Вступ

Актуальність теми. В 50-70-ті роки ХХ століття стало очевидно, що людство вступає в нову епоху, дорогу до якої проклало бурхливий розвиток техніки (у першу чергу, комп’ютерів). Розвиток техніки, що забезпечує комунікації між людьми, обумовило стрімкий розвиток і розширення засобів масової інформації, причому з розвитком нових інформаційних технологій розмаїтість вибору різних засобів масової комунікації й обсяг їхнього споживання усе більше зростають.

Людство не просто робить виток на черговий щабель свого існування, а робить грандіозний по своїй історичній значимості перехід на якісно новий етап еволюції. «Ми організуємо нове суспільство, — пише Е. Тоффлер. — Не суспільство злегка змінене. Не нову версію сьогоднішнього «більше, ніж життя» суспільства. А зовсім нове суспільство».

Знанням, інформацією все в більшій мері насичуються всі сфери життєдіяльності сучасної людини. Більше того, знання впливає на саме знання. Саме тому, наш час по праву одержало назву інформаційної епохи.

Метою й завданням даної роботи є розгляд організації багатоканального зв’язку. Відповідно до мети в роботі поставлені наступні завдання:

1. Трансформація й впровадження нових технологій при організації багатоканального зв’язку
2. Характеристика різні видів зв’язку
3. Організація й застосування багатоканального зв’язку
4. Організація далекого телефонного зв’язку

Об’єктом дослідження є шляхи передачі інформації.

Предметом дослідження виступають принципи здійснення багатоканального зв’язку.

Розділ 1. Загальний принцип побудови систем багатоканального зв’язку

Багатоканальний зв’язок — зв’язок, що забезпечує одночасне і незалежне передавання телефонної, телеграфної, телевізійної та ін. інформації по багатьох каналах однієї лінії зв’язку. Ґрунтується на частотному й часовому ущільненні цієї лінії (див. Лінії зв’язку ущільнення). В разі частотного ущільнення кожному сигналові, що надходить по відповідному каналу, відводиться певний спектр частот у загальній смузі пропускання ліній. На приймальному боці з загального спектра частот виділяються фільтрами електричними спектри частот окремих сигналів, що перетворюються на вихідне повідомлення (напр., телевізійне зображення). В разі часового ущільнення для відокремлення повідомлень використовують методи імпульсної модуляції (див. Модуляція). Спеціальні перемикаючі пристрої періодично вмикають лінію зв’язку на короткий час до передавача і приймача кожного каналу (мал.1). Багатоканальний зв’язок застосовують для передавання повідомлень по повітряних, кабельних, хвилеводних, світловодних, радіорелейних і супутникових лініях зв’язку.

В наше сьогодення різко підвищилась значимість радіорелейного, тропосферного та космічного зв’язку в загальній системі зв’язку і управління [3, c. 17].

Під радіорелейним зв’язком розуміють радіозв’язок, заснований на ретрансляції радіосигналів дециметрових і більш коротких хвиль станціями, розташованими на поверхні Землі. Сукупність технічних засобів і середовища поширення радіохвиль для забезпечення радіорелейного зв’язку утворить радіорелейну лінію зв’язку [4, c. 21].

Радіорелейні системи передачі працюють в діапазонах дециметрових, сантиметрових і міліметрових хвиль, що дозволяє передавати по них широкосмугові сигнали і використовувати антени з малими габаритами при вузько направленому випромінюванні. Радіохвилі цих діапазонів стійко розповсюджуються тільки в межах прямої видимості. Внаслідок цього при передачі інформації на великі відстані завжди використовується ретрансляція сигналів. При РРЛ прямій видимості ретранслятори розміщуються на відстані, не перевищуючому 3…70 км (а в діапазоні міліметрових хвиль через велике загасання — до 5 км).

РР зв’язок забезпечує [10, c. 23]:

• багатоканальність, високу пропускну здатність;
• велику дальність зв’язку:
• дуплексність каналів і трактів;
• сувору нормованість якісних показників і електричних характеристик каналів і трактів, низький рівень в них шумів і завад.

Характерними особливостями РР зв’язку є:

• застосування методу радіозв’язку на УКХ земною хвилею, дальність котрої різко обмежена;
• використання принципу ретрансляції сигналів для забезпечення потрібної дальності зв’язку;
• використання, як правило, вузькоспрямованих антен.

Специфічною особливістю космічного зв’язку є те, що ретранслятор зв’язку працює в умовах і під впливом космічного середовища. Крім того, істотно і те, що РЗ на ШСЗ являються необслуговуємими радіотехнічними об’єктами. Це підвищує вимоги до надійності та живучості апаратури ретранслятора [11, c. 34].

Висота польоту супутника зв’язку може досягати декілька десятків тисяч кілометрів, при цьому похилі дальності на відповідних ділянках будуть такого ж порядку. Отже, сигнали зв’язку на шляху розповсюдження повинні перекривати великі відстані і як мінімум два рази проходити через товщу земної атмосфери. Параметри сигналів будуть перетерплювати істотні зміни, до яких в першу чергу треба віднести велике за величиною (200 дБ) і змінне по часу загасання, можливі дисперсійні і поляризаційні явища, відчутні затримки сигналів, виникнення завад та перекручень.

