Вступ

Актуальність теми. Згідно з загальноприйнятими принципами безпеки [1, 2] кінцевою стадією поводження з радіоактивними відходами (РАВ) є їх остаточне захоронення. Безпека захоронення РАВ має забезпечуватись за рахунок створення системи інженерних і природних бар’єрів, яка запобігатиме потраплянню РАВ у доступне для людини середовище, та дотримання встановлених регулюючих вимог на кожному з етапів життєвого циклу сховища (виборі майданчика, проектуванні, будівництві, експлуатаціїта закритті).

Усі питання, пов’язані з безпекою захоронення РАВ, повинні знайти своє відображення у нормативних документах, у яких мають бути визначені загальні принципи радіаційного захисту, критерії та вимоги безпечного захоронення, в тому числі підходи до оцінки безпеки сховища і впливу на навколишнє середовище. Такі регулюючі вимоги мають бути спрямовані на захист здоров’я людини та захист навколишнього середовища від можливого негативного впливу РАВ у період їхньої потенційної небезпеки.

На сьогодні в Україні вже розроблені та діють базові закони і ряд нормативних документів, якими визначено основні вимоги до ведення робіт та їхній порядок при поводженні з РАВ [3-12], а деякі з нормативних документів знаходяться у стадії розробки. Так, для регулювання безпеки при захороненні РАВ Держатомрегулюванням України було розроблено нормативно-правовий акт «Загальні положення забезпечення безпеки при захороненні РАВ у геологічних сховищах» [13] та передбачено розробку «Основних технічних вимог забезпечення безпеки при поводженні з РАВ», які, серед іншого, встановлюють загальні вимоги до забезпечення безпеки при виборі майданчиків сховищ РАВ. Розроблено також проект документу «Методичні рекомендації з проведення оцінки радіаційної безпеки приповерхневих сховищ радіоактивних відходів» [14],в якому визначено підходи до проведення оцінки безпеки.

При розробці національної системи нормативно-правових актів, що регулюють питання поводження з РАВ, Україна, ратифікувавши відповідні міжнародні конвенції, має додержуватися вимог, визначених міжнародними домовленостями. Зокрема, в «Об’єднаній конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами» [2] сформульовано ряд зобов’язань сторін щодо впровадження заходів із забезпечення безпеки сховищ РАВ, серед яких важливе місце займають питання вибору майданчика сховища.

Для забезпечення правового регулювання у сфері поводження з РАВ, а також підтримки процесу прийняття рішень про розміщення сховищ для захоронення РАВ, Держатомрегулювання України проводить розробку нормативного акта, який має назву «Вимоги до вибору майданчика для розміщення сховища для захоронення радіоактивних відходів» (далі НА) і має визначити критерії вибору майданчиків для розміщення сховищ РАВ. Нижче наведено аналіз проекту цього документу.

Мета роботи – дослідити механізм реагування на спроби розміщення на території України сховищ радіоактивних відходів.

Основні завдання роботи:

— охарактеризувати правове забезпечення радіаційної безпеки та розміщення сховищ радіоактивних відходів;

— виявити головні принципи державної політики щодо спроби розміщення на території України сховищ радіоактивних відходів.

Об’єктом дослідження є розміщення на території України сховищ радіоактивних відходів.

Предметом дослідження виступає реагування на спроби розміщення на території України сховищ радіоактивних відходів.

1. Правове забезпечення радіаційної безпеки та розміщення сховищ радіоактивних відходів

Радіаційна безпека — дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами та стандартами з безпеки. Під нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки розуміються критерії, вимоги й умови забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії. Вони приймаються з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії. Дотримання норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки є обов’язковим при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії.

Із врахуванням зазначених норм, правил і стандартів визначаються заходи щодо забезпечення: а) захисту населення, середовища їх перебування, персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання від радіаційного впливу; б) радіаційної безпеки при поводженні з ядерними матеріалами й експлуатації ядерних установок; в) безпеки при поводженні з радіоактивними відходами.

Захист населення, середовища їх перебування, персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання від радіаційного впливу. Згідно статті 3 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючого ви­промінювання. Встановлено також (стаття 5 Закону), що основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати 1 мілізіверта ефективної дози опромінення за рік, при цьому середньорічні ефективні дози опромінення людини, віднесеної до критичної групи, не повинні перевищувати встановлених цією статтею основних дозових меж опромінення незалежно від умов і шляхів формування цих доз.

