Вступ

Актуальність теми. Машинобудування на сучасному етапі становлення світових економічних відносин є однією з найважливіших галузей економіки. Показники діяльності цієї галузі є основними для визначення рівня економічного розвитку країни.

Машинобудування — одна з найважливіших галузей виробництва, що значно впливає на продуктивність, ефективність і прогрес майже у всіх сферах людської діяльності: промисловості й будівництві, сільському господарстві й транспорті, побутовому обслуговуванні й медицині та інших галузях. Стабільний розвиток машинобудування забезпечує рентабельність і конкурентноздатність більшості товарів і послуг, зростання інтелектуального й матеріального рівня населення, соціальний захист і розвиток економіки як окремих регіонів, так і держави.

Розвиток машинобудування – основа науково-технічного прогресу у всіх галузях національного господарства, значна підтримка конкурентоспроможності країни. Забезпечення розвитку машинобудування є визначальною передумовою формування потенціалу розвитку країни.

Машинобудування — система взаємозв’язаних галузей, що виробляють машини і устаткування, і тим забезпечують технічне переоснащення всього господарства, задовольняють споживчий попит населення на різноманітні апарати та прилади побутового призначення, створюють економічний та оборонний потенціал окремих країн. Особливо важливим є внесок машинобудування в прискорення темпів НТР, інтенсифікацію економічного розвитку та підвищення продуктивності праці як за рахунок постійного технічного прогресу в самій галузі, так і за рахунок забезпечення всіх галузей господарства найновішими знаряддями праці. Для машинобудування характерні особливо велика складність і розгалуженість внутрішньогалузевої структури, широкий асортимент продукції, активна участь У територіальному та міжнародному поділі праці.

На сучасному етапі розвитку світової економіки машинобудування є ключовою галуззю в кожній економічно розвиненій країні. Так, про рівень економічного розвитку країни значною мірою судять саме за рівнем розвитку в ній машинобудування, а про «якість» експорту – за рівнем наявності в ньому машинобудівної продукції.

Питання оцінки діяльності машинобудівного комплексу розглянуто в роботах таких вітчизняних учених: О. Дальніченко, В. Іванишин, М. Макаренко, В. Ольшевський, O. Романко, В. Ситай, Н. Тарасова, О. Шапуров. Проте деякі питання, пов’язані з діяльністю машинобудівних підприємств, залишаються недостатньо розкритими за умов економічної кризи.

Метою роботи є визначення основних тенденцій розвитку машинобудівної галузі світу.

Розділ 1. Теоретичні основи розміщення машинобудівного комплексу світу

1.1. Види спеціалізації в машинобудуванні

Машинобудування — головна галузь промисловості світу, яка найбільшою мірою визначає рівень науково-технічного прогресу, а за вартістю продукції та за кількістю зайнятих працівників посідає перше місце (35 і 30 % відповідно).

Машинобудування — комплекс багатьох взаємопов’язаних галузей, які виробляють машини, устаткування, інструменти для виробничої і невиробничої сфер, спеціальну оборонну техніку, а також різноманітні апарати і прилади побутового та культурного призначення для населення (рис. 1).

Машинобудування у господарському комплексі характеризується підвищеною металомісткістю, значним попитом на кваліфіковану робочу силу, високим рівнем спеціалізації та концентрації виробництва.

Значення машинобудування для господарства країни зображено на рис. 1.

Машинобудування є основою важкої індустрії та головним споживачем металів. Машинобудування має велику сировинну базу: основою є метали і сплави, сталь, прокат. У найбільш наукомістких галузях різко зростає використання кольорових металів, у тому числі дорогих — платини та золота; рідкісних — кремнію, галію, індію. Структура машинобудування зображена на рис. 2.

Машинобудівний комплекс традиційно посідає вагоме місце в економіці країни, бо є потужною структурою, шо об’єднує 38 галузей і 58 підгалузей (рис. 2). Продукція машинобудівного комплексу в загальному обсязі національного експорту становить майже п’яту частину і має тенденцію до зростання. Нині вона поставляється до 54 країн світу.

Асортимент продукції машинобудування зумовлює особливості розміщення його виробництва. Об’єкти машинобудування розташовані на великих територіях і належить до галузей вільного розміщення, оскільки на нього менше, ніж на інші галузі впливають природні умови і ресурси.

Отже, за своїми тенденціями у розміщенні підприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:

– галузі, які характеризуються високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-транспортне, металургійне, енергетичне машинобудування). Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз;

– галузі, які характеризуються середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних, шляхових і сільськогосподарських машин); підприємства повинні розміщуватись, як правило, у районах споживання продукції;

– галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю й фондомісткістю (автомобіле- й тракторобудування, дизелебудування, устаткування для легкої, харчової та поліграфічної промисловості); звичайно розміщуються у центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів;

– галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, мала металомісткість, підвищена фондомісткість (радіотехнічна та електронна промисловість, приладобудування, деякі виробництва електротехнічної промисловості); розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути.

Ускладнення машинобудівного виробництва визначило поділ країн на виробників масової та наукомісткої продукції. Це зберегло висококваліфіковані виробництва у країнах з високим рівнем науково-технічного прогресу, де є великі витрати на наукові дослідження при освоєнні нових видів продукції [1, c. 75-76].

У розміщенні об’єктів машинобудування значний вплив, крім сировинного фактору, мають економічні чинники, серед яких найголовніші — концентрація робочої сили та орієнтація на споживача.

Окремі галузі машинобудування належать до металомістких, тобто таких, які споживають на одиницю своєї продукції велику кількість металу (так зване важке машинобудування). У зв’язку з цим металомістке машинобудування розташовується, як правило, в районах виробництва металу чи поблизу них.

Окремі галузі машинобудування характеризуються високим рівнем трудомісткості виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих — галузі, виробництво енергетичного устаткування). Такі галузі розмішуються переважно в районах концентрації кваліфікованої робочої сили, тобто у розвинутих промислових районах та центрах з науково-дослідною і конструкторською базою.

Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великогабаритні розміри, є малотранспортабельним, їх виробництво розміщується в районах споживання, шо сприяє зменшенню витрат на транспортування. До них належать, зокрема виробництво сільськогосподарської техніки, устаткування для харчової промисловості, шляхових машин тощо.

Найефективнішим вважається розміщення підприємств машинобудування поблизу джерел сировини і споживача, оскільки тоді зменшується вартість машин та обладнання за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини і готових виробів.

Згідно з вищезазначеним, виділяють такі основні принципи територіальної організації машинобудування:

✓      орієнтації на сировину;

✓      орієнтації на трудові ресурси;

✓      орієнтації на споживача;

✓      орієнтації на наукові центри.

У машинобудуванні існують такі форми суспільної організації виробництва:

✓      спеціалізація;

✓      кооперування;

✓      комбінування;

✓      концентрація.

Серед економічних факторів дуже важливими є спеціалізація і кооперація. Спеціалізація — зосередження кожного підприємства на якомусь конкретному виді продукції. Спеціалізація є різних видів:

—         предметна — характерна для підприємств, oо є збиральними, тобто спрямована на випуск кінцевих продуктів (готовий телевізор);

—         подетальна — підприємство виготовляє якісь частини, деталі, вузли, агрегати для комплектування машин, устаткування (підшипниковий завод);

— технологічна -направлена на випуск напівфабрикатів — литва, заготовок.

Кооперування — встановлення постійних зв’язків між підприємствами, шо випускають одну і ту саму продукцію. Машинобудівні підприємства кооперуються з такими галузями промисловості, як: хімічна, текстильна, лісова, шо постачають напівфабрикати і вироби, потрібні для виробництва машин і устаткування. Найрозвинутіша кооперація в транспортному машинобудуванні.

Комбінування — зосередження в межах одного підприємства різних взає-мопов’язаних виробництв. До таких належать: металургія, лісова, паливно-енергетична промисловості.

Концентрація — у виробництві домінують великі за розмірами підприємства з випуску серійної продукції, що властиво транспортному, сільськогосподарському машинобудуванню, менш характерне для важкого машинобудування [12, c. 53-54].

1.2. Особливості розвитку та розміщення машинобудування у світі

Основними видами машинобудівних підприємств є заводи повного циклу та складальні заводи, які отримують зі сторони не менше 50 % комплектуючих.

