Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Психологія — запитання та відповіді до заліку

1. Структура Національної системи соціально-психологічної служби України

Національна соціально-психологічна служба об’єднує державні органи й організації, що виконують практичні роботи у галузі соціальної педагогіки, прикладної соціології та психології.

До неї входять: психологічні та соціологічні підрозділи й служби, які функціонують у різних відомствах; соціально-психологічні служби державної адміністрації; територіальні (муніципальні) структури (об’єднання), що надають соціально-психологічні послуги населенню.

Структура НСПС має три рівні: центральні органи, об­ласні, районні (міські). На кожному з рівнів створюються практичні центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби. Чимале значення мають професійні асоціації та товариства соціальних працівників і практикуючих психологів.

Вищим органом управління НСПС є Рада головних психо­логів відомств і областей, яка вивчає напрями та зміст роботи НСПС, здійснює фінансування основних проектів, створює атестаційні й акредитаційні комісії.

Поточну роботу з виконання рішень ради, з координації практичних робіт і розвитку служби здійснює Координаційна група (комітет), що входить до складу Науково-методичного центру НСПС.

На основі відповідних кафедр інститутів удосконалення, лабораторій і центрів практичної психології, профорієнтації тощо створюється Науково-методичний центр Національної соціально-психологічної служби. Він є головною управлінською, методичною і координуючою організацією в НСПС.

Науково-методичний центр:

  • організовує та контролює виконання рішень Ради головних психологів;
  • організовує та координує роботу комісій, творчих груп, центрів і лабораторій, що входять до структури НСПС;
  • виступає головним виконавцем державних замовлень на здійснення робіт у галузі практичної психології та соціальної роботи;
  • здійснює розробку, експертизу і розповсюдження методів, методик і технологій, що застосовуються в діяльності НСПС;
  • бере участь в акредитації психологічних навчальних за­кладів;
  • здійснює атестацію спеціалістів вищої категорії в галузі практичної психології та соціальної роботи;
  • здійснює підвищення кваліфікації психологів, соціологів, соціальних працівників та ін.

Центр має право видавати або анулювати ліцензії на індивідуальну трудову діяльність в галузі практичної психології, перевіряти діяльність приватних фірм, що займаються практичною психологією, і ставити питання про її припинення, якщо вона приносить шкоду психічному здоров’ю населення, його духовному розвиткові.

При Центрі діє Рада з практичної психології, до якої входять представники наукових, навчальних, практичних психологічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти.

Головний психолог області є головною посадовою особою НСПС в області. Він підпорядковується керівникові Науково-методичного центру НСПС та обласній Раді з практичної психології, до якої входять: керівництво обласного Центру НСПС, представники психологічних навчальних закладів, науковці, психологічна громадськість, практикуючі психологи, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб та ін.

Обласний Центр НСПС можуть складати: курси підвищення кваліфікації або перекваліфікації психологів, соціальних працівників, дослідні лабораторії та центри, консультативні кабінети, методичні групи, практикуючі психологи й соціологи закладів обласного підпорядкування. Основні функції Центру: атестація спеціалістів, розробка і впровадження нових методик і методів, здійснення прак­тичної роботи, надання консультативно-методичної допомоги.

Головний психолог району (міста) є головною посадовою особою НСПС в районі (місті). Він підпорядковується головному психологові області та є, як правило, керівником рай­онного (міського) Центру психологічної служби.

До районного Центру НСПС можуть входити: психологи, соціальні працівники й соціологи, що працюють у державних закладах і установах, консультативні кабінети, центри профорієнтації, «Телефон довіри», сімейна консультативна служба, група аналізу інформації та ін. Головна задача Центру — надання практичної допомоги населенню.

2. Мета та завдання психологічної служби

НСПС є основою загальнодержавної системи охорони психічного здоров’я населення України. Вона виконує дорадчі та експертні функції в усіх державних і територіальних установах: забезпечення соціально-психологічних умов вільного саморозвитку особистості; розв’язання та профілактики різних типів конфліктів, психологічних перевантажень у професійній діяльності; створення оптимальних соціально-психологічних умов підвищення ефективності праці, навчання і виховання; захисту й допомоги людині, котра перебуває у кризовій життєвій ситуації; кваліфікованого управління соціальними процесами у суспільстві; забезпечення єдиної політики у психологічному захисті населення.

Головна мета НСПС — забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків і міжособової взаємодії) і водночас — підтримка розвитку і захист психічного здоров’я особистості громадян України.

Основні завдання НСПС:

  1. Надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціально-психологічні процеси у суспільстві.
  2. Виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки й культури, в органах законодавчої, виконавчої та судової влади.
  3. Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з урахуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних та природ­них катастроф.
  4. Участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і методик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації на людей.
  5. Координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, сім’єю, в галузях політичної, юридичної, військової, педагогічної та медичної психології, соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.
  6. Здійснення психометричного нагляду: розробка, упровадження і контроль за кваліфікованим використанням психологічних методик і технологій. Контроль за дотриманням професійної етики.
  7. Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів відповідно до державши і міжнародних стандартів.

3. Принципи діяльності психологічної служби

Організаційні принципи НСПС полягають у тому, щоб забезпечити її максимальну ефективність при оптимальних витратах і мінімальному кадровому забезпеченні. Оскільки НСПС діє в різних міністерствах та відомствах, її працівники мають, як правило, подвійне підпорядкування.

Діяльність соціально-психологічної служби є одним із вирішальних чинників гуманізації відносин у суспільстві, оскільки ґрунтується виключно на індивідуальному підході до особистості людини.

Принцип науковості означає, що вся діяльність психологічної служби ґрунтується на основі наукових підходів, науковій методології і засадах наукової психології. Методи, методики і технології у діяльності фахівців психологічної служби мають бути науково обґрунтованими, валідними і надійними. Неприпустиме застосування позанаукових, містичних, релігійних, окультних та інших методів і методик, що не пройшли наукової експертизи. Отже, використання в роботі телепатії, астрології, соціоніки, біоенергетики тощо — неприйнятне.

Принцип розвитку передбачає не тільки розвиток об’єктів психологічного впливу (учнів, студентів, батьків і викладачів), але й удосконалення системи управління, методичного забезпечення, мережі закладів психологічної служби.

Комплексність і системність у наданні соціальної та психологічної допомоги означає, що в діяльності психологічної служби мають бути поєднані вузька спеціалізація.

Міждисциплінарність у наданні психологічної та соціально-педагогічної допомоги означає, що у технологіях організації соціального і психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу потрібно поєднати не тільки психологічні і соціально- педагогічні методи, а й методи інших, суміжних наук, — соціології, педагогіки, дефектології, дидактики, фізіології та ін.

Структурність і цілісність. Цей принцип передбачає функціонування в освітній галузі єдиної психологічної служби з чіткою структурою, підпорядкуванням і координацією взаємодії окремих її елементів. Він не суперечить різноваріантності організації підрозділів служби на місцях, але конституює службу як єдину систему, що має єдину мету і завдання, методи і підходи до надання психологічної допомоги. У діяльності психологічної служби системи освіти застосовують єдині підходи, узгоджену методологію, єдині стандарти до оцінки роботи окремих підрозділів і спеціалістів.

Принцип забезпечення професійної підтримки і допомоги спеціалістам психологічної служби. Структурно і функціонально психологічна служба має бути вибудувана таким чином, щоб кожен окремий фахівець відчував методичну підтримку і психологічну допомогу чи то у вигляді супервізії або інтервізії, чи то у вигляді навчальних семінарів і тренінгів. Важливою формою професійної підтримки є методичні об’єднання спеціалістів служби за окремими напрямками роботи.

4. Моделі психологічної служби

Різноманітні моделі психологічної служби доцільно класифікувати за такими критеріями:

— об’єктно-цільовими: категорія об’єктів психологічної допомоги; пріоритетність надання психологічної допомоги; безпосередність/опосередкованість психологічної допомоги;

— організаційно-функціональними: територіально-організаційна підпорядкованість практичних психологів; їх професійно-кількісний склад;

  1. Об’єктно-цільові моделі психологічної служби

Моделі психологічної служби, виділені на основі змістовно-цільових критеріїв, можна назвати об’єктно-цільовими, тобто такими, що обумовлюються особливостями об’єктів та цілями психологічної допомоги, яка їм надається. Розкриємо зміст основних об’єктно-цільових моделей.

1.1. «Суспільна», «організаційна», «групова» та «особистісна» моделі психологічної служби. Серед об’єктно-цільових критеріїв слід виділити насамперед такий критерій як «категорія об’єктів психологічної допомоги».

1.2. «Екстремальна» та «стабільна» моделі психологічної служби. Наступним критерієм, за яким доцільно класифікувати об’єктно-цільові моделі психологічної служби, може виступати «пріоритетність надання психологічної допомоги різним категоріям об’єктів». Відповідно до цього критерію, можна виділити дві основні моделі психологічної служби.

Першу модель умовно можна назвати «екстремальною» .моделлю психологічної служби, яка орієнтована на надання термінової психологічної допомоги певним категоріям об’єктів в силу їх особливого «екстремального» (пріоритетного) статусу в певному соціумі, який обумовлений негативним впливом на них тих чи інших соціально-економічних, психофізіологічних та соціально-педагогічних чинників.

Другу модель можна назвати «стабільною» моделлю психологічної служби, яка надає психологічну допомогу всім категоріям населення та організаціям в стабільних, нормальних умовах її життєдіяльності.

1.3. «Безпосередня» та «опосередкована» моделі психологічної служби. Ще одним критерієм класифікації об’єктно-цільових моделей психологічної служби є безпосередність (опосередкованість) надання психологічної допомоги. Відповідно до цього критерію, можна виділити дві моделі психологічної служби – «безпосередню» і «опосередковану». Особливості цих моделей можна розглянути на прикладі діяльності шкільної психологічної служби.

Моделі психологічної служби, виділені на основі організаційно-функціональних критеріїв, можна назвати організаційно-функціональними, тобто такими, що обумовлюються особливостями організації діяльності практичних психологів відповідно до їх соціально-професійних ролей та функціональних обов’язків. Проаналізуємо виділені нами основні види організаційно-функціональних моделей.

2.1. «Внутрішньо-організаційна» та «зовнішньо-організаційна» моделі психологічної служби. Організаційно-функціональні моделі психологічної служби можуть бути класифіковані, в першу чергу, за таким критерієм як територіальна-організаційна підпорядкованість психологів. Відповідно можуть бути виділені такі моделі психологічної служби:

— «внутрішньо-організаційна» модель – модель, при якій психологічна допомога управлінському персоналу та працівникам організації надається психологом, який працює безпосередньо в організації (у школі, банку, фірмі тощо);

— «зовнішньо-організаційна» модель – модель, при якій психологічна допомога управлінському персоналу та працівникам організації надається психологом, який працює за межами організації, наприклад, у відомчих територіально-консультативних центрах (у системі освіти, скажімо, це будуть районні, міські центри психологічної служби).

5. Основні види роботи психолога

Психологи працюють у освітніх та науково-дослідних закладах, у лікарнях та різних соціальних службах, на виробництві, у правоохоронних органах та у службах з подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у сфері реклами та спорту, у засобах масової інформації. Найбільш розповсюдженими сферами професійної діяльності психолога, а відповідно і кваліфікаціями психолога є: психолог-викладач, психолог-дослідник, психолог-практик.

Психолог-викладач займається викладанням психологічних дисциплін, навчає дітей та дорослих основам психологічних знань. У залежності від того, в якому навчальному закладі працює викладач, головними його завданнями є:

– передача психологічних знань, умінь, формування навичок для майбутньої професійної діяльності у студентів-психологів;

– формування психологічної компетентності майбутніх педагогів, юристів, медичних працівників, інших спеціалістів, що необхідна їм для успішного виконання професійних обов’язків;

– формування психологічної компетентності учнів шкіл, гімназій та ліцеїв.

Основні види викладацької діяльності втілюються у життя за допомогою різноманітних методів передачі знань: лекції, семінарські та практичні заняття, підготовка підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій, проведення диспутів, обговорень різних психологічних проблем, організація діяльності психологічних кружків, наукових студентських товариств тощо. У процесі викладацької діяльності психологи використовують різноманітні форми організації навчання.

Психолог-дослідник займається науково-дослідною роботою у обраній галузі психології. Використовуючи різні методи – систематичне спостереження, експеримент, бесіду, анкетування, тестування – вони проводять психологічні дослідження, отримують об’єктивні знання про психічне життя, створюють концепції та теорії, які пояснюють і прогнозують психічні явища. Науковці повинні вміти працювати з літературою; аналізувати та систематизувати наукові факти; планувати, організувати та проводити психологічні дослідження; обробляти, аналізувати, систематизувати і узагальнювати отримані результати, готувати наукові звіти та публікації.

Наукові дослідження є важливим видом професійної діяльності також у викладачів університетів та інститутів. Сьогодні в Україні діє багато психологічних науково-дослідних установ.

Основними видами діяльності психолога-дослідника є: творчий аналіз існуючих психологічних теорій та практик застосування психологічних знань; розробка, організація та проведення наукових досліджень; розробка новітніх методів психологічного дослідження; створення нових теорій, що пояснюють існуючу дійсність, написання наукових праць.

Психолог-практик працює у таких сферах суспільної діяльності як освіта, охорона здоров’я, юриспруденція, виробництво, бізнес, торгівля та реклама, засоби масової інформації, політика та інших. Сьогодні майже кожна солідна організація намагається ввести у свій штат психолога, або залучити до співпраці психолога-консультанта, ставлячи перед ними найрізноманітніші завдання.

Основними видами діяльності психолога є: психологічні просвіта, профілактика, гігієна, діагностика, консультування, терапія, корекція/розвиток та реабілітація. Конкретний вибір та поєднання видів робіт, визначення які з них будуть пріоритетними, залежить від специфіки установи, де працює психолог, та проблем, що будуть ним розв’язуватися.

Одним із найважливіших та найпоширеніших видів діяльності психолога виступає психологічна просвіта.

Завданнями просвітницької діяльності є:

  • ознайомлення громадян з завданнями та можливостями соціально-психологічної служби, з колом проблем, які вони можуть розв’язати за допомогою психолога чи соціального працівника;
  • підвищення психологічної компетентності та психологічної грамотності населення;
  • пропаганда здорового способу життя.

Найчастіше просвітницька діяльність здійснюється у формі лекцій та виступів на семінарах і нарадах, бесід, методичних листів та рекомендацій, виступів у пресі, на радіо та телебаченні, «круглих столів», виставок літератури, диспутів, випусків інформаційних бюлетенів, довідників для молоді.

6. Стан і перспективи розвитку психологічної служби в Україні

Психологічна служба сьогодні вносить вагомий внесок у реформування галузі, впровадження психолого-педагогічних інновацій, реалізацію національних, державних і міжнародних програм. Практичні психологи і соціальні педагоги здійснюють діагностичну, корекційно-розвивальну, реабілітаційну і просвітницьку роботу з усіма учасниками навчально-виховного процесу — учнями, вихованцями, студентами, вчителями, батьками.

Така діяльність позитивно впливає на розвиток і формування особистості молодих громадян України.

Завдяки співпраці психолого-медико-педагогічних консультацій і центрів практичної психології та соціальної роботи розширюються можливості щодо інтеграції дітей з особливими потребами в суспільство, підвищується ефективність ранньої діагностики відхилень у розвитку дітей та здійснюється цілеспрямована розвивально-корекційна робота безпосередньо у навчальному закладі, де навчається дитина.

у діяльності психологічної служби системи освіти наявні недоліки, що негативно позначаються на її розвитку та учасниках навчально-виховного процесу.

Потребує удосконалення психологічний супровід освітянських інновацій, залучення практичних психологів до професійної експертизи і реалізації новітніх навчально-виховних методів. З метою коригування розвитку дітей в процесі навчання у початковій школі, своєчасного виявлення рівнів фізичного, психічного і соціального розвитку та організації корекційно-розвивальної роботи у навчальному закладі виникає потреба у тестуванні дітей, які вступають до школи.

З метою забезпечення поетапного переходу старшої школи на профільне навчання назріла необхідність в розробці методик професійної діагностики та професійного консультування, соціально-психологічного супроводу учнів старших класів.

В останні роки набула гостроти проблема соціального сирітства. З кожним роком збільшується кількість сімей, які потрапляють до розряду неблагонадійних, більш ніж 433 тис. одиноких жінок виховують дітей без допомоги батька.

Актуальною є проблема соціального супроводу дітей, батьки яких виїхали на «заробітки» за кордон.

Термінового вирішення потребує проблема забезпечення належних умов праці фахівців служби, оскільки лише 10% психологів працюють в окремих кабінетах.

7. Нормативно-правові документи, які регламентують діяльність психологічної служби

Нормативно-правові документи, які регламентують діяльність психологічної служби в системі освіти

  1. Етичний кодекс практичного психолога.
  2. Декларація прав людини.
  3. Конвенція про права дитини

Закони України

  1. Закон України «Про освіту» (від 23.05.1991 р. № 1060-ХП).
  2. Закон України «Про професійно-технічну освіту» (від 10.02.1998 р.№ 103/98-ВР).
  3. Закон України «Про дошкільну освіту (від 11.07.2001 р. № 2628-ІП).
  4. Закон України «Про загальну середню освіту» (від 13.05.1999 р. №651-XIV).
  5. Закон України «Про позашкільну освіту (від 22.06.2000 р.№ 1841-III).
  6. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (від 11.01.05).
  7. Конституція України.

Постанови Кабінету Міністрів

  1. Постанова КМУ «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» (від 05.04.94 за № 226).
  2. Постанова Кабміну України «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам» (від 14.04.97 за №346).
  3. Постанова Кабміну України про «Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти» (від 31.01.01 за №78).
  4. Постанова КМУ «Про перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників» (від 26.04.03 № 632).

Накази Міністерства освіти і науки України

  1. Про затвердження Положення про психологічну службу системи освіти України (наказ від 03.05.1999 р. № 127).
  2. Про внесення змін до Положення про психологічну службу системи освіти України (наказ від 07.06.2001 р. № 439).
  3. Про затвердження Типового положення про центри практичної психології і соціальної роботи (наказ від 15.08.2000 р. № 386).
  4. Про внесення змін і доповнень до нормативів чисельності практичних психологів та соціальних педагогів навчальних закладів (лист від 15.06.2004 р. № 1/9-324).
  5. Про планування діяльності, ведення документації і звітності усіх ланок психологічної служби системи освіти України (лист від 27.08.2000 р. № 1/9-352).
  6. Про зарахування часу роботи на посаді «психолог» до стажу педагогічної роботи практичних психологів загальноосвітніх та інших навчальних закладів (лист від 18.05.2001 р. № 1/9-193).
  7. Про атестацію практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів та центрів практичної психології і соціальної роботи (лист від 13.12.2001 р. № 1/9-439).
  8. Про затвердження Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів (наказ від 19.10.2001р. №691).
  9. Про затвердження Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України (наказ від 20.04.2001 р. № 330).
  10. Про найменування посад, розміри посадових окладів, тривалість щорічної відпустки працівників психологічної служби /лист від 30.10.2003 р. № 1/9-488).
  11. Про виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України з питання «Про стан і перспективи розвитку психологічної служби системи освіти України» (наказ від 12.05.2004 р. № 386).
  12. Про затвердження «Стратегії розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2008 р.» (наказ від 17.09.2004 р. № 734).
  13. Про тривалість робочого тижня практичних психологів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів (лист від 14.02.2005 р. № 1/9-64).
  14. Про визначення порядку присвоєння педагогічних звань педагогічним працівникам (наказ від 04.07.2005 р. № 396).
  15. Про освітній та кваліфікаційний рівень практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів (лист від 08.12.2005 р. № 1/9-701).
  16. Про затвердження умов проведення всеукраїнського конкурсу «Кращий працівник психологічної служби системи освіти» (наказ від 27.12.2005 р. №767).
  17. Наказ МОН України № 844 від 25.12.2006 «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми».

Листи Міністерства освіти і науки України

  1. Лист МОН України № 1/9-667 від 23.08.06 «Про вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства щодо захисту прав неповнолітніх».
  2. Лист МОН України № 864 від 28.12.2006 «Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України».
  3. Лист Мон України № 1/9-448 від 27.07.07 «Про проведення психологічних та соціологічних досліджень серед учасників навчально-виховного процесу».
  4. Лист МОН України № 1/9-479 від 15.08.07 «Про нормативи чисельності практичних психологів та соціальних педагогів навчальних закладів».
  5. Про планування діяльності, ведення документації і звітності усіх ланок психологічної служби системи освіти України (від 27.08.2000 за №1/9-352).
  6. Про тривалість робочого тижня (від 27.11.2000 за №109).
  7. Про зарахування стажу роботи на посаді «Психолог» до стажу педагогічної роботи практичного психолога (від 18.05.01 за № 1/9-193).
  8. Про освітній та кваліфікаційний рівень практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів (від 08.12.05 за №1/9-701).
  9. Про тривалість робочого тижня практичних психологів, соціальних педагогів (від 27.11.2000за№109).
  10. Про тривалість робочого тижня практичних психологів спеціальних загально освітніх навчальних закладів (від 14.02.05 за №1/9-64).
  11. Про нормативи чисельності практичних психологів та соціальних педагогів навчальних закладів (від 15.08.07 за № 1/9-479)

 8. Специфіка нормативної та правової бази психологічної служби у різних сферах суспільної практики

На сьогоднішній день не існує єдиного Положення, яке б всебічно регламентувало діяльність практичного психолога в сфері бізнесу та економіки. Хоча зафіксовано активізацію діяльності відповідних психологічних служб з 80 років XX століття.

Кожний психолог, працюючи на підприємстві або в установі, розробляє Положення, яке визначає мету, основні види та напрямки діяльності, функції та завдання психологічної служби. Правовою основою діяльності психологічної служби установ покарання є Положення про психологічну службу установ покарання, яке було затверджено відомчим наказом № 33 від 17 березня 2000 року (Психологічна служба в установах кримінально-виконавчої системи України // Практична психологія і соціальна робота — 2002. — № 6.).

У цьому положенні визначено, що психологічна служба є складовою частиною соціально-психологічної служби. Комплектування посад проводиться лише з фахівців, які мають базову психологічну або педагогічну освіту. На 600 осіб спецконтингенту штатними нормативами передбачено одну посаду. Психологічна служба установ виконання покарань підпорядковується регіональним управлінням та відділам соціально-психологічної роботи в області.

Загальне керівництво соціально-психологічною службою забезпечує управління виховної та соціально-психологічної роботи департаменту України з питань виконання покарань, до складу якого входить відділ організації психологічної роботи зі спецконтингентом. Психологічна (соціально-психологічна служба) у Збройних силах України Координує роботу практичних психологів у Збройних силах Головне управління виховної роботи при Міністерстві оборони України. Існують відповідні центри, кафедри при військових вузах. Діяльність практичного психолога здійснюється на основі відповідного відомчого Положення. До Національної системи соціально-психологічних служб входять соціальні служби для молоді. Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» з 1992 року створюється мережа соціальних служб для молоді. Основними документами, що регламентують їх діяльність та які заклали основу нормативно-правової бази системи в цілому є:

Постанова Кабінету Міністрів України № 648 від 13.08.1993 року «Про соціальні служби для молоді» та Постанова Кабінету Міністрів України № 839 від 17.10.1995 року «Про розвиток мережі соціальних служб для молоді».

їх продовженням є Постанова Кабінету Міністрів України № 63 від 21.01.1998 року «Про подальший розвиток мережі центрів соціальної служби для молоді і підвищення ефективності їх діяльності», яка затвердила план розвитку мережі соціальних служб для молоді.

9. Етичний кодекс психолога

На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів. Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об’єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими. Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров’я — у виконанні функцій, пов’язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління. Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов’язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

Психологи несуть особисту вiдповiдальність за свою роботу.

Психологи зобов’язанi всiляко запобiгати і не допускати антигуманних наслiдкiв у своїй професійній діяльності.

Психологи повиннi утримуватися вiд будь-яких дiй чи заяв, що загрожують недоторканостi особи; не мають права використовувати свої знання i становище з метою приниження людської гiдностi, пригнічування особистостi або манiпулювання нею; несуть вiдповiдальнiсть за додержання приоритету iнтересiв людини.

На психологiв покладається вiдповiдальнiсть за надiйнiсть використовуваних методiв та програмного забезпечення, валiднiсть обробки даних дослiджень, у тому числi i тих, які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.

Психологи застосовують лише тi знання, якими вони володіють вiдповідно до своєї квалiфiкацiї, повноважень, соцiального статусу.

Психологи постiйно поповнюють свої знання про новi науковi досягнення в галузі їхньої дiяльностi, беруться за розв’язання тiльки тих завдань, якi належать до сфери їх компетенцiї. У разi непосилъностi завдання психологи передають його iншому досвiдченому фахiвцевi або допомагають людинi, яка звернулася за пiдтримкою, налагодити контакт з професiоналами, що можуть надати адекватну допомогу.

10. Професійна та особистісна етика. Професійні обмеження в діяльності психолога

Наслідки спілкування з психологом-консультантом мають для клієнта велику особистісну значущість. Від дотримання ним ети­чних принципів професійної діяльності залежить те, яким буде втручання консультанта — розвиваючим або руйнуючим особис­тість клієнта.

У своїй роботі практичний психолог зіштовхується з так зва­ними етичними проблемами й «спокусами». Найбільш типові з них можуть бути такими:

Спокуса влади. Відомо, що в психолога є багато можливос­тей зробити людей залежними від себе. Погано, коли влада над вчинками й діями інших людей стає для когось самоціллю.

Проблема відповідальності психолога. На відміну від відпо­відальності звичайних людей (неспеціалістів) психолог не пови­нен всю відповідальність брати на себе. Його завдання більше складне — поступово сформувати почуття й готовність до відпо­відальності у своїх клієнтів. Сам же консультант відповідає за саму організацію такої допомоги, але не за прийняті рішення — це право (і відповідальність) належить клієнтові як суб’єктові самовизначення.

Спокуса «псевдосамовираження» на роботі, коли практи­чний психолог використовує свою професію скоріше для демонстрації своїх достоїнств, ніж для допомоги людям, які зве­ртаються до нього. Але, з іншого боку, взагалі не робити ніякого враження на клієнта (не вміти подобатися йому) теж не можна. Проблема в тім, щоб у прагненні подобатися необхідно знайти таку міру, що не перетворила б роботу консультанта в театр одного актора, а дозволила б максимально виявити себе й клієнта.

Спокуса «професійної моди», коли в погоні за останніми новинками в галузі практичної психології консультант витрачає багато часу на ознайомлення з новими методиками й по-справжньому не встигає ні однією з них оволодіти. Але, з іншого боку, консультант, дійсно, не повинен відставати від останніх наукових новинок. Імовірно, тут потрібна певна міра.

Проблема надмірного експериментування, коли консульта­нтові в якийсь момент захочеться узагальнити свій досвід і напи­сати наукову статтю або дисертацію. Можна помітити, як тоді клієнти з людей зі своїми проблемами можуть перетворитися для психолога-експериментатора в «статистичний матеріал», і допо­мога в рішенні їхніх проблем відійде на другий план. Природно, психолог-практик не повинен відмовлятися від наукового пошу­ку й експериментування, але пріоритетом все-таки повинна за­лишатися консультаційна допомога.

Спокуса спекуляції на відсутності загальноприйнятих критеріїв оцінки ефективності консультаційної роботи. Як відомо, консультація по суті своїй найчастіше прогностична, тобто орієнтована в майбутнє, й повноцінно оцінити якість роботи консультанта часто можливо лише через якийсь час (оперативні показники ефективності, тобто дані спостереження, самозвіти клієнтів, думки експертів і таке інше носять частковий характер).

11. Призначення психологічного кабінету та вимоги до його оформлення

Психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти (далі навчальних закладів) — це спеціально обладнане приміщення для здійснення професійної діяльності практичного психолога (соціального педагога).

У кабінеті забезпечується своєчасне і систематичне вивчення психофізичного, соціального розвитку дітей та учнів, мотивів їхньої поведінки та діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей. Кабінет діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку і саморозвитку дітей та учнів, сприяє виконанню освітніх і виховних завдань навчальних закладів.

Психологічний кабінет займає два приміщення: робочий кабінет практичного психолога (соціального педагога) та навчальний психологічний кабінет.

Робочий кабінет практичного психолога (соціального педагога) призначений для проведення індивідуальної психодіагностичної, корекційно-відновлювальної та розвивальної роботи; індивідуальної консультаційної роботи з учнями (дітьми), педагогічними працівниками, батьками, а також для підготовки до занять, тренінгів, виступів; обробки результатів психологічних обстежень та оформлення висновків та рекомендацій. Під робочий кабінет відводиться кімната площею не менше 12 кв.м у зручному для відвідувачів місці. На вхідних дверях вивішується табличка «Практичний психолог» («Соціальний педагог»), на видному місці — графік роботи, затверджений керівником навчального закладу.

Навчальний психологічний кабінет призначений для проведення занять з дітьми та учнями (навчальні курси, факультативні заняття, психологічні гуртки, практикуми, тренінги); групової діагностичної, розвивальної та психокорекційної роботи з учнями (дітьми), психологічної просвіти педагогічних працівників, батьків; систематичного підвищення рівня психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу. Навчальний психологічний кабінет розміщується поруч із робочим кабінетом практичного психолога (соціального педагога). На вхідних дверях вивішується табличка «Навчальний психологічний кабінет».

12. Матеріально-технічне оснащення кабінету психолога

Робочий кабінет практичного психолога (соціального педагога) рекомендується укомплектувати:

— меблями: письмовий та журнальний стіл, стільці, 2-3 крісла, шафи секційні для зберігання книг, навчально-методичних матеріалів, довідково-інформацінної документації, архіву тощо;

— сейфом для зберігання обліково-статистичної документації та документації для службового користування, аудіо- і відеокасет, дискет тощо;

— килимами для підлоги та пилососом для їх чищення;

— оргтехнікою: комп’ютером, принтером, ліцензованим програмним забезпеченням, сканером, ксероксом, телевізором, диктофоном, аудіо-, відеотехнікою з достатньою кількістю касет, діагностичними засобами, проекційною апаратурою та пристроями для її використання (екран, зашторювання, пульт дистанційного управління та ін.), кольорово-освітлювальною системою, освіжувачем та іонізатором повітря, засобами зв’язку тощо;

— канцелярським приладдям: папером (білим та кольоровим) форматом А-4, блокнотом А-3, фліп-чартом, маркерами, фломастерами, матеріалами для творчих занять (клей, пластилін, фарби, іграшки, ляльки та ін.) тощо.

