«Приховані» неврози — неврастенія та істерія
З усіх форм неврозів найпоширеніші неврастенія та істерія.
Для неврастенїі характерні різка збудливість і підвищена виснаженість. Звичайні події і явища викликають негативну реакцію, будь-яке зауваження призводить до роздратування.
Підвищується чутливість не тільки до зовнішніх подразників, а й до відчуттів, що йдуть зсередини. Розвивається захворювання поступово, з’являються симптоми, які розцінюють як загальну фізичну втомлюваність. В одних випадках у клініці переважають симптоми підвищеної дратівливості і збудливості (запальність, нестриманість, виплескування емоцій назовні), в інших — процеси виснаженості (хворий постійно відчуває неймовірну втомлюваність, усе валиться з рук, увага швидко виснажується). Характерні порушення у вегетативній системі, з’являються різного роду соматичні зміни.
У барвистих тонах описує цей різновид функціональних розладів в одній зі своїх новел Анатоль Франс: «Хвороба безупинно видозмінюється, приймаючи найдивніші, найгрізніші форми: то це яструб шлункової виразки, то — змій запалення нирок, то вона раптово виявить жовтий лик розлиття жовчі, то — рум’яні щоки сухот, то судомно вчепиться страшною долонею ядухи… вона ознака всіх хвороб, що загрожують людському тілу».
Соматичні прояви істерії вкрай різноманітні. Одна людина б’ється в нападі, інша — ледве пересувається, у неї не діють ліва рука і нога. У третьої — напад задишки, клубок у горлі, що заважає ковтати. Четверта — розбита паралічем. П’ята — не може говорити. В усіх випадках ми маємо справу з тим самим захворюванням — істерією. Для цих пацієнтів той або інший розлад має певну бажаність, оскільки дає змогу знайти вихід зі створеного конфлікту.
Лікування психосоматичних розладів
Результат проведеного лікування залежатиме від характеру стосунків хворого і працівників сімейної медицини. Довірчі стосунки допоможуть якнайраніше виявити фізичну недугу хворого, з’ясувати її причини, наслідки захворювання. Співробітництво під час обговорення методів лікування сприятиме підвищенню ефективності лікування.
Місія сімейної медсестри полягає в тому, що вона допомагає хворому і родині досягти фізичного, розумового і соціального здоров’я в тих умовах, в яких вони живуть і працюють.
Медсестра повинна спланувати догляд у період хвороби, навчити членів родини елементів догляду, спонукати пацієнта до самообслуговування, допомагати йому зберегти незалежність і самостійність. Загальна мета лікувальних заходів — відновити адекватну реакцію на реальність, здатність пацієнта регулювати свою поведінку.
Часто пацієнти, які не знайшли допомоги в боротьбі з пси-хосоматичними проблемами, занепадають духом, опускають руки, зневірюються, відмовляються з’являтися серед людей, виникає загроза їхньої повної ізоляції. У такий період людина має схильність вживати алкоголь, наркотики, робити суїцидальні спроби.
Лікування включає:
- методи психотерапії;
- медикаментозні методи;
- методи соціотерапевтичного впливу, спрямовані на соціально-психологічну адаптацію.
Методи психотерапії дуже різноманітні:
1) методи особистісно орієнтованої психотерапії:
— індивідуальна (заснована на взаємодії особистостей медичного працівника і хворого);
— групова;
— сімейна (спрямована на зміну родинних стосунків, що впливають на виникнення захворювання);
— раціональна (заснована на логічному переконанні хворого, навчанні його правильного мислення);
2) методи сугестивної психотерапії: викликання в стані не-спання гіпнотичного або наркотичного сну, самонавіювання за Кує (перед засинанням або пробудженням), автогенне тренування тощо;
3) інші види:
— музикотерапія;
— бібліотерапія;
— імаготерапія;
— арт-терапія.
До методів, які може використати сімейна медицина, належать особистісно орієнтована індивідуальна психотерапія і раціональна психотерапія, що вивчають особистість хворого, щоб разом із ним виявити психологічні механізми виникнення
хворобливих станів і щоб хворий усвідомив сформовану ситуацію. На цьому підґрунті за допомогою логічного переконання і навчання стає можливим пошук шляхів розв’язання ситуацій, що травмують психіку хворого.
Медикаментозне лікування
Під час лікування хворих із психосоматичними розладами в загальномедичній практиці найбільшу ефективність серед психофармакологічних препаратів мають транквілізатори й антидепресанти, але нерідко застосовують психостимулятори, ноотропи, нейролептики. Іноді до них додають седативні препарати (бромкамфора, настойка кропиви собачої) або стимулю- вальні препарати рослинного походження (настойка женьшеню, лимонника, елеутерокока та ін.).
Транквілізатори справляють протитривожну, заспокійливу, міорелаксувальну, вегетостабілізувальну і снодійну дію:
- діазепам (седуксен, сибазон, реланіум) — таблетки 0,005 (5 мг), ампули по 2 мл 0,5 % розчину;
- мезапам — таблетки по 10 мг. Разова доза — 10 мг, добова — 20—30 мг;
- альпрозалам: таблетки по 0,25; 0,5 мг. Разова доза — 0,25—0,5 мг, добова — 1—2 мг.
Антидепресанти впливають на патологічно знижений настрій, депресію:
- азафен — таблетки по 25 мг, разова доза — 25—50 мг, добова — 100—200 мг;
- амітриптилін — таблетки по 25 мг, ампули по 2 мл 1 % розчину. Можна застосовувати перорально і внут- рішньом’язово. Разова доза — 12,5—25 мг, добова — 100—150 мг.
Ноотропні препарати стимулюють інтелектуальну діяльність, поліпшують пам’ять, підвищують стійкість клітин мозку до ушкоджувальних чинників:
- пірацетам (ноотропіл) — капсули по 0,4 г, таблетки по 0,2 г, ампули по 5 мл 20 % розчину. Разова доза — 0,4— 1,2 г, добова — 2,4—3,2 г;
- ацефен — таблетки по 0,1 г. Добова доза — 0,4—0,8 г. Вживати вранці і вдень;
- пантогам — таблетки по 0,25 і 0,5 г. Разова доза — 0,25— 0,5 г; добова — 1,5—3 г.
Психостимулятори активізують психічну і фізичну діяльність, підвищують фізичну витривалість, темп інтелектуальної діяльності:
- сиднокарб — таблетки по 0,005; 0,01 і 0,025 г. Разова доза — 5 мг, середньодобова — 10—12 мг.
Нейролептики виявляють антипсихотичну активність, усувають психомоторне збудження, впливають на галюцина- торно-маячні розлади:
- галоперидол — таблетки по 1,5 і 5 мг, ампули по 1 мл 0,5 % розчину. Разова доза 1—2 мг, добова — 15—30 мг.