Основними чинниками розміщення галузей машинобудування є:

—         наявність конструктивних матеріалів (сировини);

—         наявність кваліфікованої робочої сили (трудові ресурси);

—         наявність ринків збуту продукції (споживчий);

—         науково-дослідна база; -транспортний.

Досвід розвинутих країн свідчить, що основними типами розміщення машинобудівних підприємств є:

—         машинобудування великих центрів (різноманітне, трудомістке, метало містке — Токіо, Париж, Київ);

—         машинобудування, яке формується на металургійних базах (метало містке, важке, енергомашинобудування — Харків, Пітсбург);

—         машинобудування транспортних вузлів (суднобудування у портах, локомотиво-, вагонобудування в залізничних вузлах);

—         машинобудування на місці кустарних металопромислових центрів Бірмінгем (Великобританія), Ескільстуна (Швеція);

—         машинобудування НІК (нових індустріальних країн) — (переважно складання (Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Гонконг та інші). [9, c. 86-87].

У високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3–2/5 і більше продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство цих країн.

Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Найвичерпніше номенклатура машинобудівної продукції репрезентована у США; у Західній Європі це стосується ФРН, а чверть сторіччя тому до них приєдналася й Японія. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.

Структура машинобудування Швейцарії, Канади, Швеції та низки інших країн орієнтована не на внутрішній ринок, а на світовий. Вона ніби доповнює структуру машинобудування інших країн. Ідеться про спеціалізацію на випуск продукції невеликими партіями.

Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного поступу. Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинутих, але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила.

Є, наприклад, група (Бразилія, Індія, Мексика, Аргентина тощо), у якій завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється іноземним капіталом.

У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами.

Отже, Західна Європа, Японія, США є основними постачальниками виробів високої складності для світового ринку. «Нові» машинобудівні країни продукують масові товари середнього технічного рівня, у них відбувається ускладнення машинобудівних виробництв.

У світовому машинобудуванні сформувалося п’ять регіонів:

Північноамериканський регіон виробляє понад 30% продукції, має найширшу номенклатуру виробів та спеціалізується на випуску науко- й капіталомістких товарів. На нього припадає 1/4 продукції світового автомобілебудування, 2/3 цивільного літакобудування й 70% великих ЕОМ. Регіон виступає експортером продукції високої складності, виробів важкого машинобудування й наукомістких галузей. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, автомобілі, судна.

Західноєвропейський регіон виробляє 25-30% продукції світового машинобудування. Це переважно машини середньої складності, але чимала частка припадає й на вироби особливої складності. Завозиться високоскладна техніка з США, а менш складна, але працемістка, – з Японії та країн, що розвиваються [22, c. 46].

Східно- та Південно-Східно-Азіатський реґіон з центром у Японії виробляє 20% світової продукції машинобудування. У Японії машинобудування досягло високого ступеня структурного й науково-технічного розвитку тільки-но на початку 80-х років. Чільним напрямом розвитку машинобудування Японії є вивезення малокваліфікованих і середніх за рівнем виробництв до країн з дешевшою працею. Експортер виробів високої складності, побутової техніки, регіон завозить продукцію найвищої складності з США та Західної Європи.

Країни СНД та Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія, Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Україна, Білорусь, Росія), авіа- та ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна, Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). В них досить дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування та військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але, з другого боку, виробництво застаріло, потребує модернізації і залучення значних інвестицій.

В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п’ятий регіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування – в Бразилії; авіа- та автомобілебудування – в Аргентині [20, c. 65].

Розділ 2. Сучасний стан та проблеми машинобудівного комплексу світу та України

2.1. Стан та тенденції розвитку світового машинобудування

Машинобудування є головною галуззю всієї промисловості, її серцевиною. Продукція підприємств машинобудування відіграє вирішальну роль у реалізації досягнень науково-технічного прогресу у всіх областях господарства. Воно постачає народному господарству верстати, транспортні засоби (судна, тепловози, електровози, вагони, автомобілі, літаки тощо), сільськогосподарські машини, екскаватори, генератори для електростанцій, технологічне обладнання для заводів, фабрик і цим самим сприяє розвитку всіх галузей економіки. В Японії, Німеччині, США питома вага машинобудування в промисловій структурі становить від 40 до 50 %. У нашій країні ця галузь розвинена недостатньо. Так, у 2006 р. на частку машинобудівного комплексу припадало 12,5 % від загального обсягу промислової продукції.

Через нестачу фінансових ресурсів дуже повільно вирішуються проблеми відновлення виробничого потенціалу галузі на основі використання інноваційних технологій і реалізації вітчизняних наукових розробок, подальшої зміни структури товарного виробництва і розвитку інвестиційного машинобудування, забезпечення конкурентоспроможності кінцевої продукції.

На сьогодні виробничі потужності в машинобудівному комплексі використовуються в середньому на 30-40 %. Кожне друге підприємство істотно зменшило випуск основних видів продукції. Через відсутність обігових коштів, проблем із взаємозаліками, високих цін на продукцію, що випускається, та інші проблеми, труднощі зі збутом продукції мають 80 % машинобудівних підприємств. Морально застарілими є практично 100 % основних фондів машинобудівних підприємств, фізично застарілими — до 65 % основних фондів.

Отже, машинобудівний комплекс — це система галузей, підприємств та організацій, діяльність яких пов’язана із виробництвом основних виробничих фондів та предметів народного споживання. Від рівня розвитку машинобудування залежить не лише побутове споживання населення, а й рівень розвитку решти галузей промисловості [16, c. 137].

Головним завданням машинобудівного комплексу в умовах глобалізації є забезпечення його ефективного використання і розвитку.

Сучасна глобальна система машинобудування сьогодні практично на 75% зосереджена в обмеженій групі країн, які забезпечують випуск практично всієї номенклатури галузі. це такі країни, як США, Японія, Великобританія, Франція, Німеччина, Росія, Китай і Україна.

У цих країнах частка продукції машинобудівного комплексу в загальному обсязі проведеної промислової продукції складає від 25 до 50%. Відповідно ця продукція займає провідне місце в експорті даних країн.

Розвиток системи машинобудування на світовому рівні забезпечив і своєрідну інтелектуалізацію світової торгівлі. Постійно збільшується частка наукоємкої та високотехнологічної продукції в експорті країн.

2.2. Порівняльна характеристика розвитку машинобудування в Південній Кореї та Україні

Серед галузей машинобудування найрозвинутіші галузі підвищеної металомісткості — важке машинобудування, що нині дає 30 % від загального обсягу товарної продукції. Воно включає виробництво обладнання та устаткування для власне машинобудівних заводів та інших галузей важкої промисловості (металургійної, гірничої, вугільної, хімічної, нафтової, газової, потужних парових і гідравлічних турбін).

Для важкого машинобудування характерні підприємства низької трудомісткості, високої металомісткості, низької транспортабельності продукції та підприємства повного виробничого циклу, шо випускають продукцію невеликими серіями. Продукція громіздка, випускається поштучно, здебільшого індивідуального призначення.

Виступаючи одним з основних споживачів металу, важке машинобудування містяться поряд основних металургійних баз держави та основних споживачів продукції.

Для важкого машинобудування характерні підприємства повного виробничого циклу (заготовка — механічна обробка — складання).

Найбільшим підприємством галузі є ЗАТ «Новокраматорський завод важкого машинобудування» (Донецька область), який виробляє устаткування для металургійних заводів, гірничодобувної промисловості, великі крокуючі екскаватори. Так, машинобудівники заводу розробили та виготовили машину безперервного розливу сталі та установку „пічківш» для Єнакіївського металургійного комбінату. Для вугільної галузі створено сучасні прохідницькі комбайни.

ВАТ „Сумське НВО ім. Фрунзе» оснащує вітчизняну нафтогазову промисловість сучасним високоефективним обладнанням, постачає окремі комплектні виробництва для виконання повного циклу пошукових, геологорозвідувальних, монтажних робіт, розробляє для АП К автоматизовані зерносховища, міні-заводи для потреб харчової промисловості.

Газові двигуни об’єднання „Зоря» і „Машпроект» (м. Миколаїв) успішно працюють у 55 країнах світу, а у 26 країнах українські гідроенергоаг-регати виробляють електричну енергію.

Потужні підприємства важкого машинобудування функціонують у Донецьку, Маріуполі, Кривому Розі, Горлівці, Харкові, Луганську, Дніпропетровську.

