Вступ

1. Сучасний стан надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим та здійснення догляду і підтримки хворих на СНІД в Україні

2. Психологічні аспекти ВІЛ/СНІДу

3. Соціально-психологічна допомога ВІЛ-інфікованим хворим на СНІД

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Світовий досвід свідчить, що поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу спричиняє скорочення тривалості життя, зростання обсягу медичних послуг, загострення проблем бідності, соціальної нерівності, сирітства.

Оцінний показник поширеності ВІЛ серед дорослого населення в Україні є одним з найвищих в європейському регіоні — становить 1 відсоток. Це пов'язано з ризикованою щодо ВІЛ-інфікування поведінкою молоді, значним розповсюдженням ін'єкційного вживання наркотичних засобів, ризикованих статевих зв’язків. Спостерігається тенденція до збільшення випадків інфікування вагітних жінок і потенційних донорів крові. Особливо небезпечним є те, що переважна більшість ВІЛ-інфікованих — це особи працездатного та репродуктивного віку.

Проблема ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні не обмежується, як і в багатьох інших країнах, виключно медичними питаннями. Наслідки поширення цього захворювання погіршують соціально-економічний стан країни. Витрати на лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД за найоптимістичнішими оцінками становитимуть у 2011 році 533 млн. гривень.

Пов’язана з поширенням СНІДу смертність населення (цей показник може досягти через 8 років 600 тис. осіб) призведе до зменшення середньої тривалості життя в Україні від 2 до 4 років для чоловіків та від 2 до 5 років для жінок. Середній вік становитиме 60 — 62 роки для чоловіків та 69 — 72 роки для жінок [8, с. 7].

Тема: „Психологічна допомога ВІЛ- інфікованим клієнтам”.

1. Сучасний стан надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим та здійснення догляду і підтримки хворих на СНІД в Україні

У процесі боротьби з епідемією ВІЛ-інфекції в Україні склалась певна система комплексної допомоги та підтримки ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Вона базується на законах України, актах Президента та Кабінету Міністрів України, наказах Міністерства охорони здоров'я України та інших міністерств та відомств, які мають безпосереднє відношення до боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу.

Визначаються два стратегічних напрями у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу:

— запобігання ВІЛ-інфекції/СНІДу;

— забезпечення лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД [4, с. 110].

Зазначені стратегічні напрями повинні реалізовуватися шляхом виконання таких завдань:

— посилення діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади разом з органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами та організаціями щодо запобігання ВІЛ-інфекції/СНІДу;

— здійснення заходів, спрямованих на зміну ризикованої щодо ВІЛ-інфікування поведінки різних груп населення, особливо молоді у віці 15 — 24 років;

— зниження рівня поширення ВІЛ-інфекції серед уразливих груп населення;

— виключення можливості передачі ВІЛ-інфекції через донорську кров та її компоненти, а також під час надання медичної допомоги у лікувально-профілактичних закладах;

— зниження рівня передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини;

— забезпечення доступу до діагностики, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД;

— проведення наукових досліджень з питань вивчення особливостей розвитку і можливих наслідків ВІЛ-інфекції/СНІДу, розроблення вітчизняних засобів профілактики, діагностики і лікування;

— забезпечення високого рівня контролю, координації та оцінки ефективності здійснення заходів щодо боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом [4, с. 111].

Позалікарняну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД надають лікувально-профілактичні заклади державної і комунальної власності країни, а саме: Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України, обласні (міські) центри профілактики СНІДу, інфекційні відділення лікарень, наркологічні, шкірно-венерологічні, протитуберкульозні диспансери, центри планування сім'ї. Серед закладів, що не належать до державних структур, найбільш дієвими є неурядові організації, групи взаємодопомоги, насамперед з числа ВІЛ-позитивних (Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом), Товариство Червоного Хреста, доброчинні фонди та громадські організації, які проводять свою роботу у сфері профілактики та надання допомоги ВІЛ-інфікованим людям. Розвиток діяльності неурядові організації обумовлений методичною допомогою та фінансовою підтримкою міжнародних організацій, перш за все Представництва ООН в Україні, Агентства з міжнародного розвитку США, Міжнародного фонду "Відродження", Британської Ради, "Лікарі без кордонів" та ін. [4, с. 112]

Діяльність вказаних організацій охоплює основні напрями допомоги — медичний, психологічний, соціальний та правовий. Вона здійснюється державними та недержавними, у тому числі міжнародними, організаціями у відповідності до чинного законодавства країни. Основними проблемами, які заважають ефективно функціонувати системі надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД в Україні є відсутність належної координації в регіонах і на місцях, недостатнє матеріально-технічне і кадрове забезпечення основних напрямів роботи, відсутність належного досвіду співпраці безпосередніх виконавців — працівників різних міністерств та відомств, неурядових організацій.

