Зміст

Вступ. 3

1. Прислів`я та приказки. Крилаті слова. 4
2. Правопис складних прикметників. 10
3. Складнопідрядне речення та його пунктуація. 12

Висновки. 15

Список використаних джерел. 16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Українська мова здавна славиться своєю фразеологією. Це усталені в мові слова й вислови, прислів’я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова тощо. У них відбивається глибока мудрість народу, його вікова культура; боротьба проти неправди, кривди; виражається ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини.

Про прислів’я й приказки нашого народу протягом століть написано чимало праць, висловлено багато цікавих думок і припущень.

Справжній науковий підхід до їхнього студіювання здійснив учений зі світовим ім’ям О. О. Потебня. «Мова — не тільки матеріал поезії, як мармур — скульптури, але й сама поезія, — писав він, — а тим часом поезія в ній неможлива, якщо забути наочне значення слова…» [4, с. 29].

Крилаті вислови — це сталі словесні вислови, які часто повторюються у мовленні, а також влучні вислови видатних і відомих осіб чи політичних діячів (маємо те, що маємо).

Крилаті вислови можуть мати форму слів з символічним значенням: Мекка — місце поклоніння, Голгофа — подвижництво, страждання, мука.

Такими є також і імена-символи: Робінзон, Дон Кіхот, П’ятниця.

Крилаті вислови можуть мати форму словосполучень (людина в футлярі, мертві душі) і простих речень (Вчитися, вчитися і ще раз вчитися! (Ленін); Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому увійти в царство небесне (Євангеліє).

1. Прислів`я та приказки. Крилаті слова

Прислів’я — це стислий, влучний, образний, здебільшого народний вислів, який стосується характеристики різноманітних явищ життя… їх уживають у мові для розкриття явищ життя й побуту, різних типових життєвих обставин і ситуацій. Це, як правило, завершені, логічно вмотивовані, двочленні, зримовані речення, наприклад: «Життя прожити — не поле перейти»; «Не святі горшки ліплять»; «Кулик знає, куди чайка літає»; «Коли вже за що взявся — веди до краю»; «Як спить, так не їсть, а як Ість, то не дрімає» [5, с. 94].

Прислів’ям властиві глибокий зміст і досконала форма. Музично-словесна гармонія, притаманні їм інші художні властивості підсилюють духовні переживання людини, сприяють формуванню емоційно-експресивних процесів — соціальних, інтелектуальних, естетичних.

Приказка є влучним образним народним висловом.

Зміст її, на відміну від прислів’я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність; часто-густо це вкорочене прислів’я, наприклад: «як сніг на голову»; «вивести на чисту воду»; «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з’їв» [5, с. 94].

Українські народні прислів`я та приказки можна розділити за такими групами:

І. Трудові взаємини людей:

— Праця взагалі.

Попрацюй влітку, відпочинеш взимку.

— Хліборобство.

Щоб лиха не знать, треба сіять і орать.

— Скотарство і птахівництво.

Корова у дворі, то й харч на столі.

— Городництво, бджільництво, лісництво.

Де один грибок, там цілий мішок.

— Полювання, рибальство.

Рибу шукай у воді, а ягоду в траві.

— Різні ремесла та заняття (ковальство, слюсарство, пічництво, теслярство).

Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.

1. Соціальний лад:

— Громада.

З миру по латці — голому свитка.

— Закон.

Що край, то звичай; що сторона, то новина.

— Суд.

Як судять громадою, то й невинному дістається.

— Злодійство.

Злодій краде не там, де багато, а де погано лежить.

— Освіта.

Вік живи, вік учись, а дурнем помреш.

— Військо, війна.

Береженого Бог береже, а козака шабля стереже.

— Власність.

На чужий коровай очей не поривай, а про свій дбай.

— Бідні і багаті.

Багатому — щастя, убогому — діти.

— Служба, службовці.

Хто служить, той не тужить.

— Гроші.

Коли золото наверх спливає, тоді правда на дно поринає.

— Визиск.

Чужими руками легко й жар загрібать.

• Сирота.

Сиротою жити — сльози лити.

III. Життя та властивості людини:

— Дурні.

Дурний розумного, а п’яний тверезого не любить.

— Красиві, погані, сердиті.

Нічого дзеркало винить, як пика погана.

— Уперті, вередливі, задерикуваті, нахабні.

