Вступ

Одним із засобів підвищення інтенсивності навчання у вищому навчальному закладі є реферування. Ми поставили перед собою завдання розглянути поняття «реферування», зробити огляд засобів реферування, розмежувати реферування як засіб навчання і засіб контролю відповідно до вікових груп студентів та визначити роль реферування у навчальному процесі у зв’язку із впровадженням в Україні інтегрованих форм навчання в системі вищої освіти.

Реферат є важливим документом з точки зору наукового знання. Історія реферування наводить приклади найрізноманітніших текстів, що орієнтовані на різні сфери читачів та можуть слугувати основою ефективного способу наукової комунікації.

Слово «реферат» утворене від латинського «referre», що означає «передавати, доповідати».

Реферування — один з важливих прийомів науково-дослідної роботі. Реферат статті, монографії, доповіді не є просто урізаним варіантом першоджерела. Він має особливості стилю викладу, свій характерний план і свою мову.

Реферування тексту зводиться до пошуку в літературі необхідної інформації, виписуванню принципово важливих положень, тез, тверджень, зафіксованих у першоджерелі.

Зрозуміло що, у залежності від того, ким і з якою метою впроваджується реферування, тип, стиль та характер рефератів розрізняється. Один і той самий текст може піддаватися реферативній обробці в різноманітних випадках, і мати різний зміст.

1. Поняття та основні різновиди рефератів

Одним з найпоширеніших видів НІД є реферування. Витоки практичної реферативної діяльності, як відомо, зародилися й набули розвитку в бібліотечно-бібліографічній практиці. У межах цих дисциплін розглянуто й поняття реферування. Характерно, що при цьому увагу приділено не стільки зовнішнім особливостям документа, який підлягає обробці, але, головним чином, змісту документа, його основним даним і висновкам.

Історія існування реферату як інформаційного документа налічує понад три століття. РЖ були однією з найперших форм інформаційних видань і протягом останнього сторіччя набули значного поширення серед даного виду посібників. А реферат і анотація є одними з найважливіших засобів комунікації, які функціонують самостійно в окремих системах (науково-технічної інформації, бібліотек з їх довідково-інформаційними фондами, видавництв та ін.) та водночас виконують роль зв’язку під час передачі інформації від однієї системи до іншої.

Центральне положення реферату в системі наукової комунікації не похитнулося й після широкого впровадження в інформаційну технологію засобів обчислювальної техніки. У процесі вдосконалення інформаційних технологій відбувається лише перерозподіл його комунікативно-інформаційних функцій внаслідок зміни інформаційних потреб суспільства. Реферат міцно зайняв місце основного уніфікованого опису первинного документа в автоматизованих пошукових системах.

У системі наукової комунікації реферат є основною інформаційно-комунікативна одиницею, що зумовлено його споживчими властивостями:

— серед усіх видів вторинних інформаційних документів реферат відрізняється найбільшою інформативністю в розкритті змісту першоджерела;

— використання реферату для пошуку поточної або ретроспективної інформації дає змогу зекономити до 90 % часу, необхідного в разі звернення до первинних документів;

— форма подання інформації у вигляді реферату зручніша для тривалого зберігання у фондах довідково-інформаційних служб й ІПС, полегшує та прискорює підготовку інформаційних видань і створення інформаційних масивів — БД рефератів (на їх підґрунті в подальшому можливе створення БД повнотекстових електронних документів);

— у деяких випадках реферат може замінити першоджерело (коли необхідна користувачеві інформація стосується не основної теми роботи, а суміжних питань, або коли первинний документ недоступний унаслідок мовного або організаційного бар’єрів).

Велика кількість дефініцій поняття «реферат», яка існує у сучасній літературі з теорії та практики реферування, зумовлена комплексним характером завдань, поставлених під час дослідження даного виду інформаційних документів. Семантична повнота цих визначень залежить від кількості найважливіших ознак, що використовують автори для розкриття змісту поняття «реферат». До них відносяться такі ознаки, як обсяг, семантична відповідність первинному документу, структура реферату та його текстової частини, функціональна спрямованість стилю викладання тощо.

Перш ніж класифікувати реферати, є сенс виявити їх специфіку в аспекті семантичної структури, стилістичних та лексико-граматичних особливостей тексту. З’ясування цих особливостей допоможе виокремити необхідну інформацію, що підлягає реферуванню.

У реферативних журналах уміщено реферати, які є аналітико-синтетичними переробками тексту, що несуть головну інформацію про об’єкт дослідження. Реферативний журнал найбільш популярний серед бібліографічних джерел. У його структурі виділяють такі складові:

• бібліографічний опис;
• реферативний текст;
• посилання, примітки.

Існують два способи передачі змісту оригіналу, що підлягає реферуванню:

• інтерпретація;
• цитата.

Нерідко використовують обидва способи при реферуванні джерела.

На заключному етапі реферування звертають увагу на стиль і мову написаного. Найважливіші думки мають бути висловлені на початку реферату не залежно від того, де вони були висловлені у першоджерелі.

Поняття «реферування» означає короткий виклад змісту якого-небудь питання з використанням одного чи декількох джерел інформації.

Уміння складати реферат дозволяє оволодівати навичками вільного орієнтування в тексті, виділення з нього необхідної інформації й викладення змісту прочитаного рідною й іноземною мовами. Це питання не нове в методиці. Його досліджували І.Бім, Е.Полат, І.Зимня, Г.Рогова, М.Нуждіна, Л.Комарова, С. Фоломкіна та ін. Але воно залишається досить актуальним.

