Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Предмет, об’єкт та методи макроекономіки

Вступ

Актуальність теми. Політична та соціальна ситуація в країні значною мірою залежить від економічного розвитку і немає життєво важливішої сфери для успіху держави, ніж її макроекономічний розвиток. Безробіття, інфляція, економічне зростання, ринки цінних паперів, процентні ставки, валютні обмінні курси тощо або прямо, або опосередковано впливають на наш добробут. Явища, з якими має справу макроекономіка, свідчать про притаманну їй внутрішню складність.

Макроекономічна теорія пояснює, як на економічний добробут бідних і заможних сімей впливають зміни в процентних ставках або темп інфляції. Вона з’ясовує, чому фірми можуть здобути або втратити значні суми грошей, коли змінюється економічне середовище, в якому вони оперують, незалежно від того, наскільки добре чи погано вони керують своїми справами. Як і чому змінюються загальні умови ділової активності, як це можна зрозуміти, пояснити, а інколи і передбачити?

Макроекономічні явища відбивають успіхи або невдачі будь-якої країни. Держава може впливати на господарські показники через економічну політику, зокрема, видатки, податки, зміну монетарної політики.

Макроекономіка досліджує чотири основні проблеми економічного життя суспільства — проблеми національного виробництва, зайнятості, середнього рівня цін та зовнішньоекономічних відносин. Метою кожної країни у сфері виробництва є високі темпи економічного зростання; у сфері зайнятості — високий рівень зайнятості та невелике вимушене безробіття; у сфері цін — стабільні ціни на вільних ринках; у сфері зовнішньоекономічних відносин — рівновага експорту та імпорту і стабілізація валютного курсу.

Тому мета нашого дослідження – з’ясувати предмет, об’єкт та методи макроекономіки.

 

1. Предмет та об’єкт макроекономіки

Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб’єктів і формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні.

Макроекономіка — це розділ сучасної економічної теорії, що вив-чає закономірності розвитку економіки як єдиного цілого.

Теоретичною основою дисципліни є:

  • теорія грошей;
  • теорія інфляції;
  • теорія зайнятості;
  • теорія економічних циклів;
  • теорія економічного зростання;
  • теорія економічної політики;
  • теорія зовнішньоекономічних відносин та інші.

Макроекономіка дозволяє знайти відповідь на питання:

Яким чином взаємодіють такі сукупні величини як безробіття та інфляція і як вони впливають на зростання національних обсягів виробництва?

Які причини та наслідки інфляції і як її можна подолати?

Чим обумовлюється рівень зайнятості і як можна зменшити безробіття?

Від чого залежить економічна кон’юнктура?

Які причини макроекономічної нестабільності?

Чому одна нація багатша або бідніша від інших?

Яка роль держави в регулюванні макроекономічних процесів?

Який вплив міжнародних процесів на національну економіку?

Макроекономіка вивчає економічний стан “здоров’я” держави в цілому. Предметом вивчення макроекономіки є аналіз ринкової системи. В центрі дослідження стоїть проблема ефективності, тобто як в умовах обмежених ресурсів досягти максимальної віддачі від здійснених витрат.

Об’єктом макроекономіки є національна економіка країни з урахуванням її відповідного типу, тобто історично визначеної економічної системи. Предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи.

У своїй основі економіка є емпіричною наукою. Спочатку вона допомагає пояснити світ навколо нас, а далі — виробити економічну політику, що ґрунтується на міцних економічних засадах і може підняти життєвий рівень людей в країні та за її межами.

Макроекономічна теорія — найбільш складний і, разом з тим, важливий розділ економічної науки.

Проблеми, що традиційно відносяться до макроекономічних, — це проблема зайнятості; величина виробленого національного доходу; динаміка ділового циклу; природа інфляції; світове господарство; економічне зростання.

Майже з самого свого початку макроекономіка була поділена на дві основні школи економічної думки. Кейнсіанці (та їхні неокейнсіанські спадкоємці) і монетаристи (та неомонетаристи) ведуть безжальну і невтомну битву, яка почалася з давньої полеміки з приводу втручання і невтручання уряду в економічне життя (так звана проблема інтервенціонізм). Кейнсіанці виходять з того, що ринки недосконалі, а уряди мають перевагу свого розуміння економіки. Монетаристи вважають, що політика і влада бюрократії не дозволяють урядам успішно виправляти невдачі ринків. Уряди обмежені у своїх впливах на ринкові процеси. Виходячи з таких засад, кожна зі шкіл використовує теорію і дані для підтримки її підходу.

Макроекономіка — це наука, що вивчає функціонування економічної системи в цілому.

На відміну від мікроекономіки, що розглядає головним чином поведінку окремого економічного суб’єкта, у макроекономіці досліджуються результати і наслідки діяльності всіх учасників.

