Вступ

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Немає практичного способу звести аудиторський ризик до нуля. Аудитор завжди намагається, щоб ризик неправильної думки був незначним. Тому він повинен спланувати аудит так, щоб ризик неправильного вирішення був достатньо малим. Для цього аудиторові необхідно досягти такої обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю, яка дала б йому змогу правильно спланувати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати професійні знання для оцінювання ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхідних для зменшення ризику до сприятливого рівня.

1.   Ризики контролю

Ризик аудиту або загальний ризик — це ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку в тих випадках, коли в документах фінансової звітності існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за неправильно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень [7, с. 147].

Ризик аудиту має три складових:

— властивий ризик;

— ризик, пов’язаний із невідповідністю функціонування внутрішнього контролю;

— ризик невиявлення помилок та перекручень [7, с. 147].

Аудиторський ризик являє собою ризик того, що аудитор може позитивно оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає реальності.

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства — це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існувати за класом операцій або класом укладених угод і може бути суттєвою окремо або в сукупності з недостовірною інформацією за іншими рахунками або класами операцій, не буде попереджена або своєчасно виявлена системою внутрішнього контролю підприємства [7, с. 148].

Ризиком контролю є побоювання того, що недостовірна інформація, яка може виникнути і бути суттєвою окремо або разом з іншою недостовірною інформацією, не буде виявлена або своєчасно застережена системою внутрішнього контролю.

Нагадаємо, що виходячи із зарубіжного досвіду суттєвою або матеріальною вважають помилку, яка сама або в сукупності з іншими спотворює фінансову звітність на 4-5% від загального підсумку звітності, або сама по собі незначна, проте змінює фінансовий результат на протилежний — збиток на прибуток, і навпаки.

Ризик контролю у Шотландії називають ризиком, пов’язаним з контролем, а у Франції — ризиком, пов’язаним з характером оброблюваних операцій, а також зі створенням і функціонуванням систем, що трохи відрізняються від міжнародних нормативів. З наведеного визначення ризику контролю можна зробити висновок, що він складається з двох компонентів — ризику системи бухгалтерського обліку і ризику систем внутрішнього контролю [7, с. 148].

Завжди існує ризик певної невідповідності внутрішнього контролю у зв’язку зі звичайною обмеженістю функціонування кожної системи внутрішнього контролю. Для того, щоб оцінити ризик невідповідності внутрішнього контролю, аудитор повинен вивчити адекватність описання внутрішнього контролю та перевірити процедури внутрішнього контролю підприємства. Якщо немає такої оцінки аудитор повинен зробити припущення, що розмір ризику внутрішнього контролю високий.

Аудитору необхідно отримати вичерпні роз’яснення від працівників служб внутрішнього контролю і обліку для того, щоб надалі він мав змогу правильно спланувати аудит. Система внутрішнього контролю складається з середовища контролю і процедур контролю. Середовище контролю належить до галузі діяльності керівництва й управлінського персоналу, саме вони запроваджують функціонування внутрішнього контролю на підприємстві.

Фактори, які мають вплив у середовищі контролю, формують управлінську філософію й операційний стиль, організаційну структуру підприємства, методи надання прав і визначення обставин, систему управлінського контролю, у тому числі функцію внутрішнього аудиту, функції ради директорів, персональні рішення і процедури [7, с. 149].

Процедури внутрішнього контролю являють собою рішення, що доповнюють середовище контролю, які керівництво прийняло для забезпечення обґрунтованої гарантії того, що конкретні завдання підприємства будуть досягнуті. В основному, це процедури, що стосуються відповідного санкціонування виконання угод, розподілу службових обов’язків, підготовки та виконання наказів, документів, зберігання активів і незалежних перевірок виконавчої дисципліни.