Мистецтво реферування, або вибору найбільш важливих або характерних фрагментів з одного або багатьох джерел інформації, стало невід’ємною частиною повсякденного життя. Рефератом, наприклад, можна назвати новини, які щодня пропонує нам телебачення, короткі анонси фільмів, відеозаписи спортивних змагань, зведені дані біржових таблиць тощо. З’явилося навіть поняття «автоматичне реферування» (короткий виклад інформації великих масивів, здійснений на основі спеціально розроблених технологій, який пропонується користувачеві з метою ознайомити його з певними даними за менший відрізок часу). Але слід уміти не лише сприймати готовий реферат, а й розвивати навички самостійного реферування. Коли Кельвіна Куліджа одного разу запитали, що говорив священик на проповіді про гріх, він відповів: «Він розповів, чого слід утримуватися». Ця відповідь є прикладом можливостей інтуїтивного розуміння, яке покладено в основу викладу, — людині, яка зрозуміла основну думку інформації, легше виділити основне і викласти її зміст.

При проведенні наукових досліджень (особливо на початковій стадії роботи над проблемою) немале значення має формування навичок правильно реферувати та анотувати текст, що вивчається.

Це дозволяє глибше «зрозуміти» тему та задачу дослідження, конкретніше провести аналіз вже існуючого («напрацьованого») фактичного матеріалу. Чітко і системно зібраний, у вигляді реферату, матеріал, дозволяє оперувати ним доволі тривалий час, що сприяє підвищенню продуктивності розумової праці науковця, аспіранта, студента та ін.

З приводу виникнення терміну «реферат» існують різні точки зору. Є думка, що реферат («referat») походить від слова «reffere», тобто повідомляти, доповідати [1, с. 203]. За іншою — термін «реферат» («abstract») був розповсюджений в англомовній літературі у середні віки (VII-XI ст.) від «abstractus» в значенні «to draw away» — виведений, виключений. У Росії термін «реферат» уперше з’явився у словнику Ф. Г. Толля («Настольный словарь для справок по всем отраслям знаний» 1864 р.), де трактувався як відношення, доповідна записка, викладення справи стисло. Визначення у іншому словнику («Энциклопедический словарь Ильина») конкретизувало попереднє — викладення якогось наукового факту, відкриття, спостереження тощо. В даному випадку вже підкреслювались фактографічні компоненти реферативної інформації.

У роботах сучасних дослідників визначення поняття «реферат» поповнилося рядом суттєвих ознак, які краще розкривають суть цього терміну. Реферат розглядається як «модель оригіналу, що пропорційно відображає його складові частини», або «інтегральна модель первинного документа, в якій інформацію подано в узагальненому вигляді», або «стисле точне викладення змісту документа, яке включає основні фактичні відомості та висновки, без додаткової інтерпретації або критичних зауважень автора реферату». Повне й містке визначення поняття «реферат» запропоновано в інформаційному огляді ВІНІТІ, де реферат розглядається як «семантично адекватне викладення основного змісту первинного документа, що відрізняється економним знаковим оформленням, сталістю лінгвістичних і структурних характеристик та призначене для виконання різноманітних інформаційно-комунікативних функцій у системі наукової комунікації» [32, с. 6]. Міжнародний стандарт ISO 214-1976 Documentation — Abstracts for Publications and Documentation термін «реферат» визначає як текст, що точно, але стисло подає зміст будь-якого документа без додаткової інтерпретації або критичних зауважень і без посилання на автора цього тексту.

Реферат — багатоцільовий засіб відбиття інформації. Тому існують різні класифікації та погляди на його суть. Жодне з існуючих визначень не дає чіткої характеристики, для чого потрібно «стисле викладення змісту документа» і який критерій цього «стислого викладення». Аналіз сучасної практики реферування доводить, що обсяг реферату істотно відрізняється в різних реферативних виданнях. На сьогодні — це одне з найбільш дискусійних питань.

Реферат має велике значення і для користувачів, і для роботи систем НТІ. Цей вторинний документ прискорює відбір документів, призначених для використання; забезпечує підвищення ступеня точності, повноти інформації; дає можливість оперативного інформування споживачів; полегшує процес індексації та класифікації документів; є засобом поточного інформування щодо нових досягнень науки і техніки; дає змогу здійснювати ретроспективний пошук.

Реферат — це багатофункціональний вторинний документ. Він виконує безліч функцій: інформативну та науково-комунікативну, прогностичну, довідкову і адресну, індексування й індикативну. Відповідно до завдань реферат може надавати необхідну систематизовану фактографічну інформацію, оцінювати, узагальнювати, синтезувати її, рекомендувати найбільш нові, цінні та корисні повідомлення для конкретного користувача.

Особливу роль відіграє інформативна функція. З усіх вторинних документів саме реферат розкриває зміст первинного документа найповніше, у цілісному, узагальненому вигляді. Вивчення першоджерел із залученням рефератів суттєво економить час.

Реферати, вміщені у деяких інформаційних виданнях, можуть замінити первинні документи. Нерідко користувачі обмежуються ознайомленням з рефератами, якщо необхідна їм інформація стосується суміжних питань, а документ-оригінал, недоступний внаслідок мовного або організаційного бар’єрів. За цих умов реферат являє собою засіб розповсюдження інформації про нові досягнення зарубіжної науки й техніки. У такий спосіб реалізується науково-комунікативна функція реферату.

Якщо реферуванням охоплений основний потік документів певної галузі науки чи техніки за значний проміжок часу, то реферати слугують підгрунтям для вирішення завдань прогнозування подальшого розвитку цієї галузі, зокрема, з застосуванням методів бібліометричного, інформетричного та наукометричного аналізу.

Реферат можна розглядати і як ІПС, одержувати за його допомогою необхідні довідки. Користуючись рефератами, абонент здійснює пошук довідкової та фактографічної інформації. Разом з тим, реферат виконує функцію пошукового образу документа, що дозволяє широко використовувати його в ІПС із залученням сучасних технічних засобів.

