Вступ

Швидко розвивається рекреація в Африці. Поступово збільшується чисельність туристів в Африці, яка перетворюється з континенту елітного, коштовного туризму на місце найдешевшого відпочинку у світі. За умови підвищення рівня сервісу потоки туристів на цей континент значно зростуть. Річний обсяг туристських прибуттів нині становить майже 30 млн (4 % світового показника) за темпів збільшення +4 % у рік. Негативний вплив на туризм в регіоні справили теракти в Тунісі, Кенії. Тому спостерігається деякий спад у Північній Африці (-4 %), у той час як показник Тропічної Африки (-9 %).

На першому місці серед видів рекреаційної діяльності знаходиться туризм. Туристів приваблює розмаїття флори та фауни, можливість пополювати в оточенні дикої природи. В Африці — перш за все у Кенії, Танзанії, Замбії — є багато національних парків та заповідників. Історичні пам’ятки Північної Африки приваблюють туристів, для яких важливе сполучення відпочинку з пізнавальною діяльністю.

Південна Африка — країна, що протягом останніх років спромоглася увійти до числа найпривабливіших туристичних центрів світу. Імпульсом розвитку туризму в Південній Африці стала політична реформа 1994 року — скасування в країні системи апартеїду.

Нині країна є лідером на туристичному ринку Африканського континенту. Туристично-рекреаційна галузь Південної Африки швидко розвивається та приносить щорічно понад 10 % до ВНП.

1. Особливості   розвитку   рекреаційного   господарства  в   країнах Африки

Африка за останні 35 років зробила значний крок у розвитку туризму і перетворилася на важливий рекреаційний регіон світу.

З розвитком суспільного виробництва, його інтенсифікацією зростає роль організації відпочинку для регенерації та розвитку життєвих сил людини, витрачених у процесі праці. Для цього необхідне сполучення певних умов та ресурсів, а також організація їх використання. Відпочинок людини у спеціальній літературі називається рекреацією, а її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії, — рекреаційною діяльністю. Кожна держава прагне до створення та розвитку умов для відпочинку, лікування, відновлення працездатності своїх громадян. Завдяки вдалому сполученню умов для рекреації в окремих країнах склались потужні комплекси відпочинку, курортного лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних.

Активний розвиток туризму в країні почався лише з 90-х pp. XX ст. У 1990 p. країна прийняла 0,5 млн. відвідувачів, у 1995 р. — 4,7 млн., у 1998 р. до Південної Африки приїхало 5,9 млн. туристів, у 2000 р. — 6   млн., а в 2001  р. — 4,6 млн. чол.

Темпи розвитку Південної Африки як туристичного напряму у 2002 р. були найвищими у світі. Того року країну відвідало 6,4 млн. туристів, що перевищило показники попереднього 2001р. на 20,1 % (1,8 млн. чол.). Частка подорожуючих з європейських країн зросла на 24,4%; лідерами в подорожах до Південної Африки стали Велика Британія та Німеччина, турпотоки з яких склали відповідно 442,9 тис. чол. та 249 тис. чол.

Її щорічно відвідують понад 19 млн осіб, а обсяг валютних надходжень досягає 7 млрд дол. І хоча роль африканського континенту на світовому ринку рекреаційних послуг ще не перевищує 3%, можливості розширення тут дуже значні, якщо враховувати значний слабкоосвоєний рекреаційно-туристський потенціал.

Рис. 2. Прибуття туристів в Африку з інших регіонів у 1985- 1992 рр.

Отже, розвиток рекреаційного господарства в Африці мас такі особливості:

1. Швидкі темпи розвитку з 70-х років 20 ст.:

• Будівництво готельного фонду.
• Розширення туристичних представництв в інших країнах.
• Залучення іноземних інвестицій.
• Розширення видів рекреаційно-туристичної діяльності.

