ВСТУП

Актуальність теми. Кінець ХХ ст. став переломним етапом в історії України. Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції. Водночас широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення – трудова міграція. Тому дослідження проблеми трудової міграції населення є досить актуальною на сьогодні.

В умовах розширення світогосподарських зв’язків міжнародна трудова міграція з часом набула глобального характеру. Разом з тим, незважаючи на її масштаби, сучасна наука не має сьогодні єдиної концепції. Це можна було б пояснити тим, що міграція одночасно є віддзеркаленням різноманітних аспектів суспільного життя: економіки, демографії, соціології, політики, права. Однак, з іншого боку, і це є характерною особливістю для України, аналіз розмірів і тенденції міжнародної міграції робочої сили ускладнений недосконалістю його інформаційного та статистичного забезпечення, відсутністю уніфікованих національних і міжнародних показників, які здебільшого носять  фрагментарний і залежний від контексту публікацій характер.

Істотне зростання масштабів міжнародної трудової міграції в Україні актуалізує її дослідження як явища, що має суттєвий вплив на розвиток економіки, соціальної сфери, демографії та інших сторін суспільного життя. Важливість дослідження процесів міжнародної трудової міграції в Україні зумовлена також стрімким зростанням її обсягів та інтенсивності, поширенням на всі регіони держави.

Вагомий внесок у процес дослідження теорії і практики міжнародної трудової міграції, удосконалення організаційних, економічних та правових важелів її регулювання зробили провідні вітчизняні вчені: О.Власюк, В.Геєць, С.Злупко, А.Кравченко, Е.Лібанова, О.Малиновська, Н.Марченко, А.Мокій, С.Писаренко, О.Позняк, А.Сумянцева, Є.Савельєв, Л.Симів, А.Філіпенко та зарубіжні – І.Абея Дж.Борхас, А.Сой, К.Макконел, Я.Мінсер та ін.

Метою роботи є проведення аналізу міжнародної трудової міграції з метою вдосконалення регулювання міграційної політики в Україні.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки і вирішення таких конкретних задач:

• сформулювати концептуальні положення і висновки щодо масштабів, ознак і чинників трудової міграції у світі та в Україні на етапі трансформації її економіки;
• проаналізувати основні елементи міжнародних міграційних процесів;
• дослідити місце і значення державного регулювання міжнародної міграції робочої сили на світовому ринку;
• здійснити аналіз масштабів, форм і основних напрямків сучасних міграційних процесів;
• узагальнити наслідки розвитку міжнародної міграції робочої сили;
• виявити основні проблеми міграції робочої сили в Україні та шляхи їх вирішення.

Об’єктом дослідження є міжнародна трудова міграція в системі міжнародних соціально-трудових відносин, суб’єктом яких в умовах інтернаціоналізації та глобалізації світогосподарських зв’язків прагне стати Україна.

Предметом дослідження є економіко-правовий механізм взаємодії України з іншими державами у сфері трудових відносин, закономірності міжнародної трудової міграції та її сучасні особливості.

Методи дослідження. У роботі використаний широкий спектр методів наукового аналізу та дослідження міжнародних економічних відносин, а саме: методи аналізу, синтезу та порівняння, історико-системний, системного підходу, соціологічних досліджень, якісного і кількісного порівнянь, математичного аналізу. Табличний метод використовувався для подання фактичного матеріалу, динамічний метод застосовувався для відслідковувався змін у часі.

Структура та обсяги роботи. Робота, обсягом 33 стор., складається із вступу, трьох розділів та висновків, містить список використаних джерел із -28 найменувань та 1 додатку.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

1.1. Поняття міжнародної міграції та основні причини, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв´язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв´язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку [22, c. 91].

Причинами міграції робочої сили є чинники як економічного, так і неекономічного характеру. До перших можна віднести: незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції; порівняно стабільно високий рівень заробітної плати в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа); порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції; соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції. До причин другого порядку відносяться: природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції; політичні, військові, релігійні, національні, культурні причини. Друга половина ХХ ст. характеризується різким зростанням міжнародної міграції з економічних причин. Хоча сучасним міграціям властиві, порівняно з великим переселенням народів у минулому, відносно скромніші розміри, але міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру [15, c. 87].

Сьогодні вона охоплює більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між країнами Європи, Північної і Південної

Америки, Африканського материка, Південно-Східної Азії. Наприкінці 90-х років в загальносвітовий міграційний процес включились країни Центральної та Східної Європи. Тут працює біля 15 млн. іноземних громадян (ця цифра коливається залежно від економічної кон’юнктури) [25, с.91].

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн — експортерів і країн — імпортерів робочої сили.

Ринок робочої сили виконує такі функції:

а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

б) регулює попит і пропозицію робочої сили;

в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

є) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;

є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили [15, c. 88].

Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів [19, c. 34].

Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

• зростання масштабів міграції;
• збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного населення країн;
• розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території екс-СРСР;
• формування нових центрів залучення робочої сили;
• зростання нелегальної імміграції;
• посилення «відпливу інтелекту»;
• ротаційний характер міграції.

На початок 90-х років у світі нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усіх трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції [21, c. 94].

Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці — для робітників — громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття.

Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники [13, c. 52].

Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є «відплив інтелекту», тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:

• постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;
• те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;
• бажання покращити своє матеріальне становище;
• більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;
• національна та релігійна нетерпимість;
• зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню масштабів еміграції [11, c. 83].

1.2. Сутність і види міжнародної міграції робочої сили

сучасна трудова міграція є об’єктивним і багатогранним явищем, яке набуло глобального характеру. Його особливістю є те, що робоча сила рухається не лише у напряму розвинутих країн, а до країн, які розвиваються.

В основі міжнародної трудової міграції, перш за все, лежить різниця в оплаті праці у країнах витоку і в країнах прийому мігрантів, тобто причини трудової міграції носять, в основному, економічний характер.

Відповідно до територіально – структурних моделей масштаби міжнародних міграційних потоків знаходяться у прямій залежності від :

• наявності та масштабів безробіття в країнах, економіка яких трансформується;
• відмінностей у рівнях економічного розвитку країн і відповідних цим рівням умов життєдіяльності населення;
• національних відмінностей у вартості робочої сили;
• руху міжнародних капіталів та масштабів діяльності транснаціональних корпорацій [8, c. 22].

Міжнародна трудова міграція є, насамперед, формою руху відносно зайвого населення з одного місця накопичення капіталу до  іншого.

Види міжнародної міграції робочої сили класифікуються за напрямами руху робочої сили, її якістю, часом і організацією переселення тощо. За напрямами її руху розрізняють еміграцію (виїзд робочої сили за межі країни), імміграцію (в’їзд робочої сили в країну), рееміграцію (повернення іммігрантів на батьківщину на постійне проживання). За якістю робочої сили, тобто залежно від рівня її кваліфікації, можлива міграція як малокваліфікованої робочої сили, так і висококваліфікованих спеціалістів. Переміщення малокваліфікованої робочої сили відбувається, як правило, з країн менш розвинутих у більш розвинуті. Переміщення спеціалістів відбувається головним чином між розвинутими країнами (наприклад, всередині ЄС), а також їх імміграція в розвинуті країни з менш розвинутих. Цей процес дістав назву «відплив умів». Він може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземному капіталу. Сьогодні проблема еміграції робочої сили, в тому числі і проблема «відпливу умів», гостро постала і перед постсоціалістичними країнами [2, c. 87].

За часом переміщення міграцію поділяють на остаточну (виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання), тимчасову (виїзд в іншу країну на певний термін), сезонну (виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін, скажімо, на проведення сільськогосподарських робіт), маятникову, яка характерна для! прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

За характером організації міграцію поділяють на добровільну (непримусове переселення), примусову (виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів), організовану (її здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством), самодіяльну (нелегальне переміщення населення за межі своєї країни) [6, c. 140].

1.3. Місце і значення державного регулювання міжнародної міграції робочої сили на світовому ринку

Основою державної еміграційної політики мають стати міждержавні угоди з країнами – потенціальними споживачами нашої робочої сили, які базуватимуться на міжнародному праві, що забезпечить політичні та соціальні гарантії працівникам-емігрантам виходячи з таких принципів: юридичної й економічної свободи громадян будь-якої країни; економічної доцільності обміну трудовими ресурсами; визнання міждержавного обміну робочою силою важливим елементом міжнародних економічних відносин; ротації основної маси мігрантів.

Такі угоди, крім правового й соціального захисту наших співвітчизників за кордоном (тих, хто зберіг українське громадянство), мають передбачати планомірний цілеспрямований добір на роботу, їх професійну підготовку на місці, міждержавні гарантії щодо мінімальних умов проживання тощо. До речі, у країнах Західної Європи (Німеччина, Швейцарія, Франція) беруть на роботу насамперед тих, хто прибув за міжурядовими угодами [8, c. 23].

Накопичений західними країнами досвід у сфері обміну трудовими ресурсами втілився у відповідному міжнародному порядку й законодавстві, які потрібно уважно вивчати, оскільки Україна є новачком у цьому процесі. Хоча протягом останніх років Україна уклала міждержавні угоди щодо регулювання міграції з Чехією, Польщею, Німеччиною, Росією, Словаччиною, Молдовою, Вірменією, Ізраїлем та деякими іншими державами, вони поки що не приведені у відповідність з міжнародними правовими нормами і фактично не реалізуються.

Для забезпечення ефективного регулювання міграційних процесів трудових ресурсів, координації дій усіх заінтересованих відомств і організацій в Україні необхідно створити Національну службу міграції. Функції її мають полягати в обліку міграцій населення, укладенні міждержавних угод щодо умов працевлаштування та роботи українських громадян за кордоном, а також у виданні трудових ліцензій іноземним громадянам на роботу в Україні. На цю службу доцільно покласти вирішення всіх проблем міграції, зокрема трудової як усередині країни, так і за кордоном. До завдань Національної служби міграції, які вона мала б виконувати разом з Державною службою зайнятості, могли б увійти [10, c. 92]:

— запровадження (за допомогою регіональних відділень) обов’язкового страхування українських громадян перед їх виїздом на роботу за кордон, що дало б змогу налагодити чіткий облік міждержавних трудових переміщень населення, чого досі не зроблено;

— збирання інформації про наявність вакансій робочих місць в інших регіонах України та за її межами;

— допомога зовнішнім трудовим мігрантам в одержанні документів, необхідних для роботи за кордоном, медичних довідок, віз, дозволів тощо;

— тісна співпраця з аналогічними організаціями у країнах, що приймають, з метою регулювання трудової міграції та захисту працівників-мігрантів.

