1. Організаційно-економічні проблеми розвитку фінансування театрів та художніх колективів

Проблема фінансового забезпечення діяльності закладів театрального мистецтва як елементів соціально-культурної сфери є надзвичайно актуальною з огляду на структурні зміни в економіці України та прояви кризових явищ. Підприємства соціально-культурної сфери надають послуги, що задовольняють соціально-культурні потреби суспільства та формують його свідомість.

Ефективно побудовані організаційно-економічні відносини є важливої складовою адекватного функціонування театральних закладів. Кардинальні зміни в культурній сфері, які зумовлені ринковими, політичними, економічними та соціальними перетвореннями, вплинули на розвиток старих та сприяли виникненню нових різноманітних суб’єктів культурної діяльності, заснованих як на держаній (комунальній) так і на приватній власності. Безперечно це призвело до кількісних та якісних змін у культурно-мистецькому житті країни. Без внесення вагомих змін у розвиток організаційно-економічних відносин в театральних закладах подібні якісні перетворення опиняються перед загрозою свого знищення. Таким чином, виникла нагальна потреба в пошуку нових підходів до формування відповідних організаційно-економічних відносин в царині культури і мистецтва.

Організаційно-економічні проблеми розвитку театрів в Украні можна охарактеризувати наступним чином: заклади соціально-культурної сфери, особливо культурного на мистецького напряму діяльності опинились в критичному стані на тлі соціально-економічної кризи; відповідні заклади мають слабку матеріально-технічну базу і загострені проблеми недостатнього фінансування; суттєвою проблемою є нескоординованість зусиль різних рівнів управління сферою культури та мистецтва; в галузі має місце низький рівень економічної і юридичної компетентності працівників, вкрай низький рівень оплати праці в галузі; складність переорієнтації мислення, що не сприяє виживанню установ культури в умовах фінансово-економічної кризи; низький рівень соціальної захищеності працівників культури.

Державне фінансування для більшості професійних стаціонарних сучасних українських театрів є традиційно найважливішим (85-90% від загальної суми надходжень). В основному засоби від держави направляються на оплату витрат, пов’язаних з основною діяльністю організації театрального мистецтва державної форми власності, – збереження, створення, поширення, освоєння культурних цінностей, надання культурних благ споживачам. Витрати на основну діяльність театрів (зокрема, на виготовлення декорацій та костюмів для нових вистав) здебільшого покриваються за рахунок самостійно зароблених коштів.

Як зазначає Г.Дутчак, наприкінці 1990-х рр. почало дебатуватися питання про створення в Україні регіональних театрів замість обласних, проте це питання є дискусійним та вимагає детального обговорення з різних мистецьких параметрів.

2. Аналіз сучасного стану фінансування театрів в Україні

У зв’язку з тим, що метою основної діяльності театру є розвиток театрального мистецтва й театральної справи, формування та задоволення потреб населення в театральному мистецтві, основна діяльність театру не має на меті одержання прибутку. Діяльність театру пов’язана зі створенням, публічним виконанням або показом, поширенням і збереженням творів театрального мистецтва, забезпеченням умов для розвитку театральної творчості, підготовкою професійних кадрів, пропагандою кращих зразків театрального мистецтва. Таким чином, у ринкових умовах неможливо ефективно проводити вказану діяльність, не побудувавши міцну та сталу фінансово-економічну базу театральної установи.

Вирішення поставлених перед театром завдань ускладнюється тим, що організації театрального мистецтва мають коло невирішених соціально-економічних проблем. Серед таких проблем: застаріла матеріально-технічна база підприємств, низький рівень бюджетного фінансування, відсутність диверсифікації фінансових ресурсів, конкурентна боротьба з установами, діяльність яких спрямована на отримання прибутків, відсутність стратегії формування відповідного іміджу установи, низький рівень заробітної плати в галузі, неефективне управління [9, с. 82].

У сучасних умовах в Україні для формування фінансових засобів організацій театрального мистецтва, що є державною власністю, домінуючим є метод бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування проводиться за принципом безповоротності фінансових ресурсів, які надходять із Державного бюджету або бюджетів нижчих рівнів. Указане фінансування повністю або часткового покриває витрати підприємства. Вирішальну роль тут відіграють органи державної влади й місцевого самоврядування [3, с. 150]. У сучасних умовах для установ сфери театрального мистецтва вірогідним є позбавлення або обмеження наявних раніше гарантованих обсягів фінансування з боку держави.

Дійсно, державна фінансова підтримка мистецьких організацій залишається на низькому рівні, їх діяльність все частіше стикається із планами комерційних структур, які зацікавлені в майні, земельних ділянках, що належать підприємствам сфери культури та мистецтва. Бюджетних коштів не вистачає на утримання цих організацій, посилюється тиск на адміністрацію театрів і на органи місцевої влади. Врешті-решт бюджетного фінансування театральних організацій ніколи не буде вистачати для задоволення всіх потреб організацій мистецького напряму. Бюджетні асигнування та кошти, одержані з додаткових джерел фінансування театрів, як правило, не підлягають вилученню протягом бюджетного періоду; а кошти, що надійшли з додаткових джерел фінансування, не зменшують обсягів бюджетного фінансування державних і комунальних театрів.