У рамках економічної теорії макроекономіка представляє сукупність агрегованих економічних показників. Але щоб така «сукупність» перетворилася в «систему», необхідно було знайти залежності між цими показниками. Саме таке виявлення залежності між макроекономічними показниками складає предмет, макроекономічного аналізу.

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси:

  • макроекономічні показники — це результат зведення показників економічної діяльності окремих домашніх господарств і фірм;
  • макроекономічні закономірності відбивають тенденції масової поведінки на мікрорівні;
  • при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення, що домашні господарства і фірми приймають мікроекономічні рішення;
  • макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів і економічної політики держави.

Рівень розвитку країни значною мірою залежить від її економічної політики, фундаментом якої є макроекономічна теорія.

Економічна політика — це цілеспрямований вплив держави на виробництво, прибутки, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків і державних витрат.

Мета макроекономічної політики — підтримка повної зайнятості, стабільності цін і ефективного економічного зростання.

Макроекономічні чинники (рівень відсотку, інфляція, безробіття) впливають на рішення домашніх господарств про заощадження, споживання, інвестування, що у свою чергу, визначає розмір і структуру сукупного попиту. Тобто мікро- і макропроцеси взаємозалежні.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує агреговані величини:

  • валовий внутрішній продукт (ВВП) — а не обсяг випуску окремої фірми;
  • середній рівень цін — а не ціни на конкретні товари;
  • ринкова ставка — а не ставка відсотку окремого банку;
  • рівень інфляції, зайнятості, безробіття.

2. Характеристика основних макроекономічних суб’єктів

На макрорівні національна економіка зображується у вигляді взаємодії чотирьох суб’єктів: сектора домашніх господарств, підприємницького сектора, держави і закордону — на чотирьох ринках: благ, праці, грошей і цінних паперів.

Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарські осередки всередині країни, які постачають економіку ресурсами і використовують отримані за них гроші для придбання благ і задоволення власних потреб. Домашні господарства виявляють три види економічної активності:

  • пропонують засоби виробництва, що знаходяться в їхній приватній власності;
  • споживають частину одержуваного доходу, купуючи споживчі блага;
  • зберігають решту доходу, купуючи цінні папери і нерухомість.

Підприємницький сектор являє собою сукупність усіх фірм, зареєстрованих всередині країни і створених для виробництва і реалізації благ. Економічна активність даного сектора зводиться до:

  • попиту на засоби виробництва;
  • пропозиції благ;
  • інвестування.

Державний сектор — це всі державні інститути і заклади, що виробляють суспільні блага і надають їх споживачеві безкоштовно, тобто без безпосередньої оплати кожної споживаної одиниці блага. До числа найважливіших благ належать: безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної соціальної і виробничої інфраструктур. Економічна активність виявляється в:

  • закупівлі благ;
  • стягненні податків;
  • пропозиції грошей.

Сектор закордон складається з економічних суб’єктів, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, а також іноземних державних інститутів.

Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом і національними валютами.

3. Методи та моделі макроекономіки

Методологія макроекономічних досліджень базується на постановці емпіричної задачі, виявленні реальних фактів, їх узагальненні і виведенні принципів або економічних теорій, які потім кладуться в основу розробки економічної політики держави.

Методологія — це система наукових знань про шляхи та методи, засоби, інструменти пізнання істини. Методологія макроекономіки ґрунтується на системі найбільш загальних принципів, методів та способів пізнання економічних систем.

У найзагальнішому плані методологія макроекономіки ґрунтується на двох основних складових: загальнонаукових методах пізнання, які включають діалектику та логіку, та специфічних, що включають агрегування, принцип рівноважності, економіко-математичне моделювання, прогнозування тощо.

Логічний принцип макроекономічного дослідження пов’язаний з тим, що логіка понять, категорій, принципів і законів макроекономіки як науки є теоретичним відображенням логіки об’єктивних макроекономічних явищ і процесів.

Діалектика як метод пізнання передбачає розгляд усіх явищ і процесів з моменту їх виникнення у певних формах до моменту їх переходу в іншу форму. Діалектичний методу у свою чергу, має складну структуру: єдність конкретного й абстрактного, аналізу та синтезу (структури і функцій), індукції й дедукції, логічного й історичного, кількісного і якісного аналізу.

Усі ці складові діалектичного методу розглядались у курсі економічної теорії. Тому у цьому підручнику ми розглянемо їх дуже коротко стосовно саме нашого предмета.

Пізнання економічної системи як єдиного цілого вимагає, щоб суб’єкт, який пізнає, відштовхувався (починав) від конкретної економічної системи конкретної держави в конкретний історичний період її (системи) розвитку.

