Зміст

Вступ

1. Сучасні економісти про предмет економічної теорії.

2. Особливості предмету економічної теорії

3. Основні функції економічної теорії та її роль для працівників правоохоронних органів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку. Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділяли у спеціальну галузь знань, вони були складовою єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.

Економічна наука — це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI — XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження змінюється й уточнюється.

1. Сучасні економісти про предмет економічної теорії.

У 1948 р. вийшов у світ підручник американського економіста П.-Б. Самуельсона "Економікс", за який йому було присуджено Нобелівську премію. У книзі стверджується, що предметом економікс є споживання, і що ця наука вивчає дії, які включають обмінні операції між людьми; людський вибір з метою використання рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів та їх розподілу; людей у їх діловому житті; багатство; методи вдосконалення суспільства.

Він запропонував узагальнене визначення предмета економікс, з яким погоджуються багато економістів: "Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання".

Близьке за змістом визначення сучасних американських учених Кемпбелла Макконнелла і Стенлі Брю, згідно з яким економікс (аналітична економіка) є наукою про "ефективне використання обмежених економічних ресурсів або управління ними з метою досягнення матеріальних потреб людини".

Серед майже 30 визначень предмета економікс поширене трактування, яке акцентує на поведінці людини, групи людей у різних сферах суспільного відтворення за обмежених ресурсів з метою максимізації прибутків або задоволення потреб людей. Найдосконалішим вважають визначення англійського економіста Л. Роббінса: "Економіка — це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими ресурсами, що допускають альтернативне використання [2, c. 14].

Приблизно такі визначення, але вже політичної економії, дає французький економіст Р. Барр, який, як і Самуельсон, ототожнює її предмет з економікс: це — наука "про управління рідкісними ресурсами", про "форми, яких набуває людська поведінка при використанні цих ресурсів; вона вивчає і пояснює, як індивідуум або суспільство спрямовують обмежені засоби на задоволення своїх численних та необмежених ресурсів"

У сучасній українській та російській економічній літературі можна виокремити кілька точок зору на предмет економічної теорії. Зокрема, вивчення поведінки і діяльності людини або груп людей з метою максимізації прибутку чи задоволення їх потреб (потреб суспільства) в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб. Таке визначення значною мірою збігається з визначеннями предмета економікс. Згідно з другою точкою зору предметом економічної науки є "…економічні відносини між людьми і соціальними групами, що складаються у виробництві, обміні, розподілі і споживанні благ". Деякі автори вживають узагальнююче поняття "економічні суб'єкти".

Третю точку зору відстоюють вчені, які стверджують, що економічна наука вивчає "…соціально-економічні та організаційно-економічні відносини в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил і відповідним науково-технічним прогресом, а також економічні закони, що вивчають процес виробництва, розподілу, обміну та споживання в різних історичних епохах".

Ще одна група економістів вважає предметом економічної теорії економічну систему та притаманні їй закони та закономірності. Наприклад, у "Великому економічному словнику" зазначено, що економічна теорія — це "сукупність наукових поглядів на економічні системи, економічний розвиток і економічні закони та закономірності" [6, c. 19].

П'ята група науковців намагається поєднати визначення предмета політичної економії з найпоширенішим визначенням предмета економікс. Так, Ю. Пал кін вважає, що економічна теорія "вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну та споживання в умовах ринкової економіки"; "виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису"; а також "економічну поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ". Окремі автори визначають цю науку в політ-економічному аспекті як "…вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами і організацією управління і ефективного ведення господарства як фактів суспільного багатства".

Ще одну точку зору представляють автори, які стверджують, що "…зміст і межі предметного простору фундаментальної економічної науки детермінуються проблематикою багатства".

