Вступ

Стародавній Єгипет став, вірогідно, батьківщиною світової релігії та естетики. Обожнена сонячна куля постійно вважалась стародавніми єгиптянами вищим благом та вищою силою. Сонце і життєва сила, світло й краса з прадавніх часів ототожнювалися в єгипетській культурі, були життєдайними печатками земного життя.

Основними підвалинами єгипетської культури є віра у вічне життя, особисте безсмертя. Стародавні єгиптяни дуже цінували щастя, а також насолоди й утіхи, вважаючи їх найвищою земною метою. Життя і його цінності настільки поважалися, що переходили в «загробний світ», у якому люди, за власною уявою, мали вести таке ж життя, як і на землі.

Міфологічно-релігійні вірування визначили особливості світогляду, традицій культури, способу життя єгиптян. Релігія в Єгипті набула ідеологічного значення, підпорядкувавши майже всі сторони духовної культури єгиптян. Вона поєднувала в собі фетишизм і тотемізм, політеїзм і монотеїзм, теогонію і космогонію, переплетення культу і суперечливих міфів.

Мета: розглянути міфологію Стародавнього Єгипту.

Завдання роботи:

— розкрити особливості культурної еволюції Стародавнього Сходу;

— показати міфологічний світогляд єгиптян;

— міфологічні сюжети в  мистецтві Стародавнього Єгипту.   

1. Релігія та міфологія у Стародавньому Єгипті

Добробут єгиптян цілком залежав від Нілу. Бога ріки звали Хапі, і всі жителі країни дуже його шанували. Але ще важливішим було сонце. Його тепло і світло давали життя всьому існуючому, тому найголовнішим і наймогутнішим єгиптяни вважали бога сонця Ра. Інші його імена—Амон і Амон-Ра. У вічній ворожнечі з ним був бог пітьми Апоп. Земля також мала свого бога. Звали його Геб і зображували у вигляді людини з головою змії, адже змія — «земляна» тварина. Богиня неба Нут в уявленні єгиптян була вели­чезною коровою, темне тіло якої вкривали зірки. Бог мудрості Тот мав голову священного птаха ібіса. Це він навчив людей читати і писати; володів часом, розділивши його на роки, місяці, дні, знав йому рахунок. Богиню Бастет — чорну кішку — особливо поважали жінки, адже вона була заступницею їхньої вроди. Царством мертвих володів бог Анубіс, якого зображували з тілом людини і головою шакала. У цьому царстві серце людини, що потрапило туди після смерті, кладуть на одну чашу ваг, а на іншу — маленьку фігуру богині правди — Маат. Рівновага підтверджу­вала праведність людини.

Крім ібіса, в Єгипті поклонялися й іншим священним тваринам. У Мемфісі тримали в храмі великого чорного бика з білою міткою на чолі. Звали його Апісом. Коли цей бик вмирав, жерці — служителі богів — оголошували по всій країні жалобу. У штучному озері тримали ручного крокодила на ймення Себек. Були і священні кішки.

Єгиптяни вірили, що непомітні для звичайної людини боги оселяються у збудованих спеціально для них житлах — храмах. Тут встановлювали великі статуї богів або робили маленькі фігурки з бронзи чи глини. Єгиптяни гадали, що бог вселяється в зображення і чує все сказане людьми, приймає їхні подарунки. Богам служили жерці, які жили при храмах. Верховний жрець здійснював священні обря­ди —натирав статую запашними маслами, одягав її, готував для неї смачне частування, а потім віддалявся, задкуючи, щоб не повернутися до бога спиною. Жерці мали величезну владу, яка суперничала з владою фараона, оскільки єгиптяни вважали, що ті говорять від імені самих богів.

А от як виглядав єгипетський храм. Вздовж дороги, що вела до храму, встановлювали два ряди сфінксів. З обох боків брами піднімалися масивні вежі, прикрашені рельєфа­ми — опуклими зображеннями на камені. Перед ними стоя­ли висічені з граніту величезні постаті фараона, що сидів на троні; біля входу — обеліски, кам’яні «голки фараонів». їхні гострі вершини, вкриті золотом і сріблом, виблискували в сонячному промінні. У глибині храму, у схованому від сторонніх приміщенні, стояла статуя бога — захисника храму. Поруч, в особливій кімнаті, знаходився священний човен. Під час великих свят жерці ставили статую на цей човен і на плечах виносили у двір храму до народу.