Транспортне машинобудування об’єднує підприємства, що виготовляють основні транспортні засоби — автомобілі, літаки, тепловози, електровози, залізничні вагони, морські та річкові судна, автобуси. Транспортне машинобудування складається з випуску та ремонту рухомого складу для всіх видів транспорту.

Автомобілебудування включає підприємства, що випускають засоби автомобільного транспорту: вантажні та легкові автомобілі, автобуси, автонавантажувачі, агрегати для автомобілів, причепи і напівпричепи, мотоцикли, мопеди, велосипеди, а також запасні частини до них. Галузь, через значний обсяг комплектуючих деталей, має високий рівень кооперації спеціалізованих підприємств та тісний зв’язок з іншими галузями промисловості, зокрема чорною та кольоровою металургією, електротехнічною, приладобудівною, хімічною, деревообробною та ін. Автомобілебудування орієнтовано на використання кваліфікованої робочої сили, атому підприємства галузі розміщуються переважно у містах.

Автомобільні заводи України випускають автобуси (Львів), великовантажні автомашини (Кременчук), малолітражні легкові автомобілі (Запоріжжя), легкові автомобілі для сільської місцевості (Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь), мотоцикли (Київ), велосипеди (Харків, Чернігів).

Львівський автомобільний завод розробив конструкції середніх, великих, міських автобусів на 70,120,180 пасажирів. їхні технічні характеристики відповідають сучасним вимогам.

Перший вітчизняний інкасаційний автомобіль створено у Львові. У Дніпропетровську на заводі Південмаш випускають тролейбуси (споживає багато енергії). В Лубнах випускають мікроавтобуси швидкої допомоги.

Авіаційна промисловість орієнтується на кваліфіковано робочу силу, що зумовило розміщення її підприємств у Києві та Харкові. Підприємства авіаційної промисловості виробляють пасажирські та транспортні літаки, вертольоти, двигуни, прилади та різне устаткування для авіації. Галузь відноситься до найбільш концентрованих напрямів сучасної індустрії.

У Києві знаходиться авіаційно науково-технічний комплекс „Анто-нов». Моторобудівні комбінати „Прогрес» і „Моторсіч» у Запоріжжі. „Моторсіч» виготовив перший власний український супутник.

На Україні є кілька центрів авіабудування: Київський державний авіазавод „Авіант», Харківський державне авіаційне виробниче підприємство.

Значне місце серед галузей транспортного машинобудування посідає виробництво засобів для залізничних перевезень. Підприємства цієї галузі мають високу матеріаломісткість, а тому містяться поблизу сировинних баз (насамперед, металургійних). Дуже капіталомістким є локомотиво- і вагонобудування. Разом зтим, виробництво тяглових засобів залізничного транспорту (локомотивів) орієнтується на висококваліфіковану робочу силу.

У Луганську до революції було побудовано паровозобудівний завод, який зараз випускає тепловози. Крім того, підприємством розроблений проект нового дизель-поїзда й електропоїзда. Магістральний електровоз уже створений Дніпропетровським заводом. Тепловози виготовляються у м. Харкові на заводі транспортного машинобудування.

Ремонт тепловозів зосереджений майже в усіх залізничних вузлах. Розробка і випробування конструкцій приміського рухомого складу проводиться в Державній холдинговій компанії „Луганськтепловоз». Цією компанією від початку 2003 р. виготовлено 64 вагони дизель-поїздів, які експлуатуються на Донецькій та Придніпровській залізницях.

До залізничного машинобудування належить виробництво вагонів, яке зосереджене у м. Кременчук (Крюківський вагонобудівний завод), у м. Дніпродзержинську. Концерн „Крюківський вагонобудівний завод» освоїв випуск сучасних пасажирських вагонів, з яких укомплектовано перші швидкісні експреси „Харків-Київ», „Дніпропетровськ-Київ».

Великі підприємства працюють у м. Стаханові (Луганська область) та у м. Маріуполі, де на заводі важкого машинобудування виготовляються цистерни, суцільнометалеві великовантажні вагони.

У Маріуполі налагоджено виробництво і ремонт вагонів-цистерн для перевезення нафти і нафтопродуктів, різних кислот.

Особливе місце посідає виробництво і ремонт рухомого складу міського електричного транспорту. Виробництво тролейбусів налагоджено на Київському заводі електричного транспорту, у Дніпропетровську. Виробництво тролейбусних вагонів розпочато в Державній холдинговій компанії „Луганськтепловоз» — підприємство може випускати 450 од/рік. Виготовлено 7 електропоїздів постійного струму та 5 змінного струму. Дніпропетровським НВО електровозобудування розроблено та освоєно виробництво магістральних вантажопасажирських електровозів постійного струму, проходить випробування універсальний електровоз змінного струму.

В Україні велике значення має така галузь як суднобудування. Завдяки великому експортному потенціалу суднобудування в Україні визначено пріоритетним. Суднобудування поділяється на: морське, річкове, а його розміщення збігається з морським узбережжям і внутрішніми водними шляхами.

Найбільшими центрами морського суднобудування є Миколаїв ( містяться три суднобудівних заводи, які випускають різноманітні океанські та морські судна, танкери, суховантажні дизельні електровози) та Херсон ( містяться суднобудівно-судноремонтний та суднобудівний заводи, які випускають різні типи океанських і морських суден, доки для морських портів, портальні крани). Закон України „Про спеціальну економічну зону „Миколаїв» від 13 липня 2000 р., сприяє відродженню суднобудування.

Суднобудування і судноремонт розвинуті в багатьох інших містах України, зокрема найбільші центри зосереджені у Херсоні, Керчі, Феодосії (об’єднання „Море»), Севастополі, Одесі, Іллічівську, Маріуполі. У Києві випускаються морські траулери.

Річкове суднобудування представлене суднобудівно-судноремонтними заводами та розміщене в основних річкових портах. У Києві на заводі „Ленінська кузня» випускаються пасажирські та буксирні річкові судна, судна типу „річка-море», рефрижератори.

Завод річкового суднобудування є в Херсоні, який випускає катери, теплоходи, судна озерного типу. Річкове суднобудування і судноремонт є в Запоріжжі (на Дніпрі), Ізмаїлі (на Дунаї), Херсоні, Кілії, Вилковому. Тут будуються і ремонтуються пасажирські та буксирні судна, теплоходи, земснаряди, катери, судна озерного типу, різноманітне устаткування й обладнання для портового господарства тощо.

Енергетичне машинобудування спеціалізується в основному на виробництві енергетичних машин і теплообмінних апаратів, турбінних трубопроводів, устаткування для атомних електростанцій, дизельних моторів, генераторів. Підприємства галузі орієнтуються на райони виробництва металу та наявність кваліфікованої робочої сили.

Основними центрами є: Харків (Харківський турбінний завод), Монастирише (Черкаська область) — поїзди для метро, Полтава (Полтавський турбомеханічний завод). Центри енергетичного дизелебудування зосереджені у Первомайську (Миколаївська область), Токмаку (Запоріжжя), Бериславі (Херсонська область). Запорізький енергомеханічний завод випускає промислові крани великої тоннажності.

Лідерами є підприємства трудомісткого-складного і точного машинобудування — виробляють електроізоляційні матеріали у Луганську, Львові.

Відзначимо, що енергомашинобудівні заводи виготовляють екологічне (природоохоронне) устаткування та обладнання, зокрема охолоджувальні установки, апарати для хімічного очищення стічних вод, пиловловлювачі тощо.

Ще 30 років тому Республіка Корея була однією з найбідніших аграрних країн світу, а на сучасному етапі — це країна. ВНП якої становить 674 млрд дол., а дохід на душу населення -12 307 дол. США. Розвиток господарства значною мірою визначився виробництвом продукції машинобудування. Не маючи власної мінерально-сировинної бази. Південна Корея вражає якістю своїх товарів, і за обсягом зовнішньоторговельного обороту зайняла в 2003 р. 10-те місце у світі. У міру того, як Республіка Корея адаптувала зарубіжну технологію до низькооплачуваної робочої сили. їй вдалося досягти визнання у всіх країнах світу, а такі провідні компанії, як HUNDAI, DEWOO MOTOR, Samsung є лідерами серед виробників продукції машинобудування. Будучи новою силою у світовому господарстві і однією з найбільш впливових в економічному плані нових індустріальних країн. Південна Корея подала приклад успішного довготривалого економічного розвитку іншим державам світу.