Законодавство України з питань ВІЛ/СНІДу гармонізується з нормами європейського права, відповідає рекомендаціям ООН у галузі забезпечення основних прав людини у контексті захворювання на ВІЛ-інфекцію та СНІД, зокрема принципу добровільності обстеження на ВІЛ-інфекцію та конфіденційності. Проте існує потреба в роз'ясненні правових норм — прав і відповідальності як для персоналу, так і для пацієнтів, та у забезпеченні їх послідовного виконання на місцях стосовно кожного конкретного громадянина [4, с. 112].

За час розвитку епідемії ВІЛ-інфекції багатьма країнами, міжнародною спільнотою накопичено цінний досвід розвитку системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД. Цей важливий досвід може бути використаний в Україні за умови вивчення, адаптації та творчого впровадження з урахуванням національних та культурних традицій українського народу. Для цього необхідно ширше використовувати можливості стажування на робочих місцях, обмін спеціалістами і т. ін.

Метою подальшого розвитку системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД в Україні є збереження повноцінного життя ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД людей, забезпечення їх комплексною медичною, психологічною, соціальною і правовою допомогою, запобігання подальшого поширення епідемії ВІЛ-інфекції в Україні [4, с. 113].

Основними принципами функціонування системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД є:

Добровільність, повага до прав людини — допомога здійснюється на добровільних засадах.

Конфіденційність — забезпечення права пацієнта на збереження таємниці діагнозу на засадах чинного законодавства.

Доступність — максимальне наближення усіх видів допомоги до ВІЛ-інфікованої особи та її близьких.

Комплексність — забезпечення різнобічності допомоги, яку можна отримати у системі надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД.

Послідовність — забезпечення наступності у лікуванні ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, а також їх поетапної передачі до різних фахівців та служб позалікарняної допомоги.

Систематичність та постійність — ці принципи, у поєднані з попередніми, забезпечують ефективність позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД.

В процесі функціонування та розвитку системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД мають бути вирішені наступні завдання:

— збільшення доступності до позалікарняної допомоги та догляду для ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД шляхом залучення до цієї роботи НУО, проведення широкої інформаційної кампанії, організації груп самодопомоги, організації хоспісів і т. ін.

— створення умов для покращення позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і догляду за хворими на СНІД на рівні родини і спільноти.

— укріплення співпраці між урядовими, неурядовими та міжнародними організаціями для надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД, в тому числі дітям.

— забезпечення психосоціальною підтримкою і допомогою окремих осіб, родин і спільнот, яких торкається проблема ВІЛ/СНІДу, за рахунок підготовки відповідних спеціалістів — психологів, психотерапевтів.

— вдосконалення системи надання високоякісного медичного, паліативного і психосоціального догляду ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, забезпечення відповідною матеріальною базою.

— покращення фінансового забезпечення системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД шляхом залучення позабюджетних коштів [4, с. 114].

Позалікарняна медична допомога ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД надається диспансерними відділеннями обласних (міських) центрів профілактики СНІДу, кабінетами довіри та кабінетами інфекційних захворювань (КІЗ). Вони покликані здійснювати диспансерний нагляд та патронаж за ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД, консультування та підтримку членів їх родин та близьких, ознайомити їх із заходами індивідуальної профілактики для запобігання інфікування контактних осіб.

Метою диспансерного нагляду є продовження продуктивного життя людини, ураженої ВІЛ, запобігти поширенню ВІЛ у її найближчому оточенні, своєчасне надання комплексної лікувально-профілактичної допомоги в амбулаторно-диспансерних умовах чи на дому [4, с. 114].

У населених пунктах, де діють центри профілактики СНІДу, що мають власний ліжковий фонд (клінічну базу), доцільно, щоб один і той же лікар здійснював і стаціонарне, і амбулаторне лікування хворого. В усіх випадках рекомендується спиратись на принцип "довіреного лікаря", відповідно до якого хворий з усіма своїми медичними проблемами звертається до конкретного лікаря, котрий в разі необхідності, залучає до роботи інших спеціалістів.

