1. Розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн  наприкінці 80-х- початку 90-х років

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80-х- початку 90-х років, коли ці країни приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Першою й головною особливістю сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв’язки, демонтаж планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлення в:

• демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій;
• наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним особам;
• стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм;
• відмові від відповідальності держави за операції та їхні наслідки будь-яких учасників зовнішньоекономічної діяльності;
• переході до розміщення державних експортних замовлень на конкурентній та добровільній основі.

Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створює принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економічна ефективність, співвідношення доходів та затрат виробників і споживачів матеріальних благ та послуг.

Другою характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн регіону на сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Основними напрямами даної діяльності країн Східної Європи є:

• відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та перехід до переважно економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
• зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі вільного ціноутворення практично на всі види продукції та послуг;
• послідовне зниження ставок експортного тарифу й запровадження уніфікованого імпортного тарифу;
• перехід до конвертованості національних валют для резидентів і нерезидентів спочатку по поточних, а згодом і по капітальних операціях, встановлення єдиного курсу національної валюти;
• підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;
• заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участі іноземного капіталу в процесі приватизації.

Наступна характерна особливість сучасних зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн полягає у зміні пріоритетів розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, різкому зменшенні ролі й значення взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну передусім з розвинутими країнами Заходу. На початку 90-х років питома вага взаємної торгівлі у зовнішньоторговельному обігу східноєвропейських країн скоротилась майже з 60% до менш як 20%. Зміна географічної структури зовнішньоекономічних зв’язків східноєвропейських країн зумовлена логікою перетворень, які відбуваються там. В умовах становлення конкурентного ринкового середовища в країнах регіону виробники та споживачі починають безпосередньо визначати товарну та географічну структуру динаміку зовнішньоекономічного обміну, розвиток нових форм зовнішньоекономічної діяльності, виходячи із співвідношення своїх доходів і затрат.

Тенденція диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків підтримується політикою східноєвропейських країн, деякі з них, передусім Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина, ставлять перед собою мету вступити до кінця 90-х років в ЄС. Цій же меті сприяє субрегіональне економічне співробітництво на основі дво- та багатосторонніх угод. Розширенню участі східноєвропейських країн у міжнародному поділі праці, посиленню відкритості національних економік сприяє їхній вступ та активна участь у діяльності міжнародних економічних організацій: Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі та тарифах, Європейському банку реконструкцій та розвитку й ін.

2. Проблеми інтеграції та особливості розвитку країн з перехідною економікою

Назріваюча протягом довгого часу криза наприкінці 80-х рр. охопила всі країни Центральної та Південио-Східної Європи. Вона проявилася в економічній, політичній, ідеологічній і моральній сферах. Політичне банкрутство керівництва правлячих партій, невправність адміністративно-командних методів управління і небажання більшості населення жити в умовах тоталітарного режиму — все це зумовило виникнення своєрідної революційної ситуації в цих країнах. У різних державах вона складалась і розвивалася неоднаково. Але загальним для всіх країн було прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих партій, встановити демократичну форму правління і на основі широкої демократії обновити соціально-економічне й політичне життя суспільства.

Різке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в національних економіках зумовили прихід до влади в країнах регіону суспільних сил, які прагнуть змінити економічну модель розвитку, створити соціальне зорієнтовану ринкову економіку. На рубежі 80—90-х років у країнах Східної Європи були прийняті програми ринкової трансформації, які визначили основні напрями, шляхи, методи й етапи перетворень: «програма Анте Маркевича» у СФРЮ (1989 р.); «план Бальцеровича» у Польщі (1989 р.); «план Клауса» у Чехословаччині (1990 р.); «плані Купи» в Угорщині (1990 р.); «Короткий виклад стратегії переходу до ринкової економіки» в Румунії (1990 р.); «Меморандум про економічну політику Російської Федерації», підготовлений піді керівництвом Є. Гайдара (1992 р.); «Програми економічних реформ та політики України» (1992 р.) та ін. Незважаючи на істотні розбіжності у визначенні та реалізації економічної політики, всі ці документи мають чимало спільних рис, пов’язаних з подібністю завдань і цілей ринкових перетворень.