Обладнання навчального психологічного кабінету. Робочі місця учнів (дітей) і практичного психолога (соціального педагога) обладнуються відповідно до вимог наукової організації праці, ергономіки, з дотриманням правил техніки безпеки. Вони обладнуються з урахуванням специфіки діяльності кабінету:

— психодіагностична робота, викладання навчальних курсів, психологічна просвіта учасників навчально-виховного процесу. Робочі місця учнів (дітей) -столи, які зручно переміщувати по кабінету. З шаф найбільш зручними є секції, що мають пересувні полички і напівполички;

— психологічні тренінги, практикуми, розвантаження, психотерапія. Приміщення устатковується 10-15 м’якими кріслами з високими підголовниками і вмонтованими в них гніздами для підключення індивідуальних наушників, килимом для підлоги, природно-декоративними елементами (рослини, акваріуми, фонтани) тощо.

Навчальний психологічний кабінет багатопрофільного використання може обладнуватись і іншим устаткуванням, виходячи із специфіки діяльності та функціонального призначення.

Психологічний кабінет оснащується комплектами підручників по класах (групах), навчально-методичних посібників, методичних рекомендацій, затверджених навчальних програм, фахових періодичних видань (журнали «Практична психологія та соціальна робота», «Обдарована дитина» та ін.), тестових методик, бланків, допоміжних матеріалів.

Облік товарно-матеріальних цінностей психологічного кабінету навчальних закладів здійснюється в установленому порядку.

13. Матеріали та робоча документація психолога

Матеріали та документація психологічного кабінету поділяються за категоріями:

  • Нормативно-правова.
  • Навчально-методична.
  • Довідково-інформаційна.
  • Обліково-статистична.
  • Для службового використання.

До нормативно-правових документів належать закони України, постанови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, накази, розпорядження, Положення Міністерства освіти і науки України, управлінь (відділів) освіти і науки місцевих державних адміністрацій щодо діяльності психологічної служби системи освіти України.

До навчально-методичних матеріалів належать підручники, навчально-методичні посібники, збірники методичних рекомендацій, навчальні програми (плани), фахові періодичні видання тощо.

До довідково-інформаційних матеріалів належать матеріали науково-практичних конференцій, семінарів, нарад, тематичні проспекти (буклети), доповіді, виступи на педрадах, навчально-тематичні плани роботи з учнями (дітьми), педагогічними працівниками, батьками тощо.

До обліково-статистичних документів належать: облік товарно-матеріальних цінностей психологічного кабінету, плани роботи практичного психолога (соціального педагога) на рік (місяць), форми статистичної звітності встановленого зразка тощо.

До матеріалів для службового користування належать: індивідуальні картки психолого-педагогічного діагностування, журнали індивідуальних консультацій, протоколи корекційно-відновлювальної та розвивальної роботи, матеріали психолого-педагогічних консиліумів, тексти (ключі) тестових методик, опитувальники, анкети, бланки відповідей тощо.

Доступ до обліково-статистичних документів та документів для службового користування регулюється завідувачем психологічним кабінетом відповідно до положень Етичного кодексу психолога (за винятком офіційних звернень правоохоронних і судових органів).

Крім того, в психологічному кабінеті має бути така інформація:

— список телефонів (адреси) місцевих спеціалізованих центрів, служб, консультацій медико-психологічного профілю;

— телефони (адреси) районного (міського), обласного центрів практичної психології і соціальної роботи (методистів-психологів).

14. Організація простору в кабінеті психолога

Простір кабінету має бути організовано відповідно до специфіки професійної діяльності психолога. Виходячи з цього, рекомендується поділ кабінету на кілька робочих зон, що мають різну функціональну навантаження. Можна виділити такі зони:

  • зона первинного прийому та бесіди з клієнтом
  • зона консультативної роботи
  • зона діагностичної роботи
  • зона корекційно-розвивальної роботи
  • зона ігрової терапії (тренінгова зона)
  • зона релаксації та зняття емоційної напруги
  • особиста (робоча) зона психолога
  • зона очікування прийому

Зона первинного прийому та бесіди з клієнтом оснащується робочим столом; картотекою з даними про клієнтів (дітях, вчителях, батьках); Поруч зі столом психолога доцільно помістити шафа, де можна розташувати необхідний діагностичний, методичний матеріал і інший інструментарій для психологічного обстеження.

У цій зоні ведеться первинна бесіда з батьками, офіційні бесіди з дітьми, педагогами та ін. Тому меблі в цій частині кабінету повинна бути розташована так, щоб підкреслити професійний статус психолога і створити певну дистанцію. Дуже добре, якщо стоїть тут меблі буде достатньо офіційної, солідною.

У зоні первинного прийому розташовується робочий стіл і крісло психолога, кілька стільців для відвідувачів, поставлених на різній відстані від столу під різним кутом до нього (прямо, під кутом, далеко від столу, кілька стільців разом, один окремо в кутку кімнати тощо) для того, щоб відвідувач (дорослий, дитина, дорослий разом з дитиною) міг вибрати найбільш зручний для себе місце. Одночасно розуміння того, яке місце зайняв відвідувач (наприклад, сіл чи дитина поруч з мамою чи волів сидіти окремо) може дати цінну додаткову інформацію.

Зона консультативної роботи. Ця частина кабінету передбачає створення довірчої і вільної обстановки, що допомагає відвідувачеві, що прийшов на прийом до психолога, спокійно обговорити хвилюючі його проблеми. Дана зона повинна бути оформлена максимально комфортно. Сприяють цьому (крім професіоналізму самого психолога) такі елементи інтер’єру, як зручні, затишні крісла, композиції з кімнатних рослин, панно з природних матеріалів, а також загальна колірна гамма обстановки, витримана в м’яких, пастельних тонах.

У кімнаті бажано мати три джерела світла: верхнє світло — для ділових бесід, лампу на столі психолога і бра, що дають м’яке світло, — для консультативної роботи.

Якщо кабінет розташований в одній кімнаті, то зона консультативної роботи виділяється осторонь від робочого столу психолога, на достатній відстані від нього.

Зона діагностичної роботи. Ця частина кабінету призначена для проведення обстежень (в індивідуальній чи груповій формі). Тут не повинно знаходиться зайвих предметів, яскравих деталей інтер’єру, які можуть відволікати увагу дітей, заважати їм зосередитися на пропонованих завданнях.

Всі необхідні психологу матеріали для роботи, повинні бути систематизовані і зручно розміщені в спеціальних шафах, так щоб ними було зручно скористатися.

Для діагностичної роботи в кабінеті корисно мати 2-3 робочих столу (шкільні парти) різного розміру, щоб дітям будь-якого віку було зручно за ними сидіти, виконуючи завдання (при необхідності це може бути один стіл і при ньому стілець, висоту сидіння якого можна змінювати). Навколо столів передбачається достатньо місця, щоб психолог міг зайняти будь-яку позицію біля дитини (навпроти, поруч, трохи збоку, під кутом). Один з робочих столів використовується як допоміжний. Тут перед проведенням роботи готуються необхідні методики, форми для реєстрації, секундомір, диктофон і пр.

Зона корекційно-розвивальної роботи. Різноманіття форм корекційно-розвивальної роботи передбачає відповідне оснащення цієї зони психологічного кабінету. Для занять з дітьми тут можуть бути розставлені індивідуальні столи-парти, дошка, фланелеграфа, мольберт і пр.

Для проведення занять в ігровій формі, які припускають вільне розміщення дітей на підлозі, в кабінеті обов’язково повинен бути килим (або килимове покриття), а також різноманітний роздатковий матеріал

Зона ігрової терапії (тренінгова зона). Ця зона обов’язково присутній в кабінеті дитячого психолога в тому випадку, якщо вона працює з дітьми молодшого шкільного віку. Вона повинна бути по особливому оснащена: м’яке покриття підлоги, пересувна меблі, що сприяє швидкій зміні ситуації в ігровому сюжеті, іграшки, виробні матеріали, олівці, альбоми. Тут доречно яскраве оформлення інтер’єру і насичення його дитячими виробами, малюнками на стінах і т.д. Колірний дизайн і фітодизайн в цій зоні взаємодоповнюють один одного у створенні «дитячого простору». Все це забезпечує простоту адаптації дітей до умов роботи в кабінеті і сприяє зняттю у них напруженості.

При роботі з підлітками психолог частіше застосовує тренінгові форми роботи, що накладає свій відбиток на оформлення зони. Залишається актуальним м’яке покриття, що дозволяє дітям розміститися на підлозі, пересувна меблі, наявність місця для зручного розміщення необхідних для роботи матеріалів: олівців, паперу, клею та ін. Однак простір стає менш насиченим яскравими акцентами, дає велику можливість для трансформації.

Зона релаксації та зняття емоційної напруги. Кабінет психолога може служити місцем емоційного розвантаження як для дітей, так і для дорослих (учителів, вихователів).

15. Спеціальні рекомендації щодо дизайну кабінету психолога

Оформлення психологічного кабінету має відповідати рекомендованим санітарно-гігієнічним, технічним нормам (освітленості, температури, вологості, швидкості руху повітря) та естетичним вимогам.

Психологічний кабінет влаштовують у приміщеннях з достатнім природним та штучним освітленням, звуковою ізоляцією, необхідною кількістю розеток. Кімнати мають забезпечувати психотерапевтичний ефект. Підвищенню комфортності сприяють кімнатні рослини, акваріуми, зображення природи тощо.

Для кращого розсіювання та відбиття світла стелю рекомендується фарбувати у білий колір.

Якщо вікна у приміщенні виходять на сонячний бік, то стіни краще фарбувати у холодні кольори: блакитний, зеленкуватий, салатний. Для приміщень з вікнами, орієнтованими на північ, північний захід, північний схід більше підходять кольори теплої гами: жовтуватий, світло-оранжевий, кремовий.

Підлога, незалежно від матеріалу, з якого вона зроблена, має бути темнішою, ніж стіни.

Приміщення слід обладнувати з урахуванням вимог сучасного дизайну. При оформленні психологічного кабінету рекомендується створення колірно-світлової композиції з урахуванням психофізіологічного ефекту кольорів.

 

16. Специфіка діяльності психологічних кабінетів системи психологічної служби у сфері освіти (ДНЗ, ЗНЗ, ПТНЗ)

Психологічна служба в системі освіти — це сукупність закладів, установ, підрозділів і посад, що складають єдину систему, основу якої становлять фахівці у сфері практичної психології і соціальної педагогіки: практичні психологи, соціальні педагоги, методисти, директори (завідувачі) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби.

Основною метою діяльності психологічної служби є психологічне забезпечення та підвищення ефективності педагогічного процесу, захист психічного здоров’я і соціального благополуччя усіх його учасників: вихованців, учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Соціально-педагогічний патронаж спрямований на надання соціально-педагогічної допомоги соціально незахищеним категоріям вихованців, учнів і студентів з метою подолання ними життєвих труднощів та підвищення їхнього соціального статусу.

Психологічна служба забезпечує своєчасне і систематичне вивчення психофізичного розвитку вихованців, учнів і студентів, мотивів їх поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей, створення умов для саморозвитку та самовиховання, сприяє виконанню освітніх і виховних завдань навчальних закладів.

Основні завдання психологічної служби системи освіти України полягають у:

— сприянні повноцінному розвитку особистості вихованців, учнів, студентів на кожному віковому етапі, створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку;

— забезпеченні індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу на основі його психолого-педагогічного вивчення;

— забезпеченні індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу на основі його психолого-педагогічного вивчення;

— профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному і психофізичному розвитку вихованців, учнів, студентів.

Практичний психолог навчального закладу:

— бере участь у здійсненні освітньої, виховної роботи, спрямованої на забезпечення всебічного індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів, збереження їх повноцінного психічного здоров’я;

— проводить психолого-педагогічну діагностику готовності вихованця, учня, студента до навчання та сприяє їх адаптації до нових умов навчально-виховного процесу, допомагає у виборі навчального закладу згідно з рівнем психічного розвитку;

— розробляє та впроваджує розвивальні, корекційні програми навчально-виховної діяльності з урахуванням індивідуальних, гендерних, вікових особливостей вихованців, учнів, студентів;

— сприяє вибору учнями і студентами професій з урахуванням їх ціннісних орієнтацій, здібностей, життєвих планів і можливостей, готує учнів до свідомого життя; здійснює превентивне виховання, профілактику злочинності, алкоголізму і наркоманії, інших залежностей і шкідливих звичок серед підлітків;

— проводить психологічну діагностику і психолого-педагогічну корекцію девіантної поведінки вихованців, учнів, студентів;

— формує психологічну культуру вихованців, учнів, студентів, педагогів, батьків або осіб, які їх замінюють, консультує з питань психології, її практичного використання в організації навчально-виховного процесу.

17. Особливості оснащення та організації діяльності психологічних кабінетів системи психологічних служб силових відомств України (Національна гвардія, Національна поліція, ЗСУ та ін.).

  1. Інтер᾿єр має викликати у відвідувачів позитивні емоції, надавати сприятливий вплив на організм особового складу поліцейських.
  2. У кімнаті розміщується 10–15 м᾿яких крісел, бажано підвищеної комфортності для зручного положення тіла.
  3. Кімната обладнується системою затемнення вікон, екраном, обрамленим кольорово-музичним пристроєм, акустичними колонками, технічними аудіо-відео засобами (телевізор; стерео системою з набором відео- та аудіодисків, що містять запис функціональної pелаксуючої та стимулюючої музики, відповідних настоїв або формул аутогенного тренування; діапроектор; кінопроектор та ін.), апаратами для кондиціонування повітря.
  4. У кімнаті забезпечується ілюзія великого відкритого простору (широко форматні фотошпалери, дзеркала, великі вікна). Доцільно створити куточок природи. Не потрібно перевантажувати кімнату дрібними деталями та предметами, що заважають настрою на розслаблення.
  5. Масажне крісло, яке повинно мати режими для відпочинку – «втома», «розслаблення» та «зняття болю», що допоможе зняти напругу в спині, ногах та загальної емоційної напруги

18. Специфіка оснащення та діяльності кабінетів організаційних психологів

Організовуючи простір робочого кабінету, дотримуйтеся таких принципів: комфортність гармонійність атмосфера довіри.

Завдання та цілі психологічної діяльності визначають й устаткування кабінету практичного психолога. Зокрема, для різних видів роботи практичного психолога варто облаштовувати такі зони: простір взаємодії з дитиною простір взаємодії з дорослими простір самостійної роботи практичного психолога.

Важливим доповненням до оформлення кабінету практичного психолога є живі кімнатні рослини. А от постійна присутність тварин — небажана. За умови професійної необхідності, зокрема корекції страхів, проявів агресії, тривожності у дітей, практичний психолог може використовувати їх взаємодію з тваринами ситуативно, тільки в разі відсутності в дитини алергічних реакцій.

 

19. Діагностичний інструментарій психолога

Діагностичний інструментарій для скринінгового дослідження добирайте так, аби практичний психолог під час одноразового вивчення міг би зробити висновок про відповідність психічного розвитку дітей віковим нормам або, навпаки, відставання від них. Загальний принцип добору діагностичних методик для проведення скринінгових обстежень передбачає: формування уявлень про психолого-педагогічний статус кожного дошкільника і найбільш значимі його психолого-педагогічні параметри на певному етапі розвитку розроблення системи психолого-педагогічних вимог до змісту окреслених параметрів статусу опис конкретних психолого-педагогічних якостей кожного дошкільника, які потрібно виявити під час діагностики добір діагностичних методів.

Під час психодіагностичного вивчення досліджуйте низку аспектів. Зокрема, з’ясуйте: чи проявляють діти інтерес до пізнавальної діяльності чи налаштовані вони самостійно розв’язувати поставлені практичним психологом завдання чи можуть засвоїти зразок або правило, запропоновані дорослим, і керуючись ними, виконати самостійні дії чи здатні дошкільники працювати зосереджено, цілеспрямовано. Діагностичний інструментарій допоможе залежно від предмета дослідження дібрати необхідні для цього методики. Це підвищить ефективність планування та проведення діагностичних мінімумів, а також сприятиме системності в діяльності працівників психологічної служби.

Використовують такі методи збору інформації про психолого-педагогічний статус кожної дитини і його відповідність нормативам вікового розвитку: експертні опитування педагогів і батьків структуроване спостереження за кожною дитиною під час обстеження психологічне обстеження дітей аналізування педагогічної документації і матеріалів попередніх та поточних обстежень визначення мети і завдань психолого-педагогічного супроводу практична реалізація психолого-педагогічного супроводу процесу навчання й розвитку дітей на кожному віковому етапі.

Діагностичний інструментарій з визначення професійної спрямованості школяра

  1. Інтелектуальний тест Г.Ю.Айзенка.
  2. Опитувальник самоставлення В.В.Століна .
  3. Особистісний опитувальник для дітей С.Е.Айзенка .J.Е.Р.І. .
  4. Орієнтаційно — діагностична анкета інтересів (ОДАНІ-2) .
  5. Опитувальник професійної спрямованості (ОПС) Д.Голанда (модифікація В.В. Синявського., О.О.Ящишина).
  6. Метод визначення комунікативних і організаторських схильностей (КОС-2) .
  7. Методика діагностики професійної спрямованості особистості (Б. Басса) .
  8. Опитувальник самооцінки схильностей до різних типів професійної діяльності (М.Волкова) .
  9. Тестова методика «Як обрати професію» .
  10. Опитувальник Л. Лучко «Ваша майбутня професія» .
  11. Методика визначення професійних переваг( Б.Басса) .
  12. Опитувальник визначення спонукань вибору професії .
  13. Диференційно-діагностичний опитувальник (ДДО) .
  14. Тест для діагностики акцентуацій характеру, модифікований С.І. Подмазіним .
  15. Тест Структури інтересів і схільностей (СІС) .
  16. Опитувальник «Мій шлях широкий» .
  17. Анкета «Що мені подобається?» (А. Йовайши) .
  18. «16-факторний особовий опитувальник Р. Б. Кеттелла (16-FPQ-187-A)» .
  19. Тестова методика
  20. Анкета для батьків учнів 9-х класів .
  21. Анкета для учнів 11 класу .
  22. Анкета для учнів 9 класу .
  23. Методика «Мотиви вибору професії» .
  24. Формула темпераменту .
  25. Тепінг-тест Є. Ільїна .
  26. Праве чи ліве .

20. Методичне забезпечення (матеріали) діяльності психолога

Матеріали та документація практичного психолога і соціального педагога згідно з наказом Міністерства освіти і науки України № 691 від 19.10.01 «Про затвердження Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів» розподіляється за категоріями:

  • нормативно-правові документи: закони України, постанови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, накази, розпорядження, Положення Міністерства освіти і науки України, управлінь (відділів) освіти і науки місцевих державних адміністрацій щодо діяльності психологічної служби системи освіти України;
  • навчально-методичні матеріали: підручники, навчально-методичні посібники, збірники методичних рекомендацій, навчальні програми (плани), фахові періодичні видання тощо;
  • довідково-інформаційні матеріали: матеріали науково-практичних конференцій, семінарів, нарад, тематичні проспекти (буклети), доповіді, виступи на педрадах, навчально-тематичні плани роботи з учнями (дітьми), педагогічними працівниками, батьками тощо;
  • обліково-статистичні документи: облік товарно-матеріальних цінностей кабінету, плани роботи практичного психолога та соціального педагога на рік (тиждень), форми статистичної звітності встановленого зразка тощо;
  • матеріали для службового використання: індивідуальні картки психолого-педагогічного діагностування, журнали консультацій, протоколи корекційно-відновлювальної та розвивальної роботи, матеріали психолого-педагогічних консиліумів, тексти (ключі) тестових методик, опитувальники, анкети, бланки відповідей тощо.

Доступ до обліково-статистичних документів та документів для службового використання регулюється практичним психологом, соціальним педагогом відповідно до положень Етичного кодексу психолога (за винятком офіційних звернень правоохоронних і судових органів).

Крім того, в кабінеті практичного психолога і соціального педагога має бути наступна інформація: список телефонів (адреси) місцевих спеціалізованих центрів, служб, консультацій медико-психологічного профілю; телефони (адреси) районного (міського), обласного центрів практичної психології і соціальної роботи (методистів-психологів). Додатково рекомендується мати список робочих (домашніх) телефонів працівників соціально-психологічної служби району (міста), список літератури психолого-педагогічної тематики, що є у бібліотеках шкіл району (міста).

21. Фінансування та керівництво кабінету психолога

Завідування психологічним кабінетом покладається керівником навчального закладу на практичного психолога (соціального педагога).

Завідуючий кабінетом несе відповідальність за зміст роботи психологічного кабінету, планування діяльності та ведення документації, зберігання та правильне використання обладнання та інших матеріальних цінностей.

До обов’язків завідуючого психологічним кабінетом входить: систематичне поповнення та удосконалення навчально-матеріальної бази кабінету, забезпечення робо-ти технічних засобів, дотримання правил санітарії та гігієни, протипожежної безпеки і поводження з електричними приладами.

За завідування психологічним кабінетом здійснюється доплата згідно із законодавством України.

Фінансування діяльності психологічної служби системи освіти та оплата праці практичних психологів і соціальних педагогів, працівників кабінетів (центрів), методистів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Фінансування діяльності психологічної служби вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації (у тому числі оплати праці її працівників) здійснюється за рахунок власних коштів вищого навчального закладу.

Працівникам психологічної служби системи освіти надаються окремі приміщення (кабінети) для проведення діагностичної, навчальної, тренінгової, консультативної, розвивальної і корекційної роботи.

22. Кваліфікаційна характеристика психолога

Практичний психолог вищої категорії має вищу освіту зі спеціальності “Психологія”, “Практична психологія”, проявляє високий рівень професіоналізму, ініціативи, творчості, дотримується етичного кодексу психолога, досконало володіє ефективними формами, методами психологічного забезпечення навчально-виховного процесу, досяг високої результативності, якості своєї праці, відзначається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування, має власні методичні розробки. Стаж роботи на посаді практичного психолога – не менше 5 років.

Практичний психолог I категорії має вищу освіту зі спеціальності „Психологія”, “Практична психологія” виявляє ґрунтовну професійну компе­тентність, дотримується етичного кодексу психолога, добре володіє ефективними формами, методами психологічного забезпечення педагогічного про­цесу, досяг значних результатів у психолого-педагогічній діяльності, відзначається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Стаж роботи на посаді практичного психолога – не менше 3 років.

Практичний психолог II категорії має вищу освіту зі спеціальності “Психологія”, “Практична психологія”, виявляє достатній професіоналізм, дотримується етичного кодексу психолога, використовує сучасні форми, методи психологічного забезпечення навчання та виховання, розвитку дітей, вихованців, учнів, досяг вагомої результативності у психолого-педагогічній діяльності, відзначається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Стаж роботи на посаді практичного психолога – не менше 1 року.

Практичний психолог має вищу освіту зі спеціальності “Психологія”, “Практична психологія”, професійно компетентний, дотримується етичного кодексу психолога, забезпечує нормативні рівні психологічної підтримки навчально-виховного процесу, задовольняє етичним та культурним вимогам до педагогічних працівників.

23. Посадові права та обов’язки психолога

Посадові обов’язки.

Вивчає вплив психологічних, економічних і організаційних факторів виробництва на трудову діяльність працівників підприємства, організації, установи з метою розробки заходів з покращення їх умов праці і підвищення ефективності роботи. Виконує роботу з укладання проектів планів і програм соціального розвитку, визначення психологічних факторів, які чинять вплив на працюючих.

Проводить спільно з фізіологом дослідження індивідуальних якостей працюючих, особливостей трудової діяльності робітників і службовців різних професій і спеціальностей, а також пов’язані з професійним відбором, перевіркою психологічних умов праці, виявом інтересів і схильностей, задоволеністю працею.

Бере участь в експериментах з визначення впливу умов праці на психіку робітника.

Аналізує трудові процеси і психологічні стани робітника під час роботи.

Спільно з соціологом та іншими спеціалістами бере участь у визначенні задач соціального розвитку.

Здійснює вибір найактуальніших питань і проблем, які вимагають розв’язання (плинність кадрів, порушення трудової дисципліни, малоефективна праця), визначає шляхи усунення причин, які їх викликають.

Розробляє професіограми і детальні психологічні характеристики професій робочих і посад службовців, які визначаються впливом виробничого середовища на нервово-психічну напругу працюючого, дає рекомендації відносно умов оптимального використання особистих трудових можливостей людини з врахуванням перспективи розвитку її професійних здібностей.

Бере участь у реалізації заходів з виробничої і професійної адаптації молодих робітників і спеціалістів.

Готує рекомендації і пропозиції з впровадження результатів психологічного дослідження в практику, а також заходи з конкретних напрямків удосконалення управління соціальним розвитком, які сприяють організації оптимальних трудових процесів, встановленню раціональних режимів праці і відпочинку, покращенню морально-психологічного клімату, умов праці і підвищення працездатності людини, здійснює контроль за їх виконанням.

Аналізує причини плинності кадрів, їх підбір та розстановку, виходячи з вимог організації праці і управління виробництвом, розробляє пропозиції з забезпечення стабільності кадрів, прийняття необхідних заходів з адаптації працівників.

Бере участь у формуванні трудових колективів, у проектуванні систем організації праці (організації робочого часу, раціоналізації робочих місць) з врахуванням психологічних факторів і ергономічних вимог.

Консультує керівників підприємств, установ, організацій з соціально-психологічних проблем управління виробництвом і соціальним розвитком колективу, а також робітників, які займаються кадровими і трудовими питаннями.

Повинен знати:

  • постанови, розпорядження, накази, інші керівні і нормативні документи, які відносяться до питань практичної психології;
  • психологію праці і управління, інженерну і соціальну психологію;
  • методи вивчення психологічних особливостей трудової діяльності робітників;
  • технічні засоби, які застосовуються при вивченні умов праці;
  • передовий вітчизняний і зарубіжний досвід роботи психологів;
  • основні технології виробництва;
  • основи економіки, організації виробництва, праці і управління;
  • основи профорієнтаційної роботи;
  • законодавство про працю;
  • правила внутрішнього трудового розпорядку;
  • правила і норми охорони праці.

24. Вимоги до кваліфікаційних категорій практичного психолога

Вимоги до кваліфікації:

Психолог 1 категорії: вища професійна (психологічна) освіта і стаж роботи на посаді психолога 2 категорії не менше 3-х років.

Психолог 2 категорії: вища професійна (психологічна) освіта і стаж роботи на посаді психолога не менше 3-х років.

Психолог: вища професійна (психологічна) освіта без вимог до стажу роботи.

Особи, які не мають відповідної освіти або стажу роботи, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов’язки, можуть бути, як виняток, залишені на займаній посаді або призначені на відповідні посади за рекомендацією атестаційної комісії

25. Система професійних знань та умінь психолога

З метою удосконалення організації та підвищення ефективності праці працівників навчальних закладів можливе розширення кола їхніх обов’язків, визначених кваліфікаційними характеристиками. Без зміни назви посади працівнику за його згодою може бути доручено виконання обов’язків, передбачених кваліфікаційними характеристиками інших посад, які близькі за змістом робіт, аналогічні за складністю; виконання яких не потребує здобуття іншої спеціальності, кваліфікації та безпосередньо пов’язане з навчальним, науково-педагогічним процесом

Повинен знати:

  • Конституцію України; Закони України; акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо освітньої галузі; накази та розпорядження Міністерства освіти і науки України; Декларацію прав і свобод людини; Конвенцію про права дитини; нормативні документи, що регулюють питання охорони праці, охорони здоров’я, профорієнтації, зайнятості учнів (вихованців) та їх соціального захисту;
  • загальну психологію, педагогічну психологію і загальну педагогіку, психологію особистості і диференціальну психологію, дитячу і вікову психологію, соціальну психологію, медичну психологію, дитячу нейропсихологію, патопсихологію, психосоматику; основи дефектології, психотерапії, сексології, психогігієни, професіознавства і психології праці, психодіагностики, психологічного консультування та психопрофілактики, методи активного навчання, соціально-психологічного тренінгу спілкування; сучасні методи індивідуальної та групової профконсультації, діагностики і корекції нормального і аномального розвитку дитини;
  • правила і норми охорони праці, пожежного захисту.

26. Професіограма та психограма психолога

Професіограма – це загальний опис професії; психограма ж – це перелік найбільш бажаних психологічних якостей особистості, наявність яких сприяє успішному виконанню професійної діяльності.

До кола необхідних для професійного психолога здібностей належать:

  • концентрація та стійкість уваги;
  • розподіл уваги;
  • образотворче мислення;
  • короткочасна та довгочасна пам’ять;
  • комунікативні здібності, серед яких – спілкування та міжособистісна взаємодія, уміння встановлювати контакти та вислуховувати людину;
  • вербальні здібності (уміння розмовляти чітко, грамотно висловлювати власні думки);
  • промовницькі здібності (уміння аргументувати та переконувати;
  • здатність до самоконтролю.

Професію психолога можна віднести до категорії професій, що допомагають людині. Тому навіть ті професійні психологи, що займаються здебільшого науковою та викладацькою діяльністю, мають цікавитися психологічними проблемами інших людей. Серед найважливіших інтересів, що характеризують особистість психолога, виділяються:

  • зацікавленість та повага до іншої людини;
  • схильність до співпереживання;
  • творчі схильності;
  • допитливість та схильність до навчання.

У зв’язку з тим, що метою професійної психологічної діяльності є психологічна допомога іншим людям, практичний психолог повинний мати високий рівень відповідальності за наслідки власної професійної діяльності, а також високий моральний рівень. Тому серед головних особистісних якостей практичних психологів виділяють:

  • високий ступінь особистої відповідальності;
  • толерантність;
  • тактовність та вихованість;
  • ініціативність;
  • прагнення до самопізнання та саморозвитку;
  • різноманітність інтересів;
  • цілеспрямованість;
  • інтуїцію, вміння прогнозувати події;
  • уміння зберігати таємницю.

