Рекреація як соціокультурний феномен. Типи рекреації. Рекреаційні цикли

Вступ

Актуальність. Сучасний стан розвитку економіки, що характерний змінюваністю економічних процесів, зростанням соціальної напруги, посиленням техногенного й антропогенного впливу на довкілля, значною інтенсифікацією трудових та інтелектуальних затрат в умовах динамічного виробництва, об’єктивно передбачає посилення уваги всього суспільства до рекреації.

Рекреаційна діяльність як об’єкт наукового вивчення має певні особливості функціонування: своєрідну «піонерну роль» в освоєнні регіону, високу трудо-, капітало- та екологомісткість, комплексність (тісні взаємозв’язок і взаємозалежність із обслуговуючими і суміжними з рекреацією галузями), високу територіальну локалізованість, значний «мультиплікативний» вплив на економіку регіону, на оптимізацію структури регіональних господарських комплексів.

Складність і багатогранність поняття рекреації, особливостей організації та функціонування рекреаційних зон потребують визначення підходів, відповідної логіки і застосування арсеналу методів їх дослідження.

Проте, незважаючи на наявність численних розробок у галузі методології та методики дослідження рекреаційної сфери (М. Долішній, В. Євдокименко, М. Крачило, М. Паламарчук, М. Пістун, В. Поповкін, В. Руденко, Д. Стеченко, О. Шаблій та ін.), залишається ще багато проблем щодо дослідження окремих аспектів, особливостей функціонування та регулювання розвитку рекреаційних зон.

Вивчення останніх має ґрунтуватися, передусім, на застосуванні міждисциплінарних підходів. Найважливішими серед них вважаємо наступні: системний, реґіонально-цілісний, геокомплексологічний, соціоекологічний, історико-логічний.

Зосереджуючись на аналізі рекреаційної зони як об’єкта дослідження, можна визначити її як складну систему з поліієрархічною розгалуженою структурою, що характерна комплексністю і багатоаспектністю взаємозв’язків елементів, котрі належать до неї. Таке розуміння рекреаційної зони спонукає до її розгляду як окремого феномена і як інструмента в наукових дослідженнях із проблем рекреації.

Тема: „Рекреація як соціокультурний феномен. Типи рекреації. Рекреаційні цикли.”

Мета: розглянути рекреацію як соціокультурний феномен та охарактеризувати типи та цикли рекреації.

Завдання роботи:

розкрити поняття та сутність рекреації;
показати історичний розвиток рекреації;
охарактеризувати соціокультурні функції рекреаційної діяльності;
визначити типи рекреації;
поняття рекреаційного циклу та співвідношення між ними.

1. Рекреація як соціокультурний феномен

1.1. Поняття та сутність рекреації

У наукових розробках продовжується процес конкретизації терміну «рекреація». Разом з тим методично чітко виявлено, що йдеться про матеріальні елементи, які створюють умови для ефективної діяльності соціальної сфери суспільного життя та природно-ландшафтні умови. Враховуючи сказане вище, ми пропонуємо таке тлумачення категорії «рекреації». Отже, рекреація – це система об’єктів та умов з виробництва послуг, які сприяють відтворенню працездатності населення на основі рекреаційних ресурсів, забезпечують нормальні умови життя і трудової діяльності місцевого населення.

Рекреація охоплює і об’єкти проживання на основі приватного сектора, харчування, побутового обслуговування рекреантів, транспорту, зв’язку, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, освіти, культури і мистецтва, діяльність яких спрямована на задоволення потреб рекреантів, забезпечення їх життєдіяльності, духовного та інтелектуального розвитку.

Багато спільного є між поняттями «рекреація» і «сфера обслуговування», наприклад, одне й те ж функціональне призначення – надання послуг населенню. Але, разом з тим, існують відмінності: сфера обслуговування – це галузевий поділ, а рекреація – це територіальний підхід до її розвитку [11, с. 35].

У сучасних наукових розробках відсутнє єдине визначення згаданих категорій, триває процес уточнення їх структури і функцій. Але жодна з цих категорій не підміняє одна одну.

Великий інтерес викликає питання класифікації видів рекреації та побудова її структурної моделі. Поділ рекреації на окремі ланки дає змогу глибше вивчити її роль у соціально-економічному розвитку регіонів і тим самим виявити вплив на розширення і підвищення ефективності господарської діяльності регіону.

У процесі дослідження місця рекреації в соціально-економічному розвитку регіонів потрібно дослідити всі її складові. Питанню ролі й функцій окремих ланок рекреації у суспільному процесі присвячено чимало наукових робіт, зокрема, виділимо праці економістів – В. Кравціва, М. Лесечко, Н. Недашківської, О. Шаблія; архітекторів – М. Габреля, Б. Посацького, Т. Панченка, Я. Тараса, Г. Шульги; географів та біологів – М. Голубця, Г. Гуцуляка, С. Генсірука, В. Кучерявого. Автори по-різному розглядають класифікацію видів рекреації, обґрунтовують критерії її розмежування [11, с. 36].

Рекреація перебуває в постійному взаємозв’язку з сферами матеріального виробництва та виробничою інфраструктурою Цей взаємозв’язок має різнобічний характер. Соціологи, розглядаючи розвиток різноукладності в суспільстві, окреслюючи соціальні характеристики укладу та багатоукладність ставлять у центр людину, її інтереси та потреби всебічного якісного задоволення [11, с. 36]. Саме в цьому полягає соціальна сутність і характер функціонування кожного укладу та місце рекреації. Економісти дотримуються принципів, які використовуються при поділі економічної сфери – матеріального виробництва чи невиробничої сфери, тобто класифікують рекреацію залежно від ролі її окремих структурних підрозділів у створенні суспільного продукту [11, с. 37].

Рекреація належить до виробничої сфери і кінцевим її продуктом є виробництво послуг. Не зупиняючись на класифікації, запропонованій спеціалістами економічної сфери, зазначимо, що таке розмежування та віднесення рекреації до сфери виробництва, на наш погляд, є недоцільним, оскільки усі заклади рекреації належать до соціальної інфраструктури.

При класифікації рекреації чимало авторів виділяють зелений туризм, тобто сукупність об’єктів, що створюють умови для оздоровлення суспільства в сільській місцевості. До неї належать заклади приватної рекреації, що організована на основі приватного житлового фонду. Вони повинні бути виділені в самостійну групу, оскільки відрізняються від інших видів рекреації [11, с. 37]. Категорія «зелений туризм» на сьогодні дуже поширена в науковій літературі, хоча різні автори дають їй неоднозначне тлумачення.