Машинобудування, що стало у 1960-70 роки провідною галуззю важкої індустрії Південної Кореї, постійно модернізується. Воно здатне сьогодні забезпечувати як потреби своєї економіки, так і запити експорту. Високі темпи підвищення її потужностей гарантує досить стабільне зростання частки продукції машинобудування у валовій продукції всього промислового виробництва країни.

Загальне машинобудування виробляє широкий спектр засобів виробництва для інших галузей — токарні та фрезерні верстати, у тому числі з програмним управлінням, а також газові турбіни, двигуни внутрішнього згорання, устаткування для текстильної промисловості, силові пристрої, автомобільні запчастини, будівельне, гірничорудне та важке енергетичне устаткування, конвеєрне устаткування, модулі тощо. Воно випускає і сільськогосподарські машини, а також різноманітні вимірювальні прилади (точне машинобудування) [10]. Головними центрами зосередження загального машинобудування є м. Чанхан. Сеул [5, 71].

Автомобілебудування в Південній Кореї входить у комплекс галузей, шо забезпечують завоювання нових позицій на зовнішніх ринках.

У кінці 1950-х pp. перед Південною Кореєю постала необхідність відновлення зруйнованої війною країни і створення ринкової економіки, особливо промислового виробництва. Рушієм стало створення сімейних багатопрофільних холдингів — чейболів (chaebol), які отримували привілеї, але за це повинні були виконувати всі державні замовлення. Основні напрямки роботи чейболів визначалися державою, яка обрала автомобілебудування локомотивом економіки [4, c. 17].

У 1972 р. влада Південної Кореї постановила, що право займатися виробництвом автомобілів надається чотирьом компаніям: КІА, HUNDAI MOTORS. AZIA MOTORS і ветерану корейського автомобілебудування Ssang Yong, на основі якого було створено спільне підприємство холдингу DEWOO GENERAL MOTORS. Через деякий час це спільне підприємство перетворилося на DEWOO MOTOR, а КІА злилася з AZIA MOTORS. Ці компанії отримали кілька привілеїв: пільговий доступ до кредитів, політичну підтримку. За це воші повинні були виконати завдання, сформульовані в Перспективно^’ плані розвитку автомобільної промисловості (1974): до 19S0 р. досягти обсягу виробництва на кожній фірмі до 50 тис. машин на рік. а частки вітчизняних комплектувальних — до 95 % [8. 111].

Корейські функціонери обрали такий шлях розвитку: прийняли протекціоністські заходи, які до мінімуму звузили перспективу проникнення в країну іноземних автомобілів. Як результат у 1960 р. 90 % комплектувальних були вітчизняного виробництва.

Зараз Республіка Корея за виробництвом автомобілів посідає шосте місце у світі, а вироблені корейськими чейболями машини із ліцензійних виробів перетворилися повністю в оригінальну продукцію [3, 69] (рис. 2).

Рис. 2. Виробництво автомобілів а Республіці Корея, тис. шт.

З рис. 2 видно, що починаючи з 1979 р. у Південній Кореї відбувалося поступове зростання кількості вироблених автомобілів. За 1997-1998 pp. відбувся спад на 29.9%. який був пов’язаний із падінням внутрішнього попиту і послабленням експортних можливостей. Після цього спаду простежується різке зростання кількості автомобілів, яке зараз сягає понад 2 мли штук на рік.

Стратегія формування автомобільного експорту будувалася з урахуванням основних тенденцій світового виробництва автомашин. Південній Кореї довелося передусім мати справу з таким могутнім конкурентом, як Японія, що захопила в кінці 1990-х років п’яту частину автомобільного ринку в США. Японія стала серйозним суперником не тільки для корейських фірм, й для західних, які в цьому випадку змушені кооперуватися з автовиробниками країн, що розвиваються, здатних забезпечити випуск якісних запасних частин і компонентів за можливо нижчими пінами. До числа таких виробників увійшла й молода автомобільна промисловість Південної Кореї [10]. Найбільшими центрами з виробництва автомобілів є Сеул. Пусан. Ульсан [2, с. 394].

Подальший розвиток сучасного світу визначають технологічні лідери, п’яте місце серед яких посідає і Південна Корея. Електротехнічна промисловість — одна з найдинамічніших високотехнологічних галузей південнокорейської промисловості, що зіграла основну роль в її індустріалізації і збільшенні експорту.

Починаючи з 1992 р. Південна Корея займає друге місце у світі за випуском валової електротехнічної продукції, третє — за виробництвом напівпровідників. Вона виробляє також 40 % світового випуску електротехнічних виробів, призначених для найширшого застосування в побуті (рис. 3).

Електроніці належить 34,3 % у валовому обсязі всього південнокорейського експорту [10].

Лідером в електротехнічній промисловості є компанія Samsung Electronics, яка відома у світі виробництвом може таких сучасних новинок, як мобільний телефон із вмонтованим телевізором, дитячі навчальні іграшки, домашній електронний лікар, відеокамери, годинник для роботи з електронною поштою і чатом, кредитна картка з дисплеєм, домашні кінотеатри, пральні машини та ін. [6. 16].

Крім широкого асортименту7, фірма відзначається бездоганною якістю та конкурентоспроможністю. Наприклад, незважаючи на те. що принтерний відділ Samsung Electronics створено набагато пізніше від конкурентів (перший лазерний монохромний принтер Samsung випущений на 9 років пізніше від конкурентів — у 1991 p.). розвивався і продовжує розвиватися дуже швидкими темпами -Samsung випустила свій перший лазерний принтер одночасно з іншими виробниками. Показником високих результатів може слугувати також той факт, що на випуск 1 млн лазерних принтерів Samsungy потрібно було 8 років (це сталося в 1999 p.). тоді як 5 млн струменевих з’явилися вже через 4 роки після початку їх випуску [8, 112]. Електротехнічне машинобудування зосереджене в Сеулі, Самчхоку, Ульсані [5, 72].

Суднобудування, його високий технологічний рівень і надійність, великі виробничі потужності перетворили Південну Корею на другу суднобудівну країну в світі.

Швидке становлення суднобудівної індустрії в Південній Кореї почалося в 1970-ті роки, з будівництвом фірмою HYUNDAI HEAVY INDUSTRIES», великої судноверфі [10]. Великі верфі розташовані в Ульсані, Пусані, Чанвоні. Окпхо та ін.

Починаючи з 1980 р., відбувається поступове зростання виробництва суден, і зараз замовлення сягають близько 10 тис. брутто реєстрових тонн.

Отже, враховуючи те. що стартові умови Південної Кореї були не дуже сприятливими для розвитку машинобудування, ця галузь стала головною у господарстві країни. І зараз Республіка Корея займає такі місця серед лідерів машинобудування: 2-ге — за випуском суден, 5-те — електротехніки і 6-те — автомобілів. Цьому сприяла передусім продумана політика уряду: прийняття відповідних заходів для підтримки обраної галузі, зниження податків, введення пільг під час отримання кредиту, розробка точних планів, а також уміння захистити свого виробника.

Серед експортерів продукції машинобудування Південна Корея входить у першу п’ятірку. Тому перспективи досліджень пов’язані з аналізом експорту продукції машинобудівного комплексу в країни світу.

Відродження машинобудівної галузі України, забезпечення її випереджаючого розвитку — одна з найважливіших умов побудови постіндустріального суспільства, що базується на ефективному використанні наукових знань і високих технологій. Машинобудування має ключове значення для технологічного переозброєння всіх галузей виробництва. За останні роки машинобудівна галузь показує свій динамічний розвиток, що випливає зі стабільним зростанням темпів обсягів машинобудівного виробництва. Найменший індекс обсягу продукції машинобудування становив в 2005 р. (107,1 %), а найбільший — у 2003 р. (135,8 %).

Незважаючи на значні темпи економічного зростання, в Україні обсяг виробленої продукції машинобудування у 2004 р. склав 53,5 млрд. грн. (8,1 млрд. євро), у 2006 — 68,7 млрд. грн. (10,3 млрд. євро), у 2007 — 98,3 млрд. грн. (13,3 млрд. євро) (табл. 2). Це пояснюється деструктивними процесами, які відбувалися в економіці України у 90-х рр., що призвели до катастрофічного скорочення об’єму виробленої продукції: виробництво окремих видів продукції в натуральному виразі досягло дещо більше половини випуску 1990 р. .

