Вступ

Вища освіта є основою людського розвитку та прогресу суспільства. Вона забезпечує індивідуальний розвиток особистості, майбутнього фахівця, формує інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал держави, виступає стратегічним ресурсом соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, є джерелом покращення добробуту людей, забезпечує національні інтереси та зміцнює авторитет і конкурентоспроможність держави на міжнародній арені.

Актуальним завданням сьогодні є забезпечення доступності здобуття якісної вищої освіти протягом життя для всіх громадян, подальше утвердження її національного характеру. Беручи до уваги те, що Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, поступово здійснюється модернізація освітньої діяльності у контексті європейських вимог.

Щодо управління вищою освітою в Україні, то спочатку вона була під керівництвом церкви, а з часів Петра І – тільки під егідою держави. В наші часи як державні так і приватні вищі навчальні заклади діють за державними ліцензіями акредитаційними документами, тобто регулювання освітньої діяльності закладів вищої освіти, незалежно від їхньої форми власності, залишається за державою, тому власник диплома захищений авторитетом держави. Коли цей авторитет стає недостатньою гарантією, то існує факт криз у вищій освіті. Проте однією з найголовніших причин виникнення криз у сфері вищої освіти є брак коштів для ефективного функціонування державних вищих навчальних закладів та високої якості надання ними освітніх послуг. Саме належне фінансування значних затрат вищої освіти дасть можливість державним вищим навчальним закладам не лише ефективно функціонувати, а й розвиватися, вирішувати проблеми інтеграції з науковими установами, із зовнішнім освітнім середовищем та запроваджувати інноваційні технології. Тому дослідження актуальних проблем фінансування вищої освіти та розробка напрямів реформування її бюджетування в Україні є актуальним та доцільним.

Огляд публікацій з проблем фінансування вищої освіти свідчить, що вчені все більше починають приділяти увагу дослідженню даної проблематики. Питаннями фінансування та розвитку управління фінансовими ресурсами вищої освіти займаються наукові установи Національної академії наук України, Академії педагогічних наук, галузеві науково-дослідні інститути і вищі навчальні заклади. Про це свідчать праці вітчизняних вчених: В. Андрущенка, Й. Бескида, В. Боброва, Є. Бойко, Т. Боголіб, О. Василика, Д. Грішнової, Б. Данилишина, М. Євнуха, В. Євтушевського, І. Каленюка, К. Корсака, В. Кременя, В. Куценко, В. Лугового, О. Навроцького, Ю. Ніколенка, С.Ніколаєнка, К. Павлюк, О. Падалка, О. Сидоренка, А. Чухно, Г. Штейна, В. Юхименка, В. Яблонського та ін.

Серед російських учених, які досліджували питання теорії та практики фінансування вищої освіти можна назвати А. Анчишкіна, В. Басова, С. Белякова, С. Глазьєва, А. Глухова, А. Дайновського, В. Єврошина, В. Жаміна, Е. Жильцова, О. Савельєва, С. Смирнова, С. Струмиліна, Д. Чупрунові, Ю. Чур’янова, В. Щетиніна та ін.

Деякі аспекти досліджуваної проблематики розглядалися у працях зарубіжних вчених: Г.Беккера, Ч. Бексона, М. Блага, Г. Брока, Дж. Вейзе, Е. Денісона, П. Друкера, я. Тінбергена та ін.

1. Основні тенденції фінансування вищої освіти

Сьогодні до основних досягнень в підготовці фахівців різних профілів можемо віднести такі:

• практично завершується формування нормативної бази та стандартів вищої освіти для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;
• поліпшуються якісні характеристики потенціалу закладів вищої освіти, наближених до європейського рівня на основі приєднання до Болонського процесу;
• структура та обсяги підготовки фахівців дещо наблизилися до потреб і виробничих можливостей держави і регіонів;
• удосконалюються механізми диверсифікації джерел фінансування підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах;
• зміцнюється законодавча база розвитку системи вищої освіти в Україні [8, 9].