На нашу думку, під зеленою рекреацією варто розуміти систему організацій, підприємств і служб, які займаються спеціалізованим обслуговуванням відпочиваючих. До них мають належати також служби, які забезпечують ефективне функціонування, ремонт і відтворення рекреаційних об’єктів, пересування рекреантів тощо. До неї входить: транспорт, зв’язок, помешкання, ремонтна служба, автотехнічне та інформаційне обслуговування. Виходячи зі сказаного, вважаємо, що рекреація умовно поділяється на виробничу (об’єкти та споруди), соціальну (мешканці та обслуговуючий персонал) та інституціональну (інформаційні служби) частини.

Запропонована класифікація рекреації не претендує на вичерпність і безальтернативність. Кожна ланка рекреації містить ті складові, які об’єднуються між собою за функціональним призначенням. Так, комунально-побутова складова рекреації об’єднує: сферу побуту, харчування, торгівлю. Основна її функція полягає в задоволенні комунально-побутових і природно-фізіологічних потреб рекреантів. Складова інженерного облаштування та захисту довкілля об’єднує: газо-, електро-, водопостачання та водовідведення, дороги, охорону довкілля (запровадження системи контролю за санітарним станом сільських населених пунктів, дотримання санітарних норм і правил господарювання). Соціальна складова рекреації об’єднує: культуру та мистецтво, культові споруди, охорону здоров’я, фізичну культуру та спорт. Її функція полягає в розвитку та задоволенні пізнавальних, духовних потреб рекреантів, охороні і зміцненні здоров’я [11, с. 40].

Комунально-побутове, інженерне облаштування та захист довкілля, а також соціальна складові рекреації належать до тих сфер життєзабезпечення, які розвиваються відповідно до вимог сьогодення. Функціонування об’єктів рекреації нових форм сприяють розвитку сфери платних послуг і відповідно підвищують вимоги рекреантів до їх якості. Тут зростає роль науки, посилюється її інтеграція з рекреацією.

Основними завданнями структурних елементів рекреації є:

— у сфері комунально-побутового обслуговування рекреантів:

— реформування та функціонування комунальної служби;

— благоустрій населених пунктів і вуличної мережі;

— розвиток сучасної телекомунікаційної системи;

— розвиток діяльності територіальних громад;

— у сфері інженерного облаштування і охорони довкілля:

— розвиток газових мереж;

— водо- та електропостачання, водовідведення;

— будівництво доріг із твердим покриттям;

— запровадження ефективної системи контролю за санітарним станом, дотримання санітарних норм і правил господарствами.

— у соціальній сфері:

— будівництво та реконструкція об’єктів соціально-культурного призначення;

— функціонування програми медичного обслуговування рекреантів;

— розвиток гуманітарної сфери регіону;

— соціальний захист місцевих мешканців та рекреантів [11, с. 41].

Отже, під рекреацією регіону розуміємо систему організацій та умов із виробництва рекреаційних послуг, які забезпечують процес відтворення працездатності рекреантів, не погіршуючи умов життя і праці місцевих мешканців.

Головною ціллю розвитку рекреації є:

— підвищення рівня розвитку соціальної інфраструктури;

— формування системи обслуговування населення і рекреантів широким асортиментом високоякісних послуг і створенням нових робочих місць;

— запобігання подальшій деградації населених пунктів і територій [11, с. 42].

1.2. Історичний розвиток рекреації

Реформування суспільного виробництва, зміна характеру праці, збільшення вільного часу, поліпшення екологічної ситуації та багато інших процесів визначають значні масштаби розвитку сфери рекреації. Так, у структурі споживання жителів промислово розвинутих країн видатки на відпочинок і освіту на 18 % перевищують затрати на купівлю продуктів харчування і 2,3 рази – видатки на купівлю одягу і взуття [14, с. 12]. Відпочинок належить до потреб, від яких неможливо відмовитися.

Рекреація – необхідна умова життя людини, засіб компенсації напруження. Відтворення працездатності населення є відносно новою сферою міждисциплінарних досліджень (економічних, географічних, соціологічних, математичних, медичних та інших). У зв’язку з цим виникла необхідність уточнення поняття «рекреації» та визначення її ролі у соціально-економічному розвитку регіону. Для вирішення поставленої задачі було використано основні прийоми абстрактно-логічного методу, зокрема індукція і дедукція, аналіз і синтез, аналогія, зіставлення, сходження від абстрактного до конкретного та системно-структурний аналіз.

Категорія «рекреація» отримала найбільш широке поширення в регіональній економіці. У науковій літературі трапляється різне трактування цього терміну. Зокрема, ототожнення поняття «рекреація» з поняттям «оздоровлення», інші – з поняттям «відпочинок». Крім цього, термін використовується для характеристики галузі національного господарства, пов’язаної з освоєнням території для відпочинку, лікування (реабілітації) і туризму, скерованої на розвиток, відпочинок і оздоровлення, вдосконалення і розвиток особистості [14, с. 15].

Відповідно до того, що існують різні визначення поняття «рекреація» змінюється й сама сфера аналізу. В одних випадках аналізується розвиток окремих типів рекреаційних об’єктів, в інших – досліджується функціонування певних підсистем, а ще в інших – визначається стан і шляхи розвитку визначеної частини матеріальної бази рекреації [14, с. 16]. Хоча визначення рекреації в літературі значно диференційоване, однак всі дослідники виходять з того, що це поняття характеризує свідомо створювані людиною загальні умови, які забезпечують відтворення працездатності населення.

Саме зростання ролі загальних умов організації рекреаційної галузі стало основним моментом для широкого її вивчення. В останні десятиріччя щодо сутності рекреації у науковій літературі побутує думка, що до неї варто відносити природно-ландшафтні умови та матеріальні речі. Виходячи зі сказаного вище, під рекреацією треба розуміти цілісний природно-функціонуючий об’єкт, діяльність якого створює загальні умови соціально-економічного розвитку. До рекреації треба віднести ті об’єкти, функціонування яких створює загальні умови суспільного відтворення та соціальної діяльності. Причому сукупність цих об’єктів не є незмінна. У міру суспільного розвитку ця сукупність об’єктів постійно змінюється і доповнюється, оскільки підвищується роль загальних умов.

Виділяють такі основні суспільні функції рекреації, як медико-біологічна, соціально-культурна, економічна і політична [12, с. 87]. В економічній групі головне місце займає відтворення робочої сили. Рекреація зберігає суспільно необхідний час, а також є формою попиту на послуги, що визначає формування інших сфер господарської діяльності.

Рекреація виконує й економічні функції прискорення розвитку господарської структури певної території; розширення сфери зайнятості; вплив на структуру грошового балансу населення; збільшення іноземного туризму та отримання валюти.

Економічні параметри рекреації визначаються так:

— рекреація належить до невиробничої сфери. Економічний ефект від рекреаційної діяльності проявляється в закладах лікування, відпочинку і туризму, а також на рівні національного господарства країни в зростанні валового суспільного продукту.