Закон встановив також правила радіаційної стандартизації та нормування, обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо захисту людини у випадку радіаційної аварії, порядок захисту людини від радіонуклідов, що містяться у будівельних матеріалах і продуктах харчування, а також забезпечення захисту людини під час лікування та здійснення медичної діагностики [7, c. 31].

Встановлена й система контролю та обліку доз опромінення населення, яка спрямована на визначення критичних груп людей (однорідна за умовами життя, віком і статтю група, яка може отримати максимальні ефективні дози опромінення за певним шляхом опромінення внаслідок практичної діяльності) залежно від умов і місця проживання чи розташування робочих місць і реєстрацію індивідуальних доз опромінення осіб, віднесених до критичної групи. Щодо осіб з критичної групи людей здійснюється обов’язковий контроль та облік індивідуальних доз опромінення за умови, що величина ефективної дози опромінення будь-якої людини з критичної групи перевищує дозову межу, яка встановлена відповідними нормативами. Облік індивідуальних доз опромінення людей, віднесених до критичної групи, ведеться в районному (міському) дозовому реєстрі опромінення, організацію ведення якого здійснюють місцеві органи виконавчої влади.

Ядерні матеріали є виключно загальнодержавною власністю. Під час використання ядерних матеріалів обов’язковим є дотримання норм, правил, стандартів та умов, що забезпечують ядерну безпеку. Вимоги зазначених норм, правил і стандартів приймаються в установленому законодавством України порядку з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії.

Важливою умовою використання ядерних матеріалів є забезпечення їх фізичного захисту, цілями якого є: створення державою умов, які зводили б до мінімуму можливість несанкціонованого вилучення ядерного матеріалу, а також можливість і наслідки будь-яких навмисних актів щодо ядерної установки або ядерного матеріалу, транспортного засобу, призначеного для перевезення ядерного матеріалу, які можуть прямо або опосередковано створити загрозу для здоров’я або безпеки населення в результаті радіаційного впливу; на­дання необхідної інформаційної та технічної допомоги державним органам, які здійснюють оперативно-розшукові заходи щодо повернення зниклого ядерного матеріалу. Забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів є обов’язковою умовою для надання дозволу на будівництво й експлуатацію ядерних установок, виготовлення, використання, зберігання та перевезення ядерних матеріалів. Рівень фізичного захисту ядерних матеріалів під час міжнародних перевезень повинен відповідати міжнародним договорам, учасником яких є Україна. Порядок державного регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів визначає Кабінет Міністрів України. Відповідальність за забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів несе експлуатуюча організація. За законодавством особи, що бажають виконувати роботи з ядерним матеріалом, допускаються до такої роботи лише за наявності позитивних висновків спеціальної перевірки всіх відомостей, що вони подали про себе. Спеціальну перевірку виконують на підставі відповідного запиту державні органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність згідно з законодавством. Порядок проведення спеціальної перевірки встановлює Кабінет Міністрів України [10, c. 37-38].

2. Принципи державної політики щодо спроби розміщення на території України сховищ радіоактивних відходів

Радіоактивні відходи — матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів і субстанцій не передбачається. Правовідносини у сфері поводження з радіоактивними відходами регулюються Законом України «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995), Законом України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» ( 1995), Законом України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» (2000), іншими актами законодавства.

Основними принципами державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами є: пріоритет захисту життя та здоров’я персоналу, населення та навколишнього природного середовища від впливу радіоактивних відходів згідно з державними нормами радіаційної безпеки; реалізація державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами шляхом розробки та виконання довгострокової Державної програми поводження з радіоактивними відходами, її перегляд і затвердження кожні три роки; забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів, якого можна досягти на практиці; недопущення неконтрольованого накопичення радіоактивних відходів; забезпечення державного нагляду за поводженням з радіоактивними відходами; прийняття рішень щодо розміщення нових сховищ радіоактивних відходів з участю громадян, їх об’єднань, а також: місцевих органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування; Гарантування надійної ізоляції радіоактивних відходів від навколишнього природного середовища при обґрунтуванні безпеки сховищ радіоактивних відходів; зберігання радіоактивних відходів у виробників відходів обмежений час з наступною передачею спеціалізованим підприємствам по поводженню з радіоактивними відходами; заборона проведення робіт по захороненню радіоактивних відходів юридичним і фізичним особам, унаслідок діяльності яких утворю­ються радіоактивні відходи та які поставляють і використовують радіоактивні речовини, ядерні установки; міжнародне співробітництво у сфері поводження з радіоактивними відходами; активна науково-дослідницька діяльність у сфері поводження з радіо­активними відходами.

