Вступ

Оскільки організаційною формою практичної психології є психологічна служба, то звернемося до можливих моделей її діяльності в контексті реалізації завдань з управління.

Аналіз соціальної та психологічної практики показує, що психологи працюють в різних соціальних сферах, взаємодіють з різними об´єктами психологічної допомоги, надають підтримку ігри вирішенні широкого спектра професійних та особистісних проблем своїх клієнтів.

Це обумовлює об´єктивну необхідність впровадження різних моделей психологічної служби, які визначають зміст, спрямованість та особливості її діяльності. При цьому модель психологічної служби слід розуміти як систему теоретико-методичних, організаційних та етичних принципів, технологій, методів і форм надання психологічної допомоги, яка визначає специфіку діяльності практичних психологів у конкретній соціальній сфері.

Вибір практичним психологом тієї чи іншої соціальної сфери і відповідно орієнтація на ту чи іншу модель психологічної служби передбачають опанування видами професійної діяльності (діагностування, корекція, консультування та ін. які враховують специфіку конкретної соціальної сфери та завдання, що необхідно розв´язувати. Зміст і спрямованість різних видів діяльності практичних психологів (спільно з різними моделями психологічної служби) мають розроблятися представниками академічної психології (в тісній співпраці із практичними психологами) і бути включені до змісту їх вузівської та післядипломної підготовки.

1. Психологічна служба у галузі економіки та виробництва

Сфера економіки і виробництва є одним із головних замовників на прикладні соціально-психологічні дослідження. Такі дослідження розгортаються на макроекономічному (соціально-психологічний супровід нововведень в економічній системі, вивчення і формування громадської думки), мезоекономічному (розвиток організацій, маркетингової діяльності), особистісному (формування виробничих колективів, консультування і навчання підприємців, персоналу) рівнях.

Взаємодія макроекономіки і прикладної соціальної психології має враховувати те, що будь-які соціальні заходи (вивчення особливостей сприймання суспільством економічних впроваджень, побудова соціальних прогнозів та ін.) є успішними за їх відповідності системі національних норм і цінностей. Як відомо, світова економічна практика охоплює два базисних типи суспільно-економічних відносин: західний і східний. У “західному” суспільстві ідеалом вважають образ успішного індивідуаліста, у “східному” — передусім поціновується колективність. Такими є американська (індивідуалістська) і японська (колективістська) економічні моделі. Оскільки успіх економічних нововведень залежить від їх відповідності національній психології, соціально-психологічна експертиза економічних реформ у нашій країні має спиратися на українську ментальність [3, с. 85].

Діяльність соціальної психології на мезоекономічному (середньому) рівні пов’язана з розвитком організацій, їх здатністю орієнтуватися на ринку, із нововведеннями в їх роботі. На внутрішні зміни відважується не кожна організація. Нерідко для цього потрібні попередні підготовчі впливи, психологічна підготовка, консультування, навчання персоналу. Поширеною є участь прикладної соціальної психології у маркетингових процедурах, що забезпечує їх наукову обґрунтованість, кваліфікованість та ефективність. Ця робота по-різному здійснюється на різних виробництвах і за різних умов. Однак психологічна служба у сфері економіки та промислового виробництва вибудовується на загальних принципах, переймається типологічно близькою проблематикою, яка охоплює соціально-психологічний клімат колективу, задоволеність працею, атестацію кадрів, продуктивність праці, адаптацію нових працівників, плинність кадрів та ін. Значною мірою ці завдання розв’язуються на середньому рівні, хоч більшість їх стосується рівня особистісного. Наприклад, проблеми підвищення продуктивності праці вирішують завдяки організації гуртків якості, привнесених у західну економічну культуру з Японії. Своє завдання вони вбачають у виявленні та аналізі проблеми, виробленні рекомендацій щодо її подолання, реалізації запланованого. Ці гуртки об’єднують багато працівників. Оскільки групова діяльність вимагає спеціальної підготовки, соціальний психолог аналізує її тенденції на груповому та індивідуальному рівнях, здійснюючи необхідні консультаційні, кординаційні заходи [3, с. 87].