Отже, пізнання починає здійснювати свій рух від конкретного. Але конкретне, зокрема макроекономічна система, — досить складний об’єкт. Пізнати його в усій складності в принципі неможливо, тим більше, що система перебуває к постійному русі, постійно змінюється, знімаються одні форми і набуваються інші, вони переходять із коротко- у довгостроковий період, і навпаки. Для того, щоб все-таки зробити спробу пізнати цю мінливу цілісність, треба абстрагуватись (відволіктись) від багатьох чинників. Будь-яке поняття чи категорія (система, ринок, рівновага, інвестиція, дохід і т. ін.) — не що інше як абстракція. Пояснюється це тим, що система, ринок, рівновага й т. ін.  завжди виступають у певній формі, що ця форма змінна, що на все на світі впливають як внутрішні зміни самого об’єкта (явища, процесу), так і зовнішні чинники. В усіх цих змінах прагнення збагнути об’єкт є безнадійним. Тому немає іншого шляху для пізнання як звільнення (відволікання) від несуттєвого, випадкового, а спочатку просто будь-чого зовнішнього і розгляд об’єкта на основі виділення в ньому суттєвого, типового, стійкого.

Результатом такого виокремлення є наукові поняття, категорії, закони як сходинки та інструменти пізнання. Тому виклад пізнаного явища чи процесу завжди починається з абстрактного і рухається у напрямку конкретизації.

Отже, процес пізнання як процес дослідження об’єкта — це рух від конкретного до абстрактного, а процес наукового викладу пізнаного об’єкта — це рух від абстрактного до конкретного. Конкретне — найбагатше за своїм змістом, абстрактне — найбідніше. Але пізнати складний об’єкт неможливо без цього спрощення (абстрагування). Тому метод пізнання і називають “єдність конкретного і абстрактного”.

Прикладом такої єдності при вивченні макроекономічної системи є, зокрема, те, що економічна система України не тотожна економічній системі Росії, а тим більше економічним системам США чи Англії.

Макроекономіка оперує такими результатами господарювання, як ВВП, ВНД, ЧНД і т. ін., тобто також агрегонаними величинами.

Найпоширенішим специфічним методом пізнання макроекономічпих явищ і процесів є економіко-математичне моделювання.

Макроекономічні моделі — це математичні рівняння, за допомогою яких у спрощеному (абстрактному) вигляді прагнуть відобразити реальні макроекономічні процеси.

Створити модель означає не що інше як знайти функцію, яка пов’язує ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні) макроекономічні параметри.

Ендогенні параметри формуються всередині системи  і визначаються шляхом розв’язання рівняння. Наприклад, воли чина заробітної плати, національного доходу, процентної ставки, рівня цін тощо.

Екзогенні параметри — це, як правило, вихідна інформація, яка вводиться у модель ззовні. Це технологічний рівень виробництва, поведінка суб’єктів на різних ринках, рівнів оподаткування, обсяг пропозиції грошей, обсяг державних закупівель тощо.

Висновки

Отже, предметом макроекономічної теорії є поведінка макроекономічних суб’єктів на рівні економіки як єдиного цілого.

Об’єктом її дослідження є агреговані показники. Тому макроекономіка — наука про агреговану поведінку в економіці. Вона вивчає домінуючі тенденції в економіці, залишаючи поза увагою часткові зміни, що стосуються окремих домогосподарств та фірм.

Наприклад, макроекономіка цікавиться зміною рівня цін, що потребує розрахунку певних індексів, нехтуючи при цьому тим, що, приміром, під впливом погодних умов чи під тиском дій уряду відбулися зміни в цінах на одиничні товари чи їх групи (овочі чи взуття).

Завдання макроекономічної теорії:

1)       вивчення впливу поведінки економічних суб’єктів та економічної політики:

  • на обсяг споживання та інвестицій;
  • валютні курси і рівень інфляції;
  • торговельний баланс і т. ін.;

2)       виявлення факторів, що визначають:

  • аміну рівня цін;
  • аміну ріння заробітної плати;
  • обсяг грошової маси;
  • стимулюючу чи обмежуючу фіскальну та грошово-кредитну політику тощо;

3)       виявлення причин кон’юнктурних коливань в економіці як у короткостроковому періоді (діловий цикл), так і в довгостроковому (економічне зростання обсягів національного виробництва):

  • вивчення впливу кон’юнктурних коливань на динаміку національних обсягів виробництва, рівень інфляції та безробіття тощо;
  • визначення впливу макроекономічної політики на ефективність економіки як у коротко-, так і в довгостроковому періодах;
  • дослідження впливу світогосподарських зв’язків на державний бюджет, процентну ставку, державний борг тощо.

Список використаних джерел

  1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.
  2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання , 2006. — 263 с.
  3. Гавриш В. Макроекономіка. Основні моделі та залежності: Навч. посібник для студ. екон. спец.. — Хмельницький : ХДУ, 2003. — 238с
  4. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.
  5. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.
  6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. — К.: Основи, 2000. — 588 с.
  7. Матросова Л. Макроекономіка: Курс лекцій для студ. екон. спец. денної та заочної форми навчання / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 110с.
  8. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп.. — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.
  9. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. — К. : Техніка, 2004. — 334с.