Диспансерний нагляд та патронаж покликані забезпечити:

— виявлення та лікування наявних чи тих, що виникли раніше, захворювань, які сприяють більш швидкому прогресуванню ВІЛ-інфекції;

— максимально раннє виявлення ознак прогресування ВІЛ-інфекції і своєчасне призначення специфічної терапії;

— надання ВІЛ-інфікованому усіх видів кваліфікованої медичної допомоги при гарантованому збереженні таємниці діагнозу [7, с. 34].

2. Психологічні аспекти ВІЛ/СНІДу

Діагноз «ВІЛ-інфекція» означає присутність в крові вірусу імунодефіциту людини, який може впродовж довгих років не супроводжуватися ніякими змінами в стані здоров'я, проте, саме знання про наявність ВІЛ-інфекції в організмі практично завжди приводить до змін в житті людини.

Діагноз «ВІЛ-інфекція» означає присутність в крові вірусу імунодефіциту людини, який може впродовж довгих років не супроводжуватися ніякими змінами в стані здоров'я, проте, саме знання про наявність ВІЛ-інфекції в організмі практично завжди приводить до змін в житті людини. Особливість цього діагнозу в тому, що він пов'язаний з безліччю соціальних і психологічних проблем, внутрішніх криз, стресів, труднощів в міжособистих відносинах таких, як страх передачі вірусу сексуальному партнерові; проблеми з можливістю мати дітей, оскільки існує ризик передачі вірусу від матері дитині; негативне відношення до ВІЛ-інфікованих в суспільстві і т.д.. Все це впливає на якість життя, відносини з оточуючими людьми і на відношення до самого собі, що не завжди зрозуміло людям, яких особисто не торкнулася проблема ВІЛ/СНІД [8, с. 49].

Хоча багато в чому епідемія ВІЛ/СНІДу унікальна, один з головних її уроків лише повторює те, що відомо людству споконвіку: взяти перемогу над хворобою і подолати важку ситуацію більше шансів у того, хто бере на себе відповідальність за своє життя і не задовольняється роллю жертви. Багато ВІЛ-інфікованих чудово усвідомлюють це і прагнуть, якомога більше дізнатися про ВІЛ-інфекцію, про нові ліки і методи лікування, про свої права і шляхи захисту.

Не дивлячись на численні труднощі, діагноз ВІЛ-інфекція не означає, що людина повинна відмовитися від своїх планів і інтересів, від навчання, роботи і розваг, від любові і сексу. Все більше людей знаходять рішення проблем, пов'язаних з наявністю ВІЛ-інфекції в організмі, багато хто виявляє, що їх життя не змінилося кардинально і роблять кроки, щоб адаптуватися до нових умов життя.

Людям, що живуть з ВІЛ-інфекцією, часто доводиться стикатися з соціально-психологічними проблемами задовго до того, як їм знадобиться медична допомога. Дуже важливо приділяти особливу увагу рішенню цих проблем. Емоційне самопочуття ВІЛ-позитивних вимагає не менш серйозного підходу, чим фізичне. Навчитися жити з ВІЛ — складне завдання, воно вимагає немало сил, а також підтримки і допомоги з боку близьких і фахівців.

У більшості ВІЛ-інфікованих бувають важкі періоди в життя, для яких характерні депресія, тривожність, страх, порушення сну, нічні кошмари, труднощі концентрації уваги, відчуття безпорадності, безнадійність, думки про смерть. Ці і інші емоційні кризи заважають піклуватися про своє здоров'я і деколи приводять помилок, які важко виправити. В період кризи людина стикається відразу з декількома проблемами і не бачить виходу з ситуації, що склалася. У такому стані їй складно розібратися навіть у власних відчуттях і бажаннях. Існують декілька періодів, під час яких ВІЛ-інфіковані особливо уразливі перед кризою.

Отримання діагнозу. У перший момент при отриманні діагнозу «ВІЛ-інфекція» більшість людей випробовує сильний шок. Потім перед ними постає питання, як складеться їх подальше життя, скільки воно продовжиться і як це все відіб'ється на близьких їм людях. Не існує «правильної» реакції на цей діагноз: всі сприймають його по-різному. Багато охоплюють гнів, пригніченість, відчай, страх за себе і близьких. Деякі в перший момент думають про самогубство. Інші, навпаки, абсолютно спокійні. Нерідко людина спочатку не вірить своєму діагнозу. Більшість людей, що дізналися про ВІЛ-статус, вимушена переглядати свої уявлення про власне життя [7, с. 54].