— рекреація тісно пов’язана з природним середовищем, вона розвивається на стику економіки і соціальної сфери, а також екології;

— економічні параметри рекреації тісно пов’язані з видом рекреаційного ресурсу і, відповідно, з економічними характеристиками стану рекреаційних районів.

Цей зв’язок виражається системою показників (пропускна здатність рекреаційних територій, витрати лікувальних ресурсів на один людино-день, навантаження і рекреаційна місткість курортної місцевості, рівень комфорту) [12, с. 89].

У зв’язку з тим, що розвиток рекреації має явно виражений територіальний характер, вона забезпечує розвиток певної території, або організовує її взаємозв’язок з іншими регіонами.

Рекреація — вид діяльності, який має чітко виражену природно-ресурсну орієнтацію. Природні ресурси є провідним фактором, який визначає рекреаційне використання території. Від того, яким набором природних ресурсів володіє територія, залежить організація видів і форм рекреаційної діяльності.

Поняття «природні ресурси» і «природні умови» широко використовуються в науковій літературі. Суть цих термінів розкривається при розгляді відповідних елементів природи в певному відношенні до інтересів і потреб суспільства. Під природними ресурсами в сукупності з природними умовами розуміють весь навколишній матеріальний світ, взятий по відношенню до людського суспільства [13, с. 50]. Рекреаційні умови — це сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності. Особливості ландшафту і клімату, наявність джерел лікувальних мінеральних вод, багатство і різноманіття рослинного і тваринного світу, природні можливості для занять спортом, мисливством, рибальством і т.д. визначають ступінь сприятливості розвитку тих чи інших форм рекреаційної діяльності.

У відповідності з принципами програмно-цільового планування рекреаційні ресурси слід розглядати як ресурсо-забезпечувальне функціонування різних підгалузей рекреації і об’єктів, які в них входять, що обумовлює доцільність галузевої класифікації природних рекреаційних ресурсів (таблиця 1.1.).

Таблиця 1.1. Класифікація природних ресурсів на прикладі території Українських Карпат

КЛАС РЕСУРСІВ

Галузеві

Природні

Територіального поширення

Екологічні

Відносини видів господарського використання

Основних галузей

Під галузей

Компоненти природного середовища

Елементи (складові компоненти)

Локалізованого

Площинного

Вичерпні

Невичерпні

Багатоцільові

Спеціалізовані

Відновлювані

Невідновлювані

Комплексні

Конкуруючі

Санаторно-курортне лікування

Бальнео-лікування

Водні

Лікувальні мінеральні води

—

Грязе-

Літогенні

Лікувальні грязі

—

Озокерито-

Літогенні

Озокерит

Клімато-лікування

Кліматичні

Лікувальні властивості мікроклімату ландшафту

—

Туризм і відпочинок

Тривалий і короткочасний туризм і відпочинок

Кліматичні

Сприятливі для туризму і відпочинку властивості мікроклімату

—

Аквальні

Сприятливі для туризму і відпочинку поверхневі водойми

—

Ландшафтні

Лісові і полонинні ландшафти, ландшафти схилів, сприятливі для облаштування гірськолижних полів

—

В рекреаційній географії склались три основні типи оцінки природних рекреаційних ресурсів: медико-біологічний, психолого-естетичний і технологічний. Медико-біологічна оцінка відображає вплив природних факторів на організм людини. Провідну роль тут відіграє клімат. Розроблено ряд методик, які дозволяють оцінити комплекс кліматичних факторів з урахуванням їх впливу на стан організму людини. Сформульовані критерії оцінки і розроблені параметри оцінкових шкал градацій. Виходячи з температури повітря, загальної хмарності і швидкості вітру виділені два класи погоди — сприятлива і комфортна. Керуючись бальними шкалами розроблених таблиць і враховуючи кліматичні умови конкретного регіону, визначається імовірна кількість днів зі сприятливими класами погоди, що особливо важливо для вибору місць організації рекреаційних занять різної тривалості [13, с. 52].

1.3. Соціокультурні функції рекреаційної діяльності

Рекреаційні послуги, є основною продукцією рекреаційної галузі. Таким чином, рекреаційно-географічна діяльність є постійним процесом створення і споживання матеріальних і духовних цінностей, які необхідні для відновлення і вдосконалення фізичних і моральних сил людини у вільний час який виявляється у просторовому переміщенні потоків людей, речей, енергії та інформації, в періодичних змінах властивостей окремих територій [3, с. 65].

Рекреаційна діяльність спрямована на задоволення потреб рекреантів, виконує ряд суспільних функцій, які можна трактувати як: медико-біологічну, соціально-культурну, економічну та політичну. Медико-біологічна функція — полягає в санаторно-курортному лікуванні і оздоровленні. Оздоровлення через туризм — один із шляхів вирішення проблеми зняття виробничо-психологічного втомлення людини. Хоча це не єдиний шлях планування майбутніх міст та поселень, які б зрівноважили взаємодію людини з навколишнім середовищем у міських умова.

Соціально-культурна функція — це провідна функція рекреації. Культурні, або моральні потреби, — це потреби , пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому, пізнання змісту та призначення свого існування. широкі можливості для духовного спілкування людини з природними, культурно-історичними та соціальними цінностями не тільки своєї країни, але й всього світу. Серед економічних функцій рекреаційної діяльності головне місце займає відтворення робочої сили. Завдяки рекреації підвищується інтерес трудящих, до праці, збільшується тривалість періоду збереження повноцінної працездатності, що веде до збільшення фонду робочого часу внаслідок скорочення захворювань, підвищення життєвого тонусу людей [3, с. 66]. З економічної точки зору важлива роль рекреації, як нової форми споживчого попиту товарів і послуг, що призводить до формування цілої сфери відпочинку.

Оздоровлення через туризм — один із шляхів вирішення проблеми зняття виробничо-психологічної втоми людини. Хоча це не єдиний шлях. Важливим є також планування майбутніх міст та поселень, які б зрівноважили взаємодію людини з навколишнім середовищем у міських умовах та ін.

Соціально-культурна функція — це провідна функція рекреації. Культурні, або моральні потреби, — це потреби пізнання в широкому розумінні, пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому, пізнання змісту та призначення свого існування. Широкі можливості для духовного спілкування людини з природними, культурно-історичними та соціальними цінностями не тільки своєї країни, але й всього світу дає туризм [3, с. 67].

Серед економічних функцій рекреаційної діяльності головне місце займає відтворення робочої сили. Завдяки рекреації підвищується інтерес людей до праці, збільшується тривалість періоду збереження повноцінної працездатності, що веде до збільшення фонду робочого часу внаслідок скорочення захворювань, підвищення життєвого тонусу людей. З економічної точки зору важлива роль рекреації, як нової форми споживчого попиту товарів і послуг, що призводить до формування цілої сфери господарської діяльності, яка розширює асортимент продукції традиційних галузей промисловості і сільського господарства.