Розуміння системи внутрішнього контролю й обліку разом з оцінкою внутрішнього (притаманного) ризику, інші міркування дають змогу аудитору встановити види суттєвої недостовірної інформації, що могла існувати у фінансовій звітності, проаналізувати фактори, котрі впливають на ризик можливості припущення суттєвих перекручень; підготувати відповідні незалежні процедури перевірки.

Аудитор не бере до уваги ті рішення і процедури в межах систем обліку і внутрішнього контролю, що не належать до фінансової інформації. Наприклад, рішення і процедури, що стосуються ефективності певних управлінських процесів прийняття рішень (визначення цін продажу на товари або витрат на дослідження і розвиток), котрі хоч і є важливими для підприємства, але не належать до процесу аудиторської перевірки [7, с. 150].

Отримавши роз’яснення щодо систем обліку і внутрішнього контролю з метою планування аудиту, аудитор повинен здобути необхідний рівень знань про системи обліку й управлінського контролю.

Аудитор має отримати вичерпні роз’яснення від персоналу підприємства про середовище контролю, щоб оцінити ставлення керівництва до порядку внутрішнього контролю і усвідомлення ним його значення для підприємства.

Аудитор мусить знати систему обліку клієнта, що дасть йому змогу зрозуміти основні види операцій підприємства, закономірність виникнення таких операцій; бухгалтерські проводки, первинні документи і специфічні рахунки, на підставі яких складається фінансова звітність; порядок ведення обліку і підготовки фінансових звітів, у тому числі електронно-обчислювальну обробку облікових даних.

Аудитору слід отримати вичерпні пояснення стосовно порядку процедур контролю, щоб правильно спланувати аудиторську перевірку, отримати необхідні знання процедур контролю. Наприклад, під час отримання пояснень про систему обліку грошових коштів аудитор отримує уявлення про стан справ на рахунках у банку клієнта.

Після отримання пояснень про систему внутрішнього контролю й обліку аудитор повинен зробити попереднє оцінювання ризику внутрішнього контролю за конкретними позиціями фінансової звітності.

При плануванні своєї методики перевірки, аудитору необхідно вивчити попередню оцінку розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю (враховуючи власну оцінку внутрішнього (притаманного) ризику), щоб визначити відповідний ризик невиявлення помилок [4, с. 236].

Аудитор може зробити попереднє оцінювання ризику невідповідності внутрішнього контролю тільки тоді, коли він має спроможність визначити процедури систем обліку і внутрішнього контролю, що відповідають внутрішнім положенням підприємства і що сприяють виявленню перекручень у фінансовій звітності, коли він планує виконати процедури узгодження, щоб підтвердити свою оцінку перевіреної фінансової звітності.

Докази, отримані аудитором, можуть дати йому більше впевненості, аніж докази, отримані ним від інших осіб.

До того, як скласти висновок з результатів проведеного аудиту, аудитор повинен переглянути складені ним попередні оцінки ризику внутрішнього контролю.

2. Умови отримання сертифікату аудитора

Відповідно до Постанови Верховної Ради України №3126-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р., Постанови Кабінету Міністрів № 326 від 4 травня 1993 р. та розпорядження Кабінету Міністрів України № 1042 від 6 грудня 1993 р. у складі Інституту підготовки спеціалістів статистики та ринку створений Національний центр обліку та аудиту України (НЦОАУ) [3, с. 264].

Основними завданнями НЦОАУ є:

— методичне і навчальне забезпечення підготовки бухгалтерів масової кваліфікації та аудиторів через курсову мережу Держкомстату, яка є правомочною установою для перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів і аудиторів;

— забезпечення наукових методичних розробок, що використовуються у навчальному процесі підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації бухгалтерів, аудиторів, статистиків, ревізорів. Для цього в складі центру із числа вчених і практиків у галузі бухгалтерського обліку, статистики, аудиту, контролю і ревізії створена науково-методична рада [3, с. 265].

