Проблема клонування
Зміст
Вступ
1. Походження терміну «клонування». Спосіб розмноження
2. Види клонування
3. Біблія і етика клонування
4. Проблема клонування: суспільний та правовий аспект 1
5. Проблема клонування в Україні
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Людство переступило поріг ХХІ століття і перед нами невідоме майбутнє, зумовлене якщо не загадками у науковій сфері, то щораз більшим зростом потенціалу людини. Біда у тому, що у сучасної людини еволюціонує думка всевладності у будь-якій царині. Пригадую, що з першим польотом Ю. Гагаріна у 1961 році на ракетному агрегаті, науковці-атеїсти у СРСР хвалились, що вони розпечатали "божі чертоги" і таким чином позитивні науки створять "рай на землі", відкривши усі таємниці людині. Та не так то сталося [10].
Якогось подібного резонансу у світі набирає новочасна проблема клонування. Вирощена таким способом овечка Доллі набирає популярності у людей, наче б якась поп-зірка. Широкого гулу набирають досягнення Сеульського університету, котрі у липні 1998 року створили методом клонування 50 мишей. У чому полягає спосіб клонування, і чому стільки людей б'ють у сполох і всіма силами протистоять широкому масштабові клонування?
У природі є два способи розмноження: безстатевий та статевий. Агрономи добре знають, що прищеплюючи бажані сорти плодів на прищепу, отримають гарний сорт яблук, груш або інших культур. Ось це й є клонування. Створення подібного роду дослідів у тваринному світі було донедавна для людини incognito, але ось у 60-х роках ХХ століття один з дослідників спробував взяти ядро з клітини кишківника дорослої жаби і помістити його в запліднену ікринку, вилучивши з неї її вроджене. Сенсаційно було побачити вирощену живу жабку, за своїми спадковими ознаками аналогічну до тієї, з кишківника якої було взяте ядро. Ось і з цього все і почалось.
1. Походження терміну «клонування». Спосіб розмноження
Термін клонування походить від грецького кореня clon — тобто гілка, пагін, сукупність клітин або організм, котрий виник шляхом нестатевого розмноження. В основі клонування лежить мітоз — пряме ділення клітини, при котрому генетична інформація розподіляється порівну. Таким чином, клон є генетичною копією з оригиналу. Теоретично, клон-людина — це ідентичний близнюк чи копія іншої людини, віднесена в часі до моменту відбору генетичної інформації (геному соматичної клітини)[8, с. 268]. Якщо ж врахувати особливість людського організму змінювати свій генетичний код під впливом часу і різноманітних чинників, то за будь-яких обставин, клон це не абсолютна копія, а лише максимально наближене до оригіналу повторення. Доречі, цей біологічний феномен вибиває аргументи з системи поглядів, котрі дуже нагадують вульгарне залякування нас можливістю негативих наслідків через однаковість генетичної інформації серед людей.
Клони можуть дати людству відповідь на те, чи існують в природі генетичні злочинці, чи це лише примара, що жахає людство. Адже найжорстокіші серійні вбивці, при ретельному вивченні історії їх життя, виявлялись не генетичними монстрами, а лише жертвами, знівеченими в дитинстві насильством або невільними свідками страшної наруги над іншими.
Про безстатеве розмноження, тобто клонування ссавців, стало відомо не так давно.
Народження в 1997 році клону ягнички за ім'ям Доллі в Інституті Рослінг у Великобританії в результаті використання донорського ядра клітини молочної залози дорослої вівці стало сенсацією.
Доведено, що таким способом можна створювати не тільки тварин, а органи людини, та й саму людину. Люди у нашому часі не проти склонувати навіть самого Ісуса Христа. Та все-таки цей винахід, що кілька десятків років тому штовхав учених до початку масового тиражування живих організмів, сьогодні змушує адекватно та обдумано підійти до цієї проблеми. І не даремно. Адже хіба не попереджував Ейнштейн уряд США про небажаність застосування атомної бомби і всі небезпеки, породжені з розщепленням ядра? Чому тоді й досі не забуваємо трагедію в Хіросімі чи Чорнобилі? Чи даремні були побоювання радянського академіка А. Сахарова про завчасні викрики радості під час створення водневої бомби? Людина творить, а потім роздумує над тим, що вона зробила. Побачити гордому вченому недопрацьовані сторони чи передбачити можливості негативного застосування його винаходу — рівнозначне пониженню його особової гідності. Та повернемось до клонування. Церква не даремно засуджує усі спроби клонування людини, бо гласить про разючу відмінність її від тварини. Крім того, що людина-клон матиме чималі проблеми з імунною системою і буде постійним відвідувачем лікаря, це буде зовсім іншою особою і від тієї людини, котра мала б дозріти з яйцеклітини, і від тієї, з котрої взято ядро, хоч ззовні виглядатиме близнятком із нею. Подумаймо, як почуватиметься вона, коли зрозуміє, що на її місці мав бути хтось інший, а існує вона завдяки витісненню та вбивства іншої особи?