Наявність у рефераті точного бібліографічного опису документа забезпечує виконання рефератом адресної функції, без чого неможливий документальний інформаційний пошук. Такий пошук, як правило, пов’язаний з переглядом рефератів, представлених у певному зібранні (РЖ, картотека тощо). Особливо важливу роль відіграє РЖ, оскільки містить реферати первинних документів, де б ці документи не знаходилися, і завдяки цьому дозволяє користувачам ознайомитися з великою кількістю не тільки вітчизняних, а й зарубіжних джерел.

Реферати, які друкуються в РЖ, виконують також сигнальну функцію, оскільки повідомляють про вихід у світ і наявність первинного документа. Для НІД особливо важливо, щоб реферати готувалися та були отримані користувачем перш ніж вийдуть з друку первинні документи. В конкретних установах реферати можуть стати підставою для сигнального повідомлення про нові надходження літератури до фондів.

Ще одна функція реферату — можливість індексування змісту первинних документів без використання текстів першоджерел. Така методика у 2-4 рази скорочує витрати часу й праці на проведення цієї роботи.

Для того щоб реферат ефективно ніс пошукову функцію, його зміст повинен адекватно відбивати суть первинного документа. Відображенням цієї вимоги є індикативність реферату. Здійснюючи індикативну функцію, він вказує на наявність відповідного документа, характеризує окремі елементи змісту та висвітлює бібліографічні дані.

Кожен реферат виконує й інформативну, й індикативну функції, але одна з них переважає, що дає можливість віднести вторинний документ до групи індикативних або інформативних рефератів.

Факт поділу рефератів на інформативні та індикативні був визнаний міжнародною конференцією з наукового реферування (Париж, 1949 р.). Інформаційний реферат, за її визначенням, містить аргументи й наводить основні дані та висновки оригінальних документів, які вносять цінний вклад у загальну систему знань або корисні для певного кола читачів, а індикативний — це стислий реферат, створений з метою допомогти читачеві у вирішенні питання, чи слід йому звертатися до оригінального документа.

Які ж ознаки характерні для кожного з цих видів рефератів, у чому їх переваги та недоліки?

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, передає важливі фактичні та теоретичні відомості. Інформативність реферату досягається внаслідок скороченого викладення змісту першоджерела. У такому рефераті має бути вказано предмет дослідження та мету роботи, вміщено дані про метод і умови дослідження, висвітлено результати та пропозиції автора щодо їх застосування, наведено основні характеристики нових технологічних процесів, технічних виробів, нову інформацію про відомі явища, предмети та ін. Послідовність викладу матеріалу виступає як головна вимога, що висувається до такого реферату. Інформативний реферат може виконувати увесь комплекс притаманних рефератам функцій.

Індикативний реферат містить відомості тільки про найважливіші аспекти змісту первинного документа та його інформаційний зміст. Індикативність передбачає узагальнене подання матеріалу відповідно до конкретної функції вторинного документа та характеру тексту, що аналізується. При цьому вирішальним є не послідовність викладення матеріалу (як це передбачено в інформативному рефераті), а логіка бібліографічного задуму. Вона полягає у виділенні найголовнішого та найактуальнішого в документі. У такому рефераті немає детальної фактографічної інформації, практичних і теоретичних результатів, висновків. Його основне цільове призначення — привернути увагу користувача до наукового документа й сприяти вирішенню питання щодо необхідності його використання, тобто виконати завдання представлення документа.

Звернення до індикативного реферату може диктуватися особливостями первинного документа (великим обсягом, насиченістю складним символьним матеріалом), відсутністю кадрів кваліфікованих референтів, іншими обставинами. Проте, як вважають деякі дослідники, індикативні реферати можуть бути й основною формою представлення первинних документів у системах, покликаних забезпечувати користувачів саме сигнальною інформацією [61, с. 28].

У вітчизняній практиці реферування 1920-1930 рр. можемо знайти реферати, які зараз називають індикативними, а на той час вони існували у формі реферативної анотації. Реферативну анотацію слід розцінювати як змішаний, проміжний документ; її можна було б назвати рефератом-анотацією, але, з огляду на те, що у НІД закріпився термін «індикативний реферат», зручніше користуватися ним.

Індикативний реферат характеризує зміст, інформаційне наповнення первинного документа. На відміну від анотації, у ньому розглянуто ті змістові аспекти, які заслуговують на реферування, тобто містять нові, корисні відомості. Реферат характеризує ступінь їх розробки, новизни, корисності, повноти (докладності) висвітлення у першоджерелі. Той факт, що індикативний реферат має у своїй структурі елементи анотації, зайвий раз вказує на діалектичну взаємозалежність та взаємообумовленість у розвитку та функціонуванні різних документальних джерел інформації, які у сукупності становлять собою єдину систему.

Для великих (центральних) інформаційних установ найбільш притаманний індикативний підхід до аналізу інформації. Найголовніше при цьому не підміняти бібліографічні видання. Наприклад, УРЖ «Джерело» планує на 100 % відображати українську наукову літературу, те саме завдання виконують і бібліографічні видання Книжкової палати України. За ступенем охоплення вони майже збігаються, але інформативність УРЖ, завдяки наявності реферату, набагато вища. Таким чином, на базі РЖ можна ефективніше проводити пошук документальної інформації й замовляти копії відповідних першоджерел. До того ж РЖ відбиває не всю, а найціннішу інформацію, тобто на засадах наукового відбору в максимальних межах бібліографічної інформації. Факт подання першоджерела в реферативному виданні вказує на його значущість.

2. Основні принципи та етапи реферування

Які ж основні принципи є звичайними правилами реферування наукових публікацій?

