали вживатись надзвичайно широко, часто-густо без будь-якої на то потреби, втратили своє визначення і навіть свою сутність.

Спочатку екологія виділилась із біології в процесі вивчення пристосування організмів до змін навколишнього середовища і впливу цього середовища на зміни самих організмів. Все це розглядалось в контексті еволюції природи, руйнуючи попередній міф про незмінність раз і назавжди Богом створеної природи.

Е. Геккель визначив екологію як загальну науку про відношення організму до навколишнього зовнішнього світу, який розглядався як сукупність умов існування в широкому розумінні.

Зараз під термін "екологія" почали підводити новий зміст. Багато теоретиків стверджують, що екології як науці вже тісно в біологічних рамках і час зняти обмеження з екології як чисто біологічної науки. Ці ідеї не позбавлені сенсу, однак у них немає чітко визначеного предмета екології.

Починаючи з 60-х років ХХ ст. нове життя отримав термін "екологія". Він тривалий час використовувався виключно фахівцями. Але загострення проблем навколишнього середовища у планетарному масштабі зробило його відомим кожній пересічній людині. Геккель уживав цей термін для назви науки, яка вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних видів.

Тема: „Роботи Е. Геккеля та їх значення на становлення екології”.

1.Роль Геккеля Е. у становлення екології

Сьогодні, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набуває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, черпає в ній емоційну й естетичну наснагу. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середовища та посилення контролю за природокористуванням, але й добре продумана система екологічної освіти й виховання населення.

Екологія — відносно молода наука, ще не так давно нею цікавилося невелике коло спеціалістів. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уявлення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і природи.

Екологія має багато визначень. Найчастіше тлумачать її як науку про взаємозв’язок живих організмів та середовища існування. Всередині XIX сторіччя, стало остаточно зрозумілим, що неможливо вивчати живі організми окремо від їхнього середовища існування. Саме поняття «екологія» (“наука про баланс”) у 1866 році ввів видатний німецький біолог Ернст Геккель і описав екологію як “науку про відносини організму з навколишнім зовнішнім світом, куди ми в широкому розумінні можемо включити всі умови існування” [1, с. 34].

Сьогодні екологія, в широкому значенні, визначається як комплексна інтегральна наука, яка досліджує навколишнє середовище (екосферу планети), його вплив на суспільство та зворотну реакцію природи на діяльність людства.

Екологія – це міждисциплінарна наука, яка базується, крім біологічних основ, на основах географічних, технічних, економічних та соціальних наук

Екологія відносно нова наука і навчальна дисципліна. З приводу доцільності її визначення як науки ще й досі точаться суперечки в наукових колах. Екологія має всі шанси повторити шлях кібернетики і перетворитися з досить чітко окресленої сфери наукових досліджень на аморфне інтегральне поняття, яке буде "покрівлею" для багатьох секторів, які входять до складу природничих наук — геології, географії, біології, інженерії та ін. Та спочатку екологія була-таки наукою (логосом) [1, с. 35].

Термін "екологія" запропонував відомий німецький природодослідник Е. Геккель 1866 року для позначення необхідної, на його думку, науки (logos) про взаємодію і взаємовплив живих істот та їхнього оточення (від грецьк. oikos — дім, помешкання, місце проживання) [2, с. 18]. Серед багатьох запропонованих ним понять саме це стало найвідомішим.

Ернст Генріх Філіп Август Геккель (нім. Ernst Heinrich Philipp August Haeckel; 16 лютого 1834, Потсдам — 19 серпня 1919 Єна) — німецький природодослідник і філософ [1, с. 36].

Ернст Геккель виявив, описав і назвав тисячі нових видів, зробив карту генеалогічного дерева, що має відношення до всіх життєвих форм, і створив багато термінів в біології, зокрема тип, філогенез, екологія і царство Найпростіші (Protista).

Геккель підтримував роботу Чарльза Дарвіна в Німеччині і розвивав спірний Біогенетичний закон, що стверджує, що біологічний розвиток індивідуальних організмів, або онтогенез, є паралельним та підсумовує повний еволюційний розвиток різновидів, або філогенез: "Онтогенез є рекапітуляцією філогенезу" [1, с. 36].