Засоби масової інформації впливають на соціальне поводження особистості. У сучасному суспільстві система одержання знань про навколишній світ, про правила поведінки й пристосування до середовища давно вже повністю залежить від інформаційних потоків і каналів їхнього поширення.

Зміни в суспільстві відбуваються в результаті постійних комунікацій особистості із зовнішнім миром. Однак, у цьому змісті, російське суспільство все-таки відрізняється від західного насамперед у тім, що комунікаційний прорив, що мав місце на рубежі 90- х років, викликав більше радикальні й динамічні зміни в Росії, чим в інших країнах, де потоки інформації стабілізувалися набагато раніше й не робили такого сильного впливу на суспільство в історично короткий проміжок часу. Процес входження Росії в систему світових комунікацій супроводжувався зрушеннями й розривами в нормативному укладі російського суспільства, тобто у відносно цілісній системі соціальної взаємодії, що створювалася століттями на основі релігійних і ідеологічних установок, які послідовно засвоювалися національною культурою. Іншими словами, протягом багатьох століть спостерігалося відтворення традиційних моделей взаємодії, що припускали стійкі форми й норми міжособистісного й групового спілкування, обміну ідеями, знаннями й інформацією.

У сьогоднішніх умовах, що склалися за якісь 10 років, скріплений емоційними й ідеологічними зв’язками соціум поступово розпадається на окремі групи, що не мають загальних установок і бомбардуємі потоками інформації. Користуючись термінологією німецького соціолога Ф. Теніса, можна сказати, що відбувається процес, багато в чому подібний до переходу від суспільства, скріпленого традиційними фізично-органічними взаєминами (турбота про бідних і слабких, пов’язана із задоволенням від володіння владою, можливістю розпоряджатися долями маси людей), до суспільства, складеному зі своєкорисливих індивідів, ворожих один одному, але утримуваних від зіткнень різними договорами або контрактами. На відміну від першого типу суспільства, суспільство, організоване по другому принципі, піддано швидким змінам і штучно по своїй природі, і якщо перше є своєрідним «живим організмом», те останнє виступає як «механічний агрегат і артефакт» [7, c. 35].

Сьогодні суспільство самих великих міст має всі ознаки сучасного інформаційного суспільства. Сучасна соціальна модель особистості являє собою людини, що має у своєму розпорядженні всі необхідні засоби комунікації. Він повинен бути підключений до глобальної мережі комунікацій, і чим більше викликів у мережу він приймає або здійснює, тим більше він відповідає правилам і способу життя, прийнятому в інформаційному співтоваристві. Саме така модель відтворена сучасною системою комунікацій і, можливо, такі форми «включеності» у комунікативні мережі будуть визначати нову, невідому нам дотепер форму існування.

Винахід телеграфу в XІХ ст. і швидкий ріст нових телекомунікативних технік XX ст., починаючи з телефону й закінчуючи комп’ютерною комунікацією, уважаються початком радикальних змін. Їхній зміст полягає у відторгненні телекомунікації від транспортних технік. Поширення комунікації більше не залежить від використання засобів транспорту, як це відбувалося із друкованою продукцією.

Відбувається моментальне подолання просторових і тимчасових бар’єрів: за подіями стежать у те саме час мільярди людей у різних куточках Землі. Такого не було ні в одну попередню історичну епоху. Мова повинна йти також про зрослу частоту міжконтинентальних телефонних розмов і про далекі подорожі.

У світовому співтоваристві моментально поширюються не тільки потоки інформації, але й будь-які соціальні нововведення, інтелектуальні відкриття. Держави запозичать в інших держав програми соціального захисту, структури шкільної системи й т.д. Взаємообмін неминуче веде до гомогенізації світового суспільства, підвищенню ступеня його однорідності: молоді росіяни одягаються так само, як їхні однолітки в Лондоні або Нью-Йорку, однаково проводять дозвілля й розділяють загальні музичні переваги.

В 1960-ті роки канадський соціолог Маршалл Маклюен висунув концепцію переходу сучасного суспільства від «галактики Гуттенберга» до «галактики Маклюена». Якщо культурним символом традиційного суспільства виступало друкарство й друковане слово, що перетворили європейське населення в поголовно грамотне, то сьогодні головним каналом інформаційного обміну виступають телебачення, радіо, кіно, Інтернет. Винахід фото, кіно, відеозображення робить візуальний образ ключовою одиницею нової культурної епохи. Апофеозом «галактики Маклюена» можна вважати повсюдне поширення телебачення, що змінило не тільки середовище масових комунікацій, але звички й стиль життя значної частини людства. На думку іншого відомого соціолога М. Кастельса, сьогодні народжується нова культура — «культура реальної віртуальності». Реальна віртуальність — це система, у якій сама фізична реальність занурена у віртуальні образи, у вигаданий мир, де зовнішні відображення не просто перебувають на екрані, але самі стають життєвим досвідом [19, c. 54].

