Ринок праці та механізм його функціонування

Вступ

1. Ринок праці та механізм його функціонування

2. Державна політика управління ринком праці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів та ін. — складова частини економіки. На ньому, як зазначають експерти Міжнародної організації праці (МОП), «підприємці і наймані працівники разом ведуть переговори, колективні або індивідуальні щодо заробітної плати і умов праці» [4, с. 19].

Ринок праці, як економічна категорія, тривалий час розглядався у нас як явище, притаманне тільки капіталістичному суспільству, а безробіття — як чисто соціальне явище, результат антагоністичних суперечностей між працею і капіталом, і що тільки завдяки наполегливій боротьбі трудящих вдалося вирвати у монополістичного капіталу уступки у вигляді системи допомоги безробітним: матеріальної — із фондів по безробіттю, і організаційної — у працевлаштуванні завдяки службам зайнятості.

Проблема зайнятості населення в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є актуальною. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій, для допомоги безробітним громадянам у пошуках роботи та працевлаштуванні на всій території України створюються біржі праці або служби чи центри зайнятості.

Згідно з Законом України "Про зайнятість" від 01. 03. 1991 p., держава у разі неможливості надати відповідну роботу безробітному, може запропонувати пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Розроблено основні принципи державної політики зайнятості населення. Держава сприяє також незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм різні види компенсацій.

Тема: «Ринок праці та механізм його функціонування».

1. Ринок праці та механізм його функціонування

Ринок праці сформувався як система суспільних відносин, які відображають рівень розвитку і досягнутий на цей період баланс інтересів між тими силами, які беруть участь на ринку: підприємцями, найманими працівниками і державою. Організаційною формою вираження таких інтересів на ринку праці є асоціації підприємців, з одного боку, і профспілок — з іншого. Держава ж виступає як роботодавець на державних підприємствах і інвестор, фінансуючи великі проекти і програми розвитку. Однак головна його функція полягає у визначенні правил регулювання інтересів партнерів і сил, які цьому протистоять [4, с. 22].

У вузькому розумінні механізм регулювання ринку — це зведення нормативних, законодавчих або колективно-договірних актів, якими керуються партнери при реалізації політики зайнятості.

У широкому контексті механізм регулювання охоплює цілий спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних факторів, що визначають функціонування ринку праці. Воно здійснюється через систему працевлаштування, державні програми допомоги в набутті професійних знань і працевлаштуванні незайнятому, але бажаючому працювати населенню та ін.

Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці — суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення рабочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту [4, с. 23].

Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники — >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.

На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності. Тому продаж робочої сили не можна відкласти на тривалий час, чекаючи більш сприятливого співвідношення попит-пропозиція. Рівень заробітньої плати може гарантуватися тільки державою, шляхом встановлення граничних правових норм (тарифні ставки, ставки оплати праці, тривалість робочого часу, оподаткування та ін.).

Різкі коливання на ринку праці, що виникають у результаті циклічних перерв у виробництві, відставання попиту на робочу силу від її пропонування призводять не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до значних вибухів.

За останні роки чотири процеси докорінно змінили у розвинутих країнах стан ринку праці:

— Зростання профспілок (зрівняння влади між працівником та роботодавцем)

— Послаблення соціальних недоліків (закон про соціальне страхування, житлове будівництво, медицина, освіта та інш.)

— Держава взяла на себе відповідальність за рівень виробництва (зниження податків або збільшення видатків з бюджету, або і те і інше. Таким чином держава збільшує попит і нарощує виробництво)

— У провідних державах зник старомодний підприємець, на зміну якому прийшов менеджер, корпоративний бюрократ [5, с. 14].

Процесс становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств [5, с. 17].

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці; зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістью, спадним попитом на послуги праці, низкими та нестабільними доходами. Це великий масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно зростати з другої половини 1996 року, контингенти незайнятого в офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

В українській економіці його характеризують такі риси:

— Незареєстрованість зайнятості, діяльність тальки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати;

— Суперечність з розвитком офіційної економики, ізольованість, некоординованість цих видів діяльності;

— Залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту [5, с. 20].

В основі зрушень на ринку праці України лежить декілька процесів. В Україні на рубежі 90-х років почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння нових механізмів управління. Трудівники одержали більше можливостей у виборі виду,сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається приватизація, тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний сектор. Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих — на 6083 тис. осіб протягом 1992-1996 рр. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному. За цей же період чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшилась на 2203 тис. осіб. Єдине пояснення цьому — зростання неофіційної зайнятості [5, с. 21].

Найбільшого поширення приватна власність набуває у сфері торгівлі, де зосереджено 54% працюючих, охоплених данною формою. Весь комплекс галузей промисловості охоплює лише 12% працюючих у приватному секторі. Основна частка працюючих в умовах приватної власності займається посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок праці. Найбільш захищеними на ньому є особи, пов'язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці стають менш привабливими.