2. Фонд розміщення відпочиваючих і туристів належить міжнародним готельним ланцюгам, а частка національного фонду розміщення не перевищує 30%.
3. Розвиток відбувається без тісного зв’язку з національними економіками країн.
4. Нерівномірність у рівнях розвитку галузі, що обумовлюється як місцевими ресурсами, національними особливостями, так і рівнем розвитку продуктивних сил.
5. Максимальне використання природних рекреаційно-туристичних ресурсів, що обумовлює виникнення і розвиток екзотичних та спеціалізованих видів рекреаційної діяльності.
6. Країнами-постачальниками туристів на континент залишаються Франція, Німеччина, Велика Британія, іноземні туристи з яких становлять майже 20% всіх туристів.
7. Зацікавленість держави в розвитку рекреаційно-туристичної галузі (підтримка підприємництва, розробка національних програм, зменшення податків, надання переваги розвитку виїзного іноземного туризму тощо).

 

2. Рекреаційні ресурси та соціально-економічні чинники формування та розвитку рекреаційних комплексів в африканських країнах

Африканському туристичному регіону притаманна перевага природних туристичних ресурсів. Особливо значними серед них є флоро-фауністичні і ландшафтні складові ресурсного потенціалу. Для порізнених країн і територій регіону характерні комфортні погодно-кліматичні умови — основа розвитку масового туризму.

На ринку міжнародних туристичних послуг окремі африканські держави посіли чільні місця і пропонують високоякісний туристичний продукт: Маврикій — весільний туризм і пляжно-купальний відпочинок; Туніс і Марокко — пляжно-купальний, лікувально-оздоровчий і пізнавальний туризм; Зімбабве, Танзанія та Кенія — сафарі й екологічний туризм; ПАР — пляжно-купальний відпочинок, гастрономічний і екологічний туризм; Кабо-Верде спеціалізується на дайвінгу та серфінгу. Стосовно більшості інших держав, особливо центральноафриканських, то актуальність розвитку міжнародного туризму для них не стоїть на порядку денному: несприятливий для відпочинку європейців і американців клімат, міжетнічні конфлікти, бідність, висока захворюваність на СНІД та інші недуги і відсутність елементарних побутових умов роблять ці країни непривабливими з точки зору рекреаційно-туристичної діяльності.

На африканському континенті протягом останніх десятиліть відбулися суттєві зміни у структурі міжнародного туризму. Протягом 1980-х років частка міжрегіональних туристичних потоків в Африці перевищувала внутрішні регіональні. Ситуація змінилася у 1990-х роках, які пройшли під знаком поступового переважання внутрішніх регіональних подорожей над зовнішніми.

3. Рекреаційно-туристичні райони Африки та їх характеристика

ПІВНІЧНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН

Головними особливостями геотуристичного положення Тунісу є такі: третина території зайнята пустелею Сахара; Атлаські гори простяглися вздовж всього кордону з Алжиром; протяжність берегової лінії, без врахування островів, складає 1,3 тис. км; відносна близькість до споживчого європейського туристичного ринку. Туристичне освоєння узбережжя держави лише набирає обертів, що дозволяє включити Туніс до перспективних туристичних країн Африки.

Привабливим туристичним центром на півдні країни є Матмата. На околицях містах можна побачити численні підземні житла, збудовані берберами. У більшості печер, глибина яких досягає 10 м і до сьогодні живуть люди.

На основі ресурсів моря туристична індустрія Тунісу пропонує лікувально-оздоровчі тури. Особливою популярністю користуються програми омолодження. Центри таласотерапії, які розробляють і реалізують на споживчому ринку унікальні системи оздоровлення з використанням теплої морської води в комплексі з морськими грязями та водоростями, розташовані в Хаммамете, Суссі, Джербі. Програми спрямовані на покращання здоров’я і призначені для лікування артрозів, хвороб шкіри, органів дихання, позбавлення зайвої ваги, зняття стресових навантажень тощо.

Марокко займає приатлантичні рівнини, західну частину гір Атлас і північно-західну частину пустелі Сахара. Клімат на рівнинах субтропічний середземноморський, що дозволяє на узбережжі розвивати пляжно-купальний відпочинок практично цілорічно.

Королівство має багаті туристичні ресурси як культурно-історичного походження, за рахунок взаємодії ісламської та християнської культур, так і природного, дякуючи ландшафтному різноманіттю гір і морського узбережжя.

Найбільш популярні туристичні центри Марокко — Агадір, Рабат, Марракеш, Фес, Мекнес, Касабланка, Ес-Сувейра виникли завдячуючи вдалому поєднанню культурної спадщини й узбережжя теплого моря.