До розв’язання проблеми регулювання трудової міграції населення за кордон можна буде залучати і приватні агентства та організації, що здійснюють експорт робочої сили, забезпечивши контроль за їхньою діяльністю державної міграційної служби [11, c. 84].

Необхідно також внести зміни до двосторонніх угод з основними країнами-реципієнтами щодо розширення міграційних квот, визначивши ступінь їхньої дієвості і ефективності в регулюванні трудової міграції, а з рештою країн – укласти такі угоди. Наявність угод та внутрішніх нормативно-правових документів, а також інші заходи міграційної політики дадуть змогу ефективніше регулювати міграційні процеси, стримувати нелегальну міграцію, зберегти висококваліфікований працересурсний потенціал, забезпечивши йому надійний соціальний захист і, водночас, поповнити державний бюджет країни.

Велике значення для налагодження ефективних міграцій має співробітництво з Міжнародною організацією з міграції (МОМ), членами якої є 46 держав і яка за 5 років своєї діяльності брала участь у долях майже 5 млн. осіб. Ця організація забезпечує впорядковану і планову міграцію, має сформовану організаційну структуру, веде обмін досвідом і надає потенціальним мігрантам і державним організаціям інформацію про ситуацію на ринку праці тієї чи іншої країни, в тому числі щодо професій, кваліфікацій, умов найму [15, c. 91].

Серйозною соціально-економічною проблемою у сфері міграції є розробка системи виплати пенсії при роботі за кордоном, а також уніфікація пенсійного законодавства в цілому. Україна досі не уклала двосторонніх угод навіть із країнами СНД. Крім того, для правового забезпечення міждержавної міграції.

Україна має приєднатися до міжнародних угод, конвенцій з цивільного і кримінального права, медичного обслуговування, страхування. А втім, тут потрібно зважати на той факт, що політика західних країн нерідко має кон’юнктурний характер [18, c. 54].

Необхідний перехід до гнучкої еміграційної політики. Вона передбачає, насамперед, створення спеціалізованих бірж праці, які б перебрали на себе посередницькі функції при найманні українських громадян для роботи за кордоном, відповідали за забезпечення їх інтересів на зарубіжних ринках праці, добирали місця праці, укладали контракти (індивідуальні й колективні), гарантували дотримання зобов’язань стороною, що приймає. Аби запобігти обману українських громадян і їхній дискримінації, доцільно було б одночасно зі створенням спеціалізованих бірж праці з міжнародною сферою діяльності заборонити і поставити під суворий міжнародний контроль всіляку іншу посередницьку діяльність із наймання наших громадян за кордоном. Влаштована недобросовісною рекламою ця діяльність стимулює еміграційні очікування і часто обертається незаконною торгівлею “живим товаром” з порушенням прав особистості.

І ще одна проблема: щоб бути конкурентоспроможним, іммігрантові необхідно знати мову країни, в яку він в’їжджає. Дослідження показують, що тільки один відсоток серед бажаючих працювати за кордоном за контрактом тією чи іншою мірою володіє іноземною мовою. І тут держава також може надати допомогу, організувавши спеціальні курси для тих, хто виїжджає працювати за кордон [16, c. 14].

Після приєднання України до Європейської конвенції з прав і основних свобод людини, яка встановлює, зокрема, право громадянина залишати рідну країну, в тому числі і з метою працевлаштування, постала нагальна потреба в тому, щоб виробити необхідні правові гарантії інтересів тих, хто перебуває на роботі за кордоном. Такі гарантії можуть бути забезпечені або приєднанням до багатосторонніх міжнародних угод з укладанням двосторонніх договорів стосовно трудової міграції, або шляхом удосконалення відповідного внутрішнього законодавства.

Після підписання у повному обсязі та ратифікації Європейської соціальної хартії наступним кроком може стати приєднання до Європейської конвенції про правовий статус працівників-мігрантів (1977), яку наразі підписали і ратифікували вісім країн-членів Ради Європи (Франція, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Туреччина) і підписали, але ще не ратифікували Бельгія, Греція, Люксембург, Німеччина [12, c. 14].

Приєднання до загальноприйнятих міжнародних механізмів регулювання міграційних процесів – в інтересах і українських працівників-мігрантів, і держави, яка, реалізуючи стратегію інтеграції до європейських структур, повинна спрямувати свої зусилля на те, щоби привести своє законодавство у відповідність до європейських принципів та стандартів.

Разом з тим можна вважати передчасним приєднання України до Конвенції ООН про захист прав усіх працівників-мігрантів і членів їхніх сімей (1990), яку підписали лише 12 країн, що розвиваються. За існуючих умов наші громадяни не можуть скористатися передбаченим у цьому документі механізмом захисту, бо основні потоки трудової міграції з України спрямовані до розвинутих індустріальних країн. Актуальним залишається прийняття закону щодо імміграції, без якого неможливо встановити порядок прибуття в Україну іноземців та осіб без громадянства з метою працевлаштування [20, c. 79].

