Вступ

1. Творчий шлях і наукові праці Сайсона Кузнеца
2. Дослідження С.Кузнеца в галузі економічного зростання

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проблема довготривалого економічного зростання привертала увагу економістів ще з часів меркантилізму. Важливе місце вона посідає у працях А.Сміта та інших представників старої класичної школи. З перемогою наприкінці XIX ст. маржиналістської революції та утворенням неокласичної школи, що зосередилася на рівноважному мікроекономічному аналізі, інтерес до проблеми зростання дещо зменшився. Однак великі потрясіння, якими у XX ст. ознаменувався період між двома світовими війнами в економіці розвинених західних країн, примусили економістів знову звернутися до цієї проблеми.

У ході «кейнсіанської революції» та розвитку макроекономічного аналізу праці С.Кузнеця закладають підвалини сучасної теорії економічного зростання, перші моделі економічного зростання пропонують Р.Харрод і О.Домар. Інтерес до проблеми посилюється в 1950-і роки, коли поступово почав вичерпуватися потенціал зростання, що виник у повоєнний період, загострилося суперництво Сполучених Штатів з Радянським Союзом, з Японією, заявили про себе проблеми розвитку країн «третього світу». Особлива увага приділяється моделюванню економічного зростання як засобу виявлення й уточнення умов, необхідних для його постійного рівномірного здійснення у довгостроковому періоді. З’являються моделі Р.Солоу, Дж.Робінсон, Л.Пезінетті, Л.Калдора та інших.

Ключову роль у формуванні сучасної теорії економічного зростання відіграли праці Саймона Кузнеця, засновника кількісного підходу у дослідженні цієї проблеми.

1. Творчий шлях і наукові праці Сайсона Кузнеца

Кузнець (Kuznets) Саймон Сміт (30.04.1901-10.07.1985) народився в Харкові. Коли йому виповнилося 6 років, його батько, торговець хутром, виїхав у США. Після закінчення гімназії протягом двох років С.Кузнець навчався на юридичному факультеті Харківського університету, де активно вивчав економічні науки. Потім два роки працював у бюро статистики праці Центральної ради профспілок Української РСР, керував однією із секцій. 1921 р. опублікував в Україні першу статтю «Грошова заробітна плата робітників і службовців фабрично-заводської промисловості м. Харкова в 1920 р.». 1922 р. С.Кузнець переїхав до батька в Нью-Йорк. Ставши громадянином США, вже через рік закінчив Колумбійський університет зі ступенем бакалавра, а 1924 р. здобув ступінь магістра з економіки; в аспірантурі під керівництвом У.К.Мітчелла підготував і захистив дисертацію на тему «Циклічні коливання: роздрібна і оптова торгівля, Сполучені Штати, 1919-1925» (1926), отримав ступінь доктора економіки [1, с. 39].

Наступних півтора року працював науковим співробітником у Раді з досліджень в галузі соціальних наук (РДСН). З 1927 р. співпрацював з У.Мітчеллом в Національному бюро економічних досліджень (НБЕД), з 1930 і до 1960 р. був його провідним штатним співробітником, керівником програм. 1931 р. С.Кузнець стає професором економіки і статистики Пенсильванського університету, у 1954-1960 рр. був професором політекономії в університеті Джонса Гопкінса, з 1960 р. — професором економіки у Гарвардському університеті. Під час Другої світової війни у 1942-1944 рр. був на державній службі в Управлінні військового виробництва, та в 1944-1946 рр. працював заступником директора Бюро планування та статистики при Міністерстві військової промисловості США. 1949 р. С.Кузнець був призначений головою Комітету економічного зростання у РДСН, став одним з ініціаторів заснування і керівником Міжнародної асоціації з досліджень доходу і багатства, діяльність якої відіграла важливу роль у стимулюванні та координації досліджень національних рахунків у різних країнах і в розвитку історичної статистики.

Залучався до міжнародних дослідницьких проектів: у 1953-1963 рр. був головою Проекту Фалька з економічного розвитку Ізраїлю, з 1963 р. — почесним головою Інституту економічних досліджень Моріса Фалька (Ізраїль), у 1961-1970 рр. — головою Комітету з економіки Китаю в рамках РДСН. С.Кузнець обирався президентом Американської статистичної асоціації (1949), президентом Американської економічної асоціації (1954), яка 1977 р. нагородила його медаллю Ф.Волкера; він залишається почесним членом Асоціації з економічної історії, Економетричного товариства, Американ-ського філософського товариства, а також Міжнародного статиcтичного інституту, Королівського статистичного товариства (Великобританія). С.Кузнецю присуджені почесні вчені ступені Принстонського, Колумбійського, Пенсильванського, Гарвардського та  Єврейського університетів. 1971 р. він удостоєний Нобелівської премії з економіки «за емпіричне обґрунтування тлумачення економічного зростання» [1, с. 46].

