Таких принципів може бути безліч, тому розглянемо лише най важливіші.

1. Науковість у поєднанні з елементами мистецтва. Менеджер у своїй діяльності використовує дані та висновки багатьох наук, але водночас має постійно імпровізувати, шукати індивідуальні підходи до ситуації і до людей, що, крім знань, передбачає володіння мистецтвом міжособистого спілкування, вміння знайти вихід із певних безвихідних ситуацій.
2. Цілеспрямованість управління. Управлінський персонал має підкорятися принципу цілеспрямованості, тобто бути завжди зорієнтованим на розв’язання конкретних проблем, функціонувати не «просто так», а заради чого-небудь визначеного.
3. Функціональна спеціалізація у поєднанні з універсальністю. Суть цього принципу полягає в тому, що до кожного об’єкту управління існує свій підхід, який враховує його специфіку: футбольною командою неможливо керувати так, як акторами на сцені, а групою вчених — за аналогією з військовим підрозділом. Але оскільки в усіх випадках має місце керівництво людьми як такими, то повинен існувати певний універсальний підхід до них незалежно від того, — хто вони — солдати чи академіки, будівельники чи чиновники.
4. Послідовність управлінського процесу. Будь-який управлінський процес будується згідно з принципом послідовності, іншими словами, елементи чи стадії, з яких він складається, повинні вибудовуватись одне за одним у певному порядку.
5. Оптимальне поєднання централізованого регулювання керованою підсистемою з її саморегулюванням. Життя безперервне і безперервно треба контролювати і поведінку об’єкта управління, який весь час прагне вириватися з-під опіки.

З урахуванням останньої обставини важливим принципом менеджменту варто вважати оптимальне поєднання централізації й децентралізації.

6. Врахування особистих якостей працівника та громадської психології. Цей принцип тісно пов’язаний з іншими принципами, без яких саморегулювання неможливе, бо вони знаходяться в основі прийняття самостійних рішень.
7. Відповідність прав, обов’язків і відповідальності. Це один з найважливіших принципів управління. Надлишок прав порівняно з обов’язками веде до управлінського свавілля; недостача ж їх паралізує ділову активність, бо вияв надлишкової активності може призвести до значних неприємностей.
8. Забезпечення спільної зацікавленості всіх учасників управління в досягненні цілей фірми. Досягається шляхом мотивації, заохочення, а також максимального залучення виконавців у процес підготовки рішень на всіх стадіях роботи над ними. 9. Забезпечення змагання учасників управління. Мова йде не лише про прагнення виконати краще від інших доручену справу, що має всебічно стимулюватися керівництвом, а й про необхідність заохочувати конкуренцію при заміщенні посад у сфері управління.