Вступ

Актуальність теми. В сучасних умовах, коли в Україні та усіх її регіонах йде структурна перебудова народного господарства, промислових, агропромислових та інших виробничих і невиробничих комплексів, значно посилюється орієнтація їх діяль­ності на всебічне і повне задоволення потреб населення в товарах народного спо­живання, у першу чергу в недорогих продовольчих товарах високої якості, пріори­тетного значення набувають проблеми розвитку і функціонування харчової промис­ловості, її галузей, підгалузей і виробництв, ефективність діяльності яких значною мірою визначає ефективність функціонування народного господарства, промислових та агропромислових комплексів країни та її регіонів.

Забезпечення сталого, ефективного, збалансованого і пропорційного розвитку харчової промисловості є одним з головних завдань державної економічної полі­тики, реалізація якого виступає основною умовою не тільки задоволення потреб внутріш­нього ринку в продовольчих товарах, але й за наявності відповідних можли­востей – формування потужного їх експортного потенціалу. Водночас, радикальні трансфор­мації, що відбу­ваються в економіці України зумовлюють необхідність максималь­ного використання всіх резервів підвищення ефективності розвитку харчової промисловості. Нові економічні умови, що полягають в формуванні і становленні ринкової системи господарювання, наданні господарської самостійності підприєм­ст­вам і регіонам, призводять до усвідомлення об’єктивної необхідності подо­лання галузевого, відомчого підходу до розвитку харчової індустрії, зумов­люють необхідність більш глибокої уваги і врахування економічних можливостей і інтересів розвитку харчової промисловості в окремих регіонах України.

Науковим дослідженнями економічних проблем розвитку і територіальної орга­ні­зації харчової промисловості присвячені наукові праці відомих учених І.Д.Блажа, В.І.Бойка, П.П.Борщевського, О.Б.Бутніка-Сіверського, А.Ф.Гончара, В.Д.Гончарова, Д.В.Га­ка, В.І.Груш­ка, С.Л.Дусановського, А.О.Заїнчковського, Й.О.Ладижанського, Ю.П.Ле­бединського, М.А.Лєндела, Л.О.Мармуль, М.Г.Ісаєвої, Я.Б.Олійника Л.В.Опа­цького, В.Ф.Семенова, І.О.Сингаївського, Г.М.Сінгура, В.Д.Слю­саря, Л.Г.Чернюк та ін. Слід також додати, що проблеми розвитку харчової промисловості України досліджу­вались у ряді докторських дисертаційних робіт, які були присвячені різноманітним аспектам економіки цієї важливої галузі народного господарства, зокрема в дисертаціях О.Б.Бутніка-Сіверського, А.Ф.Гончара, І.О.Сингаївського, О.І.Стефанюка, Л.Г.Чернюк та інших авторів.

Головною метою дослідження є всебічне узагальнення теоретико-методологічних, методичних та прак­тичних проблем розвитку харчової промисловості в Україні та її регіонах в умовах формування розвинених ринкових відносин, розробка рекомендацій і пропозицій щодо їх вирішення з урахуванням наявного вітчизняного й зарубіжного досвіду і формування на цій основі науково обґрунтованої парадигми розвитку галузі в ринкових умовах господарювання.

Для досягнення визначеної мети наукового дослідження автор ставив перед собою вирішення наступних основних завдань:

• узагальнення і обґрунтування теоретико-методологічних засад розвит­ку харчової промисловості як провідної виробничої структури народно­господарського комплексу, визначення її ролі і значення в економічному і соціальному розвитку суспільства;
• визначення та узагальнення методологічних засад оцінки ефективності розвитку харчової промисловості – її суті, змісту, класифікації видів, методичних підходів її кількісного та якісного виміру;
• вивчення та узагальнення особливостей, тенденцій і закономірностей розвитку харчової промисловості та її регіонів в період формування ринкових відносин, попиту і пропозиції її продукції, сировинної ресурсної та матеріально-технічної баз, структурно-динамічних та регіональних змін в її розвитку;
• оцінка та узагальнення світовимірних особливостей, тенденцій та закономір­нос­тей розвитку харчової промисловості в Україні та її регіонах, визначення місця і ролі харчової промисловості України у сучасному світовому територіальному поділі праці;
• вивчення загальної та регіональної ефективності функціонування харчової про­ми­словості, визначення основних напрямів і шляхів її підвищення в Україні та її регіонах на основі розробки і впровадження інноваційної моделі функціонування га­лузі й формування ринкового організаційно-економічного механізму управління нею.

1. Проблеми розміщення та розвитку харчової промисловості в Україні

Харчова промисловість являється складовою частиною промисловості України, яка представляє собою важливу частину народного господарства країни. Провідна роль промисловості обумовлена тим, що вона вносить рішучий вклад в створення матеріально — технічної бази усього суспільного виробництва, а також виготовляє більшу частину матеріальних цінностей, призначених для задоволення потреб населення.

Забезпечення населення якісними продуктами харчування є одним з головних напрямів соціально — економічного розвитку будь — якої держави. В Україні є всі об’єктивні передумови для створення високорозвиненої індустрії продуктів харчування, спроможної задовольнити внутрішні потреби в продовольстві та забезпечити значні валютні надходження від його реалізації на світовому ринку.

Харчова промисловість — одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення.

Продукція АПК в експортному потенціалі становить 26,5%, в тому числі сільського господарства — 14% , харчової і переробної промисловості — 12,5%. Саме на сільське господарство припадає близько 20% загального обсягу валового продукту держави. В Білорусі та Казахстані, наприклад, цей показник становить відповідно 13% і майже 7%. [15, c. 267]

Одна з основних причин гальмування темпів розвитку галузі, яка також зумовлює нестачу передумов для стійкого зростання в майбутньому, — стан матеріально-технічної бази харчової промисловості. У галузі відбувається нагромадження застарілої техніки та обладнання, відсутні достатні джерела для відтворення основних засобів, що призводить до низької продуктивності праці, високих цін і низької конкурентоспроможності продукції. Тому в основу зростання стратегічного потенціалу, конкурентоспроможності та економічної ефективності харчової промисловості має бути покладено постійне і більш швидке оновлення основних засобів, що вимагає від підприємств галузі пошуку джерел, а від держави — створення умов для інвестування.

Для подолання технологічного й технічного відставання підприємств та підвищення технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність продукції за ціною і якістю та витіснення аналогічних товарів, що імпортуються, необхідно: оздоровлення фінансово-економічного стану підприємств; зниження відсоткової ставки до рівня, за якого стане можливим кредитування виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок; створення умов для залучення інвестицій в галузі й кредитування підприємств банками другого рівня; залучення іноземних інвесторів у виробництво окремих споживчих товарів з метою підвищення технологічного й технічного рівня виробництва; визначення пріоритетів і селективна інвестиційна підтримка найбільш ефективних підприємств, що випускають високотехнологічну, конкурентну продукцію на внутрішньому й зовнішньому ринках; надання технічної, технологічної і методичної допомоги підприємцям з організації і розвитку виробництва, оформлення бізнес-планів.