Система захоронення РАВ має гарантувати досягнення наступних цілей безпеки [1, 3-4]:

—      належний захист від ризиків, пов’язаних з РАВ, шляхом концентрування та ізоляції РАВ від доступного для людини природного середовища протягом необхідного часу;

—      пасивну безпеку захоронення, тобто створення такої системи захисту РАВ у сховищі, яка після закриття сховища у майбутньому не буде залежати від можливих дій людини з обслуговування та контролю стану сховища і нагляду за майданчиком захоронення.

Згідно з рекомендаціями МАГАТЕ, існуючою міжнародною практикою та вимогами чинних нормативно-правових актів України РАВ можуть бути захоронені у сховищах приповерхневого типу (наземні або заглиблені) або геологічних. Спосіб ізоляції відходів визначається в залежності від рівня їхньої активності, періоду напіврозпаду радіонуклідів, що входять до складу РАВ, рівня тепловиділення. Так, у приповерхневих сховищах (на глибинах до 100 метрів) захоронюють короткоіснуючі РАВ низької і середньої активності, що містять, в основному, короткоіснуючі радіонукліди та обмежені концентрації довгоіснуючих радіонуклідів/ Визнаним в світовій практиці способом ізоляції високоактивних та довгоіснуючих РАВ є їхнє розміщення в сховищах, розташованих у глибоких стабільних геологічних формаціях [7, c. 31].

При виборі концепції захоронення значну роль приділяють врахуванню властивостей майданчика сховища як природного бар’єру, який має обиратися таким чином, щоб забезпечувався захист навколишнього середовища та здоров’я людини з урахуванням потенційної радіологічної небезпеки, яку можуть становити РАВ з певними фізико-хімічними характеристиками.

До початку спорудження сховища, відповідно до рекомендацій МАГАТЕ, здійснюється системна оцінка прийнятності умов майданчика для захоронення відповідних категорій РАВ, а в процесі вибору місця для спорудження сховища розглядаються альтернативні варіанти. При цьому експлуатуюча організація сховища (Оператор) мають надати до регулюючого органу країни документ, який містить аналіз переваг та недоліків кожного з майданчиків, що розглядалися в процесі вибору місця, а також тих міркувань і висновків, що обґрунтовують прийнятність вибраного майданчика. Виходячи з цього, регулюючий орган приймає рішення про можливість розміщення сховища на конкретній території.

Зберігання та захоронення радіоактивних відходів дозволяється тільки у спеціально призначених для цього сховищах радіоактивних відходів. Під час зберігання або захоронення радіоактивних відходів забезпечується надійність їх ізоляції від навколишнього природного середовища системою природних і штучних бар’єрів. Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів у звичайних умовах забезпечується дотриманням норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки. Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів при екстремальних природних явищах (землетруси, повені, урагани тощо) чи аварійних ситуаціях забезпечується науково обґрунтованими проектними рішеннями щодо можливих сценаріїв подій, якими буде доведено не перевищення меж, встановлених нормами, правилами і стандартами ядерної та радіаційної безпеки [11, c. 45-46].

Громадянам, які проживають або працюють у районі розташування сховищ радіоактивних відходів та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, Гарантується право на компенсацію за шкоду, заподіяну цими сховищами й об’єктами. Питання про вид, обсяги та порядок надання таких компенсацій у кожному конкретному випадку вирішується Кабінетом Міністрів України.

В Україні накопичено значну кількість РАВ, в тому числі довгоіснуючих та високоактивних, питання про остаточне захоронення яких залишається невирішеним. Існування атомних станцій, уранових рудників, численних підприємств, в результаті діяльності яких утворюються РАВ, наявність відходів Чорнобильського походження, зняття з експлуатації ЧАЕС та, в перспективі, блоків інших атомних станцій вимагає невідкладного вирішення питань, пов’язаних з безпечним остаточним захороненням відходів.

Відповідно до Комплексної програми поводження з радіоактивними відходами в Україні споруджуються нові сховища приповерхневого типу на майданчику комплексу виробництв з переробки і захоронення РАВ «Вектор» в межах Чорнобильської зони відчуження, передбачено реконструкцію існуючих сховищ, а також створення національного геологічного сховища. У зв’язку з цим виникає нагальна необхідність оцінки прийнятності умов майданчиків для розміщення сховищ.