Міністерством промислової політики України була розроблена і затверджена Державна «Програма розвитку промисловості на 2003-2011 роки» [12]. Стосовно цієї програми Мінпромполітики разом з головними науковими організаціями України розробило «Державну програму розвитку машинобудівного комплексу на 2006-2011 роки», затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2006 № 516 [13].

Головною метою програми є створення конкурентоспроможного машинобудівного комплексу, який був би здатний вирішити завдання із забезпечення основних секторів реальної економіки інноваційно-ефективною машинобудівною         продукцією власного виробництва, а також збільшити обсяги експорту.

Фінансова криза кінця 2008-2009 р. призвела до різкого скорочення виробництва, у машинобудуванні за IV кварталі 2008 р. з більшості видів діяльності найбільший спад зафіксовано на підприємствах з виробництва автомобільного транспорту (50,2%) та побутових приладів (47%). Така тенденція спостерігалася також і протягом 2009 р.

 

Таблиця 2. Обсяги реалізованої промислової продукції України за 2001-2009 роки

(у відповідних цінах відповідного року)

Рік	Одиниця виміру	Промисло­вість	Машино­будування	Виробництво машин та устаткування	Виробництво електричного електронного та оптичного устаткування	Виробництво транспортних засобів та устаткування
2001	млрд. грн.	210,8	21,5	10,2	5,6	5,6
	у % до підсумку	100	10,2	4,8	2,7	2,7
2002	млрд. грн.	229,6	24,5	10,3	6,1	8,0
	у % до підсумку	100	10,7	4,5	2,7	3,5
2003	млрд. грн.	289,1	35,1	13,0	8,3	13,7
	у % до підсумку	100	12,2	4,5	2,9	4,8
2004	млрд. грн.	400,7	53,5	16,9	16,4	20,1
	у % до підсумку	100	13,4	4,3	4,1	5,0
2005	млрд. грн.	468,5	59,6	20,7	13,5	25,3
	у % до підсумку	100	12,7	4,4	2,9	5,4
2006	млрд. грн.	551,7	68,7	22,4	15,5	30,7
	у % до підсумку	100	12,5	4,1	2,8	5,6
2007	млрд. грн.	717,0	98,3	30,1	21,2	47,0
	у % до підсумку	100	13,7	4,2	3,0	6,5
2008	млрд. грн.	917,0	121,7	37,2	25,5	58,9
	у % до підсумку	100	13,3	4,1	2,8	6,4
2009	млрд. грн.	664,7	73,8	28,4	20,0	25,3
	у % до підсумку	100	11,1	4,3	3,0	3,8

Обсяг виробленої продукції 2009 р. відповідає показникам, які були досягненні у 20032004 рр. та дорівнює 73,8 млрд. грн. (6,3 млрд. євро).

Серед факторів, які викликали кризові явища сучасного фінансового стану машинобудівного комплексу України слід виділити зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів належать: суттєве скорочення платоспроможного попиту на продукцію машинобудівних підприємств та недостатня розвиненість внутрішніх ринків, знецінювання та коливання курсу національної валюти, суттєва залежність машинобудування від кон’ юнктури на зовнішніх ринках, зростання імпорту у внутрішньому споживанні до 60-70% [1], різке подорожчання зовнішніх фінансових ресурсів та жорсткість умов їх залучення, практично повне згортання інноваційно-інвестиційної діяльності, нерозвиненість фондового ринку та ринку фінансового лізингу, недостатність державних програм, спрямованих на фінансування промисловості за допомогою державних замовлень.

Внутрішніми факторами є: застарілість та низький технічний рівень основних фондів, нестача кваліфікованого персоналу в сфері управління та виробництва, неефективна завантаженість виробничих потужностей більшості підприємств — на 50-60% [2, c. 229], недостатня швидкість та обґрунтованість рішень стосовно змін зовнішньої кон’юнктури, а також незадовільна гнучкість     та конкурентоспроможність асортиментно-цінової стратегії.

Отже, труднощі щодо впливу на зовнішні фактори обумовлюють мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів на основі систематичного оцінювання і ефективного використання існуючих можливостей і резервів. Нагальною є необхідність структурної перебудови машинобудування, а саме: визначення перспективи подальшого розвитку кожного конкретного виробництва, розробка коротко- та довгострокових заходів щодо досягнення виробництвом конкурентоспроможного сучасного рівня, адекватна оцінка існуючих активів з метою прийняття обґрунтованих рішень стосовно їх подальшого використання; максимальна мобілізація фінансових ресурсів та створення стратегічних резервів за напрямками розвитку [8, c. 41].

Розділ 3. Перспективи розвитку машинобудівного комплексу світу

3.1. Перспективи розвитку машинобудування в світі

Сучасна глобальна система машинобудування сьогодні практично на 75% зосереджена в обмеженій групі країн, які забезпечують випуск практично всієї номенклатури галузі. це такі країни, як США, Японія, Великобританія, Франція, Німеччина, Росія, Китай і Україна.

У промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування, як правило, припадає 25–40% вартості виробленої промислової продукції. Недостатній розвиток машинобудування навіть за високих показників розвитку інших промислових виробництв – суттєва структурна вада економіки [10, с.253]. Важливо й те, що науково-технічний прогрес у всіх галузях народного господарства матеріалізується через продукцію машинобудування, особливо в таких її пріоритетних галузях, як верстатобудування, електротехнічна та електронна промисловість, приладобудування, виробництво електронно-обчислювальної техніки. Тому основне економічне призначення продукції машинобудування – полегшити працю і підвищити її продуктивність шляхом насичення всіх галузей народного господарства основними фондами високого технічного рівня [7, с.14].

У цих країнах частка продукції машинобудівного комплексу в загальному обсязі проведеної промислової продукції складає від 25 до 50%. Відповідно ця продукція займає провідне місце в експорті даних країн.

Розвиток системи машинобудування на світовому рівні забезпечив і своєрідну інтелектуалізацію світової торгівлі. Постійно збільшується частка наукоємкої та високотехнологічної продукції в експорті країн.

Рівень розвитку машинобудування є одним з основних індикаторів, що дозволяє оцінити розвиток країни та її інноваційну систему. Тому, якщо в структурі промислового виробництва та в структурі експорту країни частка машинобудівної продукції є переважною, то можна зробити висновок про достатньо високий рівень конкурентоспроможності економіки  в цілому.

Машинобудування складається з кількох стадій технологічного процесу: заготівлі, механічної обробки та складання. Серед машинобудівних підприємств є чимало заводів, які одержують деталі машин з різних регіонів світу. У територіальному розміщенні машинобудівні підприємства орієнтуються на сировину (метал та інші конструкційні матеріали), кваліфіковану робочу силу, споживача (ринки збуту). У багатьох країнах світу продукція машинобудівного комплексу становить значну частину загального експорту країни, наприклад у США та Німеччині — 50%, а в Японії майже 70% .

У світовій економіці машинобудування є чи не найбільш глобалізованою галуззю, для якої характерні як жорстка конкуренція, так і співпраця, значні обсяги обміну продукцією. Навіть розвинуті країни не можуть забезпечити свої потреби за всім асортиментом продукції машинобудування за рахунок лише власного виробництва. Можливості інтеграції машинобудування України в світовий економічний простір мають розглядатися з урахуванням конкурентоспроможності вітчизняної продукції та можливості співпраці, зокрема у забезпеченні комплектних поставок і технічному обслуговуванні поставленої продукції. З урахуванням та оцінкою всіх можливостей і визначаються відповідні пріоритети в стратегічних і тактичних напрямах [1, c. 85-86].

3.2. Розвиток та шляхи вдосконалення машинобудівного комплексу в Україні

Розробляючи стратегію глобалізації України в світове господарство, важливо дати комплексну оцінку її експортним можливостям в традиційних і нових галузях міжнародної спеціалізації. Серед традиційних галузей спеціалізації провідне місце займає машинобудування. Машинобудівельний комплекс України має необхідні умови для досягнення високого рівня глобалізації в світову економіку. Машинобудування є високотехнологічною і основоположною галуззю розвитку економіки України.

З метою покращення ситуації у сільськогосподарському машинобудуванні у країні прийнято низку законодавчих актів, які спрямовані на підтримку галузі.

