Вступ

Міжнародні торговельні відносини — особливий тип суспільних відносин, що виникають між державами в процесі та з приводу обміну товарами та послугами. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними договорами, угодами, актами тощо. Оскільки суспільні відносини залежать від зовнішньої та внутрішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку значною мірою регулюються також актами та діями політичного характеру. Враховуючи масовість, різноманітність форм і динамізм цих договорів, контрактів, угод тощо, міжнародні торговельні відносини можна розглядати як об’єкт статистичного дослідження.

Кожна країна – учасник міжнародної торгівлі формує на основі своїх стратегічних інтересів та пріоритетів комплекс методичних та організаційних заходів щодо участі в міжнародній торгівлі, тобто свою торговельну політику, і визначає систему органів державного управління, відповідальних за її розробку та реалізацію. В дисертації розглянуто методологію та організаційний механізм розробки інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття рішень у галузі торговельної політики розвинених країн, зокрема США, Японії, Південної Кореї, та ЄС.

Прийняття управлiнського рiшення – це є вибiр однiєї з усiх можливих, на основi аналiзу, конкретних умов та прогнозування можливого впливу обраного варiанту на досягнення мети управлiння. У колективі ініціатива зміни рівня спілкування належить начальнику як працівнику наділеному більшою виконавчою владою, що зафіксовано в положеннях статутів. Зміна рівня спілкування підлеглим без згоди на це з боку начальника розглядається, як свідоме порушення професійної дисципліни. Якщо ритуальне спілкування в службовий час переважає порівняно з іншими рівнями, то в позаслужбовий час воно є переважно меніпулятивне чи гуманістичне. Порушення цього простого правила веде до ускладнень у взаємодії працівників, що позначається на виконанні службових завдань, але майже ніколи не стає предметом детального аналізу.

Вміння гнучко користуватися різними рівнями спілкування в умовах як службової, так і позаслужбової діяльності – це ознака керівника, як високопрофесійної людини в справі управління.

1. Торгівельна політика СОТ

У кожній з цих країн правове забезпечення торговельної політики розосереджено в різних національних законодавчих актах, деякі держави визнають пріоритет міжнародних угод понад норми власного національного законодавства (однією з таких країн є Японія). Огляд методологічної та інформаційно-аналітичної бази щодо формування торговельних політик зазначених країн засвідчив, що для України важливим є:

• порівняльний аналіз та узагальнення досвіду розвинених держав у цій сфері;
• вироблення на цих засадах аргументованих і науково обґрунтованих висновків, пропозицій та рекомендацій щодо можливого запровадження та використання організаційно-методологічних механізмів розроблення ефективних управлінських рішень стосовно міжнародної торгівлі.

Ефективність взаємодії держави з СОТ значною мірою залежить від наукового та організаційного рівня інформаційно-аналітичного забезпечення відповідної політики. Для підвищення цього рівня необхідне глибоке вивчення специфіки інформаційних потоків, які пов’язують керівні органи СОТ з урядами країн-членів та аплікантів цієї міжнародної організації.

Важливою складовою ефективного інформаційно-аналітичного забезпечення цієї політики є формування системи обміну інформацією між СОТ та її членами чи країнами-аплікантами. Приєднання тієї чи тієї країни до СОТ передбачає використання в практичній роботі органів державної статистики відповідної системи показників, яка діє в рамках спільного для всіх країн – членів СОТ інформаційного поля [1, c. 123-124].

Обмін інформацією між СОТ та аплікантом відбувається на кожній стадії приєднання держави до багатосторонньої торговельної системи. Процес же обміну інформацією між СОТ та її членами здійснюється здебільшого в рамках реалізації однієї з функцій СОТ – управління механізмом перегляду торговельних політик.

Періодичне надання інформації країнами – членами СОТ до органу з перегляду торговельної політики сприяє прозорості торговельних режимів і створює передумови для адекватного оцінювання ефектів впливу окремих членів на багатосторонню торговельну систему.

Організований у такий спосіб моніторинг торговельних політик країн – членів СОТ дає можливість керівним органам СОТ оперативно контролювати процес лібералізації міжнародної торгівлі, а урядам країн-членів та аплікантів СОТ – чітко усвідомлювати сутність власних торговельних політик, аналізувати й удосконалювати їх ефективність. У дисертації здійснено статистичний аналіз результатів моніторингу, на основі якого сформульовані висновки про основні тенденції розвитку міжнародної торгівлі.

Невід’ємною складовою статистичного забезпечення міжнародної торговельної політики в межах СОТ є моніторинг та оцінювання торговельних політик окремих країн з метою визначення впливу національної політики, розуміння урядами окремих країн змісту та результативності їх діяльності у сфері міжнародних торговельних відносин, прозорості та доступності інформації.

