Вступ

Професійна етика — це галузь етичного знання, що відображає рівень моральнісного ставлення людини до суспільства та до себе самої в опредмєтнених формах: у змісті, засобах, процесі та наслідках діяльності. Професійність — це здатність людини опанувати навички та уміння певного виду діяльності та розгорнути на їх основі власні творчі здібності. Тобто професійна етика відображає рівень соціалізації особи. Професійністю вона предметно засвідчує повагу до суспільства. Разом із тим, професійність стає об’єктивною підставою для поваги з боку суспільства, а отже, і реальним ґрунтом для самоповаги.

Професійна етика історично склалася як результат суспільного розподілу праці. Вона — посередник у стосунках особи і суспільства. В діяльності людина утверджує рівень моральності в об’єктивованих формах, тобто предметно закріплює свою співприсутність у бутті.

Професійність зазвичай розглядається як один із необхідних чинників самоутвердження талантом себе, коли йдеться про творчі професії (актор, художник, композитор тощо). У них людина самореалізується згідно з покликанням. Талант «обирає» Людину, а людина — професію. Талант спонукає утвердитися Всупереч труднощам. Талановита людина, як правило, цілком віддає себе улюбленій справі й почувається щасливою, занурюючись в діяльність, що складає сенс її життя.

1. Характеристика та типологізація професійних ризиків

Професійні ризики пов’язані з виконання особами своїх професійних обов’язків.

До інвестиційних ризиків відносяться ризики, які виникають при вкладенні інвесторами засобів з метою здобуття прибутку, наприклад, ризики зміни прибутковості коштовних паперів, процентні, валютні ризики.

Одні і ті ж по характеру ризики можуть виявитися в різних областях господарської діяльності. Наприклад, ризик зміни валютного курсу зустрічається і в інвестиційній, і в комерційній діяльності, пов’язаній з експортно-імпортними постачаннями.

Серед транспортних ризиків, що виникають при транспортуванні вантажів, розрізняють морські, повітря і наземні.

Промислові ризики характерні для виробничої діяльності підприємств: вихід з буд устаткування, верстатів, приладів, складних технічних комплексів, а також пошкодження промислових будівлі і споруд.

Ще одна класифікація ризиків заснована на природі об’єктів, які схильні до ризику. Відповідно до такої класифікації можна виділити ризики нанесення збитку життя і здоров’ю громадян і майнові ризики, серед яких особливо виділяються ризики настання цивільної відповідальності. Така класифікація прийнята в страховій справі. Серед майнових ризиків слід назвати ризики нанесення збитку майну як фізичним об’єктам і ризики нанесення збитку майновому інтересу, наприклад, прибули.

За часом виникнення ризики розподіляються на ретроспективні, поточні і перспективні. Аналіз ретроспективних ризиків, їх характеру і способів зниження дає можливість точніше прогнозувати поточні і перспективні ризики.

По характеру обліку ризики діляться на зовнішніх і внутрішніх. До зовнішніх відносяться ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю підприємства або його контактної аудиторії. На рівень зовнішніх ризиків впливає дуже велика кількість чинників – політичні, економічні, демографічні, соціальні, географічні і ін.

До внутрішніх відносяться ризики, обумовлені діяльністю самого підприємства і його контактної аудиторії. На їх рівень впливає ділова активність підприємства, вибір оптимальної маркетингової стратегії, політики і тактики і ін. чинники: виробничий потенціал, технічне оснащення, рівень спеціалізації, рівень продуктивності праці, техніка безпеки.

По чинниках виникнення ризики можна підрозділити на політичних і економічних.

Політичні ризики – це ризики, обумовлені зміною політичної обстановки, що впливає на підприємницьку діяльність (закриття кордонів, заборона на вивіз товарів в інші країни, військові дії на території країни і ін.).

Економічні ризики – це ризики, обумовлені несприятливими змінами в економіці підприємства або в економіці країни.

Найбільш поширеним виглядом економічної ризику, в якій сконцентровані приватні ризики, є зміна кон’юнктури ринку, незбалансована ліквідність, зміна рівня управління і ін.