Перші значні праці С.Кузнеця з’явилися в американській пресі вже в середині 1920-х та на початку 1930-х років. Це була серія книжок, присвячених застосуванню статистичних і економетричних методів обробки цифрових даних з метою виявлення різних типів коливань економічної активності. Серед них «Циклічні коливання: роздрібна і оптова торгівля, Сполучені Штати, 1919-1925» (1926), «Суть і значення тенденцій» (1930), «Сезонні коливання у промисловості й торгівлі» (1933). С.Кузнеця  особливо зацікавив теоретичний аспект проблеми циклічних коливань в економіці. Характерно, що у більшості пояснень їх природи, запропонованих на той час ученими, провідну роль відігравали особливості відтворення капіталу. При цьому ціни товарів або не бралися до уваги, або їм відводили другорядну роль індикаторів процесів, що відбувалися у сфері виробництва. Натомість уже в 1930 р. С.Кузнець опублікував працю «Столітня динаміка виробництва і цін», в якій тривалі коливання досліджувалися на основі порівняльного аналізу різноманітної статистики виробництва і цін.

Фактично, ця праця присвячена аналізу економічного зростання. Вчений  досліджує в ній довготривалі тенденції у динаміці виробництва і цін по багатьох категоріях товарів у шести країнах за більш ніж столітній період. Він дійшов «висновку, що зростання виробництва окремих товарів нерідко проходить через періоди сповільнень» [2, с. 230]. Останні свідчать про безсумнівну наявність циклічної складової у динаміці виробництва і цін, період якої, однак, перевищує тривалість звичайного економічного циклу, але коротший, ніж у «довгих хвиль М.Кондратьєва»: середня його тривалість складає приблизно 22 роки. С.Кузнець назвав ці хвилі «вторинними віковими коливаннями». То була його перша зустріч з явищем, яке у пізніших своїх працях він назвав «довгими коливаннями», а інші дослідники називають «циклом Кузнеця» [2, с. 231]. Сформульовані у цій праці висновки стали одним із наріжних каменів його майбутніх спостережень за змінами у складі національного продукту, що cупроводжують економічне зростання.

Наступні дослідження С.Кузнеця та низки інших учених доводили наявність широкоамплітудних і тісно зв’язаних між собою коливань з періодом близько 20 років у багатьох сферах економічного життя Великобританії, США та інших держав. Ці сфери включали зростання населення, зовнішню та внутрішню міграцію, структуру внутрішніх інвестицій та міждержавних потоків капіталу, платіжний баланс і зростання грошової маси. Хоч питання про те, чи є хвилі С.Кузнеця самовідтворюю-чими, залишається відкритим і досі, вже саме їх виявлення мало величезне значення для аналізу довгострокового економічного зростання. Воно показало, зокрема, що для виділення довгострокових трендів необхідно брати до уваги періоди спостережень суттєво триваліші, ніж звичайний економічний цикл. Сам С.Кузнець пропонував при дослідженні економіч-ного зростання виходити з періоду спостережень приблизно у 50 років.

Новим кроком у формуванні сучасної теорії економічного зростання стали розпочаті С.Кузнецом у середині 1930-х рр. дослідження національного доходу й національного продукту США. Цій проблемі вчений присвятив серію праць, серед яких «Національний дохід і формування капіталу, 1919-1935 рр.» (1937), «Національний продукт з 1869 р.» (1946) та ін., а також «Національний дохід і підсумки досліджень» (1946). С.Кузнець не був першим серед тих, хто займався цими питаннями, але його праці зі статистики національного доходу і ВНП були написані настільки чітко і зрозуміло, що стали орієнтирами у цій сфері. Він більш точно оцінив випуск кінцевого продукту, формування капіталу і заощаджень, розподіл доходу між різними верствами населення. Взятий на озброєння і запропонований вченим термін «подвійний обрахунок» національного доходу як суми витрат і як суми доходів. Його методи статистики національного доходу, національного продукту та інших важливих показників дозволили виробити єдину методику їх розрахунку для всіх країн світу, що позитивно вплинуло на подальші дослідження економічного зростання [2, с. 234].