Розвиткові стратегічного потенціалу харчової промисловості сприятиме поліпшення менеджменту й маркетингу на мікрорівні. Менеджмент повинен бути спрямований передусім на зниження витрат виробництва. Необхідне знання ринків, рівня конкуренції і конкурентів на них, пошук інвесторів і стратегічних партнерів щодо постачання сировини й матеріалів, збуту продукції. Потрібна також інформаційна підтримка просування товарів на зовнішні ринки на державному рівні [20, c. 4].

У зовнішньоекономічній сфері реалізації стратегічного потенціалу харчової промисловості сприятиме вироблення ефективного торговельного режиму по кожному товарному ринку щодо гармонізації вітчизняних правил торгівлі з міжнародними, а також з урахуванням адекватного реагування на дискримінаційні режими стосовно українських товарів. Імпортна політика має формуватися так, щоб найбільш високі митні збори встановлювалися на готову продукцію, низькі — на сировину.

Нові економічні умови формування ринкових відносин в умовах зміни глобальної структури управління, принципів господарювання і взаємодії в перехідний період призвели до того, що значна частина вітчизняних підприємств у результаті загальноекономічної кризи в Україні стали неконкурентноздатними.

Сприятливий грунт у виникненні такої ситуації створили прорахунки в стратегічних планах, у наборі конкретних тактичних засобів, які дозволяють підприємству попереджати і прогнозувати зміни в нестабільному зовнішньому середовищі, а також диспропорції всередині підприємства і неспроможність адекватно на них реагувати, порушення кооперативних зв’язків і зменшення державного замовлення на продукцію підприємств.

Дані аспекти є головними для підприємств харчового промислового комплексу, оскільки перехід від планово-адміністративної системи до ринкових умов призвів до появи кризових симптомів насамперед у цьому секторі економіки [1, с.93].

Науково обґрунтоване забезпечення населення будь-якої країни продовольством високої якості є глобальною проблемою розвитку міжнародної спільноти. Особлива роль у розв’язанні продовольчої проблеми на регіональному, національному та світовому рівнях належить харчовій індустрії, що є не лише завершальною функціональною ланкою виробництва продовольчої продукції, а й реальним організатором та інтегратором ефективного, раціонального і збалансованого функціонування продовольчого підкомплексу кожної держави [2, с.38].

Харчова промисловість — одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки та безпека держави, розвиток внутрішнього та зовнішнього ринків, а також рівень життя населення.

Успіхи та невдачі українських, а також пострадянських підприємств харчової промисловості, слід розглядати як результат взаємодії цілої низки чинників: зовнішніх (попит на ринку послуг, рівень доходів населення, стан розвитку науки, техніки тощо) і внутрішніх (стратегія підприємства, принципи його діяльності, наявність ресурсів та їхнє раціональне використання, маркетинг та інші). Здатність підприємства пристосовуватись до зміни технологічних, економічних та соціальних чинників — гарантія не лише його виживання в сучасних складних економічних умовах, але й успішної діяльності в подальшому.

Цілі та пріоритети розвитку вітчизняних підприємств харчової промисловості в ринковому середовищі істотно залежать від економічних умов, в яких вони функціонують. У фазі кризи необхідно прагнути стабілізації їхнього фінансово-економічного стану, тому першорядного значення набуває підтримка платоспроможності підприємства. Стратегія ж максимізації прибутку відкладається на другий план. Надалі, при зміні внутрішніх і зовнішніх умов в сприятливий бік, активації на певних сегментах ринку, ця стратегія може бути реалізована повною мірою [1,с.94].

Харчова промисловість тісно пов’язана з сільським господарством — основною технологічною ланкою продовольчого комплексу. Збалансований розвиток цих взаємопов’язаних галузей продовольчого комплексу залежить від транспортної і торговельної інфраструктури.

Пріоритетне значення у територіальній організації харчової промисловості мають такі економічні фактори, як сировинний, споживчий, транспортний, спеціалізація сільського господарства, науково-технічний прогрес. Ресурсномісткі галузі — цукрова, маслосироробна, виноробна, плодоовочеконсервна — розміщуються в зонах виробництва сировини. На споживача орієнтуються такі галузі, як хлібопекарська, молочна, м’ясопереробна, де виробляються товари з малим терміном реалізації. Природні фактори впливають на розміщення підприємств харчової промисловості через сільське господарство — зумовлюють просторову спеціалізацію виробництва сировини [3,с.5].

Отже, виходячи із вищезазначеного, до актуальних завдань розвитку харчової промисловості та утвердження її позицій як конкурентоспроможної галузі промислового виробництва, слід віднести:

• удосконалення чинного законодавства та його дотримання стосовно гарантування захисту прав споживачів, підвищення безпеки продовольчих товарів в зв’язку з використанням штучних замінників;
• покращення існуючої системи ціноутворення через організацію прогнозного аграрного ринку, створення умов для чесної конкуренції,;
• оновлення матеріального устаткування та технічного забезпечення підприємств харчової промисловості;
• створення сприятливих економіко-політичних умов для залучення як іноземних, так і вітчизняних інвесторів, застосування як вже давно відомих, так і нових форм кредитування виробництва тощо;
• розроблення нових нормативних актів та удосконалення, із використанням провідного зарубіжного досвіду, вже існуючих, що спрямовані на захист вітчизняного виробника харчових продуктів [22, c. 4].

2. Сучасні тенденції розвитку харчової промисловості України

Відтворення і прискорений розвиток харчової промисловості є важливими передумовами подолання кризових явищ в аграрному секторі економіки країни і вимагають застосування спрямованої на це науково обґрунтованої цінової, податкової, фінансово-кредитної, інвестиційної та інноваційної політики. Через недосконалість останніх харчова промисловість України як за наявними виробничими потужностями, їх фізичним, технічним і технологічним станом, так і за рівнем розвитку інфраструктури істотно відстає від рівня розвитку аналогічних галузей економічно розвинутих країн.

Невиконання харчовою промисловістю повною мірою своєї функції щодо забезпечення науково обґрунтованих потреб населення в продуктах харчування пов’язане як із значним скороченням протягом тривалого часу обсягів переробки сільськогосподарської сировини, падінням купівельної спроможності населення, так і з техніко-технологічною та організаційно-економічною відсталістю галузі. Більшість підприємств харчової промисловості потребують докорінного оновлення матеріально-технічної бази, оскільки умови конкурентної боротьби вимагають впровадження сучасного високопродуктивного устаткування і новітніх технологій, широкого залучення наукового потенціалу [19, c. 92].