Судан є унікальною країною, культурний простір якої формується двома різними традиціями — арабською і чорною африканською. Всередині кожної із них існують сотні етнічних і мовних відмінностей, що ускладнює процес консолідації і співпраці. Північні штати, які займають більшу частину території країни, заселені арабами-сунітами різного етнічного походження. На півдні і заході переважають народи негроїдної раси, які у більшості сповідують християнство або лишаються прихильниками традиційних вірувань.

ЗАХІДНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН

Західна Африка — приатлантичний регіон, який об’єднує молоді держави, що звільнилися від колоніалізму. Їм притаманні схожі історичні й соціально-економічні особливості розвитку та проблеми. У більшості своїй це — бідні аграрні країни. Розпад британської і французької колоніальних систем, до якої входила більшість країн цього регіону, привів до їх політичної незалежності, але викликав до життя інші, ще гостріші проблеми.

Для багатьох країн цієї частини Африки характерні економічна і політична нестабільність. Більшість країн — багатонаціональні. У деяких районах продовжуються міжетнічні зіткнення. Гострою є проблема піратства. Часто відбувається зміна влади. Усе це ускладнюється бідністю. У більшості своїй величина ВВП у розрахунку на душу населення у країнах регіону становить декілька сотень доларів на рік. Слабка економіка цих держав не в змозі ефективно реагувати на екологічні виклики: опустелювання перетворилося на гостру проблему цього регіону. Все це призводить до того, що, незважаючи на наявні природні ресурси (тепле океанічне узбережжя, біорізноманіття, сприятливий клімат), міжнародний туризм не є актуальним напрямком розвитку національних господарств. Масовий туризм не набув належного рівня розвитку і має анклавний, осередковий характер.

До країн, які мають певні здобутки на шляху реалізації проектів розвитку туристичної індустрії належать Сенегал, Буркіна-Фасо, Гамбія.

ЦЕНТРАЛЬНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН

Туристів до Анголи приваблюють природні ресурси: майже 1 600 км океанічного узбережжя, багатий тваринний і рослинний світ, ландшафти тропічних лісів, саван і пустель, мінеральні води. Ангольське узбережжя більшою мірою придатне для організації океанічного рибалення. Прибережні води надзвичайно багаті на рибу за рахунок вод холодної Бенгельської течії, насичених киснем і поживними речовинами. Найкращі пляжі зосереджені на околицях Луанди і Намібу. Сама пустеля Наміб — чудове місце для сафарі, а її піщані дюни вважаються одними із найкращих у світі для занять сендбордингом і піщаним слаломом.

Мережа національних парків (Кісама, Порту-Алешандрі (Йона), Камея, Муна, Кванза-Сул, Лвандо, Міландо), попри не доглянутість і проблему браконьєрства, мають значну привабливість для прихильників екологічного туризму.

Камерун часто називають Африкою в мініатюрі. Перебуваючи в країні, туристи отримують можливість побувати в кількох природних зонах — від вологих екваторіальних лісів на атлантичному узбережжі до типових африканських саван і напівпустель на півночі. Відповідно, багаті і флоро-фауністичні ресурси. Із ними найкраще знайомитися у національних парках.

Сан-Томе і Принсіпі має всі підстави для перетворення на «туристичний рай»: заворожуючий вулканічний ландшафт із численними скелями, урвищами і мисами, пишні джунглі із гамірним пташиним царством, багато представників якого вціліли лише тут, білі піщані пляжі із прозорою водою, самобутня культура — суміш африканського, португальського і креольського культурних світів, колоритна колоніальна архітектура, низькі ціни на туристичні послуги, гостинність місцевого населення. На заваді стоїть лише одне — екваторіальний морський, спекотний та вологий клімат і погода, що важко витримується європейцями.

ПІВДЕННОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН

Південна Африка — порівняно молодий, динамічний регіон міжнародного туризму. Найбільш популярними туристичними країнами-дестинаціями є ПАР і Намібія, які володіють унікальним природно-ресурсним потенціалом та культурно-історичними атракціями світового рівня.

Південноафриканська Республіка (ПАР) — одна із найбільш економічно розвинутих, цікавих і привабливих для відвідування країн Африканського континенту.

Намібія — унікальна країна, яка володіє багатою флорою і фауною, рідкісним поєднанням ландшафтів, геологічних і геоморфологічних пам’яток природи. Використання цих ресурсів — основа розвитку екологічного туризму.