Перша точка зору, яка домінує в англомовній економічній літературі і набула певного поширення серед українських та російських вчених, має такі недоліки:

1) у першій частині визначення одне невідоме (предмет економічної теорії) підміняється іншим, аморфним (поведінка людей), позбавленим категоріальної конструктивності;

2) значна частина працездатного населення розвинутих країн у своїй діяльності не переслідує максимізації прибутку (зайняті у державному секторі економіки, здебільшого у сфері послуг, різних неприбуткових організаціях та установах). За логікою наведених визначень вони перестають бути об'єктом вивчення, що не узгоджується зі змістом економічної теорії;

3) відсутність акценту у першій частині визначення предмета економічної теорії на економічних відносинах між людьми націлює на дослідження відносин людини до речей;

4) визначення не націлюють на обґрунтування економічних законів у процесі розвитку та функціонування різних економічних систем, а лише відображають процес взаємодії між людьми і матеріальними благами (речами) або між самими речами. Такими, зокрема, є закони знижувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва, закон зростання витрат, закон зростання відносних витрат, закон зростання граничних витрат1;

5) визначення предмета економічної теорії з акцентуванням на поведінці людини зумовлює атомістичний, суб'єктивістський підхід при вивченні економічних явищ та процесів на мікрорівні;

6) визначення не враховує істотні відмінності між фізичними і юридичними особами (підприємствами, фірмами, компаніями та ін.) [1, c. 23-24].

Додаткові теоретико-методологічні вади визначень (першої групи) виникають внаслідок наголошення на поведінці людей в умовах використання обмежених або рідкісних ресурсів. Однак рідкісним ресурсом в умовах капіталістичного способу виробництва не є робоча сила, трудові ресурси, оскільки існують мільйони безробітних (майже 1 млрд безробітних, кількість яких щорічно зростає). Наявна лише відносна рідкісність певних видів професій. Економікс (за логікою пропонованого визначення) не повинна вивчати ринок робочої сили, проблеми безробіття тощо. Насправді економікс досліджує ринок робочої сили, що свідчить про неузгодженість її предмета зі змістом і структурою викладеного матеріалу. Це стосується виробничих потужностей (один із видів капітальних благ, як його називають західні економісти), оскільки вони у розвинутих країнах за сприятливої кон'юнктури завантажені приблизно на 75 %. Найяскравіше хибність акцентування на використанні обмежених або рідкісних ресурсів при визначенні предмета економічної теорії проявилася з початком інформаційної революції у розвинутих країнах у середині 70-х років XX ст. і появою інформаційних ресурсів, які, за оцінкою вчених, є безмежними. Отже, обмеженими є лише окремі види не відновлюваних ресурсів.

Недоліком другої точки зору, згідно з якою предметом економічної теорії є економічні відносини між людьми, що формуються при виробництві, обміні, розподілі і споживанні, є відсутність у ньому суб'єктно-об'єктних відносин. її автори суб'єктами називають людей і соціальні групи, а об'єкти, з приводу виготовлення і привласнення яких виникають економічні відносини, не визначені.

Значні розбіжності у поглядах українських та російських економістів виникають при з'ясуванні структури економічних відносин та сутності власності як економічної категорії. Так, автори "Сучасного економічного словника" економічні відносини характеризують як відносини "…між людьми з приводу приналежності, поділу, переділу об'єктів власності і стверджують, що вони виражають власність як економічну категорію. Т. Волков сукупністю економічних зв'язків і відносин у взаємозалежності і взаємозумовленості називає відносини між економічними суб'єктами з приводу виробництва, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Інші автори ототожнюють економічні відносини з виробничими[11, c. 15-16].

Друга точка зору за економічним змістом близька до поглядів третьої групи вчених, які предметом економічної теорії називають соціально-економічні та організаційно-економічні відносини, оскільки вони в межах економічних (виробничих) відносин виокремлюють дві названі підгрупи відносин (соціально-економічні та організаційно-економічні). Проте ототожнення економічних і виробничих відносин у теоретико-методологічному плані недоцільне. У межах системи економічних відносин слід виокремлювати категорію "техніко-економічні відносини", які розвиваються паралельно з прогресом техніки і визначаються нею. У межах техніко-економічних відносин (відносини спеціалізації, кооперування, комбінування, концентрації виробництва, обміну діяльності між людьми та ін.) формується суспільний характер виробництва, або форма виробництва, яким протистоїть відповідна форма привласнення, і технологічний спосіб виробництва в процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил. На ранніх етапах розвитку капіталізму техніко-економічні відносини лише формувалися, що унеможливлювало їх виокремлення як підсистеми економічних відносин.