Так, прийнято „Програму виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для АПК на 1998-2005 роки», в межах якої розроблено понад 450 нових машин та модернізовано майже 1700 машин із застосуванням лише вітчизняних комплектуючих. У лютому 2002 р. прийнято Закон України „Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу», яким визначено шляхи формування ринку та вдосконалення системи забезпечення агропромислового комплексу вітчизняною технікою та обладнанням.

У листопаді 2007 р. прийнято Указ Президента України „Про заходи щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва», на виконання якого Кабінетом Міністрів України затверджено „ План заходів щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва». Законом України від 17 січня 2002 р. № 987 затверджено Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002-2010 роки.

Відзначимо, що певні законодавчі акти прийняті Для подальшого розвитку автомобілебудування прийнято Програму розвитку автомобілебудування, Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо державної підтримки автомобілебудівної промисловості України», яким визнано автомобілебудування пріоритетною галуззю економіки України. Впровадження положень цього Закону дало можливість скоротити імпорт бувших у користуванні автомобілів з 150 тис. у 2000 р. до 71,2 тис. у 2001 р. і підвищити продаж нових. Підприємства автомобільної галузі освоюють нові зразки автомобілів: легкові автомобілі ЗАЗ 1103 „Славута» з двигуном вітчизняного виробництва, пікап ЗАЗ 1105, автобуси ЛАЗ 1414, ЛАЗ 52528 (на 38 та 97 пасажирів відповідно) тощо.

З метою подальшого врегулювання суперечностей Європейської Комісії до чинних законодавчих актів України щодо стимулювання виробництва автомобілів, підготовлено Поетапний план дій (до 2005 року), який спрямовує на створення цивілізованого ринку автомобілів в Україні, покращення діяльності національних товаровиробників, залучення інвестицій в автомобільну галузь.

Реалізація основних положень Закону України „Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» призвела до поповнення обігових коштів підприємств галузі на 80,3 млн грн у 2001 р. та майже на 32 млн грн у І півріччі 2002 р. У цій галузі робота спрямовується на забезпечення завантаження дев’яти суднобудівних заводів новими замовленнями. Нині ці підприємства спроможні виконати різні замовлення на будівництво суден. Протягом 2001 р. суднобудівними заводами укладені контракти на будівництво суден, вартість яких складає 133,8 млн дол. США, а за 7 місяців 2002 р. — на загальну суму 58,3 млн дол. США. Суднобудівельними заводами у січні-липні 2002 р. передано замовникам 20 суден на загальну суму 45,0 млн дол. США, відремонтовано 79 суден на загальну суму 32,0 млн грн.

Прийнятий Закон України „Про спеціальну економічну зону „Миколаїв» відкрив перспективи для підвищення ефективності роботи суднобудівних заводів міста Миколаєва.

З метою покращення ситуації в авіаційній промисловості прийнято Державну програму розвитку авіаційної промисловості на період до 2010 р., згідно зякою освоєно серійне виробництво двигунів до літаків Ан-70 та Ту-334, розроблено та освоюється серійне виробництво бортового радіоелектронного обладнання для літаків як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва тощо.

Серед позитивних тенденцій розвитку цієї важливої галузі промисловості, важливо відмітити такі: разом з Російською Федерацією проведено льотні випробування військово-транспортного літака Ан-70, на базі якого нині створюється транспортний літак Ан-70Т; на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві завершено підготовку серійного виробництва літака Ан-140, що дозволяє виготовити 12 літаків на рік, а в майбутньому — 24 літаки на рік. Ці літаки Україна може експортувати у Китай, Індію, країни Близького Сходу й азіатсько-тихоокеанського регіону, оскільки вітчизняна продукція відповідає їхнім потребам.

Важка ситуація спостерігається у цивільній авіації, де нині із загальної кількості повітряних суден (1393 од.) тільки 26 % мають сертифікат льотної придатності. Розв’язання цієї проблеми має бути спрямоване на проведення модернізації та оновлення рухомого складу. Одним з найреальніших способів оновлення є запровадження лізингової форми закупівлі нового рухомого складу вітчизняного виробництва (локомотиви, пасажирські та вантажні вагони, літаки: Ан-70, Ан-74, Ан-140), а також складових частин до нього.

Нині в українській авіації досить гостро стоїть проблема далекомагістральних міжнародних пасажирських перевезень, наприклад до США, Канади, країн Далекого Сходу. Тому подальший розвиток парку літаків слід проводити, в основному, за рахунок вищезазначених літаків вітчизняного виробництва та використання середньо- та далекомагістральних літаків західного виробництва, аналоги яких не виробляються в Україні.

Назрілі проблеми вимагають конкретних рішень. Так, для подальшого розвитку цієї галузі у 2001 р. розроблено та затверджено нову Державну комплексну програму розвитку авіаційної промисловості України до 2010 р. Україна належить до вісімки країн світу, які забезпечують повний цикл проектування та виробництва літаків. Широке залучення можливостей, які має сучасна ракетно-космічна технологія та літакобудування України, для виходу на світові ринки може дати державі значні економічні переваги.

Реальних завдань та перспективних напрямів розвитку вимагає залізнична галузь транспортного машинобудування. Так, реалізація положень Державної програми „Розвиток рейкового рухомого складу соціального призначення для залізничного транспорту та міського господарства» призвела до створення дослідних зразків вітчизняного пасажирського вагону, дизель- та електропоїздів. Крім того, освоєно комплектуюче обладнання для залізничної техніки, проведено роботи із сертифікації та стандартизації продукції, проводяться роботи із виготовлення пасажирського електровозу серії ДЕ-2 та вантажно-пасажирського електролокомотиву нового класу серії ДС змінного струму з асинхронним приводом спільно з фірмою «Siemens».

Згідно з експертними оцінками за останні 10 років рухомий склад підприємств транспортного комплексу практично не оновлювався, є фізично і морально застарілим, а близько 65 % його працює з вичерпаним експлуатаційним ресурсом. Нині за потреби 10100 одиниць пасажирських вагонів у розпорядженні залізниць — 8763, з яких 1450 (16,5 %) підлягає списанню. Ступінь зносу пасажирських вагонів складає 65 %, вантажних — 62, повністю амортизовано 54,7 % електровозів, 22,8 — тепловозів, 27,3 — електропоїздів, 44,8 % — дизель-поїздів.

Потрібно зазначити, що існуючий рухомий склад, який проводить міжнародні та транзитні перевезення здебільшого не відповідає європейським вимогам та нормативам. Звичайно, це стримує розвиток транзитного потенціалу держави і в цілому національної транспортної мережі.

Відчувається гостра необхідність оновлення основних засобів, які підтримують безпеку перевезень пасажирів та вантажів, зокрема, засобів автоматики та телемеханіки, колійного господарства. Експлуатація зношених основних фондів потребує затрат на їх утримання у 1,5 рази більше нормативних.

Для оновлення пасажирського рухомого складу в нормативних обсягах в середньому на рік потрібно близько 1 млрд грн. Незважаючи на прийняту Державну програму реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2012 р., Державну програму розвитку озброєння та військової техніки, загальний технічний стан озброєння та військової техніки і рівень матеріально-технічного забезпечення через недофінансування характеризується як критичний.

Для стимулювання розвитку наукомістких галузей машинобудування та створення конкурентоспроможної продукції, прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на підтримку високотехнологічних та експортоорієнтованих галузей, зокрема Закони України „Про державну підтримку літакобудівної промисловості», „Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні», „Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки», Програму розвитку найбільш конкурентоспроможних галузей мікроелектроніки в Україні, якими створено економічні умови для нарощування обсягів виробництва цих галузей, поповнення та нарощування обігових коштів підприємств.

Першочергове значення для економіки України має  кардинальне підвищення технологічного рівня продукції вітчизняного сільськогосподарського машинобудування. Зокрема: оновлення тракторобудівних та комбайнобудівних підприємств, розробка і організація виробництва різноманітної сучасної та перспективної сільськогосподарської техніки, розробка і впровадження нових високоефективних та екологічно безпечних двигунів для транспортних засобів та сільгосптехніки, в тому числі спроможних працювати  на біопаливі,   а також на водневому паливі.

В Україні необхідно технологічно реорганізувати повний комплекс всіх складових машинобудівного виробництва — від заготівельного, агрегатного, метрологічного, металообробного, верстато–інструментального до автоматизованого, роботизованого  сучасного механоскладального.

