Сучасний стан правового регулювання суспільних відносин щодо судового захисту прав людини і громадянина у сфері виконавчої влади, її посадових осіб визначається наявністю норм Конституції України та Цивільно-процесуального кодексу, що встановлюють право громадян на судове оскарження. Ці справи розглядаються у загальному суді.

Існуючі в країні Закон України «Про звернення громадян» та норми глави 31-А Цивільно-процесуального кодексу України («Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності») [1, с. 103] вважаються недостатніми для адміністративно-правового захисту громадян. Адже специфіка розгляду справ, що випливають із адміністративно-правових відносин, вимагає створення нових організаційно-судових форм, наявності особливої суддівської кваліфікації, а також забезпечення законності у цій сфері, необхідною інституцією якої є адміністративні суди [4, с. 68].

Демократичне суспільство неможливе без адміністративної юстиції. Цей інститут дуже необхідний, оскільки він допоможе позбутися командної системи управління, свавілля органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, створити надійний механізм забезпечення і захисту прав людини. Адміністративна юстиція, як свідчить світовий досвід, посідає значне місце також у боротьбі з корупцією. Саме адміністративні суди зможуть подолати масовий характер корупційних діянь у нашому суспільстві.

Запровадження адміністративної юстиції в Україні є доцільним також із таких міркувань :

а) адміністративна юстиція у демократичній, правовій державі уособлює собою механізм захисту від незаконного втручання органів державної влади, їх посадових осіб в особисті справи громадян;

б) необхідність розподілу юрисдикційної праці суддів випливає із ст. 125 і 126 Конституції України, що передбачають створення спеціалізованих судів;

в) глава 31-А Цивільно-процесуального кодексу України, що регулює провадження у сфері судового захисту прав громадян, містить норми, які за змістом є адміністративно-процесуальними [2, с. 68].

Однак в Україні, законодавство якої було похідним від законодавства колишнього СРСР, простіше кажучи, дублювало його, існування адміністративної юстиції як діяльності самостійної системи органів, уповноважених розглядати спори громадян з органами державного управління, взагалі не визначалось і не допускалось, хоча законодавством і визначалися деякі категорії справ, що виникали у сфері адміністративно-правових відносин, розгляд яких був віднесений до підвідомчості судів. Розгляд окремих категорій цих справ регулювався і до цього часу регулюється нормами Цивільно-процесуального кодексу [3, с. 15], а розгляд справ про адміністративно-правові делікти – Кодексом про адміністративні правопорушення (КпАП). Тобто розгляд справ, що виникають з одного боку правовідносин, регулюється різними галузями законодавства, що не можна визнати стандартним (нормальним) явищем [5, с. 18].

Концепція судово-правової реформи в Україні, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 р., вперше поставила питання про запровадження адміністративної юстиції як самостійного інституту судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та захисту прав і свободи громадян, від чого певною мірою залежить і становлення України як правової держави. Однак реалізація ідей запровадження адміністративної юстиції невиправдано затягнулася. Кроком уперед стало прийняття нової Конституції України, ст. 55 якої гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. На нашу думку, цю норму Конституції цілком слушно можна вважати конституційною засадою адміністративної юстиції в Україні.

Відсутність в Україні відповідних процедурних правил (Процесуального кодексу), які б врегулювали діяльність органів адміністративної юстиції, змушує суди керуватися нормами Цивільно-процесуального кодексу України, що ніяк не можна виправдати, тому що для повноцінної діяльності адміністративних судів насамперед необхідна правова база, яка регламентуватиме виконання ними своїх функцій. Цій меті має відповідати Адміністративно-процесуальний кодекс України [4, с. 68].

Зокрема, до юрисдикції адміністративних судів необхідно віднести поновлення прав громадян та юридичних осіб, порушених у процесі здійснення органами виконавчої влади адміністративних функцій, відшкодування шкоди, завданої у процесі дізнання, досудового слідства та судочинства, питання про розмежування повноважень між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; розгляд усіх спорів, що виникають у ході виборчих кампаній; розгляд справ про скасування реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності об’єднань громадян та деякі інші справи. Однак основним видом провадження у адміністративних судах повинно стати провадження в справах про поновлення прав громадян та інших суб’єктів адміністративно-правових відносин. Саме це зумовлює необхідність їх створення. Діяльність адміністративних судів повинна мати чітко виражений правозахисний, а не каральний характер. Віддаючи перевагу судовому захисту прав і свобод громадян, потрібно в законодавстві передбачити і право громадян на оскарження управлінських дій і рішень у позасудовому порядку в органах державної виконавчої влади.

Адміністративний суд не повинен мати повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності громадян. Такі повноваження повинні бути передані до судів із кримінальних справ. Однак справи про притягнення до відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян необхідно віднести саме до юрисдикції адміністративних судів.

Нині тривають спори про види спеціалізації адміністративних судів: робити внутрішню спеціалізацію в межах загальних судів чи зовнішню – створити таким чином незалежну систему адміністративних судів, починаючи з місцевого і закінчуючи найвищим адміністративним судом. Ідеальним варіантом було б створення автономної спеціалізованої ланки таких судів [2, с. 69].

Однак економічне становище держави не дозволяє це зробити. Тому на перших порах доцільно, на наш поглід, виділити в районних (міських) судах кількох суддів, які б спеціалізувалися на розгляді адміністративних справ, а в апеляційних судах та у Верховному Суді створити судові колегії з адміністративних справ.

Таким чином, запровадження адміністративної юстиції в Україні та встановлення адміністративно-правових відносин нового типу, які були б спрямовані на забезпечення пріоритету прав та свобод людини і громадянина, є нагальною потребою сьогодення і, можливо, більш у практичному значенні, а не тільки в теоретичному плані. Тому вирішення низки актуальних питань стосовно цієї проблеми є практичним кроком для запровадження дійсно кваліфікованого адміністративного суду.

Література:

1. Цивільно-процесуальний кодекс України. Прийнятий 18 липня 1963 р. – К., – 1997.
2. Концепція реформи адміністративного права в Україні, березень 1998 р.
3. Бородін І.Про сутність адміністративної юстиції// Право України – 2000. – №2 – с.15-17.
4. Куян І. Адміністративна відповідальність як інструмент правової держави// Право України. – 1998. – №5. – С.66-68.
5. Німченко В. Проблема становленяя адміністративної юстиції в Україні// Право України .– 1998. – №8. – С.18-19.