Залежно від можливостей менеджера впливати на джерела ризику можна виділити чинники, що непіддатливі, такі, що частково піддаються і піддаються дії. До перших перш за все відноситься зовнішнє середовище підприємства (фірми). Ці чинники впливають на процеси, що відбуваються як в національній економіці, так і за її межами (ціни на сировину, що імпортується, і матеріали, попит на ринках інших країн, курси валют, політична ситуація в тих або інших країнах).

Серед чинників, що частково подаються дії, виділяють такі, які визначаються специфікою національної економіки (наприклад, попит на внутрішньому ринку, забезпечення сировиною і матеріалами і так далі), а також багаточисельні чинники, що стосуються діяльності підприємства (наприклад, вживання науково-технічних досягнень і сучасних технологій).

За ступенем допустимості для індивіда розрізняють незначний (котрим можна знехтувати), прийнятний, гранично допустимий і надмірний ризики. У цьому поділі відображене аксіоматичне визнання головного факту, що будь-який вид діяльності містить певний ризик для здоров’я людини і якості життєдіяльності, який хоча і можна зменшити, але насправді досягти «нульового ризику» — «абсолютної безпеки» — не можна.

Незначний рівень виражає нижчий ступінь; він має дуже малі значення для індивідуума, оскільки перебуває в межах флуктуації природного (фонового) рівня ризику.

Гранично допустимий рівень — той, який не слід перевищувати незалежно від переваг, що дає певна господарська діяльність. Він повинен бути настільки низьким, щоб це не викликало занепокоєння індивіда. Метою при цьому є не обмеження ризику, обумовленого окремими видами діяльності, а обмеження сукупного ризику для індивіда від усієї діяльності в цілому.

Прийнятний рівень — прийнятний для регулюючого органу. Він перебуває в діапазоні між двома вищезазначеними і повинен бути настільки низьким, наскільки це можливо з економічних і соціальних міркувань.

Залежно від характеру ризики прийнято поділяти на такі категорії: об’єктивні і суб’єктивні, індивідуальні й універсальні, політичні, екологічні, технічні і т.ін.

Особливу групу складають специфічні ризики: аномальні і катастрофічні.

2. Вплив професійних ризиків на діяльність

У сучасну епоху до низки професій, що безпосередньо оперті на моральні чинники, належить також професія вченого. Від рівня гуманістичної спрямованості науки нині без перебільшення залежить існування планетарного життя загалом.

У зв’язку з переходом України до ринкової економіки, що базується на конкуренції, набувають актуальності питання професійної етики в сфері підприємництва та менеджменту. Отже, професійна етика — важливий чинник творчих умінь людини та засіб удосконалення життя.

Для сучасного суспільства характерним є ризикоорієнтований підхід до організації господарської діяльності. Він полягає в перенесенні акцентів з отримання максимальних прибутків на зведення до мінімуму негативних наслідків ризиків виробничої і комерційної діяльності. Практично всі виробничі процеси характеризуються професійними ризиками, факторами останніх є параметри виробничого середовища, що перевищують нормативні значення. Але ряд галузей характеризується рівнями професійного ризику значно вищими за середні. До них належать гірничодобувна справа, транспорт, будівництво доріг тощо. Наслідком цих ризиків є професійна захворюваність, нещасні випадки, часткова чи повна втрата працездатності. Відповідно при підвищених рівнях професійних ризиків зростає і кількість видатків держави на пільги і компенсації, що є негативним макроекономічним явищем.

Ризик характеризують як суб’єктивні, так і об’єктивні моменти. Ризик як свідомо-вольова діяльність суб’єкта означає прояв з боку суб’єкта активності і прагнення досягти позитивного, оптимального результату, зокрема перевершити те, що очікувалося і передбачалося.

Ступінь ризику, ухвалюваного суб’єктом у процесі вибору рішення, залежить і від того, які дії належить виконати людині — з добровільним ризиком (спорт, куріння) чи з недобровільним (хірургія, транспорт).

Завдяки низці досліджень встановлено, що люди схильні ухвалювати рішення в сотні разів ризикованіші порівняно з діями, пов’язаними з недобровільним ризиком. Істотний вплив на вибір тієї або іншої альтернативи мають також суб’єктивні уявлення про величину ризику і переваги, що стосуються ризику.