Ще одним напрямом діяльності прикладної соціальної психології є дослідження соціально-психологічного клімату в колективах, який утворюють такі типи відносин:

— відносини між членами групи (організації) по вертикалі. Йдеться про сприймання керівника колективом, ступінь участі працівників в управлінні та ін.;

— відносини між членами групи (організації) по горизонталі. Параметрами їх є згуртованість співробітників, характер міжособистісних відносин, типи і способи розв’язання конфліктів;

— ставлення до праці. Увага передусім звертається на задоволеність персоналу умовами, характер праці, ефективність роботи колективу та організації загалом тощо [3, с. 87].

Кожна конкретна ситуація потребує відповідних методик і методичних засобів дослідження.

2. Психологічна допомога у політичні сфері

Прикладні соціально-психологічні дослідження у сфері політики зумовлені демократичними процесами у суспільстві, важливою роллю людського чинника, суспільної думки в державно-політичних процесах, намаганнями одних політичних сил утримати владу, інших — здобути її, необхідністю прийняття ефективних політичних рішень в умовах політичної конкуренції та ін.

Дослідження соціально-психологічних явищ у сфері політики, а відповідно і робота психолога-спеціаліста розгортаються за такими напрямами:

— психологія політичного лідерства. Передбачає вивчення природи політичного лідера, що є передумовою його політичної поведінки, створення іміджу політики і політика, аналіз психологічних портретів опонентів, психологічне забезпечення переговорів;

— психологія політичних конфліктів і деформацій. Охоплює суперечності, кризи, соціально-психологічні аспекти деформації у сфері політики і шляхи їх розв’язання, вивчення соціально-політичної напруженості, політичної боротьби, політичної злочинності. Завданням соціального психолога є передбачення можливості виникнення конфлікту або напруження у зв’язку з прийняттям (неприйняттям) політичного рішення, під час політичної боротьби тощо, накреслення шляхів їх усунення;

— психологія підготовки і прийняття політичних рішень. Полягають у проведенні соціально-психологічної експертизи прийнятих рішень, вимірюванні їх ефективності, прогнозуванні й урахуванні психологічних наслідків. Це зобов’язує соціального психолога до прогнозування сприймання політичного рішення різними прошарками населення та відповідної його корекції. Обґрунтованості такого прогнозу сприяють попереднє вивчення стану масової свідомості, очікувань громадян. До цієї роботи психологи залучають соціологів (у сфері економічної політики — й економістів);

— соціально-психологічна характеристика способів політичного впливу, вивчення та формування громадської думки. Йдеться про здійснення політичної пропаганди та агітації, політичної реклами;

— участь у вивченні комплексних соціально-психологічних проблем організації й організації виборчих кампаній. У таких ситуаціях соціальна психологія зосереджується на попередньому вивченні суспільно-політичної ситуації, моніторингу громадської думки;

— безпосереднє соціально-психологічне консультування політичних діячів. Найчастіше політичні лідери вдаються до консультацій соціальних психологів напередодні публічних виступів, дбаючи про формування власного іміджу [4, с. 219].

Проблема управління пронизує всі прикладні соціально-психологічні дослідження, оскільки вона стосується усіх галузей соціально-економічного буття. Тому її вивчають психологи, спеціалісти з економіки, соціології та ін.

Протягом останніх десятиліть викристалізувався соціально-психологічний аспект управління. Прикладні соціально-психологічні дослідження спрямовані на з’ясування структурних складових змісту управлінського спілкування. У цьому контексті особливу увагу прикладна соціальна психологія звертає на наявність, рівень розвитку в керівників необхідних для управлінської діяльності психологічних якостей, використовуючи соціально-психологічні методики і особистісні тести. Попри те, що такі старання мають немало опонентів (йдеться про намагання спростувати “теорію рис”, яка пропонує перелік рис лідера), спроб з’ясувати, якими рисами повинен володіти керівник (лідер), не меншає. Одностайнішими є вчені та соціальні психологи-практики у поглядах на проблему сумісності керівника і співробітників, ролі зворотного зв’язку в ефективності управління. Найпоширенішим методом таких соціально-психологічних досліджень є створення психологічного портрета керівника [4, с. 220].