Істотним фактором, який лімітує виробничі можливості харчової промисловості, є стан основних виробничих фондів — рівень їх спрацювання сягає 45-50%. Продуктивність праці в галузі є у 4-5 разів нижчою, ніж у розвинутих країнах, рівень механізації праці становить близько 50-60%. Половину технологічного устаткування, встановленого в переробній сфері, потрібно замінити і близько чверті — модернізувати. Світовим стандартам відповідає лише 1/6 активної частини основних виробничих фондів. Зазначені дисбаланси, обмежена і технологічно недосконала структура виробничої бази, її низький технічний рівень спричиняють невиправдано високі втрати сировини, готової продукції, що збільшує розрив між наявністю ресурсів і споживчим попитом на вітчизняні продовольчі товари.

Розв’язувати інвестиційну проблему слід шляхом залучення всього кола джерел інвестування. Капітальні вкладення мають направлятися, насамперед, на модернізацію і техніко-технологічне переоснащення підприємств, прискорений розвиток і підвищення ефективності функціонування пріоритетних базових галузей і виробництв, які формують стійкий експортний потенціал продовольства країни (в цукрову, масложирову, спиртову, лікеро-горілчану, соляну, молочноконсервну, парфюмерно-косметичну, виноробну, плодоовочеконсервну галузі та виробництво продуктів дитячого харчування).

Для забезпечення інноваційного розвитку харчової промисловості необхідно створити дійовий механізм інвестування технологічних змін. В умовах перехідної економіки слід посилити регіональні інструменти впливу на впровадження новітніх досягнень НТП та державне регулювання інноваційних процесів за допомогою регіональних інноваційних фондів і цільового конкурсного фінансування [14, .c 97].

Перспективний розвиток галузі має обов’язково передбачати подальше поліпшення розміщення її продуктивних сил, посилення комплексного розвитку і спеціалізації господарств економічних районів і областей України, основними напрямами якого повинні стати:

1)       поглиблення спеціалізації окремих економічних районів і областей на розвитку тих галузей і виробництв харчової промисловості, які мають необхідні умови для створення ефективної сировинної бази;

2)       доведення рівня розвитку ряду галузей харчової промисловості в економічних районах і областях до масштабів, які б забезпечували потреби регіонів у відповідних харчових продуктах;

3)       оптимізація розмірів підприємств харчової промисловості за їх типами в економічних районах і областях відповідно до вимог ринкової економіки, новітніх досягнень науки, техніки, технології виробництва і прогресивного світового досвіду.

З огляду на обмежені фінансові ресурси держави, а також на те, що переважна більшість підприємств харчової промисловості перебувають у колективній власності, яка виключає їх пряме бюджетне інвестування, необхідно відшукувати ефективні підойми державного впливу та державного протекціонізму щодо розвитку підприємств, основною з яких має виступати податкова політика, що реально стимулювала б виробничий процес, структурні, інноваційні перетворення в галузі та на підприємствах. Серед її основних складових слід назвати такі: звільнення від податку сум доходів, які направляються на розвиток і модернізацію виробництва (до половини його вартісної величини); запровадження диференційованого оподаткування продукції залежно від обсягів її вітчизняного виробництва та конкурентоспроможності; запровадження пільгових ставок ПДВ на товари та послуги, що входять до споживчого кошика; надання підприємствам права самостійно встановлювати підвищені норми амортизації основних фондів за умови направлення амортизаційних відрахувань за цільовим призначенням; встановлення податкових пільг на інвестиції, які направляються на модернізацію основного капіталу підприємств з високим рівнем спрацювання технічного потенціалу; тощо [10, c. 86-87].

За сучасних умов необхідно також реалізувати систему невідкладних заходів щодо захисту вітчизняного виробництва, яка включає: орієнтацію зовнішньоекономічної стратегії на послідовне скорочення ввезення до країни тих продуктів харчування, виробництво яких може бути забезпечене в Україні; активне державне регулювання рівня та структури роздрібних цін на продукти харчування з метою пожвавлення платоспроможного попиту населення і підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках продовольства; посилення стимулюючої ролі податків, підвищення їх захисної функції щодо власного товаровиробника, що дасть можливість забезпечити ефективний розвиток галузі й відновити досягнуті у минулому високі обсяги виробництва харчової промисловості України.

Ринковий економічний механізм управління міжгалузевими інтеграційними процесами в розвитку харчової промисловості має передбачати: державне регулювання ринку стратегічних продовольчих товарів, зокрема — таких, як цукор, олія, спирт, лікеро-горілчані вироби, сіль; створення розвинутої мережі підприємств оптової та роздрібної торгівлі продовольчими товарами; поступове витіснення вертикальних зв’язків і заміну їх на горизонтальні економічні відносини між партнерами. Його використання забезпечує досягнення максимальної ефективності виробництва продовольчих товарів за рахунок: значного скорочення втрат при транспортуванні та зберіганні сільськогосподарської сировини; раціональнішого використання вторинної сировини та відходів; формування і використання найефективніших наскрізних технологічних процесів від поля до прилавка; створення всіх умов для становлення єдиної агропромислової системи господарювання; створення єдиної економічної заінтересованості у високих кінцевих результатах всіх учасників інтегрованого агропромислового виробництва на основі поглиблення його спеціалізації, кооперування і комбінування.

З метою посилення державного впливу на розвиток харчової промисловості як провідної галузі економіки України та виконання завдань щодо розвитку сільського господарства слід вважати за доцільне створення самостійного централізованого органу управління з питань харчової промисловості України, який би на основі використання ринкових організаційно-правових чинників забезпечив ефективність управління розвитком підприємств харчової промисловості різних форм власності та господарювання [4, c. 47-48].

3. Розвиток стратегічного потенціалу харчової промисловості України

Наявний потенціал харчової промисловості країни практично повністю може задовольнити потреби населення в основних харчових продуктах: м’ясі, молокопродуктах, цукрі, олії, хлібі й хлібобулочних виробах, борошні, крупах, які конкурентоспроможні за якістю й ціною. Реалізація цього потенціалу залежить від ряду чинників, серед яких найістотніші — забезпечення сировинними ресурсами, стан матеріально-технічної бази, дієвість механізмів державного регулювання виробництва продовольства та протекціоністської політики з метою захисту внутрішнього ринку від надмірного тиску та недобросовісної конкуренції з боку імпортних товарів, ефективність організації та управління виробництвом на мікрорівні.

Стратегічний потенціал харчової промисловості України та регіонів визначається її місцем та роллю в структурі господарського комплексу. Наші дослідження засвідчили, що нині харчова промисловість входить до першої п’ятірки галузей по наповненню державного бюджету, посідає друге місце (після металургії та оброблення металу) за обсягами виробництва продукції у структурі промислового виробництва України, вона спроможна забезпечити внутрішні потреби в продовольчих товарах, на які припадає понад 60% особистого споживання матеріальних благ населення.