2. Дослідження С.Кузнеца в галузі економічного зростання

Основна програма досліджень С.Кузнеця в галузі економічного зростання була розпочата після Другої світової війни. Вона складалася з трьох частин. Перша була реалізована у вигляді серії великих статей, в яких визначалися природа предмета і план досліджень. Прикладом такої статті є праця «До теорії економічного зростання» (1955). Вчений стверджував, що загальна теорія економічного зростання повинна пояснювати і механізм розвитку передових промислових держав, і причини, що стримують розвиток відсталих країн; охоплювати держави як з ринковою, так і з плановою економікою, країни великі й малі, розвинуті та ті, що розвиваються; пояснювати вплив на економічне зростання зовнішньоекономічних зв’язків і, водночас, вплив війн та інтервенцій.

На думку С.Кузнеця, необхідність постановки настільки амбіційних завдань пояснюється тим, що обґрунтовані висновки ми можемо робити лише у разі, якщо будемо вивчати економічне зростання у найрізноманітніших контекстах і умовах.

Виходячи з цього, С.Кузнець наполягав, щоб емпіричні дослідження, які складали другу і основну частину його програми, були широко поставленими як у часі, так і у просторі. При цьому об’єктом спостереження мають виступати не географічні регіони чи промислові райони, а цілі країни. Вчений був переконаний, що, доки не буде завершена трудомістка підготовча робота збирання фактичного матеріалу про минулий досвід, доти будь-які не деталізовані чи не конкретні теорії економічного зростання є просто непотрібними. Він закликав до проведення широких емпіричних досліджень з чотирьох ключових елементів економічного зростання, до яких відносив демографічне зростання, зростання знань, внутрішньодержавну адаптацію до факторів зростання та зовнішні відносини між країнами. У нього вже були деякі «підтеорії» цих процесів, якими можна було керуватися в ході проведення необхідних досліджень, і він сподівався, що з часом ці концепції увійдуть до єдиної загальної теорії економічного зростання [4, с. 467].

Ключовими працями другої частини програми були десять знаменитих статей, опублікованих у журналі «Economic Development and Cultural Change» під загальною рубрикою «Кількісні аспекти економічного зростання націй»  (1956-1966), і підсумкове дослідження «Сучасне економічного зростання» (1966). Ці праці відбивали результати історичного та статистичного аналізу зростання населення й національного продукту та змін у структурі економіки, що супроводжували це зростання. Почав учений з відтворення довгих рядів  показника національного продукту та пов’язаних із ним показників для США. Наступним кроком був збір даних по всіх країнах, де тільки можна було знайти надійну інформацію. Згідно з дослідженням С.Кузнеця сучасні темпи зростання були досягнуті внаслідок промислової революції, що відбулася в Англії між 1780 і 1820 рр., у США -між 1810 і 1860 рр. і в Німеччині — між 1820 і 1870 рр. [4, с. 468]

У всіх цих країнах різке підвищення темпів економічного зростання співпало зі становленням капіталізму як провідної економічної системи і супроводжувалося революційними технологічними вдосконаленнями.

Виконані С.Кузнецем емпіричні дослідження довели, що зростання агрегованого продукту країни неминуче передбачає глибоке перетворення всієї її економічної структури. Це перетворення зачіпає багато аспектів економічного життя — структуру виробництва, галузеву і професійну структуру зайнятості, розподіл занять на роботу в середині сім’ї та ринкову діяльність, пофакторну структуру доходу, чисельність, віковий склад і територіальний розподіл населення, міждержавні потоки товарів, капіталу, трудових ресурсів та знань, організацію промисловості й державне регулювання. На думку вченого, подібні зміни, раз почавшись, формують, стримують або підтримують подальший економічний розвиток країни. Прослідкувавши виникнення сучасної економіки у різних країнах,

С.Кузнець виділив три показники, що визначають приналежність тієї чи іншої держави до сучасної економіки:

1) темп приросту доходу на душу населення;

2) розподіл робочої сили по галузях;

3) розміщення населення по території [4, с. 469].

Третю частину дослідницької програми С.Кузнеця склали теоретичні гіпотези, висунуті ним при пошуку відповідей на запитання, що виникали в процесі його емпіричних досліджень. Наприклад, чому у довготривалому аспекті питома вага нагромаджень у національному продукті зростає неоднаково із зростанням національного доходу? Вже саме виявлення цього явища було визначним і несподіваним емпіричним результатом. Пояснення ж його С.Кузнецем у багатьох відношеннях випереджало теорію життєвого циклу заощаджень, про яку йтиметься нижче. Або інше: чому в галузевій структурі зайнятості завжди спостерігається спершу зсув від видобувної промисловості на користь переробної, а потім у напрямі сфери послуг?