Разом із соціальними й психологічними чинниками на спрямованість вибору і ставлення суб’єкта до ризику справляють певний вплив і соціально-психологічні чинники.

До них відносять належність особистості до групи (соціальної або референтної), специфіка взаємодії між членами групи, боротьба мотивів, ступінь узгодженості особистих і групових інтересів та ін.

Отже, специфіка діяльності суб’єктів соціальної дії залежить від того, хто суб’єкт, де (у якій сфері) здійснюється ризикована діяльність, які чинники і як впливають на вибір ризикованих альтернатив або на відмову від ризику.

У навколишньому світі в кожен даний момент навколо будь-якого суб’єкта та об’єкта існує система ризиків, обумовлена як характеристиками самого суб’єкта (об’єкта), так і параметрами його життєдіяльності.

Ризик може бути індивідуальним чи груповим або ж існувати в масштабах усього суспільства на різних рівнях (на рівні регіональних утворень, на рівні нації, а також для всього людства).

Залежно від ризикової події ризики поділяються на:

• чисті (можливість отримання негативного або нульового результату);
• спекулятивні (можливість отримання як позитивного, так і негативного результату). До них належать фінансові ризики.

Ризик характеризується такими рисами, як суперечливість і альтернативність.

Суперечливість як межа соціального ризику виявляється в різних аспектах. Будучи різновидом діяльності і виконуючи специфічні соціальні функції, ризик, з одного боку, орієнтований на отримання суспільно значущих результатів неординарними способами в умовах невизначеності в ситуації неминучого вибору. Тим самим він дає змогу долати консерватизм, психологічні бар’єри, що перешкоджають упровадженню нових, перспективних видів діяльності, стереотипи, що стримують суспільний розвиток, і забезпечує здійснення соціальних експериментів, спрямованих на досягнення успіху.

З іншого боку, ризик веде до авантюризму, суб’єктивізму, гальмування соціального прогресу, якщо в умовах неповноти початкової інформації альтернатива обирається без належного врахування об’єктивних закономірностей розвитку соціального явища, стосовно якого приймається рішення.

Суперечлива природа ризику виявляється в зіткненні об’єктивно існуючих ризикованих дій з їх суб’єктивною оцінкою. Так, людина, що зробила вибір і здійснює цілеспрямовану дію, може вважати її ризикованою, а інші особи можуть розцінювати її як обережну, і навпаки.

Така властивість ризику, як альтернативність пов’язана з тим, що він передбачає необхідність вибору з двох або декількох можливих варіантів, рішень, напрямів, дій.

Ризик є одним із шляхів усунення невизначеності, яка є відсутністю однозначності. Акцентувати увагу на цій властивості ризику важливо у зв’язку з тим, що оптимізувати на практиці процеси соціального управління і регулювання, ігноруючи об’єктивні і суб’єктивні джерела невизначеності, безперспективно. Причому йдеться не про те, щоб знайти кошти, які дають змогу повністю убезпечитися впливу чинників невизначеності (що неможливо), а про необхідність урахування ризику з метою відбору раціональних альтернатив.

Ризик пов’язаний з вибором певних альтернатив, розрахунком імовірності їх результату — у цьому його суб’єктивний бік. Крім цього, він виявляється й у тому, що люди неоднаково сприймають одну і ту ж величину соціального ризику через відмінність початкових настанов. Проте величина ризику не тільки суб’єктивна, а й об’єктивна, оскільки вона є формою якісно-кількісного виразу реально існуючої невизначеності.

Об ‘єктивність ризику виявляється й у тому, що це поняття відображає реально існуючі в суспільному житті явища, процеси, сторони діяльності. Причому ризик існує незалежно від того, усвідомлюють його наявність чи ні, враховують його чи ігнорують. Так само як люди не в змозі відмінити природно-історичні закони (хоча можуть і не знати про них), не можна відмінити ризик у деяких ситуаціях.

Об’єктивність ризику пов’язана і з тим, що він породжується процесами не лише суб’єктивного характеру, а й такими, існування яких, урешті-решт, не залежить від свідомості людини.