З урахуванням специфіки наявної статистичної інформації та рівня інформаційного забезпечення прийняття рішень в галузі зовнішньоекономічної діяльності доведена необхідність використання певного комплексу ефективних для досліджуваного об’єкту методів статистичного аналізу, які дають можливість в умовах невизначеності отримати необхідні результати. Зокрема, йдеться про доцільність застосування такого досить ефективного методу регресійного моделювання, як гравітаційне. Використання цього методу забезпечило можливість виокремлення та кількісного вимірювання впливу певних складових процесу торгівлі на торговельні потоки в цілому, а саме, визначення впливу зміни бар’єрів у міжнародній торгівлі [4, c. 47-48].

2. Особливості прийняття рішень в СОТ

У СОТ практикується прийняття рішень на основі консенсусу, хоча де-юре передбачене голосування. Тлумачення положень угод щодо товарів, послуг, ТРІПС, звільнення від прийнятих зобов’язань (вейвер) приймаються 3/4 голосів. Виправлення, що не торкаються прав і зобов’язань учасників, а також прийняття нових членів вимагають 2/3 голосів (на практиці, як правило, консенсусом).

Найбільш гостро питання ефективності участі в організаціях глобального характеру, якою є і СОТ, постає перед невеликими і найменш розвинутими країнами. Так, країни, що розвиваються, становлять майже 75 % загальної кількості учасників Світової організації торгівлі, причому їхня кількість постійно зростає, а отже, підвищується рівень їхнього потенційного впливу на міжнародну торгову політику.

І хоча прийняття рішень у СОТ побудовано за принципом «одна країна — один голос» із застосуванням механізму консенсусу, країни-учасниці з незначним переговірним потенціалом не завжди спроможні адекватно використовувати свої можливості і досягати визначених цілей. Це зумовлено існуванням перманентних суперечностей, що поглиблюються між членами цієї організації, адже кодекси та конвенції не завжди прийнятні всім без винятку країнам — як розвиненим, так і тим, які тільки-но стали на шлях ринкових перетворень або долають глибоку соціально-економічну кризу. Тому у відносинах між економічно розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, об’єктивно виникають проблеми і протиріччя стосовно багатосторонніх торговельних переговорів, а також у реалізації відповідних домовленостей.

Логічним розв’язанням таких проблем з боку найменш розвинутих країн і країн, що розвиваються, стало формування коаліцій та неформальних угруповань у рамках існуючих міждержавних організацій (на сьогодні коаліційні об’єднання успішно функціонують і в рамках таких міжнародних організацій, як ООН, МВФ, Світовий банк тощо) [3, c. 109-110].

Оскільки країни, що розвиваються, становлять переважну більшість країн — учасниць СОТ, то створені ними угруповання починають перетворюватись на впливову силу у межах даного міжнародного об’єднання, а саме, існування різноспрямованих коаліцій і груп неоднозначно впливає на ефективність функціонування всієї глобальної торгової системи. Створення таких коаліційних об’єднань допомагає країнам гідно представляти і захищати власні інтереси на світових форумах у випадках, коли досягнення їх прагнень неможливо провадити поодинці.

Сучасні коаліції і неформальні угруповання у межах міжнародних організацій перетворюються на потужний інструмент впливу на їхню політику і тактичні рішення. Це дає можливість менш розвинутим країнам або новим членами організацій швидше долучитись до процесів формування глобальної торгової політики, більш ефективно використовувати механізми реалізації національних економічних інтересів.

Коаліції та неформальні угруповання у міжнародних організаціях створюються на добровільних засадах, однак відрізняються термінами дії, характером установчих документів, розподілом функцій між учасниками, рівнем стійкості до зовнішніх впливів, гнучкістю у прийнятті рішень, типом країн-учасниць. При цьому неформальні угруповання є менш результативними, ніж коаліції. Останні також слід відрізняти за колом пріоритетних напрямів діяльності, наявністю у складі країн-учасниць регіональних інтеграційних угруповань, подібністю рівня розвитку країн-учасниць, типу організаційної побудови тощо.

У розвитку коаліційного руху в межах СОТ можна виділити чотири ключові етапи: I — у межах ГАТТ, II — у ході підготовки до Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів; III — під час Уругвайського раунду; IV — після створення СОТ. Сучасні коаліції в межах СОТ характеризуються різноплановістю охоплюваних питань, більшою стабільністю діяльності, організованістю, активністю, що підтверджується їх винятковим впливом на перебіг Дохійського раунду багатосторонніх торговельних переговорів.