У приватних організаціях регламентація трудових режимів доповнюється більшою самостійністю і ширшим простором виявлення ініціативи. Такі організації мають більші можливості для диференціації та підвищення заробітньої плати. Однак процес української приватизації веде й до негативних наслідків. Насамперед — це поширення нелегальної діяльності. Тіньовий сектор в Україні становить до 50% ВВП. Поряд із збагаченням одних прошарків населення, інші ще більше відлучаються від матеріальних цінностей. З приватизацією пов'язано і збільшення безробіття [5, с. 24].

Інший важливий фактор — це спад виробництва та гальмування структурної перебудови економіки. Проявом його є:

— Високі темпи спаду виробництва і продуктивності праці;

— Темпи спаду виробництва десятикратно перевищують темпи скорочення зайнятих. Збереження зайнятості за таких умов свідчить про її непродуктивний характер, втрату працівниками своїх знань, кваліфікації, досвіду.

— Гальмування структурної перебудови економіки стримує появу на ринку праці конкурентоспроможних груп працівників. Воно консервує неефективні виробництва, більшість з яких знаходиться на грані банкрутства, дає можливість утримувати на підприємствах величезний масив прихованого безробіття. Охоплюючи майже третину зайнятих, приховане безробіття стало стійкою тенденцією, а його представники — особливим сегментом на ринку праці, для якого заробітна плата перетворилася на допомогу по безробіттю [5, с. 28].

Важливим є також загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало лібералізації, а на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки у виплиті заробітної плати, пов'язані, між іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики. Ціни на ТТП за темпами зростання набагато перевищували темпи зростання заробітної плати. Зворотною реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових умов. Це розширення пропозиції своєї робочої сили за рахунок вторинної зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарській праці на земельних ділянках тощо.

2. Державна політика управління ринком праці

Діяльність інститутів ринку праці здійснюється в межах державної політики про зайнятість населення і гарантує громадянам країни реалізувати своє право на працю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Цей Закон визначає правові економічні й організаційні основи зайнятості населення України, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Реалізують цю програму і контролюють хід виконання цього законодавства служби зайнятості, створені в їх складі інспекції та комерційні центри, що мають відповідний дозвіл.

Державна служба зайнятості виконує такі функції:

— аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

— консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до неї, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії тощо;

— веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

— організовує, за потребою, професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх для навчання, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні курсів навчання та підвищення кваліфікації (Закон України "Про зайнятість населення", ст.19) [1, с. 15].

Фінансування заходів з реалізації державної програми зайнятості здійснюється через Державний фонд сприяння зайнятості населення, який є самостійною фінансовою системою, утворюється на державному та місцевому рівнях і формується за рахунок:

— асигнувань у розмірі не менше 3 % від обсягів державного і місцевого бюджетів;

— обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій (які займаються комерційною діяльністю), кооператорів;

— добровільних внесків громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;

— коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та організаціям [1, с. 16].

Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є Державна служба зайнятості.

Контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється державними адміністраціями, інспекціями служби зайнятості та професійними спілками.

З метою поліпшення державної політики зайнятості, суб'єкти ринку праці повинні займатися вирішенням проблем, пов'язаних з прогнозуванням сукупної робочої сили залежно від попиту і під впливом зміни відносин власності, цін, політики доходів, а також заходів державного регулювання розвитку виробничих галузей та сфери, що обслуговує населення, особливо охорони здоров'я, освіти, науки і наукового обслуговування. Все це разом взяте дозволить інститутам ринку праці оцінити очікувані зміни, спрогнозувати демографічну і міграційну поведінку, економічну активність населення, і тим самим впливати на рівень безробітних.

Питання забезпечення гідної праці та гідного життя людей праці завжди перебуває в центрі уваги уряду. Сьогодні він реалізує державну політику стосовно забезпечення гідної праці в Україні за кількома напрямами, завважила міністр. Це цільове підвищення заробітної плати бюджетникам. Побудова такого ринку праці, де значне місце займатиме регулярна перепідготовка кадрів і де існуватимуть можливості кар'єрного зростання для працівників. Також забезпечення додержання чинного законодавства про працю та розвиток і функціонування соціального діалогу. У нинішніх складних економічних умовах жоден роботодавець не повинен заощаджувати на забезпеченні безпечних і гідних умов праці.

В 2008 році уряд України, сторона профспілок і роботодавців та МОП підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо запровадження Програми гідної праці на 2008-2011 роки. Документ спрямований на зміцнення спроможності урядових установ та соціальних партнерів покращувати управління ринком праці, вдосконалення формування політики зайнятості, сприяння рівним можливостям на ринку праці, підвищення ефективності політики соціального захисту з наданням особливої уваги вразливим верствам населення[9].