Сучасність володіє не тільки позитивними, але й негативними рисами. Одна з них відчуження. І не тільки в області праці, але й у політику, культурі утворенні, релігії, мистецтві відпочинку, родині й т.п. Огюст Конт одним з перших указав на ряд негативних рис нового соціального порядку. Ця концентрація робочої сили в містах, установка на одержання прибутку, використання у виробництві досягнень науки й техніки, виникнення антагонізму між хазяями й найманими робітниками, посилення соціальної нерівності, формування економічної системи, заснованої на вільному підприємництві й конкуренції.

Інша негативна риса — аномія. Це стан безнормативності, коли панують анархія й соціальний хаос, люди відриваються від корінь, біжать у перекручення й самогубство. Погроза ядерної війни й можливість тотального самознищення людства — останній аргумент проти сучасності.

У глобального суспільства є свій темний двійник — великий набір тіньових, асоціальних і просто злочинних видів діяльності, що швидко здобувають глобальний характер. Процес глобалізації, що серйозно змінив мир, найбільше зіграв на руку саме криминалитету. Прозорість границь, спрощення обміну інформацією, безпрецедентний ріст обсягів міжнародної торгівлі й інвестицій вирвав з рук урядів країн миру ряд важелів, які раніше дозволяли успішно протистояти криміналу.

Телефон, телевізор і комп’ютер, як основні технічні засоби масових комунікацій, з’явилися в нашім житті не тому, що вони зовсім необхідні й незамінні. Справді, суспільство нормально функціонувало без телефонів усього лише менше століття тому назад, а без комп’ютерів і того менше. В 2- й світовій війні широкомасштабні бойові дії й керування мільйонними арміями здійснювалися без допомоги електронних обчислювальних і запам’ятовувальних пристроїв. Сьогодні ж практично всі види зброї цілком і повністю управляються комп’ютерами, а роботу банківської системи взагалі неможливо представити без таких. Ми звикли пояснювати таке повсюдне впровадження електронних засобів взаємодії простим прагненням людей підвищити ефективність своєї діяльності, полегшити працю й охопити як можна більше число споживачів. Однак, як стверджують багато соціологів- економістів, господарська активність людей не завжди визначається лише набором раціональних мотивів поводження. Фактично, «людина спонукається до господарської дії цілими комплексами мотивів, які беруть свій початок із трьох основних джерел: інтересу, соціальної норми й примуса» [2, c. 85-86].

Причому із всіх перерахованих вище мотивів сам дивним і маловивченим є соціальні норми, які більшістю людей пояснюються словами «так прийняте», але майже ніколи не бувають раціональними. Тому й виникаючі із сучасної комунікативної системи моделі взаємодії не завжди припускають раціональне пояснення.

Це підтверджує й один із провідних сьогоднішніх дослідників соціальних систем Ніклас Луман: «Комунікація не має мети… вона відбувається або не відбувається — і це все, що можна про неї сказати… Саме собою зрозуміло, що оскільки самовідтворення системи функціонує, усередині комунікативної системи можуть утворюватися цілеспрямовані  епізоди».

Отже, спостерігаючи, як мир поступово перетворюється в глобальну комунікаційну систему, у якій суспільства розпадаються на окремі групи, що перетікають, залежно від постійно мінливих політичних і економічних пріоритетів, з однієї соціальної мережі в іншу, ми можемо лише сказати, що очевидний сенс існування цих суспільств — мереж полягає в безперервному обміні інформацією[8, c. 46].

Розділ 2. Організація й застосування багатоканального зв’язку

Найбільш загальне визначення багатоканального зв’язку може бути сформульоване в такий спосіб: багатоканальний зв’язок — це економічно доцільно організований зв’язок на будь-які відстані. У зазначеному визначенні відсутня характеристика повідомлень і сигналів, які повинні бути передані внаслідок того, що принципи багатоканального зв’язку використовуються для передачі будь-яких сигналів повідомлень. У визначенні також не зазначено, по яких трактах здійснюються передачі сигналів, тому що принципи багатоканального зв’язку застосовуються при передачі повідомлень по будь-яких трактах.

Поняття будь-якої відстані, застосована у визначенні, означає, що багатоканальний зв’язок може бути організований як на досить великі відстані (тисячі, десятки й сотні тисяч км), так і на порівняно малі відстані (одиниці км і менше). Нарешті, поняття економічної доцільності означає, що прийняття того або іншого технічного рішення при організації зв’язку вимагає орієнтування насамперед  на економічну сторону питання, прагнення до того, щоб це рішення було отримано з найменшими витратами.

Багатоканальний зв’язок одержав широке поширення на залізничному транспорті. Особливо велике значення цей зв’язок здобуває у зв’язку з розкиданістю підрозділів залізничного транспорту на більші відстані.