3. Психологічна служба у галузі освіти

Оскільки освітня діяльність пов’язана з формуванням особистості, проектуванням її місця і ролі в соціумі, надзвичайно важливими є використання науково-обґрунтованих форм і методів, психологічно коректних і точних інструментів її здійснення. Тому робота психолога-практика у галузі освіти має відповідати таким засадам і принципам:

— гуманізм навчання і виховання. Йдеться про гуманізацію відносин дорослих і дітей, що передбачає сприйняття іншої людини як найвищої цінності, адекватне самовираження індивіда у взаємодії і спілкуванні;

— визнання навчання і виховання підростаючої особистості найважливішою сферою діяльності суспільства. Навчальний і виховний процеси мають здійснюватися на основі загальнолюдських цінностей з урахуванням національної специфіки та ментальності;

— визнання суспільної значущості навчальної діяльності. Такий підхід забезпечує самоствердження, самостійність, реалізацію потенційних можливостей дітей і підлітків;

— будь-який вплив на дитину має бути адекватним природному поступу її розвитку. До дитини необхідно ставитися як до повноцінного суб’єкта соціальних відносин і навчально-виховного процесу, визнаючи її “Я”, право на особисте ставлення до світу, до інших і себе;

— створення умов для всебічного розвитку дитини, пробудження в неї інтересу до власного “Я”. Це передбачає поліпшення відносин на рівні “вчитель — дитина”, “діти — діти”, “батьки — діти”, “батьки — педагог” [2, с. 396].

Спираючись на ці засади і принципи, шкільна психологічна служба повинна відповідно використовувати традиційні напрями психології: психодіагностику, психокорекцію (психологічний розвиток) і консультаційно-просвітницьку діяльність. Психодіагностика передбачає вивчення психологічної готовності дитини до шкільного навчання; вивчення особистості молодшого школяра, підлітка, старшокласника; поглиблене психодіагностичне обстеження дітей та ін. Психокорекція спрямована на створення соціально-психологічних умов для повноцінного розвитку особистості школяра. Психологічна консультативно-просвітницька діяльність має на меті соціально-психологічне консультування і освіту дітей та дорослих, оптимізацію змісту навчання, форм і методів, що актуалізують саморозвиток школяра. Вона сконцентрована на консультуванні вчителів щодо навчання і виховання конкретних учнів (груп), створенні та реалізації психологічно адекватних програм навчання, соціально-психологічній освіті вчителів [2, с. 397].

Стратегію шкільного психолога-спеціаліста слід вибудовувати на основі детального вивчення особливостей міжособистісних відносин у школі та сім’ї, урахування психологічної грамотності педагогічного колективу і батьків. Його робота з дорослими має сенс лише у контексті розвитку особистості дитини, який охоплює спілкування, функціонування шкільного колективу, міжгрупові відносини, соціалізацію та ін.

Сфера наукової діяльності теж відкрита для прикладної соціальної психології. її втручання часто потребує дослідницька група (колектив), якій властиві колективні продукти творчості (групові рішення, групова експертиза та ін.), що мають особливу специфіку. Знання природи, структурних складових спільної наукової діяльності є запорукою її оптимізації. Щодо цього соціальна психологія вдається до опису рольового профілю кожного співробітника, зважаючи на те, що не кожна наукова роль пов’язана з вкладом, який можна вважати творчою діяльністю.

4. Психологічна служба в галузі охорони здоров’я

Найважливішим полем для застосування знань і можливостей прикладної соціальної психології у сфері охорони здоров’я є соціально-психологічні особливості лікувального процесу та організації охорони здоров’я. Перший напрям пов’язаний з вивченням особистості хворого, його реакцій на інформацію про хворобу, на саму хворобу і на її подолання. Зарубіжні соціальні психологи мають великі напрацювання щодо взаємодії лікаря і хворого (як хворий розуміє інформаційне повідомлення лікаря). їх рекомендації орієнтують на уникання надмірного “допиту” хворого, безумовне прийняття його емоційного стану, використання релаксаційного (лат. relaxatio — зменшення, ослаблення) стилю бесіди з хворими, які переживають страх, тривогу, напруження, почуття провини тощо. Існують детальні рекомендації щодо спілкування лікаря з хворими різних нозологічних (нозологія — вчення про хвороби, їх класифікацію і номенклатуру, загальні принципи лікування та профілактики) груп. Наприклад, ефективним у спілкуванні з хворими на інфаркт міокарда спочатку є директивний стиль, пізніше – співробітництво [4, с. 241].

Соціально-психологічні аспекти охорони здоров’я зорієнтовані на вивчення установ охорони здоров’я як специфічних систем управління. Найбільший інтерес викликають дослідження стилів управління, групових процесів, конфліктів у закладах охорони здоров’я, вивчення особливостей міжособистісної взаємодії в медичних колективах.

Останнім часом створюють при лікувальних закладах соціально-психологічні служби, мають більше обов’язків психологи, практики цієї галузі.