З 1852 вивчав медицину і природознавство в Берлінському, Вюрцбургському і Віденському університетах. У 1857 отримав диплом лікаря. З 1861 приват-доцент, в 1865-1909 професор Єнського університету [1, с. 37].

2. Теорія Геккеля Е.

Батьківщиною екології як науки прийнято вважати Німеччину. Сам термін був придуманий в 1867 році німецьким зоологом Ернстом Генріхом Геккелем. Він уважав, що екологія — це наука, що вивчає взаємозв'язок організму й навколишнього середовища. Але мало хто, навіть серед самих екологів, знає, що Геккель був також головним популяризатором теорії Дарвіна в германомовному світі, і створив свою теорію соціального дарвінізму — монізм "Німецька ліга моністів", що комбінує науковий экологізм і грунтовництво (так ми перекладаємо українською мовою мову німецьке поняття vylkіsch, що включає й неодмінний нацистський елемент, оскільки засновано на концепції "крові й ґрунту") [6, с. 44].

Німецький соціал-дарвінізм практично із самого початку був пов'язаний з екологічною концепцією. Геккель був прихильником ідей расизму й націоналізму, так що німецький соціал-дарвінізм став політичною концепцією, що дала обґрунтування для романтичного расизму й націоналізму.

Він вірив у перевагу нордичної раси над всіма іншими й дійшов до фанатизму у своєму націоналізмі під час Першої світової війни. Подібне "походження" екології зовсім не означає, що нинішній екологічний рух повинне потенційно нести в собі якісь фашистські тенденції, однак пояснює, чому нацизм і фашизм часто просочені екологічним духом (боротьба за чистоту свого — як народу, так і природи).

Монізм припускав сполучення еволюційного підходу до людини з расовими ідеями. У таких добутках як "Природна історія світобудови" (1868), "Антропогенія, або історія розвитку людини" (1874), "Натураліст під тропіками" (1876), Э. Г. Геккель відстоював ідею культурної нерівноцінності людських рас у процесі еволюційного розвитку [6, с. 45]. Не в якому ступені не будучи прихильниками еволюціонізму, ми не можемо не підкреслити значення праць ученого в справі розвитку расової екології.

Отже, екологія — наука про взаємовідносини живих організмів та їхніх угруповань між собою та з довкіллям. Хоча сам Е. Геккель пізніше надавав перевагу терміну "біоекономія" (чи "економія природи"), коротше і точніше слово "екологія" поширювалося дедалі більше. У другій половині ХХ ст. воно стало універсальним гаслом і замінило всі інші поняття. Існує багато визначень екології, а також суперечностей у ставленні до цього терміна в різних країнах [6, с. 46].

Частина науковців у своїх визначеннях наголошують на походженні екології з біології і підкреслюють вивчення нею відносин живих істот з довкіллям (до цього класу належить наведений нами скорочений і дещо узагальнений варіант). У розвинених країнах Заходу слово "еcology" позначає саме біоекологію, до кола інтересів якої належить вивчення насамперед живих істот, а не питань економіки, виробництва і суспільства, а також умов забезпечення їх стійкого і безпечного розвитку та ін. Однак розвиток екології такий стрімкий, що невдовзі правильніше буде визначати її як синтез науки про довільні природні сукупності об'єктів та явищ і нових принципів та уявлень про призначення людини й інших організмів і мети їх життєдіяльності.

Прикметник "екологічний" вже став синонімом слів "розумний", "доцільний", "правильний", "раціональний", "такий, як треба" та ін. "Екологізація" розумової та практичної діяльності людей помітніша в розвинених країнах, але вона охоплює порівняно швидко всю Землю, що дає людству певні сподівання не лише на фізичне виживання, а й на прогрес і стійкий розвиток [6, с. 46].

Розширення поля діяльності екології поза суто біологічні межі примусило науковців Заходу запропонувати додатковий термін — Environmental Science (точна наука про суспільство). Саме цей великий розділ сучасної екології досяг значних успіхів у вивченні надскладної системи з мільярдів людей, незліченної кількості інших живих істот і неживого природного середовища, дав змогу робити обґрунтовані передбачення всепланетного обсягу і стати помічником в усіх будівельних та інших проектах.