Керування роботою окремих господарських одиниць вимагає організації між командними пунктами (Міністерство шляхів сполучення, керування доріг і т.п.) і низовими організаціями оперативної (наприклад, телефон) і документальної (телеграф, передача даних, факсиміле) зв’язку.

Забезпечення оперативної звітності й збору даних від окремих підрозділів для фіксації проробленої роботи й складання оперативних планів можливо тільки при чітко працюючому оперативному й документальному зв’язку.

Організація різних видів оперативно-технологічного зв’язку вимагає створення між окремими станціями, вузлами й адміністративними пунктами відповідного числа каналів зв’язку. Канали можуть бути отримані з використанням відповідної апаратури, що забезпечує ведення декількох незалежних телефонних розмов по одній лінії передачі.

Ідея утворення декількох одночасно діючих каналів зв’язку по загальній лінії передачі з використанням струмів різних частот була висловлена в 1860 році Г.И. Морозовим. Після винаходу телефону Г.Г. Ігнатьєвим в 1880 році запропонував схему для одночасної передачі телеграфних і телефонних сигналів, засновану на їхньому поділі прототипами електричних фільтрів. Таким чином, був покладений початок принципу частотного поділу різних зв’язків, що утворюються по загальному ланцюзі. У той же час у Франції Пікар і Кайло розробили схему одночасного телеграфування й телефонування, побудовану за принципом урівноваженого мосту [31, c. 52-53].

Практичне створення багатоканальних телефонних систем передачі стало можливим після винаходу в 1895 році радіо А.С. Поповим, електронних ламп і застосування їх для посилення, генерації змінних струмів, їхньої модуляції й демодуляції, розробки теорії й методів проектування електричних фільтрів, вирівнювачів і інших елементів.

Перша чотирьохканальна апаратура високочастотного телефонування (так називали раніше системи передачі) була уведена в дію в США на ділянці Балтімор — Пітсбург в 1918 році. У СРСР багатоканальний телефонний зв’язок стали застосовувати на початку 20- х років. Перша вітчизняна апаратура високочастотного телефонування на одна розмова, розроблена під керівництвом П.А. Азбукіна при участі Я.І. Великіна, була встановлена на ділянці Ленінград — Бологе. В 1926 році під керівництвом В.Н. Листова створена апаратура, що дає можливість організувати три телефонних канали на повітряних кольорових ланцюгах. У наступні роки був освоєний випуск більше зробленої апаратури з передачею електричних коливань несучої частоти СМТ-34 і слідом за нею апаратури без передачі по лінії струму несучої частоти СМТ-35. Ця апаратура була використана для організації телефонного зв’язку Москва — Хабаровськ. В 1940 році була закінчена розробка 12-канальної системи передачі по повітряних кольорових ланцюгах.

У післявоєнні роки послідовно проводилася модернізація апаратури виборчого зв’язку із селекторним викликом спочатку на базі електронних ламп, а потім і напівпровідникових приладів, почали випускати трьохканальну (В-3) і дванадцяти канальну (В-12) системи передачі по повітряних кольорових ланцюгах і систему передачі ВР-3 по сталевих повітряних ланцюгах.

З початку 50- х років велика увага приділяється створенню систем передачі по кабельним непупинізованим ланцюгах. Так, в 1951 році була розроблена 12- канальна система передачі ДО-12 і 24- канальна система передачі по симетричних кабельних ланцюгах ДО-24. З 1956 року в ряді країн і в тому числі в СРСР велися розробки багатоканальних систем передачі з імпульсно-кодової модуляції (ИКМ), принцип якої був запропонований А.Рівсом наприкінці 30-  х років.

Оперативно-технологічний зв’язок пройшов тривалий шлях розвитку на основі розробки й послідовної модернізації своєї технічної бази, а також пошуків нових технічних рішень. Наявні тепер на залізничному транспорті пристрою оперативно-технологічного зв’язку були створені в результаті багаторічної праці великого колективу транспортних фахівців.

Першим видом транспортного оперативно-технологічного зв’язку в нашій країні був поїзний диспетчерський зв’язок, що з’явився в 1921 році. У ній використовувалися групові фізичні ланцюги повітряних ліній зв’язку. Виклик проміжних станцій здійснювався посилкою з розпорядницької станції імпульсів постійного струму, а сигнал виклику приймало електромагнітний виборчий пристрій — селектор. По цьому терміну й всьому зв’язку в цілому одержала назву «селекторної». Аналогічна система селекторного зв’язку була використана для створення постанційного й лінійно-колійний зв’язка, а надалі  — апаратури дорожнього розпорядницького зв’язку й на її основі — апаратури зв’язку нарад [23, c. 87-88].