Особливості інтеграційних процесів у Східній Європі полягали в тому, що, по-перше, тут переважали координаційні, а не ринкові методи і форми співробітництва; по-друге, інтеграція розвивалася переважно на макрорівні і не охоплювала безпосередніх виробників; по-третє, центр ваги інтеграційних заходів зосереджувався на сфері виробництва, а не на торгівлі, тобто вона мала розвиватися передусім як виробнича інтеграція.

Ураховуючи деякі внутрішні та зовнішні чинники, слід зазначити, що цей тип інтеграції виявився історично обмеженим і припинив своє існування в 1991 р. Адміністративно-централізовані форми управління економікою, перенесені в інтеграційну площину, виявилися неспроможними створювати динамічне і гнучке середовище, в якому реалізувалася б вільна, найефективніша комбінація чинників виробництва. Давши деякий поштовх для прискореного внутрішнього розвитку і взаємного співробітництва на початковому етапі, в подальшому ці інтеграційні форми перетворилися на гальмо сучасних соціально-економічних процесів у країнах РЕВ, де почали докорінно змінюватися і форми управління економікою, і вся суспільно-економічна структура. Головна спрямованість господарських реформ — перехід до ринкової економіки, витіснення директивно-бюрократичних форм організації внутрішньогосподарського життя. Ці радикальні перетворення детермінують необхідність переходу до нової інтеграційної моделі взаємодії цих країн. Проте досвід РЕВ має бути врахований в усій його багатоаспектності. Це був унікальний досвід інтеграції країн з різним рівнем розвитку продуктивних сил, народних господарств у цілому. Однак усі країни — члени РЕВ включились у єдину колективну організацію на формально однакових правах.

Найбільш розвинутою формою міжнародної інтеграції є Європейський Союз. За історично короткий термін ЄЕС перетворилося на один з головних економічних центрів світового господарства.

Інтеграція країн ЄЕС з іншими європейськими країнами здійснюється в рамках Європейської Асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), створеної в 1960 р. Угода між ЄС і ЄАВТ (1992р.) про утворення Європейського економічного простору (ЄЕП) має за задумом що підписали його сторін сприятиме поступовій адаптації учасників ЄАВТ до умов майбутньої співпраці в рамках ЄЕС.

З початку 90-х рр.. Спільнота змінило політику у відношенні колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Угоди, укладені з Польщею, Угорщиною та Чехословаччиною (1991), Болгарією та Румунією (1992 р.), передбачають: створення зон вільної торгівлі промисловими товарами, ослаблення обмежень для руху послуг, капіталів і з кількома обмеженнями — громадян, розширення співпраці в політичній і культурній галузях, включення інтеграційного законодавства ЄС в національне право східноєвропейських країн. Реалізація угод розрахована на період до 2001-2003 рр.. залежно від особливостей тієї чи іншої країни. Участь в ЄЕП має надати допомогу названим країнам в проведенні глибоких ринкових перетворень, подолання існуючого розриву в рівні господарського розвитку з країнами Західної Європи.

Як відомо, наприкінці 90-х рр. ХХ ст. 14 держав ЦСЄ та середземноморського простору (далі держав ЦСЄ) змінили вектор своєї зовнішньоекономічної політики і заявили про бажання інтегруватися до ЄС. Зі свого боку, і Європейське Співтовариство визнало їх офіційними кандидатами на вступ і почало переговорний процес про приєднання, який закінчився отриманням повноправного членства десятьма в травні 2004 р. (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словацька Республіка, Словенія, Угорщина та Чеська Республіка), а потім ще двома з 2007 р. (Болгарія і Румунія) з цих країн. З Хорватією та Туреччиною, які також вважаються кандидатами на вступ до ЄС, переговори про приєднання ще не почалися.