Поява перших хворобливих симптомів. Часто ці прояви не мають відношення до ВІЛ-інфекції, але ВІЛ-інфікований може сприйняти їх як симптоми розвитку захворювання. До цього моменту людина лише знала про наявність вірусу, тепер для неї ВІЛ стає видимим, а симптоми — доказом діагнозу.

Необхідність регулярно приймати ліки. Більшість людей з ВІЛ-інфекцією — молоді люди, які не мали раніше досвіду щоденного прийому лікарських препаратів. Деяких з них лякає думку про нездатність імунної системи самостійно боротися з вірусом, інших — складність прийому препаратів і можливість появи побічних ефектів.

Серйозні хворобливі симптоми. Хворобливі симптоми самі по собі є важким випробуванням для людини і багато ВІЛ-інфікованих не можуть звикнутися з тим, що їх життя буде пов'язано з болем і ліками, а постійне звернення по медичну допомогу змусить змінити або кинути роботу або припинити навчання.

Важка хвороба або смерть знайомого ВІЛ-інфікованого. Втрата близької людини завжди важкий удар. Особливо важко сприймають смерть від СНІДу близькі люди, що самі живуть з ВІЛ-інфекцією. Думки про можливість наближення власної смерті приводять до серйозних емоційних криз.

Крім цього, у кожного можуть бути свої кризи залежно від цінностей, які опинилися під загрозою у зв'язку з ВІЛ-інфекцією: навчання, кар'єра, особисті відносини, створення або збереження сім'ї, улюблене заняття. Всі ці кризові ситуації пов'язані з емоційними втратами і глибокими негативними переживаннями. Людина відчуває гнів, відчай, відчуття провини, тривогу, гіркоту втрати. Багато ВІЛ-інфікованих зі всією гостротою усвідомлюють власну смерть і бояться втратити фізичну привабливість, здоров'я, самостійність або втратити друзів і близьких і залишитися наодинці. Тому в цей період чоловік особливо потребує підтримки і від характеру цієї підтримки залежить, як людина справиться з своїм емоційним станом [7, с. 57].

3. Соціально-психологічна допомога ВІЛ-інфікованим хворим на СНІД

ВІЛ або СНІД роблять вплив на психіку і змінюють психологію ВІЛ-інфікованих людей внаслідок того, що на сьогоднішній день, є невиліковними, хронічними захворюваннями; протікають важко передбачувано і протягом багатьох років, майже завжди супроводжуються негативними залежностями, сприймаються суспільством як негативне явище.

Тому саме соціально-психологічна допомога ВІЛ-інфікованим, повинна вирішувати такі завдання, як:

— профілактика епідемії;

— запобігання негативним соціально-психологічним наслідкам широкого розповсюдження ВІЛ-інфекції (ауто агресивного поведінки, суїцидів; асоціальної і протиправної поведінки, зростання соціальної напруженості і ін.);

— соціальний захист і захист прав ВІЛ-інфікованих людей.

Соціально-психологічна допомога ВІЛ-інфікованим повинна виявлятися по наступних напрямах:

— інформаційне (для широких верств населення);

— науково-просвітницьке і освітнє (для фахівців — педагогів, психологів, соціальних працівників, медпрацівників організацій охорони здоров'я, працівників органів внутрішніх справ і т. д.);

— безпосередня психологічна допомога і підтримка для ВІЛ-інфікованих та їх близьких (заочна психологічна допомога і підтримка по телефону довіри», очне індивідуальне психологічне консультування, організація і діяльність груп корекції і підтримки);

— заходи щодо соціалізації і адаптації ВІЛ-інфікованих, а також по наданню їм соціальній допомоги [8, с. 48].

Для збереження якості життя ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, їх психосоціальної адаптації, соціальних та психоемоційних зв'язків з сім'єю та близькими необхідно забезпечити їх та найближче оточення психологічною допомогою і підтримкою. Розпочинається психологічна допомога на етапі до- та післятестового консультування.

Психологічна допомога повинна бути спеціалізованою, тобто такою, яка надається фахівцями — психіатрами, психотерапевтами, психологами, та загальною, яку можна отримати від медичних працівників, співробітників громадських організацій, волонтерів, що пройшли відповідну підготовку з питань передтестового та післятестового консультування, психо-соціального супроводження, організації та діяльності груп взаємодопомоги ВІЛ-інфікованих [8, с. 50].