По-перше, заголовок реферату повинен відповідати точній назві того матеріалу, що реферується. Проте, може бути і так, що ця назва недостатньо повно розкриває зміст роботи. Така «вільність» у виборі назви частіше зустрічається в деяких закордонних журнальних публікаціях. Тому рекомендується скласти нову («робочу») назву, що розкриває досить повно тему першоджерела. Остаточний варіант назви реферату варто вибирати наприкінці роботи, тобто після ознайомлення зі змістом джерела.

По-друге, текст реферату. Перед тим, як приступити до реферування, варто старанно прочитати текст, виділити ключові положення і скласти план реферату. План включає наступні пункти: мета, задача роботи, методи дослідження, дані про об’єкт та предмет дослідження, отримані результати і висновки.

Якщо робота носить не експериментальний, а теоретичний (або навчальний) характер, план може бути трохи відмінним від запропонованого вище.

Обсяг реферату, як правило, складає 5-15% обсягу першоджерела.

Мова викладу тексту в рефераті повинна бути лаконічною та точною, без зайвих фраз. Наприклад, не варто використовувати обороти типу: «У результаті численних і тривалих експериментів автори встановили…». Всю цю довгу фразу можна замінити одним словом «Встановлено… «. Загальновідомі дані, історія розвитку питання про попередні роботи в рефераті, як правило, опускаються»! Текст реферату звичайно починається безпосередньо з суті роботи. По-третє, термінологія. У рефераті наукової публікації неприпустимим є спрощення її суті, тому що це веде до перекручування змісту або втрати важливої інформації. Виняток складають випадки, коли реферат спеціально готується для недостатньої, підготовленої аудиторії. У рефераті, як правило, використовуютщ ті ж самі терміни, що й у першоджерелі.

Слід враховувати, що в роботах іноземних авторів можуть зустрічатися наукові терміни, які мало вживають у вітчизняній літературі. У таких випадках цілком доречно їх заміняти поняттями, категоріями, термінами, що відбивають адекватно їх сенс. Заміна маловідомих, незрозумілих термінів не лише виправдана, але й бажана.

Терміни і стійкі словосполучення, що зустрічаються в рефераті більш ніж три рази, можна заміняти скороченнями або абревіатурою, використовуючи початкові літери словосполучень. Абревіатура наводиться в дужках відразу ж за терміном і далі в тексті уже вживається без дужок. Проте варто враховувати, що використання великої кількості абревіатур може істотно утрудняти розуміння тексту.

По-четверте, як провести подачу ілюстративного матеріалу? Включення до реферату схем, рисунків, графіків, таблиць, формул відбувається в тих випадках, коли вони відбивають суть роботи, або необхідні для наочної презентації висновків дослідження. Можливим є також такий варіант, коли основні результати роботи можуть бути зведені в підсумкову таблицю. Наприклад. У одному випадку автор наукової статті готує реферат своєї статті до інформаційного журналу, намагаючись відбити в стислій формі усі основні положення власної дослідницької роботи. У іншому — студент для виступу на семінарі реферує вищевказану статтю, вибираючи з неї саме те, що має безпосереднє відношення до теми його доповіді. У третьому — науковий співробітник робить виписки з цієї ж публікації за питаннями, що його інтересують. Очевидно, що мова, план і зміст реферату у всіх трьох випадках буде розрізнений.

Однією зі складних форм реферату є реферативний огляд. Як випливає з самої назви, він створюється в результаті вивчення і конспектування чисельних публікацій за певною, достатньо обширно, темою дослідження.

Існує низка особливостей у написанні реферативного огляду. Звичайно він має вступ, де в стислій формі висвітлюється історія розвитку питання та його значення. Подаючи огляд, бажано не проводити критичний аналіз суті та змісту першоджерел. Проте це не означає, що реферат являє собою конгломерат уривчастих відомостей. Факти, ідеї, результати досліджень повинні викладатися в суворій логічній послідовності. На закінчення відзначається сучасний стан, розглядаються тенденції подальшого розвитку даного питання. Закінчується реферативний огляд списком використаної літератури.

Своєрідною реферативною переробкою тексту є його анотація. Вона являє собою виклад змісту публікації, але, звичайно, у більш короткому обсязі, ніж сам реферат.

Головна різниця полягає в тому, що реферат — знеособлений, і в ньому викладаються лише факти, основні положення роботи на мові першоджерела. У анотації ж завжди виражене ставлення автора до аналізованої роботи з виділенням цілей, задач, практичної та теоретичної її цінності тощо.

Анотація, як правило, міститься на перших сторінках книги, монографії, навчальних посібників і складається не самим автором роботи, а будь-ким з крупних фахівців у даній галузі.

Наведемо кілька практичних порад з техніки реферування наукового тексту.

Бажано об’єднувати два, або більшу кількість положень, в одне і застосовувати узагальнені поняття та категорії, а також множину замість однини. Очевидно, що така заміна доречна лише в тому випадку, якщо вона не спотворює сенс тексту. Для логічного зв’язку окремих фраз варто використовувати слова загального значення типу: «установлено, вважається, розглядається» та ін. Варто виключати другорядні, малоістотні деталі. Дотримання останнього правила найчастіше викликає найбільші труднощі і вимагає відповідного досвіду роботи з літературою.

Існує декілька типів реферату:

− за характером вихідного матеріалу: реферати монографічні, реферати оглядові;

− за типом окремих операцій згортання вихідного тексту: реферати-цитати, реферати-витяги, реферати – узагальнення;

− за типом організації вихідного матеріалу: реферат-конспект, реферат-резюме [6, с. 10].