Галузь має значний експортний потенціал (третина експорту продукції АПК і 4,3% загального експорту країни 2007 року припадало на готові харчові продукти) і позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Харчова промисловість посідає одне з перших місць за обсягом іноземних інвестицій, сума яких становить майже третину від загальних капіталовкладень в економіку України. Галузь має високу інвестиційну привабливість завдяки більш короткому терміну окупності вкладень (вже на перший-другий рік можна відчути віддачу) порівняно з базовими галузями промисловості, що особливо важливо в умовах економічної нестабільності [1, c. 12].

Протягом останнього десятиліття харчова промисловість забезпечує одні з найвищих темпів росту обсягів виробництва продукції серед інших галузей економіки, незмінно входить до трійки лідерів (разом з машинобудуванням та металургією 2007 року було забезпечено 68% приросту промисловості в цілому). Власне, можна стверджувати, що харчова промисловість може бути прикладом, зразком активного зростання й перспективного розвитку для інших галузей і секторів економіки.

Місце галузі в структурі промислового комплексу України та її регіонів характеризують дані, наведені в таблиці.

Як бачимо, харчова промисловість України, крім виконання своєї важливої функції із забезпечення населення продовольчими товарами, є також крупним джерелом зайнятості населення, робить істотний внесок у виробництво валового внутрішнього продукту, а також забезпечує надходження в країну іноземних капіталів. Враховуючи значну питому вагу галузі в промисловому комплексі ряду регіонів країни (понад 40% — у Вінницькій, Тернопільській, Херсонській та Чернігівській областях), значну кількість зайнятих у виробництві харчових продуктів (близько третини всіх зайнятих у промисловості Вінницької, Київської, Одеської, Тернопільської та Черкаської областей), значні обсяги спрямованих у галузь іноземних інвестицій (понад 40% від загального обсягу інвестицій в промисловість таких регіонів, як Вінницька, Київська, Миколаївська, Одеська, Тернопільська та Херсонська області), а також враховуючи наявні прямі й непрямі зв’язки з іншими галузями національного господарства (сільським, хімічною та фармацевтичною промисловістю, машинобудуванням, будівництвом, торгівлею, транспортом, громадським харчуванням та іншими галузями виробничої і невиробничої сфери), на нашу думку, маємо підстави розглядати харчову промисловість як ключову (пропульсивну), галузь, яка може слугувати «локомотивом зростання» для таких регіонів України, як Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Тернопільська, Херсонська, Черкаська та Чернігівська області [11, c. 75-76].

Проведений аналіз свідчить про значні просторові відмінності у виробництві продовольчих товарів як у цілому, так і в розрізі окремих груп. Найменший розмах варіації спостерігається з виробництва борошна та хлібобулочних виробів, співвідношення максимального й мінімального показників становило відповідно 4 та 6 рази. Натомість найбільші рівні міжрегіональної диференціації мали місце у виробництві цукру-піску та соняшникової олії. Це пояснюється тим, що в своєму розміщенні підприємства даних галузей зорієнтовані на джерела сировини, обсяги виробництва якої, в свою чергу, залежать від природно-кліматичних умов того чи іншого регіону.

Так, в Україні виробництво борошна в розрахунку на одну особу 2007 року становило 62,5 кг, водночас у Херсонській області — 108,3 кг, що в 1,7 раза більше, ніж у середньому по країні і в 4 рази більше найменшого показника, що у Івано-Франківській області (27,2 кг). Вінницька, Черкаська, Сумська, Хмельницька, Миколаївська області утворюють групу регіонів з найвищим (після Херсонської області) рівнем виробництва борошна на одну особу. Найменші обсяги виробництва борошна на одну особу характерні для Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької та Львівської областей (менше 32,9 кг). Показники середньодушового виробництва хліба та хлібобулочних виробів мали найменшу регіональну диференціацію, що пояснюється орієнтацією хлібопекарської галузі на споживача продукції, неможливістю тривалого зберігання кінцевої продукції на відміну від сировини для її виробництва. Майже вдвічі вищий рівень виробництва хлібобулочних виробів у м. Києві зумовлений значною маятниковою міграцією в цьому регіоні, де значну частку виробленої продукції вивозить населення, що працює в Києві, а мешкає за його межами.

Середньодушове виробництво цукру в Україні становило 40,1 кг за рік. Є ряд регіонів (АР Крим, Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська та Закарпатська області), в яких відсутнє цукрове виробництво, тобто рівень їх самозабезпечено-сті цукром дорівнює нулю. В той же час у Полтавській області було вироблено 170, 5 кг цукру на одну особу за 2007 рік. Цей показник — найвищий серед регіонів України. Більш ніж утричі від середнього показника по Україні виробляють цукру такі області, як Вінницька, Волинська, Тернопільська та Хмельницька. Значні обсяги цукру виробляють підприємства Миколаївської та Житомирської області, проте дані через комерційну таємницю в таблиці не наведені [16, c. 52-53].

Соняшникової олії в середньому за 2007 рік в Україні вироблено 48 кг на одну особу. Найбільші обсяги маємо в Кіровоградській області — 216,1 кг (в 4,5 раза більше від середнього показника). Важливу роль у забезпеченні внутрішніх потреб країни та її експортного потенціалу відіграє олійно-жирова галузь Запорізької, Херсонської, Донецької областей. Високий рівень самозабезпеченості олією характерний для Полтавської, Харківської, Дніпропетровської, Одеської, Вінницької, Київської та Миколаївської областей, де він перевищує середній показник по Україні.

Щодо ковбасних виробів, то рівень самозабезпеченості регіонів України є низьким. На душу населення їх виробляють 7,1 кг на рік. Найбільший цей показник у Кіровоградській області (18,2 кг), вдвічі більше, ніж у середньому по країні, забезпечено середньодушове виробництво ковбас у Волинській, Дніпропетровській, Київській та Полтавській областях. Водночас більш як удесятеро нижче від середньодушового виробництва по Україні, маємо виробництво ковбас у Херсонській, (0,2 кг) та Закарпатській (0,6 кг) областях.

Молоко оброблене рідке в обсягах, достатніх як для задоволення внутрішніх потреб, так і для міжрегіонального обміну, виробляють у Вінницькій, Київській, Сумській та Хмельницькій областях. Кисломолочні продукти понад внутрішні потреби вироблять такі регіони, як Дніпропетровська, Київська, Львівська, Миколаївська, Полтавська та Харківська області. Сироробні підприємства Полтавської, Черкаської, Сумської, Херсонської, Житомирської та Чернігівської областей забезпечують не тільки власні потреби регіону в цій продукції та внутрішні потреби країни, а й є також відомими експортерами цієї продукції на ринки СНД, передусім до Росії [24, .c 23-24].