5. Прикладна соціальна психологія і сім’я

Прикладна соціальна психологія розглядає сім’ю як малу соціальну групу і як соціальний інститут з конкретною системою відносин між батьками, дітьми і батьками, між дітьми. Конкретно ця допомога полягає у розкритті специфіки, психологічного змісту сімейних взаємин (сімейні ролі, особливості адаптації до сімейного життя тощо). У сфері її інтересів перебуває соціально-психологічне забезпечення служби знайомств, різноманітних державних і громадських об’єднань, клубів, де молоді люди можуть познайомитися один з одним, розширити сферу спілкування. Особлива увага приділяється молодим людям, котрим доводиться долати психологічні бар’єри у встановленні взаємин, а також підвищенню психологічної грамотності і підготовленості організаторів і працівників служби знайомств.

З ускладненням сімейних відносин, актуалізацією проблеми розлучень на одній із перших за важливістю позицій перебуває соціально-психологічне регулювання сімейних взаємин засобами навчання. Йдеться про розкриття соціально-психологічних особливостей сімейного життя, пов’язаних з народженням і вихованням дітей, взаємин між членами сім’ї. Останніми роками зростає попит на соціально-психологічне забезпечення сімейних консультацій, організацію психологічної допомоги і самотнім, і одруженим людям [3, с. 163].

Важливість соціально-психологічних досліджень у сфері сім’ї зумовлена зниженням кількості шлюбів, народжуваності, зростанням дитячої смертності, розлученнями батьків. На стабільність шлюбу впливають, за спостереженнями дослідників, обмеженість контактів членів сім’ї, розбіжність установок чоловіка і дружини у спілкуванні, незадоволення міжособистісними стосунками, невміння вибудовувати щоденне спілкування.

Висновки

Психологи, які працюють у сфері політичної, організаційної, управлінської, шкільної, сімейної психології та ін., мають бути зорієнтовані також па «групову» модель психологічної служби, оскільки одним із основних об´єктів психологічної допомоги при цьому виступають малі соціальні групи (як формальні — трудові та навчальні колективи, сім´я, так і неформальні, які утворюються і функціонують в рамках колективів та поза їх межами). Це означає, що психологи, які працюють в рамках такої моделі психологічної служби, мають бути підготовлені до врахування основних механізмів діяльності і розвитку малих соціальних груп (створення малих груп, їх динаміка, групова ідентифікація, міжгрупова взаємодія тощо).

І, звичайно, психологи, які мають відношення до клінічної, медичної психології, мають бути зорієнтовані передусім па роботу в рамках «особистісної» моделі психологічної служби, оскільки основним об´єктом падання психологічної допомоги представників цього напрямку виступає особистість. Тому практичний психолог, який працює у цій сфері, має чітко знати основні психологічні механізми розвитку особистості та причини його відхилень, володіти різними психотерапевтичними засобами впливу па особистість тощо.

Звісно, робота практичного психолога переважно в рамках тієї чи іншої моделі передбачає ознайомлення з іншими моделями. Наприклад, організаційний психолог також має бути обізнаний з «особистісною» моделлю психологічної служби оскільки йому доводиться працювати з управлінським та виконавським персона лом організацій, а також із «суспільною» моделлю, тому що будь-яка організації при визначенні стратегії та етанів свого розвитку повинна враховувати соціально економічні особливості розвитку суспільства. Натомість пріоритетною є «організаційна» модель, якій мають бути підпорядковані всі інші.

Список використаних джерел

1. Дуткевич Т В. Практична психологія: вступ до спеціальності : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2010. — 255 с.
2. Курс практической психологии: Для высш. управлен. персонала: Учеб. пособие. — Ижевск : Изд-во Удмурт. ун-та, 1995. — 698, с.
3. Легка Л. М. Організація діяльності психологічних служба. — Львів : Новий Світ-2000, 2009. — 370 с.
4. Основи практичної психології: Підручник для студ. вузів / Авт. кол.: В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін. — 2-е вид., стереотип. — К. : Либідь, 2001. — 532, с.
5. Практикум по основам психологии: Тесты и хрестоматия: Общая психология, психология развития, социальная психология, личностная структура больного: Учеб. пособ. для студ. / Крымский мед. ин-т им. С.И.Георгиевского ; Сост. В.А.Мельников. — Симферополь : Сонат, 1997. — 254, с.