Вступ

Інвестиційна діяльність є одним із найбільш вагомих об’єктів управління, яке виражає систему принципів і методів розроблення та реалізації управлінських рішень інвестиційної діяльності виробника. У цьому аспекті, управління інвестиційною діяльністю покликане формувати найбільш раціональні рішення з питань визначення і обґрунтування можливих об’єктів інвестування, оцінювання їх інвестиційних якостей, формування та реалізації ефективних інвестиційних програм відбору окремих інвестиційних проектів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Огляд і аналіз літературних джерел показав, що цю проблему досліджували відомі вітчизняні та зарубіжні вчені: JLI. Абалкін, О.І. Амоша, І.А. Бланк, А.Б. Гончаров, А.С. Гальчинський, О.Д. Данилов, О.Є. Кузьмін, 1.1. Лукінов, А.В. Мертенс, Т.В. Майорова, М.Г. Браун, Г.І. Бірман, Е. Денісон, Д. Диксон, П. Друкер, Дж.М. Кейнс, І.В. Ліпсіс, Г. Марковіц, И. Шумпетер, М. Міллер, Ф. Модільяні, М. Портер, Б. Санто, Р. Тостер, В. Шарп та ін.

Мета дослідження — дослідити та визначити суть і зміст управління інвестиційним процесом, окреслити принципи та чинники ефективного управління інвестиційною діяльністю виробників.

1. Принципи та чинники ефективного управління інвестиційним  процесом

Сучасні наукові дослідження виділяють такі основні рівні інвестиційного управління виробництв:

• державне регулювання інвестиційної діяльності;
• регіональне управління інвестиційною діяльністю;
• управління інвестиційною діяльністю виробника.

Інвестиційний менеджмент є основою наукових знань та практичного досвіду щодо розроблення та реалізації управлінських рішень, пов’язаних із здійсненням інвестицій.

Дослідження свідчать, що ефективне управління інвестиційною діяльністю виробника базується на відповідних принципах як на макроекономічному, так і мікроекономічному рівнях, насамперед це:

• інтегрованість загальною системою управління виробництвом;
• комплексний характер формування управлінських рішень;
• високий динамізм управління;
• варіативність підходів до розроблення окремих управлінських рішень;
• орієнтованість на стратегічні цілі розвитку виробництва.

Основною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії суб’єктів підприємницької діяльності. Тобто забезпечення максимізації добробуту власників виробництва в поточному і перспективному періодах. Наукові дослідження вчених показують, що в процесі реалізації мети інвестиційний менеджмент спрямований на вирішення таких основних завдань:

• забезпечення високих темпів розвитку промисловості завдяки ефективній інвестиційній політиці та формуванню збалансованої інвестиційної програми виробництва на перспективу;
• забезпечення максимізації прибутковості інвестицій за рахунок вибору найбільш ефективних проектів і фінансових інструментів інвестування;
• забезпечення мінімізації ризику для досягнення бажаного інвестиційного доходу (прибутку) шляхом диверсифікації проектів і фінансових інструментів інвестування;
• забезпечення оптимальної ліквідності та можливостей швидкого реінвестування капіталу в разі зміни зовнішніх і внутрішніх умов здійснення інвестиційної діяльності;
• забезпечення формування достатнього обсягу інвестиційних ресурсів у всіх формах (грошовій, товарній, нематеріальній) із прогнозованими обсягами інвестиційної діяльності виробництва;
• забезпечення фінансової стійкості (платоспроможності) виробника шляхом оптимізації структури інвестиційного капіталу та інвестиційних грошових потоків;
• пошук шляхів прискорення реалізації діючої інвестиційної програми виробництва шляхом скорочення термінів використання кредитних ресурсів, зниження рівня інвестиційних ризиків тощо.
• У цьому контексті в процесі управління інвестиційною діяльністю для ефективної реалізації його головної мети розглянуті завдання мають бути оптимально узгоджені між собою, оскільки вони визначають такі функції управління інвестиційною діяльністю:
• дослідження зовнішнього середовища та прогнозування кон’юнктури інвестиційної діяльності;
• розроблення стратегічних напрямків інвестиційної діяльності організації;
• розроблення стратегії формування ресурсів інвестиційної діяльності;
• пошук та оцінювання найефективніших інвестиційних проектів;
• оцінювання інвестиційних якостей фінансових інструментів і вибір із них найефективніших;
• формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями дохідності, ризику та ліквідності;
• поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих програм та проектів пошук найефективніших заходів мінімізації інвестиційних ризиків;
• здійснення ефективного контролю за реалізацією інвестиційної діяльності.

У практичній діяльності інвестиційний менеджмент має, властиву йому, свою специфіку, реалізується на основі формування інвестиційної стратегії виробника, визначення інвестиційної привабливості об’єкта вкладення та пов’язаний з формуванням відповідних організаційно-економічних механізмів реалізації інвестицій за такими напрямами [3]:

• управління реальними інвестиціями;
• управління фінансовими інвестиціями;
• управління інвестиційним портфелем виробництва;
• управління формуванням інвестиційних ресурсів.