Розвиток харчової промисловості значною мірою залежить від сільського господарства: від нього залежні не тільки обсяги виробництва готових продовольчих товарів, а й їх якість, асортимент та загальна цінова динаміка на продовольчому ринку країни. Однак останніми роками, через скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва, дедалі гостріше постає питання забезпечення харчової промисловості сировиною потрібного асортименту та якості. Позначається відсутність технологічно зв’язаних виробництв за принципом «поле-завод-торгівля», а також інфраструктури із закупівлі сільгоспсировини, орієнтованої на дрібнотоварне виробництво. Крім того, розвиток харчової промисловості стримують: нестача обігових коштів для закупівлі сировини, особливо сезонної, що обмежується мінімальними партіями при транспортних перевезеннях; недостатня кількість потужностей з переробки сільгоспсировини в місцях її виробництва; відсутність виробництв з глибокої безвідхідної переробки сільськогосподарської сировини [25, c. 39].

4. Стан та пріоритетні напрями розвитку харчової промисловості в Україні

Науково обґрунтоване забезпечення населення будь-якої країни продовольством високої якості є глобальною проблемою розвитку міжнародної спільноти. Особлива роль у розв’язанні продовольчої проблеми на регіональному, національному та загальнопланетарному рівнях належить харчовій індустрії, що є не лише завершальною функціональною ланкою виробництва продовольчої продукції, а й реальним організатором та інтегратором ефективного, раціонального і збалансованого функціонування продовольчого підкомплексу кожної держави. Виходячи із зазначеного, за-безпечення динамічно стабільного й водночас достатньо ефективного розвитку харчової промисловості — одне з актуальних і невідкладних завдань економічної політики молодої української держави, реалізація якого є важливою умовою не тільки задоволення потреб внутрішнього ринку України у продовольчих товарах, а й формування потужного їх експортного потенціалу.

Харчова індустрія є і залишиться стратегічною галуззю народного господарства, від якої залежить добробут українського народу. Виходячи із суттєвого значення галузі в економічному і соціальному зростанні суспільства, її відтворення та прискорений розвиток є важливою передумовою подолання кризових явищ і забезпечення сталого економічного розвитку [25, c. 39].

Харчова промисловість України налічує понад 22 тис. підприємств, у яких зайнято більше мільйона чоловік. Частка харчової промисловості в загальному обсязі промислового виробництва досягла 19,5% проти 19,1% у 2071 році. За цим показником харчова промисловість утримує друге місце після чорної металургії. Частка вітчизняних продуктів на внутрішньому продовольчому ринку дорівнює 93,6%, що майже вдвічі більше, ніж у 2005 році. Галузь спроможна забезпечити внутрішні потреби в продовольчих товарах, має значний експортний потенціал і позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Харчова промисловість посідає одне з перших місць за обсягом іноземних інвестицій, сума яких становить майже третину від загальних капіталовкладень в економіку України.

Протягом останніх років галузь постійно нарощує обсяги виробництва. За даними Держкомстату України, виробництво продукції харчової промисловості та підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, за 2008 рік зросло на 8,4%. Вироблено більше, ніж за 2007 рік, м’яса (на 37,7%, або на 125 тис. т), ковбасних виробів (на 25,2%, або на 42 тис. т), м’ясних напівфабрикатів (у 2 рази, або на 27,5 тис. т), продукції з незбираного молока (на 15,4%, або на 157 тис. т), сирів жирних (на 22,9%, або на 24 тис. т), олії (на 4,8%, або на 45 тис. т), маргаринової продукції (на 1,5%, або на 3 тис. т), консервів (на 10,7%, або на 165 муб), кондитерських виробів (на 3,6%, або на 24 тис. т), безалкогольних напоїв (на 32,5%, або на 27,7 млн. дал), мила туалетного (на 88,7%, або на 7,7 тис. т), спирту-сирцю з харчової сировини (на 7,5%, або на 2 млн. дал), спирту етилового (на 75,1%, або на 3,1 млн. дал), горілки та лікеро-горілчаних виробів (на 6%, або на 2,3 млн. дал), вина виноградного (на 40,2%, або на 5,2 млн. дал), пива (на 14,8%, або на 19.3         млн. дал), тютюну ферментованого (на 14,1%, або на 0,5 тис. т), цигарок і сигарет (на 16,6%, або на 11,5 млрд. шт.), харчових концентратів (на 32,9%, або на 12.3   тис. т). Помітно зросли обсяги виробництва окремих видів дитячого та дієтичного харчування, зокрема дитячих і дієтичних плодоовочевих консервів, розфасованих у тару місткістю 0,2 та 0,25 л (в 1,8 раза, або на 0,2 муб), рідких і пастоподібних молочних продуктів для дітей раннього віку (в 2,2 раза, або на 2,1 тис. т), кефіру для немовлят (в 1,8 раза, або на 129 т), вершків дитячих (в 1,5 раза, або на 1 т), сухих молочних сумішей для дітей раннього віку (на 16,3%, або на 481 т), молока стерилізованого для немовлят (в 7,8 раза, або на 2,1 тис. т).

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції підприємств харчової промисловості у 2008 році становив близько 43 млрд. грн., фінансовий результат від виробничої діяльності до оподаткування досяг майже 720 млн. грн., а чистий прибуток, що одержали підприємства галузі, — 85,4 млн. грн. Показовим є те, що із загального підсумку приватизовані підприємства, на які припадало близько половини реалізованої продукції, одержали чистого прибутку на суму 184 млн грн., що є проявом позитивних результатів інституційних зрушень у галузі (додаток 1) [27, c. 136-137].

Значна частина підприємств галузі завершила свою діяльність у 2008 р. зі збитком на загальну суму понад 35 млн. грн. З них комунальні підприємства харчової промисловості мали збиток на суму 6,6 млн. грн, спільні — 5,9; приватні —1,7; підприємства інших форм власності недержавного сектора — 21,3 млн. грн. По державних підприємствах, підпорядкованих Державному департаменту продовольства, було одержано 72,1 млн. грн. прибутку, що вдвічі менше порівняно з попереднім роком. Діяльність 76 державних підприємств виявилася збитковою (було допущено збитку на суму 35,4 млн. грн.), маса чистого прибутку порівняно з 2007 роком скоротилася втричі. Зменшилася вартість обігових коштів.

