Трудова реабілітація спрямована на оволодіння особою трудовими навичками, розробленими з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей, забезпечення трудової діяльності та адаптації у виробничих умовах.

У зв’язку з економічною нестабільністю, низьким рівнем життя та безробіттям, постає гостра необхідність у розв’язанні проблеми забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Тому актуальність обраної теми дослідження зумовлена: потребою теоретичного визначення та практичного обґрунтування соціальних та трудових проблем реабілітації осіб, які виникли через соціально-економічні та політичні зміни, що сталися на Україні за роки незалежності; необхідністю вивчення соціально-демографічної, кримінологічної, кримінально-правової та постпенітенціарної характеристики звільнених та розробкою на цій основі ефективних заходів попередження нових злочинів серед звільнених, і особливо серед молоді та неповнолітніх; необхідністю удосконалення чинного законодавства, яке регулює соціальну та трудову реабілітацію звільнених, щодо вирішення питань з їх працевлаштування, надання соціальної, медичної та психологічної допомоги.

1. Особливості трудової реабілітації та її медичне значення

Зміна професійної діяльності – процес, що надає людині можливості виживати і почувати себе повноцінним громадянином. Це стратегічний напрямок надання послуг. Часто ця зміна неможлива без соціальної і психологічної реабілітації. Тому і ці види реабілітації мають важливе значення.

Важливим є момент випробовування себе на робочому місці. Тут інвалід має можливість провести робочий день під наглядом фахівця. Це трудова реабілітація.

Відповідно до Положення про Міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації, до нього на комплексну реабілітацію приймаються громадяни з числа інвалідів працездатного віку 1 – 3 групи, які за висновками медико-соціальної експертної комісії потребують реабілітації та їм не протипоказане навчання за відповідними професіями і подальша робота [4, c. 75].

Якщо людина з обмеженими фізичними можливостями відповідає цим вимогам і отримала скерування від управління праці та соціального захисту населення, то може здобути один з таких робітничих фахів:

1.Оператор комп’ютерного набору

2.Касир (в банку)

3.Обліковець (реєстрація бухгалтерських даних)

4.Квіткарка – флорист

5. Водій категорії В

6.Перукар

7.Манікюрниця

8.Педікюрниця

9.Візажист

10.Агент з організації туризму

11.Швачка

12.Взуттьовик з індивідуального пошиття

13.Автослюсар

14.Годинникар з ремонту механічних годинників

15.Секретар керівника

16.Соціальний робітник

17.Столяр будівельний

18.Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування

19.Оператор комп’ютерної верстки

20.Ліфтер

21.Оператор котельні

22.Продавець продовольчих товарів

23.Продавець непродовольчих товарів

24.Бармен

25.Кухар

26.Офіціант

27.Живописець

2. Створення умов для трудової реабілітації інвалідів в Україні

Реабілітація інвалідів — система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство.

Інвалідність і ступінь втрати здоров’я повнолітніх хворих встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, а неповнолітніх — лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Огляд повнолітніх хворих, інвалідів, дітей-інвалідів проводиться за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Залежно від ступеня розладу функцій організму та обмеження життєдіяльності особі, визнаній інвалідом, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Відповідно до статті 8 цього Закону експертиза професійної придатності повнолітніх інвалідів здійснюється медико-соціальними експертними комісіями.

Висновок медико-соціальної експертної комісії з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації інваліда і є підставою для здійснення професійної орієнтації, професійної освіти і наступного працевлаштування з урахуванням побажань і думки інваліда (дитини-інваліда — для навчання).

Рішення медико-соціальних експертних комісій є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Для отримання реабілітаційних послуг, визначених індивідуальною програмою реабілітації інваліда, в реабілітаційній установі державної або комунальної форми власності інвалід повинен звернутися з письмовою заявою до органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання [1, c. 126-127].

При цьому, медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідного типу.

Медична реабілітація включає всі види відновного лікування у стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних умовах, диспансерне спостереження, профілактичні заходи, а також реконструктивну хірургію, протезування та ортезування.

Крім того, професійна реабілітація (професійний відбір, професійна орієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепідготовка, перекваліфікація, раціональне працевлаштування) спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці.

Професійна орієнтація інвалідів у працездатному віці, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда для підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, визначення можливостей до професійної підготовки, перепідготовки і наступного працевлаштування.

Послуги з професійної орієнтації дітям-інвалідам надають спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) за участю, у разі необхідності, центрів соціальних служб для молоді, реабілітаційних установ.

Професійну орієнтацію інвалідів у працездатному віці, які мають бажання працювати і зареєстровані у державній службі зайнятості, може здійснювати державна служба зайнятості.

Трудова реабілітація, зокрема, передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення інваліду умов для праці по можливості у звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів.

Індивідуальні заходи, що розробляються з урахуванням здібностей і бажань інваліда, дитини-інваліда, повинні передбачати:

• створення умов для отримання найвищої можливої професійної кваліфікації;
• працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов’язків;
• пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда;
• використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідного у зв’язку з характером інвалідності [3, c. 65].

Трудова реабілітація інвалідів у разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.