Що необхідно для клонування людини:
1) жіноча яйцеклітина, з якої видаляється власне ядро;
2) клітина донора, що підлягає клонуванню. Ядро цієї клітини трансплантується в яйцеклітину;
3) отриманий у такий спосіб зародок впроваджується в матку сурогатної матері, тобто жінки, яка погодилася виносити цю вагітність[8, с. 270].
Народжена у такий спосіб людина і є клоном. Він успадковує в повному обсязі генетичний код донора (генотип). Але справа в тому, що далеко не з першої спроби вдається одержати зародок клону. Наприклад, у випадку з ягничкою Доллі це вийшло з 277 спроби. Виходить, заради цього загинуло 276 яйцеклітин[8, с. 270]. При клонуванні людини передбачається, що таких втрат буде набагато більше.
Свого часу Папа Римський Іоанн Павло II був дуже стурбований проблемою клонування людини, висловлювався проти цієї ідеї. За його переконаннями, наукові дослідження в цій галузі повинні бути обмежені базовими нормами етики.
Прихильники клонування людини вважають, що при розумному законодавчому регулюванні, переваги клонування перевищили б його недоліки. Клонування може вирішити проблему дітонародження в безплідних пар, а найголовніше, що їх надихає, це те, що можна поліпшити людське суспільство клонами видатних людей, таких як Ньютон, Ейнштейн, Рузвельт, Черчілль, Наполеон, видатними спортсменами, художниками і артистами.
Вони цілком припускають клонування із тканин давно померлих людей. Навіть фараона Єгипту Рамзеса II. Такий безглуздий оптимізм дивує. Де гарантія того, що клони успадкують духовні цінності цих людей? У релігії вважають, що в момент злиття яйцеклітини зі сперматозоїдом, Бог дає душу майбутній живій істоті.
А при клонуванні навіть немає сперматозоїдів. А що, якщо клон буде мати тільки тіло без людських думок і інших людських рис, що відрізняють його від тварини. Ця людиноподібна істота буде в найкращому випадку нагадувати оболонку людини.
Прийняти клонування людини важко не тільки з погляду етики, хоча це основна проблема, є серйозне занепокоєння й з технічної точки зору. При клонуванні тварин (пацюків, овець, свиней) було виявлено, що в них часто розвиваються фізичні дефекти або їх спіткає передчасна смерть.
Професор Ян Вілмут, «батько» клонованої ягнички Доллі, попереджає, що при клонуванні людини «існує ризик, що на пізній стадії вагітності в багатьох випадках відбудеться викидень, або діти народяться з фізичними дефектами, або мертвими, перш ніж вийде вдалий клон» [10].
Він підрахував, що 50% клонів помирає ще в утробі, ще 20% народжених помре в ранньому дитинстві. З огляду на все це, клонування людей повинне вважатися злочином. На сьогоднішній день так вважають більшість прогресивних вчених усього світу.
Ніхто не повинен прагнути мати сотні людських яєць або ембріонів, які потім опиняються перед небезпекою знищення. Більш того, діти, породжені шляхом таких технологій, після народження можуть зустрітися з багатьма кошмарами, такими як інформаційні перешкоди, різного роду деформації й нестерпний психологічний тиск суспільства.
Штовхнути людство на такий ризик буде найнеетичнішою справою в історії людської медицини. Саме тому в 1997 році ЮНЕСКО прийняла Загальну Декларацію, що забороняє клонування людини й пропонує суворий контроль держави над всіма дослідженнями в цьому напрямку[3, с. 24].