Традиційний спосіб побудови оперативно-технологічного зв’язку на базі використання групових фізичних ланцюгів має істотний недолік, що полягає в тім, що число фізичних ланцюгів повинне бути дорівнює числу зв’язків, що уторюються. З урахуванням ланцюгів для обхідних каналів на апаратурі систем передачі це приводить до необхідності застосування на транспортних лініях зв’язку кабелів великої ємності (до 14 четвірок). Для скорочення цієї ємності розроблена система передачі ДО-24Т, призначена для ущільнення двокабельних ліній передачі. Вона дозволяє включати проміжні пункти виборчого зв’язку безпосередньо в канали ТЧ.

Створення цієї апаратури викликало необхідність розробки комплексу додаткових пристроїв для сполучення чотирьохпроводного тракту групових каналів ТЧ із апаратурою проміжних пунктів.

Поряд із цими розробками ведуться пошуки нових принципів побудови апаратури групового зв’язку й способів організації групових каналів на базі цифрових систем передачі з імпульсно-кодовою модуляцією. Використання цих способів разом з найсучаснішою  елементною базою забезпечить значне підвищення якості й надійності зв’язку.

Розділ 3. Організація далекого телефонного зв’язку

За давніх часів, на зорі телефонії, міжміські дзвінки комутирувалися операторами, голосом, що повідомляв наступний по маршруті дзвінка операторові про установку з’єднання. Таким чином, для здійснення далеких дзвінків задіявся цілий ланцюжок операторів.

Із впровадженням автоматичного далекого зв’язку була встановлена система дистанційного керування вилученим комутуючим устаткуванням. Справа в тому, що пульсової набір (використовує переривання постійного струму) не може пройти безпосередньо крізь канали далекого зв’язку, що мають по шляху безліч підсилювачів і перетворювачів сигналу, типу апаратури ущільнення. Таким чином, для керування вилученою стороною було потрібно або використання спеціальних керуючих каналів, або передача тонових сигналів поза смугою частот звичайного телефонного зв’язку, або передача усередині цієї смуги ( 300-3000 Гц).

Передача позаполосних сигналів — розширення цієї смуги для транкових (між центральними АТС пунктів зв’язку) каналів, що вимагало заміни всіх підсилювальних пристроїв і приводило до зменшення кількості ущільнених каналів по кожній парі. Все це було пов’язане з додатковими витратами, і АТ&Т, що вперше впроваджувала автоматичну телефонію, обрала найдешевший  спосіб — передачу керування в робочій смузі телефонного каналу.

До теперішнього часу ця сигнальна система стала стандартом де-факто по усьому світі й описана в рекомендаціях МККТТ. Країни, що приєднувалися до всесвітньої системи зв’язки, змушені були використовувати цей неідеальний інтерфейс або встановлювати устаткування що транслює.

Для розуміння процесу далекого зв’язку варто зрозуміти загальні принципи побудови телефонних мереж. Розрізняють кілька рівнів (рангів) мережі. Перший рівень — місцевий (локальний), що використовує локальні АТС із основним абонентським пулом на 10 000 номерів. Економічно вигідно поєднувати на одній станції трохи ( 2-5) таких пулів. Ємність пула обумовлена технічними міркуваннями, і тісно пов’язана з конструкцією комутуючих пристроїв. Так, у координатних комутаторах використовується т.зв. тандем, що з’єднує абонентський шлейф одним своїм рухливим плечем з одним проведенням зі складань абонентських шлейфів, комутируючи номера діапазону (з’єднання тисяч — сотень) а іншим — з іншим проведенням складань, виконуючи з’єднання десятків — одиниць. Технічно пристрій представляє із себе рухливий у двох площинах контакт, що сковзає по складальному полю. Набір тисяч рухає контакт по вертикалі, а сотень — по горизонталі. Набір десятків — одиниць надає руху  другому апарату тандема.

Абонент, що зняв трубку на своєму апарату, підключається до вільного тандема, про що його сповіщає сигнал готовності станції (безперервний тон частотою 425 Гц). У випадку зайнятості всіх складальних апаратів абонентові посилає сигнал зайнятості станції — «вказівний сигнал», (рідка ситуація на сучасних АТС, оснащених достатньою кількістю складальних апаратів) [31, c. 68-69].