Ти йому — стрижене, а він тобі — смалене.

—  Пройдисвіти, хвастуни.

Діла на копійку, а балачки на карбованець.

— Відважні, боязливі, сильні.

Трясеться, як лист на осиці.

— Брехливі.

Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся.

— Заздрі, скупі, недбайливі.

Де щастя водиться, там заздрість родиться.

— Байдужі, неохайні.

В одно вухо слуха, а в друге випуска.

— Ліниві.

Лінивому жить весело, та їсти нічого.

• Швидкі, горді, хитрі.

Хто спішить, той людей смішить.

1. Побут:

— Рід.

Яке дерево, такі його й віти: які батьки, такі їхні й діти.

— Сім’я.

Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки — хата.

— Шлюб.

Жінка не чобіт: із ноги не скинеш.

— Чоловік і Жінка.

У плохого чоловіка жінка завжди дурна.

— Мати і Батько.

Мати гладить по шерсті, а мачуха проти шерсті.

— Діти.

Від малих дітей голова болить, а від великих — серце.

— Сини і Дочки.

Дочку заміж віддав, що скибку від хліба відрізав.

— Брати і Сестри.

Брат любить сестру багатую, а чоловік — жінку здоровую.

— Діди й баби.

Старий кіт, а масло любить.

— Куми й Свати.

За милую куму можна полізти і в тюрму.

— Зять. Тесть. Теща. Свекруха. Свекор. Невістка.

У лихої свекрухи і ззаду очі є.

— Їжа.

Дома їж, що хочеш, а в гостях, що дадуть.

• Питво.

Не хвали пиво розливши, а хвали розпивши.

Сусіди. Гості.

У гостях добре, а дома ще краще.

1. Життєва мудрість:

— Сентенції.

Любиш їздить, люби й саночки возить.

1. Уявлення, почуття, переживання людини й інше:

— Правда й брехня.

Сказав би Богові правду, та чорта боюсь.

— Воля. Щастя.Любов.

Щастя, як лисиця: поманить, поманить та й у ліс утече.

— Біда.

Біда ходить не одна, а із собою ще й горе водить.

— Надія. Бажання.

Дай, Боже, нашому теляткові вовка піймати.

— Страх. Голод.

Страх не такий страшний, як про нього кажуть.

• Розум. Душа.

Рада душа в рай, та гріхи не пускають.

VII. Природа:

• Весна. Літо. Осінь. Зима

Травень холодний — не будеш голодний.

VIII. Гумор:

— Жарт, нісенітниця й таке інше.

Не біда, що зайшла в двір, а біда, що не виженеш [5, с. 95-96].

Влучні вислови видатних осіб, цитати з літературних тії інших творів, назви літературних, історичних і міфологічних персонажів та реалій, які набули узагальненого значення й часто повторюються в мовленні, прийнято вати крилатими словами (крилатими висловами).

Вони зберігають більш чи менш прозорий зв’язок зі першоджерелом. Крилаті слова можуть мати форму закінчених речень: Усе тече, усе змінюється. Пізнай самого себе. Від великого до смішного один крок. Всякому городу нрав і права. У всякого своя доля і свій шлях широкий. Але найчастіше вони виступають у вигляді сталих словосполучень: ахіллесова п ята, прокрустове ложе, танталові муки, перейти Рубікон, Гетсиманський сад, наріжний камінь, терновий вінок, блудний син, Хома невірний, річ у собі, шагренева шкіра, мертві душі, пропаща сила, апостол правди і науки, кайдани порвіте. Такі крилаті слова з часом набувають усіх ознак власне фразеологізмів.

До крилатих відносять також окремі слова з узагальнено-метафоричним значенням. Це бувають назви населених пунктів, місцевостей, географічних об’єктів, пов’язаних із чимось знаменним, пам’ятним: Олімп, Парнас, Едем, Голгофа, Мекка, Ельдорадо, Ватерлоо, Жовті Води, Холодний Яр, Крути. Сюди належать також імена історичних осіб, міфологічних та літературних персонажів, з якими пов’язуються певні поняття, уявлення, символи: Прометей, Геркулес, Герострат, Гамлет, Дон-Кіхот, Робінзон, Держиморда, Плюшкін, Кирпа-Гнучкошиєнков, Калитка, Крез, Наполеон, Рокфелер, Квіслінг [5, с. 97].