Головним природним об’єктом і туристичною дестинацією країни є пустеля Наміб, розташована на узбережжі Атлантичного океа-ну. Її вік учені оцінюють у 60-80 млн років. Походження пустелі пов’язано із холодною Бенгельською течією, яка проходить біля берегів країни. Розкинувшись на 1 600 км вздовж узбережжя, пустеля вражає різноманіттям ландшафтів. Абсолютно суха місцевість, де роками не випадає краплини дощу, насичена життям і приваблює тисячі туристів.

СХІДНОАФРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ РАЙОН

Винятково різноманітними є ландшафти, рослинний і тваринний світи Кенії. На північному сході країни переважають напівпустелі і солончаки, які, у міру збільшення опадів, змінюються районами із рідким трав’яним покривом і низькими деревами. Нагір’я Кенії — це савани із родючими землями, густими травами, баобабами і пальмами. У прибережних районах і в долинах нечисленних річок савани чергуються із вічнозеленими тропічними лісами і мангровими заростями.

Туристів до Мозамбіку приваблюють головним чином піщані пляжі, розташовані в районах Тофу, Лангош, Лурно і мису Барра-Фалса. Країна також відома національними парками (Горонгоса, Баньїне, Зінаве) з багатим тваринним світом. Одним із найкрасивіших місць континенту вважається морський національний парк Архіпелаг Базаруто — чудове місце для дайвінгу і змістовного активного відпочинку.

Сейшели — типова «країна-готель», класичний «туристичний рай» у сучасному розумінні. Республіка існує за рахунок міжнародного туризму, який забезпечує робочими місцями 1/3 економічно активного населення і 70 % валютних надходжень.

Найбільш відомими курортними центрами і зонами на Сейшельських Островах є Вікторія, Бо-Валлон, Ла Діг, Праслін.

Нинішній Маврикій завоював славу місця для елітного відпочинку. Туристів приваблюють десятки кілометрів пляжів, затінених пальмовими гаями, численні засоби розміщення на будь-який смак, екологічні екскурсії до національних парків, круїзи на катамаранах і яхтах, дайвінг, океанічне рибалення і гостинність місцевого населення.

Більш відвідуваною є північна частина Маврикію. Тут сформувалося кілька туристичних зон: Пуант-о-Піман, Кап-Малере, Бе-о-Тортю, Пуант-о-Каноньє та ряд інших. Серед інших островів архіпелагу туристи віддають перевагу о. Родрігес із центром Порт-Матурін.

Туристична індустрія країни спеціалізується на весільному туризмі. Молодята, які мають можливість провести «медовий місяць» на Маврикії, опиняються у казковій атмосфері, багатій на несподіванки і сюрпризи.

4. Розвиток екологічного туризму в Африці

У ПАР безліч заповідників і національних парків (Ройяль-Натал, Ауграбіс, Еддо-Елефант, Умфолозі, Італа, Веллі, Піланесберг, Ботсалано, Нейчес-Веллі), природні ландшафти яких стали уособленням Африки. Особливо привабливими є парки в Драконових горах, де туристи мають змогу милуватися п’ятикаскадним водоспадом Тугела, який вважається другим за висотою у світі (948 м), озером Санта-Лючія, так званим «Амфітеатром» — восьмикілометровим бескидом і велетенською базальтовою стіною протяжністю 250 км. Не менш цікавими природними пам’ятками багаті плато Трансвааль і Кару, пустелі Наміб і Калахарі та інші райони країни. Але «візитівкою» країни є Крюгер-парк, розташований у Східному Трансваалі. На площі майже 2 млн га (територія Словенії або Ізраїлю) охороняються природні комплекси саван, сухих рідколісь і тропічних лісів. У парку живе близько 150 видів ссавців (антилопи, буйволи, носороги, слони, леви, леопарди, гепарди), 500 видів птахів, більше 100 видів рептилій, 33 види амфібій, 50 видів риб.

Найбільш відвідуваними національними парками Африки є:

У 2007 р. більше половини туристів, що відвідали Південну Африку, зупинили свій вибір на відпочинку в національному парку або заповіднику.