Основними причинами цих негативних тенденцій були: нестача сировинних ресурсів; фінансові труднощі підприємств, які не дозволили забезпечити належне відновлення необоротних активів, здійснення їх реконструкції і модернізації, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу; скорочення споживчого попиту; недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази; протекціоністські заходи з боку країн— імпортерів; несприятлива кон’юнктура на зовнішньому ринку. Потенціал таких галузей як цукрова, спиртова, парфумерно-косметична та окремих галузей місцевої харчової промисловості використовується недостатньо, що свідчить про наявність низки проблемних питань — від процесів приватизації підприємств до діючого організаційно-економічного механізму управління галузями, які потребують всебічного дослідження і найшвидшого вирішення як на теоретичному, так і на практичному рівнях.

До актуальних завдань розвитку харчової промисловості, спрямованих на подолання негативних тенденцій, утвердження її позицій як конкурентоспроможної галузі промислового виробництва, що має ряд інвестиційних переваг, слід віднести:

збільшення реалізації продукції, освоєння нових ринків збуту, ефективне використання наявного потенціалу;

гарантування захисту прав споживачів, підвищення безпеки продовольчих товарів, розробка та застосування прогресивних медико-біологічних вимог і санітарних норм якості продовольчої сировини й харчових продуктів;

формування системи вільного і прозорого ціноутворення через організацію прогнозного аграрного ринку, наповнення фінансовими й товарними потоками його інфраструктури, створення умов для здорової конкуренції, розвитку приватної ініціативи та кооперації;

прискорення розробки та впровадження державних стандартів і сертифікатів відповідності української продовольчої продукції, гармонізованих з міжнародними вимогами;

оновлення матеріально-технічної бази підприємств харчової промисловості, спрямоване на інтенсифікацію технологічних процесів, модернізацію, реконструкцію, технічне переоснащення, створення нових виробничих фондів, впровадження принципово нових технологій, покликаних гарантувати збереження цінних властивостей сировини та значне підвищення якості готової продукції, застосування безвідходних і маловідходних технологій, комплексне використання сировини, максимальне залучення для виробництва харчових продуктів місцевих нетрадиційних ресурсів;

створення сприятливих умов для залучення як іноземних, так і вітчизняних інвесторів, застосування лізингу, різних форм кредитування виробництва тощо;

опрацювання та здійснення разом з іншими міністерствами і відомствами системи заходів щодо боротьби з тіньовим сектором виготовлення й торгівлі харчовими продуктами;

підготовка законодавчих і нормативних актів, спрямованих на захист вітчизняного виробника харчових продуктів та підвищення ефективності роботи окремих галузей харчової промисловості [29, c. 18-19].

Але, на нашу думку, найважливішим є питання правильного вибору організаційно-економічного механізму розвитку харчової промисловості у сферах забезпечення, виробництва та збуту продукції. Наголосимо, що забезпечення ефективного розвитку харчової індустрії передбачає розгляд питань сировинного забезпечення, тарного господарства, технологічно-виробничих процесів, маркетингу, розвитку галузевої науки.

Нині, наприклад, не можна розглядати розвиток цукрової галузі без цілісного аналізу цукробурякового підкомплексу, олійно-жирової — без стану справ із соняшником, пивоварної — без хмелярства і т. д. Не на користь і розпорошеність в управлінні, яка нині діє у виноградарсько-виноробному комплексі України. Система «сировина — переробка» повинна бути тісно пов’язана як з точки зору цінової політики, економічних важелів, що застосовуються, так і ефективним розміщенням та розвитком сировинної бази.

Необхідний єдиний власник (це може бути й держава) сировинних ресурсів і переробного підприємства, або їх спільна власність у вигляді акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю тощо. Проте ці процеси стримуються відсутністю ефективного власника землі, недосконалістю нормативних актів, що стосуються паювання майна та розпорядження ним у процесі реформування аграрного сектора економіки, складною адаптацією підприємств аграрного сектора до умов ринку.

Процеси, що відбуваються у харчовій промисловості та її окремих галузях, з точки зору організаційно-економічного механізму їх розвитку також неоднозначні. Нині державна власність залишилася лише у соляній, спиртовій та виноробній галузях. Підприємства інших галузей харчової промисловості практично повністю належать до недержавних форм власності, тому управління ними відчутно відрізняється. Поряд з державними концернами «Укрсіль», «Укрспирт», «Укрсадвинпром» функціонують галузеві формування, створені за участю самих підприємств, такі як асоціації «Укрцукор», «Укролія», акціонерні товариства «Укрпиво», «Укркондитер» та інші. Залежно від поставлених завдань і делегованих функцій ці формування виконують різні, іноді навіть діаметрально протилежні, функції. З моменту ліквідації Міністерства харчової промисловості, на нашу думку, структура управління промисловістю й окремими її галузями не набула чітких окреслень і тому не в змозі повною мірою забезпечити ефективний вплив держави на розвиток підприємств харчової промисловості всіх форм власності та господарювання в межах реалізації державної політики щодо розвитку агропродовольчої сфери і забезпечення продовольчої безпеки країни [30, c. 42-43].

Потребує також удосконалення управління сферою реалізації та збуту продукції. Взагалі питання маркетингу стають дедалі актуальнішими і поступово висуваються на перше місце. Це зумовлюється характерною для ринкових умов ситуацією, коли пріоритетнішим є вміння реалізувати продукцію, ніж її виробляти. І якщо в умовах планової економіки діяло Міністерство торгівлі з великою кількістю служб, що займалися розподілом товарів за галузевим і територіальним принципами, проведенням різного роду ярмарок та виставкових заходів із висвітленням їх у засобах масової інформації, то в умовах ринку ця система повинна діяти зовсім по-іншому. Безперечно, основне навантаження у вирішенні питань маркетингу покладається безпосередньо на товаровиробника та його дистриб’юторів. При цьому важливим є розробка товарної політики фірми, стратегія ціноутворення, просування товару, реклама, конкуренція, інші напрями. В той же час на рівні держави є низка питань, які б могли вирішуватися централізовано. Прикладом можуть бути проведення «Свята пива», галузеві виставки-ярмарки, конкурсні дегустації і т. п.

Вкрай важливою є допомога держави у просуванні вітчизняної продукції на зовнішні ринки збуту, особливо в зв’язку з можливим вступом України до Світової організації торгівлі (СОТ). Слід зазначити, що зовнішньоторговельний оборот основних видів продукції харчової промисловості за 2008 рік становив 1585072 тис. дол. США, що на 13,2% більше, ніж за 2007 рік. Зовнішньоторговельне сальдо позитивне і дорівнює 206924 тис. дол. США. Збільшення експорту харчової продукції відбулося за рахунок такої продукції, як маргарин, води натуральні та мінеральні, ефірні масла, кава, чай і прянощі, олія, спирт, сіль, шоколад, пиво й оцет. Експорт продукції здійснювався в 14 країн СНД та Балтії, серед яких найактивнішими споживачами української харчової продукції були Росія, Казахстан, Білорусь, Молдова та Литва, а серед країн ЄС можна виділити Австрію, Іспанію, Італію — всього 15 країн. Водночас необхідно усвідомлювати, що вступ України до СОТ може загострити проблеми харчової промисловості, тому при підготовці відповідних документів по кожній позиції потрібен такий варіант розв’язання проблеми, який би не зашкодив інтересам держави, галузі та вітчизняних споживачів продовольчої продукції. Також необхідно виваженіше підійти до розв’язання існуючих проблем у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Так, досить спірними є, наприклад, питання виділення квоти на безмитне ввезення цукру-сирцю, практично вільне ввезення на територію України інших харчових продуктів [31, c. 2].