Джерела крилатих слів надзвичайно різноманітні. Найбільше крилатих слів походить із текстів Біблії в перекладах як на старослов’янську, так і на сучасну українську мови: Ноїв ковчег, всякої тварі по парі, неопалима купина, обітована земля, пісня пісень, манна небесна, ієрихонська труба, вавилонське стовпотворіння, вогненні слова, козел відпущення, притча во язицех, не хлібом єдиним, вовк в овечій шкурі, тридцять срібняків, тернистий шлях, ходіння по муках, кромішня пітьма, пекельні муки, світло в темряві, люди доброї волі, царство небесне. Це й окремі речення: Хто меч підніме, від меча загине. Своя своїх не познаша. Лікарю, зціли себе сам!

Багато крилатих слів потрапило в українську мову з античних джерел (це, зокрема, пов’язано й з тим, шо в середні віки в Україні вивчалися грецька й латинська мови, була поширеною антична література): олімпійський спокій, гомеричний сміх, троянський кінь, яблуко розбрату, між Сциллою і Харибдою, гордіїв вузол, дамоклів меч, сізіфова праця, езопівська мова, через терни до зірок, спалити кораблі за собою, тримати камінь за пазухою, третього не дано, папір не червоніє, гроші не пахнуть, крапля камінь точить.

Українською мовою перекладено найвидатніші художні: філософські та інші твори з багатьох мов, найбільше — із західноєвропейських та з російської. У процесі засвоєння надбань світової духовної культури словник української мови розширювався, поповнювався зокрема й крилатими словами: буря в склянці води (Ш.-Л. Монтеск’є), три мушкетери (Дюма-батько), спляча красуня (Ш. Перро), доглядати свій сад (Вольтер), на крилах пісень (Г. Гейне), іскра Божа (Ф. Шиллер), чисте мистецтво (Кант), переоцінка цінностей (Ф. Ніцше), бути чи не бути (В. Шекспір), мета виправдовує засіб (Т. Гоббс), Шерлок Холмс (А. Конан-Дойль), боротися з вітряками (М. Сервантес), попіл Клааса стукає в серце (Ш. де Костер), синій птах (М. Метерлінк), а король голий (Г.-К. Андерсен), останній з могікан (Ф. Купер), бравий солдат Швейк (Я. Гашек), над розбитим коритом (О. Пушкін), рильце в пушку (І. Крилов), батьки і діти (І. Тургенев), живий труп (Д. Толстой), людина у футлярі (А. Чехов) тощо [5, с. 98].

Стали широковживаними й влучні вислови з української літератури як давньої, так і сучасної: криваве вино, ламати списи, лисиці брешуть на щити, розтікатися мислію по древу («Слово о  полку Ігоревім»), мертві сорому не імуть, іду на ви (князь Святослав), кожному рот дере ложка суха (Г. Сковорода), мужича правда є колюча (І. Котляревський), конотопська відьма (Г. Квітка-Основ’яненко), мертві душі (М.Гоголь), роботящі руки, славних прадідів великих правнуки погані, громадою обух сталить, незлим тихим словом, неситий не виоре на дні моря поле; і чужому научайтесь, і свого нецурайтесь, караюсь, мучуся, але… не каюсь (Т. Шевченко), а віз і нині там, а кіт ковбаску уминає; Лебідь, Рак і Щуко. (Л. Глібов), пропаща сила (Панас Мирний), баба Палажка баба Параска (І. Нечуй-Левицький), досвітні вогні; той, що греблі рве (Леся Українка), коні не винні (М. Коцюбинський) та ін.

Крилаті слова суттєво збагачують виражальні засоби мови. Вони відзначаються великою образністю й асоціаціями, оскільки за кожним таким висловом постає не просто образ (сигніфікат), а розгорнута певна ситуація, випадок, подія, описані в літературі [5, с. 99].

2. Правопис складних прикметників

Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називають складними. Наприклад: яснозорий, життєрадісний, темно-зелений, лексико-граматичний, сіро-буро-малиновий, напів-грубововняний та ін.

Елементи складних прикметників з’єднуються сурядним або підрядним способом.

При сурядному способі зв’язку основи, в яких утворюються складні прикметники, сполучаються як рівноправні: хіміко-біологічний, робітничо-селянський. При підрядному способі зв’язку одна основа синтаксично залежить від. іншої: великопанельний, малопоживний, густонаселений, свіжоскошений, малосольний.