Позитивні тенденції у сфері вищої освіти, що намітились в нашій країні на початку ХХІ століття, мають бути продовжені і в майбутньому. Про це свідчать перспективні програми, розроблені та прийняті Кабінетом Міністрів України та Міністерством освіти і науки на період до 2010 року.

Незважаючи на досягнення вищої освіти, які забезпечує нова соціополітична система в Україні, вона ще не має необхідної якості та належного фінансування як з боку держави так і недержавних суб’єктів господарювання. Необхідність реформування системи вищої освіти України та забезпечення її належного фінансування, підвищення рівня якості є проблемою, що зумовлюється процесами глобалізації та самореалізації у світі. Тому державна політика у реформуванні сфери вищої освіти повинна базуватися на таких пріоритетних напрямках.

Таким чином, можемо стверджувати, що сьогодні у сфері вищої освіти потребують вирішення такі питання:

• реалізація індивідуального розвитку з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів і сертифікації, розробка нової концепції економіки вищої освіти й основних напрямків подальшого реформування галузі, виходячи з національної стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2010 рр.;
• обґрунтування основ та структури організаційно-економічного механізму сучасного функціонування галузі;
• підвищення ефективності використання коштів, спрямованих на розвиток матеріально-технічної бази вищої школи;
• визначення фінансування вищої освіти як пріоритетного напряму державних видатків та формування багатоканальної системи фінансового забезпечення закладів вищої освіти;
• розробка нової, адаптованої до ринкових умов економічної моделі навчально-виховного процесу, спрямованого на підвищення якості знань майбутніх фахівців [6].

Перелік названих напрямів, що стосуються розвитку економіки вищої освіти, засвідчує, що на етапі науково-технічної та інноваційно-інформаційної революції, коли вища освіта трансформує головний стратегічний напрям економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства, дослідження економічних проблем вищої школи стають вкрай важливими. Передусім це зумовлено кардинальними змінами, які вже відбулись в Україні у процесі проведення економічних та освітянських реформ на основі демократизації суспільства і ринкових перетворень. Дійсність доводить, що без глибоких економічних знань, належної підготовки спеціалістів, оволодіння механізмами ринкового господарювання досягти успіхів у економічному зростання неможливо.

Сьогодні вченими:

• розроблено проект концепції розвитку економіки та управління вищою освітою в системі перспективних соціально-економічних перетворень в Україні;
• спрогнозовано шляхи нарощення поступу сучасного економічного потенціалу вищої освіти в Україні;
• узагальнено вітчизняний та зарубіжний досвід і сформовано пропозиції щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму в галузі вищої освіти;
• встановлено, що основною причиною труднощів і проблем у сфері вищої освіти виступають не тільки недостатні обсяги державного фінансування, а й відсутність механізму гнучкого економічного управління з боку державних освітніх органів;
• обґрунтовано, що у закладах вищої освіти ІІІ-IV рівнів акредитації нова система вищої освіти повинна мати логічну послідовність вивчення важливих дисциплін, спецкурсів протягом усього терміну навчання студентів[8, 10-11].

Україна може стати рівноправним і навіть привілейованим партнером на ринку інтелектуальної праці завдяки традиційно високій якості вищої освіти, яку слід вважати за національну особливість. Сьогодні щодо джерел фінансування ми належимо до країн зі змішаною системою вищої освіти. Світовий досвід свідчить, що це найбільш продуктивна система, якщо дотримуватись єдиних освітніх вимог під контролем держави.

В Україні підготовку фахівців з вищою освітою здійснюють 347 закладів вищої освіти ІІІ-IV рівнів акредитації, з них 82 національні. У них навчаються понад 2 млн. студентів. Приблизно на 10 тис. населення припадає 550 студентів [4; 5; 8; 10].