Отже, на наших теренах термін "екологія" вдало поєднує в собі два іноземних поняття і може застосовуватися і до біологічних досліджень, і до інженерно-технологічних чи соціально-економічних. Ми переконані в тому, що немає сенсу засмічувати рідну мову чимось на кшталт "енвіронменталістика" для позначення небіологічних аспектів екологічних досліджень [6, с. 47].

Бурхливий розвиток екології останніми десятиліттями сприяв надзвичайно глибокому оновленню цієї дуже давньої царини знань. Дехто взагалі вважає, що вона невдовзі займе становище лідера сучасних наук (хоча, на наш погляд, ними вже стали нанонауки). Не буде перебільшенням стверджувати, що екологія "існувала завжди". Первісна людина померла б від голоду без необхідних знань про особливості поведінки дичини, якби не мала отриманого від предків і набутого самостійно досвіду "взаємовідносин з довкіллям" [6, с. 47].

У наукових працях учених усіх давніх цивілізацій зустрічаємо чимало цікавих даних про вплив на рослини і тварини кліматичних змін, про особливості відомих їм живих істот, ознаки пристосування до умов середовища проживання тощо.

Пропонуючи свою "екологію", Е. Геккель мав на увазі не лише поглиблення таких досліджень, а й перехід до пошуків і формулювання основних законів взаємодії живого з довкіллям, а відтак, до використання їх на практиці.

3. Етапи розвитку екології

Екологія довго розвивалася як частина біології — загального вчення про світ живого. Не виокремлюючись істотно з неї, за сотню років вона тричі змінила парадигму (вихідний принцип, основу міркувань і досліджень).

На першому етапі (до 30-х років ХХ ст.) екологія спиралася на визначні праці Ч. Дарвіна, О. Гумбольдта, К. Рульє, Е. Геккеля, І. Сент-Іллера та багатьох інших великих вчених і концентрувалася на дослідженні впливу фізичних (температура, світло тощо) і хімічних (склад води та ін.) чинників довкілля на життєдіяльність окремої особини чи цілого виду.

Екологія тимчасово звузилася до аутоекології, або аутекології (екології особини), що тоді було перевагою, а не вадою. Вчені використали всю могутність наукового методу досліджень, додавши до загального ознайомлення і спостережень обмірковані наперед порівняно точні досліди з вартими довіри результатами (наприклад, про вплив мінеральних добрив на розвиток рослин і кінцевий врожай). Екологи тих часів були малопомітними представниками "чистої" науки [1, с. 38]. Громадськість мало цікавилася їхніми спостереженнями, дослідами і науковими працями.

Вперше на екологів звернули увагу у зв'язку з їх спробами "зберегти природу", створити захищені зони і національні парки для порятунку рослин і тварин, яким загрожувало зникнення. Завдяки підтримці журналістів і частини політиків їм таки дещо вдалося, адже з'явилися не лише перші заповідники, а й закони і правила щодо рибальства і полювання.

Другий етап був порівняно нетривалим і стосувався дослідження великих груп організмів (популяцій та їх об'єднань) під кутом аналізу взаємодії окремих особин і популяцій різних видів істот. Прикладом є проблема взаємовпливу хижаків та їхньої здобичі, видів-продуцентів (зелених суходольних рослин, водоростей тощо) і видів-споживачів (комах, тварин, риб тощо).

Лідером серед усіх царин екології стала популяційна екологія (або демекологія). Великою заслугою цього етапу розвитку екології є залучення такого могутнього інструменту, як вища математика (насамперед диференціальних рівнянь). Вперше екологи дістали змогу теоретично моделювати розвиток подій у живому довкіллі, робити передбачення (на жаль, надто спрощені й не досить точні).

Третій етап розпочався після Другої світової війни, коли домінуючим стало уявлення (сучасна парадигма) про "пов'язаність усього з усім". Було, хоч і з запізненням, усвідомлено необхідність одночасного і якнайточнішого врахування як взаємодії між собою та з речовинним довкіллям усіх видів і варіантів живого довкілля, так і змін природного середовища внаслідок розвитку сфер Землі і впливу на нього людської діяльності.