Реферат-конспект і реферат-резюме можна використовувати в навчальному процесі з метою контролю розуміння прочитаного. Реферат-конспект має більший обсяг і включає всі основні положення оригіналу.

Реферат — резюме являє собою коротке резюме (висновок) прочитаного.

Інші зазначені види реферату є ефективним способом отримання інформації з тексту.

Існує два варіанти скорочення тексту. Якщо він не перевищує 500 слів, допустимим вважається скорочення в 3-4 рази. Для текстів у 2-3 тисячі слів кількість речень у рефераті відповідає числу суб’єктів (абзаців чи зв’язці абзаців, які розвивають одну підтему).У цьому випадку обсяг навчального реферату складає 50 — 100 слів (приблизно 10-15речень).

Реферат такого обсягу є доцільним для текстів будь-якого обсягу [6, с. 14].

Специфікою вивчення іноземної мови в немовних вузах є те, що, крім художніх текстів, для яких притаманна емоційність, вивчаються також науково-технічні тексти, в яких переважає інтелектуальна інформація. Вони є засобом комунікації між спеціалістами. Їх особливістю є логічність, точність, безособовий характер викладу. Це зумовлює використання певних формул, термінології, кліше.

Методисти розробили алгоритм складання реферату, який передбачає таке:

1. Зазначення назви тексту, що реферується, українською, а також іноземною мовами, імені автора, вихідних даних джерела, сторінок оригіналу, кількості рисунків, креслень, схем.
2. Визначення мети оригіналу.
3. Розподіл тексту першоджерела на частини.
4. Визначення головної думки кожної частини у вигляді ключових фраз.
5. Створення вторинного тексту, тобто реферату на основі ключових фраз.
6. Редагування тексту реферату[6, с. 17].

Інші дослідники називають три етапи реферування:

− аналіз вихідного тексту;

− визначення його характерних фрагментів;

− формування відповідного висновку.

Реферати розрізняють за функцією й цільовими групами. Так, наприклад, реферат може бути розповідним, інформативним чи критичним. Розповідні реферати формуються за класичним принципом отримання інформації: вони надають достатній обсяг інформації, щоб створити у користувача(слухача чи читача) уявлення про відповідні джерела, для того щоб їх можна було відібрати для більш уважного читання. Інформативні реферати замінюють собою текст. Вони містять у собі основну або нову фактичну інформацію в скороченій формі.

Критичні реферати (чи огляди) повідомляють не лише зміст інформації, а й передбачають певну думку про неї. Критичні реферати мають додаткову цінність порівняно з оригіналом, оскільки передбачають висновки, яких немає в самому тексті [8, с. 15]. На нашу думку, кожен із цих видів реферату має свою цінність як засіб навчання та контролю навчання на заняттях іноземної мови. Так, наприклад, скласти розповідні чи інформативні реферати можна запропонувати студентам технічних чи економічних спеціальностей як один із видів самостійної роботи при підготовці до обговорення певної теми за профілем. Краще такий вид роботи проводити після опрацювання текстів за підручником та засвоєння лексики з даної теми. Дається домашнє завдання опрацювати додаткові джерела чи вивчити самостійно окремі проблеми, використовуючи однакові чи різні джерела інформації, і представити їх у вигляді реферату. Це сприятиме розвитку пошукових навичок студентів, розширення їх кругозору та збільшення зацікавлення предметом.

Критичні реферати передбачають критичне мислення, а отже, і творчий підхід до питання, тому радимо його застосовувати у групах студентів із вищим загальним і мовленнєвим рівнем підготовки. До нього можна вдаватися й на аудиторних заняттях, опрацьовуючи тексти за підручником, адже студентам цікаво буде послухати різні думки своїх товаришів з одного й того самого питання. Як показує досвід, ефективно можна застосовувати такий вид діяльності й на курсах поглибленого вивчення іноземної мови.

Так, завдяки активізації навичок читання на цих заняттях спостерігається покращення техніки читання, удосконалюється усне мовлення, реферування сприяє мотивованому й більш емоційному засвоєнню іншомовного матеріалу, а отже, зростає й зацікавленість до предмета.

Отже, реферування сприяє розвитку навичок читання, вдосконалення усного мовлення, усного непідготовленого мовлення зі спеціальності. Воно розвиває творче і логічне мислення студентів, здатність критично оцінювати інформацію, працювати з оригінальною літературою. Таким чином, реферування є ефективним засобом підвищення інтенсивності навчання не лише іноземної мови, а й інших предметів. І в той самий час воно є яскравим показником рівня володіння студента іноземною мовою і сприяє формуванню його як всебічно гармонійно розвиненої особистості.

Існують різні погляди щодо застосування реферування у вікових групах студентів. Одні методисти вважають, що починати навчати реферування текстів доцільно вже на молодших курсах на матеріалі загальноосвітніх текстів. Інші — що його слід проводити на старших курсах, коли студенти володіють певним мовним арсеналом і професійними знаннями, адже під час читання з установкою на реферування аналізується мовна форма й широко застосовуються знання зі спеціальності [6, с. 12]. На нашу думку, реферування можна використовувати як один із засобів навчання іноземній мові вже на молодших курсах, тому що завдання скласти реферат зобов’язує студента уважно вивчити текст, розібратися в лексико-граматичних труднощах, виділити найбільш важливі положення і в короткій формі письмово викласти суть питання, якому присвячений даний текст. І для розвитку цих навичок необов’язково брати текст спеціальної направленості. На старших же курсах реферування стає не лише ефективним засобом навчання, а й контролюючим засобом.