Масштабність і соціальна значущість порушених у цій статті проблем вимагають системних заходів для їх вирішення. До цього часу в Україні відсутня цілісна система роботи з трудовими мігрантами, немає єдиного головного органу, який би відповідав за процеси міграції в державі. Щоб зрушити справу з місця необхідно:

— вивчити і поставити перед Верховною Радою України питання про ратифікацію ст.19 Європейської соціальної хартії з метою встановлення захисту прав трудових мігрантів та іммігрантів;

— удосконалити правове регулювання питань трудової міграції;

— визначити головну урядову структуру, відповідальну за стан трудової міграції в Україні (нею може бути Міністерство праці та соціальної політики України);

— активізувати укладення міждержавних угод про взаємне працевлаштування громадян, укласти міжрегіональні угоди щодо сезонного працевлаштування громадян з прикордонних регіонів України та сусідніх держав;

— організувати контроль за роботою підприємницьких структур, які займаються посередницькою діяльністю з працевлаштування за кордоном українських громадян, на предмет додержання ними чинного законодавства;

— провести вибіркові статистико-соціологічні дослідження трудової міграції для прийняття відповідних рішень на державному та регіональному рівнях [16, c. 15].

Виконання цих та інших завдань дозволить упорядкувати міграційні процеси в державі і забезпечити соціальний захист трудових мігрантів.

Висновки до розділу 1

Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного економічно активного населення працювати у будь-якому регіоні, країнах світового співтовариства з метою задоволення своїх життєвих потреб.

Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили є наступні:

• незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т.д.);
• стабільний порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);
• порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;
• соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;
• природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища в країнах імміграції;
• політичні, релігійні, військові, національні, культурні причини.

Мета міждержавного переміщення трудового потенціалу – прагнення до поліпшення матеріального стану – залишається незмінною, як правило, в тривалій історичній перспективі. Щодо форм міграційних процесів, то вони змінюються залежно від багатьох обставин. Найзагальнішими є постійна і тимчасова форми міграції. Сучасна міграція набула тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір по закінченні певного строку повернутися на батьківщину. Таким чином, істотною рисою сучасної міжнародної трудової міграції є ротаційний характер.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РИНКОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1. Аналіз масштабів, форм і основних напрямків сучасних міграційних процесів

Точно визначити обсяги міжнародної міграції робочої сили вкрай складно. Проте навіть приблизні дані свідчать про те, що масштаби міграції робочої сили є достатньо великими.

Як свідчить міжнародна статистика, на розвинуті країни припадає майже 90% всіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і близько 70 % всіх приватних неоплачених переказів, в той час як на всі інші країни припадає відповідно 10 % і 30 %. А це означає, що саме в розвинуті країни емігрує працездатне населення з країн, що розвиваються, в тому числі і країн з перехідною економікою. В рамках грошових потоків, пов’язаних з міграцією робочої сили, перекази працівників становлять понад 60 %, трудові доходи – понад 30 % і переміщення мігрантів – менше 10 % [22, c. 93].

Щодо напрямів трудової міграції, то вони протягом історичного розвитку зазнали певних змін. Скажімо, у ХVІІІ-ХІХ століттях трудова міжнародна міграція була спрямована в основному в бідні капіталом колонії, і передусім в Північну Америку та Австралію. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло розвитку світової господарської системи. В цей же період відбувалось також значне переміщення населення з Китаю та Індії переважно у Південно-східну Азію та райони Індійського океану.

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів, але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду знизились частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америка та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23%, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33% емігранти.

Другий ринок – країни Західної та Північної Європи. Великі роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високо розвинуті країни – Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В’єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок – ринок нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об’єднанні Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50 %. В Катарі – 85 %, ОАЕ – 90 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина [27, c. 76].

2.2. Причини розвитку міграційних процесів в Україні

За роки незалежності в Україні дуже активізувалися процеси трудової міграції, зокрема міждержавної. В середньому на строк від 1 місяця до 1 року за кордон виїжджають на заробітки близько 5 млн. людей. Останнім часом виїзд відбувається не тільки з міст, а також із сільської місцевості, особливо прикордонних областей [9].

Згідно з даними звіту державної статистики форми 1 ФМ (що є заниженими і значно відрізняються від наявного стану речей) можна зробити висновки щодо поширеності міграцій за видами економічної діяльності. На першому місці серед галузей для українських мігрантів виступає транспорт і зв’язок, що складає 85% від загальної кількості мігрантів, на другому – будівництво – 4%, на третьому місці – готельно-ресторанний бізнес та рибне господарство – 3%, сільське господарство, мисливство та лісове господарство, колективні, громадські та особисті послуги складають 2% від загальної чисельності осіб, що беруть участь в трудових міграційних процесах, обробна промисловість складає 1%, оптова і роздрібна торгівля, охорона здоров’я та соціальна допомога, а також послуги домашньої прислуги займають незначне місце у формуванні трудової еміграції [1].