Про життя богів єгиптяни складали розповіді —міфи. Особливо популярний міф про Осіріса:

«Колись царем Єгипту був бог Осіріс. Його молодший брат, бог Сет, заздрив Осірісу і ненавидів його, тому й вірна дружина Осіріса, богиня Ісіда, сховалася від Сета в густих заростях очерету на березі Нілу. Там вона нянь­чила маленького сина Осіріса — бога Гора. Коли Гор ви­ріс, то з допомогою Ісіди здолав Сета. Ісіда чудом оживила Осіріса. Воскрес бог, але не захотів залишатися на землі. Став фараоном і суддею в царстві мертвих, а Гор — захисником фараонів. Ісіда ж стала захисницею всіх дружин і матерів.»

Єгиптяни вірили у загробне життя і дуже піклувалися про тіло померлого, щоб до нього знову могла вселитися його душа (Ка). Вони обробляли тіло, аби воно зберігалося довго, бальзамами, — виготовляючи з нього таким чи­ном мумію. Мумію клали у труну — саркофаг.

Стародавні єгиптяни і до фараона відносилися, як до бога. Називали його сином Сонця. Усі повинні були підко­рятися волі фараона — не тільки люди, але й сама природа.

2. Культи та обряди давнього Єгипту

Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішими є так звані “Тексти пірамід” – складана система заклять, замовлянь і молитов, що супроводжували заупокійні царські ритуали.

Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства Стародавнього Єгипту використовуються й так звані “Тексти саркофагів”, що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства, також “Книга мертвих”, створена від періоду Нового царства й до кінця історії Стародавнього Єгипту. Це найпопулярніша збірка релігійних текстів і заклять у Стародавньому Єгипті. Примірники ілюстрованої “Книги мертвих” клалися до гробниць поруч із мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі [3, с. 42].

За релігійними уявленнями жителів Стародавнього Єгипту — Схід, де встає сонце, місце народження й відродження, а Захід, де сонце зникає — місце смерті й потойбічного життя. Схід називається Країною Бога, адже там сонце кожного дня піднімалось у славі.

Геродот писав про надзвичайну релігійність єгиптян, що їх виділяло серед інших народів. Спочатку богів зображали у вигляді тварин, пізніше вони набували подоби людей із головами тварин. Так, бог Ра мав голову сокола, Сехмет – лева, Анібіс – собаки, Хатхор – корови, Хнум – барана [3, с. 43].

Існували боги тільки з людськими рисами.

Поклоніння тваринам практикувалось ще в архаїчний період, але найбільшого розвитку культ тварин досяг у період Нового царства. Найпоширенішим був культ священного бика Апіса.

Боги зв’язані сімейними узами. В Ранньому царстві в Мемфісі Птах був богом-вітцем, його дружина – богиня Сехмет, син – бог Нофертум. Птах, як один із найстаріших, створив світ, дав життя іншим богам і людям.

В Новому царстві надзвичайною тріадою стали боги з міста Фіви: Амон, його дружина Мут і син Хонсу. Починаючи від ХVІІІ династій, Амон став головним богом Єгипту. Верховний жрець Амона мав у своїх руках велику політичну владу, міг впливати на фараонів і навіть стати фараоном, як це траплялося приблизно в 1070 році [3,с. 43].

Уявлення стародавніх єгиптян про потойбічне життя мали вирішальне значення в їхній релігії. Ці уявлення справили значний вплив на розвиток і формування стилю пірамід і гробниць, на всю архітектуру Єгипту.

Основною умовою загробного життя вважали збереження тілесної оболонки померлого. Для цього тіла мерців бальзамували. Рідня забезпечувала небіжчика всім необхідним, що могло знадобитися в потойбічному світі. Померлому давали харчі в дорогу, напої, одежу. Померлим приносили жертви. Єгиптяни вірували в потойбічне життя, в те, що люди мали кілька душ.

Спочатку право на існування в загробному світі мав тільки фараон. Ритуал поховання фараона супроводжувався складними обрядам. Адже від воскресіння душі фараона та від його благополуччя в загробному житті залежали життя й добробут Єгипту.

Релігійно-філософська поезія. Від епохи Давнього царства залишилася чудова літературна памятка-текст, відомий під назвою “Мемфіський богословський трактат”. Як і поема “Енума еміш”, текст, про який йдеться, прагне довести пріоритет молодого бога перед старшим [3, с. 44].