Отже, можна дійти висновку, що продуктивним силам притаманні дві форми розвитку, а за певних умов і дві відповідні форми гальмування: суспільна форма (відносини економічної власності — форма привласнення) і техніко-економічна (техніко-економічні відносини — форма виробництва). Цей висновок має важливе теоретико-методологічне і практичне значення, оскільки для забезпечення постійного прогресу продуктивних сил необхідно, крім форм власності, вдосконалювати відносини спеціалізації та інші елементи техніко-економічних відносин.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. почала формуватись ще одна підсистема економічних відносив — організаційно-економічні відносини, основними елементами яких є менеджмент і маркетинг. Наукові основи менеджменту були закладені Фредеріком-Вінслоу Тейлором (1856—1915) у працях "Менеджмент", "Принципи наукового управління" та ін.[8, c. 12-13]

З виникненням тейлоризму і поширенням маркетингових досліджень виникає ще одна форма розвитку продуктивних сил — організаційно-економічна (вираженням якої є організаційно-економічні відносини). Відсутність наукових основ запровадження менеджменту і маркетингу в економічній діяльності більшості суб'єктів господарювання в Україні поки що є істотним гальмом розвитку продуктивних сил.

Окремі автори намагаються вирішити проблему, включаючи техніко-економічні і організаційно-економічні відносини до складу виробничих. Проте такий підхід недоцільний внаслідок категоріальної визначеності поняття "виробничі відносини" та його взаємозв'язку з деякими іншими фундаментальними економічними категоріями і насамперед з категоріями "власність", "капітал".

Відносини власності за економічним змістом охоплюють всю сукупність виробничих відносин. Точку зору К. Маркса про власність як сукупність виробничих відносин підтримала більшість українських та російських економістів (А. Єрьомін, В. Куликов, С. Мочерний, В. Черковець, В. Черняк, Н. Хессін, К. Хубієв, В. Шкредов та ін.) під час дискусії щодо розуміння економічного змісту власності у 70—80-ті роки XX ст.

Водночас між виробничими відносинами і відносинами власності існують відмінності:

1) власність розкриває сутність виробничих відносин, надає їм цілісності, є їх системною характеристикою. Якщо у відносинах економічної власності подані лише внутрішні, необхідні, сталі, сутнісні зв'язки і відносини, то у виробничих відносинах, крім таких форм зв'язку, містяться, відповідно, не тільки внутрішні, а й зовнішні, не тільки необхідні, а й випадкові, не тільки сутнісні, а й такі, що утримуються на рівні зовнішніх форм, поверхневих зв'язків та відносин і т. д.;

2) категорія "економічна власність", що розглядається з погляду суспільної форми, відображає вужче коло зв'язків і відносин, є менш ємною, охоплює лише одну, хоч і найважливішу підсистему економічних відносин.

Необхідність віднесення виробничих відносин (а отже, і відносин економічної власності) до суспільної форми розвитку продуктивних сил зумовлена також особливостями перетворень різних елементів суспільного способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої. У такому процесі, якщо виходити із діалектики понять "форма" і "зміст", відбувається докорінна трансформація форми і перебудова змісту. Згідно з цими вимогами така перебудова необхідна саме виробничим відносинам (що підтвердила практика трансформаційних перетворень в Україні та інших постсоціалістичних країнах), а техніко-економічні відносини не вимагають такої глибини перетворень.

Окремі аспекти економічної власності притаманні й організаційно-економічним відносинам, наприклад, у відносинах управління (менеджменту) — рівень оплати різних ланок управлінського апарату, у маркетингових дослідженнях — ціна на послуги маркетологів та деякі інші. Ці елементи при переході до іншої соціально-економічної формації також необхідно трансформувати, але не так глибоко, як того потребує суспільна форма[15, c. 16-17].

Загалом наведені тлумачення предмета економічної теорії мають такі недоліки: науково некоректно зводять економічну систему до виробничих відносин; окремі автори включають до економічної системи правові форми і законодавчо закріплені норми, тобто надбудовні відносини; ототожнюють економічну систему із суспільним способом виробництва — єдністю продуктивних сил і виробничих відносин; ігнорують такий важливий елемент економічної системи, як продуктивні сили.