Важливими також є такі функції, як: прискорення розвитку господарської сфери певної частини території країни, збільшення зайнятості населення за рахунок рекреаційного обслуговування і в галузях, пов’язаних з рекреацією, поліпшення структури балансу грошових доходів населення.

2. Типи рекреації

2.1. Дослідження типології територіально-рекреаційних систем

Питанням типізації територіальних рекреаційних систем (ТРС) присвячені дослідження багатьох науковців. Так, І.В.Зорін, В.С.Преображенський, Ю.О.Вєдєнін [7, с. 33] виділили типи ТРС за трьома ознаками:

1) функціями рекреаційної діяльності (лікувальний, спортивний, пізнавальний);

2) ступенем співвідношення в організації відпочинку незміненої природи і технологічних систем (урбанізований із підтипами міста-курорти, міста-екскурсійні центри, дачні селища; неурбанізований із підтипами прогулянкові парки, спортивні парки, мисливські (риболовні) парки, архітектурно-історичні парки);

3) територіальною орієнтацією (світового, всесоюзного, міжагломераційного, міського значення).

Беручи за основу попередню типологію, В.І.Павлов, Л.М.Черчик [7, с. 33] розрізняють ТРС за:

1) основними напрямами рекреаційної діяльності (лікувальний, оздоровчо-спортивний, пізнавальний);

2) значенням (регіональний, загальнодержавний, міжнародний);

3) часом проведення рекреаційних занять (довготривалої та короткотривалої рекреації);

4) ступенем віддаленості від споживачів (ближні, віддалені).

О.О.Любіцева зазначає, що територіальні рекреаційні системи можуть бути «різного масштабу, спеціалізації (залежно від співвідношення основних структурних елементів) та рівня концентрації туристсько-рекреаційних ресурсів і мати різний ступінь атрактивності в туристичну діяльність» і від цього залежить «наявність, обсяг та структура попиту, зафіксованого внутрішніми та міжнародними туристичними потоками» [7,с. 34].

При систематиці рекреаційної діяльності О.Г.Топчієв і Ц.Ван [], додатково характеризуючи її за мотивацією населення до рекреаційних послуг (духовна, пізнавальна, фізіологічна, розважальна, економічна) та регулярністю попиту на ці послуги (постійна, сезонна, епізодична), виділяють 18 видів і 10 підвидів всередині трьох типів:

1) організований відпочинок; 2) неорганізований відпочинок; 3) туризм.

Через площу поширення територіальних рекреаційних систем проявляється така їх властивість, як ієрархічність – віднесення до певного таксономічного рангу, підпорядкованість нижчих рангів вищим. Найбільшою площею поширення ТРС (таксоном найвищого рангу) ми вважаємо макрорегіон – максимальна територія, на якій розміщується конкретна ТРС. Це можуть бути або материки, частини світу, океани, або їх поєднання, або найбільші таксономічні одиниці рекреаційно-географічного районування світу (за П.М.Зачиняєвим, М.С.Фальковичем із доповненнями О.О.Бейдика) [7, с. 35] – Європейський, Північноамериканський, Центральноамерикансько-Карибський, Південно-американський, Азіатський, Африканський, Австралійсько-Океанійський, Антарктичний макрорегіони. Менші за територіальним охопленням є мезорегіональні ТРС, що включають площі кількох країн, причому в різних варіантах поєднання. Загальнодержавні ТРС співпадають із межами країни, а регіональні – із територією її адміністративних одиниць (зокрема, АР Крим і адміністративних областей України).

Поширення ареальних ТРС не співпадає з межами адміністративно-територіального поділу, а залежить від спеціалізації ТРС і відповідності певних видів рекреаційної діяльності конкретним площам. У даному разі мова йде про рекреаційні території – «частину земельного фонду, задіяну для організації туризму, лікування та відпочинку» [7, с. 36]. Однак не кожна рекреаційна територія є територіальною рекреаційною системою, бо даного статусу вона набуває лише тоді, коли починає задовольняти всім вимогам до базової моделі ТРС.

Найменшими за територіальним охопленням, а відтак таксоном найнижчого рангу, є локальні системи.

За рівнем атрактивності (привабливості) територіальна рекреаційна система може мати світове (міжнародне), національне або місцеве значення, коли вона:

задовольняє рекреаційні потреби і запити, відповідно, міжнародної спільноти та представників багатьох держав, населення країни або жителів регіону, мешканців даної місцевості та конкретного населеного пункту;
володіє рекреаційними ресурсами, відповідно, унікальними та визначними, цінними та значними або будь-якими;
може надавати послуги та забезпечена інфраструктурою відповідних стандартів і рівня у достатніх для функціонування обсягах.

Вплив середовища проявляється у формуванні ТРС урбанізованих (на базі міських поселень), руральних (у сільській місцевості), міжпоселенських (у природному середовищі, не зайнятому населеними пунктами) та комбінованих (для яких характерно поєднання в різних варіантах попередніх типів) [7,с. 37].

За ступенем сформованості ТРС можна поділити на сформовані, започатковані та неврівноважені.

Сформована територіальна рекреаційна система, що характеризується розвинутістю всіх підсистем та їх збалансованістю між собою, «за сприятливих умов – високого рівня взаємопов’язаності між складовими, рекреаційної спеціалізації території, в межах якої розташована дана ТРС – може стати територіально-рекреаційним комплексом (ТРК)». «Із суспільно-географічних позицій ТРК сприймається як однорангова із сільськогосподарським, транспортним або промисловим комплексом територіально-господарська система, яка виступає «ядром» економіко-географічного району з рекреаційною спеціалізацією. При цьому будь-який ТРК розуміють як ТРС, але не навпаки» [7,с. 37].

У ТРС, яка тільки започаткована, деякі підсистеми можуть бути недостатньо розвинуті, знаходитися на початковому етапі розбудови. Але, якщо складові ТРС не збалансовані між собою та розвиток однієї або кількох підсистем суттєво відрізняється від інших, мова йде про неврівноважену ТРС. Гармонізація між усіма компонентами системи в ідеалі полягає в однаковому ступені їх розвинутості, у протилежному разі маємо цей третій тип ТРС за сформованістю. Тут небезпечними є як недостатній, так і надмірний розвиток однієї із підсистем по відношенню до інших, адже у першому випадку йдеться про неможливе повноцінне функціонування системи у повному обсязі через відсутність потрібного рівня однієї із складових, а в другому – значна частина надмірно розвинутої підсистеми залишається нереалізованою через те, що інші складові не можуть забезпечити відповідний рівень функціонування, а це призводить до збитків.