Важливим для управління реальними інвестиціями є формування їх програми, визначення загального обсягу та об’єктів інвестування з урахуванням високої ефективності, ліквідності та мінімального ризику.

Механізм управління фінансовими інвестиціями визначає аналіз фінансових ринків, обсягів фінансових інвестицій у поточному (теперішньому) періоді, визначення об’єктів потенційного інвестування, оцінку інвестиційних фінансових інструментів, формування портфеля фінансових інвестицій та досягнення ефективності управління ними. Під час управління інвестиційним портфелем особливої уваги потребує процес його формування та реструктуризація з урахуванням дохідності, ліквідності та ризикованості об’єктів, що формують портфель.

Внаслідок управління формуванням інвестиційних ресурсів одержується загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів, визначається вибір ефективних схем фінансового забезпечення інвестиційної діяльності, обраховується необхідний обсяг залучення інвестиційних ресурсів з внутрішніх та зовнішніх джерел, обґрунтовується оптимальне співвідношення структури капіталу та забезпечення мінімізації вартості залучених інвестиційних ресурсів із різних джерел. Як наслідок, основною метою інвестиційного менеджменту є формування напрямків, методів, способів, механізмів та форм інвестиційної діяльності з метою підвищення ефективності подальшого розвитку виробника.

Зважаючи на те, що інвестиційна політика країни розкривається насамперед у прогнозних розробленнях державних керівних органів, в інвестиційній політиці виробництва, очевидно, варто врахувати напрямки соціально-економічного розвитку держави, що орієнтують виробника на проведення ефективних капітальних вкладень у виробництво. В іншому аспекті безпосередньо зростання економіки на довготермінову перспективу необхідно оцінювати з урахуванням множини різних факторів: збільшення кількості виробничих ресурсів, підвищення їх якості й удосконалення способів їх використання. Все це більшою мірою потребує інвестицій, тому їх величина є основним регулятором економічного зростання.

У динамічних моделях зростання національної економіки необхідно враховувати такі наслідки здійснення інвестицій: підвищення сукупного попиту і збільшення сукупної пропозиції через приріст виробничих потужностей. У практичній діяльності система інвестиційного менеджменту реалізує свою головну мету й основні завдання шляхом здійснення відповідних функцій:

1)       групи загальних функцій, які є складовими будь-якого процесу управління виробництва, його організаційно-правової форми, обсягу, форми власності тощо;

2)       групи специфічних функцій, склад яких визначається конкретних об’єктом цієї керувальної системи;

3)       у групі загальних функцій інвестиційного менеджменту, як керувальної системи, основними є:

• аналіз різних аспектів інвестиційної діяльності виробництва;
• планування інвестиційної діяльності виробництва за основними її напрямами;
• розроблення інвестиційної стратегії виробництва;
• створення організаційних структур, що забезпечують прийняття і реалізацію управлінських рішень за всіма аспектами інвестиційної діяльності виробництва;
• формування системи інформаційного забезпечення управління інвестиційною діяльністю;
• розроблення системи стимулювання реалізації управлінських рішень у сфері інвестиційної діяльності;
• здійснення інвестиційного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень;

4)       у групі специфічних функцій інвестиційного менеджменту, як спеціальної сфери управління виробництвом, основними є:

• управління реальними інвестиціями;
• управління фінансовими інвестиціями;
• управління формуванням інвестиційних ресурсів.

Процес управління інвестиційною діяльністю виробництва базується на певному механізмі [2]. Механізм інвестиційного менеджменту на виробництві — це система основних елементів, що регулюють процес розроблення і реалізації інвестиційних рішень. Структура механізму інвестиційного менеджменту складається з таких основних елементів:

1. Ринковий механізм регулювання інвестиційної діяльності виробництв, який формується через елементи інвестиційного ринку — попит та пропозиція на ринку проявляють рівень цін і кон’юнктуру окремих інвестиційних товарів та котирування фінансових інструментів, визначають ефективність використання окремих інструментів інвестування, виявляють середню норму дохідності інвестицій і середньоринковий рівень інвестиційного ризику;
2. Державне нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності виробництва, що зумовлюється складністю і багатогранністю його інвестиційної діяльності.
3. Внутрішній механізм регулювання окремих аспектів інвестиційної діяльності виробництва, що виражається через встановлення у статуті виробництва відповідних вимог, розроблення інвестиційної стратегії, цільової політики в розрізі основних напрямів інвестування, а також прийняття системи спеціальних внутрішніх нормативів і вимог.
4. Використання системи конкретних методів управління інвестиційною діяльністю виробництва під час дослідження (аналізу, планування і контролю) такої діяльності.

2. Пріоритети управління інвестиційним процесом

На сьогоднішній день лише внутрішня система управління та ефективність прийняття рішень визначають співвідношення між зазначеними видами інвестиційних ресурсів. На першому етапі забезпечення оптимальності структури інвестиційних ресурсів визначаються початкові умови визначення оптимальної структури ресурсів (рис. 2).