3. Шляхи вирішення фінансування театрів і художніх колективів на законодавчому рівні

Однією з найважливіших для театру й історично усталеною формою фінансування є надання необхідних коштів заможними особами з аристократичних, торгових чи промислових кіл, яке отримало назву «меценатство».

По-друге, благодійні фонди. Це спеціальні організації, що створюються для фінансування некомерційного сектору. Пошуком коштів для організацій сфери культури й мистецтва в західних країнах займається спеціальна сфера діяльності культури – фанд-рейзинг, яка є новою для сучасної економіки України.

В Україні в сучасних умовах господарювання немає професійної галузі фанд-рейзінгу в його прямому значенні. Однак підготовка менеджерів, продюсерів організацій культури й мистецтва містить у собі певні основні моменти діяльності щодо залучення фінансових засобів. Це може стати одним із стимулів до розвитку фандрейзингу.

По-третє, приватні особи. Низький рівень доходів приватних осіб на сучасному етапі розвитку економіки України не дозволяє сподіватися на відчутну фінансову підтримку установ культури та мистецтва з боку приватного сектору. Сучасна світова фінансово-економічна криза негативним чином впливає й на соціально-економічний розвиток України. Таким чином, гальмується приріст реальних доходів населення та зменшується активність приватних осіб стосовно фінансування закладів мистецького спрямування.

Приватне інвестування в організації театрального мистецтва через невизначеність зустрічного ефекту можна порівняти з венчурним фінансуванням. Таке фінансування пов’язане з підвищеним ризиком утрат, а у випадку удачі – з підвищеною нормою прибутку. Здійснюється вказане фінансування за допомогою венчурного капіталу організації або венчурних фондів великих банківських установ. Власники венчурного капіталу прагнуть інвестувати його в нові чи невеликі підприємства зі значним ступенем ризику. Венчурний капітал необхідний, щоб підприємці, що не мають власного достатнього капіталу, могли почати нову справу.

Фінансування за рахунок акціонерного капіталу відбувається шляхом випуску й подальшого продажу акцій, а фінансування завдяки позиковим засобам здійснюється за допомогою залучення капіталу шляхом випуску облігацій або одержання позик. У сучасних умовах господарювання в Україні згадане джерело фінансування для організацій театрального мистецтва відсутнє, хоча в історії розвитку вітчизняного театрального мистецтва є приклади успішного акціонування таких підприємств на початку XX ст.

По-четверте, держава. Це джерело для більшості українських театрів державної форми власності є традиційно найважливішим. В основному кошти держави спрямовуються на оплату витрат, пов’язаних із основною діяльністю організації театрального мистецтва державної форми власності: збереження, створення, поширення, освоєння культурних цінностей, пропонування культурних благ споживачам.

Бібліографія

1. Безгін І. Д. Мистецтво і ринок: нариси / І. Д. Безгін. – К.: Компас, 2005. – 544 с.

У даній праці автор узагальнює деякі дослідження і практичні спостереження з організаційної проблематики виконавського, зокрема, театрального мистецтва.

2. Зуєва Л. Проблеми розвитку та фінансування закладів культури // Економіка. Фінанси. Право. — 2005. — № 8. — С. 6-9

У статті розкрито шляхи бюджетного фінансування сфери культури в Україні, запропоновано механізми вдосконалення державної підтримки культурної сфери, обґрунтовано необхідність державної політики щодо фінансування сфери культури та театрального мистецтва в сучасних умовах розвитку.

3. Кічурчак М.В. Бюджетне забезпечення сфери культури України // Фінанси України. — 2010. — № 2.- С.36-45

Розглянуто деякі аспекти бюджетного фінансування сфери культури України у 1991-2008 роках. Проаналізовано головні проблеми бюджетного забезпечення вітчизняної сфери культури, визначено чинники, що зумовили зменшення обсягів бюджетних асигнувань у 1990-х роках та запропоновано практичні рекомендації з удосконалення її бюджетного фінансування.

4. Кучин С. П. Соціально-економічні проблеми розвитку закладів театрального мистецтва в період ринкової трансформації в Україні / С. П. Кучин // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. – Вип. 235: в 4 т. – Т. 1. – С. 76-83.

Проаналізовано бюджетне фінансування соціальних видатків в умовах трансформації економіки. Виявлено проблеми, пов’язані з державним регулюванням зазначеного процесу, запропоновано шляхи їх усунення та вдосконалення процесу фінансування соціально-культурної сфери.

5. Пешко А. Фінансове забезпечення науки та культури: джерела й перспективи // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 1. — С. 442-448

У статті проаналізовано державну політику в галузі культури, визначено пріоритетні напрями розвитку театру, звернено увагу на необхідність вдосконалення законодавчої бази культурного сектора, покращення матеріально-технічного, фінансового, кадрового забезпечення культури. Подано досвід європейських країн щодо здійснення фінансування та оподаткування доходів від діяльності культурної сфери.