Така специфічна властивість рекреації, як ритмічність, сприяє формуванню різних за періодичністю функціонування ТРС: постійні (цілорічної дії), сезонні (циклічно функціонують повноцінно лише в певні періоди), тимчасові (виникають за потреби, не притаманні тривалість і циклічність дії) [7, с. 38].

Рекреацію за тривалістю можна поділити на короткочасну та довготривалу, а відтак і виділити два відповідних типи ТРС. Якщо короткочасна рекреація в основному територіально обмежується приміською зоною у радіусі одно-двогодинної пішохідної або транспортної доступності та пов’язується із поверненням на ночівлю у місця постійного проживання, бо являє діяльність у вільний час у кінці тижня або доби, то довготривала рекреація, що здійснюється під час відпустки або пенсійного вільного часу, територіально практично не обмежена і за своїм змістом часто співпадає із туризмом через ночівлю поза місцем постійного проживання.

При типізації територіальних рекреаційних систем обов’язково виділяють типи за функціональною ознакою (спеціалізацією, призначенням, у нашому випадку – метою діяльності), бо кожна ТРС характеризується «функціональною цілісністю (стан підсистем визначається соціальною функцією системи у цілому)» [7, с. 39]. Однак існує кілька підходів до здійснення типізації за цією ознакою.

Традиційним («класичним») вважається підхід І.В.Зоріна, В.С. Преображенського, Ю.О.Вєдєніна [7, с. 39], коли за функціями рекреаційної діяльності виділяються 4 типи ТРС:

1) лікувальний із кліматичним, грязьовим, бальнеологічним підтипами;

2) оздоровчий із купально-пляжним, прогулянковим підтипами;

3) спортивний із риболовно-мисливським, змагальним, туристським підтипами;

4) пізнавальний із культурним, природним підтипами.

В.І.Павлов і Л.М.Черчик [7,с. 39] пізніше доопрацювали цю типологію та, виокремивши нові підтипи, запропонували такі 3 типи:

1) лікувальний із клімато-лікувальним, бальнеологічним, грязе- та озокерито-лікувальним, водолікувальним, фітолікувальним підтипами;

2) оздоровчо-спортивний із стаціонарно-оздоровчим, спортивно-оздоровчим, комбінованим підтипами;

3) пізнавальний із екскурсійним або туристично-пізнавальним, туристичним діловим, туристичним комерційним підтипами.

Подібним є і підхід І.В.Смаля, який виділяє вісім функціональних типів ТРС []: 1) рекреаційно-лікувальний – запобігання й профілактика хронічних захворювань, покращання кровообігу й дихання, підвищення обміну речовин і виведення шлаків з організму людини; 2) рекреаційно-оздоровчий – зміцнення здоров’я людини і профілактика захворювань; 3) рекреаційно-спортивний – зміцнення здоров’я людини і реалізація частини її соціальних запитів (визнання, саморозвиток, самореалізація тощо) через організацію туристичних походів і експедицій різного ступеня складності; 4) рекреаційно-пізнавальний – задоволення цілої низки соціальних запитів і потреб особистості: процес пізнання та отримання нових знань і вражень; естетична насолода; спілкування з природою й однодумцями тощо; 5) рекреаційно-розважальний – активізація і пробудження життєвих сил людини, отримання нових відчуттів і можливість насолодитися ними; 6) рекреаційно-відновлювальний – відновлення психофізичної енергії в межах тижневого циклу життєдіяльності особистості; 7) рекреаційно-сакральний – духовний саморозвиток людини, пізнання нею найвищих цінностей буття, пошук шляху внутрішнього самоочищення і прийняття Бога; 8) рекреаційно-виробничий (або агро-рекреаційний) – пов’язаний з «другим житлом» або дачею, де разом і відпочинком людина займається фізичною працею і сільським господарством. О.Г.Топчієв і Ц.Ван [7, с. 41] систематику рекреаційної діяльності здійснили, на наш погляд, із позицій організаторів рекреаційних послуг:

1) організований відпочинок: а) курортно-лікувальний; б) курортно-оздоровчий; в) спортивно-оздоровчий;

2) неорганізований відпочинок: а) індивідуальний та сімейний; б) груповий; в) масовий;

3) туризм: а) пізнавальний (краєзнавчий; регіональний; міжнародний); б) історико-етнографічний; в) історико-культурний; г) ландшафтно-екологічний; д) спортивний (рибальство; мисливство; водно-спортивний; альпінізм; екстремальний); е) родинно-гостьовий; ж) торговельний; з) діловий; и) науковий; к) громадсько-політичний; л) розважальний (спортивно-видовищний; фестивально-видовищний); м) релігійний [7,с. 42].

Цим же принципом (необхідність рекреаторів проектувати комплекс послуг, розробляти новий продукт) керувались також І.В.Зорін та О.І.Зорін [], коли шляхом оптимізації отримали 17 циклів рекреаційної діяльності (цільові типи рекреаційної діяльності, що входять до циклу (2): 1) водний (купання, водні атракції, водні процедури, сонячні ванни); 2) альпійський (гірськолижний спуск, зимові катання, лижний інструктаж); 3) альпіністський (альпінізм, скелелазіння, спелеотуризм); 4) активно- оздоровчий (туристський похід, прогулянка, рухливі ігри, спілкування); 5) комерційно-діловий (участь у виставках, ділові зустрічі, шопінг); 6) курортний (кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування, теренкур); 7) культурно-історичний (автобусні та пішохідні екскурсії, відвідування музеїв, інформаційно-пізнавальна діяльність); 8) мисливсько-риболовний (збір ягід, грибів, риболовля, полювання, заготовки); 9) паломницький (відвідування святих місць, релігійні таїнства, участь у релігійних святах); 10) приморський (круїз, морські прогулянки, дайвінг, яхтинг); 11) пригодницький (експедиція, повітряний політ, робінзонада, кінна прогулянка, автомобільна поїздка); 12) розважальний (театр, видовища, розважальне харчування, малорухливі ігри та казино, танці); 13) спортивний (категорійний туристський похід, спортивні ігри, туристська спортивна підготовка, інструкторська підготовка); 14) фестивально-конгресний (підвищення кваліфікації, інсентив-туризм, участь у наукових конгресах, фестивалях мистецтв, відвідування спортивних змагань, наукові дискусії, участь у меморіалах); 15) екологічний (трекінг, природоохоронна діяльність, ландшафтні спостереження, наукова екологічна діяльність); 16) екзотичний (участь у місцевих святах, спостереження за незвичними явищами); 17) етнографічний (любительська праця, навчання ремеслам, участь у народних святах, творчі заняття) [7, с. 43].