Існує також коло особистісних якостей, наявність яких є небажаною або зовсім неможливою в особистості, що працює на посаді психолога. Це:

  • психічна та емоційна неврівноваженість;
  • агресивність, відлюдкуватість;
  • нерішучість;
  • відсутність схильності до співпраці з людьми;
  • невміння зрозуміти позицію іншої людини;
  • ригідність (негнучкість) мислення;
  • низький інтелектуальний рівень розвитку;
  • низький рівень психологічної культури.

27. Порядок атестування психологів

Оскільки нове положення про атестацію педагогічних працівників перебуває у стадії реєстрації, на сьогодні атестація практичних психологів здійснюється згідно з Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників України (наказ МО України від 20.08.1993 р. № 310, зареєстрований у Мін’юсті України 02.12.1993 р. за № 176) із змінами і доповненнями (наказ МО України від 01.12.1998 р. № 419, зареєстрований у Мін’юсті України 15.12.1998 р. за № 792/3232).

У п. 3.6 «Положення про психологічну службу системи освіти України» зазначено, що атестація практичних психологів проводиться атестаційними комісіями, що створюються при районних (міських) центрах та методичних кабінетах, для встановлення (підтвердження) їх кваліфікаційних категорій згідно з Положенням про атестацію педагогічних працівників.

Листом № 1/9-388 від 27.08.2002 р. «Про проведення атестації практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів та центрів практичної психології і соціальної роботи у 2002-2003 н.р.» Міністерство освіти і науки України нагадує, що атестація названої категорії педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та форм власності, а також методистів-психологів обласних, районних (міських) центрів практичної психології та соціальної роботи та методичних кабінетів відділів освіти у 2002-2003 н. р. відповідно до п. 6.1. Типового положення, має проводитися атестаційними комісіями, що створюються при відповідних органах управління психологічною службою. У табл. подано схему проходження атестації практичними психологами, залежно від їх місця роботи та стажу.

Таблиця. СХЕМА ПРОХОДЖЕННЯ АТЕСТАЦІЇ ВІДПОВІДНО ДО МІСЦЯ РОБОТИ ТА КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ КАТЕГОРІЇ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

Місце роботи фахівця, що атестується Категорія, на яку атестується
II I Вища
Заклади освіти Районна АК Районна АК Обласна АК
Районні центри, РМЦ Обласна АК Обласна АК Укр. НМЦ
Обласні центри Укр. НМЦ Укр. НМЦ Укр. НМЦ
Необхідний стаж роботи, педстаж (за спеціальністю) 3 (1 рік) 5 (3 роки) 8 (5 років)

Умовні позначення: АК — атестаційна комісія, НМЦ — науково-методичний центр, РМЦ — районні (міські) центри практичної психології.

28. Професійне вдосконалення та самовдосконалення психолога

Професійне становлення, крім необхідності відповідати вимогам конкретної професійної діяльності, повинне розглядатись у контексті вирішення професійно важливих завдань, що поступово ускладнюються та сприяють оволодінню майбутнім практичним психологом необхідним комплексом професійно значимих ділових, особистісних, комунікативних, моральних якостей тощо.

Формування професійних якостей психолога передбачає усвідомлення ним своєї соціальної ролі, розуміння очікувань соціуму щодо його професійних функцій та результативності роботи. Саме тому формування позитивної мотивації оволодіння професією психолога, усвідомлення необхідності самопізнання може допомогти студентам у визначенні життєвих цілей, пошуку шляхів їх реалізації. Під час навчання у вищому навчальному закладі необхідно розвивати в майбутніх психологів здатність до усвідомлення провідної мети професійної діяльності і стимулювати в них бажання працювати за професією.

Оптимізація процесу особистісно-професійного розвитку також повинна включати необхідність формування професійних установок, умінь та навиків. Серед детермінант успішного професійного становлення практичних психологів можна виокремити морально- етичне вдосконалення їхньої особистості, сприяння самореалізації та вирішенні особистих психологічних проблем, активізацію професійної мотивації, єдність змісту, форм, методів навчання, суб’єкт-суб’єктні стосунки між психологом та пацієнтами.

29. Освітньо-професійна підготовка психологів в Україні

Навчально-виховний процес у ВНЗ повинен бути спрямований на формування професійних якостей, в основі яких лежать такі складові особистості психолога, як прагнення до особистісного зростання та самоактуалізації, професійна свідомість, професійне мислення, креативність, критичне мислення. Система організації підготовки психолога повинна включати світоглядний, професійний та особистісний рівні, спрямовані як на формування професійної свідомості, психологічної культури та професійно значущих особистісних якостей, так і на оволодіння відповідною системою знань, технологією практичної діяльності майбутнього психолога. Зокрема, виокремлено триблокову концепцію професійної підготовки майбутнього фахівця (на прикладі практичного психолога):

1)         підготовчий етап, тобто диференціювання студентів за рівнем їх професійної придатності до роботи з людьми;

2)         діагностичний етап, який складається з процесу опанування студентами 2-3 курсів основ психодіагностики та самопізнання, а також усунення особистісних перешкод на шляху особистісно- професійного зростання;

3)         особистісно-професійний корекційний етап, тобто робота з виявленими на другому етапі професійної підготовки особистісними проблемами студентів 3-4 курсів і формування в них професійно-значущих умінь за допомогою активних методів навчання та психотерапії з програванням обох ролей — клієнта і психолога.

Найбільш ефективним шляхом формування професійних якостей є активні методи навчання, а саме психологічний тренінг, спрямований на формування професійно значущих новоутворень, які є результатом процесу особистісного змінювання. Формування професійно значущих новоутворень в процесі цього тренінгу відбувається за умови включення студентів- психологів в інтенсивний, спеціально організований процес групової комунікації. Участь у тренінгових групах дозволить майбутнім практичним психологам оволодіти системою відповідних психологічних знань, сприятиме зростанню самопізнання учасників та здатності до позитивного самоставлення до себе і життя, стимулюватиме розвиток здатності аналізувати власну поведінку з метою допомоги собі й іншим у досягненні більш ефективних міжособистісних взаємин.

30. Можливості та шляхи підвищення кваліфікації психологів в Україні

Ефективними для професійного розвитку психологів є круглі столи, демонстрація кіно — і відеофільмів з наступним їх психолого-педагогічним обговоренням, аналіз і читання творів художньої літератури, бібліотерапія, відеотерапія, психодрама, терапія творчим самовиявленням і терапія мистецтвом, психологічні ігри, обговорення й аналіз індивідуальних і групових консультативних і психотерапевтичних сеансів з рішення психологічних проблем

Практичними засобами розвитку особистісних та професійних якостей, характеристик психологів є: арттерапія, тренінги особистісного зростання, анкетування, написання наративів і автонаративів, ведення щоденників особистісного росту, складання індивідуальних програм розвитку тощо.

Так, творчість, реалізована із допомогою арттерапії, сприяє більш глибокому відтворенню внутрішніх переживань, конфліктів,     психологічних проблем.

Головним завданням сучасної післядипломної освіти практичних психологів як фахівців, які не тільки реалізують цю розвивальну освітню функцію, а й самі потребують професійної підтримки, — є впровадження психологічного супроводу — цілісної технології, спрямованої на превенцію негативних наслідків їхнього професіогенезу.

Професійна діяльність практичного психолога пов’язана з постійними ситуаціями невизначеності, а відтак, — психічного напруження, потребує від фахівця без- зупинної роботи над собою, спрямованої на активізацію професійного мислення, рефлексивних механізмів, саморегуляції, самокорекції.

Так, у більшості країн світу післядипломна освіта психологів має декілька напрямів, або програм. Перша програма — дослідницька, що передбачає додаткову до вищої освіти підготовку у науковій сфері. Її результатом є отримання психологом ступеня магістра психології або доктора філософії. Друга програма післядипломної освіти психологів — професійна практична — спрямована на розвиток професійної компетентності фахівця у сфері прикладної психології. Ця програма, у свою чергу, має три основні форми реалізації. Перша передбачає отримання психологом додаткової спеціалізації, наприклад, клінічної або організаційної психології. Спеціальні програми практичної підготовки психологів тривають протягом декілька років (від одного до трьох років у багатьох країнах світу), по завершенню яких психолог отримує відповідний сертифікат, що надає йому право на професійну діяльність у вузький сфері діяльності.

Ця форма післядипломної освіти психологів є дуже розвиненою та затребуваною, незважаючи на те, що нині у багатьох країнах Європі отримання базової психологічної освіти вже передбачає освоєння фахівцем вузької кваліфікації. Так, наприклад, у Фінляндії, Швеції, Бельгії та інших країнах п’ятирічний термін навчання у вищих навчальних закладах із самого початку передбачає спеціалізацію в однієї сфері психології (клінічної, педагогічної, організаційної, психології розвитку). Студенти-психологи Австрії, Іспанії, Італії, Німеччини, Португалії, Швейцарії та інших країн протягом перших трьох курсів здобувають загальну психологічну освіту, а далі — на четвертому та п’ятому курсах — вузьку спеціалізацію. Отже, зарубіжна післядипломна освіта практичних психологів покликана створити умови для глибшої спеціалізації фахівця завдяки диференціації та індивідуалізації програм підготовки.

Друга форма післядипломної освіти практичних психологів дає змогу фахівцю отримати ступінь магістра або доктора психології. Підготовка психологів за цим напрямом зорієнтована на психологічну практику, на оволодіння фахівцями прикладних професійних знань і вмінь у певній сфері професійної психологічної діяльності. При цьому ступінь доктора психології присуджується, на відміну від доктора філософії, за значний внесок, значні практичні досягнення у сфері психології.

Третя форма професійної практичної програми післядипломної освіти психологів передбачає проходження фахівцями курсів підвищення кваліфікації у формах майстер-класів, авторських курсів і програм, науково-практичних конференцій та ін. За своєю тривалістю та формою вони можуть бути: 1) короткострокові онлайн-курси (термі-ном від 10 до 15 тижнів); 2) тривалі інтерактивні курси за дистанційною формою (тер-міном від 15 тижнів); 3) професійні тематичні курси за дистанційною формою навчання. Причому всі форми курсів підвищення кваліфікації відбуваються як у дистанційному, так і очному режимах, відсоткове відношення яких залежить від спеціалізації курсу.

31. Психологічна служба в системі освіти

Відповідно до Положення про психологічну служби системи освіти України основними видами діяльності психологічної служби та, відповідно, практичного психолога є:

ДІАГНОСТИКА – психологічне обстеження вихованців, учнів, студентів, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання.

Шкільна психодіагностика зорієнтована на дослідження особистості або групи, у поведінці та діяльності якої спостерігаються відхилення чи недоліки, з метою здійснення необхідної корекції, надання допомоги в їх подоланні. Діагностичний висновок роблять на основі наявності або відсутності у досліджуваного показників розвитку, характерних вікових симптомів.

Психодіагностична робота з дітьми різного віку проводиться з урахуванням таких критеріїв:

1) середньостатистичні вікові показники розвитку;

2) недоліки в розвитку – відсутність або недорозвиненість позитивних якостей, властивостей, умінь і навичок, які повинна мати дитина певного віку;

3) відхилення та дисгармонія в розвитку – поява негативних якостей, властивостей, звичок у нормально розвинених дітей;

4) незбалансованість психічних процесів, властивостей, якостей і станів, що зумовлюють нестійкість і суперечливість особистості дитини, порушуючи її соціалізацію та індивідуалізацію;

5) порушення (аномалії) розвитку (дизонтогенез) – обмеження, звуження меж психологічних можливостей дитини через функціональну недостатність дефекту або розладу психічних функцій;

6) деформації розвитку – порушення у розвитку, спричинені пригніченістю самореалізації особистості.

КОРЕКЦІЯ – здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи.

Психолог здійснює корекцію психічного розвитку у випадку його тимчасової затримки, соціально-педагогічної занедбаності та інших девіацій, викликаних соціально-психологічними і педагогічними причинами.

РЕАБІЛІТАЦІЯ – надання психолого-педагогічної допомоги вихованцям, учням, студентам, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності.

32. Професійна діяльність психолога у медичній сфері

Найбільш відомі спеціалісти в галузі психології В.М. Блейхер і І.В. Крук виділяють такі конкретні завдання психолога у медичній сфері, як:

  1. Одержання даних діагностики.
  2. Дослідження динаміки психічних порушень і оцінка ефек­тивності лікувального процесу.
  3. Участь у експертній роботі.
  4. Участь у реабілітаційній роботі.

5.Дослідження недостатньо вивчених психічних захворювань, їх структури та методів лікування.

  1. Участь у психотерапії.

Робота психолога в медичній сфері завжди розпочинається з психодіагностики, мета якої полягає в тому, щоб за допомогою різноманітних методів обстеження встановити достатньо повну картину психологічних особливостей людини, вивчити зміни психічних процесів у людей з різними порушеннями. В процесі діагностики виявляються причини конкретного порушення, які дозволяють надати своєчасну і ефективну допомогу. Важливими завданнями діагностики є вивчення особливостей інтелекту, емо­ційно-вольової сфери особистості пацієнта. У психології напра­цьовано багато методів діагностування, тому професійний пси­холог виявляється дуже корисним в медицині при складанні історії хвороби (анамнез), проведенні медико-психологічної екс­пертизи, медико-психологічного консультування.

Бесіда як діагностичний метод дозволяє одержати інформацію про внутрішні процеси, суб’єктивні переживання і особливості поведінки людини, які можуть бути виявлені з допомогою об’єктивних методів. Бесіда є методом встановлення особистих контактів з клієнтом і часто використовується не тільки як діагностичний метод, а і як психотерапевтичний прийом.

Встановлення позитивних особистісних стосунків між учас­никами бесіди вимагає спеціальної технології її проведення, яка включає місце проведення, вміння створити довірливу атмосферу, проявити щиру зацікавленість проблемою співрозмовника. Результативність бесіди залежить від рівня професіоналізму практичного психолога, наявності комунікативних здібностей, спрямованості на іншу особу, спостережливості, здатності аналі­зувати ситуацію. Все це дозволяє визначити оптимальний варіант розв’язання проблеми чи оптимальну тактику взаємодії.

Метод спостереження — один із основних в клінічній діагностиці, який включає систему спеціальних прийомів, що забезпечують найбільшу інформативність і точність спостереження. Як приклад можна навести карту спостережень Д.Скотта яка використовується в роботі практичного психолога.

Для більш точного уявлення про індивідуальні особливості людини використовують відомості про життя людини — анамнез. Цей метод ще називають біографічним. Біографічний метод допомагає встановленню багатьох причин тих чи інших психічних змін у поведінці людини.

Тестування як метод використовується часто на початку хвороби і після лікування з метою встановлення психічних змін у людини за рахунок лікування. Повторне тестування дає можли­вість визначити індекс покращання чи індекс погіршення психіч­ного стану людини. За результатами таких тестувань можна дати виважені рекомендації пацієнтам.

Можливість активної участі медичних психологів у лікувальному процесі у вітчизняній медицині, як правило, обмежена. Це вважається професійною діяльністю лікарів-психіатрів. Медичні психологи не мають права приписувати хворому психотропні препарати. I у нашій країні, і в зарубіжних країнах людина без медичної освіти не має права займатися будь-яким видом лікувальної діяльності. В той же час одним із важливих напрямків лікувальної роботи є психотерапія — використання методів психологічного впливу для лікування хворого, для покращання його психологічного стану.

33. Експертна діяльність психолога

Експертиза є одним з найскладніших напрямів діяльності практичного психолога. Вона проводиться, як правило, у особливих, екстраординарних випадках, коли у осіб, які відповідають за прийняття рішення у сфері соціального чи виробничного управління, судочинства чи охорони здоров’я, в інших сферах життєдіяльності не вистачає знань для кваліфікованого розв’язання проблеми. Психологічну експертизу можна визначити як спеціальну дослідницьку діяльність, що передбачає використання психологічних знань для вирішення поставлених перед фахівцями питань.

Психологічні експертизи можна поділити на дві великі групи: психологічні експертизи, що не мають судової перспективи, та судово-психологічну експертизу, яка є найбільш регламентованою на законодавчому рівні та найбільш розробленою фахівцями-психологами. За результатами психологічного дослідження психолог готує висновок, який після перевірки та оцінки слідчим або судом буде використовуватися як доказ у кримінальній справі.

За предметом судово-психологічні експертизи поділяють на:

Судово-психологічна експертиза особистості обвинуваченого, основним завданням якої є створення об’єктивного психологічного портрету підекспертного, виявлення його індивідуально-психологічних особливостей, психологічних мотивів протиправних дій. Правовими наслідками є врахування судом індивідуально-психологічних особливостей, як обставин, що пом’якшують чи обтяжують провину.

Судово-психологічна експертиза афекту, що направлена на діагностику у обвинуваченого сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), яке викликає у обвинуваченого під час скоєння злочину звуження свідомості, гальмує свідомий контроль за діями та поведінкою, знижує рівень осмислення оточуючого світу. Правовими наслідками діагностики афекту є інше юридичне значення дій обвинуваченого.

Судово-психологічна експертиза здатності свідка чи потерпілого вірно сприймати обставини, що мають значення для справи, давати про них вірні показання. Приводом для призначення експертизи такого роду можуть бути дані про низький рівень розвитку свідка чи потерпілого, недостатній розвиток мови у них, суперечність свідчень, особливості характеру тих, хто дає свідчення (навіюваність, схильність до фантазування), несприятливі умови сприйняття подій, особливий психічний стан на час сприйняття події (тривога, фрустрація, стрес, розгубленість), можливий вплив на свідка чи потерпілого зацікавлених осіб.

Судово-психологічна експертиза здатності потерпілої у справі про зґвалтування розуміти характер та значення дій, що чинилися з нею, чи чинити опір. При розслідуванні справ про сексуальне насильство центральним є оцінка стану потерпілої. А саме: встановлення факту знаходження потерпілої у безпомічному стані, оскільки зґвалтуванням є сексуальний акт, скоєний з використанням безпомічного стану потерпілої. Законодавець вказує, що безпомічний стан передбачає нездатність розуміти характер та значення сексуальних дій та неможливість чинити опір.

Судово-психологічна експертиза психічного стану особи, що покінчила життя самогубством (посмертна експертиза). Цей вид експертизи допомагає слідчому встановити, чи є самогубство добровільним актом чи мало місце доведення до самогубства. Психолог-експерт надає ймовірний висновок про психічний стан, що передував смерті.

Комплексна судова психолого-лінгвістична експертиза, в ході якої проводиться порівняльний лінгвістичний (мовленевий) аналіз текстів, зразків письмової мови підекспертного.

Комплексна судова психолого-мистецька експертиза призначається у випадках необхідності встановлення спрямованості та ступеню впливу на свідомість та підсвідому сферу особистості творів мистецтва порнографічного чи садистського змісту.

Судово-психологічна експертиза пригод на транспорті та виробництві. Приводом призначення такої експертизи може виступати припущення про те, що вимоги ситуації, які призвели до аварії, перебільшували індивідуально-психологічні та професійні можливості людини, що керувала технікою; наявність сильних перешкоджаючих подразників; наявність у людини екстремальних психічних станів перевтомлення чи соматичного неблагополуччя. В ролі експертів за даним видом СПЕ виступають фахівці в області психології праці та інженерної психології.

Судово-психологічна експертиза злочинного угрупування. Експерт-психолог аналізує структуру та функції групи, розподіл ролей, допомагає визначити лідера злочинного угрупування. Даний вид експертизи призначається в період, коли перед слідчим виникає питання про групові ролі обвинувачених. Психологічна структура групи значною мірою визначає індивідуальну поведінку її членів. Так, лідер групи завжди виступає організатором та керівником скоєння злочину, активні її члени приймають активну участь в реалізації наміченого плану, просто учасники групи виконують другорядні ролі, інколи контролюють події, які відбуваються навколо. Розслідування кримінальних справ в сфері організованої злочинності пов’язані зі значними труднощами вирішення питання про диференціацію конкретної ролі кожного учасника в злочинних епізодах, визначення їх провини.

Судово-психологічна експертиза у справах про моральну шкоду є достатньо новим видом експертизи, хоча за кордоном вона дуже широко застосовується. Тільки психолог може встановити наявність чи відсутність моральної шкоди для особистості, він досліджує індивідуально-психологічні особливості особистості людини, яка проходить експертизу, головні її життєві цінності, глибину її особистісної реакції на дії відповідача тобто ступінь психологічних страждань.

34. Психологічна служба в соціальній сфері

Особливу зацікавленість у соціальних психологів викли­кає проблема конфліктів у малих групах, яка вимагає глибокого вивчення, бо конфліктність має сильний вплив на психологічний стан особистості, її поведінку і стосунки з іншими людьми.

Актуальним предметом соціально-психологічних досліджень є особливий вид малої групи — сім’я: особливості сімейних стосунків, їх вплив на членів сім’ї (дітей, батьків), на їх розвиток, погляди на життя, ставлення до інших людей, до родинних зв’язків як таких.

Соціальна психологія великих соціальних груп і масові со­ціально-психологічні явища — це важливий розділ соціальної психології. До великих соціальних груп відносять нації, соціальні класи, асоціації, партії, демонстрації, тощо. Психологічні фено­мени великих груп мають свою специфіку, тому є особливим ви­дом дослідження. У зв’язку з цим у соціальній психології вивчається соціальне мислення, суспільна думка, менталітет, традиції, цінності, наслідування, слухи, паніка та ін.

Важливим напрямком дослідження в соціальній психології є вивчення психології натовпу, масової комунікації, моди, пропаганди, засобів психологічного впливу на великі спільноти людей.

На даний час у нашій країні і інших країнах світу особливої популярності набули такі напрямки прикладної соціальної психології, як: промислова соціальна психологія, психологія управління, торгівлі, реклами, політична психологія, психологія сім’ї, психологія релігії та ін.

35. Організація діяльності психологічної служби Телефону довіри

Розвитку спеціалізованих служб «Телефонів довіри» на Україні сприяв Указ Президента України від 12 березня 1998 року „Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики безоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві”, на виконання якого створено мережу спеціалізованих служб „Телефонів довіри” при центрах соціальних служб для молоді та службах у справах неповнолітніх. В квітні 1998 року створено та зареєстровано Міністерством юстиції України Всеукраїнську асоціацію телефонних консультантів.

Доцільно ознайомитись з основними принципами роботи телефонних консультантів (анонімність; конфіденційність; нерозголошення таємниці місцезнаходження служб телефонного консультування; небажаною є зустріч з клієнтами „телефону довіри” поза межами служби; нерозголошення інформації щодо графіку роботи консультантів – для уникнення „зависаючих” абонентів; консультант не повинен оцінювати абонента та давати йому поради; робота із супервізором тощо).

Телефонне консультування є особливою формою надання психологічної допомоги. Успіх чи неуспіх його визначається майстерністю ведення телефонного діалогу, який проходить такі етапи:

  1. Введення до діалогу. Початок спілкування зі співрозмовником. Активне вислуховування на цьому етапі займає провідне місце.
  2. Дослідження почуттів та проблем. Включає заохочення до виявлення почуттів та проблем, обговорення та роздуми над шляхами їх корекції. Зберігається турботливе, емпатичне ставлення до абонента.
  3. Дослідження рішень та альтернатив. Вирішального значення набуває спільна робота над пошуком шляхів виходу з ситуації. Їх обговорення змінює емоційне та раціональне ставлення абонента до проблеми. Вибір абонента має підтримати консультант.
  4. Завершення діалогу. Слід коротко та певно підсумувати результати бесіди та закріпити позитивні емоційні зміни у співрозмовника, показавши їх позитивну перспективу.

36. Професійна діяльність психолога на виробництві

Підприємства та фірми традиційно є замовниками психологічних досліджень. Найбільш потужні з них мають свої психологічні служби чи психологів у складі кадрових підрозділів. В разі їх відсутності підприємства та фірми можуть залучати до вирішення психологічних проблем психологів-консультантів чи психологів-експертів.

Найчастіше психологи приймають участь у вирішенні таких завдань, як професійний психологічний відбір кандидатів на працевлаштування, психологічне супроводження діяльності персоналу та психологічна оцінка працівників підприємств чи фірм.

Психологічний відбір кандидатів на працевлаштування має за мету отримання інформації про їх психологічні особливості, оцінку їх відповідності вимогам, що висуваються до майбутнього працівника, та прогнозування ефективності їх діяльності. В якості критеріїв оцінки можуть бути використані інтелект, емоційна стійкість, адаптаційні можливості, лідерські риси характеру, комунікативні та емпатійні здібності, конфліктність, лояльність по відношенню до організації та інші. Висновок психолога носить рекомендаційний характер, часто серед кандидатів на працевлаштування вибирають того, хто за результатами психодіагностичного обстеження став найкращим.

Психологічне супроводження діяльності персоналу передбачає проведення дослідницьких, корекційних та просвітницьких заходів. Дослідницька діяльність проводиться на вимоги адміністрації підприємства чи фірми і може бути спрямована на складання професіограм, вивчення умов праці та соціально-психологічного клімату в колективі, виявлення факторів, що ускладнюють підвищення ефективності діяльності підприємства чи фірми.

Корекційна робота складається з різних програм, спрямованих на збереження психічного здоров’я працівників. Найчастіше психологи намагаються розробити заходи з попередження наслідків стресів, що пов’язані з виробничою діяльністю. З цією метою вони розробляють та реалізовують заходи з адаптації нових працівників до умов діяльності в колективі, проводять групові та індивідуальні заняття з оптимізації соціально-психологічного клімату на підприємстві, застосовують тренінгові технології для активізації індивідуального кар’єрного зростання фахівців, навчають працівників методикам релаксації, зняття психоемоційного напруження.

Просвітницкі заходи направлені на інформування працівників про психологічні фактори, що сприяють підвищенню ефективності трудової діяльності.

Психологи підприємств та фірм беруть участь в оцінці працівників при переводі їх на нову посаду чи при підвищенні їх за посадою, при оцінці відповідності їх індивідуально-психологічних особливостей особистості новим умовам праці, при створенні резерву на висунення.

37. Професійна діяльність психолога органів внутрішніх справ

Оскільки психолог ОВС є атестованим працівником, то, відповідно, його професійна захищеність має певні відмінності і від цивільних психологів, і від інших співробітників міліції.

Ефективність діяльності практичних психологів ОВС у значній мірі залежить від впливу організаційно-психологічних чинників – необхідності суворого дотримання законності та дисципліни, правил внутрішнього розпорядку, службової ієрархії, основою якої є принцип єдиноначальності, значних психологічних і фізіологічних навантажень, що викликають психологічну напруженість. Зазначені психотравмуючі впливи можуть спровокувати виникнення у нього, як у представника специфічного соціономічного напряму професійної діяльності, професійного (психоемоційного) вигоряння.

Такий специфічний статус психолога ОВС і відповідні йому негативні психологічні впливи й визначають особливості його професійної захищеності.

Досконалість та вади чинного нормативно-правового регулювання є однією з важливих умов ефективної та безпечної професійної діяльності, що й визначає значною мірою професійну захищеність психолога. Проблема психологічної захищеності не може бути реалізованою, доки не будуть створені умови для кількісного та якісного комплектування персоналу; не буде проведена корекція окремих положень щодо функціональних обов’язків та навантаження персоналу у відповідності до реальних вимог; доки не забезпечені реально вимоги наказу щодо належного інформаційного, науково-методичного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення умов професійної діяльності.

38. Психологічна служба у внутрішніх військах МВС України

Основними напрямками роботи психолога в структурах МВС є професійно-психологічний відбір на службу та навчання та психологічний супровід проходження служби працівниками (психологічна підтримка адаптації до служби; підготовка висновків щодо кваліфікаційно-посадового зростання, участь в атестуванні працівників; проведення первинної психопрофілактики та психокорекції відхилень у поведінці, виявлення ознак девіантної поведінки, індивідуальна робота з працівниками „групи ризику”; надання психологічної допомоги працівникам, які перебували в екстремальних ситуаціях; оптимізація соціально-психологічного клімату в колективі, допомога керівництву в підготовці та реалізації управлінських рішень; участь у службових розслідуваннях надзвичайних подій — скоєння злочинів, втрата зброї, суїцид тощо).

39. Професійна діяльність психолога установ виконання покарань

Розглядаючи зміст роботи психолога в пенітенціарній системі слід розглянути її основні напрямки та завдання: психологічна діагностика засуджених (ознайомитись з найпоширенішими методиками діагностики, що застосовуються в місцях позбавлення волі); психологічне консультування; психопрофілактика (спрямована переважно на зниження рівня суїцидальної активності); психологічна реабілітація (спрямована на поновлення, корекцію та компенсацію порушень психічних функцій, станів, особистісного та соціального статусу); підвищення психологічної компетентності працівників УВП, надання їм кваліфікованої методичної допомоги; психологічний супровід пенітенціарних установ.

З огляду на існуючі нормативні документи основними завданнями психологів установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України є:

— надання психологічної допомоги засудженим та особам, узятим під варту;

— розробка та реалізація спільно з персоналом установи індивідуальних і групових програм психокорекційного і педагогічного впливу на засуджених та осіб, взятих під варту, з урахуванням їх індивідуальних особливостей, ступеня соціально-педагогічної занедбаності;

— підвищення психологічної майстерності персоналу установи, надання йому кваліфікованої методичної допомоги, навчання формам та методам психологічного вивчення особистостей і середовища засуджених та осіб, взятих під варту, а також прийомам психолого-педагогічної корекції;

— узагальнення та впровадження в практику роботи установи сучасних методів психолого-педагогічного впливу на засуджених та осіб, узятих під варту.

Основні функції психологів установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України такі:

— психодіагностична: вивчення й узагальнення особистісних та групових характеристик засуджених, спрямованих на визначення індивідуально-психологічних особливостей поведінки та встановлення наявності в засуджених тих чи інших психологічних якостей, виявлення серед засуджених осіб, які потребують підвищеного контролю з боку персоналу установи (тобто тих, які мають психічні відхилення, схильних до самогубства або членоушкодження, створення конфліктних ситуацій серед засуджених, нападу на персонал установи тощо);

— прогностична: оцінка перспектив розвитку особи, прогнозування можливої індивідуальної і групової поведінки засуджених на основі виявлених особистісних, характерологічних якостей та наявної соціально-психологічної обстановки;

— профілактична: виявлення, усунення та попередження особистісних і групових негативних психологічних явищ, які виникають у процесі відбування покарання, надання психологічної допомоги засудженим, а також у разі необхідності персоналу установ;

— корекційна: цілеспрямоване досягнення позитивних змін психічних станів, особливостей поведінки та особистостей засуджених;

— консультативна: надання рекомендацій персоналу щодо роботи з групами та окремими засудженими, попередження негативних явищ та формування позитивного морально-психологічного клімату серед засуджених;

— просвітницька: поширення психологічних знань серед персоналу та засуджених, підвищення рівня їх психологічної культури;

— дослідницька: сприяння у проведенні наукових досліджень у галузі психології і педагогіки та впровадженні їх результатів у практичну діяльність.