Права на отримання сертифіката мають громадяни України, які здобули вищу освіту, мають певні знання з аудиту та досвід роботи не менше трьох років підряд за фахом аудитора, ревізора, юриста, фінансиста або економіста та склали іспит. Порядок і умови продовження чинності сертифіката визначені Положенням «Про сертифікацію аудиторів», яке затверджене Аудиторською палатою України.

Для отримання сертифіката претендент подає до АПУ такі документи:

• клопотання,
• копію диплому,
• виписку з трудової книжки,
• документ про оплату [3, с. 265].

Сертифікат — офіційний документ, який засвідчує право на здійснення аудиту підприємств та господарських товариств (серія А), банків (серія Б). Є також серія АБ. Бланк сертифіката є бланком суворої звітності із зазначенням номера та серії [3, с. 265].

Аудитори, строк дії сертифікатів яких закінчується, не раніше трьох і не пізніше одного місяця до закінчення строку повинні подати до секретаріату АПУ такі документи:

• клопотання установленого зразка,
• витяг з трудової книжки, сертифікат,
• термін дії якого закінчується,
• реферат про аудиторську діяльність і підвищення кваліфікації за період володіння сертифікатом,
• документ про внесення плати за продовження дії сертифіката [3, с. 266].

Аудитори, які працюють за фахом від двох до трьох років або за сумісництвом не менше трьох років і не мають зауважень щодо роботи та щодо реферату, проходять співбесіду в постійних комісіях з приймання іспитів.

У разі позитивних результатів співбесіди прізвище аудитора вноситься до Протоколу осіб, дія сертифіката яким продовжується на п’ять років, а аудитори, які не з’явилися на співбесіду з приводу продовження дії сертифіката в призначений термін без повідомлення про поважні причини неявки, повинні складати іспити на загальних підставах.

Кандидати, які не склали кваліфікаційний іспит, мають право складати його вдруге на загальних умовах згідно з цим Положенням. Складений успішно перший етап іспиту зараховується кандидату при складанні кваліфікаційного іспиту вдруге, якщо після дати складання першого етапу іспиту минув не більше ніж один рік.

Після затвердження на засіданні АПУ протоколу Комісії з сертифікації та удосконалення професійних знань аудиторів АПУ з результатами складання кваліфікаційного іспиту Секретаріат АПУ здійснює видачу сертифікатів [4, с. 245].

Термін чинності сертифіката — п’ять років.

Аудитори, термін чинності сертифіката яких закінчується, не раніше від трьох і не пізніше від одного місяця до закінчення цього терміну повинні подати до Секретаріату АПУ (в одному примірнику) чи до РВ АПУ (у двох примірниках) такі документи:

• заяву про подовження терміну чинності сертифіката аудитора встановленого зразка;
• копію трудової книжки, засвідчену нотаріально або за місцем роботи;
• сертифікат, термін чинності якого закінчується;
• копії свідоцтв про щорічне удосконалення професійних знань;
• документ про внесення плати за продовження терміну чинності сертифіката;
• копію першої сторінки паспорта [4, с. 245].

Спеціальних закладів для підготовки до іспиту немає. Але при регіональних відділеннях Спілки аудиторів України, при АПУ, в Національному центрі обліку та аудиту організовують курси з підготовки до іспитів на отримання сертифіката аудитора серії «А»(для аудиту суб’єктів господарювання) та серії «Б»(для аудиту банків).

Іспити проходять в приміщенні АПУ. Для допуску до іспитів необхідно надати заяву за встановленою формою, копію диплому, засвідчену нотаріально, копію трудової книжки, засвідчену нотаріально, документ про оплату за проведенням сертифікації, копію першої сторінки паспорта.

Іспит проходить в 2 етапи:

1 етап – письмове тестування з 50 питань з чотирма варіантами відповідей. Правильних відповідей повинно бути не менше 35 для того, щоб перейти до другого етапу.

2 етап – письмове вирішення ситуаційного завдання [4, с.246].