Цікавим є підхід Л.Г.Лукьянової та В.І.Цибуха [], коли рекреація розглядається як об’єднання таких складових, як лікування-профілактика (бальнеолікування, грязелікування, кліматолікування, водолікування, санаторне лікування), відпочинок-релаксація (дозвілля, свято, гра, розвага), туризм (подорожі, екскурсії), фізична рекреація (спорт, фізкультура). У даному разі, враховуючи первинні (фізіологічні – сон, харчування, гігієна), вторинні (психофізіологічні – відпочинок, релаксація, профілактика, туризм), третинні (духовно-інтелектуальні – дозвілля, фізична рекреація, застілля, свято, гра) функції рекреації, рекреаційну діяльність класифікують за спрямованістю:

1) лікувальна інсоляція, повітряні ванни, сон на повітрі, теренкур, застосування мінеральних вод, грязелікування, купання у басейні, приймання душу, ванни;

2) пізнавальна – читання, спілкування, телебачення, кінотеатри, виставки, театри, лекції, туризм;

3) діяльність за інтересами – садівництво, бджільництво, квітникарство, риболовля, колекціонуванням, фотографування, технічна творчість;

4) мобільна – самодіяльний туризм, пішохідні екскурсії, любительський спорт, рухливі ігри, танці, прогулянки [7, с. 44].

Попередній підхід, на нашу думку, є спробою доповнити та розширити позицію М.С.Мироненка та І.Т.Твердохлєбова [7, с. 44], які вважали, що відпочинок як будь-яка людська діяльність, яка не спрямована на задоволення насущних потреб, виступає вибірковою формою життєдіяльності людини в аспекті фізіології, психології, гігієни та є частиною громадського життя населення, і класифікували діяльність людини під час відпочинку наступним чином: 1) діяльність, пов’язана з певним фізичним навантаженням (заняття спортом, прогулянки); 2) любительські заняття – мисливство, риболовля, збирання ягід і грибів, колекціонування та ін.; 3) долучення до світу мистецтва (відвідування театрів, концертних залів, художніх галерей та ін., а також творчість у сфері мистецтва – художня самодіяльність, заняття живописом, чеканкою та ін.); 4) інтелектуальна діяльність (самоосвіта, читання літератури, газет, журналів); 5) спілкування за інтересами та вільним вибором; 6) розваги, що носять або активний (ігри, танці), або пасивний (відвідування видовищ) характер; 7) мандрівки заради задоволення [7, с. 45].

Нам імпонує підхід М.С.Мироненка та І.Т.Твердохлєбова, який підтримали Т.М.Дементьєва, О.Ф.Новикова, коли на базі двох основних функцій вільного часу (відновлення сил людини, які поглинаються сферою праці та іншими беззаперечними заняттями; духовного та фізичного розвитку) виділяються дві групи рекреаційних занять, що об’єднують чотири основні типи занять:

1) група відновлення: а) рекреаційно-лікувальні заняття (визначаються методами санаторно-курортного лікування: кліматолікування, бальнеолікування та грязелікування); б) рекреаційно-оздоровчі заняття (прогулянки, купання, сонячні та повітряні ванни, ігри, пасивних відпочинок, збирання грибів тощо);

2) група розвитку: а) рекреаційно-спортивні заняття (спортивні ігри, вітрильний і моторний водний спорт, лижний спорт, тривалі піші переходи, сходження на гірські вершини); б) рекреаційно-пізнавальні заняття (огляд пам’яток культури, ознайомлення з природними явищами тощо) [7, с. 46].

При цьому зауважується, що багато видів рекреаційних занять у реальній ситуації комбінуються, бо, чим більше поєднань, тим ефективніше протікає рекреаційна діяльність – в одиницю часу більше задовольняється рекреаційних потреб.

Вважаючи, що головне призначення створення ТРС з одного боку – відновлення та розвиток фізичних і психічних сил людини, з іншого – духовних та інтелектуальних, і що функціонування цих систем суттєво відрізняється одна від одної набором відповідних підсистем, виділяємо за метою діяльності два основні типи ТРС: психофізичної (коли заняття спрямовані на тіло людини) та духовно-інтелектуальної рекреації (коли заняття збагачують душу людини). Комплексні ТРС розглядаємо як поєднання занять основних двох типів.

Кожний із основних типів ТРС за метою діяльності можна розділити на ряд підтипів у залежності від специфіки головних рекреаційних занять, завдяки яким досягається відповідний рекреаційний ефект – різниця фізичного, психічного та емоційного стану рекреанта до і після заняття рекреаційною діяльністю, зміна його на краще. Наприклад, виділяємо такі підтипи ТРС психофізичної рекреації: купально-пляжна, промисельна рекреація, водний туризм, яхтинг, мисливство, рибальство, прогулянки, лікувально-оздоровчий, спортивно-оздоровчий, розважальний туризм.

До підтипів ТРС духовно-інтелектуальної рекреації відносимо: екскурсії, культурно-пізнавальний, культурно-розважальний, релігійний, навчально-освітній, діловий, етнічний туризм.

2.2. Класифікація рекреаційної діяльності

Розглянемо детальну структуру рекреаційної діяльності. Найчастіше в основі класифікації рекреаційної діяльності лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д.

За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність (табл.2.1.).

Таблиця 2.1. Класифікація рекреаційної діяльності

За характером використовуваних транспортних засобів	Автомобільна (індивідуальна), автобусна, авіаційна (рейсова і чартерна), залізнична, теплохідна (морська, річкова, круїзна)
За ступенем рухливості	— Стаціонарна — Кочова
За кількістю учасників	— Індивідуальна — Групова
За віковою ознакою	— Дитяча — Доросла — Змішана
За характером організації	— Регламентована (планова) — Самодіяльна: організована, неорганізована
За сезонністю	— Цілорічна — Сезонна: літня, зимова
За територіальною ознакою	— Приміська (місцева) — Внутрірайонна (загальнодержавна) — Міжнародна
За тривалістю	— Короткочасна — Тривала
За правовим статусом	— Національна (внутрішня) — Міжнародна (іноземна)
За характером використання рекреаційних ресурсів	— Кліматолікувальна, бальнеологічна, грязелікувальна — Маршрутна, прогулянкова і спортивна, промислово-прогулянкова, купально-пляжна, водно-спортивна, водно прогулянкова, підводне плавання, риболовля, мисливська, гірськолижна, альпінізм — Натуралістична, культурно-історична
За головним мотивом рекреації	— Лікувальна — Оздоровча і спортивна — Пізнавальна

Лікувально-курортна рекреація поділяється за основними лікувальними факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязелікування [12, с. 87].

Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам.

Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по березі, ігри в м’яч на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід, морських молюсків, коралів і інших дарів природи. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на рівнинний і гірський [12, с. 88].