Зважаючи на досвід країн ЦСЄ в процесі їхньої інтеграції до ЄС, ми можемо проаналізувати основні можливості та загрози, що постають перед країнами-кандидатами на інтеграційному шляху. Можливості розглядаються нами як обґрунтування доцільності прагнення нашої країни до приєднання до ЄС, а загрози — як необхідність прийняття виважених рішень щодо швидкості такого приєднання.

Очікувалося, що в перші роки розширення на Схід викличе значний економічний тиск пристосування, який в галузях і фірмах зі слабкою структурою може призвести до болісних змін, банкрутств та додаткового безробіття з обох боків. Проте, як свідчить статистика, зростання безробіття не відбулося ні в країнах „старого» ЄС, ні в нових членах. Більше того, за останні 5 років квота безробітних скоротилася в усіх нових членах, за винятком Угорщини, а в Болгарії, Литві, Польщі, Словаччині та Чехії цей показник зменшився приблизно вдвічі [4].

Отже, події 1989—1990 рр. за своїм характером були революційними, оскільки кардинально змінювали характер суспільно-політичних і соціально-економічних відносин у регіоні.

Форми й методи демократичних революцій були різними — від «ніжної», або «оксамитової»‘, революції в Чехословаччині до кривавих зіткнень у Румунії, що призвели до численних жертв.

Висновки

Демократичні революції в Центральній та Східній Європі в 1989—1991 рр. стали однією з найважливіших подій другої половини XX ст. Вони зумовили недільки кардинальні внутрішні зміни, в країнах східноєвропейського регіону, а й викликали нове спІввідношення сил у Європі, нову структуру економічних і політичних відносин між великими державами. Настав край конфронтації між Сходом і Заходом, між СРСР і США. Закінчилася довга виснажлива «холодна війна».

Після революцій у країнах Східної Європи створено дієву багатопартійну структуру. Часом хаотична в деяких країнах, вона стала, однак, беззаперечною реальністю, незважаючи на те, що демократична традиція тут була обмежена або не існувала зовсім. Дуже важливо, шо після краху тоталітарного соціалізму затвердився конституційно-парламентський механізм зміни влади. За роки, що минули, така зміна відбулася в ряді країн уже декілька разів. Таким чином у країнах регіону створені демократичні правові державні установи.

У соціально-економічній сфері останнім часом відбувається масовий перерозподіл власності, створено необхідні умови для розвитку приватного сектора, що навіть зовні змінив вигляд східноєвропейських країн, їхніх столиць і міст. Темпи приватизації набагато вищі у Польщі, Словенії, Угорщині, вищі й економічні показники цих країн, реформи набули тут більш послідовного та радикального характеру, багато позитивних наслідків.

Темпи переходу до ринкової економіки у Румунії, Болгарії, СРЮ, Македонії, Боснії та Герцеговині значно відстають. Управлінська некомпетентність, реформістська та економічна неспроможність колишніх комуністів у новій подобі, їхні політичні прорахунки призвели до різкого зростання безробіття, посилення інфляції, падіння життєвого рівня населення у цих країнах. Такою с ціна непоквапливості, нерішучості, небажання і невміння провести радикальні реформи.

Список використаної літератури

1. Гладі І. Концепція «Воріт у глобльний світ» та інтеграція країн Східної Європи // Журнал європейської економіки. — 2003. — № 3. — С. 335-349
2. Глинкина С.П. Центрально-восточная Европа на пути в Евросоюз // Новая и новейшая история. — 2007. — № 3. — С. 46-65
3. Дудчак, О. «Східне партнерство» — песимістичні реалії // Зовнішні справи. — 2011. — № 9. — С. 36-39 ; Зовнішні справи. — 2011. — № 10. —  С. 56-59
4. Ковальова О. Інтеграційні стратегії країн Центральної і Східної Європи на сучасному етапі розширення Євросоюзу // Розширення ЄС. — 2003. — № 1. — С. 20-37
5. Кузьома О. Європейський союз та країни Центральної та Східної Європи: перспективи взаємовідносин // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2000. — Вип. 43 : Економіка. — С. 18-21