У Кенії сформована густа мережа природоохоронних об’єктів як на суходолі, так і в акваторії океану. До неї належать 59 національних парків, заповідників і заказників. Серед туристів особливою популярністю користується національний парк Накуру, що включає знаменитий вулкан Мененгай і озеро Накуру, на берегах якого можна побачити незмірну кількість рожевих фламінго. Одним із найбільш пам’ятних видовищ, яке можна спостерігати в національному парку Амбоселі — життя слонів у природних умовах. Тсаво — найбільший національний парк Кенії. Він займає площу близько 21 тис. км2. Мрія кожного туриста, який відвідує парк — побачити і піднятися на найвищу точку Африки — гору-вулкан Кіліманджаро, яка знаходиться на кордоні Кенії і Танзанії. Національний парк Масаї Мара є продовженням відомого національного парку Серенгеті, що знаходиться в Танзанія. На його території туристи мають можливість ознайомитися з ендемічними представниками фауни, наприклад, чорним носорогом, який перебуває на межі вимирання.

Танзанія має одне із найбільших узбереж серед східно-африканських країн, що створює сприятливі передумови для розвитку масового пляжно-купального відпочинку. ОРТ, як і інші країни цього регіону, відома національними парками, які є природною основою розвитку екологічного туризму.

Отже, найбільш сприятливі фактори розвитку туризму:

♦ близькість Африки до головних рекреаційних ринків Європи та Азії;

♦ досить близьке розміщення головного індикатора рекреаційного попиту і рекреаційних потоків — Європи;

♦ наявність цінних оздоровчих ресурсів та унікальних і екзотичних пізнавальних ресурсів (чисті піщані пляжі);

♦ різноманітна флора і фауна, що дбайливо охороняється в заповідниках і національних парках;

♦ історичні об’єкти та культурні пам’ятки, які дали змогу занести до переліку Всесвітньої спадщини такі міста, як Марракеш, Туніс, Феш, Кайруан, Гадамес, Вале, Дженне, Томбухту тощо).

Основні проблеми туристичного розвитку в Африці:

♦ несприятливі політичні та соціально-економічні умови;

♦ відсутність значних капіталовкладень у туристичну інфраструктуру;

♦ хронічна нестача транспорту;

♦ відсутність маркетингових досліджень і реклами турпродукту;

♦ непідготовленість персоналу;

♦ негарантованість безпеки та захисту туристів під час подорожі.

Висновок

Африка — надзвичайно цікавий, дуже перспективний, але найбільш слабо освоєний туристський регіон. Серед чинників, що сприяють розвитку туризму на цьому континенті, можна виділити наступні:

— Близькість до Європи та Азії;

— Тепла погода і велика кількість сонця круглий рік;

— Наявність у багатьох прибережних районах Африки прекрасних пляжів, на базі яких можна створити морські курорти;

— Різноманітна екзотична природа, у тому числі унікальна дика фауна;

— Різноманіття культурних та історичних пам’яток у Північній Африці.

До числа факторів, які стримують розвиток туризму в Африці можна віднести наступні:

— Низький економічний рівень більшості африканських країн;

— Слабо розвинена туристична інфраструктура і транспортна мережа;

— Нестабільне внутрішньополітичне становище ряду країн континенту;

— Відсутність розвиненого внутрішнього туризму, який «прокладає дорогу» міжнародного;

— Уряди низки країн приділяють розвитку туризму недостатня увага;

— Деякі райони континенту характеризуються несприятливими кліматичними умовами (сильна спека, суховії, тривалий період випадання рясних опадів).

Список використаної літератури

1. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — Смоленськ: Русич, 2001. — 624с.
2. Масляк П.О. Рекреаційна географія / Навчальний посібник. — К.: Знання, 2008. — 343 с.
3. Окладникова Є.А. Міжнародний туризм. Географія туристських ресурсів світу: Навчальний посібник. — М., СПб.: ІФК Омега-Л; Вчитель і учень, 2002. — 384с.
4. Пєлєвін А «Гуляємо по Африці» / / Турбізнес для професіоналів. — 2006. — № 13, С.70.
5. Романов А.А., Саакянц Р.Г. Географія туризму: Навчальний посібник. — 3-е видання. — М.: Радянський спорт, 2004. — 464с.
6. Смаль І.В. Туристичні ресурси світу / Ніжин: Видавництво Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, 2010. — 336 с.