40. Організація психологічного забезпечення в Міністерстві надзвичайних ситуацій України

Під екстреною психологічною допомогою ми розуміємо систему короткострокових заходів, що надаються людям, які постраждали у зоні надзвичайної ситуації або найближчим часом після травматичної події.

Зауважимо, що екстрена психологічна допомога спрямована на:

  • надання допомоги одній людині, групі людей або великій кількості постраждалих після екстремальної або надзвичайної ситуації;
  • регуляцію актуального психічного, психофізіологічного стану і негативних емоційних переживань, пов’язаних з екстремальною або надзвичайною ситуацією, за допомогою професійних методів, які відповідають вимогам конкретної ситуації.

Основна мета екстреної психологічної допомоги – запобігання особистісній патологічній еволюції людини, яка волею долі залучена до надзвичайної ситуації.

Зміст і методи екстреної психологічної допомоги істотно залежать від характеру надзвичайної ситуації, від ефекту її травматичної дії на психіку людини.

Таким чином, екстрена психологічна допомога націлена на підтримку особистості постраждалого, його родичів та рятувальників в осередку надзвичайної ситуації, зменшення їх душевних страждань та зниження впливу на них стрес-факторів підвищеної інтенсивності.

Також відзначимо, що в діяльності психолога МНС вже визначено основні принципи надання екстреної психологічної допомоги. Безперечно, що діяльність психолога в подібній ситуації регулюється загальними принципами, прийнятими для надання психологічної допомоги. Однак ці принципи в екстремальній ситуації здобувають деяку своєрідність відповідно до особливостей умов надання допомоги.

Принцип захисту інтересів клієнта. Особливість застосування цього принципу в екстремальних умовах полягає в тому, що, на відміну від звичайних умов діяльності, із клієнтом не укладається психотерапевтичний договір, тобто не проговорюються межі роботи із проблемою. Це відбувається тому, що допомога, як правило, спрямована на актуальний стан клієнта. Однак, незважаючи на це, захист інтересів клієнта є провідним принципом роботи психолога МНС.

Принцип «не нашкодь». Своєрідність умов та обставин надання психологами допомоги постраждалим від надзвичайної ситуації робить можливим виведення кількох наслідків із цього принципу. Найважливіший наслідок – це короткостроковість надання допомоги, тобто допомога повинна бути спрямована на корекцію актуального стану постраждалої людини, викликаного даною ситуацією, одночасно забезпечуючи екологічність проведених заходів для майбутнього життя особистості. Принципово невірно проводити психологічну роботу з давніми, застарілими проблемами клієнта, тому що така робота повинна бути пролонгованою.

Принцип добровільності. У звичайних умовах фахівець часто займає пасивну позицію (чекає поки клієнт звернеться сам по допомогу). Цей принцип в умовах екстреної психологічної допомоги трансформується в особливу поведінку — фахівець-психолог виступає ініціатором такої допомоги; він діє активно, але ненав’язливо. Така позиція дозволяє, з одного боку, забезпечити необхідну допомогу людям, які перебувають в особливому стані й, найчастіше, не можуть адекватно оцінити потребу в допомозі, з іншого боку — не порушує особистих обмежень людини.

Принцип конфіденційності. При наданні екстреної психологічної допомоги цей принцип зберігає свою актуальність, однак конфіденційність може бути порушена у випадку одержання психологом інформації про те, що дії клієнта можуть бути небезпечні для самого клієнта, або для оточуючих (така ситуація може скластися в тому випадку, якщо психолог, наприклад, довідається про спробу самогубства, що готується).

Принцип професійної мотивації. Цей принцип прийнятний для будь-якого виду психологічної допомоги. В екстремальній ситуації дотримання його стає особливо важливим тому, що існує більша ймовірність того, що, крім професійної мотивації, у фахівця можуть бути присутніми інші, іноді більш сильні мотиви (мотив самоствердження, мотив одержання соціального визнання тощо).

Принцип професійної компетентності передбачає, що фахівець, який надає допомогу, повинен бути досить кваліфікованим, мати відповідну освіту і спеціальну підготовку для роботи в надзвичайних ситуаціях. У звичайних умовах діяльності психолог, при необхідності, рекомендує звернутися до іншого фахівця, але в надзвичайних умовах знайти іншого фахівця часто неможливо. Тому в професійні обов’язки психолога повинні входити, у тому числі, й такі аспекти, як підготовка до моменту виїзду на надзвичайну ситуацію, вміння швидко відновлювати високий рівень працездатності, використовуючи професійні навички.

Зауважимо, що дотримання цих принципів, на нашу думку, є вкрай необхідним. Це свого роду етичний кодекс фахівця-психолога при роботі в умовах надзвичайної ситуації.

Розглядаючи специфічні особливості професійної діяльності психолога МНС в осередку НС можна констатувати, що основними проблемами, або труднощами, які спіткають екстремального психолога при наданні їм невідкладної психологічної допомоги є: дефіцит часу та інформації стосовно постраждалого; обмеженість використання методів психологічної діагностики; необхідність надання психологічної допомоги «при свідках»; неналаштованість постраждалого на роботу з психологом та інші.

41. Психологічне забезпечення діяльності збройних сих України

Вивчаючи особливості роботи психолога в збройних силах, слід звернутися до історії залучення психологічних знань у військову систему, розглянути особливості роботи психологічних служб в арміях провідних країн світу. Слід знати напрямки психологічної роботи психолога в збройних силах України.

Психологічне забезпечення включає:

  • прогнозування та оцінювання морального духу, морально-психологічного стану, психологічних втрат і психологічної безпеки особового складу;
  • психологічну підготовку особового складу до виконання службово-бойових завдань;
  • психологічне супроводження виконання завдань бойової служби (бою);
  • психологічну допомогу особовому складу, який отримав бойові психічні травми;
  • соціально-психологічну реабілітацію та реадаптацію військовослужбовців.

У місцях виконання завдань за призначенням військовими частинами Збройних Сил України (далі -ЗС України) психолог має використовувати прості (без додаткового обладнання) і ефективні методи психологічної допомоги.

Він має бути доступний для спілкування, ініціювати спілкування (створювати привід для спілкування). При актуальності у військовослужбовців переживання негативних станів, вступивши за будь-якого приводу у спілкування, вони самі вийдуть на обговорення з психологом теми свої переживань. Підтримуючи таке спілкування, психолог має забезпечити відчуття прийняття, демонструвати емпатію. Психолог може допомагали формулювати переживання (для цього йому потрібно знати, як можна пережити стрес), вербалізувати їх, при необхідності блокувати переживання стресу.

42. Психологічне забезпечення діяльності Державної прикордонної служби України

Складовими психологічного забезпечення визначаються:

  • психологічне забезпечення оперативно-службової діяльності персоналу органів та підрозділів;
  • психопрофілактична робота з персоналом Державної прикордонної служби України (психологічне забезпечення правопорядку та дисципліни, запобігання розвитку професійної деформації персоналу, психогігієна умов діяльності персоналу);
  • психологічне забезпечення роботи з кадрами в Державній прикордонній службі України (професійна орієнтація кандидатів для проходження військової служби за контрактом (навчання), професійно-психологічний відбір та психологічне забезпечення управлінської діяльності керівного складу органів (підрозділів);
  • професійно-психологічна підготовка персоналу Державної прикордонної служби України;
  • психологічна просвіта та консультативна допомога персоналу Державної прикордонної служби України з питань, не пов’язаних з професійною діяльністю.

Завданнями  психологічного  забезпечення оперативно-службової діяльності персоналу органів (підрозділів) є:

— моніторинг, аналіз, оцінка та прогноз розвитку чинників, що впливають на ефективність діяльності персоналу під час виконання завдань з охорони державного кордону;

— підготовка та реалізація рекомендацій щодо забезпечення високої психологічної готовності персоналу до виконання завдань з охорони державного кордону та його оптимальної працездатності під час охорони державного кордону;

— підтримання та розвиток психологічної стійкості персоналу, установок та настрою на безумовне виконання завдань з охорони державного кордону за різних умов оперативно-службової обстановки;

— психологічне забезпечення комплектування змін прикордонних нарядів з урахуванням соціально-психологічних чинників, які здатні впливати на результати спільної діяльності персоналу, що входить до їх складу;

— підготовка та надання відповідних рекомендацій керівному складу органів та підрозділів;

— психологічне забезпечення діяльності персоналу мобільних підрозділів у період виконання ними завдань з охорони державного кордону, прогнозування змін їх психологічного стану в цей період, запобігання негативним наслідкам психогенного характеру;

— аналіз, оцінка та прогнозування змін психологічного стану персоналу під час виконання завдань з охорони державного кордону;

— психологічний аналіз передумов та результатів отримання персоналом психічних травм внаслідок перебування в ситуаціях, пов’язаних з різким загостренням оперативної обстановки на державному кордоні, застосуванням вогнепальної зброї та спецзасобів, підготовка та реалізація рекомендацій щодо їх запобігання;

— надання психологічної допомоги посадовим особам, які її потребують внаслідок дії психотравмуючих чинників діяльності з охорони державного кордону, безпосередньо під час виконання завдань з охорони державного кордону та після їх виконання;

— психологічне забезпечення підготовки та проведення спільних з іншими правоохоронними органами операцій в інтересах охорони державного кордону.

Завданнями психопрофілактичної роботи з персоналом Державної прикордонної служби України є:

— моніторинг впливу чинників службової (професійної) діяльності, побутових, соціальних та інших чинників на психологічний стан посадових осіб, контроль психогігієнічних умов їх службової (професійної) діяльності;

— моніторинг психологічного стану персоналу під час виконання службових завдань з охорони державного кордону;

— підготовка та надання рекомендацій керівництву органів та підрозділів щодо забезпечення оптимальних психологічних чинників оперативно-службової діяльності персоналу; контроль стану виконання рекомендацій керівництвом підрозділів Державної прикордонної служби України;

— виявлення осіб з ознаками соціально-психологічного неблагополуччя, соціально-психологічної та особистісної дезадаптації, професійної деформації, відхиленнями психоемоційних станів та тих, що потребують соціально-психологічної допомоги;

— надання психологічної та іншої спеціалізованої допомоги персоналу для запобігання професійній деформації посадових осіб, відхиленням у психоемоційних станах посадових осіб, розвитку у них нервово-психічних розладів, кризових психологічних станів, що виникають внаслідок дії негативних чинників службової (професійної) діяльності, побутових, соціальних чинників тощо;

— розроблення та надання рекомендацій посадовим особам керівного складу органів щодо дотримання оптимальних норм службової діяльності та відпочинку персоналу;

— запровадження в практику заходів, спрямованих на зміцнення психологічної сфери, морально-психологічного стану, психологічної готовності посадових осіб до виконання завдань професійної діяльності, забезпечення нормативної поведінки, службової дисципліни та правопорядку персоналу.

43. Організація діяльності психолога в галузі спорту

Професійна діяльність психолога у галузі спорту характеризується такими напрямками:

  • забезпечення сприятливих психологі­чних умов для розвитку видів спорту, в яких спортсмени України мають реальні можливості досягти високих результатів на міжнародній арені;
  • збереження висококваліфікованих спеціалістів галузі, створення і запровадження системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців для роботи у спорті, зокрема психологів; створення ефективної системи соціально- психологічної адаптації учасників спортивного руху та ветеранів спорту. Складові його професійної діяльності полягають у при­йнятті участь у процесі підготовки спортсменів у змагально-тренувальному процесі;
  • психолог погоджує свої дії з тренером; психолог вивчає спортсменів не тільки за допомогою психологічних методик і самооцінок, а й, у першу чергу, спостерігаючи за ними у змагально-тренувальному циклі, на відпочинку — усюди, де можна спостерігати психологічні особливості спортсменів без спеціального тестування; психолог веде політику неприєднання у конфліктних ситуаціях у тренерському середовищі; психолог є так званим буфером у напружених ситуаціях між тренером і спортсменом;
  • психолог демонструє коректність, надаючи тренеру психологічну інформацію про спортсмена, висловлюючи свою думку; психолог не повинен на ній наполягати та заключне рі­шення про можливості спортсмена узгоджувати з тренером;
  • психолог не повинен навчати досвідчених тренерів, а ненав’язливо інформувати їх щодо актуальних проблем психології спорту. Ці характеристики не вичерпують усіх складових ефективності професійної діяльності психолога у спорті, а представляють лише найбільш значущі з них.

Професійна діяльність спортивного психолога у галузі спорту визначається її організацією. Нині виділяють такі підходи до ор­ганізації професійної діяльності спортивного психолога. По- перше, функціональний (процесуальний) підхід, сутність якого полягає у тому, що психолог виконує професійні функції, резуль­татом яких є мета його діяльності. Функціональний підхід є оп­тимальним, коли професійні функції психолога чітко визначені. По-друге, це проблемно-функціональний підхід, який полягає у тому, що психолог виділяє проблеми діяльності системи, у якій він працює, і розробляє програму своєї діяльності, яка характеризується тим, що має чітко визначену мету та розглядається мож­ливість взаємодії з іншими суб’єктами. Професійна діяльність психолога у межах цього підходу може мати випереджаючий характер (так як проблема не має чітко визначеного характеру). По- третє, це системний підхід, який полягає у системному баченні психологом професійної ситуації, і він є найбільш продуктивним. У рамках цього підходу психолог визначає, які суб’єкти (спортсмени, тренери) потребують його професійного впливу; які взає­мозв’язки (спортсмен—спортсмен; тренер—тренер тощо) потребують його впливу та підбирає адекватні способи впливу на елементи або взаємозв’язки. Способом практичного впровадження системного підходу психологом у спорті є цільовий комплексний підхід.

Він починається з моделювання, метою якого є створення ідеальної моделі системи спортивної організації, яка ефективно функціонує та має гармонійні взаємовідносини між членами спор­тивних команд, сприятливий психологічний клімат у групах спортсменів, доцільний вплив тренера на спортсменів, наявність зворотного зв’язку у діаді тренер—спортсмен (спортивна команда) та т.ін.

Таким чином сутність професійної діяльності спортивного психолога у спорті полягає у психологічному супроводженні усього спортивного циклу (тренувально-змагальний період). Професійна діяльність у такому разі передбачає здійснення пси­хологом таких напрямків роботи, як психодіагностика спортсменів і тренерів; спортивний відбір, а також психодіагностика спортивних здібностей; психопрофілактика несприятливих психічних станів у спортсменів та негативних явищ у спортивному середовищі; психогігієна спортивної діяльності; психологічна освіта спортсменів і тренерів; психологічна підготовка спортсменів; психологічна реабілітація і реадаптація спортсменів (тренерів); психологічна корекція негативних станів, реакцій, а також неадаптивних форм поведінки спортсменів (тренерів); психологічне забезпечення спортивного процесу; психологічне сприяння у зіграності команди; психологічне консультування спортсменів і тренерів; методологічна робота психолога у спорті.

44. Особливості організації діяльності психолога у сфері державної служби та політики

Вчені виділяють кілька конкретних напрямів практичного ви­вчення соціально-психологічних явищ у сфері політики.

  1. Психологія політичного лідерства вивчає особливості по­літичної поведінки, стилі прийняття політичних рішень лідерами, створення іміджу політика. Розробляються психологічні типоло­гії політичних діячів, виходячи з досліджень, які дають підстави відповісти на запитання: чому деякі люди так намагаються увійти до владних структур. Найбільш розповсюджене пояснення цього явища, цієї мотивації полягає в тому, що влада стає засобом компенсації особистих психологічних комплексів або невдач професійної діяльності.
  2. Психологія політичних конфліктів, криз і їх розв’язання, вивчення соціально-політичної напруги, політичної боротьби. За способами прояву конфлікти, наприклад, ділять на: ігри, дебати, війни. Конфлікти можуть бути конструктивними і деструктивни­ми. Знання типології конфліктів та причин їх виникнення допо­магає психологам визначити психологічні механізми, які лежать в їх основі, та підібрати необхідні методи усунення конфліктів або факторів, які їх провокують. Конфлікти політичні виникають, як правило, через неправильний розподіл влади, повноважень та ін. Найкращим методом розв’язання таких конфліктів є перего­вори як метод управління конфліктом. Цей метод полягає в набо­рі тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємовигідних рішень, які враховують інтереси усіх зацікавлених сторін. Для розв’язання міжособистісних політичних конфліктів є в психоло­гії цікава типологія міжособистісних стратегій, яку пов’язують з поведінкою птахів. Вона включає «стратегію страуса», «страте­гію голуба» і «стратегію яструба». «Стратегія страуса» характеризується як намагання уникнути конфлікту, «стратегія голуба» — зробити спробу закінчити конфлікт будь-якими мето­дами, навіть за рахунок односторонніх поступок, «стратегія яструба» полягає у намаганні розбити супротивника, отримати однозначно перемогу над ним.

3.Психологічне забезпечення політичної пропаганди і агі­тації, політичної реклами, формування суспільної думки, пошук шляхів впливу на установки і настрій громадян. Для такого впливу мало соціально-економічного і політичного змісту, треба ще створити «образ» політичного діяча, вибрати спосіб представлення народу відповідної інформації. Спеціалісти відмі­чають важливу роль у цьому процесі політичної реклами, яка мусить бути мажорною, наступаючою, вносити у свідомість людей почуття впевненості. Головними каналами формування суспіль­ної думки виявляються газети і журнали, хоч деякі спеціалісти доводять, що найсильнішим способом впливу на маси є чутки.

4.Психологія прийняття політичних рішень і соціально- політична експертиза прийнятих рішень. Завдання психолога полягає в коригуванні цих рішень з точки зору психологічної грамотності.

Рішення мусить враховувати психологічний фактор з економі­чним, а не провокувати нереалістичні очікування, деструктивні дії або депресивні реакції людей. Тут дуже важливим є компетен­тність психолога у питаннях, з яких приймаються рішення. Тому для забезпечення прийняття виважених рішень створюються екс­пертні групи, до яких входять психологи, соціологи, психотера­певти та інші спеціалісти. Ці групи мусять бути стабільними, бо тимчасово організовані групи, які не володіють ситуацією в усіх деталях, можуть не дати бажаного результату. Якщо формується негативна суспільна думка щодо прийняття непопулярних рішень, то психологи повинні виявити дійсні причини незадово­лення людей, визначити найбільш вагомі аргументи заспокоїти людей.

  1. Комплексне соціально-психологічне дослідження проблеми організації і проведення виборчих кампаній на регіональному і загальнодержавному рівнях. Попереднє вивчення соціально- політичної ситуації, створення іміджу кандидату і вплив його об­разу на виборців. Позитивний образ лідера і його політики — не­обхідна умова успіху. Як відмічає Л.Я. Гофман, роль спеціалістів з реклами в організації передвиборчої компанії досить суттєва. Психологи консультують кандидата на виборчі посади з багатьох питань, починаючи з того, яку інформацію можна давати про сім’ю, особисте, творче, професійне життя, навчити його домага­тись того, щоб на основі одержаної інформації виборці сприйма­ли його і як чесну, порядну, принципову людину. Психолог допомагає лідеру підготуватися до зустрічі з різними категоріями людей, вибрати правильну модель поведінки, уявити, яку реакцію викличуть його слова, вчинки.

45. Методика організації діагностичної роботи психолога

Психодіагностична робота практичного психолога — це одне з найскладніших напрямків та форм діяльності практичного психолога, яке потребує спеціальної підготовки та сформованості діагностичних, прогностичних та організаторських вмінь спеціаліста-психолога. Психодіагностика може реалізовуватися як самостійна форма роботи (психологічна експертиза), так і входити як структурна складова у психокорекцію та психоконсультування.

Психодіагностика передбачає обстеження психіки індивіда (або соціально-психологічних характеристик соціальної групи) за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу.

Психологічний діагноз — це опис індивідуальних особливостей психіки конкретної людини (або соціально-психологічних особливостей конкретної соціальної групи).

Для психодіагностичного обстеження використовують психодіагностичні методи, тобто дослідницькі методи психологічної науки. Особливістю психодіагностичних методів є їх вимірювально-дослідницька спрямованість, що й забезпечує кількісну та (або) якісну оцінку явища, яке вивчається. Основними вимогами до психодіагностичних методів є:

а) стандартизація інструментарію, в основі якої лежить поняття норми;

б) надійність і валідність інструментарію;

в) жорстка регламентація процедури обстеження.

Психодіагностичні методи конкретизуються у трьох основних діагностичних підходах, які практично охоплюють все різноманіття діагностичних методик:

  1. «Об’єктивний» підхід -діагностика здійснюється на основі успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності. Це переважно тести особистості та тести інтелекту, а також тести спеціальних здібностей та тести досягнень.
  2. «Суб’єктивний» підхід- діагностика здійснюється на основі даних, які повідомляє про себе досліджуваний, самоописів особливостей особистості, поведінки в конкретних ситуаціях. Це різноманітні опитувальники.
  3. «Проективний» підхід- діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії з нейтральним, ніби безособовим матеріалом, який в силу його певної невизначеності стає об’єктом проекції. Це різноманітні проективні методики дослідження особистості.

Психодіагностичне обстеження може проводитися у індивідуальній та груповій формі. Вибір форми психодіагностичного обстеження залежить від мети та методик, які використовуватиме практичний психолог.

46. Методика організації психокорекційної роботи

Залежно від форми організації корекційної роботи розрізняють два основні її види: індивідуальна та групова. У процесі індивідуальної психокорекції відбувається безпосередній вплив на конкретну дитину з боку психолога, який використовує для цього різноманітні методи роботи. Під час групової психокорекції робота здійснюється із групою дітей, як правило, одного віку, і які мають подібні проблеми. У цьому разі вплив на конкретного індивіда відбувається шляхом організації спеціального процесу взаємовпливу учасників групи, в результаті чого досягаються цілі психокорекції.

Залежно від корекційних завдань виокремлюють такі види психокорекції: ігрова, сімейна, нейропсихологічна та ін.

Деякі автори пропонують поділяти психологічну корекцію на три форми організації: загальну, часткову та спеціальну.

Під загальною психокорекцією розуміють загально-педагогічні заходи, за допомогою яких нормалізується соціальне середовище дитини. До такої психокорекції належить регуляція психофізичних та емоційних навантажень дитини відповідно до її віку й індивідуальних особливостей. Завдання загальної психокорекції збігаються із завданнями психогігієни, психопрофілактики, педагогічної етики та деонтології, які вирішуються у процесі організації навчально-виховних заходів.

Часткова психокорекція — сукупність психолого-педагогічних впливів, тобто це спеціально розроблені системи психокорекційних заходів, таких як сімейна психокорекція, музична терапія, психогімнастика та ін. За визначенням Ю. Шевченко (1995), спеціальна психокорекція — комплекс прийомів, методик й організаційних форм роботи з дитиною чи групою дітей одного віку, що є найефективнішими для досягнення конкретних завдань, спрямованих на формування особистості.

Основна мета спеціальної психокорекції полягає у виправленні наслідків неправильного виховання.

Отже, психологічна корекція розглядається як метод психологічного впливу, що реалізується за допомогою загальних, часткових і спеціальних процедур. Такий поділ досить умовний і не відповідає головному призначенню психологічної корекції як процесу психологічного впливу» спрямованого на виправлення у дітей недоліків у розвитку психічних функцій та особистісних властивостей. Під час психологічної корекції психолог може використовувати загальні, часткові й спеціальні методи.

47. Методика організації консультативної роботи психолога

М.М.Семаго пропонує визначити поняття “психологічне консультування” та зміст цієї діяльності таким чином:

1)         розглядати психологічне консультування як виключно комунікативний процес, у рамках якого клієнт ( батьки, учитель або учень ) одержує необхідну психологічну інформацію, що в свою чергу дозволяє створити умови для його адекватної соціально-психологічної адаптації;

2)         основним параметром розрізнення консультування від інших видів психологічної допомоги (психокорекції чи психотерапії), слід вважати короткочасність його проведення – кількість зустрічей психолога з клієнтом від 1 до 5 (інколи до 7), інакше консультування перетворюється в психокорекцію чи психотерапію;

3)         виходячи із основної мети психологічного консультування, а саме створення умов для позитивних змін в житті клієнта, слід розглядати консультативну діяльність як конфіденційно-особистісний процес, орієнтований виключно на окрему особистість;

4)         з огляду на основну мету консультування, крім інформаційних цілей під час консультації можуть також реалізовуватись психокорекційні та психотерапевтичні цілі – нейтралізація хворобливо-напруженого стану клієнта, заспокоєння і т.п.

5)         визначення психологічного консультування як конфіденційно-особистісної діяльності, орієнтованої на конкретну особу, дозволяє відділити психологічне консультування від психологічної просвіти, яка може відбуватись у вигляді семінарів чи групових обговорень і не передбачає індивідуально-орієнтованого підходу.

Всі види консультативної роботи можна розподілити на три основні групи.

За ознакою витраченого часу:

  • Короткострокове консультування – одно- чи дворазове відвідування клієнтом психолога;
  • Довгострокове консультування – три і більше зустрічі з психологом протягом декількох тижнів чи місяців.

Тривалість одного відвідування – від 30 хвилин до декількох годин. Це залежить від обговорюваної проблеми, часу, який є у психолога, а також цілей, які необхідно реалізувати. Оптимальна тривалість однієї зустрічі – 60 хвилин.

За ознакою змісту консультації: і

Психолого-педагогічне консультування – надання психолого-педагогічної інформації, порад та рекомендацій стосовно педагогічних проблем; проводиться з вчителями або батьками.

Психологічне консультування – у зв’язку з суто психологічними проблемами.

Соціально-психологічне консультування – виявлення несприятливих соціальних умов в житті клієнта.

Професійне консультування – у зв’язку з професійним самовизначенням клієнта, розробка рекомендацій щодо вибору професії.

Медико-психологічне консультування – обстеження клієнта з метою пер-винної диференціації норма та патології, формулювання гіпотези про можливий діагноз та розробка рекомендацій про звернення до відповідного спеціаліста.

48. Методичні аспекти організації психорозвиваючої роботи як виду діяльності психолога

Види діяльності практичного психолога становлять цілісну систему, утворену із взаємопов’язаних компонентів, які розрізняються професійними цілями, поставленими психологом у конкретній ситуації. При цьому результат психологічної допомоги включає як передбачувані, заплановані компоненти, так і побічні. Як правило, внаслідок заходів, здійснених практичним психологом, незалежно від виду його діяльності, виявляється багатокомпонентний ефект, що дозволяє клієнту отримати нові знання (просвітницький ефект), відповісти для себе на питання «Як попередити…?» (профілактичний ефект), «яким я є і можу бути?» (діагностично-прогностичний), «як треба діяти в цій ситуації?» (консультативний), а також виробити у себе нові мотиви, установки, способи поведінки (психокорекційний ефект).

Аналогічно збір інформації про клієнта практичний психолог здійснює не тільки у ситуаціях психодіагностики, а й у всіх видах своєї роботи.

Вирізняючи види діяльності практичного психолога, слід мати на увазі умовність цього поділу та комплексність отримуваного ефекту психологічної допомоги.

49. Методика організації просвітницької та психопрофілактичної роботи психолога

Одним із найважливіших видів діяльності практичного психолога, в якій сфері він би не працював, є просвітницька робота. Необхідність такого виду роботи викликана тим, що впродовж тривалого періоду штучно стримувалися розвиток і поширення психологічних знань взагалі і психологічної допомоги зокрема.

У широкому тлумаченні будь-яка діяльність служби (діагностика й моніторинг умов та рівня розвитку особистості, консультативно-методична робота чи психотерапевтична робота, реабілітаційні заходи тощо) спрямовані на психологічну просвіту людей, оскільки знайомлять їх зі специфікою діяльності практичного психолога, її методами, можливостями.

Вузьке розуміння просвітницької діяльності охоплює цілеспрямовані дії психологів, які пов’язані із поширенням психологічних знань.

Завданнями просвітницької діяльності є:

  • поступове усвідомлення громадянами цілей, завдань та можливостей соціально-психологічної служби, розуміння кола проблем, які вони можуть розв’язати за допомогою психолога чи соціального працівника; уявлення про те, до якої саме служби варто звертатися;
  • підвищення психологічної компетентності людей з метою розширення їхніх можливостей самостійно розв’язувати проблеми й конфлікти, які виникають в особистому житті та професійній діяльності;
  • підвищення психологічної культури суспільства в цілому, оскільки розв’язання багатьох соціальних проблем, що виникають у суспільстві, неможливе без знання та врахування психологічних чинників (це, зокрема, такі проблеми, як наслідки Чорнобильської аварії, міжнаціональні конфлікти, феномен «Білого братства» тощо);
  • психологічних знань потребують державні діячі, політики та керівники всіх рангів.

З просвітницькою функцією соціально-психологічної служби найтісніше пов’язана профілактична діяльність. Можна вважати профілактику одним з основних завдань просвітницького напрямку діяльності психологічної служби. При цьому профілактика здійснюється побічно, виступає аспектом у досягненні специфічних цілей психологічної просвіти. Водночас у багатьох ситуаціях діяльності практичного психолога виникають потреби у спеціальній профілактичній роботі зі своїми характерними цілями. У цих випадках є всі підстави розглядати профілактичну роботу самостійним видом діяльності практичного психолога.

Соціально-психологічна профілактика — це система заходів, спрямованих на охорону психічного здоров’я; попередження неблагополуччя у розвитку людини, групи, суспільства; створення психологічних умов, сприятливих для цього розвитку.

Важливо, що профілактика як психологічна допомога клієнту надається вже тоді, коли ще немає особливих труднощів та ускладнень у поведінці, житті та діяльності людини чи групи людей. Як правило, на основі моніторингу соціально-психологічних змін у житті суспільства, окремих його груп, особливостей та умов індивідуального розвитку людини прогнозують ті чи інші ускладнення і проводять попереджувальну роботу.

Отже, психопрофілактична робота спрямована не на розв’язання актуальних психологічних проблем, а на перспективу.