На кожній станції є канали передачі набору на вилучені станції. Набір перших цифр (префікса) вибирає вилучену станцію (або цю же станцію для «сусідніх» префіксів). По каналі передачі подальший набір проходить на вилучену станцію (того ж рівня) (на кожний префікс — свій канал, при цьому використовується один фізичний канал на кілька вихідних зв’язків з іншими АТС за рахунок Икм- Мультиплексного ущільнення, або, на більше сучасних — пакетне ущільнення й передача по протоколі Х.25) і відбувається вже на ній на обраному тандемі. При далекому з’єднанні набір коду далекого зв’язку (у Москві — цифра 8) підключає абонента до станції далекого зв’язку. Набір коду регіону вказує станції вибрати маршрут зв’язку по країні. При наборі міжнародного коду подальший запит передається на міжнародну станцію. На станції далекого зв’язку включається також розрахункове встаткування, що по системі АОН визначає номер зухвалого абонента й готується нараховувати рахунок за розмову. Із цього часу подальший набір іде на далекому кінці й неможливий з використанням постійного струму. Тому на станції далекого зв’язку включене встаткування, що транслює пульсової набір у двухчастотний код (стандарт визначений специфікацією МККТТ R 1-2). По закінченні набору номера це встаткування формує керуючий кадр, обрамлений кодами КР1 на початку кадру й ST наприкінці , і посилає викликуваній стороні. Наприклад, номер у Техасі, Амарільо, що набирається клієнтом як 1+ 806-258-1234 транслюється в КР1+ 806-258-1234+ST. Таким чином, двочастотна (ДЧ) посилка містить код регіону (806), префікс станції регіону(258) і номер в абонентському пулі(1234). Важливо відзначити, що префікс коду регіону доповнюється ліворуч нулями до трьох знаків. Так, наприклад, код Японії (81) представляється як 081, а Росії (7) — 007, хоча зухвалий абонент набирає 81 або 7 відповідно. Крім того, устаткування може транслювати номер для з’єднання по інших маршрутах, скажемо, у Японію через Америку :), якщо лінії зайняті щільними траффіком або несправні. Для маршрутизації на вилученій стороні (у країні призначення) може бути запитана автоматична операторська служба, що повертає код маршруту, використовуваного для зв’язку з даною країною в цей момент. Таким чином,  реальне посланий закодований у Дч-Посилці номер може відрізнятися від набору клієнтом, і визначається роботою устаткування.

Важливо розуміти, що передача набору в ДЧ посилках іде між центральними станціями далекого зв’язку регіонів, по транковій мережі (канали СЛ), a пульсової набір використовується тільки в абонентській лінії (канали ЧЕРВОНИЙ) для передачі від абонента до його АТС.

Тому що для передачі ДЧ посилок використовуються сигнали в смузі частот, що укладається в розмовну, існує можливість безпосередньої передачі таких посилок від клієнта до встаткування. У деяких обставинах устаткування буде приймати ці посилки й виконувати з’єднання, підкоряючись ім. Система виділення транкових каналів діє в такий спосіб: коли станція далекого зв’язку (на зухвалій стороні) одержує запит на з’єднання, вона переглядає наявні вільні транкові лінії. Для сигналізації про те, що лінія вільна, використовується поданий на неї тональний сигнал частотою 2600 Гц. (передавач +-2 Гц, приймач +-20 Гц на рівні -6 дб). Регістр переглядає всі наявні лінії по черзі на предмет наявності на лініях цієї частоти, і знайшовши таку, робить підключення до неї, уважаючи її вільної. При цьому сигнал 2600 Гц знімається з лінії, індицируючи її зайнятість (параметри приймача частоти 2600 Гц нормуються також на завадостійкість до спрацьовування від розмовних струмів (з імовірністю 10^-4) і затримку спрацьовування на з’єднання — 50..120 мс, на роз’єднання — 30..80 мс). Далека станція викликуваної сторони, помітивши провалля сигналу 2600 на одній з ліній, підключає свої Дч- Транслятор і тандем на лінію, і, таким чином, готова до прийому й набору номера, переданому із зухвалої станції, що й відбувається.

Коли викликуваний абонент піднімає трубку, відбувається зняття лінії з тандема й безпосереднє з’єднання абонента з нею, звільняючи тандем для інших наборів. Відбувається розмова. Коли викликуваний абонент вішає трубку, далека станція відключає лінію від його шлейфа й подає в неї сигнал 2600 Гц, що означає, що розмова кінчена й лінія вільна. Зухвала сторона, прийнявши цей сигнал, завершує нарахування рахунку за розмову й відключає зухвалого абонента від транка. Саме тому (що відразу по приходу сигналу 2600 Гц транк відключається), що викликає абонент не чує цього сигналу, а зовсім не тому, що в ланцюгах установлені смугові фільтри. Ніяка така фільтація в розмовній смузі частот не виробляється.

Перехоплення управління полягає в тому, щоб після установки з’єднання послати в лінію із зухвалої сторони сигнал частотою 2600 Гц. Устаткування на обох станціях інтерпретує це як команду розірвати з’єднання, що й відбудеться. Абоненти на обох сторонах почують короткі гудки. Однак, устаткування робить скидання не відразу, а через приблизно 2 сек. Якщо сигнал 2600 перервати до витікання цього часу (0.8 сек), транк буде відключений, але зухвалий абонент залишиться підключеним до своєї АТС далекій з.

Закінчення дії сигналу станція інтерпретує як вхідний запит від вилученої станції, куди вироблялося останнє підключення (устаткування ще не скинулося). Найважливіше , що станція абонента буде: чекати приходу ДЧ посилки з вилученої станції; не нараховувати рахунок, тому що це — справа вилученої станції.

Відповідно, що викликає абонент за допомогою Синього Блоку видає в лінію емуляцію ДЧ посилки вилученої станції, змушуючи встаткування своєї станції виконувати з’єднання. Його станція буде думати, що працює під керуванням вилученої станції, і виконає зазначене їй (а насправді   — абонентом-блюбоксером) з’єднання.