Вимоги до особливостей організації робочого місця для інвалідів передбачено у статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Так, підбір робочого місця для інваліда здійснюється на підприємстві, де настала інвалідність такого працівника. Це означає, що після встановлення інвалідності працівнику підприємства першочерговий обов’язок щодо його працевлаштування покладається на це підприємство.

Що стосується самого робочого місця, то суб’єкти господарювання, які працевлаштовують інваліда, зобов’язані створювати для них робочі місця, у тому числі і спеціальні робочі місця, з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. Це означає, що інвалідів можна приймати як на звичайні робочі місця, так і на спеціальні (якщо це необхідно внаслідок захворювання такого інваліда і рекомендацій МСЕК).

Слід зазначити, що згідно пункту 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Крім того, про створення робочих місць суб’єкти господарювання зобов’язані повідомляти службу зайнятості.

При цьому згідно зі статтею 42 цього Кодексу при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання.

Робота інваліда в нічний час і залучення до надурочних робіт допускається тільки за його згодою та за умови, що це не суперечить медичним показанням.

Працівників, які потребують за станом здоров’я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

При переведенні за станом здоров’я на легшу нижче оплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижче оплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Більше того, якщо індивідуальною програмою інваліда це передбачено, роботодавець просто зобов’язаний створити такі умови.

Сутність неповного робочого часу полягає в тому, що працівник працює менше нормальної тривалості робочого часу і при цьому оплата його праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Причому таке зменшення може встановлюватися шляхом: зменшення тривалості щоденної роботи, зменшення кількості днів роботи протягом тижня або одночасного зменшення кількості днів і тривалості щоденної роботи. Усе залежатиме від домовленості між роботодавцем і працівником  інвалідом. Так, це можуть бути і 2 години на день, і 2 години на тиждень. Однак при цьому має бути дотримано мінімальних державних гарантій щодо оплати праці [2, c. 84-85].

Для роботодавця цей варіант є досить вигідним і зможе компенсувати всі незручності та витрати, пов’язані з обов’язком прийняття на роботу інваліда.

Так, якщо працівник  інвалід працюватиме на підприємстві на умовах неповного робочого часу, наприклад 2 години на тиждень, і при цьому його трудова книжка знаходитиметься на цьому підприємстві, то роботодавцем буде виконано всі вимоги щодо обов’язкового працевлаштування інвалідів, а при розрахунку середньої чисельності штатних працівників цей працівник ураховуватиметься як ціла одиниця.

Що стосується щорічної відпустки, то працівники  інваліди мають право на відпустку (як основну, так і додаткову) більшої тривалості, ніж інші працівники.

Особливість надання щорічної відпустки в перший рік роботи працівника  інваліда полягає в тому, що такий працівник може отримати відпустку в будь  який зручний для нього час. Це означає, що право на відпустку працівник ­ інвалід має вже до закінчення шестимісячного строку.

Оскільки тривалість відпустки встановлено з розрахунку на рік, то працівник  інвалід може за своїм бажанням розбити і використати її частинами протягом року. Крім того, як і всі інші працівники, працівники  інваліди можуть претендувати на неоплачувану відпустку за згодою сторін тривалістю не більше 15 днів.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 42 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» фінансування заходів з реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів, витрат на утримання реабілітаційних установ здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових страхових фондів, засновників реабілітаційних установ, добровільних пожертвувань та інших джерел, передбачених законом [5, c. 112-113].

Висновки

Трудова реабілітація — система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць.

Для реалізації людського потенціалу інвалідів, їх трудової та соціальної реабілітації потрібно: визначити позитивні напрями ефективного регулювання професійної реабілітації осіб із обмеженими можливостями; створити цілісну системи моніторингу процесів у сфері зайнятості інвалідів, що дасть змогу відстежувати тенденції розвитку всіх складових процесу працевлаштування і зайнятості інвалідів, а також чинників, які їх обумовлюють. Доцільно запровадити загальнодержавний банк даних робочих місць для інвалідів за професійно-кваліфікаційними ознаками.

Особливу увагу слід звернути на активізацію діяльності Державної служби зайнятості та системи недержавних закладів сприяння працевлаштуванню інвалідів, а також посилити мотиваційні важелі для роботодавців і робітників служб зайнятості щодо активнішого працевлаштування інвалідів.

На жаль, поки що в Україні проблемам трудової реабілітації осіб із особливими потребами не приділяють достатньої уваги. Незважаючи на низку законодавчих актів і багато соціально орієнтованих заходів, реалізувати свої професійні здібності інвалідам часто стає неможливо.

Список використаної літератури

1. Баклицький І. Психологія праці: підручник. — 2-ге вид., переробл. і доп. — К. : Знання, 2008. — 655с.
2. Балл Г. Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навч. посібник / Академія педагогічних наук України; Інститут педагогіки і психології професійної освіти / П.С. Перепелиця (ред.), В.В. Рибалко (ред.). — Хмельницький : Універ, 2001. — 330с.
3. Калініна Т. Фізіологія і психологія праці: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 268с.
4. Траверсе Т. Психологія праці: Навч.-метод. посіб. / Інститут післядипломної освіти Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 116с.
5. Хомуленко Т. Психологія праці та організаційна психологія: навч.-метод. посіб. / Хомуленко Т. Б., Поденко А. В., Моргунова Н. С.; Харк. нац. автомоб.-дор. ун-т. — Х. : ХНАДУ, 2009. — 279 с.