Діяльність сучасних коаліцій та неформальних угруповань у рамках СОТ є органічною складовою процесу формування глобальної торгової політики як на національному, так і наднаціональному та глобальному рівнях. Існуючі асиметрії глобальної торгової системи, затяжний характер Дохійського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, посткризові умови розвитку світової економіки та економік країн — членів організації, дають підстави очікувати конструктивної активізації діяльності коаліцій та неформальних угруповань, причому не тільки в межах СОТ.

Активна участь України у коаліціях та угрупованнях СОТ, діяльність яких відповідає національним економічним інтересам нашої держави та пріоритетам її економічного розвитку, є вагомою передумовою підвищення ефективності участі в глобальній торговій системі [2, c. 149-150].

СОТ не перекреслює і не перерозподіляє увагу між малим і великим бізнесом на користь великого. Досвід країн-членів СОТ доводить це – так в провідних країнах-членах СОТ мале підприємництво визнається одним з головних чинників політичної та соціальної стабільності суспільства. Європейська Хартія Малого Бізнесу визначає мале підприємництво як хребет економіки ЄС, ключовим джерелом робочих місць та інкубатором бізнес ідей, а намагання ЄС побудувати нову економіку (за положеннями Хартії), будуть успішними лише тоді, коли мале підприємництво буде знаходитись у фокусі уваги як держави, так і усього суспільства. В Акті малого бізнесу, який затверджено Конгресом США, визнано, що збереження та розширення малого підприємництва становить як основу економічного благополуччя громадян країни, так і є основою національної безпеки США.

Вимоги СОТ не перекреслюють, а, навпаки, посилюють можливості держав щодо програм розвитку малого підприємництва.

Слід чітко усвідомлювати, що СОТ є лише інструментом, реальні результати застосування якого залежатимуть не тільки від формулювань та досягнутих домовленостей у міжурядових переговорах, але й від належного дотримання принципів СОТ у поточній діяльності Уряду.

Необхідно повніше використати передбачені СОТ механізми захисту економічних інтересів країни та забезпечення вітчизняним продуцентам рівних умов конкуренції на світовому ринку. Захист національного ринку повинен мати вибірковий характер, а об’єкти захисту слід визначати, виходячи з національної програми структурної перебудови економіки[4, c.39-42].

Висновки

Головними задачами СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та передбачуваності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту людей. Країни-члени СОТ вирішують ці завдання шляхом контролю за виконанням багатосторонніх угод, проведення торговельних переговорів, врегулювання торговельних суперечок у відповідності із визначеним організацією механізмом, проведення огляду національної економічної політики держав-членів, а також надання допомоги країнам, що розвиваються.

СОТ є організацією, під керівництвом якої: здійснюється нагляд за імплементацією Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі та пов’язаних з нею угод, Генеральної угоди з торгівлі послугами, Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності; проводяться періодичні огляди торговельної політики країн-членів; відбувається врегулювання торговельних суперечок на сонові правил, закладених в її правових нормах.

Процедуру прийняття рішень в СОТ регулює Стаття IX Марракеської Угоди. СОТ продовжує практику прийняття рішень шляхом консенсусу, яка застосовувалася згідно з ГАТТ 1947. Якщо не передбачено інше і рішення не може бути прийняте шляхом консенсусу, питання вирішується голосуванням. На Конференції Міністрів та засіданнях Генеральної ради кожний Член СОТ має один голос. У випадках, коли Європейські Співтовариства реалізують своє право голосу, вони мають кількість голосів, яка дорівнює кількості держав-членів ЄС, що є членами СОТ.

Список використаної літератури

1. Губенко В. Механізм СОТ в країнах з розвинутою економікою та можливості його застосування в України // Економіка АПК. — 2009. — № 6. —  С. 123-126
2. Олефір А.О. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / За наук. ред. канд. екон. наук. доц. Т.М. Циганкової. – К.: КНЕУ, 2007. – 660 с.
3. Олефір А.О. Деякі аспекти реалізації країнами національних економічних інтересів у рамках Світової організації торгівлі // Міжнародна економіка. Зб. наук. праць Інституту світової економіки і міжнародних економічних відносин НАН України. Вип. 36 / Відп. ред. В.Є. Новицький. – К.: ІСЕМЕВ НАН України, 2008. – С. 108-115.
4. Регулювання ринків товарів і послуг на засадах норм і принципів системи ГАТТ/СОТ. Кол. авт.: Осика С. Г., Пятницькій В. Т., Оніщук О. В., Осика А. С., Штефанюк О. В. — К.: УАЗТ, 2009.
5. Система світової торгівлі ГАТТ/СОТ в документах. — К.: УАЗТ, 2007.