Розвитку навичок цілісного сприйняття тексту, виділення основної інформації й уміння передати її у стислій формі можуть сприяти, наприклад, такі вправи:

− виділити в тексті абзаци, в яких іде мова про ту чи іншу подію;

− сформулювати головну думку кожного абзацу українською (чи англійською) мовою;

− дати заголовок кожному абзацу, використовуючи словосполучення з тексту;

− скласти анотацію (коротку довідку про зміст тексту) українською мовою, використовуючи запропоновані запитання;

− скоротити речення за рахунок слів, які уточнюють і доповнюють основну інформацію;

− виділити речення, в яких повідомляється основна інформація, і речення з допоміжною чи уточнюючою інформацією;

− дати відповіді на питання;

− використовуючи матеріал попередніх завдань і спираючись на зміст тексту, написати англійською мовою реферат у межах 10-15 речень із урахуванням запропонованих запитань [2, с. 149].

Процес реферування поділяється на такі етапи: попереднє загальне ознайомлення з первинним документом; реферативний аналіз змісту документа; узагальнення здобутої інформації; складання; редагування й остаточне оформлення реферату. Кожному етапу відповідає певний вид читання, бо кожен етап, як і вид читання, виконує свої конкретні завдання.

Під час попереднього загального ознайомлення з документом референт має справу з ознайомлювальним та вивчальним читанням. При цьому необхідно виявити формальні ознаки документа (назву, підназву, прізвище автора, назву колективного автора або організації, причетної до створення документа, тощо), для чого слід переглянути вступ, зміст, висновки, резюме. Завдання цього етапу – визначення тематики, усвідомлення змісту, наукової цінності документа, його інформативності. На основі цього приймають рішення про доцільність його реферування.

На етапі реферативного аналізу первинний документ читають повторно і виявляють основні ознаки його змісту, для чого здійснюють реферативне читання. У процесі читання референт розбиває текст (у думці або на папері) на окремі фрагменти, щоб найкраще зрозуміти кожен з них і виявити найважливішу інформацію. У результаті цього він визначає коло змістових аспектів, які буде відображено в рефераті. Для полегшення роботи можна робити короткі записи.

На етапі синтезування виявленої інформації складають остаточний план або схему викладу матеріалу в рефераті з урахуванням виявлених під час реферативного аналізу змістових аспектів. На цьому етапі реферативне читання переходить у реферативний виклад.

Останній етап — складання тексту реферату, його оформлення та редагування.

3. Правила та вимоги до оформлення рефератів

Реферат – це стислий виклад змісту первинного наукового документа з основними фактичними відомостями та висновками і без інтерпретації чи критики. При реферуванні здійснюється мікрозгортання інформації, і тому реферат більш повно розкриває зміст першоджерела, ніж інші продукти аналітико-синтетичної обробки документів [15,244].

Ознайомлення з рефератами дає змогу оперативно одержати коротку інформацію про зміст первинних документів і завдяки цьому максимально правильно вирішити питання про необхідність використання їх. Інколи таке ознайомлення навіть замінює вивчення першоджерела, що особливо важливо, коли воно з якихось причин недоступне. Реферати також використовуються при формуванні бібліографічних і фактографічних пошукових масивів традиційних і автоматизованих ІПС.

Реферати часто розглядають як моделі первинних документів, оскільки вони не тільки передають зміст, а й зберігають читацьку спрямованість документа, який реферується.

Наприклад, реферат на опис винаходу якогось обладнання і реферат на методичний посібник про технологію використання цього ж обладнання обов’язково відрізняються, відображаючи відповідне читацьке і цільове призначення. Проте слід ураховувати, що читацька адреса реферату може бути ширшою, ніж першоджерела, оскільки з ним може знайомитися більш широке коло користувачів, хоча первинні документи і не є релевантними їхнім запитам. З іншого боку, реферат може задовольнити потреби користувача, який має більш вузькі запити. До того ж реферати задовольняють потреби індивідуальних користувачів і різноманітних інформаційних служб – органів НТІ, спеціальних бібліотек, патентних служб і т. ін.

Основною сферою складання рефератів виступає науково-технічна інформація. Саме органами НТІ різних рівнів створюються автоматизовані ІПС і традиційні картотеки, які містять реферати, публікуються реферативні видання тощо. Особливо важливу роль відіграють реферативні журнали. Тут публікується велика кількість рефератів вітчизняних і зарубіжних первинних документів певної тематики.

При використанні рефератів реалізується ціла низка різноманітних функцій. Основними функціями реферата вважаються такі: інформаційна, індикативна, пошукова, адресна, довідкова, науково комунікативна, сигнальна, прогностична і функція індексування.

Зрозуміла суть інформаційної функції – реферат містить цілісну, узагальнену інформацію про зміст первинного документа.

Суть індикативної функції полягає в тому, що реферат дає користувачам інформацію про невідомі, але релевантні їхнім запитам документи, вказує на їхнє існування, характеризує певні їхні ознаки. Оскільки реферат є моделлю первинного документа, його можна розглядати як пошуковий образ цього документа і здійснювати бібліографічний пошук, тобто реферату притаманна пошукова функція.

З пошуковою пов’язана адресна функція, яка виконується завдяки наявності в рефераті бібліографічного опису. Реферат містить конкретні фактичні відомості, тому за його допомогою можна одержати потрібну довідку. Так реалізується довідкова функція [17,40].

Ознайомлення з рефератами з певної галузі знання, проблеми може допомогти одержати відомості про результати наукових досліджень, винаходи, про проблеми, над якими працюють учені, тощо, і це становить суть науково-комунікативної функції.

Сигнальна функція реалізується, коли реферат повідомляє про публікацію або надходження до фонду нових документів. Здійснивши аналіз за допомогою рефератів змісту основного потоку документів з певної галузі науки або галузі практичної діяльності, можна прогнозувати їхній подальший розвиток, виникнення нових проблем, напрямів досліджень тощо, тобто реферати виконують прогностичну функцію.