Найважливішими напрямками психопрофілактичної роботи, за З. Кісарчук, є:

  • профілактика стресових і постстресових станів, пов’язаних із природними та технічними катастрофами;
  • попередження виникнення надмірної психологічної напруги в суспільстві, що переживає кризові явища (економічні та політичні кризи, міжетнічні, міжконфесійні конфлікти тощо);
  • психологічна підтримка найбільш вразливих верств населення (пенсіонери, інваліди війни, праці, безробітні та ін.);
  • робота з попередження розпаду сім’ї, сімейних дисгармоній, відхилень у психічному розвитку дитини, які пов’язані із сімейними проблемами;
  • профілактика порушень у психічному та особистісному розвитку вихованців дитячих будинків та учнів шкіл-інтернатів;
  • профілактика девіантної поведінки молоді (правопорушення, пияцтво, наркоманія, токсикоманія).

Ці напрямки реалізовуються всією системою соціально-психологічних та психологічних служб. Профілактична діяльність психологічної служби в окремих галузей має свої особливості в кількох напрямках.

50. Методичні та організаційні засади психологічної реабілітації як виду діяльності психолога

Психологічна реабілітація – це система медико-психологічних, педагогічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію чи компенсацію порушених психічних функцій, станів особистісного і соціального статусу хворих, а також осіб, що перенесли захворювання чи отримали психічну травму в результаті різкої зміни соціальних стосунків, умов життя та ін.

В основі психологічної реабілітації лежить уявлення про хворобу як руйнівний процес в організмі людини, що характеризується не лише поганим фізичним самопочуттям, але і зміною його особистості, зрушеннями в емоційній сфері.

Повернення до здоров’я з точки зору цього підходу, передбачає усунення наслідків переживань, небажаних установок, невпевненості в своїх силах, тривоги з приводу можливості погіршення стану і рецидиву хвороби.

Актуальним завданням психологічної реабілітації є розробка ефективних методів відновлення особистісних установок направлених на подолання наслідків хвороби у осіб, що перенесли нервові чи психічні захворювання.

Особлива увага в психологічній реабілітації приділяється роботі спрямованій на компенсацію втрачених професійних і соціально-адаптивних якостей.

Принципи психологічної реабілітації:

  • Єдність біологічного і психологічного (поєднання біологічних і психологічних методів впливу);
  • Різносторонність реалізації реабілітаційних програм;
  • Партнерство;
  • Етапність.

51. Особливості психологічної роботи з дітьми дошкільного віку.

Дитячий психолог в ДНЗ — фахівець, який допомагає дорослим зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною і з ними. Робота йде як з дітьми, так і з дорослими щодо виявлення проблеми і пошуку рішень.

Психологічне консультування дітей — це особлива форма допомоги сім’ї з боку психолога, орієнтована на подолання життєвих труднощів дітей та їх батьків.

Завдання дитячого психолога — створити умови, в яких Вам буде простіше і зрозуміліше побачити себе і життя своєї родини з боку, усвідомити, які установки і дії створюють проблеми.

Мета консультування — вирішити проблему, що виникла у дитини шляхом аналізу ситуації, що склалася, знаходження балансу у взаєминах і відновлення сприятливого психологічного клімату в родині.

Дитячий психолог працює з актуальним станом дитини і батька, проводить первинну діагностику, задає питання про життєвій ситуації і структуру сім’ї.

У процесі спілкування психолог створює умови для того, щоб клієнт (батько-дитина) усвідомив свою проблему, зрозумів її причини і знайшов рішення.

Форми роботи дитячого психолога:

  • індивідуальна (у тому числі ігрова, пісочна терапія, арттерапія тощо) і групова (дитячі тренінги);
  • психологічна робота в контексті сім’ї (спільна робота дитини і батьків)

В яких напрямках працює дитячий психолог:

— Дитяче індивідуальне психологічне консультування;

— Психологічна корекція дитячих особистісних порушень, таких як примхливість,

агресія, замкнутість тощо;

— Розвиваючі заняття як індивідуальні, так і групові. Це заняття з розвитку пам’яті,

мислення, уваги тощо;

— Індивідуальна психологічна діагностика особистості дитини, рівня психічних процесів,

а також рівня підготовленості до школи;

— Консультування батьків з питань виховання та розвитку дітей.

З якими проблемами працює дитячий психолог в ДНЗ:

— Це соціальні ситуації: дитина йде в дитячий садок, розлучення батьків, смерть когось із близьких, поява нового члена сім’ї, випадки сексуального або психічного насильства над дитиною, серйозна хвороба дитини або когось із близьких людей, переїзд на нове місце проживання тощо;

— Агресія, замкнутість, примхливість, нав’язливі дії, сором’язливість, підвищена образливість, упертість, тощо;

— Страхи і тривожність дитини;

— Проблеми адаптації;

— Проблеми спілкування з однолітками;

— Патологічні звички: кусання або гризіння нігтів, смоктання предметів, онанізм тощо;

— Рівень психічних процесів (пам’ять, увага, мислення) не відповідає віку дитини;

— Проблеми логопедичного характеру (усунення психологічних наслідків);

— Безпорадність батьків, втрата контролю над ситуацією.

52. Організація психологічної роботи з дітьми молодшого шкільного віку

Початкова школа (1-4 класи) — дуже важливий етап особистісного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини. Тому шкільний психолог має приділяти особливу увагу учням перших класів.

Загальною метою діяльності психологічної служби в початковій школі є формування і розвиток особистості дітей, створення психологічно-педагогічних умов для розкриття творчих здібностей кожного учня, забезпечення його активності в засвоєнні знань, набутті вмінь та навичок, необхідних для подальшого успішного навчання в середній школі, досягнення оптимального рівня розвитку пізнавальної, емоційно-вольової та моральної сфер особистості молодшого школяра з урахуванням його психофізіологічних індивідуальних особливостей.

Молодший шкільний вік охоплює період від 6-7 до 10-11 років. У цей час відбувається активне анатомічно-фізіологічне дозрівання організму, в тому числі морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює можливості для здійснення цілеспрямованої поведінки, абстрактного мислення, планування й виконання програми дій. Зростає пластичність нервових процесів, спостерігається більша, ніж у дошкільників, урівноваженість процесів збудження і гальмування, хоча процеси збудження ще домінують, що визначає такі характерні особливості молодших школярів, як непосидючість, підвищена емоційність. Зростає функціональне значення другої сигнальної системи.

Основними завданнями діяльності психологічної служби у початковій школі в роботі з дітьми є:

— визначення готовності дитини до навчання у школі та побудова на цій основі корекційно-розвивальних програм індивідуального розвитку та визначення найбільш оптимальної навчальної програми;

— адаптація дитини до навчання, нового шкільного колективу, формування навичок навчальної діяльності та самоконтролю;

— визначення особливостей сімейного виховання та найближчого соціального оточення, прищеплення навичок міжособистісного спілкування;

— раннє виявлення здібностей, інтересів і нахилів дитини та побудова на цій основі позакласної та позашкільної роботи, залучення до різноманітних форм творчої самореалізації;

— визначення причин труднощів у навчанні та адаптації до шкільного життя та побудова на цій основі корекційно-розвивальних програм;

— профілактика неуспішності, девіантної поведінки та конфліктів з однолітками і старшими;

— формування довільності психічних процесів, самоконтролю, навичок самостійної учбової діяльності.

Якщо коротко описувати завдання психологічної служби у роботі з вчителями, класоводами, вихователями, то можна виокремити наступні:

— підвищення психологічної культури шляхом проведення консультацій, навчальних семінарів і тренінгів;

— здійснення моніторингів і психодіагностичних обстежень як класу в цілому, так і окремих учнів за власною ініціативою і на прохання педагогів;

— спільна корекційно-розвиткова робота з учнями, що мають труднощі в адаптації чи навчанні;

— спільна робота з батьками та найближчим соціальним оточенням.

53. Особливості організації психологічного супроводу підлітків

Основною метою психологічного супроводу розвитку особистості, в тому числі й у підлітковому віці є активізація власних ресурсів розвитку та запуск механізмів саморозвитку особистості при вирішенні різноманітних життєвих ситуацій.

Досягнення зазначеної мети можливе при дотриманні наступних принципів:

  1. Слідування за природним розвитком дитини на даному віковому та соціокультурному етапі онтогенезу, опора на ті особистісні досягнення, які реально є у дитини.
  2. Створення умов для самостійного творчого освоєння дітьми системи відношень зі світом та самим собою, а також для здійснення кожною дитиною особистісно значущих особистісних виборів та допомога у прийнятті нею відповідальності за власне життя.
  3. Створення в межах об’єктивно існуючого соціально- педагогічного середовища умов для особистісного розвитку та навчання дитини.
  4. Забезпечення переважно опосередкованого психологічного впливу на учня (учнів) через педагога та традиційні шкільні форми учбової та виховної взаємодії.

У контексті психологічного супроводу дитина розглядається як клієнт, а дорослі (вчителі, батьки, адміністрація) виступають суб’єктами супроводу, які разом з психологам беруть участь у процесі супроводу за принципами співробітництва, особистої та професійної відповідальності.

Модель психологічного супроводу є достатньо ефективною, оскільки одним із напрямків у вирішенні проблем розвитку є створення умов, при яких проблема не виникає або вирішується, даючи позитивні результати. При цьому, вирішальним фактором тут є здатність дорослих розуміти закономірності процесу розвитку, готуватись до появи новоутворень та змінювати свої взаємовідношення з особистістю з врахуванням змін, які відбуваються.

Відповідно, діяльність практичного психолога у контексті психологічного супроводу розвитку особистості підлітка повинна бути спрямована на: здійснення разом з педагогами аналізу шкільного середовища з точки зору тих можливостей, які воно надає для навчання та розвитку особистості підлітка, а також вимог, що висуваються до їх психологічних можливостей та рівнів розвитку; визначення психологічних критеріїв ефективного навчання та розвитку підлітків; розробку та запровадження певних засобів, форм та методів роботи, які будуть умовами успішного навчання та розвитку школярів;            забезпечення системності застосування зазначених умов, що сприятиме досягненню максимальних результатів.

Психологічний супровід розвитку особистості підлітків повинен здійснюватись з врахуванням: 1) їх індивідуальних особливостей; 2) проблем або труднощів, які виникають в різних сферах шкільного життя [1]; 3) особливостей психічного розвитку на відповідній віковій стадії. Саме це і визначає ті форми та засоби, які найбільш доцільно використовувати для психологічного супроводу розвитку особистості.

Психологічний супровід розвитку особистості у підлітковому віці може здійснюватись у таких напрямках: робота з вчителями, безпосередня робота з учнем (учнями) та робота з батьками. Робота з вчителями може стосуватись особливостей психічного розвитку на даному віковому етапі та тих проблем, які можуть виникати; врахування цих особливостей у навчально-виховному процесі; побудови партнерських взаємовідносин з учнями та колегами тощо. Безпосередня робота з підлітками повинна бути спрямована на адаптацію учнів до вимог середньої школи (5-6 класи), розвиток творчих здібностей, розвиток навичок саморегуляції та певних соціальних умінь, формування інтересу до самопізнання, розвиток навичок рефлексії тощо. Робота з батьками спрямована на створення соціально-психологічних умов для залучення сім’ї до супроводу дитини у процесі шкільного навчання. Відповідно, необхідно прагнути до вироблення у батьків реалістичного уявлення про проблеми підлітка, не лише з’ясовувати певні факти, але і мотивувати батьків до співпраці з психологом та педагогами по розвитку дитини.

54. Зміст, завдання та особливості організації психологічної роботи з клієнтами юнацького віку

Юність – це період в житті підліткового віку до дорослості від 15 до 25 років. Це період, коли людина може перейти від невпевненого підлітка до справді дорослої людини. В юності виникає проблема життєвих цінностей, прагнення зафіксувати свою внутрішню позицію до себе, до інших, до моральних цінностей. Саме в цьому віці людина або стає цинічною, таким моральним пилососом, або починає свідомо прагнути до духовного росту, до побудови свого життя на основі традиційних і нових моральних орієнтацій. Це вік, коли людина прагне до самовизначення як особистості, як індивіда, включеного в суспільне виробництво, трудову діяльність. Пошук професії – найважливіша проблема юності. Старший шкільний вік — це тільки початок юності, але до кінця школи старшокласник повинен прийти психологічно готовим до вступу в доросле життя.

Поняття психологічної готовності до дорослого життя мас на увазі наявність розвинутих здібностей і потреб для самореалізації. Це, перш за все, потреба в спілкуванні і володіння сп особистістьми його побудови, теоретичне мислення і вміння орієнтуватися в різних формах теоретичних знань( наукових, художніх, етичних, правових) і способи рефлексії, праці і володіннях, які дозволяють включити в діяльність і реалізувати їх на практиці. Ці якості формують психологічну базу для самовизначення школярів – центрального новоутворення юнацького віку (програма «лідерство», тренінг особистісного росту), відповідальність і за процес і за результат більшою мірою лежить на психологові: проблематика клієнтів (слабо представляє, що вона собою являє), уникнення відповідальності за прийняття рішень, з’являються інфантильні форми поведінки), негативна ідентичність (формування неприйнятних в даному суспільстві норм поведінки).

55. Організація психологічної роботи з різними категоріями дорослих

Дорослість – неоднорідний віковий період, що починається після юності і триває до кінця життя. У цьому віці продовжується психічний та особистісний розвиток людини, пошук своєї ідентичності (на основі професії та способу життя), розширюються її можливості як суб’єкта діяльності, пізнання, спілкування. На дорослу людину покладається відповідальність не тільки за реалізацію власного життєвого покликання, а й за долю інших людей. Вона повинна вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати професійні та особистісні труднощі, переживати втрати, які часто загрожують психічному здоров’ю особистості.

Особливістю психологічної допомоги дорослим є те, що дорослий завжди може звернутися за допомогою. Мотивація може бути різною: ділова – існує реальна проблема, з якою клієнт готовий працювати, нести відповідальність, готовий до змін, рентна — пасивна позиція клієнта у психотерапевтичному процесі, ігрова – відсутність проблеми, надання суперечливої інформації, психологічні… Клієнти можуть звертатися з аномальними кризами, а не тільки нормальними. Аномальна криза виникає внаслідок нестачі способів вирішення проблеми. Проблеми бувають різні: внутрішньо-особистісні, емоційні, міжособистісні, сімейні та інші.

56. Герентопсихологія. Особливості надання психологічної допомоги людям похилого віку

Геронтопсихологія — це галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності етапів психічного розвитку та формування особистості протягом онтогенезу людини віл народження до старості.

Задачі: допомога в орієнтації на зайнятість певною справою, яка зацікавила б і була б соц. значущою, створення життєвої перспективи.

Допомога у прийнятті старості.

Категорії клієнтів:

  1. Мовчазні, замкнуті (низька самооцінка, депресивний стан);
  2. Балакучі (недовіра до консультанта).
  3. Амбіційні, неврівноважені, з яскравими афектами (спалахи гніву і плаксивість).
  4. Тривожні.

Техніки:

Робота зі спогадами, розповідання історій (окремі епізоди), «особиста біографія», спрямованість на підвищення значущості прожитого. Лайф-ревю (послідовне розказування подій свого життя) полягає в допомозі прийнятті прожитого, цілісності, взаємодії; достойно зустріти смерть, особиста; організація клубів за інтересами, групові форми роботи (групи втрат).

Розглядування фотографій, реліквій. Прогулянки разом.

Підкризи віку:

1 переоцінка власного «я» (без соц. ролей).

  1. прийняття занепаду здоров’я.
  2. Роздуми про власну смерть.

Специфіка взаємовідносин клієнта з консультантом: ідеалізація консультанта (він може вирішити всі проблеми), агресивне ставлення до консультанта (страх смерті). Консультант може відчув негатив від особи старшого віку.

57. Організація роботи психологічної служби з особами «групи ризику»

Існує низка визначень поняття «групи ризику». Нижче запропоновані можуть дати можливість сформувати загальне бачення на цю проблему.

Діти «групи ризику» – діти з різними формами психологічної і соціальної дезадаптації, що виражаються в поведінці, яка неадекватна нормам і потребам найближчого оточення.

В «групи ризику» традиційно включають дітей із неблагополучних сімей, дітей з відхиленням у поведінці, дітей з проблемами в навчанні і розвитку, а також дітей із хронічними захворюваннями, інвалідів.

“Групи ризику” – це категорії дітей, чий соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які практично не можуть поодинці перебороти труднощі, що виникли в їхньому житті; все це в результаті може призвести до втрати ними соціальної значущості, духовності, морального образу, біологічної загибелі.

До цієї групи відносять такі категорії дітей:

  • діти-сироти,
  • діти з девіантною поведінкою,
  • діти з вадами фізичного та психічного розвитку;
  • діти, які зазнали насильства,
  • обдаровані діти, яківідчувають труднощі в спілкуванні.

Термін “група ризику” у педагогіці і психології вводиться для позначення осіб групи підлітків, у яких симптоматика, що відповідає категорії наркоманів, алкоголіків, тобто хворих, не виявлена, однак виховній роботі з ними варто приділити особливу увагу, щоб не допустити розвитку захворювання.

Основною задачею практичного психолога (соціального педагога) є виявлення дітей цієї категорії в дитячому середовищі та організація роботи з ними.

Робота психолога з учнями «групи ризику» є досить нелегкою. Це пов’язано з тим, що труднощі, які виникають у таких дітей у процесі навчання у школі пов’язані з впливом багатьох факторів. Так, наприклад, підвищена агресивність дитини може  проявлятись у різних формах, таких як: прояв фізичної агресії, прояв вербальної агресії,непрямої агресії, прояв негативізму. Виходячи з цієї класифікації, представленої О.А.Атемасовою, можна виокремити різні причини виникнення зазначеного стану у дитини. Слід враховувати і вікові особливості агресії.

Необхідно здійснювати комплекс заходів, спрямованих на допомогу  особистістям, які мають відхилення у поведінці: психопрофілактика, психологічна корекція, реабілітація, консультативні послуги девіантам і їх близьким, організація змістовного дозвілля, проведення групових тренінгів, методик, тестів, бесід, лекцій… Можна здійснювати соціально-психологічний вплив на девіантну поведінку особистості; організовувати лікування нервово-психічних розладів; робота із сім’єю, однолітками девіанта; навчання справлятися зі стресом; підвищення самооцінки; розвиток позитивних цінностей, умінь спілкуватися; розвиток самоконтролю.

58. Психологічна допомога дітям з особливими потребами

Завдання психолого-педагогічного супроводу:

а) актуалізація особистісного потенціалу розвитку дитини;

б) формування позитивних міжособистісних стосунків учнів з порушеннями психофізичного розвитку та їх ровесників у процесі внутрішкільної інтеграції;

в) консультування батьків або осіб, які їх замінюють, щодо особливостей розвитку, спілкування, навчання, професійної орієнтації, соціальної адаптації їх дитини тощо.

У загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється психолого-педагогічне супроводження дітей з особливими освітніми потребами у класах з інклюзивним навчанням працівниками психологічної служби (практичними психологами, соціальними педагогами) цих закладів та відповідними педагогічними працівниками.

Діяльність працівників психологічної служби координується центрами практичної психології і соціальної роботи, міськими, районними методичними кабінетами.

Вищезазначеним документом передбачено також організацію корекційної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами вчителями-дефектологами та практичними психологами.

З огляду на те, що питання визначення функцій і повноважень спеціалістів психологічної служби (практичного психолога і соціального педагога) є актуальним, звертаємо увагу на недопущення покладання адміністрацією навчальних закладів на цих спеціалістів обов’язків, що не належать до їх професійної компетентності.

Питання психологічного і соціального супроводу дітей знаходиться на перетині функцій багатьох спеціалістів, а тому не можуть бути віднесені до сфери професійної діяльності виключно одного з них.

З цією метою проводиться вивчення індивідуальних особливостей учня, його можливостей і потреб, рівня сформованості у нього пізнавальних процесів і дій.

Таким чином, діагностична робота має бути спрямована на вивчення:

  • співвідношення рівня розумового розвитку дитини і вікової норми;
  • рівня розвитку когнітивної сфери;
  • особливостей емоційно-вольової сфери;
  • індивідуально-типологічних особливостей;
  • рівня сформованості мотивації до навчання;
  • рівня розвитку комунікативних здібностей;
  • розумової працездатності та темпу розумової діяльності.

Під час вивчення психічного розвитку дитини психолог виявляє фактори, які зумовлюють труднощі пізнавальної діяльності, спілкування та соціальної адаптації, а також ті резерви, які можна використовувати у корекційно-розвитковій роботі.

Визначення рівня і особливостей пізнавальної діяльності повинно передувати будь-яким іншим психологічним дослідженням, щоб з’ясувати труднощі та обмеження, які можуть виникати при виконанні діагностичних завдань і призводити до неправильного тлумачення отриманих результатів.

Під час вивчення індивідуальних особливостей дитини важливо враховувати особливості її розвитку та фізичні обмеження.

Наприклад, працюючи з дитиною, хворою на дитячий церебральний параліч, слід пам’ятати, що через мовленнєві труднощі, порушення міміки, тощо може скластися неправильне враження щодо інтелектуальних можливостей дитини. Психічний стан такої дитини можна визначити тільки шляхом уважного спостереження за її діяльністю та шляхом спілкування з нею та за допомогою спеціальних методів діагностики.

Психофізіологічні особливості дитини, рівень її розвитку, потенційні можливості щодо опанування навчальним матеріалом є основними індикаторами, які беруться до уваги при розробленні індивідуальної програми розвитку.

59. Організація психологічної роботи з особами, які мають відхилення у поведінці

Девіації — це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві (моральні, правові, дисциплінарні, побутові…). Девіантна поведінка -це соціальна поведінка, яка не відповідає моральним, правовим та ін. нормам і відхиляється від них. Види девіантної повединки: агресивна, делінквентна, адитивна, суїцидальна.

Необхідно здійснювати комплекс заходів, спрямованих на допомогу особистістям, які мають відхилення у поведінці: психопрофілактика, психологічна корекція, реабілітація, консультативні послуги девіантам і їх близьким, організація змістовного дозвілля, проведення групових тренінгів, методик, тестів, бесід, лекцій… Можна здійснювати соціально-психологічний вплив на девіантну поведінку о-ті; організовувати лікування нервово-психічних розладів; робота із сім’єю, однолітками девіанта; навчання справлятися зі стресом; підвищення самооцінки; розвиток позитивних цінностей, умінь спілкуватися; розвиток самоконтролю

60. Організація діяльності психологічної служби з обдарованими дітьми та молоддю

Системою роботи з обдарованими дітьми вважають пошук, виявлення, ідентифікацію та психолого- педагогічний супровід обдарованої особистості.

Провідними ідеями в організації системи роботи з обдарованими дітьми є:

—           створення освітнього середовища, що забезпечить повноцінний розвиток обдарованої дитини, формування індивідуальної обдарованості, досягнення успіхів у різних предметних галузях та сферах життєдіяльності;

—           особистісний розвиток кожної дитини, що вважається обов’язком і сенсом власної професійной діяльності педагогів і психологів ;

—           визначення мети, змісту, форм роботи на основі принципів індивідуалізації та диференціації, з урахуванням індивідуальних та типологічних особливостей обдарованої дитини;

—           забезпечення безперервності розвитку обдарованої дитини у ланках освіти;

—           створення відповідного інформаційного простору, що дозволить обдарованій дитині обрати вид діяльності, зміст та спосіб власної участі;

—           створення комплексу умов та засобів розвитку обдарованої дитини, як багаторівневу систему, що здатна об’єднати заклади освіти різних типів та суб’єкти освітньої діяльності (діти, педагоги, психологи, батьки).

—           розробити нові форми роботи, створити досвід роботи для забезпечення інтересів, розвитку талантів та вподобань для обдарованих дітей;

—           забезпечити взаємодію суб’єктів на рівні координації, інтеграції спільних зусиль у реалізації цілісної системи роботи з обдарованими дітьми та оптимізації процесу управління нею.

Впровадження системи роботи з обдарованими ді-тьми вимагає розв’язання конкретних завдань:

—           оптимізації процесу управління взаємодією суб’єктів зі створення умов для розвитку обдарованих дітей;

—           підготовки управлінських, психолого-педагогічних кадрів до роботи з обдарованими дітьми, впровадження досвіду в практику роботи закладів освіти та у систему підвищення кваліфікації управлінців, учителів та психологів;

—           активізації роботи з батьками обдарованих дітей;

—           застосування комплексу діагностичних методів, націлених на раннє виявлення та відстеження розвитку обдарованих дітей;

—           інтеграції закладів освіти різних типів, створення педагогічних комплексів, у тому числі, і з академічною наукою;

—           створення системи безперервного соціально-педагогічного супроводу учасників навчально-виховного процесу та забезпечення їх мотиваційною підтримкою;

—           пошук нових можливостей фінансового забезпечення системи роботи з обдарованими дітьми.

У реалізації поставлених завдань психологічна служба відіграє вирішальну роль. Формування певної психологічної установки учасників навчально-виховного процесу щодо феномена обдарованої дитини, консультативно-методична допомога, просвітницько-пропагандистська діяльність, формування психолого- педагогічної культури дітей, батьків, учителів, діагностика, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку вихованців та учнів, корекція, реабілітація, профілактика, прогностика, проектування змісту і напрямків індивідуального розвитку обдарованої дитини не весь перелік обов’язків практичного психолога, визначених положенням про психологічну службу системи освіти України.

Діяльність практичного психолога важко переоцінити, адже мова йде про дитину, в якої підвищена пізнавальна активність і рівень розумового розвитку, розвинена потреба у навантаженнях та пошуку розв’язування завдань, раннє усвідомлення мети і цілі власної діяльності, яскраво виражена незалежність та здатність тривалий час концентрувати увагу на проблемі, глибинне прогнозування та передбачення, готовність вийти за межі завдань тощо.

У таких дітей протягом життя виникає багато різ-них проблем, серед яких можна виділити: ворожість до школи — навчальна програма для них нудна й не-цікава тому, що не відповідає їх здібностям. Це викликає порушення у поведінці.

Своєрідні ігрові інтереси — обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, якими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції. Конформність, що виявляється у несприйнятті стандартних вимог, особливо, якщо вони не співпадають з інтересами обдарованої дитини.

Занурення у філософські проблеми — діти замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань тощо.

Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком — обдаровані діти часто віддають перевагу спілкуванню зі старшими і їм досить важко стати лідерами.

Обдаровані діти надзвичайно вразливі. Причина-ми цього є: прагнення до досконалості (перфекціонізм) — не заспокоюються, якщо не досягають вищого рівня, низька самооцінка, постановка нереалістичних цілей, надчутливість до слова й невербальних сигналів, часто таких дітей вважають гіперактивними, тому, що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду. Вони потребують уваги дорослих і монополізують її. Обдаровані діти нетерпимі до тих, хто поступається їм інтелектуальним розвитком. Таке поєднання властивостей психічних процесів об-дарованої особистості дає змогу досягати їй значних висот. Тому, підтримка та розвиток обдарованої дитини повинна здійснюватись фахівцями.

Головною особливістю практичного психолога в роботі з обдарованими дітьми є його активна позиція.

Забезпечення своєчасного виявлення резервів психологічного розвитку дитини та їх використання у навчанні і вихованні є одним з важливих завдань практичного психолога в системі освіти. Перед психологами постає завдання раннього виявлення задатків, з метою перетворення їх на високоякісні здібності. Важливе і складне завдання полягає у постійному контролі відповідності процесів навчання і виховання природним та соціальним закономірностям психічного розвитку обдарованої дитини і системного оцінювання її інтелектуального особистісного зростання.

Практичному психологу необхідно постійно доповнювати та оновлювати власні психологічні знання, які в сучасному, мінливому суспільстві швидко втрачають актуальність.

61. Надання психологічної допомоги жертвам деструктивних культів

Культова залежність виникає як  внаслідок психологічного насильства з боку тих осіб, що зацікавлені в узалежненні, так  і – готовності,  довіри й відкритості самої людини. Вона може бути результатом насильства в дитячому віці як артефакт авторитарних педагогічних зусиль, зловживання довірою і відвертістю дитини в процесі виховання, або результатом насильства в групі, зловживання довірою до лідерів і до релігійної спільноти.

Оскільки культова психічна залежність особистості  виникає у взаємодії індивідуальних, групових та польових чинників, розробку концепції соціально-психологічних механізмів  даного феномену доцільно здійснювати у категоріях мотиваційно-динамічних процесів.

Залучення психолога до подолання культової залежності є і залишається проблемним питанням, оскільки людина, яка стала жертвою деструктивного контролю свідомості, не усвідомлює своїх проблем. Батьки, діти, чоловіки та дружини відчувають себе потерпілими, але їхні заяви до уваги не беруться, оскільки залучені до культу зазвичай є повнолітніми людьми. Представники культових організацій вправно маніпулюють поняттями демократії та правом на релігійну свободу. Однак, мусимо зазначити, серед батьків, що звертаються за допомогою психолога, нерідко трапляються і такі, які прагнуть закріпачення та експлуатації власних дітей.

Професійна позиція психолога в ситуаціях профілактики протидії та подолання наслідків діяльності деструктивних культів полягає у врахуванні юридичних норм (вимог закону) і дотриманні професійної етики. Ідеться насамперед про таке: захист прав клієнта на самостійний вибір з урахуванням чинних правових норм; надання клієнтові якомога повнішої інформації, що гарантувало б йому повну свободу вибору; надання допомоги клієнтові в напрацюванні конкретних форм поведінкового і психологічного самозахисту; якщо клієнт не має внутрішніх ресурсів, щоб справитися з проблемами самостійно, слід подбати про залучення ресурсів правоохоронних органів, органів соціального захисту (навіть усупереч бажанню клієнта).

Профілактика душевного рабства і тоталітарного синдрому особистості може здійснюватися на рівні індивідуального розвитку особистості, на рівні значущого спілкування та на рівні психічних польових структур соціокультурного простору.

З метою профілактики культової психічної залежності і тоталітарного синдрому особистості, шкільному психологові пропонується поповнити репертуар психотерапевтичного впливу такими тренінгами для юнацтва: «Формування особистісної зрілості, цілісного світосприймання»; «Формування стійкої Я–концепції, ідентичності»; «Формування соціально–психологічної компетентності як протидія спробам деструктивного контролю свідомості»; «Тренінги соціальної адаптації та інформаційної толерантності»; «Розвиток здатності до рефлексії та критичного мислення»; «Розвиток правової свідомості та усвідомлення цінностей громадянського суспільства»; «Маркування та дискредитація феноменів тоталітарної свідомості».