Проте, варто зазначити, що у сучасних умовах нестача бюджетних коштів на належне функціонування вищої освіти змушує дотримуватися принципу його багатоканального фінансування із залученням позабюджетних джерел.

Сьогодні надзвичайно важливим є забезпечення максимальної ефективності використання бюджетних коштів вищими навчальними закладами.

2. Сучасний  стан фінансування вищої освіти в Україні

У сучасних умовах ефективний розвиток суспільства може бути забезпечений лише при наявності потужного інтелектуального потенціалу нації. Ключове місце у його відтворенні займає система вищої освіти. Основним складовим елементом даної системи є вищі навчальні заклади, які вирішують важливі питання щодо професійної підготовки фахівців, забезпечення інтелектуального, морального, економічного розвитку суспільства й особистості. Успішне виконання завдань закладами вищої освіти неможливе без достатнього рівня фінансового забезпечення їх діяльності.

Необхідною умовою ефективного функціонування закладів вищої освіти є порядок і умови формування їх фінансових ресурсів. Слід звернути увагу на те, що джерела фінансування закладів вищої освіти залежать насамперед від форми власності вищого навчального закладу.

Так відповідно до Закону України «Про вищу освіту» фінансування вищих навчальних закладів державної форми власності здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, фінансування вищих навчальних закладів, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та вищих навчальних закладів комунальної форми власності відбувається за рахунок коштів відповідних бюджетів, а фінансове забезпечення вищих навчальних закладів приватної форми власності здійснюється їх власником. Окрім того, для фінансування вищих навчальних закладів можуть залучатися     додаткові  джерела фінансування, не заборонені законодавством, зокрема: плата за надання освітніх послуг, надходження від науково-дослідної діяльності вищого навчального закладу, орендна плата та інші. Отримані кошти спрямовуються на здійснення статутної діяльності вищого навчального закладу у порядку і на умовах, визначених законодавством та його статутом [8].

Виходячи з вищенаведеного, ми пропонуємо згрупувати фінансові ресурси закладів вищої освіти наступним чином (рис. 1).

У сучасних умовах джерела фінансування навчання студентів вищих навчальних закладів характеризуються багатоканальністю.

Аналіз державного фінансування вищої освіти зведеного бюджету України як в абсолютному, так і (табл. 1) свідчить, про постійне зростання видатків відносному виразі.

Таблиця 1. Показники фінансування вищої освіти в Україні за 2004-2008 pp.

Так за аналізований період обсяг бюджетних ресурсів, виділених на фінансування вищої освіти, збільшився на 10,6 млрд. грн., а питома вага зросла з 5,3 % до 6,7 %. Таке зростання обсягів фінансування вищої освіти пояснюється збільшенням чисельності студентів вищих навчальних закладів, підвищенням оплати праці педагогічних і науково-педагогічних кадрів та стипендіального фонду студентів. При цьому слід відмітити, що бюджетне фінансування закладів вищої освіти відбувається на основі застосування методу кошторисного фінансування, який передбачає жорстку регламентацію використання фінансових ресурсів, що в свою чергу обмежує самостійність і гнучкість у використанні отриманих коштів.

Важливе місце серед джерел фінансування діяльності ВНЗ посідають саме комерційні фінансові ресурси, про що свідчить значення показника питомої ваги студентів, які навчаються за рахунок коштів фізичних осіб (табл. 2) [10].

Зростання частки недержавних джерел фінансування освіти обумовлено насамперед необхідністю збільшення обсягів фінансових ресурсів для забезпечення виконання статутних завдань закладів вищої освіти [1, с. 110].

Отже, стає актуальним питання збільшення обсягів фінансових ресурсів, залучених із комерційних джерел, зокрема щодо розширення надання послуг неосвітнього характеру для здійснення науково-дослідної роботи вищим навчальним закладом на договірних засадах. Успішне виконання даного завдання можливе за умови створення науково-виробничого комплексу, головним учасником якого повинен стати заклад вищої освіти. При цьому наукова діяльність вищого навчального закладу стає основним джерелом інновацій, а інноваційний продукт — додатковим ресурсом фінансування потреб вищих навчальних закладів. Функціонування даних комплексів є перспективною    формою    інтеграції    освітньої, наукової, виробничої та інноваційної діяльності при    модель розвитку, переході  вітчизняної  економіки  на  інноваційну.