Україна може вийти на світовий ринок із конкурентноздатним верстатним обладнанням на основі наукомісткої механотроніки, паралельної кінематики,  комп’ютерного оснащення.

Випуск спеціалізованими підприємствами редукторів, підшипників, електродвигунів, електротехнічної апаратури, метрологічних блоків є основою сучасного машинобудування. Україна має перспективу ввійти із такими високотехнологічними виробництвами у технологічну платформу європейської економіки.

Добру перспективу становить розвиток інструментальної промисловості, як важливої складової машино –  та  приладобудування.

Для розвитку машинобудування в Україні на основі п’ятого та шостого укладів велике значення має розвиток приладобудування, електронної техніки та інформаційних систем.

На основі результатів сучасних досліджень у галузі ливарного виробництва можливо побудувати нові ливарні комплекси з використанням ресурсоощадних технологій  виготовлення  високоякісного литва з чорних та кольорових металів для потреб сільгосптехніки,  автомобілебудування та інш. [5, c. 72]

Принципового значення для розвитку машинобудівної галузі набуває використання  новітніх технологій виробництва металів і сплавів та технологій їх обробки, з’єднання, захисту  від корозії та руйнування, зокрема: розробка та освоєння економно легованих марок сталі для виробництва литих, кованих та прокатних виробів з високим комплексом фізико–механічних  властивостей, замкнутого циклу технологій формування  виробів та прокату з алюмінію, титану та їх сплавів, застосування нанотехнологій дисперсного насичення металевих виробів тугоплавкими  сполуками. Мають поширитись обсяги застосування  виплавки чавуну та  сталі з використанням електричних та магнітних полів малої потужності, деформаційно-термічного зміцнення вуглецевих та низьколегованих конструкційних сталей, створення і використання потужних промислових технологічних лазерів, розробка технологій та обладнання для з’єднання матеріалів нового покоління.

Застосування в різних галузях машинобудування  сучасних джерел висококонцентрованої енергії (лазер, електронний промінь, плазма), технологій та обладнання для прецизійного зварювання та різання дозволяє суттєво підвищити продуктивність праці та якість продукції.

Сучасним напрямом технологічного обладнання стане широке використання систем штучного інтелекту та технічного зору, створення автоматизованих та роботизованих комплексів на стадії складання машинобудівної продукції масового призначення.

Необхідно розвивати виробництво металургійного обладнання (конвертори, ківш-печі, вакууматори, машини безперервного лиття заготовок, прокатні стани) для виробництва стального листа гарячої та холодної прокатки, автомобільного листа, тонкого дроту, труб різного призначення.

На новому технічному рівні повинно розвиватися виробництво машин та обладнання для вугільної,  гірничої, будівельної,  дорожньо-транспортної  техніки.

Велике  значення  для  підвищення  якості  деталей  машин  та механізмів має створення і широкомасштабне промислове застосування ефективних технологій та обладнання для зміцнення поверхні металевих виробів шляхом поверхневого пластичного деформування, спеціальних видів термічної обробки, нанесення покриттів, а також  випуск апаратури для оперативного неруйнівного контролю якості зміцненої поверхні.

Прогрес у споживанні сталі полягає в розширенні застосування   високоміцних малолегованих, а також легованих і високолегованих   сталей, алюмінієвих сплавів, сплавів на основі титану та інших конструкційних матеріалів. Домінуючі позиції при виготовленні металевих конструкцій машинобудівного призначення посідають нові технології зварювання  на основі висококонцентрованих джерел  енергії (дугові, електронно-променеві,   плазмові та гібридні технології).

Значні перспективи має розвиток технологій розроблення композитів, керметів та керамічних матеріалів, що дозволяє значно зменшити матеріалоємність кінцевих виробів, розширити температурний діапазон експлуатації, відкрити дорогу для ширшого використання виробів із новітньої кераміки за рахунок суттєвого підвищення її надійності. Важливим напрямком є розвиток нових технологій отримання керметів  та композитів з надтвердих матеріалів для інструментального та конструктивного  призначення.

Сучасні технології виготовлення композиційних та порошкових матеріалів дозволяють отримати нове покоління матеріалів фрикційного та антифрикційного призначення, забезпечити високу питому жорсткість, демпфуючу здатність та інші спеціальні властивості  багатьом  високонавантаженим  деталям  машин  і  механізмів.

Значні конкурентні переваги на світовому ринку високотехнологічної продукції може дати ефективне використання доробку вітчизняних вчених у галузі технології функціональних матеріалів. Зокрема, оптичних і сцинтиляційних матеріалів з широким комплексом функціональних властивостей для комп’ютерної томографії, цифрової рентгенівської і гамма-радіографії, дефектоскопії, нейтронної спектрометрії, твердотільних лазерних джерел світла [18, c. 165].

Важливим напрямком є розробка нових матеріалів та технологій біомедичного призначення з метою розширеного використання біомедичних виробів вітчизняного виробництва.

Актуальним напрямом інноваційної діяльності є також розробка і організація застосування полімерних композиційних матеріалів.

Створення нових економічно доцільних воднево-енергетичних технологій неможливе без розроблення низки високоефективних дешевих матеріалів: металогідридів, накопичувачів водню, матеріалів паливних елементів, низько- та високотемпературних іонних провідників, електродів, сенсорів водню, стійких у водні конструкційних матеріалів і методів їх з’єднання.

Перспективним є отримання матеріалів у наноструктурному стані: нанорозмірних порошків, тонких плівок, шаруватих структур. Без розвитку нанотехнологій  неможливе створення багатофункціональних матеріалів з надвисоким рівнем властивостей для електроніки,  біомедицини,  енергетики.

Особливого значення для України набувають проблеми залишкового ресурсу. За оцінкою спеціалістів, технічний стан споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж в основних галузях економіки досяг критичної межі, що загрожує її сталому функціонуванню, підвищує ймовірність виникнення аварій і надзвичайних ситуацій техногенного характеру. З огляду на  низькі темпи виробництва нових машин та технічного обладнання, металевих конструкцій, першочерговим завданням є забезпечення надійної експлуатації існуючого їх фонду, розробка методологічних основ оцінки і технічної діагностики стану та обґрунтування безпечного терміну експлуатації, розробка ефективних неруйнівних методів  і відповідних  технічних засобів для оцінки та продовження ресурсу техногенно – та екологічно небезпечних об’єктів,  від яких залежить задоволення базових потреб життєдіяльності  країни.

Великі перспективи може мати розвиток рідкіснометалевої промисловості на основі власної мінерально-сировинної бази, а також  титанової промисловості на основі власної мінерально-ресурсної бази з виготовленням кінцевих високотехнологічних титанових виробів і конструкцій з метою виходу України у світові лідери титанового виробництва.

Все вищевикладене дозволить виділити ряд моментів для нормального розвитку машинобудівного комплексу:

• додатковий поштовх розвитку окремих галузей економіки;
• підвищення конкурентоспроможності окремих підприємств на національному ринку;
• формування ефективної міжнародної спеціалізації машинобудівного комплексу України в системі світового господарства.

Таким чином, тенденції розвитку машинобудівного комплексу в умовах глобалізації можливі тільки при розробці відповідних стратегій розвитку як економіки в цілому, так і її галузевих компонентів і окремих виробників, які зможуть забезпечити високий рівень розвитку продукції машинобудування в системі міжнародного розподілу праці [3].

Висновки

В умовах ринкової трансформації економіки посилюється увага до розвитку машинобудівного комплексу. Вітчизняне машинобудування характеризується низкою чинників, які негативно відбиваються на його основних показниках, зокрема застарілі технології, орієнтовані на споживання великої кількості матеріалів і енергії, моральне зношення обладнання й устаткування підприємств, невисока якість і конкурентоздатність продукції машинобудування на світовому ринку.

Для стимулювання розвитку наукомістких галузей машинобудування та створення конкурентоспроможної продукції, прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на підтримку високотехнологічних та експортоорієнтованих галузей, зокрема Закони України „Про державну підтримку літакобудівної промисловості», „Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні», „Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки», Програму розвитку найбільш конкурентоспроможних галузей мікроелектроніки в Україні, якими створено економічні умови для нарощування обсягів виробництва цих галузей, поповнення та нарощування обігових коштів підприємств.