Завершення зв’язку досягається посилкою абонентом у лінію сигналу 2600 Гц і опусканням своєї трубки, що означає для станції датс1, начебто вилучений абонент повісив трубку і його станцію датс2 звільнила транк. Якщо Аб.1 не опустить трубку й зніме сигнал 2600 Гц після закінчення 1…2 з, він знову одержить датс1 у своє розпорядження [23, c. 115-117].

Отже, провідні види зв’язку використовують для багатоканальної передачі даних. Організація різних видів оперативно-технологічного зв’язку вимагає створення між окремими станціями, вузлами й адміністративними пунктами відповідного числа каналів зв’язку.

Висновки

З розглянутого вище можна зробити наступний висновок, що радіорелейний зв’язок володіє перевагами такими як:

• багатоканальність, високу пропускну здатність;
• велику дальність зв’язку;
• дуплексність каналів і трактів:
• сувору нормованість якісних показників і електричних характеристик каналів і трактів, низький рівень в них шумів і завад.

Встановлені загальні показники для цифрових і аналогових систем РРЛ, а також параметрів РРЛ. До них відносяться: коефіцієнт готовності, напрацювання на відмову, потужність передавача, шум-фактор приймача та ін. Для цифрових РРЛ основним критерієм є кількісний показник ймовірності помилок, а не рівень шумів.

Для сучасних РРС дуже важливий високий ступінь уніфікації і стандартизації апаратури, тому що він дозволяє значно зменшити витрати на розробку, виробництво і експлуатацію систем.

Також ми бачимо, що системи РР зв’язку нашої держави дуже застарілі та потребують негайного вдосконалення.

До основних достоїнств радіоліній відносяться можливість установлення зв’язку на величезні відстані з рухливими об’єктами, а також висока швидкість установлення зв’язку. Основними недоліками радіозв’язку є: залежність якості зв’язку від стану; середовища передачі й сторонніх електромагнітних полів; низька швидкість; недостатньо висока електромагнітна сумісність у діапазоні метрових хвиль і вище; складність апаратури передавача й приймача; вузькополосність систем передачі, особливо на довгих хвилях і вище.

Канали можуть бути отримані з використанням відповідної апаратури, що забезпечує ведення декількох незалежних телефонних розмов по одній лінії передачі.

Історична тенденція розвитку масової комунікації складається насамперед  у тім, що постійно множаться канали поширення інформації (з XVІІ- XVІІІ ст. — в основному, технічні). При цьому кожне нове ЗМІ не скасовує минулі засоби комунікації й інформації, а займає свою нішу в певному історичному просторі — часу й змінює характер і конфігурацію інформаційно-комунікаційного середовища.

Комп’ютер сьогодні стає рядовим засобом спілкування, а в майбутньому може перетворитися в один з основних засобів комунікативної взаємодії. Якщо це дійсно відбудеться, то логіка комп’ютерних мереж неминуче почне перетворюватися в логіку спілкування сучасної людини. Тим самим Інтернет як «мережа мереж», тобто сучасна технологічна база інформаційно-комунікаційних потоків, обіцяє стати епіцентром розвитку сучасної організації соціуму.

У силу множинності охарактеризованих рис Інтернет-спілкування і їхньої різнорідності всесвітнє поширення віртуального спілкування вкрай неоднозначно по своїх наслідках. До позитивних наслідків розгортання Інтернету можна віднести, наприклад, розширення пізнавальних практик. До того ж, Інтернет, зводячи всі життєві сфери у віртуальну площину, незмірно збільшує кількість взаємодій і сама кількість соціальних областей, де відбуваються ці взаємодії, через що сукупна дія сколективізується й інтенсифікується. «Мозковий штурм» у десятки тисяч голів обіцяє в майбутньому стати сьогоденням інтелектуальним штормом.

До негативних наслідків поширення «віртуального» спілкування можна віднести наступне: скорочення соціальної взаємодії, звуження соціальних зв’язків (аж до самітності), розвиток депресивних ситуацій, аутизація дітей і підлітків, формування неадекватності соціальної перцепції й т.д.