Для здійснення психологічної допомоги особам, що постраждали унаслідок дій деструктивного культу, розроблено авторські методики консультування рідних та близьких осіб, що стали жертвами культового насильства, а також моделі психологічної допомоги людям, що пережили психологічне насильство в культі. Використовуючи аналіз конкретних випадків подолання культової залежності, ми презентуємо розроблену нами на основі мотиваційно-динамічного підходу, спеціальну методику консультування під назвою “Подієвий аналіз”. Ця методика виступає тут одним із основних засобів консультування сім’ї культового залежного, оскільки її застосування може допомогти рідним культиста усвідомити психоемоційну цілісність та взаємозалежність сім’ї, опрацювати наслідки порушень етичних стандартів сімейного спілкування.

62. Організація надання психологічної допомоги жертвам аварій, катастроф, військових конфліктів

Основним завданням психотерапії є реінтеграція порушеної внаслідок травми психічної діяльності, створення нової когнітивної моделі життєдіяльності, афективна переоцінка травматичного досвіду, відновлення почуттів цінності власної особистості і здатності подальшого існування у світі. Психотерапія повинна звертатися до двох фундаментальних аспектів посттравматичного розладу: зниження тривоги і відновлення почуттів особистісної цілісності і контролю над тим, що відбувається. Така робота висуває дуже високі вимоги до професіоналізму і особистості психотерапевта. Тактика роботи залежить від часу, що пройшов після травматичної ситуації. У межах першого місяця у постраждалих переважно спостерігаються сильні емоційні порушення. Завдання психологічного супроводу полягають у тому, щоб стабілізувати і знизити їх інтенсивність. Слід працювати над формуванням стосунків довіри, яка часто буває втрачена не тільки відносно окремих людей, але і відносно цілого світу, і забезпеченням можливості пацієнта почуватися у безпеці.

Основні передумови успішної роботи з пацієнтами, що страждають на ПТСР, можна сформулювати наступним чином. Здатність пацієнта розповідати про травму прямо пропорційна здатності терапевта емпатійно вислуховувати цю розповідь. Будь-яка ознака відторгнення або знецінення сприймається пацієнтом як нездатність терапевта надати йому допомогу і може призвести до припинення зусиль з боку пацієнта боротися за своє одужання. Емпатійний терапевт підводить пацієнта до розповіді про жахливі події, не відволікаючись і не зісковзуючи на сторонні теми, не дивлячись на пацієнта здивованим або переляканим поглядом і не демонструючи йому власної шокової реакції. Терапевт не применшує значення тем, що спонтанно виникають і не відхилює розмову у ті області, які безпосередньо не пов’язані із травматичним страхом. У протилежному випадку у пацієнта виникає почуття, що екзистенціальна важкість пережитого нестерпна для пацієнта і він буде переживати через нерозуміння терапевта.

63. Особливості надання психологічної допомоги з подолання життєвих криз

Поняття «життєва криза» — феномен внутрішнього світу людини, який виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху. Життєва криза є поворотним пунктом життєвого шляху, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався.

Тривалість кризи – 2 місяці. Все, що переходить ці межі, вже не є кризою. У цих ситуаціях можна говорити про наявність посттравматичного стресу, хронічних станів і т. д.

Кожна криза може бути подолана або не подолана. Якщо протягом 24 годин людина не справляється з подоланням і переживаням травмуючої ситуації, то можна говорити про наявність у неї кризового стану.

Якщо криза долається, то особистість набуває новий досвід, «імунітет», емоційну і духовну зрілість. («За одного битого двох небитих дають»).

Якщо ж криза не переборюється, то наслідки для людини можуть бути самі різні. Найчастіше діє правило «слабкої ланки»: страждає сфера, яка є у людини найбільш уразливою. Наслідки – поява соматичних захворювань, посилення різних залежностей, суїцид і т. д. При уважному розгляді все буде вказувати на неадекватність поведінки цих людей. Тому дуже важливим є  надання швидкої, невідкладеної допомоги.

Життєва криза має низку особливостей, які відрізняють її від інших емоційно складних життєвих ситуацій. Усі типи життєвих криз суб’єктивно переживаються як більш-менш гостра необхідність реконструкції ставлення до себе, до власного минулого, теперішнього і майбутнього. Криза торкається найбільш фундаментальних життєво значущих цінностей і потреб людини, стає домінантою внутрішнього життя і супроводжується сильними емоційними переживаннями. Вона порушує звичний хід життя, дезорганізовуючи життєдіяльність, робить необхідним переосмислення людиною свого життя.

Загальним показником необхідності психологічної допомоги є незадоволеність життям, відсутність почуття благополуччя. Саме такий стан і є індикатором майбутньої зустрічі людини з критичними ситуаціями, які можуть змінити траєкторію її життя, навіть її долю.

Психологічної допомоги людина потребує і напередодні кризи, і під час її розгортання, і на фазі вибору стратегії розв’язання складної життєвої колізії. Оскільки переживання справжньої життєвої кризи тимчасово дезадаптує особистість, підвищує конфліктність, утруднює спілкування, знижує продуктивність праці, має певні психосоматичні наслідки, допомога з боку психолога-професіонала на завершальному її етапі, м’яко кажучи, не завадила б.

 

 

Тема 1. Структура, мета та завдання  Національної системи соціально-психологічної служби України

1. Радянська доба розвитку психологічної служби в Україні

Реалізація професійного супроводу психологічних інновацій на ранніх своїх етапах здійснювалась шляхом створення товариств, спілок, професійних асоціацій. Зазначимо, до слова, що у розвинутих країнах і досі професійні асоціації психологів відіграють дуже значну роль у впровадженні психологічних знань і методик в суспільну практику.

1          — організаційний (20-30 рр. XX ст.). Наприкінці 20-х років починають створюватись відповідні служби у державних установах — лабораторії наукової організації праці на виробництві, педологічні служби в системі освіти, охорони здоров’я, на транспорті, відділення, відділи та інститути у системі вищої освіти, відповідні лабораторії у збройних силах і органах внутрішніх справ. Це створення підтверджено відповідними наказами і постановами уряду, уведенням відповідних нормативів, штатних одиниць і т.п.

2          — адміністративна заборона; існування окремих елементів (30-ті — 80-ті роки). Цей етап обумовлений створенням і всевладдям радянської адміністративної системи яка не передбачала ніяких інших методів роботи з людьми крім адміністративно-ідеологічних. В радянській системі окрема людина розглядалась як гвинтик єдиного державного механізму і, тому, плюралізм думок, індивідуальний підхід і т.п. були не тільки непотрібні, а й шкідливі.

У повоєнні роки, поступово, в основному під впливом технічної революції та умовами протистояння з «капіталістичним світом», виникла необхідність врахування «людського фактору» в роботі технічних систем, — атомні електростанції, літаки, зброя різних видів, системи наведення і т.п. У зв’язку з такою необхідністю в окремих, як правило — «закритих», установах виникають відповідні лабораторії і відділи. Поступово відроджуються ергономіка, психологія праці, спортивна, клінічна і юридична психологія.

3 — відродження, другий доорганізаційний етап (1985—1991 рр.). Цей етап пов’язаний з деградацією та руйнуванням радянської адміністративно-політичної системи. Поступово держава втрачає важелі управління суспільними процесами, відкриваються кордони, знову виникає плюралізм суспільної думки. У цей час знову відроджуються ідеї про необхідність психологічного забезпечення суспільних процесів, про індивідуальний підхід до кожної особистості, про врахування і використання внутрішнього потенціалу людини на виробництві та суспільному житті. Знову постає питання про необхідність створення психологічних служб. З’являються проекти та деякі законодавчі акти, шо кладуть початок створенню психологічних служб в нових історичних умовах.

2. Історія становлення психологічної служби в незалежній Україні

Психологічна служба системи освіти є органічною складовою частиною державної системи охорони фізичного і психічного здоров’я молодих громадян України та суттєвим важелем у забезпеченні процесів реформування галузі освіти.

З 1991 року і до теперішнього часу психологічна служба пройшла не простий і суперечливий шлях – від повного нерозуміння і безпорадності до чіткої організаційної структури, правового і методичного забезпечення.

На сьогодні психологічна служба системи освіти є однією з найпотужніших і найдосвідченіших із відомчих служб у державі, яка діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку кожної особистості.

Системна робота зі створення психологічної служби в освітній галузі розпочалася з 1991 року, коли в Інституті психології ім. Г.С. Костюка був створений новий підрозділ – Центр психологічної служби в системі народної освіти, на сьогодні від іменується як Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи. Керівником даного центру є доктор психологічних наук – Віталій Григорович Панок.

Подією, що суттєво вплинула на розвиток практичної психології в Україні, була  Перша всеукраїнська конференція з практичної психології (м. Луцьк, 11-14 листопада 1991 рік) під час якої були обговорені шляхи та основні напрямки розвитку психологічної служби.

У 1992 році Комісією Верховної Ради України з питань науки і народної освіти була прийнята Ухвала про створення Концепції державної системи психологічної служби.

У 1993 році  прийнято «Положення про психологічну службу в системі освіти України», яке визначало сферу діяльності, права та функціональні обов’язки її ланок. З цього часу психологи стали називатися «практичними».

Важливим етапом у розвитку психологічної служби стало прийняття у 1996 році Закону України «Про освіту», де статтею 21 передбачено, що за своїм статусом практичні психологи належать до категорії педагогічних працівників. Проте, питання розмірів посадових окладів, стажу педагогічної діяльності та тривалості відпусток практичних психологів і соціальних педагогів протягом значного періоду не було врегульовано.

У липні 1998 року Міністерство освіти України спільно з Академією педагогічних наук України спільним наказом створили Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи як наукову установу Академії педагогічних наук України і як головну організацію психологічної служби системи освіти України.

У грудні 1999 року затверджено «Положення про психологічну службу», у 2001 році до нього внесені зміни і доповнення. Для підготовки фахівців нової спеціальності вперше в СНД був виданий підручник «Основи практичної психології» (Либідь, 1999 рік). Служба набула чіткої структури, що створило умови для більш якісної організації її діяльності. Поступово упорядковувалися планування та звітність, створювалися умови для розвитку служби, видавались навчально-методичні матеріали, що сприяло покращенню умов та якості роботи практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів.

Значною подією в історії психологічної служби системи освіти України стало 23 квітня 2004 року, коли відбулося засідання колегії Міністерства освіти і науки України, яке вперше за роки існування служби розглянуло питання «Про стан і перспективи розвитку психологічної служби системи освіти». Колегія схвалила «Стратегію розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2008 року». Відтоді 23 квітня вважається Днем практичного психолога. Психологічна служба освіти України одержала суттєвий поштовх для вдосконалення як у кількісних, так і в якісних аспектах.

24 квітня 2008 року на колегії Міністерства освіти і науки України  заслуховувалося та обговорювалося питання «Про стан та подальший розвиток психологічної служби системи освіти України». Затверджена Концепція розвитку психологічної служби системи освіти на період до 2012 року.

У 2009 році  прийнята нова редакція «Положення про психологічну службу системи освіти України».

Сьогодні психологічна служба інтенсивно розвивається. У районах і містах створюються центри психологічної служби, відбуваються інтеграційні процеси з системою психолого-медико-педагогічних консультацій, створюються психологічні служби у вищих навчальних закладах. Відбувається розширення мережі закладів освіти, які охоплені психологічним супроводом, активізація роботи мобільних соціально-психологічних пунктів освітніх округів та ін.

3. Стан та перспективи розвитку Національної системи соціально-психологічної служби України

Сьогодні існує ціла низка актуальних проблем. У першу чергу це необхідність створення або серйозного організаційного і методичного вдосконалення роботи психологічних служб у таких галузях, як охорона здоров’я, силові структури, служби з надзвичайних ситуацій, пенітенціарна система, система соціального захисту населення, різноманітні розгалуження транспортної галузі, система професійної підготовки і перекваліфікації населення і т. ін. Друга — необхідність координації діяльності соціальних і психологічних служб на території адміністративних одиниць, оскільки основні соціальні проблеми вирішуються на місцевому і регіональному рівнях. Третя — необхідність координації діяльності психологічних служб з громадськими організаціями та місцевими громадами. Наявність розгалуженої системи захисту особистості, її соціального благополуччя, психічного здоров’я є показником зрілості демократичного суспільства.

Сучасний стан розвитку прикладної психології в Україні свідчить, що найбільш актуальними її напрямами є психологічна реабілітація постраждалих від військових дій, внутрішньо переміщених осіб, психологія менеджменту і управління, кадровий менеджмент, прикладна психологія освіти, психологія сім’ї та соціального захисту населення, психологія масових комунікацій, профорієнтація і профвідбір, психологія соціального захисту, психологічна експертиза.

Організаційні принципи НССПС полягають у тому, щоб забезпечити її максимальну ефективність при оптимальних витратах і мінімальному кадровому забезпеченні. Психологічні і соціальні служби зараз функціонують у різних міністерствах та відомствах. Досвід їх організації і функціонування свідчить, що найбільш оптимальним є подвійне підпорядкування їх працівників, адміністративно вони підпорядковані керівнику відповідного підрозділу або рівня. Професійно, методично, ці спеціалісти підпорядковуються відповідному фахівцю-психологу. У ряді служб законодавчо обмежено навіть адміністративний вплив на працівника служби.

Елементи національної системи соціально-психологічної служби уже створені й функціонують, посилюється координація між психологічною службою системи освіти і соціальними службами для молоді, центрами соціально-психологічної реабілітації населення, психологічною службою МВС, психологічною службою Державної прикордонної служби, і т. п. Останніми роками проводяться спільні конференції, наради, навчальні і практичні семінари, здійснюються спільні публікації методик роботи. Усе це свідчить про інтеграцію зусиль психологів і соціальних працівників різного відомчого підпорядкування довкола реальної життєвої проблематики окремо взятої людини. Таким чином, прикладна психологія починає реально впливати на процес гуманізації нашого суспільства.

4. Рівні функціонування та підпорядкування психологічної служби в Україні

Структура психологічної служби:

  • Державна наукова установа «Інститут модернізації змісту освіти»;
  • Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи Національної академії педагогічних наук України;
  • навчально-методичні центри/кабінети/лабораторії психологічної служби Автономної Республіки Крим, обласні, Київський(а) і Севастопольський(а) міські;
  • районні (міські) навчально-методичні центри/кабінети/лабораторії психологічної служби, методисти психологічної служби районних (міських) методичних центрів/кабінетів/лабораторій, управлінь (відділів) освіти, об’єднаних територіальних громад (далі — ОТГ); підрозділи психологічної служби у закладах вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти; практичні психологи і соціальні педагоги психологічної служби закладів освіти.

До складу психологічної служби входять практичні психологи, соціальні педагоги закладів освіти міст, районів, ОТГ, керівники (директори), методисти навчально-методичних центрів/кабінетів/лабораторій психологічної служби Автономної Республіки Крим, обласних, Київського(ї) і Севастопольського(ї) міських, працівники психологічної служби департаментів, управлінь, відділів освіти.

Державна наукова установа «Інститут модернізації змісту освіти»:

  • організовує діяльність психологічної служби на всіх рівнях;
  • бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань діяльності психологічної служби;
  • організовує заходи із підвищення професійного рівня працівників психологічної служби;
  • здійснює організаційне забезпечення проведення фахових конкурсів;
  • організовує діяльність науково-методичної комісії щодо експертиз освітніх програм, освітньої літератури відповідного напряму роботи тощо;
  • співпрацює з установами (закладами), громадськими організаціями з питань діяльності психологічної служби;
  • проводить дослідження з проблем психологічної та суміжних наук;
  • здійснює аналіз стану діяльності психологічної служби та прогнозування тенденцій її розвитку;
  • забезпечує узагальнення, поширення та обмін науково-методичними здобутками шляхом публікації результатів досліджень, організації та проведення заходів.

Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи НАПН України:

  • організовує прикладні наукові дослідження та інноваційні розробки у сфері соціальної педагогіки та прикладної психології;
  • бере участь у науково-методичному забезпеченні психологічної служби у межах компетенції;
  • розробляє науково-методичні вимоги до змісту діяльності працівників психологічної служби;
  • бере участь у науково-дослідних, дослідно-експериментальних роботах з питань практичної психології і соціальної роботи;
  • залучається до проведення незалежної наукової експертизи;
  • розробляє методики, техніки і технології роботи із здобувачами освіти, в тому числі з дітьми з особливими освітніми потребами.

Навчально-методичні центри/кабінети/лабораторії психологічної служби Автономної Республіки Крим, обласні, Київський(а) і Севастопольський(а) міські створюються місцевими органами виконавчої влади, а також можуть створюватися як структурні підрозділи відповідних департаментів (управлінь) освіти і науки, закладів післядипломної педагогічної освіти або як окремі юридичні особи та підпорядковуються засновнику з усіх питань діяльності.

5. Сутність поняття «психологічна служба»

Психологічна служба — це цілісна структурована сукупність закладів, установ, підрозділів і посад, що входять до єдиної субординативної системи (як частина більш загальної системи), основу якої складають фахівці у галузі прикладної (практичної) психології і яка має специфічні та єдині мету, завдання і методи роботи. Зазвичай психологічна служба являє собою сукупність методичних і практичних центрів, спеціалізованих консультативних кабінетів, спеціальних закладів соціально- психологічної реабілітації, включає посади консультантів, радників, аналітиків, психологів, соціальних працівників.

Основною метою діяльності психологічної служби є підвищення ефективності діяльності персоналу та (або) споживачів послуг (клієнтів) засобами прикладної психології і, одночасно, захист їхнього психічного здоров’я і соціального благополуччя.

6. Структура  та основні завдання прикладної психології

Розвиток практичної психології тісно пов’язаний з розвитком техніки, виробництва та суспільних відносин. І хоча практична психологія не має на сьогодні чітко усталеної, завершеної структури, можна виділити ряд основних її напрямів.

 

Основним принципом виділення структурних компонентів практичної психології виступають сфери соціальної практики, які є специфічними для діяльності практикуючих психологів.

У структурі практичної психології виділяють наступні складові:

  1. Політична психологія, основними завданнями якої є:
  • формування громадської думки засобами психології, ЗМІ;
  • передвиборна боротьба (використання різноманітних засобів для оптимізації виборчої кампанії);
  • створення позитивного іміджу політичного лідера;
  • соціально-психологічна експертиза проектів законів, указів, державних програм і рішень з метою запобігання стихійним масовим заворушенням, актам непокори тощо.
  1. Практична психологія економіки й бізнесу, основними завданнями якої є:

-соціально-психологічне навчання людей для роботи у нових економічних умовах;

— створення найбільш ефективної структури управління підприємством, навчання доцільним прийомам діяльності управлінців;

— стратегія розвитку соціального партнерства або розв’язання різного роду конфліктних ситуацій та розробка заходів щодо попередження непорозумінь у майбутньому;

— застосування психологічних механізмів актуалізації потреб людини за допомогою реклами.

  1. Практична психологія освіти спрямована на підвищення ефективності процесів навчання і виховання. Психологія допомагає у конструюванні змісту навчання, яке передбачає створення різноманітних програм для шкіл різного типу; визначення відповідності програм цілям виховання і навчання, відображення запитів суспільства в навчальних програмах; визначення послідовності вивчення різних предметів і відповідності навчального матеріалу віковим можливостям учнів.
  2. Психологія сім «і та соціально-психологічного захисту населення передбачає вирішення наступних завдань:

-забезпечення регуляції подружніх стосунків;

-надання допомоги щодо виховання дітей у сім’ї (терапія взаємин);

— діагностико-корекційна робота із соціальним оточенням сім’ї;

— попередження суїцидів, стабілізація емоційного стану, зняття тривожності, активізація механізмів психологічної підтримки та розвиток навичок взаємодопомоги, формування позитивної життєвої перспективи;

— прищеплення нових форм поведінки в оточенні та в сім’ї, які б сприяли реабілітації та збереженню психічного здоров’я особи.

  1. У клінічній психології основними завданнями є:

-реабілітація людей, які перенесли захворювання, мають хронічні та невиліковні хвороби (онкозахворювання, СНІД тощо);

— формування здорового способу життя;

— розробка вітчизняних методик, які враховують особливості соціальних умов їх застосування.

Практична психологія в медицині функціонує сьогодні на досить високому рівні. Створена мережа установ, пов’язаних з діагностикою і терапією відхилень психіки, психіатричні клініки, інститути нейрохірургії, органопатології, нервових захворювань, реабілітаційні центри, центри психічного здоров’я, консультативні служби. Розпочалася підготовка фахівців у ВНЗ зі спеціальності «медична психологія».

  1. Військова та спортивна психологія. Центральною проблемою, яка розв’язується в межах цього напрямку, є проблема протиборства та змагальності. Основними завданнями при цьому є:
  • забезпечення досягнення мети, поставленої перед індивідом чи групою, чітке виконання розподілених функцій;
  • терапія психічних травм, отриманих внаслідок виконання професійних функцій;
  • підготовка до дій в екстремальних умовах;
  • прогнозування поведінки людини в умовах змагання та бойових дій;
  • відбір на посади, поділ кадрів у команді, підрозділі;
  • розробка критеріїв і методів відбору спортсменів;
  • оптимізація взаємодії людина-техніка;
  • розробка діагностичних і дослідницьких методів.
  1. Юридична психологія вирішує наступні практичні завдання:

— корекція структури особистості, її окремих рис;

— психологічна реабілітація співробітників правоохоронних органів;

— профвідбір та контроль процесу професійної адаптації;

— аналіз криміногенного стану тощо

Психодіагностика та психологічна експертиза в юридичній практиці має свої особливості. Досить часто психологічна діагностика здійснюється всупереч волі клієнта, тому гостро виникає потреба у перевірці даних на надійність. Психологічна експертиза здійснюється на основі мінімальної інформації і передбачає побудову психологічного портрету людини, опис її звичок та поведінки.

Пенітенціарна психологія тісно пов’язана з юридичною і займається проблемами перевиховання, виправлення особистості засудженого, його реадаптацією.

Психологічна служба в установах кримінально-виконавчої системи України забезпечує відповідне супроводження процесу відбування покарання.

При департаменті України з питань виконання покарань створено (22 квітня 1998 року) Управління виховної та соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом.

Посада психолога в установах виконання покарань введена у 1998 році. За декілька років психологічна служба пройшла етап становлення і сьогодні функціонує як самостійна професійна структура.

  1. Екологічна психологія віднаходить психологічні можливості зміни способу життя людини в нових умовах довкілля; проводить терапію ускладнень та травм, що виникають у процесі різних змін умов життя (наприклад, відселення із зони Чорнобиля), формує свідому екологічну поведінку особистості.

Розвиток прикладної психології сприяв появі таких самостійних її напрямків: психокорекції; психотерапії; психореабілітації; психогігієни.

7. Зарубіжний досвід діяльності психологічної служби (США, Європа, країни близького зарубіжжя)

Національні психологічні служби різних країн, як правило, мають різну структуру і свої характерні відмінності, хоча вирішують подібні завдання. Структура і організація діяльності психологічної служби тісно пов’язані не тільки з особливостями системи освіти, але і з культурно-історичними, етнічними і деколи політичними особливостями країни.

Психологічні служби створюються в першу чергу для найменш захищених і найбільш вразливих верств населення — для дітей. У Сполучених Штатах Америки діти можуть отримати психологічну підтримку в муніципальній школі, муніципальному центрі психічного здоров’я, у приватного психолога-терапевта. Розглянемо особливості шкільної психологічної служби в США.

Шкільна психологія в США формувалася на перетині дитячої психології, клінічної психології і психології спеціального навчання. У 1896 р. Л. Уітмер на базі першої в США психологічної клініки в Університеті Пенсільванії організував спеціальні курси для педагогів і психологів- експертів, що працювали з дітьми, до яких непридатні стандартні методи навчання. Пізніше досвід Л. Уітмера був застосований при створенні шкільної психологічної служби.

Протягом наступних 50 років шкільна психологія, як і інші прикладні сфери психології, в США розвивалася поволі. Критерії ліцензування, освітні і професійні стандарти для шкільних психологів були розроблені в 20-х рр. XX ст., спочатку в Нью-Йорку, а потім і в інших штатах. За даними Валтера і Волліна (Walter, 1925; Wallin, 1914), до 1920 р. в США налічувалося від 100 до 150 фахівців, що практикували в галузі шкільної психології, і лише декілька з них були кваліфікованими психологами.

До 1950 р. 10 університетів США пропонували спеціальні про-грами підготовки шкільних психологів. Кількість таких університетів (за даними Pagan, 1986) збільшилася до 30 у 1964 р., до 1965 р. їх було вже 79, до 1972 р. — 153 і до 1984 р. — 211. За період з 1965 по 1984 р. кількість шкільних психологів зросла з 1000 до 7000 чоловік. Зараз в США щорічно близько 2200 шкільних психологів отримують дипломи про закінчення університетів.

Основна одиниця психологічної служби в системі освіти Ізраїлю — це міський або районний центр (його зазвичай називають «психологічною станцією»). Організаційно і фінансово він підпорядкований муніципалітету, професійно — психологічному відділу Міністерства освіти. За співробітниками станції закріплені конкретні школи і дитячі садки. Частину свого робочого часу психолог працює безпосередньо в «своїй» школі або дитячому садку, а решту робочого часу знаходиться на станції. Там, у своєму кабінеті, він здійснює індивідуальний діагностичний і психотерапевтичний прийом дітей. Час, відведений на роботу безпосередньо у навчальному закладі, зазвичай використовується для проведення масового тестування, групової психологічної роботи з дітьми і для консультування вчителів, вихователів і адміністрації.

У більшості європейських країн психолог системи освіти має про-йти багаторічний спеціальний курс навчання (хоча, на відміну від США, в деяких країнах Європи не вимагається спеціальної чи додаткової освіти, досить мати диплом професійного психолога). Зазвичай фахівець зобов’язаний мати ліцензію на роботу шкільним психологом (психологом у сфері освіти), пройти програму професійних тренінгів, практику у вибраній спеціалізації.

Немає жодної європейської країни, де не існує професійних психологічних співтовариств (психологічні асоціації, союзи психологів освіти і т.п.), хоча членство в них не завжди є обов’язковим. Психологічні асоціації сприяють обміну досвідом між колегами, розробляють нормативні документи, захищають інтереси клієнтів і самих психологів освіти, підтримують високий професійний стандарт діяльності фахівців-практиків.

Короткий огляд організації психологічної служби за кордоном свідчить, що в більшості країн діяльність психологічної служби строго регламентована і регулюється законодавством і різними нормативними документами, розробленими професійними співтовариствами психологів. Як правило, є перелік національних стандартів, що відносяться до практичної діяльності і освіти фахівців психологічної служби. Ефективним регулятором діяльності психологів освіти є етичні стандарти (кодекси поведінки, чітко сформульовані етичні принципи роботи з клієнтами і т.д.).

8. Теоретичні та методичні засади діяльності психологічної служби

Діяльність служби в системі освіти України забезпечують практичні психологи, соціальні педагоги, консультанти психолого-медико-педагогічних консультацій, методисти, які мають вищу спеціальну освіту. За своїм статусом працівники служби належать до педагогічних працівників і, відповідно до чинного законодавства, мають усі права і гарантії, передбачені для них.

Основні завдання психологічної служби системи освіти України полягають у:

  • підвищенні ефективності навчально-виховного процесу на основі практичного застосування новітніх досягнень психологічної науки і соціальної педагогіки;
  • захисті психічного здоров’я та суверенітету особистості всіх учасників навчально-виховного процесу, підвищенні їхньої психологічної культури;
  • сприянні повноцінному особистісному, соціальному та інтелектуальному розвитку молоді на кожному віковому етапі в усіх типах навчальних закладів;
  • створенні психологічних і соціально-педагогічних умов для формування у вихованців мотивації до самовиховання і саморозвитку;
  • забезпеченні індивідуального підходу до кожної людини на основі її психолого-педагогічного вивчення, соціально-педагогічної та психологічної підтримки формування зрілої, соціально компетентної особистості;
  • профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному, соціальному й особистісному розвитку всіх учасників навчально-виховного процесу.

9. Зміст та сутність поняття «психологічна допомога»

Психологічна допомога — область практичного застосування психології, орієнтована на підвищення соціально-психологічної компетентності людей і надання психологічної допомоги як окремій людині, так і групі чи організації. Це безпосередня робота з людьми, спрямована на вирішення різного роду психологічних проблем, пов’язаних з труднощами в міжособистісних стосунках, а також глибинних особистісних проблем.

Як і в багатьох професіях, у діяльності психолога, при наданні їм психологічної допомоги, існують деякі принципи і вимоги, реалізація яких є обов’язковою. Існування різних етичних кодексів діяльності психолога-професіонала в різних країнах і психологічних спільнотах пов’язано з тим, що не існує однозначних і простих відповідей на етичні та моральні проблеми, що до психологічної практики. Ці принципи необхідні для того, щоб надання психологічної допомоги було не просто більш ефективним і осмисленим заняттям, але також — соціально прийнятним. У безлічі робіт на цю тематику обговорюються різні складні ситуації, зокрема — як слід вести себе консультанту, якщо в ході прийому він дізнається, що його клієнт планує або вчинив асоціальний вчинок, якщо він бачить сліди побоїв або іншого насильства на тілі у дитини та багато інших. У деяких країнах, наприклад, в США, недотримання професійних принципів і вимог, може вести до позбавлення психолога диплома, прав на практику і пропозиція своїх професійних послуг тощо.

10.  Основні напрямки практичної діяльності психолога в рамках психологічної служби

Психолог-практик працює у таких сферах суспільної діяльності як освіта, охорона здоров’я, юриспруденція, виробництво, бізнес, торгівля та реклама, засоби масової інформації, політика та інших. Сьогодні майже кожна солідна організація намагається ввести у свій штат психолога, або залучити до співпраці психолога-консультанта, ставлячи перед ними найрізноманітніші завдання.

Основними видами діяльності психолога є: психологічні просвіта, профілактика, гігієна, діагностика, консультування, терапія, корекція/розвиток та реабілітація. Конкретний вибір та поєднання видів робіт, визначення які з них будуть пріоритетними, залежить від специфіки установи, де працює психолог, та проблем, що будуть ним розв’язуватися.