Необхідність такого розширення сфери екологічних досліджень розуміли й раніше окремі видатні вчені, які задовго до початку третього етапу вели дослідження на "синекологічному" рівні. Серед таких геніїв — наш земляк, нащадок запорізьких козаків В. Вернадський (1863 1945), який був першим керівником Академії наук України і засновником не однієї — кількох сучасних наук (геохімії, біогеохімії, радіогеології та ін.) [1, с. 41]

Великий внесок у природознавчі дослідження зробили його сучасники фітоекологи Г. Висоцький (1838-1940) і П. Погребняк (1900-1976). Не можна не згадати й англійця А. Тенслі, який у 1935 р. запровадив у вжиток поняття "екосистема", узагальнивши розпочаті ще до нього поглиблені дослідження характеристик екосистем (ланцюгів живлення і пірамід мас та енергій, ролі продуцентів, консументів і редуцентів тощо) [1, с. 41].

Нині екологія переживає дуже складний і суперечливий період свого розвитку. Не викликає сумнівів необхідність “повороту” до проблем довкілля всіх природничих і гуманітарних наук. Проте не можна перетворювати екологію на метод або ж тему для балачок. Буде помилкою “розчинення” її в безлічі спеціалізованих наукових напрямків. Пора відмовитися від фінансування теоретичних і практичних екологічних досліджень у межах “старих” наук. Важливо, але вочевидь недостатньо писати тільки статті чи книги -”страшилки” про негаразди, сміття, хвороби, загрози. Це корисно для формування виважених дій і поведінки людей, для глобалізації і застосування ними такого простого і важливого положення, як “чисто не там, де безперервно підмітають, а там, де ніхто й ніколи не розкидає сміття” [1, с. 42]. Однак цього надто мало для відвернення загрози втрати озону, забруднення питної води, зниження родючості ґрунтів, винищення лісів. Тут потрібні гроші, і чималі.

Згадані тут та інші загрози неможливо відвернути без розвитку експериментальної екології, без створення глобальної системи моніторингу довкілля — систематичних точних вимірювань стану повітря, води і ґрунту майже всієї поверхні Землі. Однак такі дані будуть мертвою інформацією у разі відсутності теорій, методів та засобів передбачення і коригування стану і змін довкілля. Людство гарантовано загине, якщо й надалі спрямовуватиме щороку понад 1200 млрд. доларів США на військові цілі (не кажучи про інші непотрібні витрати) [1, с. 43].Екологія повинна стати одним з лідерів серед наук ХХІ століття, а роззброєння і дотримання екологічних законів — основою всіх форм діяльності людини. Це єдиний шанс виживання людства.

Використовуючи методи і досягнення майже всіх природничих наук, сучасна екологія вийшла далеко за межі своєї “біологічної” колиски. Відкликаючись на потреби життя, вона вже стала най інтегральнішою з усіх інших наук, об’єднуючи точні, соціальні та гуманітарні науки. Об’єднуючим центром екології є глобальна екологія (мегаекологія), яка системно вивчає і прогнозує стан і зміни всієї Землі та її біосфери, рекомендує шляхи гармонізації відносин людства і довкілля. Шість інших блоків, які розташовані навколо центрального і взаємодіють як з ним, так і між собою, мають вужчі завдання, вивчаючи різні об’єкти (що відображено в назвах). Найтривалішу історію і чималі досягнення має біоекологія, налічуючи щонайменше 10 галузевих розділів як старих (аутоекологія, популяційна екологія, синекологія та ін.), так і порівняно нових (біоекомоніторинг, заповідна справа, експериментальна біоекологія, біоіндикація та ін.). Ще більше “екологій” — підрозділів: мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини та інші (фауни і флори моря, прісних вод, замкнених підземель, “оаз життя” в точках виходу мантійних вод і газів у рифтові тріщини дна океанів тощо) [1, с. 46].

Варті окремої розмови досягнення кожного з цих розділів і підрозділів. Наприклад, експериментальна біоекологія розпочинала з вивчення найпростіших моделей біосфери об’ємом заледве 2-3 літри, а нині у США (штат Арізона) черговий “екіпаж” з кількох “біонавтів” працює у величезній скляній “Біосфері-2”. До неї входять тропічний ліс, пустеля, савана, болото і навіть мале солоне море завглибшки 8 м. В ізольованому від довкілля об’ємі цієї чудової моделі майбутніх поселень людей на інших планетах, у замкненому біоциклі взаємодіють 3800 видів земної фауни і флори. Хоча на початковій стадії цей цікавий експеримент зазнав певної критики, його важливість і перспективність безсумнівні, тому він з огляду на отриманий досвід триває [1, с. 47].