В текстах про творення, які згадувалися вище, використовувалися фізичні терміни: бог відділяв небо від землі, або породжував повітря і вологу. Мова трактату – повна філософських термінів. Думка й мова були з давніх-давен атрибутами влади в Єгипті. В ранніх літературних творах вони зображалися як божества, зв’язані з Богом Сонця.

У Стародавньому Єгипті виникли різноманітні твори художньої літератури (міфи, казки, повісті, повчання) і досягли високого художнього рівня. Літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні, мали строго ритмічну форму. Зв’язок літератури стародавніх єгиптян з релігією, не позбавляв її розвитку. У цей час з’явились художні твори світського характеру, повісті та оповідання про пригоди мандрівників у південних та азійських країнах. Серед літературних жанрів особливу увагу приділяли дидактичній літературі [3, с. 45].

Образотворче мистецтво, скульптура, архітектура. Зображаючи людину, художники Стародавнього Єгипту виходили з традицій, що вникли ще в часи архаїки. Майже завжди фігура людини зображається у фас, а її голова й ноги – у профіль. Така особливість пов’язана з тим, що одним із джерел живопису була піктографія, перехідна форма до ієрогліфічного письма.

Особливості персонажів зображень передавалися через титули, ім’я і масштаб. У багатофігурних композиціях – фараон або вельможа своїм зростом найвищий над почтом, а наближені до фараона вищі за простих смертних рабів. Портрет, як і вічне життя, вважався можливим тільки для фараона або визначної людини. Всі рядові персонажі зображалися схожими один на одного, бо простий смертний не мав права виділятися із маси.

Одна з перлин живопису Стародавнього Єгипту зберігалася в Саккара в мастабі знатного єгиптянина Ті, який жив за правління V династії. Живопис цього часу набуває декоративного гіперболічного характеру.

Найбільшою храмовою спорудою Давнього Єгипту був карнацький храм площею 5 тис. кв. м, який прославляв Амоса і могутність Єгипту. Побудований у північні й частині мста, цей комплекс від часів ХІХ династії вважався державною святинею. За різних фараонів і різний час будувалися архітектурні комплекси храмових ансамблів.

Культура Стародавнього Єгипту вплинула на історичний і культурний розвиток народів Передньої Азії, античної Греції та Стародавнього Риму. Ремесла Єгипту (ткацтво, гончарство, суднобудування, обробка каменю …), елементи наукових знань (астрономія, математика, медицина), що сформувалися тут, стали основою подальшого розвитку світової культури.

Від Єгиптян європейці отримали назви 12 зодіакальних сузір’їв, сонячний календар, навчилися визначати площу кола, об’єм зрізаної піраміди, площу поверхні півкулі, взяли немало рецептів лікувальних засобів. Згідно з античною традицією багато видатних греків побудували в Єгипті й перейнялися його глибокою мудрістю. Серед них називають Солона, Піфагора, Фалеса, Генатея Мілетського [3, с. 47].

Єгипетська монументальна архітектура, скульптура, витончений живопис, міфологія, релігія, релігійно-філософська та світська поезія і проза як довершене втілення людського духу прикрашають скарбницю світової культури. 

3. Міфологічний світогляд єгиптян

Віра в одухотворення всієї природи досягає найвищої точки в міфах. Вони — природний результат розумової роботи первісних людей, спрямованої на розкриття у найдрібніших деталях навколишнього світу, проявів особистого життя і волі. Для примітивних людських племен усі предмети довкола виконують призначені їм у світі функції. І це не поетична вигадка чи метафора (поезією і метафорою вони стали у цивілізованому світі). Це світорозуміння, і спирається воно на широку філософію природи, щоправда, первісну і грубу, але сповнену серйозної думки.

Міфи — продукт тривалого формування, у них можна виявити нашарування або ідеї різних епох, це історичні ідіоми. Але їх історична функція була визначена наперед потребою у впорядкуванні нагромаджених людством уявлень про світ та їх загальнозначущістю. Міфи робили світ зрозумілим, бо пояснювали походження всього сущого, тлумачили надзвичайні події (природні катаклізми, війни, епідемії); на прикладі богів і героїв підказували норми поведінки, були критерієм добра і зла. До того ж, міфи органічно вписувались у буття первісних людей, між міфом і обрядом, обрядом і життям нема жодної грані, у будь-яку важливу мить людина звертається до міфічних прототипів і знаходить правильне рішення, потрібний вихід. Міфологічна свідомість включає надприродне як обов’язковий мотив вчинків. Однак при всій їх фантастичності міфічні образи далекого світу містять глибоку, хоч не ясно виражену думку, доступну кожній людській душі з приводу речей давніх і малозрозумілих [7, с. 59].