Особа, що набирає більше 60 балів за результатами 2-х етапів отримує сертифікат аудитора.

Якщо кандидат не склав будь-який з етапів він має право подати на апеляцію у письмовому вигляді впродовж 10 днів після затвердження та повідомлення результату іспиту. Рішення приймає Комісія з сертифікації та освіти АПУ. Кандидат має право на необмежену кількість разів здавати перший етап, другий етап здає повторно протягом року з дати здачі першого етапу.

Після отримання сертифіката, аудитор повинен періодично поодовжувати строк його дії, шляхом удосконалення своїх знань та підвищення кваліфікації.

3. Зміст заключного етапу аудиту

Завершальним етапом аудиту є складання аудиторського висновку, тобто аудитор оформляє результати своєї перевірки у вигляді висновку і звіту.

Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора, аудиторської фірми, який складається у встановленому порядку і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності [2, с. 188].

Національний норматив Аудиторської палати України №26 «Аудиторський висновок» розроблено на основі міжнародних норм, законодавства і стандартів України, що регулюють аудиторську діяльність.

Відповідно до міжнародних нормативів аудиту та статей Закону України «Про аудиторську діяльність», аудитор повинен проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі аудиторських доказів для формування свого висновку про перевірену фінансову інформацію. Висновок аудитора призначений для широкого кола користувачів, його оприлюднення є свідченням того, що річний бухгалтерський звіт клієнта як у цілому, так і в усіх частинах відповідає чинному законодавству України, правилам ведення бухгалтерського обліку і є достовірним [2, с. 189].

Складання аудиторського звіту — процес доволі складний. Зміст цього документа залежить від конкретних обставин і результатів дослідження господарських операцій, його форма у зв’язку з цим може бути довільною, він не є офіційним аудиторським документом, а призначений виключно для клієнта і може бути оприлюднений тільки з його дозволу.

Аудиторський звіт за обсягом більш розширений документ, а висновок — стислий і короткий. Залежно від мети складання аудиторський висновок може мати кілька призначень. Насамперед це змістовний, цілеспрямований висновок незалежного спеціаліста про звіт підприємства, разом з тим висновок є правовим актом, оскільки у визначених законодавством України випадках лише звіт дає інформацію про результати роботи підприємства, яка може розглядатися акціонерами на своїх зборах.

Результати аудиту оформляються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітко викладене письмове уявлення про перевірену фінансову звітність.

Основні елементи аудиторського висновку. Аудиторський висновок складається з таких розділів:

1. Заголовок.
2. Розділ, у якому йдеться про замовника аудиторського висновку.
3. Вступний розділ.
4. Масштаб перевірки.
5. Висновок аудитора про перевірену звітність.
6. Дата аудиторського висновку.
7. Адреса аудиторської фірми.
8. Підпис аудиторського висновку [2, с. 190].

Аудиторський висновок складається у довільній формі. Заголовок аудиторського висновку містить запис про те, що аудиторську перевірку здійснює незалежний аудитор (аудитори), та назву фірми або аудитора, який проводив аудит. Це є свідченням того, що під час аудиту не було жодних причин, які могли б призвести до порушення принципу незалежності перевірки. Незалежність міркувань аудитора — обов’язкова вимога об’єктивності аудиторського дослідження. Якщо цю умову порушено, аудитор не має права робити висновок про перевірену звітність, зібрана інформація не є достатньою і доказовою [2, с. 190].

В аудиторському висновку має бути чітко визначено, кому він адресується, та споживач інформації, яка наведена в аудиторському висновку. В аудиторському висновку треба зазначити, що відповідальність за складання звітності покладається на керівництво підприємства, яке перевіряється, а також вказати на відповідальність аудитора за аудиторський висновок, який має бути обґрунтований за результатами проведеної перевірки.