2. Особливості предмету економічної теорії

Предмет економічної теорії — економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення, а також вивчення законів та закономірностей такої взаємодії, цілісність і організованість якого (процесу взаємодії) забезпечує сучасний господарський механізм.

Найважливішими недоліками визначень предмета економічної теорії вчених, які намагаються предмет політичної економії поєднати з предметом економікс, у методологічному аспекті є механічне поєднання неоднакових за змістом положень з двох складових економічної теорії, некритичне застосування одного із західних неконструктивних тлумачень економікс. Поняття "поведінка" визначене як "спосіб життя і дій"1, тобто в ньому одне невідоме (поведінка) підведене під інше невідоме (спосіб життя і дій). Крім того, в теоретичному аспекті вадою такого механічного запозичення є акцент лише на вивченні поведінки людей у різних сферах суспільного відтворення матеріальних благ, і абстрагування від нематеріальних благ, виробництвом яких зайнята переважна більшість населення розвинутих країн.

Для системного визначення предмета економічної теорії необхідно застосувати методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначення предмета цієї науки. У най коротшому визначенні зафіксовано глибинну внутрішню сутність (ядро), у розгорнутому — сутність в цілому (з урахуванням основних ознак, властивостей, якісних сторін сутності), у повному — найважливіші аспекти, що виходять за межі економічної сутності й охоплюють окремі найсуттєвіші соціальні, політичні, правові, морально-етичні та інші сторони розвитку надбудовних відносин, які впливають на еволюцію економічної системи [7, c. 15].

Отже, при системній дефініції найкоротше визначення предмета економічної теорії — це вивчення законів розвитку економічної системи; розгорнуте — вивчення економічних відносин у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення, а також пізнання законів та закономірностей такої взаємодії, цілісність і взаємоорганізованість якого забезпечується сучасним господарським механізмом; а повне охоплює взаємодію економічної системи з надбудовними відносинами, які активно впливають на розвиток економічної системи.

Зроблений аналіз дає змогу змістовніше обґрунтувати предмет політичної економії з урахуванням названих вище методологічних підходів. У колишньому СРСР загальноприйнятим визначенням предмета політичної економії було вивчення виробничих економічних відносин між людьми, які формуються у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, економічних законів функціонування і розвитку певної суспільно-економічної формації. У 90-ті роки XX ст. багато українських вчених схилялися до визначення предмета, яке дає економікс. Після цього з'явились окремі посібники з політичної економії. Найдоцільніше в такій ситуації проаналізувати зроблені видатними економістами визначення предмета цієї науки протягом усього періоду розвитку економіки як науки, починаючи з давньогрецьких філософів і закінчуючи вченими сучасності. З розвитком економічної теорії відповідно змінювалися методи дослідження (сутність яких у найпростішому визначенні представляє методологія), структура теоретичної системи, методика викладу матеріалу. Найбільшої уваги заслуговують визначення політичної економії, запропоновані А. Монкретьєном, Д. Рікардо, марксистами та їх послідовниками, інституціоналістами, окремі аспекти визначень історичної школи, а також положення С. Сісмонді та Дж.-К. Гелбрейта. Для їх синтезу необхідно використати методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначення предмета політичної економії.

Найкоротше визначення предмета політичної економії орієнтує на вивчення законів, які регулюють виробництво, обмін, розподіл і споживання виготовлених людьми матеріальних благ та послуг [9, c. 17].

Розгорнуте визначення передбачає попереднє з'ясування найбільш адекватного терміна щодо характеристики тих відносин, в які вступають люди у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг. У працях класиків марксизму-ленінізму з цією метою використано категорії "економічні зв'язки і відносини", "виробничі відносини", "суспільні відносини з виробництва", "відносини виробництва і обміну" та ін. М. Туган-Барановський писав про суспільні відносини у межах господарської діяльності.

Що стосується поняття "суспільні відносини з виробництва", або "суспільні відносини у межах господарської діяльності", то категорія "суспільні відносини" надто містка для характеристики зв'язків, у які вступають люди у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг (або господарської діяльності). Адже вона походить від поняття "суспільство", а тому охоплює виробничі відносини, соціальні, правові, політичні та інші аспекти. Ця категорія адекватніша для повного визначення предмета економічної теорії.