У розрізі статевовікової структури в 2009 році за наймом були працевлаштовані з 18-28 років 24% чоловіків та 4% жінок, з 28-40 років працевлаштовано 32% чоловіків та 1,3% жінок, після 40 років працевлаштовано 37% чоловіків та 1,7% жінок [3].

Вагомий вплив на рішення мігранта про переїзд має освіта. Серед мігрантів значний відсоток складають респонденти з повною вищою освітою – 35,2% та професійно-технічною – 34,6%. Така ситуація свідчить про неможливість держави задовольнити потреби висококваліфікованих спеціалістів і може привести до зниження якісного потенціалу країни. Причому роботодавці надають перевагу саме особам з вищою освітою, хоча за всіма об’єктивними ознаками не потребують від виконавців високої освітньої підготовки.

За 2007-2009 рр. зросла кількість трудоемігрантів, які мають базову загальну середню освіту (з 11,7% у 2007 році до 14,9% у 2009 році від загальної кількості емігрантів). Особи з низьким рівнем освіти мають заздалегідь невеликі можливості працевлаштування за кордоном через низьку кваліфікацію (дод. 1) [3].

До найважливіших позитивних результатів трудової міграції треба віднести зменшення напруги на вітчизняному ринку праці. У 2009 році в Україні було зареєстровано 844,9 тис. безробітних [6] або 3,82% працездатного населення у працездатному віці. Водночас, показник реального безробіття, розрахований за методологією МОП, сягав 6,44%. таким чином не мали роботи 1425,1 тис. осіб. Навіть якщо скористатись мінімальною оцінкою трудової міграції в 1 млн. осіб, це означає, що внаслідок виїзду безробіття в країні зменшилося принаймні на чверть.

Важко підрахувати обсяги інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству. За деякими оцінками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн., що можна порівняти з третиною номінальних грошових доходів усього населення [1]. На думку інших фахівців, вони становлять 4-6 тис. доларів США на одного мігранта на рік [4]. Множення цієї цифри навіть на мінімальну оцінку кількості заробітчан дає результат у 5 млрд. доларів. Накопичивши певні кошти, частина мігрантів вкладала їх у мале підприємництво. Як показало дослідження 2009 року, власний бізнес мали члени 19% домогосподарств, тобто практично кожен п’ятий [9].

Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. Вони сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

Разом з тим, наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне та кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток малого бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях і регіонах. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу [7, c. 59].

Відплив молоді спричиняє негативні наслідки, що обумовлюються руйнацією сімейних відносин несприятливою для народження і виховання дітей специфікою “мігрантського” способу життя. Наприклад, у Чернівецькій області, охопленій значною трудовою міграцією, кількість укладених шлюбів на тисячу населення за останні 10 років скоротилася в 1,3 рази. Водночас, абсолютна кількість розлучень збільшилася майже у півтора рази. Ще складнішою сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків. Як наслідок, Україна стикається з новим видом соціального сирітства, необхідністю брати під державну опіку частину дітей мігрантів.

Оцінюючи результати трудової міграції, важливо враховувати перспективи її розвитку. Як доводять соціологічні дослідження, орієнтація на виїзд за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан – тим мігрантам, котрі частіше і довше перебували за кордоном. Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки у майбутньому можуть перетворитися у незворотні втрати населення. Причому ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, кращою адаптацією мігрантів за кордоном, покращенням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання [11, c. 84].

Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі – працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за рубіж є невід’ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут сім’ї.

До найважливіших позитивних результатів трудової міграції треба віднести зменшення напруги на вітчизняному ринку праці. У 2008 році в Україні було зареєстровано 844,9 тис. безробітних [6] або 3,82% працездатного населення у працездатному віці. Водночас, показник реального безробіття, розрахований за методологією МОП, сягав 6,44%. таким чином не мали роботи 1425,1 тис. осіб. Навіть якщо скористатись мінімальною оцінкою трудової міграції в 1 млн. осіб, це означає, що внаслідок виїзду безробіття в країні зменшилося принаймні на чверть.

Важко підрахувати обсяги інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству. За деякими оцінками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн., що можна порівняти з третиною номінальних грошових доходів усього населення [1]. На думку інших фахівців, вони становлять 4-6 тис. доларів США на одного мігранта на рік [4]. Множення цієї цифри навіть на мінімальну оцінку кількості заробітчан дає результат у 5 млрд. доларів. Накопичивши певні кошти, частина мігрантів вкладала їх у мале підприємництво. Як показало дослідження 2008 року, власний бізнес мали члени 19% домогосподарств, тобто практично кожен п’ятий [9].

Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. Вони сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки [12, c. 14].