Одним із найважливіших та найпоширеніших видів діяльності психолога виступає психологічна просвіта.

Завданнями просвітницької діяльності є:

  • ознайомлення громадян з завданнями та можливостями соціально-психологічної служби, з колом проблем, які вони можуть розв’язати за допомогою психолога чи соціального працівника;
  • підвищення психологічної компетентності та психологічної грамотності населення;
  • пропаганда здорового способу життя.

Найчастіше просвітницька діяльність здійснюється у формі лекцій та виступів на семінарах і нарадах, бесід, методичних листів та рекомендацій, виступів у пресі, на радіо та телебаченні, «круглих столів», виставок літератури, диспутів, випусків інформаційних бюлетенів, довідників для молоді.

 

 

Тема 2. Нормативно-правові засади  діяльності психологічної служби України

1. Етичні вимоги до організації діяльності психологічної служби України

Діяльність національної системи соціальних і психологічних служб у цілому і кожного спеціаліста зокрема регулюється не тільки законодавчо, тобто певними інструкціями та методичними вказівками, а й конкретними етичними нормами

При цьому існують специфічні нормативні документи — етичні або деонтологічні кодекси, в яких зведено основні моральні вимоги до професійної діяльності практикуючих пси­хологів та соціальних працівників.

Багаторічний досвід роботи зарубіжних соціальних служб показує, що етичні закони у цій галузі є чи не найважли­вішими для надання ефективної допомоги особистості у захисті її психічного здоров’я. Століттями відпрацьоване законодавство розвинутих країн, що будується на європейській культурно-правовій традиції, узгоджується із перевіреними роками практики етичними вимогами до професії практикуючого психолога та соціального працівника. Усе це прак­тично унеможливлює завдавання свідомої шкоди пацієнтові без серйозного покарання. У даному випадку певні інститути державної влади стають на захист прав громадянина навіть тоді, коли йому завдано так званої моральної шкоди.

Непрофесійні, неетичні дії спеціалістів соціальних служб у розвинених країнах можуть мати значні наслідки, оскільки. дуже часто вони підпадають під такі моральні та юридичні поняття, як «завдання моральних збитків», «замах на гідність громадянина», «розголошення професійної таємниці», «психологічний тероризм», «порушення особистісного суверенітету» і т. ін. Такі дії можуть каратися не тільки великими штрафами, а й позбавленням волі. Практично в усіх випадках грубого порушення етичних норм спеціаліст позбавляється (назавжди або тимчасово) права на професію. Здійснюється це або відповідними державними органами, або професійними асоціаціями, яким законодавчо надано це право.

У нашій країні законодавче регулювання діяльності у сфері соціального і психологічного захисту громадян та надання їм психологічних послуг ще практично не розроблене. На національному рівні відсутні професійні асоціації у галузі практичної психології. Поки що не існує жодної служби соціальної або психологічної допомоги, у складі якої була б комісія з етики. До того ж в Україні практично немає наукових досліджень у галузі психологічної деонтології. Усі ці обставини призводять до непрофесійного застосування психологічних методів, до того, що психологічну допомогу населенню намагаються надавати непрофесіонали й шарлатани. Тому нині особливої ваги набуває неухильне дотримання норм професійної етики усіма психологами, педагогами, соціальними працівниками тощо.

2. Правові вимоги до організації діяльності психологічної служби України

Розглянемо законодавчі акти України, що стосуються діяльності окремих складових Національної системи соціально-психологічної служби України.

Найбільш розробленим сектором системи соціально-психологічної служби є психологічна служба в галузі освіти. її діяльність регламентується, насамперед, законами «Про освіту» (травень 1991 року) та «Про загальну середню освіту України» (травень 1999 р.).

Першим законом встановлено основні принципи освіти. Реалізація цих принципів (особливо гуманізму та демократизму, пріоритетності загальнолюдських цінностей над політичними та класовими; гнучкості і прогностичності; єдності і наступності; безперервності і різноманітності) вимагає обов’язкової участі психологів, і не випадково в статті 8 окремо сказано про шкільну психологічну службу:

«У системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти здійснюють практичні психологи, які за своїм статусом належать до педагогічних працівників.»

Законом «Про загальну середню освіти України» визначено мету діяльності школи:

«Формування і розвиток соціально активної і гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, системою наукового знання про природу, людину, суспільство, почуттям національної самосвідомості, готової до професійного самовизначення».

Як бачимо, принцип гуманізму проголошено найважливішим. Людині як вищій цінності суспільства надаються сприятливі умови для всебічного розкриття її здібностей, таланту, розвитку особистості.

Концепцією середньої загальноосвітньої школи України визначено мету діяльності практичного психолога:

  • організація навчально-виховного процесу на основі максимального врахування та розвитку індивідуальних здібностей, нахилів, обдарованості дітей;
  • орієнтація виховної діяльності школи на розвиток сутнісних сил особистості, здібностей, талантів, рис, якостей, відносин.

Як система заходів на виконання Закону «Про освіту» Міністерством освіти було заплановано формування цільової комплексної програми з практичної психології, створення Всеукраїнського та обласних постійно діючих міжвідомчих медико-психолого-педагогічних консультацій, створення науково-методичного центру допомоги дітям і підліткам з відхиленнями у психічному розвитку та поведінці.

3. Міжнародні та регіональні документи про права людини

Необмежені можливості самовдосконалення, здатність до спілкування, перетворююча діяльність — основоположні якості, що роблять людину людиною — вищою істотою, яка піднімається над усім природним світом.

Найкращі людські якості є результатом виховання, суспільного піклування. Вони становлять основу прогресу суспільства, інакше — у людства немає майбутнього. Умовою розвитку особистості людини є захист її прав у суспільстві, які забезпечують якнайповніше виявлення нею своїх можливостей.

Права і свободи особи — спільне надбання і досягнення людської цивілізації. В переломні історичні періоди одними з перших з’являються документи про права людини, що є ознакою зростання у більшості населення усвідомленості своїх прав, посилення прагнення до їх розширення та захисту. Зокрема, найбільш відомі документи про права людини з’явились під час революцій:

 

  • англійський Біль про права (1689 рік — державний переворот, так звана Славна революція в Англії);
  • американський Біль про права (1789-1791 роки — війна за незалежність у США);
  • французька Декларація прав людини і громадянина (1789 рік — французька буржуазна революція);
  • російська «Декларація прав трудящого і експлуатованого народу (12 січня 1918 року — період Жовтневої революції).

У 1945 році реакцією на руйнівні наслідки ІІ Світової війни було прагнення людства не допустити повторення масштабних воєн, для чого була створена Організації Об’єднаних Націй. Одним з перших принципових документів ООН стала «Загальна Декларація прав людини», прийнята Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1948 року. Цей документ становить важливу частину правової бази практичної психології в Україні, закладені у ньому принципи виступають вихідними положеннями діяльності психолога.

«Декларація прав людини» містить 30 статей, які фіксують чотири групи основоположних прав людини:

  1. Елементарні права і свободи: право на життя, свободу, недоторканість, свободу від поневолення, заборону тортур, жорстокого поводження або покарання, рівність перед законом, захист від вторгнення в особисте та сімейне життя, від замахів на честь і репутацію, недоторканість житла, таємницю листування тощо;
  2. Громадянські права: права на визнання правосуб’єктності особи, свободу пересування і вибору місця проживання, право на громадянство, право створювати шлюб, сім’ю, володіти майном тощо.
  3. Політичні права і свободи: свобода совісті, думки, релігії, переконань та їх висловлювання, мирних зборів, право брати участь в управлінні своєю державою.
  4. Економічні, соціальні, культурні права і свободи: право на працю, вільний вибір роботи, рівну платню за рівну працю, право на об’єднання і професійні спілки, на відпочинок, дозвілля, на певний життєвий рівень, освіту тощо.

У першій статті, зокрема, зазначено:

«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти один щодо одного в дусі братерства.»

Слід зауважити, що Генеральна Асамблея ООН проголосила Декларацію як задачу, до виконання якої повинні залучатися всі народи і держави.

У 1950 році день прийняття Декларації був оголошений Днем прав людини, який відзначається щорічно 10 грудня.

За наступні роки Декларацію було доповнено ще трьома документами, які конкретизували зміст основних груп прав людини. Це:

  1. Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права.
  2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.
  3. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Ці чотири документи (в сукупності з Декларацією) утворюють «Хартію прав людини».

4. Проблеми законодавчого забезпечення діяльності Національної системи соціально-психологічної служби України

Розглянемо основні законодавчі акти, нормативні документи, які регламентують та забезпечують діяльність Національної системи соціально-психологічної служби України.

Становлення цієї системи розпочалося у 1992 році прийняттям Ухвали про створення Концепції державної системи психологічної служби. У березні 1992 року було підготовлено та подано на адресу Комісії Верховної Ради України з питань науки і народної освіти листи: «Про створення державної системи психологічної служби України» і «Про кадрове забезпечення державної психологічної служби України», які поклали початок роботі з практичного вирішення проблеми створення мережі психологічних та соціально-психологічних служб в Україні.

У 1993 році Інститутом психології ім. Г. С. Костюка АПН України була розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів «Концепція державної системи психологічної служби». Ця Концепція сама по собі не є законодавчим актом, проте становить змістову основу для їх розробки.

У її основних положеннях визначено мету і завдання діяльності Національної системи соціально-психологічних служб, описано структуру, напрямки діяльності та вимоги до фахівців, які можуть здійснювати роботу в межах системи. Так, зокрема, зазначається, що Національна система соціально-психологічної служби — це об’єднання державних органів й організацій, що виконують практичну роботу в галузі соціальної педагогіки, прикладної психології та прикладної соціології.

Найбільш розробленим сектором системи соціально-психологічної служби є психологічна служба в галузі освіти. її діяльність регламентується, насамперед, законами «Про освіту» (травень 1991 року) та «Про загальну середню освіту України» (травень 1999 р.).

З першого вересня 1993 року діяло «Положення про психологічну службу в системі освіти України», яке згодом було доповнено і змінено. Остаточний варіант «Положення про психологічну службу системи освіти України», який відмінив дію положень 1991, 1993 років, затверджено Наказом Міністра освіти України № 127 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.1999 року за №922/4215.

5. Необхідні особистісні характеристики практичного психолога

На думку більшості дослідників, конструювання моделі особистості психолога-практика повинно відображати комплекс його професійно-психологічних завдань:

  • вектор взаємодії суб’єкта з довкіллям (змістом його є ідея про багаторівневий характер взаємодії суб’єкта з навколишнім природнім і соціальним середовищем. Тут вирізнено п’ять рівнів взаємодії та відповідних їм рівнів аналізу особистості практичного психолога: психосоматичне здоров’я, суб’єкт діяльності, особистісні риси, соціальна поведінка, значеннєвий (смисловий);
  • вектор структурної організації суб’єкта (когнітивна, мотиваційна і операційна складові структури суб’єкта);
  • вектор часу дає можливість простежити динаміку системи і спрогнозувати подальший її розвиток.

Модель особистості практикуючого психолога включає наступні складові.

Мотиваційно-цільова підструктура особистості передбачає сформовану позитивну мотивацію до професійної діяльності, до надання психологічної допомоги, прийняття себе та інших. Базовою особистісною якістю на цьому рівні виступає діалогізм, що включає діалогічну готовність, безумовне прийняття іншого, особистісну рефлексію, розвинену систему особистісних смислів, орієнтованість на досягнення взаєморозуміння.

Когнітивна підструктура, до якої відноситься сфера знань особистості: особистісне знання, знання себе й інших; Я-концепція фахівця (адекватність і сталість самооцінки, емпатичність, асертивність, відсутність хронічних внутрішньоособистісних конфліктів, які зумовлюють проекції та психологічні захисти тощо); професійно важливі якості пізнавальних процесів (уважність, спостережливість, вміння помічати деталі вербальної і невербальної поведінки, тобто розпізнавати психосоматичні стани, гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати реакції та дії клієнта, моделювати наслідки роботи). Базовими особистісними якостями когнітивної підструктури є професійна рефлексія та професійний інтелект.

Операційно-технологічна підструктура передбачає розвинену компетентність особистості фахівця-психолога. Вона включає володіння основними професійними вміннями і навичками, які забезпечують практичне використання наявних теоретичних знань. Найважливішим компонентом цієї підструктури є практичний інтелект.

Комунікативно-рольова підструктура передбачає розвинену комунікативну компетентність психолога. Вона містить соціально-когнітивні і комунікативні уміння (слухати іншого, розмовляти та вмовляти, встановлювати соціальний контакт, переконувати іншого, навіювати тощо). Ця підструктура включає також специфічні якості — акторські та режисерські, організаційні, які дозволяють ефективно впроваджувати активні психотехніки і групові засоби психокорекції. Базовою особистісною якістю є професійна ідентифікація та соціальний інтелект. Остання — це здатність у процесі спілкування визначати будь-які відхилення від нормального функціонування або розвитку людини чи групи, яка є найважливішою складовою спеціальних здібностей до психологічної діяльності.

Регулятивна підструктура забезпечує толерантність до фрустрацій, високу працездатність і саморегуляцію особистості, відсутність схильності до збудження та швидкого виснаження. Провідним компонентом виступає професійна саморегуляція.

6. Професійні обмеження в діяльності психолога

Професійний обов’язок вимагає від психолога дії, практична етика визначає глибину впливу на іншу людину, а професія диктує прийняття обмежень на власні дії.

Можна сформулювати такі основні етичні проблеми в роботі психолога.

Неправильне застосування психологічних знань. Слід пам’ятати, що психологічні знання не можна використовувати для маніпулювання як окремою людиною, так і групою людей. Психолога слід запобігати або намагатися зменшити небажані наслідки від своєї професійної діяльності.

Вплив особистих проблем на професійну діяльність. Слід уникати тих областей у власній діяльності, в яких ці проблеми можуть відбитися особливо гостро і завдати шкоди включеним в цю діяльність клієнтам.

Позапрофесійні відносини з клієнтами. Не слід надавати професійні відносини родичам, близьким друзям. Також не рекомендується встановлювати позапрофесійні відносини з клієнтами. Необхідно розмежовувати особисті та професійні відносини. Існує категорична заборона на сексуальні відносини з клієнтами.

Врахування власної кваліфікації. Психолог повинен віддавати звіт кордонів своєї кваліфікації, своєму досвіду роботи і відповідально підходити у зв’язку з цим до вибору своєї діяльності, ґрунтуючись на власне компетентності.

Неправильне використання результатів роботи психолога. Слід уникати роботи, яка може призвести до дискримінації окремої людини або групи, зміцнення контролю (фінансового, соціального чи політичного) однієї людини (організації) над іншим (іншими).

Фінансова винагорода. Питання оплати вирішуються до початку психологічної діяльності, не допускається маніпулятивний бартер з клієнтами. Не допускається застосування маніпуляцій для збільшення фінансової винагороди або продовження роботи, коли за об’єктивними показниками вона може бути закінчена.

Використання отриманої інформації в ході професійної діяльності. Психолог не має права поширювати отриману інформацію в публічних виступах або публікаціях, не отримавши попередньої згоди осіб, чиї імена або місця роботи будуть зачеплені.

Здійснення роботи з клієнтами, які курирують інші психологом. Необхідно з’ясувати, якою мірою потрібне виконання професійної діяльності та чи не суперечить ця діяльність роботі колег. Не слід жорстко критикувати роботу колег, повинен бути присутнім професійний такт. Необхідно розуміти, що і думка психолога не може бути остаточної істиною.

Переривання професійної діяльності. Психолог заздалегідь повідомляє клієнтів про терміни своїх відпусток або інших причинах припинення роботи. Якщо мова йде про консультування, то слід запропонувати клієнт продовжити роботу з кимось із колег.

Рівноправне ставлення із замовниками і клієнтами. У разі рівності позицій з психологом у професійній діяльності замовник відчуває себе повноправним партнером і тому активно і продуктивно працює нарівні з психологом, не перекладаючи відповідальність тільки на психолога або самостійно обираючи методи, способи роботи (нерівноправне становище). Основне завдання психолога-консультанта — сформувати почуття відповідальності за свої рішення у клієнта.

7. Зарубіжний досвід законодавчого забезпечення діяльності психологічної служби (США, Європа, країни близького зарубіжжя та ін.)

Психологічні служби створюються в першу чергу для найменш захищених і найбільш вразливих верств населення — для дітей. У Сполучених Штатах Америки діти можуть отримати психологічну підтримку в муніципальній школі, муніципальному центрі психічного здоров’я, у приватного психолога-терапевта. Розглянемо особливості шкільної психологічної служби в США.

В даний час в США налічується 25 — 30 тис. шкільних психологів, які працюють у всіх 50 штатах країни. Більше всього шкільних психологів в густонаселених штатах (Нью-Йорк, Огайо, Каліфорнія та ін.). Як і в інших країнах, шкільних психологів більше в містах, ніж у сільській місцевості. Дозвіл на роботу шкільним психологом видається випускникам вишів освітнім органом штату, або психологічним департаментом адміністрації штату [9].

У всіх штатах існує добре розвинена національна інфраструктура підтримки шкільної психології. Інтереси психологів захищає Американська психологічна асоціація (далі — АРА); шкільні психологи представлені в АРА окремою секцією. Вони мають свою професійну організацію — це Національна асоціація шкільних психологів (далі — NASP), що налічує 18 тис. членів. Є і інші національні організації, що працюють зі шкільними психологами.

Відносини з працедавцями, клієнтами, педагогами, правоохоронними органами і суспільством в цілому (Oakland, 1986) регулюються за допомогою нормативних документів, розроблених Американською психологічною асоціацією. Це, зокрема, «Етичні принципи психологів» (1981), «Психологія як професія» (1968), «Етичні принципи при проведенні досліджень на людях» (1973), «Стандарти навчального і психологічного тестування» (1985), «Умови прийому на роботу психологів» (1972). Секцією шкільної психології розроблені такі нормативні документи, як «Керівництво про умови роботи шкільних психологів», «Державні правові норми підтримки шкільної психологічної служби», і деякі інші. Комплект стандартів, прийнятих Американською психологічною асоціацією, забезпечує контроль професійних, наукових, освітніх і етичних аспектів діяльності шкільних психологів («Стандарти забезпечення шкільної психологічної служби», «Стандарти для підтвердження рівня професіоналізму в шкільній психології», «Принципи професійної етики» та ін.).

8. Зловживання у сфері надання психологічних послуг в України: психологія та псевдопсихологія

Діяльність, яка має поверхневу або удавану подібність з психологією, може варіювати від діяльності, близької до професійної, до відвертого шарлатанства. Деякі різновиди псевдопсихології є за своїм характером нешкідливим і приємним проведенням часу, однак ін. її форми можуть заподіювати серйозну шкоду.

Професійна та наукова психологія вимагає здійснення суворого контролю за спостереженнями при чітко заданих умовах і допускають повторне відтворення. Там, де її робота спирається на випадкові спостереження, окремі епізоди і оцінки свідків, вона не досягає професійного або наукового рівня.

Чому севдопсихологія все ще існує? Один з відповідей полягає в її привабливості як засобу зниження тривоги.

При існуючій різноманітності підходів в психології, часом буває непросто провести чітку межу між галузями, що розвиваються — підобластю психології і псевдопсихології. Ми не може сьогодні відповісти на питання про те, чи може передаватися від одного організму до іншого пам’ять, або про те, чи мають примати мовними здібностями, однак такі дослідні. виправдані. Мабуть, такі події як смерть в результаті чаклунства вуду, дійсно існують, але ми мало що розуміємо в їх механізмах.

9. Морально-етичні обмеження в діяльності психолога (психологічної служби)

Система загальних, професійних і морально-етичних вимог, що пред’являються до психологічного консультування і до практичної роботи психолога-консультанта, найкраще відображена в існуючих кодексах професійної етики практичних психологів.

-Діяльність психолога-консультанта спрямована на досягнення виключно гуманних цілей, які передбачають зняття яких би то не було обмежень на шляху інтелектуального і персонального (особистісного) розвитку клієнта.

-Свою роботу будує на основі безумовної поваги гідності та недоторканності особи клієнта. Психолог-консультант поважає основоположні людські права, що визначаються загальної Декларацією прав людини.

— У роботі з клієнтами керується принципами чесності і відкритості (щирості).

–Має право надавати лише такі послуги клієнтам, для яких він має необхідну освіту, кваліфікацію, знання і вміння.

— У своїй роботі застосовуває тільки випробувані методики.

-Обов’язковою складовою частиною роботи психолога-консультанта є постійна підтримка на високому рівні своїх професійних знань і умінь.

— Психолог-консультант не має права розголошувати або передавати третім особам дані про своїх клієнтів або про результати консультування.

— Психолог-консультант не має права передавати некомпетентним особам методи психологічної роботи з клієнтами.

-Повинен дотримуватися обережності, щоб не викликати необґрунтованих надій і очікувань з боку клієнта, не давати йому обіцянок, порад і рекомендацій, які не можна буде виконати.

— Психолог-консультант несе особисту відповідальність за зберігання у таємниці інформації, що стосується клієнтів.

10.  Психопросвіта населення як умова запобігання поширення зловживань у сфері надання психологічних послуг в України

Одним із найважливіших напрямів діяльності со­ціально-психологічної служби (СПС) у нашій країні, в якій би сфері суспільства вона не була створена, є просвітницька робота серед населення.

Нагальна необхідність такої роботи зумовлена тим, цю домінуючий в нас протягом десятиліть ідеологічний підхід до пояснення і розв’язання соціальних проблем значною мірою стримував розвиток і поширення психологічного знання взагалі і такої важливої його галузі, як психологічна допомога людині зокрема. Якщо на Заході ця галузь давно освоєна суспільством, то для нашого широкого загалу самі поняття «психолог», «психологічна служба», «психологічна допомога» мало зрозумілі. Найчастіше психолог уявляється як «людина в білому халаті», але насправді психолог — зовсім не лікар, і психологічна допомога суттєво відрізняється від медичної.

Отже, просвітницька робота необхідна передусім для того, щоб люди поступово усвідомлювали цілі, завдання і можливості соціально-психологічної служби, дізнавались, які проблеми вони можуть розв’язати за допомогою психолога чи соціального працівника, уявляли, до якої саме психологічної служби їм слід звернутися.

Наступним важливим завданням просвітницької роботи є В підвищення психологічної компетентності людей (шляхом як масового навчання, так і індивідуальної роботи) з метою розширення їхніх можливостей самостійно розв’язувати проблеми и конфлікти, що виникають в особистому житті та професійної діяльності У зв’язку з цим наголосимо, що, на думку багатьох учених, у наступному столітті психологічна грамотність людини буде вважатися такою ж важливою і необхідною, як загальна і комп’ютерна.

Ще одним невідкладним завданням просвітницької роботи е підвищення психологічної культури суспільства в цілому, оскільки розв’язання багатьох соціальних проблем, що постають перед усім суспільством (таких, як наслідки Чорно­бильської катастрофи, міжнаціональні й міжконфесійні конфлікти, феномен «Білого братства» тощо), неможливе без знання і врахування психологічних чинників.

Нарешті, психологічних знань потребують державні діячі, політики, керівники всіх рангів. Чіткі уявлення про психологію людини і суспільства, про зміни у свідомості людей на кожному з етапів нашого розвитку допоможуть їм вести плідний діалог з населенням, віднаходити адекватні методи управлін­ня, що особливо актуально в умовах кризового суспільства.

Тема 3. Методика організації різних видів діяльності психолога (8 год.).

1.Завдання, види та форми психологічної діагностики як напрямку діяльності психологічної служби

Психологічна діагностика – це один з найскладніших видів діяльності психолога, який потребує спеціальної підготовки та сформованості його діагностичних, прогностичних і організаційних вмінь. Найчастіше психодіагностика виступає одним з етапів у роботі психолога, який організовує свою діяльність на підставі практичного замовлення. Так, наприклад, шкільний психолог обов’язково використовує психодіагностичні методи при оцінці психологічної готовності дитини до школи, при відборі дітей до спеціальних класів чи шкіл, при оцінці програм та методів навчання, при оцінці ефективності роботи вчителів, при вирішенні проблем міжособистісної взаємодії у педагогічному чи учнівському колективах. Психодіагностика активно використовується у медицині, особливо в психіатричних та неврологічних клініках. Психодіагностичне обстеження є необхідним при проведенні трудової, військово-лікарської та судово-психологічної експертиз. Значне місце воно займає у консультативній діяльності, за його висновками складається програма надання довготривалої консультативної допомоги.

Застосовується психодіагностика і при вирішенні проблем, що стосуються трудової діяльності: професійного відбору, організації професійного навчання, професіонального консультування.

2. Завдання, види та форми психологічної корекції як напрямку діяльності психологічної служби

Психологічна корекція/розвиток – це система заходів, що направлена на виправлення/зміну особливостей поведінки людини за допомогою спеціальних методів психологічного впливу. Психокорекція орієнтована на клінічно здорових людей, які мають повсякденні психологічні труднощі, проблеми, скарги, або на людей, які відчувають себе достатньо добре, але прагнуть змінити своє життя чи розвинути особистість. Психокорекційні впливи спрямовані на зміну поведінки клієнта, розширення діапазону його реагування на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості. Завдання психологічної корекції/розвитку формулюються залежно від адресату та змісту корекційної роботи.

3. Специфіка, завдання та форми психологічної просвіти як напрямку діяльності психологічної служби

Про просвітницьку роботу СПС можна говорити у широ­кому і вузькому значеннях. Широке полягає в тому, що будь-яка діяльність служби (діагностика й моніторинг умов та рівнів розвитку особистості, консультативно-методична до­помога, корекційна чи психотерапевтична робота, реабілітаційні заходи тощо) спрямована на психологічну просвіту людей, оскільки певною мірою знайомить їх з особливостями роботи психологів, можливостями психології, її методами і т. д. Вузьке ж значення просвітницької роботи проявляється у цілеспрямованих діях психологів, пов’язаних із поширенням психологічних знань. Типовими формами такої роботи є виступи по радіо, ТБ, лекції, «круглі столи», семінари, виставки літератури, індивідуальні та групові консультації тощо. Важливими умовами ефективності цих заходів є доступність викладу матеріалу, а також орієнтація на актуальні й усвідомлені конкретні проблеми, що цікавлять аудиторію. Наприклад, просвітницька робота психологів у районах, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, повинна включати конкретну інформацію про психологічні наслідки аварії, можливості психологічної реабілітації дітей та дорослих, про місцезнаходження тих чи інших центрів психологічної допомоги постраждалим і т. д.

Загальні завдання та форми здійснення просвітницької роботи доповнюються, уточнюються і конкретизуються у кож­ному з напрямів соціально-психологічної служби залежно від його конкретних функцій.

Для прикладу розглянемо основні аспекти просвітницької роботи СПС у таких важливих сферах, як народна освіта, Збройні Сили, молодіжне середовище.

Шкільна психологічна служба дбає про психологічну про­світу педагогів, учнів, батьків. Конкретно шкільний психолог повинен:

  • знайомити вчителів та батьків з основами дитячої, педа­гогічної та соціальної психології, а учнів — з основами самовиховання;
  • популяризувати і роз’яснювати результати найновіших психологічних досліджень;
  • формувати потребу в психологічних знаннях, бажання ви­користовувати їх у роботі з дитиною або в інтересах власного розвитку.

Зважаючи на те, що серйозною проблемою сучасної школи є проблема відхилень у психофізичному розвитку й поведінці дітей, до вказаних завдань слід додати такі:

  • проведення просвітницької роботи серед педагогів і батьків (особливо у початкових класах) щодо причин, проявів і корекції аномалій психофізичного розвитку дітей, здійснення заходів, спрямованих на соціально-трудову адаптацію та­ких дітей;
  • просвіта педагогів і батьків щодо причин появи важковиховуваних підлітків і особливостей психологічно-педагогічної роботи з ними.

Типовими формами просвітницької роботи шкільного психолога є виступи на батьківських зборах, педрадах, лекції, семінари, бесіди й консультації для вчителів, батьків, учнів. Шкільний психолог організовує також зустрічі у школі з юристами, дефектологами та іншими фахівцями.

Просвітницька діяльність психологічної служби у вищих навчальних закладах охоплює адміністрацію цих закладів, викладачів, студентів і полягає у розкритті можливостей психології в удосконаленні навчально-виховного процесу. Завданнями психологів, які проводять таку роботу, є:

  • поширення психологічних знань, необхідних для навчальної, наукової та педагогічної діяльності;
  • систематизація і популяризація нової психологічної літератури;
  • забезпечення інтересу до психологічних знань та формування у спеціалістів і студентів потреби в їх використанні у професійній діяльності.

Зручними формами пропаганди психологічних знань тут убачаються лекції та психолого-методичні семінари для адміністрації та викладачів, виступи у внутрішній пресі, лекції, бесіди й консультації для студентів, методичні листи та рекомендації для викладачів і студентів тощо.

4. Завдання, види та форми психологічного консультування як напрямку діяльності психологічної служби

Психологічне консультування є особливим видом діяльності психолога, головним завданням якого є надання різним верствам населення консультативної допомоги з психологічних питань. Шкільні психологи, наприклад, консультують батьків з питань проблемних відносин із дітьми, вчителів та учнів – з питань взаємин між собою, з проблем поганого засвоєння дітьми шкільної програми, розвитку їхніх інтелектуальних та творчих здібностей, з питань профорієнтації. Психологи служб з подолання наслідків надзвичайних ситуацій можуть консультувати рідних та близьких тих, хто постраждав у надзвичайних ситуаціях, катастрофах. Медичні психологи надають рекомендації хворим щодо психологічних можливостей подолання хвороб, роз’яснюють рідним тяжко хворих, як необхідно з ними себе поводити, як створити позитивний психологічний клімат, що сприятиме одужанню пацієнта.

Метою психологічного консультування є також допомога клієнтові у дослідженні власної особистості, у розумінні своїх відносин з оточуючим світом, оцінці своїх проблем.

Інтимно-особистісне консультування здійснюється з проблем психологічних або поведінкових недоліків, взаємин з оточуючими, з приводу різноманітних страхів, переживань з приводу невдач, особистісних криз.

До сімейного консультування вдаються з метою попередження чи розв’язання сімейних конфліктів, з проблем встановлення взаємовідносин з колишніми чоловіками та дружинами після розлучення.

Психолого-педагогічне консультування передбачає обговорення питань навчання та виховання дітей, вдосконалення педагогічного керівництва, управління дитячими та дорослими групами.