Як зазначено вище, безпека захоронення РАВ у значній мірі залежить від характеристик майданчика. Це вимагає встановлення певних вимог до процедури його вибору (від розробки концепції сховища до остаточного затвердження майданчика), а також необхідного ступеню охарактеризування майданчика. Процес вибору, з одного боку, має бути спрямований на визначення сприятливих майданчиків з достатніми розмірами, необхідними для виконання природним бар’єром функцій безпеки, як це визначено концепцією захоронення. З іншого боку, на основі аналізу подій природного і техногенного походження в районі розміщення конкретного майданчика сховища має бути визначений базис для проектування, або так звані «проектні критерії» [9, c. 47].

Внесок майданчика сховища у безпеку системи захоронення має оцінюватися з точки зору інтегральної здатності системи захоронення забезпечити належний рівень безпеки з урахуванням характеристик усіх компонентів системи захоронення. Кількісні вимоги до характеристик майданчика мають випливати з результатів такої оцінки, але загальні критерії вибору майданчика, головним чином, якісні, та критерії виключення повинні бути встановлені заздалегідь. Саме це й складає завдання розробки НА «Вимоги до майданчика для розміщення сховища для захоронення радіоактивних відходів».

До початку розробки НА була проведена науково-дослідницька робота «Аналіз та узагальнення наявного вітчизняного та міжнародного досвіду стосовно підходів, критеріїв та процедур вибору майданчиків для розміщення сховищ РАВ», за результатами якої визначено аспекти обґрунтування прийнятності умов для розміщення майданчиків сховищ. Було проаналізовано процедури дослідження і вибору майданчиків, фактори та критерії, що застосовуються в різних країнах при визначенні придатності умов майданчиків приповерхневого/геологічного сховищ. За результатами роботи сформульовано основне завдання НА, а саме: «…. встановлення повного та достатнього переліку факторів — характеристик майданчика, процесів, явищ та подій природного і техногенного походження, які мають аналізуватися при визначенні придатності майданчика для розміщення сховища (приповерхневого або розташованого на певній глибині, у стабільних геологічних формаціях) для захоронения відповідних категорій РАВ, відповідність яким дозволить забезпечити безпеку захоронення РАВ, мінімізуючи їхні впливи на теперішні та майбутні покоління».

Виходячи з встановлених в [5, 6] для сховищ РАВ принципів неперевищення та оптимізації, в НА сформульовано критерії радіаційного захисту на період експлуатації сховища та на довготривалий термін після його закриття. Зазначено, що довготривала безпека сховища після закриття базується на прогнозних оцінках індикаторів безпеки (дозах/ризиках). Протягом терміну потенційної небезпеки РАВ прогнозована доза не повинна перевищувати обмеження дози в 0,3 мЗв на рік (або еквівалентне йому обмеження ризику 10-5 на рік). Приймаючи до уваги невизначеності прогнозних оцінок на віддалене майбутнє, радіаційний захист вважається забезпеченим, якщо оцінені ризики для здоров’я людини знаходяться в діапазоні від 5-10 на рік (ризик, яким можна знехтувати) до 10″ на рік (прийнятний ризик). При цьому ризик 5-10 на рік розглядається як цільове значення, що використовується при оптимізації. Такий підхід відповідає рекомендаціям MATATE, кращій світовій практиці захоронення РАВ у приповерхневих сховищах та досвіду створення геологічних сховищ.

В НА чітко визначено вимогу про необхідність забезпечення безпеки захоронення РАВ за рахунок створення багатобар’єрної системи захисту. При цьому зазначено, що довготривала безпека має забезпечуватися пасивними засобами (за рахунок інтегральної дії природних і інженерних бар’єрів, які не вимагають обслуговування) і не повинна покладатися виключно на можливі дії прийдешніх поколінь [6].

В НА встановлюється, що паралельно з вибором майданчика та проведенням оцінки безпеки розроблюється проект сховища. При обґрунтуванні безпеки має бути доведено, що інтегральна ефективність системи захоронення забезпечить відповідність критеріям безпеки з урахуванням очікуваної еволюції системи захоронення та можливих зовнішніх впливів на майданчику сховища після його закриття. Обґрунтування довготривалої безпеки системи захоронення на термін потенційної небезпеки РАВ має включати прогнозні оцінки наслідків:

—      сценаріїв найбільш ймовірної еволюції системи захоронення протягом терміну потенційної небезпеки РАВ;

—      малоймовірних руйнівних подій, які можуть порушувати ізолюючу здатність системи захоронення в період експлуатації та після закриття сховища;

—      сценаріїв ненавмисного вторгнення на момент завершення активного адміністративного контролю.