Клонування торкається не тільки медико-біологічних експериментів, але й області людської душі та моральних норм. Та це лише кілька прогнозів такого заходу. Увесь інший "букет" проблем постане перед нами після вирощення людини-клона, а це буде незабаром, бо ланцюгова реакція почалась зі схвалення парламенту Великобританії про дозвіл клонування людських ембріонів, так і стартом приватної корпорації у США Clon-Aid, котра почала перше клонування людини [10].
На сьогоднішній день тільки декілька країн прийняли закони, що забороняють дублювання людини, включаючи Англію, Німеччину, Ізраїль. У США розробляється такий закон. Разом з тим, є чимало прихильників так званого «терапевтичного» клонування людських істот. Мова йде про створення ранніх ембріонів для одержання донорських тканин, призначених для лікування конкретних хворих людей[3, с. 24].
Для цього використовуються стовбурні клітини, тобто клітини людських ембріонів раннього періоду розвитку. Здатність росту стовбурних клітин просто фантастична: трьохмільйонноклітинний організм новонародженої людини утвориться з однієї єдиної клітини всього за дев'ять місяців.
Але ще більш вражає здатність диференціації: та ж сама стовбурна клітина може перетворюватися в будь-яку клітину будь-якого людського органу, будь то нервова, печінкова, серцева, імунна й т.д. Для медицини це безцінний матеріал.
Це означає, що можна в лабораторних умовах вирощувати попередників найрізноманітніших клітин і потім трансплантувати їх важкохворим людям замість донорських органів. Але й у цьому випадку існує ключова морально-етична проблема — статус ембріона. З якого моменту його варто розглядати як істоту, яка має право на життя. Чи правомірна загибель однієї істоти заради життя іншої?
Ватикан знову засудив клонування людини в медичних цілях. Однак багато вчених вважають, що можна вирішити ці проблеми вузько законодавчим шляхом. Але разом з тим життя показує, що аморальним людям закон не вказівка, як у бразильському телесеріалі «Клон». Це, звичайно вигаданий герой, але на сьогоднішній день дуже активно діє, фінансуючи клонування, секта «Раелітів»[9].
Засновник і глава цієї секти, канадець Клод Ворільон, у минулому спортивний репортер, нині відомий як Раель, у лютому 2002 року заявив, що дослідження компанії «Клонейд» тривають у секретних лабораторіях. І на початку 2003 Раелейм заявив, що перший клон людини з'явився на світ[9]. Але більше ніяких подробиць і звісток у засоби масової інформації не надходило.
2. Види клонування
Виділяють три основних види клонування.
Репродуктивне клонування є штучним відтворенням у лабораторних умовах генетично точної копії будь-якої живої істоти. Ягня Доллі, що з'явилося на світ у Единбурзькому інституті Рослин, є прикладом першого такого клонування великої тварини. У багатьох країнах світу, включаючи Великобританію, репродуктивне клонування людини із метою одержання дітей-клонів забороняється законом.
Терапевтичне клонування („клітинним розмноженням”) є тим самим, що й репродуктивне клонування, але з обмеженим до 14 днів терміном росту ембріона. Після 14-денного терміну в ембріональних клітинах починає розвиватися центральна нервова система і конгломерат клітин (ембріон, бластоцист) і його вже варто вважати живою істотою[8, с. 272].
Терапевтичним таке клонування називають лише тому, що протягом перших 14 днів формуються ембріональні клітини, здатні надалі перетворюватися на специфічні тканинні клітини окремих органів — серця, нирок, печінки, підшлункової залози та ін. — і використовуватися у медицині для терапії багатьох захворювань. Такі клітини майбутніх органів названі „ембріональними стовбурними клітинами” [8, с. 272]. У Великобританії ученим дозволяється застосовувати терапевтичне клонування і проводити досліди на стовбурних клітинах у медичних цілях.
Ембріональні стовбурні клітини утворюються в ембріоні (бластоцисті) у перші ж дні розмноження. Вони є родоначальниками клітин майже усіх тканин і органів дорослої людини. Вони відомі ембріологам давно, утім, лише в останні десятиліття були розроблені спеціальні живильні середовища для вирощування з них живих тканин. Це є майбутнє медицини, шлях „запасних частин”.