У ході координатного індексування, як правило, ключові слова вибираються не з тексту первинного документа, а з тексту реферату, що дає змогу значно скоротити час і зусилля при індексуванні. На основі рефератів можна здійснювати систематизацію і предметизацію документів, але на практиці це застосовується доволі рідко.

Щоб повноцінно виконувати зазначені функції, реферат має відповідати певним вимогам, зокрема: повнота, об’єктивність, змістовність, стислість, зрозумілість.

Це передбачає, що реферат має повно відобразити зміст документа, передати позицію його автора, однак, він має бути лаконічним, не подавати зайвої інформації, загальновідомих положень, має бути зрозумілою логіка викладу матеріалу автором, до того ж мова тексту реферату має бути доступною користувачам, «читабельною».

Реферат друкують машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм) від двадцяти п’яти до тридцяти рядків на сторінці і не менше сорока знаків в рядку.

Зміст реферату складається зі вступу, 2-3 розділів (можливі підрозділи), висновків та списку використаної літератури. У вступі зазначається актуальність теми, визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, подається короткий огляд-аналіз опрацьованої літератури з посиланнями на неї. В огляді літератури потрібно вказати на значущість, новизну, переваги та недоліки розглядуваних робіт, які доцільно згрупувати таким чином: роботи, що висвітлюють історію розвитку проблеми; роботи, які повністю присвячені темі; ті, що розкривають тему частково. Закінчити огляд треба коротким висновком про ступінь висвітленості в літературі основних аспектів теми. У кінці кожного розділу повинні бути короткі висновки. Загальні висновки до реферату повинні відповідати темі та завданням, вказаним у вступі. Список літератури повинен бути побудований за такою схемою: підручники (за абеткою), монографічна література (за абеткою), періодика (за абеткою), довідникова література (за абеткою). Нумерація джерел та літератури наскрізна.

Обсяг (без бібліографії та без додатків) реферату: комп’ютерний набір — 1-1,2 авторський аркуш 25-30 сторінок машинописного тексту (відповідно: вступ — до 3 стор., висновки — 2-3 стор.).

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: лівий — не менше 30 мм, правий — не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм.

Шрифт: Times New Roman та подібні. Розмір шрифту — 14. Інтервал — 1,5.

Текст основної частини роботи поділяють на питання та підпитання.

Заголовки структурних частин реферату друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підпитань друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу у розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за виключенням заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Нумерація.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють уверху справа сторінки без крапки в кінці.

Підпитання нумерують у межах кожного питання. Номер підпитання складається з номера питання і порядкового номера підпитання, між якими ставлять крапку. В кінці номера підпитання повинна стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третє підпитання другого питання). Потім у тому ж рядку йде заголовок підпитання.

Зразок титульного аркушу реферату наведено нижче.

Посилання.

При написанні реферату необхідно здійснювати посилання на джерела, матеріали або окремі результати або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Особливу увагу при написанні наукової роботи слід приділити використанню наукових праць інших авторів. Таке використання можливе лише за умови дотримання авторських прав, за допомогою належним чином оформлених посилань.

Посилання на джерела робляться згідно з їх переліком у квадратних дужках, наприклад, “… давши визначення терміну “репутація”, Р. О. Стефанчук вказує, що воно походить від латинського слова reputatio, яке означає обдумування … [30, c. 17]”.

Відповідний опис у переліку посилань:

30. Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. — К.: Науковий світ, 2001. — 303 с.

Допускається також наводити посилання у виносках, при цьому його оформлення має відповідати бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера. Наприклад: “Так, Р. О. Стефанчук зазначає, що репутація (від латинського reputatio — обдумування …”1.

Відповідне посилання посторінкової виноски:

1 [30]. Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. — К.: Науковий світ, 2001. — С. 17.

Посторінкові виноски нумеруються на кожній сторінці.

Цитати.

Сильною стороною наукової праці є вміння автора на підтвердження своєї правоти посилатися на авторитетні джерела або дискутувати зі своїми опонентами. У цьому випадку академічний етикет вимагає правильно відтворювати текст цитати. Текст цитати береться в лапки, приводиться в тій же граматичній формі, що і відповідному джерелі, зі збереженням особливостей авторського тексту.

При непрямому цитуванні (при викладі думок інших авторів своїми словами) варто гранично точно викладати авторські думки й коректно оцінювати думки опонента. Цитування не повинне бути ні надлишковим, ні недостатнім: надлишкове цитування створює враження компілятивного характеру роботи, а недостатнє — знижує наукову цінність роботи здобувача.

В обов’язковому порядку кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, будь те монографія або стаття, оскільки при замовчуванні фактів використання чужого матеріалу реферат до розгляду приймальною комісією не допускається.

Примітки.

Примітки до тексту, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на аркуші декілька, то після слова “Примітки” ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1. …

2….

Якщо є одна примітка, то її не нумерують, і після слова “Примітка” ставлять крапку.

Нумерація посилання проводиться для кожної сторінки окремо.

Список використаних джерел.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують із каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т.ін.

Допускаються різні способи складання бібліографічних списків:

• алфавітний спосіб групування літературних джерел за прізвищами перших авторів або заголовків;
• по мірі згадування у тексті роботи.

Студенту магістратури доцільно обговорити форму складання списку використаної літератури з науковим керівником.

Наукова література оформляються згідно з вимогами державного стандарту  і подаються в алфавітному порядку (спочатку кирилицею, потім — латиницею та ін.).

Висновки

Отже, вивчення питання сутності та класифікації рефератів, визначення їхніх типологічних ознак має важливе значення для практики. Ці відомості відіграють велику роль у відборі матеріалів для реферування, в організації діяльності референтських служб, у розподілі обов’язків між ними, у визначенні ряду документів для реферування в національних органах інформації.