Міфи можуть відображати якусь історичну подію, але найчастіше вони становлять собою згустки, концентрати багатовікових спостережень (а тому, розшифровані дослідниками, служать пізнанню найдальших епох), фантастично витлумачених відповідно до рівня розвитку людини того часу, коли міф народжувався. І саме з цієї причини міф як вид духовної діяльності має можливості своєрідного відображення об’єктивної істини світу.

Серед скам’янілостей, вік яких налічує кілька мільйонів років, вражає величезна кількість різноманітних людиноподібних істот з пошкодженнями черепа. В основному це справа рук наших предків. За часів пліоцену і плейстоцену майже напевно існувала жорстока конкуренція між багатьма видами людиноподібних істот, з яких вижила лиш одна лінія — ті, хто умів поводитись із знаряддями. І це були наші предки. Питання про те, яку роль відігравало вбивство в цій конкуренції, залишається відкритим. Але за цих часів уже існувала Людина вміла (Homo habilis), Людина прямоходяча (Homo erectus) і «витончений» австралопітек, у якого відношення маси тіла до маси мозку приблизно таке саме, як у сучасної людини (Homo sapiens). Тому успіхи, яких людство досягло за останні кілька мільйонів років, не можна пояснити лише величиною відношення маси мозку до маси тіла, але швидше збільшенням загальної маси мозку, ускладненням самого мозку. За часів плейстоцену перемогти у конкурентній боротьбі могли ті племена, які володіли кам’яною сокирою. Вони були і кращими мисливцями. Однак винайдення і виробництво кам’яної сокири вимагали більшої величини мозку [7, с. 61].

У той самий час, коли об’єм черепа людиноподібних істот різко збільшився, в анатомії людини сталася ще одна дивовижна зміна: значно збільшився і таз у жінок. Мабуть, це було потрібно, щоб могли народжуватися діти «останньої моделі» — з великим мозком. Проте таз досяг своєї межі, коли збільшуватись йому не можна було, бо жінка неспроможна була б нормально ходити. Це паралельне протікання двох еволюційних процесів чудово ілюструє роботу природного добору [7, с. 61].

Але еволюція відбувалася надзвичайно швидко і в недавні часи. І з цим зв’язаний біль при народженні дитини, що виник на якомусь витку історичної доби. Адже відомо, що з мільйонів видів, які населяють Землю, така доля спіткала тільки людей.

У первісній філософії всього світу Сонце і Місяць наділені життям і за природою своєю належать немовби до істот людських. Звичайно протиставлювані одне одному як чоловік і жінка, ролі чоловіка і жінки вони дістають у різних народів у різних сполученнях. Але життя їх уподібнюється людському, тобто якщо у інків були можливі шлюби між братами і сестрами, то Сонце і Місяць були чоловіком і жінкою, а також братом і сестрою.

Міфи інших країн розповідають про день і ніч, які втілюють ті самі життєві ситуації. Так, мексиканці мають легенди про те, як старе Сонце вигоріло і весь світ огорнула темрява, і ось тоді прадавній їх герой кинувся у вируюче полум’я, поринув у підземний морок і з’явився на сході, блискучий і боготворний, в образі Тонатіу, або Сонця. Опісля туди кинувся інший герой, але сила полум’я вже зменшилась, і він воскрес з меншим блиском і сяйвом у вигляді Мецлі, або Місяця [7, с. 62].

Є традиційні теми, які пройшли крізь міфологію багатьох народів. Наприклад, сюжет про створення світу. У шумерській міфології боги бешкетують, пиячать і сваряться. І саме з п’яних очей вони і створили людину такою недосконалою. Створення світу у Книзі Буття африканського племені куба (Конго) — результат блювоти бога. Він вивергав сонце, місяць, зірки, людей, рослини тощо [7, с. 62].

«Початок усіх речей», або етіологічні міфи, пояснюють зміну пір року, особливості місцевості, повадки тварин — буквально все, аж до кількості яєць, які несе курка. Усьому є пояснення, обгрунтування.

Міфи мали також пояснити всі суспільні порядки, звичаї, правила. Так, у стародавньому мексиканському кодексі поневолення хліборобів квотою воїнів у давнину пояснювали тим, що здавна люди, схильні до сільськогосподарської праці, уклали з більш войовничою частиною племені угоду, згідно з якою вони звільнилися від страху смерті, а натомість зобов’язалися годувати своїх панів.