Гострою проблемою є розвиток галузевої науки. Якщо раніше кожна галузь мала свій науково-дослідний інститут або ще й проектно-конструкторський, то нині лише Науково-дослідний інститут спирту і біотехнології продовольчих продуктів та Державний інститут по проектуванню підприємств харчової промисловості більш-менш працюють успішно, решта — через фактичне припинення централізованого фінансування не мають можливості нормально функціонувати. Тому створення галузевого інноваційного фонду розвитку науки і техніки є пріоритетним питанням, що може вивести галузеву науку із кризового стану й забезпечити підвищення ефективності функціонування харчової промисловості та конкурентоспроможності її продукції.

Для стабілізації становища в ряді галузей харчової промисловості необхідно:

• оновити матеріально-технічну базу, модернізувати виробництво, збільшити обсяги випуску конкурентоспроможної продукції й розширити її асортимент, активізувати роботу щодо залучення іноземних інвестицій та кредитів;
• забезпечити пріоритетність розвитку галузей здійсненням державної фінансово-кредитної підтримки підприємств за рахунок розширення видів їх кредитування, а також відновлення практики передбачення в державному бюджеті коштів для кредитування міжсезонних витрат підприємств цукрової, олійножирової, плодоовочеконсервної, виноробної та інших галузей;
• продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного товаровиробника;
• створити оптові ринки продовольчих товарів, розширити мережу фірмової торгівлі, а отже, зменшити кількість посередників при реалізації продукції, завдяки чому буде знижено ціни й збільшено обсяги її продажу;
• запровадити регулювання ринків зерна, цукру, олії, алкогольних напоїв;
• відновити традиційні й освоїти нові зовнішні ринки збуту, зокрема, створити за кордоном постійно діючі представництва окремих галузей, підприємств, регіонів;
• активізувати роботу щодо створення інтегрованих структур, до складу яких повинні увійти переробні й сільськогосподарські підприємства, фірмові магазини, організації з матеріально-технічного забезпечення й збуту продукції [27, c. 139].

Висновки

Отже, для формування стратегічного потенціалу харчової промисловості України необхідно реалізувати такі стратегічні пріоритети розвитку:

—         вдосконалення нормативної і законодавчої бази, що регулює виробництво, зберігання, транспортування, збут, реалізацію, якість та безпеку продовольчої сировини й харчових продуктів. Це підвищує зацікавленість вітчизняних підприємств у збільшенні обсягів виробництва й поліпшення якості продовольства;

—         створення і вдосконалення нормативної бази продуктів спеціального призначення, особливо дитячого харчування та лікувально-профілактичного й дієтичного харчування;

—         розробка українського законодавства про регулювання (виробництво, використання, експорт, імпорт, обіг та випробування) біотехнологічних продуктів;

—         формування системи економічного стимулювання вітчизняного виробництва продовольчої сировини та харчових продуктів з використанням механізмів кредитування, ціноутворення, тарифного регулювання, податкового законодавства;

—         забезпечення активної взаємодії центральних і регіональних державних органів управління, галузевих об’єднань, громадських організацій, бізнес-структур;

—         забезпечення рівнодоступності продовольчого ринку для всіх господарюючих суб’єктів;

—         удосконалення державної системи збору та надання інформації про стан продовольчого ринку, впровадження   сучасних комп’ютерних систем накопичення, збереження та обміну інформації для всіх учасників продовольчого ринку, фахівців у галузі здорового харчування та широких верств населення;

—         визначення рівня дефіциту поживних речовин у раціоні харчування населення,створення методичних рекомендацій з розробки регіональних програм харчування;

—         розробка та реалізація регіональних програм подолання дефіциту основних харчових речовин і продуктів;

—         удосконалення контролю якості й безпеки продовольчої сировини й харчових продуктів на всіх стадіях виробництва, зберігання, транспортування та реалізації заходів щодо приведення показників якості й безпеки продовольства у відповідність до рекомендацій міжнародних організацій (WHO, FAO, WTO);

—         створення сировинних зон для виробництва продуктів дитячого харчування, сприяння інтеграції сільського господарства з харчовою промисловістю, розвитку їх як єдиного кластера;

—         вибір та розробка найбільш перспективних напрямків наукових досліджень з метою одержання нових знань про взаємозв’язок харчування та здоров’я, розширення даних про потреби людини в харчових речовинах та енергії;

—         здійснення освітніх програм і заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації працівників на рівні сучасних галузевих і світових досягнень науки і практики.