Серед основних аргументів репродуктивного клонування людини висувають появу можливості для бездітних пар мати власних дітей, збереження особливого генетичного матеріалу, забезпечення наукових цілей (боротьба із хворобами, трансплантація органів, піддослідний матеріал).
Утім, клони геніїв не стануть геніями через те, що їх спадковість спрацювала у той час, коли для цього виникли відповідні передумови. Шанс на прояв «геніальності» дає мізерний відсоток вірогідності повторення такого випадку за нових історичних умов, оскільки особистість істотним чином формує оточуюче середовище. Навіть близнюки мають 70-відсоткову кореляцію в інтелекті і 50-відсоткову кореляцію у рисах характеру, хоча вони розвиваються, в цілому, за ідентичних умов.
Нинішня технологія клонування є недосконалою, ефективність клонування Доллі склала 0,1%; дослідження хромосом вівці засвідчують, що згідно з інформацією у хромосомах її вік — 9 років, хоча реально лише 3 роки. У зв'язку із недосконалістю технології існує надзвичайно високий ризик для здоров'я жінок — потенційних учасниць неконтрольованих експериментів, але все це не є приводом для повної заборони клонування всіх видів[9]. Наукові дослідження доречно проводити на тваринах методом терапевтичного клонування або за допомогою ембріонально стовбурних клітин.
У зв'язку із потенційно можливою перспективою клонуванням людини виникає питання юридичного статусу клона. Деякі дослідники даного питання пропонують вважати, що клон повинен мати увесь спектр прав і обов'язків, котрі може мати звичайна людина, без жодних обмежень. Тобто, він не може бути використаний у якості раба або із метою отримання органів для трансплантації. Також, як ідентичні близнята, клон і донор ДНК матимуть різні відбитки пальців.
3. Біблія і етика клонування
Отже, людство ще не знайшло відповіді на страшну таємницю: що є первинним в людині — середовище та оточення, котре її формує, чи її внутрішня генетична сутність. В активі кожної з супротивних сторін у тривалому спорі припасено чимало вагомих аргументів.
Будь-якій людині автоматично дається право власності на його генетичний код і право ним розпоряджатися за власним розсудом; код повинен залишатися під його контролем. Погане поводження із будь-якими людськими істотами є злочином. Людина має право визначати за власною волею, чи хоче вона дозволити клонувати себе після смерті, і за яких умов, а також заборонити клонування уже померлих.
Клонування людини повинно здійснюватись за наявності добровільної згоди власника ДНК, який досяг 18-річного віку. Жінка, яка виношуватиме клона, повинна бути дієздатною та діяти із власної волі, без примусу. Вчені посилаються на те, що ми повинні заборонити вирощування людського плоду поза меж тіла жінки, наприклад, у лабораторних апаратах.
Наразі говорити про можливість клонування людини ще рано, оскільки наука не може створити навіть здорову мишу. Деякі провідні зарубіжні дослідники у галузі клонування ссавців точно заявляють, що клонувати людину в даний момент не можна.
Окрім того, репродуктивне клонування людини викликає серйозні заперечення з етичної точки зору, й у багатьох країнах світу клонування є принципово забороненим. Чимало дослідників відзначають, що навіть прості маніпуляції із яйцеклітинами, такі, як штучне запліднення, спроможні завдати шкоди роботі генів. Тому на сьогоднішній день є лише один правильний напрям у галузі клонування: треба вчитися працювати із яйцеклітиною, не травмуючи її. Учитися краще на зручних модельних об’єктах, наприклад, на пацюках. Отримані дані можуть бути корисними не лише для удосконалення клонування ссавців, а й для центрів репродукції людини.
Більшість навіть професійних біологів не повною мірою, в усіх деталях добре розбираються у технічних нюансах самого явища копіювання спадкової інформації. Однак у певних колах знайшлося багато бажаючих вискочити наперед перед своїми колегами, аби привселюдно, перед світом, "захистити" людей від "страшних посягань" якихось "нерозумних грішників", котрі задумали і планомірно здійснюють щось страшне [10].