Термін "виробничі відносини" дещо неадекватний при визначенні предмета політичної економії. Зокрема, як виробничі можна розуміти відносини між людьми не лише в усіх сферах суспільного відтворення, а й у сфері безпосереднього виробництва. Додаткові труднощі зумовлені намаганням учених включити до виробничих техніко-економічні та організаційно-економічні відносини. Тому доцільніше замість категорії "виробничі відносини" вживати "відносини економічної власності" або "економічна власність". Категорія "економічна власність" розкриває системну сутність виробничих відносин і дає змогу уникнути недоліків, притаманних категорії "виробничі відносини". Так, коли йдеться про механізм пристосування виробничих відносин до рівня і характеру розвитку продуктивних сил, то прикладом такої адаптації називають зміну типів і форм власності.

Тому розгорнуте визначення предмета політичної економії трактує її як науку, що вивчає закони еволюції відносин економічної власності та управління нею у взаємодії з розвитком продуктивних сил, а насамперед людини (її потреб, інтересів, цілей), в усіх сферах суспільного відтворення.

Повне визначення предмета економічної теорії конституює її як науку, що вивчає економічну власність та її взаємодію з розвитком продуктивних сил. Такою наукою в межах економічної теорії є політична економія, яка досліджує відносини економічної власності і влади у взаємодії з розвитком продуктивних сил, притаманні їм закони і суперечності, а також соціальні закономірності, економічну політику держави, природу людського духу, енергійність нації, розвиток інститутів суспільства [12, c. 18].

3. Основні функції економічної теорії та її роль для працівників правоохоронних органів

Основні функції політичної економії. Із предмета, а, отже, і змісту політичної економії як науки випливають основні функції даної науки, у яких розкривається її роль та призначення. Такими функціями є теоретико-пізнавальна, практична, світоглядна (ідеологічна) та методологічна.

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів та категорій, а отже — сутнісні причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ і процесів і форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, розвиток яких забезпечує поступальний економічний прогрес суспільства, а також механізм дії законів. Теоретико-пізнавальна функція політичної економії є методологічною основою, передусім, для економічної теорії та інших майже 50 економічних дисциплін.

Підфункцією (окремою ланкою) теоретико-пізнавальної функції є прогностична — обґрунтування соціально-економічних моделей майбутнього розвитку країн і світового господарства, які лежать в основі складання наукових прогнозів на середньотерміновий та довготерміновий періоди.

Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб комплексно обґрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів та подолання тих форм суперечностей (конфліктних, антагоністичних), які гальмують розвиток народного господарства, а отже — сформувати наукову основу економічної політики держави. Конкретніше ця функція полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних форм власності, що найбільше відповідають узгодженим інтересам людини, трудового колективу і суспільства, у пошуку найадекватніших форм розв'язання суперечностей між різними типами і формами власності заради підвищення життєвого рівня населення.

Світоглядна функція покликана формувати новий тип політекономічного мислення, насамперед, у керівників різних ланок уряду. Щодо реалій України на початку XXI ст., такий тип мислення передбачає глибоке усвідомлення і вміння втілити на практиці ідеї доцільності раціонального поєднання державних важелів регулювання економіки (в оптимальному співвідношенні економічних правових та адміністративних) з ринковими важелями саморегулювання, різних типів (приватної, колективної та державної) і форм власності тощо. Низка конкретних завдань стоїть перед політекономією у формуванні сучасного економічного мислення на мікрорівні, передусім, у людини-працівника[14, c. 23].

Методологічна функція політичної економії полягає, по-перше, в тому, що вона служить основою використання загальнонаукових та філософських принципів, законів і категорій діалектики для більшості конкретних економічних дисциплін, а також для економічної теорії. По-друге, вона обґрунтовує базові економічні категорії для цих дисциплін із урахуванням вимог принципу історизму. До таких категорій належать вартість, витрати виробництва, ціна, прибуток, собівартість тощо. По-третє, політична економія озброює знанням найважливіших шляхів засобів розвитку та вдосконалення економічної системи і внаслідок Цього опосередковано впливає на пізнання напрямів та засобів розвитку окремих сфер і галузей економіки, а отже, на вдосконалення конкретних економічних дисциплін.

Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:

1) практичну, яка полягає в таких аспектах:

а) всебічне обґрунтування необхідності і шляхів впровадження прогресивних типів і форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу і суспільства;

б) вироблення наукових основ управління народним господарством, з'ясування шляхів оптимального поєднання ринкових важелів регулювання економікою з державним регулюванням за допомогою економічних, правових та адміністративних методів;

в) дослідження найраціональніших шляхів впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво;

г) вивчення досвіду розвинутих країн для його творчого застосування в умовах України;

ґ) пошук раціональних шляхів виходу країни з глибокої кризи, обґрунтування оптимальних напрямів переходу від державно-бюрократичного соціалізму до змішаної економіки;

е) визначення основних методів підвищення ефективності виробництва і на цій основі — піднесення добробуту населення;

2) пізнавальну, яка полягає в розкритті суті економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманних їм внутрішніх суперечностей, механізму дії. Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути здійснена практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція економічної теорії є методологічною основою для інших економічних дисциплін;

3) практично світоглядну, яка орієнтує економічну теорію на вироблення нового типу економічного мислення, що формує сучасний світогляд людини[5, c. 13-14].

Комплексне виконання цих функцій сприяє розвитку народного господарства.

Пріоритетний розвиток економіки, тієї чи іншої сфери можливий за умови взаємодії двох процесів:

· забезпечення передової матеріально-технічної бази в цій сфері, використання підготовлених кадрів, предметів праці, інших елементів виробництва;

· матеріального і морального стимулювання його розвитку.

Це забезпечить єдність науково-технічного і соціального підходу до вирішення вузлових проблем економіки. Отже, зміна пріоритетів в економічній політиці можлива лише в тому випадку, якщо вона буде підкріплена адекватними змінами перелічених процесів.

При виробленні економічної політики слід широко використовувати світовий досвід господарювання, розвитку науково-технічного прогресу, наукове передбачення. Орієнтація економіки лише на досвід минулий і теперішній не забезпечить прогресивного поступу.

Економічна політика як чинник економічного розвитку має націлювати господарство на розв'язання головних завдань, вибір пріоритетних напрямів розвитку, які, з одного боку, забезпечать зростання галузей, що відбивають досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого — створять передумови для згортання тих виробництв і сфер, які успадковані від минулого.

Це дасть можливість якісно змінити економіку, рішуче спрямувати її на задоволення потреб людей.

Важливе місце в цьому процесі належить структурній перебудові економіки. Адже нинішня структура господарства в нашій країні в основному склалася ще в роки, коли Україна була складовою єдиного народногосподарського комплексу колишнього Радянського Союзу з відповідною спеціалізацією. Вона безнадійно застаріла, неефективна, не працює повною мірою на людські потреби. Зміни, що вносилися свого часу, були частковими, некомплексними, недокорінними. В результаті в економіці України переважають капіталомісткі, насамперед добувні та ресурсомісткі галузі. Водночас частка галузей, від яких залежать прискорення науково-технічного прогресу і успішне розв'язання соціальних завдань, незначна.

Я вважаю, що кожний із фахівців, що вступають у світ економіки, ставлять перед собою різні завдання. Але загальні, фундаментальні відомості про устрій цього захоплюючого світу потрібні всім на зразок загальних уявлень про теорію держави та права. Для юристів актуальність оволодіння економічними знаннями зв'язана перш за все з тим, що прошарки суспільних відносин — економічні та правові, тісно зв'язані між собою, останні відчувають на собі активний вплив перших, а фундаментальні економічні знання дозволяють їм знайти відповіді у широких діапазонах проблем — від питання про причинний зв'язок між змінами в економічних відносинах і відповідних необхідних реформах правових систем до пошуку закономірностей появи раціональних форм та методів юридичної діяльності в нових умовах [10, c. 25].

Висновки

На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика, має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної власностi.

Сьогоднi не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартостi чи органiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх дiалектичне поєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є те, як вирiшити проблему зростання суспiльного багатства водночас з його використанням в iнтересах тих, хто його створює.

Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтекономiчному аспектi е вивчення виробничих вiдносин в їх взаємодiї з продуктивними силами та органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.