Список використаної літератури

1. Аджемов А. Многоканальная электросвязь и каналообразующая телеграфная аппаратура [Текст] : Учеб. для техникумов связи по спец. 2305.03 / Артем Аджемов, 1989. — 414 с.
2. Багуц В.П., Тюрин В.Л. Многоканальная телефонная связь, М.., Транспорт, 2001.
3. Баева Н. Многоканальная электросвязь и РРЛ [Текст] : [Учеб. для электротехн. ин-тов связи спец. 0702] / Н. Н. Баева,, 1988. — 312 с.
4. Байков В. Монтаж оборудования многоканальной связи [Текст] : [Учеб. пособие для сред. ПТУ] / В. И. Байков, С. Н. Беседин, 1988. — 199,[1] с.
5. Берганов И. Проектирование и техническая эксплуатация систем передачи [Текст] : [Учеб. пособие для электротехн. ин-тов связи спец. 0708] / И. Р. Берганов, В. Н. Гордиенко, В. В. Крухмалев, 1989. — 270 с.
6. Гитлиц М. Теоретические основы многоканальной связи [Текст] : [Учеб. пособие для электротехн. ин-тов связи спец. 0708] / Максим Гитлиц, Александр Лев,, 1985. — 246 с. с.
7. Гниденко И. Надежность систем многоканальной связи [Текст] / И. И. Гниденко, Н. П. Трускалов, 1980. — 95 с. с.
8. Голиков Е.Е., Проектирование многоканальной связи на железнодорожном транспорте, М.., Транспорт, 2001.
9. Дурнев В. Основы построения систем передачи ЕАСС [] / В. Г. Дурнев, В. Д. Стандрик, 1985. — 208 с. с.
10. Емельянов Г. Многоканальная связь и каналообразующая телеграфная аппаратура [Текст] : [Учебник для электротехникумов связи, спец. 0735] / Г. А. Емельянов, А. И. Кобленц, 1982. — 224 с. с.
11. Загрузка многоканальных систем передачи с частотным разделением каналов [Текст] / [Н. Э. Попова, Д. Р. Бубман, Ю. П. Сурков, Н. В. Туркина], 1981. — 136 с. с.
12. Зеленин И. Передача дополнительной визуальной информации в составе телевизионного сигнала: Учеб. пособие / Воронежский гос. технический ун-т. — Воронеж, 2000. — 198с.
13. Зингеренко А. Системы многоканальной связи [] : [Учебник для электротехн. ин-тов связи спец. 0708] / А. М. Зингеренко, Н. Н. Баева, М. С. Тверецкий, 1980. — 439 с. с.
14. Зубарев Ю. Передача изображений [Текст] : [Учеб. для ин-тов связи спец. 2307] / Ю. Б. Зубарев, Г. Л. Глориозов, 1989. — 332,[1] с. с.
15. Зюко А.Г. и др. Теория передачи сигналов.- М.: Радио связь, 1986.
16. Зюко А.Г. и др. Теория электрической связи. –М.: Радио и связь, 1998.
17. Ишкин В. Аппаратура многоканальной связи по ВЛ СВН [] : матеріал технічної інформації / В. Х. Ишкин, Н. И. Строганов, 1986. — 67,[3] с. с.
18. Кириллов В. Телевидение и передача изображений [] : [Учеб. пособие для вузов по спец. 0708 «Многоканал. электросвязь»] / В. И. Кириллов, А. П. Ткаченко, 1988. — 318 с.
19. Кон Е. Передача данных в информационно-управляющих системах. Теоретические основы помехоустойчивой передачи и обработки цифровой информации: Учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по направлениям подготовки дипломированных спец. «Информатика и вычислительная техника» и «Информационные системы» / Пермский гос. технический ун-т. — Пермь, 2000. — 158с.
20. Кузьмин И.В.. Кедрус В.А. Основы теории информации и кодирования. –К.: Вища школа, 1986.
21. Липкин И.А. Основы статистической радиоьехники, теории информации и кодирования М.: Сов. Радио, 1978.
22. Лоссовский В. Формирование и передача сигналов. Теория информации и кодирование: Конспект лекций / Киевский международный ун-т гражданской авиации. — К., 1995. — 145c.
23. Марков М.В., Михайлов А.Ф. Сети и электросвязи, М.., Транспорт, 2001.
24. Метрологическое обеспечение систем передачи [Текст] : [Учеб. пособие для ин-тов связи для спец. 23.06 / Под ред. Б. П. Хромого, 1991. — 392 с. с.
25. Многоканальная электросвязь и РРЛ [Текст] : [Учеб. для ин-тов связи спец. 0702 / Н. Н. Баева, И. К. Боб-ровская, В. А. Брескин, Е. Л. Федорова], 1984. — 217 с.
26. Система передачи К-3600. Оборудование линии передачи [Текст] : збірник / Под ред. А. В. Лебедева, Б. П. Смирнова, 1986. — 238,[1] с. с.
27. Тюрин В. Многоканальная связь на железнодорожном транспорте [Текст] : [Учебник для вузов ж.-д. трансп.] / В. Л. Тюрин, В. Н. Листов, Д. В. Дьяков, 1980. — 552 с. с.
28. Фарбер Ю. Системы передачи с частотным разделением каналов [Текст] : [Учеб. пособие для техникумов связи, спец. 0734] / Юлий Фарбер, София Шадрина, 1979. — 279 с.
29. Хацкевич М.Н. Общий курс и правила технической эксплуатации железных дорог.- М.: Транспорт, 2003.
30. Хромов Е. Основы построения аналоговых систем передачи [Текст] : [Учеб. для электротехникумов связи, спец. 0734] / Е. И. Хромов, 1983. — 280 с. с.
31. Худов В.Н., Фельдман А.Б. Избирательная телефонная связь, М.., Транспорт, 2001