Пропоную звернутися до Біблії — книги шанованої у світі, котра для багатьох може слугувати авторитетним першоджерелом. Це варто зробити, щоб пересвідчитись, що Сам Ісус Христос був першою і єдиною особистістю, створеною за промислом Божим, щоб жити разом з Отцем своїм на небі ще до створення янголів і навіть Всесвіту. Отже у прямому розумінні, за святим листом, Ісус Христос був і є "єдинородним Сином Божим". Усе інше Господь створив при допомозі Сина Свого, який був Йому "великим помічником".
Клонування людини є створенням людини, котра є генетично ідентичною іншій живій або померлій людині, шляхом перенесення у залишену без ядра жіночу статеву клітину ядра соматичної клітин людини.
Застосування на законодавчому рівні заборони клонування є найбільш поширеним у законодавстві європейських країн. Ті або інші форми заборони клонування застосовують Німеччина, Іспанія, Данія, Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Нідерланди, Бельгія, Словаччина, Швейцарія, а також Японія, Австралія та інші країни.
У США діє заборона на державне фінансування досліджень у цій сфері.
Близько 27 країн Європи підписали Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи „Про права людини та біомедицину” 1997 року. У преамбулі Додаткового протоколу відзначається, що “інструменталізація людських істот шляхом навмисного створення генетично ідентичних людських істот є несумісною із гідністю людини і, таким чином, становить зловживання біологією та медициною”. У той же час, недоліком Додаткового протоколу є те, що він не розрізняє репродуктивне та терапевтичне клонування. Вже у підписаній у 2000 році у Ніцці Хартії Європейського Союзові про основні права встановлюється заборона лише на репродуктивне клонування, а терапевтичне клонування не забороняється[3, с. 26].
Варто підкреслити, що клонування людини повинне здійснюватися на індивідуальній добровільній основі. Жива людина, до якої планують клонування, за будь-яких обставин повинна буде дати на це свою згоду. Також і жінка, що буде виношувати клона-близнюка і потім ростити цю дитину, повинна діяти добровільно. Ніякий інший сценарій не є мислимим для вільної демократичної країни.
Оскільки при клонуванні потрібною є жінка, щоб виношувати дитину, немає небезпеки, що учені-лиходії будуть створювати тисячі клонів у секретних лабораторіях. Багато хто запитує: “Для чого клонувати людину?” Існує як мінімум дві вагомі причини: щоб надати можливість родинам зачати дітей-близнюків видатних особистостей і дозволити бездітним парам мати дітей.
Живучи у вільному суспільстві, ми також повинні поставити питання: " чи дійсно негативні наслідки є настільки неминучими, що нам варто заборонити це робити дорослим людям, котрі діють добровільно?" Ми побачимо, що в цілому негативні наслідки є нездоланними. Там, де передбачаються певні зловживання, вони можуть бути відвернені за допомогою „неповноцінних” законів і регулюючих норм.
Тема клонування людини і наукові розробки у цій галузі набувають дедалі більшої соціальної значущості, що неминуче робить їх предметом філософського аналізу. Наполегливі заяви вчених про те, що вже у найближчі роки стане технічно і методологічно можливим клонування людини в тому або іншому варіанті, виділили цю тему із розряду вузькоспеціальних у ряд соціальних проблем, що мають глибоке філософське і гуманітарне значення.
Повертаючись до Біблії, слід відмітити, що вона, а також священні тексти інших основних релігій не містять очевидної заборони на клонування людини. Отже, релігійна опозиція щодо клонування людини не має твердих основ. Проте існує безліч людей, що думають, нібито клонування людини є "невірним" у зв’язку із релігійною мотивацією. Релігійні лідери, що вірять, нібито клонування людини є "неправильним", мають право проповідувати свою політику різними допустимими методами, і переконувати у цьому усіх, кого вони можуть переконати.
Отже, опозиція клонуванню людини не ґрунтується на усталених моральних принципах. Обвинувачення у дублюванні ролі Бога є неясною, але постійно повторюваною критикою. Ми її чуємо щораз, коли у медицині з'являється нове серйозне досягнення. У свій час контролювання народжуваності за допомогою протизаплідних засобів, запліднення у пробірці і пересадження серця критикувалися на тих самих підставах. Бог часто робить чудові речі, котрі нам варто намагатися повторити. Якщо дублювання ролі Бога при клонуванні людини може мати погані наслідки, критики мають точно визначити, що вони мають на увазі.