Список використаної літератури

1. Борщевський П. Харчова промисловість України: сучасні тенденції та перспективи розвитку //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2003. — № 46. — C. 11-14.
2. Вітвіцький В.В. Харчова промисловість: стан та перспективи нормування праці //Економіка АПК. — 2001. — № 7. — С.22-25
3. Дейнеко Л. Розвиток стратегічного потенціалу харчової промисловості України/ Л. Дейнеко //Харчова і переробна промисловість. — 2009. — № 6. — C. 5-9
4. Дерв’янко О. Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України //Економіка України. — 2000. — № 1. — C. 45-50
5. Дерев’янко О. Стратегія реструктуризації харчової промисловості України/ О.Дерев’янко //Економіка АПК. — 1998. — № 11. — C. 32-38
6. Загорняк Н. Інвестиційна діяльність у харчовій промисловості України/ Н. Загорняк //Економіка України. — 2003. — № 2. — С.47-51
7. Захарченко В. Тенденции развития пищевой промышленности Украины //Молочная промышленность. — 2001. — № 7. — C. 23-25
8. Зборовська Ю. Л. Інноваційні чинники формування експортного потенціалу переробної промисловості/ Ю. Л. Зборовська //Економіка АПК. — 2009. — № 1. — С.107-110
9. Кириченко О. До проблеми розвитку харчової промисловості/ О.Кириченко //Економіка України. — 2000. — № 10. — C. 82-84
10. Кравчук І. Маркетинг на регіональному ринку харчових продуктів/ І.Кравчук //Економіка України. — 2000. — № 6. — C. 84-87
11. Крисанов Д. Інноваційний фактор розвитку харчової промисловості України/ Д. Крисанов //Економіка України. — 2007. — № 4. — C. 71-82
12. Кудирко О. М. Сучасний стан інноваційної діяльності у підприємствах харчової промисловості України //Економіка АПК. — 2004. — № 11. — С.102-107.
13. Лиськов В. Харчова промисловість у системі АПК/ В.Лиськов //Економіка України. — 2000. — № 8. — C. 55-61
14. Макаренко І. О. Сучасні механізми стабілізації діяльності підприємств харчової промисловості/ І. О. Макаренко //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 2. — C. 93 — 100.
15. Непорожній Ю. Оцінка ефективності управління підприємствами харчової промисловості/ Ю. Непорожній //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 2. — C. 266-272
16. Петруха С. Методологія комплексного аналізу інноваційної активності вітчизняної харчової індустрії/ С. Петруха, М. Колотуша //Економіст. — 2007. — № 4. — C. 50-57.
17. Пляскіна А. І. Оцінка конкуренції та конкурентоспроможності суб»єктів харчової промисловості //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 2. — C. 52 — 59
18. Позяк С. Особливості та проблеми маркетингової стратегії розвитку харчової промисловості/ С. Позяк //Економіка України. — 2002. — № 10. — C. 89-92
19. Ревуцька Н. Харчова промисловість України: оцінка діючих бізнес-моделей в галузі/ Н. Ревуцька //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 12. — С.89-96.
20. Сандул О. Економічна стратегія галузі/ О. Сандул //Харчова і переробна промисловість. — 2009. — № 1. — C. 4-6
21. Сватков Л. Державний департамент продовольства: завдання і шляхи їх реалізації/ Л.Сватков //Харчова і переробна промисловість. — 2000. — № 10. — C. 3-5
22. Сватков Л. Стабілізація виробництва, підвищення його ефективності, нарощування обсягів/ Л.Сватков //Харчова і переробна промисловість. — 2002. — № 3. — C. 3-5,7
23. Сватков Л. Шляхи поліпшення інвестиційного клімату в харчовій промисловості України/ Л.Сватков //Харчова і переробна промисловість. — 2009. — Листопад-грудень. — C. 3-5, 28-30
24. Сичевський М.П. Проблеми інвестиційного розвитку харчової промисловості України/ М.П. Сичевський //Економіка АПК. — 2007. — № 7. — С.21-26.
25. Сичевський М.П. Стан та пріоритетні напрями розвитку харчової промисловості в Україні/ М.П. Сичевський //Економіка АПК. — 2004. — № 1. — С.38-42
26. Тарасюк Г.М. Планування потенціалу підприємств харчової промисловості: суть, основні проблеми та напрями/ Г. М. Тарасюк //Статистика України. — 2008. — № 2. — C. 59-63
27. Товста Т.Л. Аналіз та прогнозування обсягів реалізації харчової продукції/ Т. Л. Товста //Економіка АПК. — 2008. — № 8. — С.134-139.
28. Хареба В. Наукове забезпечення розвитку харчової і переробної промисловості України //Харчова і переробна промисловість. — 2009. — № 2-3. — C. 4-7
29. Шевченко Т. Харчова промисловість України / Тетяна Шевченко //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2005. — № 2. — C. 16-19
30. Шмаглій О.Б. Харчова промисловість та її розвиток / О.Б. Шмаглій //Економіка АПК. — 2006. — № 8. — С.40-47.
31. Ягольник О. Г. Сучасний стан та перспективи розвитку сільського господарства і харчової промисловості України //Цукрові буряки. — 2009. — № 3. — C. 2-3

Додатки

Додаток 1. Основні фінансові показники підприємств харчової промисловості та переробки сільськогосподарських продуктів, 2008 рік

 

Показники	Всього	У тому числі:								Підпри­ємства інших форм власно­сті	Із за­гального підсумку прива­тизовані підпри­ємства
		Держав­ний сектор	з них		Колек­тивні підпри­ємства	з них			Приват­ні
			держав­них	кому­нальних		спільних	оренд­них	акціо­нерних това­риств
Кількість підприємств, які звітували по фінансовій звітності (на кінець звітного періоду), од.	8851	267	212	55	6784	69	13	1615	1748	52	1233
Основні засоби (залишкова вартість) на кінець звітного періоду, млн. грн.	15037,5	1177,0	1109,7	67,3	13234,3	53,2	82,5	9867,3	190,5	435,7	7756,0
Оборотні активи (на кінець звітного пері­оду), млн. грн.	18938,2	1134,8	1097,2	37,6	16866,1	34,1	257,4	10063,8	437,1	500,2	7697,8
Дебіторська заборгованість (на кінець звіт­ного періоду), млн. грн.	10813,8	618,3	601,8	16,5	9660,5	14,1	82,2	5470,8	263,3	271,7	4490,0
Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом (на кінець звітного періоду), млн. грн.	712,2	22,1	20,8	1,3	626,5	1,1	12,7	306,7	18,2	45,5	194,1
Кредиторська заборгованість (на кінець звітного періоду), млн. грн.	14708,0	551,2	521,6	29,6	13322,9	28,1	104,8	7632,2	383,7	450,2	6070,1
Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (на кінець звітного періоду), млн. грн.	690,9	113,3	104,6	8,6	542,5	1,0	8,3	424,0	7,9	27,2	273,6
Чистий дохід (виручка) від реалізації проду­кції (товарів, робіт, послуг), млн. грн.	42833,4	1638,8	1584,9	53,9	38523,7	78,9	249,1	24996,3	1242,6	1428,3	19483,8
Інші операційні доходи, млн. грн.	5483,7	321,2	317,3	3,9	4853,9	3,8	203,6	3495,2	42,3	266,3	2733,4
Операційні витрати, млн. грн.	46797,8	1895,1	1832,6	62,5	41960,8	85,5	428,0	27364,2	1252,3	1689,7	21267,1
Інші звичайні доходи та витрати, млн. грн.	-799,5	-33,4	-32,3	-1.1	-727,0	-2,9	-19,0	-504,4	-26,0	-12,9	-384,6
Надзвичайні доходи та витрати, млн. грн.	-0,3	-U	-0,8	-0,3	1,9	0,1	0,0	0,1	-0,4	-0,8	0,1
Фінансові результати від операційної діяль­ності, млн. грн.	1519,3	64,9	69,6	-4,7	1416,8	-2,8	24,6	1127,3	32,6	5,0	950,1
Фінансові результати від звичайної діяльно­сті до оподаткування, млн. грн.	719,8	31,4	37,3	-5,9	689,8	-5,7	5,6	622,9	6,6	-8,0	565,4
Чистий прибуток (збиток), млн. грн.	85,4	1,1	7,7	-6,6	107,2	-5,9	2,2	128,6	-1,7	-21,3	184,1