Таблиця 2. Чисельність та питома вага студентів ВНЗ за джерелами фінансування їх навчання

Таким чином, ринкова трансформація економіки України сприяла диверсифікації джерел фінансування вищої освіти щодо поєднання як бюджетного фінансування, так і комерційних фінансових  ресурсів.  В умовах зростаючої ролі позабюджетних фінансових ресурсів важливим питанням є створення науково-виробничих комплексів, що буде сприяти комерціалізації і розповсюдженню результатів наукових досліджень та інноваційних розробок.

Висновки

Виходячи з викладеного, уряду необхідно посилити контроль за виконанням у повному обсязі норм Конституції України та вимог законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», інших нормативно-правових актів, що стосується сфери вищої освіти, щоб не допустити безконтрольної комерціалізації вищої освіти.

Зокрема це стосується доведення фінансування освіти до 10 % від ВВП і відмови від практики призупинення тих чи інших статей освітянських законів законом України про бюджет. Слід вжити низку заходів для того, щоб частину витрат на вищу освіту взяли на себе підприємства, організації та установи. Адже, 70 % приватних підприємств використовуються кадри, які підготовлені за державні кошти. В той же час на підготовку фахівців вищого рівня власники, як зазначалося вище, витрачають лише близько 3 % від витрат на робочу силу. Це неприпустимо занижена ціна, яка не може покрити витрати на якісну підготовку кадрів. Таким чином, актуальним є питання про зміну парадигми відносин між підприємствами та вищими навчальними закладами. Тому з метою стимулювання участі роботодавців у підготовці та працевлаштуванні фахівців необхідно розглянути можливість внесення змін і доповнень до Законів України «Про підприємництво» та «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо звільнення підприємств, організацій та установ від нарахування внесків на обов’язкове державне соціальне страхування на заробітну плату працівників – випускників вищих навчальних закладів, які працюють за фахом, протягом перших трьох років їхньої праці; пільгового оподаткування суб’єктів господарювання, які надають бази для проходження практик студентів вищих навчальних закладів; звільнення від оподаткування передачі матеріально-технічних ресурсів з балансів суб’єктів господарювання на баланси вищих навчальних закладів. Необхідно припинити комерціалізацію державних ВНЗ – кількість осіб, які навчаються за рахунок коштів державного бюджету, має становити не менше ніж 2/3 від кількості осіб, які навчаються у державному вищому навчальному закладі.

Серйозні упущення мають місце в процесі управління фінансами вищих навчальних закладів. Викликає занепокоєння питання законності використання керівниками вищих навчальних закладів бюджетних коштів. Належного порядку немає і у сфері кредитування вищої освіти, а саме у виконанні Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».

При плануванні розвитку вищої освіти практично не враховуються демографічні прогнози. Наближається реальне обмеження інтенсивного розвитку вищої освіти України.

У найближчі п’ять років відбудеться різке, більше ніж на 40 %, зменшення числа випускників шкіл і, відповідно, – абітурієнтів вищих навчальних закладів. Демографічна ситуація дає змогу передбачити, що навіть за умов «заморожування» планів прийому на сучасному рівні вже через два роки місць в українських ВНЗ буде достатньо для всіх випускників середньої школи.

Скорочення чисельності потенційних абітурієнтів може кардинально змінити ситуацію з прийомом за рахунок коштів населення. Є вірогідність, що у навчальних закладів виникнуть серйозні фінансові проблеми.