В аудиторському висновку треба показати масштаб та розкрити зміст проведеної роботи. Цей розділ повинен дати впевненість споживачам аудиторського висновку в тому, що аудит здійснено відповідно до вимог українських нормативів та загальноприйнятої практики або згідно з вимогами загальноприйнятих стандартів аудиту (міжнародних стандартів).

Аудиторський висновок має містити зауваження про те, що перевірку було сплановано, підготовлено з достатньою впевненістю у тому, що звітність не містить у собі суттєвих помилок. Під час аудиторської перевірки аудитор повинен оцінювати викривлення та невідповідності в облікових системах підприємства, їх суттєвість, визначити чи можуть вони настільки змінити звітність, що це впливатиме на економічні рішення її користувачів.

Суттєвість залежить від абсолютного розміру позиції, або погрішності, оцінюваної аудиторам з урахуванням конкретних обставин. Аудиторський висновок повинен містити також відомості щодо:

— використання аудитором конкретних тестів під час перевірки інформації, що підтверджує цифровий матеріал, покладений в основу поданої звітності;

— методології обліку, яка використовувалася керівництвом під час підготовки звітності та подання фінансових звітів у цілому;

— масштабу перевірки. Останнє може викладатися аудитором орієнтовно так: «Ми провели нашу перевірку відповідно до вимог українських стандартів, згідно з якими під час аудиторської перевірки необхідно зібрати достатню інформацію про те, що звіти не містять у собі суттєвих помилок, і сформувати на цій основі висновок про його реальний фінансовий стан. Ми перевірили тестуванням інформацію, що підтверджує цифровий матеріал, покладений в основу звітності. Під час перевірки були розглянуті бухгалтерські принципи оцінки матеріальних статей балансу, використані керівництвом підприємства (організації), здійснена оцінка основних засобів, матеріалів та ін. Ми вважаємо, що під час перевірки нами було зібрано достатню кількість інформації для висновку» [4, с. 259].

Висновок аудитора про перевірену звітність. Аудитор повинен підготувати чіткий висновок про перевірену звітність, забезпечити відповідність її у всіх суттєвих аспектах інструкціям про порядок складання звітності та принципам обліку, що діють в Україні.

Дата аудиторського висновку. Датою аудиторського висновку є день завершення аудиторської перевірки. У цей день аудитор зобов’язаний доповісти про результати перевірки керівництву підприємства, що перевіряється. Тільки після підписання керівництвом звітів, що додаються до аудиторського висновку, і підтвердження їх своїм підписом він проставляє дату аудиторського висновку. Адреса аудиторської фірми. В аудиторському висновку слід зазначити адресу (місцезнаходження) аудиторської фірми або юридичну адресу, а також номер і свідоцтво про включення в Реєстр Аудиторською палатою України [4, с. 260].

Підпис аудиторського висновку. Аудиторський висновок підписує від імені аудиторської фірми її директор або аудитор, який має на це відповідні повноваження.

Аудиторський висновок рекомендується підписувати ім’ям аудиторської фірми, оскільки вона несе юридичну відповідальність за якість проведеного аудиту. Аудиторською палатою України у разі неякісного проведення аудиторської перевірки аудиторська фірма може бути виключена з Реєстру суб’єкта аудиторської діяльності.

Після підписання аудиторського висновку і вручення примірників клієнту аудитор повинен попередити його про відповідальність за несвоєчасне подання аудиторського висновку до податкової інспекції у разі проведення обов’язкового аудиту.

4. Модифікований аудиторський висновок

Завершальним етапом аудиту є складання аудиторського висновку, тобто аудитор оформляє результати своєї перевірки у вигляді висновку і звіту.

За різних обставин стандартна форма аудиторського висновку може змінюватися. Усі зміни стандартного позитивного висновку називаються відхиленням від нього. Для опису різноманітних відхилень використовуються такі терміни:

— обмеження;

— модифікація;

— доповнення [6, с. 175].