У складних прикметниках при обох способах поєднання основ (сурядному і підрядному) використовують сполучні голосні о, е, є. Якщо першою частиною складного прикметника є числівник, прислівник і прийменникове сполучення, то складові елемен ти з’єднуються без сполучних голосних, наприклад: повсякчасний, двоповерховий, багатообіцяючий, вічнозелений [3, с. 74].

Разом пишуть:

1. Прикметники, утворені сполученням основ прикметника й іменника — сизокрилий, рудоволосий, зовнішньополітичний.
2. Прикметники, утворені сполученням основ іменника й прикметника — паровозоремонтний, трактороскладальний, вагонопрокатний.
3. Прикметники, утворені сполученням основ прислівника й прикметника — вічнозелений, малописьменний.
4. Прикметники, утворені сполученням основ числівника й іменника — п’ятипроцентний, шестиповерховий, семитонний, стокілометровий.
5. Прикметники, утворені сполученням основ іменника і дієслова — водолікувальний, грязелікувальний, сталеплавильний, нафтопереробний, овочесушильний, овочезбиральний.
6. Складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників — складнопідрядний, поперечношліфувальний, новогрецький, геологорозвідувальний, староцерковнослов’янський та ін. [3, с. 74].

Через дефіс пишуть:

1. Складні прикметники, утворені:

а) від сполучення складних іменників, які пишуть через дефіс — нью-йоркський, бурят-монгольський, північно-східний;

б) сполученням імен та прізвищ — лев-толстовський, ромен-ролланівський, вальтер-скоттівський.

2. Складні прикметники, утворені від двох або трьох прикметникових основ — робітничо-селянський, українсько-англійський, мовно-літературний, опукло-ввігнутий, блідо-рожевий, синьо-біло-червоний.
3. Складні прикметники, що означають:

а) якість з додатковим відтінком — кисло-солодкий, добродушно-хитрий, крикливо-яскравий, гіркувато-солоний;

б) відтінки й поєднання кольорів — чорно-білий, яскраво-ліловий, блідо-рожевий, жовтувато-чорний, фіолетово-сірий, смарагдово-зелений, біло-блакитний (але жовтогарячий — один колір).

4. Складні прикметники, що входять до складу географічних та адміністративних назв — Східно-Сибірське плоскогір’я, Південно-Африканський Союз, Східно-Китайське море.
5. Складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів — літературно-художній (художня література), науково-медичний (медична наука).
6. Складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження — діалектико-матеріалістичний, хіміко-технологічний, медико-хірургічний [3, с. 75].

3. Складнопідрядне речення та його пунктуація

Складнопідрядним реченням називається таке речення, синтаксично нерівноправні предикативні частини (головна й підрядна) якого поєднуються між собою за допомогою сполучників підрядності та сполучних слів.

1. Підрядні частини речення завжди відокремлюються від головних комами: Таке це літо золоте, що забуваються жалі (Чубач); Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь (Рил.); Людина, яка втрачає корінь, подібна до підточеного дерева (Цюпа).
2. Якщо підрядна частина стоїть після головної й поєднується з нею складним сполучником підрядності тому що, через те що, завдяки тому що, незважаючи на те що, внаслідок того що, в міру того як, з тих пір як, після того як, перед тим як, то кома ставиться або перед усім складеним сполучником, або в середині його, але тільки один раз.

Пор.: Вони наважились покинути небезпечне місце, незважаючи на те, що Остапові трудно було пускатися в далеку дорогу (Коц.).

3. Якщо підрядна частина зі складеним сполучником підрядності стоїть на першому місці (перед головною), то сполучник комою не розділяється: Перед тим як одхилити ляду, вона закриває ліхтар, прислухається (Укр.).
4. Якщо підрядна частина з’єднується з головною складеними сполучниками в той час як, перш ніж:, лише коли, тоді як, тим часом як, то кома ставиться лише перед складеним сполучником:

Несподівано почулися постріли, в той час як його підрозділ проходив через населений пункт (3 газ.).

5. При збігові сполучних засобів у підрядних частинах (двох підрядних сполучників, підрядного сполучника і сполучного слова, сурядного і підрядного сполучників або сполучних слів) кома ставиться між ними тільки в тому разі, якщо при опущенні другої підрядної частини складне речення не потребуватиме перебудови:

Я з друзями прийшов у ті місця, де ще стоять глибокі озерця, що, як дівчата, заглядають в очі (Мал.). Але: Голова йому видалась неймовірно важкою, бо коли захотів озирнутися, то йому було несила її повернути (Рибак).