Завдяки підтримці на урядовому рівні пріоритетних галузей промисловості в машинобудуванні за останні роки відбуваються процеси стабілізації та приросту обсягів виробництва. Поряд з цим після вступу до СОТ підприємствам машинобудівної галузі потрібно виконати значний обсяг підготовчих робіт. Тому проводиться робота щодо гармонізації нормативно-правового забезпечення, впровадження нових систем технічної регуляторної політики, захисту вітчизняних товаровиробників тощо.

З огляду на проведений аналіз машинобудівного комплексу України, основними завданнями, реалізація яких дасть змогу розв’язати нагальні проблеми галузі є:

—         забезпечення випереджаючих темпів випуску наукомісткої продукції високого технологічного рівня;

—         недопущення зниження обсягів виробництва у базових галузях промисловості;

—         розроблення та вжиття заходів щодо стимулювання оновлення основних фондів і технічного переоснащення промислового виробництва;

—        створення конкурентоспроможної елементної бази та комплектуючих виробів для приладобудування, засобів зв’язку і телекомунікацій, різке збільшення обсягів виробництва складної побутової техніки;

—         забезпечення конкурентоспроможності продукції промисловості на внутрішньому та зовнішньому ринках, передусім продукції з високим ступенем переробки;

—         створення економічних умов для розширення попиту на продукцію підприємств сільськогосподарського машинобудування;

—         створення систем, машин і обладнання нового покоління для агропромислового комплексу, енергетики, транспорту і житлово-комунального господарства;

—         збільшення обсягів випуску інноваційного обладнання для енергетичної, легкої, харчопереробної та медико-біологічної галузей;

—         впровадження космічних технологій у створення та виготовлення високотехнологічної цивільної продукції;

—         забезпечення сучасною вітчизняною технікою сільськогосподарських товаровиробників та освоєння зовнішніх ринків сільськогосподарської техніки.

Досвід традиційних світових лідерів в області машинобудування (США, Німеччина і Японія) в Україні застосувати неможливо, оскільки українському машинобудуванню не властиві такі риси традиційних лідерів:

• великий обсяг внутрішнього ринку і налагоджені канали реалізації продукції на зовнішніх ринках збуту;
• наявність розвиненої транспортної інфраструктури;
• розвинена кредитна система і ринок цінних паперів (ЦП);
• наявність робочої сили сучасного рівня кваліфікації.

Варто звернути увагу на досвід нових індустріальних країн Південно-східної Азії, зокрема, Сінгапура, Тайваню, Південної Кореї [18, c. 176].

У цих країнах відбувся якісний перехід у розвитку машинобудівної галузі від використання переваг, наданих наявністю дешевої робочої сили, до випуску якісної наукомісткої продукції. На сьогодні конкурентоспроможність машинобудування нових індустріальних країн забезпечується за рахунок таких чинників:

• експортна орієнтація (більш 70 %);
• дрібні і середні за величиною підприємства-виробники;
• географічна концентрація;
• підприємства є частиною промислових центрів і вузлів;
• тісний зв’язок з іншими галузями промисловості;
• гнучкість у роботі під замовлення;
• активне впровадження інновацій.

Схожим шляхом зараз ідуть і інші країни, зокрема, Китай, Індонезія, Малайзія, Філіппіни. Однак використання цього досвіду в Україні ускладнюється відсутністю надлишкової пропозиції дешевої робочої сили. Причому демографічна ситуація є такою, що пропозиція робочої сили, як низько-, так і висококваліфікованої, буде в найближчі десятиліття тільки зменшуватися.

На основі вивчення зарубіжного досвіду розвитку машинобудування і поточної соціально-економічної ситуації в Україні можна зробити висновок про те, що ані досвід традиційних світових лідерів в області машинобудування, ані нових індустріальних країн не може бути застосований в Україні в чистому вигляді. Це свідчить про потребу розроблення науково-методичних підходів до управління конкурентоспроможністю машинобудівних підприємств, які б не тільки враховували успішний міжнародний досвід, але й могли б бути застосовані в умовах України.

Отже, в умовах кризи ефективна діяльність підприємств машинобудівної галузі полягає передусім у здатності підприємства своєчасно та конструктивно реагувати на зміни, що загрожують його нормальному функціонуванню. Саме від внутрішньої діяльності підприємства залежатимуть результативні показники всієї роботи підприємства. Держава повинна надати підтримку підприємствам машинобудівної галузі, оскільки саме ця галузь є потужним виробником промисловості нашої країни [18, c. 178].

Список використаної літератури

1. Авраменко О. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Конспект лекцій для студ. усіх спец. всіх форм навч. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 112с.
2. Амосенок Э.П. Машиностроение как доминанта в стратегіях развития отраслей экономики / Э.П. Амосенок // ЭКО. — 2005. — № 1. — С. 75—90.
3. Антонік В.І., Ковальчук В.А., Кононенко В.Д. Розміщення продуктивнихсил — К., ВД «Професіонал», 2006.
4. Антошкіна Л. Регіональна економіка: навч.-метод. посібник:для студ. ВНЗ. — Донецьк : Юго-Восток, 2008. — 231с.
5. Безуглий В.В., Козинець С,В.Регіональна економічна та соціальнагеографія світу. К. «Академія» 2003
6. Богорад О. Д., Невелєв О. М., Падалка В. М., Підмогильний М. В. Регіональна економіка: Словник-довідник / НДІ соціально-економічних проблем міста (НДІСЕП). — К. : НДІСЕП, 2004. — 346с.
7. Ващенко Н.П., Т.В. Мірзодаєва Регіональна економіка. Практикум:навч. посібн. — К.: КНТЕУ, 2008
8. Гіковата Н. Регіональна економіка: конспект лекцій / Харківський національний ун-т економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2008. — 124с.
9. Гребенікова О. В. Дискримінантна модель діагностики неплатоспроможності українських підприємств машинобудівної галузі / О. В. Гребенікова, К. О. Соломонова-Кирильчук // Фінанси України. — 2007. — № 12. — С. 229-137.
10. Державна програма розвитку машинобудування на 2006-2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 04.2006 р. №516.
11. Державний комітет статистики в Україні [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
12. Економічна і соціальна географія світу: Навч.посібник /За ред.Кузика С.П. — Львів: Світ, 2003.
13. Єлісєєва О. К. Діагностика та прогнозування фінансового стану машинобудівного підприємства // Економічний вісник Національного гірничного ун-ту. — 2004. — №4. — С. 46-51.
14. Єпіфанов А.Регіональна економіка: Навч. посіб. для студ. екон. ф-тів вищих навч. закл.. — 2.вид. — К. : Наукова думка, 2000. — 344с.
15. Єфіменко Н.А. Регіональні особливості розміщення продуктивних сил машинобудування як виду економічної діяльності та їх відтворювальні аспекти / Н.А. Єфіменко // Регіональна економіка. — 2007. — № 2. — С. 71—77.
16. Жук М. Регіональна економіка: підручник. — К. : Академія, 2008. — 416с.
17. Курочкін Г. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Національна академія управління. — К., 2004. — 272с.
18. Пісний В.М. Особливості функціонування машинобудівних підприємств на сучасному етапі розвитку економіки України // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.13. – с. 172- 178
19. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 325 с.
20. Машинобудування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи / за заг. ред. чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина. — Ніжин : Вид-во «Аспект-Поліграф», 2008. — 310 с.
21. Машинобудування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи / Під. заг. ред. чл.-кор. НАН України Б. М. Данилишина. — Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. — 308 с.
22. Олійник Я. Б., Запотоцький С. П., Кононенко О. Ю., Мельничук А. Л., Пасько В. Ф. Регіональна економіка: навч. посібник / Я.Б. Олійник (ред.). — 2-ге вид., змінене і доп. — К. : КНТ; Видавець Фурса С.Я., 2008. — 440с.
23. Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів   України   від 28.07.2003 р. №1174.
24. Соціально-економічна географія світу/ За ред. Кузика С.П. -Тернопіль: Підручники і посібники. 1998
25. Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.
26. Суспільно-географічне районування України: навчальний посібник. -К.: Видавничо-поліграфічний комплекс «Київський університет», 2000
27. Федулова Л.І. Тенденції та перспективи розвитку промисловості України // Економіка промисловості. — 2008. — № 43. — С. 20—29.
28. Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Університет «Україна», 2004. — 245с.