Модифіковані висновки

Аудиторський висновок вважається модифікованим, якщо він містить такі елементи:

Питання, що не впливають на думку аудитора:

а) пояснювальний параграф.

Питання, що впливають на думку аудитора:

а)  умовно-позитивна думка;

б)  відмова від висловлення думки;

в) негативна думка [6, с. 175].

Одноманітність форми і змісту кожного типу модифікованого висновку полегшує користувачеві розуміння цих висновків. Тому цей МСА розглядає формулювання безумовно-позитивної думки, а також приклади модифікуючих висловів, які можна використовувати, складаючи модифіковані висновки.

Питання, що не впливають на думку аудитора

За певних обставин аудиторський висновок може бути модифікований з додаванням пояснювального параграфа щодо питання, яке впливає на фінансові звіти і включене до приміток до фінансових звітів. Додавання такого пояснювального параграфа не впливає на думку аудитора. Цей параграф розміщують після параграфа, який містить думку аудитора; у ньому, як правило, є фраза про те, що це питання не є підставою для висловлення умовно-позитивної думки [6, с. 176].

Аудитор повинен модифікувати аудиторський висновок, включивши параграф, який указуватиме на суттєвий фактор, який стосується проблеми безперервності.

Аудитор повинен модифікувати аудиторський висновок, додавши відповідний параграф, якщо виявлено суттєву невизначеність (яка не стосується проблеми безперервності), усунення якої залежить від майбутніх подій і яка може вплинути на фінансові звіти. Невизначеність — це фактор, наслідки якого залежать від майбутніх дій (або подій), які суб’єкт господарювання безпосередньо не контролює, але які можуть вплинути на фінансові звіти [6, с. 176].

Прикладом пояснювального параграфа стосовно суттєвої невизначеності в аудиторському висновку є:

„На нашу думку… „.

Не виражаючи умовно-позитивної думки, ми звертаємо увагу на Примітку X до фінансових звітів. Компанія є відповідачем у справі про порушення визначених патентних прав, стягнення роялті та відшкодування втрат. Компанія подала зустрічний позов, наразі відбуваються попередні слухання й розгляд обох позовів. Остаточний результат справи на цей час не можна визначити, а фінансові звіти не передбачають резервів на покриття зобов’язань, які можуть виникнути в результаті рішення суду» [6, с. 177].

Включення пояснювального параграфа з описом проблеми безперервності або із суттєвою невизначеністю, як правило, вистачає для виконання аудитором своїх обов’язків стосовно цих питань. Однак в екстремальних випадках (наприклад, у випадку наявності різних невизначеностей, суттєвих для фінансових звітів) аудитор може вважати доцільним відмовитися від висловлення думки замість додавання пояснювального параграфа.

Крім уведення пояснювального параграфа з описом питань, які впливають на фінансові звіти, аудитор може модифікувати аудиторський висновок, увівши (бажано після параграфа, що містить аудиторську думку) пояснювальний параграф для визначення питань, які не впливають на фінансові звіти. Наприклад, якщо треба внести зміни до іншої інформації, розміщеної у перевірених фінансових звітах, а суб’єкт господарювання відмовляється внести такі зміни, то аудитор розглядає включення до аудиторського висновку пояснювального параграфа, який описує суттєву невідповідність. Пояснювальний параграф можна використати й за наявності додаткових зобов’язань стосовно звітності встановлених законодавством [6, с. 178].

Питання, що впливають на думку аудитора

Аудитор не в змозі висловити безумовно-позитивну думку, якщо є будь-яка з наведених далі обставин, чий вплив на фінансові звіти (на думку аудитора) є або може бути суттєвим:

а) обмеження обсягу роботи аудитора;

б) незгода з управлінським персоналом щодо прийнятності обраної облікової політики, методу її застосування або відповідності розкриття інформації у фінансовому звіті [6, с. 178].