Висновки до розділу 2

Отже, широко розповсюджена класифікація факторів міграції залежно від можливостей держави регулювати їх вплив на міграційні процеси: керовані (фактори-регулятори) і некеровані (фактори-умови). Виділяють і третю групу безпосередньо не керованих, але побічно регульованих факторів. Фактори поточного, оперативного державного регулювання, переважно мають соціально-економічну природу. До них відносять відмінності в заробітній платі, встановлення або відміну певних пільг, розподіл капітальних вкладень, кадрову і національну політику. Ці фактори можуть безпосередньо плануватися і змінюватися державою. У системі управління міграціями, де дія направлена на регульовані фактори, зазвичай виділяють:

– правові фактори – закони та інші нормативні акти, що створюють правове поле, у рамках якого здійснюється регулювання міграції;

– економічні – це переважно фінансові витрати на залучення, компенсацію майнових втрат і облаштування мігрантів, вони включають бюджетні і позабюджетні кошти;

– організаційні – структури, що беруть участь у межах своєї компетенції в регулюванні залучення, забезпечення і обслуговуванні міграційних потоків;

– інформаційно-пропагандистські – моніторинг руху міграційних потоків, висвітлення міграційної політики в засобах масової інформації, довідковій, методичній та нормативній літературі.

РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЯ РИНКОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

3.1.Наслідки розвитку міжнародної міграції робочої сили

Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним.

Наслідки для країн імміграції:

1.Країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами. Так, за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного «середнього» вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі суспільних наук — 235 тис. дол., інженера — 253 тис. дол., лікаря — 646 тис. дол.

2.Фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати.

3.Робітники-емігранти сприяють омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції.

4.Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном [15, c. 93].

Разом з тим наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.

Наслідки для країн еміграції:

Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів.

Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.

Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу [15, c. 95].

3.2. Оцінка основних проблем міграції робочої сили в Україні та шляхи їх вирішення

Нині Україна на європейському ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання числа іноземних громадян, які працюють в Україні. Як стверджують окремі науковці, чисельність останніх приблизно в 10 разів менша, ніж українців, які працюють за кордоном.

Засоби і методи реалізації міграційної політики західних країн Європи змінюються залежно від ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудового потенціалу у західних європейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної [16, c. 14].

Імміграційна політика західних європейських держав не завжди дає бажані результати в обмеженні міграційних потоків, оскільки нелегальна міграція стає вигідною сферою бізнесу для інфраструктурних підрозділів ринку праці, які іноді використовують дипломатичні представництва для одержання шенгенських віз з метою в’їзду в країни ЄС. Так, тільки за останні 5 років у посольстві Німеччини в Україні серед усієї кількості оформлених віз для українських громадян частка віз, оформлених нечесним шляхом, становила 70 %. Такою нелегальною діяльністю переважно займаються співробітники туристичних бюро та інших служб.

У цілому можна говорити про те, що розвиток в Україні міжнародної міграції робочої сили, яка призводить до значного відпливу трудового потенціалу, несприятливо впливає на розвиток трудового потенціалу нашої країни [19, c. 35].

Окремі науковці стверджують, що міжнародна міграція робочої сили для України нині має переважно негативні наслідки: масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, негативно впливає на трудовий потенціал країни та її регіони, знижується інтелектуальний потенціал країни (водночас національна економіка втрачає наймобільнішу і, зазвичай, найконкурентоспроможнішу частину трудового потенціалу, оскільки з метою працевлаштування за кордон виїжджають, в основному, молоді люди з досить високим рівнем освіти, внаслідок чого відбувається зміна структури трудових ресурсів); еміграція, зазвичай, супроводжується вимушеним розривом, хоч не рідко й не остаточним, сімейних зв’язків, їх послаблення.

Хоча не заперечуючи окремих негативних аспектів міжнародної міграції робочої сили, вона все ж таки на даному етапі має більше позитивних результатів, оскільки [21, c. 95]:

• хоч це явище є соціальним лихом, але воно долає ще більше лихо – високий рівень безробіття, який далеко перейшов межі природного рівня безробіття в регіоні;
• значну частину зарплати емігранти переказують або перевозять на батьківщину, що поповнює валютний фонд країни та забезпечує достатній прожитковий рівень для їхніх сімей (якщо від 1 млн. емігрантів за місяць надійде 200 дол. від кожного, то в цілому це становитиме 200 млн. дол. та 1,2 млрд. дол. за 6 місяців, тобто ця сума більша від одноразового кредиту для України від міжнародних фінансових організацій);
• грошові перекази працівниками-мігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин [23].

Крім цього, частина емігрантів отримує за кордоном освіту, професійну підготовку, досвід роботи, що також є позитивним моментом для країни-донора робочої сили.

Для ефективного аналізу ситуації на ринку праці потрібно усвідомити, що Україна є державою з відкритою економічною системою. Український ринок праці давно вже є складовою частиною світового ринку праці. Отже, українці мають змогу працевлаштовуватися за межами держави. Наслідком цього та нерозважливого ставлення до власного трудового ресурсу є те, що Україна стала однією з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі. Так в період за 2007-2009 роки кількість трудових мігрантів сягнула 1264,3 тис. осіб. Потоки трудових міграцій в Україні мають доволі чітку географічну спрямованість: переважно здійснюються до найближчих країн або більш віддалених країн, але з більш привабливою економічною ситуацією. В період 2007–2009 рр. основними країнами – реципієнтами стали: Російська Федерація, (597,9 тис. осіб), Італія (186,7 тис.), Чеська Республіка (150,5 тис.), Польща (82 тис.), Угорщина (47 тис.), Іспанія (40 тис.), Португалія (36 тис. осіб) [1]. Встановлення причинно-наслідкових зв’язків між міграційними процесами та функціонуванням ринку праці потребує додаткового тлумачення та уточнення. Оскільки дане явище змінює структуру трудового ресурсу регіону, відповідно змінюється середовище функціонування бізнесових структур. Підлягає деформації вся соціально-економічна система території. Відповідно, такі зміни можуть мати як негативні, так і позитивні наслідки як для країни — донора так і для країни-реципієнта [14, c. 38].