Великого розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, воднолижний спорт, греблю на каное, парусний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму сполучаються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок.

До інших видів туризму долучаються підводний спортивний туризм, археологічний підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості і поширення в різних регіонах.

Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Однак виділяються суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов’язані з інформаційним «споживанням» культурних цінностей, т.б. оглядом культурно-історичних пам’яток, архітектурних ансамблів, а також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об’єктами [12, с. 88].

Конгресовий туризм пов’язаний з розширенням міжнародних науково-технічних контактів між спеціалістами і вченими.

Поділ вільного часу в залежності від характеру його використання на щоденний, щотижневий і щорічний є важливим в методичному відношенні, оскільки служить основою при вивченні структури відпочинку і використання вільного часу для рекреаційної мети. Диференційований таким чином вільний час дозволяє розглянути рекреаційну діяльність за періодичністю і територіальною ознакою. Використання щоденного вільного часу і повсякденна рекреація безпосередньо пов’язані з житлом і міським середовищем та їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розміщення приміських рекреаційних об’єктів. Використання щорічного вільного часу пов’язане з розміщенням рекреаційних об’єктів курортного типу. Виходячи з наведеної диференціації вільного часу, виділяють рекреацію всередині населеного пункту; щоденну у вихідні дні — приміську (місцеву); щорічну в період відпусток і канікул (може бути внутрішньо-районною, загальнодержавною, міжнародною, рис. 2.1.) [12, с. 90].

За характером організації рекреація ділиться на регламентовану (або сплановану) і самодіяльну. Регламентована, або, як вона часто називається, планова, рекреація — це подорож і перебування за точним, раніше оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно з попередньо придбаною путівкою на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією розуміють самостійну подорож рекреанта, не пов’язаного будь-якими взаємними обов’язками з рекреаційними закладами.

За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під індивідуальною розуміють подорож не тільки однієї людини, а й сім’ї.

За ознакою рухливості туризм ділиться на стаціонарний і кочовий. Це досить умовний поділ, оскільки туризм, по-перше, обов’язково пов’язаний з переміщенням з місця проживання в місце відпочинку, а по-друге, туристи навіть в так званих місцях відпочинку відрізняються великою рухливістю.

При визначенні стаціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму належать лікувальний туризм і окремі види оздоровчо-спортивного туризму.

Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. Ступінь рухливості відображається на підходах до вивчення туризму, особливо до оцінки рекреаційних ресурсів.

Багато видів рекреації мають сезонний характер в силу як природних, так і соціально-економічних причин. Перш за все сезонність знижує рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює «піки» і «провали» в зайнятості трудових ресурсів і завантаженні сфери обслуговування і транспорту. Так, зайнятість в приморських рекреаційних районах в зимові місяці знижується в 3-4 рази в порівнянні з липнем-серпнем. Більшість людей намагається відпочивати влітку, в сонячний період. Сонце, таким чином, виступає найсуттєвішим об’єктивним фактором сезонності.

Ряд видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного потоку.

За характером використовуваних транспортних послуг туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий або чартерний), залізничний, теплохідний (морський, річковий, озерний) [12, с. 92].

3. Рекреаційні цикли

3.1. Поняття рекреаційного циклу

Цикл рекреаційної діяльності – взаємопов’язане та взаємообумовлене поєднання типів рекреаційної діяльності, що виникає на базі провідного типу рекреаційної діяльності. Цикл рекреаційної діяльності являє наче сюжетну канву майбутньої туристської програми, організованої туристським підприємством, дозволяє на основі поведінкових можливостей і прикладів реалізувати конкретні рекреаційні цілі, мотивації та запити туристів через вибір поєднання типів рекреаційної діяльності як еталонів рекреаційної діяльності [14, с. 103].

Тип рекреаційної діяльності – однорідне угруповання елементарних рекреаційних занять, кожне з яких взаємозамінне й альтернативне для всіх інших елементарних рекреаційних занять даної групи [14, с. 103].

Розрізняють три форми використання часу, відведеного на рекреацію — туризм, лікування/оздоровлення та відпочинок. Для означення цього часу і видів діяльності, які відбуваються в його межах, будемо використовувати поняття «рекреаційно-туристичний», яке включає всю (чи майже всю) сукупність явищ і процесів, пов’язаних з відновленням сил людини та задоволенням її фізіологічних і соціальних потреб [15, с. 90].

Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби.

Виникає логічне запитання про співвідношення семантичного навантаження наукових категорій «туризм» і «рекреація», оскільки дуже часто ці два поняття сприймаються і подаються в літературних джерелах як синоніми [15, с. 90].

Досить поширеною є думка, що «рекреація» — поняття значно ширше, оскільки включає практично всі види діяльності людини у її вільний від роботи час, який вона проводить поза своїм постійним помешканням, тоді як «туризм» — поняття вужче і глибше, оскільки цей процес супроводжується споживанням відповідних послуг, тобто купівлею певної продукції/товару чи послуг і використанням ресурсного потенціалу території.

У Західному науковому світі дослідження рекреації тривалий час розвивалося незалежно від досліджень туризму. Традиційно туризм розглядався як комерційний економічний феномен, що базується на приватній основі. На противагу такому підходу рекреація і парки вивчалися як ресурс загальнодержавного використання і поширення. Тому дослідження рекреації фокусувалося на державному секторі. Вивчалися проблеми управління незайманою природою, неринкове оцінювання й аналіз рекреаційного досвіду. Вивчення туризму носило більш прикладний характер, який зосереджувався на традиційному приватному секторі (наприклад, туристична індустрія). Досліджувалися моделі подорожей, туристичний попит, реклама і маркетинг [15, с. 91].

Такий поділ між цими видами діяльності зберігався до початку 1980-х років. Нині він значно знівелювався. І все ж, існують думки, що «туризм здійснюється в межах рекреаційної основи», а прихильники іншої точки зору намагаються довести, що «рекреація — компонент туризму».

Та все ж реальність така, що вивчення туризму і рекреації розширилося і переплелося в понятійному апараті й методичному інструментарії. Разом із зміною суспільства і впливом суспільно-географічних чинників демаркаційна лінія між рекреацією та туризмом стала розмитою і нечіткою. Ті ж, хто намагається знайти різницю, можуть припустити, що рекреація апелює до такої особливості людської психіки, як покладання на свої сили, тоді як туризм обслуговує явно тих, хто шукає розваг без значного дискомфорту. Але й ці аргументи стають умовними, оскільки швидкими темпами розвивається екологічний туризм, який спирається на активний відпочинок, за якого комфортність є мінімальною.