Метою психологічної допомоги є сприяння зміні небезпечної щодо себе і суспільства поведінки ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД на безпечну, забезпечення психо-соціальної адаптації хворих, членів їх сімей та близьких до хвороби та оточуючого суспільства.

Завданнями спеціалізованої психологічної допомоги є психокорекція, зміна негативних настанов, зцілення психотравм, трансформація психологічних комплексів, життєвих сценаріїв та програм ВІЛ-інфікованих з негативних на позитивні, життєстверджуючі; надання психологічної допомоги медичному персоналу, профілактика його психоемоційного виснаження.

Завданнями загальної психологічної допомоги є забезпечення безпосередньої емоційної, психологічної підтримки, супроводження та психосоціальна адаптація ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД до власної хвороби і суспільства.

Система надання психологічної позалікарняної допомоги передбачає декілька основних етапів:

Перший — передтестове консультування під час проведення аналізу на наявність антитіл до ВІЛ. Його мета — встановлення довірливого психологічного контакту і, за умови віднесення тестованої особи до групи з ризиковою щодо ВІЛ поведінкою, психологічна підготовка людини до можливо позитивного результату, визначення та обговорення разом з нею перших можливих психологічних та життєвих реакцій у разі, якщо результат тестування виявиться позитивним.

Другий — проведення післятестового консультування при повідомленні позитивного результату тестування і адаптація до діагнозу. Тут головне завдання — надати психологічну підтримку, психологічну допомогу людині у сприйнятті цієї психотравмуючої події, визначити стратегію подальшого життя, спілкування з близькими, роботи в нових умовах існування з ВІЛ-інфекцією.

Третій — це надання тривалої психологічної допомоги ВІЛ-інфікованим при переживанні ними різних негараздів, психологічна підтримка і супроводження при вирішенні різноманітних проблем, які виникають у житті цих людей.

Четвертий — це психологічна допомога хворим на СНІД, коли вони стикаються з проблемою завершення свого життя в умовах цієї хвороби і у них та їх близьких виникає потреба у психологічній підтримці, щоб справитись з цим лихом [8, с. 53].

Психологічна допомога надається з урахуванням особливостей уразливих груп, вікових та статевих відмінностей, сімейного статусу особи. Вона надається індивідуально, парам, сім'ям, групам ВІЛ-інфікованих залежно від потреб пацієнтів і користувачів.

Спеціалісти психологи також приймають активну участь у проведенні оперативної оцінки ситуації, поведінкових досліджень серед ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, вивченні їх життєвих потреб, моніторингу та оцінки ефективності заходів та програм, що проводяться у їх середовищі, а також у проведенні навчальних курсів, семінарів та практичних тренінгів із загальної психологічної підготовки інших працівників та волонтерів, у тому числі пацієнтів та їх близьких, залучених до роботи з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД.

Поряд з медичною і психологічною допомогою суттєвою для ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД є соціальна допомога.

Соціальна допомога надається соціальними працівниками центрів профілактики СНІДу, центрів соціальних служб для молоді, центрів зайнятості, служб управлінь праці та соціального захисту населення, членами та волонтерами громадських СНІД-сервісних благодійних фондів та організацій. Окремі її функції можуть виконувати лікарі та психологи диспансерних відділень та кабінетів довіри [8, с. 61].

Важливі її завдання — це практична реалізація прав ВІЛ-інфікованих на працю, житло, матеріальну допомогу, оформлення інвалідності, отримання пенсійного забезпечення, права на навчання та відпочинок, санаторно-курортне лікування та відповідний соціальний супровід.

Соціальні працівники також проводять навчальні курси, семінари та практичні тренінги з підготовки інших працівників та волонтерів, у тому числі пацієнтів та їх близьких, до роботи у сфері соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД.

Правова допомога та юридичне консультування здійснюються фахівцями центрів соціальних служб, центрів зайнятості, інших установ і організацій, які мають у своїх штатах та структурі фахівців — юристів, а також іншими співробітниками, які мають відповідну підготовку та навички.

Важливими завданнями цієї допомоги є роз'яснення прав і обов'язків ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, спеціалістів та персоналу, що працює з ними, інформування-попередження ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД про обов'язкову відмову їх від донорства крові та (чи) її компонентів і кримінальну відповідальність за завідоме поставлення в небезпеку зараження та зараження іншої особи (осіб) ВІЛ. ВІЛ-інфікована особа зобов'язана письмово засвідчити факт одержання зазначеної інформації та попередження [8, с. 63].