6. Між значно поширеними підрядними реченнями, які вже мають інші розділові знаки, може ставитися крапка з комою:

Я люблю їхати на поле тоді, коли ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха; коли ниви поцяцьковані волошками та червоними маківками (Н.- Лев.).

7. Між частинами складнопідрядного речення може ставитися тире для сильнішого їх інтонаційного виділення:

Щоб глибоко збагнути душу народу — треба знати його літературу (Март.).

8. Якщо підрядна з’ясувальна частина відноситься до слова в головній частині, яке вимагає роз’яснення, перед нею ставиться двокрапка:

Серпень вінчає літечко красне. У народі говорять: що в цей час збереш, з тим і зиму проведеш (Ткач.).

9. Якщо підрядна частина передує головній, а в головній міститься висновок з того, про що йдеться у попередній, то перед головною частиною ставиться кома й тире [6, с. 380]:

Хто сіє хліб, хто ставить дім, хто створює поему, — той буде предком дорогим народові своєму (Рил.).

Кома не ставиться між частинами складнопідрядного речення, якщо:

а) перед підрядним сполучником або сполучним словом стоїть сурядний сполучник: Ми не знали і коли розпочнеться зустріч;

б) перед підрядним сполучником або сполучним словом стоїть частка не: Хотілось би знати не що він сказав, а як він сказав;

в) підрядна частина складається з одного сполучного слова: Він обіцяв прийти, але не сказав коли;

г) перед сполучниками як, ніби стоять слова майже, зовсім: Через місяць він став працювати майже як фахівець.

Кома не ставиться у суцільних виразах, близьких за значенням до іменної частини складеного присудка або обставини способу дії, а також у порівняннях фразеологічного типу: упав як підкошений, білий як сніг, пролетів як стріла, все йде як по маслу, свіжий як огірочок, зробити як слід, робіть як хочете, невідомо скільки, зробив скільки міг, зробили хто коли зміг, їли що було, сиділи де попало, все одно який, байдуже хто і под. [6, с. 381]

Висновки

1. Прислів’я — це стислий, влучний, образний, здебільшого народний вислів, який стосується характеристики різноманітних явищ життя… їх уживають у мові для розкриття явищ життя й побуту, різних типових життєвих обставин і ситуацій.

Прислів’ям властиві глибокий зміст і досконала форма. Музично-словесна гармонія, притаманні їм інші художні властивості підсилюють духовні переживання людини, сприяють формуванню емоційно-експресивних процесів — соціальних, інтелектуальних, естетичних.

Приказка є влучним образним народним висловом. Зміст її, на відміну від прислів’я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність.

Влучні вислови видатних осіб, цитати з літературних тії інших творів, назви літературних, історичних і міфологічних персонажів та реалій, які набули узагальненого значення й часто повторюються в мовленні, прийнято вати крилатими словами (крилатими висловами).

2. Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називають складними. Елементи складних прикметників з’єднуються сурядним або підрядним способом.

При сурядному способі зв’язку основи, в яких утворюються складні прикметники, сполучаються як рівноправні. При підрядному способі зв’язку одна основа синтаксично залежить від іншої.

3. Складнопідрядним реченням називається таке речення, синтаксично нерівноправні предикативні частини (головна й підрядна) якого поєднуються між собою за допомогою сполучників підрядності та сполучних слів.

Список використаних джерел

1. Глущик С. В. Сучасні ділові папери: Навч. посібник для вищ. та середн. спец. навч. закладів. — К.: А.С.К., 2000, 2002. — 397, с.
2. Ладоня І. О. Українська мова: Навчальний посібник для студентів вузів I-II рівнів акредит. — К.: Вища школа, 2001. — 157, с.
3. Потелло Н. Я. Українська мова і ділове мовлення: Навчальний посібник. -К.: МАУП, 2002. — 254, с.
4. Сучасна українська літературна мова: Підручник для студентів філолог. спец. вузів. — К.: Вища шк., 1997. — 492, с.
5. Сучасна українська мова: Підручник для студ. вузів. — К.: Либідь, 2001. -398, с.
6. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення. — К.: Вища школа, 2000. — 480, с.