Другий етап – пошук альтернативи – дозволяє виявити приховані можливості зменшення вартості ресурсів або визначити інші джерела формування інвестиційних ресурсів підприємства. На третьому етапі приймаються управлінські рішення щодо вибору шляхів оптимізації, а четвертий – заключний етап – визначає оптимальність співвідношення між задіяними ресурсами відповідно до потреб інвестиційної діяльності підприємства.

Наступним критерієм забезпечення якості інвестиційних ресурсів є підвищення їх мобільності, що визначена авторами як швидкість перетворення ресурсів на інвестиції. При цьому мобільність відображає здатність інвестиційних ресурсів стати джерелом фінансування інвестицій.

Одним із факторів забезпечення якості інвестиційних ресурсів є синергічний характер взаємодії різних економічних ресурсів під час їх об’єднання в інвестиційній діяльності.

Зазначені інструменти забезпечення ефективності інвестиційних ресурсів дозволяють сформулювати поняття «управління інвестиційними ресурсами». Управління інвестиційними ресурсами – це процес пошуку та обґрунтування залучення економічних ресурсів підприємства до інвестиційної діяльності з подальшим їх удосконаленням та акумулюванням. Крім того в процесі управління потрібно мінімізувати вартість ресурсів, їх склад та структуру, обґрунтувати необхідність резервування. Також з метою підвищення ефективності інвестиційної діяльності необхідно максимізувати результативність, що досягається пошуком всіх можливостей, які ресурси та умови їх використання здатні створити.

Формування інвестиційних ресурсів повинно відповідати ряду принципів:

1. Спрямованість, яка визначена загальною стратегією розвитку підприємства,
2. Єдність та взаємодоповненість економічних ресурсів, які використовуються в інвестиційній діяльності,
3. Системність та послідовність процесу залучення ресурсів, що забезпечить безперервність інвестиційного процесу,
4. Відповідність обсягів необхідних ресурсів потребам інвестиційної діяльності,
5. Оптимальність структури та мобільність інвестиційних ресурсів, що визначить їх якість та ефективність інвестування,
6. Мінімізація вартості ресурсів, які використовуються з різних джерел,
7. Наукова та економічна обґрунтованість методів фінансування і необхідності в резервуванні ресурсів.

Як показує практика інвестування в Україні наявності інвестиційних ресурсів недостатньо для здійснення інвестиційної діяльності та забезпечення її ефективності. За визначенням багатьох науковців в основі активізації інвестиційної діяльності лежить ефективність управління інвестиційним потенціалом підприємства. На основі дослідження трактування поняття «потенціал» в економічних наукових працях авторами авторам сформульовано поняття «інвестиційний потенціал» як організовану сукупність внутрішніх та зовнішніх економічних можливостей та ресурсів, які створюють умови для розвитку підприємства та забезпечують реалізацію стратегічних і тактичних цілей в сфері інвестиційної діяльності.

Висновки

Практикою підтверджено: щоб система управління інвестиційною діяльністю функціонувала ефективно, необхідна чітка організація процесу управління інвестиційною діяльністю на виробництві. Під час розроблення інвестиційної політики підприємства важливо керуватися такими принципами:

• досягнення максимального економічного, науково-технічного і соціального ефекту досліджуваних заходів;
• одержання виробником необхідного прибутку на вкладений капітал;
• раціональне використання коштів, які спрямовують на інвестиційну діяльність;
• використання державної підтримки для підвищення ефективності інвестицій;
• одержання пільгових кредитів і позик;
• забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків, пов’язаних з реалізацією конкретних проектів.

Надзвичайно важливо проекти, реалізовані в межах здійснюваної виробником інвестиційної політики, погоджувати між собою за обсягами виділених ресурсів і термінами реалізації. При цьому необхідно врахувати критерій досягнення максимальної дохідності та мінімізацію періоду окупності капітальних вкладень і ризику.

Список використаної літератури

1. Бойко Є.І. Інвестування структурних реформувань промисловості регіону / Є.І. Бойко, В.Б. Зойцеховський, М.П. Горин. — Львів : НАН України, Ін-т регіональних досліджень. -2000-218 с.
2. Вовчак О.Д. Інвестування : навч. посібн. / О.Д. Вовчак. — Львів : Вид-во «Новий Світ- 2000», 2007. — 544 с.
3. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування : навч. посібн. / Дука А.П. -К. : Вид-во «Каравела», 2007. -424 с.
4. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 p., № 94/96-ВР.
5. Закон України «Про державне регулювання цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р.
6. Карпунь І.Н. Управління фінансовою санацією підприємства : навч. посібн. / І.Н. Карпунь. — Львів : Вид-во «Магнолія-2006», 2007. -418 с.
7. Карпунь І.Н. Антикризові заходи на підприємстві: управління, стратегія, цілі та завдання : монографія / І.Н. Карпунь. — Львів : Вид-во «Магнолія-2006», 2008. -412 с.
8. Пересада А.А. Інвестування : навч. посібн. / А.А. Пересада. — К. : Вид-во КНЕУ, 2001.-250 с.