Обставини, наведені в

а), можуть призвести до висловлення умовно-позитивної думки або до відмови від висловлення думки. Обставини, описані в

б), можуть призвести до висловлення умовно-позитивної думки або негативної думки [6, с. 178].

Умовно-позитивну думку слід висловити тоді, коли аудитор дійде висновку про неможливість висловлення безумовно-позитивної думки, але вплив будь-якої незгоди з управлінським персоналом чи обмеження обсягу не настільки суттєві та всеохопні, щоб висловити негативну думку або відмовитися від висловлення думки. Умовно-позитивну думку слід висловлювати так: «за винятком» впливу питання, якого стосується модифікація.

Відмову від висловлення думки слід висловити тоді, коли обмеження обсягу настільки суттєве і всеохопне, що аудитор не в змозі одержати достатні відповідні аудиторські докази, а отже, висловити думку щодо фінансових звітів.

Негативну думку слід висловлювати лише тоді, коли вплив на фінансові звіти будь-якої незгоди з управлінським персоналом є настільки суттєвим та всеохопним, що (на думку аудитора) недостатньо модифікувати висновок, щоб розкрити неповний характер фінансових звітів [6, с. 179].

Якщо аудитор висловлює думку, відмінну від безумовно-позитивної, він повинен у висновку чітко описати всі обґрунтовані причини і, по змозі, дати кількісний опис можливого впливу на фінансові звіти. Як правило, цю інформацію наводять в окремому параграфі, який передує висловленню думки або відмові від висловлення думки й може містити посилання на докладнішу інформацію у примітках до фінансових звітів.

Висновки

Ризик контролю представляє собою побоювання того, що недостовірна інформація, яка може виникнути і бути суттєвою окремо або разом з іншою недостовірною інформацією, і не буде виявлена або своєчасно попереджена системою внутрішнього контролю, існує ризик, що помилки не вдасться попередити своєчасно і вони все таки будуть допущені, або не будуть виявлені після виникнення. Аудитор мало що може зробити, щоби виправити таку ситуацію в короткий термін, але він повинен її оцінити, щоби правильно спланувати аудиторську перевірку. Тому аудитори при визначенні величини ризику контролю оцінити надійність, ефективність і дієвість системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта.

Аудиторський висновок складається з таких розділів: 1. Заголовок. 2. Розділ, у якому йдеться про замовника аудиторського висновку. 3. Вступний розділ. 4. Масштаб перевірки. 5. Висновок аудитора про перевірену звітність. 6. Дата аудиторського висновку. 7. Адреса аудиторської фірми.

Аудиторський висновок є модифікованим, якщо містить додаткові пояснення, але у самому висновку про обмеження не йдеться.

Як правило, модифікований аудиторський висновок має такі моменти:

— визнання або невпевненість у безперервній діяльності підприємства;

— зміни принципів обліку протягом періоду перевірки;

— виправлення, які необхідно внести в облік підприємства за результатами аудиту;

— опис принципів обліку, які відрізняються від діючих в Україні принципів обліку (у позитивному висновку);

— роз’яснення з приводу використання висновків інших аудиторів;

— пояснення про попередні аудиторські висновки.

Список використаних джерел

1. Гончарук Я. А. Аудит: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2007. — 443 с.
2. Давидов Г. М. Аудит: теорія і практика: Монографія. — Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2008. — 323 с.
3. Облік, аналіз та аудит: навчальний посібник для студентів вузів /Микола Білик; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». — К.: Кондор, 2008. — 616, с.
4. Організація і методика проведення аудиту: Навчально-практичний посібник / В. В. Сопко, В. П. Шило, Н. І. Верхоглядова, С. Б. Ільїна та ін.; М-во освіти і науки України. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: ВД «Професіонал, 2006. — 575 с.
5. Пантелєєв В. П. Аудит: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Професіонал, 2008. — 397, с.
6. Пшенична А. Ж. Аудит: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 319 с.
7. Рядська В. В. Аудит: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 413, с.