Кожне свято або звичай, кожний інститут вимагали підтвердження в оповідях про світанок буття. Особливо це стосується міфів, у яких натурфілософське розуміння дістало найбільш адекватне втілення, міфів, лейтмотивом яких є шанобливе ставлення людини до природи.

Людина — вже не тільки частка природи, вона її споживач й експлуататор. Але те, що потрібно людині, обов’язково вступає у суперечність з тим, що існує і живе само по собі. За кожне вторгнення у природу або завоювання природних сил, як відомо, природа мститься нам [7, с. 63].

Міфологічно-релігійні вірування визначили особливості світогляду, традицій культури, способу життя єгиптян. Релігія в Єгипті набула ідеологічного значення, підпорядкувавши майже всі сторони духовної культури єгиптян. Вона поєднувала в собі фетишизм і тотемізм, політеїзм і монотеїзм, теогонію і космогонію, переплетення культу і суперечливих міфів. За зразком відносин людського класового суспільства серед самих богів з´являється ієрархія. Обожнюється і особа самого царя. Починаючи з IV династії при вступі на престол, фараону надавали особливе ім´я, пов´язане з іменем бога Ра, «сином» якого він вважався. Після смерті фараон ставав головним божеством потойбічного світу [7, с. 64]. 

Висновки

Мистецтво Стародавнього Єгипту мало надзвичайно велике значення для історії світової культури. Його вплив простежується в майбутньому, в культурах інших народів. А чудові пам’ятники єгипетського мистецтва і сьогодні хвилюють нашу уяву своєю високою майстерністю, величним розмахом, реалістичною вірогідністю.

Міфи — продукт тривалого формування, у них можна виявити нашарування або ідеї різних епох, це історичні ідіоми. Але їх історична функція була визначена наперед потребою у впорядкуванні нагромаджених людством уявлень про світ та їх загальнозначущістю. Міфи робили світ зрозумілим, бо пояснювали походження всього сущого, тлумачили надзвичайні події (природні катаклізми, війни, епідемії); на прикладі богів і героїв підказували норми поведінки, були критерієм добра і зла.

Боги і герої міфів — благодійники людського роду — чинять іноді діяння лихі, тиранічні й ганебні з точки зору людей. Міфологічна свідомість включає надприродне як обов’язковий мотив вчинків. Однак при всій їх фантастичності міфічні образи далекого світу містять глибоку, хоч не ясно виражену думку, доступну кожній людській душі з приводу речей давніх і малозрозумілих.

Особливого значення в Єгипті надавали заупокійному культу. З часів Стародавнього царства по всьому Єгипту поширився культ Озіріса — бога підземного царства, бога померлих.

В оцінці цієї сторони міфу треба виходити з наявності в ньому об’єктивної суперечності, що відображає внутрішню двоїстість самого життя («від великого до смішного — один крок»). В амбівалентності міфу — несвідомий початок трагічних і комічних сюжетів світової культури. 

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Д. Культурологія: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2005. — 347 с.
2. Афанасьева В. Искусство Древнего Востока. — М., 1987. – 455 с.
3. Багацький В. В. Культурологія: Історія і теорія світової культури ХХ століття: Навчальний посібник. — К. : Кондор, 2004. — 302 с.
4. Бадж, Ернест. Легенды о египетских богах. — М.; К. : Рефл-бук: Ваклер, 1997. — 297 с.
5. Введение в культурологию: Учеб. пособие для вузов / Рук. автор. кол. Е.В. Попов. — М., 1995. — С. 336.
6. Египетская мифология: Энциклопедия /Пер. Д. Воронин. — М.: ЭКСМО, 2006. — 590, с.
7. Культурологія: Навчальний посібник В. Л. Петрушенко, Л. А. Пинда, Є. А. Подольська; ред.: В. М. Пічі. — 4-е вид., стериотип. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 357, с.
8. Культурология: Учебное пособие для вузов / Под ред. А.Н.Марковой. -3-е изд.. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. — 315, с.
9. Матье М. Искусство Древнего Египта. — М., 1992. – 364 с.
10. Подольська Є. А. Культурологія: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 287 с.
11. Померанцева Н. Эстетические основы искусства Древнего Египта. — М., 1995. – 236 с.
12. Чмихов М. О. Давня культура: Навч. посіб. — К., 1994. – 412 с.
13. Шевнюк О. Л. Культурологія: Навчальний посібник. — К.: Знання-Прес, 2004. — 353 с.