Крім того, процес формування мережі вищих навчальних закладів носить некерований характер. Навіть поверховий аналіз проблем доступу до вищої освіти свідчить про досить помітні розбіжності в регіонах. Мережа вищих навчальних закладів не завжди узгоджується з потребами регіонів у фахівцях. Сьогодні відсутні ефективні механізми, які б стимулювали підготовку кадрів для потреб регіонів. Украй неефективно використовується науковий потенціал ВНЗ для потреб регіонів. Дещо послабився рівень контролю держави за діяльністю ВНЗ. Досить часто до статутів яких вносять зміни, що розмивають демократичні засади вищої школи, без будь-якої необхідності створюються численні асоціації, філії, які не забезпечені ні матеріальною базою, ні кадрами, які б відповідали змісту вищої освіти, ні відповідною інфраструктурою.

Таким чином, підсумовуючи все вищесказане, можемо зробити такі висновки:

• вища освіта в Україні все ще перебуває під загрозою руйнування (мають місце непродумані дії щодо її реформування, безконтрольна комерціалізація, незадовільний рівень оплати праці);
• в результаті ослаблення державної підтримки, що насамперед виражається у незадовільному фінансуванні, Україна втрачає передові позиції щодо рівня освіченості громадян, згортає наукові дослідження з важливих пріоритетних напрямів;
• відбуваються скорочення масштабів і зниження якості підготовки й ефективності використання науково-педагогічних кадрів, помітно погіршилися умови для творчої роботи вчених та викладачів.
• реальні бюджетні асигнування на вищу освіту не відповідають вимогам і нормам законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту».

Тому з метою стабілізації галузі, на нашу думку, необхідно:

1) вжити рішучих заходів щодо збільшення та диверсифікації фінансування вищої освіти в Україні, а відтак удосконалити науково-методичне забезпечення освітнього процесу та створити умови для проведення фундаментальних та прикладних досліджень у ВНЗ, які в свою чергу виступатимуть додатковим джерелом фінансування вищої освіти в Україні;

2) довести фінансування освіти до 10 % від ВВП;

3) посилити контроль уряду за виконанням у повному обсязі норм Конституції України та вимог законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», інших нормативно-правових актів, що стосуються сфери вищої освіти, щоб не допустити безконтрольної комерціалізації вищої освіти.

Список використаної літератури

1. Боголіб, Т. М. Удосконалення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти /Текст/ / Т. М. Боголіб // Фінанси України. — 2005. — №2 (111).-С. 106-113.
2. Бойко, А. Конкурентоспроможність освіти як показник її ефективності та якості /Текст/ / А. Бойко // Вища освіта України. — 2008. -№3.- С. 16-23.
3. Вакарчук, І. О. Вища освіта України — європейський вимір: стан, проблеми, перспективи /Текст/ / І. О. Вакарчук // Вища школа. — 2008. — №3. — С. 3-19.
4. Волкова, Н. Ф. Ефективність використання коштів ВНЗ/Текст/ / Н. Ф. Волкова // Фінанси України. — 2005. — № 5. — С. 66-72.
5. Добровольська, Л. М. Деякі аспекти державного фінансування вищої освіти // Фінанси України. — 2003. -№8- С. 50-55.
6. Кремень, В. Г. Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація.Результати /Текст/ / В. Г. Кремень. — К.: Грамота, 2005. — 448 с.
7. Плахотнікова, Л. О. Удосконалення умов фінансування вищої освіти як основного чинникапідготовки фахівців /Текст/ /Л. О. Плахотнікова // Формування ринкових відносин в Україні. — 2008. — №1. — С. 141-146.
8. Про вищу освіту /Електронний ресурс/: закон України від 17.01.2002 № 2984-ІП / Верховна Рада України. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2984-14.
9. Скубашевська О. Необхідність і реалії інноваційного розвитку освіти /Текст/ / О. Скубашевська // Вища освіта України. — 2007. -№3.- С. 30-38.
10. Статистична інформація /Електронний ресурс/ / Державний комітет статистики України.