Фахівці — юристи також проводять навчальні семінари та практичні тренінги з актуальних питань правової допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД.

Окремі функції правової допомоги та юридичного консультування можуть також виконувати лікарі та психологи диспансерних відділень центрів профілактики СНІДу та кабінетів довіри, що мають додаткову підготовку з цих питань.

Вдосконалення організації системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД в Україні полягає у розвитку взаємозв'язків і координації діяльності окремих установ, відомств, служб та недержавних організацій в регіонах і на місцях, підвищення кваліфікації кадрів, розвитку матеріально-технічного забезпечення.

Суб'єктами системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД в Україні є:

— центри профілактики СНІДу,

— наркологічні диспансери,

— шкірно-венерологічні диспансери,

— тубдиспансери,

— кабінети інфекційних захворювань,

— служби соціального захисту населення,

— соціальні служби для молоді,

— центри планування сім'ї,

— неурядові благодійні організації,

— Товариство Червоного Хреста [4, с. 119].

Організує діяльність системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД в Україні Міністерство охорони здоров'я та відповідні неурядові організації. В регіонах і на місцях відповідальними за організацію та координацію діяльності є обласні (міські) управління охорони здоров'я та неурядові організації.

Фінансування системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим і здійснення догляду за хворими на СНІД проводиться за рахунок державного бюджету через відповідні міністерства, відомства, організації та установи, а також за рахунок міжнародних благодійних фондів і організацій, частково за рахунок зарубіжних та вітчизняних приватних фірм і організацій [4, с. 119].

Висновки

Отже, для здійснення повноцінної соціально-психологічної допомоги необхідно:

1. Створення цілодобового «телефону довіри» для ВІЛ-інфікованих. Це вирішить завдання встановлення контакту з ними, зняття екстреності психологічного стану ВІЛ-інфікованих та їх рідних, мотивування їх на звернення до фахівців, залучення уваги і розповсюдження інформації для широких верств населення. Психологи, що пройшли спеціальну (по телефонному консультуванню) і додаткову (по проблемах ВІЛ/СНІД) підготовку приймають дзвінки, фіксують інформацію, надають інформаційну, психологічну допомогу і підтримку.

2. Відкриття кабінетів очного психологічного консультування для надання очної індивідуальної допомоги і роботи груп, де передбачається здійснення разового або сесійного психологічного консультування, групової психокорекції і роботи груп підтримки.

3. Надання соціально-психологічної допомоги у напрямку соціалізації ВІЛ-інфікованих: надання ним соціальної і матеріальної допомоги і захисту, допомоги в працевлаштуванні, в профорієнтації і здобуванні освіти, юридичної допомоги і т.д. Необхідно допомогти ВІЛ-інфікованим зберегти або відновити соціальний статус, включати їх найрізноманітнішими способами в життя суспільства, створити умови для формування і розвитку мікросоціальних взаємин.

4. Проведення рекламно-інформаційних заходів — освітлення в ЗМІ і реклама роботи «телефону довіри», кабінетів надання психологічної допомоги і обміну шприців, пропаганда гуманного відношення і пошани до прав ВІЛ-інфікованих.

Список використаних джерел

1. "ВІЛ/СНІД: політика, профілактика, догляд": Метод. посібник до курсу. — К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. — 139, с.
2. Активні методи просвітницької діяльності у профілактиці ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки. — К., 2007. — 188 с.
3. Зелінська Т. М. Практикум із загальної психології: Навчальний посібник. — К.: Каравела, 2006. — 214, с.
4. Національна програма профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки // Офіційний вісник України. — 2004. — № 10. — С. 110-120
5. Организации, работающие в области ВИЧ/СПИД в Украине. — К. — 2001. — 292 с.
6. Пашукова Т. І. Практикум із загальноі психології: учбовий посібник. — К.: Знання, 2000. — 203 с.
7. Профілактика ВІЛ/СНІД в учнівському та молодіжному середовищі. — Київ: Держсоцслужба, 2005. — 203 с.
8. Соціальна робота з людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом. — К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. — 615, с.
9. Соціально-економічні наслідки епідемії ВІЛ/СНІДУ в Україні: нові прогнозі: наукове видання. – Київ., 2003. — 146 с.
10. Яценко Т. С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика. — К.: Вища школа, 2006. — 381, с.