Висновки до розділу 3

Отже, міжнародна міграція робочої сили є складним і масштабним явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в деяких галузях і регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку праці; даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на соціальну сферу країн-реципієнтів (країн, в які спрямовані потоки робочої сили). Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур, а з іншого – створює проблему збереження національної самобутності як іммігрантів, так і місцевого населення. У країнах-донорах робочої сили трудова еміграція сприяє вирішенню проблеми безробіття і, водночас, призводить до втрати якісно кращої національної робочої сили.

Окрім загальних економічних аспектів трудової міграції, існують специфічні, обумовлені трансформаційними процесами, що відбуваються в українській економіці. Затяжна економічна криза супроводжується подальшим вивільненням працівників і зростанням диспропорції між пропозицією робочої сили і попитом на неї. Сучасний стан зайнятості працездатного населення характеризується тенденцією зниження її рівня. Так, за останні 10 років загальна чисельність зайнятих у галузях економіки зменшилась майже на 25 %, тобто майже кожен четвертий працівник за порівняно короткий термін залишив сферу суспільного виробництва.

Поглиблюються негативні тенденції в розвитку трудового потенціалу, які проявляються у звуженні демографічної бази його відтворення через зниження народжуваності, збільшення смертності, скорочення тривалості життя тощо.

ВИСНОВКИ

Міграція працездатного населення – багатогранне суспільно-економічне явище, яке, з одного боку, чуйно реагує на зміни в суспільстві, а з іншого, – слугує чинником, який впливає на формування чинників цих змін.

Аналізуючи міграцію робочої сили, доцільно дотримуватися чіткого розмежування між процесом територіального переміщення осіб працездатного віку та власне результатом цього переміщення. Отже, міграцію населення недостатньо вважати власне процесом самої міграції, оскільки насправді він є «територіальним перерозподілом населення»; явище, за такого трактування, проявляється лише в одному своєму виразі, а міграція як процес переміщення – його результатами.

Міграція населення – складний драматичний процес, викликаний станом політекономії суспільства, втягнутий у формування тенденцій змін її систем та наслідками цих змін. Отже, досліджуючи це явище, необхідно розмежовувати аспекти стосовно терміна тривалості. В одному випадку міграція є доконаним видом територіального переміщення, яке тягне за собою зміну постійного місця проживання та по суті означає переселення. В іншому, – її можна трактувати, як будь-яке територіальне переміщення, яке відбувається між різними населеними пунктами різних адміністративно-територіальних одиниць, незалежно від тривалості, регулярності та цільової спрямованості.

За своїми ознаками міжнародний ринок праці має сегментований характер. В його сегментації відзеркалено як міжнародний розподіл праці, так і якісні вимоги щодо кваліфікації робочої сили, в результаті чого формується попит на неї.

Серед основних чинників посилення міграційних мотивів українців є різке зубожіння населення, що є наслідком непродуманості та нерівномірності економічних реформ. Такий чинник, як перехід від працедефіцитного ринку до ринку з розбалансованою економікою, став передумовою масового безробіття і зростання еміграції робочої сили України за кордон. Тому в умовах розширення міжнародної трудової міграції в Україні виникає потреба враховувати фактори, що впливають на вирішення питань комплексної оптимізації територіальної чи загальнодержавної організації продуктивних сил.

На соціальні процеси, у тому числі і міграційні, впливає не один який-небудь фактор, а їх сукупність, що включає як природні, так і соціальні компоненти. Залежність міграції робочої сили від умов, що її породжують, складається в такій послідовності: умови – фактори – причини – явище.

Важливим є поділ на фактори-умови та фактори-регулятори. Перші з них, зокрема географічне розташування та природні умови, не піддаються державному регулюванню. Водночас, під впливом цілеспрямованої діяльності держави можуть поступово змінюватися рівень економічного розвитку території, соціальна інфраструктура, джерела та зміст інформації про міграцію. Інші фактори можуть безпосередньо моделюватися державою.

До них належить законодавство, адміністративні правила, організаційні заходи, регулювання рівня заробітної плати та інших виплат, встановлення або, навпаки, відміна певних пільг тощо.