Практично всі ситуації, результат яких напряму залежить від дій людини і які визначаються її рішенням та актуальною дією, належать до ситуацій ризику.

Поняття ризику слід протиставляти поняттю надійності. Професійний досвід фахівців з надійності говорить про те, що абсолютна надійність недосяжна. Тому експерти все частіше використовують поняття ризику, щоб математично уточнити своє прагнення до надійності в межах досяжного. Поняття надійності за своєю суттю є соціальною фікцією.» воно функціонує тільки як поняття рефлексії або як поняття-віддушина для соціальних вимог, які залежно від змінного рівня домагань потрапляють до калькуляції ризику. У результаті виникає пара понять «ризик/надійність», і ця дихотомія робить можливою калькуляцію всіх рішень з точки зору їх ризикованості, отже, ця форма універсалізує поняття ризику.

Поняття ризику релевантне поняттю небезпеки.

Протиставлення ризику небезпеці засноване на тому, що є два способи оцінити причину збитків. Якщо збитки трактуються як наслідок рішення, то говорять про ризик рішення.

Розрізнення «ризик/надійність» і «ризик/небезпека» побудовані асиметрично. В обох випадках поняття ризику означає складний комплекс обставин, з якими звичайно доводиться мати справу. Протилежна сторона виступає лише як поняття рефлексії, чия функція — прояснити, що ж у конкретному випадку акцентується в самому ризику, проблема точності вимірювання в першому випадку чи ступінь відповідальності власне за збитки — у другому. Стосовно обох відмінностей правильним буде твердження, що поведінки, позбавленої ризику, просто не існує. Для першої форми це означає, що не існує абсолютної надійності, для другої — що якщо рішення взагалі приймається, то ризику уникнути не можна.

Висновки

Серед небезпечних для службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ умов, факторів, процесів, об‘єктів, предметів особливе місце займає професійний ризик. „Ризик, як фізичний, так і  психічний, є сьогодні об‘єктивною складовою  професійної діяльності працівників правоохоронних органів, і спеціальна робота щодо забезпечення їх особистої безпеки, тобто цілеспрямованому зменшенню такого ризику до реально можливої межі, є надзвичайно актуальною”.

Ризик визначається як діяльність, пов’язана з подоланням невизначеності в ситуації вибору, у процесі якої є можливість кількісно і  якісно оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі, відхилення від мети.

Ризик пов’язаний з вибором певних альтернатив, розрахунком імовірності їх результату — у цьому його суб’єктивний бік. Крім цього, він виявляється й у тому, що люди неоднаково сприймають одну і ту ж величину соціального ризику через відмінність початкових настанов.

Обґрунтований ризик є складовою частиною раціональної людської діяльності в умовах невизначеності. Інтегративна оцінка ризику пов’язана з виявленням ступеня обґрунтованості рішення, прийнятого в ситуації ризику.

Безпечні умови праці – основний елемент системи управління охороною праці на підприємствах всіх галузей і, водночас, одне з невід’ємних прав людини, записаних як у міжнародних документах ООН і ВООЗ, так і в Конституції України. Створення безпечних умов праці – обов’язок кожного роботодавця незалежно від форми власності підприємства. Але в сучасних умовах соціально орієнтований підхід по організації виробничого процесу, спрямований на захист працюючих і збереження їх працездатності залишається декларативним, на практиці ж далеко не всі підприємства дотримуються елементарних норм безпеки персоналу та знижують професійні ризики.

Список використаної літератури

1. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська, та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 223 с.
2. Етика: Навч. посібник / В. О. Панов, О. А. Стасевська, М. Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 382 с.
3. Етика: Навч. посібник для вузів/ Т.Г. Аболіна, В.В. Ефименко, О.М. Лінчук. — К.: Либідь, 1992. — 328 с.
4. Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. — 4-те вид.. — К.: Либідь, 2002. — 382 с.
5. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник/ Віра Мовчан,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання , 2007. — 483 с.
6. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; Ред. О. З. Лебедєва-Гулей. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. — 414 с.
7. Юрій М. Етика: Підручник/ Михайло Юрій,. — К.: Дакор, 2006. — 319 с.