Вчений пояснив це явище в термінах еластичності кінцевого попиту за доходами, закономірностями технологічного прогресу, в умовах якого витрати праці безпосередньо у виробництві — «в цеху» — скорочуються, зате зростає потреба в них для виконання проміжних або допоміжних функцій, особливо у сфері ділових та державних послуг, а також — неоднаковими темпами зростання продуктивності у цих трьох сферах. Це пояснення і донині залишається загальноприйнятим [2, с. 236]. С.Кузнецю належать десятки подібних теоретичних гіпотез.

Крім того, у низці праць, зокрема «Загальні принципи сучасного економічного зростання» (1966), «Рушійні сили економічного зростання: що показує історія?» (1981) вчений зробив спробу об’єднати уявлення про найбільш загальні властивості та причини економічного зростання, виявити його природу на базі історичного досвіду. Йдеться про його погляди на первісні імпульси та адаптивні реакції у процесі зростання, — погляди, яких він послідовно дотримувався у своїх власних працях і які стали фундаментом для багатьох сучасних досліджень у цій галузі. Як уже зазначалося, С.Кузнець вважав, що сучасне економічне зростання бере свій початок у науково-технічному прогресі (НТП). У 1966 р. він доводив: «Епохальна інновація, яка характеризує нинішню економічну епоху, полягає у розширеному застосуванні науки для розв’язання проблем економічного виробництва» [2, с. 239]. Тобто технологія являє собою лише потенціал: «Головне полягає саме у застосуванні науки, причому це стосується не тільки підсумкового економічного зростання, але майже тією ж мірою — ефекту зворотного зв’язку щодо розвитку самої науки; виходить щось подібне до самостимуляції економічного зростання». Вчений вважав, що імпульс до зростання можливо і виникає у зв’язку з новим потенціалом, який зумовлюється технологічним прогресом, однак, якщо суспільство хоче цим потенціалом скористатися, воно має спершу змінити свою інституційну структуру. Наступне ж використання науки у виробництві «у певному сенсі еквівалентне створенню багатьох експериментальних лабораторій, які забезпечують нові дані для подальшого стимулювання наукового прогресу» [2, с. 238].

Висновки

До теоретиків класичного напряму інноваційної теорії належить Саймон Кузнець. Це відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії, виходець із Росії. Він розкрив теорію будівельних циклів тривалістю 15-20 років, пов’язаних з періодом масового оновлення житла і виробничих споруд. Основне пояснення цьому явищу Кузнець знаходив у демографічних процесах.

Протягом своєї наукової діяльності Кузнець кілька разів звертався до кондратьєвських циклів і вступав у полеміку з Шумпетером.

У 1930 р. у праці «Віковий рух у виробництві і цінах» Кузнець на підставі аналізу великої кількості показників п’яти країн установив закономірності їх довгочасової динаміки і прийшов до висновку, що тренд будь-якого з виробничих рядів відображає цикл домінуючої для кожного з них технічної інновації (або відкриття нових ринків, або природних ресурсів) []. Кузнець повністю не погоджувався з інноваційною теорією Шумпетера, проте всупереч самому собі підтвердив своїми дослідженнями наявність об’єктивних механізмів, з яких складається великий цикл. Так, він підтвердив думку Шумпетера про взаємозв’язок між підприємницькою активністю і «кластерами» інновацій та довів, що бажання інвестувати нові товари або нові види техніки, а також сама можливість цього виникають лише в особливих умовах — якщо зростає виробництво, але довгий час не впроваджується ніяких принципово важливих нововведень, тоді накопичується капітал застарілого зразка, що не сприяє зростанню продуктивності праці. Це все призводить до зниження ефективності виробництва,  зростання капіталомісткості, поточних витрат, що зрештою спричиняє уповільнення загального економічного зростання, а далі і і його занепад.

Таким чином, Кузнець досить близько підходить до ідеї коливань в органічній структурі капіталу і його ефективності.

Список використаних джерел

1. Довбенко М. В. Видатні незнайомці (наукові ідеї, здобутки та життя економістів — лауреатів Нобелівської премії). — Київ, 2000. — 320 c.
2. Абрамовиц М. Саймон Кузнец (1901 — 1985). — THESIS: теория и история экономических и социальных институтов и систем. Весна 1993, том 1, вып. 2. — М., НАЧАЛА-ПРЕСС, с.228-238
3. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3 / Редкол.: … С. В. Мочерний (відп.ред) та ін. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 952с.
4. Мочерний С. В., Довбенко М. В. Економічна теорія: Підручник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2004. — 856 c.
5. История экономических учений/Под ред. В.Автономова, О.Ананьина, Н.Макашевой: Учеб. Пособие. — М.: ИНФРА-М, 2001. – 528 с.