Чималий набуток має і геоекологія з її основними розділами — екологією ландшафтів, атмосфери, гідросфери, літосфери та підрозділами — екологією рік, озер, боліт, морів, океанів, штучних водойм, ґрунтів, гірничої справи тощо. Велике інтегруюче значення має блок екології Землі, серед завдань якого — як поєднання досягнень інших напрямків (наприклад, економіки раціонального природокористування, охорони довкілля), так і дослідження слідів давніх екологічних катастроф, яких не раз зазнавала Земля. Знання про їх наслідки дуже важливі для побудови правильних прогнозів майбутнього. Дедалі більші реальні досягнення має прогресуюча техноекологія. Кожен її розділ — екологія енергетики, промисловості, транспорту, військової справи, сільського господарства тощо — має кілька підрозділів.

Так, екологія енергетики вивчає екологію атомних, теплових і гідроелектростанцій, а також нових нетрадиційних джерел енергії. Соціоекологія об’єднує щораз більше здобутків соціальних та гуманітарних наук, використовуючи методи й засоби точних наук. Особливо важливими стали на сучасному етапі психоекологія, екологія міст, екологія народонаселення, природоохоронне законодавство та ін.

Відбувається подрібнення великих напрямів на вужчі підрозділи, які глибоко вивчають нагальні проблеми взаємодії суспільства і довкілля. Важливі завдання вирішуватиме у майбутньому молода космічна екологія, адже в “околицях Землі” рівень забруднення подекуди перевищив усі допустимі межі [1, с. 48].

Висновки

Термін "екологія" запропонував відомий німецький природодослідник Е. Геккель 1866 року для позначення необхідної, на його думку, науки (logos) про взаємодію і взаємовплив живих істот та їхнього оточення (від грецьк. oikos — дім, помешкання, місце проживання). Серед багатьох запропонованих ним понять саме це стало найвідомішим.

Екологія — наука про взаємовідносини живих організмів та їхніх угруповань між собою та з довкіллям.

Пропонуючи свою "екологію", Е. Геккель мав на увазі не лише поглиблення таких досліджень, а й перехід до пошуків і формулювання основних законів взаємодії живого з довкіллям, а відтак, до використання їх на практиці. Екологія довго розвивалася як частина біології — загального вчення про світ живого.

Геккель був прихильником ідей расизму й націоналізму, так що німецький соціал-дарвінізм став політичною концепцією, що дала обґрунтування для романтичного расизму й націоналізму.

Він вірив у перевагу нордичної раси над всіма іншими й дійшов до фанатизму у своєму націоналізмі під час Першої світової війни. Подібне "походження" екології зовсім не означає, що нинішній екологічний рух повинне потенційно нести в собі якісь фашистські тенденції, однак пояснює, чому нацизм і фашизм часто просочені екологічним духом (боротьба за чистоту свого — як народу, так і природи).

Монізм припускав сполучення еволюційного підходу до людини з расовими ідеями. У таких добутках як "Природна історія світобудови" (1868), "Антропогенія, або історія розвитку людини" (1874), "Натураліст під тропіками" (1876), Э. Г. Геккель відстоював ідею культурної нерівноцінності людських рас у процесі еволюційного розвитку. Не в якому ступені не будучи прихильниками еволюціонізму, ми не можемо не підкреслити значення праць ученого в справі розвитку расової екології.

Список використаних джерел

1. Васюкова Г. Т. Екологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К. : Кондор, 2009. — 524, с.
2. Дуднікова І. І.Екологія: Навчальний посібник. — К.: Видавництво Європейського університету, 2006. — 327, с.
3. Екологія: Підручник для економічних вищих навчальних закладів і факультетів. — К.: КНЕУ, 2006. — 371, с.
4. Кучерявий В. П. Екологія: Підручник для студ. вуз. — Львів : Світ, 2000. — 499 с.
5. Потіш Л. А. Екологія : навчальний посібник. — К. : Знання, 2008. — 271, с.
6. Сухарев С. М.Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 391, с.
7. Чайка В. Є. Екологія: Навчальний посібник. — Вінниця: Книга-Вега, 2002. — 407 с.