Доведено, що для запровадження ефективного державного регулювання міграції робочої сили необхідно мати доволі точний статистичний матеріал стосовно кількості та складу мігрантів спрямованості міграційних потоків та ін. Необхідно досягти найбільш повного статичного відображення міграційних процесів; слід забезпечити зіставність і порівнюваність даних, отримуваних різними відомствами і різними методами на національному рівні; національна статистика повинна бути зіставною з даними інших країн, тому необхідно удосконалювати систему збору даних про зовнішні міграції у відповідності до міжнародних вимог.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аналіз розвитку трудоресурсної ситуації в Україні [Електронний ресурс]. — Режим доступу hпp:www.mss.gov.ua/Momтоr/august 08/20. ПИТІ/ — Назва з екрану.
2. Вишневська О.А. Сучасна міжнародна трудова міграція та державна міграційна політика // Статистика України. — 2008. — № 2. — С. 87-91
3. Державна статистична звітність, форма 1 -ТМ «Звіт про чисельність та склад громадян України, які тимчасово працюють за кордоном за 2009 рік».
4. Державна статистична звітність, форма 1-ТМ «Звіт про чисельність та склад громадян України, які тимчасово працюють за кордоном за 2007 рік».
5. Державна статистична звітність, форма 1-ТМ «Звіт про чисельність та склад громадян України, які тимчасово працюють за кордоном за 2008 рік».
6. Дяченко Б. І. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів // Економіка АПК. — 2005. — № 2.- С.138-143.
7. Зовнішня трудова міграція населення України; Український центр соціальних реформ, Державний комітет статистики. – Київ. – 2009. – 120с.
8. Книш С. Особливості міжнародно-правового механізму у боротьбі з нелегальною міграцією в сучасних умовах // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 9. — С. 22-24
9. Кокорева О.В. Аналіз внутрішньої трудової міграції населення України [Електронний ресурс]. — Режим доступу http:www.nbuv.gov./portal/soc-gum/Biznes/2009-2/2009/02/090207.pdf. — Назва з екрану.
10. Косичев О. Адміністративно-правовий механізм протидії незаконній міграції (міжнародний аспект) // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 3. — С. 90-93
11. Кредісов А. Нове бачення міжнародної трудової міграції // Економіка України. — 2008. — № 12. — С. 83-84
12. Кушнір , Віктор. Що чекає на наших заробітчан через 5-10 років ? // Права людини. — 2010. — № 29. — С. 14
13. Ляшенко Д. О. Актуальні завдання картографування міжнародних міграційних зв»язків України // Український географічний журнал. — 2008. — № 3. — С. 52 — 59
14. Майданік І. Інтелектуальна міграція в Україні у контексті міжнародної наукової співпраці // Україна: аспекти праці. — 2009. — № 5. — С. 34-38
15. Міжнародні економічні відносини / В.В.Козик, Л.А.Панкова, Н.Б.Даниленко. — К.: Знання, 2008. — 406 с.
16. Надьон О. Нелегальна міграція: міжнародні та національні правові відносини // Право України. — 2004. — № 6.- С.13-17
17. Оцінки та напрями реформування системи державного стимулювання науково-освітнього розвитку України. В. Семиноженко, С. Архієреєв. Регіональний філіал НІСД у м. Харкові// Dokument HTML. – http://www.niss.gov.ua/Monitor/juli/24.htm
18. Пестушко В. Міжнародна міграція робочої сили // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 3. — С. 54
19. Позняк О. Групові міграції в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи / О.Позняк // Економічний часопис. — 2007. — №2. — С.34-48.
20. Полищук О. Становление и развитие международных принципов и норм регулирования трудовой миграции // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 1 . — С. 79-82
21. Поліщук О. Історичні етапи виникнення та розвитку міжнародної трудової міграції, її правового регулювання // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — С. 94-97
22. Полякова Ю. Внутрішньорегіональні особливості міграційних процесів в Україні / Ю.Полякова // Регіональна економіка. — 2004. — №1. — С.91-98.
23. Проблеми, позитивні та негативні сторони зовнішньої трудової міграції населення України. Збірник науково-технічних праць В.І. Приймак // Dokument HTML. — nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/16_5/210_Pryjmak_16_5.pdf
24. Ровенчак О. А. Порівняльний контент-аналіз українських видань щодо висвітлення питань міжнародної міграції та місця в ній України // Статистика України. — 2010. — № 3. — С. 52-58
25. Снігур В. Роль міжнародних організацій у забезпеченні міграційного режиму в Україні // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 4 . — С. 91-95
26. Україна у цифрах 2008 р. — К.: Державний комітет статистики України, 2008. — 268 с.
27. Шашкова І. Участь міжнародної організації праці в системі міжнародно-правового захисту прав трудящих-мігрантів та членів їх сімей // Юридична Україна. — 2005. — № 8. — С. 74-80
28. Школа І.М. Кваліфікаційні сегменти ринку праці / Школа І.М., Дронь Є.В. – Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ, Вип. 1. Економ. науки – Чернівці: 2009.

ДОДАТКИ

Додаток 1. Розподіл громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, за рівнем освіти

Рівень освіти	2007 рік		2008 рік		2009 рік
	Осіб	%	Осіб	%	Осіб	%
Повна вища	91919	35,8	25349	34,7	28183	35,2
Базова вища	6527	10,7	9123	12,5	9909	12,4
Професійно-технічна	23972	39,2	26361	36,1	27662	34,6
Повна загальна середня	7190	11,7	10695	14,7	11942	14,9
Базова загальна середня	1549	2,5	1273	1,7	2297	2,8
Початкова	47	0,1	189	0,3	36	0,1
Всього	61204	100	72900	100	80029	100