Ставлення міжнародних організацій (Ради Європи, Європейського парламентові, ЮНЕСКО) до репродуктивної функції клонування неодноразово висвітлювалося у їх заявах та погодженнях як негативне й недопустиме. Інші ж погляди на клонування не мають такої одностайної суспільної визначеності та чітких формулювань, що створило широке поле для дискусії щодо моральних наслідків та суспільного добра будь-якої з функцій клонування [3, с. 27].
Дискусії можуть дати людству відповідь на те, чи існують у природі генетичні злочинці, чи це є лише примарою, що жахає людство. Адже найжорстокіші серійні вбивці, при ретельному вивченні історії їх життя, виявлялися не генетичними монстрами, а лише жертвами, знівеченими у дитинстві насильством або невільним спостереженням за страшною наругою над іншими.
4. Проблема клонування: суспільний та правовий аспект
ХХ століття можна з упевненістю назвати століттям розквіту біології та генетики. Адже ці сфери знання розвиваються найбільш динамічно, спричиняючи своїми відкриттями справжній вибух соціальної свідомості.
Науково-технічний прогрес є органічною складовою сучасної цивілізації. Сьогодні, розвиток науки і техніки, особливо якщо він є безконтрольним, приховує у собі значну небезпеку. Створення зброї масового ураження, екологічна криза, техногенні катастрофи – все це є лише частиною тих негативних наслідків науково-технічного прогресу, із якими людство стикається сьогодні.
Вражаючі можливості щодо реалізації, здавалося б, нереальних проектів на базі відкриттів у галузі молекулярної біології і генетики, виникнення генної інженерії і нових медичних технологій значною мірою змінили уявлення про такі фундаментальні загальнолюдські цінності, як життя та його етапи — народження і смерть. Сьогодні це кожного з нас змушує замислитися над запитаннями: що таке людське тіло і де „живе” душа, оскільки, як відомо, „у здоровому тілі — здоровий дух”. Кредо філософії — ставити запитання і шукати на них відповіді[3, с. 27].
Поява ягняти Доллі на світ змусила людей інакше подивитися на термін життя і проблему подовження існування людини на Землі. Останнім часом у політичних, наукових колах і у засобах масової інформації ведуться активні дебати про необхідність клонування людини і супутні проблеми, які при цьому можуть виникнути.
Тема клонування людини і наукові розробки у цій галузі набувають дедалі більшої соціальної значущості, що неминуче робить їх предметом філософського аналізу. Наполегливі заяви учених про те, що вже у найближчі роки стане технічно і методологічно можливим клонування людини у тому або іншому варіанті, виділили цю тему із розряду вузькоспеціальних у ряд животрепетних соціальних проблем, які мають філософське і гуманітарне значення.
Одразу слід зазначити, що, розглядаючи проблему клонування, потрібно абстрагуватися від питань самого його „механізму” до медико-біологічної деталізації й обговорення сенсаційних відкриттів у цій галузі, яким присвячуються сьогодні як численні наукові публікації, так і ще більш численні статті та повідомлення у засобах масової інформації.
Дане дослідження є орієнтованим на аналіз проблеми клонування методами і засобами філософії, з'ясування місця та ролі філософського знання як інтелектуальної захисної системи культури і як соціального регулятора нових напрямів у науці, що активно розвиваються.
Клонування людини у філософському аспекті стимулює дослідження у напрямі саморефлексїї філософії — історії філософської думки, допомагає розуміти глибинний взаємозв'язок філософії і медицини як галузей знання.
Так, вже у „зрілих” формах наукового пізнання усвідомлюються філософські проблеми природознавства. Мабуть, це пов'язано із логікою становлення науки, впливом зазначених дисциплін на розвиток наукової форми діяльності і становлення науки як соціального інституту. Саме тому ці дисципліни раніш за інші виявили необхідність свого філософського осмислення. Ще пізніше з'явилася потреба у виділенні деяких підрозділів філософії у самостійні наукові напрями (етика, естетика, психологія, логіка тощо), а також визначилися філософські проблеми соціального (гуманітарного) знання: філософія історії, філософія культури, філософія права, філософія релігії.
5. Проблема клонування в Україні
Виходячи із необхідності правового урегулювання цього питання, Верховною Радою було в цілому прийнято розроблений Міністерством охорони здоров'я Проект Законові “Про заборону репродуктивного клонування”[3, с. 28]. Даний Закон має запровадити заборону репродуктивного клонуваня людини в Україні.