Висновки

Відповідність системи геологічного захоронення цілям радіаційної безпеки демонструється шляхом проведення оцінки безпеки сховища. Метою оцінки безпеки є оцінка здатності геологічного сховища забезпечити додержання рівня безпеки для персоналу, населення та навколишнього природного середовища не нижче, ніж це передбачено нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.

Оцінка безпеки сховища полягає в проведенні прогнозної оцінки радіологічного впливу сховища на людину і навколишнє природне середовище (розрахунок індикаторів безпеки) та порівнянні одержаних результатів з визначеними критеріями безпеки (лімітами ризиків, доз, фоновими значеннями концентрацій радіонуклідів у природному середовищі тощо).

Оцінка безпеки геологічного сховища на період його експлуатації та на довгостроковий період після закриття проводиться до початку будівництва сховища. На кожному з етапів життєвого циклу геологічного сховища проводиться оцінка безпеки, прогнозні моделі і вихідні дані уточнюються і доповнюються, що дає змогу зробити висновки про надійність отриманих результатів і визначити шляхи компенсування невизначеностей вихідних параметрів.

При проведенні оцінки безпеки враховуються зовнішні події і процеси, а також такі, що можуть мати місце в межах майданчика геологічного сховища. Необхідно враховувати вплив хімічних та фізичних процесів (тепловиділення, іонізуюче випромінювання РАВ тощо) на стан вміщувальних порід та стабільність гірничих виробіток.

З метою гарантування виконання вимог та додержання критеріїв безпеки при захороненні РАВ експлуатуюча організація (оператор) сховища розробляє і впроваджує програми якості.

Упровадження програм якості гарантує, що:

• проект сховища відповідає вимогам безпеки і може забезпечити додержання критеріїв безпеки при експлуатації сховища та після його закриття;
• сховище споруджене відповідно до проекту;
• характеристики всіх конструкційних елементів сховища, структур, систем і елементів, важливих для безпеки, відповідають проекту сховища;
• можливі зміни в проекті сховища (характеристики бар’єрів, властивості відходів, експлуатаційні процедури) контролюються і не призведуть до несприятливих наслідків для безпеки сховища;
• сховище експлуатується у встановлених проектом межах безпеки;
• персонал має необхідну кваліфікацію;
• розроблено регламенти та інструкції експлуатації сховища за нормальних умов та у разі аварій;
• забезпечено належний контроль проходження РАВ та відповідну документацію з експлуатації сховища;
• передбачено належні коригувальні дії у разі порушення умов нормальної експлуатації;
• виконуються передбачені вимоги до належного ведення документації, розробленої протягом попередніх етапів життєвого циклу сховища, та зберігання всієї інформації, яка може бути важливою для безпеки в майбутньому.

Список використаної літератури

1. Об’єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами» Відень: IAEA, INFCIRC/546, 1997.
2. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», №40/95-ВР від 08.02.95; зміни згідно законів «Про зміни…»доданого закону: № 526/96-ВР, 19.11.96; №684/97-ВР, 03.12.97; № 783-146 30.06.99.
3. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами», № 256/95-ВР, 30.06.95; зміни згідно закону «Про зміни…»доданого закону: №1673-14, 20.04.2000.
4. Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», № 1370-14, BP, 11.01.2000.
5. Закон України «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне призначення», №3861- 4-ВР від 08.09.2005;
6. Норми радіаційної безпеки України, доповнення: Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення. (НРБУ-97/Д-2000 — ДГН 6.6.1.-6.5.000-2000). Затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 12.07.2000 №116.
7. Кутузова Т.Я. Оцінка безпеки приповерхневих сховищ радіоактивних відходів як основа для прийняття рішень щодо корегування дій // Екологічний вісник. — 2009. — № 6. — С. 31
8. Шестопалов В. Деякі результати рекогносцирувальних робіт у Чорнобильській зоні відчуження з оцінки можливості ізоляції радіоактивних відходів у сховищах геологічного типу // Бюлетень екологічного стану зони відчуження та зони безумовного відселення. — 2004. — № 1. — С. 33-35
9. Танський С. Вектор безпеки // Надзвичайна ситуація. — 2009. — № 5. — С. 46-51
10. Трегуб Ю. Проміжне зберігання: навіщо потрібні Україні проміжні сховища відпрацьованого палива АЕС // Безпека життєдіяльності. — 2004. — № 3. — С. 37-39
11. Хрущов Д. Видалення радіоактивних відходів у сховищах геологічного типу // Бюлетень екологічного стану зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення. — 2003. — № 2. — С. 44-51