У рамках Програми вже реалізуються 7 проектів Міжнародної технічної допомоги. Серед нових і актуальних — проект МОП та Програми розвитку ООН щодо забезпечення соціальної інтеграції інвалідів через їхню зайнятість. Цей проект спрямований на реалізацію головної мети МОП — забезпечення гідної праці для всіх.

Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості у січні-серпні 2009 року, становила 496,2 тис. осіб; проходили професійне навчання – 112,0 тис. безробітних; в оплачуваних громадських роботах брали участь 189,7 тис. осіб[9].

Станом на 1 вересня 2009 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 584,4 тис. незайнятих громадян. Серед них: 328,2 тис. осіб складали жінки; 256,2 тис. осіб – чоловіки; 228,8 тис. осіб – молодь; 62,8 тис. осіб – вивільнені працівники; 109,2 тис. особи, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці; 12,3 тис. осіб – інваліди. Статус безробітного мали 569,6 тис. осіб. Із загальної чисельності безробітних 205,9 тис. осіб проживали у сільській місцевості (363,7 тисячі – у містах) [9].

Станом на 1 вересня 2009 року кількість вакансій становила 72,8 тисячі, в тому числі: для робітників – 32,0 тис., для службовців – 28,5 тис. та 12,3 тис. – для осіб, які не потребують спеціальної підготовки[9]. Найпопулярнішими професіями, на які сьогодні є попит, є професії висококваліфікованих робітників – слюсарів, токарів, електрогазозварників, водіїв, кухарів, продавців та інших представників робочих професій. Мають попит фахівці з високим рівнем кваліфікації, топ-менеджери, а також економісти, лікарі, бухгалтери, юристи з відповідним досвідом роботи.

До початку кризи на ринку праці не відмічалося різких коливань. Починаючи з жовтня 2008 року почала зростати чисельність незайнятих громадян, які зверталися до центрів зайнятості. У грудні вона стала найвищою за 18 років існування служби зайнятості (287 тисяч).

Всього в 2008 році послугами виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України скористалися 2,5 млн. незайнятих громадян і більше 1,2 млн. роботодавців, у першому півріччі 2009 року – 1,5 млн. та майже 900 тис. відповідно.

На кінець 2008 року на одне вільне робоче місце претендувало 10 осіб, які шукають роботу або в 2,5 рази більше ніж на початок року, на кінець першого півріччя п.р. – в середньому 9 осіб, а у окремих областях близько 50 (Хмельницька, Черкаська, Івано-Франківська) [9].

У звітному періоді було укомплектовано кожну другу із понад 2 млн. зареєстрованих вакансій у 2008 році та 714 тис. вакансій у першому півріччі 2009 році [9].

Всього за сприянням виконавчої дирекції Фонду постійну роботу знайшли у 2008 році понад 1,1 млн. безробітних громадян, у першому півріччі 2009 року – 390 тисяч. А це третина прийнятих на роботу на підприємства в різних сферах економічної діяльності.

Висновки

Діяльність інститутів ринку праці здійснюється в межах державної політики про зайнятість населення і гарантує громадянам країни реалізувати своє право на працю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". В 2008 році уряд України, сторона профспілок і роботодавців та МОП підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо запровадження Програми гідної праці на 2008-2011 роки. Документ спрямований на зміцнення спроможності урядових установ та соціальних партнерів покращувати управління ринком праці, вдосконалення формування політики зайнятості, сприяння рівним можливостям на ринку праці, підвищення ефективності політики соціального захисту з наданням особливої уваги вразливим верствам населення.

Список використаних джерел

Зайнятість та ринок праці /НАН України, РВПС України; ред.: Б. М. Данилишин. — К.: РВПС НАН України, 2008. — 199, с.
Лібанова Е. М. Ринок праці: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 223 с.
Онікієнко В. В. Розвиток ринку праці України: тенденції та перспективи: научно-популярная литература. — К., 2007. — 285, с.
Петюх В. М. Ринок праці: Навчальний посібник. — К., 2004. — 287 с.
Ринок праці України: стан та шляхи його реформування. — 2005. — 117 с.
Статистика ринку праці: міжнародні стандарти та національний досвід: Навчальний посібник. — К.: ТОВ "Август Трейд", 2006. — 319, с.
Статистичний щорічник України за 2007 рік /Держ. комітет статистики України; За ред. О.Г.Осауленко. — К.: Консультант, 2008. — 551 с.
Структурна трансформація економіки та ринок праці України: тенденції, соціальні наслідки, перспективи / М-во праці та соц. політики України, Ін-т підготовки кадрів держ. служби зайнятості, Рада по вивч. продукт. сил України HАH України; Відп. ред. С.І.Дорогунцов. — К., 2007. — 268 с.
http://www.dcz.gov.ua

Освіта та самоосвіта

Ринок праці та механізм його функціонування

Вступ

1. Ринок праці та механізм його функціонування

2. Державна політика управління ринком праці

Висновки

Список використаних джерел

Розділи

Теги