Законопроект передбачає введення заборони лише на репродуктивне клонування і не стосується терапевтичного клонування, яке залишається предметом подальших наукових і громадських дискусій із наступним визначенням його правового статусу. Окрім того, даним законопроектом забороняється ввезення на територію України та вивезення з її території клонованих ембріонів людини.
Прийняття Закону України “Про заборону репродуктивного клонування людини” дозволить захистити суспільство від можливих негативних наслідків здійснення репродуктивного клонування людини, зменшить ризики негативних соціальних наслідків від використання новітніх біотехнологій, підвищить біологічну безпеку України. Прийняття Законові України “Про заборону репродуктивного клонування людини” не вимагатиме додаткових фінансових видатків з Державного бюджетові України[3, с. 29].
Висновки
Отже, людство ще не знайшло відповіді на страшне запитання: що є первинним у людині — середовище та оточення, котре її формує, чи її внутрішня генетична сутність. Клонування людини є новим і, водночас, недослідженим правовим полем, що вимагає законодавчого регулювання для запобігання зловживань. Нижче можна навести деякі пропозиції, врахування котрих у законах відповідало б суспільним потребам:
1. Клони людей повинні офіційно мати ті ж юридичні права і відповідальність, що і будь-яка інша людська істота. У людей не буде права тримати людського клону у винному льосі для запасних частин свого тіла. Погане ставлення до будь-яких людських істот є злочином безвідносно до близькості їх генетичного коду.
2. Людина не повинна клонуватися без її письмової згоди. Будь-якій людині автоматично надається право власності на її генетичний код і право ним розпоряджатися за власним розсудом; код повинен залишатися під її контролем. Людині повинно бути дозволено визначати свою долю: чи хоче вона клонувати себе після смерті, і за яких умов. Заборонити клонування неповнолітніх, оскільки вони ще не досягли зрілості для прийняття такого роду рішення.
3. Клони людини повинні виношуватися і народжуватися тільки дорослою жінкою, що діє за власною волею, без примусу. Вирощування людського плоду поза тілом жінки, наприклад, у лабораторних апаратах, має бути забороненим. У даний момент не існує технології для штучного вирощування плоду.
4. Існує причина думати, що схильність до жорстокості й убивства генетично визначаються. Клонування засуджених убивць та інших жорстоких злочинців доцільно заборонити. У світі достатньо злочинців і без штучного їхнього створення. Заборона безсумнівно повинна поширюватися на відомих масових убивць минулого.
Отже, клонування — добре це або погано? Є давньоіндійська мудрість: «З великими зусиллями піднімаємо ми камінь на гору, а донизу він падає миттєво, так само тягнуть нас нагору чесноти, а донизу — пороки».
Список використаних джерел
1. Биология: Учеб. пособие для подгот. отд-ний вузов/ Д.П. Викторов, В. А. Иванова, О.А. Лакомкина и др.. — М.: Высш. шк., 1981. -128 с.
2. Біологія: Посібник для вступників до вузів; Ред. Н.П. Манойло. -2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 1995. — 335 с.
3. Грищенко О. Проблема клонування: суспільний та правовий аспект //Юридичний журнал. – 2005. — № 10. – с. 24-29
4. Коляденко Г. І. Анатомія людини: Підручник для студентів природничих спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів; Ред. Т. В. Кацовенко, А. В. Пекур. — 2-е вид.. — К.: Либідь, 2004. -380 с.
5. Людина: Навчальний атлас з анатомії та фізіології: Пер. с англ./ Гол. ред. Т.Сміт. — Львів: БаК, 2000. — 240 с.
6. Маруненко І. М. Анатомія і вікова фізіологія: Курс лекцій; М-тво освіти і науки України, Київський міський педагогічний ун-т ім. Бориса Грінченка. — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 479 с.
7. Мусієнко М. М. Біологія: Основні поняття,; Ред. В. В. Лазаревський. -2-е вид.. -К.: Либідь, 1995. — 94 с.
8. Свиридов О. І. Біологія: Підручник для студ. вуз.; За ред. І.І.Бобрика. — К.: Вища школа, 2000. — 399 с.