3.2. Співвідношення між рекреаційними циклами

Очевидною є зростаюча конвергенція між туризмом і рекреацією у площині теорії, діяльності і впливів, особливо із зростанням комерціалізації рекреації і розпорошенням обов’язків у рекреаційній сфері між державними і приватними структурами. Разом із цим з’являється і необхідність розглядати рекреаційні і туристичні ресурси у комплексі як ресурси для різних видів діяльності під час дозвілля.

Таким чином, ми підійшли до зони впливу ще одного поняття — «дозвілля». На неупереджений погляд, це — родова до рекреації і туризму категорія, яка охоплює увесь вільний від роботи час і включає як рекреацію, так і туризм.

Важко не згодитися з тим підходом до розуміння дозвілля, який набув поширення в науковому світі. Під цим поняттям розуміється час впродовж якого індивідуум здійснює вибір і займається чимось добровільно.

В огляді значень поняття «дозвілля» доцільно виокремити три основні підходи до його вжитку:

— часовий підхід, коли дозвілля розглядається як період часу, діяльності, стану інтелекту, в якому вибір є домінуючою рисою; у цьому сенсі дозвілля є формою вільного часу для особистості, простором для розвитку її здібностей, умінь і набуття навичок;

— об’єктивний підхід, при якому дозвілля розуміється як протилежне роботі заняття, тобто це будь-який неробочий або той, що лишається після роботи, час;

— суб’єктивний підхід, при застосуванні якого наголос робиться на якісних параметрах поняття, коли значна роль відводиться не стільки кількісним характеристикам (наприклад, кількість вільного часу), скільки особистісному сприйняттю дозвілля і його ролі, яке формується, зокрема, під впливом віросповідання й інших соціально-значущих рис; саме у цьому контексті слід розглядати дозвілля, яке може здійснюватися у будь-який час і визначатися характеристиками індивідуума та особливостями його світосприйняття [15, с. 93].

З усього вищесказаного стає зрозумілим, що неможливо дати універсальні визначення дозвілля, рекреації і туризму, бо вони міняються в залежності від контексту і завдання дослідження. Загальне ж уявлення про взаємну підпорядкованість цих трьох понять може дати графічна логіко-структурна модель, яка вказує на місце дозвілля, туризму і рекреаційної діяльності в життєвому циклі індивідууму (рис. 3.1).

На схемі, зображеній на рисунку 1, є дві області перекриття роботи і дозвілля:

— бізнес-подорожі або бізнес-тури, що розглядаються як зорієнтовані на ділові цілі подорожі, а це і відрізняє їх від мандрівок, які здійснюються на дозвіллі і мають на меті відновлення психофізичної енергії, здобуття нових знань і вражень тощо;

— «серйозне» дозвілля, яке розглядається у сучасному світі як засіб самовдосконалення, самовираження та професійної реалізації. Йдеться про технічну творчість, здобуття нових знань і вміннями, які, з одного боку, є способом проведення вільного часу, а з іншого — можуть стати чинником професійного росту [15, с. 94].

Зарубіжні й вітчизняні географи одностайні у виокремленні відмінностей між рекреацією і дозвіллям. Вони розглядають дозвілля як часове поняття, а рекреацію — як поняття про дію. Але є певні розбіжності у використанні власне поняття «рекреація».

У західній науковій літературі широко вживаним є поняття «outdoorrecreation», тобто «рекреація поза домом». Це, природно, передбачає існування «indoor recreation», тобто рекреації вдома чи в межах іншого приміщення. Але вивченням цього виду рекреаційної діяльності займаються психологи, соціологи й інші фахівці. У пострадянській географії подібного розмежування немає. У поняття «рекреація» вітчизняні вчені апріорі закладають розуміння певного виду діяльності поза домом.

Висновки

Рекреація – це система об’єктів та умов з виробництва послуг, які сприяють відтворенню працездатності населення на основі рекреаційних ресурсів, забезпечують нормальні умови життя і трудової діяльності місцевого населення.

Питанням типізації територіальних рекреаційних систем (ТРС) присвячені дослідження багатьох науковців. В.Зорін, В.С.Преображенський, Ю.О.Вєдєнін [] виділили типи ТРС за трьома ознаками:

1) функціями рекреаційної діяльності (лікувальний, спортивний, пізнавальний); 2) ступенем співвідношення в організації відпочинку незміненої природи і технологічних систем (урбанізований із підтипами міста-курорти, міста-екскурсійні центри, дачні селища; неурбанізований із підтипами прогулянкові парки, спортивні парки, мисливські (риболовні) парки, архітектурно-історичні парки); 3) територіальною орієнтацією (світового, всесоюзного, міжагломераційного, міського значення).

Список використаних джерел

Багров М.В. Принципи концепції рекреаційного розвитку Криму// Український географічний журнал. – 1997, № 1. – С. 32-34
Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. – К.: Київський ун-тет, 2001. – 395 с.
Бейдик О.О. Географія туризму: Навч.-метод. комплекс для студ. спец. «Туризм». – К.: ВГЛ «Обрії», 2007. – 108 с.
Бережная И.В. Формы организации и методы управления рекреационной сферой в новых условиях хозяйствования (на примере Крымского региона): Автореф. дис. … канд. экон. наук: 08.10.01/ НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исслед. – Донецк, 1997. – 24 с.
Веденин Ю.А. Динамика территориально-рекреационных систем. – М.: Наука, 1982. – 260 с.
Габрель М.М. Архітектурно-ландшафтні дослідження рекреації в регіоні. Стан та проблеми інформаційного забезпечення //Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності в Україні: перспектива культурного та економічного розвитку: Праці Міжнародного Конгресу (Трускавець, 23-28 трав. 2000 р.). – Трускавець, 2000. – С. 54-59
Геоекологія рекреаційних зон України. — К.: Нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 1996. — 200 с.
Гидбут А.В., Мезенцев А.Г. Курортно-рекреационное хозяйство (региональный аспект). – М.: Наука, 1991. – 94 с.
Гранберг А.Г., Шульберг Б.М. Проблемы развития экономических районов //Путь в XXI век: стратегические проблемы и перспективы российской экономики/ Рук. авт. колл. Д.С. Львов. – М: ОАО «Изд-во «Экономика». – 1999. – С. 639-704
Коган Л.Н. Словарь прикладной социологии. – Минск, 1984. – 259 с.
Мацола ВЛ. Рекреаційно- туристичний комплекс України // НАН України. Інститут регіональних досліджень. — Львів, 1997. — 156 с.
Масляк П. О. Рекреаційна географія. — К.: Знання, 2008. — 343, с.
Соціально-економічна географія України / За ред. О.І.Шаблія,. — 2-ге вид., перероб. та доп. — Львів : Світ, 2000. — 679 с.
Теория рекреалогии и рекреационной географии. — М.: Наука, 1992. — 178 с.
Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 311 с.

Освіта та самоосвіта