Чітке визначення видів рефератів необхідне для референтів і редакторів, для укладачів інструкцій з реферування, для індексаторів і розробників алгоритмів автоматизованого реферування та індексування текстів тощо.

Найбільш відомими і поширеними є класифікація, яка склалася в практиці органів науково-технічної інформації, а також класифікація, розроблена санкт-петербурзькими вченими-інформатиками. Обидві класифікації мають багато спільного, оскільки базуються на найважливіших ознаках документів. Виходячи з цих класифікацій, основними видами рефератів можна вважати ті, які розглядаються нижче.

За глибиною розкриття змісту реферати поділяють на інформативні та індикативні. Інформативний реферат може виконувати весь комплекс властивих рефератам функцій, оскільки він максимально повно розкриває зміст первинного документа. У такому рефераті здебільшого наводять відомості про предмет дослідження і мету роботи, про методи, умови й основні результати дослідження; подають пропозиції автора щодо застосування результатів дослідження, основні характеристики розглянутих технологічних процесів, технічних виробів; ознайомлюють з новою інформацією про відомі явища, предмети тощо.

Прикладом такого реферата можна вважати реферат на статтю про знезаражування та очищення питної води портативними автономними водоочисниками комбінованої дії.

Процес реферування – низка логічних операцій, таких як: оцінка, відбір, аналіз та узагальнення відомостей, що містяться в первинному документі. Правила виконання кожної окремої операції, послідовність операцій становлять методику реферування.

Основоположною дією референта в складанні реферату є читання, позаяк доводиться кілька разів читати і перечитувати первинний документ. Причому читання виступає як складний розумовий процес, пов’язаний з глибоким усвідомленням змісту документа. Розрізняють три основних види читання, застосовуваних у процесі реферування: ознайомлювальне, вивчальне, реферативне.

Узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду реферування документів показує, що воно пройшло, хоч і відносна короткий, але вельми швидкий шлях розвитку. Триває активне дослідження питань історії, методики й організації реферування, дискутуються теоретичні аспекти реферування: вимоги до рефератів, критерії відбору матеріалу для реферування, принципи реферативного аналізу текстів, особливо тоді, коли використовуються ЕОМ, тощо.

Практика засвідчує, що, незважаючи на впровадження формалізованих методик, інтелектуальне реферування – це процес творчий, він залежить від професіоналізму, ерудиції та досвіду референта, що і позначається на якості рефератів.

Потреба в реферуванні потужних потоків документів зі зменшенням затрат, забезпечення доступності рефератів для широкого кола користувачів, забезпечення уніфікації надання інформації в рефератах дає змогу щораз активніше залучати комп’ютерну техніку, удосконалювати існуючі й розробляти нові методи автоматизованого реферування.

Список використаної літератури

1. Автоматизация индексирования и реферирования документов [// Итоги науки и техники. Сер. Информатика. Т.7 / Под ред. проф. В.И.Горьковой. – М.: ВИНИТИ, 1983. – 246 с.
2. Аналітико-синтетична обробка документів: Підруч. для студ. ін-тів культури / Е.Т.Карачинська Є.А.Медведєва В.К.Удалова Л.Г.Хромченко. – Х.: Харк. держ. ін-т культури, 1996. – 257 с.
3. Блюменау Д. И. Информационный анализ: синтез для формирования вторичного потока документов: Учебно-практич. пособие. — СПб.: Профессия, 2002. — 235 с.
4. Брискман М.А., Леонов В.П. Современное состояние теории и практики реферирования // Науч. и техн. б-ки СССР. – 1976. – Вып. 4. – С. 29-33.
5. Вейзе А.А. Реферирование текста. – Минск: Изд-во Белорус. ун-та 1978. – 128 с.
6. Гончаренко А.П. Проблемы и перспективы развития общегосударственной системы научно-технической информации Украины //НТИ-99: Материалы конф. – М. 1999. – С. 85-86.
7. Дубровіна Л.А. Національна архівна інформаційна система України «Архівна та рукописна україніка» //Актуальні проблеми сучасного джерелознавства: Матеріали укр.-рос. наук. семінару. – К. С.Пб. 1999. – С. 81-86.
8. Ефременкова В.М. Хачко О.А. Отражение периодических изданий Украины в Реферативном журнале и Базах данных ВИНИТИ // НТИ. Сер.1.- 1999. – № 3. – С. 18-22.
9. Жданова Г.С. О научных основах методики реферирования // НТИ. Сер.2. – 1967. – № 2. – С. 12-16.
10. Зайченко Н. Реферативні ресурси — інформаційний продукт сучасної наукової бібліотеки //Бібліотечний вісник. — 2005. — №1. — C. 28-35.
11. Зайченко Н. Сорока М. Український реферативний журнал (методологічні та практичні засади розробки і створення) // Бібл. вісн. – 1999. – № 1. – С. 10-12.
12. Карташов Р. Про створення реферативних журналів України // Вісник книжкової палати. – 1996. – № 1-2. – С. 27-30.
13. Коханова І. Реферування документів як затребувана сфера інформаційної діяльності. // Вісник книжкової палати: науково-практичний журнал. – 2009. – №2. – С. 31-32.
14. Кубах А.І. Рекомендації до підготовки рефератів. — Харків: ХНАМГ, 2007. — 16 с.
15. Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Підручник. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 334 с.
16. Омельчук В.Ю. Національна бібліографія України: тенденції розвитку проблеми розробки // Бібліографічний вісник. – 1995. – № 5. – С. 1-13.
17. Самойленко Т. Реферат и аннотация. //Секретарь-референт. — 2005. — №3. — C. 40-41.