Ділове консультування пов’язане з наданням допомоги при виборі професії, організації праці, при вирішенні питань з підвищення працездатності персоналу та психології ведення переговорів з партнерами.

5. Особливості, завдання, рівні та форми психологічної профілактики як напрямку діяльності психологічної служби

Одним із найважливіших напрямків діяльності психолога, в якій би сфері він не працював, є психопрофілактична робота. Слід зазначити, що психопрофілактична робота — найменш розроблений, а тому і найменш висвітлений у психолого-педагогічній літературі вид діяльності практичного психолога, хоча про важливість здійснення психологом даної роботи наголошують як вчені, так і практики.

Термін «профілактика» в перекладі з грецької означає «запобіжний». Його використовують для позначення заходів, що запобігають виникненню й поширенню хвороб, сприяють охороні здоров’я населення.

Психологічна профілактика — це система заходів, спрямованих на охорону психічного здоров’я населення; попередження неблагополуччя у розвитку людини, групи, суспільства; створення психологічних умов, сприятливих для цього розвитку.

Головною специфічною особливістю психопрофілактичної роботи психолога є її спрямованість у майбутнє, оскільки вона має превентивний характер і здійснюється тоді, коли ще проблеми як такої не існує. Звісно ж, куди ефективніше запобігати виникненню проблем, аніж їх вирішувати, особливо, що стосується проблем психічного здоров’я людини.

Розрізняють загальні та спеціальні цілі і завдання психологічної профілактики. Спеціальні завдання визначаються відповідно до рівня психопрофілактики та категорії (вікової, професійної, статевої тощо) населення, на яку вона спрямована.

Що ж до загальних цілей і завдань, то вони деталізують основну мету психологічної профілактики та характеризують провідні напрямки її реалізації:

—           запобігання соціально-психологічної дезадаптації особистості;

—           профілактика соціально-психологічної напруженості суспільства, яке перебуває у кризовому (політичному, економічному, демографічному тощо) стані;

— профілактика психічних розладів, пограничних нервово-психічних станів серед населення різних вікових категорій;

—           попередження суїцидів та зниження суїцидальної активності населення;

—           запобігання емоційного вигорання та професійної психологічної деформації особистості;

—           контроль психогігієнічних умов професійної діяльності;

—           моніторинг впливу побутових, соціальних, економічних та інших чинників на психологічний стан населення;

— профілактика девіантної поведінки серед різних вікових і соціальних категорій населення.

6. Особливості, завдання, етапи та форми психологічної реабілітації як напрямку діяльності психологічної служби

В процесі психологічної реабілітації психолог чітко визначає мету та основні завдання реабілітації. Особливого значення, на нашу думку, психологічна реабілітація набуває в дитячому віці, адже саме для цього віку характерний інтенсивний розвиток психічних пізнавальних та емоційно-вольових процесів. Чим раніше буде виявлено той чи інший дефект, тим ефективніше пройдуть реабілітаційні заходи.

Розглядаючи основні завдання психологічної реабілітації необхідно зазначити загальну систематизацію завдань В. І. Лубовського в межах спеціальної психології, який згрупував ці завдання за науковим змістом та практичною направленістю. Перша група завдань — загальнонаукові теоретичні завдання, які торкаються проблем розвитку психіки аномальної дитини:

— розкриття закономірностей розвитку та прояв психіки загальних для нормальних та аномальних дітей;

— розкриття загальних закономірностей розвитку, які властиві всім аномальним дітям;

— розкриття специфічних закономірностей розвитку та проявів психіки різних груп аномальних дітей;

— встановлення залежності розвитку та проявів психіки від характеру, механізмів та ступеня вираженості аномалії.

Друга група завдань — вивчення аномалії формування и розвитку конкретних форм психічної діяльності та її психічних процесів у різних груп аномальних дітей, тобто вивчення закономірностей формування особистості, розумової діяльності, мови, сприймання, пам’яті.

Третя група завдань — виявлення шляхів компенсації дефекту та розвитку психіки в цілому.

Четверта група завдань — розробка наукових основ, методів и засобів навчання різних груп аномальних дітей, теоретичне обґрунтування конкретних шляхів їх навчання.

Одним із напрямів психологічної допомоги дітям з порушеннями в розвитку є психологічна корекція. Формулюючи завдання психологічної корекції, доцільно виділити три основних психокорекційних блоки, які взаємозалежні. Це діагностичний, власне корекційний і прогностичний блок.

У діагностичний блок входять діагностика психічного розвитку дитини й діагностика соціального середовища. Діагностика психічного розвитку дитини містить у собі:

  • всебічне клініко-психологічне вивчення особистості дитини та її батьків, системи їхніх відносин;
  • аналіз мотиваційно-потребностної сфери дитини й членів її родини;
  • аналіз розвитку сенсорно-перцептивних і інтелектуальних процесів і функцій.

Діагностика соціального середовища вимагає аналізу несприятливих факторів соціального середовища, що травмують дитину, що порушують її психічний розвиток, формування характеру особистості, і соціальну адаптацію.

7. Специфіка, завдання, види та форми психорозвиваючої роботи як напрямку діяльності психологічної служби

Психологічний розвиток – це система заходів, що направлена на зміну особливостей поведінки людини за допомогою спеціальних методів психологічного впливу. Психокорекція орієнтована на клінічно здорових людей, які мають повсякденні психологічні труднощі, проблеми, скарги, або на людей, які відчувають себе достатньо добре, але прагнуть змінити своє життя чи розвинути особистість. Психорозвиваючі впливи спрямовані на зміну поведінки клієнта, розширення діапазону його реагування на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості. Завдання психологічного розвитку формулюються залежно від адресату та змісту психорозвиваючої роботи.

8. Специфічні особливості та зміст психологічної експертизи як напрямку діяльності психологічної служби.

Психологічна експертиза – один з найскладніших напрямів діяльності практичного психолога. Труднощі цієї роботи полягають в тому, що основні проблеми та галузі, які потребують психологічних експертиз суттєво відрізняються одна від одної. Крім того, психологічна експертиза висуває підвищені вимоги до особистісних, моральних якостей психолога, рівня його професійної компетентності.

Експертизою у загальному розумінні називають дослідження яких-небудь питань, рішення яких вимагає застосування спеціальних знань у певній області з представленням заключення.

Експертизу проводить експерт – досвідчена і компетентна в конкретній області особа, що володіє спеціальними знаннями, як правило, незалежна від замовника експертизи. Експертиза – порівняно нове явище, яке користується великим попитом в різних областях практики та суспільного життя.

Експертна діяльність розглядається як важлива складова професійної діяльності психолога: експертні функції вводяться в посадові обов’язки, розробляються й реалізуються програми професійної підготовки експертів.

Експертиза як вид діяльності психолога відрізняється від консультування, діагностики й наукового дослідження. Водночас, дотепер не існує однозначної систематизації експертної методології, що описана в професійних виданнях. Статус психологічної експертизи, її правове та нормативне врегулювання є невизначеними, а щодо експертизи позасудового характеру — практично повністю відсутніми. Така ситуація призводить до того, що замовники експертиз не мають критеріїв вибору експертів і оцінки наданих експертиз. Самі експерти, що беруться за експертні завдання, також не опираються на визнану й усталену методологію.

Психологічні експертизи можна поділити на дві великі групи: психологічні експертизи, що не мають судової перспективи, та судово-психологічну експертизу, яка є найбільш регламентованою на законодавчому рівні та найбільш розробленою фахівцями-психологами.

За результатами психологічного дослідження психолог готує висновок, який після перевірки та оцінки слідчим або судом буде використовуватися як доказ у кримінальній справі.

Тема 4.  Робота психологічної служби зі специфічними психологічними проблемами

1. Особливості надання психологічної допомоги військовослужбовцям-учасникам військових конфліктів та їх родинам

Загальний стан здоров’я учасників бойових дій в Україні, характеризується слабкістю, запамороченням, зниженням працездатності, головним болем, болем в серці, фобічними реакціями, порушеннями сну, розладами статевої сфери, тощо, а у інвалідів доповнюються проблеми, пов’язані з отриманими пораненнями і травмами.

Основними проблемами солдатів є: страх 57%; демонстративність поведінки  50%; агресивність 58,5%; підозрілість 75,5% солдатів. До розладів поведінки (поведінкових особливостей): конфліктність з оточуючими, родичами, колегами по роботі; спалахи гніву; зловживання алкоголем та наркотиками. Також відмічається нестійкість психіки, коли незначні психоемоційні напруження наштовхують особу на: самогубство; особливі види агресій; страх нападу ззаду; відчуття провини за те, що залишився живий; ідентифікація себе з вбитими.

Характерні також емоційна напруженість та відстороненість, підвищена дратівливість, агресивність, безпричинні спалахи гніву, напади страху і тривоги. З’являються повторювання яскраві сни бойових ситуацій, нічні кошмари, нав’язливі згадки психотравмуючих подій, що супроводжуються важкими переживаннями, раптові сплески емоцій з «поверненням в психотравмуючі ситуації». Найчастіше присутні думки про самогубство, які у деяких випадках закінчуються реальним здійсненням.

Діагностика психічних станів, рівня нервово-психічної діяльності, що проводиться психологами і психіатрами, повинна бути основним змістом роботи в ході медичного обстеження військовослужбовців після їх повернення з районів бойових дій. При цьому особлива увага повинна бути приділена проведенню групових та індивідуальних бесід, в ході яких необхідно зорієнтуватись в проблемах, що виникають в процесі реадаптації учасників бойових дій до звичайних умов життєдіяльності.

Певних реабілітаційних заходів (перш за все в психологічної допомоги) потребують також батьки та члени сімей учасників бойових дій, які самі перебували в психотравмуючій ситуації, чекаючи щодня страшної звістки. Засобом реабілітації таких сімей можуть бути спеціальні центри соціально-психологічної адаптації учасників воєн і локальних конфліктів, а також клуби родичів осіб, які пройшли через військові дії.

Основні зусилля повинні бути зосереджені на спеціальних заходах, що проводяться психологами, психіатрами, медичними працівниками, головним чином на психодіагностиці, психофізіологічному обстеженні, медичних оглядах і на роботі із психорегуляції, психокорекції, інших заходах психотерапевтичного характеру. В першу чергу в поле пильної уваги фахівців повинні потрапити військовослужбовці з ознаками посттравматичних реакцій, які у них спостерігалися на початковому етапі реабілітації безпосередньо після закінчення бойових дій.

Кожна країна повинна організувати ефективну систему охорони здоров’я своїх громадян, а реабілітація є невід’ємною складовою цієї системи. В Україні на сьогоднішній день вже існують поодинокі реабілітаційні центри та відповідні програми для учасників АТО, які надають суттєву підтримку і допомогу сучасним ветеранам.

Психологічна допомога військовослужбовцям — учасникам бойових дій в Україні повинна включати кілька напрямків:

  1. Діагностика ПТСР у учасників АТО;.
  2. Психологічне консультування (індивідуальне та сімейне). В індивідуальних бесідах необхідно дати військовослужбовцям можливість висловити все наболіле, проявляючи зацікавленість до їх розповіді. Потім доцільно роз’яснити, що пережитий ними стан – тимчасовий, він притаманний всім, хто брав участь в бойових діях. Дуже важливо, щоб вони відчули розуміння і побачили готовність допомогти їм з боку не тільки фахівців, але і близьких, рідних. Потужним засобом психологічної реабілітації є щирий прояв розуміння і терпіння до проблем осіб, які пережили психотравматичні військові умови. Відсутність такого розуміння і терпіння з боку близьких призводить часом до трагічних наслідків, не випадково останнім часом збільшилася кількість самогубств серед учасників бойових дій, а їх алкоголізація та наркотизація стають вже звичними явищами.
  3. Психокорекційна робота. Кваліфікована психотерапевтична допомога необхідна тим військовослужбовцям, у яких відзначаються гостро виражені, затяжні порушення адаптації (депресія, алкоголізм, девіантна поведінка тощо).
  4. Навчання навичкам саморегуляції (прийомам зняття напруженості за допомогою релаксації, аутотренінгу і іншим методам).
  5. Соціально-психологічні тренінги з метою підвищення адаптивності військовослужбовця і його особистісного розвитку.
  6. Допомога у професійному самовизначенні, профорієнтація в цілях перенавчання та подальшого працевлаштування.

Психотерапія є обов’язковим і найважливішим складовим процесом реабілітації учасників бойових дій. Її завданням є зниження тривоги і відновленню почуттю цілісної особистості, контролю над тим, що відбувається.

2. Особливості надання психологічної допомоги жертвам військових конфліктів (цивільне населення, біженці, переселенці)

Особливої уваги практичних психологів заслуговує теза про виразність посттравматичних стресових порушень і соціально-психологічної дезадаптації у жінок — вимушених переселенців при переживанні пролонгованих кризових станів як наслідку психотравмуючої ситуації. Доведено, що це  призводить до: розвитку тривожно-депресивної і фобічної симптоматики; ворожості, почуттю гніву, нав’язливим хворобливим спогадами про подію; униканню всього, що пов’язано або асоціюється з психотравмою; відчуженості і скороченню соціальних контактів і спілкування; порушенню соціально-психологічної адаптації.

У жінок — вимушених переселенців із зони збройного конфлікту розвиваються ознаки посттравматичного стресового синдрому, які не досягають рівня психопатології (МКХ-10), але ускладнюють їх соціально-психологічну адаптацію в новому регіоні місця проживання.  Кризовий стан особистості жінок — вимушених переселенців має пролонговану з часовим  показником, але гострим за ступенем вираженні психопатологічної симптоматики протягом, що обумовлено вторинною психологічної травматизацією.

Разом з тим, доречно враховувати ступінь первинної травматизації. Так, наприклад, в одних випадках переміщені особи не зазнали фізичних / військових травм, полону, тощо. Інші, навпаки. Тому практичний психолог має врахувати екстраполяцію відповідних обставин в динаміку переживання психічних травм.

Найбільш несприятливими соціокультурними чинниками, які зумовлюють перебіг та наслідки соціально-психологічної дезадаптації репатріанток, були низький рівень освіти, незайнятість суспільно-корисною працею, тривале перебування в таборах біженців в умовах соціальної ізоляції при відсутності інформації про долю родичів і близьких, недостатність соціальних контактів з мікросоціальних оточенням після повернення в місця свого постійного проживання, втрата чоловіка в ході збройного конфлікту.

В змістову сферу страхів дітей-біженців і вимушених переселенців входять страхи, які викликані стресами, пережитими в екстремальній ситуації вимушеної міграції, часто приводить до виникнення посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Симптомокомплекс ПТСР, викликаний переживаннями подій, що виходять за рамки досвіду буденного життя (вбивства, руйнування, насильство), проявляється у дітей-біженців в «страху бути знищеним». «Страх бути знищеним» лежить в основі різних стратегій поведінки у дітей, викликаних ПТСР: від нав’язливого повтору травматичної ситуації, до стійкого уникнення всього, що пов’язано з травмою.

Відзначаються відмінності в прояві «страху бути знищеним» у дітей різних досліджуваних груп. Так, в поведінці дітей біженців з Афганістану вкрай рідко можна спостерігати програвання безпосередньо подій травми, вони більш схильні використовувати ситуації, взяті з мас-медіа. Російські діти-вимушені переселенці, навпаки, часто демонструють прояви «страху бути знищеним» через раптове повторне переживання травмуючих подій (страх бомбардування при звуці літака). Страх бути знищеним »відрізняється від страху смерті, характерного для всіх досліджуваних дітей, тим, що він відображає можливість загинути «тут-і-тепер» і формує тривожне ставлення до світу.

Звернімося до аналізу основних механізмів надання психологічної допомоги вимушеним переселенцям відповідно до розглянутих нами дисертаційних досліджень.  Щодо рекомендацій та практичних заходів слід зазначити наступне.

  1. Організація медико-соціальної допомоги в таборах біженців повинна включати необхідність первинного виявлення осіб, які потребують екстреної психіатричної та психологічної допомоги, з наступним виявленням нових хворих і корекцією розладів у біженок, що знаходяться під спостереженням.
  2. Особливо ефективною можна вважати організацію психотерапевтичних заходів, з урахуванням соціокультуральних особливостей репатріантів: проведення бесід, організація групових заходів, спрямованих на зміцнення культурних традицій, прийнятих у новому культурному середовищі, а також залучення лідерів громад в реабілітаційні заходи для сприяння громадсько-культурної та релігійної діяльності в таборі біженців.
  3. Корекційна психологічна допомога дітям вимушених мігрантів показує, що в роботі, спрямованої на зниження страху і тривоги, доцільно ґрунтуватися на ідентифікації з традиціями свого етносу, зокрема, з міфологічними образами змісту страху.
  4. При здійсненні корекційної психологічної допомоги дітям вимушених мігрантів адекватним способом роботи зі страхом може вважатися побудова корекційної програми, заснованої на образах традиційної культури, з використанням механізму ідентифікації-відокремлення.
  5. Терапевтичний результат досягається через роботу з міфологічними образами. Образи традиційної культури являють собою глибинний рівень психіки і з успіхом використовуються в психокорекції посткатастрофічних переживань. Такі образи страху можуть бути заміщуючими по відношенню до страхів, пов’язаних з реальними подіями.
  6. Використання механізму ідентифікації-відокремлення в прийомах корекційної роботи дозволяє знизити психотравмуючий вплив вимушеної міграції. У результаті використання розробленої програми знижується тривожність завдяки оволодінню прийомами ідентифікації-відокремлення з об’єктами страху.
  7. Психологам кризових центрів, центрів психологічного консультування, амбулаторної психіатричної служби, здійснюють психологічну діагностику і корекцію кризових станів, рекомендується включити в програму медико-психологічної реабілітації вимушених переселенців з місць ведення бойових дій метод арттерапії, який забезпечує психотерапевтичну корекцію негативних особливостей симптоматичної картини психоемоційного стану і порушення соціально-психологічної адаптації особистості, що виникають внаслідок переживання кризового стану.

3. Організація психологічного супроводу безробітних

Найбільш гостро економічні, соціальні і психологічні наслідки безробіття, нестабільності на ринку праці, невизначеності трудових відносин відчуває на собі молодь як соціальна група, що характеризується надзвичайно динамічними соціальними потребами і обмеженістю ресурсів.

Поглиблене вивчення технологічних і процедурних аспектів, психологічних механізмів і закономірностей організації і реалізації процесу професійної переорієнтації безробітних — це перспектива розвитку зазначеної проблематики. В практичному сенсі необхідно розробити:

1) етапи процесу через процедури організаційного і психологічного супроводу професійної переорієнтації безробітної молоді;

2) технологію супроводу професійної переорієнтації безробітної молоді, включаючи умови навчання, його форми і методи;

3) практичні рекомендації з моделювання ефективних організаційних і соціально-психологічних умов формування готовності до самостійного пошуку роботи і трудової діяльності за новою спеціальністю.

Негативні ефекти проявляються на економічному і соціальному рівнях функціонування суспільства, а також на соціально-психологічному і психологічному рівнях функціонування особистості. У зв’язку з цим актуалізується потреба в ефективних механізмах і технологіях їх нівелювання, перш за все — на особистісному рівні. Головна роль у вирішенні цієї проблеми належить психологічній науці, теоретико-емпірична база і потенціал якої може ефективно використовуватися при виробленні евристичних категорій психологічного аналізу механізмів і закономірностей цього явища, а також у діяльності служби зайнятості — соціального інституту перенавчання безробітних.

4. Специфіка організації психологічного супроводу смертельно хворих людей

Перші психологічні зміни з’являються задовго до встановлення діагнозу:

  • при появі перших ще недиференційованих симптомів і підозрах про рак – страх перед невизначеністю стану, панічна думка про невиліковну хворобу, агнозія як психологічний захист;
  • депресія, безсоння, тривога;
  • дратівливість, плаксивість, зниження працездатності;
  • іпохондрійна фіксація на своїх соматичних відчуттях.

Боячись підтвердження діагнозу, хворі часто довго відкладають візит до лікаря. Але думка про рак міцно фіксується у свідомості. При підтвердженні діагнозу, як правило –

  • шокові психогенні реакції, пов’язані зі страхом смерті;
  • можуть з’являтися психопатологічні синдроми, що відповідають преморбідним особливостям особистості.

Наприклад, при постановці діагнозу злоякісної пухлини молочної залози жінки у постклімактеричному віці, які мають чоловіка і дітей, переважно переживають страх смерті, вони легше адаптуються до свого захворювання. У жінок віку дітонародження чи передклімактеричного віку, незаміжніх чи розлучених, таких, що не мають дітей, психологічні реакцій більш виражені і зазвичай зумовлені страхом перед видаленням молочної залози, втратою своєї жіночності і сексуальної привабливості.

У перші три періоди найчастіше спостерігається тривожно-депресивний синдром(45 — 57%) в основному середнього та важкого ступеню – занепокоєння, страх перед „безнадійним захворюванням”, пригніченість, думки про безперспективність, близьку смерть, поява суїцидальних думок. Стенічні особи — переважає тривога; астенічні – депресія.

При поступленні в стаціонар: втрата зв’язку зі звичайним способом життя, контакт з іншими хворими, обмін інформацією – ВКХ сприяє переживанню ситуації як екстремальної.

У передопераційному періоді: травмуючим є очікування; важливо дати можливість пацієнтам висловити свої страхи, переживання, „вилити” почуття, навіть виплакатися.

Тривожно-депресивний синдром супроводжує в тій чи іншій мірі всі періоди переживання хвороби.

5. Психологічна допомога важкохворим дітям

В дитячих онкологічних відділеннях не передбачена посада психолога, хоча присутня гостра потреба в психологічній. Діти з онкологічним діагнозом і їх батьки перебувають в стані психологічної кризи / травми. Знаходження дитини в лікарні протягом тривалого часу, тяжкість лікування, спостереження за рецидивами і смертю інших дітей ускладнює емоційний стан дітей і батьків. Ці психологічні чинники несприятливо впливають на фізичний стан дітей, процес лікування і одужання.

6. Організація психологічної допомоги важкохворим дорослим

Численні дослідження наголошують на необхідності проведення психологічних заходів для онкологічних хворих у вигляді психоосвітніх програм, тренінгів, шкіл пацієнтів, груп психологічної підтримки, індивідуального та сімейного консультування. До позитивних наслідків психологічної допомоги відносять покращення емоційного та фізичного стану пацієнтів, зниження больових відчуттів, перебудову світосприйняття, нормалізацію відносини у сім’ї та з оточенням. Для роботи з онкологічними пацієнтами застосовують різноманітні психотерапевтичні підходи: когнітивно-поведінкову, екзистенцій ну, гештальт, клієнт-центровану психотерапію, логотерапію, символдраму, арт-терапію, музикотерапію, психоаналіз, прогресивну мязову релаксацію, дихальні техніки. Широко відома програма психологічної допомоги К. Саймонтон та С. Саймонтон. Новою хвилею у формі реалізації психологічних заходів стало застосування комп’ютерних та Інтернет технологій у якості каналів зв’язку з пацієнтами.

У сучасній медичній практиці особливого значення набуває формування партнерських відносин між лікарем і хворим, які ґрунтуються на співробітництві, поінформованій згоді та взаємній довірі. Отримані дані, що від психологічного стану пацієнта залежить результат та безпека лікування. В онкології особливо гостро постає проблема прихильності до протипухлинної терапії. Провідними психологічними факторами низького комплаєнсу серед онкологічних хворих визначено зниження суб’єктивної перспективи лікування, переживання відчуття приреченості, ірраціональні установки, страх перед побічною дією та ускладненнями протипухлинної терапії. Відповідно, важливим завданням медико-психологічної допомоги є адаптація онкологічних хворих до протипухлинної терапії, налагодження ефективної взаємодії пацієнта та лікаря.

7. Психологічна робота з сім’ями на порозі розлучення

У складному комплексі причин, які викликають дезорганізацію і розпад сім’ї, значне місце займають причини соціально-психологічні, пов’язані зі специфікою взаємостосунків та спілкування подружжя в сім’ї. Кожна сім’я проходить певні стадії розвитку, має так званий свій життєвий цикл.

Робота з молодими сім’ями зі стабілізації сімейних стосунків – це, насамперед, діяльність псиохолгічних служб з удосконалення взаємостосунків у сім’ї, профілактики дисгармонії сімейних відносин, подружніх конфліктів, реалізації програми планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я членів родини, формування здорового способу її життя, організації її вільного часу, допомоги в організації сімейного господарювання та побуту, створення іміджу кожної сім’ї, ознайомлення з юридично-правовими аспектами шлюбно-сімейних стосунків, надання соціальної допомоги, організації соціального патронажу різних за типами неблагополучних сімей, проведення благодійних акцій та допомоги малозабезпеченим, багатодітним сім’ям тощо.

Робота у напрямі сімейної психотерапії передбачає соціальну реабілітацію сімей з дисгармонією у сімейних взаємостосунках. До проблем, з якими стикається сім’я у процесі своєї життєдіяльності, ми відносимо: конфліктність у взаємостосунках членів сім’ї, вживання алкоголю, наркотичних речовин, наявність нервових захворювань у когось з членів сім’ї, тимчасових або затяжних труднощів у житті родини внаслідок тяжкої хвороби одного з її членів, майнових витрат, смерті близьких або рідних, незадоволення рольових очікувань у сім’ї – все це призводить до розвитку почуття невпевненості, безвихіддя, безпорадності. Ці та інші явища можуть дестабілізувати сім’ю, призвести до тривожності, нервово-психічної напруженості у її членів. Тому такі сім’ї потребують соціальної допомоги, підтримки, зняття стресових станів. Цими проблемами і займаються спеціалісти сімейної психотерапії.

Особливим видом психотерапії є подружня психотерапія, орієнтована на конкретну подружню пару та її проблеми. Вона має допомогти у вирішенні сімейних конфліктів, позбутися стресів у разі розлучення, врегулювати подружні взаємини та інше. Робота психотерапевта спрямована на надання допомоги членам подружжя у збереженні душевної рівноваги, навчати вмінню долати труднощі, вирішувати складні питання, вчитися не зосереджуватися на своїх стражданнях, любити і розуміти себе, знаходити позитивне у найскладніших ситуаціях.

Процес сімейної терапії умовно можна поділити на два етапи. На першому з них здійснюється з’ясування справжньої проблеми, вона (проблема) часто не відповідає реальним уявленням членів сім’ї. Так, за пияцтвом чоловіка, яке жінка вважає справжньою сімейною проблемою, може стояти його незадоволеність своєю роллю у подружніх стосунках, неслухняність підлітка може сягати корінням у недостатність батьківської любові. На другому етапі сімейної терапії здійснюється власне корекційна робота. Практично перший, діагностичний етап часто побудований таким чином, що уже на цьому етапі опрацьовуються навички конструктивної взаємодії членів сім’ї.

8. Психопросвіта батьків щодо психологічних основ сімейного виховання

Цей напрям полягає у наданні допомоги у вирішенні складних питань родинної педагогіки. Це підготовка молодих батьків до народження дитини, соціально-психологічна, психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей різних вікових груп з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини, ознайомлення із специфікою виховання в однолітній і багатодітній сім’ях (молодша, середня або старша дитина), виховання усиновлених, обдарованих чи нервових дітей, застосування різних форм і методів сімейного виховання, розв’язання складних проблем у взаємостосунках батьків та дітей, втручання інших членів сім’ї у процес виховання, юридичні проблеми цих взаємостосунків. У процесі такої роботи надається також соціальна, психолого-педагогічна допомога вчителям, шкільним психологам, класним керівникам з питань організації взаємостосунків з батьками, класним колективом, робота з окремими категоріями сімей та дітьми з таких сімей.

Реалізація цього напряму роботи здійснюється через школи батьківської підтримки, які надають допомогу батькам з питань роботи з різними типами сімей та роботи з дітьми у таких родинах. Найбільш актуальними для сучасних батьків виявляються питання взаємостосунків з дітьми, підготовки дитини до школи, форм і методів сімейного виховання. На це, в основному, й спрямована робота шкіл батьківської підтримки.

9. Психологічна допомога людям, які страждають від самотності

Самотність – це переживання відсутності чого-небудь. Це може бути як відсутність поруч близької людини, так і переживання відсутність любові або улюбленої справи. Це дуже різноманітне психологічний стан.

Самотністю можуть страждати як люди знаходяться в ізоляції від інших, так і люди в компанії. Коли людина живе у відокремленому місці він менше страждає від самотності. Тому що у нього є заняття яке його захоплює. В основному, самотність вважається хворобою мегаполісів. Тому що навіть коли людина в компанії йому не вистачає більш глибоких і душевних розмов.

В сучасній психології, самотність виступає як соціально-психологічне явище, емоційний стан людини, пов’язане з відсутністю близьких, позитивних емоційних зв’язків з людьми або зі страхом їх втрати в результаті вимушеної або наявної психологічної причини соціальної ізоляції. У рамках цього поняття розрізняють два різних феномени — позитивна (самітність) і негативна (ізоляція) самотність, однак найчастіше поняття самотності має негативні конотації.

Проблема визначення самотності пов’язана з різноманіттям трактувань цього поняття у різних дослідників, серед них:

  • почуття самотності і соціальна ізоляція;
  • хворобливе переживання вимушеної ізоляції;
  • добровільне усамітнення, пов’язане з екзистенціальним пошуком.

За результатами дослідженням самотності в юнаків та дівчат за допомогою опитувальника «Шкала самотності» запропонованого трьома авторами: Д.Расселом, Л. Пепло, М. Фергюсоном — було виявлено, що з 60 досліджуваних у 70% — високий та середній рівень самотності, та всього у 30% — низький рівень. Досліджувані з високим та середнім рівнем досить часто відчувають соціальну ізоляцію та в результаті цього переживають негативні емоції через різноманітні причини. Юнаки та дівчата з низьким рівним самотності, скоріше за все, частіше сприймають самотність як позитивний стан і залишаються наодинці із власної волі, щоб розібратися у своїх внутрішніх переживаннях, а часто — це стає поштовхом для творчості.

Соціальні відносини, безперечно, сприяють досягненню індивідом різних реальних цілей. Самотність же зумовлена відсутністю відповідного соціального партнера, який міг би сприяти досягненню цих цілей, і, найімовірніше, настає тоді, коли міжособистісним відносинам індивіда бракує інтимності, необхідної для довірливого спілкування.